Формування мережевої форми взаємодії є історичною відповіддю на ситуацію комунікаційного надлишку. Суспільство, ключову комунікативну роль в якому починають грати мережі, вільно формує об’єднання людей і групи за інтересами. На відміну від традиційних соціальних структур, мережі здатні сприймати і самостійно створювати нові комунікативні конфігурації, недоступні для традиційних інститутів.
Основою такого суспільства є мережева комунікація, однією з форм вираження якої є помітне зростання числа соціальних Інтернет-мереж. Вони виступають інструментом, за допомогою якого велика кількість користувачів глобальної мережі отримують додаткові можливості у спілкуванні [1, с. 145].
Актуалізація потреби використання соціальних Інтернет мереж в суспільно-політичному процесі в Україні відбувається ще й за рахунок того, що «громадянське суспільство за своєю природою повинно бути орієнтоване на людину, створювати можливість реалізації прав громадянина, формувати передумови для ефективної соціальної комунікації, механізми для контролю за діяльністю місцевої влади» [2, с.40].
Сучасні комунікаційні технології дозволяють створювати соціальні спільноти (Інтернет-ком’юніті) з практично будь-якими заданими характеристиками – освітніми, професійними, віковими. Вони формуються на тлі акселерації соціального часу і посилення динаміки комунікаційних форм у процесі суспільного відтворення. При цьому стійкі відносини поступаються місцем постійним змінам, а суспільство стає схожим на рефлексивні та комунікаційні спільноти [3].
Треба зазначити, що поняття «соціальна мережа» має кілька значень у понятійно-категоріальному апараті соціології. Основне, широке значення припускає трактування соціальної мережі як структури, що складається з вузлових елементів і зв’язків між ними – соціальної павутини [1, с. 147].
У соціології навколо цього поняття сформувався відносно самостійний напрям, так званий «мережевий підхід» (С. Вассерман, Б. Веллман, Л. Фріман та ін.). Однак з появою і поширенням в Інтернеті нового типу сайтів (соціальних мереж) у соціології виникло друге, більш вузьке значення цього терміна, а саме його трактування як веб-сервісу, що забезпечує можливість комунікації великих груп людей та їхнє об’єднання у віртуальні спільноти за інтересами. Особливістю побудови соціальних мереж стало те, що їхній зміст наповнюється самими користувачами, а крім спілкування та комунікації у акторів з’являється можливість споживати медіа-контент та весь спектр розважальних продуктів, вести економічну, політичну та іншу діяльності [4, с. 155].
Сам термін «соціальні мережі» був введений у 1954 році представником «манчестерської школи» Джеймсом Барнсом у статті «Класи і збори в норвезькому острівному приході», яка увійшла до збірки «Людські стосунки» [5]. Він продовжив розвивати запропонований ще у 1930-ті роки Якобом Морено підхід до дослідження взаємозв’язків між людьми за допомогою соціограм, в яких окремі особистості представлені у вигляді точок, а зв’язки між ними – у вигляді ліній. Інші ідеї, що стали науковим фундаментом сучасного аналізу соціальних мереж, були сформульовані в 1970-ті роки.
У більшості робіт не наводиться чіткої дефініції соціальної мережі. Якщо визначення дається, то воно, як правило, не може бути співставленим з визначенням цього ж поняття в інших авторів. Причина в тому, що визначення соціальної мережі формулюється спеціально для кожного конкретного випадку й, таким чином, є дуже ситуативними [1, с. 151].
З технологічної точки зору соціальна мережа – це інтерактивний, з великою кількістю користувачів веб-сайт, контент якого наповнюється самими учасниками. Сайт представляє собою автоматизоване соціальне середовище, яке дозволяє спілкуватися групі користувачів, об’єднаних загальним інтересом. Теоретично у якості соціальної мережі можна розглядати будь-яку онлайнову спільноту. Соціальна мережа утворюється читачами тематичного співтовариства, створеного на будь-якому сервісі блогів. Багато професійних співтовариств перетворилися на інструмент пошуку людей і пошуку роботи [1, с. 150].
Перші соціальні мережі з’явилися в середині 1990-х років і надавали користувачам початкові можливості для спілкування (eGroups/OneList, ICQ, Evite). Такі мережні сервіси, як правило, не розглядаються як соціальні мережі, але вони є тим самим фундаментом, на якому надалі розвивалися онлайн-можливості спілкування й взаємодії користувачів. Сервіси, подібні Friendster, Tribe, Orkut, LinkedIn, Spoke дозволили створювати соціальні мережі для відпочинку й для роботи. Іншими словами, у той час творці соціальних мереж працювали скоріше заради самих мереж й їх розвитку, а не заради використання можливостей, які надають ці мережі.
Сьогодні активізація спілкування з допомогою електронних інформаційних технологій набула в суспільстві такої щільності й інтенсивності, що стало можливим формування технологічно організованих соціальних мереж, їх епоха, як засвідчують дослідники, «розпочалась 1997-го, коли нью-йоркська компанія Sixdegrees.com показала людству небачений раніше сервіс, в основі якого були справжні імена користувачів» [6].
У 2007 р. американські дослідники сформулювали основні риси справжньої соцмережі, що зводяться до того, що користувачі можуть конструювати публічний або напівпублічний профіль, зазначивши список користувачів, з якими хочуть налагодити зв’язок та переглядати й передавати свій список контактів та списки інших користувачів системи [10].
Прагматичні американські підходи стосовно розвитку соціальних мереж базувалися виключно на задоволенні актуальних соціальних потреб. Серед цих потреб дедалі більше актуалізувалася потреба керування множиною контактів, що зростала з розширенням кількості користувачів Інтернету. І тому інтернет-компанія Ріахо вперше в США на початку нового тисячоліття розробила сервіс керування контактами, що гармонійно ввійшов пізніше і до Facebook [6].
Реалізація ще одного важливого суспільного запиту в США була пов’язана зі сферою бізнесу. У 2003 р. була заснована Linkedin – перша соціальна мережа для ділових людей. Розвиток технологій керування контактами привів до розробки технологій, при яких користувачі могли об’єднуватись у «племена» довкола спільного зацікавлення. Таким чином, компанія Tribe представила заявку на патент, у якій характеризується мережа, «що оперує базою даних, дає змогу створити особистий аккаунт і запрошує інших реєструватися за допомогою електронних листів. Якщо інша людина приймає запрошення й підтверджує дружбу, сервіс створює двосторонній комунікаційний ланцюг» [6].
Нині ми вступили в третю епоху соціальних мереж. Після ейфорії «участі заради участі» сучасні мережі стають необхідним робочим інструментом для людської діяльності, будь то бізнес або творчість. Останнім часом соціальні мережі перетворюються на інструмент інформаційного впливу та маніпулювання масовою свідомістю [7].
Виділяють різні види соціальних мереж. Наприклад – публічні (з відкритим доступом для усіх бажаючих) або закриті, лише для співробітників певної компанії, корпорації, де працівники обговорюють власні проекти та розміщують конфіденційну інформацію. Соціальні мережі також поділяють за спрямованістю: для розваги та відпочинку (загального характеру), для пошуку роботи, професійного зростання, наукового спрямування тощо. Соціальні мережі вивчаються з різних точок зору, наприклад, деякі дослідження розглядають використання соціальних мереж з врахуванням таких факторів, як частота відвідування. Підраховується час, витрачений на відвідування соціальної мережі або частота відвідувань сайту в середньому за тиждень (чи інший встановлений дослідником період часу) [8].
До основних функцій соціальних мереж належить:
• Створення індивідуальних профілів, в яких буде міститися певна інформація про користувача.
• Взаємодія користувачів (за допомогою перегляду профілів один одного, внутрішньої пошти, коментарів тощо)
• Можливість досягнення спільної мети шляхом кооперації (наприклад, метою соціальної мережі може бути пошук нових друзів, ведення групового блогу тощо).
• Обмін ресурсами (наприклад, посиланнями на сайти).
• Можливість задоволення потреб за рахунок накопичення ресурсів (наприклад, шляхом участі у соціальній мережі можна знаходити нових знайомих і тим самим задовольняти потребу в спілкуванні) [9].
Важливою особливістю соціальних мереж є те, що це певне закрити середовище, інформацію в якому можуть отримувати лише його учасники, і лише з дозволу її власника. Вся інформація, що міститься в СМ не проіндексована пошуковими системами. Тому соціальні мережі швидше своєрідним Інтернет-сервісом із відповідним інтерфейсом, і при цьому вони не є частиною World Wide Web. Основним об’єктом в соціальній мережі є швидше людина ніж розміщена там інформація.

Список використаних джерел та літератури

1. Галіч, Т. О. Соціальні Інтернет-мережі та віртуалізація суспільного життя [Текст] / Т. О. Галіч // Соціологія майбутнього: науковий журнал з проблем соціології молоді та студентства. – Х., 2010. – Вип. 1. – С. 145-152.].
2. Штурхецький С. В. Комунікативний потенціал місцевого самоврядування в Україні [Текст] : монографія / С. В.Штурхецький. – Рівне: ТОВ «Овід», 2011. – 148 с.
3. Аксиологический й идеологический статус сетевого общества в информационном социальном пространстве постановка проблеми [Электронный ресурс]. – Режим доступа: http://huminf.tsu.ru/e-jurnal/magazine/3/luk_nur.htm. – Название с экрана. – Дата доступа: 11.02.2015
4. Лобовікова, О. О. Соціальні мережі як феномен інформаційного суспільства [Текст] / О. О. Лобовікова, А. С. Мельніков // Вісник Львівського університету. – Л., 2011. – Вип. 5. – С. 154-160.
5. О возникновении термина социальные сети [Электронный ресурс]. – Режим доступа: http://www.social-networking.ru/. – Название с экрана. – Дата доступа: 11.03.2015.
6. Кірпатрік, Д. Ефект Facebook. Внутрішня історія компанії, що об’єднує світ [Текст] / Д. Кірпатрік. – К. : Темпора, 2013. – 482 с.
7. Социальные сети как актуальный способ самовыражения массового человека [Электронный ресурс]. – Режим доступа: http://www.moluch.ru/archive/39/4592/. – Название с экрана. – Дата доступа: 02.03.2015
8. Погляди сучасних, зарубіжних, дослідників на роль соціальних медіа в політичній комунікації [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/portal////Soc_Gum/Gileya/2012_62/Gileya62/P14_doc.pdf. – Заголовок з екрана. – Дата доступу: 12.02.2015.
9. Онищенко, О. С. Соціальні мережі як чинник розвитку громадянського суспільства [Текст] : монографія / О. С., В. М. Горовий, В. І. Попик та ін.; НАН України, Нац. б-ка України ім. В. І. Вернадського. – К., 2013. – 220 c.
10. Social Network Sites: Definition, Histori and Scholarship [Electronic resource]. – Access mode: http: // jcmc . Indiana.edu/voll 3/issue 1/boyd.Ellison.html. – Title from the screen. – Access date: 15.01.2015.

Соціальні Інтернет-мережі можна віднести до нових соціальних медіа, адже вони стають засобом масово комунікації, інструментом для зв’язків з громадськістю. Простір соціальних мереж доповнює та коригує інформацію, що видається традиційними ЗМІ. Адже останні створюють монологічний тип взаємодії: люди отримують повідомлення, можуть його обговорити, висловити зауваження, але джерело повідомлення їм не відповідає. Як частина медіасистеми соціальні мережі надсилають аудиторії свою інформацію, яка споживається індивідуально і вільно (коли і де завгодно). Майже в кожного періодичного видання є свій сайт, на якому дублюються матеріали з друкованого видання. У світовому масштабі спостерігається тенденція, що великі ЗМІ розміщують більше інформації в Інтернет-версії видання ніж в звичайному, і вся вона зберігається в архіві з можливістю пошуку. Також власну сторінку в соціальних мережах мають і менші ЗМІ, адже це не вимагає значних затрат і може бути зручним інструментом для популяризації організації. У соціальних мережах простіше працювати із цільовою аудиторією, є можливості для ї аналізу.
До головних особливостей Інтернет-журналістики, зокрема в соціальних мережах відносять: мультимедійність, інтерактивність, створення віртуальної особистості, можливість двостороннього зв’язку з аудиторією, підвищення впізнаваності.
Також соціальні мережі характеризуються оперативністю. Все більшої популярності набуває система Web-First Repoting, коли матеріалу спочатку готуються для сайту, а потім переписуються для телебачення та газет. Лідером в цій особливості може бути Twitter: 140 знаків тільки необхідно інформації, що чітко відповідає на 5 основних запитань що?, хто?, де?, коли?, чому? Для такого повідомлення не потрібно затрачати багато часу, достатньо 1 хвилини, в той час як на звичайний сайт потрібно створити хоча б 3 повноцінних абзаци, що значно збільшує час на підготовку повідомлення.
Мультимедійність – можливість одночасного та інтегрованого використання тексту, графіки, фото, аудіо, відео-матеріалів. Завдяки технології Web2.0 користувачі мають можливість коментувати. Відгуки демонструють зацікавленість аудиторії у тих чи інших темах, формують діалог, який впливає на відбір релевантного контенту.
У соціальній мережі формується читацьке ядро: ті користувачі, що поставили відмітку Like (Мені подобається) на головній сторінці медіа, автоматично отримують останні новини на свою персональну сторінку. Ще за часів Генрі Льюїса (засновника журналу «Тайм») стало модним ранжування новин за значимістю. У соціальних мережах на перших позиціях завжди буде та новина, яка набрала найбільше «лайків». Те, що важливо для спільноти автоматично знаходиться зверху новинної стрічки. Зміст «новинної стіни» допомагає виявити та підтвердити переконання тих, хто знаходиться в соціальній мережі. Взаємодія зі споживачами контенту, наприклад, у Facebook, Twitter, YouTube формує поняття «загальні засоби масової інформації» або «загальні медіа», що є результатом спільної взаємодії і соціального обміну [1]. За допомогою соціальних кнопок like, share, retweet (залежно від СМ) – відбувається перманентне поширення інформації в мережі Інтернет. Варто пам’ятати, що ефективнішим повідомлення буде тоді, коли ви додасте до нього власний коментар, що покаже ваше власне ставлення до інформації і створить певну інтригу для читачів.
Водночас, за допомогою соціальних мереж виконується соціальна функція: пов’язується між собою велика кількість людей, формуючи соціальні спільноти. Як би не змінювався мережевий простір, контент, що може зацікавити користувача, лишається основним для просування в соціальній мережі. Контент і спільнота є найголовнішим для нових медіа. Будь-яка конвергентна редакція або громадський журналіст має адаптувати контент під інтереси конкретної групи користувачів за тематикою та регіональною близькістю [1]. Вивчаючи базу даних (11 000 повідомлень, спрямованих 8500 користувачами Twitter), «Центр вивчення інтернету і суспільства» виявив тенденції у діяльності соціальних мереж в період арабських революцій 2011 (Future social media, 26.05.12) [4] зокрема, соціальні мережі в цих процесах виконували функції:
а) узагальнення інформації, отриманої від активістів руху, організаційна і мобілізаційна діяльність;
б) поширення узагальненої інформації серед широких верств населення;
в) зміцнення внутрішньо-групової солідарності;
г) поділу користувачів соціальних мереж і внутрішньо-мережевих спільнот на опозиційні та провладні групи. Причому, опозиційні мережі різноманітні, тісно пов’язані зі ЗМІ, а урядові відрізняються високою концентрацією, формальним «розподілі ролей»;
д) прийняття на себе частини функцій ЗМІ, тобто ключову роль в цих спільнотах відіграють журналісти, відомі особи, професійні блогери, урядових та політичні організації, а вплив випадкових людей незначна [2, с.82].
Тому цікавим та актуальним для аналізу є особливості використання соціальних мереж під час суспільно-політичних процесів, наприклад, виборчої кампанії. До того ж, слід погодитися із слушним зауваженням вітчизняного дослідника С. Штурхецького, що «бурхливий розвиток Е-комунікацій припадає на той час … коли фінансові ресурси будь-якої інформаційної діяльності істотно обмежуються» [3, с. 93].
Отже, до головних особливостей соціальних Інтернет-мереж можна віднести: мультимедійність, інтерактивність, створення віртуальної особистості, можливість двостороннього зв’язку з аудиторією, підвищення впізнаваності, формування читацького «ядра», адаптація контенту під інтереси конкретної групи користувачів за тематикою та регіональною близькістю.
Щодо функцій, які виконують соціальні Інтернет-мережі в період суспільно-політичних перетворень, то достатньо вказати хоча б на прийняття ними частини функцій ЗМІ. Іноді мережі (в період відключення центральних каналів, або контролю над ними) залишаються єдиними доступними і достовірними каналами для отримання інформації про суспільно-політичну ситуацію.

Список використаних джерел та літератури

1. Соціальні мережі як соціальні медіа [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://prezi.com/q_9_6suwfgwh/presentation/. – Заголовок з екрана. – Дата доступу: 12.02.2015.
2. Бобкова, А. И. Использование социальных сетей в политических целях [Электронный ресурс] / А. И. Бобкова // Искусствернные общества : ежеквартальный Интернет-журнал. – Том. 8. – № 1-54. – 2013. – С. 77-88.
3. Штурхецький, С. В. Комунікативний потенціал місцевого самоврядування в Україні [Текст] : монографія / С. В.Штурхецький. – Рівне: ТОВ «Овід», 2011. – 148 с.
4. Natividad, J. Internet, Social Media Upcoming Tools In Civil Unrest [Electronic source] // 26.05.2012. – Access mode : http://josemariasison.org/?p=10915. – Title from the screen. – Access time : 15.04.2015.