У сучасному суспільстві гумор у рекламі використовується дуже часто, адже він вважається чудовим засобом збільшення ефективності рекламного звернення – несе позитивні емоції, покращує запам’ятовуваність, викликає у адресата бажання переказати жарт комусь, створюючи ефект «сарафанного радіо». Однак чорний гумор, як особливий різновид гумору звичайного, володіє деякими особливостями, які не дозволяють застосовувати його так часто. При використанні чорного гумору занадто тонка психологічна межа між іронією і поганим тоном. Неправильне розуміння суті чорного гумору і невміння побачити цю грань легко може зашкодити іміджу товару, викликавши у аудиторії відторгнення замість бажаних позитивних емоцій. Також реклама з використанням чорного гумору, як елемент культури, впливає на соціокультурні норми людства, що може призвести до серйозних наслідків. Тому настільки сильний, але в той же час і небезпечний у випадку невірного його використання інструмент рекламної діяльності вимагає ретельного дослідження.
Аналіз останніх досліджень і публікацій. Досліджень на тему чорного гумору дуже мало. Значний вклад у вивчення феномену чорного гумору внесли Жельвіс В.І. та Фромм Е.[4]. Феномен гумору досліджувався такими авторами: Аптер М., Грунер Ч. ,Жельвіс В.І., Істмен М., Коллінз Дж., Кріс Е., Лефкур П., Лук А.Н., Мартін Р., Уайер Р.,Флагел Д., Фрейд З., Чойс М. та інші. Гумор в рекламній комунікації досліджували Броді Б., Вайнбергер М., Джеймс К. [6], Кемпбел Л., Парсонс Е., Спік П., Споттc Г., Стюарт Д., Фюрс Д. та інші.
Мета статті – розглянути особливості феномену чорного гумору та принципи його використання в рекламній комунікації.
Виклад основного матеріалу дослідження. Феномен чорного гумору є об’єктом вивчення багатьох наукових дисциплін. Та попри це єдиного та всеохоплюючого визначення цього поняття до сьогодні не існує. В загальному чорний гумор розглядається як жарти людини в безвихідній ситуації. Але таке визначення також не охоплює всі аспекти цього феномену. Чорний гумор визначають як гумор що виявляє предмет своєї забави в перекиданні моральних цінностей, викликаючи похмуру посмішку.
Чорний гумор – широко поширений прийом в рекламі. Якщо подивитися на географію чорного гумору, то чітко видно, що це явище широко представлено в мистецтві та рекламі розвинених країн. Сите суспільство, громадяни якого відчувають себе захищеними від бідності, воєн і негараздів, породжує прекрасні зразки чорного гумору. Він прослідковується в кінематографі, літературі, театрі, образотворчому мистецтві та звичайно в рекламі.
Чорний гумор – гумор з домішкою цинізму, комічний ефект якого полягає у глузуваннях над смертю, насильством, хворобами, фізичними каліцтвами або іншими «похмурими» темами [5]. Феномен чорного гумору є об’єктом вивчення багатьох наукових дисциплін. Та, попри це, єдиного та всеохоплюючого визначення цього поняття до сьогодні немає. В загальному чорний гумор розглядається як жарти людини в безвихідній ситуації. Але це твердження не є точним. В загальному чорний гумор визначають як гумор, який виявляє предмет своєї забави в перекиданні моральних цінностей, викликаючи похмуру посмішку.
Великий вклад у дослідження чорного гумору зробили такі вчені як Е. Фромм та В.І. Жельвіс у своїй статті «Чорний гумор: анатомія людської деструктивності». Одним з найважливіших постулатів книги є іманентна присутність в людській психіці прагнення до життя і одночасно – до смерті. Е. Фромм виділяє «біофільський», тобто той, що тяжіє до життя та «некрофільський» – тяжіючий до смерті психічні типи. В одній людині містяться в певній пропорція обидва типи. Е. Фромм пише: «Любов, солідарність, справедливість і розсудливість є однією і тією ж продуктивною спрямованістю особистості, яку я б назвав життєстверджуючим синдромом. Що стосується жадібності, деструктивності, заздрості і нарцисизму, то всі вони пов’язані з однією принциповою спрямованістю особистості, ім’я якої «синдром ненависті до життя». Там, де є один з елементів синдрому, там знайдуться майже завжди й інші елементи [4, c. 222-226].
З цього слідує, що чорний гумор можна розглядати як тенденцію до некрофільського сприйняття світу, незрозумілого для самої людини тяжіння до смерті, відчуття її бажаності та необхідності. Однак, людина, що цінує чорний гумор, зовсім не обов’язково людина обмежена.
На думку Жельвіса В.І., такий вид гумору може грати роль «ухиленням від справжньої агресивності». Наприклад, після терактів 11 вересня 2001 року в Америці стали з’являтися наукові напрацювання, що досліджують феномен, який отримав назву «terror humor». Це жарти про дії терористів, що з’явилися в мережі Інтернет [6, c. 2-3]. Цей феномен вже заслуговує уваги як нове соціокультурне та психолінгвістичне явище.
У наш час застосування «чорного гумору» в рекламі набуває все більшої популярності. Такий прийом покращує запам’ятовуваність рекламного звернення споживачем, приносить сильні емоції, викликає бажання ділитися отриманою інформацією з іншими, надає можливість представити рекламне повідомлення у специфічній та необтяжливій формі. Але також застосування цього прийому часто призводить до негативного впливу на імідж продукту, репутацію бренду та соціальної стурбованості, що призводить до серйозних проблем у здійсненні рекламної комунікації. Такий сильний і водночас небезпечний інструмент рекламної діяльності потребує детального вивчення.
За допомогою чорного гумору висловлюють певний емоційний стан людини. Часто висміюються такі серйозні поняття як смерть, над якими здатна сміятися не кожна людина. Але за допомогою особливих мовних прийомів, ці жарти, все ж, мимоволі викликають сміх. У рекламній комунікації для створення комічного ефекту використовуються різні стилістичні прийоми.
Один із основних стилістичних засобів, що часто використовується для створення комічного ефекту в рекламі – це ефект оманливого очікування. Суть його полягає в тому, що мова, як правило, безперервна і лінійна, тобто поява кожного окремого елемента підготовленого попередніми і саме підготовлять наступні. Читач його вже чекає. Але якщо на цьому тлі з’являються ефекти, то виникають порушення безперервності – несподіване створює опір сприйняттю, і подолання цього опору вимагає зусиль з боку читача і, тому впливає на нього сильніше [2, c. 43].
Прикладом використання ефекту оманливого очікування в чорному гуморі може послужити такий жарт: «Твоя мама настільки потворна що, одразу ж після народження її мама сказала «Який скарб!» і її батько сказав «Так, давай закопаємо його». В цьому прикладі спостерігається несподівана розв’язка, що виникає через двозначне вживання лексичних одиниць. Слово «скарб» тут, здавалося б, несе в собі позитивну конотацію і розуміється як щось хороше, дорога людина [8, c. 662]. Реакція батька порушує звичний хід думок будь-якої нормальної людини, яка очікує позитивної реакції на народження дитини. Батько сприймає слово «скарб» в прямому значенні і пропонує піти і закопати його (скарб). У тексті прослідковується різкий жарт, злий сарказм батька щодо зовнішності дочки. Це робить жарт жорстким і дозволяє віднести його до розряду чорного гумору.
У жанрі гумору для підвищення експресивності використовуються стежки – лексичні мальовничо-виразні засоби, в яких слово або словосполучення вживається в переносному значенні [2, c. 130]. Основними засобами, що використовуються в жартах, є гіпербола та сарказм.
Сарказм (грец. sarkazo, букв. – рву м’ясо) – в’їдлива та образлива насмішка, якою намагаються принизити об’єкт критики, вказати на його потворність; нищівне заперечення у формі перебільшеного визнання. Засобом сарказму є гостра емоційна оцінка явищ, подій, осіб без підтексту.
Гіпербола – значне перебільшення розмірів або яких-небудь інших властивостей об’єкта, що служить для підвищення експресивності висловлювання і додає йому емфатичний характер [3, c. 111]. Такий прийом в основному характерний для усного мовлення, в якому емоції виражаються безпосередньо. В усному мовленні такого роду вирази є результатом неконтрольованих емоцій або звичок. І часто слухач, а іноді й сам мовець не помічають цього перебільшення.
У жартах з розряду чорного гумору також використовується прийом гіперболізації, за допомогою якого певні властивості людини навмисно сильно перебільшуються, і це викликає комічний ефект. У прикладах, класифікованих нами, цей прийом особливо явно проявляється в жартах категорії «Твоя мама». Одним з прикладів може послужити наступний жарт: «Твоя мама настільки бридка, що на Хеллоуін діти кажуть «Цукерки чи смерть?!» лише по телефону».
Неприваблива зовнішність тут гіперболізується. Тут жінка представляється настільки некрасивою, що діти навіть бояться прийти до неї на Хеллоуін і здійснити традиційний обряд. Тому вони роблять це телефоном, так як зовнішність жінки занадто жахлива.
Основним способом створення комічного ефекту є використання каламбурів (від. франц. calembour) – вид мовної гри, заснований на об’єднанні в одному тексті або різних значень одного слова, або різних слів (словосполучень), тотожних або схожих за звучанням [1, c. 70].
Існує кілька видів каламбурів. Найпоширеніший – каламбур, заснований на полісемії (багатозначності слова). Другий за вживаністю вид каламбуру – обігрування подібності у звучанні слів або словосполучень (так звана парономазія). Пароніми – слова, які внаслідок подібності в звучанні і часткового збігу морфемного складу можуть або помилково, або каламбурно використовуватися в мові [1, c. 145]. Використання паронімів у текстах називається парономазія. Каламбурному обіграванню піддаються всі типи омонімів:
• повні омоніми – слова, що збігаються у всіх формах за звучанням і написанням;
• омофони – слова, що збігаються за звучанням, але не за написанням;
• омографи – слова, що мають однакове написання, але різне звучання;
• омоформи – слова, що збігаються лише в деяких зі своїх форм;
• омонімія слова і словосполучення або двох різних словосполучень.
Існує багато жартів, де комізм досягається шляхом каламбуру, наприклад: «Your momma’s so stupid, she saw a sign that said Wet Floor … so she did!». Тут комізм досягається за рахунок каламбурного використання словосполучення «wet floor». Слово «wet» в даному контексті є прикметником і означає «covered in water or another liquid» (покрита водою або іншою рідиною) [7,c. 755]. Але в цьому жарті це слово сприймається як дієслово в наказовому способі: «to wet» – to make something wet (зробити щось мокрим, помочитися). Тут обігрується брак розуму цієї жінки, яка сприйняла знак, що вимагає помочити підлогу і зробила це. У цьому жарті знову саркастично висміюється розумовий недолік.
Висновки. Для чорного гумору в рекламній комунікації характерні ті ж прийоми, що і для гумору в цілому. Але чорному гумору більш властивий сарказм, в ньому не так багато іронічних жартів, так як іронія є тонкою посмішкою, а сарказм – їдке, уїдливе висміювання чого-небудь, що більш характерно для чорного гумору. Жарти з чорним гумором часто мають на меті принизити іншу людину, продемонструвавши свою перевагу над нею. Чорний гумор в рекламній комунікації створюється за допомогою стилістичних прийомів, що вводяться в жарти з різними цілями: прийом гіперболізації служить для штучного перебільшення тих чи інших якостей людини; використання каламбурів, парономазія і гра слів створює в жартах двозначність, що підсилює ефект гумору. Всі ці прийоми надають жартам яскравість і гостроту.

Список використаних джерел та літератури

1. Антрушина Г. Б. Лексикология английского язика [Текст]: учеб. пособие для студентов / Г. Б. Антрушина. – М.: Дрофа, 1999. – 288 с.
2. Арнольд И. В. Стилистика современного английского языка [Текст] / И. В. Арнольд // Стилистика декодирования. – Л.: Просвещение, 1986. – 146 с.
3. Скребнев Ю. М. Основы стилистики английского язика [Текст]: учеб. для вузов по спец. «Англ. яз. и лит.» / Ю. М. Скребнев. – М.: Высш. шк., 1994. – 221 с.
4. Фромм Э. Анатомия человеческой деструктивности [Текст] / Э. Фромм. – М.: Республика, 1994. – 447 с.
5. Бурсова Н. В. Сонце, яке проганяє зиму з людського обличчя [Електронний ресурс] / Н. В. Бурсова. – Режим доступу: http://ru.calameo.com/read/002415695c9b020077304. – Заголовок з екрану.
6. James С. Live from New York, permission to laugh [Text] / Caryn James // Wendy Doniger. Terror and gallous humor. – 2001. – p. 6
7. Longman active study dictionary [Text]. – Toledo, USA, 2000. – 816 p.
8. The Oxford Ukrainian dictionary [Text]. – Oxford University Press; Rev. and Updated Throughout, 1997. – 1356 р.

У статті описано феномен інтернет-залежності та його вплив на особистість та її мовлення. Представлено результати проведеного дослідження інтернет-залежності серед молоді за допомогою методики Кімберлі Янг.

This article describes the phenomenon of Internet addiction and its impact on the individual and his speech. Showing research results of Internet addiction among young people by the method of Kimberly Young.

Сьoгoдні Інтeрнeт є нeвід’ємнoю складoвoю частинoю нашoгo життя бeз якoї більшість людeй прoстo нe уявляє свoгo існування. Спілкування з друзями, пeрeгляд нoвин відбувається завдяки Інтeрнeту, який прoпoнує свoї правила та пoради щoдo будь-якoї ситуації. Мeрeжа як частина нашoгo життєвoгo прoстoру, призвoдить дo свoєріднoгo «звикання», змушує радитися з нeю та прислухатися дo її пoрад щoдo кoжнoї дрібниці. Інтeрнeт пoчинає диктувати мoду на пeвні культурні, сoціальні ціннoсті, фoрмує сприйняття, внаслідок чого виникає залежність від мережі. Саме тому дослідження інтернтет–залежності є важливим науковим напрямком на сьогодні.

Аналіз останніх досліджень та публікацій. Проблемою інтернет-залежності займалися такі зарубіжні вчені, як А. Войскунський, А. Голдберг, Д. Грінфілд, А. Єгорова, К. Янг та інші. Серед українських фахівців, що в різних аспектах досліджують феномен інтернет-залежної поведінки: Н. Бугайова, Г. Пілягина, О. Чабан, Л. Юр’єва та ін.

Метою статті є дослідження рівня інтернет-залежності у студентів на основі методики К. Янг.

Виклад основного матеріалу. Значну кількість вільного часу сучасна молодь витрачає на спілкування у мережі Інтернет. Якщо не заглиблюватись у питання корисності Інтернету очевидним стає, що він має більше позитивних рис, ніж негативних. Сучасна молодь настільки звикла спілкуватись за допомогою мережі Інтернет, що можна сказати вона «живе» у ній. Із стрімким ростом популярності Інтернету та віртуального життя, молодь поступово забуває про реальне спілкування, елементарні правила етикету та виховання та повністю занурюється у віртуальний світ.

Швидке поширення нових інформаційних технологій стало одним з атрибутів сучасності. З розвитком всіх нових технологій, а особливо комп’ютерних ігор, в яких можливо повністю відтворити модель свого реального життя за допомогою симуляторів, у сучасної молоді починає розвиватись інтернет-залежність. Практично вся молодь проходить стадію природної захопленості та зацікавленості всіма «ноу-хау» та певна її частина переходить у категорію інтернет-залежних. Саме тому дослідження цієї тематики є досить актуальним, та вимагає привернення уваги до цієї проблеми та пошуку шляхів її вирішення.

Інтернет-залежність – це психологічний феномен, який полягає у тому, що у людини виникає нав’язливе бажання постійно перебувати у всесвітній мережі [5]. Більш точним, є визначення М.І. Дрепи, яка розглядає інтернет-залежність як різновид технологічних адикцій, що виявляються зміщенням цілей особистості у віртуальну реальність для заповнення фрустрованих сфер реального життя [2, с. 34].

Науковець А. Голдберг поряд з поняттям інтернет-залежності використовує термін «патологічне використання комп’ютера». Це поняття розглядається в більш широкому контексті, а інтернет-адикція – як один з його видів, специфіка якого полягає в використанні комп’ютера для встановлення соціальної взаємодії [4, с. 28–29].

Значна роль інтернет-комунікації в житті сучасного суспільства пояснюється тим, що комунікація є не механічним процесом обміну повідомленнями, а феноменологічним простором, де досвід наповнюється значенням та смислом, набуває структурної зв’язності і цілісності.

Також сьогодні чітко простежується різкий спад інтересу до читання не тільки студентів, але й серед дітей підліткового віку, адже з’явилась велика кількість аудіо- та відео- ресурсів, які задовольняють їх інформаційні потреби та набагато спрощують процес сприйняття потрібної для них інформації.

Саме в такі моменти чітко визначаються негативні риси мережі Інтернет, яка містить масив інформації абсолютно непотрібної для підростаючого покоління. Відповідно, наслідки такого процесу відображаються на культурі мовлення такого покоління, які не тільки не засвоюють елементарної грамотності і все більше використовують у повсякденному житті сленг, нецензурну та знижену лексику.

Отже, інтернет-залежність ґрунтується на основі використання Інтернету як засобу задоволення людиною певних власних потреб, які не можна задовольнити в реальному житті.

Впродовж останніх років проблема інтернет-залежності стала об’єктом вивчення багатьох вчених. Серед них можна виділити професора Кімберлі Янг, яка розробила тест на визначення рівня інтернет-залежності людини.

Тест Кімберлі Янг на інтернет-залежність («Internet Addiction Test») – тестова методика, розроблена і апробована у 1994 році доктором Кімберлі Янг , професором психології Пітсбургського університету в Бретфорді. Він являє собою інструмент самодіагностики патологічної пристрасті до Інтернету (незалежно від форми цієї пристрасті), хоча сама діагностична категорія інтернет-адикції досі остаточно не визначена [6, с. 190].

Задля визначення впливу інтернет-залежності на особистість було проведено емпіричне дослідження за допомогою методики К. Янг. Більшість oпитaних були визнaчені, відповідно дo обраного критерію, інтeрнeт-зaлeжними. Виявилoся, щo пoширeність цьoгo рoзлaду схожа з поширеністю патологічної азартності і склaдaє від 1 дo 5 відсотків користувачів Інтeрнeту.

Внутрішня структура тесту початково була проста. Спочатку тест складався з 8 питань на які потрібно було відповідати за принципом Так / Ні. У разі п’яти і більше позитивних відповідей респондент вважався інтернет-залежним. На даний час повна версія опитувальника складається з 40 пунктів (хоча популярністю користується тест з 20 запитань). На кожне питання респондент повинен дати відповідь відповідно до 5-бальної шкали Ліккерта. Бали з усіх питань сумуються, визначаючи підсумкове значення.

Тест призначений для самостійного заповнення випробуваним, а також у формі численних онлайн-версій. Як варіант, питання тесту можуть піддаватися професійній оцінці фахівцем під час напівструктурованого інтерв’ю, тому що питання тесту абсолютно прозорі, і відповіді можуть бути установочними.

Таким чином, методика К.Янг дозволила нашій дослідницькій групі провести дослідження інтернет-залежності у студентів Національного університету «Острозька академія» завданнями якого було встановити характерні особливості інтернет-залежності в студентському віці в конкретному навчальному закладі. Дослідження складалося з чотирьох основних етапів.

На першому етапі була сформована вибірка дослідження. В неї увійшло 240 студентів. Дослідження проводилося на базі Національного університету «Острозька академія» серед студентів всіх шістьох факультетів.

На другому етапі були обрані методики дослідження. Для виявлення власне ступеню залежності від мережі була обрана методика Кімберлі Янг «Діагностика ступеню залежності від Інтернету». Цей тест завдяки п’ятибальній системі дає змогу визначити рівень інтернет-залежності у студентів.

На третьому етапі було проведено дослідження. Дослідження проводилося серед студентів всіх курсів у індивідуальній формі: кожен студент заповняв форму самостійно. Процедура проведення зайняла 10 днів. Перед початком проведення тестування кожного студента було проінформовано, на яку тему проводиться дослідження, а також коротко ознайомлено з основними поняттями та їх суттю, зокрема, було доведено до відома, що таке інтернет-залежність, які бувають типи особистості та для чого проводиться дане дослідження. Це дало змогу уникнути недбалого ставлення до тестування, а також допомогло викликати зацікавленість у студентів.

На четвертому етапі була проведена статистична обробка даних. Спочатку результати тестування, анкетування та протоколу оброблювалися вручну та за допомогою комп’ютерної програми Microsoft Excel.

Серед опитаних студентів була однакова кількість з всіх факультетів та Інституту права ім. І. Малиновського. Всього було опитано по 40 студентів цих структурних підрозділів. Таким чином загальна кількість опитаних респондентів становила 240 чоловік.

Серед опитаних студентів 52 навчались на першому курсі, 58 – на другому, 60 – на третьому, 42 – на четвертому та 28 на п’ятому. Такий поділ був вибраний з огляду на меншу кількість студентів-магістрів в університеті.

Гендерна складова дослідження була розподілена наступним чином: 138 осіб жіночої статі та 82 – чоловічої.

Провівши дослідження, було з’ясовано такі результати.  Результати тесту показали практично однакову кількість інтернет-залежних на різних факультетах: факультет політико-інформаційного менеджменту – 4, гуманітарний факультет – 8, факультет романо-германських мов – 4, економічний факультет – 5, факультет міжнародних відносин – 5, Інститут права ім. І. Малиновського – 4.

Таким чином з’ясувалось, що в Національному університеті «Острозька академія» є певна категорія з високим рівнем інтернет-залежності, однак значну більшість опитаних склали студенти з середнім рівнем залежності. Однак наявність такої значності кількості свідчить про те, що ці люди можуть як покращити свої показники, так і перейти в категорію інтернет-залежних.

Висновки. Отже, здійснивши дослідження можна зробити певні висновки. Насамперед йдеться про те, що існує інтернет–залежність в студентському середовищі. Аналіз показує, що ця проблема є як і представників жіночої, так і в чоловічої статей. Інтернет-залежні є представленими на всіх факультетах та у всіх курсах. Тому актуальним є вирішення цієї проблеми через вироблення рекомендацій для зменшення інтернет-залежності.

 Список використаних джерел та літератури

1. Арский Ю. М. Инфосфера: Информационные структуры, системы и процессы в науке и обществе [Текст] / Ю. М. Арский, Р. С. Гиляревский, И. С. Туров, А. И. Черный. – М. : ВИНИТИ, 1996. – 489 с.
2. Дрепа М. И. Психологическая профилактика Интернет-зависимости у студентов [Текст] / М. И. Дрепа. – Ставрополь: КУБ, 2010. 277 с.
3. Еляков А. Д. Благо и зло : жгучий парадокс Интернета [Текст] / А. Еляков // Философия и общество. – 2011. – № 2 (62). – С. 58-76.
4. Интернет-зависимость: психологическая природа и динамика развития [Текст] / Ред.-сост. А. Е. Войскунский. – М. : Акрополь, 2009. – 279 с.
5. Петрунько О. Діти і медіа: соціалізація в агресивному медіа середовищі [Текст] / О. Петрунько: Монографія. – Полтава: ТОВ НВП «Укрпромторгсервіс», 2010. – 480 с.
6. Соціально-психологічні аспекти інтренет-залежності [Електронний ресурс]. – Режим доступу: www.psiho.com/Burova_Valentina/socialnopsyhologicheskieaspekty.html. – Назва з екрану.

В статті описано поняття психографологічного аналізу, його суть, генезу та практичне застосування. Визначено рівень інтернет-залежності студентів згідно цієї методики.

In the article describes the concept of psychographologycal analysis, its essence, genesis and practical application. Detected the level of Internet addiction of students by this method.

В останні роки проблема інтернет-залежності набула ще більшої актуальності. Причиною цього стали постійні стресові ситуації, нестабільна політична, економічна та соціальна ситуації в країні, криза в духовному житті, втрата життєвих орієнтирів. Особливо це характерно молоді, адже в час інтенсивної комп’ютеризації, вона представляє собою групу ризику для розвитку такого виду адиктивної поведінки як інтернет-залежність.

Аналіз останніх досліджень та публікацій. Проблемою інтернет-залежності займалися такі зарубіжні вчені, як Войскунський А. Є., Голдберг А.,  Д. Грінфілд, Єгорова А. Ю. та інші. Серед українських фахівців, що в різних аспектах досліджують феномен інтернет-залежної поведінки: Бугайова Н. М, Пілягина Г. Я, Чабан О. С., Юр’єва Л. М. та ін.

Метою статті є дослідження впливу інтернет-залежності на мовлення студентів на основі психографологічного аналізу.

Виклад основного матеріалу. Психографія – це порівняно нова наука, що характеризує людей з точки зору їх психологічного складу – їх ролі в суспільному житті, роду діяльності, життєвих позицій та інше [6, c. 179].

Психографіка –  це метод, який вивчає психологічні змінні, об’єднуючі в певну форму внутрішнє «Я» людини: діяльність, потреби, бажання, інтереси, цінності, установки, особистісні риси, особливості процесу прийняття рішення і поведінку як покупця [5, c. 104].

Вперше психографологічні дослідження почали застосовувати маркетологи для дослідження цільової аудиторії. За допомогою мовлення можна було дослідити внутрішній світ людини і, таким чином, дізнатися про її приховані мотиви.

Такого роду дослідження дозволяють ефективно «візуалізувати» свою аудиторію, окреслити приховані бажання аудиторії прихильників або опонентів, таким чином, дозволяючи рекламодавцям більш ефективно відбирати відповідні технології створення та розміщення реклами.

Таким чином, в результаті розвитку психографії саме в маркетингових цілях, сформувалося нове, більш глибоке розуміння її сутності в інших сферах. Такий вчений як Є. Дембі розробив і запропонував трирівневе визначення психографії. Перший і основний рівень можна розглядати як практичне застосування різних наук в галузях маркетингових досліджень. Другий, більш специфічний рівень, розглядає психографіку, як кількісну дослідницьку процедуру, застосування якої виправдане в тих випадках, коли демографічний та інші види аналізу недостатні для пояснення і передбачення поведінки споживача. Третій, ще більш специфічний рівень, описує психографію як науку орієнтовану на опис характерних особливостей споживачів, що можуть впливати на їх реакції з приводу різних товарів, упаковок, реклами та PR – акцій. Ці змінні мають досить широкий спектр. Вони розглядають науку від Я – концепції і стилю життя до відносин, інтересів і думок, а також сприйняття характерних властивостей товару [4, c. 117].

В результаті розвитку психографіки був розроблений психографологічний аналіз, що дозволяє виявити попередньо перераховані особливості. Психографологічний аналіз дозволяє виявити особливості поведінки саме залежних осіб, визначити залежність їх мовлення від внутрішнього стану. Метод психографологічного аналізу спрямований на дослідження вербальних характеристик текстів. Так, під час проведення психографологічного аналізу до уваги беруться такі показники:

1. Обсяг тексту;
2. Кількість речень;
3. Їх середній розмір;
4. Коефіцієнт лексичної різноманітності;
5. Коефіцієнт агресивності (дієслівності);
6. Коефіцієнт логічної зв’язності;
7. Коефіцієнт емболії [1, c. 59].

Показник середнього розміру речень є показником особливостей вербального інтелекту чи різкої зміни емоційного стану. Існує певний варіативний зв’язок між збільшенням ступеня емоційності мовлення та обсягом висловлювання. Він є негативним: що емоційнішим є мовець, то коротшими висловлюваннями він або вона висловлюватиметься.

Коефіцієнт словникової різноманітності є одним із найпотужніших у психолінгвістичній діагностиці тексту і говорить про інтелектуальний потенціал мовця [1, с. 60].

Показник обсягу мовленнєвої продукції в словах свідчить про особистісні особливості автора, ступінь його комунікативності, екстравертованості чи інтровертованості, позитивну або негативну мотивації. Крім того, збільшення обсягу мовленнєвої продукції може бути підставою для напруженості психофізіологічного стану, діагностики емоційної збудливості. Зазвичай, цей показник несе відомості суб’єктивного характеру: чи позитивно він відноситься до того, що пише, чи подобається йому співрозмовник і т.п. Як зазначає Г. Г. Почепцов, завдяки встановленню цього коефіцієнта в мовленні людини можна виявити психопатологію, наприклад шизофренію, а також схильність до неї [3, с. 124].

На основі психографологічного аналізу було проведено дослідження особливостей письмового мовлення людей, що мають інтернет-залежність. Для проведення дослідження було вибрано 20 осіб з високим та 20 осіб з середнім рівнем інтернет-залежності на основі тесту К. Янг. Саме вони і стали об’єктом психографологічного аналізу письмового мовлення.

Під час дослідження вдалося з’ясувати, що в людей з такими формами залежності середній розмір речень досить малий. Під час аналізу результатів людей з високим рівнем інтернет-залежності, середня довжина речення складала 8,4 слова в реченні, а при аналізі студентів з середнім рівнем залежності, розмір в середньому склав 9,2 (див. Таблицю 1). Тобто можна з впевненістю стверджувати, що зі збільшенням рівня залежності від Інтернету, середній розмір речень зменшується.

Таблиця 1

Середній розмір речення у людей з високим та середнім рівнем інтернет-залежності

Словникова різноманітність також свідчить про особливості вербального інтелекту. Коефіцієнт вираховується за такою формулою:

Коефіцієнт словникової різноманітності = N різних слів / N всіх слів*100%, де N – кількість.

Отже, розрахувавши коефіцієнт словникової різноманітності, можна стверджувати, що серед досліджуваних студентів, коефіцієнт становить 63,4%.

Коефіцієнт дієслівності інакше називається коефіцієнтом агресивності. Це співвідношення кількості дієслів і дієслівних форм (дієприкметників та дієприслівників) до загальної кількості всіх слів. Коефіцієнт вираховується за такою формулою:

Коефіцієнт дієслівності = N дієслів / N всіх слів*100%, де N – кількість.

Високий коефіцієнт дієслівності (агресивності) говорить про високу емоційну напруженість тексту, динаміку подій, нестабільний емоційний стан автора під час написання тексту.

При підрахунку коефіцієнту дієслівності серед студентів з високим та середнім рівнем інтернет-залежності, отримано такі результати. За результатами дослідження цей коефіцієнт складає 12,56%. Порівнюючи цей коефіцієнт з іншими аналогічними показниками та дослідженнями, можна стверджувати, що цей відсоток не є критичним. Тобто агресивність серед інтернет-залежних не є великою.

Коефіцієнт логічної зв’язності вираховується за формулою співвідношення загальної кількості службових слів (сполучників і прийменників) до загальної кількості речень. Величини в межах одиниці забезпечують досить гармонійне співвідношення службових слів та синтаксичних конструкцій у тексті:

Коефіцієнт логічної зв’язності = N служб. слів / N речень, де N – кількість.

Під час аналізу отриманих результатів, ми змогли вирахувати і коефіцієнт логічної зв’язності. Серед студентів, досліджених нами, цей коефіцієнт склав 0,76%. Такий показник можна вважати нормальним, порівнюючи середньостатистичні показники цього коефіцієнту [1, с. 60].

Коефіцієнт емболії або як його ще називають коефіцієнт «засміченості» мовлення, що становить собою співвідношення загальної кількості ембол, тобто слів, які не несуть жодного семантичного навантаження, до загальної кількості слів у реченні. До складу таких слів належать прагматичні маркери, вигуки («ну – ну», «еге», «ой», «ха – ха» і т. ін.), нерелевантні повтори, вульгаризми (ненормативна лексика), проте не належать дискурсивні маркери (проте, відтак, тому, отже, адже, оскільки, але, до речі, однак та ін.), оскільки вони є прагматичними сигналами зв’язності (когезії) й цілісності (когерентності) тексту [1, с. 62].

Коефіцієнт емболії негативно взаємовпливає на показники вербального інтелекту, а також свідчить про ступінь емоційного збудження мовця чи автора тексту, а також дає уявлення про його загальну культуру мовлення:

Коефіцієнт емболії = N <ub> ембол / N усіх слів*100%, N – кількість

Проаналізувавши за допомогою психографологічного аналізу письмового мовлення студентів з високим та середнім рівнем інтернет-залежності, отримано наступні результати коефіцієнту емболії. Він склав 36,2%. Це досить високий показник і саме він є досить показовим для демонстрації рівня засмічення мовлення інтернет-залежних.

Висновки. Отже, можна стверджувати, що серед досліджуваних студентів з високим та середнім рівнем інтернет-залежності спостерігаються тенденції короткого викладу думок у їх письмовому мовленні, адже речення здебільшого прості та невеликого розміру. Це, здебільшого, пояснюється тим, що студенти послуговуються короткими реченнями для того, щоб пояснити свою думку. Це дозволяє їм зменшити час набору речень та пришвидшити процес інтернте–комунікації. Аналіз текстів показує також, що присутня мала лексична різноманітність та великий коефіцієнт емболії, на основі цього можна стверджувати, що інтернет-залежні мають тенденцію до зниження рівня письмового мовлення.

Список використаних джерел та літератури

1. Засєкіна, Л. В. Психолінгвістична діагностика [Текст]: навч. посіб. / Л. В. Засєкіна, С. В. Засєкін ; М – во освіти і науки України, Волин. нац. ун – т ім. Лесі Українки. – Луцьк : РВВ «Вежа» ВНУ ім. Лесі Українки, 2008. – 188 с.
2. Пасічник, І.Д. Інформатизація та психічний розвиток [Текст] / І. Пасічник // Наукові записки Національного університету «Острозька академія». – Острог, 2004. – Вип. 5. – С. 8–16.
3. Педагогическая психология [Текст]: учебное пособие / Под. ред. И.Ю. Кулагиной. – М.: ТЦ Сфера, 2008. – 290 с.
4. Пружинин, Б.И. Новые информационные технологии и судьбы рациональности в современной культуре (материалы «круглого стола») [Текст] / Б. Пружинин // Вопросы философии: Научно – теоретический журнал. – 2003. – Вып.12. – С. 3–8.
5. Янг, К.С. Диагноз – Интернет – зависимость [Текст] / К. Янг // Мир Интернет. – 2000. – № 2. – С. 25–43.
6. Социальные сети от А до Я / [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://www.social – networking.ru/papers/36. – Заголовок з екрану.