The article is devoted to the description and analyze of the Lexico-semantic structure with examples related to the notion such as “courage” and its field.

Актуальність статті полягає у тому, що лексико-семантичне поле є одним із провідних понять у лінгвістиці, яке у наш час досліджується. Безліч робіт описують це поняття, але значення лексеми “courage” практично не було описано, хоча у перекладах слова цього характеру широко розповсюджено. Вони є ніби кореневою складовою для опису стану та почуттів людини.

Метою статті є описати та характеризувати лексико-семантичне поле , а саме тих груп слів, які стосуються такого поняття як “courage”. Лексико-семантичне поле є одним із провідних понять у лінгвістиці, яке у наш час досліджується. Практичне значення статті заключає в собі можливість перегляду даної роботи заради ознайомлення з поняттям лексико-семантичне поле, та поглиблення знань із галузі лінгвістичних понять, у теоретичному та практичному курсах з лексикології та стилістики. Стаття буде корисною для збагачення активного словникового запасу, що може знадобитися підчас перекладу текстів на загальну тематику.

Ідеї та принципи семантичного аналізу мови, які об’єднані під загальною назвою дослідження семантичного поля, виникали і складались поступово. Вони беруть свій початок в кінці ХІХ- на початку ХХ століть. Формулювання цих ідей та принципів відображено в працях відомих вчених: А.А.Потебні, М.М.Покровського, Р.М.Мейера, та інших.

Основний зміст підходів до аналізу та опису лексичної семантики полягає в тому, що поступово утверджувався системний погляд на значення слів, який знайшов своє вираження у «методі семантичного поля». Згідно визначенню, лексикон або словник є сукупністю лексики. Сукупність лексики, або інакше – весь словниковий склад мови побудований по ієрархічній ознаці. Він розпадається на групи слів – семантичні поля, які, у свою чергу, діляться на більш дрібні лексико-семантичні групи, сім’ї, кубла слів, окремі слова. Згідно визначенню, яке ввів Й.Трір, поле – це сукупність мовних (головним чином лексичних) одиниць, об’єднаних спільністю змісту (іноді також спільністю формальних показників) і що відображають понятійну, наочну або функціональну схожість явищ, що позначаються. Кожне слово в мові входить в певне лексико-семантичне поле, і не тільки одне. Багатозначні слова, зокрема, можуть входити в різні поля [19]. Слова, що входять в поле, характеризуються наявністю загальної інтегральної семантичної ознаки, яка звичайно виражається архилексемою – лексемою з узагальненим значенням. Індивідуальна семантика слова розкривається через його зіставлення іншим членам поля, в яке воно входить по певних ознаках. Саме в розподілі слів по деяких семантичний з’єднаних групах виявляється системний характер словарного складу мови, зазначає Й.Трір [19].

Одна з точок зору на розподіл лексики за семантичними полями була запропонована Р. Мейєром. Р. Мейєр виділяє три типи семантичних полів, в основі яких лежить яка-небудь одна семантична ознака – диференціюючий чинник:

1) природні поля (назви дерев, тваринних, фізичних відчуттів і т.д.);

2) штучні поля (назви складових частин механізмів і т.д.);

3) напівштучні поля (етичні поняття, термінологія окремих професійних і соціальних груп людей і т.д.) [9; 12].

Основоположником цього методу вважається німецький вчений Й.Трір. Він розглядав мову окремого періоду як сталу та відносно замкнену систему, в якій слова мають певний зміст, і цей зміст не ізольований, залежать від інших слів, поєднаних з ними. Й.Трір розрізняв “понятійне” та “словесне” поля. Під понятійним полем він розумів структуру окремої понятійної сфери чи низки понять, які наявні у мовній свідомості, що не має у мові своєї, особливої, відповідної їй зовнішньої форми виявлення. Слово виявляє значення тільки всередині цілого поля. Словесне поле утворене зі слова та понятійно-споріднених з ним слів, підпорядковується різною мірою замкненому понятійному комплексу, внутрішній поділ якого представлений у поділеній структурі словесного поля. На думку багатьох мовознавців, межа між понятійним і словесним полями, як і термінологія Й.Тріра, не є чіткою. Вважається, що всі поняття, які є у мові, поділяються на замкнуті групи по схожості або протилежності значення. В даних групах кожне поняття існує тільки завдяки співвідносності його з іншими поняттями в групі, а зміна якогось поняття або його випадання спричиняє перебудову цілої групи [2; 40]. За Й.Тріром, саме так і відбувається зміна структури семантичного поля, в результаті зміни значення окремого компоненту поля, а, отже, і зміна лексичної системи мови в цілому. Учений вважає, що слухач може зрозуміти слово лише у тому випадку, коли в його свідомості присутнє все поле словесних знаків, оскільки слово має значення тільки усередині цілого поля і завдяки цьому цілому. Дійсно, за межами поля слова взагалі не мають значення. Не дивлячись на те, що концепція Й. Тріра послугувала стимулом для подальших досліджень структурних відносин між словами мови, ряд учених критикували деякі принципи теорії лексико-семантичного поля Й. Тріра [9; 94]. Зокрема, критиці піддавалося таке положення, як – закритий характер поля, що має строго фіксовані межі і непересічні контури. Надалі теорії поля висувалися і іншими ученими. Згідно Р. З. Щуру, крім поля як парадигматичного явища, виділяються ісинтагматичні або синтаксичні поля. Одне і те ж слово вступає при цьому в парадигматичні або ж синтагматичні відносини. Усередині парадигматичного поля виявляються синоніми, антоніми, гіпоніми, гіпероніми і інші групи слів, які зв’язані спільністю яких-небудь семантичних відносин. Наприклад: а night – а day. Слова “а night” і “а day” входять в семантичне поле “часу доби”. Під синонімічними відносинами розуміють тип семантичних відносин мовних одиниць, що полягає в повному або частковому збігу їх значень. Наприклад: smell – odor. Smell – нейтральне слово, що позначає “запах”; odor – має значення “сильний, легко помітний запах”.

На відміну від синонімії, антонімія – “тип семантичних відносин лексичних одиниць, що мають протилежні значення. Наприклад: to join – to part; small – large; source – outcome. Учені також виділяють такий тип відносин між словами, як гіпонімія – “парадигматичне відношення в семантичному полі-ієрархічна організація його елементів, заснована на родо-видових відносинах” [7; 35].

Слова, які відповідають видовим поняттям, гіпоніми по відношенню до слова, що співвідноситься з родовим поняттям – гіпероніму (від грецьк. hyper – над; onyma – ім’я): а fox – an animal; an affection – а feeling, де а fox і an affection – гіпоніми; an animal, а feeling – гіпероніми. В той же час слово “а feeling” може бути розглянутий як синонім до слова “an affection”. Таким чином, можна вважати, що слова можуть одночасно виступати як синоніми і вступати у гіперонічні відносини. Проте, на відміну від синонімії, у відносинах гіпонімії можлива заміна гіпоніма на гіперонім, а навпаки – не завжди можлива. Наприклад: He bought roses /He bought flowers. В даному прикладі троянди – квіти, але квіти – можуть бути не тільки троянди [7; 110]. Синтагматичні поля – це класи слів, які тісно пов’язані один з одним за вживанням, але які ніколи не зустрічаються в одній синтаксичній позиції. В такі поля об’єднуються слова по їх семантичній сполучуваності. Найабстрактніші поєднання слів: “суб’єкт – предикат”, “суб’єкт – предикат – об’єкт”, “суб’єкт – атрибут”.

Сукупність всіх семантичних полів складає лексичну систему тієї або іншої мови. Проте, деякі учені сумніваються в системності організації лексики і висувають думку про довільність виділення семантичних полів. Але системність організації лексики полягає якраз у відвертості даної системи і її підсистем, в можливості для нових елементів проникнути в систему, а для інших – покинути її.

Існує думка, що у формуванні теорії поля найближче до Й.Тріра стоїть Г.Ібсен. Насправді ж підхід Г.Ібсена до питань існування поля цілком відрізняється від тріровського. Г.Ібсен вперше вжив термін «смислове поле» щодо групи слів-назв металів у східних мовах. Він вважав, що одну семантичну групу утворюють тільки ті споріднені за змістом слова, які однаково оформлені, тобто завдяки смисловій близькості отримали однакове морфологічне оформлення [19].

Інакше розглядає «семантичне поле» В.Порціг. Ним були висунуті на перший план слова як самостійні мовні одиниці та основні, найхарактерніші зв’язки їх значень, що виявляються у словосполученнях і деривації слів. В.Порціг намагався виявити зв’язки, які закладені в самих значеннях слів (наприклад, «цілувати» пов’язано з «губи», «хапати» пов’язано з «рука»). «Його поля – прості співвідношення, які складаються з дієслова та суб’єкта чи об’єкта або прикметника і іменника» [11; 42]. При цьому домінуючими є слова, здатні виражати ознаки і виконувати предикативну функцію, тобто дієслова та прикметники. Отже, тільки дієслово та прикметник може бути ядерним елементом «семантичного поля». Саме ж поле включає в себе ті мовні елементи, які сполучаються з ядерним. Таким чином, «семантичне поле» В.Порціга ґрунтується на валентних властивостях слів і являє собою синтагматичні утворення, на відміну від парадигматичних полів Тріра.

Отже, семантичне поле – це група всіх значень слів, які притаманні йому в тому чи іншому контексті, з урахуванням синонімів та антонімів. Сукупність семантичних полів складає семантику тієї чи іншої мови, та вказує на колорит і багатство мови загалом.

У сучасному мовознавстві семантичне поле визначається як сукупність мовних (головним чином лексичних) одиниць, які об’єднані спільністю змісту (деколи також спільністю формальних показників) і відображають понятійну, предметну або функціональну подібність позначуваних явищ.

Семантичне поле характеризується такими основними властивостями:

1) наявністю семантичних відношень (кореляцій) між складовими його словами;

2) системним характером цих відношень;

3) взаємозалежністю та взаємообумовленістю лексичних одиниць;

4) відносною автономністю поля;

5) безперервністю позначення його смислового простору;

6) взаємозв’язком семантичних полів у межах всієї лексичної системи [9; 10].

Розглядаючи семантичне поле, варто зупинитись на його структурі. У структурі семантичного поля можна виділити такі частини:

1) ядро поля, що представлене родовою семою – компонентом, навколо якого розгортається поле. Оскільки ядро є лексичним вираженням смислів, або семантичних ознак, воно може замінити кожен із членів парадигми, будучи представником усієї парадигми;

2) центр поля складається з одиниць, які мають інтегральне, загальне з ядром і між собою, значення;

3) периферія поля складається з одиниць, що є найвіддаленішими за своїм значенням від ядра. Вони деталізують та конкретизують основне значення поля. Зазвичай периферійні елементи перебувають у заявку з іншими семантичними полями, утворюючи при цьому лексико-семантичну цільність мовної системи;

4) фрагменти поля є вертикальною ядерною і центро – периферійною структурою, яка за своєю семантикою утворює окрему гіперо-гіпонімічну структуру однотипного/різнотипного складу [4; 26].

У межах лексико-семантичного поля виділяють лексико семантичні групи. Наприклад у темпоральному лексико-семантичному полі виокремлюють:

1) назви неточних часових відрізків (час, пора, період, епоха, ера тощо);

2) назви точних часових відрізків (секунда, хвилина, година, доба, тиждень, місяць, рік, століття);

3) назви пір року (весна, літо, осінь, зима);

4) назви частин доби (ранок, південь, вечір, ніч);

5) назви місяців (січень, лютий);

6) назви днів тижня (понеділок, вівторок) [4; 17].

У середині лексико-семантичних груп виділяють ще тісніше пов’язані семантичні об’єднання (їх називають лексико-семантичними категоріями) – синоніми, антоніми, конверсиви, гіпоніми [4; 50]. Синоніми – слова однієї і тієї ж частини мови, значення яких повністю чи частково збігаються. Синонімія відображає в мові властивості об’єктивного світу, через що є лінгвістичною універсалією.

У мовознавстві є декілька підходів до вивчення синонімії. Одні дослідники акцентують на тотожності або подібності значень, інші – на їх повній чи частковій взаємозамінності в тексті, треті – на їх оцінно- стилістичній характеристиці.

За ступенем синонімічності (тотожності, близькості значень і здатності взаємозаміщуватися і нейтралізуватися в тексті) синоніми поділяються на абсолютні, або повні (мовознавство – лінгвістика, коцюба – кочерга), і часткові (вивіз – експорт, друг – товариш, англ. big – large). Відповідно до виконуваних функцій синоніми поділяються на ідеографічні, або семантичні (гарний – чудовий – чарівний, англ. mistake – error – slip – lapse), стилістичні (говорити – глаголити – патякати) і змішані, або семантико-стилістичні (йти – плестися (розм.) „йти повільно, стомлено”).

Серед слів з протилежним значенням – антонімів – також можна виділити декілька груп, що різняться між собою характером протиставлення:

1) антоніми, які виражають контрарну протилежність, тобто такі, які перебувають в градуальній опозиції, через що між ними можна вставити слово, яке позначає щось середнє (молодий – старий, високий – низький; між ними можна вставити середнього віку, середньої висоти);

2) антоніми, які виражають доповнювальні, комплементарні відношення. Тут заперечення одного члена дає значення іншого (живий – мертвий, істинний – хибний);

3) антоніми, які виражають контрадикторну протилежність; один з членів, що вживається з заперечним префіксом не, не має точної семантичної визначенності (молодий – немолодий);

4) антоніми з векторною протилежністю (входити – виходити) [19].

Близьким до антонімії є явище конверсії. Лексичні конверсиви – це пари слів, які виражають зворотні відношення. Відображаючи одну й ту ж дію чи відношення, конверсиви вживаються в співвідносних конструкціях відповідно з прямою і зворотньою рольовою структурою: те, що в першому слові розглядається з погляду А, в другому – з погляду В, тобто суб’єкт і об’єкт міняються в реченні ролями. Петро продає книжки Андрієві – Андрій купує книжки в Петра.

Якщо до антонімії близьким значенням є конверсія, то до синонімії – гіпонімія (її ще називають квазисинонімією), що охоплює родо-видові відношення в лексико-семантичній системі. Гіпонімія як родо-видове відношення – це сукупність семантично-однорідних одиниць, які належать до одного класу. Так, на приклад, видові поняття яблуко, груша, апельсин, банан, ківі тощо (гіпоніми) об’єднуються одним родовим поняттям (гіперонімом) фрукти [11; 26].

Отже, за своєю будовою семантичне поле є складною системою, в якій поєднуються всі можливі значення однієї лексеми, та виступають у ролі «замінника» один одного при потребі. При цьому, синоніми та антоніми відіграють важливе значення, так як саме вони і складають парадигму значень будь-якого семантичного поля.

Лексика на позначення стану хоробрості поширена в англійській мові разом з лексикою на позначення доблесті та сміливості. Лексика, що виражає почуття доблесті та хороброго ставлення вживається в англійській мові для виявлення здебільшого позитивних емоцій. Дані лексичні одиниці відрізняються різними специфічними відтінками значення, які урізноманітнюють і уможливлюють втілення експресивної функції мови [8; 31].

«Courage» в перекладі означає – відвага, мужність, сміливість, хоробрість. Це слово корінням сягає ХХІІІ століття, та походить із французької мови «courage», та від латиського слова «cor», що в перекладі означає «серце». З самого початку значення та лексичний відтінок даного слова були позитивним, та використовувалися на позначення піднесеного стану душі, розуміючи також «серце» певним чином в контексті. Oxford Dictionary подає такі визначення даному слову:

1) ability to do something that frightens one; bravery;

2) strength in the face of pain or grief [16; 253].

З поданих визначень розуміємо, що слово з даним значенням та відтінком вживається для позначення піднесеного стану душі. Для ілюстрації такого стану можна використати фразеологізми, які наводяться для прикладу в Oxford Learners Dictionary:

1. Have the courage of one’s convictions – вірити попри сумніви;
2. Pluck up courage – набратися хоробрості;
3. Take one’s courage in both hands – підштовхувати когось до дій [16; 253].

Для того, щоб позначити вияв хоробрості використовуючи літературі засоби в англійській мові, існує багато синонімічних одиниць, які мають значну подібність зі значенням слова «сourage». Для подальшої їх характеристики, спочатку потрібно провести аналіз лексики, лексичних словосполучень, які використовуються для позначення якості людського характеру, як відвага.

Характеристика іменників:

Courage [Absence of fear.] — відвага, мужність, сміливість, хоробрість [відсутність страху]

courage, bravery, valor – відвага, мужність, сміливість, хоробрість, доблесть

resolute-, bold-ness etc. – твердий, рішучий, непохитний(adj.), сміливість.

spirit, daring, gallantry, intrepidity – дух, душа; надихати, запалювати; підбадьорювати, схвалювати; сміливість, відвага, безстрашність; сміливий, відважний; відвага, хоробрість; безстрашність, відвага.

Ідентифікація семантичного поля ”Courage” передбачає розгляд в руслі загальної проблеми взаємовідношень «фігурального мовлення» і «фігуральної думки2. Загалом, у даному аспекті важливим є питання розкладання (здатність піддаватися аналізу) ідіом і пов’язаних з цим особливостей їх поточної (тобто під час сприйняття) переробки. Оскільки окремі компоненти в розкладуваних на складові частини ідіомах роблять свій внесок в переносне значення таких висловів як, наприклад, to lay down the law, люди переробляють ідіоми композиційним шляхом, тобто значення кожного компонента вилучається і далі поєднується зі значенням інших компонентів відповідно до синтаксичних правил мови. З іншої сторони, поелементний аналіз нерозкладених ідіом (наприклад, kick the bucket, погано допомагає розуміти переносне значення таких висловів. Дослідження кількості часу, що витрачається на розуміння ФО, показали, що потрібно витрачати значно менше часу на переробку доступних для декомпозиції чи аналізу ідіом, а ніж на переробку висловів, котрі не можна розкласти на складові [19].

Нижче подані іменники, що в поєднанні з суфіксами або ж префіксами утворюють мовний корелят, який кардинально змінює значення слова у порівнянні із попереднім, уставленим значенням:

confidence, self-reliance – довір’я, покладисність;

man-liness, -hood of grace – мужність, змужнілість; зрілість;

spunk, gameness, grit, face, virtue, hardihood, fortitude; firmness etc. (stability) – запал; мужність, роздратованість; гнів, витримка, твердість характеру, сміливість, відвага, сила духу, мужність, витривалість, справедливість, чесність;

heart of oak – хоробра людина;

bottom, backbone etc. (perseverance) – основа, суть, засада;

resolution etc. (determination) – рішучість, твердість;

tenacity, bull-dog courage, prowess, heroism, chivalry – чіпкість, явне безглуздя, суперечність, відвага, мужність, сміливість, хоробрість, доблесть, відвага, завзяття, героїзм, геройство; доблесть, рицарство;

exploit, feat, achievement; heroic -deed, -act; bold stroke – подвиг, подвиг; підхожий, придатний (до чогось – for, to), досягнення; успіх; здобуток; перемога, героїчний, геройський, героїчний вчинок.

Використання прийому афіксації відіграє в мові важливе значення. Завдяки такому словотворчому прийому лексичні одиниці, зокрема семантичні поля, набувають нового значення, рідше – кардинально нової дефініції. Суфікс “-ment” позначає дію або ж результат дії (achievement); суфікс “-tion” утворює іменники від дієслівних основ і позначає, як правило, дію, процес, стан, на який указує основа (resolution) [10; 15].

Характеристика дієслів

Почуття хоробрості, як і іншиі почуття людини, є дуже важливим і становить невід’ємну частину її існування. Хоробрість може бути не тільки позитивним почуттям, але почуттям, яке виникло при очікуванні чогось приємного. Рахується, що лексикон являє собою впорядковану систему, в якій отримана інформація систематизується, зберігається і звідки легко може бути почерпнута при необхідності [21]. Як стверджує Є.С. Кубрякова, в основі цієї системи лежать асоціації. Ось чому коли людина відчуває страх, він в неї асоціюється з такими словами як страх, страшний, жахливий, наляканий та інші, а на противагу їм людина починає відшуковувати в пам’яті слова пов’язані з поняттям «хоробрість», «сміливість». Саме ці слова становлять велику частину лексичного складу англійської мови. В українській мові хоробрість має таке визначення: готовність людини йти до досягнення мети, долаючи перешкоди [9; 40]. Саме звертаючи увагу на це визначення, та подані вище твердження, можна стверджувати, що почуття хоробрості передається також із вживанням дієслів:

to be -courageous etc. adj. – бути сміливим;

dare, venture, make bold – дієслово сміти; наважуватися; відважуватися; виклик, ризикована справа; авантюра; ризикувати (чимсь), ставити на карту, насмілитися;

boldly, danger- in the face – сміливо, небезпека перед лицем;

to pluck up-courage – набратися сміливості;

to nerve oneself, take heart – нервуватися, мужатися;

to pluck up heart of grace – зібратися з духом.

Звертаючи увагу на подану характеристику виразів із використанням дієслівних лексем, можна зробити висновок, що поняття хоробрість широко розповсюджене в англійській та українській мовах, хоча й існує велика відмінність у їхньому вживанні в цих мовах. Вирази із використанням іменників більш розповсюджені в обох мовах, хоча про більшу чи меншу важливість іменника чи дієслова не варто говорити, так як вони рівноцінно важливі для словотвору, та лексико-семантичного поля загалом.

Загалом же, після створення вибірки лексики, яка нараховує понад 100 мовних одиниць, можна говорити про розповсюдженість в українській та англійській мовах груп лексики, семантичне поле яких пов’язане із поняттям хоробрість, або ж повністю підпорядковане такому значенню, так як тісно поєднано синонімічним рядом чи утворено із використанням афіксів, які спрямовані на виокремлення в слові значення, пов’язаного із хоробрістю, доблестю, відвагою та т.д. Ця група лексики займає вагоме місце в українській та в англійській мовах. Вона є однією із найживаніших, так як до її складу входять слова, які за підрахунками є одними з найпоширеніших. Їх вживання спричинене різними соціальними та політичними чинникама, що в свою чергу зумовлені вживанням у суспільстві.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Алефіренко М.Ф.Проблема фразеологічного рівня мови // Мовознавство.-1984.-№5
2. Ахметжанова Р.Н., Ахметжанов Б.Н. Проблема функционально-семантических полей // Теория поля в современном языкознании. – Уфа, 1991. – 101 с.
3. Балл М.І. Англо-український словник. – К.: Освіта, 1996. – 752 с.
4. Вердиєва З.Н. Семантические поля в современном английском языке. – М.: Высшая школа, 1986. – 120 с.
5. Ганзен.В.А. Системные описания в психологии. – Л., 1984. – 220 с.
6. Калашник В.С. Тлумачний словник української мови. – Х.: Прапор, 2002. – 992 с.
7. Кочерган М.П. Слово і контекст: лексична сполучуванність і значення слова. – Львів: Вища школа, 1980. – 183 с.
8. Кузнецова А.И. Понятие семантической системы и методы ее исследования. – М.:, 1963. – 57 с.
9. Левицький В.В., Огуй О.Д., Кійко Ю.С., Кійко С.В.Апроксимативні методи вивчення лексичного складу. – Ч.: Рута, 2000. – 136 с.
10. Уфимцева А.А. Опыт изучения лексики как системы. – М.: Изд-во АН ССС, 1962. – 287с.

11. Черная А. И. Фразер-семантическое поле и фразеологический синонімічний ряд // Фразеологическая система английского язика: Межву-зовский сборник научних трудов. – Челябинск, 1985. – 195 с.

12. Щур Г.С. Теории поля в лингвистике. – М., 1974.. – 255 с.

13. Яременко В.О. Новий тлумачний словник української мови. – К.: Аконіт, 2003. – 928 c.

14. Cowie A.P., R Mackin. Oxford Dictionary of Phrasal Verbs. – Oxford, 1997. – 517 p.

15. Douglas D. Creature. – New York: Dorchester Publishing, 1985. – 396 p.

16. Hornby A.S. Oxford Advanced Learner’s Dictionary of Current English. – Oxford University Press, 2000. – 1592 p.

17. Semantic structures [Електронний ресурс] Julian Barnard, Elizabeth Gaus, Susan Van Winkle – 2001 – Режим доступу до журналу http:// www.oxford journals.org/pana/htm>1647fjl

18. Language peculiarities [Електронний ресурс] Julian Hayen, Reid Standish, John Miller – 2002 – Режим доступу до журналу http:// www.cambridge.org

19. Лексико-семантическое поле [Електронний ресурс] – Марк Полянский, Надежда Маловская, Виктор Чижевский – 1998 – Режим доступу до журналу http:// www.medtrad.org/pana/htm

20. Язык и его распространение [Електронний ресурс] Владимир Демьянчук, Олег Гаврилюк, Анастасия Грицаева – 2001 – Режим доступу до журналу http:// www.krugosvet.ru

21. Университет и его курсы [Електронний ресурс] – 1997 – Режим доступу до журналу http:// www.bashedu.ru

Ключові слова: лексико-семантичне поле, лексема “courage”, лексика, стилістика

Науковий керівник: Крайчинська Г.В., доцент, кандидат філологічних наук Англійської мови

The article is devoted to the description of the concept of “fear” in the science and it’s functioning in a Lexico-semantic structure, purposely to convey people’s features of character.

Актуальність статті полягає у тому, що лексико-семантичне поле є одним із провідних понять у лінгвістиці, яке у наш час досліджується. Безліч робіт описують це поняття, але недостатньо звертають увагу на концепт страху, який досить розповсюджений у всіх сферах діяльності людини. Це почуття є одним із ключових серед рис характеру людини, тому воно варте детального дослідження.

Метою статті є описати концепт страху, який широко використовується в літературі за для змалювання рис людського характеру, при цьому звертаючи увагу на лексико-семантичне поле. Практичне значення статті заключає в собі можливість перегляду даної роботи заради ознайомлення з поняттям страх та його проявом, як риси людського характеру.

А. Кемпінські рахує, що на підставі спостережень за поведінкою тварин можна з достовірністю сказати про те, що страх серед тваринного світу зустрічається часто і спостерігається вже на нижчих рівнях розвитку [10, 112].

Реакції страху, незалежно від рівня філогенетичного розвитку, аналогічні. Вже у комах, при раптовому дотику, спостерігається стан заціпеніння або раптові хаотичні рухи – з рисами втечі або ж, іноді агресії. Подібні реакції спостерігаються і у людей, в загрозливій для них ситуації. Зокрема, при шизофренії, коли страх неодноразово перевищує межі людської витривалості, з’являються стани нерухомості ( або так званого „ступору”) або імпульсного збудження (зокрема рухового).

Такі емоції, як страх, гнів і лють, підвищують інтенсивність обмінних процесів, призводять до кращого живлення мозку. Вони підсилюють опірність організму перевантаженням і інфекціям.

На нейрофізіологічному рівні страх викликається досить швидким зростанням нейронної активності. Зокрема, існують три емоції безпосередньо пов’язані із зростанням інтенсивності ( наприклад, переживання), за даними Томкінс [10, 130] це будуть:

1) Здивування-переляк;

2) Страх-жах;

3) Зацікавленність-збудження.

Вроджена і набута диференціація цих трьох емоцій готує людину до будь-якого значного і несподіваного зростання стимуляції. Найбільш несподівані і різкі зростання в інтенсивності нейронної стимуляції активують здивування-переляк. Дещо менше зростання призводить до страху або навіть жаху залежно від тривалості, або незвичності стимуляції і від індивідуальних особливостей сприйняття і мислення особи. Якнайменше різке і несподіване збільшення стимуляції веде до інтересу або ж просто до збудження, коли стимули не сприймаються як невідомі. А. Боулбі і Грей обидва рахують, що в активації страху певну роль виконує не тільки рівень стимуляції, але і селективна активність рецепторних органів. На підставі всього цього К.Е. Ізард робить висновки, що в емоціях переляку, страху і інтересу (збудження) існують компоненти, що частково перекриваються. Він вважає, що схожість нейрофізіологічних механізмів дозволяє будь-якій емоції бути активатором страху. [10, 156]

А. Геллхорн [10, 205] в своєму дослідженні знайшов деякі фізіологічні зміни при гострому страху, наприклад зниження тонусу мускулатури, частоти серцебиття, кров’яного тиску; також при гострому страху можливе розширення зіниць, потовиділення і прилив крові до м’язів. При збудливій формі страху (синдром страху-гніву по К.Е. Ізарду) спостерігається занепокоєння, гіперактивність, симпатичні реакції; при гальмівній формі (синдром страху-страждання) – гіперактивність безсилля, парасимпатичні реакції.

Тривога – складна комбінація афектів, афектних структур, є як би фоновою для емоції страху. Багато дослідників в основному вважають причинами страху небезпеку, загрозу, і різний який би то не був потенційний збиток як фізичного, так і психологічного характеру. Чи викличе ту або іншу подію страх, залежить від контексту в якому воно відбувається, від індивідуальних відмінностей в темпераменті, від особливостей сприйняття і мислення, від характеру схильностей, від досвіду і від індивіда. [13, 56]

Як вважає Грей, страх викликає подію, яка не відбувається в очікуваному місці або в очікуваний час.

К.Е. Ізард виділяє страх наочний (названий людиною або об’єктом) і безпредметний (неусвідомлений, не пов’язаний з чимось конкретним). Крім того він виділяє чотири класи причин страху. [10, 231]

Перший клас в К.Е. Ізарда – це зовнішні події і процеси. Як було сказано вище, детермінанти можуть бути природженими і набутими. Природжені детермінанти, як визначає К. Грей [33, 187], можуть бути чотирьох категорій:

1) інтенсивність – до цієї категорії відносяться біль, звук, світло;

2) новизна – до цієї категорії відносяться незнайомі обличчя і предмети;

3) еволюцією вибрані сигнали небезпеки – до цієї категорії відносяться висота і водні глибини, і все, що неминуче веде до загибелі, причому ця неминучість відома суб’єкту підсвідомо;

4) сигнали небезпеки, вироблені в соціальній взаємодії, гнів або погроза людини, сприйнятої сильніше за суб’єкта.

Природні, культурні детермінанти страху можуть бути результатом навчання. Це зафіксовані в суспільстві табу, упередження, соціальні норми і норми моралі.

А. А. Боулбі виділяє природні – тобто ті ж стимули страху [10, 420]:

1) самота;

2) незнайомість;

3) раптове наближення;

4) раптова зміна стимулу;

5) висота;

6) біль, –

це те на що ми реагуємо страхом, тривогою, занепокоєнням, відразу, не думаючи ( з цим страхом боротися найважче, оскільки він не піддається раціоналізації і інтелектуальному аналізу; на нього можливий вплив за допомогою вольових зусиль).

Стимули, похідні від природних:

1) темнота (похідний від самоти і невідомомості);

2) тварини (похідний від невідомості і раптового наближення);

3) невідомі предмети і люди (похідний від новизни) – це ті стимули, страх перед якими несвідомий, але ми його іноді прагнемо пояснити, і усуваємо за допомогою компенсації і самореалізації.

Культурні стимули, які при найближчому розгляді виявляються зв’язаними із природними детермінантами, замаскованими різними формами неправильного тлумачення, раціоналізацією, проекцією, наприклад:

1) боязнь злодіїв або привидів (раціоналізація страху темноти);

2) страх перед попаданням блискавки (раціоналізація страху грому).

Другий клас детермінантів страху у К.Е. Ізарда – це ваблення і потреби. Їх роль полягає в збереженні гомеостазу, тобто відносної сталості фізико-хімічних та біологічних властивостей внутрішнього середовища організму людини й тварин. [10, 301]

Третій клас детермінантів страху у К.Е. Ізарда – емоції. Вони є активаторами страху, крім того, страх завжди емоційно забарвлений. Переживання страху завжди веде до конфлікту між бажанням досліджувати і бажанням врятуватися. Цей факт Булл вважає доказом подвійної природи страху. Теорія диференціальних емоцій К.Е. Ізарда інтерпретує конфліктну поведінку як результат коливання між страхом, спонукаючи до уникнення, і інтересом, спонукаючи до дослідницької поведінки. [10, 310]

Четвертий клас детермінантів страху у К.Е. Ізарда – когнітивні процеси суб’єкта. Сюди відноситься уявне відтворення в уяві потенційно-загрозливої ситуації, предмета або людини, тобто антиципація. Людина антиципує все те з чим вона може зустрітися в зовнішньому середовищі. З одного боку страх робить пізнавальний процес неточним. З другого боку, „ кожна загрозлива ситуація, як правило, до деякої міри виходить за рамки дійсності, а що може трапитися в результаті цього, переживається в уяві, і саме ця уява спонукає страх, а не картина актуальної дійсності”. [10, 325]

Згідно Томкінсу, людина, предмет або ситуація можуть стати джерелом страху через формування гіпотез, антиципацію або пряме зіткнення. [10, 348]

Він викликається якоюсь певною ситуацією і загрожує дотриманню одного з двох біологічних законів: збереженню власного життя і (чи) збереженню життя виду. При загрозі зовні для першого випадку типовою реакцією є бажання втечі або боротьби, для другого випадку характерна альтруїстична або сексуальна поведінка (навіть якщо вона здається недоречною в даній травмуючій ситуації).

Загроза з середини організму викликає стан страху без усвідомлення суті небезпеки. Іноді почуття страху супроводжується больовим відчуттям, тоді можливо розпізнати, з якого боку загроза. Причини внутрішньої загрози можуть бути різними. Вони пов’язані з порушенням енергетичного метаболізму. При наростанні загрози наростає страх. [21, 45]

Енергетичний і інформаційний метаболізми у людини протікають завдяки його зв’язкам з власним середовищем, а переривання цього зв’язку загрожує перериванню метаболічних процесів, що призводить до загрозливого стану. У цьому значенні соціальний страх рівнозначний біологічному страху. Розрив зв’язку людини з суспільним середовищем небезпечний і призводить до смерті (безпосередньо або опосередковано). Ізоляція від природного середовища забезпечує не тільки безпечний розвиток молодого організму, але і обумовлює розвиток інформаційного метаболізму. Обмін інформації з оточенням може відбуватися тільки на базі безпеки, яку якраз зберігає материнське середовище.

Тривала залежність людини від соціального середовища і обмін інформацією про норми цього середовища залишають слід в подальшому житті людини з такою силою, що він ніколи не може звільнитися від суспільного впливу.

„Основа міцного зв’язку з навколишнім світом закріплюється на ранніх етапах розвитку і порушення її в будь-якому моменті подальшого життя створює загрозливу ситуацію”. [33, 271]

Суспільне середовище виконує роль відбивача, який реєструє нашу поведінку і завдяки цьому дозволяє вносити зміни. Сигнали, що приходять із соціального середовища, виконують роль зворотного зв’язку, який ослабляє, підкріплює або перетворює актуальну функціональну структуру.

Моральний страх можна розглядати як подальший розвиток суспільного страху. Суспільне віддзеркалення у цьому випадку піддається інтернаціоналізації (прийняті в якості якихсь власних форм поведінки і норм, які запропоновані оточуючими, при цьому в першому періоді – з повагою, але все-таки як чужі реакції).

Інтернаціоналізація суспільного віддзеркалення полягає в заміщенні зворотних сигналів, що виходять з суспільного середовища, сигналами, що виходять з особистих записів пам’яті. Пам’ять діє стабілізуючим чином: попереднє зовнішнє, стає пізніше за інтегральну становлячу особистість. Але перехід ззовні в середину, пов’язаний з деякою деформацією віддзеркалення, от чому суперего нерідко досягає жахливих розмірів. [33, 344]

Він з’являється при кожній зміні інформаційного метаболізму. Межею обміну із зовнішнім середовищем є постійна мінливість. У цій мінливості виявляється певна структура інформаційного метаболізму, до деякої міри аналогічна структурі енергетичного метаболізму. Структура носить динамічний характер: вона повинна бути постійно винищувана і новоутворена. При дезінтеграції цієї стабільної запрограмованої структури в організм починають проникати чужі, які раніше не сприймалися сигнали, і це спричиняє за собою виникнення страху. А. Кемпінські в своїй концепції відносить страх до осьових симптомів неврозу – разом з вегетативними порушеннями, егоцентризмом і невротичним зачарованим колом. Автор відзначає, що страх в переживаннях людини займає досить велике місце, „тому немає нічого дивного, коли переживання виходять за межі так званої норми, а страх виявляється частіше з перебільшеною силою”. [36, 81] При різних хворобливих симптомах страх висувається на перший план. При кожному неврозі з’являється страх, утворюючи кристалізуючий пункт для інших симптомів.

Страх відомий всім. Як будь-яка інша емоція він має позитивні і негативні сторони, виконує важливу сигнальну роль в житті індивіда. Зокрема, К.Е. Ізард вважає позитивними сторонами страху те, що він є застережливим сигналом, і те, що він стимулює активність людини, змінюючи напрям думок і поведінку, а також те, що він підсилює соціальні зв’язки, примушуючи людей, просити один одного, про допомогу і діяти в небезпечних ситуаціях спільно.

Негативними сторонами страху К.Е. Ізард вважає те, що пов’язані з ним переживання легко відтворюються і можуть прориватися в свідомість в снах, тобто страх має високу здатність дезінтегрувати і порушувати діяльність людини. Крім того, К.Е. Ізард називає страх найбільш небезпечною емоцією, яка при дуже високій інтенсивності знищує організм. А. А. Боулбі [10, 421] виявляє поведінковий синдром страху – для того, щоб відрізняти його прояви від проявів інших переживань. При цьому А. Боулбі виявляє чотири підстави для об’єднання різноманітних форм індивідуальної поведінки:

1) Прояви страху мають тенденцію виникати одночасно або послідовно.

2) Події, що викликають один з цих проявів, обов’язково викликають і інші.

3) Більшість з цих проявів виконує біологічну функцію захисту.

4) При самозвіті випробовуваний вказує на ці прояви саме як на індивідуальні прояви страху. [10, 434]

А. Кемпінські оцінює відчуття страху як своєрідну підготовку до наближення грізної події. Коли ж момент наступає, страх втрачає значення. Страх, як правило, зникає, коли людина стає перед лицем небезпеки. Тоді наступає активна дія – проби втечі або боротьби, і тоді для страху не залишається місця в свідомості. Відчуття страху збільшується у міру наближення небезпечної ситуації. Причому час і простір в цьому періоді надзвичайно подовжуються як наслідок високої емоційної напруги. Сигнали, які входять в організм і які виходять з нього мають певний ступінь вірогідності, залежний від ступеня зміцнення активності структурою сигнального метаболізму. Наприклад, вірогідним є те, що вранці зійде сонце, або те, що наші ноги ступають по твердій землі. Порушення даної структури при затьмаренні сонця або при землетрусі будить відчуття страху.

Зміна структури сигнального обміну з навколишнім середовищем визначається, по І.П. Павлову, поняттям орієнтовного рефлексу. Під впливом подразника, на мить уривається актуальна активність організму. Тому голова, або корпус тіла з головою, повертаються у бік джерела роздратування для того, щоб більший потік сигналу потрапив на рецепторну поверхню. Цим двом компонентам орієнтовного рефлексу відповідають вегетативні компоненти, аналогічні тим же, що і при страху. Зміною біоелектричної діяльності мозку закінчується перша фаза орієнтовного рефлексу. Друга фаза, дослідницька, може початися тільки після ухвалення певного рішення, що відноситься до вірогідності нового подразника. При цьому можливі три варіанти:

1. позитивний варіант – в цьому випадку з’являється наближення до джерела роздратування; суб’єктивно ця реакція пов’язана з почуттям занепокоєння, яке може виявлятися з різною силою;
2. негативний варіант – в цьому випадку є віддалення від джерела роздратування; це реакція уникнення, страх різної сили і фіксації;
3. нульовий варіант – при цьому суб’єкт повертається до перерваної діяльності. [7, 183]

Сигнали, що наближаються до нуля мінливості при нормальному сигнальному обміні із зовнішнім середовищем, зразу ж редукуються на рецепторній поверхні або в подальших ланках рефлекторного ланцюга. Тільки в ситуаціях порушення інформаційного метаболізму вони можуть, і в змозі пробити селективний бар’єр. „Зовнішній сигнал, таким чином, не є абсолютно новим: при своїй дії на організм він зразу ж визначається по своєму характеру і, залежно від його використовування організмом, визначається його подальша доля”. Сигнал завжди залишає свідомий або несвідомий слід в пам’яті. Таким чином, страх виконує в діяльності людини застережливу, орієнтовну, ймовірну, сигнальну і спонукаючу роль.

Емоції виступають найбільш глибинними формами категоризації об’єктивної дійсності, що визначають загальні контури ККС (концептуальна картина світу). [12, 56] З іншого боку, як елемент буття людини емоції виступають об’єктом її пізнання та номінації, що фіксується значеннями різнорівневих мовних одиниць (З.Є. Фоміна, В.І.Шаховський).

Результати пізнання й інтерпретації емоції страх представлено у вигляді вербалізованого ЕК СТРАХ. СТРАХ є одним з найважливіших концептів англомовної свідомості, що відбиває один з найчастотніших, культурно-значущих станів етнічної спільноти (А.Вежбицька, З.Кьовечеш). З аксіологічних позицій, ЕК СТРАХ локалізується у негативній зоні англійської ККС (О.Л.Бєссонова). ЕК може бути представленим як поняття, що відтворює ситуацію, в якій суб’єкт переживає певну емоцію (О.Є.Філімонова). У семантиці різнорівневих мовних засобів представлення ЕК СТРАХ відбивається концептуальне представлення страху як ланки причинно-наслідкового ланцюга, який включає три події, що розгортаються у певних просторово-часових координатах: 1) загроза; 2) власне емоція; 3) реакція (див. рис.1).

Рис. 1. Ситуація виникнення та переживання індивідом страху

Виділення окремих частин концепту відповідно до ряду встановлених подій у вигляді блоків ЗАГРОЗА, СТАТАЛЬНИЙ та РЕАКЦІЯ дає змогу виокремити референційний аспект семантичної структури ЕК СТРАХ. Представлений аспект у поєднанні з його якісною визначеністю, що утворюється поняттєвими, образними та ціннісними компонентами концепту [12, 134], дозволяє розглянути структуру ЕК СТРАХ як складну ядерно-периферійну конфігурацію знання про ознаки виникнення, переживання та усунення емоції страх. Виділені смислові грані ЕК СТРАХ виступають підґрунтям для побудови якісно-референційної моделі його семантичної структури. Зазначена конфігурація є тією концептуальною основою, на якій вибудовується значення номінацій страху в сучасній англійській мові, зумовлюється їхнє розташування у межах ядерно-периферійної та тематичної структур мовного фрагменту представлення ЕК СТРАХ.

Для опису трьох фундаментальних елементів вербалізованої ситуації виникнення та переживання індивідом емоції страх застосовується фреймова структурація ЕК СТРАХ, адже саме фрейм створює логічно завершену, схематизовану “картину” пізнання ситуації об’єктів взаємодії. Концептуальна модель ситуації представляється інтегративним предметно-акціональним фреймом. За такого підходу можливим є розкриття лінгвокогнітивного підґрунтя семантики одиниць на позначення страху в сучасній англійській мові

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1 Арнольд И.В. Стилистика современного английского языка. – М.: Просвещение. 1990 – 30/с.

2 Ахметжанов Б.Н. Проблема функционально-семантических полей // Теория поля в современном языкознании. – Уфа, 1991. – 101 с.

3 Балл М.І. Англо-український словник. – К.: Освіта, 1996. – 752 с.

4 Верба Л. Г. Порівняльна лексикологія англійської та української мов. – Вінниця: Нова книга, 2003. – 160 с.

5 Вердиєва З.Н. Семантические поля в современном английском языке. – М.: Высшая школа, 1986. – 120 с.

6 Виноградов В. В. Основные типы лексических значений – В.Я. 1953. № 5 – с. 3 –29

7 Ганзен.В.А. Системные описания в психологии. – Л., 1984. – 220 с.

8 Ганич Д.І., Олійник І.С. Словник лінгвістичних термінів. – К.: Вища школа, 1985. 76 с.

9 Заботкина В. И. Новая лексика современного английского языка. – М.: ВШ. 1989 – 126 с.

10 Изард К.Э. Психология эмоций / К.Э. Изард. СПб.: Питер, 2000, 512 с.

11 Калашник В.С. Тлумачний словник української мови. – Х.: Прапор, 2002. – 992 с.

12 Каращук П. М. Словообразование английского языка. – М.: Высшая школа. 1977 – 314 с.

13 Келле А. Гуманистическая психология – третий путь психологии? // Психологические исследования познавательных процессов и личности. М., 1983

14 Коцюк Л.М. Методичні рекомендації щодо написання курсових, кваліфікаційних, дипломних та магістерських робіт з напрямку „Філологія”. Острог: Видавництво Національного університету „Острозька академія”, 2004. – 34 с.

15 Кочерган М.П. Слово і контекст: лексична сполучуванність і значення слова. – Львів: Вища школа, 1980. – 183 с.

16 Крупнов В. Н. Лексикографические аспекты перевода. – М.: Высшая школа. 1987 – 179 с.

17 Кузнецов А. М. Структурно – семантические параметры в лексике. –М.: Наука. 1980 – 197 с.

18 Кузнецова А.И. Понятие семантической системы и методы ее исследования. – М.:, 1963. – 57с.

19 Левицький В.В., Огуй О.Д., Кійко Ю.С., Кійко С.В.Апроксимативні методи вивчення лексичного складу. – Ч.: Рута, 2000. – 136с.

20 Лексикология английского языка. – М.: Высшая школа. 1979 – 370 с.

21 Максименко С. Д “Основи загальної психології”. – К., 1998 р.

22 Маркєєв О. Г. „Дігітал”, 2004. 202 с.

23 Медникова Э. М. Семинары по английской лексикологии.- М.: Высшая школа. 1978 – 151 с.

24 Муленко В.М Нариси з функціональної лексикології – Львів Ж Світ , 1997. – 392с.

25 Мыркин В.Я. В какой мере язык (языковая система) является отражением действительности// ВЯ. – 1986 №3. С. 54-62.

26 Никитин М.В. Лексическое значение слова. Структура и комбинаторика. – М.: Высшая школа. 1983 –191 с.

27 Пильх Г. Язык или языки. Предмет изучения лингвиста.//ВЯ – 1994 №2. С.5-14.

28 Постовалова В.И. Язык как деятельность: Опыт интерпретации концепции В. Гумбольдта. – М.: Наука. 1982-222 с.

29 Смирницкий А.И. К вопросу о слове// Труды Института языкознания АН СССР – М.1954, т.4 с.3-49.

30 Соссюр Ф. Де Курс общей лингвистики// Соссюр Ф.де Труды по языкознанию.- М.: Наука. 1977-492 с.

31 Томашевский Б.В. Стилистика.- Л.: Просвещение. 1983-288 с.

32 Трофимова З.С. Словарь новых слов и значений в английском языке. – М.: Павлин. 1993-302 с.

33 Туренко О. Феномен страху в деяких культурних традиціях та соціальних інститутах // Нова парадигма. Альманах наукових праць. Випуск 19. – Запоріжжя: 2001. – С. 182 – 194 (0,8 др. арк.)

34 Уфимцева А.А. Опыт изучения лексики как системы. – М.: Изд-во АН ССС, 1962. – 287с.

35 Хрестоматия по английской филологии.- М.: Высшая школа. 1991-253 с.

36 Шмелев Д.Н. Проблемы семантического анализа лексики.- М.: Наука. 1973-179 с.

Ключові слова: лексико-семантичне поле, риси людського характеру, концепт страху, страх.

Науковий керівник: Крайчинська Г.В., доцент, кандидат філологічних наук