Ключові слова: фінансові результати, прибуток, збиток, дохід, витрати.

Осветлено основные проблемы и отмечены разногласия в трактовке основных терминов, что касаются учетного обеспечения финансовых результатов предпринимательской и непредпринимательской деятельности; подчеркнута необходимость создания единой базы для ведения учета.

Ключевые слова: финансовые результаты, прибыль, убыток, доход, расходы.

The article is focused on the main problems and apparent discrepancy in the terms’ interpretation concerning accounting of financial results of enterprises and non-profi testablishments; the necessity of stable terminology creation is primarily emphasized.

Keywords: financial results, profit, loss, revenue, costs.

Постановка проблеми. Огляд економічної літератури свідчить, що на даному етапі розвитку національної економіки України існують різні думки вчених щодо напрямків розвитку бухгалтерського обліку в умовах ринкових відносин. Це стосується і питань обліку фінансових резуль­татів суб’єктів господарювання підприємницької та непідприємницької діяльності, а тому ці питання є досить актуаль­ними [1, 315] і потребують подальшого дослідження.

Аналіз останніх досліджень та публікацій. Вивчення методології бухгалтерського обліку фінансових результатів суб’єктів господарювання підприємницької та непідприємницької діяльності займає сьогодні одне з провідних місць в наукових працях вітчизняних вчених-обліковців М.В. Кужельного, М. Т. Білухи, В. В. Сопка, В. С. Рудницького, В. Г. Швеця, Ф. Ф. Бутинця, Є. В. Мниха та інших [3, 361]. Однак, уніфікація методологічних облікових підходів в питаннях обліку фінансових результатів з метою їх зіставності та аналізу (відтак, контролю та аналізу) потребує подальших досліджень.

Мета дослідження. Мета дослідження полягає в уточненні сутності та визначенні особливостей облікового забезпечення фінансових результатів суб’єктів господарювання підприємницької та непідприємницької діяльності на основі вивчення теоретичних аспектів досліджуваної проблематики.

Основна частина. На основі вивчення наукових праць вище зазначених вчених-обліковців у сфері бухгалтерського обліку фінансових результатів суб’єктів господарювання підприємницької та непідприємницької діяльності, вважаємо, що під обліковим забезпеченням цього процесу слід розуміти реєстрацію з достатнім рівнем аналітики обліку операцій, що формують доходи, видатки (витрати), фінансові результати (прибутки або збитки) суб’єктів господарювання підприємницької та непідприємницької діяльності, впливаючи на результативність використання отриманих (залучених) фінансових ресурсів. Відтак, основне завдання та особливості  облікового забезпечення фінансових результатів суб’єктів господарювання підприємницької та непідприємницької діяльності полягають в отриманні оперативної, об’єктивної та аналітичної інформації за операціями, які формують прибуток (збиток), у поточному періоді й на перспективу.

В контексті дослідження особливої уваги заслуговують питання сутності економічних категорій, які формують фінансові результати суб’єктів господарювання підприємницької та непідприємницької діяльності.

У економічному словнику за редакцією А. Н. Азріліяна визначено, що фінансовий результат – це приріст чи зменшення вартості власного капіталу суб’єкта господарювання, який виник в результаті підприємницької діяльності за звітний період [4]. В свою чергу, у бухгалтерському обліку фінансовий результат визначають шляхом підрахунку і балансування прибутків і збитків від всіх видів діяльності.

Створюючи свою справу, засновники бажають, щоб у резуль­таті діяльності цього суб’єкта господарювання збільшився вкладений раніше капітал. Тобто будь-яка підприємницька діяль­ність спрямована на збільшення вкладеного капіталу – одержання прибутку. Однак фінансовий результат під­приємницької діяльності може бути як позитивним (прибуток), так і негативним (збиток).

Так, прибуток – це перевищення доходів від продажу товарів та послуг над витратами на виробництво і продаж цих товарів [5, 247]. Збитки – перевищення витрат над доходами (прибутками) госпрозрахункових підприємств, об’єднань чи організацій [5, 101].

Розглядаючи сутність прибутку (збитку) за П(С)БО 3 «Звіт про фінансові результати», тобто перевищення сукупних доходів (витрат) над витратами (доходами), який є основним узагальнюючим показником фінансових результатів господарської діяльності підприємства, необхідно, в першу чергу, від­значити наступні його характери­стики:

По-перше, прибуток є формою доходу підприємця, що здійснює певний вид діяльності. А зовнішня, найбільш проста форма вираження прибутку є водночас недостатньою для його повної характеристики, тому що в ряді випадків активна діяльність у якійсь непідприємницькій сфері може і не бути пов’язаною з одержанням прибутку (наприклад, політична, добродійна та інша діяльність).

По-друге, прибуток є формою доходу підприємця, що вклав свій капітал у власну справу з метою досягнення певного комерційного успіху.

По-третє, прибуток не є гарантованим доходом  підприємця, що вклав свій капітал у той або інший вид бізнесу. Він є результатом тільки вмілого й успішного здійснення цього бізнесу.

По-четверте. Прибуток характеризує не весь до­хід, отриманий у процесі підприємницької діяль­ності, а є залишковим показником, що представ­ляє собою різницю між сукупним доходом і сукуп­ними затратами в процесі здійснення під­приємницької діяльності [1, 316].

Відповідно до головних напрямів використання прибуток підприємств, в тому числі державних, можна розділити на дві частини:

1) прибуток, що спрямовується за межі корпоративних прав, персоналу підприємства за результатами роботи (як заохочувальний захід), на соціальну підтримку та інші потреби (внески у благодійні фонди, допомога різним організаціям, особам тощо) (розподілений прибуток);

2) прибуток, що залишається на підприємстві і є фінансовим джерелом його розвитку. Останній спрямовується на створення резервного та інвестиційного фондів.

У плані рахунків для обліку сум нерозподіленого прибутку поточного та минулих років, а також його використання в поточному році прибутку передбачено рахунок 44 «Нерозподілені прибутки (непокриті збитки)», який має такі субрахунки:

441 «Прибуток нерозподілений» – відображається наявність та рух нерозподіленого прибутку;

442 «Непокриті збитки» – відображаються непокриті збитки, списання яких здійснюють за рахунок нерозподіленого прибутку, резервного, пайового чи додаткового капіталу тощо;

443 «Прибуток, використаний у звітному періоді» – відображається розподіл прибутку. Сальдо на цьому субрахунку у кінці року закривається у кореспонденції із субрахунками 441 та/або 442 з виведенням сальдо на одному з цих субрахунків [3, 363-365].

Аналіз вітчизняної та міжнародної облікової практики неоднозначно трактує як узагальнюючі показники фінансові результати суб’єктів господарювання. Одним з аспектів проблеми організації обліку фінансових результатів є класифікація доходів і витрат.

Так, відповідно до податкового кодексу України, доходи  –  це загальна сума доходу платника податку від  усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду  в грошовій,  матеріальній або нематеріальній формах як на території  України,  її  континентальному   шельфі   у   виключній  (морській) економічній зоні, так і за їх межами [6, ст. 14.1.56].

Економічний словник трактує дохід як кошти в грошовій або натуральній формі, одержані внаслідок підприємницької чи будь-якої іншої діяльності [5, 77].

Доходи згідно з П(С)БО 15 «Дохід» – це збільшення економічних вигод у вигляді надходження активів або зменшення зобов’язань, які призводять до зростання власного капіталу (крім зростання капіталу за рахунок внесків власників).

Визнані доходи класифікуються в бухгалтерському обліку згідно з вимогами П(С)БО 15 «Дохід» за такими групами:

а) дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг);

б) інші операційні доходи;

в) фінансові доходи;

г) інші доходи;

д) надзвичайні доходи.

Далі в стандарті вказано, що склад доходів, віднесених до відповідної групи, встановлено П(С)БО 3 “Звіт про фінансові результати”. Втім, необхідно наголосити, що згідно з положенням доходи класифікують за такими групами:

а) дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг);

б) інші операційні доходи;

в) дохід від участі в капіталі;

г) інші фінансові доходи;

д)  інші доходи;

е)  надзвичайні доходи.

Це означає, що встановлена П(С)БО 15 «Дохід» і П(С)БО 3 «Звіт про фінансові результати» класифікація доходів за групами не збігається [1, 315].

Таким чином, у зв’язку з вищевикладеним перед працівниками економічних служб і в основ­ному перед фахівцями з бухгалтерського обліку постає завдання в розробці більш детальної кла­сифікації фінансових результатів від певних видів діяльності, якими займається кожне конкретне підприємство. А це, в свою чергу, надасть більш дієву інформацію для проведення аналізу діяльно­сті підприємства з метою його управління і одер­жання кращих результатів [1, 317].

Щодо витрат, то – це сума будь-яких витрат платника податку у  грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для  провадження   господарської   діяльності   платника   податку,   в  результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді  вибуття   активів   або  збільшення  зобов’язань,  внаслідок  чого  відбувається зменшення власного капіталу (крім  змін  капіталу  за  рахунок його вилучення або розподілу власником) [6, cт. 14.1.27].

Витратами є затрати суспільної праці й капіталу, постійного та змінного, витраченого на виробництво товару, робіт чи послуг [5, 41].

Витрати згідно з П(с)БО 1 «Загальні вимоги до фінансової звітності» – це зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов’язань, які призводять до зменшення власного капіталу (за винятком зменшення капіталу за рахунок його вилучення або розподілу між власниками).

Методологічні засади формування в бухгалтерському обліку інформації про витрати підприємства та її розкриття у фінансовій звітності визначає положення (стандарт) бухгалтерського обліку 16 «Витрати». Критичний аналіз сукупності методичних засад щодо класифікації витрат засвідчив, що впродовж останніх років склався класичний підхід до їх застосування. Однак, організація і методика обліку потребує вдосконалення за окремими напрямами, зокрема: необхідність уточнення підходів щодо віднесення витрат до конкретної їх складової, уточнення і конкретизація методичних засад класифікації та обліку витрат звітного періоду, забезпечення витрат наступних періодів, витрат майбутніх періодів і зменшення доходу та власного капіталу [2, 87].

Іноземний досвід відзначає, що пріоритетним є принцип нарахування витрат, який базується на відображенні доходів і видатків в міру їх виникнення, а не в міру фактичного отримання або виплати грошових коштів. Використання цього принципу передбачає:

–   відображення операції у звітності того періоду, в якому вона була проведена;

–   визнання операції на момент її здійснення;

–   формування інформації про зобов’язання до оплати і зобов’язаннях до отримання, а не тільки про фактично проведені платежі та отримані доходи.

Застосування цього принципу дозволяє відображати доходи і видатки в міру виникнення споживання та економічних вигод. Він дає повну інформацію про державні активи і зобов’язання, відкриває великі можливості складання прогнозу впливу господарських операцій на фінансову стійкість. Проте у системі обліку методом нарахування є один принциповий недолік, що стримує його застосування більшістю країн – складність і трудоємкість [3, 368].

Висновки. Таким чином, на нашу думку, для ефективного функціонування бухгалтерського обліку в Україні як такого, зокрема і облікового забезпечення фінансових результатів суб’єктів господарювання підприємницької та непідприємницької діяльності, перш за все необхідно узгодити між собою всі нормативні документи, які регулюють цю сферу. Невідповідність П(С)БО один одному, не беручи до уваги практичну відсутність їх узгодження з нормативами міжнародної бухгалтерської практики, свідчить про некоректність формулювання окремих нормативних документів щодо облікового забезпечення фінансових результатів суб’єктів господарювання підприємницької та непідприємницької діяльності, яка припускає неабияку можливість виникнення непорозумінь в цій сфері між суб’єктами господарювання та перевіряючими органами.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Бенько М., Сопко В. Сутність та класифікація фінансових результатів діяльності підприємств в бухгалтерському обліку // Економічний аналіз – 2007 – Випуск 1 (17) – С. 315-317.
2. Коришко Н. Організація обліку фінансових результатів суб’єктів підприємницької діяльності // Економічний аналіз – 2010 – Випуск 6 – С. 84-86.
3. Левицька С. Фінансові результати діяльності одержувачів бюджетних коштів: економічна сутність, вітчизняна та міжнародна практика обліку // Економічний аналіз – 2008 – Випуск 2 (18) – С. 361-369.
4. Новыйэкономическийсловарь [уклад. А. Н. Азрилияна та ін.]. — Москва: Институтновойэкономики, 2006. — 320 с.
5. Новий економічний словник [уклад. Й. Завадський та ін.].— Київ. Кондор, 2006. — 355 с.
6. Податковий кодекс України : за станом на 6 груд. 2012 р. / Верховна Рада України. – Офіц. вид. – К.: Парлам. вид-во, 2012. – 544 с. – (Бібліотека офіційних видань).

Актуальність дослідження зумовлюється необхідністю дій по обмеженню монополізації виробництва як національними, так і іноземними виробниками, що повинні бути спрямовані на недопущення зловживань на ринку окремими економічними суб’єктами, формування  обґрунтованих цін та забезпечення доступності товарів і послуг для безпосереднього споживача.

Вивченням монополізації займались такі вчені-економісти, як В.В. Венгер, В.М. Гальперин, Я.А. Гончарук, О.О. Шубіл, дослідженням монополізації виробництва – А.Я. Антонович, Ш Вандана, Д.І. Піхно Д.І. та інші. Однак на сьогодні існує необхідність у розгляді монополізації виробництва із врахуванням сучасних особливостей розвитку ринкових відносин, що супроводжуються процесами концентрації капіталів різних господарських структур.

Мета дослідження полягає у обґрунтуванні шляхів подолання негативних економічних наслідків монополізації виробництва в Україні на основі оцінки сучасних її особливостей у вітчизняній економіці.

Об’єктом дослідження є монополізація виробництва в Україні, а предметом – економічні наслідки монополізації виробництва в Україні.

У процесі дослідження були використані такі методи, як порівняльний аналіз, абстрагування, узагальнення, графічний аналіз.

Основна частина. Підходячи до трактування монополізації виробництва її розглядають як процес, при якому постачальником товару на споживчий ринок стає лише одна фірма, причому товар не має близьких замінників. Проте насправді підприємства можуть вступати у відкриту чи таємну змову між собою, здійснювати процеси об’єднання та концентрації капіталів, що також зумовлює виникнення монополізації  виробництва.

Дедалі вагомішу роль на сучасному етапі відіграють монополістичні об’єднання. Коли процес монополізації поширюється на сферу безпосереднього виробництва, виникають складніші форми монополістичних об’єднань. З цього випливає необхідність об’єднання у межах однієї корпорації послідовних, взаємопов’язаних виробництв кількох галузей промисловості. На цій основі з’являється така форма монополістичних об’єднань, як трест та багатогалузевий концерн [5, 230].

Слід відзначити руйнівне явище поглиблення антагонізму між глобально поширеним явищем монополізації виробництва та національним економічним суверенітетом країн світу. Така ситуація на виробництві, зорієнтована на реалізацію  стратегій глобальної експансії і породжує ключовий виклик функціонуванню на­ціональних держав у відкритому глобальному середовищі, який полягає у їх усуненні зі світо­вої арени як найвпливовіших суб’єктів глобальної економіки. Це проявляється в істотному звуженні можливостей держав проводити самостійну політику щодо регулювання національних ринків та контролю за національним багатством. У результаті, суттєвої модифікації зазнає структура національного економічного суверенітету країн, яка, охоплюючи усі підсистеми їх національних економічних систем, трансформує їх відповідно до глобальних тенденцій монополізації виробництва [6, 15].

Результати досліджень стану конкурентного середовища в Україні, організованих Центром комплексних досліджень з питань антимонопольної політики, виявили, що на початок 2011 року в результаті фінансово-економічної кризи структурні передумови конкуренції в національній економіці незначним чином покращилися порівняно з попередніми трьома роками досліджуваного періоду 2008-2011 років [1].

Абсолютний приріст частки чистої монополії у 2008-2009 році становив 0,8 відсотків, а у 2009-2010 роках аж 2 відсотка, проте у 2011 році показник знизився на 1,3 відсотка. Спостерігається негативна тенденція до збільшення частки чистої монополії у структурі вітчизняного ринку у 2008-2010 роках, що спричинено перш за все недосконалістю антимонопольної бази в Україні, проте, виходячи із значення показника, у 2011 році спостерігається певне поліпшення ситуації.

За методикою Антимонопольного комітету при визначенні чистих монополій  враховуються також  геогафічні межи ринку. Іноземних монополістів, які діють на українськму ринку, теж включають в перелік чистих монополій.

Частка ринків з конкурентною структурою у 2008-2009 роках зменшилась на  2,4 відсотка, тоді як уже в 2009-2010 роках цей показник уже становив 6 відсотків, тобто в три рази швидше, ніж у попередньому році і тільки у 2011 році відстежується позитивна тенденція до збільшення частки ринків з конкурентною структурою на 1,5 відсотка порівняно з 2010 роком.

Частка ринків із жорсткою олігополією у 2008-2011 роках коливалась в межах від 12 до 16,6 відсотка. Частка ринків з ознаками домінування за 2008-2011 роки коливалась від  22,6 до 32,7 відсотків. На обох ринках за останні роки спостерігається позитивна тенденція до зменшення їх впливу.

У 2010 році на відміну від 2008 року, частка ринків з конкурентною структурою, уже становила менше половини по відношенню до всіх інших ринкових структур. Така тенденція в цілому для українського суспільства призведе лише до руйнівних наслідків, якщо не реформувати антимонопольне законодавство. Окремі суб’єкти ринкових відносин  після економічної кризи, початок якої припадав на 2008 рік, змогли ще більше монополізувати промисловість.  Основою цих негативних процесів стало недосконале монопольне законодавство, природно-географічні фактори і значно краща матеріальна база, якою володіють більшість монополізаторів виробництва.

Триває концентрація або завершення монополізації в таких секторах економіки, як промисловість (вугільна, металургійна, гірничодобувна, хімічна); енергетика (розподіл електроенергії, видобуток, переробка, транспортування та продаж нафтопродуктів); виробництво продуктів харчування (курятина та яйця); підприємства комунальних послуг; охоронна галузь; будівництво; авіаційні пасажирські перевезення, мобільний зв’язок, засоби масової інформації. І це — тільки на національному рівні та лише приватний капітал.

До цього можна додати, що бурхливо розвиваються регіональні та місцеві монополісти. І це — не враховуючи державних природних монополій (залізниця, порти тощо) [4].

Контроль та володіння основними видами сировини для виробництва товару є важливою причиною  монополізації виробництва, сам факт існування якого призводить до таких негативних наслідків як скорочення обсягів виготовлення продукції та підвищення цін на неї, і до суспільних втрат, які становлять половину економічного прибутку монополістів [2, 250]. Також створюється штучний дефіцит; придушується конкуренція; інвестування в основному спрямовується на проекти з максимальною віддачею, оминаючи при цьому найважливіші виробництва для суспільства [5, 271]; стримується науково-технічний прогрес, тому що виробникам-монополізаторам не завжди вигідно вкладати кошти в нові розробки, якщо є можливість довгий час повністю привласнювати прибуток за рахунок уже існуючих технологій.

Вимагає перегляду Антимонопольне законодавство України, яке повинно спиратись в першу чергу на те, що існують дві форми боротьби з монополізацією виробництва: попередження виникнення і обмеження використання його влади.  Значний вплив на ринок має і законодавча система України в цілому. Так, екс-заступник голови Антимонопольного комітету України Мельниченко О.І. слушно наголошує на важливості узгодження тлумачень положень законодавства Антимонопольним комітетом України і судами. У результаті відсутності однозначного тлумачення положень законодавчих актів виникають конфлікти, розв’язання яких вимагає участі Вищого господарського суду України [6, 2].

Втручання держави через антимонопольне законодавство у сферу ціноутворення на монопольних ринках є об’єктивною необхідністю, що покликана підвищити соціально-економічну ефективність дії ринкового механізму. Державне регулювання цін не означає встановлення їх конкретного рівня. Йдеться про необхідність ефективної вза­ємодії механізмів ринкового ціноутворення та державних регуляторів. На­самперед це вплив держави за допомогою економічних методів на прийняття монопольними товаровиробниками оптимальних рішень щодо цін, про на­дання їм методологічної та методичної допомоги, про розробку правових норм із ціноутворення [5, 70].

Висновки. Основними важелями впливу щодо подолання негативних наслідків монополізації виробництва по окремих галузях та в цілому по Україні повинна володіти держава. Пріоритетні заходи щодо покращення конкурентної політики як інструменту подолання монополізації виробництва в Україні можна звести до наступних:

1. Вдосконалити Антимонопольне законодавство в цілому, використовуючи власний, а також іноземний досвід.

2. Переглянути нормативні акти щодо ліцензування діяльності з надання послуг охорони. В окремих випадках запровадити державне регулювання цін на послуги охорони об’єктів, що підлягають обов’язковій охороні.

3. Не допускати штучного стримування інвестицій, у тому числі іноземних, шляхом нав’язування інвестору об’єктів.

4. Вдосконалити і поширити практику проведення конкурсів (тендерів) у будівництві.

5. Переглянути нормативно-правові акти з питань користування каналами мовлення та ефірно-кабельного телебачення, що обмежують права споживачів щодо вибору засобів прийому телебачення та запровадити правила діяльності на ринку кабельного телебачення з метою запобігання концентрації надмірної ринкової влади окремих об’єктів господарювання.

6. Удосконалити механізм конкуренції при формуванні оптової ціни на електроенергію згідно з “Правилами оптового ринку електричної енергії”.

Усі перелічені заходи слід впроваджувати паралельно з веденням обліку монополізаторів виробництва, до якого включається моніторинг виконання заходів реалізації конкурентної політики та оцінки її соціально-економічних наслідків.

Список використаної літератури 

1. Антимонопольний комітет України. Річні звіти за 2008-2011 рр. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.amc.gov.ua/amc /control/portalmap .
2. Kip Viscusi W., John M., Joseph E. Harrington Economics of Regulation and Antitrust. – NY.: The MIT Press, 2000. – P. 335.
3. Венгер В.В. Державне регулювання природних монополій в Україні: напрями вдосконалення / В. В. Венгер // Економіка і прогнозування : [міжвід. наук. зб.]. – К.: НАН, 2006. – № 3. – С. 65-79.
4. Монополії – вбивці якості життя [Електронний ресурс] // Дзеркало тижня. – 18 березня 2011 року. – № 210. – Режим доступу: http://dt.ua/ ECONOMICS/monopoliyi__vbivtsi_yakosti_zhittya-77700.html .
5. Мочерний С. В. Економічна теорія : [навч. посіб.] / С. В. Мочерний. – К.: ВЦ «Академія», 2009. — 640 с.
6. Напрієнко Д.В. Особливості визначення ефективності державного регулювання суб’єктів природних монополій в Україні / Д. В. Напрієнко// Держава та регіони : [міжвід. наук. зб.]. – Запоріжжя: ЗКПУ, 2010. – Вип. 4. – C. 78-83.
7. Столярчук Я.М. Суперечності глобальної монополізації капіталу // Регіональна економіка: [міжвід. наук. зб.]. – К., 2008. – Вип. 4 (50). – C. 15-23.

В сучасних умовах розвитку ринкових відносин важливим компонентом ефективного функціонування механізму розподілу благ та ресурсів на рівні держави являється бюджетний механізм.

Аналіз економічної літератури свідчить, що існують різні думки вчених щодо напрямків трактування різноманітних понять, що стосуються бюджетної сфери. Це стосується і питань визначення поняття бюджетний механізм, а тому дане дослідження є досить актуаль­ними. Не маючи єдиного підходу щодо трактування будь-якого поняття існує небезпека спекуляції різного роду на даній основі. Проте відрегульований і ефективний бюджетний механізм може справити значний позитивний вплив на безпеку життєдіяльності суспільства, так як кошти будуть максимально справедливо надходити до бюджету та з якомога більшою віддачею розподілятись по пріоритетно необхідних сферах економіки країни.

Вивчення методології бюджетного механізму присвячено наукові праці вітчизняних вчених Василик О.Д., Куценко Т.Ф., Чугунов І.Я., та інших. Уніфікація методологічних підходів в питаннях бюджетного механізму з метою їх зіставності і аналізу потребує подальших досліджень.

Мета дослідження полягає у обґрунтуванні особливостей підходів до поняття бюджетного механізму  на основі оцінки його сучасних трактувань.

У процесі дослідження були використані такі методи, як порівняльний аналіз, абстрагування, узагальнення.

Оскільки бюджетний механізм є складовою частиною фінансового механізму, то виникає необхідність у з’ясуванні суті останнього поняття. Фінансовий механізм характеризується як «частина господарського механізму, сукупність форм і методів, за допомогою яких забезпечується здійснення широкої системи розподільчих відносин, утворення доходів і нагромаджень, формування і використання централізованих та децентралізованих фондів грошових засобів» [2, 402].

Вперше у науковий обіг економічну категорію «бюджетний механізм» ввів російський науковець Н.В. Гаретовський, який зазначав, що бюджетний механізм створюється державою «як сукупність конкретних форм бюджетних відносин, специфічних методів мобілізації та використання бюджетних коштів. Він є реальним втіленням бюджетної політики і відображає конкретну націленість бюджетних відносин на розв’язання економічних і соціальних завдань кожного етапу розвитку країни» [1, 217]. Тобто, розглядаючи дане визначення з економічної точки зору, можна стверджувати, що бюджетний механізм – це сукупність певних видів бюджетних відносин, специфічних методів формування та використання бюджетних  коштів.

За дослідником Цимбаленко Я. В. бюджетний механізм – це сукупність засобів, які застосовує держава з метою організації бюджетних відносин та забезпечення належних умов для економічного і соціального розвитку [4, 2]. Акцент, як ми бачимо переходить до функцій держави в розвитку економічних відносин.

Федосов бюджетний механізм розглядає в широкому розумінні як систему встановлених державою форм і методів організації бюджетних відносин [3, 517]. Як бачимо, дане визначення не є конкретизоване, а тому не може розглядатись як універсальне.

Отже, бюджетний механізм є активним елементом державного управління економікою. На мою думку, найбільш повне та конкретизоване визначення бюджетного механізму, як не дивно, дає саме людина, яка ввела дане поняття у вітчизняну літературу – Н.В. Гаретовський. З цього визначення поняття бюджетний механізм випливає його складова частина та методи, за допомогою яких відбувається рух коштів.

Література:

1. Гаретовский Н.В. Финансы социалистического общества: [учебное изд. Доп. и перероб. – М.: Инст-т новой экономики, 2002. – С. 402.
2. Краткий экономический словарь / [ред.-упоряд. А.Н. Азрилияна]. – 2-е пособие] / Н.В. Гаретовский. – М.: Финансы и статистика, 1985. – 310 с.
3. Фінанси: підручник. / [С. І. Юрій, В. М. Федосов, Л. М. Алексеєнко та ін. ]; за ред. С. І. Юрія, В. М. Федосова. — К.: Знання, 2008. — 611 с.
4. Цимбаленко Я. В. Шляхи реформування міжбюджетних відносин в Україні / Я. В. Цимбаленко // Держава та регіони. Серія: Державне управління. – 2010. – № 1. – С. 121–126.