The research paper is about direct and indirect influence of the U.S. science community institutes (think tanks) on the American decision-making process in foreign policy. In the research paper readers can also find history of think tanks’ development and their classification. The research paper contains suggestions and recommendations of using think tanks in shaping the foreign policy of Ukraine.

У країнах розвиненої демократії неурядові аналітичні центри є важливими учасниками процесу прийняття політичних рішень. Вони виконують роль проміжної ланки, своєрідного «містка», в комунікації між політичною елітою та суспільством. Фабрики думок беруть безпосередню участь в розробці стратегічних документів країни, важливих законопроектів, різних державних програм. Тому дослідження впливу фабрик думок на формування та впровадження зовнішньополітичних стратегій є актуальним в контексті розробки державно-управлінських рішень та визначення зовнішньополітичного курсу країни.

Аналіз останніх досліджень та публікацій. Сьогодні дослідженню фабрик думок в контексті зовнішньої політики присвячено значна кількість публікацій та монографічних видань. До кола основних зарубіжних дослідників варто віднести: П. Діксона, Д. Абельсона, З. Бжезінського, А. Лівена, А. Грайнера, Р. Хааса, П. Галлуа та ін. Серед російських та вітчизняних дослідників це: В. Білецький, В. Горбатенко, І. Істомін, С. Костюк, А. Макаричєв, та ін.

Мета статті – охарактеризувати зовнішньополітичну доктрину в контексті впливу та як об’єкт дослідження фабрик думок.

Виклад основного матеріалу. Важливим об’єктом впливу фабрик думок є зовнішньополітична доктрина, з якої за допомогою методів як системного аналізу, так і методів дедукції, можна зрозуміти зовнішньополітичну стратегію країни. Більшість провідних світових фабрик думок, які займаються питаннями міжнародних відносин та безпеки, є американськими, тому доцільно досліджувати вплив фабрик думок на формування зовнішньополітичних доктрин на прикладі Сполучених Штатів Америки.

Прийняття рішень у галузі безпеки та оборони є прерогативою виключно державно-політичного керівництва країни. Однак погляди людей, відповідальних за це, як правило, піддаються певному впливу. У цих умовах у процесі прийняття державних, в тому числі військово-політичних рішень значною мірою зростає роль недержавних аналітичних організацій (так званих «мозкових центрів» – think tanks, фабрик думок), які займаються дослідженням проблем оборони і безпеки [1, с. 4].

Загалом мозкові центри беруть участь у зовнішньополітичному процесі за 5 напрямками [2]:

• генерують оригінальні ідеї, варіанти політики, а також більш глобальні зовнішньополітичні концепції;
• представляють сформованих в їх рядах експертів для роботи у владних структурах;
• організують великі форуми для обговорення найважливіших питань зовнішньої політики;
• за рахунок публікацій у ЗМІ та публічних виступів формують громадську думку у зовнішньополітичних питаннях;
• відіграють роль посередників і представників у взаємодії офіційної влади США з іншими країнами.

Фабрики думки завжди користувалися різними офіційними каналами, що забезпечувало їм доступ до процесу вироблення політичних рішень. До них відносяться, зокрема, виступи співробітників мозкових центрів в якості запрошених експертів на слуханнях в Конгресі та на урядових комісіях. Деякі фабрики думки, особливо ті, які працюють за контрактами, готують офіційні звіти, що направляються безпосередньо вищим посадовим особам [3]. Крім того, працівники фабрик думки підтримують і неформальні контакти з тими, хто причетний до ухвалення державних рішень, співпрацюючи з ними у складі експертних груп з яких-небудь конкретних проблем.

Ступінь впливу, яким користуються фабрики думки обмежується тільки американською системою управління. Політичний ландшафт в США відрізняється від звичайних політичних моделей і характеризується відносно великою децентралізованістю. Це в свою чергу забезпечує середовище, де фабрики думки процвітають [4, c. 32]. Система управління США володіє специфічними атрибутами, які полегшують вплив фабрик думки на політику і прийняття рішень за допомогою різних методів.

Фабрики думки представляють собою незалежні інститути, створені для проведення досліджень та придбання об’єктивного знання, що застосовується в галузі політики. Вони заповнюють критичний вакуум в просторі між академічним світом, з одного боку, і сферою влади, з іншого. В університетах науково-дослідна робота часто визначається теоретичними та методичними дебатами, які лише віддалено пов’язані з реальними політичними проблемами [5, с. 101]. В уряді ж посадові особи, занурені в конкретні вимоги повсякденної політики, нерідко занадто зайняті для того, щоб відступити на крок і переглянути загальну траєкторію американської політики. Тому основна функція фабрик думки – допомогти заповнити цей розрив між світом ідей і світом дій [6].

Найбільшою відмінностю в американському управлінні є чіткій поділ між законодавчим і виконавчим сектором державного управління. Це означає, що повноваження президента і Конгресу розділенні, що дозволяє звільнити місце для інших акторів, які можуть впливати на політику. Конгрес залишається дуже потужною силою в американській політиці і схильний впливати на зовнішню політику. Конгрес, як і раніше дуже чутливий до впливу зовнішніх сил, як бізнес-корпорацій, так і фабрик думки [7, с. 7].

Окрім того, політичні пратії відіграють важливу роль в збільшені впливу фабрик думки. Зазвичай вони не проводять власних досліджень. І це дає можливість фабрикам думки заповнити пробіл і забезпечує їх достатньою владою в процесі вироблення політики. Фабрики думки безперервно генерують інноваційні ідеї, дають оцінку державним програмам та аналіз тої чи іншої політики. Іноді експерти дають негайні консультації уряду з виниклих проблем. Під час виникнення конфлікту між сторонами, ці інститути виступають в якості третьої сторони чи посередника, допомагаючи вийти з глухого кута і сприяють всебічному діалогу між сторонами [8].

Ще один спеціальний атрибут політичної системи США це обрання міністрів. На відміно від звичайної практики парламентської системи, кабінет міністрів не обирається виключно з парламентських фракцій. Що дозволяє фабрикам думки постачати на ці посади професіоналів [9].

Певні історичні моменти створюють винятково сприятливі можливості для впровадження нового мислення в сферу зовнішньої політики. Одним з таких прикладів є Друга світова війна. Після її початку Рада з міжнародних відносин зайнялася масштабним проектом під назвою «Дослідження проблем війни і миру», розробляючи в його рамках бажані основи післявоєнного світу. Учасники цієї ініціативи в результаті підготували для Державного департаменту 682 меморандуму по широкій тематиці – від окупації Німеччини до створення ООН [10, с. 59]. Через два роки після війни Радою створюється журнал «Форін Ефферс» (Foreign Affairs), який опублікував анонімну статтю «Витоки радянської поведінки». Стаття, автором якої насправді був американський дипломат Джордж Кеннан, допомогла створити інтелектуальну основу політики стримування, яку Сполучені Штати проводили в наступні чотири десятиліття. Потім в 1993 році журнал «Форін Ефферс» опублікував статтю гарвардського політолога Семюела Хантінгтона «Зіткнення цивілізацій» – конструктивний внесок у дебати по американській зовнішній політиці в епоху після холодної війни. Після 11 вересня 2001 року дослідження Фонду спадщини та Інституту Брукінгса внесли свій вклад в міжвідомчу дискусію про адекватні стратегії і організацію, необхідні для протидії терористичній загрозі в країні і за кордоном [11, c. 87].

Президентські кампанії і зміна адміністрацій – ідеальні приводи для висунення зовнішньополітичного порядку денного. Мартін Андерсон з Гуверівського інституту пояснює: «Саме в ці періоди кандидати в президенти запитують поради у величезного числа інтелектуалів, щоб визначити політичні позиції з безлічі питань внутрішньої і зовнішньої політики. Кандидати обмінюються ідеями з експертами в галузі політики і перевіряють ці ідеї в ході передвиборної кампанії. Це схоже на загальнонаціональну пробну маркетингову стратегію». Гарним прикладом служить доповідь, підготовлена в 1992 році Фондом Карнегі, яка запропонувала створити «Раду економічної безпеки». Як тільки прийшла до влади адміністрація Клінтона, вона реалізувала цю пропозицію, створивши Національну економічну раду – орган, що працює по цей день. Наслідком її функціонування було: стабілізація бюджету, зменшення до мінімальних розмірів зовнішнього державного боргу, стабільний економічний ріст [12].

Нарешті, важливий вплив фабрики думки роблять на Конгрес. Одним з основних каналів для цього є слухання в комітетах і підкомітетах, на яких виступають експерти. При цьому цікавим є те, які експерти будуть виступати на слуханнях, найчастіше це залежить від того, до якої партії належить Капітолій. Так, до 1994 року, коли більшість у Конгресі перейшла від демократів до республіканців, виступати в якості експертів найчастіше запрошували співробітників Інституту Брукінгса, на другому місці були представники більш консервативного Американського інституту підприємництва. У 1995 році, коли питання про запрошення експертів вирішувалося республіканською більшістю, на слуханнях частіше стали з’являтися представники Фонду Спадщини, далі – в порядку зменшення – експерти з Американського інституту підприємництва, Інституту Катона і лише потім Інституту Брукінгса [13, с. 83].

Ще одним способом впливу на Конгрес є приватне співробітництво фабриками думки з окремими членами палат. Так, в 2009 році конгресмени 125 раз просили Фонд Спадщини провести приватний аналіз їх законопроектів. Близько 85 кандидатів під час виборчих компаній просили про проведення брифінгів з тих чи інших тем – при тому, що в 2009 році навіть не йшли вибори в Конгрес. Можна припустити, що під час проміжних виборів рівень такої співпраці ще вище [14, c. 50].

Крім напрацювання нових ідей для вищих посадових осіб у державних установах, фабрики думки забезпечують стабільний приплив експертів для роботи в адміністраціях та в апараті Конгресу. Ця функція відіграє найважливішу роль в американській політичній системі. В інших розвинених демократіях на кшталт Франції чи Японії нові уряди покладаються на спадкоємність, яка забезпечується широкими рядами професійних державних працівників. У Сполучених Штатах кожен момент передачі влади породжує зміну сотень співробітників виконавчої гілки середньої та вищої ланки. Фабрики думки допомагають президентам і міністрам заповнити цей вакуум. Після перемоги на виборах в 1976 році Джиммі Картер укомплектував свою адміністрацію численними представниками Інституту Брукінгса та Ради з міжнародних відносин. Чотири роки по тому Рональд Рейган звернувся до інших фабрик думки, щоб вони взяли на себе роль його мозкового тресту. Протягом двох термінів перебування на посаді він залучив 150 фахівців з Фонду Спадщини, Гуверівського інституту та Американського інституту підприємництва [15, c. 128].

Умовно можна виділити два механізми «доведення» інтелектуального продукту до кінцевого споживача: прямий «продаж» політичній еліті і обробка громадської думки, яка здатна надалі мимоволі «лобіювати» цю ідею політичній еліті (найчастіше обидва механізму застосовуються одночасно) [16].

Важливим каналом впливу фабрик думки на Білий дім стають їхні співробітники. Працюючи в мозкових центрах люди мають дуже хороші зв’язки у Вашингтоні, і при змінах адміністрації в Білому домі регулярно курсують з мозкових центрів на державні посади та у зворотному напрямку. «Поки одна партія перебуває при владі, члени іншої йдуть працювати в фабрики думки. У разі зміни партії при владі після виборів, багато хто з тих, хто працював аналітиками, отримають призначення в урядових установах», – пише президент Міжнародного наукового центру ім. Вудро Вільсона, Лі Гамільтон [17].

До прикладу, адміністрація Буша скористувалась цією ж практикою при формуванні вищих ешелонів свого зовнішньополітичного апарату. У Державному департаменті серед співробітників вищої ланки з досвідом роботи в аналітичних центрах – заступник Держсекретаря з глобальних питань Пола Добрянські, перший віце-президент, директор Американського інституту підприємництва і директор вашингтонського бюро Ради з міжнародних відносин, заступник Держсекретаря з контролю над озброєннями і міжнародної безпеки Джон Р. Болтон, в минулому віце-президент Американського інституту підприємництва, помічник Держсекретаря по Східній Азії і Тихоокеанському регіону Джеймс Келлі, який раніше працював президентом Тихоокеанського форуму (Гонолулу), новий помічник Держсекретаря у справах міжнародних організацій Кім Холмз, перш віце-президент Фонду Спадщини. А в Пентагоні пост помічника міністра оборони з питань національної безпеки прийняв Пітер У. Родман, до цього працював директором програм з національної безпеки в Центрі Ніксона [18, c. 34].

Поряд з постачанням експертів у адміністрації фабрики думки створюють умови для продовження роботи посадовим особам, які пішли у відставку. Незважаючи на те, що фабрики думки збирають еліту, вони збагачують американську громадянську культуру в цілому, роз’яснюючи громадянам США суть політичного світу, в якому вони живуть. Прискорені темпи глобалізації зробили цю просвітницьку функцію як ніколи важливою. У зв’язку з посиленням загальносвітової інтеграції, глобальні події та сили, почали зачіпати життя пересічних американців. Чи йде мова про забезпечення іноземних ринків для сільськогосподарського експорту, відстеження поширення інфекційного захворювання, захисту американських комп’ютерних програм від зарубіжних піратів, забезпеченні безпеки американських туристів за кордоном або про охорону наших портів від проникнення терористів, громадськість США все сильніше залежить від зовнішньої політики [19, c. 325].

Нарешті, фабрики думки можуть брати на себе ще більш активну зовнішньополітичну роль, організовуючи діалоги по болючим проблемам і забезпечуючи посередництво між конфліктуючими сторонами. В рамках мандата, виданого Конгресом, Американський інститут миру давно сприяє таким неформальним переговорам другого ешелону, а також готує представників уряду США до посередницького залагодженню затяжних суперечок. Але інші, більш традиційні мозкові центри також розширюють свої мандати для активної участі в превентивній дипломатії, врегулювання та вирішення конфліктів. Починаючи з середини 1980-х років, Фонд Карнегі організував серію зустрічей у Вашингтоні, зводячи разом провідних південноафриканських політиків, релігійних діячів, бізнесменів, представників профспілок, учених і лідерів визвольного руху у вигнанні, а також членів Конгресу і посадових осіб виконавчої влади. Ці збори, що проходили понад вісім років, допомогли налагодити перший діалог і забезпечити домовленість про майбутнє ПАР в ході болючих політичних перетворень. Точно так ЦСМД (Центр стратегічних міжнародних досліджень) організував проекти з покращення міжетнічних відносин в колишній Югославії, подоланню розколу між релігійними і світськими колами в Ізраїлі та сприяння грецько-турецькому діалогу [20, c. 8].

Подібні неофіційні ініціативи вимагають великої обережності. Але з іншого боку вони мають великий потенціал для побудови миру і досягнення примирення в схильних до конфліктів регіонах і понівечених війною суспільствах – або на додаток до зусиль уряду США, або натомість, коли офіційне американське присутність неможлива. У найтемніших куточках планети вони можуть служити очима, вухами і навіть совістю Сполучених Штатів і міжнародного співтовариства [21, c. 9].

Висновки. Отже, фабрики думок є важливим фактором впливу на формування зовнішньополітичних доктрин, адже вони генерують оригінальні ідеї, варіанти політики, а також більш глобальні зовнішньополітичні концепції; представляють сформованих в їх рядах експертів для роботи у владних структурах; організують великі форуми для обговорення найважливіших питань зовнішньої політики; за рахунок публікацій у ЗМІ та публічних виступів формують громадську думку у зовнішньополітичних питаннях; відіграють роль посередників і представників у взаємодії офіційної влади США з іншими країнами. Тільки найперший – побіжний погляд на систему зв’язку мозкових центрів та американської держави породжує думку, що американські Think Tanks – це інструменти вироблення офіційної політики США. Більш уважний розгляд підводить до судження, що швидше навпаки, урядові структури та інститути США, сама державна стратегія США перебувають під потужним, ідейним і політичним моніторингом якогось всепроніцающего і всюдисущого лобі, що виражає інтереси ідеологічних, фінансових і професійних еліт, які мають транснаціональні інтереси. Це лобі не виступає на політичній арені відкрито, але через ці структури забезпечують наступність своїх інтересів в самих США і в світі.

Список використаних джерел та літератури

1. Чесноков, С. Роль негосударственных «мозговых центров» в процессе принятия решений военно-политическим руководством США в области обороны и безопасности [Текст] / С. Чесноков // Зарубежное военное обозрение. – М., 2007. – № 5. – C. 3-6.
2. Мирзаян, Г. «Мозговые центры» и процесс принятия решений в США [Электронный ресурс] / Г.В. Мирзаян // Россия и Америка в XXI веке: Электронный научный журнал. – 2011. – № 3. – Режим доступа : http://www.rusus.ru/?act=read&id=301. – Дата доступа : 01.03.2013. – Заглавие с экрана.
3. Зур, А. Роль научно-исследовательских центров в США и тенденции их развития [Электронный ресурс] / А. Зур // Россия и Америка в XXI веке : Электронный научный журнал. – 2011. – № 2. – Режим доступа : http://www.rusus.ru/?act=read&id=282. – Дата доступа : 01.03.2013. – Заглавие с экрана.
4. Гаджиев, К. Демократическое и имперское начала во внешнеполитической стратегии США [Текст] / К. Гаджиев // Мировая экономика и международные отношения. – М., 2007. – № 8. – С. 31-41.
5. Истомин, И. Механизм научно-аналитического обеспечения внешнеполитического процесса в США [Текст] / И. Истомин // Вестник МГИМО-Университета. – М., 2009. – № 6. – С. 97-110.
6. Johnson, Erik C. How Think Tanks Improve Public Policy [Electronic resource] / Erik C. Johnson. – Access mode: http://www.open.kg/upload/publicpolicy/how-think-tanks-imrpove-public-policy.pdf. – Title from the screen. – Access date: 25.05.2013.
7. Хаас, Р. Мозговые центры и американская внешняя политика: точка зрения политика [Текст] / Р. Хаас // Внешняя политика США. – 2002. – № 3. – С. 5-9.
8. Johnson, Erik C. How Think Tanks Improve Public Policy [Electronic resource] / Erik C. Johnson. – Access mode: http://www.open.kg/upload/publicpolicy/how-think-tanks-imrpove-public-policy.pdf. – Title from the screen. – Access date: 25.05.2013.
9. Lindquist, E. Beyond the Myth: New Challenges for Think Tanks [Electronic resource] / E. Lindquist. – Access mode: http://www.nira.go.jp/publ/review/97autumn/alind.html. – Title from the screen. – Access date: 25.05.2013.
10. Кобринская, И. Политика США в центральной и восточной Европе [Текст] / И. Кобринская // США. Канада. Экономика, политика, культура. – М., 2000. – № 2. – С. 55-71.
11. McGann, J. Think Tanks and Civil Societies: Catalysts for Ideas and Action [Text] / J. McGann, R. Weaver. – Lawrenceville, Va.: Brunswick Pub. Corp., 2000. – 156 р.
12. Abelson, D. Think Tank Trends Trends In Search of Policy Influence: The Strategies of American Think Tanks [Electronic resource] / D. Abelson. – Access mode: http://www.nira.or.jp/past/publ/review/98spring/abelson.html. – Title from the screen. – Access date: 25.05.2013.
13. Золов, А. США: борьба за мировое лидерство [Текст]: в 2 т., Т. 2: учеб. пособие / А. Золов. – Калининград : Изд-во КГУ, 2000. – 129 с.
14. Давыдов, Ю. Стратегические культуры США и Европы [Текст] / Ю. Давыдов // США. Канада. Экономика, политика, культура. – М., 2006. – № 3. – С. 48-70.
15. Abelson, D. Do Think Tanks Matter?: Assessing the Impact of Public Policy Institutes [Text] / Donald Abelson. – Publisher: McGill-Queen’s University Press, 2009. – 345 p.
16. Мирзаян, Г. «Мозговые центры» и процесс принятия решений в США [Электронный ресурс] / Г.В. Мирзаян // Россия и Америка в XXI веке: Электронный научный журнал. – 2011. – № 3. – Режим доступа : http://www.rusus.ru/?act=read&id=301. – Дата доступа : 01.03.2013. – Заглавие с экрана.
17. Johnson, Erik C. How Think Tanks Improve Public Policy [Electronic resource] / Erik C. Johnson. – Access mode: http://www.open.kg/upload/publicpolicy/how-think-tanks-imrpove-public-policy.pdf. – Title from the screen. – Access date: 25.05.2013.
18. Hunter, R. Think Tanks. Helping to shape U.S. Foreign and Security Policy [Text] / R. Hunter // U.S. Foreign Policy Agenda. – 2000. – №1. – P. 34.
19. Abelson, D. Do Think Tanks Matter?: Assessing the Impact of Public Policy Institutes [Text] / Donald Abelson. – Publisher: McGill-Queen’s University Press, 2009. – 345 p.
20. Хаас, Р. Мозговые центры и американская внешняя политика: точка зрения политика [Текст] / Р. Хаас // Внешняя политика США. – 2002. – № 3. – С. 5-9.
21. Хаас, Р. Мозговые центры и американская внешняя политика: точка зрения политика [Текст] / Р. Хаас // Внешняя политика США. – 2002. – № 3. – С. 5-9.

In article the author analyzes the informational space of Ukraine as an open system. The author considers some structural and functional properties of informational space and it’s analyzed external and internal environment of the informational space of Ukraine as an open system.

Розвиток сучасних інформаційних і комунікаційних технологій, зростання кількості інформації все більше визначають сутність нашої епохи. Новітні інформаційно-комунікаційні технології мають величезний перетворювальний вплив на всі сфери сучасного суспільства як у межах національних кордонів, так і у світі в цілому. Сучасний час – час тотального зростання обсягів інформаційних потоків у всіх сферах життєдіяльності цивілізації – характеризується як перехід від «індустріального суспільства» до «суспільства інформаційного». Інформаційний простір будь-якої держави є організаційно впорядкованою сукупністю інформаційних ресурсів, інформаційних технологій, що реалізовують інформаційні процеси, отже є системою.

О. Старіш відзначає: «категорія «відкриті системи» дозволяє не тільки найбільш якісно (об’єктивно оцінювати події, що вже відбулися (минулі події), найбільш глибоко і виражено оцінювати і характеризувати зміст і суть процесів, що відбуваються в конкретному (у межах однієї держави) суспільстві і/ чи світовому співтоваристві в цілому, але моделювати і прогнозувати з досить високим ступенем імовірності наступний хід історичних подій існуючої цивілізації» [8, с. 16]. Окрім того, згідно теорії катастроф: чим складніша система, тим більше шансів у виникнення в процесі її розвитку кризової ситуації, що потребує «вибухової» перебудови організації цієї системи. Тому необхідно навчитися аналізувати динамічні процеси в системі та передбачати її розвиток. У зв’язку з цим дослідження національного інформаційного простору як відкритої системи, тобто такої, що є своєрідним прошарком між системами пасивної та активної реакції на вхідну інформацію, є надзвичайно актуальним.

Дослідженнями інформаційного простору та відкритих систем займається багато як закордонних так і вітчизняних науковців: Володимир Горбулін, Михайло Згуровський, Мануель Кастельс, Зіновій Патрико, Анатолій Чічановський, Олександр Богданов, Олександр Горбань, Віталій Кривошеїн, Олександр Старіш та інші. Окрім того функціонування національного інформаційного простору регламентується такими законодавчими актами України та Європейського Союзу: Конституція України 28.06.1996 р. (зі змінами та доповненнями), Закон України «Про інформацію (нова редакція)» від 02.10.1992 р., Закон України «Про Концепцію Національної програми інформатизації» від 04.02.1998 р. (зі змінами), Закон України «Про основні засади розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2007-2015 роки» від 09.01.2007 р., Окінавська хартія глобального інформаційного суспільства вiд 22.07.2000 р.

Метою дослідження є охарактеризувати інформаційний простір України як відкриту систему.

Перше питання, що виникає під час дослідження інформаційного простору, стосується визначення цього поняття та його розмежування з поняттям інформаційного поля.

Останнім часом у слововжиток міцно увійшло поняття інформаційного простору, під яким розуміють сукупність територій, охоплених засобами масової інформації певної категорії (регіональними, національними, світовими). [5, с. 71]. Найчастіше цей термін вживають у значенні національного інформаційного простору, який потребує законодавчого врегулювання й захисту, а його суб’єкти – і державної підтримки.

Інформаційний простір держави – це множина текстових, аудіо- чи відео повідомлень, які були оприлюднені чи плануються до оприлюднення на її території [6, с. 218].

М. Яковенко пише: «інформаційний простір можна визначити як домінантну складову сучасного простору культури, що визначає рівень, характер і спрямованість культурного розвитку та зумовлює її провідні елементи: наукові, духовні, естетичні» [10, с. 26].

Інформаційне сприйняття оточуючого середовища і самого себе як суб’єкта інформаційних відносин безпосередньо пов’язане з людською свідомістю. Генезис людської свідомості є предметом нескінченних наукових дискусій, тут багато суб’єктивних і прагматичних трактувань [4, с. 45]. З прагматичних позицій інформаційні процеси можна розрізняти за двома видами: у нервовій системі людини та в інформаційно-комунікаційній інфраструктурі. Перші проявляються як психологічний феномен індивідуальної, колективної та масової свідомості, що формує різноманітні й суперечливі особисті, суспільні й державні інтереси. Людська свідомість, як відомо, допускає інформаційно-психологічне маніпулювання і протидію, тобто вона може бути як об’єктом, так і джерелом негативних або позитивних інформаційних впливів.

Загалом, взаємовідносини між людиною, суспільством і державою відображуються в інформаційній сфері, яка охоплює і впливає практично на всі сфери життєдіяльності. Дуалізм інформаційних впливів полягає в тому, що вони не лише породжуються особистими, суспільними й державними інтересами, а й одночасно змінюють їх. Це відбувається в інформаційно-комунікаційному середовищі, яке може або сприяти, або протидіяти виникненню чи реалізації тих або інших інтересів [3, с. 167]. Позитивні інформаційні впливи спрямовані на узгодження чи підтримку життєво важливих інтересів, негативні – на їхнє зіткнення чи порушення природного балансу.

Якісні і кількісні характеристики інформаційних процесів у будь-якій сфері життєдіяльності вимірюються за двома складовими: інформаційно-психологічною та інформаційно-комунікаційною. Різнорідність, розподіленість, багатозв’язність і динамічність джерел загроз, об’єктів ураження і ресурсів захисту значно ускладнюють вирішення проблеми забезпечення інформаційної безпеки як інтегруючої складової національної безпеки. Для зменшення цієї складності далі проведено аналіз і систематизацію інформаційних факторів загроз і захисту, які суттєво впливають на забезпечення інформаційної безпеки в усіх сферах життєдіяльності людини, суспільства і держави.

Сьогодні в загальній теорії систем (ЗТС) фактично існують два підходи за фон Берталанфі та за М. Месаровичем [7, с. 116]. Фон Берталанфі досліджував незамкнені системи, шукаючи методи доведення існування певних ознак живого в системах, починаючи з якогось рівня їх складності [7, с. 116].

Інформація сама є системою, починає керувати над усіма іншими системами і в деякому розумінні інформація починає існувати самостійно [4, с. 25].

Поняття «система» відоме ще з античних часів, тоді цей термін характеризував цілісність і впорядкованість. Саме в цей період була сформульована теза про те, що ціле більше суми його частин.

В німецькій класичній філософії багато уваги приділялося ідеї системної організації наукового знання. Зокрема, німецький філософ І. Ламберт вважав, що будь-яка наука, як і її частини, являють собою системи і водночас трактуються як цілі. В системі має бути наявна субординація та координація [2, с. 36]. І. Кант не лише усвідомив системний характер наукового знання, але перетворив дану проблему в методологічну, пропонуючи для цього певні процедури та засоби системного конструювання знань. Г. Гегель виходив з єдності змісту та форми знання, тотожності думки та дійсності, і трактував становлення системи відповідно до принципів переходу від абстрактного до конкретного.

За Богдановим загальність тектології пов’язана з тим, що всі існуючі об’єкти та процеси мають певний рівень організованості, і тому на відміну від конкретних природничих наук тектологія повинна вивчати загальні закономірності організації для всіх рівнів організованості. Богданов стверджує, що кількість архітектурних форм матерії бідніша, аніж різноманітність оточуючого середовища матерії [1, c. 112]. Суспільство як система має два начала – лабільне (пластичне) – це функціональний бік організму, його прагнення швидко адаптуватися, і консервативний – це архітектурна схема організації. Лише активне використання зовнішнього середовища забезпечує збереженість системи.

А. Богданов [1, с. 117] розглядає всі явища як неперервні процеси організації та дезорганізації, і рівень організації тим вищий, чим сильніше властивості цілого відрізняються від простої суми його частин (емерджентність).

Найважливішим в тектології є те, що основна увага звертається на закономірності розвитку організації, розгляд співвідношень між стійким і змінним, значення зворотних зв’язків, врахування власних цілей систем.

В результаті розвитку загальної теорії систем і застосування системного підходу в науці сформувалася нова парадигма наукового мислення, яку можна назвати холістичною (цілісною) системою [9, c. 56]. Нова парадигма суттєво відрізняється від традиційної, основи якої закладені Р. Декартом, І. Ньютоном і Ф. Беконом.

Системний підхід сприяв встановленню змін у парадигмах в різного роду системах. Найперші зміни парадигми відбулися у економічній системі, а вже пізніше – у політичній і соціальній системах.

Поняття системи й до цього часу залишається багато в чому інтуїтивним і різні юди вкладають в це слово далеко не однаковий сенс. Виділяють дві групи визначень системи [1, с. 93].

Першу групу утворюють визначення, які виділяють поняття цілісності системи. Система – це множина об’єктів разом з відношеннями між об’єктами та між їх атрибутами (властивостями). Інша група визначень включає цілісність як важливу властивість системи. Дійсно, якщо в результаті детального вивчення системи знайдена властивість, яку не можна поставити у відповідність ні одному з її елементів, то визначення першої групи виявляється недійсним, і потрібно «до визначати» систему.

Система – це комплекс взаємопов’язаних елементів, що утворюють цілісність. Система утворює особливу єдність з середовищем та є елементом «над системи». У свою чергу, й елементи системи можна розглядати як системи , якщо визначити інший критерій декомпозиції. Середовище – це сукупність всіх об’єктів, зміна яких впливає на систему, а також об’єктів, що змінюються під дією системи.

Структуру системи можна охарактеризувати за допомогою трьох взаємопов’язаних понять: форма (зовнішній вигляд об’єкта, що безвідносний до його суті), зміст (внутрішнє наповнення об’єкта), та сукупність (складається із змісту та форми об’єкта).

Основною властивістю структури є можливість існування протягом певного часу системи за допомогою зв’язуючого пристосування для збереження елементів та їх відношень приблизно в одному і тому ж порядку, реагуючи при цьому на дії середовища.

Структура системи зберігається та збагачується через її функціональні трансформації, в той же час структура полегшує ці перетворення. В структурі системи наявні зв’язуючі сили, що підтримують форму структури.

З позиції ноосферної парадигми інформації ієрархічна класифікація систем за К. Боулдингом [8, с 119] поділяється на 9 рівнів систем. Четвертий рівень – відкриті системи (самозберігальна структура). Це рівень, на якому живе починає відрізнятись від неживого, тобто це рівень зародження власного відношення системи до вхідної інформації. Системи цього рівня складають своєрідний прошарок між системами пасивної та активної реакції на вхідну інформацію [7, с. 120].

Загалом розрізняють два типи держав [6, с. 218]: інформаційно незалежні та інформаційно залежні. Україна поки що належить до інформаційно залежних держав [6, с. 219], насамперед через те, що не має власної мережі кореспондентських пунктів у більшості країн світу. Внаслідок цього інформацію про стан справ в Україні до відома урядів і населення інших країн часто доводить не Україна, а треті держави в потрібній для них, часто здеформованій формі. Тому формування зарубіжних кореспондентських пунктів – одне з найважливіших завдань на сучасному етапі її розвитку.

Питання механізмів обміну інформацією між державою і суспільством та між суспільством і приватними мас-медіа для Україні в останні роки є актуальними. Ідеться про необхідність запровадження єдиної концепції державної пропаганди та посилення державного контролю за інформаційним обігом, повернення державі можливостей достатнього інформування суспільства про свої цілі та наміри [10, с. 23]. Сьогодні для України існують такі потенційні загрози в інформаційній сфері, а відтак, і реальні загрози позитивному іміджу країни: незбалансованість державної політики та від сутність необхідної інфраструктури в інформаційній сфері; зволікання зі входженням України до світового інформаційного ринку; відсутність у міжнародного співтовариства об’єктивного уявлення про Україну; інформаційні атаки й експансія з боку інших держав; витік інформації, що містить державну таємницю, та конфіденціальної інформації, що є власністю держави.

Україна є об’єктом інтересів багатьох розвинутих держав, що обумовлює велику вірогідність утягування її в інформаційну війну [10, с. 24]. Це вимагає розроблення методологічних основ інформаційної безпеки для формування й реалізації політики забезпечення національних інтересів на інформаційному рівні та створення національної системи інформаційної безпеки, тобто забезпечення такого стану захищеності життєво важливих інтересів особистості, суспільства й держави, при якому зводяться до мінімуму можливі збитки через неповноту, невчасність і недостовірність інформації, негативний інформаційний вплив, негативні наслідки функціонування інформаційних технологій, несанкціоноване поширення інформації.

Активну діяльність, пов’язану із зовнішніми відносинами, з усвідомленням важливості присутності держави на міжнародній арені для ефективного забезпечення національних інтересів, здійснюють також дипломатичні установи та відомства. Виходячи з обмеженості інформаційних ресурсів і враховуючи світовий досвід, такі відомства повинні чітко окреслити

Створення позитивного образу починається з його утвердження всередині самої країни. Будь-яка інформація про Україну, що готується світовими дослідницькими центрами й міжнародними засобами масової комунікації, значною мірою базується саме на повідомленнях української преси та матеріалах, підготовлених незалежними, неурядовими, дослідницькими центрами. Тому актуальною є активна співпраця органів державної влади з незалежними засобами масової інформації (ЗМІ).

Вагомим показником впливу на світ є реагування на кризові ситуації чи інші глобальні проблеми, що створює умови для активного міжнародного діалогу, впливу на світову громадську думку, зняття негативної інформації про внутрішньополітичну ситуацію й захисту національних інтересів.

Ураховуючи розвиток світової мережі – Інтернету, великого значення набуває контроль за передачами конфіденційної інформації з використанням електронних засобів зв’язку. Країни-учасниці міжнародних режимів експортного контролю, насамперед такі лідери у світі високих технологій, як США, Великобританія, Канада та Японія, низка країн ЄС, мають у своєму законодавстві положення про контроль за так званими нематеріальними передачами технологій, тобто передачею чутливої інформації засобами Інтернету, факсом, телефоном.

Безперечно, стратегії формування позитивного іміджу України мають бути включеними до внутрішніх та зовнішніх доктрин держави, перетворитися на важливу складову діяльності урядових установ або спеціальної Ради іміджевої дипломатії, адже від цього залежить ефективність контактів із зарубіжними партнерами. Створення позитивного іміджу країни повинно стати предметом особливої уваги уряду та парламенту.

 Список використаної літератури

 1. Богданов, А. А. Тектология (Всеобщая организационная наука) [Текст] : в 2-х кн., кн. 1. / А. А. Богданов. – М. : Экономика, 1989. – 304с.

2. Горбань, О. М. Основи теорії систем і системного аналізу [Текст] : навч. посібн. / О. М. Горбань, В. Є. Бахрушин. – Запоріжжя : ГУ “ЗІДМУ”, 2004. – 204 с.

3. Кастельс, М. Информационная эпоха: экономика, общество и культура [Текст] / М. Кастельс. – М. : ГУ ВШЭ, 2000. – 608 с.

4. Лачинов, В. М. Информодинамика или путь к миру открытых систем [Текст] / В. М. Лачинов, А. О. Поляков. – СПб.,1992. – 112 с.

5. Михайлин, І. Л. Основи журналістики [Текст] : підр. / І. Л. Михайлин. – К. : ЦУЛ, 2002. – 284 с.

6. Патрико, З. В. Теорія масової інформації та комунікації [Текст] : навч. посіб. / З.В. Патрико. – Л.: Афіша, 2008. – 291 с.

7. Стариш, А. Г. Философия информации [Текст] : монография / А. Г. Старіш. – Симферополь : Таврия, 2004.– 376 с.

8. Старіш, О. Г. Теорія відкритих систем як парадигма процесів глобального розвитку [Текст] / О. Г. Старіш. – Сімферополь : Універсум, 2003. – 240 с. – ISBN 966-8048-02-4.

9. Урманов, И. Синергетические связи как новая модель организации производства [Текст] / И. Урманов // Мир. Экономика и международные отношения. – 2000. – №3. – С. 23-29.

10. Яковенко, М. Інформаційний простір: філософські аспекти формування поняття [Текст] / М. Яковенко // Вісник Національного університету «Львівська політехніка» (Філософські науки) : зб. наук. праць. – 2011. – № 692. – С. 22-27.

]]> https://naub.oa.edu.ua/natsionalnyj-informatsijnyj-prostir-yak-vidkryta-systema/feed/ 0