Ключові слова: тіло, тілесність, фетишизм, мода.

The article analyzes the impact of fetishism on the formation and transformation of human physicality.

Key words: body, physicality, fetishism, fashion.

Культура постмодерну є складною системою людського буття. Це поняття багатогранне і об’єднує в собі безліч наукових сфер і категорій, однією з яких є й мистецтво. Чому ми його виокремлюємо? Тому що неабияку увагу мистецтво приділяє зовнішній красі людини, її обличчю, а заразом і тілу. Найдосконалішим митцем завжди вважався той, хто вміє ідеально втілити всі риси людського тіла у своїй роботі, зображуючи фізичне тіло як біологічний організм, та водночас із його індивідуальними рисами ментальності та духовності.  Ще в давні часи люди звертали увагу на власне тіло, займались пошуком відмінностей між чоловіком і жінкою, зображували ці відмінності в наскельних малюнках та у вигляді глиняних статуеток, приділяли увагу оголеному тілу під час ритуальних танців, наносили різноманітні ритуальні малюнки на обличчя та різні частини тіла, з вірою в те, що це надасть їм сили та допоможе подолати ворога. Це говорить про те, що інтерес до тіла та тілесних можливостей має прадавню історію.

Перш ніж говорити про те, яким чином сьогодні фетишизується людська тілесність, варто визначити, що ж таке тілесність, які її характеристики.

Пізнання феномену людського тіла та тілесності в самопізнанні сучасної людини представлено в роботах М.М. Бахтіна, І.М. Биховської, Л.В. Жарова, В.І. Іванченка, І.С. Кона, Б.В. Маркова, П.Д. Тищенка та ін.; із залученням знань про тілесне з філософії життя (В. Дільтей, Г. Зіммель, Т. Лессінг, Ф. Ніцше, О. Шпенглер), екзистенціальних і феноменологічних концепцій буття (М. Гайдеггер, Е. Гофман, Е. Гуссерль, А. Камю, М. Мерло-Понті, Ж.-П. Сартр, А. Франк, К. Ясперс), психосоматики (В.Ю. Баскаков, Г.А. Бондарєв, Е. Канетті, А. Менегетті, В.М. Нікітін, Г.А. Сєрова, О.С. Суворова, А. де Сузнель, В.Д. Тополянський, М.В. Струкова та ін.), із «філософії нової тілесності» (Н.Т. Абрамова, Р. Барт, Г. Буркхард, Ж. Дельоз, Ф. Гватарі, Ж. Деріда, Л.В. Карасьов, Ж. Лакан, Л.П. Мальцева, В.А. Подорога), філософії фемінізму (С. де Бовуар, О.В. Вороніна, І.А. Жеребкіна, Л. Ірігарей, Ю. Кристєва, Е. Шоре), філософії статі (О. Вейнінгер, Є.П. Ільїн, Г.І. Кабакова, О. Лоуен, В. Райх, В.В. Розанов, М. Теун, Е. Фром, М. Фуко, Н. Хамітов, М. Шелер).

Сьогодні постановка проблеми трансформації тілесності відповідає викликам часу, громадськості, що є досить актуальним в період розвитку демократичного суспільства. Проте, попри надзвичайно високий інтерес до тілесності в сучасній культурній антропології досі не сформоване цілісне і комплексне розуміння тілесності як соціокультурного феномену, – розуміння, яке б повноцінно відображало фізичну, духовну, соціальну, етичну, естетичну, інформаційну, знаково-семіотичну та інші складові тілесного буття людини. Тому наведемо кілька визначень, які підходять для подальшого аналізу нашого питання.

В наукових колах є кілька поглядів не лише на визначення поняття «тілесність», але й на ототожнення або різке протиставлення «тіла» і «тілесності». Ми схильні до розгляду другого варіанту. Так, за словами вітчизняного дослідника М.Косяка, «тілесність» означає наділеність тілом, володіння ним і найрізноманітніші способи його використання; модуси функціонування тіла; «зв’язаність» тілом; «зафіксованість» в тілі [5, с.23]. Українська дослідниця тілесності О. Муха, посилаючись на роботу Косяка, характеризує тілесність як обширний комплекс характеристик людини, її зовнішніх і внутрішніх, статичних і динамічних, онтологічних і генетичних властивостей [6, с. 37]. За Марселем Моссом, тілесність – це техніка тіла [3, с.22]. До специфічних технік тіла він відносить вміння ходити, плавати, танцювати та будь-яким чином проявляти свою життєву позицію за допомогою тілесності. Марсель Мосс каже, що техніки тіла – це звички, які були набуті або запозичені дитиною чи дорослою людиною від своїх родичів або від людей з близького оточення [3, с.25]. Підтримуючи нашу гіпотезу повернення постмодерного фетишизму в архаїку, можемо зазначити, що такі техніки тіла існували і в первісний час, вони могли призводити до фетишизації самої людини.

Як можна зауважити, поняття «тілесності» має дуже багато різноманітних трактувань. Однак всі з них, так чи інакше, зводяться до виявлення взаємозв’язку тілесної і духовної складової в людині. Таким чином, людська тілесність є багатомірною, креативною, цілісною інформаційною системою. Основним принципом цілісності людської тілесності є інформаційна взаємодія різноманітних її рівнів (внутрішній та зовнішній, біологічний, психологічний, соціальний, культурний), яка дозволяє підтримувати відповідність між внутрішніми і зовнішніми факторами інформації і розвитку можливостей діалогу між «зовнішніми» і «внутрішніми» станами тіла. Знаки і символи як знаки зовнішнього і внутрішнього аспектів в просторі тілесності поєднуються в одну мовну структуру.

Найбільш цікавим і продуктивним є підхід української дослідниці Н.Медвєдєвої: «тілесність – це субстрат людської життєдіяльності, що являє собою багатомірне утворення, яке існує в трьох вимірах: біологічне (природне) тіло, внутрішня тілесність, зовнішня тілесність і конструюється на їхньому перетині». Перший рівень дослідниця визначає як біологічне тіло («тіло як організм»), другий рівень – внутрішня тілесність – це сукупність тілесних відчуттів індивіда, почуття «Я» («тіло в тілі»), на третьому рівні («тіло для інших»), рівні зовнішньої тілесності, тіло постає як символ, за посередництвом якого особа самовиражається, сприймається іншими та інтегрується в соціальні зв’язки [12, с.45].

Фетишизація людської тілесності здійснюється на цих трьох рівнях, кожен з яких зверху до низу впливає один на одного. Соціальні та культурні стандарти нав’язуються для людини і впливають на природне формування «Я-особистості». Оскільки тіло є інструментом, вираженням тілесності, то часто «підганяється» під канон, таврує себе численними дієтами та виснаженнями. Яка ж причина цьому всьому? Можливо, незадоволення власним тілом та відчуття дискомфорту. Саме тому, сьогодні існує велика кількість тілесних практик, які зводять людське тіло до фетишу, якому поклоняються, яке люблять і яким захоплюються. Недаремно Ж.-П. Сартр говорив, що тілесність – це «свідомість, яка існує власним тілом» [11, с. 111]. Зовнішні прояви тілесності виходять із внутрішніх поривань людини.

Варто звернути увагу на тілесні практики М. Мосса. Можна їх диференціювати не лише за культурними відмінностями народів, але і за індивідуальними характеристиками окремої особистості. Тілесні практики за формою можуть бути екстремальними, граничними, такими, що допомагають виявити межу можливостей, показати масштаб людського в людині.

Сьогодні спектр тілесних практик надзвичайно різноманітний, тисячі людей придумують щось нове для того, щоб ними захоплювались. Це все призводить до того, що людське тіло перетворюється у фетиш, людину не розглядають як особистість із власним інтелектом, психологічною характеристикою (характер, темперамент і т.п.), а просто як сукупність ідеалізованих зовнішніх ознак. Звичайно можна розглядати інтелектуальний фетишизм, коли люди просто закохані в розум (наприклад, істинні філософи), проте для нашого суспільства це менш характерно. Тому для прикладу ми розглянемо деякі тілесні практики, а також практики моди, що призводять до фетишизації тілесності, що, в свою чергу, призводить до виникнення людини-фетишу.

Сучасне суспільство почало говорити про здоровий спосіб життя як самоціль людини, як особливий імідж у представленні себе суспільству споживання, тому такі практики як фітнес, бодібілдинг та деякі інші види спорту займають вагому позицію у нашому дослідженні. Вони активно підтримуються рекламним бізнесом, модою і пропонують тіло як носія особливої символічної цінності.

Моду взагалі можна виокремити як диктатора епохи постмодерну, тому що вона пронизує всі рівні культури, починаючи від буденності і закінчуючи навіть сакральними компонентами. Мода на досконале тіло змушує людину весь час працювати над собою. Численні дієти, які навмисне не працюють, рецепти з правильного харчування, які забирають безліч грошей, таблетки для схуднення, антицелюлітні креми, чай та кава для втрати ваги – все це лише вершина айсберга. Варто пам’ятати, що зазначені елементи – це частина комерційної діяльності, створена для викачування грошей. Як все працює. В першу чергу – маніпуляція нашою свідомістю і підсвідомістю. Струнка красуня розповідає нам, якою нещасливою та товстою вона була колись, тримаючи в руках таблетки для схуднення, які її перетворили в таку прекрасну, якою вона є зараз. А головне – 20 кілограм вона скинула за місяць часу (що медициною взагалі протипоказано). Фігура 90-60-90 – це є фетиш, ідеал, якого хочуть добитися, незважаючи ні на що, тому за рекламовану  продукцію розгрібають за лічені дні.

Ми навели приклад  маніпуляції, що шкодить людині. Значно краще, коли бажаного ефекту пропонують досягти за допомогою  спорту. Тоді людина годинами працює в спортивному залі. Як результат – бодібілдери з сильним, м’язистим тілом. Зараз проводиться безліч чемпіонатів та змагань у сфері бодібілдингу. Власників чудового тіла сприймають лише як фетиш, як власний ідеал, але не як цілісну особистість із власними проблемами.

Варто зазначити про надмірну значимість сексуальної поведінки та сексуальної культури у тілесних практиках. Особливо сильно це вплинуло на загострення проблематики тіла (особливо жіночого) та його експлуатації. Завдяки засобам масової інформації, рекламі та кінематографу еротизм та сексуальність перестали бути чимось особистим. Традиційним для нашої цивілізації було розуміння жіночого начала як чогось нижчого від чоловічого. В зв’язку з цим в європейській культурі жіноче тіло традиційно «дисциплінується», «програмується» з цілю досягнення заданих чоловіком стандартів. Масовість цього явища призвела до клонування стандарту досконалої жіночої краси, яке суспільство нав’язало жіночому тілу, примушуючи жінок прагнути до ідеалу. Прикладом намагання зробити тіло штучним є не лише фітнес і дієти, але і хірургічне вторгнення. Це стосується численних операцій зі збільшення грудей, губ, видалення ребер для тонкої талії, пластика носа, підтяжки обличчя ну і косметичних процедур, таких як нарощення волосся чи вій.

Прикладом досягнення таким шляхом статусу людини-фетишу є славнозвісні ляльки Барбі. Принцип надмірності в цьому випадку експлуатує характеристики, пов’язані із жіночністю, тілесністю, чуттєвістю (сексуальністю). Так, лялька Барбі – вдала концепція, яка демонструє фройдівську структуру психіки індивіда, де розкривається вихід бажань, афективної частини несвідомого та їхня боротьба із соціальними нормами, суспільною мораллю. Проте, неспроможність досягти ідеального, вдосконалення тих рис, якими просякнута лялька Барбі, може призвести до формування залежності й травми в суб’єкта. Навіть стає непомітним той факт, що параметри, на яких побудована Барбі, не мають жодної відповідності із природною будовою людського тіла. Сьогодні ми спостерігаємо тенденцію, коли дівчата роблять із собою все, що завгодно для того, щоб досягти «ефекту Барбі»: фарбують та нарощують волосся і вії, збільшують груди та губи, вирізають ребра, вставляють величезні лінзи в очі. Досить часто, такі дії породженні комплексом неповноцінності, людина не показує свій внутрішній світ, а створює оболонку зовнішньої привабливості, фетишизує своє тіло. Лялька створює навколо себе ілюзорний світ: модні аксесуари, одяг, дизайн будинку тощо, а відомі бренди намагаються на цьому нажитись, випускаючи такі речі для споживача.

Ми розглянули тілесні практики, які призводять до виникнення людини-фетишу шляхом трансформації або деформації тіла. Варто звернути увагу ще на боді арт – мистецтво прикрашання тіла. У широкому сенсі до цього поняття відносяться: макіяж, татуювання і пірсинг (та інші види модифікації тіла), менді (біотату хною) і, власне, бодіпейнтінг (bodypainting) – мистецтво розпису тіла, або боді арт у вузькому сенсі слова. Сучасний боді арт знаходиться на стику графіки і живопису, декоративно-прикладного мистецтва, дизайну, макіяжу і стилю, перукарського мистецтва. Більш екстремальними формами боді арту можуть бути каліцтво або використання тіла на межах його можливостей.

Чому ми стверджуємо, що тілесні практики такого роду – це фетишизація людської тілесності. Відповідь на питання дає аналіз ритуалів первісних людей, оскільки розпис тіла, татуювання, пірсинг та скарифікація були присутні при ініціації та деяких інших священних обрядах доби архаїки. Розглянемо їх детальніше та проведемо паралелі із їхнім становищем і роллю у культурі постмодерну.

Перше, про що слід говорити – це розпис тіла, який вважається таким же древнім як і саме людство. З давніх часів малюнки на шкірі людини мали ритуальне значення. Їх використовували як талісман: наносили для захисту, лікування, зваблення, принадження удачі, підкреслення свого статусу.

У стародавні часи прикраса тіла була пов’язана з ритуалами племені: тіла воїнів оздоблювала таким чином, щоб підкреслити їх войовничість і викликати страх у противників. Також відповідне розфарбовування служило захистом від злих духів. Естетика таких прикрас хоч і була важлива, але все-таки стояла на другому місці – головним був конкретний символ, який вказує місце людини в племінній ієрархії.

Шамани оздоблювали собі обличчя під час ритуальних церемоній, про час яких викликали духів. Малюнки були найрізноманітніші – від звірів і природних стихій до зображень богів і, власне, духів (сьогодні такі малюнки теж присутні при розписі тіла). З часом навіть жінки, які в ті часи часто перебували на нижчих щаблях племінної ієрархії, почали прикрашати своє тіло малюнками. Однак, прикрашаючи свої тіла, жінки переслідували дещо інші цілі – перш за все, вони прагнули стати більш привабливими, додатково підкресливши свою сексуальність для потенційних залицяльників. Саме з таких спроб прикрасити сові тіло почалася історія жіночого макіяжу – правда, сучасні косметичні засоби і способи їх нанесення значно відрізняються від первісних. Постмодерн повністю увібрав в себе таке символічне навантаження, тому жінки і сьогодні прикрашають своє тіло, щоб виглядати краще.

Сьогодні прояви бодіпейнтингу можуть бути абсолютно різними – від невеликих малюнків, що займають лише невелику частину тіла, до величезних декорацій, що імітують костюм, і, відповідно, займають майже все тіло людини. Сьогодні на ринку присутній величезний вибір як фарб (є й гіпоалергенні), так і способів їх нанесення – наприклад, аерографи, які також використовуються для рівномірного нанесення автозасмаги в косметичних салонах. Ці практики показують, яким же хорошим матеріалом для творчості є людське тіло.

На сьогоднішній день цей вид мистецтва вкрай популярний – проводяться цілі фестивалі бодіпейтингу, на яких кращі художники показують своє вміння перетворювати людські тіла у твори мистецтва, демонструю при цьому різні напрямки і техніки малювання.

Важливими підвидами боді арту є менді (мехенді) і бінді. Поширені в Індії, на Близькому Сході, Південно-Східній Азії та Північній Африці. Зазвичай менді наносились дівчатам перед заміжжям, мали еротичний характер і передавались в знак мудрості від старших жінок. Також мали захисний характер, оскільки в орнаментах та образах зашифровані символи, які повинні відлякувати злих духів і притягати до молодої пари увагу та прихильність добрих божеств. В наші ж дні популярність менді тільки зростає, чому дуже сприяє те, що відомі акторки та співачки, такі як Мадонна, Наомі Кемпбелл, Демі Мур, використовували цей «новий» спосіб прикрасити своє тіло.

Бінді – це прикраса обличчя (у центрі, на чолі, трохи вище брів) у вигляді темної крапки (традиційно) або ж коштовної прикраси, мальованого символу чи певного знаку [10, с. 56]. Бінді покликане накопичувати енергію та посилювати розумову концентрацію, а також захищати від демонів, злого ока та поганого талану. У наш час теж практикується, проте сенс вкладається трохи інший, це, як спосіб прикрашання тіла і виділення себе серед інших.

Наступне поняття, яке варте уваги – татуювання. Воно може бути декоративним, символічним, статутним (у певних соціальних групах) [10, с.78]. Історія татуювання, як малюнку на шкірі починається приблизно в епоху Льодовикового періоду.

Татуюванням в Стародавній час займалися різні світлошкірі племена. Татуювання могли відображати належність до певної особливої групи, наприклад воїнів, або положення в сім’ї, як у японських народностей. Археологічні знахідки підтверджують, що нанесення татуювань практикувалося у всіх культурах світу. Давні народи надавали їм сакрального значення і використовували їх при нанесені як талісман або оберіг від духів.

Сьогодні символічне навантаження малюнків дещо змінилося, проте залишився і первинний, сакральний смисл. Часто татуювання використовуються як знак приналежності до певної субкультури. Візьмемо, наприклад, кримінальний світ. Там свої знаки і символи, людина відповідає за кожну нанесену крапку. У злодіїв свої татуювання, у вбивць – зовсім інші. Варто зазначити, що татуювання можуть бути диференційовані за своєю тематикою, хтось наносить ім’я коханої людини, як символ любові, а хтось – християнські знаки, що символізують глибоку віру.

Медики стверджують, що татуювання роблять невпевнені в собі люди. Проте, такий крок робить їх відомими на весь світ. Наприклад, таким шляхом стала відомою Джулія Гнус (жінка хворіла на синдром порфірії, коли на сонці шкіра вкривається пухирями, це змусило її зробити по всьому тілу тату аж). Також досить популярними є татуювання в стилі японської мафії «якудза», яке наноситься на все тіло. Популярними татуювання є і серед зірок, що, в свою чергу, спонукає фанатів робити те ж саме. Сюди входять відомі співачки та діячі в галузі моди як Ріанна, Леді Гага, Пінк, Крістіна Агілера та багато інших. Дуже цікавими є татуювання вікторії Бекхем. Перше татуювання Вікторія зробила в 2001 році – це були три зірочки на попереку, які символізували її, чоловіка і сина. З появою кожної дитинки Вікторія додає нову зірку. Взагалі сімейство Бекхемів буквально «сходить з розуму» за татуюваннями. Вікторія має безліч малюнків в честь Девіда, а Девід – в честь Вікторії.

Ще одним вихідцем із первісних часів є пірсинг. Історія модифікацій людського тіла шляхом створення проколів у декоративних та культово-обрядових цілях, сягає своїми коренями самих зародків людської культури. У тій чи іншій формі пірсинг існував та продовжує існувати в усіх кутках земноі кулі. Наприклад у стародавніх єгиптян, пірсинг носив соціальну функцію, слугуючи класовим маркером, який визначав приналежність власника до певного соціального шару, так пірсинг пупка серед єгиптян у той час мали право носити лише представниці аристократії. Сьогодні ж пупок проколюють всі, хто бажає, проте акт такого роду може символізувати красу тіла, гарного животика.

Пірсинг, як і будь-який прояв культурної неоднорідності, слугує культурним кодом. Сьогодні, він є вже звичним явищем, тому, щоб виділитись, люди вдаються до створення нових його видів: пірсинг очного яблука (цей вид розробили нідерландські офтальмологи, це процес іплантації прикрас у поверхню ока), брейн пірсинг (це процедура, при якій кільце вставляється в два отвори в черепі, попередньо просвердлені майстром. Важливою особливістю є те, що ці отвори повинні бути точно в районі потилиці. Саме в цьому місці знаходиться та частина мозку, зіткнення кільця з якою призводить до виникнення рефлексів, що викликають стан блаженства, ейфорії, радості), корсет-пірсинг (на спині вставляється парна кількість кілець, через отвори яких протягується стрічка, яка створює ефект корсета). Звичайно, що в первісні часи таких видів не існувало, проте деякі інші, які є найбільш поширеними, повністю збігаються. Це стосується видів, які поділяються за анатомічною ознакою – частиною тіла, в якій зроблено пірсинг: голова та шия, тулуб, кінцівки верхні та нижні, статеві органи.

Поширеною модифікацією тіла, відмінною від пірсингу, є скарифікація. Це також виступає своєрідним фетишем, оскільки не наноситься просто так, а має символічну функцію та містить інформацію про людину чи групу.

Боді арт є підкатегорією перформансу, в якому художники використовують або зловживають власним тілом задля особливого самовираження. Засобом і матеріалом творчості в перформансі служать тіло, зовнішній вигляд, рухи, поведінка художника-актора. Це – події, дії, процеси, в яких художник використовує своє тіло і тіло своїх колег, костюми, речі, надаючи кожній позі, жесту, положенню в просторі, контактам з предметами та середовищем символічно-ритуального характеру. Можна виводити перформанс із первісних часів, оскільки релігійні свята та побутові ритуали завжди супроводжувались організованими певним чином діями і були опосередковані. В ролі посередника міг виступати шаман чи вождь.

В контексті характеристики боді арту можна говорити про те, що фетишами можуть виступати ще й окремі частини людського тіла, наприклад руки чи ноги.

Отож, можемо стверджувати, що вищезазначені тілесні практики призводять до фетишизації людської тілесності. Виникає феномен людини-фетишу, якому поклоняються, якого наслідують. Все це доводить, що не лише людська свідомість є виною схожості постмодерного і первісного фетишизму, а ще й біологічні ознаки та тілесні практики, які мали місце в період архаїки і актуальні сьогодні.

Список використаних джерел та літератури

1. Aндрeeвa E. Ю. Пoстмoдeрнизм. Искусствo втoрoй пoлoвины XX – нaчaлa XXI вeкa. – СПб., 2007
2. Барт Р. Ситема моды. Стати по семиотике культуры / Р. Барт. – М.: Издательство им. Собашниковых, 2003. – 512 с.
3. Быховская И. М. Телесность как социокультурный феномен / И. М. Быховская // Культурология. ХХ век: словар. – СПб.: Университетская книга, 1997. – 628 с.
4. Бугуева Н.А. Телесность человека как социокультурный феномен [Електронний ресурс]: научная статья / Н.А. Бугуева. – Режим доступу: lib.csu.ru/vch/094/66.pdf. – Назва з екрану.
5. Валєнса Г. А. «Тіло» і «тілесність» у соціально-філософському контексті: термінологічні розвідки [Електронний ресурс]: наукова стаття / Г. А. Валєнса. – Режим доступу: http://www.info–library.com.ua/books–text–11478.html. – Назва з екрану.
6. Гомілко О. Метафізика тілесності: концепт тіла у філософському дискурсі / О. Гомілко. – К.: Наукова думка, 2001. – 340 с.
7. Гофман О.Б. Мода и люди. Новая теория моды и модного поведения. 2-е изд. – М.: Агенство «Издательский сервис», «Издательство ГНОМ и Д», 2000. – 232 с.
8. Ефремова Т.Ф. Фетишизм // Современный толковый словарь руського язика. – М., 2000
9. Килошенко М.И. Психология моды: Учебное пособие. – СПб: «СПГУТД», 2000. – 172 с.
10. Круткин В.Л. Телесность человека в онтологическом измерении / В. Л. Круткин. – Ижевск, 1997. – 358 с.
11. Медвєдєва Н.С. Проблема співвідношення тілесності і соціальності в людині і суспільстві. – Автореферат дис. на здобуття наукового ступеню к. філос. наук за спец. 09.00.03 – соціальна філософія і філософія історії. – К., 2005
12. Свендсен Л. Философия моды / Л. Свендсен – М.: Прогремм-Традиция, 2007. – 256 с.
13. Стил В. Корсет / В. Стил – М. : Новое Литературное Обозрение, 2010. – 272 с.
14. Стил В. Фетиш: мода, секс и власть / Валери Стил; пер. с англ. Е. Демидовой. – М.: Новое литературное обозрение, 2014. – 224 с.
15. Тангейт М. Построение бренда в сфере моды. – М.: Альпина Бизнес букс, 2006
16. Фадеева Л. В. Тело как знак и как смысл / Л. В. Фадеева. – Традиционная культура. – № 1, М., 2008. – 360 с.
17. Фенько А. Люди и денги. Очерки психологии потребления. – М.: «Класс», 2005
18. Газарова Е. Тело и телесность: психологи чесний анализ [Eлeкрoн. рeсурс] – Рeжим дoступу: http://psy.khspu.ru/wp-content/uploads/2011/10/Тело-и-телесность
19. Мода, манекены и смерть [Eлeктрoн. рeсурс] – Рeжим дoступу: http://jmunen.livejournal.com/54625.html
20. Фетишизм в истории культуры [Eлeкрoн. рeсурс] – Рeжим дoступу: http://ec-dejavu.ru/f/Fetishism.html
21. Хармут Беме. Фетишизм в современной культуре [Eлeкрoн. рeсурс] – Рeжим дoступу: http://russ.ru/Mirovaya-povestka/Fetishizm-v-sovremennoj-kul-ture

]]> https://naub.oa.edu.ua/fetyshyzatsiya-lyudskoyi-tilesnosti/feed/ 0 https://naub.oa.edu.ua/seksualnyj-fetyshyzm/ https://naub.oa.edu.ua/seksualnyj-fetyshyzm/#respond Mon, 25 May 2015 15:14:12 +0000 http://naub.oa.edu.ua/?p=17977 У статті проаналізований феномен сексуального фетишизму з культурологічної точки зору.
Ключові слова: фетишизм, мода, тіло, одяг, взуття, шкіра.

The article analyzes the phenomenon of sexual fetishism in culturally appropriate.
Keywords: fetishism, fashion, body, clothes, shoes, leather.

Одним із видів фетишизму, якому приділяють сьогодні багато уваги, є сексуальний фетишизм. Про це явище аж надто багато говорять та пишуть, щоб лишити його поза увагою.
Розглядати сексуальний фетишизм можна під кутом медицини, моди чи культури, оскільки є багато позицій та упереджень щодо цього явища. Для подальшого аналізу цього феномену варто розглянути деякі аспекти його виникнення та форми існування в історичному зрізі.
Одна з теорій виникнення фетишизму, про яку згадує у своїй праці «Фетиш: мода, секс і влада» історик моди В. Стіл, говорить про те, що фетишизм – явище універсальне, він був присутній у більшості культур тисячі років [14, с. 15]. Дійсно, для багатьох культур тілесні модифікації та переодягання (те, що сьогодні називають трансвестизмом) – звичайні ритуальні дії. Не менш поширеним явищем була фетишизація окремих частин тіла та предметів одягу. Варто зазначити, що сексуальність є одночасно похідною історії та породженням природи. Сексуальна поведінка людини (включаючи і фетишизм) майже завжди визначається біологічними факторами. Наскельні малюнки, де зображені оголені фігурки людей та окремих частин тіла, в тому числі і статевих органів, є тому підтвердженням. Людська сексуальність ніколи не зводилась виключно до похідної природи, це ще і складна психологічна конструкція, в якій важливу роль грає фантазія.
Чи є фетишизм нормальним явищем, чи це патологія? Багато явищ, які існували колись як табуйовані, сьогодні цілком прийнятні в суспільстві. Можливо, фетишисти просто володіють більш загостреним сприйняттям, яке не варто зводити суто до сексуального аспекту. Однак в медицині фетишизм, чомусь, відноситься до одного з видів перверсії, що стоїть поруч із нарцисизмом, ексгібіціонізмом, мазохізмом, садизмом, зоофілією та іншими формами, що є зазначені як відхилення у психіці.
Варто ще зазначити види фетишизму, які є найбільш поширеними:
1.Фут-фетиш (любов до стоп). Фут-фетишиста може заводити не тільки розмір стоп, але і запах. Немиті, що пахнуть потом, стопи можуть викликати у нього справжній оргазм.
2. Білизняний фетишизм. Як правило, фетишем стають предмети, що мають відношення до осіб протилежної статі. Фетишами чоловіків є жіночі трусики, панчохи, бюстгалтери, жіноче взуття. Одним з найпопулярніших фетишів є ношені жіночі трусики, на цьому вибудовується справжній бізнес – дівчата продають свою використану білизну в спеціальні магазини, де їх потім купують фетишисти. З білизняним фетишизмом часто пов’язаний фетишистський трансвестизм, коли людина не просто відчуває сексуальний інтерес до білизни, а й відчуває потребу одягнути предмет туалету, який належить представнику протилежної статі.
3. Wetlook-фетишизм (збудження при вигляді тіла в мокрому одязі). Цей вид майже завжди пов’язаний з фетишем на певний тип одягу – вуличний, спортивний, військовий, ділові костюми та інші типи одягу, в яких wetlook-фетишист воліє мокнути. Для цього людина буде гуляти під дощем без парасольки, може скупатися у фонтані, приймати ванну або душ в одязі, і т.п.
4. Фетиш сили (як фетиші виступають не тільки біцепси, але й сама фізична сила людини). Сексуальне збудження викликають такі якості партнера, як обсяг і пружність мускулатури, здатність виконувати силові та акробатичні трюки. Задовольняється різними способами: відвідуванням, або переглядом записів змагань бодібілдерів, дотиками до м’язистого тіла.
5. Медичний фетишизм – сексуальне задоволення, що є результатом рольової гри, яка відтворює реальну або вигадану медичну ситуацію. Предметом фетиша може бути як сама обстановка, схожа до місця проведення медичних оглядів, так і проведення конкретних медичних або псевдомедичних дій, що мають сексуальний або близький до сексуального характер. Це можуть бути гінекологічні, урологічні та проктологічні огляди, різноманітні медичні процедури (клізма, ін’єкції в сідничний м’яз і т.п.). При цьому, сам секс не є необхідним елементом медичного фетишизму, хоча може бути присутнім. [7, с. 67]
Актуальними щодо зазначеного переліку є думки Фрейда, який розглянув динаміку та несвідомі аспекти фетишизму в двох монографіях, опублікованих у 1905-му і 1927 роках. Він показав, що фетишизм може бути властивий для нормальної любові, коли «зв’язок з нормальним здійснюється за допомогою психологічно необхідної переоцінки сексуального об’єкта, яка неминуче переноситься на все, що асоціативно з ним пов’язане. Патологічним цей випадок стає тоді, коли прагнення до фетишу фіксується сильніше, ніж за звичних умов, коли фетиш втрачає зв’язок з певною особою, стає єдиним сексуальним об’єктом» [7, с. 125].
Разом з тим, у Фрейда, як і у багатьох дослідників фетишизму, є одна суттєва методологічна помилка: в якості передумови використовується аксіома про патологічнісь фетишизму. Дослідник пояснює явище як хворобу. В описі хвороби застосовуються терміни, що акцентують увагу на слабкості, інфантильності чи порушеннях. Фрейд каже, що фетиш являє собою конкретну форму несвідомих фантазій, що виступають у вигляді захисту від усвідомлення відсутності у жінки пеніса, що можна пояснити, виходячи з інфантильних сексуальних теорій. Також з цієї позиції пояснюється й те, чому серед чоловіків фетишистів значно більше, ніж серед жінок, це ще пов’язано із страхом кастрації.
Мішель Фуко подав цікаву думку, яка розвинула згодом нове поле пізнання – тілологію (англ. Bodyology). Фуко назвав секс «поясненням всього, нашим універсальним ключем». Він описав фетишизм як «зразкове збочення», яке «слугує путівником при аналізі всіх відхилень» [12, с. 213]. Це змусило вчених подивитись на це явище в історичному зрізі.
Відповісти на питання, чому фетишизм поширений серед чоловіків набагато більше, ніж серед представниць «слабкої» статі, не змогли ні історичні дослідження, ні психоаналіз. З точки зору соціобіології (або еволюційної психології), яка бере до уваги еволюцію, спадковість і вплив гормонів, нашу сексуальну поведінку в основному визначає процес дарвінівського природного відбору. Так, вторинні статеві ознаки розвивалися саме в цьому напрямку, тому що в них закладена інформація про репродуктивної здатності.
Ось як пише про це автор книги «Фетиш: мода, секс і влада»: «Предки чоловічої статі, що віддавали перевагу дівчаткам препубертатного віку або літнім жінкам, програли в конкурентній боротьбі, так як не передали у спадок своїх генів. Потенційно це має відношення до моди, оскільки у тваринному світі вторинні статеві ознаки (роги, яскраве пір’я і т.п.) можна порівняти з «біологічної модою» – в тому сенсі, що зміни, що зачіпають дані ознаки, можуть або підсилити, або знизити сексуальну привабливість їх носіїв в очах особин протилежної статі. Це циклічний процес: протягом кількох поколінь ознаки, привабливі в силу того, що вони підкреслюють репродуктивну здатність, закріплюються і таким чином поступово завойовують домінуючі позиції в філогенезі» [14, с. 45].
Оскільки самцям не потрібно виношувати і вигодовувати потомство, їм представляється можливість спаровуватися з великим числом здатних до розмноження самок. Як наслідок, у чоловіків переважає візуальне сприйняття як результат постійної готовності до можливого «спаровування» з будь-якою жінкою, що здатна до відтворення потомства. Це дає підстави припускати, що фетиші, яким поклоняється людство, могли виникнути на біологічному грунті.
Повертаючись до питання про «нормальність» фетишизму як явища, є необхідність розглянути його крізь призму діапазону інтенсивності:
Рівень 1. Віддається незначна перевага певному типу сексуальних партнерів, сексуальних стимулів чи сексуальних проявів (на цьому рівні термін фетишизм недоречний).
Рівень 2. Віддається видима перевага визначеному типу сексуальних партнерів, стимулів та проявів (мало виражений фетишизм).
Рівень 3. Наявність особливих стимулів – необхідна умова сексуального збудження и статевого акту (помірно виражений фетишизм).
Рівень 4. Особливі стимули займають місце статевого партнера (фетишизм вищої категорії). [14, с. 38]
Психіатр Роберт Столлер говорив, що «фетишизація – норма для чоловіків, але не для жінок». Багато чоловіків перетворюють у фетиші окремі частини тіла і предмети одягу. Це не означає, що жінкам байдужі окремі частини тіла і «сексуальні» наряди, але вони не викликають у них того «бажання», яке можуть відчувати по відношенню до них чоловіки [12, с. 77].
Фетишизм, який був постійно присутній в культурі, лише недавно зайняв місце в критичних роздумах про культурну складову сексуальності. Це явище описується в працях «Фетишизм як культурний дискурс» та «Фемінізація фетиша». Культурологічна інтерпретація фетишизму еволюціонувала в міру того, як змінювалось загальне ставлення до проявів сексуальності і «відхиленням від норми».
Фетишизм має відношення не лише до сексуальності, в нього багато спільного із владою та сприйняттям. Це все простежується, наприклад, при аналізі фільмів, де присутній фетишизм.
Досліджуючи питання сексуального фетишизму ми не розглядаємо сексуальні збочення, натомість беремо його прояви під кутом зору моди, яка досить часто вбирає в себе елементи фантазії, навіяні такими джерелами натхнення як народне плаття, історичні костюми чи уніформа. Однак сексуальні мотиви притягують до себе особливу увагу. Корсети, туфлі, чоботи із шкіри та резини та білизна замість верхнього одягу (не говорячи вже про татуювання та пірсинг) стали на подіумах такими ж буденними як і в фетиш-клубах. Багато модельєрів, які є ключовими фігурами в світі моди, – такі як Аззедин Алайя, Дольче і Габана, Джон Гальяно, Жан-Поль Готьє, Джон Річмонд, Джанні Версаче, і Вів’єн Вествуд – часто копіюють стиль, якщо не сам дух, фетишизму.
Щоб краще розібратись, що собою являє сексуальний фетишизм, варто звернутись до праці В. Стіл «Фетиш: мода, секс і влада». Культуролог та, в цей же час, історик моди, досліджувала цю тему дуже давно. Вона намагається висвітлити питання, чому мода має так багато спільного з фетишизмом, а також розглядає окремі предмети одягу і речі, які найчастіше стають фетишами: корсет, шкіру, резину, нижню білизну, взуття на підборах, татуювання та пірсинг на тілі, оскільки ці атрибути давно інтегрувались в модний мейнстрим.
У 1992 році міжнародний жіночий журнал про моду Vogue писав, що багато модельєрів черпали натхнення в сексуальних збоченнях. «Масова культура зробила видимими для широкої аудиторії колись таємні і приховані від сторонніх очей сексуальні практики. Приблизно до 1965 року фетишистські образи в основному ховалися серед сторінок спеціалізованих журналів, таких як High Heels («Високі підбори»), а придбати речі в фетишистському стилі було вкрай важко. Але потім предмети і зображення, пов’язані з фетишизмом, почали вибиратися зі своїх затишних куточків, щоб постати на загальний огляд », – стверджує Валері Стіл [14, с. 56].
Відверта, публічна фетиш-мода процвітала на Заході після того, як там грянула сексуальна революція. Її демонстрували зі сторінок глянцевих журналів, з подіуму, сцени та з екрану манекенниці, музиканти та актори. Спочатку рокери, а потім панки вкинули «в народ» несмак і врятували від знищення «дешевизну» з таких матеріалів, як пластик, люрекс, вульгарні штучні леопардові шкури і «нудотні» забарвлення, що довгий час відкидались тими, хто стояв на варті якості модної індустрії.
«Мільйони чоловіків бачачи жінки, що йде на високих підборах, демонструють рефлекси на заздрість академіку Павлову. Але чи всі вони фетишисти? Наскільки, по суті, фетишизм відмінний від знайомої багатьом з нас пристрасті до «сексуального» взуття та «грайливих ніжок»?» – риторично запитує Валері Стіл. Дослідниця при цьому зазначає, що «високі підбори могли викликати в уяві образ ніг, закутих у колодки».
Не тільки на Заході, але і в Китаї, мініатюрна жіноча ніжка довгий час міцно асоціювалася з загальноприйнятими уявленнями про жіночу красу. Жіночу стопу розміром в три дюйми, тобто трохи більше 7,5 сантиметри, називали «золотим лотосом» і оспівували як ідеальне уособлення еротичної привабливості. «Поглянь на них, як покояться вони в твоїх долонях, – писав один поет за часів династії Сун, – настільки чудові, що опису не піддаються» [12, с. 33]. Однак китайську традицію туго сповивати стопи дівчаток і молодих жінок, що проіснувала аж до початку XX століття, більшість сучасних західних дослідників відносять до культурного квазіфетишизму. Крім того, як свідчить Валері Стіл, «в Китаї нога тридюймового розміру була майже такою ж рідкістю, як у Європі талія 16 дюймів в обхваті». Тож цей приклад нам явно демонструє те, що мода існувала завжди, як на одяг, так і на частини тіла певної форми, що можна назвати фетишами.
Звичайно, що в минулі століття ніхто і думати не міг про явище фетишизму. Перехідним періодом, протягом якого традиційні сексуальні уявлення і моделі сексуальної поведінки поступово наблизились до сучасних зразків було ХVIII століття. Розвиток капіталізму і урбанізація Європи певним чином створили середовище, в якому фетишисти почали усвідомлювати себе і контактувати з людьми, які мають схожі інтереси.
«Першою ластівкою фетиш-моди, що здобула масову популярність, стали так звані kinky boots – ботфорти, спочатку асоціювалися, в першу чергу, з образом повії, яка виконує роль домінантрікс («володарки»). «Мода чи фетиш?» – Запитував редактор журналу High Heels [14, с. 65]. Шкіряні чоботи висотою до колін або по самі стегна, на викоких каблуках, часто «прикрашені» шнурівкою або довгими рядами ґудзиків. Якийсь читач «Дивного життя» (Bizarre Life) надіслав до редакції журналу дві фотографії англійської топ-моделі Джин Шрімптон, написавши лист такого змісту: «Думаю, ваших читачів пробере тремтіння при вигляді [цього]. Ці «грайливі» чобітки змушують мене тремтіти до самого хребта всякий раз, коли я дивлюся на них; і повинен ще зізнатися, що довга, пишна шевелюра Джин також розбурхує мене до тремтіння» [14, с. 59].
Особлива заслуга в популяризації фетиш-моди належить телевізійному серіалу «Месники»(The Avengers). Актриса Даяна Рігг зіграла в ньому Емму Піл – сильну, сексуальну жінку, чий знаменитий наряд – облягаючий комбінезон з чорної шкіри – явно був створений під впливом «кутюрних» фетишистських костюмів роботи Джона Саткліффа з Atomage. Перший варіант костюма місіс Піл був ще більш близький до своїх прототипів від Atomage, але телевізійні продюсери визнали, що він буде викликати занадто явні асоціації з фетишизмом, і дали вказівку костюмерам позбутися капюшона і маски, що повністю ховали обличчя героїні». 1990-і роки ознаменувались відродженням інтересу до стилю Емми Піл як до невід’ємної частини моди на «ретро шістдесятих», особливо на обтягуючі комбінезони. На цей раз преса представляла її як Жінку-кішку.
Важливо звернути увагу на те, що фетиш-мода була цілком звичайним явищем протягом досить довгого часу. У 1971 році речі в фетишистському дусі (зокрема, шкіряні, з «корсетною» шнурівкою ботфорти) можна було купити навіть в універмагах економ-класу, наприклад в Montgomery Ward. У цей період вигляд чоловіка також став більш еротичним, оскільки епоха рок-н-ролу породила новий тип чоловічої рольової моделі. Як поскаржився один шанувальник виробів зі шкіри – «Вседозволеність завжди йде поруч із новими уявленнями. На любителя шкіри більше не дивляться як на «фріка». Стрибаючі козлами співаки рок-н-ролу, одягнені в обтягуючі шкіряні костюми, стали чоловічими секс-символами для молоді нашої країни. Не доводиться сумніватися в тому, що шкіра уособлює мужність і це саме те, чого хочуть наші дівчатка (незалежно від їх статі)» [7, с. 67].
Задовго до того, як Мадонна стала провісником масового сприйняття садомазохістської естетики, багато інших артистів освоїлися в фетишистських костюмах. Панки – представники молодіжної субкультури, що асоціюються з такими музичними колективами, як Sex Pistols, особливо посприяли впровадженню фетишизму в моду. Панковий «бунтарський стиль» був демонстративно «блювотним стилем», увібравши в себе різноманітні предмети образливого чи страхітливого вигляду (наприклад, собачі нашийники і ланцюги), при вигляді яких відчувались жах і огида.
Жінки-панки «присвоїли» цей заборонений дискурс і переорієнтували або підірвали закладені в ньому значення. Вони маніпулювали такими сексуальними кліше, як панчохи в сіточку чи взуття на шпильці. Співачка Сьюзі Сью носила чорні підштаники з «мокрого» вінілу, схожий на збрую ліфчик, один чорний ботфорт висотою до стегна і одну туфлю на високих підборах з обвиваючими щиколотку ремінцями, які вона називала «Бондаж». До того ж – нацистську пов’язку на руці».
Серед модельєрів найближче відношення до панк-естетики мала Вів’єн Вествуд. У 1974 році вона перетворила свій магазинчик в скандально відомий бутік для садомазохістів, бондажистів і фетишистів; в ньому продавався одяг з гуми, шкіряне бондажне приладдя і химерне взуття. Приміщення магазину «прикрашали» батоги, ланцюги, маски, затискачі для сосків і навіть лікарняне ліжко, покрите прогумованою пелюшкою. Приблизно половину її клієнтів складали фетишисти (які шили дорогі гумові костюми за індивідуальним замовленням), а іншу – молоді люди, які шукали одяг, який «давав би можливість порушити табу» і публічно заявити про те, наскільки ти поганий. «Бондажний одяг був тісним на вигляд, – каже Вествуд, – але коли ви надягли його на себе, він дає вам відчуття свободи».
Дебати щодо питання «Що ж таке фетишизм?», розпочаті в 1970-х рр. тривають і по цей час. Вісімдесяті-дев’яності роки стали початком феміністської критики фетишистських теорій. Особливо не подобались думки Фрейда, якого часто звинувачують у фалоцентричності. Ніби то його теорія робить чоловіка домінуючим, а жінку – самим об’єктом, фетишем. Проте, як би там не було, сучасні інтелектуали, які пишуть про фетишизм, експлуатують це джерело (Фрейдівську теорію) в першу чергу.
Вже було зазначено те, що фетишами можуть ставати самі люди, частини тіла та окремі види одягу. Варто розглянути деякі категорії речей, які найчастіше використовуються як фетиш (у сексуальному фетишизмі). Валері Стіл виокремлює наступні: корсет, взуття, нижню білизну та шкіру.
Найдавнішу історію як експлуататор людського тіла має корсет. Його використовували ще в середньовіччі. Крім того, він є одним з перших предметів гардеробу, який почали використовувати як фетиш і який є сьогодні найбільш популярним серед фетиш-моди. Мішель Фуко зазначав, що «людське тіло звикло бути об’єктом для різних проявів дисциплінарної влади». Важко з ним не погодитись, оскільки корсет виступає як інструмент фізичного придушення і сексуальної меркантилізації. Корсет використовувався не лише з ціллю мати гарну поставу, а з метою деформації тіла, щоб стати власником тонкої талії. Навіть чоловіки носили корсети. В кінці ХІХ ст. виникла спільнота прихильників корсету – «корсетна кореспонденція», куди люди могли присилати питання, які їх цікавили.
Найбільш знаменитим прихильником корсету серед проживаючих сьогодні людей є Факір Мусафар, який називає себе «Старий корсетьєр». Він виокремлює три основних типи людей, які в наш час носять корсет:
1. Ті, кого він називає «корсетними нонконформістами». Вони бажають змінити форму тіла і досягти певного естетичного ідеалу.
2. «Корсетні ідентифікаціоністи», які ототожнюють корсет із жіночністю і жіночою нижньою білизною. Вони не прагнуть виліпити тіло, а, скоріше за все, вдягаючи корсет, піддають себе гендерній трансформації (сюди підпадають багато трансвеститів).
3. «Корсетні мазохісти», які використовують туге шнурування, щоб створити еротичний дискомфорт. [14, с. 87]
Існують точки перетину між цими видами, але не всі підпадають під ці категорії.
Поряд з корсетом, одним з перших видів фетиша стало взуття на підборах. Багато рис жіночої сексуальності, які існують в масовій свідомості, підкреслюються за допомогою взуття. Найчастіше фетишами стають ті речі, які мають потужну візуальну привабливість: чорні туфлі із блискучої шкіри полонять погляд, а чорні панчішки вигідно підкреслюють білизну шкіри. Можливо, існують біологічні причини, які породжують цю тенденцію. Сьогодні нам відомо, що в перші дні народження дитина сприймає чорне на білому і лише згодом бачить інші кольори. Можливо, цей ранній досвід, пов’язаний із графічним розмежуванням окремих частин тіла, назавжди закарбовується у чоловічу підсвідомість. Раніше ми вже згадували, що чоловіча модель чоловічого збудження більшою мірою візуально зорієнтована, ніж жіноча.
Туфлі є предметом обожнення і багатьох жінок. Маріо Тестіно говорив, що «високий каблук – єдине, що по-справжньому відрізняє жінку від чоловіка» [13, с. 54]. Звичайно, що фетишизація взуття приводить то поклоніння нозі. Деякі фетишисти просто обожнюють стопи чи пальці. Досить часто взуття розказує про власника, але межа між справжнім та придуманим досить тонка.
Наступний вид фетишів – нижня білизна. Вона охоплює такі предмети гардеробу як труси, панчохи, комбінація, бюстгалтери і корсетні пояси. Чоловічу білизну не наділяють чомусь таким же еротичним мотивом, як жіночу. А щодо жінок, то постає питання, коли вони привабливіші – в білизні, чи без неї. Проте, так чи інакше, білизна притягує увагу до тіла. Найбільшою популярністю як річ-фетиш користуються трусики. Мода на білизну в ролі одягу – явище значиме, оскільки вона підриває традиційне табу, яке розділяє публічну і приватні сфери.
Важливим елементом сексуального фетишизму є матеріал, з якого виготовлена річ. Найпоширенішими є шкіра, латекс, атлас, оксамит та хутро. Дуже важливими є не лише моменти споглядання виробів із цих матеріалів на тілі, але й ті відчуття, які з’являються, коли їх (речі) одягають. Найпоширенішими фетиш-речами є шкіряні (білизна, рукавички, взуття). Фетишистська привабливість «другої шкіри» поширюється і на спроби декорувати саме людське тіло. Сюди відносяться тату аж та пірсинг. А найпоширенішим способом перетворення шкіряного покриву лишається макіяж, а найбільш затребуваним видом декоративної косметики – губна помада. Тобто, косметика – це найпопулярніший вид фетишизму.
Важливу роль у фетиш-моді відіграє колір, який буквально потопає в чорному, що є символом таємничості та небезпеки. Позмагатись символічною і візуальною силою може хіба що червоний – колір пристрасті та гніву.
Цікавим є те, що маючи на собі таку атрибутику людина перетворюється на фетиш. Такою є фетиш-модель Аліна Сталіна, яка і сама себе позиціонує таким чином.
Отож, сексуальний фетишизм – явище багатошарове. Воно існує на перетині модної індустрії, психоаналізу та культури. Постмодерн вніс сюди свої корективи, багато заборонених явищ стали існувати на буденному рівні. Сьогодні є багато праць, присвячених цьому феномену, просто треба правильно аналізувати інформацію, щоб не зайти в глухий кут нерозуміння.

Список використаних джерел та літератури
1. Aндрeeвa E. Ю. Пoстмoдeрнизм. Искусствo втoрoй пoлoвины XX – нaчaлa XXI вeкa. – СПб., 2007
2. Барт Р. Ситема моды. Стати по семиотике культуры / Р. Барт. – М.: Издательство им. Собашниковых, 2003. – 512 с.
3. Быховская И. М. Телесность как социокультурный феномен / И. М. Быховская // Культурология. ХХ век: словар. – СПб.: Университетская книга, 1997. – 628 с.
4. Бодрийяр Ж. Система вещей. – М.: «Рудомино», 2001. – 120 с.
5. Бугуева Н.А. Телесность человека как социокультурный феномен [Електронний ресурс]: научная статья / Н.А. Бугуева. – Режим доступу: www.lib.csu.ru/vch/094/66.pdf. – Назва з екрану.
6. Валєнса Г. А. «Тіло» і «тілесність» у соціально-філософському контексті: термінологічні розвідки [Електронний ресурс]: наукова стаття / Г. А. Валєнса. – Режим доступу: http://www.info–library.com.ua/books–text–11478.html. – Назва з екрану.
7. Гомілко О. Метафізика тілесності: концепт тіла у філософському дискурсі / О. Гомілко. – К.: Наукова думка, 2001. – 340 с.
8. Гофман О.Б. Мода и люди. Новая теория моды и модного поведения. 2-е изд. – М.: Агенство «Издательский сервис», «Издательство ГНОМ и Д», 2000. – 232 с.
9. Ефремова Т.Ф. Фетишизм // Современный толковый словарь руського язика. – М., 2000
10. Килошенко М.И. Психология моды: Учебное пособие. – СПб: «СПГУТД», 2000. – 172 с.
11. Круткин В.Л. Телесность человека в онтологическом измерении / В. Л. Круткин. – Ижевск, 1997. – 358 с.
12. Медвєдєва Н.С. Проблема співвідношення тілесності і соціальності в людині і суспільстві. – Автореферат дис. на здобуття наукового ступеню к. філос. наук за спец. 09.00.03 – соціальна філософія і філософія історії. – К., 2005
13. Свендсен Л. Философия моды / Л. Свендсен – М.: Прогремм-Традиция, 2007. – 256 с.
14. Стил В. Корсет / В. Стил – М. : Новое Литературное Обозрение, 2010. – 272 с.
15. Стил В. Фетиш: мода, секс и власть / Валери Стил; пер. с англ. Е. Демидовой. – М.: Новое литературное обозрение, 2014. – 224 с.
16. Тангейт М. Построение бренда в сфере моды. – М.: Альпина Бизнес букс, 2006
17. Фадеева Л. В. Тело как знак и как смысл / Л. В. Фадеева. – Традиционная культура. – № 1, М., 2008. – 360 с.
18. Фенько А. Люди и денги. Очерки психологии потребления. – М.: «Класс», 2005
19. Газарова Е. Тело и телесность: психологи чесний анализ [Eлeкрoн. рeсурс] – Рeжим дoступу: http://psy.khspu.ru/wp-content/uploads/2011/10/Тело-и-телесность
20. Мода, манекены и смерть [Eлeктрoн. рeсурс] – Рeжим дoступу: http://jmunen.livejournal.com/54625.html
21. Фетишизм в истории культуры [Eлeкрoн. рeсурс] – Рeжим дoступу: http://ec-dejavu.ru/f/Fetishism.html
22. Хармут Беме. Фетишизм в современной культуре [Eлeкрoн. рeсурс] – Рeжим дoступу: http://russ.ru/Mirovaya-povestka/Fetishizm-v-sovremennoj-kul-ture
23. Hawkes David Idols of the Marketplace: Idolatry and Commodity Fetishism in English Literature, 1580-1680 – NY, 2001