Назар Савчук – Науковий блоґ

Українська контрпропаганда в умовах військового конфлікту з Росією

Назар Савчук — Sat, 23 May 2015 17:26:25 +0000

У статті проаналізовано заходи, які можуть сприяти підвищенню ефективності української контрпропаганди. Також представлена концептуальна модель захисту від російської пропаганди з використанням усіх наявних інформаційних ресурсів з метою комплексного захисту від пропаганди Російської федерації в умовах військового конфлікту з Україною. У статті розглянуто перспективи та надано рекомендації щодо використання представленої моделі в умовах збройного конфлікту.
Ключові слова: пропаганда, конфлікт, захист, контрпропаганда, модель захисту.На сьогодні питання захисту інформаційного простору відіграє надважливу роль, сила держави в інформаційну епоху полягає навіть не стільки в тому, щоб мати сильну економіку, але в тому, щоб мати здатність захищати національну свідомість своїх громадян. Тут гостро постає питання ведення інформаційної політики державою і її стратегія розвитку інформаційного простору. На даному етапі гібридної війни між Росією (агресор) та Україною не можна говорити, що Україна програла цю війну і не можна говорити, що Росія її виграла, тому що для України ще не все втрачено. Але оскільки пропагандистський вплив залишається дуже потужним постає питання як від нього захиститися або як йому протистояти.
Аналіз останніх досліджень і публікацій. Досліджень на тему пропаганди в умовах військового конфлікту достатньо вони представлені як у вигляді повноцінних праць так і у вигляді окремих статей. Можна виокремити науковців, котрі займались вивченням пропаганди та контрпропаганди у умовах військового конфлікту: Г. Почепцова [4], Л. Войтасика, Я. Жаркова, І. Панаріна, Б. Юськіва, Н. Бутенко, С. Дідковського та ін. Незважаючи на те, що питання пропаганди та контрпропаганди досліджене доволі добре і представлене великою кількістю наукової літератури, конкретних і ґрунтовних досліджень, щодо захисту від пропаганди в умовах україно-російського військового конфлікту не так і багато і вони не є комплексними.
Мета статті: обґрунтувати рекомендації щодо захисту від російської пропаганди в умовах україно-російського військового конфлікту.
Виклад основного матеріалу. Росія весь час створювала інформаційний майданчик для того, щоб пропагандистський вплив був якомога комплекснішим і ефективнішим, передусім можна побачити на що вони робили акцент:
• медіа (ТВ канали, ФМ-радіостанції, друковані ЗМІ та веб-сторінки в Інтернеті; [1]
• тиск на суспільство за допомогою громадських організацій, які мали чітке проросійське спрямування незважаючи на патріотичну назву;
• політичний вплив в регіоні Донецької і Луганської областей за допомогою організацій, котрі фінансувалися Росією, такі як: «Россотрудничество», рух «Русскоязычная Украина», організації російських співвітчизників в Україні і т. д. [2].
Потрібно визнати, що зберегти патріотичну налаштованість тилу змогли саме українські медіа, котрі дуже часто викривали фейкові новини російських ЗМІ та неправдиву інформацію, котра ними поширювалася, але проблема в тому, що такий вплив і обмежився лише тилом, а штаб АТО навесні та влітку взагалі подавав незрозумілу інформацію і було багато суперечностей. Вони не відображали реальної картини того, що відбувалося на сході України і більше того, кожен військовослужбовець, котрий побував у зоні бойових дій чи переселенець, зможе підтвердити це. Зображення картини неповної та такої, що не відповідає дійсності відштовхує тих на кого вона перш за все має впливати і від цього постає багато нових проблем [3].
Нами була створена концептуальна модель захисту від російської пропаганди яка побудована відповідно до того, які ресурси Україна має на даному етапі ведення інформаційної війни проти Росії. Щоб протидіяти потокам неправдивої інформації, які постійно цілеспрямованими атаками летять на жителів України потрібно вживати таких найзагальніших заходів:
• у жодному разі не повинно бути тиші з боку влади, кожна подія повинна бути прокоментована і пояснена, має бути офіційна позиція керівництва держави. Великим кроком вперед було б створення при кожному військовому формуванні відділу в якому працюють військові кореспонденти, для об’єктивної і оперативної подачі інформації у ЗМІ та роз’яснення дій армії в районах де вона проводить свої операції проти терористів.
• Журналісти усіх рівнів повинні активізуватися і поширювати інформацію, але не пропаганду дотримуючись усіх принципів журналістської етики, щоб створити широке коло блогерів та користувачів мережі, які подають здорову правдиву інформацію.
• Створювати власний відео-контент, щоб українські ЗМІ могли показати не прямі включення з харківської області, а репортажі з гарячих точок;
• Створювати народних героїв з простих бійців АТО на державному рівні [4].
Окрім вищеподаних загальних рекомендацій нами була розроблена ціла низка рекомендацій, щодо впровадження в дію розробленої нами моделі центром якої є засоби масової інформації. (див. мал. 1).

Мал. 1 Концептуальна модель захисту від російської пропаганди

На моделі (Мал. 1) зображено вже існуючі важелі, якими можна ефективно протидіяти пропаганді РФ. Контрпропаганда може бути оборонною, а може бути наступальною. Розроблена нами модель має швидше оборонний характер, але залежно від аудиторії на яку впливає має риси наступальної. Як вже зазначалося в попередніх розділах роботи, українська контрпропаганда не має будуватися за принципом російської, тому протистояти потрібно іншими методами і метод обраний нами – це правдиве та об’єктивне висвітлення новин та поширення їх на українську та міжнародну аудиторію включаючи РФ. Для початку потрібно розмежувати ті зони, на які може впливати російська пропаганда і зайняти їх українським контентом:
• уся територія України та території в зоні бойових дій, що підконтрольні українській армії;
• протидія російській пропаганді на територіях окупованих терористами та російськими військами;
• протидія російській пропаганді закордоном;
В моделі чітко зазначено усі зв’язки між елементами для найбільш ефективної їх взаємодії. Для початку в моделі виокремлено чотири цільові аудиторії на які буде спрямована інформація, що поширюється:
• населення України;
• населення окупованих територій;
• населення в зоні АТО на територіях, що підконтрольні українській армії;
• міжнародна аудиторія.
Центром моделі є ЗМІ, завдання яких поширювати інформацію, але інформація, що поширюється повинна відповідати певним вимогам (немає нічого спільного з цензурою) для кожної окремо взятої аудиторії визначеної вище. Вимоги до цієї інформації будуть наступними:
• висвітлювати новини не використовуючи пропаганди, щоб збільшувати довіру в населення до ЗМІ;
• подавати правдиву, не викривлену інформацію щодо подій в зоні АТО;
• роз’яснювати для населення дії влади, особливо ті, що стосуються ведення бойових дій;
• працювати з населенням в напрямку роз’яснення тих тем, котрі є об’єктом маніпуляцій в російських ЗМІ, зокрема роз’яснення ролі НАТО, ЄС та інших міжнародних інституцій, які російські ЗМІ всебічно демонізують;
• витіснити російський контент з інформаційного простору України шляхом створення власного якісного продукту, тому що це теж є вагомим важелем впливу на масову свідомість;
• створювати майданчики, де люди можуть об’єднуватись з метою інформаційного спротиву;
• підготовка військових кореспондентів, які будуть працювати безпосередньо на фронті і подавати найсвіжішу та найоперативнішу інформацію про те, що відбувається з відповідним фото-відео матеріалом.
Протидія російській пропаганді серед населення, яке перебуває під впливом українських ЗМІ здійснюється набагато простіше, ніж серед населення, котре перебуває на окупованих територіях. Відразу потрібно зазначити, що заборона доступу до російських ЗМІ є не найкращим виходом в тому сенсі, що це буде означати слабкість впливу інформаційних повідомлень, що подаються з української сторони.
Але протидіяти російській пропаганді на окупованих територіях теж можливо, хоча це набагато складніше зважаючи на те, що там ведеться відкрита російська пропаганда і велика частина місцевого населення дивляться в основному російські телеканали, але протидіяти такій пропаганді можна і до поширення інформації на окупованих територіях є наступні вимоги:
• центральні ЗМІ трансляція котрих можлива і на окупованих територіях повинні подавати об’єктивну інформацію щодо подій, що там відбуваються це дозволить збільшити довіру серед місцевого населення;
• мова, котрою потрібно вести трансляції, має бути російською, тому що більшість населення спілкується саме цією мовою, хоча це не є першочерговим завданням ЗМІ;
• канали, які доступні для перегляду на цих територіях повинні левову частку своїх ефірів присвячувати роз’ясненню дій центральної влади;
• командири батальйонів повинні зустрічатися з місцевими громадами і робити це систематично, роз’яснюючи свої дії: безпосередній контакт буде одним з найефективніших засобів протидії російській пропаганді на окупованих територіях, зважаючи на те, що довіра до ЗМІ як українських так і російських як показало дослідження ГО «Телекритики» є доволі низькою і більшість населення взагалі не довіряють інформації, яку подає ЗМІ; [5]
• велика частина населення, особливо це стосується молодих людей, користуються Інтернет і соц. мережами, звідки і дізнаються основну інформацію про ведення АТО та політику центральної влади і в таких умовах. Це можна використати як майданчик для спілкування і роз’яснення цієї інформації спеціально підготовленими користувачами цих мереж не з метою пропаганди, а для того створити атмосферу довіри, яка через незлагодженість дій влади і ЗМІ на початку ведення АТО була втрачена.
Окрім того, що російська пропаганда спрямована на українське населення, та на окуповані території, де має значний успіх, також вона направлена і на світову спільноту. Щоб протидіяти російській пропаганді на міжнародній арені потрібно докласти теж немало зусиль, а для багатьох ЗМІ навіть переформатувати свою роботу, тому що підтримка світової спільноти і її об’єктивне розуміння подій, що відбуваються, можуть зіграти ключову роль у вирішенні конфлікту. Зокрема, варто провести такі заходи і дотримуватися таких вимог при висвітленні інформації для міжнародних ЗМІ:
• ЗМІ, які представлені в Інтернеті та найбільші інформаційні агентства повинні створити англомовні стрічки новин і це стосується не лише подачі новин про військові дії української армії і представлення подій, які там відбуваються, але і подій з України загалом;
• ГО «Телекритика» висловлювала пропозицію про те, щоб створювати ресурси для конкретної цільової міжнародної аудиторії (наприклад: французька, іспанська, німецька) на цих ресурсах подавати інформацію не про події в зоні АТО, але загальну інформацію про культурне життя України її історію, щоб трохи включити провідні країни Європи та світу в розуміння українського контексту;
• Розміщати на спеціалізованих ресурсах відео-контент з місць бойових дій для того, щоб ним могли користуватися зарубіжні телеканали.
Висновки. Таким чином, нами була розроблена концептуальна модель захисту від російської пропаганди і ведення ефективної контрпропаганди здебільшого з оборонним нахилом. На даному етапі розвитку української контрпропаганди ще не до кінця сформована структура і механізми взаємодії між ЗМІ та тими хто на фронті між ЗМІ та центральною владою. Боротися проти російської пропаганди її ж методами є доволі ризикованим кроком так як Росія вкладає у цю сферу мільйони нафтодоларів і займається цим доволі давно. Україна може протиставити російській пропаганді правдиве і об’єктивне висвітлення новин, і це стосується як західної України, так і центральної та південно-східної, включаючи навіть окуповані регіони, тому що лише правдива інформація може відновити довіру місцевих жителів до ЗМІ, а відповідно і породити недовіру до російської пропаганди. В Україні повинен бути створений механізм підготовки спеціальних військових кореспондентів і тільки тоді уся інформаційна машина України зможе працювати на повну потужність при цьому використовуючи правдиву та об’єктивну інформацію.

Список використаних джерел та літератури

1. Як діє російська пропаганда [Електронний ресурс]: – Режим доступу: http://www.pravda.com.ua/columns/2014/06/21/7029684/?attempt=1. – Дата доступу: 16.05.2015.
2. Протидія інформаційному тиску Кремля: першочергові кроки [Електронний ресурс]: – Режим доступу: http://osvita.mediasapiens.ua/monitoring/advocacy_and_influence/protidiya_informatsiynomu_tisku_kremlya_pershochergovi_kroki/. – Дата доступу: 16.05.2015.
3. Російська пропаганда в українському інформаційному полі. Підсумки-2014 [Електронний ресурс]: – Режим доступу: http://osvita.mediasapiens.ua/monitoring/advocacy_and_influence/rosiyska_propaganda_v_ukrainskomu_informatsiynomu_poli_pidsumki2014/. – Дата доступу: 16.03.2015.
4. Почепцов, Г. Інформaційні війни: тенденції тa шляхи розвитку [Електронний ресурс] / Г. Почепцов. – Режим доступу: http://osvita.mediasapiens.ua/material/9161. – Назва з екрану.
5. ГО «Телекритика» представила рекомендації з протидії російській пропаганді [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://osvita.mediasapiens.ua/monitoring/advocacy_and_influence/go_telekritika_predstavila_rekomendatsii_z_protidii_rosiyskiy_propagandi/. – Дата доступу: 19.05.2015

Органи державної влади в системі забезпечення інформаційної безпеки

Назар Савчук — Thu, 30 Apr 2015 15:48:03 +0000

Забезпечення інформаційної безпеки суспільства лежить на плечах органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Якщо поглянути на ситуацію глобально, то найголовнішу роль у забезпеченні інформаційної безпеки відіграє держава і це без сумніву є одним з головних її обов’язків. Свої функції держава реалізує через три гілки державних органів: законодавчу, виконавчу, судову владу на усіх рівнях (загальнонаціональному, обласному, місцевому).

Поняття «інформаційна безпека» є доволі проблемним з позиції його реалізації, адже дії органів державної влади можуть або сприяти підвищенню інформаційної безпеки, або нівелювати її. В той же час самі державні органи стають жертвами своєї інформаційної політики через те, що відбувається дестабілізація в багатьох процесах управління і присутня розбалансованість в сфері комунікації між державою та громадськістю.
На сьогодні можна виокремити такі загрози інформаційній безпеці через дії державних органів та їх причини:
• загрози, що є результатом усвідомлених дій влади з ціллю створити певний авторитарний чи інший режим.
• загрози, які виникають через діяльність владних еліт в інтересах певного кола осіб.
• загрози, які виникають через надмірну закритість влади від народу;
• загрози, які виникають через взаємодію держапарату з представниками кримінальних кіл, що викликає проникнення «кримінальних авторитетів» до владних структур;
• загрози, які виникають через розрив між демократично-конституційними принципами і реальною політикою, яку проводять органи державної влади на усіх рівнях [4].
Проводячи аналіз реалізації державної політики у сфері інформації, і дивлячись на інформаційну безпеку як на складову національної безпеки, можемо запропонувати таке визначення цього поняття: «інформаційна безпека – це стан, коли найбільш важливі інтереси держави в інформаційно-комунікаційній сфері перебувають у повній безпеці, а отже ніякі негативні повідомлення не знадні вплинути на особистість викликаючи у неї деструктивні думки та переконання, які зрештою можуть негативно впливати на діяльність органів державної влади.
Для того щоб забезпечити інформаційну безпеку органи державної влади мають будувати свою політику на таких принципах:
– законність;
– збалансований розподіл інтересів держави, інтересів суспільства та особистості;
– відповідальність за стан інформаційної безпеки мають нести: держава, суспільство, особистість;
– забезпечення максимальної інтеграції української системи інформаційної безпеки з міжнародними системами інформаційної безпеки.
Варто зазначити, що основним завданням усіх заходів, що спрямовані на підтримання інформаційної безпеки є отримання якнайменшої шкоди через такі фактори як: недостовірність, несвоєчасність отримання чи неповнота інформації, а також поширення інформації незаконним шляхом [1].
Проаналізувавши діяльність органів державної влади можна виокремити два конкретні кроки, які здійснюються ними в сфері забезпечення інформаційної безпеки:
• захист державних таємниць;
• забезпечення і охорона прав громадян в інформаційній сфері, які гарантує конституція;
Загалом організація роботи державних органів у сфері інформаційної безпеки це процес, який ніколи не зупиняється, головна його спрямованість на розвиток нормативно-правової бази та організаційно-технічної складової. Якщо ж поглянути на проблему більш глобально і комплексно то забезпечення інформаційної безпеки має бути вектором цілої програми держави відповідно норм міжнародного права та чинного законодавства.
Формування системи інформаційної безпеки процес доволі непростий і здійснюється органами державної влади на декількох рівнях:
• законодавчий;
• адміністративний
• процедурний;
• програмно-технічний [3].
Інформаційний простір України має формуватися органами державної влади таким чином, щоб сприяти розвитку інформаційно-аналітичних ресурсів, задля ефективного здійснення управлінської діяльності на усіх рівнях починаючи із загальнонаціонального і закінчуючи органами місцевого самоврядування [5].
Отже, діяльність органів державної влади в системі інформаційних відносин є процесом доволі динамічним і ніколи не припиняється процес його розвитку. Органи державної влади в системі забезпечення інформаційної безпеки України посідають визначальне місце. Головна рекомендація для органів державної влади у справі забезпечення інформаційної безпеки – це тісна взаємодія зі ЗМІ та використання принципів поданих вище до використання наявних ресурсів.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ

1. Баринов, А. Информационный суверенитет или информационная безопасность? [Текст]: / А. Баринов // Національна безпека і оборона. – 2001. – № 1. – С. 70-76.
2. Сащук, Г. М. Безпекові виміри телепростору [Текст]: монографія / Г. М. Кащук. – К.: Грамота, 2007. – 136 с.
3. Інформаційна безпека [Електронний ресурс]. – Режим дoступу: http://ukr.vipreshebnik.ru/entsiklopediya/55-i/1943-informatsijnabezpeka.html. – Дата доступу: 22.04.2015.
4. Інформаційна безпека в системі забезпечення національної безпеки [Електронний ресурс]: – Режим дoступу: http://journ.univ.kiev.ua/trk/publikacii/satshuk_publ.phpє. – Дата доступу: 22.04.2015.
5. Формування та використання інформаційного простору органами державної влади [Електронний ресурс]. – Режим дoступу: http://www.pravo.vuzlib.su/book_z1189_page_29.html. – Дата доступу: 22.04.2015.