Ключові слова:банкрутство, підприємство, модель, оцінка, ймовірність.

Исследовано зарубежные и отечественные методы анализа вероятности наступления банкротства неплатежеспособного предприятия, определены их преимущества, недостатки и возможность применения на украинской практике.

Ключевые слова: банкротство, предприятие, модель, оценка, вероятность.

Investigated foreign and domestic methods of analysis of the probability of insolvent companies’ bankruptcy, defined their advantages and disadvantages and the possibility of using for Ukrainian practice.

Key words: bankruptcy, enterprise, model, estimation, probability.

Постановка проблеми. З метою уникнення краху компаній були розроблені різні методики прогнозування майбутнього неплатоспроможних підприємств. В сучасній економічній науці є численні розробки в сфері аналізу та прогнозу діяльності неплатоспроможних підприємств, що дозволяє встановити наявність сумнівів у продовжені безперервної діяльності суб’єкта господарювання, тобто виявити й оцінити ознаки (критерії) імовірності банкрутства неплатоспроможних підприємств. Дослідження зазначених питань не втратило своєї актуальності і на сьогодні потребують більш детального розгляду методи аналізу ймовірності банкрутства неплатоспроможних підприємств.

Аналіз останніх досліджень та публікацій. У зарубіжній практиці питаннями розробки методів і моделей займалися такі вчені: Спрінгейт, Альтман, Бівер, Таффлер та Тішоу, Ліс, Конан і Гольдер, Беєрман, Вайбель, Аргенті, Скоун, Фулмер, Чессер, Ж. Депалян та багато ін. Зусиллями цих вчених була проведена значна робота для виділення актуальних при прогнозуванні економіко-математичних параметрів і встановлення їх внесків у загальну оцінку платоспроможності підприємств. В Україні дослідженнями зарубіжних методів аналізу ймовірності банкрутства підприємства займалися такі вчені: О. О. Терещенко, Н. С. Артамонова, О. І. Продіус, С. О. Черкасова, О. М. Барановська, Л. Л. Гриценко, І. М. Боярко,
А. А. Губар, В. А. Даниленко, О. А. Зоріна, Н. В. Черничко, Д. В. Ящук та ін.

Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є дослідження зарубіжних та вітчизняних методик визначення ймовірності банкрутства підприємства, виявлення їх основних переваг і недоліків та можливості використання у вітчизняній практиці. Для досягнення мети необхідно вирішити наступні завдання: дослідити існуючі моделі банкрутства, що запропоновані зарубіжними та вітчизняними науковцями та оцінити перспективи їх використання у вітчизняній практиці; визначити переваги та недоліки існуючих зарубіжних методик та окреслити основні аспекти щодо використання переваг і мінімізації недоліків в практиці українських підприємств; окреслити напрями щодо перспектив використання зарубіжних моделей в Україні.

Виклад основного матеріалу дослідження.  Будь-яке підприємство в процесі своєї діяльності може зіштовхнутися з цілим рядом факторів, які можуть негативним чином впливати на його фінансовий стан, що, в свою чергу, може з часом призвести до настання банкрутства. Саме тому вчені вже десятки років працюють над способами раннього діагностування можливості настання банкрутства на підприємстві з метою його запобігання. Розглянемо найдосконаліші зі світових моделей діагностики імовірності настання банкрутства.

З метою уникнення краху компаній були розроблені різні методики прогнозування майбутнього неплатоспроможних підприємств. В сучасній економічній науці є численні розробки в сфері аналізу та прогнозу діяльності неплатоспроможних підприємств, що дозволяє встановити наявність сумнівів у продовжені безперервної діяльності суб’єкта господарювання, тобто виявити й оцінити ознаки (критерії) імовірності банкрутства неплатоспроможних підприємств.

Кожен з методів має свої переваги та недоліки, тому при здійсненні аналізу виникає необхідність вибору такого підходу, який дозволить з мінімальними затратами ресурсів отримати найбільш однозначну та точну оцінку економічного стану. Обираючи метод оцінки, необхідно ретельно аналізувати доцільність застосування комплексу аналітичних процедур [1].

Модель Альтмана є однією з найперших моделей аналізу ймовірності банкрутства підприємства, яка ґрунтувалася на основі дискримінантного аналізу.

При побудові індексу Е.Альтман дослідив 66 підприємств, половина яких збанкрутувала в період між 1946 та 1965 рр., а половина працювала успішно, а також дослідив 22 аналітичних коефіцієнти, які могли бути корисними для прогнозування майбутнього банкрутства. З цих показників Е.Альтман відібрав найбільш значущих і побудував багатофакторне регресійне рівняння, яке являє собою функцію від деяких показників, що характеризують економічний потенціал підприємства та результати його роботи за минулий рік.

Аналітична “Модель Альтмана” представляє собою алгоритм інтегральної оцінки загрози банкрутства неплатоспроможного підприємства, заснований на комплексному обліку найважливіших показників, що допомагають виявити кризовий фінансовий стан підприємства [6].

На думку Терещенка О.О., модель прогнозування банкрутства Е. Альтмана є класичною в своїй сфері, тому що вона включена до більшості західних підручників, присвячених фінансовому прогнозуванню та оцінці кредитоспроможності підприємств [10].

Хоменко І. в статті наводить, що Едвард Альтман є родоначальником прогнозу банкрутства. Він був першою людиною, яка успішно використала покроковий багатофакторний дискримінантний аналіз, щоб розробити модель ймовірності з високим ступенем точності [12].

На думку І.Е. Альтмана, модель Z може передбачити в 94 % випадків банкрутство фірми, у 95 % — віднести корпорацію до банкрутів або небанкрутів, передбачити банкрутство досить точно за два роки наперед.

Модель прогнозування банкрутства Альтмана має наступний вигляд [5]:

Z = 0,717X₁ + 0,847X₂ + 3,107X₃ + 0,42X₄ + 0,995X₅,                                       (1.1)

де X₁ – власний оборотний капітал/ всього активів;

X₂ – нерозподілений прибуток/ всього активів;

X₃ – прибуток до виплати відсотків/ всього активів;

X₄ – власний капітал/ зобов’язання;

X₅ – чистий дохід/ всього активів.

Узагальнюючий показник Z може набувати значень в межах [-14; +22], при цьому підприємства, для яких Z > 2,9 потрапляють в число фінансово стійких, підприємства, для яких Z < 1,23 перебувають у загрозі настання банкрутства в найближчі 2-3 роки, а інтервал   [1,23; 2,9] складає зону невизначеності.

Проте, не зважаючи на значну поширеність моделі Альтмана та цілого ряду її переваг, вчені виділяють і її недоліки. Зокрема, Барановська О.М. вважає, що необхідно акцентувати увагу на тому, що, незважаючи на відносну простоту моделі Альтмана для оцінки кризового стану підприємства, використання її у викладеному вигляді не дозволяє одержати об’єктивний результат у сучасних умовах в Україні [2]. Іванюта С.М. вважає, що використання моделі Альтмана навіть для західних компаній є проблематичним, адже вона побудована на основі даних 50-х років минулого століття. Тому з огляду на суттєві зміни у рівні економічного розвитку вважає за доцільне їх періодичне тестування на нових вибірках даних з метою досягнення більшої точності отриманих результатів, які слугують основою для прийняття управлінських рішень [12].

Модель М. Спрінгейта передбачає розвиток інтегрального показника, за допомогою якого здійснюється оцінка ймовірності визнання підприємства банкрутом. Ця модель була побудована Гордоном Л. В. Спрінгейтом в університеті Симона Фрейзера в 1978 році за допомогою покрокового дискримінантного аналізу методом, який розробив Едуард І. Альтман в 1968 році. В процесі створення моделі з 19 фінансових коефіцієнтів, які вважалися найкращими, в остаточному варіанті залишилося тільки чотири.

Точність даної моделі є досить високою і становить більше 90 %.

Проте наявні і недоліки в моделі Спрінгейта, основними з яких є:

• під час розрахунків не були враховані умови розвитку економіки різних країн, орієнтовано на Канаду і США;
• необхідна корекція на національну валюту, яка, своєю чергою, порушує

безперервність;

• значення змінних в оригінальних моделях надані в канадських і американських доларах. Перерахунок на долари в інших країнах проблему вирішує, але зміни курсу залишають відхилення.

В загальному модель Спрінгейта, яка має наступний вигляд:

Z = 1,03X₁ + 3,07X₂ + 0,66X₃ + 0,4X₄,                                                                (1.2)

де X₁ – власний оборотний капітал/ всього активів;

X₂ – прибуток до виплати відсотків/ всього активів;

X₃ – прибуток до оподаткування/ поточні зобов’язання;

X₄ – чистий дохід/ всього активів.

Якщо для підприємства критерій Z<0,862, то підприємство – потенційний банкрут, якщо Z>2,451, то загроза банкрутства мінімальна і підприємство являється фінансово надійним.

Модель Ліса є більш збалансованою, вона також акцентує увагу на рівень прибутковості діяльності та рентабельність активів підприємства, а також на структуру активів та джерел їх фінансування.

Z = 0,063Х₁ + 0,092Х₂  + 0,057Х₃ + 0,001Х_4,                                                      (1.2)

де X₁ – оборотні активи/ всього активів;

X₂ – операційний прибуток/ всього активів;

X₃ – нерозподілений прибуток/ всього активів;

X₄ – власний капітал/ зобов’язання.

Основною перевагою моделі Ліса є відносна простота розрахунку, проте дана модель не пристосована до українських підприємств, оскільки розроблена для Англії. Модель Ліса створювалася з урахуванням західного розвитку [11].

Модель Альтмана, модель Спрінгейта та модель Ліса оцінюють схильність підприємства до банкрутства на основі показників ділової активності та рентабельності. У таких моделях зазначені показники домінують як за кількісним складом, так і за важливістю впливу на остаточний результат моделі.

У цих моделей орієнтація під час визначення банкрутства на фактори ділової активності та рентабельності не завжди виправдана. Хоча збитковість фінансово-господарської діяльності підприємства свідчить про загрозу банкрутства, однак, це не означає, що будь-яке збиткове підприємство обов’язково повинне збанкрутувати. Збитковість може бути тимчасовою, і завдяки ефективним діям керівництва підприємство може доволі швидко відновити прибутковість. З іншого боку, висока рентабельність не виключає можливості банкрутства. За наявності високої рентабельності в певний момент на підприємстві можуть бути незадовільними показники ліквідності та фінансової стійкості, що свідчить про небезпеку банкрутства [3].

Акцентування уваги під час прогнозування банкрутства на показниках фінансової стійкості не завжди дає правильну оцінку, оскільки підприємство може мати значну частку  залучених коштів, однак, до того ж ефективно використовувати фінансові ресурси і забезпечувати високу рентабельність, що дасть змогу розраховуватися з кредиторами. Інша ситуація, коли підприємство поряд із наявністю значної частки залученого капіталу має низькі показники прибутковості, у цьому разі ймовірність банкрутства значно зростає [8].

Після виходу в світ моделі Альтмана, широке розповсюдження почали мати методи аналізу ймовірності банкрутства підприємства, засновані на дискримінантному аналізі, одним із прикладів яких є модель Таффлера.

На думку Даниленка В.А., відмінності моделі Альтмана від моделі Таффлера полягають в різних інформаційних базах, що використовувалися для їх розробки (так, модель Таффлера і Тішоу побудована на основі даних підприємств Великобританії), а також кількості та змісту факторів, що приймались до уваги в ході аналізу [5].

Модель Таффлера і Тішоу має такий вигляд:

Z = 0,53Х₁+ 0,13Х₂ + 0,18Х₃ + 0,16Х_4,                                                                (1.3)

де X₁ – операційний прибуток / поточні зобов’язання;

X₂ – оборотні активи / зобов’язання;

X₃ – поточні зобов’язання / всього активів;

X₄ – чистий дохід/ всього активів.

Не зважаючи на простота розрахунку імовірності настання банкрутства за можеллю Тафлера і Тішоу,  вона є досить обмеженою у використанні, оскільки її можна застосовувати лише відносно підприємств, що котирують свої акції на фондових біржах.

Іванова М.І. та Потьомкін Д.М. вважають, що моделі Альтмана, Ліса, Таффлера і Тішоу мають спільні недоліки та причини їх виникнення. Наприклад, значення, отримані в результаті застосування цих моделей, як правило, сильно різняться, а іноді призводять до кардинально протилежних висновків. Це відбувається за наступними причинами:

• тимчасова невідповідність, що припускає застосування моделей у тому періоді часу, коли вони безпосередньо розроблені або з незначним строком запізнення. За 40 років після розробки моделей відбулися істотні зміни в макро- і мікросередовищі функціонування підприємств, механізмі їх державного регулювання, податковому законодавстві, які викликають появу кризових явищ;
• невідповідність об’єкта оцінювання, що припускає застосування цих моделей для оцінювання ймовірностей банкрутства підприємств, які відповідають параметрам вибірки, що використовувалась для створення моделей. Істотні відмінності в результатах прогнозування за моделями виникають за умови наявності значних розбіжностей у розмірах підприємств, напрямів діяльності, обсягів активів тощо;
• невідповідність методики визначення параметрів моделей, що вимагає точної відповідності методичних прийомів оцінки показників, які були використані західними вченими (Альтманом, Лісом, Таффлером). Сучасна методика й інформаційна база розрахунків показників, які використовуються в даних моделях, істотно відрізняються від способів їх оцінки, які застосовувалися під час розробки моделей.

Модель R запропонована вченими державної економічної академії м. Іркутськ і представлена чотирьохфакторною моделлю прогнозу ризику банкрутства [4]:

R = 0,838 X₁ + X₂ + 0,054 X₃ + 0,63 X₄,                                                                                             (1.4)

де X₁ – поточні активи  / валюта балансу;

X₂  – чистий прибуток / власний капітал;

X₃ – чистий дохід /валюта балансу;

X₄ – чистий прибуток  / сумарні витрати.

Якщо R<0, то вірогідність банкрутства максимальна і дорівнює 90-100%; якщо 0<R<0,18- вірогідність висока, дорівнює 60-80%; якщо 0,18<R<0,32- вірогідність середня, дорівнює 35-50%; якщо 0,32<R<0,42- вірогідність низька, дорівнює 15-20%; якщо R>0,42 – вірогідність мінімальна, до 10%.

Досить поширеною в Україні є діагностика банкрутства підприємства за моделлю О. Терещенка.

Дана модель існує у двох варіантах. Перший – це універсальна модель, що включає 6 показників і побудована на основі даних 850 підприємств різних галузей. Друга модель містить 10 показників і враховує диференціацію підприємств за галузями [9] .

Модель О. Терещенка визначається за формулою:

Z = 1,5Х₁ +0,08Х₂ + 10Х₃ + 5Х₄ + 0,3Х₅ + 0,1Х₆,                                              (1.5)

де Х₁ – відношення грошових надходжень до зобов’язань;

Х₂ – відношення валюти балансу до зобов’язань;

Х₃ – відношення чистого прибутку до середньорічної суми активів;

Х₄ – відношення прибутку до виручки;

Х₅ – відношення виробничих запасів до виручки;

Х₆ – відношення виручки до основного капіталу.

На основі отриманого результату здійснюється висновок про ймовірність банкрутства підприємства: коли Z > 2 – банкрутство не загрожує; коли 1 < Z < 2 – фінансова стійкість порушена; коли 0 < Z < 1 – існує загроза банкрутства.

Тобто, коли Z > 2 – у підприємства непогані довгострокові перспективи, а якщо 0 < Z < 1 – банкрутство більш ніж ймовірне.

Розроблена у 2003 році дискримінантна модель О.Терещенка має значні переваги над традиційними методиками:

• модель є зручною в застосуванні;
• розроблена на використанні вітчизняних статистичних даних;
• враховується сучасна міжнародна практика;
• за рахунок використання різноманітних модифікацій базової моделі до підприємств різних видів діяльності вирішує проблему критичних значень показників;
• враховує галузеві особливості підприємства.

Однак дана методика не є досконалою і має свої недоліки:

• відсутність поглибленої класифікації стійкості фінансового стану (існує лише задовільний та незадовільний фінансовий стан);
• широкий інтервал невизначенності, що зобов’язує проводити додатковий аналіз для ідентифікації стійкості фінансового стану;
• недостатнє теоретичне та емпіричне обґрунтування критичних точок (чи інтервалів) для окремих фінансових індикаторів, що призводить до неточного фіксування нормативних значень фінансових показників.

Згідно з ”Методичними рекомендаціями щодо виявлення ознак неплатоспроможності підприємства та ознак дій з приховування банкрутства, фіктивного банкрутства чи доведення до банкрутства”, затвердженими наказом Міністерства економіки України від 17 січня 2001 року №10, для проведення системного експрес-аналізу фінансового стану підприємства пропонується використовувати коефіцієнт Бівера (КБ), який розраховується за формулою:

КБ = (ЧП – НА) : (ДЗ + ПЗ),

де ЧП – чистий прибуток;

НА – нарахована амортизація;

ДЗ – довгострокові зобов’язання;

ПЗ – поточні зобов’язання.

Коли КБ вище 0,4 – підприємству банкрутство не загрожує. Якщо протягом тривалого періоду коефіцієнт Бівера не перевищує 0,2 – це є ознакою формування незадовільної структури балансу.

Висновки. На сьогодні немає єдиного підходу щодо прогнозування банкрутства підприємств, але, з погляду авторів цього дослідження, оціночні показники більш точно характеризують фінансовий стан підприємства та більш обґрунтовано можуть надати рекомендації для проведення санації та реструктуризації.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Авдющенко А.С. Обґрунтування можливості використання агрегованого показника для оцінки економічного стану підприємства / А.С. Авдющенко // Науковий вісник НГУ №5. – 2010. [Електронний ресурс] – Режим доступу до журналу.: http://www.nbuv.gov.ua/.

2. Барановська О.М. Аналіз фінансового стану як інструмент запобігання кризі та виведення підприємства з неї /О.М. Барановська // Вісник Придніпровської державної академії будівництва та архітектури. – Дніпропетровськ: ПДАБА, 2008. – № 12. [Електронний ресурс]. – Режим доступу до журналу.: http://www.nbuv.gov.ua/portal/natural/Vpabia/2008_12/stat/UDK%20334.htm.pdf.

3. Білик М. Д. Сутність і оцінка фінансового стану підприємств / М.Д. Білик // Фінанси України № 3. – 2005.

4. Давидова Г. В. Методика кількісної оцінки ризику банкрутства підприємства / Г. В. Давидова, А. Ю. Беликов // Управління ризиком №3. – 1999.

5. Даниленко В.А. Застосування моделей діагностики банкрутства для оцінки фінансової стійкості промислових підприємств України / А.В. Даниленко// Збірник наукових праць “Науковий вісник Академії муніципального управління”, серія “ЕКОНОМІКА” – випуск 7. – 2009 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу до журналу: http://www.nbuv.gov.ua/portal/Soc_Gum/Nvamu/Ekon/2009_7/09dvaeou.pdf.

6. Овдій Л.І., Некрасова Я.А. Оцінка інвестиційної привабливості підприємствза допомогою статистичних моделей / Л.І. Овдій, Я.А. Некрасова// Вісник Хмельницького національного університету №4. – 2009. [Електронний ресурс]. – Режим доступу до журналу.: http://www.nbuv.gov.ua/.

7. Офіційний сайт Національної бібліотеки України ім.. Вернадського. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua

8. Прохорова Ю. В. Анализ современных методов и моделей діагностики кризисных состояний предприятий машиностроения / Ю. В. Прохорова // Бизнес-Информ № 2. – 2008. – С. 52–57.

9. Терещенко О. О . Дискримінантна модель інтегральної оцінки фінансового стану підприємства / О. О. Терещенко // Економіка України №8. – 2003. – С. 38-44.

10. Терещенко О. О. Фінансова діяльність суб’єктів господарювання: Навч. посібник. – Київ: КНЕУ. – 2003.

11. Фучеджи В. І. Характеристика методів та моделей діагностики кризового стану підприємства / В.І. Фучеджи [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://ena.lp.edu.ua

12. Хоменко И. Тестирование моделей прогнозирования вероятности банкротства транснациональных компаний в преддверии мирового финансового кризисна (на примере GENERAL MOTORS) / И. Хоменко // [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://kibit.edu.ua/files/testing-models.pdf.