ФОРМУВАННЯ ОБРАЗУ МЕРЛІНГА
У ЦИКЛІ РОМАНІВ ДЖОРДЖА Р. Р. МАРТІНА
«ПІСНЯ ПРО ЛІД ТА ПОЛУМ’Я»
Анотація
У статті наводиться аналіз ймовірних причин створення такого нового анімального елемента як «мерлінг» автором Джорджем Р.Р. Мартіном у циклі «Пісня про Лід та Полум’я». Виокремлюються типові риси притаманні ціїй тварині, а також аналізуються зв’язки з іншими міфологічними істотами.
Ключові слова: анімальний елемент, мерлінг, морська діва, наг.

ФОРМИРОВАНИЕ ОБРАЗА МЕРЛИНГА
У ЦИКЛЕ РОМАНОВ ДЖОРДЖА Р. Р. МАРТИНА
«ПЕСНЬ ЛЬДА И ПЛАМЕНИ»
Аннотация
В статье проводится анализ возможных причин создания такого нового анимального элемента как «мерлинг» автором Джорджем Р.Р. Мартином в цикле «Песнь Льда и Пламени». Выделяются типичные черты, присущие этому животному, а также анализируются связи с другими мифологическими существами.
Ключевые слова: анимальный элемент, мерлинг, морская дева, наг.

THE FORMULATION OF THE FIGURE OF MERLING
IN THE EPIC SERIES WRITTEN BY GEORGE R.R. MARTIN
‘A SONG OF ICE AND FIRE’
Annotation
This article presents the analysis of the possible reasons for creating a new animal element, known as‘merling,’ used by author George R.R. Martin in the series ‘A Song of Ice and Fire.’ The researcher identified the typical features inherent to this animal and analyzed the connections with other mythological creatures.
Key words: animal element, merling, mermaid, naga.

Роль тварин, як і взагалі анімального (зооморфного або теріоморфного) елемента, в міфології виключно велика. Вона визначається значенням, яке мали тварини на ранній стадії розвитку людства, коли вони ще не відокремились від людського суспільства – ні в його синхронічному стані (включення тварин в соціальну ієрархію, розташування священних тварин на вершині ієрархічної градації), ні в діахронічному аспекті (ідея походження будь-якої общини від тварини або від тварини-предка), ні, нарешті, онтологічно (уявлення про тварин як про особливу гіпостась людини).
Саме це і спричинило велику розгалуженість міфологічних образів тварин та наділило їх як людськими якостями, так і якостями, які притаманні іншим видам тварин. У світі створеним Джорджем Р.Р. Мартіном існують типові тварини, які не відрізняються від тварин, які існують у нашому світі, проте деякі з них дещо видозмінені. До прикладу, автор утворює новий вид зебр, і хоча у перекладі як українському, так і російському, не акцентується увага на цьому, цей вид називається zorse (від zebra і horse). Офіційний довідник “Світ Льоду і Полум’я” пояснює, що одомашнена zorse – це, як і в нашому світі, зеброкінь, гібридна тварина.
Окрім того, Джордж Мартін використовує таких міфічних істот, як гарпії, горгулії, кентаври, снарки, русалки, гіганти, грамкіни, грифони, сфінкси, сутінкові коти, єдинороги (агресивні істоти), левоящери (по опису схожі на крокодилів або алігаторів), мамонти, лютововки та багато інших.
Зупинимось детальніше на образі новому для літератури в цілому, існування якого викликає багато суперечностей – мерлінгах. У циклі «Пісня про Лід та Полум’я» прямо не пояснюється, хто ж це такі, але з натяків можна припустити, що це земноводні істоти-гуманоїди, до прикладу русалки чи наги, які харчуються людьми.
Взагалі термін merling вживається лише у кількох випадках:
1) Географічна точка Spears of the Merling King – група коп’єподібних скель, що піднімаються з дна Чорноводної затоки. У перекладі на російську було вжито або Копья Водного короля або ж Копья Сардиньего короля, і останнє не є точним відповідником, адже сардина англійською – sardine.
2) Ім’я куртизанки – Merling Queen, яка з’являлась виключно у оточенні чотирьох «русалок» – прислужниць, які вплітали їй квіти у волосcя та притримували хвіст.
3) Один з кораблів Петіра Бейліша має назву «The Merling King», що є натяком на відношення цього чоловіка до народу мерлінгів.
У всіх інших випадках про їхнє існування ходять лиш легенди, проте вони чітко вказують на місце їхнього проживання – Білу Гавань.
Якщо Вінтерфелл – серце півночі, то місто лорда Мандерлі [Біла Гавань] – його рот [‎2] [Переклад наш – Ю.Г.].
Біла Гавань – це головний порт північних земель, що живе в основному торгівлею, стоїть на східному березі затоки Укус, куди впадає одна з найбільших річок Півночі – Білий Ніж. Ця річка ніколи на пам’яті людства не замерзала, навіть у найлютіші холоди, коли зима тривала близько 50 років. Саме це наштовхує на думку про існування ще однієї цивілізації у глибинах затоки.
Якщо припустити, що саме мерлінг зображений на гербі Дому Мандерлі, то це буде «..білий водяний з темно-зеленими волоссям, бородою і хвостом, з чорним тризубцем в руці, що піднімається з синьо-зеленого моря» [‎3] [Переклад наш – Ю.Г.]. Опис занадто розмитий для точного відтворення, адже цей народ можна співвідносити або з морськими дівами (їхній образ з часом злився з русалками), або з нагами.
Русалки – морські діви, які фігурують у різних міфологічних системах. Прабатько морських дів визнається – як не парадоксально – вавилонський бог Оаннес, який довго міняв форму, поки не став істотою з головою і торсом чоловіка і риб’ячим хвостом замість ніг. А першою рибохвостою жінкою стала Атаргате – сирійська богиня Місяця і рибальства.
У міфології різних народів є діви з риб’ячими хвостами, щоправда вони мають різні види. Етимологія слова русалка в англійській мові – mermaid – мала сенс “море” + “дівчина”.
У античних міфах Древньої Греції найближче до зовнішнього вигляду русалок відносять нереїд – морських божеств, дочок Нерея і океаніди Доріди. Вони є уособленням властивостей та якостей морської стихії, оскільки вона не шкодить людині, а навпаки доброзичлива і чарує її своєю красою. Нереїди ведуть ідилічно-спокійне життя в надрах моря, розважаючись мірними рухами хороводів, в такт руху хвиль; в спеку і місячні ночі вони виходять на берег, або влаштовують музичні змагання з третинами, або на березі, разом з німфами суші, водять хороводи і співають пісні.
У слов’янській міфології проживання русалок пов’язано з близькістю водойм, річок, озер, які вважалися шляхом в підземне царство. З цього водного шляху русалки виходили на сушу і мешкали вже там. Так само по слов’янським повір’ям русалки не мали хвоста. Найчастіше їх плутали з сиренами з античних міфів і жити вони могли не тільки у воді, але і на деревах і в горах, а підкорялися Богу Ярилу і його батькові – Велесу.
На деяких мовах слово «сирена» – стало використовуватися для позначення русалки, хоча сирени за давньогрецькою міфологією – напівжінки-напівптиці. Але вже в «Бестіарії» XVI століття сирени описуються і зображуються як напівжінки-напівриби. Альберт Великий згадує їх серед «чудовиськ поетичних сказань»: зовнішність їхня потворна, але голос, як і у грецьких сирен, прекрасний.
За довгі століття легендарного існування сирени «отримали» ще й третє обличчя – діворибопташе. Таке уявлення існувало недовго, але залишило свій слід в образотворчому мистецтві і навіть у віршах. Середньовічний автор Філіп Танський писав про сирен так:
Живе сирена в морі
І накликає горе.
До пояса вона –
Чарівна жінка.
Але при такому вигляді –
З кігтями лапи пташині
І довгий риб’ячий хвіст.
Коли не видно зірок,
Ночами на просторі
Пролунає пісня в морі,
І керманич в каламутній імлі
Засне на кораблі.
Сенс в цьому таємний:
Прекрасні сирени –
Праобраз благ мирських,
Смерть душ людських [‎5] [Переклад наш – Ю.Г.].
Нагами називають змієподібних міфічних істот в індуїзмі і буддизмі, зображуються у вигляді змій з людським торсом і людською головою, вкритої зверху віялом із зміїних голів. Живуть вони в печерах і водоймах, на землі, у воді або під землею. На сході наги вважалися символом знань та мудрості, що вони зберігають істину до тих пір, поки люди не будуть готові її прийняти [‎1].
Наги часто гніваються і вважається, що їхнє дихання є отруйним, а погляд може принести смерть. Особливо виражена функція нагів як духів–захисників країни, і існує повір’я, що вони могли обертатись на людину.
Проте існує також інший поділ нагів, окрім сухопутних і амфібій. Останні вважалися просто хижаками, тоді як сухопутні наги розділилися на два підвиди – вегетаріанці і канібали, що пов’язане з тим, що на суші не було на кого полювати: ні комах, ні інших видів тварин. Вегетаріанці харчувалися в основному різними грибами та іншої мізерною рослинністю. Каннібали, як зрозуміло – харчувалися своїми родичами. Хоча на Землі всі змії хижаки, проте найближчі їхні родичі – деякі види ящірок і сухопутні черепахи – травоїдні, тому перехід до вегетаріанства для нагів не був настільки вже складним.
Мерлінги, як натякають страшні історії світу «Пісні про Лід та Полум’я», є каннібалами: вони їдять і своїх родичів, і людей. Їхній король шанується як Бог, і йому належить одна із статуй, що стоїть у Чорно-Білому Домі у Браавосі (храм Багатоликого Бога, який шанується як втілення усіх богів).
Щодо здатності мерлінгів приймати людське обличчя, то легенди натякають на родинні зв’язки мерлінгів з правлячими династіями минулого. Легенди стверджують, що Сірий Король Залізних островів взяв заміж русалку та став королем західних островів і всього моря за його межами [‎3]. Залізнонароджені вважають, що у водяних залах Бога, що Потонув, є русалки, які турбуються про бажання кожного. Жреці ж стверджують, що залізнонароджені ближче за родинними зв’язками до риб і мерлінгів, ніж до інших людей [‎4, Ironmen].
Згідно легендою, будівники підземних лабіринтів у вільному місті Лорат були знищені морським противником найймовірніше мерлінгами. Пістряк, після кількаденного перебування на дні морському, дивом рятується і згадує підводний народ в своїх загадкових піснях, які можуть і в більшості випадків мають пророче значення. За його словами, морські діви носили неннімони (різновид водяних квітів) у волоссі і ткали собі халати із сріблястих морських водоростей. Русалки Тремтячого моря, за уявленнями, мали бліду шкіра і чорні вкриті лускою хвости, і були набагато небезпечнішими, ніж русалки південних морів [‎4, The Shivering Sea].
Зокрема, пророцтва-пісні Пістряка з розгортанням подій у книзі поступово справджуються, тому можна припустити, що на морському дні він провів кілька днів у оточенні мерлінгів.
Все згадане вище наштовхує на думку, що ця раса є войовничою, проте суперечності виникають, коли згадується історія про Крилатого Лицаря, Артуса Аррена, засновника Дому Арренів та його дружбу з підводними істотами [‎4, House Arren].
Окрім того, ця раса вважається відданою і лояльному лише тому, кого сама визнає своїм королем. Таким чином, вони не служать для втіхи, а обирають серед королів Семи королівств саме того, хто на їхню думку є найсправедливішим правителем для них, правителем, який зможе прийняти їхню сутність без відрази.
Створення такої раси Джорджем Мартіном з використанням елементів різних міфологічних істот, не дозволяє читачеві мислити стереотипно. Напівлюди-напівриби як русалки, зі здатністю приймати людську подобу як наги, а окрім того ще й канібалізм, войовнича натура та лояльність лише тому, хто на це заслуговує – усе це дозволило створити Мартіну непересічний образ нетиповий для фентезі та міфів.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Bloss L. W., The Buddha and the Nāga: a study in Buddhist folk religiosity / L. W. Bloss «History of Religion», 1973, v. 13, № 1, p. 36-53.
2. Martin George R.R. A Dance with Dragons / George R.R. Martin. – New York City: Bantam Books, 2011. – 948 p.
3. Martin George R.R. A Game of Thrones / George R.R. Martin. – New York City: Bantam Books, 1996. – 600 p.
4. Martin George R.R. The World of Ice & Fire: The Untold History of Westeros and the Game of Thrones / George R.R. Martin. – New York City: Bantam Books, 2014. – 326 p.
5. Philppe de Thaon Bestiary of Philippe de Thaon / Ed. T.Wright – L., 1841. – 268 p.

МАТРІАРХАЛЬНІ МОТИВИ У ТВОРЧОСТІ
ДЖОРДЖА Р.Р. МАРТІНА
Анотація
У науковій статті досліджується жіночий образ, який був сформований під впливом патріархального світу «Пісні про Лід та Полум’я» Джорджа Р.Р. Мартіна. Аналіз образу жінки-матері як нетипового кліше для даного жанру знаходиться у центрі уваги.
Ключові слова: матріархат, матрилінійність, стереотип, мати.

Матриархальные мотивы в творчестве
Джорджа Р.Р. Мартина
Гладкая Ю.А.
Аннотация
В научной статье исследуется женский образ, который был сформирован под влиянием патриархального мира «Песни о Лед и Пламя» Джорджа Р.Р. Мартина. Анализ образа женщины-матери как нетипичного клише для данного жанра находится в центре внимания.
Ключевые слова: матриархат, матрилинейность, стереотип, матерь.

Motifs of matriarchy in the epic-series
written by George R.R. Martin
Hladka Y.O.
Annotation
In the scientific article the female image, which was formed under the influence of the patriarchal world of “Song of Ice and Fire” written by George RR Martin. The focal point is the analysis of the mother’s image as atypical for this genre.
Key words: matriarchy, matrilineage, stereotype, mother.

Усім нам з раннього дитинства відомі міфи Стародавньої Греції, у яких розповідається про амазонок – виключно жіноче плем’я . Це найбільш древні літературні джерела, що свідчить про існування матріархальних суспільств. До недавнього часу вважалося, що сказання про амазонок, як про суспільство войовничих жінок, що живуть без чоловіків та виховують доньок у військовому дусі та підкоряються суворої ієрархії і дисципліні, є вигадкою античних авторів.
Матріархат (від лат. mater – мати і грец. arche – влада) – одна з форм суспільного устрою, переважно в ранній період первіснообщинного ладу. Характеризується домінуючим становищем жінки в сім’ї та суспільстві, успадкуванням майна по материнській лінії [1].
У традиційних суспільствах жінки, як правило, повинні вирішувати репродуктивні, а чоловіки – продуктивні завдання. Репродуктивним вважається насамперед виховання дітей та догляд за ними, але також догляд за хворими та престарілими, готування їжі тощо. Цей розподіл зберігся з давніх часів і призвів до того, що з часом жінка все більше і більше стала залежною від чоловіка і повинна була йому підкорятися.
Існують історичні свідчення того, що в давні часи жінки були шанованими членами суспільства та навіть домінували над чоловіками. Роль жінки у суспільстві посилювала також однозначність визначення матері дитини та не завжди можливе визначення батьківства. Матріархальне суспільство відоме матрилінійністю, тобто відслідковування коріння по жіночій лінії.
Саме властивість жінки дарувати життя стала основою перших культів та релігій, у котрих поклонялися жінкам та в основному жіночим божествам. В матріархальних суспільствах, де релігійну картину світу формує язичництво, відзначається наявність розвиненого пантеону жіночих божеств, а також наявність на чолі пантеону богів верховного жіночого божества, що уособлює велику Богиню-матір. Прикладом може служити одне з найдавніших напрямків індуїзму шактізм, або культ богині Астарти в стародавньої Месопотамії. У міру витіснення матріархату патріархатом, жіночий пантеон богів замінюється на чоловічий пантеон: богині втрачають свою культово-релігійне значення, вони стають другорядними персонажами релігійної міфології, а трон верховного божества замість Богині-матері займає Бог-батько.
У творчості Джорджа Р.Р. Мартіна, а саме у циклі книг ‘A Song of Ice and Fire’ існує декілька релігійних течій, серед яких Віра в Сімох, Старі Боги, Бог, що потонув (вірування у Вестеросі) та Рглор, Володар Світла, Бог Смерті, Бог Пастух та Великий Жеребець (вірування у Есосі). Для більшої частини людей, суворих людей півночі, або життєрадісних мешканців благодатного півдня, релігія – лише звичний і заспокійливий набір ритуалів, супроводжуючий їх на життєвому шляху. Справжня релігійність зустрічається рідко, однак, якусь формальну приналежність до якої-небудь конфесії має майже кожен [2].
Найбільш поширеним є Віра в Сімох або Культ Семи. Його в Вестерос принесли андали тисячі років тому, а разом із ними прийшло й лицарство, так що поклоніння Сімом можна так само назвати релігією, яка породила і живила собою лицарські закони честі, вірності і обов’язку. Новим богам бажані доблесть і вірність клятвам і обітницям, але не менш близько і милосердя. Ця багатогранність етики і відображається в різній природі Семи богів.
Люди поклоняються Сімом: Батькові (як втілення суду, справедливості й покровительства), Воїну (богу-захиснику), Ковалю (покровителю ремісників, селян та простого люду), Матері (хранительці шлюбу, дому та материнства), Діві (як втілення невинності та радості), Стариці (богині мудрості та знань, яка саме тому зображується як старенька жінка з лампадкою в руках) та Невідомому (найменш популярному серед богів, який частково пов’язаний зі смертю). Тим не менш, по своїй суті, ці боги є лише сімома іпостасями одного єдиного і всеосяжного Божества.
У цій формі вірування бачимо, що у пантеоні богів є рівна кількість чоловіків і жінок, тому що сьомого кожен сприймає по своєму. Статуя Невідомого, що стояла у Верховній септі не мала ні обличчя, ні рук. Це була просто згорблена постать під капюшоном і кожен у своїх молитвах по своєму звертався до неї. Це показне рівноправ’я дало можливість автору втілити матріархальні мотиви.
Матріархальність у історії Стародавніх часів відігравала значну роль, адже вона давала кращу можливість відслідкувати рід і вважалось, що жінка краще справляється з репродуктивними завданнями, а тому повинна очолювати общину. Це твердження також накралось і на релігійну сферу, де центральне місце у пантеоні богів займає Богиня-Матір.
У творчості Джорджа Р.Р. Мартіна релігійна основа є чітко вираженою у зв’язку з історичним розвитком світу, а існуючі культи у своїй більшості не мають центрального божества. Віра людей у надприродні сили з часом зникає, адже останні представники магічних істот – дракони – вважаються давно вимерлими, і вони забувають про необхідність звернення до вищих сил
Жінка з початку часів цінувалась як та, що дає життя, та, що продовжує рід і існування людства у світі. У циклі Джорджа Р.Р. Мартіна центральна увага приділяється саме матерям, їхньому відношенню до шлюбу, народженню та вихованню дітей.
Звернімо увагу на те, що саме постать матері як такої – нетипова для жанру фентезі. Зазвичай у головного героя чи героїні немає матері, тобто вона померла під час пологів або через кілька років після народження. Жінка не брала участі у вихованні дитини, і, як наслідок, цілком утверджувались влада і вплив чоловіка.
Також у фентезі є стереотип, що жінка може обирати свою долю сама, що вона може уникнути династичного шлюбу і втекти з-під батьківської опіки [2]. Реальність фентезі Джорджа Мартіна абсолютно інша: жінка підкориться батькам, потім вона так само буде підкорятись чоловікові, але якщо вона побачить нестерпність влади патріархального світу – вона повстане.
Візьмімо до прикладу одну з центральних ПОВів (від англ. Point of View) циклу ‘A Song of Ice and Fire’ Кейтілін Старк, уродженну Таллі. Це – жінка з Дому Таллі, чиє гасло протягом століть говорить: «Сім’я. Обов’язок. Честь.», й ідейно вона є центром жіночності усього циклу.
Розкриття персонажу автор здійснює через саму Кейтілін: «Я віддала свою юність цьому похмурому незнайомцеві і провела його на війну, до його короля і до жінки, яка народила йому бастарда, тому що завжди виконувала свій обов’язок» [4] [Переклад наш – Ю.Г.].
Ми говоримо про дванадцятирічну дівчинку, яка вела домашнє господарство і виховувала молодшу сестру після смерті матері, при цьому не заперечуючи владу батька, Хостера Таллі, і не втручаючись у його справи. Вона чітко розділяє бажання і обов’язки, тому підкоряться його волі, погоджуючись на заручини з Брандоном Старком. Вона відмовляться від дитячого кохання (Петір Бейліш) і згідна слідувати за своїм нареченим на далеку Північ, де за чутками панує вічна зима, де немає септи, а люди, ворожі дикуни, поклоняються своїм власним богам, що спостерігають з облич чардрев. Брандона Старка вбивають, але щоб утримати союз вона виходить заміж за його молодшого брата Еддарда (більше відомого як Неда) Старка.
«Сім’я. Обов’язок. Честь.» Гасло Дому Таллі є визначальним в характеристиці особистості Кейтілін. Як би не складалася доля, якою б трагічною не була нова сторінка життя, вона слідувала цій тріаді, можливо, навіть не усвідомлюючи цей факт.
«Зрештою вона звикла чекати. Чоловіки встигли привчити її до цього заняття» [7] [Переклад наш – Ю.Г.].
Не підтримуючи свого чоловіка у бажанні прийняти пропозицію давнього друга та побратима Роберта Баратеона, короля Андалів та Перших Людей, Лорда Семи Королівств та Захисника Держави, прийняти титул Десниці короля та посаду в Малій раді (запрошує у столицю Королівську Гавань, що знаходиться за тисячі кілометрів від його родового замку), вона тим не менш його не засуджує, бо розуміє, що не має на те права. Її місце вдома, бути хранителькою домашнього вогню навіть коли чоловік у від’їзді.
«– У мене немає вибору.
– Чоловіки завжди говорять так, коли їх кличе честь. Кажуть своїй сім’ї. І навіть собі. Але у тебе є вибір, і ти його зробив» [7] [Переклад наш – Ю.Г.].
Тим не менш, коли вона дізнається правду про «нещасний випадок», що трапився з її сином, і хто у тому винний – вона залишає Вінтерфелл і слідує за своїм чоловіком у Королівську Гавань, щоб попередити його і застерегти від небезпеки. І хоча попередження було вчасним, наслідки були жахливими. Жорстока страта Еддарда Старка змушує жінку, незважаючи на горе, зайняти місце радника при своєму старшому синові, Роберті Старку. Його коронують як Короля Півночі (цей титул не використовувався з часів завоювання Таргарієнами Вестеросу) і навіть тоді вона не втручається у справи первістка.
«Якщо мій син король, то я не королева … просто мати, яка прагне захистити своїх дітей у міру сил» [4] [Переклад наш – Ю.Г.].
Більшість її вчинків продиктовані необхідністю зберегти сім’ю, не беручи до уваги що заради цього потрібно зробити. Вона бере клятву повернути її дочок з Джейме Ланністера, з лицаря відомого як Царевбивця за те, що він порушив основну клятву Білої Гвардії – вбив власного короля. Внутрішні переживання жінки штовхають її на необдумані вчинки, які зрештою призводять до подій відомих як Червоне Весілля. Смерть Роберта, його лютововка, загибель його армії та смерть самого персонажа – страшна ціна за спробу вберегти сім’ю від знищення.
Воскресіння Кейтілін Старк можна було б вважати чудом, якби не одне «але»: вона забуває що таке милосердя. Пам’ятаючи про вбивство сина, про зраду Царевбивці та недотримання клятви Брієнною Тарт, вона робить все, щоб помститись за свою сім’ю. Її називають Безсердечною, але вона твердо впевнена в своєму праві та переймає на себе роль вбивці та месника, що за основами патріархального світу має виконувати чоловік.
Сам письменник говорить про героїню наступне:
«Знаєте, я хотів створити сильну героїню-мати. У фентезі є давні проблеми із зображенням жінок. Пишуть книги зазвичай чоловіки, але читають їх і жінки теж – багато-багато жінок. І героїні фентезі, як правило, – дуже нетипові жінки. Зазвичай це могутня войовниця, або норовлива принцеса, яка не бажає підкорятися волі батька – такі архетипи і в моїх книгах теж є. А ось Кейтілін – це свого роду аналог Елеанор Аквітанскої, жінки, яка прийняла як належне свою роль і своє місце у вкрай консервативному суспільстві і, тим не менш, домоглася значної влади і впливу, незважаючи на всі небезпеки і обмеження з боку суспільства. Крім того, вона – мати … Ось ще одна тенденція в жанрі фентезі: автор воліє вбити матір героя або ще якось прибрати її зі сцени. Зазвичай вона мертва вже на початок розповіді … Ніхто не хоче писати про матір короля Артура, про те, що вона думала або що робила, так що її прибирають зі сцени – а от я хотів це змінити. Тому і з’явилася Кейтілін» [3] [Переклад наш – Ю.Г.].
Патріархальний світ відомий тим, що місце жінки – вдома, за вишивкою, веденням домашнього господарства та очікуванням, проте у письменника чоловік не виконує роль захисника внаслідок певних обставин і тому проявляються матріархальні мотиви.
Кейтілін Старк протягом років слугувала опорою своєму чоловікові, підтримувала його у всіх починаннях і ніколи не докоряла йому за бастарда. Гасло «Сім’я. Обов’язок. Честь.» було провідним, але не допомогло зберегти сім’ї, тому шлях вбивства дає можливість помститися. Створення такого образу у цьому жанрі, робить фентезі ближчим та зрозумілішим читачеві, що надає творові ще більшої достовірності та виразності.
Матріархальні мотиви, що прослідковуються ось уже протягом століть, пов’язані з роллю жінки у розвитку суспільства як матері, берегині роду та сімейного вогнища. Це відбивається і на релігійні вірування, де описується поява усього живого від жінки, і де Богиня-матір займає центральне місце у пантеоні богів. Обов’язок жінки-матері полягає у захисті потомства, його вихованні та надання підтримки у складний час. Тобто вона абсолютно свідомо не рветься до влади, вважаючи що її завдання – підтримка та опора.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
1. Николюкин А. Н. Литературная энциклопедия терминов и понятий / Рос. акад. наук, ИНИОН, [Федер. прогр. книгоизд. России]; гл. ред. и сост. / А.Н. Николюкин. – М. : Интелвак, 2001. – 800 с.
2. Офіційний сайт Джорджа Р.Р. Мартіна [Електронний ресурс]// George.R.R.Martin. – 1996. – Режим доступу: http://www.georgerrmartin.com/. – Назва з екрану.
3. Audio interview with George Martin [Electronic resource] // GeeksOn. – 2000. – Mode of access: http://geekson.squarespace.com/index.html (viewed on August 4, 2006). – Title from the screen.
4. Martin George R.R. A Clash of Kings / George R.R. Martin. – Bantam Books, 1999. – 708 p.
5. Martin George R.R. A Dance with Dragons / George R.R. Martin. – Bantam Books, 2011. – 948 p.
6. Martin George R.R. A Feast of Crows / George R.R. Martin. – Bantam Books, 2005. – 705 p.
7. Martin George R.R. A Game of Thrones / George R.R. Martin. – Bantam Books, 1996. – 600 p.
8. Martin George R.R. A Storm of Swords / George R.R. Martin. – Bantam Books, 2000. – 963 p.
9. Martin George R.R. The Hedge Knight / George R.R. Martin. – Bantam Books, 1998. –32 p.