Ключові слова:податковий контроль, органи податкової служби.

В статье определена сущность налогового финансового контроля, основные субъекты такого контроля, проанализирована роль налогового финансового контроля в сфере государственного надзора и исследованы возможности применения зарубежного опыта в Украине.

Ключевые слова: налоговый контроль, органы налоговой службы.

The article explains the purpose of the tax audit, the basic subjects of tax audit, analyzes the role of tax audit in government oversight and investigate the possibility of using foreign experience in Ukraine.

Key words: tax control, tax service.

Податки є основним джерелом доходів до бюджету, саме тому нагляд та контроль за їх стягненням відіграє чималу роль в системі забезпечення держави та населення необхідними ресурсами для досягнення високого рівня життя та добробуту. Саме це визначає актуальність даного дослідження.

Тематиці податкового контролю присвячено чимало праць як серед зарубіжних так і серед вітчизняних науковців. Проблему вдосконалення та аналізу податкового контролю було порушено Корецькою-Гармаш В.О., Парасюком І.М., Раєвською Н.М.

Однак вказані вище науковці не торкались даної проблематики з точки зору зарубіжного досвіду і можливості його використання в Україні.

Метою дослідження є виявлення ключових аспектів діяльності органів податкового контролю, особливості здійснення податкового контролю в Україні та зарубіжних країнах на основі теоретичних та практичних аспектів досліджуваної проблематики, можливість використання зарубіжного досвіду.

В цілому контроль є невід’ємним елементом будь-якої сфери державного управління, особливу роль він відіграє у системі податків, оскільки поповнення Державного бюджету України за рахунок податкових та неподаткових надходжень є пріоритетним напрямком в сфері бюджетної політики України. Податковий контроль повинен забезпечувати прозорість податкової системи, повноту податкових надходжень до Державного бюджету, відповідальність правопорушників у сфері податкового законодавства. Враховуючи, що податки є основним джерелом поповнення Державного бюджету України, функція контролю набуває загальнодержавного значення, оскільки в цілому якість такого контролю визначає перспективи реалізації соціальних програм, підтримку національного бізнесу, підвищення добробуту населення.

Згідно Податкового кодексу України [3] податковий контроль – це система заходів, що вживаються контролюючими органами з метою контролю правильності нарахування, повноти і своєчасності сплати податків і зборів, а також дотримання законодавства з питань проведення розрахункових та касових операцій, патентування, ліцензування та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

Податковий контроль може здійснюватись шляхом:

• ведення обліку платників податків;
• інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності органів державної податкової служби;
• перевірок та звірок відповідно до вимог цього Кодексу, а також перевірок щодо дотримання законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, у порядку, встановленому законами України, що регулюють відповідну сферу правовідносин.[3]

Що стосується основних функцій податкового контролю, то науковці виділяють:

• облікову функцію – забезпечення обліку платників податків, предметів оподаткування, належних платежів бюджетам і цільовим державним фондам;
• профілактичну функцію – припинення та попередження правопорушень у податковій сфері;
• інформаційну функцію – податковий контроль слугує джерелом інформації для прийняття управлінських рішень;
• мобілізуючу функцію – за результатами податкового контролю відповідно може збільшуватись обсяг надходжень до бюджетів та цільових державних фондів.

Повноцінна реалізація вищезазначених функцій дозволяє стимулювати податкові надходження до Державного бюджету, оскільки рівень довіри платників податків та в цілому населення до контролюючих органів значно зростає, відповідно формується тенденція щодо зменшення частки бізнесу в тіні, і як результат зростає можливість реалізації соціально значимих програм підвищення добробуту населення, рівня доходу, забезпеченості. Але такі результати є можливими лише за умови дотримання органами податкового контролю принципів: рівності усіх платників податків, незацікавленості органів податкового контролю, щодо надання певних преференцій платникам податків, справедливості у проведенні податкових перевірок, обґрунтованості накладання адміністративних стягнень, оперативності діяльності, ефективного використання наявних ресурсів, зручності для платника податків.

Що стосується безпосередньо органів контролю, то згідно Податкового кодексу [3] такими є:

• органи державної податкової служби;
• митні органи.

Органи державної податкової служби здійснюють податковий контроль у сфері стягнення податків та зборів, що встановлені Податковим кодексом України із платників податків. Саме ефективність діяльності цих органів визначає вищевказані позитивні результати. Тоді як, митні органи, діяльність яких регулюється Митним кодексом України, відповідні за встановлення мита.

Досліджуючи систему податкового контролю зарубіжних країн, варто звернути увагу на систему заповнення податкових декларацій, що притаманна для податкового законодавства США. Заповнення податкової декларації в Сполучених Штатах Америки є загальнообов’язковим навіть для осіб, що не сплачують податки. В разі не заповнення, заповнення з помилками чи умисне приховання особою частини доходу такий платник податку несе адміністративну, подекуди навіть кримінальну відповідальність. Крім того для США є характерним наявність податкових судів, до компетенції яких входить розгляд справ пов’язаних із податковими правопорушеннями. Податковий контроль у США забезпечується досить серйозними засобами пошуку потенційних правопорушників у сфері податкового законодавства.

Інший підхід застосовується у Іспанії, податковий контроль тут характеризується досить ліберальною політикою в сфері податкових правопорушень, застосування профілактичних заходів є мінімізованим. Такий підхід поєднується із високим професіоналізмом працівників податкових органів та досить значними розмірами штрафних санкцій за порушення податкового законодавства.

Для Греції є характерним використання системи фіскальних органів, до яких належить Державна економічна служба та Служба боротьби з економічними злочинами. Основними завданнями Державної економічної служби є нарахування, стягнення податків та інших обов’язкових платежів, проведення контролю за веденням документації платників. Тоді як, Служба боротьби з економічними злочинами вирішує ряд завдань пов’язаних із здійсненням перевірок щодо дотримання платниками норм податкового законодавства.[4]

У Німеччині податкова служба виконує функції фінан­сового правоохоронного органу. Місцеві податкові органи мають добре підготовлені слідчі відділи з відповідними повно­важеннями, а також апаратуру підслуховування і звуко­запису, лабораторії, де проводиться аналіз справжності до­кументів, поданих платниками податків, почеркознавчі, хімічні та інші криміналістичні експертизи.

Інформацію на осіб, які ухиляються від сплати податків, податкові органи Німеччини отримують від поліції, про­куратури, служби безпеки, а також громадян.

Податкові служби Німеччини мають право вилучати фі­нансові документи з банків, страхових компаній тощо. У своїй діяльності вони застосовують такі методи, як конфіс­кація ділової документації у фірм і громадян, зайнятих приватною практикою, проводять розслідування по звину­ваченню адвокатів і консультантів з питань ухилення від податків.[5]

Підсумовуючи вищесказане варто відмітити, що розвинені країни світу активно застосовують засоби протидії податковим правопорушенням, водночас застосовуючи індивідуальні підходи до вирішення цього питання, що є цілком зрозумілим з огляду на відмінності у податковій політиці таких країн. Тобто, місце податкового контролю у системі державного нагляду є не лише загальнообов’язковим, але й особливо важливим для держави, оскільки саме органи податкового контролю забезпечують фіскальну функцію податків та в цілому формують прозоре економічне середовище в державі, що є передумовою підвищення життєвих стандартів серед населення.

Таким чином, для системи податкового контролю України є притаманні певні проблемні аспекти: недостатня прозорість діяльності суб’єктів господарювання, незацікавленість органів податкового контролю у здійсненні якісних перевірок, впровадження превентивних заходів щодо запобігання порушенням у сфері податкового законодавства, відсутність співпраці та взаєморозуміння між органами податкового контролю та платниками податків, в результаті чого сформувалась недовіра населення до системи податкового контролю в цілому.

З огляду на вищесказане, для України є доцільним використання зарубіжного досвіду, а саме: забезпечення податкових органів контролю необхідними технічними та фінансовими засобами щодо попередження податкових правопорушень на прикладі Сполучених Штатів Америки, крім того доречним є співробітництво органів податкового контролю із правоохоронними органами на прикладі Німеччини, формування персоналу органів контролю на засадах професіоналізму, відповідального ставлення до поставлених обов’язків та їх виконання, безперечного виконання законодавства. При реалізації таких заходів безперечно до уваги беруться обсяги витрат на такі заходи, тому тут також є доцільним збалансоване використання вищезазначених програм, співставлення оптимальних витрат із максимальною ефективністю. В цілому для України реалізація таких заходів є необхідним, як для покращення становище платників податків, так і в цілому для підвищення добробуту населення.

Література:

1. Податкове право. Навч. посіб. / Бандурка О.М., Понікаров В.Д., Попова С.М.  – К.: Центр учбової літератури, 2012 – 312с.
2. Бабін І. І. Податкове право України: навч. посібник/І. І. Бабін. — Чернівці: Чернівецький нац. ун-т, 2012. — С. 254.
3. Податковий кодекс України від 2 грудня 2010 р. № 2755-VI [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2755-17. – Назва з екрана.
4. Гаруст Ю. В. Правове забезпечення контрольної діяльності податкових органів України : Дис … канд. юр. наук: 12.00.07/ Нац. ун-т. держ. податкової служби України. – Ірпінь,  2008. – 211с.
5. Гега П. Т. Правовий режим оподаткування в Україні. — К.: Юрінком, 1997. — 144 с.

Ключові слова: митне регулювання, митні органи, мито.

В статье определена сущность таможенного регулирования, основные субъекты, проанализирован зарубежный опыт таможенного регулирования и исследована возможность его применения в Украине.

Ключевые слова: таможенное регулирование, таможенные органы, пошлина.

The article explain the purpose of customs regulations, the basic subjects, the foreign experience of customs regulation and investigate the possibility of using foreign experience in Ukraine.

Key words: customs regulations, tariff escalation, the customs authorities, customs duty.

Митне регулювання визначає характер зовнішньо економічних відносин, адже через встановлення мита та інших податків держава встановлює засади для підтримання національних товарів ти проходження іноземної продукції. Характер митного регулювання впливає на якість продукції, що споживається населенням і відповідно встановлює загальний рівень здоров’я серед населення та можливість споживання якісних товарів. Все вищезазначене визначає актуальність дослідження.

Проблемі митного регулювання присвячено чимало праць зарубіжних та вітчизняних науковців. Питання забезпечення ефективності митного регулювання розглядалось С.В.Галько, В.М. Горбачук, П.В. Пашко, О.Г. Руденко C.C. Терещенко.

Однак наукові праці вказаних вище вітчизняних науковців не торкались питання митного регулювання в контексті зарубіжного досвіду.

Метою дослідження є виявлення ключових аспектів митного регулювання, особливості діяльності митних органів в Україні та зарубіжних країнах на основі теоретичних та практичних аспектів досліджуваної проблематики.

Митне регулювання в характері питань, що підлягають під таке регулювання, має близьке відношення до сфери зовнішньоекономічних відносин. В цілому митне регулювання є однією із найбільш значимих сфер державного регулювання, адже саме митне регулювання визначає принципи та засади формування міжнародних відносин, створення ефективної, справедливої, прозорої системи оподаткування для суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності та світової торгівлі.

Митне регулювання згідно ЗУ «Про зовнішньоекономічну діяльність»[1] це регулювання питань, пов’язаних із встановленням мит та інших податків, що справляються при переміщення товарів через митний кордон України, процедурами митного контролю, організацією діяльності органів митного контролю України.

Митна справа, яка безпосередньо пов’язана із митним регулюванням, згідно Митного кодексу України [2] базується на таких принципах:

• виключної юрисдикції України на її митній території;
• виключних повноважень митних органів України щодо здійснення державної митної справи;
• законності та презумпції невинуватості;
• єдиного порядку переміщення товарів, транспортних засобів через митний кордон України;
• спрощення законної торгівлі;
• визнання рівності та правомірності інтересів усіх суб’єктів господарювання незалежно від форми власності;
• додержання прав та інтересів осіб;
• заохочення доброчесності;
• гласності та прозорості;
• відповідальності всіх учасників відносин.

Враховуючи, що митне регулювання є своєрідною функцією держави, то для нього є характерним набуття певних ключових характеристик на базі принципів митної справи, що описані вище.

Суб’єктами митного регулювання виступають митні органи, а безпосередньо функцію здійснення митного регулювання покладено на Державну митну службу України.[2]

Митні органи, що здійснюють безпосередньо митне регулювання, забезпечують виконання таких основних завдань:

• виконання та контроль за додержанням законодавства України з питань митної справи;
• захист економічних інтересів України;
• забезпечення виконання зобов’язань, передбачених міжнародними договорами України з питань митної справи, що були укладені у відповідності із законом;
• застосування заходів тарифного та нетарифного регулювання при переміщення товарів через митний кордон України;
• здійснення митного контролю та митного оформлення товарів і транспортних засобів, що переміщуються через митний кордон, вдосконалення форм і методів їх здійснення;
• контроль за дотриманням правил переміщення валютних цінностей через митний кордон;
• здійснення заходів щодо захисту інтересів споживачів товарів і додержання учасниками зовнішньоекономічних зв’язків державних інтересів на зовнішньому ринку;
• створення сприятливих умов для прискорення товарообігу та пасажиропотоку через митний кордон;
• боротьба із контрабандою та порушеннями митних правил.[3]

Варто звернути увагу, що саме митні органи України безпосередньо пов’язані із митним регулюванням, хоча в процесі своєї діяльності вони безумовно контактують із органами державної влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями та громадянами. Таким чином, ні органи державної влади, ні органи місцевого самоврядування, ні установи, організації чи громадяни не мають права втручатись у діяльність митних органів.

В процесі дослідження зарубіжного досвіду щодо питань митного регулювання особливу увагу варто приділити розвинутим країнам із схожою економічною ситуацією в минулому.

Митне регулювання більшості таких країн відповідає порадам міжнародних організацій. Так, у США використовується модель заохочення іноземного капіталу шляхом заборони на експортне мито. В Індонезії імпортер може звільнятись від сплати мита, в разі наявності у експортера плану експорту, із зазначеними імпортними матеріалами, таке звільнення надається у вигляді ліцензії і є інструментом заохочення експорту. [4]

Досить цікавим є досвід Японії у сфері митного регулювання. Так в Японії було прийнято Закон «Про валютний обмін та зовнішню торгівлю», який сприяв захисту національних виробників у стратегічно важливих галузях, а саме в аграрному секторі. Формування активного учасника міжнародної торгівлі для Японії починалось із закритої системи зовнішньоекономічних зв’язків. Основними чинниками, що посприяли такому перетворенню є широка диверсифікація ставок митного тарифу, використання тарифних ескалацій, тобто підвищення рівня митного обкладання товарів у міру зростання ступеня їхнього оброблення. Політика тарифної ескалації застосовується з метою підтримання національного виробника готової продукції і створення стимулів для імпорту сировини. Така політика застосовується також у США.

Для Японії водночас не є характерним використання антидемпінгових ставок регулювання, натомість застосовується сувора система технічних вимог – стандартів, сертифікації, інспекції якості, вимог техніки безпеки, що запобігає ввезенню на територію Японії низькоякісних товарів.[5]

Важливою відмінною рисою у системі митного регулювання України поряд із митним регулюванням провідних країн світу є значна розгалуженість товарної номенклатури зовнішньоекономічної діяльності, наявність такої кількості найменувань товарів дозволяє шахраювати, шляхом сплати мита за нижчою ставкою.[6]

Крім того, для України суттєвим недоліком поряд із розвиненими країнами світу є фіскальне спрямування мита, тобто його основне призначення визначається потребами держави у грошових коштах. Тоді як, у розвинутих країнах пріоритетною є регулююча функція. Така зосередженість державної політики у сфері митного регулювання на важливості мита, як джерела поповнення бюджету перешкоджає виконанню інших важливих функцій митного регулювання та створює бар’єри щодо формування міжнародної співпраці та ефективної боротьби із митними правопорушеннями. Тобто в цілому нагромадження вищезазначених негативних моментів призводить до формування стійкої моделі ухилення від сплати податків, зменшення конкурентоспроможності національних товарів на світовому ринку, їх привабливість для зарубіжного споживача.

Таким чином, здійснивши оцінку досвіду зарубіжних країн у сфері митного регулювання, варто відмітити, що ефективність такого регулювання в Україні пов’язана лише із фіскальною функцією, тоді як реалізація решти завдань покладених на систему митного регулювання не здійснюється або здійснюється недбало та неефективно, водночас залучення розглянутого досвіду зарубіжних країн є неможливим без реформування відповідним чином підходів до визначення пріоритетів у сфері митного регулювання.

Література:

1. Закон України «Про зовнішньоекономічну діяльність» від 16 квітня 1991р. № 959 – XII [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/959-12. – Назва з екрану.
2. Митний кодекс України від 13 березня 2012р. № 4495-VI [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4495%D0%B0-17. – Назва з екрану.
3. Мачуський В.В. Господарське законодавство. Навч. посіб. /В.В. Мачуський, В.Є. Постульга — К.: КНЕУ, 2004. — 275 с.
4. Новікова К.І. Світовий досвід митно-тарифного регулювання та можливості його застосування в Україні[Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.rusnauka.com/3_SND_2010/Economics/57999.doc.htm. – Назва з екрану.
5. Вербицкий С.І. Япония в поисках новой роли в мировой политике. / С. Вербицкий. – РАН, Ин-т востоковедения. – М.: Наука, 1992. – 271 с.
6. Гребельник О.П. Митне регулювання зовнішньоекономічної діяльності. Підручник. – К.: Центр навчальної літератури, 2005. – 696 с.

Ключові слова: податки, збори, доходи бюджету, податок на доходи фізичних осіб.

В статье определена сущность налогов, проанализирована роль налогов в формировании бюджетов зарубежных стран и исследованы возможности применения зарубежного опыта в Украине.

Ключевые слова: налоги, сборы, доходы бюджета, налог на доходы физических лиц.

The article explains the purpose of taxes and analyzes the role of taxes in shaping the budgets in foreign countries and investigate the possibility of using foreign experience in Ukraine.

Key words: taxes, fees, budget revenues, the tax on personal income.

Податкові надходження завжди посідали чинне місце у процесі формування бюджету. Така роль податків та зборів зумовлена в більшості історично і сформувалась у вигляді плати за те чи інше благо. Існування ефективної податкової системи є передумовою державної забезпеченості коштами, які в подальшому спрямовуються на оплату праці державним службовцям, виконання соціальних програм, гарантування соціальних виплат, тобто забезпечення необхідних умов для покращення життя населення. Таким чином, тема дослідження є актуальною та потребує подальшого вивчення.

Дослідженню теми податків присвячено чимало праць як у вітчизняній, так і у зарубіжній літературі. Так, дослідженням податкової політики та шляхів інтеграції податкової служби України до європейського правового простору займався П.Герасименко, О.Долгий, роль податку на додану вартість було розглянуто в працях С.Кирпи.

Однак, у вітчизняній літературі відсутня оцінка ролі податків, як джерела формування Державного бюджету України, в контексті досвіду зарубіжних країн щодо даного питання.

Метою дослідження є виявлення особливостей формування Державного бюджету України та зарубіжних країн за рахунок податкових надходжень на основі теоретичних та практичних аспектів досліджуваної проблематики.

Для будь-якої держави з ринковою економікою податки є своєрідним важелем регулювання та попередження негативних тенденцій в економіці. Податки є своєрідним механізмом, що забезпечує взаємозв’язок між загальнодержавними інтересами та інтересами окремих суб’єктів господарювання. Саме податки визначають характер взаємовідносин між підприємцями та підприємствами усіх форм власності з державним та місцевим бюджетами, з банківськими установами, державними органами виконавчої влади тощо.[1]

Крім того саме за рахунок податкових надходжень формується значна частка дохідної частини бюджету України, яка згідно Бюджетного кодексу України [2] визначається як податкові, неподаткові та інші надходження на безповоротній основі, справляння яких передбачено законодавством України. Роль податків підсилилась тривалими процесами приватизації державного майна.

Податковий кодекс [3] визначає, що податок – це обов’язковий, безумовний платіж до відповідного бюджету, що справляється з платників податку.

Хоча податки є не єдиним джерелом надходжень до бюджету, крім них законодавство виділяє ще збори, неподаткові надходження, благодійні, добровільні внески, саме податки визначають стабільність у надходженнях до бюджету, яка є необхідною для формування планів бюджету на наступні роки та прогнозування можливих змін. Крім того, роль податків, як джерела доходів Державного бюджету, може визначати політику формування таких доходів. Так, податкові надходження можуть слугувати основним джерелом доходів до Державного бюджету, таким чином забезпечуючи стабільну дохідну базу, адже податки, на відміну від позик, поверненню не підлягають. Існує інший підхід до визначення податків в системі джерел поповнення Державного бюджету, згідно якого існує чітке обмеження щодо використання податків, як джерела доходів Державного бюджету, поряд із залученням позик. Безсумнівно, з точки зору органів державної влади, основним завданням яких є поповнення Державного бюджету, перший підхід є більш привабливим, але слід враховувати також вплив такої політики на діяльність суб’єктів господарювання, що будуть приймати таке податкове навантаження.

Важливо виокремлювати поняття податку та збору, адже згідно Податкового кодексу [3], збір – це обов’язковий платіж до відповідного бюджету, що справляється з платників зборів, з умовою отримання ними спеціальної вигоди, у тому числі внаслідок вчинення на користь таких осіб державними органами, органами місцевого самоврядування, іншими уповноваженими органами та особами юридично значимих дій. Тобто, податок за своєю суттю є безумовним платежем, який сплачується обов’язково в порядку та особами визначеними податковим кодексом, крім того податок не вимагає наявності у платника спеціальної вигоди.

Згідно Податкового кодексу [3] податки поділяються на загальнодержавні та місцеві. Так до загальнодержавних податків належать ті, які встановлені Податковим кодексом і є обов’язковими до сплати на усій території України, тоді як місцеві податки встановлені відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, що визначаються Податковим кодексом, рішенням сільських, селищних і міських рад у межах їх повноважень, і є обов’язковими до сплати на території відповідної територіальної громади.

Крім того деякі науковці виділяють види податків за ознакою суб’єкта оподаткування: прямі та непрямі.[4] Згідно цієї класифікації прямими є податки, що стягуються в процесі придбання та накопичення матеріальних благ, тоді як непрямі податки включаються в ціну товарів, послуг.

Що стосується функцій податків, то однією із найважливіших є фіскальна функція, відповідно до якої податки виконують своє основне призначення, а саме формують та насичують дохідну частину бюджету. Не менш важливою є регулююча функція, що є своєрідним інструментом регулювання виробництва, споживання. Стимулююча функція податку формує орієнтири для розвитку виробництва та діяльності, тут важливим моментом є застосування механізму пільг. Контрольна функція реалізується в ході оподаткування при регламентації державою фінансово-господарської діяльності підприємств і організацій, одержанні доходів громадянами, використанні ними майна. Ця функція дає змогу оцінити раціональність, збалансованість податкової системи, кожного податку безпосередньо. [5]

Здійснення вищезазначених функцій забезпечується за рахунок принципів, що закладені в поняття податку та закріплені у Податковому кодексі [3], серед таких принципів варто виділити:

• загальність оподаткування – кожна особа зобов’язана, згідно податкового кодексу  сплачувати податки, встановлені податковим кодексом;
• презумпція правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне трактування прав та обов’язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу;
• фіскальна достатність – встановлення податків та зборів з урахуванням необхідності досягнення збалансованості витрат бюджету з його надходженнями;
• соціальна справедливість – установлення податків та зборів відповідно до платоспроможності платників податків;
• економічність оподаткування – установлення податків та зборів, обсяг надходжень від сплати яких до бюджету значно перевищує витрати на їх адміністрування;
• нейтральність оподаткування – установлення податків та зборів у спосіб, який не впливає на збільшення або зменшення конкурентоздатності платника податків;
• стабільність – зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року;
• рівномірність та зручність сплати – установлення строків сплати податків та зборів, виходячи із необхідності забезпечення своєчасного надходження коштів до бюджетів для здійснення витрат бюджету та зручності їх сплати платниками.

Чинні підходи до політики оподаткування не забезпечують адекватного здійснення фіскальної, регуляторної, розподільчої, стимулюючої та контрольної функцій податків. Державний бюджет регулярно відчуває дефіцит коштів. Податкові надходження до скарбниці не відзначаються стабільністю. У суспільстві спостерігається дуже великий рівень диференціації за доходами населення. Податки не стимулюють розвитку економіки, а радше заганяють її в тінь.

Нажаль, в Україні, як і в більшості країн світу, податки для населення є основною причиною негараздів, погіршення життя. Хоча, звернувши увагу на податкові навантаження різних країн світу, варто відзначити, що України не характеризується надто високими податковими ставками в порівнянні із Швецією, Данією, Францією, Італією. Тобто з огляду на це, варто відзначити, що податкове навантаження не є показником життєвого рівня та добробуту населення, великі обсяги коштів, що викачуються із населення та акумулюються на державних рахунках не завжди є запорукою соціальної забезпеченості. Причиною таких незвичних тенденцій є порівняно малий обсяг фізичного споживання домогосподарств, тобто низький показник доходу на душу населення. Саме недостатність забезпечення виробничого потенціалу в Україні не дає змогу спрямувати акумульовані кошти у потрібному для населення руслі, а саме на соціальні заходи. Саме тому, в Україні є доречним реформування системи податків не у бік поповнення бюджету, а у бік збільшення доходів громадян.

Особливу увагу серед податків в Україні слід приділити, податку на доходи фізичних осіб. Цей податок займає чільне місце не лише в податковій системі України, а й у світі, а саме для більшості розвинених країн податок на доходи фізичних осіб є свого роду гарантом фінансової стабільності, соціальної справедливості та сталого економічного розвитку. Тоді як в Україні це основне джерело поповнення бюджету, а не стимулювання зростання доходів громадян.

Крім, того серед розвинених країн є звичним використання прогресивної шкали оподаткування, згідно якої основним критерієм встановлення податкових ставок є співвідношення між найбільш багатими та найбільш бідними верствами населення. Такий підхід забезпечує соціальну справедливість серед населення, перерозподіл коштів від багатших до бідніших і в цілому сприяє покращенню загального рівня життя в країні.

Прикладами такої диференціації податкових ставок може слугувати досвід Австралії, в якій існує п’ять ставок оподаткування, які варіюються залежно від рівня доходу.

В Канаді не оподатковуються доходи розміром до 10382 доларів.

Ставки податку в США поділяються на шість рівнів та залежать від сімейного статусу особи. Так для одружених громадян податкове навантаження подвоюється.

В Китаї звільняються від оподаткування найбідніші верстви населення та мешканці сільської місцевості.

В цілому з огляду на вищесказане в Україні є безумовний потенціал до становлення повноцінної системи оподаткування, що буде спрямована на забезпечення соціального добробуту для населення, в разі використання надбань зарубіжних країн.

Таким чином, оцінивши досвід зарубіжних країн в сфері податкових надходжень до бюджету, варто відзначити, що для України застосування такого досвіду є необхідним, але реалізація потребує подальшого правового регулювання у сфері податків, адже роль такого джерела поповнення Державного бюджету України є досить значною, більше того саме податкові надходження формують основну частину доходів бюджетів, тобто ефективна податкова система забезпечує в цілому можливості держави щодо формування необхідного обсягу коштів для реалізації соціальних програм, підвищення життєвого рівня населення, підтримання національного бізнесу. Вдале використання дієвих заходів щодо податкового регулювання, на базі зарубіжного досвіду, дозволить сформувати необхідні передумови для прозорості господарської діяльності, що наразі знаходиться в тіні, зрівняння податкового навантаження серед населення із різним рівнем доходу та в цілому для забезпечення добробуту в Україні.

Література:

1. Господарське право: Навчальний посібник / Жук Л. А., Жук І. Л., Неживець О. М. — К.: Кондор, 2009. — 400 с.
2. Бюджетний кодекс України від 8 липня 2010 р. № 2456-VI [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2456-17. – Назва з екрана.
3. Податковий кодекс України від 2 грудня 2010 р. № 2755-VI [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2755-17. – Назва з екрана.
4. Гега П.Т., Доля Л.М. Основи податкового права: Навч. посіб. – 3-тє вид., випр. і доп. –К.: Т-во «Знання», КОО, 2003.-302с.
5. Фінансове право. Конспект лекцій / Віхров О.П., Ніщимна С.О. – Чернігів: ЧДІЕУ, 2002. – 280 с.

Ключові слова: аудиторська діяльність, аудит, аудитор, Аудиторська палата України

В статье определена сущность аудита, основные субъекты, проанализирован зарубежный опыт в сфере аудита и исследованы возможности применения зарубежного опыта в Украине

Ключевые слова: аудиторская деятельность, аудит, аудитор, Аудиторская палата Украины

The article explains the purpose of auditing, the basic subjects, the foreign experience in auditing and investigate the possibility of using foreign experience in Ukraine

Key words: auditing, audit, auditor, Audit Chamber of Ukraine

В результаті аудиторської перевірки формується незалежна думка експерта щодо відповідності усіх документів суб’єкта господарювання вимогам законодавства, крім того аудитори можуть надавати консультаційні послуги, оцінювати стан фінансового-господарської діяльності суб’єкта господарювання, проводити експертизи. Результатами таких заходів є ліквідація, усунення, мінімізація виявлених порушень чи недоліків, а отже формування ефективного учасника економічних відносин. Саме це є визначальним аспектом актуальності даного дослідження.

Проблему аудиту порушували, як зарубіжні, так і вітчизняні вчені, так Рудніцька Р. досліджувала державний аудит в системі фінансового контролю, Балибюк І.В., Денисюк О.М. розглядали аудит з точки зору підприємства, Кочерга М.М. висвітлював роль аудиту в системі управління природними ресурсами. Однак, у вищезазначених роботах не досліджувались можливі перспективи використання зарубіжного досвіду, щодо ведення аудиторської діяльності.

Метою дослідження є виявлення ключових особливостей діяльності аудиторів в Україні та в провідних зарубіжних країнах, на основі теоретичних та практичних аспектів досліджуваної проблематики, можливість використання зарубіжного досвіду в Україні.

Аудит протягом розвитку економіки у світі, з якою він невідривно пов’язаний набував нових рис та призначень. Так, спершу роль аудиту зводилась до інструменту перевірки та підтвердження достовірності бухгалтерської звітності, згодом аудит набув вирішального значення, а саме можливості спонукати до активної економічної діяльності, до підвищення ефективності системи управління підприємством і вдосконалення системи внутрішнього контролю. І зрештою аудит набув рис механізму запобіганню можливих ризиків під час проведення перевірок, проведення консультацій щодо вдосконалення діяльності та уникнення потенційних ризиків. [1]

Згідно Закону України «Про аудиторську діяльність»[2], аудиторська діяльність – це підприємницька діяльність, яка включає в себе організаційне і методичне забезпечення аудиту, практичне виконання аудиторських перевірок та надання інших аудиторських послуг. Аудит – це перевірка даних бухгалтерського обліку і показників фінансової звітності суб’єкта господарювання з метою висловлення незалежної думки аудитора про її достовірність в усіх суттєвих аспектах та відповідність вимогам законів України, положень (стандартів) бухгалтерського обліку або інших правил (внутрішніх положень суб’єктів господарювання) згідно із вимогами користувачів.

Аудит здійснюється незалежними особами (аудиторами), аудиторськими фірмами, які уповноважені суб’єктами господарювання на його проведення. Аудит може проводитися з ініціативи суб’єктів господарювання, а також у випадках, передбачених законом (обов’язковий аудит). Аудитори (аудиторські фірми) можуть надавати інші аудиторські послуги, пов’язані з їх професійною діяльністю, зокрема, по веденню та відновленню бухгалтерського обліку, у формі консультацій з питань бухгалтерського обліку та фінансової звітності, експертизи і оцінки стану фінансово-господарської діяльності та інших видів економіко-правового забезпечення господарської діяльності суб’єктів господарювання. Аудитори (аудиторські фірми) можуть проводити перевірку іпотечного покриття.

За участю в процесі проведення аудиту різних фахівців і аудиторських організацій, аудит поділяють на:

• однопредметний – досліджуються питання одного виду;
• багатопредметний – провадиться фахівцями різних спеціальностей, а також різних аудиторських організацій;
• комісійний – провадиться кількома фахівцями різних спеціальностей, але однієї аудиторської організації.

За змістом і функціями в управлінні фінансово-господарською діяльністю аудит поділяють на:

• запобіжний, який має запобігати різного роду конфліктним ситуаціям у фінансово-господарській діяльності до виникнення їх;
• перманентний, який проводиться безперервно у процесі фінансово-господарської діяльності підприємства;
• ретроспективний, який здійснюється після виконання господарських операцій здебільшого за минулий рік.

До основних робіт, які можуть здійснювати аудиторські фірми, відносяться:

• обов’язковий і добровільний аудит;
• оглядова перевірка;
• тематичні перевірки бухгалтерського і податкового обліку;
• трансформація бухгалтерського обліку;
• ведення обліку підприємства;
• відновлення обліку;
• виправлення помилок;
• автоматизація обліку;
• планування;
• аналіз;
• надання консультацій. [3]

Організацію аудиту в Україні здійснює Аудиторська плата України, яка є незалежнім самостійним органом, мета якого сприяти розвитку, вдосконаленню та уніфікації аудиторської справи. Аудиторська палата покликана створити систему незалежного фінансово-господарського контролю у формі аудиту, який би давав об’єктивну оцінку фінансового стану підприємств і підприємців, сприяв раціональному господарюванню та своєчасно запобігав банкрутству, забезпечував достовірний контроль за доходами і видатками власників та одночасно оберігав інтереси держави.

Основними перевагами аудиту є:

• збереження частини державних коштів, які витрачаються на утримання контрольно-ревізійного апарату, адже оплата аудиторських послуг відбувається за рахунок коштів суб’єктів господарювання;
• фіскальна функція аудиту, що проявляється у надходженні податків від аудиторської діяльності до бюджету;
• формування конкурентного середовища у сфері аудиторської діяльності, яке в перспективі покращує якість надання аудиторських послуг;
• вільний вибір суб’єктом господарювання аудитора.

Таким, чином очевидним є факт корисності аудиторської діяльності для економіки будь-якої держави, але водночас кожна країна формує власний підхід до аудиту.

Так, в США присутні два види аудиторських організацій: професійні та недержавні. Недержавні аудиторські організації існують у формі Американського інституту дипломованих бухгалтерів, основним завданням даної організації є перевірка кваліфікації аудитора. Професійні аудиторські організації здійснюють свою діяльність, як правило, в межах штатів.

Аудитори в США отримують сертифікати за такими спеціалізація ми:

• бухгалтер;
• внутрішній аудитор;
• аудитор інформаційних систем.

Для отримання сертифікату кожен повинен пройти відповідний екзамен, що проводиться раз на півроку.

В Німеччині діяльність аудиторів чітко регламентується та контролюється. Органом контролю там виступає Інститут аудиторів, що має спеціалізовані комітети для врегулювання проблем, що виникають у сфері аудиту. При Аудиторській палаті Німеччини створюються аудиторські суди, до компетенції яких входить накладання штрафів та інших адміністративних покарань за неякісне проведення перевірки, в разі необхідності такі суди можуть позбавити аудитора права здійснювати аудиторську діяльність.

У Данії аудиторів призначають акціонери на щорічних загальних зборах. Аудитори мають право надавати професійні послуги певній організації до наступних зборів. Обмежень на кількість призначень аудиторської фірми для проведення однієї організації не має.

У Франції питання бухгалтерського обліку та звітності перебувають у віданні Міністерства фінансів, а аудиту — Міністерства юстиції. Аудит проводять бухгалтерські комісари, яких обирають на зборах акціонерів строком на 6 років. Після цього строк повноважень комісарів може бути продовжений, при чому кількість пролонгацій не обмежена.

Після призначення аудиторів їх не можна замінити, крім випадків, коли виноситься спеціальна юридична постанова про непрофесійну поведінку таких осіб.

В цілому аудиторська діяльність здатна забезпечувати значне покращення становища для суб’єктів господарювання, ліквідувати негативні наслідки у формі адміністративних стягнень з боку органів державного контролю за недотримання норм законодавства, зменшити видатки на контрольно-ревізійне функції органів влади, але для досягнення таких результатів необхідною є перш за все зацікавленість власне суб’єктів господарської діяльності у проведенні таких перевірок та отримання послуг аудиторів.

Таким чином, визначивши особливості діяльності аудиторів в Україні та в провідних країнах світу, варто відмітити, цілком реальну можливість використання вищезазначеного досвіду на прикладі України. Так, система екзаменування аудиторів, що використовується в США здатна значно підвищити якість проведення аудиторських перевірок в Україні, загальний рівень професіоналізму та відповідальності аудиторів. Досвід Німеччини може бути залученим в аспекті формування органу, основним завданням якого є контроль за діяльністю аудиторів в Україні, накладання адміністративних стягнень, вирішення спорів, перевірка якості проведення аудиту тощо. Але головною умовою реалізації зарубіжного досвіду є інтерес з боку суб’єктів господарювання, які, нажаль, не бажають або не здатні забезпечувати проведення регулярних аудиторських перевірок.

Література:

1. Аудит. Основи державного, незалежного професійного та внутрішнього аудиту / Немченко В.В., Редько О.Ю. – К.: Центр учбової літератури, 2012. – 540 с.
2. Закон України «Про аудиторську діяльність» від 22 квітня 1993р. № 3125 – XII [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua /laws/show/3125-12. – Назва з екрана.
3. Лебедевич С.І. Аудит. Організація і методика аудиту. Екологічний аудит / Навч. посібник. – Львів: Ліга-прес, 2007. – 1050 с.
4. Роль і проблеми аудиту в Україні / Гасенко Л.В., Кузіна А.В. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://nauka.kushnir.mk.ua/?p=34264. – Назва з екрана.
5. Ножкина Т.В. Международный аудит :[Учебное пособие]. – Петропавловск-Камчатский: КамчатГТУ, 2007. – 127 с.
6. Подолянчук О.А. АУДИТ В ЗАРУБІЖНИХ КРАЇНАХ [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://vsau.vin.ua/b04213/li terat/view/getfile/182446001304615657.pdf. – Назва з екрана.
7. Дікань Л.В. Фінансово-господарський контроль :[Навчальний посібник]. – ХНЕУ, 2008. – 346 с.