На національному рівні на сьогодні відповідно до Указу Президента України від 21.02.2007 р «Про заходи щодо розвитку туризму і курортів України» розроблено Стратегію розвитку туризму і курортів та затверджено розпорядженням КМУ від 06.08.2008 р. Цей нормативний документ визначає загальнодержавні напрями розвитку сфери туризму і курортів України.

З огляду на те, що туризм продовжує своє становлення на місцевому та регіональному рівнях управління, для раціонального регіонального управління у сфері туристичної діяльності Рівненщини доцільним є створення Стратегії сталого розвитку туризму і курортів області в цілому та в малих містах зокрема. Відповідно до Загальнодержавної програми розвитку малих міст[1], для міст, що мають значні природний та історико-культурний потенціали (історичні, історико-архітектурні, культурні та туристичні центри), доцільним є формування перспективного напрямку розвитку туристичних функцій із збереженням і можливим господарським використанням об’єктів культурної спадщини, захист довкілля, обмеження господарської діяльності на територіях історичних ареалів міст.

Виходячи із актуальності підтримки державою активної туристичної політики, особливого значення набувають питання створення правових, організаційних і економічних основ формування стратегії створення конкурентоздатного туристичного продукту, який забезпечував би, з однієї сторони, потреби населення в туристичних послугах, а з іншої, сприяв би створенню нових робочих місць, стимулював би розвиток місцевої промисловості, а також забезпечував би значний внесок коштів у бюджет

Все це зумовлює доцільність першочергової розробки Стратегій та якісних Програм регіонального та локального розвитку, що включають Стратегію сталого розвитку туризму і курортів, заснованих на всебічному аналізі ресурсів регіону (Методичні рекомендації щодо формування регіональних стратегій розвитку було затверджено Наказом Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України (на сьогодні реорганізованим) від 29.07.2002 р.[2]). Ця форма організації та координації діяльності в сучасних умовах дає можливість забезпечити поєднання економічних інтересів окремих виробничих, науково-дослідних, і проектних організацій з цілями сталого розвитку міст та територій.

Одним із пріоритетів державної регіональної політики є запровадження критеріїв визначення «проблемних» / депресивних територій (регіон чи його частина (район, місто обласного, республіканського в Автономній Республіці Крим значення), що визначаються депресивними за умов та порядку, визначених Законом України «Про стимулювання розвитку регіонів» від 08.09.2005 р. (в редакції від 25.06.2009 р.)[3]) у регіонах та впровадження заходів державного реагування на ситуації, що склалися у них, однак відсутність цілісного методичного підходу оцінювання стану регіонів та системності при визначенні критеріїв депресивності є важливим чинником, що перешкоджає інтеграційним процесам України.

Головним документом, що характеризує стратегію розвитку малих міст та територій їх розташування, повинна стати Концепція соціально-економічного розвитку міста, яка включає міську стратегію сталого розвитку туризму і курортів. Вона переставляє собою систему стратегічних цілей і пріоритетів місцевої соціально-економічної політики, а також найважливіших напрямків і засобів реалізації зазначених цілей[4].

Стратегія сталого розвитку міста підводить місто та громадськість до спільно визначеної довгострокової мети в майбутньому, є вказівкою для прийняття складних рішень. Наприклад, завдяки співпраці органів регіонального управління та місцевого самоврядування та громадською організацією «Волинський ресурсний центр» протягом 2002-2007 рр. було розроблено стратегічні плани сталого розвитку м. Острог, м. Дубно, м. Сарни, м. Костопіль та Гощанського району.

Більшість європейських стратегій регіонального та локального розвитку характеризуються спрямованістю на сталий розвиток. Згідно з Ольборзькою хартією[5], територіальні громади визначили, що у всіх напрямках політики будуть засновуватись на принципах сталого розвитку і використовувати переваги, внутрішній потенціал і привабливість міст в якості основи для локально-орієнтованих стратегій. Адже сталий розвиток міста – це постійне збалансоване функціонування міського поселення, спрямоване на створення повноцінного життєвого середовища для сучасного і наступних поколінь на основі раціонального використання ресурсів, технологічного переоснащення і реструктуризації підприємств, удосконалення соціальної, виробничої, транспортної, інженерної інфраструктури міста, поліпшення умов проживання, відпочинку й оздоровлення населення, збереження та збагачення культурної спадщини.

Як писав Ганс Йонас: «майбутнє людини є найпершим обов’язком людської колективної діяльності за доби «всесильної» технічної цивілізації»[6], адже загалом для міст Європи принцип сталості розвитку означає важливість сталого функціонування інфраструктури, фінансову стабільність місцевого бюджету, фізичну стабільність «збудованого» середовища, культурну стабільність місцевих традицій, звичаїв, вмінь та навичок. Оскільки всі міста по-своєму унікальні, кожне місто повинно знайти власний шлях до стійкого розвитку, використовувати свої переваги, внутрішній потенціал і привабливість як основу для локально орієнтованих стратегій стійкого розвитку. Адже поліцентричність розвитку національних та регіональних рівнів означає, що кожне місто має бути одним з центрів певної діяльності, займати своє місце у загальнорегіональній та загальнонаціональній системі поділу праці та розподілу капіталу. Щодо цього місцева влада має бути спроможною до проведення активної політики просторового розвитку, основою якої є високі стандарти адміністративної практики та прикладної політики, а також причетність громадян і соціальних груп до планування просторового розвитку малого міста. Підтримка високоякісного стійкого туризму, розвиток туризму, особливо у випадках депресивних територій, має стати пріоритетною. Потрібне знання можливостей екосистеми та чисельності відвідувачів, яку може витримати екосистема. Потрібно розвивати форми м’якого туризму, що добре пристосовані до контексту місцевих умов.

Зважаючи на те, що державна регіональна політика, зокрема, у сфері туризму, повинна забезпечити удосконалення системи державного стратегічного програмування регіонального розвитку, обґрунтування стратегії розвитку окремих регіонів. Кардинальну модернізацію процесу стратегічного планування на регіональному рівні управління у сфері туризму доцільно будувати за такими головними принципами:

• довгостроковий характер стратегічних цілей та їх ресурсне забезпечення. Реальне виконання Стратегії сталого розвитку туризму і курортів області потребує від регіональних органів управління вміння оцінити і ефективно використати необхідні для його реалізації ресурси, що вимагає глибокого аналізу відповідності наявного ресурсного потенціалу визначеним стратегічним цілям. Наприклад, сучасний стан методологічного забезпечення формування стратегій розвитку міст та регіонів характеризується орієнтацією на використання методів SWOT-аналізу, PEST-аналізу, ABC-аналізу, бенчмаркінгу, більшість з яких є адаптованими інструментами стратегічного планування у сфері бізнесу.

Згідно Закону України «Про курорти» від 05.10.2000 р. № 2026-III[7], програми розвитку курортів розробляються на основі даних кадастрів природних лікувальних ресурсів, об’єктивних показників ефективності лікування, медичної реабілітації та профілактики захворювань, результатів спеціальних наукових досліджень і проектних робіт, фінансово-економічних показників діяльності курортів. При цьому визначаються параметри та режим використання природних лікувальних ресурсів з урахуванням екологічних та санітарно-гігієнічних обмежень тощо.

• змістовна вкладеність стратегій (регіональних у державну), часова та ресурсна узгодженість державної та регіональної стратегії сталого розвитку туризму і курортів. Суть цільової орієнтації виконавця полягає в тому, що йому конкретно встановлюються відносно самостійні завдання, впорядкована сукупність яких реалізує систему заданих чітко сформульованих цілей.

Ефективність організаційно-управлінської складової механізму реалізації Стратегії забезпечується, насамперед, узгодженою взаємодією відповідних структур (переважно різновідомчих) на рівні області, координацією проведення усіх компонентів туристичної політики між місцевими та центральними органами виконавчої влади, а також органами місцевого самоврядування. Необхідно також сприяти формуванню нових та підтримувати існуючі регіональні інституції, зацікавлені в інтенсифікації соціально-економічного розвитку курортних, туристичних та рекреаційних територій: громадські організації, господарські товариства, школи управління та бізнесу, центри підтримки підприємництва, агентства та фонди сприяння локальним ініціативам та інше.

• директивний характер завдань – для державних органів, планово-договірний – для безпосередніх виконавців, яким виділяються бюджетні кошти, та мотиваційний – для решти суб’єктів соціально-економічної діяльності. Формування сучасної економічної політики місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування має два зустрічних напрямки. По-перше, ініціатива громад, яка ґрунтується на єднанні трьох секторів – влади, бізнесу і громадськості. По-друге, підтримка територіальних громад на загальнодержавному рівні, формування сприятливого законодавчого підґрунтя для реалізації їх ініціатив.

На сьогодні основним документом, що здійснює узагальнену координацію учасників туристичної сфери Рівненської області, є Регіональна програма розвитку туризму на 2011-2015 рр. , основними кроками для розробки та реалізації якої є:

• подання пропозицій до регіональної програми всіма причетними структурами;
• розробка проекту програми в структурному підрозділі з питань туризму обласної державної адміністрації (ОДА);
• узгодження проекту програми з причетними до її виконання структурами ОДА;
• схвалення програми розпорядженням голови ОДА;
• узгодження програми в комісіях та на президії обласної ради;
• затвердження програми на сесії обласної ради;
• розробка щорічних заходів на виконання програми її виконавцями;
• виконання заходів та інформування про результати ОДА, обласну раду;
• моніторинг виконання програми;
• завершення термінів реалізації програми.

Починаючи з 2011 р., на території Рівненської області слід активізувати процеси стратегічного планування сфери туризму і курортів. Стратегія сталого розвитку туризму і курортів Рівненщини (надалі – Стратегія) повинна бути максимально вірогідною і передбачати дієві й реалістичні кроки для вирішення, передусім, економічних проблем регіону та засновуватись на таких ключовим принципах:

1) пріоритетність – розвиток туристичної сфери Рівненської області доцільно визначити одним із пріоритетних, поряд з деревообробною та енергетичною промисловістю;

2) єдність регіональної туристичної політики – кожен з органів державного управління та місцевого самоврядування повинен слідувати загальнодержавній та регіональній туристичній політиці. Будь-які соціально-економічні стратегії повинні супроводжуватись сильною соціальною політикою – цей комплексний підхід є одним із найсильніших блоків стратегічного планування у державному управлінні;

3) об’єктивність, полягає в тому, що Стратегія розробляється на основі даних органів регіональної статистики, Управління культури і туризму Рівненської ОДА, органів місцевого самоврядування;

4) науковість – розроблення Стратегії на науковій основі з постійним удосконаленням методології та підходів;

5) обґрунтованість – підтримка кожного з положень науковими розрахунками; ефективна Стратегія повинна мати концептуальну визначеність і реагувати на непередбачувані та невідомі чинники; необмінною умовою є передбачення динамічної корекції критеріїв та цільових показників за відносної макроекономічної дестабілізації. Досить часто під час формулювання регіональних та місцевих стратегій розвитку туризму при порушенні цього принципу виникають такі типові помилки, як: екстраполяційність стратегій; написання стратегій «під шаблон»; «белькотливо-псевдонаукові» стратегії; «стратегії-мрії»; стратегії «не висовуватись»; «концерт побажань»; стратегії «очевидності та загальних фраз»; стратегії «всього по трішки»[8];

6) адекватність – врахування комплексу характеристик поточного стану туристичної системи регіону, досягнутих результатів та використання її особливостей як рушіїв економічного становлення;

7) цілісність та структурна довершеність – ефективна Стратегія сталого розвитку повинна містити три основні структурні блоки: аналітичний; програмний; блок заходів з реалізації плану;

8) прозорість – чіткий виклад Стратегії, доведення їх мети, напрямів та завдань до вертикалі виконавчої влади, громадян, суб’єктів господарювання, іноземних інвесторів і кредиторів та суворе слідування ним;

9) легітимність – прийняття Стратегії переважною більшістю суспільства, політичних та економічних сил; потрібно створити умови для спрямування діяльності незалежних економічних суб’єктів, кожний з яких керується насамперед власними економічними інтересами, у руслі реалізації Стратегії; тоді вдається реалізувати головну перевагу ринкової економіки над адміністративною – коли об’єкт регіональної політики є одночасно суб’єктом, що викликає синергійний ефект та радикальним чином посилює ефективність Стратегії;

10) контрольованість та підконтрольність – наявність визначених критеріїв успішності заходів Стратегії (та складових її програм), відстеження своєчасності, повноти їх досягнення, орієнтирів оперативного коригування;

11) логічність – встановлення обмеженої кількості ключових завдань, вирішення шляхів їх послідовної реалізації, які б ураховували: сучасний стан, проблеми, цілі, засоби реалізації, потенційні загрози реалізації та критерії виконання; Стратегія має визначити динамізм критеріїв та пріоритетів залежно від стану туристичної системи регіону, що забезпечуватиме більшу гнучкість соціально-економічної політики та її складової – туристичної політики;

12) врахування зовнішніх впливів – слід відмовитися від спроб будувати Стратегію, враховуючи лише суто внутрішні фактори і проблеми та ігноруючи при цьому геоекономічні фактори і інтеграційні та глобалізаційні процеси; геоекономічна парадигма регіону повинна бути первинною для визначення Стратегії та моделі поведінки як органів державного управління та місцевого самоврядування, так і суб’єктів господарювання;

13) рівність – дотримання прав та врахування інтересів місцевого самоврядування та суб’єктів господарювання всіх форм власності;

14) самостійність – органи державного управління та місцевого самоврядування різних рівнів в межах своїх повноважень відповідають за розроблення, затвердження та виконання стратегій на місцевому рівні, які відповідають загальноприйнятій світовою практикою методології розроблення документів стратегічного спрямування.

Аналізуючи вітчизняний досвід розроблених регіональних стратегій, і тих, що знаходяться в стадії розробки, слід зазначити, що всі вони якомога ширше використовують існуючий світовий досвід щодо методологічних та методичних підходів у формуванні стратегій та розробки організаційно-економічного механізму їх впровадження. Зокрема: проблемний підхід (стратегія Харківської області, Закарпаття); функціональний та галузевий підходи (стратегія розвитку Одеської області); вирішення соціальних проблем, метод виявлення системних причинно-наслідкових зв’язків (Луганщина); одночасно два варіанти – стратегія індустріально-аграрного та сталого розвитку (стратегія розвитку Івано-Франківської області); моделювання економічного розвитку (Тернопільська область). Для Рівненської області доцільним видається створення Стратегії сталого розвитку туризму і курортів, що засновується на системному програмно-цільовому та проектному підходах, а також комплексному маркетингу малих міст / територій та створенні комплексу заходів для подолання демаркетингу територій, особливо тих, які входять до сфери особливого зацікавлення туристів.

Для побудови ефективної Стратегії сталого розвитку туризму і курортів Рівненщини необхідно базуватись на місцевих та регіональних стратегіях, стратегічними планами розвитку туризму регіону та / чи міста, що визначають цілі, завдання, пріоритети, напрями сталого розвитку туризму і курортів Рівненської області на середньостроковий (4-6 років) та /чи довгостроковий (10-15 років) періоди.

У Стратегії з урахуванням загальнодержавних пріоритетів, оцінки конкурентних переваг, обмежень, загроз і проблем розвитку кожної території області визначаються першочергові пріоритетні завдання сталого розвитку туризму і курортів, скоординовані дії органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, спрямовані на реалізацію визначених завдань, та критерії їх розв’язання.

Основні функції з методичного забезпечення процесу розробки Стратегій здійснює Управління культури і туризму Рівненської ОДА. Зокрема, на основі Державної стратегії регіонального розвитку, затвердженої Стратегії розвитку туризму і курортів, аналітичних та прогнозних матеріалів центральних та місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, наукових досліджень визначає та надає Рівненській ОДА (не пізніше ніж за півроку до початку прогнозованого періоду реалізації регіональних та місцевих стратегії) перелік та характеристики регіональних пріоритетів сталого розвитку туризму і курортів області, які повинні бути враховані про розробці регіональних та місцевих стратегій. Ця стратифікація територій допомагає раціоналізувати управлінські процеси на рівні малих міст та районів їх розташування.

Відповідно до Законів України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21.05.1997 р.[9] та «Про місцеві державні адміністрації» від 09.04.1999 р.[10] проекти Стратегій розробляються органами місцевого самоврядування, обласною та районними державними адміністраціями на основі відповідного рішення обласних та районних рад, у якому встановлюються терміни розроблення, порядок його фінансування, процедури розгляду та затвердження проектів Стратегій. Для забезпечення розроблення проектів Стратегій можуть бути утворені робочі групи з представників владних структур, бізнесових кіл, наукових та громадських організацій тощо. До основних форм такої співпраці доцільно віднести:

1. участь відповідних об’єднань громадян у підготовці рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування з питань туризму і контролю за їх виконанням;

2. організацію постійних зустрічей, «круглих столів», відеоконференцій з посадовими особами, лідерами політичних партій для обговорення і розв’язання питань розвитку туризму в регіоні;

3. створення умов для забезпечення незалежності та плюралізму засобів масової інформації, а також їх залучення до обговорення проблем розвитку туризму в регіоні.

В цьому контексті велике значення має наближеність процесів прийняття управлінських рішень до громадян, для чого необхідна налагодженість прямих і зворотних зв’язків органів державного управління та місцевого самоврядування з територіальними громадами та бізнесовими структурами, особливо, на регіональному рівні. В розвитку такої взаємодії зацікавлені як представники влади, так і громадські організації. Діяльність, спрямована на реалізацію цього завдання, може здійснюватись на таких рівнях: надання он-лайн-послуг та консультацій, взаємне інформування про свою діяльність, громадський контроль за діяльністю органів державного управління та місцевого самоврядування, інтерактивна участь громадських організацій у процесах прийняття рішень органами державного управління та місцевого самоврядування.

Цікавим проектом якісної співпраці є проект «Західна Брама» (концепція, розроблена Рівненською обласною державною адміністрацією) включає в себе декілька взаємодоповнюючих підпроектів, серед них виділяється туристичний підпроект, що передбачає підвищення ролі Рівненської області як провідного туристичного оператора для регіонів Західної України за рахунок професійної промоції та надання професійних послуг у сфері туризму. Власне останній містить з собі три взаємодоповнюючі напрямки діяльності: науковий, маркетинговий та інформаційний.

Науковий супровід проекту включає розробку методики побудови регіональних туристичних маршрутів, засновуючись на засадах сталого розвитку територій.

Маркетингове забезпечення містить комплекс заходів щодо популяризації туризму на території Великої Волині.

Інформаційне наповнення підпроекту забезпечуватимуть найенергійніші та творчі представники області – студенти. Студентське середовище завжди багате на ідеї, однак без відповідного оформлення вони залишаються недосяжними мріями. Спільна злагоджена праця спудеїв та викладачів дозволяє кожну ідею-мрію перетворити в реальний проект та реалізувати його на практиці. Саме тому буде налагоджено системну, узгоджену за всіма напрямками роботу Рівненської ОДА та Національного університету «Острозька академія», об’єднану єдиною стратегічною метою – розвиток туризму заради сталого розвитку територій.

В межах спільного проекту планується розробка потужного Інтернет-порталу (www.volyntravel.com.ua ), на якому буде розміщено інформацію про мережу маршрутів Рівненщини та прилеглих областей (території історичної Волині). Зокрема буде представлено якісні фотографії туристичних принад та детальну інформацію про тури українською та основними мовами міжнародного спілкування. Це дозволить зацікавити не лише поціновувачів активного та цікавого відпочинку з України, але й туристів з закордону.

Найцікавішими для рівнян та мешканців області виділено маршрути вихідного дня, які побудовані за принципом «багато позитивних вражень та емоцій за короткий час». Перспективним залишаються історико-культурні та фестивальні маршрути, які знайомлять туристів зі значною спадщиною регіону. Ці тури розраховані на представників різних соціальних груп: школярів, студентів, батьків та дітей.

З метою залучення молодого покоління до підтримання здорового способу життя розробляються маршрути активного відпочинку. Такі тури включатимуть різні види туризму, зокрема, пішохідний, кінний, велосипедний, водні сплави на байдарках та катамаранах, спелеотуризм, дайвінг, банджі-джампінг, парашутний та інші.

Також до комплексного туристичного підпроекту входить створення: Етномістечка – Україна у мініатюрі, Концертно-виставкового комплексу, Дозвільно-оздоровчого комплексу «Аквапарк» та Зоологічний парку в Рівненській області тощо.

Рішення, прийняті колегіально повинні бути раціональними та обґрунтованими. Відтак, основними принципами наукового обґрунтування прийняття колективних / колегіальних рішень, у сфері туризму доцільно визначити:

1. Системний та комплексний підходи у вирішенні проблем, які виникають під час управлінського процесу. Вони характеризуються такими основними параметрами як:

а) система прийняття державних рішень в сфері туризму вивчається як елемент усієї системи державного управління, яка, в свою чергу, є підсистемою соціального управління. Причому таке поліцентричне включення простежується на всіх етапах процесу прийняття рішень;

б) розгортання мети від моменту висунення до кінцевого результату, до якого веде її реалізація. Рішення не може бути прийнятим без достатнього порівняння стану сфери туризму в регіоні, якого він досягає, з тим станом, який ставиться за мету;

в) ієрархічний (багаторівневий) спосіб висунення мети (цілі), аналіз взаємозв’язків між цілями на всіх рівнях управлінської вертикалі;

г) чітке структурування ситуації, яка потребує визначення, за ступенем власне невизначеності (зокрема, проведення SWOT-аналізу та проблемного аналізу регіону, виділення основних «проблемних місць» та / або «точок дотику»);

д) прийняття єдиного рішення як результату вибору (принцип синергізму, який виходить з нелінійності, багатофакторності процесів, що відбуваються у суспільстві в цілому та в туристичні сфері зокрема, принципової нестабільності будь-яких соціальних систем). Для цього під час процесу прийняття рішення виявляється якомога більша кількість альтернативних варіантів управлінських гіпотез (сценаріїв подальшого розвитку туристичної ситуації), а не витрата зусиль на обґрунтування одного варіанта (доцільність якого є невизначеною);

е) кількісна оцінка витрат ресурсів (як матеріальних – матеріально-технічних та фінансових, так і нематеріальних – кадрових, інтелектуальних тощо) та визначення ефективності результатів по кожному альтернативному сценарію;

є) комплексний (полікритеріальний) підхід до оцінки того варіанта, який може бути визнаний найбільш доцільним – оптимальним. При цьому слід розмежовувати концептуальні поняття «принцип оптимальності» та «критерій оптимальності». Останній може містити в собі перелік підкритеріїв.

2. Ґрунтовне фундаментальне та прикладне теоретичне обґрунтування туристичних новацій (понять, категорій тощо). Особи, що залучаються до процесів розробки та планування комплексних програм та стратегічних планів розвитку регіонального туристичного продукту повинні володіти знаннями в галузях права України та міжнародного права, інформатики, теорії та практики туристичної діяльності.

3. Принцип цільової орієнтації виконавців рішень полягає в тому, що йому конкретно встановлюються відносно самостійні задачі, впорядкована сукупність яких реалізує систему заданих і чітко сформульованих цілей.

4. Демократизм – залучення широкого громадськості до обговорення проблем та пропозицій щодо розвитку туризму та туристичної інфраструктури, зокрема:

а) створення системи постійного діалогу, взаємодії інститутів громадянського суспільства і місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування;

б) організація постійних соціологічних досліджень громадської думки щодо діяльності місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування з визначенням на конкурсній основі виконавців таких досліджень;

в) організація та проведення конкурсів з визначення нових форм участі громадськості у прийнятті та реалізації рішень органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, залучення переможців таких конкурсів як експертів до участі у вирішенні соціально-економічних проблем;

г) координація заходів, пов’язаних з проведенням консультацій громадськості, врахування громадської думки під час прийняття рішень органами виконавчої влади;

д) сприяння соціально-економічному розвитку Рівненщини, утвердженню авторитету області в Україні та за її межами;

е) проведення «круглих столів», семінарів, прес-конференцій, інших заходів.

5. Недопустимість необґрунтованого копіювання (безпідставного калькування) зарубіжного досвіду у туристичній сфері. Адже сліпе впровадження іноземних алгоритмів може бути згубним для сфери. Без раціонального розгляду національної специфіки становлення та розвитку туристичної сфери та розробки, відповідно до цього, нових механізмів управління нею, не можливий поступальний розвиток туризму (проголошений пріоритетним / стратегічним напрямком розвитку сучасної економіки України).

Загалом проекти Стратегій сталого розвитку туризму і курортів розробляються у вигляді текстових та графічних матеріалів, які повинні включати:

1. Вступ з коротким обґрунтуванням мети, завдань та підстав для розробки Стратегії.

2. Дескриптивно-аналітичну частину – детально викладений з географічними, історичними, демографічними, економічними, соціальними характеристиками документ, у якому здійснений аналіз та оцінка фактичного стану розвитку туризму регіону та / чи малого міста.

Дескриптивно-аналітична частина Стратегій повинна містити дані SWOT- та PEST-аналізу району / міста, основою для якого є офіційні дані Державного комітету статистики України, обласних, районних управлінь статистики, дані соціологічних опитувань, картографічні, ілюстраційні та інші матеріали. Система показників, необхідних для здійснення аналізу стану розвитку сфери туризму і курортів, розробляється Управлінням культури і туризму Рівненської ОДА.

Сценарій Стратегії сталого розвитку є описом послідовності подій від сучасного до майбутнього стану сталого розвитку туризму і курортів та ґрунтується на припущеннях, що стосуються формування комбінацій сильних та слабких сторін, можливостей та загроз. Основним типом сценарію, доцільним для Рівненської області, є стратегія маркетингу території, яка базується на максимальному використанні сильних сторін та можливостей туристичної інфраструктури регіону / малого міста. Сценарій Стратегії розвитку регіону має бути публічно обговорений та погоджений з основними громадськими групами регіону / малого міста.

Обраний сценарій Стратегії визначає цілі стратегічного плану. До системи цілей належать бачення, місія, стратегічні цілі (довгий термін), операційні цілі (середній термін), оперативні завдання (короткий термін).

Зміст цілей має відповідати завданням вирішення визначених раніше головних проблем та реалізації стратегічної мети розвитку сфери туризму і курортів Рівненщини. Виходячи з принципу реалістичності, кількість стратегічних цілей не повинна перевищувати п’яти. Стратегічні цілі сталого розвитку туризму і курортів Рівненщини послідовно, в порядку зменшення їх пріоритетності, порівнюються з їх комплексною ефективністю, можливостями реалізації: інтелектуальними, організаційно-правовими, кадровими, фінансово-економічними тощо. Це має дозволити відібрати стратегічні цілі, які можуть бути реалізовані в середньостроковій перспективі.

Стратегічні цілі мають бути представлені як серія операційних цілей (завдань), які становлять комплекси заходів та визначають більш конкретні завдання, що згодом можуть бути розкладені на програми дій. Одним з останніх етапів стратегічного планування є розроблення планів конкретних заходів (проектів). План дій складається з конкретних проектів, виконання яких повинно наблизити сферу туризму і курортів до реалізації стратегічного завдання. Порядок відбору зазначених проектів визначається розробником Стратегії.

Реалізацію проектів та програм за окремими стратегічними цілями доцільно описувати у табличному вигляді, що містить назву завдання, терміни виконання, виконавця, обсяги та джерела фінансування.

3. Бачення майбутнього – відображення (узагальнення) загальних та тривалих уявлень про краще майбутнє розвитку туризму і курортів регіону. Визначення стратегічного бачення сфери туризму і курортів на місцях може відбуватись шляхом обговорення із залученням бізнесових структур, громадських інституцій, засобів масової інформації, через анкетування, публічні виступи тощо.

4. Механізми та процедури реалізації Стратегії – їх визначення проводиться з урахуванням того, що їх склад та зміст обґрунтовуються завданнями створення економічних, організаційних, нормативно-правових та інших передумов для реалізації основних принципів сталого розвитку туризму і курортів регіону / малого міста.

При визначенні механізмів реалізації Стратегій обґрунтовуються заходи щодо:

• нормативно-правового забезпечення – пропозиції про внесення змін до існуючих або про розроблення нових нормативно-правових актів; перелік раніше прийнятих рішень органу державного управління, органу місцевого самоврядування, які підлягають зміні, та зміст цих змін;
• організаційного забезпечення – пропозиції щодо удосконалення розподілу повноважень та функцій, налагодження ефективної взаємодії між місцевими державними адміністраціями, органами місцевого самоврядування стосовно розвитку туризму і курортів регіону, а також механізмів забезпечення участі громадських організацій, населення в розробленні та реалізації Стратегій;
• фінансового-економічного забезпечення – підвищення фінансової спроможності регіону до рівня, достатнього для його ефективного розвитку, подолання диспропорцій туризму з урахуванням особливостей регіону, його потенціалу щодо адаптації до ринкових умов господарювання;
• кадрового забезпечення – налагодження регіональної системи підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації працівників місцевих державних адміністрацій та органів місцевого самоврядування, що займаються питаннями розвитку туризму;
• комунікаційно-технологічного забезпечення – створення регіональної комунікаційно-технологічної системи (функціонування інформаційних потоків в електронних мережах) та системи моніторингу реалізації Стратегій;
• науково-проектного забезпечення – перелік, зміст, виконавці та терміни розроблення необхідних наукових і проектних робіт, надання науково-методичної допомоги органам місцевого самоврядування та їх посадовим особам тощо.

Щодо визначення переліку процедур, пов’язаних з реалізацією затверджених Стратегій, то до нього входить послідовність та зміст відповідних дій місцевої державної адміністрації та органу місцевого самоврядування щодо:

• розроблення, розгляду та затвердження відповідних підпрограм Стратегій;
• нормативно-правового, організаційного, фінансово-економічного, інформаційного, кадрового, науково-проектного забезпечення реалізації Стратегій;
• включення до щорічних бюджетів Рівненської області та місцевих бюджетів фінансування заходів з реалізації Стратегій з урахуванням джерел їх фінансування;
• визначення критеріїв та запровадження моніторингу реалізації Стратегій, підпрограм та конкретних проектів;
• об’єднання на договірних засадах фінансових та інших ресурсів місцевих державних адміністрацій та органів місцевого самоврядування для розв’язання спільних регіональних та міжрегіональних проблем розвитку туризму і курортів, оптимального використання бюджетних коштів.

5. Авторський колектив розробників Стратегії – список учасників розроблення стратегічного плану з посиланням на розділ, який вони розробляли.

Відтак, Стратегія сталого розвитку туризму і курортів Рівненщини повинна передбачати комплексний структурно-функціональний методичний підхід, який полягає у поєднанні різноманітних компонентів туристичної індустрії та її інфраструктури. Тому видається доцільним включення таких основних підпрограм до її складу, а саме:

1) Програму розвитку готельної інфраструктури регіону. В Регіональній програмі розвитку туризму на 2011-2015 рр.[11] не визначено тенденції розвитку готельного господарства за період реалізації попередньої Регіональної програми розвитку туризму до 2010 року.

2) Спеціальні програми з розвитку окремих видів внутрішнього туризму, зокрема, зеленого сільського (станом на 01.01.2011 р. у Рівненській області функціонує 90 агросадиб у 15 районах; таблиця 1) та ділового (конференційний, науковий, інтенсив-туризм), історико-культурного (наприклад, «В.-К. кн. Острозький – великий українець» (маршрут на 1-2 дні мм. Корець-Острог-Дубно), «Стежками героїв Української повстанської армії»), екстремального (екскурсійні маршрути з відвідуванням Рівненської атомної електростанції (м. Кузнецовськ), сплави по р. Случ) та спортивного (мисливство, рибальство) туризму, релігійного (паломницький та ностальгійний) туризму, івент-туризм (фестивальний, виставковий, туризм з елементами туристичної анімації), а також туризму вихідного дня.

Таблиця 1

Показники розвитку сільського туризму на Рівненщині[12]

3) Спеціальну програму розвитку міжнародного туризму, адже область володіє значним потенціалом для залучення іноземних туристичних потоків (зокрема, поляків, росіян, євреїв та інших національностей). Наприклад, програми співпраці з містами побратимами. Однією з перешкод розвитку міжнародного туризму в регіоні – це відсутність належної реклами, необізнаність, неінформованість або часткова інформованість потенційних туристів, низька якість і обмеженість супутніх (додаткових) туристичних послуг. Непомірні високі ціни на послуги є бар’єром для багатьох іноземних громадян. На сьогодні спостерігається тенденція в тому, що вартість туру з Європи до України подекуди двічі вища, ніж до країн Азії та Африки. Необхідно стимулювати інтерес іноземних туристів до України шляхом створення спільного конкурентоспроможного туристичного продукту та його просування на світовий ринок, забезпечивши цей процес відповідним інформаційним забезпеченням, як рекламно-позиційного, як і власне інформативно-довідкового характеру.

Також доцільним є включення до цієї програми заходів щодо подолання репутаційної кризи, пов’язаної з радіоактивним забрудненням територій півночі області. Тобто розробка заходів програми репутаційного менеджменту / творення позитивного зовнішнього та внутрішнього іміджу Рівненської області загалом та бренду «Рівненщина туристична» зокрема.

4) Програму благоустрою регіональної інфраструктури із врахуванням конкретних перспектив розвитку туризму, зокрема, природного потенціалу. На сьогодні Рівненська область, відповідно до групування промислових комплексів областей України, за особливостями адаптації до ринкових умов господарювання відноситься до групи областей з дуже активними адаптаційними проявами, а за рівнем індексу промисловості – до депресивних.

Слід зазначити, що базовими елементами сталого розвитку території є раціональне використання ресурсів, збереження довкілля та реалізація інноваційних проектів, котрі забезпечили б такий розвиток промисловості, сільського господарства, туризму, освіти і культури, який, задовольняючи потреби сучасності, не загрожував би здатності майбутніх поколінь задовольняти свої потреби. Щоб вирішити ці проблеми, треба осмислити їх сучасний стан в Україні та виконати вимоги Конференції Організації Об’єднаних Націй з навколишнього середовища та розвитку (червень 1992 р., м. Ріо-де-Жанейро) щодо розробки Національної стратегії переходу до сталого розвитку, яка поєднала б у собі завдання поточного реформування економіки та водночас заклала б підвалини ідейно нової моделі розвитку економіки і суспільства, заснованої на принципах сталого розвитку.

Однак на сьогодні на національному рівні ще не створено такої комплексної Стратегії сталого розвитку країни, що значно утруднює процеси екологізації та соціалізації туризму в регіоні. Адже Стратегія повинна забезпечити:

• зупинення деградаційних процесів у природі та суспільстві;
• реабілітацію навколишнього антропогенно та техногенно зміненого середовища;
• зміну традиційної моделі економічного зростання моделлю сталого розвитку;
• створення матеріального достатку, відповідного потенціалу України;
• максимальне скорочення витрат корисних копалин у господарській діяльності за рахунок їх ефективного використання та заміну їх ресурсами, що відновлюються;
• повноцінне використання громадської ініціативи та інтелектуальних ресурсів;
• ведення активної демографічної, міграційної та туристичної політики;
• зміцнення позицій у світовій торгівлі завдяки екологізації виробництва товарів і послуг, зокрема, туристичних.

Для створення в Рівненській області соціоекологоорієнтованого ринку туристично-рекреаційних ресурсів – середовища, де взаємопов’язана сукупність ринкових та регуляторних механізмів забезпечує прийняття та виконання рішень щодо узгодження цілей і напрямів розвитку відносин у сфері рекреаційного природокористування з урахуванням соціальних, екологічних та економічних інтересів його суб’єктів на засадах сталого розвитку територій, доцільно здійснювати комплексний моніторинг територій.

На сьогодні на стадії розробки знаходяться комплексні програми розвитку та збереження туристичних регіонів і об’єктів області: міст Острога, Дубно, Корця, Державного історично-меморіального заповідника «Поле Берестецької битви», територій навколо Хрінницького водосховища, озера Білого, вітряних млинів в с. Витків, Красносілля, с. Шекичин Гощанського р-ну, водяного млина в с. Городок Рівненського р-ну, парку та палацу-садиби Валевських в Гощі, Юзефінського парку Рокитнівського р-ну, регіональних ландшафтних парків «Прип’ять-Стохід», «Надслучанський», «Дермансько- Мостівський» тощо.

5) Програму розвитку регіональної транспортної та суміжної інфраструктури: покращення покриття автошляхів, модернізація аеропорту та автостанцій із наданням різних послуг (мотелі, місця для кемпінгів, заклади харчування тощо). Зокрема, територією Рівненщини проходить міжнародний транспортний коридор Е 40 (траса є однією із найперспективніших для автомобільного та автобусного перевезення Україною футбольних вболівальників ЄВРО-2012).

Розвиток української транспортної інфраструктури, що використовується для міжнародних перевезень, повинен бути спрямований на усунення обмежень зовнішньоторговельної діяльності країни через незадовільні умови перевезень та їх високу вартість, а також сприяти привабливості й зростанню конкурентоспроможності маршрутів транзитних перевезень, які проходять територією України, порівняно з альтернативними маршрутами, що використовують шляхи сполучення інших країн. З цією метою на території України формуються міжнародні транспортні коридори[13].

Узагальнена підпрограма розвитку регіональної та суміжної інфраструктури повинна включати місцеві програми будівництва, реконструкції та модернізації міжнародних транспортних коридорів, матеріальної бази перспективних туристичних та рекреаційних об’єктів області з урахуванням пріоритетного залучення до їх реалізації суб’єктів підприємництва.

6) Програму покращення мережі закладів культури регіону (будинки культури, музеї та бібліотеки).

7) Програму розвитку індустрії розваг (тематичні парки, кінотеатри, концертні зали та майданчики, нічні клуби, дискоклуби, спортивні та фітнес-зали та інші заклади).

8) Програму професійної підготовки кадрів для сфери туризму регіону. Сферу туризму в контексті інтелектуальної економіки можна віднести до неформальної освіти, що передбачає вплив на особу за допомогою таких засобів, як мас-медіа, друкована продукція, музеї, театри тощо. У напрямі формування та розвитку інтелектуального капіталу застосування цих засобів має бути спрямоване на сприяння творчій, інноваційній діяльності всіх категорій працівників, налаштування на розвиток власного інтелектуального капіталу, на психологічно та розумово напружену діяльність.

Важливим критерієм, що впливає на розвиток туризму на місцевому рівні, є культура гостинності. В основу розробки і створення моделей ефективних підприємств індустрії туристської гостинності в Україні повинна бути покладена динамічна концепція якості обслуговування, що базується на постійному отриманні зворотної інформації від споживачів. На сьогодні спостерігається недостатній рівень культури гостинності на рівні міст та на місцях туристичної зацікавленості, що суттєво утруднює процеси становлення туризму на Рівненщині.

9) Розробку та впровадження комплексної комп’ютерної інформаційної системи регіону, яка дозволить в подальшому проаналізувати показники темпів зростання сфери туризму. Відтак, згідно з Регіональною програмою інформатизації на 2011-2013 рр.[14], розробленням і впровадженням системи інформаційно-аналітичного забезпечення. На сьогодні інформаційно-телекомунікаційна мережа Рівненської області складається із корпоративної телекомунікаційної мережі органів державного управління та органів місцевого самоврядування, телекомунікаційних мереж комерційних провайдерів мережі Інтернет – Рівненської філії Відкритого акціонерного товариства «Укртелеком», Спільного підприємства «Інфоком», Товариств з обмеженою відповідальністю «Рівненські комунікаційні технології» та «Рівненські глобальні мережі», Державного підприємства «Науково-технічний центр «УарНет»» та інших відомчих телекомунікаційних мереж.

Отже, розвиток системи стратегічного планування у сфері туризму і курортів Рівненської області надасть багато можливостей як для регіону, так і для держави загалом. Переваги становлення туризму в малих містах та на територіях їх розташування очевидні. Окрім відкриття нових спеціальностей та збільшення робочих місць, – це впровадження національного туристичного продукту, що характеризуватиме Україну якнайкраще, також збільшення платоспроможності та життєвого рівня населення місцевості. А це, в свою чергу, спричинить підвищення прибуткової частини бюджету (як муніципального, так і державного) та видатків на історико-культурне відродження міста, регіону та країни в цілому. Стратегічне планування в регіональному управлінні у сфері туристичної діяльності має всі перспективи стати якісним дороговказом місцевим громадам для розвитку туризму в малих містах та на територіях їх розташування.

Програмою діяльності Кабінету Міністрів України “Український прорив: для людей, а не політиків”, затвердженій постановою Кабінету Міністрів України № 14 від 16 січня 2008 року, визначено, що з метою ефективного використання унікального культурного потенціалу України, піднесення її іміджу в світі Уряд сприятиме розвитку туристично-курортної сфери, створенню конкурентоспроможного вітчизняного туристичного продукту.

Світовий досвід свідчить, що для просування національного туристичного продукту на зовнішньому ринку потрібна централізована діяльність у цьому напрямі організаційної та фінансової підтримки держави. Адже кожна окрема фірма чи асоціація не може широкомасштабно рекламувати ні власний, ні національний туристичний продукт. Необхідна відповідна спеціалізація та структуризація туристичних послуг, зокрема чітке визначення видів туризму. Саме це є однією з проблем в галузі нормативно-правового та інформаційного супроводу туристичної діяльності в Україні (особливо, в контексті прагнення України до входження в європейський інтегративний простір).

З огляду на те, що ще Гаазькою декларацією Міжпарламентської конференції з туризму (10-14 квітня 1989 року) було визначено, що стимулювання розвитку альтернативних форм (видів) туризму, сприятиме більш тісному контакту та взаєморозумінню між туристами і місцевим населенням, зберігатиме культурну самобутність і пропонуватиме різноманітні та оригінальні туристичні продукти та об’єкти, в Україні допоки не створено єдиної уніфікованої класифікації туризму, якам б включала класичні та новітні види туризму.

Закон України № 1281-IV від 18 листопада 2003 року “Про внесення змін до Закону України „Про туризм”” містить його нову редакцію, в статті 4 якої подаються організаційні форми та основна видова класифікація туризму в Україні. Відповідно, основними організаційними формами є міжнародний та внутрішній туризм. До міжнародного туризму належать: в’їзний туризм – подорожі в межах України осіб, які постійно не проживають на її території, та виїзний туризм – подорожі громадян України та осіб, які постійно проживають на території України, до іншої країни. Внутрішнім туризмом є подорожі в межах території України громадян України та осіб, які постійно проживають на її території. Це самий перелік подається і у Ліцензійних умовах провадження туроператорської та турагентської діяльності, затверджених Наказом Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва та Міністерства культури і туризму України від 11 вересня 2007 року № 111/55, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 28 вересня 2007 року за № 1123/14390.

Щодо загальної видової класифікації туризму в Україні, то Законом України “Про внесення змін до Закону України „Про туризм”” визначено класифікацію “залежно від категорій осіб, які здійснюють туристичні подорожі (поїздки, відвідування), їх цілей, об’єктів, що використовуються або відвідуються, чи інших ознак”, до якої відносяться такі види туризму як: дитячий; молодіжний; сімейний; для осіб похилого віку; для інвалідів; культурно-пізнавальний; лікувально-оздоровчий; спортивний; релігійний; екологічний (зелений); сільський; підводний; гірський; пригодницький; мисливський; автомобільний; самодіяльний тощо.

Окремі існуючі законопроекти в галузі туризму в Україні містять визначення конкретних видів туризму. Як приклад, 16 листопада 2004 року було прийнято Проект Закону України “Про сільський та сільський зелений туризм”, в якому подається визначення сільського зеленого туризму як відпочинкового виду туризму, що передбачає тимчасове перебування туристів у сільській місцевості (селі) та отримання ними послуг сільського зеленого туризму. Однак жоден нормативний документ України не містить визначення поняття “відпочинковий туризм”.

Аналізуючи законодавче та нормативно-правове забезпечення галузі туризму в Україні, можна визначити його часткову невідповідність основним міжнародним вимогам. Зокрема, розглянута вище національна “змішана” класифікація туризму не співпадає за жодною з видових класифікаційних ознак з міжнародними стандартами класифікацій видів туризму. Відтак, UNWTO пропонує таку класифікацію туризму:

рекреаційний туризм (звичайний, активний і спеціалізований);

туризм прикордонний або транзитний (транскордонний). В Україні розроблено певні кроки по поліпшенню транзитних умов для іноземних та внутрішніх туристів, зокрема прийнято постанову Кабінету Міністрів України від 12 травня 2004 року № 612 “Про затвердження Програми розбудови туристичної інфраструктури за напрямками національної мережі міжнародних транспортних коридорів та основних транспортних магістралей у 2004-2010 роках”, однак в цьому документі не визначено поняття “транзитний туризм”;

міський туризм (“урбаністичний”);

сільський туризм (агротуризм);

твердий туризм (VIP-туризм, що вимагає високих стандартів обслуговування, розкошів, частувань, а також розважальних форм: організованих формах відпочинку, концертах, вернісажах);

м’який туризм (“гонитва за новими знаннями”, здобуття нових навичок, рекреація з використання фізичної сили);

бізнес-туризм (навчання, семінари, конференції, обмін досвідом).

Щодо вимог WTO, то визначаються такі основні видові класифікації туризму:

залежно від кваліфікації (гірський, морський, альпіністський);

екологічний туризм (вивчення ботаніки, орнітології, зоології);

залежно від середовища або транспорту (пішохідний, велосипедний, самокатний, автобусний, залізничний, кінний, космічний);

медичний туризм (аборційний, зубний);

релігійний туризм (паломництво);

еротичний туризм;

туризм залежностей (за наркотиками, маріхуаною, за тим, що є забороненим в країні, з якої прибув турист);

шопінг-туризм (приїзд для закупівлі в регіони з нижчими цінами);

туристично-культурні обміни.

Отже, з огляду на прагнення та чіткі наміри нашої держави вступити в Всесвітню Організацію Торгівлі та ввійти в європейський інтегративний простір, слід переглянути національну нормативно-правову базу туристично-рекреаційної сфери України. Зокрема доцільним є створення Туристичного Кодексу України, що регулюватиме основні соціально-економічні процеси в галузі, класифікацію та стандартизацію туристичних товарів і послуг, видів туризму.

В епоху сучасних інформаційних технологій нові форми комунікації поширюються надзвичайно стрімко. Поряд зі звичним засобами масової інформації (преса, радіо, телебачення), все більшого значення набуває Internet та можливості організації інформації в ньому. Зміцнення ролі глобальної мережі змушує текстологів та лінгвістів звернути увагу на особливості текстуального вирішення способів представлення інформації в ньому. Важливим поняттям в структурі дослідження комп’ютерного дискурсу є «гіпертекст». Етимологія слова: «текст» від гр. «тканина», що особливо підкреслює лінійність організації інформації в ньому, та префікс «гіпер-» від гр. «над», що вказує на ускладнення структури гіпертексту у порівнянні з текстом. З огляду на це, актуальним є дослідження основних підходів до інтерпретації поняття «гіпертекст» та його характеристики.

Серед науковців та дослідників, що займаються розробками питань гіпертекстів, гіпертекстуальності, гіпердокументів з точки зору кібернетики та комп’ютерних технологій, слід відзначити: Епштейна В.Л. ((Эпштейн В.Л. Введение в гипертекст и гипертекстовые системы [Электронный ресурс] / В.Л. Эпштейн. – Режим доступа: http://www.ipu.rssi.ru/publ/epstn.htm. – Заголовок с экрана.)), який розробляє поняття «гіпертекст» та «гіпертекстові системи»; Монахова М. В. ((Монахов К. Гипертекст как болезнь [Электронный ресурс] / К. Монахов. – Режим доступа: http://www.monakhov.ru/2007/06/13/gipertekst-kak-bolezn/. – Заголовок с экрана.)) та Кана П. ((Kahn P. The Pleasures of Possibility: What is Disorientation in Hypertext? [Text] / P. Kahn, G.P. Landow // Journal of Computing in Higher Education. – 1993. – Vol. 4(2). – P. 57-78.)), які розглядають негативні наслідки роботи особистості в віртуальному середовищі з гіпертекстом та ін.

Розробниками теорії конвенційного тексту та його концептуальних характеристики є Гальперін І. Р. ((Гальперин И.Р. Текст как объект лингвистического исследования [Текст] / И.Р. Гальперин. – 3-е изд., стереот. – М.: УРСС, 2005. – 144 с. – (Лингвистическое наследие ХХ века).)), Мурзін Л.Н. та Штерн А.С., Ваміна Н.С., Лєбєдєва Е.Д. тощо. Деякі аспекти гіпертекстуальності, роль та місце гіпертексту в сучасному інформаційному суспільстві розглядають Бернштейн М., Ландау Г.П., Ленхем Р.А., Болтер Дж.Д. тощо. Основними дослідниками документознавчого напряму, які визначають особливості організації інформації на новітніх носіях інформації є Кушнаренко Н.М., Шведова-Водка Г.М. ((Шведова-Водка Г.М. Документознавство [Текст]: навч. посіб. / Г.М. Шведова-Водка. – К.: Знання, 2007. – 400 с. – (Вища освіта XХI ст.).)), Комова М.В. ((Комова М.В. Документознавство [текст]: навч. посіб. / М.В. Комова. – Львів-К.: “Тріада плюс”, “Алерта”, 2007. – 296 с.)), Ларьков М.С. та ін.

Метою статті є визначення сучасних підходів кібернетики та лінгвістики до інтерпретації поняття «гіпертекст» та його основних характеристик.

Основні ідеї гіпертексту були опрацьовані ще в давні часи. Зокрема, посилання, зноски та пояснення правильності текстового прочитання, що виносились поза основний текст, були присутні ще в перших релігійних текстах. Зокрема, Талмуд як трактування Тори місить примітки, які допомагають трактувати основний релігійний текст. Біблія містить внутрітекстові посилання на різні книги та вірші, завдяки яким читач щоразу може читати текст у іншому напрямку (використовувати посилання в новому порядку) тощо.

В першій половині ХХ століття із зростанням об’ємів інформаційних потоків та процесів їх опрацювання, із поширенням думки про можливість втоплення суспільства у всезростаючих масивах інформації науковцями вперше було запропоновано «протогіпертекстові ідеї». Метою яких було проголошено створення протогіпертекстових систем, які передували власне електронним комп’ютерним технологіям. Зокрема, на Міжнародному конгресі з бібліографії та документації Поль Отле та Анрі Лафонтен висунули пропозицію протогіпертекстової концепції. Згідно якої всі документи повинні буди декомпозовані (розкладені) на унікальні фрази, які зберігатимуться на індексованих картках або в так званій «універсальній книзі» (складеній на базі всього того, що було надруковано). А вже у 1930-х роках Х.Г. Уеллс запропонував створення Світового Мозку.

Вперше думка про можливість створення гіпертекста була проголошена у 1945 році на сторінках липневого випуску журналу «The Atlantic Monthly» в статті Ванневара Буша «As We May Think» ((Bush V. As We May Think [Electronic resource] / V. Bush; The Atlantic Monthly. – Access mode: http://www.w3.org/History/1945/vbush/vbush-all.shtml. – Title on the screen.)).

Він писав про те, що людський розум оперує асоціативними зв’язками, які поєднують в єдине ціле розрізнені людські знання. З певного відправного пункту миттєво через асоціативну «прив’язку» думка слідує до наступного пункту, який (як і всі попередні) містить складну розгалужену мережу стежок, що «переносяться клітинами головного мозку». Ті шляхи-траси, якими «рідко слідують», схильні зникати, адже вони не є повністю стійкими – пам’ять тимчасова. Разом з цим, швидкість дії, складність трас, деталі ментальних картин є найбільш вражаючими в природі ((Bush V. As We May Think [Electronic resource] / V. Bush; The Atlantic Monthly. – Access mode: http://www.w3.org/History/1945/vbush/vbush-all.shtml. – Title on the screen.)). Значно пізніше у 1974 році вийшла праця М. Мінського «Фрейми для представлення знань» ((Minsky M. A Framework for Representing Knowledge [Electronic resource] / M. Minsky – Access mode: http://web.media.mit.edu/~minsky/papers/ Frames/frames.html. – Title on the screen.)). В якій автор розвинув ідею виголошену В. Бушем про фреймову структуру представлення інформації в мозку. Фрейм (від англ. frame – «рамка», «каркас») в його розумінні – це стереотип сприйняття певного об’єкта чи ситуації.

На сьогодні поняття «фрейм» є базовим для побудови інформаційних систем «штучного інтелекту».

У 1965 році Теодор Холм (Тед) Нельсон вперше в науковому просторі вжив терміни «гіпертекст» та «гіпермедіа», а також ініціював створення системи MEMEX (MEMory EXtansion). Система МЕМЕХ – одна з перших розробок організації системи документів, побудованій на ідеї гіпертекстуальності.

Класичне поняття «гіпертекст» у кібернетиці – (від англ. hypertext) – це документ, що містить гіперпосилання на інші документи, які можуть бути відображені безпосередньо з вихідного (первинного) документа через активацію гіперпосилання. Відповідно гіперпосилання – це адреса іншого мереженого інформаційного ресурсу, що вміщує документ, на який бажає перейти користувач. Для нормальної роботи – навігації у віртуальному середовищі мережі Internet допомагає спеціально розроблене програмне забезпечення – веб-оглядачі / веб-навігатори / веб-браузери (Netscape Navigator, Internet Explorer, Mozila FireFox, Opera, Google Chrome тощо).

В останні півтора десятиліття активно вживається і впроваджується в науковий обіг поняття «screening» («скрінінг») – поєднання процесів породження та сприйняття текстів безпосередньо за монітором персонального комп’ютера. Для раціональної роботи в віртуальному інформаційному середовищі використовуються поняття «navigation» («навігація») та «browsing» («броузинг») – пересування гіпертекстом.

Кібернетичний підхід до гіпертексту включає визначальні термінологічні позначення такі, як: «ключове слово», «лінк», «якір», «дуга», «вузол», «посилання». Гіпертекст як представлення інформації як зв’язаної (linked) мережі вузлів / гнізд (nodes), в яких читач вільно прокладає шлях (navigte) нелінійним чином.

Одна із концепцій кібернетичного підходу розглядає поняття «гіпотекст» як мінімальний композиційний блок гіпертексту. Згідно з цією концепцією, визначення принципів створення гіпертексту тісно пов’язане з завданням сегментування масивів тексту, яке вимагає:

1) визначення мінімальної (межової) одиниці гіпертексту;

2) вирішення проблеми її віддільності (the size-of-unit problem);

3) встановлення її ідентифікації (the identity-of-unit problem);

4) встановлення стандартів та правил композиції мінімальних текстових блоків (hypotext), а також визначення їх функціональних типів.

Г.М. Шведова-Водка стверджує, що матеріальна складова документа повинна відповідати певним вимогам, серед яких:

1) механічна міцність, тривкість;

2) біостійкість;

3) зносостійкість;

4) довговічність ((Шведова-Водка Г.М. Документознавство [Текст]: навч. посіб. / Г.М. Шведова-Водка. – К.: Знання, 2007. – 400 с. – (Вища освіта XХI ст.)., с. 137)).

Цим вимогам відповідають сучасні магнітні накопичувачі інформації – жорсткі диски (hard disks) та змінні жорсткі диски (removable hard disks) з надвисокою щільністю (VHD) ((Комова М.В. Документознавство [текст]: навч. посіб. / М.В. Комова. – Львів-К.: “Тріада плюс”, “Алерта”, 2007. – 296 с., с. 271-273)). Ці носії використовуються як на хост-серверах, так і на інших комп’ютерах мережі Internet та її складових (локальних мережах) для зберігання гіпертекстових документів.

Щодо текстологічно-лінгвістичного трактування гіпертексту, то його розглядають як особливу організацію текстового матеріалу таким чином, що він перетворюється на систему текстових одиниць, представлених не лінійною послідовністю, а множинністю зв’язків та переходів. Прямуючи цими переходами можна створювати нові лінійні тексти, читати матеріал в будь-якій послідовності. Звісно це трактування дуже подібне до кібернетичного визначення поняття, окрім того, що останнє оперує з поняттям «віруальний простір».

Спосіб побудови текстового простору гіпертексту змінюється докорінно. Адже звичайний (традиційний, конвенційний) текст є за своєю структурою лінійним, тому рухатись в його просторі можна лише у напрямках, обмежених однією площиною, і фіксувати лише двовимірний потік інформації – лінійний та ієрархічний. Щодо гіпертексту, то він є текстом з нелінійною структурою, елементами якої є прості лінійні елементи (слово, фраза, надфразова єдність тощо). Нелінійність гіпертексту полягає в тому, що після прочитання кожного із фрагментів тексту, з’являється множинність можливостей вибору подальшого прочитання інших елементів тексту.

Вузли множинності можливостей прочитання гіпертексту подібні до розгляду точок біфуркації відкритих систем в синергетиці ((Степин В.С. Саморазвивающиеся системы и постнекласическая реальность/ В.С. Степин// Вопросы философии. – 2003. – № 8. – С. 5-17.)). Однак основною відмінністю нового шляху прочитання (трейл, trail) гіпертексту від аттрактора (attractor) є можливість повернення до попереднього вузла і поновлення прочитання за іншим шляхом. В кібернетиці існує поняття «бектрекінг» (back trаking) – повернення у випадку невдачі по навігаційному сліду, який зберегла система.

Гіпертекст забезпечує функціонування великих обсягів текстової, графічної та інших видів інформації у віртуальному просторі. Комунікаційні процеси здійснюються в умовах множинного, фрагментарного дискурсу, який постійно розростається і набуває нових форматів (межі тексту як самостійної комунікативної єдності розмиваються, відео- та аудіо-елементи є постають його невід’ємними частинами). Текст набуває ознак креолізованості (формуються нові типи повідомлень, змішаних за лексичними та граматичними характеристиками в результаті взаємодії кількох мов та видів інформації). Все це пов’язано з процесами впливу новітніх інформаційно-комунікаційних технологій на процеси глобалізації.

Важливою специфікою «гіпертексту» є його іманентність – зростання свідомості особистості з засобами комунікації і здатність людини засвоювати знання миттєво та набувати навичок роботи з новітніми комунікаційними засобами. Гіпертекст народжується у спробах використання персонального комп’ютера в наукових розробках та літературі, і, як наслідок, комп’ютер стає неелімінованою частиною середовища повідомлення.

Інформативність гіпертексту пов’язана з використанням системи посилань. Зокрема гіпертекст характеризується специфічними параметрами, які залежать від особливостей побудови системи посилань у гіпертексті: інтрагіпертекстовість (коли посилання з одного гнізда на інше зв’язуються з межах одного тексту), інтергіпертекстовість (коли посилання з одного гнізда на інше зв’язуються в межах окремих текстів) та екстрагіпертекстовість (коли з посилання одного гнізда на інше зв’язуються між окремими гіпертекстами з межах одного тексту).

І.Р. Гальперін вважає, що членування конвенційного тексту буває об’ємно-прагматичним та контекстно-варіантним ((Гальперин И.Р. Текст как объект лингвистического исследования [Текст]/ И.Р. Гальперин. – 3-е изд., стереот. – М.: УРСС, 2005. – 144 с. – (Лингвистическое наследие ХХ века)., с. 51-52)). Об’ємно-прагматичне членування – це поділ тексту на структурно-функціональні інформаційні елементи, які створюються з метою впливу на установку читача. Контекстно-варіантне членування – це поділ тексту таким чином, що читач вважає себе співучасником подій, описаних у тексті ((Гальперин И.Р. Текст как объект лингвистического исследования [Текст] / И.Р. Гальперин. – 3-е изд., стереот. – М.: УРСС, 2005. – 144 с. – (Лингвистическое наследие ХХ века)., с. 50-73)). Цей різновид членування забезпечує простий лінійний текст елементами інтерактивності читача. Ці ж членування є характерними і для гіпертекстів.

До загальних характеристик гіпертексту доцільно віднести: інтерактивність (включення читача до творення власного тексту за допомогою пристроїв введення-виведення інформації в персональному комп’ютері – читач, «клікаючи» мишею на певне посилання, активізує ту інформацію, яка його цікавить); мультимедійність (гіпертекст окрім власне текстового представлення інформації може містити аудіо-, фото- або відеоінформацію в on-line або off-line режимі); динаміку (гіпертекст можна в будь-яки й момент вивести на роздрук, в середині гіпертексту можуть міститись посилання на графіки або діаграми, що постійно змінюються – динамічні дані); дисперсність структури (розпорошеність елементів гіпертексту як сукупності зовнішніх елементів та зв’язків між ними).

Разом з цим під час довгої роботи з гіпертекстом в людини може виникати відчуття незадоволення, адже охопити всі можливі варіанти, які пропонує гіпертекстовий документ, фактично неможливо ((Kahn P. The Pleasures of Possibility: What is Disorientation in Hypertext? [Text] / P. Kahn, G.P. Landow // Journal of Computing in Higher Education. – 1993. – Vol. 4(2). – P. 57-78.)). Деякі з дослідників, зокрема незалежний експерт в сфері дизайну та юзабіліті К. Монаков стверджує, що гіпертекст викликає порушення короткострокової пам’яті головного мозку ((Шведова-Водка Г.М. Документознавство [Текст]: навч. посіб. / Г.М. Шведова-Водка. – К.: Знання, 2007. – 400 с. – (Вища освіта XХI ст.).)). Надлишковість розгалужень в гіпертекстових документах призводить до збоїв в пам’яті людини, адже вона не розрахована на зберігання настільки розгалуженої схеми шляхів руху по гіпертексту.

Однією з наріжних проблем для дослідження в теорії гіпертексту є проблема авторства. Особливо актуалізованою вона постає для майбутнього розвитку літератури. Зокрема, як писав Умберто Еко: «з комп’ютерними технологіями ми входимо в нову еру Саміздату («Samisdazt Era»)» ((Eco U. From Internet to Gutenberg [Electronic resource] / U. Eco; The Italian Academy for Advanced Studies in America. – Access mode: http://www.hf.ntnu.no/anv/Finnbo/tekster/Eco/Internet.htm. – Title on the screen.)) – зникає необхідність у видавництвах як постачальниках поліграфічної продукції (автор, редактор, верстувальник тощо). Відбувається стирання меж авторства, адже гіпертексти зазвичай мають багато адресантів, які з часом можуть змінюватись.

Отже, слід зазначити, що гіпертекст на сьогодні постає як складних об’єкт наукової експлікації. Гіпертекст на сьогодні постає як відкрита система, як мережева організація інформації, як база знань, як система з операцією «дописування знань» тощо.

З одного боку, кібернетичних підхід, що обмежує інтерпретацію поняття «гіпертекст» як категорії, що безпосередньо пов’язана з активним розвиток новітніх інформаційно-комунікативних та мультимедійних технологій. З іншого – текстологічно-лінгвістичний підхід визначає що, особливості гіпертексту є більшою чи меншою мірою відмінними від характерних особливостей конвенційного тексту. Це відкриває широкі перспективи для глибших соціальних, психологічних, лінгвістичних та текстологічних розвідок в цьому напрямку. Однак доцільними і досить перспективними для подальших розробок виявляються дослідження:

1) поняття гіпертекстуальності та її чітко виражених та латентних впливів на свідомість особистості;

2) сугестивності гіпертекстових технологій та можливостей їх використання з метою впливу на споживача конкретної інформації (в маркетингових комунікаціях, в політичному процесі тощо);

3) концептуального бачення розвитку гіпертекстових та гіпермедійних (мультемедійних) технологій прикладного спрямування, зокрема з навчальною метою або ж у літературознавчих студіях;

4) гіпертексту та мультимедіа як соціокультурного феномену;

5) віртуальної реальності та можливостей раціональної навігації та броузингу в кіберсередовищі;

6) постмодерністського бачення гіпетректуальності конвенційного тексту та конвенційності гіпертексту тощо.

створення системи інформаційно-аналітичного забезпечення органів управління та дата-центру ((Програма інформатизації Рівненської області на 2008-2010 роки [Електронний ресурс]: Додаток до Розпорядження голови Рівненської облдержадміністрації № 28, 28 січня 2008 року. – Режим доступу: http://www.rv.gov.ua/sitenew/main/ua/1157.htm.)), що займатимуться практичним впровадженням інформаційних технологій в управлінських структурах, зокрема удосконаленням інформаційно-ресурсної бази Управління культури та туризму Рівненської обласної державної адміністрації…

впровадження по всій управлінській вертикалі області системи електронного документообігу “Megepolis. Документообіг” ((Програма інформатизації Рівненської області на 2008-2010 роки [Електронний ресурс]: Додаток до Розпорядження голови Рівненської облдержадміністрації № 28, 28 січня 2008 року. – Режим доступу: http://www.rv.gov.ua/sitenew/main/ua/1157.htm.)). Використання систем електронного документообігу сприятиме раціоналізації та полегшенню контролю за рухом документів у середині установи, а також дозволяє пришвидшити процеси прийняття управлінських рішень;

постійна / регулярна модернізація та розвиток корпоративної інформаційно-телекомунікаційної мережі, а також оновлення матеріально-технічної бази (оргтехніки) органів виконавчої влади та місцевого самоврядування області;

активне впровадження та використання по всій управлінській вертикалі системи Internet-пейджингу (ICQ) як ефективного засобу on line комунікації під час прийняття управлінських рішень, організації анімаційних та івент-заходів у сфері туризму як в обласному центрі, так і в малих містах / районах Рівненщини тощо;

подальша підтримка функціонування офіційних веб-сайтів Рівненської облдержадміністрації та міст / районів області в мережі Internet. Доцільним є розміщення на стартових сторінках згаданих веб-сайтів посилання на інші місцеві / регіональні туристичні Internet-ресурси, а також на офіційну сторінку Української туристичної інформаційної системи;

структурно-функціональне та дизайн-оновлення інтерфейсу, інформаційного контенту та постійна підтримка роботи віртуального Інформаційного туристичного центру Рівненщини (веб-сайт „Рівненщина туристична” ((Про додаткові заходи щодо реалізації регіональної програми розвитку туризму до 2010 року [Текст]: Розпорядження голови Рівненської облдержадміністрації № 647, 14 грудня 2004 року / Рівненська облдержадміністрація. – Рівне, 2004.)));

подальша розробка впровадження інформаційної продукції туристичного бренду “Рівненщина туристична” на CD та DVD-ROM;

створення функціональної геоінформаційної системи (ГІС) Рівненської області спільно з Національним космічним агентством України та Державним науково-виробничим центром аерокосмічної інформації, дистанційного зондування Землі та моніторингу навколишнього середовища “Природа” (на території України вже здійснювався пілотний проект ГІС “Турист”, здійснений по Київській області);

розробка та впровадження єдиної наскрізної бази / банку даних з регулярним оновлення, що включатиме інформацію (дескриптивну, статистичну тощо) про туристично-рекреаційний комплекс Рівненської області, зокрема про: 1) об’єкти особливого туристичного попиту; пам’ятки історії, культури та архітектури регіону; об’єкти релігійного та паломницького туризму; 2) туристичних операторів та туристичних агентів регіону; 3) розроблені та такі, що перебувають у стадії розробки, туристичні маршрути області; 4) засоби розміщення на території області всіх форм власності; транспортні засоби всіх форм власності, що використовуються для потреб туристичної галузі ((Про регіональну програму розвитку туризму до 2010 року [Текст]: Розпорядження голови Рівненської облдержадміністрації № 662, 15 листопада 2002 року / Рівненська облдержадміністрація. – Рівне, 2002.)); мережу закладів харчування (кафе, бари, ресторани); мережу закладів культури (театри, кінотеатри, бібліотеки тощо); 5) екскурсоводів та гідів- перекладачів; краєзнавців та спеціалістів з молодіжного та спортивного туризму; 6) інвестиційні проекти в туристичній галузі ((Про регіональну програму розвитку туризму до 2010 року [Текст]: Розпорядження голови Рівненської облдержадміністрації № 662, 15 листопада 2002 року / Рівненська облдержадміністрація. – Рівне, 2002.)), зокрема про можливості створення молодіжних хостелів та облаштування туристичної інфраструктури за напрямками національної мережі міжнародних транспортних коридорів та основних транспортних магістралей, що проходять територією Рівненщини тощо.

Під впливом демократичних перетворень в сучасних умовах відбувається поступове скорочення державного регулювання різних сторін суспільного життя, але система прийняття державно-управлінських рішень залишається відносно динамічною. Однак згідно з загальнодемократичними тенденціями суспільного розвитку вона повинна вдосконалюватись і сприяти формуванню інформаційного суспільства, розвиток якого повинен здійснюватися через:

участь відповідних об’єднань громадян у підготовці рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування з питань інформаційного суспільства і контролю за їх виконанням;

організацію постійних зустрічей, “круглих столів” відеоконференцій з вищими посадовими особами держави, лідерами політичних партій для обговорення і розв’язання питань розвитку інформаційного суспільства України;

створення умов для забезпечення незалежності та плюралізму засобів масової інформації, а також їх залучення до обговорення проблем розвитку інформаційного суспільства [1].

Тут велике значення має наближеність процесів прийняття управлінських рішень до громадян, для чого необхідна налагодженість прямих і зворотних зв’язків органів державної влади з громадами та бізнесовими структурами особливо на регіональному рівні.

В умовах демократії від держави, крім суто управлінських зусиль, вимагається цілеспрямоване формування громадської думки, опора на неї, вміння систематично здійснювати постійний, двосторонній зв’язок з громадськістю. Особливою групою громадськості є експерти в певній сфері суспільних відносин, наприклад, регіонального туризму. Тому особливо актуальним є визначення теоретико-практичних засад проведення експертного анкетування в сфері регіонального управління туризмом.

Аналізуючи останні дослідження та публікації, доцільно визначити, що питаннями стратегічних та теоретико-методологічних засад діяльності органів державної влади та місцевого самоврядування в сучасному науковому просторі зацікавлені: С. П. Малащук, Г. С. Одінцова, В. Д. Бакуменко, А. О. Дєгтар, В. С. Тарабан та ін., розробкою основних методологічних засад процесу прийняття управлінських рішень та участі в ньому представників громади та бізнесових структур займаються: О. Г. Пухкал, Є. П. Кушнарьов, В. І. Борденюк, С. О. Москаленко тощо. До визначення ролі органів державної влади у формуванні відкритості громадянського суспільства та розвитком інформаційного простору звертаються: В. П. Солових, С. О. Самокиш, Ю. Г. Машкаров, М. О. Шибенюк та інші.

Питання підвищення ефективності державного / регіонального управління та місцевого самоврядування шляхом децентралізації державного управління цікавлять В. Г. Ковальчука, Н. С. Миронову та інших науковців. До питань державного регулювання туризмом звертаються: О. Б. Василів, Ю. В. Алєксєєва, В. І. Валентюк, Л. І. Давиденко тощо.

Експертними оцінками (Б. Г. Литвак) в системі державного управління та їх значенням у дослідженні основних напрямків соціальної політики на регіональному рівні займаються В. Б. Дзендзюк та О. А. Котуков, а також інші науковці.

Однак ґрунтовних практичних рекомендацій або розробки специфіки методологічного забезпечення прийняття управлінських рішень на базі експертного оцінювання в системі регіонального управління туризмом на сьогодні не існує. Тому метою дослідження постає визначення специфіки проведення експертного опитування, зокрема анкетування, в системі прийняття рішень в галузі регіонального управління туризмом.

На сьогодні найповніше визначення поняттю “експерт” подає Б. Г. Литвак: експерт – це спеціаліст в конкретній сфері чи в сфері управління, який володіє в ній необхідними знаннями та досвідом, аналізує інформацію, що надходить, та подає оцінку об’єкту експертизи в межах своєї компетенції, який володіє використовуваними в певній сфері технологіями, оцінює можливість їх використання в конкретній управлінські ситуації і надає відповідні рекомендації та висновки і несе відповідальність за зроблені ним висновки та рекомендації [2, с. 31].

Експертне опитування – це найбільш поширений і незамінний спосіб отримання експертної інформації з певної сфери суспільних відносин. Цей метод є широковживаним не тільки серед соціологів, а й серед працівників системи державного управління.

Специфіка експертного опитування в системі регіонального управління туризмом полягає в тому, що, опитавши певну кількість індивідів і зібравши їхні суб’єктивні думки, дослідник за допомогою спеціальної дослідницької техніки та процедур отримує інформацію про певну управлінську ситуацію чи проблему. Основними експертними технологіями є: визначення цілей; експертний прогноз; сценарій очікуваного розвитку ситуації; генерування альтернативних варіантів; визначення рейтингів; оцінювальні системи (критерії, шкали, принципи відбору); прийняття колективних рішень [3, с. 35].

Існує два основних типи експертних опитувальних методів: анкетне опитування (анкетування) експертів та експертне інтерв’ю.

Найпоширенішим методом є анкетне опитування – це метод здобуття експертної інформації опосередковано через спеціальний інструментарії – анкету (впорядкований певним чином перелік запитань, за допомогою яких збирається первинна експертна інформація). Процесу складання анкети має передувати етап ґрунтовного вивчення реальної управлінської ситуації. Існують окремі правила, методичні вимоги щодо послідовності запитань в експертній анкеті, а також організаційно-технічні процедури проведення експертного анкетування.

Прикладом проведення експертного опитування може слугувати анкетування експертів, яке було проведено 20 вересня 2007 року в межах круглого столу „Стан та перспективи розвитку туризму в малих містах Рівненщини”, метою якого постало визначення загального ступеню поінформованості представників малих міст Рівненщини з сучасним станом та перспективами розвитку туризму в своєму місті та в регіоні в цілому.

Основними етапи експертного анкетування постали:

підготовчий етап, пов’язаний з розробкою програми опитування, складанням анкети, її тиражуванням та створенням інструктивного матеріалу для осіб, що проводитимуть анкетування (анкетерів). Слід зазначити, що серед галузей, які надають послуги на Рівненщині, у найгіршому стані перебувала соціально-культурна сфера, яка знаходиться на бюджетному фінансуванні. Питома вага їх валової доданої вартості в економіці послуг області у період з 1996 по 1999 роки зменшилась з 9,5% до 7,9% [4 с. 380].);

оперативний етап, пов’язаний з безпосереднім анкетуванням експертів. У анкетному опитуванні взяло участь 25 експертів, з яких 72 % – жінки, 28 % чоловіки. До органів державної влади належить 72 % респондентів, 28 % – до бізнесових та громадських структур Рівненщини;

підсумковий етап – обробка та аналіз первинної експертної інформації (анкет): формалізація та екстраполяція даних.

Отож, переважна більшість респондентів (56 %) вважає, що соціально-економічний стан їх міста / району є задовільним / відносно непоганим, 28 % – добрим, 8 % – відмінним, а також по 4 % респондентів схиляються до думки, що їх місто / район має незадовільний / поганий та депресивний/ дуже поганий стан (Рис. 1).

Рис. 1 Загальна оцінка експертами соціально-економічного стану малого міста, представниками якого вони є

Стосовно основних тенденцій, які спостерігаються в соціально-економічному розвитку міста / району протягом останніх двох років, то понад половина респондентів (52 %) вважають, що відбулось незначне покращення, 36 % – чітке покращення та 12 % – без змін (Рис. 2).

Стратегічно важливою для розвитку свого малого міста /району туристичну діяльність вважають72 % експертів, не визначились з відповіддю – 20 %, а 8 % респондентів схилились до негативної відповіді на це запитання. З огляду на це, можна зробити висновок: експерти усвідомлюють стратегічне значення туристичної діяльності для малих міст Рівненщини.

Рис. 2 Оцінка експертами тенденцій соціально-економічного розвитку малих міст Рівненщини протягом останніх двох років

Туристичні можливості свого міста /району експерти в цілому оцінюють позитивно. Так, 28 % респондентів визначають туристичний потенціал свого малого міста / району як високий, як значний – 44 %, як середній – 24 %. Однак 4 % експертів визначили, що їх місто володіє низькими туристичним можливостями (Рис. 3).

Рис. 3 Оцінка експертами потенційних можливостей малих міст Рівненщини в розвитку туристичної діяльності

Діяльність місцевих органів державної влади щодо розвитку туризму в регіоні цілком ефективною вважають 4 % респондентів, достатньо ефективною – 48 %, мало ефективною – 36 % та цілком неефективною – 12 % експертів. В питанні ефективності діяльності органів державної влади на місцях думки експертів розділились майже порівну (Рис. 4). З огляду на це, необхідним є посилення контролю за діяльністю органів державної влади та місцевого самоврядування на місцях, особливо стосовно питань розвитку туристичної інфраструктури.

Рис. 4 Оцінка експертами діяльності місцевих органів державної влади щодо розвитку туризму на Рівненщині

Більшість респондентів 68 % володіють інформацією стосовно реалізації на території їх малого міста / району програм розвитку туризму (Місцеві програми розвитку туризму до 2010 року, створені на базі Державної Програми розвитку туризму до 2010 року), по 16 % експертів або не ознайомлені з такою інформацією, або знають про те, що така Місцева / Міська програма є в стані розробки.

Щодо коштів, які передбачено в бюджеті малого міста/району на розвиток туризму, то 48 % респондентів знають, що такі витрати закладено до місцевого бюджету, однак не володіють точними даними якою є ця сума (сума коштів коливається в межах від 3 тис. грн. до 100 тис. грн.). 28 % респондентів не володіють такою інформацією, а 24 % експертів знають, що такі витрати не закладено до витратної частини бюджету їх малого міста / району.

Про надходження коштів від туристичної діяльності до місцевого бюджету знають 48 % респондентів, однак назвати точну суму є проблематично (від 2,5 тис. грн. до мільйонів). 28 % експертів не знають про надходження до бюджетів від туристичної діяльності, а 24 % опитаних не знають про таку прибуткову статтю до місцевого бюджету або заперечують прибутковість туризму як прибуткової сфери в їх малому місті / районі. З огляду на це, необхідним є посилення контролю за витратною та прибутковою частинами бюджетів на місцях, особливо тих коштів, які стосуються туристичної галузі, туристичної інфраструктури.

Високою ділову активність в своєму малому місті / районі вважають лише 16 % респондентів, значною – 40 %, середньою – 24 %, а варіанти відповіді „незначна” та „низька”, відповідно – 16 % та 4 % (Рис. 5).

Рис.5 Оцінка експертами ділової активності в малих містах Рівненщини

На питання „Якою мірою бізнесові структури Вашого міста / району задіяні в розвитку туризму в регіоні?” відповіді респондентів зосередились в основному на варіантах: „значною” – 28 %, „незначною” – 56 % та „мінімальною” – 12 %, а також 4 % експертів визначили варіант „важко відповісти”. Ці дані свідчать про те, що в малих містах є значна кількість представників бізнесових структур, які є або потенційно можуть стати одним із рушіїв розвитку туризму в своєму малому місті / районі. Хоча на сьогодні їх діяльність не спрямована на єдину стратегічну мету – розвиток туристичної діяльності в своєму малому місті.

Про існування та діяльність своєму місті / районі громадських організації, що підтримують розвиток туризму, респонденти дали такі відповіді: знають про їх існування – 28 % (зокрема громадські організації “ІПІД” та “Екстрім”, польське та чеське товариства тощо), не ознайомлені з їх наявністю – 32 % та 40 % не знають про діяльність таких організацій.

Відповіді експертів щодо питання участі малого міста у туристичних об’єднаннях та організаціях розподілились так: 40 % не володіє такою інформацією, 44 % не знає про такі туристичні об’єднання та організації, а лише 16 % респондентів відзначили, що їх місто належить до туристичних об’єднань, як приклад, Асоціація міст України (хоча діяльність АМУ не є виключно туристичною).

Стосовно мотивованих організацій / установ, що цілеспрямовано займається розвитком туризму, то 84 % експертів відзначили, що існують такі установи, 4 % не знають про їх існування та 12 % відзначили, що таких організацій в їх малому місті / районі не існує. Ці дані свідчать про значний громадський потенціал малих міст Рівненської області.

Про здійснення інформаційно-рекламних кампаній туристичних можливостей свого малого міста знають 72 % респондентів, не знають – 12 %, а 12 % експертів зазначили, що в їх малих містах не проводяться такі заходи. Щодо ефективності таких заходів, то цілком ефективними їх назвали 16 % експертів, достатньо ефективними – 44 %, мало ефективними 12 %. Це свідчить про значний, однак недостатній рівень розвитку та масштабу інформаційно-рекламних кампаній туристичних потужностей та принад кожного з малих міст Рівненщини.

Про маркетингові дослідження, результати яких сприяють розвитку місцевого туризму, 36 % експертів взагалі не знають, 44 % зазначили, що проводяться, а 20 % респондентів володіють інформацією, що такі дослідження не проводяться.

88 % респондентів вважають доцільним розвивати сільський зелений туризм в своєму місті / районі та на прилеглих територіях, 8 % – не знають та 4 % вважають недоцільним розвивати цей вид туризму.

Понад половина респондентів (52 %) зазначили, що кількість туристів, яку може прийняти їх місто / район протягом дня понад 100 осіб. По 12 % відповідей експертів отримали варіанти „до 25 осіб”, „25-50 осіб”, „50-75 осіб”, „75-100 осіб”.

Для активізації розвитку туризму у своєму місті / районі та для поліпшення умов діяльності туристичних підприємств Рівненщини експерти визначили: створення туристичних продуктів; пошук атракцій; дослідження та збір легенд; співпраця тріади Бізнес-Влада-Громада – об’єднання зусиль всіх зацікавлених сторін (громадських організацій, закладів культури, органів державної влади, бізнесу) у реалізації конкретних проектів (реставрація та освоєння старих замків (Клевань), палаців (Великі Межиричі та ін.)); фінансування або можливість кредитування на розвиток туризму; розвиток транспортної інфраструктури для доставки туристів до краєзнавчих та історичних місць; збільшення кількості інформаційної літератури, буклетів, більше інформації в мережі Internet та здійснення PR-кампанії всіх туристичних об’єктів Рівненської області.

А також експертами було запропоновано створити комплексну Стратегію розвитку туризму послідовну інноваційно-інвестиційну, яка б чітко окреслювала конкретні кроки та відповідальних за їх виконання. Суть цільової орієнтації виконавця полягає в тому, що йому конкретно встановлюються відносно самостійні задачі, впорядкована сукупність яких реалізує систему заданих чітко сформульованих цілей. Виходячи з цього, об’єктивно обумовлена і науково обґрунтована структура цілей програми реалізації державно-управлінських рішень може бути покладена в основу не тільки процесу формування комплексу управлінських впливів на об’єкт управління, але і побудови апарату програмно-цільового управління, визначення складу безпосередніх виконавців програми [5, с. 13].

Під час дослідження експертами було визначено, що особливу увагу при проведенні майбутніх семінарів, конференцій, круглих столів на туристичну тематику в регіоні необхідно приділити питанням:

Визначення безпосередніх координаторів діяльності з розвитку туризму на місцях, підготовка та навчання нових кадрів у галузі туризму, особливо сучасним підходам до туристичного менеджменту. Адже тільки люди з високою інформаційною культурою здатні здійснювати точне врахування природних, людських, екологічних та інших ресурсів, що дозволяє підвищити оперативність й ефективність управлінських рішень в усіх сферах життєдіяльності нашої країни [6, с. 76].

Оприлюднення даних про цільове використання бюджетних коштів, виділених на розвиток туризму на Рівненщині.

Характеристики механізмів соціально-економічного розвитку туристичної інфраструктури області в цілому та в районних осередках зокрема.

Специфіки нормативно-правової бази з питань розвитку сільського (зеленого) туризму в регіоні. На сьогодні існує лише проект Закону України “Про сільський зелений туризм” від 16 листопада 2004 року [7], тому доцільним є роз’яснення (через надання консультацій та довідково-інформаційних матеріалів) приватному сектору про можливості розвитку та питання оподаткування садиб зеленого туризму.

Розвитку дитячого та молодіжного туризму. Соціальний туризм є складним для організаторів через низькі норми прибутку з розрахунку на одну подорож чи екскурсію. Між іншим, саме через це більшість комерційних туристичних структур не виявляють стабільної зацікавленості у розвитку подібних напрямів господарської діяльності [8, с. 185].

Створення мікро-туристичних маршрутів для дітей та молоді малими містами краю (Костопільщина, Березнівщина, Острожчина, Рівненський район тощо).

Проведення спеціальних нарад із керівниками туристичних структур для обговорення та вирішення проблемних питань. Як відомо з теорії кадрового менеджменту, один зі шляхів формування корпоративної культури в організації – це проведення колективних подій [9, с. 135].

Використання наявної матеріально-технічної бази регіону, яка може використовуватись з метою розвитку туризму, а також побудови нових закладів туристичної інфраструктури. Представники бізнесових структур мають бажання інвестувати кошти в туристичну індустрію, однак вони не володіють інформацією про потенційні можливості, про основні інвестиційні майданчики Рівненщини.

Залучення працівників туристичної сфери до розроблення і проведення курсу “Рівнезнавства” в середніх загальноосвітніх закладах.

Розвитку інформаційного забезпечення туристичної діяльності (як рекламної, наочної, поліграфічної продукції) та туристичних атракцій.

З огляду на це, слід зазначити, що експерти володіють загальною поверхневою інформацією, що може сприяти підготовці рішень в сфері регіонального управління розвиток туризму. Однак доцільним та необхідним є подальше інформування та постійна співпраця регіонального та місцевого рівнів державного управління туристичною галуззю, бізнесових структур та громадських організацій Рівненщини щодо питань розвитку туризму.

Отже, питання теоретичного (методичного) забезпечення та практичного впровадження експертного оцінювання в системі регіонального управління туристичною діяльністю потребують подальшого опрацювання. Адже експертні оцінки, особливо представників громадських та бізнесових організацій, – це ефективне джерело первинної інформації для розв’язання проблемних ситуацій, що виникають в галузі, та для окреслення перспективних шляхів розвитку державного управління туристичною діяльністю на регіональному рівні.

Література:

1. Про Основні засади розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2007-2015 роки: Закон України № 537-V, 9 січня 2007 року // Відомості Верховної Ради України. – 2007. – № 12. – С. 102.
2. Литвак Б. Г. Экспертные технологии в управлении: Учеб. пособие. – 2-е изд., испр. и доп. – М.: Дело, 2004. – 400 с.
3. Там само.
4. Рівненський регіон// Економіка регіонів (областей) України: Навч. посіб. – К.: ЦУЛ, 2002. – С. 373-393.
5. Дєгтяр А. О. Використання системного аналізу в процесі прийняття і реалізації державно-управлінських рішень // Статистика України. – 2002. – № 3 (18). – С. 11-14.
6. Шибенюк М. О. Виховання інформаційної культури як шлях до підвищення якості підготовки сучасного фахівця // Теорія і практика управління соціальними процесами: філософія, психологія, педагогіка, соціологія. – 2006. – № 3. – С. 72-77.
7. Про сільський та сільський зелений туризм: Проект Закону України, 16 листопада 2004 року // http://www.rada.gov.ua:8080/pls/zweb/webproc4_1?id=&pf 3511=18364.
8. Алєксєєва Ю. Державне регулювання соціального туризму в Україні// Збірник наукових праць Національної академії державного управління при Президентові України. – 2004. – Вип. 1. – С. 182-191.
9. Полухина А. Н. Качество персонала в туристском сервисе (опыт социологического анализа) // Социс: Социологические исследования. – 2007. – № 2 (274). – С. 132-136.

Інші записи:

Не знайдено

На сьогодні існує значна кількість методів прийняття рішень, розроблена не однією науковою школою управління. Однак ці методи, методики та процедури “decision-making process” в державному управління впроваджуються повільно. Основними причинами цього постає неприйняття нових розробок та консервативність мислення багатьох управлінців різних щаблів державної вертикалі. Тому, перед наукою державного управління постає питання розроблення нових та удосконалення існуючих моделей, підходів, принципів, методів, процедур та методик підготовки й прийняття управлінських рішень, спираючись на напрацювання науки управління, в першу чергу, з урахуванням надання процесу державного управління в Україні стратегічного характеру [1, с.71].

Питаннями розробки дієвих методів прийняття рішень в системі державного управління зацікавлена значна частина науковців (Бабінова О., Бакуменко В.Д., Пухкал О.Г. тощо). Однак питання методики проведення “круглого столу” не розглядається в наукових публікаціях на належному рівні, особливо її специфікації в сфері туристичної діяльності, безпосередньо зосередженій на співпраці тріади “Влада-Громада-Бізнес” (однак питання про участь громадськості у процесах державотворення розглядається такими науковцями, як: Кушнарьов Є.П., Єфремов О.С., Барденюк В.І., Москаленко С.О., Кулініч О.В. тощо). Тому метою статті є опис особливостей методичного забезпечення проведення “круглого столу” та визначення його ефективності як методу прийняття управлінських рішень в сфері державного управління туризмом на регіональному рівні.

Безперечно, залучення громадськості до процесу прийняття рішень, до управління державними справами є однією із необхідних умов демократії. Лише за наявності тісної плідної співпраці влади з населенням можливо побудувати міцну демократію в країні. Більшість розвинених демократичних країн мають значний досвід щодо взаємодії органів публічної влади з громадськістю, використовують різноманітні технології та методики організації цього процесу [2, с.217]. Так, до основних методів їх ефективної співпраці слід віднести відкрите обговорення.

Відкрите обговорення – це означає не просто розпочати розповідати та аналізувати певне питання, а й запустити його механізм, поставити завдання з усіх дискусійних пунктів. Виділяють кілька моделей обговорення: “круглий стіл”, “мозковий штурм” та “командна ділова гра”.

“Круглий стіл” – це традиційне ділове обговорення, яке при всій його демократичності має елементи організованості, ідеали угоди та конвенції. Саме поняття “круглий стіл” відразу включає в себе такі принципи:

відсутність чітко визначених позицій, а є лише учасники обговорення спірного або дискусійного питання, яке виноситься на обговорення; позиції всіх учасників рівні: ніхто не має права бути вищим за інших. Поняття критика як конструктивна, так і деструктивна повинні бути повністю усунені, тому що кожен з учасників має беззаперечне право висловити свою точку зору в визначеного питання;

мета “круглого столу” визначається в ідеях та думках відносно проблеми, яка обговорюється, або суперечливого положення;

регламент “круглого столу” визначається для кращої організації процесу відкритого обговорення;

протокол – це манера обговорення, яка визначає що можна і чого не можна здійснювати під час “круглого столу” [3, с.23-24].

Основними кроками для здійснення круглого столу первинні стати:

визначення теми обговорення за 1,5-2 тижні до його початку та ознайомлення з нею потенційних учасників;

попереднє моделювання ходу круглого столу, визначення так званих “підставних осіб” – людей, що готують короткі повідомлення або доповіді з питань, що винесені на обговорення;

найоптимальнішою кількістю учасників відкритого обговорення є 6-20 осіб;

тривалість круглого столу – 1,5-2 години (хронологія пов’язана із психологічними особливостями зосередження/ розсіювання уваги особистості);

по закінченню круглого столу можливість фуршету або коктейлю.

Так, як приклад, 20 вересня 2007 року на базі Національного університету „Острозька академія” (м. Острог Рівненської області) було проведено круглий стіл „Стан та перспективи розвитку туризму в малих містах Рівненщини”, організаторами якого стали Управління культури і туризму Рівненської обласної державної адміністрації та кафедра документознавства та інформаційної діяльності факультету політико-інформаційного менеджменту Національного університету „Острозька академія”.

Метою проведення круглого столу було визначено: проаналізувати сучасний стан туристичної інфраструктури та окреслити основні шляхи розвитку цієї галузі в малих містах Рівненщини, відповідно до мети було визначено основні завдання: дати коротку характеристику стану туристичної діяльності в малих містах Рівненської області; здійснити експертне опитування стосовно визначення загального ступеня поінформованості представників малих міст Рівненщини про сучасний стан та перспективи розвитку туризму в своєму місті та в регіоні в цілому; розробити конкретні пропозиції органам державної влади щодо поліпшення стану розвитку туризму в малих містах регіону.

Основними методичними принципами діяльності учасників круглого столу постали:

принцип єдності інтересів представників владних та бізнесових структур, громадських організацій – усвідомлення перспективності розвитку кожного з малих міст як допоки латентного туристично-рекреаційного центру (це твердження стосується переважної більшості провінційних малих монофункціональних міст Рівненщини), який володіє достатнім історико-культурним та природно-рекреаційним потенціалом;

принцип комплексності – розгляд поняття “туристична діяльність” як цілого комплексу послуг: засобів розміщення (готелів, мотелів, кемпінгів, приватних садиб “зеленого туризму” тощо), послуг харчування (кафе, бари, ресторани, “колиби” тощо), комунікаційних (транспортних, телекомунікаційних тощо) та культури гостинності;

принцип узгодженості інтересів – прийняття рішень зводиться до дискусійного обговорення та прийняття рішень, які будуть задовольняти переважну більшість учасників круглого столу як представників органів державної влади, так і бізнесових та громадських організацій;

принцип варіантності, який передбачає можливість вирішення управлінських завдань різними методами та способами, що залежать від ситуаційного фактора.

Учасниками круглого столу було обрано представників органів державної влади, бізнесових та громадських організацій з: м. Березне, смт Володимирець, смт Гоща, смт Демидівка, м. Дубно, м. Здолбунів, м. Костопіль, м. Кузнецовськ, смт Млинів, м. Острог, м. Радивилів, смт Рокитне, м. Сарни – малих міст Рівненщини та обласного центру. Адже на сьогодні широко визначається необхідність досягнення „оптимального балансу у співпраці” між різними громадськими організаціями та владними структурами [4, с.87].

Відповідно до напрацювань круглого столу „Стан та перспективи розвитку туризму в малих містах Рівненщини” передбачалось отримання пропозицій щодо поліпшення стану розвитку туризму в малих містах регіону, які б ґрунтувались на співпраці органів державної влади, представників бізнесових та громадських структур малих міст.

Усвідомлюючи нагальні проблеми та перспективи розвитку туристичної діяльності учасники круглого столу „Стан та перспективи розвитку туризму в малих містах Рівненщини” визначили, що першим пріоритетним напрямком роботи щодо становлення туризму в регіоні повинна стати розробка, затвердження та постійний контроль за впровадженням Стратегії сталого розвитку туризму та курортів регіону, а також спеціальної Стратегії розвитку туризму в малих містах Рівненщини, що переставляють собою систему цілей і пріоритетів місцевої соціально-економічної політики, а також найважливіших напрямків і засобів реалізації зазначених цілей [5, с.96]. Кожен з цих офіційних документів повинен мати специфічне інформаційне наповнення: SWOT-аналіз соціально-економічної ситуації в місті, на основі якого здійснюється стратегічний вибір міста – стратегічні пріоритети соціально-економічного розвитку (у більшості випадків для Рівненської області – це туристично-рекреаційна діяльність, розвиток транспортної інфраструктури та сфери послуг), а також ресурсне забезпечення, необхідне для реалізації цих пріоритетів та механізми їх використання.

Наступним напрямком діяльності органів державної влади, необхідним на сучасному етапі, експерти визначили удосконалення Регіональної програми розвитку туризму до 2010 року та доповнення її заходами щодо святкування Року туризму та курортів на регіональному рівні. На виконання Указу Президента України від 21 лютого 2007 року № 136/2007 „Про заходи щодо розвитку туризму і курортів в Україні” [6], з метою створення сприятливих умов для розвитку галузі туризму та діяльності курортів, стимулювання в’їзного та внутрішнього туризму, розбудови туристичної інфраструктури було підготоване відповідне розпорядженням Голови Рівненської обласної державної адміністрації № 123 від 26 березня 2007 року [7]. За цим розпорядженням було визначено розробити районним державним адміністраціям та виконавчим комітетам рад міст обласного значення районні (міські) заходи щодо святкування Року туризму та курортів на рівні адміністративних одиниць.

Тому, наступним напрямком діяльності по налагодженню туристичної діяльності в регіоні учасниками круглого столу було визначено створення сприятливого інвестиційного клімату на Рівненщині для розвитку сфери туризму і діяльності курортів. На сьогодні багато дослідників визначають, що пріоритетними напрямами інвестування є розвиток виробничої та соціальної інфраструктури, туризму, а також реалізація проектів і програм, спрямованих на розв’язання загальнодержавних, міжрегіональних і регіонально-галузевих проблем [8, с. 20]. З метою пожвавлення діяльності інвесторів доцільно сприяти та заохочувати створення громадськими організаціями проектів, які спрямовані на розвиток туристичної інфраструктури малих міст Рівненщини.

А для здійснення найважливіших програм і проектів, спрямованих на розвиток малих міст, можуть залучатись також і іноземні інвестиції. Позитивними сторонами залучення іноземного капіталу в рекреаційно-туристичну сферу України доцільно назвати:

стимулювання розвитку інфраструктури, адже внесок туристично-рекреаційного комплексу у формування сталого суспільства визначається його функціями: 1) методико-біологічною (оздоровлення, відновлення фізичних сил людей); 2) соціально-культурною (вплив на зайнятість, відродження народних промислів, традицій, пізнання); 3) економічною (вплив ВВП, платіжний баланс, розвиток господарської структури, залучення валютних коштів); 4) політичною (утвердження держави, її інтеграція до світового співтовариства тощо) [9, с.225];

збільшення рівня комплексного використання лікувальних ресурсів та впровадження сучасних технологій рекреації;

накопичення закордонного організаційного і управлінського досвіду;

підвищення: адаптації суб’єктів господарювання до умов конкурентного середовища (формування цілісної виробничо-технологічної підсистеми сприятиме забезпеченню інноваційної сфери всіма видами посередницьких послуг та інтеграції відповідних блоків інфраструктури, зокрема: трансферу технологій від власника наукової розробки до споживача; забезпечення захисту прав інтелектуальної власності); конкурентноздатності вітчизняних курортів; рівня кваліфікації працівників; якості робіт і послуг; проведення експертизи інноваційних, науково-технічних проектів;

ріст бюджетних доходів і зменшення бюджетних навантажень. Субсидії і бюджетні кредити, інвестиційні і податкові преференції можуть надаватися тим, хто вироблятиме нові види товарів, що вимагають новітніх технологій, орієнтованих на збут за межами міста і, тим самим, створюють додаткові доходи для міста; зниження залежності від імпорту та покращення платіжного балансу [10, с.75].

Одним із важливих рішень учасників круглого столу стало запровадження дієвих механізмів стимулювання для будівництва нових та реконструкції наявних об’єктів туристичної та курортної інфраструктури Рівненської області, зокрема розвиток української транспортної інфраструктури. Для Рівненщини особливо актуальним є усвідомлення пріоритетності розвитку області як “туристичної території”, транзитного коридору, особливо для спортивних вболівальників футбольного чемпіонату “Євро-2012”.

Питання розвитку туристичної інфраструктури безпосередньо пов’язане з розвитком і створенням розвиненої мережі інформування потенційних туристів через засоби масової інформації, засоби мережу Internet (розробка постійно обновлюваних web-сайтів та web-сторінок малих міст Рівненщини, які б містили інформацію довідкового та позиційного характеру). А також доцільним є створення наскрізної інформаційної бази даних області, яка б містила інформацію аналітичного та довідкового характеру про історико-культурний, рекреаційний, інвестиційний тощо потенціал регіону. Адже для подальшого успішного розвитку туристично-рекреаційної сфери в Україні необхідно, перш за все, забезпечити її раціональне планування і дієве управління. Наявний потенціал розвитку туризму в умовах кожного регіону необхідно використовувати творчо та системно, що створить наступні переваги: інвестиційні надходження і додаткові прибутки, нові робочі місця; модернізація туристичної інфраструктури, зв’язку, транспортного сполучення, комунальних об’єктів і служб; впровадження інновацій і нових технологій; розв’язання проблем навколишнього середовища і збереження історико-культурної спадщини [11, с.263-265].

Розробка і реалізація запропонованих кроків для підвищення туристичного іміджу Рівненщини сприятиме удосконаленню господарського (соціально-економічного) комплексу регіону; формуванню і розвитку інфраструктури туризму, освіти і підприємництва відповідно до вимог сучасного глобалізованого європейського інформаційного простору; розширенню асортименту та значному підвищенню попиту на туристсько-екскурсійні послуги; створенню нових робочих місць і підвищенню рівня зайнятості місцевого населення; збереженню історико-культурної спадщини та природно-заповідного фонду; забезпеченню додаткових надходжень у місцеві, обласний і державний бюджети.

Відповідно ефективність методу “круглого столу” – це досягнення цілі (прийняття пропозицій або конкретних рішень) з мінімальною затратою ресурсів і управлінської енергії в як найкоротший період. Отже, доцільно визначити, що використання методу “круглий стіл” для прийняття рішень в системі управління туризмом, особливо на регіональному рівні, де відбувається особливо тісна співпраця населення – територіальної громади бізнесових організацій з органами державної влади, є особливо доцільним та порівняно ефективним. Рішення, які приймаються під час круглих столів зазвичай мають рекомендаційний характер і не вимагають контролю за їх виконанням, однак більшість пропозицій приймаються до уваги представниками державних адміністрацій та органів місцевого самоврядування під час здійснення практичних кроків або ж розробки планів та програм подальшої діяльності.

Подальше опрацювання методики проведення круглих столів за участі тріади “Влада-Громада-Бізнес” є перспективним та таким, що потребує подальшої деталізації та удосконалення. Адже в кінцевому результаті ефективність державного управління в демократичному суспільстві безпосередньо пов’язана з підвищенням якості життя кожної конкретної людини. Саме такий прямий та опосередкований результат є головним критерієм соціальної ефективності будь-яких управлінських рішень та відповідних дій.

Література:

1. Бакуменко В.Д. Проблема вдосконалення прийняття управлінських рішень у контексті розвитку процесу державного управління в Україні// Актуальні проблеми державного управління: Збірник наук. праць УАДУ при Президенті України (Львів. філіал). – Львів, 2001. – Вип. 5. – С.66-72.
2. Бабінова О. Методи залучення громадськості до прийняття управлінських рішень: зарубіжний досвід// Ефективність державного управління: Збірник наук. праць ЛРІДУ НАДУ. – Львів, 2004/2005. – Вип. 6/7. – С.217-224.
3. Осовська Г.В. Комунікації в менеджменті: Навч. посібник. – К.: Кондор, 2003. – 216 с.
4. Москаленко С.О. Управління взаємодією з громадськими організаціями як суб’єктами соціальної політики// Демократичні стандарти професійного навчання та діяльності публічних службовців: теорія та практика: Матеріали міжнар. наук.-практ. конф. (22 березня 2007 року): У 2 ч. – Львів, 2007. – Ч.2. – С.87-91.
5. Амітан В. Формування концепції розвитку міст (теоретичний аспект)// Регіональна економіка. – 2002. – № 4 (26). – С.90-98.
6. Про заходи щодо розвитку туризму і курортів в Україні: Указ Президента України № 136/2007, 21 лютого 2007 року// http://www.president.gov.ua/documents/5780.html.
7. Про обласні заходи щодо підготовки та проведення в 2008 році Року туризму та курортів в Україні: Розпорядження Голови Рівненської облдержадміністрації № 123, 26 березня 2007 року//http://www.rv.gov.ua/sitenew/main/ua/catalog/item/395.htm.
8. Стеба В. До питання реалізації положень Закону України “Про затвердження Загальнодержавної програми розвитку малих міст”// Україна: аспекти праці: Наук.-екон. та суп.-політ. журнал. – 2006. – № 7. – С.18-25.
9. Охріменко А. Особливості функціонування рекреаційного комплексу в умовах сталого розвитку// Регіональна економіка. – 2002. – № 2 (24). – С.224-228.
10. Петрович Й., Гарван В. Управління інвестиційною діяльністю в рекреаційно-туристичній сфері// Регіональна економіка. – 2004. – № 1 (31). – С.70-76.
11. Судова-Хом’юк Н. Управління інвестиційними процесами в туристично-рекреаційному комплексі України// Регіональна економіка. – 2002. – № 3 (25). – С.260-265.

Інші записи:

Не знайдено

Системний та комплексний підходи у вирішенні проблем, яка виникає під час управлінського процесу. Вони характеризуються такими основними параметрами як…

Система прийняття державних рішень в сфері туризму вивчається як елемент усієї системи державного управління, яка, в свою чергу, є підсистемою соціального управління. Причому таке поліцентричне включення простежується на всіх етапах процесу прийняття рішень.

Розгортання мети від моменту висунення до кінцевого результату, до якого веде її реалізація. Рішення не може бути прийнятим без достатнього порівняння стану галузі туризму в регіоні, якого він досягає, з тим станом, який ставиться за мету.

Ієрархічний (багаторівневий) спосіб висунення мети (цілі), аналіз взаємозв’язків між цілями на всіх рівнях управлінської вертикалі.

Чітке структурування ситуації, яка потребує визначення, за ступенем власне невизначеності. Проведення SWOT-аналізу та проблемного аналізу регіону, виділення основних “проблемних місць” та/або “точок дотику”.

Прийняття єдиного рішення як результату вибору (принцип синергізму, який виходить з нелінійності, багатофакторності процесів, що відбуваються у суспільстві в цілому та в туристичні сфері зокрема, принципової нестабільності будь-яких соціальних систем). Для цього під час процесу прийняття рішення виявляється якомога більша кількість альтернативних варіантів управлінських гіпотез (сценаріїв подальшого розвитку туристичної ситуації), а не витрата зусиль на обґрунтування одного варіанта (доцільність якого є невизначеною).

Кількісна оцінка витрат ресурсів (як матеріальних, так і нематеріальних) та визначення ефективності результатів по кожному альтернативному сценарію.

Комплексний (полікритеріальний) підхід до оцінки того варіанта, який може бути визнаний найбільш доцільним – оптимальним. При цьому слід розмежовувати концептуальні поняття “принцип оптимальності” та “критерій оптимальності”. Останній може містити в собі перелік підкритеріїв.

Ґрунтовне фундаментальне та прикладне теоретичне обґрунтування туристичних новацій (понять, категорій тощо). Особи, що залучаються до процесів розробки та планування комплексних програм та стратегічних планів розвитку регіонального туристичного продукту повинні володіти знаннями в галузях права України та міжнародного права, інформатики, теорії та практики туристичної діяльності.

Принцип цільової орієнтації виконавців рішень полягає в тому, що йому конкретно встановлюються відносно самостійні задачі, впорядкована сукупність яких реалізує систему заданих чітко сформульованих цілей. Виходячи з цього, об’єктивно обумовлена і науково обґрунтована структура цілей програми реалізації державно-управлінських рішень може бути покладена в основу не тільки процесу формування комплексу управлінських впливів на об’єкт управління, але і побудови апарату програмно-цільового управління, визначення складу безпосередніх виконавців програми [2, с. 13].

Демократизм – залучення широкого громадськості до обговорення проблем та пропозицій щодо розвитку туризму та туристичної інфраструктури. Так, наприклад, основними завданнями Програми із забезпечення участі громадськості Рівненщини у формуванні та реалізації державної політики і вивчення суспільної думки на 2006-2009 роки, затвердженої Розпорядженням Голови Рівненської обласної державної адміністрації № 306 від 19 липня 2006 року [3], є:

створення системи постійного діалогу, взаємодії інститутів громадянського суспільства і місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування;

організація постійних соціологічних досліджень громадської думки щодо діяльності місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування з визначенням на конкурсній основі виконавців таких досліджень;

організація та проведення конкурсів з визначення нових форм участі громадськості у прийнятті та реалізації рішень органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, залучення переможців таких конкурсів як експертів до участі у вирішенні соціально-економічних проблем;

розроблення пропозицій щодо стратегії розвитку інститутів громадянського суспільства;

посилення взаємодії з громадськими інституціями для забезпечення реалізації громадянами конституційного права на участь в управлінні державними справами;

координація заходів, пов’язаних з проведенням консультацій громадськості, врахування громадської думки під час прийняття рішень органами виконавчої влади;

сприяння соціально-економічному розвитку Рівненщини, утвердженню авторитету області в Україні та за її межами;

проведення “круглих столів”, семінарів, прес-конференцій, інших заходів з метою роз’яснення курсу України на інтеграцію в Європейські та Євроатлантичні структури.

Як приклад, 20 вересня 2007 року відбувся круглий стіл „Стан та перспективи розвитку туризму в малих містах Рівненщини”, організаторами якого стали Сектор туризму та курортів Рівненської обласної державної адміністрації та кафедра документознавства та інформаційної діяльності факультету політико-інформаційного менеджменту Національного університету „Острозька академія”. Метою проведення цього заходу постав аналіз сучасного стану туристичної інфраструктури та окреслення основних шляхів розвитку цієї галузі в малих містах Рівненщини (розробка конкретних пропозиції органам державної влади щодо поліпшення стану розвитку туризму в малих містах регіону).

Недопустимість необґрунтованого копіювання зарубіжного досвіду у туристичній сфері. Адже сліпе впровадження іноземних алгоритмів може бути згубним для галузі. Без раціонального розгляду національної специфіки становлення та розвитку туристичної сфери та розробки, відповідно до цього, нових механізмів управління нею, не можливий поступальний розвиток туризму (проголошений пріоритетним/ стратегічним напрямком розвитку сучасної економіки України).

Особливо актуальним на сьогодні є підготовка до проведення футбольного чемпіонату у 2012 році. Як для Китаю Олімпіада 2008 року є виразом престижу [1, с.383], так само і для України “Євро-2012”. З огляду на це, пришвидшення та покращення системи прийняття управлінських рішень, особливо в галузі туризму (яка дозволяє координувати розвиток/ поступальну діяльність в суміжних/ дотичних сферах суспільного виробництва), є основним завданням органів державної влади всі рівнів. Без відлагоджених механізмів прийняття рішень підготовка до чемпіонату може постраждати.

Література:

1. Zajdler E. Chiny – dwa oblicza// Problemy rozwoju turystzki edukaczjno-kulturowej w Polsce i na Świecie. – 2007. – Tom IX. – S. 381-388.
2. Дєгтяр А.О. Використання системного аналізу в процесі прийняття і реалізації державно-управлінських рішень// Статистика України. – 2002. – № 3 (18). – 82 с. – С.11-14.
3. Про Програму із забезпечення участі громадськості Рівненщини у формуванні та реалізації державної політики і вивчення суспільної думки на 2006-2009 роки: Розпорядження Голови Рівненської обласної державної адміністрації № 306, 19 липня 2006 р.// http://www.rv.gov.ua/sitenew/main/ua/catalog/item/159.htm.

Інші записи:

Не знайдено

В статті здійснюється спроба розгляду нормативно-правових засад розвитку туристичної сфери в малих містах на прикладі Рівненської області. Особлива увага приділяється визначенню регіональних нормативних актів, що сприяють розвитку різних видів туризму в області.

Туризм як вид соціально-економічної діяльності здійснює вплив на створення і розвиток культурного потенціалу, призводить до гармонізації відносин між різними країнами і народами, змушує уряди, громадські організації і комерційні структури активно брати участь у справі збереження і оздоровлення оточуючого середовища. Тому вдосконалення законодавчої бази розвитку туризму національному та нормативно-правових засад на регіональному рівнях, відіграє важливу роль у вирішенні соціальних проблем міст та регіонів їх розташування. У багатьох країнах світу саме за рахунок туризму створюються нові робочі місця, підтримується рівень життя населення, створюються передумови для покращення платіжного балансу країни. Розвиток туризму сприяє підвищенню рівня освіти, удосконаленню системи медичного обслуговування населення, втіленню нових засобів розповсюдження інформації тощо.

На сьогодні актуальним постає розгляд нормативно-правових засад розвитку регіональної туристичної сфери в малих містах України. Адже малі міста є найчисленнішою за кількісним складом групою міст, значна частина їх – це адміністративні центри районів. З малими містами безпосередньо пов’язане життя майже 22 млн. міських та сільських жителів. Ці міста відіграють важливу роль у формуванні поселенської мережі та розвитку і розміщенні продуктивних сил України [3].

На сьогодні питаннями нормативно-правового забезпечення туристичної діяльності України зацікавлена значна кількість дослідників, зокрема С.В. Максименко, А.Г. Бобкова, Г.М. Долматов тощо. Аналізуючи видані праці та наукові публікації останнього часу, слід зазначити, що сучасних комплексних досліджень / аналізу нормативно-правової бази на регіональному рівні є незначна кількість, як приклад, О. Шаптала розробляє питання нормативно-правової бази функціонування і розвитку сфери рекреаційного обслуговування в Автономній Республіці Крим, О.Б. Василів займається дослідженням туристично-рекреаційної сфери Івано-Франківщини та Карпатського регіону та ін.

Однак праць, які б стосувались комплексного аналізу регіонального правового забезпечення туристично-рекреаційної сфери в Рівненській області не існує. Тому метою статті постає аналіз регіональної нормативно-правової бази розвитку туристичної сфери в малих містах Рівненщини.

Відтак, до основної національної нормативної бази, що регулюють розвиток туризму та туристичної інфраструктури в малих містах України доцільно віднести: Закони України “Про внесення змін до Закону України „Про туризм”” № 1281-IV від 18 листопада 2003 року, “Про курорти” № 2026-III від 5 жовтня 2000 року, “Про затвердження Загальнодержавної програми розвитку малих міст” № 1580-IV від 4 березня 2004 року, “Про охорону культурної спадщини” № 1805-III від 25 липня 2000 року тощо; Постанову Верховної Ради України “Про Концепцію сталого розвитку населених пунктів” № 1359 від 24 грудня 1999 року та Постанову Кабінету Міністрів України “Про затвердження державної програми розвитку туризму на 2002-2010 роки” № 583 від 29 квітня 2002 року, а також інші нормативно-правові акти, видані Верховною Радою, Кабінетом Міністрів та Президентом України.

Зокрема, відповідно до Указу Президента України № 136/ 2007 від 21 лютого 2007 року “Про заходи щодо розвитку туризму і курортів в Україні” [9], 2008 рік проголошено Роком туризму та курортів в Україні. Цим самим було визнано перспективність туристичної діяльності для України.

В Програмі діяльності Кабінету Міністрів України “Український прорив: для людей, а не політиків”, затвердженої Постановою КМ України № 14 від 16 січня 2008 року [7], визначено, що збереження та актуалізація національної культурної спадщини повинні передбачати створення належної нормативно-правової бази та відповідне матеріально-технічне забезпечення. Для реалізації цієї мети одним із кроків необхідно розробити та реалізувати Державну програму популяризації національної культурної спадщини серед учнівської та студентської молоді, Державну програму збереження та використання замків України, Державну програму реставрації та розвитку національних історико-культурних заповідників. Також означено, що з метою ефективного використання унікального культурного потенціалу України, піднесення її іміджу в світі Уряд сприятиме розвитку туристично-курортної сфери, створенню конкурентоспроможного вітчизняного туристичного продукту.

Щодо основних заходів з реалізації державної політики щодо забезпечення сталого розвитку населених пунктів (до яких безперечно відносяться міста, чисельністю населення до 50 тис. осіб – малі міста), то для раціонального використання рекреаційних ресурсів:

1. Проводиться інвентаризація рекреаційного фонду України з визначенням його частини, яка може підлягати сертифікації за міжнародними вимогами і використовуватися для вітчизняного та іноземного туризму (у тому числі сільського);

2. Визначаються території земель історико-культурного призначення, цінних джерел мінеральних вод, ропи озер та покладів лікувальних грязей, цінних ландшафтів, рекреаційні ресурси в межах населених пунктів і на прилеглих до них територіях, інші цінні природні території та об’єкти; встановлюється та забезпечується відповідний режим їх використання. Адже одним із завдань соціального розвитку малих міст та територій їх розташування є охорона культурної спадщини відповідно до Закону України “Про охорону культурної спадщини” [11] шляхом реконструкції та реставрації пам’яток культурної спадщини в малих містах, формування мережі будинків ремесел з відродженням національної культури та народних ремесел;

3. Створюються округи санітарної охорони в межах курортів для забезпечення збереження курортологічних ресурсів, їх охорони від забруднення, пошкодження та передчасного виснаження;

4. Розширюється система приміських природоохоронних територій з подвійною функцією: як легенів міст та зон короткочасового відпочинку;

5. Враховуються вимоги та умови щодо розвитку і охорони рекреаційних ресурсів під час планування і забудови населених пунктів [10].

Основним нормативним актом, що регулює розвиток малих міст України є Закон України “Про затвердження Загальнодержавної програми розвитку малих міст” № 1580-IV від 4 березня 2004 року [3]. В ньому визначено, що малі міста, які належать до категорії історичних, історико-культурних та туристичних центрів, будуть включені до системи туристичних маршрутів держави. Одночасно з розвитком туризму та рекреації розвиватимуться пов’язані з ними галузі та види діяльності. Крім забезпечення розвитку туризму стимулюватимуться: розвиток науки, підготовка кадрів (для екскурсійної справи, перекладачів тощо), фестивальна, театрально-концертна, спортивно-видовищна діяльність.

Виконання Загальнодержавної програми розвитку малих міст сприятиме:

збереженню історичного середовища малих міст, розвитку малих міст, що є рекреаційними і туристичними центрами, пожвавленню туристичної галузі як однієї з найперспективніших в економіці;

забезпеченню сталого розвитку економіки та соціальної сфери малих міст, збільшенню ресурсних можливостей територій та підвищенню якості управлінських рішень з цих питань;

залученню коштів державного і місцевих бюджетів, фізичних та юридичних осіб України та інших держав до виконання заходів соціально-економічного розвитку малих міст, значному скороченню централізованих державних видатків, їх ефективному використанню [3].

Відповідно до чинних національних нормативно-правових актів на регіональному рівні створюються документи, в яких визначаються основні практичні кроки для реалізації державної регіональної політики та розвитку туризму на рівні області. Зокрема, Регіональна програма розвитку туризму до 2010 року в Рівненській області [12] покликана стимулювати розвиток ринкових відносин, в’їзного і внутрішнього туризму як важливих чинників підвищення рівня життя населення, утворення додаткових робочих місць, поповнення обласного і районних бюджетів та ефективне використання рекреаційного потенціалу Рівненщини, визначити перспективи подальшого розвитку туристичної сфери в регіоні. Також передбачається здійснення комплексу заходів щодо удосконалення системи управління туристичною галуззю, зміцнення існуючої матеріальної бази, створення умов для реалізації інвестиційних проектів, розвитку туристичної інфраструктури, задоволення потреб галузі у висококваліфікованих кадрах, здійснення заходів державної підтримки рекламно-інформаційної діяльності, участі в розробленні інноваційних проектів.

Основною метою програми є створення конкурентоспроможного туристичного продукту області, здатного максимально задовольнити туристичні потреби населення Рівненщини, забезпечення на цій основі комплексного розвитку районів за умови збереження екологічної рівноваги та культурної спадщини.

Основними завданнями регіональної програми розвитку туризму до 2010 року є: забезпечення сталого розвитку туристичної галузі та підвищення її частки в економічних показниках області; підвищення рівня життя громадян і створення додаткових робочих місць; збільшення частки очікуваних доходів від туристичної галузі у бюджетах всіх рівнів; утвердження туристичного продукту області на всеукраїнському та міжнародному рівні.

Відповідно Регіональною програмою визначаються такі напрями розвитку туризму:

удосконалення системи управління галуззю;

зміцнення матеріальної бази туризму;

підвищення якості та розширення асортименту туристичних послуг;

підвищення ефективності використання рекреаційних ресурсів та об’єктів культурної спадщини;

поліпшення інформаційного (створення та постійне оновлення інформаційного банку даних про засоби розміщення на території області всіх форм власності; створення і ведення єдиного автоматизованого реєстру об’єктів туристично-рекреаційного комплексу Рівненщини всіх форм власності тощо) та рекламного забезпечення (зокрема виготовлення кіно- та відеопродукцї, яка представлятиме Рівненщину як туристичний регіон, та забезпечення її участі у Міжнародному фестивалі туристичних фільмів “Вітер мандрів”);

поліпшення кадрового забезпечення (зокрема на державному рівні одним із нормативно-організаційних кроків регулювання практичного функціонування туристичного бізнесу та його кадрового потенціалу в Україні постали Ліцензійні умови провадження туроператорської та турагентської діяльності, затверджені Наказом Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва та Міністерства культури і туризму України від 11 вересня 2007 року № 111/55, зареєстровані в Міністерстві юстиції України 28 вересня 2007 року за № 1123/14390).

Аналізуючи стан виконання Регіональної програми розвитку туризму до 2010 року в Рівненській області, можна визначити, що на сьогодні відбулось удосконалення структури управління у туристичній галузі на обласному рівні, визначено конкретних осіб, відповідальних за розвиток галузі туризму на місцях.

На стадії розробки знаходяться комплексні програми розвитку та збереження туристичних регіонів і об’єктів області: мм. Острога, Дубно, Корця, державного історико-меморіального заповідника “Поле Берестецької битви”, територій навколо Хрінницького водосховища, озера Білого, вітряних млинів в с. Витків, Красносілля, с. Шекичин Гощанського р-ну, водяного млина в с. Городок Рівненського р-ну, парку та палацу-садиби Валевських в Гощі, Юзефінського парку Рокитнівського р-ну, регіональних ландшафтних парків “Прип’ять-Стохід”, “Надслучанський”, “Дермансько- Мостівський” тощо.

Рівненська обласна державна адміністрація, зокрема Сектор туризму і курортів, активно сприяє проведенню в області Всеукраїнського фестивалю гумору „Нобельська премія”, міжнародного молодіжного фестивалю традиційної народної культури „Древлянські джерела”, Всеукраїнського молодіжного еколого-мистецького фестивалю „Біле озеро”, молодіжного рок-фестивалю „Тарас Бульба” та інших. Територією Рівненщини постійно проводяться прес-тури для журналістів всеукраїнських засобів масової інформації.

З метою виконання регіональної програми розвитку туризму до 2010 року та додаткових заходів щодо її реалізації, схвалених відповідно розпорядженнями голови Рівненської обласної державної адміністрації від 15 листопада 2002 року № 662 [12], від 14 грудня 2004 року № 647 [1], від 20 грудня 2007 року № 607 [2] в області здійснюється робота щодо розвитку туристичної інфраструктури області, сприяння розвитку перспективних напрямів туризму, зокрема сільського, популяризації місцевого туристичного продукту та просування його на всеукраїнський і міжнародний туристичні ринки.

Відтак, Розпорядженнями голови Рівненської ОДА № 331 від 2 серпня 2003 року [5], № 394 від 1 серпня 2003 року [6], № 306 від 21 червня 2004 року [4] відповідно затверджено заходи щодо державної підтримки розвитку сільського туризму в Рівненській області на 2006-2010 роки, щодо розвитку іноземного та внутрішнього туризму та щодо підтримки розвитку молодіжного та дитячого туризму в області.

Відповідно до Розпорядження голови Рівненської облдержадміністрації № 334 від 5 липня 2004 року “Про заходи щодо виконання в області програми розбудови туристичної інфраструктури за напрямками національної мережі міжнародних транспортних коридорів та основних транспортних магістралей у 2004-2010 роках” [8] розвиток транспорту та інженерно-технічної інфраструктури малих містах області здійснюватиметься шляхом технічного переоснащення підприємств автомобільного та залізничного транспорту, зв’язку, аеропортів, річкових портів, реабілітації дорожніх мостів, вулиць за рахунок виділення централізованих коштів та використання позик.

Реалізація зазначених заходів поряд із розвитком і реконструкцією дорожньої мережі сприятиме створенню ефективної індустрії туризму, удосконаленню готельного господарства, максимальному використанню діючих зон відпочинку та лікування.

Проаналізовані регіональні документи є лише загальними маркерами розвитку туристичної діяльності Рівненщини. Доцільним є розроблення Комплексної стратегії розвитку туристичної інфраструктури області (включаючи суміжні сфери) на період до 2015-2020 років, на основі якої розробляти конкретні кроки по кожному із попередньо визначених перспективних видів туризму в регіоні в цілому та в малих містах зокрема. Розпорядженням голови Рівненської облдержадміністрації № 607 від 20 грудня 2007 року “Про додаткові заходи щодо реалізації регіональної програми розвитку туризму до 2010 року” [2] визначено головні напрями розвитку туризму на Рівненщині:

1. Історично-культурний туризм – в малих містах Острог, Дубно, Корець, Гоща та селах Рівненщини;

2. Рекреаційний туризм – як приклад проект “Рівненщина – озерний край”;

3. Релігійний туризм, зокрема орієнтований на місця, пов’язані з розвитком Православ’я;

4. Військово-патріотичний туризм, з орієнтацією на місця, пов’язані з історією Української Повстанської Армії та партизанського руху на Рівненщині – “Рівненська область – Область Партизанської Слави”;

5. Екстремальний туризм, мисливство, рибальство;

6. Зелений туризм.

Додатково попередній маркетинговий аналіз регіональної специфіки та можливостей інфраструктури малих міст Рівненщини свідчить, що перспективними видами туризму є: культурно-мистецький, маршрутно-пізнавальний (маршрути екологічних стежок на територіях регіональних ландшафтних парків “Надслучанський” та “Дермансько- Мостівський” тощо), фестивальний (“Нобельська премія”, „Древлянські джерела”, „Біле озеро”, „Тарас Бульба” тощо), спортивний (зокрема: сплави річками області; перспективним є створення туристсько-спортивної бази в зоні стаціонарної рекреації на території регіонального ландшафтного парку “Надслучанський” Березнівського району; на базі Мирогощанського аграрного коледжу доцільно організувати центр кінного туризму з відповідною інфраструктурою) тощо.

На сьогодні існує проект розпорядження Кабінету Міністрів України “Про затвердження Стратегії сталого розвитку туризму і курортів в Україні”, за яким нормативно-правове забезпечення сталого розвитку туризму і курортів потребує вирішення комплексу організаційно-правових питань щодо розроблення та прийняття нормативно-правових актів, передбачених Законами України “Про туризм” та “Про курорти”, розроблення Державної програми розвитку туризму до 2015 року та сприяння у розробці відповідних місцевих програм. Тому в подальшому очікується удосконалення регіональної нормативної бази кожного з малих міст та Рівненщини як регіону в цілому.

Звичайно, стимулювання розвитку малих міст, зокрема за рахунок сприяння туристичній активності, забезпечуватиметься на засадах концентрації державних та місцевих ресурсів у регіонах з метою досягнення найбільшої ефективності їх використання, конкурентності, партнерства [3], яке передбачає співпрацю органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування з недержавними організаціями та суб’єктами господарювання в питаннях розвитку малих міст.

Отже, виконання Програми розвитку туризму на Рівненщині до 2010 року та допоміжних нормативно-правових актів в сфері туристичної діяльності на рівні регіону дасть змогу відновити і зміцнити існуючу матеріально-технічну базу туризму, створити якісний туристичний продукт, що здатний максимально задовольнити потреби населення, забезпечити комплексний розвиток регіонів області, здійснити реконструкцію діючих рекреаційних об’єктів, провести відновлення, реставрацію та збереження пам’яток історії, культури і архітектури, заповідних зон і природних ландшафтів, створити передумови для залучення іноземних інвестицій, забезпечить створення високоприбуткової галузі економіки, яка задовольнить потреби внутрішнього та іноземного туризму.

Джерела:

1. Про додаткові заходи щодо реалізації регіональної програми розвитку туризму до 2010 року: Розпорядження голови Рівненської ОДА № 647, 14 грудня 2004 року. – Рівне, 2004.
2. Про додаткові заходи щодо реалізації регіональної програми розвитку туризму до 2010 року: Розпорядження голови Рівненської ОДА № 607, 20 грудня 2007 року. – Рівне, 2007.
3. Про затвердження Загальнодержавної програми розвитку малих міст: Закон України № 1580-IV, 4 березня 2004 року // Відомості Верховної Ради. – 2004. – № 24. – С. 332.
4. Про затвердження заходів щодо державної підтримки розвитку молодіжного та дитячого туризму: Розпорядження голови Рівненської ОДА № 306, 21 червня 2004 року. – Рівне, 2004.
5. Про затвердження заходів щодо державної підтримки розвитку сільського туризму в Рівненській області на 2006-2010 роки: Розпорядження голови Рівненської ОДА № 331, 2 серпня 2003 року. – Рівне, 2003.
6. Про затвердження заходів щодо розвитку іноземного та внутрішнього туризму: Розпорядження голови Рівненської ОДА № 394, 1 серпня 2003 року. – Рівне, 2003.
7. Про затвердження Програми діяльності Кабінету Міністрів України “Український прорив: для людей, а не політиків”: Постанова Кабінету Міністрів України № 14, 16 січня 2008 року // http://www.kmu.gov.ua.
8. Про заходи щодо виконання в області програми розбудови туристичної інфраструктури за напрямками національної мережі міжнародних транспортних коридорів та основних транспортних магістралей у 2004-2010 роках: Розпорядження голови Рівненської ОДА № 334, 5 липня 2004 року . – Рівне, 2004.
9. Про заходи щодо розвитку туризму і курортів в Україні: Указ Президента України № 136/2007, 21 лютого 2007 року // http://www.president.gov.ua/documents/5780.html.
10. Про Концепцію сталого розвитку населених пунктів: Постанова Верховної Ради України № 1359, 24 грудня 1999 року // Відомості Верховної Ради. – 1999. – № 52. – С. 781.
11. Про охорону культурної спадщини: Закон України № 1805-III, 25 липня 2000 року// Відомості Верховної Ради. – 2000. – № 39. – С. 333.
12. Про регіональну програму розвитку туризму до 2010 року: Розпорядження голови Рівненської ОДА № 662, 15 листопада 2002 року. – Рівне, 2002.

Інші записи:

Не знайдено

Туризм розпочинає своє становлення на місцевому та регіональному рівнях управління. Тому, як приклад, для раціонального регіонального управління туристичною діяльністю Рівненщини доцільним є створення стратегічного плану розвитку туризму області в цілому та в малих містах зокрема. Слід зазначити, що на сьогодні на території області розташовано 10 малих міст. Відповідно до Загальнодержавної програми розвитку малих міст [4] для міст, що мають значні природний та історико-культурний потенціали (історичні, історико-архітектурні, культурні та туристичні центри), є формування перспективного напрямку розвитку туристичних функцій із збереженням і можливим господарським використанням об’єктів культурної спадщини, захист довкілля, обмеження господарської діяльності на територіях історичних ареалів міст.

Отже, Стратегія розвитку туризму в малих містах Рівненщини повинна передбачати комплексний структурно-функціональний методичний підхід, який полягає у поєднанні різноманітних компонентів туристичної індустрії та її інфраструктури. Такий стратегічний план має включати декілька підпрограм, а саме:

програму розвитку готельної інфраструктури регіону. В Регіональній програмі розвитку туризму до 2010 року лише вказано про те, що власну матеріальну базу / власний засіб розміщення має лише ДП “Рівнетурист” АТ “Укрпрофтур”, в якому обладнано 96 номерів на 158 місць, хоча загалом в області налічується понад 20 закладів для розміщення туристів і відпочиваючих на 1310 місць. Однак також і визначаються окремі кроки до покращення ситуації з розміщенням туристичних потоків [5];

спеціальні програми з окремих видів внутрішнього туризму (зеленого сільського та ділового, історико-культурного та спортивного туризму, а також туризму вихідного дня);

спеціальну програму розвитку міжнародного туризму, адже область володіє значним потенціалом для залучення іноземних туристичних потоків (зокрема, поляків, росіян, євреїв та інших національностей [7, с. 93]);

програму благоустрою регіональної інфраструктури із врахуванням конкретних перспектив розвитку туризму. На сьогодні Рівненська область відповідно до групування промислових комплексів областей України за особливостями адаптації до ринкових умов господарювання відноситься до групи областей з дуже активними адаптаційними проявами, а за рівнем індексу промисловості – до кризових / депресивних [6, с. 89];

програму розвитку регіональної транспортної та суміжної інфраструктури: покращення покриття автошляхів, модернізація аеропорту та автостанцій із наданням різних послуг (мотелі, місця для кемпінгів, заклади харчування тощо). Територією Рівненщини проходить траса міжнародного значення Е 40 (одна із найперспективніших для перевезення Україною футбольних вболівальників “Євро-2012”);

програму покращення мережі закладів культури регіону (будинки культури, музеї та бібліотеки);

програму розвитку індустрії розваг (нічні клуби, казино тощо);

програму професійної підготовки кадрів для сфери туризму. Сферу культури в контексті інтелектуальної економіки можна віднести до неформальної освіти, що передбачає вплив на особу за допомогою таких засобів, як мас-медіа, друкована продукція, музеї, театри тощо. У напрямі формування та розвитку інтелектуального капіталу застосування цих засобів має бути спрямоване на сприяння творчій, інноваційній діяльності всіх категорій працівників, налаштованості на розвиток власного інтелектуального капіталу, на психологічно та розумово напружену інтелектуальну працю [1, с. 42];

розробку та впровадження комплексної комп’ютерної інформаційної системи регіону, яка дозволить в подальшому проаналізувати показники темпів росту туризму, його ефективності, тенденції розвитку зайнятості, фінансових відносин та організаційної структури.

Державний вплив на регіони реалізується за двома напрямами: регулювання регіонального розвитку, який трактується в поняттях соціальної орієнтації, сталості та збалансованості й здійснюється постійно щодо всіх регіонів як субнаціональних адміністративно-територіальних одиниць; державна селективна підтримка тих регіонів, що визнані проблемними і межі яких можуть не збігатися з адміністративно-територіальними одиницями [2, с. 23].

Слід відзначити, що в цілому індустрія туризму відрізняється високою капіталомісткістю. Світовий досвід свідчить про те, що країни з перехідною економікою не в змозі вийти з трансформаційної кризи без залучення та ефективного використання іноземних інвестицій [3, с. 36].

Отже, Рівненська область, володіючи численними історичними та культурними цінностями, зможе досягти значного економічного ефекту в розвитку туризму. Якщо в розвинених країнах ця галузь діяльності перетворилась на індустрію туризму, то Україна робить лише перші кроки в цьому напрямі. Особливе місце в формуванні туристичної інфраструктури займають органи державної влади та місцевого самоврядування регіонального значення, які сприяють інтенсифікації туристичних процесів в регіоні, створюючи ефективні стратегічні плани розвитку галузі.

Література:

1. Василик А. Система чинників формування та розвитку інтелектуального капіталу в Україні // Україна: аспекти праці. – 2006. – № 6. – С. 39-43.
2. Керецман В.Ю. Регіональний моніторинг як інформаційно-аналітична база державного регулювання розвитку регіонів // Статистика України. – 2004. – № 4 (27). – С. 23-26.
3. Підгайна О.О. Управління інвестиційним процесом з використанням інформаційних технологій // Статистика України. – 2003. – № 1 (20). – С. 33-39.
4. Про затвердження Загальнодержавної програми розвитку малих міст: Закон України № 1580-IV, 4 березня 2004 року // Відомості Верховної Ради. – 2004. – № 24. – С. 332.
5. Про затвердження Регіональної програми розвитку туризму до 2010 року: Розпорядження голови Рівнен. ОДА № 662, 15 листопада 2002 року/ Рівненська ОДА. – Рівне, 2002.
6. Уманець Т.В. Поняття суті управлінської категорії “регіон” та її типи в умовах трансформації структури господарства України // Статистика України. 2004. – № 4 (27). – С. 83-90.
7. Jaska E. Walory przyrodniczo-antropogeniczne Ukrainy i możliwości ich wykorzystania w rozwoju turystyki // Problemy rozwoju turystzki edukaczjno-kulturowej w Polsce i na Świecie. – Warszawa, 2007. – Tom X. – S. 93-107.

Інші записи:

Не знайдено

Острог сьогодні є одним з потенційних туристичних центрів Західної України та може в майбутньому приймати значні потоки туристів і гостей. Проте місто практично не готове для прийому туристів внаслідок нерозвинутості міської інфраструктури туризму: відсутність готелю високого рівня обслуговування для прийому українських та іноземних туристів, невідповідність рівня закладів громадського харчування високим сучасним вимогам, занедбаність транспортної, інженерної мереж і туристичного посередництва. Певні наявні вхідні туристичні потоки зумовлені багатим історико-культурним потенціалом, а не рівнем розвитку туризму, тому вони не є джерелом прибутків до місцевого бюджету.

Тож володіючи високим рекреаційно-туристичним потенціалом (особливо – багатими історико-архітектурними, природно-ландшафтними та культурно-мистецькими ресурсами), місто Острог Рівненської області на сучасному етапі займає досить незначне місце на ринку туристичних послуг України. Також важкий соціально-економічний стан міста, зорієнтованість місцевої промисловості на обслуговування сільського господарства району, з одного боку, та унікальність історико-культурної спадщини Острожчини, з іншого, свідчать про те, що туристична індустрія повинна стати пріоритетним напрямком соціально-економічного розвитку міста та району.

Розвиток соціальної сфери Острога, роль якої тут є провідною, може доповнюватися розвитком пов’язаних з нею галузей та видів діяльності. Так, поряд з туризмом та відпочинком можуть набувати розвитку наука (мнеджмент культурних пам’яток, охорона здоров’я, інтродукція рослин тощо), підготовка кадрів (для екскурсійної справи, перекладачів, музеєзнавців та мистецтвознавців тощо), фестивальна, театрально-концертна, спортивно-видовищна діяльність, будіндустрія, харчова, легка, сувенірна промисловість, виробництво будівельних матеріалів, транспорт, роздрібна торгівля, громадське харчування та інші галузі.

Головними „нематеріальними активами” розвитку туризму в Острозі є його рушійні сили – це ті організації та інституції, діяльність яких прямо або опосередковано спрямована на розвиток міста, туристичної діяльності в ньому та справляє визначальний вплив на його територіальну громаду. Так, серед громади міста можна визначити чимало місцевих сил, що можуть стати рушійними для розвитку туризму (деякі депутати Острозької міської ради, керівництво Національного університету „Острозька академія”, Студентська організація „Братство спудеїв” Національного університету „Острозька академія”, Товариство “Спадщина”, історики та краєзнавці, мотивована молодь міста та інші), проте жодна з них не в змозі самостійно вирішувати ці проблеми. Натомість необхідно налагодити системну, узгоджену за всіма напрямками роботу, об’єднану однією стратегічною метою – через розвиток туризму відродити місто та сприяти його розвитку заради забезпечення інтересів місцевої територіальної громади.

Сучасний стан туристичної галузі Острога та Острожчини не відповідає потенційним можливостям України, яка має все необхідне для розвитку туристичної індустрії: природні умови, історико-культурні, матеріальні та людські ресурси. Туризм може й повинен стати одним з найефективніших засобів виходу міста та району з тяжкого економічного становища, стимулювання ринкових відносин, активного впливу на розвиток суміжних галузей місцевої економіки, зайнятість населення, захист навколишнього середовища, поліпшення роботи з охорони пам’яток історії та культури, підвищення фізичного та культурного рівня населення.

Однак, Острозька міська та районна влада ще не повністю усвідомлюють необхідність першочергового розвитку туристичного бізнесу та не є цілком готовими до цієї роботи. На сьогодні не здійснено підготовчих напрацювань щодо становлення туризму на території: не організовано глибокого аналізу туристичних ресурсів міста, не налагоджено на належному рівні партнерських зв’язків із містами- та районами-побратимами, не вивчається передовий закордонний досвід з розвитку туризму, не розроблено відповідних цільових програм тощо. Тому на підставі виконаного раніше дослідження доцільно запропонувати рекомендації щодо розвитку туризму для місцевих органів влади:

розробити та затвердити якісну адаптовану до регіональних інвестиційних умов нормативно-правову базу з питань туризму в Острозі та Острозькому районі. Насьогодні по Україні активно розвивається так званий сільський туризм, який у країнах Європи розглядають як найефективніший шлях соціального розвитку сільських депресивних регіонів, шлях до забезпечення зайнятості сільського населення, яке витісняється зі сфери матеріального виробництва внаслідок науково-технічного прогресу. Острожчина теж володіє значним потенціалом для розвитку цього виду туристичної діяльності. Однією з суттєвих перепон на шляху більш ефективного просування ідеї сільського зеленого туризму серед потенційних туристів є відсутність професійно розробленої маркетингової та рекламної стратегії. Так, багато наявних туристичних маршрутів/продуктів розроблювалась за повної відсутності інформації про те, чого хоче той, заради кого це все і створювалось – потенційний клієнт. Звідси – проблеми, пов’язані з реалізацією значної кількості туристичних продуктів, що не користуються попитом;

розробити стандарти на послуги, що надаються туристам і екскурсантам в місті та районі, адже будь-які товари та послуги потребують обов’язкової стандартизації, щоб відповідати основним санітарно-гігієнічним та іншим вимогам. Сучасна система послуг, що надаються місцевим підприємництвом, повинна бути більш якісною, адже через низьку якість медицини, транспорту та інших комунікацій втрачається інтерес до містах не лише туристів, а й їх мешканців. Адже малий бізнес зараз – це обмежена кількість послуг, а повинно бути навпаки. Процвітаючі економки базуються на дрібному підприємництві!;

провести сертифікацію туристичних послуг, які надаються сьогодні, та створити місцеву інституцію для просування острозького туристичного продукту на ринок України та закордону (на зразок туристичного інформаційного центру). Лише через постійну та відповідальну співпрацю представників владних структур, бізнесу та громадськості це є можливим. Це поєднання 3-х сил, хоча в кожної групи є свої специфічні інтереси, однак вони повинні зосередитись на єдиній цілі – розвитку Острога та Острожчини;

запровадити нові /покращити існуючі пільгові умови для стимулювання організації відпочинку й оздоровлення дітей та молоді, насамперед, дітей-сиріт, дітей-інвалідів, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та інших соціально незахищених груп населення;

облаштувати туристичну інфраструктуру міста з огляду на транспортну суперструктуру регіону (розташування Острога за 45 км від автомобільної євромагістралі Е-40, а також проходження траси всеукраїнського значення М-21 через територію району): покращити умови проживання в міському готелі, в перспективі необхідним є створити новий готель та мережі кемпінгів, автостоянок з цілодобовою охороною, розширювати систему приміських природоохоронних територій з подвійною функцією: як легенів міста та зон короткочасного відпочинку тощо;

налагодити значну інформаційну кампанію для просування наявних туристичних послуг району та міста, яка повинна містити створення рекламних повідомлень, слоганів (як приклад, Острог – культурно-освітня перлина Європи!) тощо, випуск високоякісного інформаційно-довідкового матеріалу та ін. Для більшого ознайомлення потенційних клієнтів з туристичним продуктом міста Острог та району, їх пам’ятками та маршрутами, доцільним є створення інформаційно-рекламного веб-сайту Острожчини, його розміщення в мережі Інтернет, постійна підтримка з оновленням. Нами запропоновано приклад веб-сайту Острожчини, його основні розділи та вміщувана в них інформація (Табл. 1). Для охоплення більшої аудиторії потенційних споживачів туристичних послуг не лише з України, а й закордоних, доцільно розробити веб-сайт українською, польською та англійською мовами, можливо, французькою.

Табл. 1 Інформаційний зміст веб-сайту Острожчини

забезпечити необхідні умови для створення спеціалізованого видання (газета чи журнал) туристичного профілю у співпраці з Відділом з питань туризму та курортів Рівненської облдержадміністрації, у якому розміщувати матеріали з питань розвитку туристичної інфраструктури всієї області;

ініціювати регулярне проведення в місті певних атракційних заходів для привернення уваги потенційних туристів (огранізація виставок, ярмарків, фестивалів, конкурсів тощо, приклад успішної реалізації у травні 2006 року Фестивалю етнічної культури „ГАЛАС-2006” (організатори – Острозька міська громадська організація “Інститут політико-інформаційних досліджень” спільно з Державним історико-культурним заповідником міста Острога));

сприяти створенню на базі Державного історико-культурного заповідника та пам’яток регіону тематичних програм нових екскурсій, у яких всебічно, повно та правдиво висвітлюється історія міста та району, життя і діяльність видатних українських політичних і військових діячів, народних героїв, митців, вихідців з Острожчини тощо;

всебічно залучати до співпраці організації, що займаються меценатством та благодійництвом (міжнародні та українські фонди, які реалізовують грантові програми та ін.). Зокрема ці установи можуть сприяти розвиткові туризму у таких основних напрямах, як:

– сприяння практичному здійсненню загальнодержавних, регіональних, місцевих та міжнародних програм, що спрямовані на поліпшення соціально-економічного становища Острога;

– сприяння розвитку культури, в тому числі реалізації програм національно-культурного розвитку, доступові всіх верств населення, особливо малозабезпечених, до культурних цінностей та художньої творчості;

– надання допомоги талановитій творчій молоді;

– сприяння охороні і збереженню культурної спадщини, історико-культурного середовища, пам’яток історії та культури, місць поховання;

– надання допомоги у розвитку видавничої справи, засобів масової інформації, інформаційної інфраструктури міста;

– сприяння розвитку природно-заповідного фонду та природоохоронної справи;

– сприяння поліпшенню охорони здоров’я, масової фізичної культури, спорту і туризму, пропагування здорового способу життя, участь у поданні медичної допомоги населенню та здійснення соціального догляду за хворими, інвалідами, одинокими, людьми похилого віку та іншими особами, які через свої фізичні, матеріальні чи інші особливості потребують соціальної підтримки та піклування.

організовувати та проводити надалі науково-практичні та краєзнавчі, можливо, методичні конференції і практично використовувати їх напрацювання!!!;

здійснити перепідготовку та перекваліфікацію наявних кадрів туристичної інфраструктури міста, проводити відбір та підготовку спеціалістів для майбутньої професійної роботи в туристичному бізнесі міста (на даний час в місто має кадровий інтелектуальний потенціал, проте не має спеціалістів, здатних перетворити туризм на бізнес). Слід зазначити, що рівень розвитку підприємництва пропорційно впливає на розвиток середнього класу, що є основою для становлення та розвитку туризму в Острозі та районі.

Всі запропоновані рекомендації відповідають стратегічним напрямкам розвитку туризму в Україні, визначеним Державною програмою розвитку туризму на 2002-2010 роки, згідно із якими “наукове забезпечення туризму сприятиме створенню нових оригінальних туристичних продуктів, комплексному використанню та збереженню навколишнього природного середовища та культурної спадщини, патріотичному вихованню, пропаганді здорового способу життя, зміцненню міжнародного авторитету України як туристичної держави”.

Таким чином, приоритетним і найбільш важливим напрямом розвитку Острога є розбудова його туристично-рекреаційної галузі. Лише туристична індустрія, пов’язана із суміжними та обслуговуючими галузями, здатна справити мультиплікаційний вплив та розвиток економічних та соціальних процесів у місті та районі, сприяти збереженню історико-культурної спадщини князів Острозьких.

Список використаних джерел та літератури:

1. Про благодійництво та благодійницькі організації: Закон України, 16 вересня 1997 року// Відомості Верховної Ради. – К., 1997. – № 46. – С. 292.
2. Про деякі заходи щодо розвитку туристичної та курортно-рекреаційної сфер України: Указ Президента України, 11 березня 2003 року // http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=207/2003&c=1#Current.
3. Про Концепцію сталого розвитку населених пунктів: Постанова Верховної Ради України, 24 грудня 1999 року// Відомості Верховної Ради. – К., 1999. – № 52. – С. 781.
4. Про місцеве самоврядування в Україні: Закон України, 21 травня 1997 року// Відомості Верховної Ради. – К., 1997. – № 24. – С. 170.
5. Про основні напрями забезпечення комплексного розвитку малих монофункціональних міст: Постанова Кабінету Міністрів, 17 березня 2000 року// CD “Законодавство України”, 2002.
6. Про Основні напрями розвитку туризму в Україні до 2010 року: Указ Президента України, 10 серпня 1999 року// CD “Законодавство України”, 2002.
7. Про охорону культурної спадщини: Закон України, 25 липня 2000 року// Відомості Верховної Ради. – К., 2000. – № 39. – С. 333.
8. Про охорону навколишнього природного середовища: Закон України, 25 червня 1991 року// Відомості Верховної Ради. – К., 1991. – № 41. – С. 546.
9. Про підготовку до відзначення 900-річчя Острога: Постанова Кабінету Міністрів України, 6 листопада 1997 року// CD “Законодавство України”, 2002.
10. Про природно-заповідний фонд України: Закон України, 16 червня 1992 року// Відомості Верховної Ради. – К., 1992. – № 34. – С. 502.
11. Про сільський та сільський зелений туризм: Проект Закону України, 16 листопада 2004 року// http://www.rada.gov.ua:8080/pls/zweb/webproc4_1?id=&pf 3511=18364.
12. Про туризм: Закон України, 15 вересня 1995 року// Відомості Верховної Ради. – К., 1995. – № 31. – С. 241.
13. Анакієва А., Бичков С. Рейтингова оцінка соціально-демографічної ситуації регіонів України// Персонал. – К.: МАУП, 2005. – №2. – С. 73-75.
14. Варда Я., Клосовські В. Острови надій: розробка стратегій локального розвитку. – Івано-Франківськ: „Нова Зоря”, 2003.
15. Ващук І. Туризм: сільський, зелений, чи аграрний?// Вісник. – Рівне: ФіКБО, 2003. – вересень. – С. 15-17.
16. Давиденко Л. Підвищення кваліфікації кадрів у сфері державного управління туризмом// Вісник Національної академії державного управління при Президентові України. – К.: Вид-во НАДУ, 2005. – № 1. – С. 73-82.
17. Історична довідка та інформація загального характеру про м. Острог// http://obladmin.rv.ua/tourism/info_obl/ostrog.htm.
18. Кашевський В. Як досягнути сталого розвитку міста?// Вісник. – Рівне: ФіКБО, 2003. – вересень. – С. 7-11.
19. Козлова Т. Стратити не можна помилувати: Суб’єктивні нотатки з нагоди семінару-наради щодо державної політики підтримки розвитку маленьких містечок в Карпатському регіоні// Новини турбізнесу. – К., 2004. – № 15(17). – С. 10.
20. Лебедева Л. Пешеходный туризм: лучшее возвращается// Терра Таврика. – Симферополь, 2004. – №12(106). – С. 13.
21. Марчук Л. Бути Острогу розвинутим європейським містом!: Інтерв’ю з Т.Пустовітом// Вісник. – Рівне: ФіКБО, 2002. – грудень. – С. 16-17.
22. Офіційний веб-сайт Спілки сприяння розвитку сільського зеленого туризму в Україні// http://www.greentour.com.ua.
23. Офіційний сайт Національного університету „Острозька академія”// http://www.uosa.uar.net.
24. Прейгер Д.К., Малярчук І.А. Міжнародний туризм в Україні як форма розвитку інтеграційних комунікацій// Стратегічна панорама. – К.: Академпрес, 2005. – № 3. – С. 96-106.
25. Чернюк Л.Г., Клиновий Д.В. Рівненський регіон// Економіка регіонів (областей) України: Навч. посіб. – К.: ЦУЛ, 2002. – С. 373-393.

Інші записи:

Не знайдено