Балагур О. А

 ТЕМАТИЧНИЙ АНАЛІЗ ЛЕКСИКИ У ПРОМОВАХ Д. Е. ГІЛЛАРД

Анотація: стаття присвячена тематичному аналізу політичного дискурсу першої жінки прем’єр-міністра Австралії Джулії Ейлін Гіллард  за період 2010-2013 рр, що полягає у аналізі термінологічної наповненості промов.

Ключові слова: промова, політичний дискурс, лексичні одиниці, тематичний критерій, аналіз.

Annotation: the article is devoted to the analysis of themes of the political discourse of the first female Prime minister of Australia Julia Eileen Gillard during the period 2010-2013. It deals with the analysis of the terminology of speeches.

Key words: speech, political discourse, political terms, lexical units, thematic criteria, analysis.

Важливим компонентом політичного дискурсу є політична промова – це публічний виступ, який є ефективним засобом для одержання визнання та демонстрації лідерства. Політична промова є одним із ключових механізмів передачі інформації та впливу на аудиторію, а також найпотужнішим інструментом інформування та переконання великої групи людей.

Об’єктом дослідження є п’ять промов Джулії Ейлін Гіллард  за період 2010-2013 років.

Актуальність полягає в необхідності вивчення лексичних та стилістичних маркерів політичних промов.

Метою дослідження є тематичний аналіз політичних промов першої жінки прем’єр-міністра Австралії Джулії Ейлін Гіллард за період 2010-2013 років, що полягає у класифікації лексичних одиниць на тематичні групи.

Внаслідок аналізу промов вдалося виокремити основні лексико-стилістичні ознаки промов Джулії Гіллард  та визначили їх структурні особливості.

Публічний виступ безпосередньо пов’язаний із темою. У своїх промовах Гіллард фокусує увагу на важливих темах, підіймає гострі питання, які хвилюють жителів Австралії. Оскільки Джулія представниця лейбористської партії, у її промовах переважають такі теми, як свобода та рівність (особливо рівність жінок), соціальні проблеми, економічні питання, політичні питання, освіта, збереження навколишнього середовища (таблиця 1).

Левова частка тем Джулії Гіллард припадає на свободу та рівність жінок, їх визнання у власній країні та боротьба із сексизмом на державному рівні. Гіллард переймається соціальними проблемами та забезпеченням громадян її країни усіма соціальними благами та рівними можливостями. Перша жінка прем’єр-міністр є яскравим прикладом демократії та боротьби за рівність і свободу.

Таблиця 1

Поділ лексичних одиниць за тематикою

Важливою темою промов Джулії Гіллард є тема свободи та рівності – 21,4%. На основі аналізу п’яти промов ми підрахували, що слово equal вживалося 23 рази, а слово fairness – 35 разів. Група ліберальної лексики політичного дискурсу прем’єр-міністра Гіллард налічує 65 лексичних одиниць. До таких лексичних одиниць належать: equality, civil liberties, kindness, fairness, human rights, peace, transparency, asylum, dignity, та інші. Крім того варто зазначити, що 80% лексики цієї тематики належить рівності жінок із чоловіками. Гіллард неодноразово наголошує про нерівність та сексизм, обіцяючи змінити ситуацію ставлення до жінок в Австралії.

Прем’єр-міністра обурила поведінка лідера опозиції, що постійно словесно ображає жінок:

Let’s go through the Opposition Leader’s repulsive double standards, repulsive double standards when it comes to misogyny and sexism [1]. Гіллард наголошує на «подвійних стандартах», які стосуються принизливого ставлення до жінки та сексизму. Промова «Misogyny Speech», що була проголошена в жовтні 2012, викликала хвилю підтримки Джулії Гіллард стосовно підняття цієї теми.

And then of course, I was offended too by the sexism, by the misogyny of the Leader of the Opposition catcalling across this table at me as I sit here as Prime Minister [1]. Гіллард підтримує та розуміє жінок, адже й сама зустріла протести у свій бік від лідера опозиції стосовно того, що прем’єр-міністр – жінка.

Наступною темою промов Джулії Гіллард є політична сфера, яка налічує 63 лексичні одиниці (20,3%). Ця тема включає такі підвиди як політичні діячі (President Obama, Putin, Martin Ferguson, Kevin Rudd тощо), посади та власні назви (President, Prime Minister, Secretary, Australia, the United States, Legal Services Corporation, Senator, the Treasurer тощо), назви політичних партій та загальна політична лексика (international coalition, political transition, Congress, Senate, Labor Party, the Democrats, the Republicans, political system тощо).

У першій промові на посаді прем’єр-міністра Гіллард (Julia Gillard’s acceptance speech) вона говорить про незавершені справи попереднього керівництва:

I take my fair share of responsibility for the Rudd Government’s record, for our important achievements and for errors made. I know the Rudd Government did not do all it said it would do. And at times, it went off track [2].

За часів керування парламентом Кевіна Рудда було зроблено багато помилок, проте Джуліа не наголошувала на них. Більше того, вона нагадала перемоги її колишнього опонента.

Із політичною темою перегукуються й тема суспільства та економіки Автралії.  Ці сфери в середньому налічують 60 лексичних одиниць, маючи загалом більше 19% від загальної кількості лексем.

Тема економіки та економічних питань включає такі лексичні одиниці як stability, financial contribution, infrastructure, balanced budget, incomes, crisis, lower taxes, surplus, founding, export, financial industry [2, 3, 4] тощо.

У промові прем’єр-міністра Автралії 21 червня 2013 року (Speech to Margaret Whitlam Annual Dinner) Гіллард наголошує на значному зростанню економічного розвитку держави, який повністю занепав після Великої депресії.

And I seek that consideration and support as we emerge from the biggest financial crisis the world has faced since the Great Depression, with the lowest debt, amongst the lowest unemployment rates and the highest growth of the world’s economies [4].

Важливою темою усіх промов Джулії Гіллард є соціальна сфера. Оскільки прем’єр-міністр – поборник свободи, рівності та прав, ця тематика показує її як політичну діячку, лідера найкраще. Тема включає слова таких важливих сфер як суспільство, охоронна здоров’я, збереження навколишнього середовища, рівень життя: leadership, to contribute, standard of living, middle–class, health care, displaced job, undercut wages, health insurance, renewable power, climate change [1,3,5]тощо.

Джулія Гіллард у своїй діяльності керувалася принципами захисту навколишнього середовища.

It is my intention to lead a Government that does more to harness the wind and the sun and the new emerging technologies.I will do this because I believe in climate change. I believe human beings contribute to climate change [5]. Гіллард переконана, що потрібно впливати на наслідки глобального потепління шляхом використання альтернативних джерел енергії, на приклад, сонця і вітру.

Джулія Гіллард активно підтримує соціальну сферу та вдячна працівникам, власникам малого та середнього бізнесів за важку працю.

This is an achievement we should be proud of – the working people, employers, employees, the trade unions, the small and big businesses, the employer associations who all made this possible [3]. Вона називає «досягненням» сконсолідовану роботу профспілок та асоціації працевлаштування.

Тема освіти, що налічує загалом 32 лексичні одиниці (10,3%), виявилася також важливою для представниці лейбористської партії. Джулія Гіллард – прихильниця підтримки освіти та чисельних освітніх програм, саме тому у промовах можна зустріти такі слова та вирази як: teacher, scientist, college, students, school, scholarship, education reforms [2,4,5] тощо.

У інавгураційній промові Гіллард запевнила людей, що освітня тема посідає чи не найперше місце у списку змін держави.

It is my intention to lead a Government that uses that spirit and that will to do even more to harness the talents of all of our people. To do even more to make sure that every child gets a fair go in life and a great education [1]. Лише підтримка талантів урядом забезпечить процвітання майбутнього. Кожна дитина заслуговує на якісну освіту.

Тема тероризму та війни включає найменшу кількість лексичних одиниць – лише 10%. Це пояснюється тим, що  Гіллард кинула усі сили на подолання нагальних соціальних проблем, вирішення яких постійно відкладалося у довгий ящик. Однак, у своїй промові перед конгресом США (Prime Minister Julia Gillard addressed the Congress of the United States in Washington) прем’єр-міністр Австралії чітко пояснила позиції своєї країни. Автралія та США – союзники і вони пишаються цим.

Under attack in the Pacific, we fought together. Side by side, step by bloody step. And while it was Australian soldiers at Milne Bay who gave the Allies our first victory on land in the Pacific War, it was American sailors at the Battle of the Coral Sea who destroyed the fear of an invasion of Australia [3]. Бої на Тихому океані та битва американських моряків на Коральському морі зблизила союзників ще дужче.

У промовах Джулії Гіллард зустрічаються ще такі слова, що відносяться до цієї теми: troops, alliances, soldiers in Afghanistan, grieving families, victory, treaty, conflict, funeral [1,2,3] тощо.

Отже, промови Джулії Ейлін Гіллард націлені на аудиторію різного віку, аудиторію з різними категоріями потреб, тому різниться й тематика. Головними темами її промов залишаються такі глобальні проблеми як свобода та рівність жінок, економічні питання, політичні питання, проблеми освіти та суспільні проблеми, можливі способи боротьби з  ними, тероризм та війна. Прем’єр-міністр Австралії обережно акумулює потрібними словами стосовного  кожної теми, вона не відходить від теми, та чітко переходить від одного питання до іншого всередині певної теми.

Перспектива подальших досліджень полягає в ґрунтовному контент-вивченні промов жінок-лідерів, що дасть змогу проаналізувати пріоритетні теми, на які опираються політичні діячки.

Список використаних джерел

1. Gillard J. Misogyny speech [Електронний ресурс] /Gillard Julia – Режим доступу до ресурсу: https://www.youtube.com/watch?v=SOPsxpMzYw4.

2. Gillard J. Acceptance speech [Електронний ресурс] / Gillard Julia – Режим доступу до ресурсу: http://www.theaustralian.com.au/news/edited-transcript-of-julia-gillards-acceptance-speech/news-story/5cc8e65950b9e0d407ffe397dc96a010

3.Gillard J. Prime Minister Julia Gillard addressed the Congress of the United States in Washington [Електронний ресурс] / Gillard Julia – Режим доступу до ресурсу: http://latimesblogs.latimes.com/washington/2011/03/julia-gillard-australia-prime-minister-speech-to-u-s-congress-.html

4. Gillard J. Speech to Margaret Whitlam Annual Dinner [Електронний ресурс] / Gillard Julia – Режим доступу до ресурсу: http://pmtranscripts.pmc.gov.au/release/transcript-19428

5. Gillard J. Julia Gillard’s first speech after losing leadership [Електронний ресурс] / Gillard Julia – Режим доступу до ресурсу: http://www.abc.net.au/7.30/content/2013/s3790474.htm

Борисов О.О., Васильєва О.Г.

Чернігівський національний педагогічний університет імені Т.Г.Шевченка,

м. Чернігів

Ключові параметри діалогічної взаємодії

Стаття присвячена вивченню міжособистісної діалогічної взаємодії. У ній систематизуються лінгвальні та екстралінгвальні, зокрема інтрасуб’єктні та екстрасуб’єктні, чинники, які впливають на формування діалогу.

Ключові слова: міжособистісна комунікація, діалог, лінгвальні та екстралінгвальні параметри діалогу.

Статья посвящена изучению межличностного диалогического взаимодействия. В ней систематизируются лингвальные и экстралингвальные, в частности интрасубъектные и экстрасубъектные, параметры, влияющие на формирования диалога.

Ключевые слова: межличностная коммуникация, диалог, лингвальные и экстралингвальные параметры диалога.

The article represents a study of personal dialogic interaction. The given taxonomy embraces lingual and extra-lingual parameters of dialogue formation, intrapersonal and extrapersonal in particular.

Key-words: personal interaction, dialogue, lingual and extra-lingual parameters of dialogue.

Спілкування між декількома особами, міжособистісна комунікація, грає визначальну роль у формуванні індивіда як людини розумної, людини емоційної та людини соціальної. Остання іпостась є надзвичайно важливою для сучасного світу, в якому часом до болючості актуальною стала проблема порозуміння. А оскільки останнє стає можливим лише у процесі взаємного обміну інформацією, що веде до збалансування когнітивних картин світу комунікантів як умови збалансування їх діяльності, різнобічне вивчення міжособистісної комунікації, зокрема її базової форми – діалогу, стає пріоритетним напрямом наукових пошуків.

Діалогічна комунікація неодноразово ставала об’єктом мовознавчих розвідок. Зокрема увагу дискурсивних студій було спрямовано на дослідження логіко-семантичного (В.З.Демьянков, С.В.Засєкін, Л.М.Михайлов, Л.П.Чахоян), функціонально-семантичного (В.Д.Девкин, В.З.Демьянков, А.Е.Левицький; М.Л.Макаров, О.В.Падучева), структурно-семантичного (Б.І.Федоров, Н.Ю.Шведова), інтонаційного (А.М.Антипова, А.Д.Калита), когнітивного (Е.О.Беляева, В.С.Григорьева, Л.Ф.Ваховська, О.В.Тарасова), модального (Н.Д.Арутюнова, Н.М.Сафонова), синтаксичного (Л.Л.Федорова, Л.П.Чахоян), тема-рематичного (А.Б.Агиева), аксіологічного (Н.В.Гончарова), комунікативного (Н.Г.Воронцова, Л.М.Михайлов, Г.Г.Почепцов, Дж.Серль, І.С.Шевченко), прагматичного (В.В.Богданов, В.В. Бузаров, О.С.Кубрякова, Н.І.Формановська), метакомунікативного (М.М.Бахтін, І.Т.Вепрева, А.М.Синіцина), презентаційного (О.В. Оляніч), невербального (Г.Є.Крейдлін, І.І.Серякова), психолінгвістичного (Є.Ф.Тарасов, О.О.Залевська), лінгвофілософського (М.М.Бахтін, В.С.Библер, Г.Маркузе), соціокультурного (В.С.Библер, А.Г.Гурочкина, В.В.Красных, М.Ю.Олешков), гендерного (Н.Д.Борисенко; Є.І.Горошко), міжкультурного (О.О.Тимбай, С.Ю.Тюрина), естетично-емоційного (М.М.Бахтін) аспектів діалогічного мовлення.

Подана стаття має на меті систематизацію ключових лінгвальних та екстралінгвальних параметрів діалогічної взаємодії, і має розв’язати завдання описати роль лінгвальних та екстралінгвальних чинників у формуванні діалогу, а також класифікувати параметри діалогічної взаємодії.

Усі особливості прототипового діалогу пов’язані з його специфікою як дискурсивного утворення, що виникає в результаті усного спонтанного мовлення співрозмовників, яке відбувається у визначених умовах [2] з метою досягнення комунікативної або предметної мети. Діалогічна взаємодія розглядається як комплексний вид діяльності, що охоплює комунікативно-соціальний, комунікативно-психологічний, комунікативно-регулятивний та інтерактивний види діяльності мовців, а тому характеризується за цілим рядом параметрів лінгвального (мовно-мовленнєвого) та екстралінгвального характеру.

І. Лінгвальні особливості діалогічного мовлення великою мірою визначаються тим, що діалог як базова форма розмовного мовлення відрізняється непідготовленістю і виступає основною сферою реалізації принципу мовної економії, що зумовлює специфічний інвентар використовуваних мовних і мовленнєвих одиниць [4, с. 7].

Серед лінгвальних особливостей діалогу виділяємо:

1. лексичні особливості. Однією з особливостей діалогічного мовлення вважається його обмежений вокабуляр. Те, що однією з характеристик діалогу є наявність спільної апперцепційної бази, визначає непотрібність мобілізації усіх слів, які мали б бути мобілізовані для виявлення такого самого мисленнєвого комплексу в умовах монологічного мовлення [10, с. 36]. Серед вербальних його ознак зазначають також наявність готових мовленнєвих одиниць та заповнювачів мовчання, фразеологічність, нормативність / ненормативність лексики [1, с. 132; 7, с. 13].

2. синтаксичні особливості. Побудова діалогу здійснюється за використання найрізноманітніших типів речень: активно використовуються запитання, відповіді, спонукальні речення, речення з приєднувальними конструкціями, зчепленням, нанизуванням, розгортанням тощо [8]. Усі вони можуть реалізуватися в повній формі, чи підлягати трансформаціям, оскільки обов’язкова для вираження думки двочленність судження отримує у діалозі своєрідне «переломлення». Поряд с висловленнями, які актуалізують обидва обов’язкових компоненти судження, у діалозі постійно зустрічаються обмежено короткі репліки, які втілюють судження асоціативно, опосередковано [3, с. 35]. Відповідно одиниці діалогу можуть не співпадати за своїм структурно-семантичним оформленням з мовними та мовленнєвими одиницями, вживаними в кодифікованому мовленні [4, с. 7].

Характерною рисою діалогу є активне використання у ньому простих за структурою речень, які складаються з невеликої кількості слів, – різного роду неповних речень [3, с. 5-6; 7, с. 13]. У них структурно невід’ємні частини можуть опускатися, коли відбувається уявна переорієнтація на елементи оточення: особливості ситуації комунікації, словесний широкий і вузький контекст, пресупозицію. Проте така трансформація здійснюється з урахуванням меж скорочень, що допускаються граматикою мови [3, с. 158].

3. текстові особливості. Діалог як продукт скоординованої мисленнєво-мовленнєвої діяльності двох або більше співбесідників є зв’язним текстом, якому притаманні всі основні риси надфразової єдності. До числа текстових параметрів діалогічної взаємодії можуть бути включені віднесеність до певної сфери людського спілкування; характер тематики (одна тема, її підтеми) та деталізація комунікативної розробки теми/підтеми, кількість творців тексту (діалог, трилог, полілог), функціонально-стильовий регістр (розмовний, діловий тощо); ступінь підготовленості співбесідників до мовленнєвого акту [6, с. 7; 7, с. 14];

4. дискурсивні особливості діалогу безпосередньо пов’язані з умовами його виникнення. По-перше, розгортання теми не може бути реалізоване лише одним співрозмовником у зв’язку з його мовленнєвою нездатністю або дефіцитом даних; по-друге, партнери відчувають потребу або у (взаємному) вираженні поглядів, переживань, вражень, або в узгодженні дій із вирішення конкретної проблеми [7, с. 6; 9, с. 116].

Продукування діалогічного мовлення визначається рядом комунікативних функцій діалогу, серед яких запит інформації; пропозиція; надання інформації; обґрунтування власної точки зору, взаємне переконання; спонукання до різного роду дій. При цьому, кожна з цих функцій реалізується за допомогою специфічного набору мовних і мовленнєвих засобів і є домінантною у певному типі діалогу [7, с. 6].

Відповідна взаємодія відбувається в конкретних соціокультурних та просторово-часових рамках, а тому константними компонентами ситуації спілкування визначаються: комуніканти, об’єкт розмови, соціальний контекст, фонові знання. Важливо, що ситуація комунікації не є статичною: під впливом соціальної перцепції, інформаційного обміну, дій комунікантів і сторонніх осіб, тварин, функціонування механізмів і под. конфігурація комунікативної ситуації постійно змінюється. Зазначеним пояснюються непослідовність реплік, обмовки, лабільність, заповнення вимушених пауз тощо.

Як бачимо, діалог володіє широким набором специфічних характеристик, що стосуються його лінгвальної природи. Ці мовно-мовленнєві особливості не в останню чергу визначаються екстралінгвальними параметрами ситуації комунікації, і, з іншого боку, самі впливають на невербальну організацію діалогу.

ІІ. Екстралінгвальна зумовленість мовленнєвого акту може бути інтрасуб’єктною та екстрасуб’єктною. Як внутрішні, так і зовнішні по відношенню до комунікантів фактори визначають успішність протікання комунікації, спрацьовують у різні моменти часу та у різній послідовності для забезпечення оптимальності виконання комунікативних завдань мовців.

1. Серед екстрасубєктних факторів виділяємо:

• безпосередність / опосередкованість контакту. Можливість безпосередньо контактувати один з одним, перебуваючи в одній і тій самій ситуації комунікації, обумовлює безпроблемне протікання діалогу: співбесідники мають змогу використовувати невербаліку, а також дейктичні одиниці. Якщо ж співбесідники не бачать один одного під час розмови (наприклад, по телефону, в темряві, через бар’єр), відключаються візуальний та / або кінестетичний канали зв’язку. Це призводить до неможливості вплинути дією, нівелює зворотній зв’язок, а з іншого боку, викликає потребу додаткового вербального пояснення того, що можна було б передати за допомогою жестів, міміки тощо;

• просторово-предметна організація простору впливає на структуру висловлень, оскільки, з одного боку, створює психологічне тло комунікації, а з іншого, – підтримку для дейксису та невербаліки;

• часова зумовленість комунікації. Відчуття часу грає не останню роль у формуванні та міні реплік у діалозі. Необмеженість часу для розмови передбачає розмірене розгортання бесіди, що дозволяє краще та ґрунтовніше сформулювати необхідне судження, а це передбачає багатослів’я, можливі відхилення від теми, наведення порівнянь, зіставлень, уточнень, побіжних зауважень, використання довших пауз тощо. Навпаки, поспіх й нестача часу приводять до недбалості мовлення, деформації синтаксису, обривам, перебиванню, використанню надкоротких конструкцій, відмови від точності у слововживанні, синонімізації та естетичної обробки мовлення, що продукує помилки та обмовки. Від цейтноту може постраждати необхідна ясність та зрозумілість так само, як і дотримання етикетних норм;

• ступінь офіційності обстановки впливає на мовне втілення розмови, підвищує або зменшує необхідність контролю за мовленням, змушуючи слідувати нормам етики та літературності;

• типовість комунікативної ситуації в межах офіційного та неофіційного середовища спілкування (урочистості, свята, ювілей, купівля квитків тощо) пов’язані зі специфічними мовленнєвими засобами: мовна поведінка у таких випадках, є соціально прописаною, ритуалізованою, що означає відбір стандартних доцільних фраз, лексичних одиниць, інтонації, дотримання правил, пов’язаних з дозволом або забороною;

• фактор національної специфіки також зумовлює протікання діалогу, що виражається в особливостях семантичного навантаження використовуваних мовних одиниць, мови тіла, етикетних та ритуальних форм [див. 3, с. 7-8; 10].

2. У діалогічному дискурсі як формі безпосереднього спілкування конкретних осіб у певній життєвій ситуації виключно важливими стають інтрасуб’єктні чинники, що тлумачаться як внутрішній стан суб’єкта чи якості його особистості [5]. Оформлення мовлення може істотно змінюватися залежно від особливостей як мовця, так і слухача.

Слід розрізняти відносно стабільні та змінні інтрасуб’єктні чинники [див. напр., 3, с. 8-9; 7, с. 10-13].

До стабільних чинників відносимо:

• біологічні: фізичні особливості, рівень фізичного розвитку;

• психо-ментальні: психічний склад (увагу, пам’ять, темперамент, вольові якості тощо), розумові й мовні здібності, ерудицію;

• соціальні: державну, класову і професійну належність, належність групам за інтересами; ідеологію; соціальні ролі. У залежності від них особа набуває статусу класового, соціального, професійного, який визначає манеру ведення розмови та «межі дозволеного» в конкретній комунікативній ситуації;

• соціокультурні: виховання, морально-етичні установки, освіту, естетичні принципи, імідж, комунікативну компетенцію. Соціокультурні чинники типово набуваються у першій третині життя особи і потім практично не змінюються протягом усього життя. Вони зумовлюють рівень володіння літературною мовною, нормою та вживанням доцільних мовних і невербальних засобів у відповідних ситуаціях, знання та дотримання етикету, і взагалі здатність підтримувати комунікацію з тим чи іншим співрозмовником;

• лінгвогеографічні: індивідуальну своєрідність мовлення, що сформувалася під впливом територіальних особливостей мови та мовлення лінгвоспільности;

• індивідуальні-особистісні. Пріоритети, принципи, інтереси, хобі, а також характер стосунків співрозмовників зумовлюють ступінь розгортання та інтенсивність протікання спілкування, оскільки визначають тематику розмови, оцінку та реакцію на почуту репліку співрозмовника.

Серед змінних чинників виділяємо:

• фізіологічні: фізіологічний стан (втомленість, хвороба, відчуття легкості тощо), що є базою для спроможності на тому чи іншому рівні виконувати комунікативну діяльність у конкретній ситуації;

• ситуативно-психологічні: психічний та емоційний стан, настрій, налаштованість на комунікацію. Вони є надзвичайно рухливими і часто змінюються протягом комунікативного акту. Психологія діалогізування зумовлена частою зміною ролей мовця та слухача, використанням різних способів мисленнєво-мовленнєвої діяльності – від мимовільного клішування до обґрунтованої побудови висловлення (твердження, заперечення) [7, с. 13].

До факторів психологічного типу відносимо також процеси сприйняття мовлення співрозмовника та орієнтування в ситуації, процеси формування змістової сторони висловлення тощо. Відповідні фактори знаходять своєї конкретизації у ряді інших ознак. Йдеться про різноаспектну оцінку комунікативного акту, що формує особистісне ставлення до змісту повідомлення та партнера по комунікації і впливає на невимушеність розмови, адже мовленнєва поведінка учасників діалогу є взаємозалежною [там само, с. 10-13].

• ситуативно-комунікативні: Комунікативні інтенції, інтерес до предмета розмови, пресупозицію; рівень міжособистісного розуміння; комунікативну позицію; невербальну поведінку (міміка, кінесика, проксеміка тощо); рівень дотримання правил комунікації.

Тож, протікання діалогічного спілкування є завжди детермінованим. У цьому процесі ключову роль відіграють екстралінгвальні фактори, які «задають координати» для реалізації лінгвальних. Базовими або фоновими є екстрасуб’єктні чинники, які визначають напрямки розгортання комунікативної ситуації, визначають ті чи інші мовні й мовленнєві засоби, якими користуються комуніканти для досягнення поставленої кінцевої мети. Саме вони актуалізуються першими після виникнення потреби особи розпочати спілкування. Інтрасуб’єктні фактори являють собою особистісну складову комунікації. Вони підключаються за умови обопільного усвідомлення їх мовцями, визначаючи довжину й успішність діалогічного комунікативного акту.

Таким чином, діалогічне спілкування носить об’єктивно-суб’єктивний характер. Воно є комплексною, складною різнорівневою системою миттєвого об’єднання факторів різного типу, які виформовують дискурсивну субстанцію діалогу. Комуніканти спільно вимушені орієнтуватися в системі координат з трьох векторів, що формують правила соціальної взаємодії: особистісні прагнення – соціально-надситуативна обстановка – індивідуально-ситуативна обстановка. Вивчення впливу цих факторів на комунікацію як на внурішньокультурному, так і на міжкультурному рівнях є надзвичайно перспективним у межах різних лінгвістичних напрямів.

Література:

1. Ахманова О.С.  Диалог / О. С.  Ахманова // Словарь лингвистических терминов. – М. : Советская энциклопедия, 1969. – С.132.

2. Гумарова Л. Н. Структурно-семантические особенности вопросно-ответного диалогического единства [Электронный ресурс] / Л.Н. Гумарова. – Режим доступа : http://www.rusnauka.com/2_KAND_2009/Philologia/39516.doc. htm

3. Девкин В. Д. Диалог. Немецкая разговорная речь в сопоставлении с русской / В.Д. Девкин. – М. : Высш. шк., 1981. – 160 с.

4. Елькин В.В. Диалогическая речь – основная сфера реализации языковой экономии: Дис. … канд. филол. наук: 10.02.04 / В. В. Елькин – Пятигорск, 2001. – 239 c.

5. Куцевич Ю. А. Семантические признаки факторных глаголов планирования интенционального действия в современном английском языке [Электронный ресурс] / Ю. А. Куцевич. – Режим доступу: http://sibac.info/index. php/2009-07-01-10-21-16/1705-2012-03-27-07-03-39.

6. Наумова М.В. Интеррогативный диалог (на материале английского языка): Дис. … канд. филол. наук: 10.02.04 / М. В. Наумова. – Белгород, 2005. – 150 с.

7. Скалкин В. Л. Обучение диалогической речи (на материале английского языка) / В. Л. Скалкин. – К.: Радянська школа, 1989. – 158 с.

8. Тюрина С.Ю. Диалогический дискурс в деловой межкультурной коммуникации [Электронный ресурс] / С. Ю. Тюрина. – Режим доступу:

9. Щерба Л.В. Современный русский литературный язык / Л. В. Щерба // Избранные работы по русскому языку. – М. : Учпедгиз, 1957. – С. 113-130.

10. Якубинский Л. П. Язык и его функционирование / Л. П. Якубинский // Избранные работы. – М. : Наука, 1986. – С. 17-58.

Л.І. Тараненко

Національний технічний університет України «КПІ», м. Київ

УЗАГАЛЬНЕНА ДЕФІНІЦІЯ ТА ФУНКЦІОНАЛЬНІ ОЗНАКИ АНГЛІЙСЬКОЇ ФОЛЬКЛОРНОЇ ЗАГАДКИ

У статті шляхом аналізу існуючих у науковій літературі поглядів автором уточнено узагальнену дефініцію загадки, на основі якої обґрунтовано ієрархічно супідрядну систему її функціональних характеристик, покликану виконувати роль теоретичного підґрунтя для здійснення адекватного наукового опису особливостей взаємодії просодичних засобів її реалізації.

Ключові слова: дефініція загадки, система функціональних характеристик, загальнодидактична функція, функціонально-прагматичне спрямування.

В статье путем анализа существующих в научной литературе взглядов автором уточнено обобщенную дефиницию загадки, на основе которой обосновано иерархически соподчиненную систему ее функциональных характеристик, призванную выполнять роль теоретической основы для осуществления адекватного научного описания особенностей взаимодействия просодических средств ее реализации.

Ключевые слова: дефиниция загадки, система функциональных характеристик, общедидактическая функция, функционально–прагматическое направление.

In the article the author specifies the definition of a riddle by means of analyzing views known in scientific literature. This definition serves as a basis for the substantiation of a hierarchically subordinate system of the riddle functional characteristics. The system is intended to function as a theoretical foundation for accomplishing an adequate scientific description of prosodic means’ interaction in the riddle actualization.

Keywords: definition of a riddle, system of functional characteristics, common didactic function, functional pragmatic orientation.

Практика фонетичних досліджень свідчить, що для адекватного наукового опису специфіки просодичного оформлення фольклорних текстів важливо спиратися на їхні загальнофункціональні ознаки з урахуванням конкретної прагматичного спрямованості. Проте проведений нами попередній огляд праць, спрямованих на вивчення лінгвістичних ознак загадки як окремого жанру фольклорних текстів малої форми та її існуючих дефініцій показав відсутність відповідних узагальнень, необхідних для ефективного вирішення цього питання.

Тому метою нашої праці є підвищення ефективності дослідження просодичних особливостей тексту загадки шляхом систематизації її функціональних ознак та уточнення дефініції.

Відомо, що у межах крос-жанрових порівнянь дослідники мають певні суперечності щодо однозначного визначення жанру загадки. Ранні трактування загадки, що порівнюють її з метафорою [27, с. 111], з достатньою вірогідністю можна пов’язувати з працею Аристотеля [2, с. 117], який, імовірно, був першим, хто дав саме таке визначення загадці. У класичній традиції спираються, здебільшого, на дефініцію, запропоновану Г. Парисом, який називав загадку метафорою або групою метафор, що не типові для повсякденного вжитку і пояснення яких не є очевидним (цит. за [40, с. xiii]).

Уважається, що найбільший внесок у вивчення загадки було зроблено А. Тейлором [37], який запропонував класифікацію англійських загадок та визначення загадки як такої, що порівнює об’єкт з іншим повністю відмінним від нього об’єктом [27, с. 111]. З цього приводу ряд дослідників пов’язує походження загадок із “умовним мовленням” [1, с. 56], таємним мовленням, коли людина міркувала певними поняттями й уявленнями або не мала можливості відкрито говорити про речі [11, с. 382].

З перебігом часу загадка досліджувалась фольклористами з позицій еволюції її жанру [19, с. 14-60; 33], зв’язку й порівняння з іншими різновидами фольклорних текстів малої форми [12, с. 260; 24; 25; 30; 33], формування тексту загадки як перетворення/трансформації давніх міфологічних текстів [75, с. 70], розмежування фольклорної та літературної загадок [40, с. xvi–xviii; 31; 37]. Крім того, зверталася увага на особливості структурної побудови загадки [4; 5; 6; 27], її формальні ознаки [37], специфіку загадок різних етнічних груп [26; 31; 4; 16, с. 78-80] та їхнє функціональне призначення [12, с. 254-257; 21; 24; 19, с. 61-113]. При цьому у межах лінгвістичного підходу здійснено визначення статусу загадки як паремійного жанру [14], участі мовних засобів її оформлення [29; 34; 35], порівняльне вивчення лінгвістичного абсурду в текстах російських й англійських народних загадок [17], встановлено особливості актуалізації анаграм у текстах загадок [18, с. 232-237], когнітивних механізмів денотації загадки [13], розглянуто специфіку загадок як одиниць вторинної номінації [22; 9] тощо.

На жаль, серед дослідників до теперішнього часу немає одностайної думки щодо статусу загадки як фольклорного жанру. Суперечки розгортаються навколо думок, чи має цей статус визначатися на основі структурних елементів загадки, чи її функції, сфери вжитку або мовленнєвого контексту, в якому вона з’являється. Так, у площині семантики загадку пропонується визначати як текст, денотатом якого слугує певний об’єкт, який у самому тексті явно не названий [5, с. 166].

Г. Л. Пермяков відносить загадки до надфразових паремій, які відтворюються двома учасниками діалогу, визначаючи їхню першу частину (власне загадку) як синтетичну паремію [12, с. 247-248, 266], та зазначає, що за характером тематики вони є багатотемними пареміями [там само, с. 269].

У межах когнітивно-прагматичного опису загадка висвітлюється як паремійний жанр, що являє собою конструкцію “запитання-відповідь” і характеризується поліфункціональністю з погляду комунікативного призначення, а також має ознаки висловлення й тексту. Крім цього, наголошується [14, с. 134], що провідною когнітивно-прагматичною функцією загадки є образно-логічна, тобто функція формування у свідомості носіїв мови логічних кліше, наповнених традиційними для культури образами в їх нетиповій “метафорично–творчій” ролі. В інших працях (див., напр., [20, с. 2]) загадка розглядається як особливе дискурсивне утворення, або як стандартизований чи клішований діалог, що відтворюється за певними правилами й принципами.

Згідно з поглядами значної кількості дослідників [7, с. 264; 10, с. 256; 24, с. 177; 36, с. 294-295], загадка трактується як короткий хитромудрий алегоричний чи метафоричний опис певного предмета або явища, який пропонується як питання для відгадування. Фрагментарні вказівки на когнітивно-креативну природу функціонування загадки неважко знайти у працях [6, с. 284; 14, с. 134; 13; 32, с. 204].

Щодо існуючих різновидів загадок, то А. Тейлор [38, с. 1] групує їх у п’ять класів: 1) власне загадка (the true riddle / the riddle); 2) загадка-спасіння, або загадка-змагання (the neck–riddle); 3) арифметична загадка-задачка (the arithmetical puzzle); 4) дотепне запитання (the clever question); 5) головоломка-каламбур (the conundrum). Він наголошує при цьому на доцільності дослідження першого різновиду загадок – власне загадок, які на відміну від художніх чи літературних мають описову народну сутність. Таке бачення поділяють автори ряду праць [26, с. xxxiii; 21].

Цікавим для нашого розгляду є й те, що, звертаючись до напрацювань А. Аарне [23] і С. Томсона [39], авторка роботи [33, с. 165] наголошує на доцільності створення міжнародного індексування загадок, подібно до індексу сюжетів казок. Саме вирішення цього питання і може зробити свій внесок у виконуваний нами пошук системи функціональних і структурних ознак фольклорних текстів загадки.

Важливо розуміти, що функціональні особливості загадки зумовлюються необхідністю залучення під час її відгадування креативно-асоціативного механізму когнітивної діяльності реципієнта. Утім, аналізуючи структурно-смислову конструкцію загадки, неважко переконатися в тому, що вона підпадає під відоме міркування Ю. Лотмана [8, с. 150], відповідно до якого в загальній системі культури тексти виконують дві основні функції: адекватну передачу значень і породження нових смислів.

При всьому здавалося б розмаїтті аспектів розгляду та визначення дієвих функцій загадки, її дидактична функція безперечно визнається дослідниками головною [14, с. 132; 15; 28, с. 11]. Крім того, не викликає сумніву й поліфункціональність фольклорної загадки. Виходячи з цього, вбачається досить логічним наведений у праці [14, с. 130-133] описовий розгляд таких функцій загадок, як дидактична, ритуально-ігрова, ритуально-магічна, когнітивна, моделююча, образно-нормативна, образно-логічна та ін.

Разом з тим згаданий описово-цитатний матеріал не зведено, на жаль, навіть у просту логічну або графічну структуру. І тим не менш завдяки цій праці, ми отримуємо достатній термінологічний матеріал для наближеного з’ясування сутності комунікативних підфункцій загадки, покликаних брати участь у реалізації її загальнодидактичної функції.

Отже, якщо докласти зусилля до здійснення більш ретельного аналізу підфункцій загадки, то їхня кількість не вичерпає, а навіть ускладнить проблему визначення традиційно надійної трирівневої системи її провідних функцій. Для практичного вирішення цього питання достатньо, на наш погляд, у якості першого кроку уточнити узагальнене визначення жанру загадки.

У результаті зазначеного визначення нами отримано таке трактування: загадкою слід уважати особливий фольклорний жанр, текст мікродіалогу якого має креативно-повчальну спрямованість та розважально-тренувальне функціональне призначення, що реалізується на основі асоціативно-креативного механізму переосмислення знання, наявного у свідомості реципієнта.

За цих умов, неважко дійти висновку про те, що система провідних функцій загадки має бути побудованою на такій їхній ієрархічній супідрядності: загальнодидактична функція → креативно-повчальна спрямованість → розважально-тренувальне функціональне призначення.

Проведений аналіз дозволяє вважати, що обґрунтована таким чином векторна ієрархічно супідрядна система функціональних характеристик англійської фольклорної загадки здатна слугувати елементом теоретичного знання для здійснення адекватного наукового опису особливостей взаємодії просодичних засобів її реалізації.

Список літератури

1. Аникин В. П. Русские народные пословицы, поговорки, загадки и детский фольклор / Владимир Прокопьевич Аникин. — М. : Учпедгиз, 1957. — 240 с.

2. Аристотель. Риторика. Поэтика / Аристотель; [пер. с древнегреч. и примеч. О. П. Цибенко, В.Г. Аппельрота; под ред. О. А. Сычева, И. В. Пешкова, Ф. А. Петровского]. — М. : Лабиринт, 2000. — 224 с.

3. Иванов В. В. Инвариант и трансформации в мифологических и фольклорных текстах / В.В. Иванов, В.Н. Топоров // Типологические исследования по фольклору : сб. статей памяти Владимира Яковлевича Проппа (1895-1970) / составители Е. М. Мелетинский, С. Ю. Неклюдов. — М. : Наука, 1975. — С. 44-76.

4. Кёнгэс-Маранда Э. Логика загадки / Э. Кёнгэс-Маранда // Паремиологический сборник. Пословица. Загадка (Структура, смысл, тип). — М. : Гл. ред. Восточной литературы, 1978. — С. 249-283.

5. Левин Ю. И. Семантическая структура русской загадки / Ю. И. Левин // Труды по знаковым системам : сб. науч. статей в честь Михаила Михайловича Бахтина (к 75-летию со дня рождения). — Тарту : Тартуский государственный университет. — 1973. — Вып. VI. — С. 166-190.

6. Левин Ю. И. Семантическая структура загадки / Ю. И. Левин // Паремиологический сборник : Пословица. Загадка (структура, смысл, текст). — М. : Наука, 1978. — С. 283-313

7. Литературная энциклопедия : в 11 т. / [гл. ред. А. В. Луначарский]. — М. : Изд-во Ком. Акад. — Т. 4. — 1930. — 716 стб.

8. Лотман Ю. М. Избранные статьи : в 3-х т. / Юрий Михайлович Лотман. — Таллинн : Александра. — Т. 1 : Статьи по семиотике и типологии культуры. — 1992. — 480 с.

9. Магировская О. В. Вторичная номинация концепта в современном английском языке (на материале пословиц и загадок) : дисс. … канд. филол. наук : 10.02.04 / Магировская Оксана Валериевна; Красноярский государственный педагогический университет. — Красноярск, 2001. — 180 с.

10. Новый иллюстрированный энциклопедический словарь. — М. : Научное изд-во «Большая Российская энциклопедия», 1999. — 909 с.

11. Панасенко Т. Кроскультурні зв’язки загадок різних народів / Т. Панасенко // Наукові записки Кіровоградського ДПУ ім. В. Винниченка. Серія : Філологічні науки (Мовознавство). — Кіровоград : КДПУ. — 2009. — Вип. 81 (3). — С. 381-385.

12. Пермяков Г. Л. К вопросу о структуре паремиологического фонда / Г. Л. Пермяков // Типологические исследования по фольклору : б. статей памяти Владимира Яковлевича Проппа (1895-1970) / составители Е. М. Мелетинский, С. Ю. Неклюдов. — М. : Наука, 1975. — С. 247-274.

13. Селиванова Е. А. Когнитивные механизмы денотации украинской загадки / Е. А. Селиванова // Ученые записки Таврического национального университета им. В. Вернадского. Серия : Филология. — Т.18 (57). — 2005. — № 2. — С. 356-360.

14. Семененко Н. Н. Проблема описания функционально-категориального статуса загадок как паремического жанра / Н. Н. Семененко // Известия Российского государственного педагогического университета им. А.И. Герцена. — 2011. — Вип. 127. — С. 129-136.

15. Сендерович С. Я. Морфология загадки / Савелий Яковлевич Сендерович. — М. : Языки славянской культуры, 2008. — 208 с.

16. Тайлор Э. Первобытная культура / Эдуард Бернетт Тайлор; [пер. с англ.]. — М. : Политиздат, 1989. —573 с.

17. Титова Н. Г. Изоморфизм и алломорфизм лингвистического абсурда в русском и английском энигматическом тексте : автореф. дисс. … канд. филол. наук : 10.02.20 / Титова Надежда Георгиевна; Государственное образовательное учреждение высшего профессионального образования Татарский государственный гуманитарно-педагогический университет. — Казань, 2010. — 22 с.

18. Топоров В. Н. К исследованию анаграмматических структур (анализы) / В. Н. Топоров // Исследования по структуре текста / отв. ред. Т. В. Цивьян. — М. : Наука. — 1987. — С. 193–238.

19. Топоров В. Н. Из наблюдений над загадкой / В. Н. Топоров // Исследовании в области балто-славянской духовной культуры : Загадка как текст 1. — М. : Индрик. — 1994. — С. 10-117.

20. Филиппов В. С. Коммуникативная природа загадки : автореф. дис. … канд. филол. наук : 10.02.01; 10.02.19 / Филиппов Вадим Станиславович; Орлов. гос. ун-т. — Орел, 2000. — 18 с.

21. Чичеров В. И. Русское народное творчество / Владимир Иванович Чичеров / под ред. Э. В. Померанцевой. — М. : Изд-во Московского ун-та, 1959. — 523 с.

22. Юсупова Э. Д. Когнитивные особенности английских загадок-метафор как единиц вторичной номинации / Э. Д. Юсупова // Вестник Башкирского университета. — 2008. — Т.13. — №1. — С. 73-75.

23. Aarne A. The Types of the Folktale : a Classification and Bibliography / Antti Aarne; [translated and enlarged by S. Thompson]. — 2^nd revision. — Helsinki : Academia Scientarum Fennica, 1961. — 508 p.

24. Caro de F.A. Riddles and Proverbs / F.A. de Caro // Folk Groups and Folklore Genres. An introduction / ed. by Elliot Oring. — Logan : Utah State University Press. — 1986. — P. 175-197.

25. Dundes A. On the Structure of the Proverb / Alan Dundes // Analytic essays in folklore. — The Hague : Mouton, 1975. — 265 p.

26. Eugenio D. L. Philippine Folk Literature : An Anthology. Philippine Folk Literature Series / Damiana L. Eugenio. — Vol. I. — Diliman, Quezon City : Folklore Studies Program, College of Arts & Sciences, University of the Philippines, The U.P. Folklorists, Inc., 1982. — xv+486 p.

27. Georges R. Toward a Structural Definition of the Riddle / R. Georges, A. Dundes // The Journal of American Folklore. — 1963. — Vol. 76, No. 300. — P. 111-118.

28. Gimbutas Z. The Riddle in the Poem / Živilė Gimbutas. — Lanham, Maryland: University Press of America, 2004. — 213 p.

29. Green T. A. Sight and Spelling Riddles / T. A. Green, W.J. Pepicello // Journal of American Folklore. — 1980. — Vol. 93. — № 367. — P. 23-34.

30. Green T. A. The Proverb and Riddle as Folk Enthymemes [Електронний ресурс] / T. A. Green, W. J. Pepicello. — 2000. — Vol. 6, Nо. 2. — Режим доступу : http://www.deproverbio.com/display.php?a=4&f=DPjournal&r=DP,6,2,00/PROVERBRIDDLE.html

31. Hart D.V. Riddles in Filipino Folklore : An Anthropological Analysis / Donn V. Hart. — Syracuse, N.Y. : Syracuse University Press, 1964. — 318 p.

32. Jordan-Smith P. Riddles : Perspectives on the Use, Function, and Change in a Folklore Genre (review) / P. Jordan-Smith // Journal of American Folklore. — 2004. — Vol. 117, No. 464. — P. 204-205.

33. Kaivola-Bregenhøj A. Riddles : Perspectives on the Use, Function and Change in a Folklore Genre / A. Kaivola-Bregenhøj, Th. du Bois. — Helsinki : Finnish Literature Society, 2001. — 186 p.

34. Köngäs-Maranda E. The Logic of Riddles / E. Köngäs-Maranda // Structural Analysis of Oral Tradition. — Philadelphia : University of Pennsylvania Press. — 1971. — P. 189-232.

35. Köngäs-Maranda E. Theory and Practice of Riddle Analysis / E. Köngäs-Maranda // The Journal of American Folklore. — 1971. — Vol. 84, No. 331. — P. 51-61.

36. Simpson J. A Dictionary of English Folklore / J. Simpson, S. Roud. — Oxford : Oxford University Press, 2000. — 411 p.

37. Taylor A. The Riddle / A. Taylor // California Folklore Quarterly. — 1943. — Vol. 2, No. 2. — P. 129-147.

38. Taylor A. English Riddles from Oral Tradition / Archer Taylor. — Berkeley, Los Angeles : University of California Press, 1951. — 959 p.

39. Thompson S. Motif Index of Folk–literature : a classification of narrative elements in folktales, ballads, myths, fables, mediaeval romances, exempla, fabliaux, jest-books, and local legends : Vol. 1-6 / StithThompson. — Rev. and enl. ed. — Bloomington, IN : Indiana University Press, 1955-1958.

40. Tupper F., Jr. Introduction / F. Tupper, Jr. // The Riddles of the Exeter Book / ed. by Frederick Tupper, Jr. — Boston : Ginn & Co. — 1910. — P. xi-cxi.

к. філол. н. Шавелашвілі Є.В.

КНУ імені Тараса Шевченка, м. Київ

ПОНЯТТЯ «ЧАСТИНА МОВИ» У СУЧАСНОМУ МОВОЗНАВСТВІ

В статті розглядається поняття «частина мови» в сучасному мовознавстві та в тюркології зокрема, яке визначається як «інтегральна» граматична макрокатегорія. Також описуються основні методологічні напрямки частиномовної класифікації.

Ключові слова: частина мови, семантична категорія, лексико-граматичний клас, гетерогенна класифікація, гомогенна класифікація.

к. филол . н . Шавелашвили Е.В.

КНУ имени Тараса Шевченко, г. Киев

ПОНЯТИЕ «ЧАСТЬ РЕЧИ» В СОВРЕМЕННОМ ЯЗЫКОЗНАНИИ

В статье рассматривается понятие «часть речи» в современном языкознании и в тюркологии в частности, определяемое как «интегральная» грамматическая макрокатегория. Также описываются основные методологические направления частеречевой классификации.

Ключевые слова: часть речи, семантическая категория, лексико-грамматический класс, гетерогенная классификация, гомогенная классификация.

Elizaveta Shavelashvili

Candidate of philological sciences,

Taras Shevchenko National University of Kiev

CONCEPT «PART OF SPEECH» IN MODERN LINGUISTIC

Different ways of definition of the concept «part of speech» in modern linguistics and Turkish studies in particular are viewed in the article. This concept is defined as “integral” grammatical makrocategory. Also the main methodological areas of parts of the classification are described.

Keywords: part of speech, semantic category, lexical and grammatical class, heterogeneous classification, homogeneous classification.

Частини мови є центральним поняттям у морфологічних описах. Це ‒ семантико-граматичні класи слів із подібними семантичними, синтаксичними і морфологічними ознаками.

Частини мови ‒ це класична класифікація слів, у якій основна увага надається семантичним особливостям, адже у значенні слів закладені їхні категорійні, класифікаційні ознаки. Для частин мови єдиною релевантною характеристикою є семантика об’єднуваних слів. Узагальнена на категорійному рівні семантика частини мови представляє її як інваріант предметно-логічного аналізу. Категорійна семантика частини мови, як доведено у попередньому параграфі, ґрунтується на філософській (логічній) категорії.

Семантична ознака узагальнює певні типи лексичних значень слів. Так, іменники з різноманітними лексичними значеннями узагальнюються в семантичну категорію предметності; значення якісних і відносних прикметників – у категорію “атрибутивна ознака”, яка розуміється як непроцесуальна (статична) ознака предмета. Семантичні категорії є якісно вищою формою узагальнення порівняно з лексико-граматичними розрядами слів. Їхня семантика набагато складніша за розрядні лексичні значення і для змінюваних частин мови базується не на кореневій, а на афіксальній співвідносності слів, причому до уваги беруться насамперед афікси, які виражають граматичні значення, характерні для частин мови.

Позначаючи різні явища реальної дійсності, слова граматично спеціалізуються. Основою такої спеціалізації є семантична категорія, під яку підводяться певні групи слів з їхніми індивідуальними лексичними значеннями, що зумовлює їх подібне морфологічне і синтаксичне оформлення. Так, іменники турецької мови виділяються в окрему частину мови за семантичною категорією «предметності», яка є узагальненням широкого спектру лексичних значень. Це, зокрема, назви конкретних чітко окреслених явищ, серед яких виокремлюються назви істот (baba /батько/, öğretmen /учитель/, kırlangıç /ластівка/, aslan /лев/); неістот (uçak /літак/, kavak /тополя/, oda /кімната/); та не окреслених у формі явищ, таких як: абстрактні поняття (cebir /алгебра/, perşеmbe /четвер/, neşelik /радість/); назви речовин (oksijen /кисень/, mermer /мармур/, ekmek /хліб/, pamuk /вовна/); збірні поняття (tohum /насіння/, söğütlük /верб’я/) тощо. Наявність у цих слів категорійної се́ми ʽпредметністьʼ (kim? /хто?/; ne? /що?/) відображається їхніми морфологічними ознаками відмінка і числа, а також первинними синтаксичними функціями підмета і додатка. Тому сучасна граматична теорія виходить із того, що частиномовна класифікація може бути здійснена лише щодо актуалізованих одиниць мовлення – словоформ, які за відповідними правилами можна звести до тієї самої лексеми (лематизувати).

Отже, частини мови показують, що (які реалії) називають слова і якими мовними засобами оформлюється назване. Частину мови можна назвати «інтегральною» граматичною макрокатегорією, узагальненням взаємопов’язаних семантичних, морфологічних і синтаксичних значень словоформи/слова.

Основна функція частин мови як макрокатегорії полягає в систематизації лексичного корпусу мови за характерними семантичними і граматичними ознаками. Особливий статус частини мови і труднощі, які виникають у класифікації слів за частинами мови пояснюються тим, що ці найважливіші класи слів для граматичної теорії однаково відносяться до морфології, синтаксису та семантики.

Тому у визначенні частини мови необхідно керуватися сукупністю всіх типів структурних відношень слова у системі мови і чітко визначати: наявність/ відсутність граматичних категорій; наявність/ відсутність системних форм вираження граматичних категорій; характер синтаксичного зв’язку та синтаксичних відношень між словами у реченні та реченням у цілому; здатність/ нездатність виступати у функції члена речення; здатність/ нездатність слова бути окремим структурно-семантичним типом речення; особливості морфемної структури слова.

Відповідно, слова однієї частини мови характеризуються за спільністю: 1) категорійної семантики слова; 2) морфологічних категорій, реалізованих у системі форм слова (парадигмах); 3) синтаксичних функцій та зв’язків у реченні; 4) словотвірної будови похідних слів.

Проте сукупність і пріоритетність зазначених критеріїв поширюється неоднаково на всі частини мови, на всі слова у межах однієї частини мови, а також на частиномовні системи різних мов. У більшості класифікацій визначальними ознаками виступають семантичні ознаки, як глибинні семантичні чинники, на яких формуються синтаксичні і морфологічні ознаки слів.

Однак, не менш вирішальну роль у частиномовній класифікації мають синтаксичні ознаки, які відображають реалізацію слів у мовленні. Синтаксична реалізація зумовлює у більшості випадків морфологічну маркованість граматичних значень слова, що відображається на формальних ознаках частини мови. Тому морфологічні ознаки також виступають як обов’язкові у визначенні частини мови, особливо вони важливі для слів із розвиненою словозміною.

Проблема визначення частин мови вважається однією з найбільш дискусійних у лінгвістиці. Номенклатура частин мови у кожній окремій мовній системі, як свідчать історія мовознавства і сучасна лінгвістика, постійно змінюється. Це зумовлено насамперед застосуванням різних класифікаційних схем у визначенні системи частин мови. О.С. Кубрякова зауважує: “… незрозуміло, чи може єдина класифікаційна схема відобразити таку різноманітність слів, як і не зрозуміло те, вибір яких саме критеріїв забезпечує найраціональнішу класифікацію слів і чи можна запропонувати таку класифікацію, яка була б оптимальною” [3, с. 119].

У межах семантико-граматичної методології В.В. Виноградов запроваджує п’ять критеріїв у класифікації частин мови: 1) відмінності тих синтаксичних функцій, які виконують різні категорії слів у мовленні, у структурі речення; 2) відмінності морфологічної будови слів та форм слів; 3) відмінності речових (лексичних) значень слів; 4) відмінності у способі відображення дійсності; 5) відмінності в природі граматичних категорій [1, с. 38].

Сучасне російське мовознавство, а зокрема морфологія, переважно ґрунтується на гетерогенній дворівневій класифікації слів В.В. Виноградова, у якій критерієм першого рівня виступає функціонально-синтаксичний, що дозволяє поділити слова на частини мови і частки мови (рос. частицы речи). На другому рівні враховуються всі інші критерії, за якими частини мови класифікуються на імена (іменник, прикметник, числівник), займенник, дієслова, прислівники, а частки мови ‒ на частки-зв’язки, власне частки, прийменники, сполучники. Окремо розглядаються модальні слова та вигуки.

Отже, кожен клас слів має свої власні синтаксичні функції, морфологічну будову, категорійну семантику та способи відображення дійсності у супідрядних граматичних категоріях, які пов’язані з тією чи іншою частиною мови. Все це обумовлює класифікаційні критерії. Послідовне застосування всіх критеріїв дозволяє виділити чотири основні частини мови: іменник, прикметник, дієслово, прислівник. Інші частини мови периферійні, оскільки вони виділяються на основі одного або двох критеріїв. Чотирикомпонентна система частин мови відображена у багатьох сучасних граматичних теоріях.

Є. Курилович [4] виділяє чотири кардинальні частини мови, зазначаючи, що слова мають первинну синтаксичну функцію залежно від їх лексичного значення: іменник ‒ підмет, прикметник ‒ означення до іменника, дієслово ‒ присудок, прислівник ‒ означення до дієслова. О.П. Суник [5, с. 40] визначає частини мови на базі чотирикомпонентної системи, вважаючи справжніми частинами мови тільки іменник, дієслово, прикметник і прислівник відповідно до їхніх загальнограматичних значень. Усі інші розряди слів виділяються за іншими ознаками, а отже не можуть уважатися частинами мови. На думку українського лінгвіста І.Р. Вихованця [2, с. 16], сукупність різнорідних критеріїв, але з основним характером семантичного критерію, дозволяє визначити два центральні лексико-граматичні класи (іменник і дієслово) і два різнорідні периферійні класи (прикметник і прислівник). Семантичний критерій у повній мірі охоплює іменник та дієслово. Лексичне значення іменника ‒ назви конкретних предметів. Іменник відображає предмети та характеризується узагальненим значенням предметності. Дієслово ж називає та відображає дію та стан і характеризується узагальненим значенням процесуальності. Синтаксичні функції іменника та дієслова тісно пов’язані з їх семантичними ознаками, для іменника характерна функція підмета і сильнокерованого другорядного члена речення, для дієслова ‒ функція присудка.

Клас прикметників позбавлений виразної лексичної автономності. Якщо у сфері дієслова предикат стану не становить визначальної частиномовної семантичної ланки, хоча й набуває динамічних властивостей, то у сфері прикметника він трансформується в якісний стан, тобто статичну ознаку. У прикметника відбулося посилення дієслівного значення стану у бік постійної ознаки предмета та закріплення у присубстантивній позиції [2, с. 16].

Клас прислівників вирізняється своїми синтагматичними, а не лексичними особливостями. Лексичне значення статичної ознаки, процесу і предмета ставиться у синтагматичний зв’язок із предикатом і через це виконує функцію ознаки ознаки. Прислівник відрізняється від прикметника не лексичним значенням, а синтаксичним зв’язком і семантико-синтаксичним відношенням щодо опорного компонента в реченні або словосполученні [2, с. 18].

Частини мови як макрокатегорії морфології мають відносний характер, що зумовлюється класифікаційними принципами і функціонуванням слів у мовленні, але цей факт не применшує їхньої першорядної ролі як інтегральних класів у системі мови, що встановлюються за сукупністю трьох класифікаційних ознак: семантичних, синтаксичних, морфологічних, до яких належать і словотвірні.

Література:

1. Виноградов В.В. Русский язык (грамматическое учение о слове) / В.В. Виноградов. ‒ М.: Высшая школа, 1972. ‒ 615 с.

2. Вихованець І.Р. Теоретична морфологія української мови / І.Р. Вихованець, К.Г. Городенська. ‒ К.: Унів. вид-во “Пульсарі”, 2004. – 411 c.

3. Кубрякова Е.С. Части речи с когнитивной точки зрения / Е.С. Кубрякова. ‒ М.: Ин-т языкознания РАН, 1997. ‒ 326 с.

4. Курилович Є. Очерки по лингвистике / Є. Курилович. ‒ М.: Иностр. лит., 1962. ‒ 454 с.

5. Суник О.П. Общая теория частей речи / О.П. Суник. ‒ М.: Наука, 1966. ‒ 130 с.

И.И. Заваруева

Днепропетровский национальный университет

железнодорожного транспорта им. В. Лазаряна

ОСОБЕННИСТИ ИСПОЛЬЗОВАНИЯ КОМПРЕССИИ НАУЧНЫХ ТЕКСТОВ В ПРОЦЕССЕ ОБУЧЕНИЯ СТУДЕНТОВ

В статті зроблено спробу визначити сутність конспекта, розглянуто його види та вимоги, які предявляються до процессу конспектування, проаналізовано деякі аспекти використання компресії наукових текстів під час навчання студентів.

Ключові слова:компресія тексту, конспект, науковий текст, текстова інформація, комунікативна компетенція.

В статье сделана попытка определить суть конспекта, рассмотрены его виды требования, предъявляемые к процессу конспектирования, дается анализ некоторых аспектов использования компрессии научных текстов при обучении студентов.

Ключевые слова:компрессия текста, конспект, научный текст, текстовая информация, коммуникативная компетенция.

The paper attempts to define the essence of abstract, discussed his views of the requirements for the process of note-taking, provides an analysis of some aspects of the use of compression of scientific texts in teaching students.

Key words: compression of text, abstract, scientific text, the text information, communicative competence.

Что делает человек в читальном зале библиотеки? Разумеется, читает. Что делает человек на лекции? Слушает лекцию. А что еще обычно делает человек в читальном зале или на лекции? Приглядитесь: почти перед каждым читателем научного читального зала и перед каждым слушателем научной или учебной лекции лежит тетрадь, а в руке — авторучка. И читатели, и слушатели конспектируют. Конспект в переводе с латыни означает «обзор» и составлять его надо как обзор, содержащий основные мысли текста. Слово конспект состоит из двух корней, первым из которых является «кон». В русском языке «кон» означает начало, предел, сужение пространства действий. В этом сужении, предельном сокращении, свертывании информации, т.е. компрессии (сжатии) и заключен главный смысл конспекта.

В последние время ученых все больше интересует проблема информативности текстовых материалов, особенности восприятия текста в условиях массовой коммуникации, а также специфика сжатого текста. Большой вклад в изучение данной проблемы внесли такие современные ученые, как Е.  Панченко, Н.  Колесникова Л.  Метельская, Н.  Валгина, Н.  Морозова, И.  Добротина и др.

Вслед за Е.  Панченко мы считаем, что конспект представляет собой особое речевое произведение, которое можно считать сжатым текстом. «Сжатый текст – это сообщение, объективированное подобно любому иному тексту в письменной форме, построенное путем сокращения полного текста либо созданное как изначально краткое, предназначенное при необходимости для дальнейшего развертывания в более объемный текст. Сжатый текст имеет повышенную информативную насыщенность по сравнению с первичным полным вариантом или текстом такого же объема, что достигается благодаря разнообразным обязательным и факультативным средствам всех уровней языка» [2, с.306]. Особенно остро, на наш взгляд, проблема формирования навыков составления сжатого текста стоит в студенческой аудитории, на начальном этапе обучения. Все это заставляет нас обратить особое внимание на этот процесс. В данной статье мы определим сущность конспекта, рассмотрим его виды, требования, предъявляемые к процессу конспектирования.

Конспектирование относится к числу наиболее важных общеучебных умений.  На него опирается весь учебный процесс, так как студентам постоянно приходится использовать для подготовки к занятиям  конспектирование лекций преподавателя, учебного параграфа или дополнительной литературы.

  Конспект нужен для того, чтобы: научиться перерабатывать любую информацию; выделить в письменном или устном тексте  самое необходимое и нужное для решения учебной или научной задачи; создать модель проблемы; упростить запоминание текста, облегчить овладение специальными терминами; накопить информацию для написания более сложной работы в виде доклада, реферата, дипломной работы, диссертации, статьи.

В основе работы с текстовой информацией лежат такие познавательные процессы, как понимание, запоминание, воспроизведение текста, а также преобразование информации в сознании и присвоение её. Успешность человека в учении и в профессиональной деятельности во многом зависит от его информационной культуры. Информационная переработка текста – одна из составляющих коммуникативной компетенции. Это отличный инструмент упорядочивания информации в голове. Конечно, одного конспекта мало для хорошей подготовки: без собственного размышления и обобщения, без труда на занятиях и без работы с научными источниками тяжело достичь отличных результатов в учебе. Но конспект представляет собой своеобразный фундамент, который поможет на пути овладения знаниями. От умения конспектировать зависит способность воспроизвести прочитанный или прослушанный материал. Поэтому, первое, чему должен научиться студент – это конспектирование.

Нужно понимать, что слушать и записывать лекцию – это сложный вид вузовской работы. Хотя преподавателю, читающему лекцию, и не приходится конспектировать самому, но наличие навыков конспектирования у его слушателей ему далеко не безразлично. Достаточно часто на лекции излагается материал, который просто еще не успел войти в учебники, и его необходимо записать. Если же аудитория конспектировать не умеет, то лекция превращается практически в диктант, а это расход времени и преподавателя, и слушателей.

Навыки конспектирования у студентов позволили бы без ущерба для качества конспектов и понимания материала существенно повысить темп лекции, увеличить объем материала, усилить глубину его проработки. Техника конспектирования — это один из основных рабочих навыков и студента, и научного работника. Этому навыку надо учить так же, как мы учим всему остальному. Опыт показывает, что реально нужно потратить на первых двух-трех лекциях всего по 10 мин для освоения студентами примерно половины приемов. Это уже позволяет повысить темп конспектирования раза в два. Лектору целесообразно вводить сокращения типа кванторов, букв в обертке, пиктограмм. Он может предусмотреть, какие термины будут наиболее употребительными в дальнейшем. Кроме того, введение сокращений лектором имеет еще одно преимущество: в этом случае все студенты (учащиеся, слушатели) используют одинаковую систему сокращений. Лектору же удобно и регулировать темп введения новых сокращений. Если на очередной лекции введено несколько активно используемых терминов, то на следующей лекции можно дать для них сокращения.

Обязательно следует обратить внимание на работу цветом по важности (это надо делать на всех дисциплинах) и по соответствию (это удобно делать на технических дисциплинах). Когда человеку необходимо найти информацию возникает проблема: где искать, в этом случае применяют прием, который называется секционированием конспекта. Суть его в том, что конспект разбивается на несколько секций, а запись осуществляется в одной из них в зависимости от сущности записываемого материала: каждая секция предназначена для своих целей. Примером такого секционирования является тетрадь по иностранному языку, где выделена отдельная часть под словарик. В той же тетради можно выделить и четыре части (или завести четыре тетради); в первой записываются грамматические правила, во второй — изучаемые фразеологические обороты, в третьей — словарь, а четвертая предназначена для выполнения упражнений. При необходимости найти грамматическое правило просматривается первая секция, при поиске нужного оборота — вторая, четвертая же вообще не предназначена для последующего просмотра. В курсе технологии излагаются технологические приемы и их характеристики и приводятся примеры использования этих приемов на каких-то деталях. Соответственно в конспекте появляются две секции: с описанием собственно технологического приема и с описанием деталей; При этом возможны перекрестные ссылки из одной секции в другую. В итоге получается конспект-справочник по технологическим приемам, а рядом — справочник по деталям. Управлять распределением записей по секциям должен преподаватель. Он должен заранее сообщить слушателям, что необходимо иметь столько-то разделов в конспекте, и в ходе лекции указывать, что и куда следует записывать.

Внимание человека очень неустойчиво. Чтобы быть сосредоточенным, требуются волевые усилия, поэтому для слушателя или студента важно систематически контролировать себя во время прислушивания лекций. Работая над конспектом, необходимо помнить следующие правила:

1. Следует записать название лекции, конспектируемого произведения, и выходные данные.

2. Осмыслить основное содержание текста, дважды прочитав его.

3. Составить план – основу конспекта.

4.Оставить широкие поля для дополнений, заметок, записи терминов и имен, требующих разъяснений.

5. Помнить, что в конспекте отдельные фразы и даже отдельные слова имеют более важное значение, чем в подробном изложении.

6. Запись следует вести своими словами, для лучшего осмысления текста.

7. Применять определенную систему сокращений, условных обозначений.

8. Соблюдать правила цитирования – цитату заключать в кавычки, давать ссылку на источник с указанием страницы.

  С некоторыми приемами    вы уже познакомились на предыдущем уроке. Что касается конспектирования как вида записи,  то в его процессе целесообразно использовать  различные сигнальные знаки, увеличивающие информативность сжатого конспекта: стрелки, подчеркивания, линии выделение в рамку, восклицательный и вопросительный знаки, знак PS, означающий послесловие, т.е. написанное после, приписанное и т.д. Каждый может иметь свою систему знаков, с помощью которых оценивается информация не словесным, а условно символическим способом.

Следует также сказать и о том, что некоторое время студент обдумывает лекцию, и ему становится ясным, что требует особого внимания в дальнейшей самостоятельной работе. И как следствие у студента восстанавливается в основных чертах содержание и структуры лекции, и создается свое отношение к разбиравшемуся на лекции вопросу. Если студент не может восстановить содержания лекции, но при всех условиях он может составить краткое резюме лекции, выразив свое отношение к лекционному материалу, свое понимание лекции, то такая резюмирующая запись, несомненно, будет иметь большое значение для дальнейшей самостоятельной углубленной работы студентов.

  Сокращению конспекта, свертыванию информации способствуют также использование аббревиатур, т.е. сокращенных слов и словосочетаний, использование вместо слов знаков. Например, вместо слов «равенство», «подобие», «сходство».можно использовать знак равенства «=», вместо слов «больше, меньше» – математические знаки «<, > » и т. д.

В качестве вывода по данной работе можно назвать необходимый минимум требований к конспектированию лекций: конспектирование лекции должно быть реализовано минимальными средствами, чтобы студент мог внимательно слушать и уяснить по ходу лекций их содержание, но в то же время чтобы в дальнейшем материал лекции студент мог воспроизвести в памяти по сделанной им записи. Таким образом, конспектирование лекций – проблема не только педагогическая, но и психофизиологическая, так как связана с механизмами памяти.

Литература

1. Безрукова В. Конспект и конспектирование // Народное образование. – 2001. – № 5. – С. 150-154.

2. Колесникова Н.И. “От конспекта к диссертации: Учебное пособие по развитию навыков письменной речи.- М.: Флинта: Наука, 2002.-288с.

3. Морозова И.Д. Выборочное изложение. Теория и практика. Иваново, 1979. 157с.

4. Панченко Е.И. Лингвистика сжатого текста: дис. доктора филол. наук: спец.: 10.02.02. «Русский язык» – Д., 1998. – 371 с.

5. Панченко О.І Мовна компресія в письмовій комунікації /О. І. Панченко. – Дн-ськ: ДНУ, 1995. – 68с.

6. Чистяков М. Практическое руководство к постепенному упражнению  в сочинении URL: http://www.rulex.ru

Світлана Руденко

Харківський державний університет

харчування та торгівлі

CЕМАНТИКА

ГЛЮТОНІМІВ-ІНСТРУМЕНТАТИВІВ В УКРАЇНСЬКІЙ МОВІ

У статті «Cемантика глютонімів-інструментативів в українській мові» С. Руденко розглядає концептуальні зв’язки в українській мовній картині світу між значеннями глютонімів-інструментативів «ложка» й «ніж», етнокультурними поняттями й текстемами, що розшифровують цей зв’язок.

Ключові слова: концепт, глютонім, інструментатив, семантика, етноконцептологія.

В статье «Семантика глюттонимов–инструментативов в украинском языке» С. Руденко рассматривает концептуальные связи в украинской языковой картине мира между значениями глюттонимов-интструментативов «ложка» и «нож», этнокультурными понятиями и текстемами, которые расшифровывают эту связь.

Ключевые слова: концепт, глюттоним, инструментатив, семантика, этноконцептология.

In the article “The semantic of gluttonims-instrumentatives in Ukrainian language” by S. Rudenko considers conceptual links in Ukrainian lingual world picture between the nominations of gluttonic instrumentatives “spoon” and “knife”, ethno-cultural concepts and textems, which decode this link.

Keywords: concept, gluttonim, instrumentative, semantics, ethno-conceptology.

Як відомо, концепт є ключовим поняттям когнітивної лінгвістики, адже фіксація певного концепту за мовним знаком є базою формування семантичного простору мови. Збереження та трансляція концептосистеми етносу відбувається переважно за рахунок мовної вербалізації концептів й інформації, яку вони представляють [15, 258].

Проблемами лінгвоконцептології у різний час і на різних обширах плідно займалися Н. Арутюнова, С.Аскольдов, О. Бабушкін, А. Вежбицька, І. Голубовська, К. голобородько, С. Жаботинська, В. Зусман, В. Карасик, В. Колесов, Т. Космеда, В. Кравченко, Є. Кубрякова, К. Кузнецов, Д. Лихачов, Л. Лисиченко, О. Маленко, В. Маслова, Р. Павільоніс, Дж. Сарторі, Л. Сваричевська, О. Селіванова, Б. Серебренников, Г. Слишкін, А. Соколова, Ю. Степанов, І. Стернін, Дж. Фодор, І. Школенко та ін.

Ядром концепту є поняття, фіксоване у вигляді пропозиційних структур і позначене певною номінативною одиницею. Концепти зароджуються в процесі пізнавальної діяльності, відображають й узагальнюють досвід людини й інтеріоризовану її свідомістю дійсність, підводячи інформацію під певні вироблені суспільством категорії та класи. Слово є засобом доступу до концептуального знання, однак воно може представляти різні концепти, тому мова є доволі компактним засобом концептуалізації [15, 257].

У фокусі нашого дослідження перебувають глютоніми (від лат. gluttіо – ковтати, споживати) – лінгвістичні знаки з широким спектром плану вираження (від слова до тексту) та плану змісту (репрезентація харчової картину світу в складі кулінарного, магічного, антропоцентричного, анімастичного, зоолатричного та інших культурних кодів). Глютоніми рубрикуються за такими категоріями, як натурфакти, артефакти, локативи, темпоративи, інструментативи, кваліфікативи, ідентифікатори, регулятиви, коментативи, дескриптиви тощо. Метою нашого дослідження є спроба встановлення концептуального зв’язку між номінаціями глютонічних інструментативів «ложка» й «ніж», номінаціями пов’язаних із ними етнічних концептів і текстемами, що декодують цей зв’язок. Матеріалом дослідження стали різносубстратні за способами формування та представлення знань одиниці етнокультурологічного характеру, зафіксовані в українських наукових, науково-популярних, етнолінгвістичних, історичних, фольклорних, етнографічних джерелах.

Текстемою, слідом з Селівановою, вважаємо «абстрактну інваріантну одиницю текстового рівня мови, що характеризується певним тематичним змістом, композиційною структурою, відбором лексико-фразеологічних, граматичних, стилістичних засобів та інтенційно-прагматичними особливостями» [15, 603].

У етнолінгвістичному словнику «Славянские древности» глютонічний інструментатив ложка розглядається як «предмет домашнього начиння, що використовується в календарних і сімейних обрядах, гаданнях та народній медицині» [16, 129]. У первісній свідомості ложка сприймалася як річ, через яку до тіла надходить життя в вигляді поживних речовин. У результаті спрощення цих понять виникло уявлення про ложку як про відповідник людської душі [7, 175].

Ложка була елементом наузів ‒ найстаровинніших складних натільних оберегів. Імовірно, символізувала СИТІСТЬ, ДОСТАТОК, а отже, оберігала від злиднів і голоду [7, 167]. «Перед їжею ложки клали виїмкою доверху, що означало ЗАПРОШЕННЯ; після трапези їх перевертали, показуючи тим, що наїлися» [3, 282].

Із концептом ЗАПРОШЕННЯ пов’язане й словосполучення «проганяти кутю»: Після «Голодної вечері» діти тарабанили ложками об макітру з кутею. Це звалося «проганяти кутю», насправді ж проганяли не її, а мороз, зиму, Мару-Смерть, і щиро запрошували добрі сили весни та буйні води [3, 102].

«Українці вважають, що ложок на столі має бути стільки, скільки їдців, або менше, але не більше, бо це віщує господареві дому ЗУБОЖІННЯ» [12, 113]. У праці Б Гринченка «Изъ устъ народа» концепти ЗУБОЖІННЯ, ЗЛИДНІ вербалізуються через твердження, що «в Центральній Україні й досі вірять, що до перевернутої ложки, держало якої лежить на столі, а другий кінець на мисці, чіпляються злидні, тому її не можна так залишати» [4, 31]. На Чернігівщині не дозволялося «вішати» ложку на миску, «щоб злидні не лазили в миску», на Полтавщині не залишали ложки на ніч у глечиках, оскільки нечистий буде їх перебирати й торохтіти, через що діти не зможуть заснути [16, 130]. На Чернігівщині злиднем називають зайву ложку, що опинилася на столі [2, 25]. Концептуальний зв’язок ложки і ЗУБОЖІННЯ вербалізується в формі паремій: «Такі злидні, що ложка зсохлася», «Прийшлась ложка до рота, та їсти чортма», «Порожня / суха ложка рот дере», «Єдина ложка зсохлася» [11].

Ще на початку ХХ ст. були поширені магічні дії з ложкою для ПРИВОРОТУ: «Для цього дівчина намагалася зробити так аби хлопець, у якого вона закохана, поїв з її ложки. Потім вона цю ложку припалювала і вже нікому не давала її» [12, 113]. На Чернігівщині вираз «ложку припалити» означало «причарувати» [16, 133]. У весільній обрядовості дві ложки перев’язували червоною стрічкою, що символізувало ЄДНАННЯ, ЗГОДУ молодих [6, 340].

Концепт ЛІКУВАННЯ пов’язується з вербальною категоризацією багатьох магічних приписів, зафіксованих у народній свідомості. Наприклад, умиванням зі срібної ложки можна зцілитися від уроків [12, 113]. На Полтавщині вірили в силу так званої «відьмацької» ложки, якою їв старший у родині чоловік. Цю ложку передавали у спадок, їй приписували лікувальні властивості. Особливого статусу набувала ложка після смерті її господаря, коли сила померлого допомагала подолати хворобу [8, 1115: цит. за 7, 170]. «Відьмарську» ложку високо цінували й навіть сварилися через неї; цією ложкою при болях і пухлинах горла злегка натискали на хворе місце по дев’ять разів уранці та ввечері протягом трьох днів. <…> В Україні вважали, що за допомогою ложки померлого власника можна позбавитися родимої плями, бородавки, нариву, пухлини в горлі» [16, 132]. «Остающаяся послѣ смѣрти кого-нибудь изъ семьи ложка, съ его мѣткою, называется одмирська; ее сохраняютъ и даже не берутъ въ руки безъ особой нужды. Если сдѣлается наростъ, то его надавливають одмирськой ложкой и ‒ проходитъ» [9, 42].

Має лексема ложка й семантичний зв’язок із концептами СМЕРТЬ, ПОТОЙБІЧНИЙ СВІТ. Про поминальний обід на Різдво у Рівненському повіті М. Грушевський писав: «Хозяйка наготує якнайбільше страв, які любили «діди». Обід буває пізніш після полудня або надвечір. За обідом з кожної страви по ложці одкладають в окрему посудину, яку з ложками ставлять на ніч на покуття. Тут ще в посудині ставлять воду і вішають рушник, щоб уночі «душечки умерших» помились і пообідали» [5, 226]. Подекуди вважалося небезпечним класти ложку випуклим боком вгору – бо помреш з відкритими очима та ротом [10, 48]. Заборону класти ложку «дном догори» пояснює така легенда. Коли Юда домовлявся з вартою, як їм розпізнати серед апостолів Христа, то сказав, що за вечерею всі кластимуть ложку звичайно, а Христос її перевертатиме. Тут маємо трансформоване народною свідомістю уявлення про перевернуту ложку як ознаку приналежності до світу потойбічного. Ложка, яку, за легендою, Христос кладе не так, як це заведено, вказує на його приреченість, на швидку загибель [13, 384.]. Зв’язок ложок зі світом померлих предків простежується і в поліському повір’ї про те, що на Русальному тижні заборонялося (особливо дівчатам) увечері мити ложки – бо русалка забере їх до себе [2, 165]. На Поліссі також заведено в першу річницю смерті людини залишати на могилі кухлик та ложку – для небіжчика [14, 252]. В Україні в ніч на Різдво члени сім’ї гадали, складаючи після вечері ложки вінчиком на край миски з рештками куті або встромляючи їх у кутю: якщо чиясь ложка за ніч упаде або перевернеться ‒ її власник цього року помре. <…> «Гуцули гадали, встановлюючи ложки після вечері на лавці, притуливши їх до стіни: падіння ложки віщувало власнику смерть» [16, 133].

Граматично зумовленою є загальновідома в українців прикмета: коли ложка впаде за обідом ‒ до столу поспішає жінка, що визначається збігом жіночого роду іменників «ложка» і «жінка» (пор.: коли впаде ніж, говорять, що поспішає чоловік).

Концепт ТАБУ, пов’язаний з глютонічним інструментативом ложка, реалізується на текстемному рівні, через інформацію про те, що, скажімо, на Чернігівщині вірили, що під час переїзду до нової оселі ложок з собою брати не можна, щоб не перейшли в новий дім старі сварки чи суперечки. Не можна на ніч ложки лишати в мисках, бо діти погано спатимуть. Не можна двом їсти з однієї ложки, бо посваряться [12, 113]. Заборона їсти чужою ложкою мотивувалася також тим, що в кутиках роту з’являться «заїди» або на людину нападе ненажерливість [16, 130]. Не можна трусити мокрою ложкою, бо від крапель може розводитися нечиста сила [6, 340].

Інший глютонічний інструментатив ‒ ніж ‒ сприймається в народній свідомості як один із ОБЕРЕГІВ, вербалізуючись у текстемах: «Ніж містить семантику заліза, входячи до низки залізних предметів, що застосовуються в лікувальній та очищувальній магії. У деяких випадках має фалічну символіку, асоціюючись з чоловічим началом» [16, 429]. Використання ножа як ОБЕРЕГА зумовлено також притаманною йому, як і всьому гострому, семантикою знешкодження уявної небезпеки, здатністю вколоти її, поранити, пошматувати й таким чином знищити. «Разом із вогнем ніж є містичним охоронцем життя праведної людини, її заступником і другом» [3, 335].

Подекуди залізний ніж виконував функцію ОХОРОНИ. На Поліссі, виходячи із житла після пологів, жінка затикала за пояс ніж [3, 9]. Мати клала його під себе, коли годувала дитину грудьми [3, 335]. Як профілактичний засіб від поганого ока в колиску, під неї, на поріг клали ніж або вбивали його в одвірок, землю, ворота [12, 119]. Роговий ніж клали в колиску від уроків [6, 397]. Кум із кумою, ідучи хрестити дитину, брали з собою ніж, а також переступали через ніж, покладений на порозі, аби до ще не хрещеної дитини «не міг підступити нечистий дух». Коли дитина вперше піде, то щоб багатою була, треба було умовно черкнути ножем між ніг ‒ перерізати пута [3, 335].

Освячений ніж часом сприймався як чарівна річ, яка може дати людині ВЛАДУ й ДОСТАТОК. «На Великдень ніж святили, щоб різати свячене» [6, 398]. Ніж, який кілька років поспіль святили разом з паскою (або 7 років різали ним свячену паску), набуває чарівних властивостей. Відомі магічні дії, після яких можна, за народними віруваннями, принести повітрям до себе задуману особу. «Коли ж побачиш людину, що несеться повітрям, потрібно легенько встромити цього свяченого ножа в землю, тоді той, хто летить, опуститься додолу» [12, 120]. За допомогою свяченого ножа можна здобути цвіт папороті. Для цього необхідно купити ніж, 7 років поспіль його освячувати й не різати нічого, крім свяченої паски, а тоді в купальську ніч іти до лісу, знайти кущ папороті, окреслити навкруг себе коло й чекати півночі [12, 120]. «Хто бачить, що скарб горить, повинен зараз вбити ніж у землю там, де стоїть, і скарб не згасне, доки він не прийде й не забере його» [3, 60].

Магічні властивості ножа реалізуються через концепт ВІД’ЄДНАННЯ: «Якщо відьма довго мучиться і не може померти, можна покласти під неї ніж ‒ агонія мине легше і швидше. На Покутті ніж клали на те місце, де щойно лежав покійний, аби нажитий за життя скарб не вирушив з ним» [12, 119].

Ніж міг давати ЗДОРОВ’Я та БЕЗПЕКУ: «Ножем припікали виразки, лікували рани від укусу змії» [3, 335]. Перш ніж замовляти від укусу гадюки, необхідно було мати біля себе ніж і воду, при замовлянні кровотечі – ніж і яйце [3, 184]. «Відоме й ворожіння над хворим за допомогою ножа. Знахар поколює хворого ножем у місце, що болить, за кожним разом кидаючи його об землю чи одвірок. Якщо ніж устряє, це свідчить про те, що хворобу долають, і хворий одужає» [12, 110]. За повір’ям, поширеним у Закарпатті, подорожньому нічого не загрожує, якщо при ньому буде ніж. Зі свяченим ножем ішли по лікарські трави. Наприклад, гуцули, перш ніж приступати до копання матригану – рослини, якій приписували магічні властивості, окреслювали навколо себе ножем коло, щоб ніякі злі сили не мали доступу до них [3, 184]. Ножем також на ніч хрестили вікна й одвірки, аби через них не влізла нечиста сила. Його застосовували подекуди й для лікування рожистих захворювань шкіри: «Шептать тричі, і з каждим разом брать ніж, терти об лаву, аж поки стане гарячим, і прикладувать гострієм до болючого місця» [12, 119].

Існує й низка ТАБУ, пов’язана з цим інструментативом. «Ножем для розрізання хліба і м’яса за столом міг користуватися лише господар, який перед цим хрестив буханку» [16, 433]. Ножъ не должно оставлять на столѣ, на окно тоже не слѣдутъ его класть [9, 43]. На Головосіки взагалі не брали до рук ножа, навіть хліб ламали [3, 335]. У цей день заборонялося різати круглі плоди, оскільки вірили, що на розрізаному овочі виступить кров [16, 434]. У народному світогляді хліб співвідносився з тілом Христовим, через це в нього заборонялося встромляти ніж, оскільки це асоціювалося з пробиванням рук і ніг Спасителя під час розп’яття [16, 433]. Не лишають ножа на підвіконні, бо тоді янгол туди не сяде [12, 121]. Відповідно принципу, за яким шкідливий вплив на частину чогось негативно вплине на ціле, заборонялося торкатися ножем молочних продуктів: проводити ним по молоку, сметані, маслу, кришити ножем хліб у молоко, розмішувати ножем молоко або сметану, оскільки в корови потріскається вим’я, і вона доїтиметься кров’ю [16, 433]. Саме через це «молозево ѣдятъ со сметаною, отколупывая ложкой; рѣзать же ножомъ не годится ‒ у коровы дойки будутъ трескаться» [9, 24]. З таких самих міркувань в українських Карпатах заборонялося різати ножем бринзу [16, 434]. На столі ніж мав лежати так, щоб його вістря дивилося на хліб, а не навпаки; не можна класти ніж на ніж або ставити його вістрям вгору; не дозволялося їсти з ножа або брати їжу через ніж, щоб не стати злим (тут ніж асоціюється з семантикою концептів КРОВОПРОЛИТТЯ та ВБИВСТВО); не варто подавати ніж комусь гострим кінцем, щоб не посваритися з цією людиною; не можна залишати його на столі на ніч: за одними поясненнями, цього не любить домовик, за іншими ‒ чорт може зарізати ним людину. Якщо ніж опоганювався внаслідок контакту з мертвечиною, його слід було очистити, тричі увіткнувши в землю, на третій раз залишивши в землі на три години ‒ без цієї процедури ним заборонялося різати хліб і м’ясо [16, 433]. Заборонялося класти ніж на стіл у поминальні дні, оскільки покійні, що прийдуть на поминальну вечерю, не зможуть через нього переступити [16, 434].

Отже, наше дослідження доводить, що найдавніші українські глютонічні інструментативи ‒ ложка і ніж ‒ є номінаціями не лише з безпосередньою семантикою «знаряддя для приготування їжі», а й частиною народної свідомості з цілим спектром етноконцептів, серед яких ОБЕРІГ, ЗАПРОШЕННЯ, ЗБЕРЕЖЕННЯ ЗДОРОВ’Я, ЛІКУВАННЯ, БЕЗПЕКА, ОТРИМАННЯ ВЛАДИ, ЗБАГАЧЕННЯ, щоденні СИТІСТЬ і ДОСТАТОК, магія ПРИВОРОТУ, реалізація ЄДНАННЯ, ЗГОДИ, уникнення ЗУБОЖІННЯ, ЗЛИДНІВ, відмова від КРОВОПРОЛИТТЯ та ВБИВСТВА, УШАНУВАННЯ ПРЕДКІВ, зв’язок з ПОТОЙБІЧНИМ СВІТОМ, низка ТАБУ, значення яких декодується через наведені нами текстеми.

Список літератури:

1. Виноградова Л. Н. Девичьи гадания о замужестве в цикле славянской календарной обрядности (западно-восточнославянские параллели) / Л. Н. Виноградова // Славянский и балканский фольклор: Обряд. Текст : [Сб. статей]. ‒ М. : Наука, 1981. ‒ С. 13-44.

2. Виноградова Л. Н. Народная демонология и мифоритуальная традиция славян / Л. Н. Виноградова. ‒ М. : Индрик, 2000. ‒ 432 с.
3. Войтович В. Українська міфологія / В. Войтович. ‒ К. : Либідь, 2002. ‒ 661 с.
4. Гринченко Б. Изъ устъ народа / Гринченко Б. ‒ Чернигов : Земская типографія, 1901. ‒ 494 с.
5. Грушевський M. Історія української літератури: у 6 т., 9 кн. / М. Грушевський. ‒ К. : Либідь, 1993. ‒ 392 с. ‒ (Літературні пам’ятники України ; т. 1).
6. Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури : словник-довідник / В. В. Жайворонок. ‒ К. : Довіра, 2006. ‒ 703 с.
7. Завадська В. Ложка як відповідник людської душі у фольклорі та матеріальній культурі українців / В. Завадська // Вісник Львівського університету. ‒ Львів 2006. ‒ Вип. 37. ‒ С. 167-176 (Серія філологічна).
8. Зеленин Д. Описание рукописей Ученого архива Императорского Русского Географического Общества / Д. Зеленин. ‒ Петербург: Типография А. В. Орлова, 1914. ‒ Вып. 1. ‒ 484 с.
9. Иванов П. В. Жизнь и поверья крестьян Купянского уезда Харьковской губернии / П. В. Иванов [упоряд. і передмова М. М. Красикова]. – Харків : Майдан, 2007. – 58 с. (Серія „Студії з фольклору та етнографії Слобожанщини”. – Вип. 2).
10. Калинников Й. Народные приметы (записано в Мценском уезде в 1915 г.) / Й. Калинников // Живая старина. – 1916. – №2 – 3. ‒ Прил. 5. – С. 47-49.
11. Міщенко Н. Слово батьків з усіх віків / Н. Міщенко, М. Міщенко. ‒ К. : Богдана, 1998. ‒ 1136 с.
12. Мусіхіна Л. Магія українців устами очевидця / Л. Мусіхіна. ‒ К. : Гамазин, 2012. ‒ 400 с.
13. Народная Библия: Восточнославянские этиологические легенды / [Сост. и коммент. О. В. Беловой]. ‒ М. : Индрик, 2004. ‒ 576 с.
14. Седакова О. Материалы к описанию полесского погребального обряда / О. Седакова // Полесский этнолингвистический сборник. Материалы и исследования. ‒ М. : Наука, 1983. – С. 246-262.
15. Селіванова О. Сучасна лінгвістика: термінологічна енциклопедія / О. Селіванова. ‒ Полтава: Довкілля, 2006. ‒ 716 с.
16. Славянские древности: Этнолингвистический словарь: в 5-ти т. / [под общ. ред. Н. И. Толстого]. ‒ М. : Международные отношения, 2004. ‒ Т.3: К (Круг) – П (Перепелка). ‒ 704 с.

М. В. Ідзьо

Інститут мовознавства ім. О. Потебні НАН України, м. Київ

СПОСОБИ ДОСЯГНЕННЯ ЕМОТИВНО-ЕКСПРЕСИВНОГО ЕФЕКТУ ТЕКСТІВ ПОЛЬСЬКОЇ ПРЕСИ

У статті аналізуються способи зміни структури лексичного значення слів з метою актуалізації емотивно-експресивного потенціалу текстів сучасних польських газет та журналів. Визначається співвідношення емотивного, оцінного та образного складників у лексичному значенні мовних засобів експресивізації текстів польської преси.

Ключові слова: емотивність; експресивність; моделювання лексичного значення.

В статье анализируются способы изменения структуры лексического значения слов с целью актуализации эмотивно-экспрессивного потенциала текстов современных польских газет и журналов. Определяется соотнесенность эмотивного, оценочного, образного составляющих в лексическом значении языковых средств експресивизации текстов пресы.

Ключевые слова: эмотивность; экспрессивность; моделирование лексического значения.

This article deals with the changes in the structure of the lexical meaning of words for updating emotive expressive potential of the modern Polish newspapers and magazines. Determine the correlation emotive, evaluative, imaginative ingredients in the lexical meaning of verbal means of expressivity in the media texts.

Keywords: emotivity; expressivity; modulation of lexical semantic.

Розширення горизонтів лінгвістичних досліджень за межі слова та речення і перехід до аналізу мови з точки зору її комунікативних характеристик спричинило значне зацікавлення вивченням психологічних основ мовленнєвої діяльності: від глибинних процесів зародження мови в свідомості мовця, озвучення та вираження думок до їхнього сприйняття слухачем та його відповідної реакції на почуте. Незважаючи на те, що питаннями мови й мовлення, мови й мислення займалися визначні мовознавці та філософи (В. фон Гумбольдт, О. Потебня., В. Шаховський, А. Вежбицька, Дж. Серль тощо), у спектрі актуальних проблем надалі залишаються дослідження в галузі емотіології, аксіології, когнітивної лінгвістики, лінгвопсихології тощо, які передбачають трактування мовленнєвої діяльності як комунікації.

Дослідження семантичної структури засобів експресивізації (ЗЕ) на матеріалі сучасних польських газет і журналів вимагає розгляду процесу творення тексту, вживання відповідних слів та висловів як мотивованого комунікативного акту, оскільки «експресія призначена для адресата, вона за природою своєю комунікативна» [4, 12]. Наша стаття має на меті проаналізувати способи досягнення емотивно-експресивного ефекту в текстах сучасних польських засобів масової інформації (ЗМІ).

Предметом цієї статті виступає семантична структура ЗЕ, процес моделювання лексичного значення слів для актуалізації їхнього емотивно-експресивного забарвлення під час творення тексту та для реалізації інтенцій автора тексту. Об’єктом статті є ЗЕ текстів сучасної польської преси, що й надає нашій розвідці актуальності, оскільки для аналізу підібрані тексти польських газет і журналів XXI століття.

На сучасному етапі розвитку ЗМІ використовуються приховані мовні механізми формування суспільної думки творення відповідної емоційної атмосфери та оцінного мислення, здійснюється маніпулювання масовою свідомістю завдяки вербальним засобам. Тому автори текстів більш прискіпливо ставляться до вибору тих чи інших мовних засобів упливу та переконання.

Важливим для взаєморозуміння між учасниками спілкування є володіння спільними кодами інтерпретації певних знаків. Читання тексту «вимагає постійної діяльності свідомості читача, адже комунікація з боку адресата має на увазі не лише декодування семантики мовних знаків, але і розкриття глибинного змісту тексту, пресупозицій, авторських стратегій, залучення фонових знань» [5, 40].

Для авторів текстів сучасних ЗМІ найважливішим є «вкласти» до свідомості людини певну ідею, яка поширюватиметься та переросте у відповідні думки й переконання. Згадаймо фільм «Початок»¹ режисера Крістофера Нолана, у якому зображено процес зародження ідеї, переміщення її в чужу підсвідомість, при чому легко і неконтрольовано відбувається укорінення чужих ідей зі складними наслідками для свідомості людини. ЗМІ досягають такого ж ефекту завдяки вербальним засобам. Найчастіше автори текстів орієнтуються на емоційну сферу читачів, тому закладають у них відповідні індивідуальні емоції.

У сучасній лінгвістичній парадигмі актуальним залишається розмежування таких понять як емотивність – емоційність, емотивність – експресивність. Вивчення цих питань пройшло шлях еволюційного пошуку та становлення від ототожнення понять до відокремлення і трактування як лінгвістичних категорій емотивності та експресивності.

До вивчення емоційності мовлення, вираження емоцій завдяки мовним засобам зверталися польські та українські лінгвісти, зокрема, К. Дата, Я. Пузиніна, В. Шаховський, Я. Гнєзділова тощо. Поняття емотивність, експресивність досліджували у своїх працях такі мовознавці, як Р. Ґжеґорчикова, А. Рейтер, М. Кожина, В. Чабаненко, Н. Бойко, Н. Дорогович та ін.

В. Шаховський зазначає, що «на мовному рівні емоції трансформуються в емотивність; емоція – психологічна категорія, а емотивність – мовна, оскільки емоції можуть і викликатися і передаватися (виражатися, проявлятися) в мові і мовою» [7, 13]. Мовознавець вивчає також поняття емоційного мислення та емоційної пам’яті, тлумачення яких підтверджує факт взаємозв’язку інтелекту та емоцій у структурі внутрішнього світу людини, а також характеризує процес запам’ятовування емоцій, які людина коли-небудь пережила і які можуть виникнути в неї повторно [7, 41].

Я. Гнезділова у своїй дисертації «Емоційність та емотивність сучасного англомовного дискурсу: структурний, семантичний і прагматичний аспекти» подає цікаві міркування стосовно поняття емоційного мислення. На думку дослідниці, емоційне мислення – це усвідомлення своїх переживань та спрямування їх на об’єкт для досягнення мети. Тому емоційне збудження, що виникає в об’єкта є «штучно створеним, оскільки мовець досягає напруження / «емоційного резонансу» саме через уплив на свідомість адресата, тобто емоційний стан останнього спричинюється зовнішніми, а не внутрішніми факторами» [2, 16].

Окрім цього, дослідниця розмежовує емоційність / емотивність як спонтанність / неспонтанність. За її словами емоційність «є спонтанною, непередбачуваною ознакою мовлення. Вона відбиває прояв емоційного стану мовців у момент спілкування. Емотивність, навпаки, передбачувана, усвідомлювана ознака мовлення, яка з’являється внаслідок уживання таких мовних засобів, які цілеспрямовано надають мовленню емоційності й експресивності, тобто призводять до навмисно створеного емоційного ефекту комунікації» [2, 19]. Тому під час аналізу текстів ЗМІ ми розглядаємо саме емотивність як особливу ознаку тексту та емотивне значення в семантичній структурі ЗЕ.

Досліджуючи емотивне й експресивне значення мовних засобів у текстах польських ЗМІ, можемо говорити про їхню співвідносність, як про це влучно зазначає В. Чабаненко [6, 143]. Мовознавець стверджує, що будь-яке вираження емоцій у мові є експресивним, але не всяка мовна чи мовленнєва виразність є емоціональною [6, 143].

Н. Бойко, досліджуючи семантичну структуру експресивних лексем, дотримується думки, що емотивність, оцінність, експресивність та образність є складниками конотативної частини семантики слова і вони рідко виступають ізольовано, а переважно – у різних комбінаціях [1, 26]. Схожого трактування дотримується у дисертаційній роботі Н. Дорогович. Дослідниця визначає емотивність, а також оцінність, інтенсивність, образність як субкатегорії експресивності [3, 21].

Емотивний компонент у лексичній структурі експресивного слова самостійно репрезентується досить рідко, оскільки найчастіше він супроводжується підсилювальною оцінною характеристикою предмета, явища, особи чи події. У таких випадках емотивне значення з оцінкою схвалення або несхвалення мотивується намірами автора висловлювання вплинути на емоційний стан читача та сформувати його думку про прочитане.

Аналіз фактичного матеріалу дає підставу для виокремлення найчастіше вживаних способів активізації емотивності в текстах польських ЗМІ. Можемо виділити наступні основні способи:

1. уживання слів, лексичне значення яких репрезентоване лише емотивним компонентом. До них належать вигуки, похідні від вигуків дієслова. Наприклад: Ach, te mordy pracowe! Ta wredna robota! Przeklęty, kto wymyślił pracę! («Polityka», 21.08-27.08.2013, s. 93); O matko! Naprawdę!? No szok! («Newsweek», 24.02.-02.03.2014, s.53); Hejt, hejt hura! Ostatnio pół Polski hejtowało, czyli zawolało tysiącami szyderczych komentarzy internetowych, nikomu jeszcze nie znanych uczestników nowego programu MTV «Warsaw Shore» («Polityka», 13.11.-19.11.2013, s.32.).

2. слова, у яких відбувається заміна денотативного компонента зі збереженням конотативного значеннєвого плану. Наприклад: Ten obrazek pokazuje, jak Tusk, niczym mały kurczak, chowany jest pod kloszem («Newsweek» 30.08.2009, s.22); Założyciel Amazona Jeff Bezos, który kupił legendarny dziennik «The Washington Post», to ikona Internetu. Co zrobi lis, który stał się posiadaczem kurnika? («Polityka», 21.08.2013, s.50); Uważnych obserwatorów tego, co się dzieje z Ukrainą i jak zachowuje się Wiktor Janukowycz, prześladuję wrażenie, że jest on kukiełką w czyichś rękach. Wiadomo w czyich. («Gazeta Wyborcza», 14-15.12.2013, s.15). У наведених прикладах відбувається моделювання семантичної структури слова – заміна денотата й творення переносного значення. Для активізації емотивності використовується образний компонент, а внаслідок перенесення рис тварини, предмета твориться оцінна характеристика особи: Tusk – kurczak – tchórzliwy człowiek; Jeff Bezos – lis – chytry człowiek; Wiktor Janukowycz – kukiełka w czyichś rękach – jest manipulowany przez kogoś; dziennik «The Washington Postт» – kurnik.

3. метафоричні утворення, завдяки переносному значенню яких відбувається вираження емотивно-оцінної характеристики. Наприклад: Syn marnotrawny. Farbowany katolik czy chytry hipokryta, który z kościołem gra tak, jak wieje polityczny wiatr? A może Donald Tusk to konserwatysta w antyklerykalnej masce? («Wprost», 28.11-04.12.2011, s.25); To nadal ten sam Tusk, jedyny taki czarodziej polityki («Wprost», 02.09.2012, s.6); Ten sam, który Brukselę traktuje cynicznie i protekcjonalnie, jak mleczną krowę dającą tłuste mleko unijnych funduszy i dotacji? («Gazeta Wyborcza», 14-15.12.2013, s. 15). Аналіз фактичного матеріалу дає підставу стверджувати, що в текстах ЗМІ інтенсифікація емотивного, оцінного, образного компонентів лексичних одиниць уживається для характеристики того чи іншого політичного діяча. Як бачимо, діяльність прем’єр-міністра Польщі Дональда Туска в наведених прикладах характеризується такими експресивними лексичними засобами: kurczak, farbowany katolik, chytry hipokryta, konserwatysta w antyklerykalnej masce, czarodziej polityki. Це супроводжує створення відповідного образу політика, згідно з яким оцінюють його діяльність.

4. уживання сталих виразів, фразеологічних зворотів для опису емоцій, що супроводжували конкретну ситуацію. Наприклад: (1) Donald był wściekły. Ciskał gromy…(«Newsweek», 7-12.01.2014, s. 15); (2) Mrozi mnie nasza niepodległość widziana przez oczodoły kominiarek («Wprost», 19.11.2012, s. 3); (3) Jak się czyta tę książkę, to nawet z duszy łagodnej kobiety wysuwają się ostre pazury («Wysokie Obcasy» 23.02.2013). У прикладі (1) відбувається опис емоційного стану wściekłość та одночасне його підсилення використанням фразеологізму ciskać gromy «ostro kogoś potępiać, gwałtownie oskarżać, głośno dawać wyraz swemu oburzeniu». Фразеологізм виражає те ж саме значення, що і лексема wściekły, однак він умотивовано використаний автором для того, щоб наголосити на ступені емоційного стану, на його інтенсивності. Якщо в першому реченні читач не звернув уваги на гнів, сердитість об’єкта повідомлення або ж не надав цьому важливого значення, то фразеологізм знову повертає його до важливої інформації та наголошує на ній. Уживання фразеологізму, окрім підкреслення значення, привертає увагу до себе тим, що він є «незвичним вкрапленням» у потоці інформації.

У прикладі (2) автор тексту виражає власні емоції та свою реакцію на них. Вираз coś mrozi означає «coś wywołuje przerażenie strach, grozę, zwrot». Автор зазначає, що його щось бентежить, викликає в нього страх, переживання, таким чином, нав’язуючи читачам свою позицію та точку зору з приводу певної події. У цьому випадку спостерігаємо процес довіри: якщо автор так вважає, то це повинно бути правдою. Така виражена авторська позиція наштовхує читача на власні роздуми й аналіз ситуації. Свідомий, обізнаний читач матиме власну позицію, а несвідомий –погодиться з автором.

Використання фразеологізмів у текстах ЗМІ важливе ще й тим, що вони мають здатність зводити описувану ситуацію до певного образу, який вже існує в свідомості носія мови. Таким чином, фразеологізми виконують роль субпозиції.

У наведеному прикладі (3) фразеологізм pokazywać pazury «wykazać ukrywaną dotychczas siłę, przewagę, stać się groźnym» зазнає трансформації внаслідок заміни складника pokazywać – wysuwać, що також актуалізує увагу і додає нового відтінку значенню. Автор, уводячи фразеологізм у повідомлення, спирається на культурно-етнічні та поведінкові стереотипи читачів.

Узагальнюючи вищенаведені міркування, можемо стверджувати, що емотивність, оцінність у структурі лексичного значення засобів експресивізації текстів сучасної польської преси створюється та актуалізується вмотивовано для виконання інтенцій автора тексту. Для досягнення ефекту емотивно-експресивного значення висловлювання використовуються різні способи моделювання лексичного значення: заміна денотата, переносне значення, введення в текст сталих зворотів, трансформація фразеологізмів тощо.

Література:

1. Бойко Н. Українська експресивна лексика: семантичний, лексикографічний і функціональний аспекти: Монографія. – Ніжин : ТОВ «Видавництво «Аспект-Поліграф», 2005. – 552 с.

2. Гнезділова Я. Емоційність та емотивність сучасного англомовного дискурсу: структурний, семантичний і прагматичний аспекти [Текст] : дис… канд. філол. наук: 10.02.04 / Гнезділова Ярослава. – К., 2007. – 291 с.

3. Дорогович Н. Мовна експресія в художніх текстах українського резистансу 40‒50-х років ХХ століття : дис. канд. філол. наук : спец. 10.02.01 «Українська мова» / Дорогович Наталя. – Івано-Франківськ, 2013. – 282 с.

4. Кожина М. О языковой и речевой экспрессии и ее экстралингвистическом обосновании / Проблеми экспрессивной стилистики. – Издательство Ростовского университета, 1987. – С. 8-17.

5. Селиванова Е.  Основы лингвистической теории текста и коммуникации: Монографическое учебное пособие. – К. : ЦУЛ, «Фитосоциоцент», 2002. – 336 с.

6. Чабаненко В. Стилістика експресивних засобів української мови: Монографія. – Запоріжжя : ЗДУ, 2002. – 351 с.

7. Шаховский В. Категоризация эмоций в лексико-семантической системе языка. Изд. 2-е, испр. и доп. – М. : Издательство ЛКИ, 2008. – 208 с

8. Puzynina J. Uczucia a postawy we współczesnym języku polskim / «Język a Kultura». – № 2229. – T. 14. – 2000. – s. 9-24.

9. Rejter A. Stabilność modeli nominacyjnych leksyki ekspresywnej w historii języka polskiego / «LingVaria». – № 1 (5). – 2008. – s. 89-98.

10. Mały słownik języka polskiego / [pod red. S. Skorupki, H. Auderskiej, Z. Łempickiej]. – Warszawa : Państwowe Wydawnictwo PWN, 1974. – 1036 s.

11. Słownik języka polskiego. – Warszawa : Wydawnictwo naukowe PWN, 2007. – 1357 s.

Кіріченко О.М.,

м. Полтава,

Полтавський національний

технічний університет

імені Юрія Кондратюка

Особенности развития устной и письменной речи в практике преподавания НСР иностранным студентам

В статье исследуются проблемы развития устной и письменной речи студентов-иностранцев при изучении научного стиля речи; на опыте работы анализируются трудности практического овладения научной речью и намечаются перспективы дальнейшего изучения проблемы.

Ключевые слова: развитие речи, научный стиль, письменная речь, устная речь, термины, текст, структура, язык.

У статті вирішуються проблеми розвитку усного та писемного мовлення студентів-іноземців під час вивчення наукового стилю мовлення, на досвіді роботи викладачів підготовчого відділення Технічного університету аналізуються складнощі практичного оволодіння науковим мовленням та накреслюються подальші перспективи вивчення проблеми.

Ключові слова: розвиток мовлення, науковий стиль, писемне мовлення, усне мовлення, терміни, текст, структура, мова.

The article is devoted to the problem of developing foreign students oral and written speech in process of learning scientific style of speech. The difficulties of practical mastering of scientific speech are being analyzed using the experience of teachers of preliminary courses in Technical University. Further perspectives of examining the problems are being outlined.

Key words: speech developing, scientific style, written speech, oral speech, terminology, text, structure, language.

В языке, в его грамматических категориях заложен определённый способ восприятия мира. А. Мельникова пишет о том, “что при усвоении родного языка у ребёнка формируется фильтрующая сетка, заставляющая воспринимать мир в определённых категориях”. При этом автор опирается на известную в лингвистике гипотезу Сепира-Уорфа о том, что языки по-разному членят действительность [5, 109].

Русский язык как один из славянских языков считается наиболее сложным для усвоения иностранцами. В программах подготовительных отделений наряду с дисциплиной “Русский язык” на продвинутом этапе изучается курс “Научный стиль речи”, основная цель которого подготовить студентов к восприятию и записи лекций, чтению и конспектированию учебной литературы, работе на практических занятиях и семинарах.

Соотношение языка и культуры, языка и национального характера, проблемы научной терминологии, формирования научного стиля речи, а также общие проблемы развития устной и письменной речи решались Р.А. Будаговым, А.А. Мельниковой, О.Д. Митрофановой, О.В. Петрушовой, а также Т.А. Ладыженской и О.Б. Сиротининой. Методика развития речи – сравнительно молодая отрасль общей методики. Поэтому в ней гораздо больше внимания уделялось развитию письменной речи и меньше – развитию устной. В задачу настоящей статьи входит исследование проблем развития устной и письменной речи в процессе изучения научного стиля русского языка иностранными студентами.

Т.А. Ладыженская отмечает, что понятие “речь” является межпредметным: оно встречается в лингвистической, психологической (психолингвистической), методической литературе. Лингвисты говорят о разграничении языка и речи, психологи и психолингвисты рассматривают речь как процесс порождения и восприятия высказывания, методику интересует речь как вид деятельности, развитие речи рассматривается как педагогический процесс [6,4-5]. Развитие устной и письменной речи в процессе обучения тесно переплетается. В овладении русским как иностранным гораздо важнее формирование навыков устной речи.

Являясь разновидностью общелитературного языка, научный стиль речи характеризуется определённым сочетанием структурных и семантических признаков. Задача практического овладения русским как иностранным состоит в умении пользоваться языком в определённой сфере общения, соответствующей роду деятельности студента. Возможность использовать знания русского языка, на котором публикуется треть всей научно-технической информации, для общения в научной среде, для ознакомления с достижениями науки в интересующей области знаний, становится важным стимулом изучения русского языка, овладения русской научной речью.

Основная функция научного стиля речи – убеждать, доказывать. Поэтому и мысль развёртывается строго аргументировано, ход логических рассуждений особо акцентируется. Отвлечённость и обобщенность, строгая логичность – таковы основные черты научного стиля. Языки разных наук различаются не только набором терминологической лексики, но и структурными характеристиками, например, тяготением к тем или иным синтаксическим конструкциям, оборотам речи.

На первом этапе работы, когда студенты уже знакомы с предложно-падежной системой русского языка, важное место отводится устной работе, в основном усвоению технической или медицинской терминологии, в зависимости от профиля группы. При этом обязательным условием является ведение терминологических словариков. Трудности как раз и возникают при усвоении специальных терминов, вернее – понятий (оксиды, гидроксиды, ядро, атом, плавление и т.д.). И здесь необходимо тесное сотрудничество с преподавателями физики, химии, математики, так как неправильное понимание основных понятий этих наук на начальном этапе будет служить препятствием к усвоению данных наук в целом. Сформировать эти понятия на грамматическом уровне – главная задача и преподавателя русского языка. Большим подспорьем в работе могут послужить таблицы, схемы, графики, рисунки.

Классификация и определение основных понятий (химический элемент, молекула, движение, фигура) не составляют трудности, так как большая часть времени отводится усвоению грамматических моделей, на основе которых строятся определения. Некоторую трудность составляет грамматическая модель “Если…то что (им. п.) называется как (каким, какой и т.п.). Помощь могут оказать упражнения типа:

Если траектория тела – прямая линия, то движение называется…

Если число больше ноля, то такое число называется…

Следует помнить, что не все определения легко укладываются в данную грамматическую модель, например, определение механики, молекулы и т.д.

Много времени занимает усвоение образования отглагольных существительных с суффиксами -ение, -ание: кипение, деление, решение, плавление. Существительные с суффиксом –ание усваиваются труднее, на практике идёт неразличение этих суффиксов. Те же проблемы возникают при усвоении действительных причастий настоящего времени, чаще всего употребляющихся в научной речи. Научить употреблять их в научной речи – главная задача преподавателя русского языка.

Развитию устной речи способствует пересказ текста сначала по схеме, затем по плану, который постепенно усложняется (вопросная форма, повествовательная: простой план – сложный план).

Согласно методике обучения научной иноязычной речи, к порождению развёрнутого высказывания студент может прийти, лишь научившись свёртывать чужие высказывания. Учебная задача выхода в продуктивную речь может решаться на синтаксических упражнениях двух типов:

1. обучающих свёртывать чужие высказывания;

2. обучающих развёртывать собственное высказывание.

В соответствии с этим работа над специальным текстом включает несколько этапов:

1) отработка специальной лексики и терминологии;

2) переструктурирование текста в плане освобождения его от сложных конструкций (замена сложных предложений простыми, освобождение простых предложений от распространителей, перефразирование);

3) репродукция содержания текста с последовательным усложнением синтаксиса речи (распространение предложений уточняющими определениями, дополнениями, обстоятельствами, порождение сложных синтаксических структур и т.д.);

4) продуцирование развёрнутого монологического высказывания.

Опыт показывает, что наиболее трудной формой является доказательство теорем, пересказ текстов, содержащих технические термины. Предваряет эти сложные формы простая работа с текстом – разделение его на части, озаглавливание их, восстановление текста по опорным словам и сочетаниям, восстановление логической последовательности в тексте в соответствии с планом. Более сложным оказывается нахождение в тексте ответов на вопросы, составление вопросов, трансформация текста.

При обучении письменной речи необходимо учитывать её свойства – развёрнутость, многословность, понятийность, аргументированность. Продуцирование письменной речи требует владения различными языковыми конструкциями. Это обособленные и необособленные обороты, различные типы сложных предложений, модальные конструкции. Преподавателю необходимо учитывать и психолингвистические характеристики письменной речи.

Наиболее важной формой работы над письменной речью мы считаем конспектирование. Оно необходимо при подготовке к семинарскому занятию и лабораторной работе, к зачёту и экзамену, при написании курсовых и дипломных работ. Конспектирование выступает и как самостоятельный вид работы, имеющий определённые коммуникативные задачи, и как цель обучения русскому языку как иностранному.

С другой стороны, конспектирование, в основе которого лежат механизмы восприятия и порождения речи, является ценным средством обучения, поскольку позволяет решать задачу комплексного обучения различным видам речевой деятельности. Когда наиболее целесообразно приступать к обучению конспектированию научного текста? Очевидно, что приступать к конспектированию необходимо, когда у студентов уже сформированы навыки владения устной и письменной речью и процессы декодирования и кодирования уже не вызывают трудностей.

В обучении конспектированию следует выделить три ступени. На первой ступени учебный текст моделирует не отдельный параграф учебника, а только его части, развивающие одну тему. Обучение конспектированию на этом этапе ведётся на текстах с упрощённой структурно-смысловой организацией. Текст дробится на небольшие смысловые отрезки, которые снабжены схемами. Например, при конспектировании темы “Классификация” текст о веществах делится на 4 части: 1) деление веществ на простые и сложные; 2) деление простых веществ на металлы и неметаллы; 3) деление сложных веществ на оксиды, гидроксиды, кислоты и соли; 4) деление веществ по агрегатному состоянию. На этой ступени синтаксис упрощается – опускаются сложные и осложнённые предложения.

На второй ступени берутся тексты, в которых структурно-смысловая организация и языковое оформление усложняются. В лексике допускаются стилистически маркированные единицы, вводные слова и т.д. Примерами текстов могут служить “Классификация металлов”, “Периодический закон Д.И. Менделеева”.

На третьей ступени учебный текст по своей структурно-смысловой организации приближается к тексту-оригиналу. В качестве примера можно привести текст “Плавление и отвердевание”. Это несколько упрощённая модель отдельного параграфа учебника. Существенно увеличивается и объём текстов. Усложняется синтаксис, разнообразными становятся грамматические формы. Конспект обязательно должен сопровождаться планом, который тоже усложняется по мере усложнения текста. Преподаватель должен выработать умение выделять главное, опуская второстепенную информацию. Необходимо сформировать навыки передачи содержания своими словами с помощью схем, формул, научной символики. У студентов должно выработаться чёткое понимание триединой структуры текста, принятой ещё в античные времена, – деление его на Введение, Основную часть и Выводы. Преподаватель должен дать образцы конспектов (например, образец конспекта текста “Из чего состоит Вселенная”).

В целом перед преподавателем русского языка стоит сложная задача развития словарного запаса студентов-иностранцев за счёт научной терминологии разных отраслей знаний, выработка навыков работы с двуязычными терминологическими словарями, обогащение новыми грамматическими моделями, употребляющимися в научном стиле речи, варьирование их, а также задача развития связной научной речи как первого этапа подготовки к овладению будущей профессией. Дальнейшее развитие указанной проблемы мы видим в её разработке в преподавании украинского как иностранного, создании учебника по научному стилю речи, подбору научных текстов, упорядочении научной терминологии, соотнесении грамматических моделей двух родственных славянских языков.

Литература

1. Будагов Р.А. Язык и культура. Хрестоматия: в 3 ч. Учеб. пособие. Ч. 1: Теория и практика / Сост. А.А.Брагина, Т.Ю.Загрязкина. – М.: Добросвет-2000, 2001. – 176 с.

2. Грамматические основы правильной русской речи: Учебное пособие для неяз. спец. вузов/ Е.Н. Ершова и дв. – М.: Высшая школа, 1991.– 134 c.

3. Русский язык. Путешествие в мир лексики [Текст] : Учеб.пособие для неяз.спец.вузов / М. Н. Канн. — М. : Высшая школа, 1991. — 112с.

4. Крыжановская А. В. Актуальные проблемы упорядочения научной терминологии / А. В.Крыжановская, Л. А. Симоненко.– К.: Наук. думка, 1987— 163 с.

5. Мельникова А. А. Язык и национальный характер. Взаимосвязь структуры языка и ментальности / Алла Александровна Мельникова. – СПб. : Речь, 2003— 203 с.

6.Методика развития речи на уроках русского языка [Текст]: пособие для учителей / подред. Т. А. Ладыженской. — М. : Просвещение, 1980. — 240 с.

7. Кириченко О.Н. Научный стиль современного литературного языка для студентов 1 курса технических специальностей/О.Н.Кириченко//Учебное пособие.– Полтава:ПолтНТУ, 2009. – 213 с.

]]> https://naub.oa.edu.ua/osobennosty-razvytyya-ustnoj-y-pysmennoj-rechy-v-praktyke-prepodavanyya-nsr-ynostrannyim-studentam/feed/ 0 https://naub.oa.edu.ua/linhvostylistychni-osoblyvosti-anhlijskoji-pisni-yak-tekstu-maloji-formy/ https://naub.oa.edu.ua/linhvostylistychni-osoblyvosti-anhlijskoji-pisni-yak-tekstu-maloji-formy/#respond Fri, 17 Oct 2014 04:01:52 +0000 http://naub.oa.edu.ua/?p=15354 УДК 811.11

Л. С. Козуб

Національний університет біоресурсів і природокористування України, м. Київ

ЛІНГВОСТИЛІСТИЧНІ ОСОБЛИВОСТІ АНГЛІЙСЬКОЇ ПІСНІ

ЯК ТЕКСТУ МАЛОЇ ФОРМИ

Стаття присвячена дослідженню лінгвостилістичних особливостей англомовної пісні як тексту малої форми і зумовлена спрямуванням сучасних лінгвістичних досліджень на поглиблення дослідницької парадигми лінгвістики тексту новим знанням про механізми систематизації структурних, функціональних та лінгвальних ознак тексту взагалі та його малої форми зокрема.

Ключові слова: англомовна пісня, лексико-граматичні та фонетичні засоби, лінгвостилістичний аналіз, прагматична функція.

Статья посвящена исследованию лингвостилистических особенностей англоязычной песни как текста малой формы и обусловлена направлением современных лингвистических исследований на углубление исследовательской парадигмы лингвистики текста новым знанием о механизмах систематизации структурных, функциональных и лингвальных признаков текста вообще и его малой формы в частности.

Ключевые слова: англоязычная песня, лексико-грамматические и фонетические средства, лингвостилистичний анализ, прагматическая функция.

The article deals with the study of linguostylistic peculiarities of English songs. It is stipulated by the interest of modern linguistic investigations in deepening the research paradigm of text linguistics with new knowledge about the mechanisms of systematization of structural, functional and linguistic features of the text in general and short texts in particular.

Key words: English song, lexical, grammatical and phonetic means, linguostylistic analysis, pragmatic function.

Сучасні лінгвістичні дослідження характеризуються збільшенням кількості робіт, присвячених вивченню цілісного тексту та його жанрово-стилістичних особливостей. На сьогодні текст малої форми часто трактують як тип художнього твору, який характеризується єдністю специфічних особливостей форми та змісту і належить до галузі малого літературного жанру. Його основними рисами є узагальнений та лаконічний виклад подій, присутність традиційних образів та мотивів, часто прихована алегоричність.

Аналіз останніх джерел і публікацій. Парадигма малих текстів чисельна і залишається ще не остаточно визначеною. До текстів малої форми науковці відносять авторські гумористичні висловлювання (І. К. Коб’якова [5, с. 36]), синоптичні тексти (Г. Б. Козловська [6, с. 189]), тексти анотації науково-експериментальних статей (С. В. Подолкова [10, с. 41]), тексти жартів (В. О. Самохіна [11]), анекдотів (Л. Р. Кузнєцова [8, с. 54]), тексти прикладів (Л. Я. Жук [2]) тексти-анонси (І. В. Соколова [12, с. 126]), рекламні тексти (Г. В. Чуланова [14, с. 128], Л. М. Киричук [4], Т. В. Крутько [7]), газетні примітки (О. С. Батуріна [1]), політико-біографічні тексти (Т. В. Іваніна [3]), байки і казки (О. Д. Нефьодова [9], Л. І. Тараненко [13]) тощо.

Актуальність обраної теми визначається спрямуванням сучасних лінгвістичних досліджень на комплексне вивчення різних видів текстів, їх структурних особливостей, реалізацію в них низки лінгвальних засобів та прагматичної функції.

Метою дослідження є виявлення лінгвостилістичних особливостей англомовних пісенних текстів шляхом аналізу їх мовностилістичних ознак.

Виклад основного матеріалу. Аналіз досліджень текстів малої форми показав, що їм притаманні чіткі структурні, прагматичні та лінгвостилістичні особливості. Для аналізу нами було обрано пісенні тексти різних жанрів: дитячі пісні, любовна лірика, народні пісні, патріотичні пісенні тексти, які оспівують Батьківщину.

Аналізуючи лінгвостилістичні особливості англомовної пісні, необхідно зазначити, що найбільш вживаними стилістичними засобами у ній є: метафора, персоніфікація, гіпербола, епітети, порівняння, уподібнення, оксиморон, антитеза, повторення, інверсія, анафора та епіфора.

Так, у текстах пісень епітети використовуються з метою надання оспівуваній особі чи об’єкту тих чи інших якостей або ж, залежно від ситуацій, в яких вони використовуються, епітети передають емоції та почуття автора: “hidden needing”, “best friend” (“Words”), “little lamb” (“Mary had a little lamb”), “senseless woman”, “lasting peace” (“Down among the dead men”), “childish fears”, “pleasant dreams”, “resonating light” (“My immortal” by Evanescence), “equal laws” (“Land of Hope and Glory” by J. Thompson).

Свій внутрішній світ, почуття та емоції автори пісень передають також через використання гіпербол: “a world in a bottle” (“Until”), “a world in an hourglass” (“Until”), “You’re one in a million” (“One in a million”), “around the world in minutes…” (“Down there”).

Ще одним прикладом стилістичного засобу, що використовується у піснях, є персоніфікація як, наприклад, “she’ll start upon a marathon and run around your brain” (“I have an ear for music” by Irvin Berlin). У цьому реченні займенник she стосується слова “music” і використовується з метою надання абстрактному поняттю людських можливостей. Ймовірно, автор пісні хотів показати, що приємна мелодія здатна викликати почуття радості і хвилювання, змусити слухача наспівувати її.

Цікавим є використання у піснях порівняння як, наприклад, у пісні Стінга “Until”. Порівнюючи себе з відомим філософом та мислителем Арістотелем: I was as smart as Aristotle, автор, разом із тим, вказує на те, що багато речей для нього не мають значення, окрім любові, яку він відчуває до коханої людини та взаємності, яку він очікує від неї.

Вживання в англомовних пісенних текстах оксиморону та антитези свідчить про те, що автор у момент написання пісні міг переживати цілком протилежні, навіть суперечливі почуття. Це є також свідченням того наскільки різнобічними є думки людини і як вони відображають особистість. Приклади оксиморону можна знайти в любовній ліриці і в піснях про Батьківщину: “a stern and silent pride” (“Land of Hope and Glory” by A. C. Benson), “living together alone… ” (“Love’s the Only House”), “The sun so hot I froze to death” (“Oh, Susanna” by S. Forster).

Літота, навмисне художнє применшення, приклади якої є у деяких пісенних текстах, використовується для вираження почуттів любові, відданості, симпатії, вірності до людини чи предмету: “laddie”, “undergraddie”, “haddie” (“My heart belongs to Daddy” by H. Forest), “lambie”, “mammy” (“All the pretty little horses”), “melodie” (“Words” by R. F. David).

Випадки вживання тавтології в проаналізованих пісенних текстах дозволяють автору уникнути повторів, називаючи одну і ту ж людину чи річ по-різному: “’cause my Daddy he treats it so well” (“My heart belongs to Daddy” by H. Forest), “your face it haunts my once pleasant dreams, your voice it chased away all the sanity in me” (“My immortal” by Evanescence), “you and me we used to be together” (“Don’t speak” by No Doubt).

Еліптичні конструкції, риторичні запитання, апосіопезис, членування – стилістичні засоби, які використовуються у текстах пісень для того, щоб передати почуття невпевненості, невизначеності та чекання. Апосіопезис –“words don’t come easy…”, “until…”, “you and me I can see us dying…”, “Don Juan left, got sick of trying…” вживається для того, щоб показати приховане значення емоцій і почуттів, які переживає автор.

У проаналізованих пісенних текстах є також випадки незвичного членування речення: “Words, don’t come easy, to me, how can I find, a way, to make you see, I love you…”. Очевидно, що такий поділ речень використовується з метою показати важливість значення кожного з виділених автором слів. Кожною такою паузою автор передає свої почуття, емоції, переживання. В іншому випадку слова б втратили своє особливе значення.

Аналізуючи лексичне наповнення пісенних текстів, необхідно звернути увагу на архаїзми, які рідко вживаються у повсякденному мовленні. Такі слова простежуються у піснях, котрі були написані досить давно. Наприклад, у пісні К. Бейтс “America the Beautiful”, яку вважають другим гімном Сполучених Штатів Америки, простежуються слова: “thee” (“you”); “thy”, яке може мати два значення: “though” і “your”. Приклади архаїзмів можна знайти і в піснях “Rule Britannia” (by J. Thompson), “Love’s the Only House” та “Land of Hope and Glory” (by A. C. Benson): hath (has), thou (you), shalt (shall/should), thee (you), blest (blessed), ya (you), isle (island).

У пісні “Early one morning” використовується низка літературних слів, що мають староанглійське походження і належать до групи поетичної лексики: “bow’r”, “low’r” та “maiden”. У пісенному тексті вони допомагають створити особливу, навіть пафосну атмосферу. Такі слова зазвичай вживаються у народних піснях, відтворюючи мовлення тих часів, коли була написана пісня.

На фонетичному рівні у текстах англомовних пісень простежуються випадки вживання графонів, ономатопеї, алітерації та асонансу. Так, графони вживаються для того, щоб показати діалектні чи індивідуальні особливості авторського мовлення, або ж характеризують персонажа, про якого співається у пісні як представника певної соціальної групи: low’r, bow’r (“Early one morning”), “ev’ry day I love you” (“Every day I love you” by V. Monroe), gotta, gonna, wanna (“Love’s the Only House”).

Ономатопея, імітація звуків природи чи тварин зазвичай використовується у піснях, написаних для дітей з метою створення веселої атмосфери, а також, щоб допомогти дітям удосконалювати свої знання про природу і тваринний світ. Приклади ономатопеї можна простежити у дитячих піснях “Old Mc. Donald” та “Miss Molly Had a Dolly”: “neigh, neigh”, “oink, oink”, “moo, moo”, “rat–a–tat–a–tat”. У піснях інших жанрів цей стилістичний засіб може використовуватися автором з метою поділитися зі слухачами своїми переживаннями і бажаннями: “hush, hush, darling…” (“Don’t speak” by No Doubt).

Прикладами алітерації у англомовних піснях є наступні: “red, red rose”, “take a sled and slide down the slope”, “He wrote on a paper for a pill, pill, pill,”. У першому випадку вона використовується для позначення відношення між об’єктом та його якісними характеристиками, а в другому і третьому випадках – відношення між об’єктом і функціями, які він виконує.

Використання асонансу показує дії, які слідують одна за одною, що дозволяє створити ритмічний малюнок пісні: “I’m so sick, call the doctor, quick, quick, quick!”, “He bought me cakes. He brought me home with a bellyache.” (“Candy store”), “Miss Molly had a dolly who was sick, sick, sick” (“Miss Molly had a Dolly”).

Ще одним важливим компонентом текстів англомовних пісень на фонографічному рівні є капіталізація. Вона відображає не тільки зміни у висоті тону голосу, але й наголошує те чи інше слово, виділяючи його з поміж інших. Приклад такого графічного засобу присутній у дитячій пісні “Candy Store”. Остання строфа останнього куплету написана великими літерами (“I’M ALIVE!”) і показує почуття безмежної радості і щастя.

Вивчаючи ритмічні зразки пісенних текстів, необхідно зауважити, що у проаналізованих піснях використовуються різні види таких зразків: “перехресне” римування (зразки abab, abcabc); “суміжне” римування (aabb); “потрійне” римування (aaa, aaaa), зворотне римування (abba) тощо. При цьому строфи деяких пісень римуються нестандартно. Наприклад, у народній пісні “All night, all day” римуються тільки перша і третя строфи, а друга і четверта не римуються. Не зважаючи на те, що всі пісні написані куплетами, не всі вони відповідають певним зразкам римування. При цьому відповідність зразкам не завжди є важливою, оскільки ефект завершеності і логічності створюється завдяки музиці.

У текстах пісень можуть вживатися й слова винайдені автором, які також допомагають створити загальний ритмічний малюнок: “six–a–little horses”, “go to sleepy”, “hush–a–bye” (“All the pretty little horses”), “sun is a–setting” (“All night, all day”).

Висновки та перспективи подальших досліджень. Таким чином, лінгвостилістичний аналіз англомовних пісень свідчить про різноманіття і багатство стилістичних засобів і прийомів, що в них використовуються. Усі вони слугують кращому розумінню слухачем почуттів і емоцій, які переживає і передає слухачам автор, а також дозволяють до певної міри дізнатись про його соціальний статус, рівень освіченості, ставлення до інших людей та об’єктів.

Отримані результати можуть сприяти подальшому поглибленому вивченню мовних особливостей пісенних текстів на прикладі різних мов.

Література:

1. Батурина Е. С. Лингвотекстовые особенности речевого жанра газетная информацыонная заметка (на материале газетной преси): автореф. дис. … канд. филолог. наук : спец. 10.02.04 “Германские языки” / Елена Станиславовна Батурина. – М., 1994. – 23 с.

2. Жук Л. Я. Приклад як тип тексту: лінгвостилістичні та прагматичні аспекти (на матеріалі англійської дидактичної літератури) : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. філолог. наук : спец. 10.02.04. “Германські мови” / Людмила Яківна Жук. – Х., 2004. – 20 с.

3. Іваніна Т. В. Малоформатний англомовний політико-біографічний текст: структурний і прагматичний аспекти: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. філолог. наук : спец. 10.02.04. “Германські мови” / Тетяна Вікторівна Іваніна. – Х., 2007. – 20 с.

4. Киричук Л. М. Прагматичні особливості категорії оцінки в рекламному тексті (на матеріалі реклами журналу “Time”) : дис. … канд. філолог. наук : 10.02.04 / Лариса Миколаївна Киричук. – Луцьк, 1999. – 184 с.

5. Коб’якова І. К. Концептуалізація та категоризація гумору / І. К. Коб’якова // Вісник СумДУ. Серія “Філологія”. – Вип. 11(95)’. – 2006. – Том 1. – С. 35 39.

6. Козловська Г. Б. Реалізація принципів риторики в синоптичних текстах / Г. Б. Козловська // Філологічні науки збірник наук. праць. – Суми: СумДПУ, 2000. – С. 188-199.

7. Крутько Т. В. Англомовна реклама у віртуальному просторі : [монографія] / Т. В. Крутько. – Рівне : Волинські обереги, 2013. – 156 с.

8. Кузнєцова Л. Р. Анекдот та його зв’язок з іншими жанрами малої форми / Л. Р. Кузнєцова // “Філологічні науки”. – Вип. 4. – 2007. – С. 53 55.

9. Нефьодова О. Д. Особливості лінгвостилістичної організації тексту британської літературної казки: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. філол. наук : спец. 10.02.04 “Германські мови” / Олена Дмитрівна Нефьодова. – Х., 2001. – 18 с.

10. Подолкова С. В. Композиционно-смысловые особенности текстов технической рекламы и аннотаций научно-экспериментальных статей / С. В. Подолкова // Вісник Сумського державного університету. Серія: Філологічні науки. – Суми : СумДУ, 2001. – № 2 (23). – С. 40 51.

11. Самохина В. А. Современная англоязычная шутка : [монография] / В. А. Самохина. – Х. : ХНУ им. В. Н. Каразина, 2008. – 355 с.

12. Соколова І. В. Текст-анонс як об’єкт лінгвістичних досліджень / І. В. Соколова // Лінгвокогнітивні аспекти малих текстів : [монографія] / за ред. проф. С. О. Швачко. – Суми : СумДУ, 2008. – C. 125 136.

13. Тараненко Л. І. Актуалізація англійських прозових фольклорних текстів малої форми : [монографія] / Л. І. Тараненко. – К. : Кафедра, 2014. – 288 с.

14. Чуланова Г. В. Категоризация оценочно-побудительной семантики в текстах-регулятивах / Г. В. Чуланова // Вісник СумДУ. Серія “Філологія”. – Вип. 1. – 2008. – С. 127 132.

Янченко Ю. А.,

Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна, м. Харків

ЛЕКСИКО-СЕМАНТИЧНА РЕПРЕЗЕНТАЦІЯ КОНЦЕПТУ «КОХАННЯ» У ПОЕТИЧНОМУ МОВЛЕННІ АРКАДІЯ КАЗКИ

У статті проаналізовано мовні засоби вираження концепту «кохання», розглянуто його когнітивну структуру, виявлено асоціативні зв’язки у межах концепту, вивчено стилістичні особливості його репрезентації у поетичному мовленні Аркадія Казки.

Ключові слова: мовна картина світу, поетичне мовлення, концепт «кохання», художні тропи.

В статье проанализированы языковые средства выражения концепта «любовь», рассмотрена его когнитивная структура, обнаружены ассоциативные связки в пределах концепта, изучены стилистические особенности его репрезентации в поэзиях Аркадия Казки.

Ключевые слова: языковая картина мира, поэтическая речь, концепт «любовь», художественные тропы.

The language means of expression of konceptu of «love» are analysed in the article, he is considered kognitivе structure, found out associative copulas within the limits of konceptu, the stylistic features of his reprezentacii are studied in the poetic broadcasting of Arcadia Kazki.

Keywords: linguistic picture of the world, poetic broadcasting, koncept of «love», artistic tropes.

На сьогодні актуальним є вивчення і дослідження різних аспектів пізнавальної діяльності людини. Широкого розвитку набула когнітивна наука, яка є порівняно новою галуззю, що вивчає роль інформаційних структур, які перебувають між мовою і світом, та інтегрує дані психології, лінгвістики, філософії тощо. У центрі її уваги людське мислення, пізнання, досвід, концептуалізація та категоризація [8].

У лінгвокогнітивних дослідженнях неможливо не приділити увагу значенню людського чинника у процесі пізнання світу. Саме людина є центральним фігурантом цього процесу, вона є центром конструювання універсуму, оскільки «неможливо пізнати мову як таку, не виходячи за її межі, не звертаючись до її творця, носія – до людини, до конкретної мовної особистості» [3, 8].

Людина живе у контексті культури, тому сама формує певні поняття, які утворюють ментальні одиниці – концепти. Важливою їх ознакою є здатність виступати маркером етнічної картини світу, вбирати культурологічні (світські, релігійні, міфопоетичні) смисли, що дає підстави вважати концепт не лише феноменом мовно-культурного, а й культурно-семіотичного плану, оскільки концепт здатний відображати й «мовчазні смисли» культурних даностей найширшого кола семіотичних систем, основною з яких є мовна [7, 468].

У широкому розумінні концепт – елемент мовної картини світу, що допомагає колективній або індивідуальній свідомості отримати, опрацювати й зберегти певний обсяг інформації про навколишній світ. Концепт входить у понятійний апарат когнітивної лінгвістики та лінгвокультурології. Слідом за О. Селівановою, трактуємо концепт як інформаційну структуру свідомості, певним чином організовану одиницю пам’яті, що містить сукупність знань про об’єкт пізнання, набутих шляхом взаємодії п’яти психічних функцій свідомості й позасвідомого [6,  256].

Вагоме місце серед культурних феноменів посідає концепт «кохання», який визначається як комплекс буденних уявлень про почуття; його специфіка зумовлюється єдністю етнокультурного, соціокультурного та індивідуального досвіду мовця про сукупність певних емоцій. У сучасних лінгвістичних розвідках знайшли відображення лише окремі аспекти висвітлення концепту «кохання», зокрема аналіз концептуальних метафор кохання (А. Шмельов), вивчення семантики дієслів «кохати-любити» (О. Корнілов), адресатна номінація в дискурсі кохання (С. Дж. Брюс, Дж. С. Пірсон), гендерні аспекти концепту «любов» (Е. Мінаєва) тощо [4, 3].

Доцільно зазначити, що поряд із поняттям загальномовного концепту функціонують дещо вужчі: фольклорний концепт, поетичний, індивідуально-авторський, міфологічний, побутовий та ін. Попри спільну траєкторію реалізації, такі концепти мають дещо різну природу. Так, поетичний концепт, як і загальномовний, є репрезентантом мовної картини світу, але являє собою поетичний образ, який функціонує на вищому рівні узагальнення.

Метою нашої розвідки є аналіз мовного вираження концепту «кохання» у поезіях Аркадія Казки. Поставлена мета передбачає розв’язання таких завдань: визначення структури концепту, виявлення основних його внутрішніх асоціативних зв’язків.

У сучасному мовознавстві вивченню концептів приділяється велика увага (Н. Арутюнова, А. Вежбицька, С. Воркачов, В. Дем’янков, Н. Дорофєєва, О. Єрмакова, В. Карасик, О. Корнілов, Н. Красавський, В. Морозова, Л. Панова та ін.), оскільки особливості вербальної репрезентації емоційного досвіду є засобом відтворення мовної картини світу.

Новизна роботи полягає у тому, що ця розвідка є першою спробою опису мовної репрезентації концепту «кохання» у поетичному мовленні Аркадія Казки.

На основі зібраного та проаналізованого матеріалу можемо виокремити лексеми кохання, коханий, любов, цілувати, обійми, уста, ласка, милування та ін., які формують відповідно ядерну, приядерну та периферійну зони концепту. Вважаємо, що ядро становлять лексеми кохання, кохати, любов, любити та їх форми, відповідно дотичні до них спільнокореневі слова типу коханий, любий (як прикметники, так і субстантиви) формують приядерну зону; лексеми, які поглиблюють образний зміст, утворюють периферію концепту.

У поетичному мовленні Аркадія Казки лексичні одиниці кохання і любов є поширеними й виступають переважно абсолютними синонімами зі значенням «почуття глибокої сердечної прихильності до особи іншої статі; прив’язаності до кого-, чого-небудь» [1, 459], проте досить часто мовець використовує лексеми, які побічно інтерпретують ці поняття. Як правило, саме ці лексеми представляють ядро концепту: «Раптом спали з мене тяжкі людські пута, / Бо почув / Заклик дружній ваш до Вічної Любови, / До братерства ясний заклик разом з тим, − / І себе в цей мент почув я молодим / Знову!.. знову…» [9, 422]. Вічна Любов осмислюється як загальне філософське поняття, до якого апелює автор. Воно ототожнюється із братерством, дружбою, а вживання великої літери свідчить про елемент персоніфікації, що дозволяє повніше розкрити образ. У цьому випадку реалізується денотативний компонент лексеми любов.

Досить часто у мовній картині світу Аркадія Казки концепт кохання як когнітивна структура складається із суб’єкта і предиката, це реалізується у вживанні різних форм дієслова типу кохати, любити та ін.: «До того ж… Музику над все кохаю я, / Це ясний втішний рай між темряви Буття, / Як Сонце, як Весна, як діти, він сія, / Лиш в нім моя душа знаходить забуття» [9, 438]. На нашу думку, використання лексеми кохати замість любити посилює емоцію й акцентує на особистому ставленні ліричного героя до музики, дозволяє якнайточніше описати її вплив на життя. Враження посилюється введенням у текст абстрактних понять Буття, Сонце, Весна, які подано з великої літери, що підкреслює їх важливість у світогляді мовця.

Подібна семантика лексеми любити у контекстах: «Люблю васильки – скромні квітки» [9, 456]; «Із костуром в руці й свобідною душею / (Нехай, це скажуть інші, буде й романтично) – / Люблю я і любив завжди дорогу. Нею / Ладен, здається, йти навпроти сонця вічно» [9, 449]. Уживання одного і того ж дієслова у різних часових формах, посилене обставиною завжди, виводить ситуацію на філософський рівень сприйняття – поза часом.

Художнє перенесення виділяємо у контексті: «А далі вже зашумував Красою Всесвіт – пить / Кохання келих юнаку – то був лиш сон!» [9, 432]. Автор вимальовує ірреальний романтичний образ за рахунок метафоричного словосполучення кохання келих та трагічного висновку, що це був лиш сон. Образний елемент посилює гіпербола зашумував Красою Всесвіт, яка дозволяє глибше дослідити реалізацію концепту, мовну картину світу поета. Кохання залишається нерозділеним, що й пояснює мотив журби, смутку, трагізму в поезії.

Свідомий момент протиставлення спостерігаємо у контексті: «Але з-над світу буду наглядать, / Кого і як ти будеш тут кохать, / І якщо знов узнаєш тут кохання ‒ / В час найсолодший з нею милувань / Почуєш з жахом плач моїх зітхань: / «Я тут – тобою зраджена кохана»» [9, 407]. Автор створює глибокий парадоксальний образ за рахунок використання семантичної полярності у реалізації концепту. Відбувається ідеалізація ситуації за рахунок лексем кохати, кохання, найсолодший, милування, і раптова переоцінка шляхом введенням протилежного за значенням та емоційним наповненням слова зраджена. На наш погляд, відбувається перетин ядерної та приядерної зон концепту, який поглиблює ліричний настрій.

Об’єктом концепту виступають образи коханого / коханої (любого/любої), що виражаються численними лексемами й розглядаються певними дослідниками як різновид афективів [4, 5]. Подібні образи вважаємо реалізацією приядерної зони: «Життя – яка то гарна річ: / Злотистий день, кохана ніч, / Коханий сон й кохана сниться… / Життя – яка то гарна річ!» [9, 399]. Поетична гра відбувається за рахунок переходу лексеми коханий з однієї частини мови в іншу – кохана ніч, кохана сниться. Поезія пройнята життєстверджуючими мотивами, що дозволяє говорити про кохання як символ буття у свідомості мовця.

Подібна мовленнєва ситуація, але із дещо відмінним смисловим навантаженням, спостерігається у контексті: «Як ніжна квітка в’яне у затінку, / Ллючи сльозаві роси на межу, ‒ / Так я без ласки, любий, не зможу, / Щоб не зламать життя мого стеблинку» [9, 407]. Незважаючи на те, що автор уживає притаманні для реалізації концепту «кохання» лексеми ласка, любий, загальний зміст поезії набуває мінорного звучання, який перегукується із почуттям втрати. Такий емоційний стан посилюється за рахунок антитез, які функціонують у поетичному мовленні автора: «Якщо розлюбиш – я ні на хвилинку / Не стримаю нудьги, хоч збережу / Свій спокій, ‒ та на смерть я укажу, / Як на єдине зілля відпочинку» [9, 407]. Життя без любові стає неможливим для ліричного героя, єдиним виходом у цій ситуації стає смерть. Кохання сприймається як життєстверджуюча істина. Посилення трагізму мовленнєвої ситуації досягається за рахунок протиставлення предикатів любити – розлюбити, а функціонування лексем нудьга, смерть посилює емоційний стан автора.

Концепт «кохання» також реалізується через образ патріотичної любові: «Згадав далекий любий наш Чернігів / І монастир, де я хлоп’ятком бігав / Під кленами, де наш байкар лежить» [9, 427]. Прикметник любий репрезентує ставлення мовця до міста свого дитинства, передає теплоту почуттів.

Периферійна зона концепту «кохання» вербалізується за рахунок номінативного речення у контексті: «У сон поринув Вал старезний, / Вони йшли привидами сна, / Що ось розвіється і щезне… / Він і вона. Він і вона» [9, 391]. Через лексеми він і вона, що становлять повторюване непоширене односкладне речення, реалізується імпліцитний зв’язок із ключовою лексемою ядра.

Розширення поняттєвого змісту реалізації концепту «кохання» відбувається за рахунок вживання суміжних понять, які у свою чергу також формують периферію концепту: «Зустрілись вчора й цілували / Лиш фльокса запашні квітки ‒ / Сьогодні статуєю Валу / Вони здавалися, стрункі. / В обійми впали. Заніміли. / Уста до уст. Стук серць лиш чуть… / Так схід вони рожевий стріли / Й пішли додому в млосну путь [9, 391]. Семантичний склад концепту розширюється за рахунок дієслова цілувати, іменника обійми, притаманного для цього емоційного стану прикметника рожевий. Аркадій Казка вживає перифраз уста до уст, що дозволяє чітко окреслити інтимність стану ліричних героїв, а метафора млосна путь увиразнює почуттєвий фон описаної ситуації.

Семантика концепту може увиразнюватися за допомогою метафор та перифраз, що дозволяє говорити про образну складову ментальної одиниці: «Заснув Чернігів. Місяць срібний, / Піднявши високо свій щит, / Вглядається: богам подібні, / Ген двоє п’ють солодку мить [9, 391]. Автор свідомо не називає суб’єктів дії, вживає словосполучення богам подібні, що дозволяє сприймати закоханих як вищих істот людського пізнання. Вербалізація концепту «кохання» у цьому ж контексті відбувається також за рахунок використання метафори пити солодку мить. У цьому випадку кохання ототожнюється із миттєвістю, а дієслівна метафора у поєднанні з прикметником солодка підкреслює та поглиблює це ототожнення, виступає у ролі фундаментальної когнітивної операції, яка забезпечує перенесення образних схем із однієї концептуальної галузі в іншу.

Цікаві поетичні інтерпретації мають інші лексеми, дотичні до реалізації концепту «кохання», зокрема дієслово пестити: «Й стидались соннії діброви, / І вітер їх ласкав-пестив / І синьо синькою синив / Над ними небо фіалкове» [9, 451]. Синоніми як компоненти складного слова посилюють емоційний зміст викладу, а свідомо використане у цьому випадку просторіччя ласкав передає самобутність мовлення автора.

На нашу думку, периферійну зону концепту «кохання» формують також лексеми палкість, натхненність: «Пролине Час і все візьме з собою: / Цю палкість стріч, натхненність і любов, / А там – лиш глянь! – всесвітніх сил ігрою / Над наших трун барвінок вже зійшов. / Тому ж – горім, як не прийшов час тліти! / Бо Сонце – Батько наш! Його ми діти!» [9, 417]. Митець в одній фразі реалізує одразу дві зони концепту – ядро (любов) та периферію (палкість, натхненність). Автор підкреслює швидкоплинність почуття кохання, вводить до тексту образ барвінку, який постає символом смерті. У такий спосіб Аркадій Казка вибудовує трагічну модель світосприйняття сучасності, єдиний вихід вбачаючи у безперервному русі до останнього подиху: «Тому ж – горім…» [9, 417].

Проведений аналіз дає підстави визначити особливості лексико-семантичного вираження концепту «кохання» у поетичному мовленні Аркадія Казки. Слід зазначити, що емоційна складова аналізованого концепту неоднозначна. Досить часто почуття кохання пройняте трагізмом, приреченістю, що є характерною особливістю мовлення репресованих поетів «Розстріляного Відродження». Перспективним, на наш погляд, видається подальше дослідження концептів у мовній картині світу Аркадія Казки як яскравого представника української поезії початку ХХ ст.

Список літератури:

1. Великий тлумачний словник сучасної української мови / уклад. і голов. ред. В. Т. Бусел. – К.; Ірпінь: ВТФ “Перун”, 2002. – 1440 с.

2. Карасик В. И. Лингвокультурный концепт как единица исследования / В. И.  Карасик, Г. Г. Слышкин // Методологические проблемы когнитивной лингвистики: Сб. научн. тр. – Воронеж: ВГУ, 2001. – С. 75–80.

3. Караулов Ю.Н. Русский язык и языковая личность / Ю. Н. Караулов. – М., 1987. – 53 с.

4. Корольова В. В. Концепт «кохання» в українській еротичній поезії // Актуальні проблеми слов’янської філології. – 2013. – Сер. Лінгвістика і літературознавство. – Вип. 27, ч. 4. – C. 202−210.

5. Космеда Т. А. Аксіологічні аспекти прагмалінгвістики: формування і розвиток категорії оцінки / Т. А. Космеда. – Львів: Вид-во ЛНУ ім. І. Франка, 2000. – 349 с.

6. Селіванова О. Сучасна лінгвістика: термінологічна енциклопедія / О. Селіванова. – Полтава: Довкілля – К., 2006. – 716 с.

7. Слухай Н. В. Сучасні лінгвістичні теорії концепту як мовно-культурного феномену / Н. В. Слухай // Мовні і концептуальні картини світу. – К.: Логос, 2002. – № 7. – С. 462–470.

8. Таценко Н. В. Теоретичні засади антропоцентризму мовних інновацій : [електронний ресурс]. – Режим доступу : http://eprints.zu.edu.ua/1920/1/7.pdf

9. Шугай О. Крапля сонця у морі блакиту. Казка Аркадій. Вибрані твори / О. Шугай. – К. : Смолоскип, 2010. – 664 с.