The article deals with methodological questions of psychological reliability in economic psychology. The author distinguishes notions of efficiency and reliability, analyzing the lather as a required condition for efficiency.

Термін “психологічна надійність фахівця-економіста”, на перший погляд, може здаватися незвичним і більше всього новим у науковому вжитку. Однак його введення в психологічну науку є цілком правомірним у світлі тих положень сучасної економічної психології, які розглядають людину, яка працює в складних соціально-економічних і політичних системах, як ланку цих систем, з сенсорним та перцептивним “входом”, мозковим опрацюванням інформації та адекватним відображенням сигналів про ступінь виконання складної аналітико-синтетичної мозкової діяльності, тобто оберненої аферентації.

У період бурхливої, можливо, навіть гіперінтенсивної динаміки названих процесів, підвищується психологічна відповідальність фахівця-економіста, від якого значною мірою залежить неперервність і швидкість систем. Отже, якщо під ефективністю розуміти результативність і продуктивність системи, то, очевидно, надійність — одна з головних умов, що визначає ефективність системи (і це відноситься як до загальносуспільної, так і індивідуальної систем). Однак, на наш погляд, помилка полягає в тому, що більшість дослідників ототожнюють поняття надійність і ефективність. Можливо, на суспільному рівні це так, однак на індивідуально-психологічному – ні. Ефективність роботи фахівця-економіста залежить головним чином від його підготовки та досвіду, а в більш складних випадках – ще і від того, що прийнято називати спеціальними здібностями індивіда. Однак всі названі чинники втрачають свою значущість, якщо фахівець не володіє достатньою надійністю, наприклад, там, де вимагається відповідна функціональна стійкість.

Психологічна надійність фахівця-економіста не може бути визначена в умовах, що не ставлять перед ним підвищених вимог хоча б до однієї з характеристик надійності, адже оптимальні умови приховують індивідуальні відмінності в надійності (зберігаючи їх у відношенні ефективності роботи). Для отримання реальних показників індивідуальних відмінностей психологічної надійності фахівець-економіст має бути введений в такі екстремальні умови, що не відображаються як джерело дискомфорту (наприклад, відсутність знань криптографії у роботі менеджера створює дискомфортні умови праці, а не екстремальні). Саме в екстремальних умовах виникає можливість дослідити такі фактори надійності, як: анатомо-фізіологічні та психологічні. Зупиняючись на психологічних чинниках, слід зазначити, що мислительними операціями, специфічними для самостійного пошуку надійності, є операції мисленнєвого вибору одного з ймовірних результатів неявних операцій (у той час як з логічного боку неявні операції можуть і не мати жодної невизначеності). Саме цей бік психологічної надійності в економічній психології фактично не досліджений. Мова йде не про формально-психологічні механізми мислення, це питання досить успішно досліджується загальною психологією, а про стратегію прийняття рішення як проблему діяльності індивіда, яка б визначала, що, де, коли, як, кому, звідки, до якого терміну, якими способами, зусиллями, з якими якісними показниками і т.д. необхідно зробити. В ідентичних за об’єктивними критеріями ситуаціях різні фахівці-економісти приймають далеко не однакові рішення, що значно породжує ризик надійності. Як відбувається процес творення програми-рішення, які труднощі при цьому трапляються, які прийоми і методи використовуються для їх подолання, які умови ефективності рішення і т.д. – це все викликає не тільки теоретичний, але і практичний інтерес, має недругорядне конкретно-практичне значення. Адже рішення, прийняте фахівцем-економістом, набуває особливого характеру і здійснює суттєвий вплив (інколи і негативний) на інших індивідів, задіяних у процес діяльності, на їх ефективність і якість праці.

Отже, відносно актуальною є проблема дослідження закономірностей надійності рішення та його переносу від автора до виконавця і відображення в результатах праці останнього. Глибокі знання і талановиті рішення можуть залишитися на папері, а отже, втратити надійність ефективності, якщо програма, що міститься в рішенні, не буде реалізована шляхом застосування фахівцем-економістом певних способів і методів впливу (передачі) алгоритму рішення. Організація виконання рішення та його надійність є найбільш слабкою ланкою і найменше дослідженою в науково-психологічному плані. Як домогтися, щоб рішення сприймалися виконавцями як особистісні сприйняття, тобто не викликали опір, яким чином ділити цілісне рішення на окремі завдання, що включають інших виконавців, чому люди, добре ознайомлені з завданнями. не надійно їх виконують, які форми і методи побуджують виконавців до зосередженості, наполегливості і надійності, ініціативи і творчості.

Природно, що окрім окреслених проблем надійності, в роботі економіста слід звернути увагу і на такі психологічні характеристики в його роботі, як довготривалість, виносливість в екстремальних умовах, реакція на непередбачувані подразники, стійкість до дії чинників середовища тощо. При роботі в екстремальних умовах, особливо у випадку великої відповідальності, покладеної на фахівця-економіста, виняткове значення має контроль за психофізіологічними його станами, негативним зсувом, що може привести до небажаних наслідків. Тут завданням є відшукання таких показників психофізіологічних функцій, які дають закономірні зміни при зміщенні функціонального стану суб’єкта і таким чином можуть слугувати об’єктивними індикаторами ненадійності в роботі. Є підстави припустити, що названа характеристика визначається або силою нервової системи щодо подразника, або врівноваженістю нервових процесів, адже відставання гальмівної функції тягне за собою нездатність контролю іррадіації збуджувального процесу, що, очевидно, має місце в описаному феномені.

Труднощі в дослідженні поставлених проблем пояснюються, на наш погляд, неадекватністю застосування традиційних методів дослідження до економічної психології. Безпосереднє спостереження діяльності фахівця-економіста доволі часто спотворює звичний для нього стиль роботи і не дозволяє фіксувати досліджувані феномени в їх істинному вигляді.

Експериментування в роботі фахівця не завжди комфортне.

Бесіди, анкетування та інші методи дають загальну інформацію, без матеріалів, отриманих шляхом спостереження, проблеми не вирішують.

На наш погляд, одним із найважливіших показників, що засвідчують психологічну надійність фахівця-економіста, і тут ми цілком погоджуємося з Чирковим В.І., є наявність інтенції до виконання діяльності. В залежності від наявності або відсутності інтенції і від сприйняття її джерела, економіст може знаходитись в одному із трьох основних мотиваційних станів: стан внутрішньої мотивації, зовнішньої мотивації, або в стані амотивації. Перший стан визначається потребами до самодетермінації і компетентності (провідна психологічна проблема я-людини) і відображається на особистісному рівні як активна ланка взаємодій з навколишнім середовищем. Другий стан відображається як маніпулювання зовнішніх чинників в роботі економіста, тобто його психологічна поведінка детермінована зовнішніми силами взаємодій з “Я”. Незважаючи на те, що фахівець може відображати себе компетентним і самодостатнім, цей стан не приводить до внутрішньої мотивації. Третій стан характеризується відсутністю інтенції і відображається почуттям некомпетентності і слабоефективності у взаємодії з навколишнім середовищем.

Наступна проблема методології економічної психології, в тому числі і психології надійності як ключової складової цієї науки — відсутність загальноприйнятих наукових формувань принципів, нерозкриті внутрішні їх зв’язки та взаємопереходи, функції в системах психологічних знань. Як ідея тут може слугувати думка про ключовий принцип (С.Л. Рубінштейн), який передбачає виділення вихідної “клітинки” психологічної діяльності фахівця-економіста. Розробки системи принципів економічної психології – важлива передумова науково-категорійного синтезу психологічних знань. Ця система може бути “фільтром” для відсіювання псевдо принципів від принципів, псевдо категорій від категорій.

Як підсумок вищесказаного, як основний аргумент ефективності надійності фахівця-економіста може бути висунена гіпотеза про характеристику дослідження властивостей його особистості. Адже властивість особистості має реальну основу, не враховуючи яку неможливо зрозуміти внутрішню логіку цілеспрямованої поведінки людини (чому різні люди в однакових умовах можуть бути надійними і ненадійними);

• сформовані властивості особистості мають загальний характер (властивість, яка сформована, має свою автономність і тим самим досягає найбільшої узагальненості);

• властивість особистості передбачає стійкість діяльності, її тотожність і стабільність, вказує на її диспозиційність і динамічну природу (знання такої властивості дозволить передбачувати вчинки особистості в майбутньому);

• виявлення ознак, що належать до властивостей особистості, дають можливість здійснити їх психологічну інтерпретацію;

• властивості особистості системні, а не ізольовані один від іншого (диспозиційна природа властивості може бути зрозуміла лише у співвідношенні з цілісною структурою особистості, з конфігурацією всіх останніх властивостей);

• властивість особистості може визначатися як індивідуальна, завдяки якій індивід виділяється серед інших (індивідуальність) (завдяки властивостям є можливість встановити відмінність між індивідами).

Названі характеристики властивостей особистості можуть поширюватися і на цінності “Я” особистості.

Відомо, що стововно поняття “Я” особистості існує безліч різних поглядів як у філософії так, і в психології. Однак більшість розглядаючи поняття “Я”, розуміють єдність самосвідомості, самообразу і переживання ідентичності перебігу духовного життя. Нас цікавить свідоме “Я” особистості як один з найвагоміших компонентів її структури. У відношенні до нашого питання слід встановити:

1) що вважає індивід належністю власного “Я”, на чому концентрується його свідомість;

2) що вважає він консистентним і стійким в самому собі, завдяки чому він переконується в реальності власної особистості у виокремленості з навколишнього середовища, в унікальності власного “Я”;

3) якого характеру в особистості свідома схема про саму себе, наскільки стійка і той же час динамічна ця схема;

4) як пов’язана вона з іншими системами цілісної особистості (воля, темперамент, розум і т.д.);

5) яке значення вона має для активної адаптації до середовища та інтеграції всіх систем особистості.

Економічна психологія – молода наука в психологічній ієрархії, а тому окресленні питання зможуть значно інтенсифікувати її становлення і зокрема динамізувати психологію надійності в її структурі.

Література:

1. Смирнов С.Д. Методологический плюрализм и предмет психологии. // Вопросы психологии. – М.: ООО Вопросы психологии, 2005. – С. 3-8
2. Чирков В.И. Самодетерминация и внутренняя мотивация поведения человека. // Вопросы психологии. – М.: Школа-Пресса, 1996. – С.116-131.
3. Автономов В.С. Модель человека в экономической науке. – СПб, 1998.
4. Бункина М.К., Семенов В.А. Экономика и психология. – М., 1998.
5. Хейне П. Экономический образ мышления. – М., 1992.
6. Кравець А. Історико-суспільне обгрунтування страхової психології // Психологія і суспільство. – № 2. – 2003. – С.104 – 111.

This article is devoted to equally new and acute issue that is modern economist’s personality in professional activity. Author proves that there are several other vitally important factors that should be taken into consideration except the problem of economist’s personal self in any group, those are communication, interpersonal relations, self-awareness, emotive and motive spheres etc. These factors are stressed by the author to be functional tendencies of sociopersonal system.

У науковій психологічній літературі, присвяченій найрізноманітнішим проблемам професійної діяльності економіста (в широкому розумінні цього поняття), важко відшукати працю, у якій так чи інакше не використовувався б термін «соціоособистісна система». І не дивно, адже це чи не єдине центральне поняття у психології взагалі та в економічній психології зокрема. Разом з тим зміст, обсяг та форма названого поняття недостатньо опрацьовані, маємо на увазі його роль у процесі визначення предмету та об’єкту економічної психології. У зв’язку з цим виникає необхідність першочергово обмірковувати зміст поняття «соціоособистісна система» і сформулювати питання про те, якою мірою це поняття справді становить об’єктивний бік дисципліни. Загальновідомо, що коректне завдання об’єктивного поля (об’єкта) цілої дисципліни передбачає побудову відповідного ідеального об’єкту, який виступає як зміст спеціального теоретичного поняття.

Отже, в ракурсі сказаного розглянемо складові функціональних тенденцій соціоособистісної системи.

Функціональні тенденції соціальної психології. Якщо соціальна психологія раніше відносила до своєї наукової сфери соціальні об’єднання, групи, угрупування і колективи, то зараз все інтенсивніше включає в систему своїх досліджень традиційну проблематику загальної психології, зокрема психологію особистості.

Якщо першопочатково ця проблематика виступала опосередковано, то тепер вона займає чи не домінуюче місце в системі соціально-психологічних досліджень, отже, мають досліджуватися не тільки проблеми особистості економіста в колективі, але і вся система значущих для нього детермінант, що включають в себе колективну діяльність, спілкування і формальні (рольові) і неформальні міжособисті взаємини, що визначають діяльність, соціальну поведінку, самосвідомість, а також класичні структурні утворення особистості: емоційні стани, сферу потреб та мотивів тощо.

Як бачимо, сучасна соціальна психологія претендує не тільки на класичну проблематику психології дорослої людини, але також і на проблематику спеціальних психологій, в тому числі й економічної. Можемо допустити, що в недалекому майбутньому виникне нова галузь соціальної психології – економічна соціальна психологія, яка перш за все буде досліджувати систему соціально-психологічних детермінант у становленні, розвитку і вихованні особистості економіста на різних етапах його формування. Соціально-психологічні детермінанти більш широко входять і в сучасні дослідження, і в психолого-виробничу практику. Зокрема, на основі використання всього спектру проблем психології спілкування вони набувають нового власного, теоретичного змісту, що визначається моделлю суб’єкт-суб’єктних взаємостосунків, починаючи зі студентської мови і на всіх майбутніх етапах професійної діяльності економіста. Названа проблематика поки що досліджується або паралельно, або в деякій конфронтації між соціально-психологічними та загально-психологічними підходами, і так буде доти, поки вона не стане спеціальним предметом економічної психології.

Функціональні тенденції мотиваційної сфери. Однією з провідних ліній диференціації в підходах до мотиваційних тенденції є фіксація акценту на енергетичних аспектах мотивації або фіксація акценту на предметному змісті. Як відомо, і ми цілком притримуємось цих позицій, акцент на предметному змісті мотивів, розумінні мотиву як предмету потреби дається в теорії А.Н. Леонтьєва. Мотив визначається як матеріальний, або ідеальний об’єкт, в якому опредмечується, конкретизується, знаходить свій вираз та або інша потреба. Саме зовнішній щодо суб’єкта об’єкт є мотивом – причиною діяльності, що виступає пробуджуючою функцією і визначає спрямованість діяльності. Смислоутворююча функція мотиву здається тим особистісним смислом, який набуває цей мотив у свідомості суб’єкта. Слід відзначити, що предметна сфера, в якій живе і діє людина, розглядається не як сукупність фізичних об’єктів, що існують поза суб’єктом, а як світ предметів людської діяльності, що виступає носієм певних значень, особистісних смислів, тобто через призму їх сприйняття суб’єктами. Саме спрямованість на конкретно-практичну діяльність або на використання її продукту виражає функціональну тенденцію пробуджуючої сфери, відображуючи в собі соціально-економічну сутність основних полюсів будь-якої діяльності, в тому числі й економіста, визначаючи найрізноманітніші прояви людської поведінки. Саме функціональна тенденція мотиваційної сфери лежить в основі самовизначення майбутнього економіста, до якого слід внести ціннісно-смислову природу, а також активне визначення своєї позиції стосовно соціально напрацьованої системи цінностей та визначення на цій основі смислу свого власного існування. Слід допустити, що саме в роботі економіста особистісне самовизначення (самовизначення стосовно цінностей) є генетичною клітиною, що визначає розвиток усіх інших видів самовизначення. Слід відзначити, що особистісне самовизначення не завершується з отриманням фаху економіста, а навпаки, динамінізується в процесі виконання конкретно-практичної діяльності, адекватної фаху, отже, створюється нове особистісне самовизначення, і саме це новоутворення виступає основою власного розвитку особистості економіста. При цьому слід враховувати, що міжособистісне пізнання здійснюється не тільки з допомогою внутрішніх, але також і за допомогою зовнішніх предметно-практичних дій суб’єкта. З допомогою останніх суб’єкт не тільки впливає на інших людей, але і пізнає їх. Отже, та поведінкова реальність економіста, яка відкривається йому в процесі взаємодії з іншими людьми (спілкування або сумісна діяльність), не є для нього заздалегідь підготовленою, тобто не дається в готовому вигляді.

Вона твориться його ж власними практичними (мовними та експресивними) діями, орієнтованими на інших людей. Саме в цьому і є одна з головних когнітивних функцій соціально-орієнтованих практичних дій.

Сучасні дослідження в галузі економічної психології дозволяють стверджувати, як, до речі, і в традиційній психології, про статистичну значущість зв’язків між самооцінкою економіста та його соціальною оцінкою, як за критерієм симпатія-антипатія, так і за критерієм морально-вольових та інтелектуальних властивостей особистості. Отримані характеристики дають підстави висунути гіпотезу про те, що взаємостосунки в соціальній групі та колективі суттєво впливають і навіть, в окремих випадках, визначають самооцінку, тобто ставлення особистості. Однак, як свідчать дослідження В.В. Сафіна зв’язок між соціальною оцінкою і самооцінкою не має прямолінійного характеру, а при низьких соціальних оцінках їх вплив на самооцінку значно знижується та інколи набуває обернену спрямованість. Слід враховувати, якщо в економіста значно високий статус або надто низький статус у системі міжособистісних стосунків, то очікувана оцінка не корелюється з реальною соціальною оцінкою.

Однією з причин такої розбалансованості соціальної оцінки і самооцінки є загально-психологічний захисний механізм цінності «Я», який набуває різноманітних індивідуально-типових форм у різних категорій людей. Правомірно буде відзначити, що названі характеристики досить ґрунтовно досліджені Я.Л. Коломинським і дозволяють стверджувати, що окремі властивості особистості неможливо розглядати як проекцію системи взаємовідносин у соціальній групі, її очікувань вимог і норм поведінки. Отже, професійна детермінація особистості економіста в будь-якому аспекті, чи то соціально-типовому, чи в індивідуальному, опосередковується специфічними загальнопсихологічними закономірностями.

Функціональні тенденції діяльнісної сфери. Як відомо, будь-яка діяльність, у тому числі і діяльність економіста, здійснюється в єдності потреб та мотивів, цілепокладання, пізнавальних та контрольно-регуляторних компонентів. Це добре видно на демонстрації залежності мислення і пам’яті людини від мотивації її діяльності та змісту її завдань, регулюючу функцію прийняття рішень при її цілеспрямованому виконанні. Цілісність діяльності проявляється у взаємозв’язку потреб, цілепокладення та процесу формування в суб’єкта образів, які в ідеальній формі уявляють результати наступних реальних дій. Існують психологічні механізми перетворення потреб у конкретні мотиви і їх відображення в емоційній сфері. Тільки в ланцюжку «потреби (мотиви), цілепокладання, образи» проявляються конкретні закономірності відчуттів і сприймань, почуттів, пам’яті, мислення, тобто психічних процесів. Зміст цих процесів можливо зрозуміти лише тоді, коли людина здійснює цілісну діяльність з середини, у зв’язку з вирішенням певних завдань і досягненням мети за допомогою реальних, відповідних дій. І тут не спрацьовують закономірності «модульної» сенсорики, «модульних» мнемічних чи мислительних процесів. Звичайно, вони можуть набирати автономного характеру, але в будь-якому випадку всі вони зберігають загальну структуру діяльності і можуть розглядатися не лише крізь призму її головних компонентів, тобто вичленятися з контексту предметної діяльності і обслуговувати її.

Пізнавальні процеси діяльності пов’язані з прийняттям рішення, з вибором людиною шляхів досягнення мети, з побудовою задумки дій. Реалізацію дій забезпечує цілеусвідомлена воля, що проявляється в увазі.

Вона контролює і регулює виконання дій у відповідності з задумом, нівелює можливості відхилення від мети. Зовнішньо розподілена форма діяльності має контрольно-регулятивний компонент, у процесі інтеріоризації якого у людини виникає увага, а також особлива властивість свідомої діяльності – рефлексія (вміння людини бачити і оцінювати способи власних дій у відповідності з умовами їх виконання). Протягом життя людина виконує чимало видів діяльності, однак всі вони певним чином пов’язані, підпорядковані певній ієрархічній системі. Саме в цій системі лежать процеси підпорядкованості і співставленості потреб (мотивів), коли одні з них стають провідними, або самообслуговуючими, а інші підпорядкованими, або початкуючими. Ієрархія видів економічної діяльності складає особистісне ядро економіста.

У багатьох формах сучасної професійної діяльності економісту доводиться вирішувати різноманітні завдання, пов’язані не лише з професійною його діяльністю у вузькому розумінні цього поняття, але і з організацією соціальної діяльності людей. Ці завдання специфічні за своїм змістом і за способами вирішень. Орієнтація в цих завданнях та їх правильне виконання передбачають наявність особливих соціоособистісних систем. У наш час важливо спеціально вивчити і дослідити ці системи та відповідний їм зміст діяльності. Разом з тим правомірно ставити питання про суттєве значення цілеспрямованого формування і розвитку цих систем у майбутніх економістів. Тема нова та відповідальна.

Література:

1. Дмитерко Х.М. Вплив смисложиттєвих орієнтацій на мотиваційну готовність до професійної діяльності. – автореферат дисертації. – Івано-Франківськ, 2004. – 20с.
2. Кашанов Р.Р. Курс практичної психології. – Іжевськ, 1995 – С.169-230.
3. Кочерга О.В. Взаємозв’язок мислення, почуттів та уяви у розвитку критичності людини. – автореферат дисертації. – К., 2003. – 16с.
4. Морфін В.С. Взаємовідносини ієрархічних рівнів в системі взаємозв’язків «людина-суспільство». –Перм: Пермський педагогічний інститут, 2002. – С. 5-11.
5. Сметаняк В.І. Особистісне самовизначення і свобода в ракурсі взаємної детермінації. – Івано-Франківськ: Плай, 2003. – С. 53-59.
6. Смульсон М.Л. Психологія розвитку інтелекту. – К., 2003. – С. 100-126.
7. Suchodolski B. Wychowanie mimo wcrystko. – Warszawa, 1990. – C. 136-148.

The author of the article looks upon theoretical and methodological aspects of the practical thinking of the professional involved in practical activity . The practical thinking is treated by the author as a full form of the grown-up mental as thinking, which can help him to achieve a desivable godl in the conflict situation.

Предмети та явища навколишнього світу знаходяться між собою в різноманітних зв’язках та відношеннях: причинно-наслідкових, тимчасових, довготривалих, просторових, умовних, функціональних, кореляційних, прямих і обернених, єдності, рівності, віртуальності тощо. Пізнання і узагальнення цих зв’язків і відношень є однією з найголовніших функцій мислення. Поняття, закони і правила є узагальненими знаннями. В пізнавальній мислительній діяльності вони виступають як теоретичні основи, що дозволяють отримати знання про множину нових окремих предметів та явищ світу, а також розв’язувати нові і різноманітні практичні завдання.

Однак мислення – це не тільки пізнавальна, але і комбінаторна, творча діяльність, в результаті якої створюються нові предмети і явища матеріальної та духовної культури людей, передбачаються і плануються шляхи їх особистого та громадського життя. Змістом мислення є поняття, закони і правила, а також одиничні предмети і явища, що вперше пізнаються або створюються творчою мислительною діяльністю. Мислення здійснюється і розвивається у властивих для нього формах: аналізу, синтезу і порівняння; абстракції, узагальнення і конкретизації; індукції, дедукції і аналогії; знаходження зв’язків і відношень; формування понять, їх класифікації та систематизації.

При цьому головними формами мислення є аналіз і синтез, які виступають конструюючими компонентами всіх інших форм мислительної діяльності. Якісними показниками мислительної діяльності є три ієрархічні форми узагальнення: синтез, власне узагальнення і систематизація. Слід зауважити, що мислення здійснюється в єдності змісту і форми. Отже, мислення – це процес пізнавальної діяльності, вища форма опосередкованого і узагальненого, свідомого, активного, творчого відображення об’єктивної і суб’єктивної дійсності в істотних зв’язках і відношеннях, закономірностях, який розкриває взаємозв’язки.

Традиційно розрізняють такі види мислення, як: практично-дійове, конкретно-образне, словесно-логічне, евристичне, творче, креативне, логічне, абстрактне, теоретичне. Однак проблема того чи іншого конкретного виду мислення виникає в контексті відношень «мислення і діяльність» особистості. До числа однієї з надзвичайно важливих проблем, що виникають в цьому діяльнісному контексті, відноситься проблема практичного мислення професіонала-практика.

Практичне мислення не є якоюсь першопочатковою формою розвитку інтелекту, а навпаки, демонструє собою зрілу форму мислительної діяльності дорослої людини, що не поступається своєю життєвою значущістю і за своєю складністю мисленню теоретичному. Практичне мислення безпосередньо включене в діяльність людини, перш за все, в діяльність професійну, трудову.

На відміну від теоретичного мислення, завдання якого є пошук загальних закономірностей, а отже, відволікання від усього часткового та одиничного, практичне мислення реалізується в умовах конкретних, цілісних, індивідуально своєрідних ситуаціях. Завдання практичного мислення – застосування знань всезагального до конкретних ситуацій діяльності. Складність таких ситуацій, їх мінливість, взаємопротилежність, а також необхідність швидкого прийняття рішень – все це визначає специфічний характер мислення професіонала-практика, операційність використовуваних знань. Незважаючи на те, що в 70-80 роках проблема такого специфічного виду мислення, як практичне, та його регуляція в конфліктній ситуації порушувалася провідними вченими-психологами (Ю. Бабанський, А. Бодалєв, А. Петровський, С. Максименко, О. Скрипченко, Т. Косма, А. Щербаков та інші), в сучасній психологічній науці це питання не тільки не знайшло науково-дослідного продовження, але навіть ігнорується в моделях Я-образ, Я-концепція, самість тощо. В той же час складні соціокультурні трансформації, звернення нашої держави до ідеї відкритого суспільства, наукової і соціальної інтеграції визначають перехід від тоталітарних до демократичних відносин. Це вимагає формування об’єктивно мислячої людини, відхід від суто егоцентричної до гуманістичної спрямованості усіх суб’єктів цього процесу, ключове місце в якому має посідати психологія мислення. Якраз остання потребує нових психолого-педагогічних парадигм, творчих програм, поєднання індивідуальних та групових тренінгів, впровадження проблемних ситуацій у практику діяльності, що сприяють розвитку в індивіда компонентів мислительної діяльності, психопрофілактиці та психокорекції виникнення і поширення егоцентризму на різні сфери розвитку особистості. Дослідження психічних процесів, у тому числі і мислительних, в умовах безпосереднього спілкування показали (див. І. Пасічник. Мислення як систематизація), що мислення в сумісній діяльності протікає по-іншому, аніж в індивідуальній. Одним із важливих аспектів вивчення практичного мислення є виявлення чинників, від яких залежить ефективність вирішення інтелектуальних задач у процесі міжособистісної взаємодії. Слід відзначити, що в системі міжособистісних стосунків, останні часто набирають форми дискусій, навіть полемік, і переходять від діалогічних до полілогічних конфліктних ситуацій. Отже, практичне мислення має досліджуватися не лише в умовах комфортних процедур, але і в умовах конфліктної діяльності, тобто такої міжособистісної взаємодії, коли цілі діяльності в партнерів протилежно спрямовані. Саме в цій ситуації на перший план виступає мотиваційно-емоційна регуляція практичного мислення, яка, в цілому, має своєрідну природу, що характеризується соціальним походженням і своєрідною орієнтацією мотивів діяльності. І особливо чітко це проявляється в процесі аналізу мотиваційно-емоційної регуляції практичного мислення, в умовах безпосереднього (не віртуального) спілкування, коли саме породження мотивації виступає як породження її через іншу людину. З іншого боку, дослідження практичного мислення в процесі міжособистісної взаємодії передбачає виділення такого аспекту емоційної регуляції, який найбільш повно буде виражений в системі емоційних взаємостосунків особистості та її емоційних станів. Головною причиною виникнення емоцій і емоційних станів в умовах міжособистісної взаємодії є інша людина з притаманним їй ступенем егоцентризму.

Досліджуючи прояви егоцентризму особистості у мислительній діяльності підлітків, Гейко Є.В. запропонувала такі його характеристики: пізнавальний, вербальний, інтелектуальний, просторовий, ідеологічний, соціальний, комунікативний, поведінковий, моральний, інтровертивний, екстравертивний види. Негативними наслідками цих видів є: ригідність мислення, індивідуалізм, егоїзм. Виділені також типи за тривалістю (стійкі та ситуативні); за ступенем поширення (тотальні та локальні). До функцій першого типу відноситься збалансований механізм психічного захисту, а до другого – особистісна позиція та спрямованість особистості. Егоцентризм особистості розглядається тут як психологічне явище, яке утворюється з процесом соціалізації, розвитком умінь децентрації, коли з пізнавальної позиції він трансформується в особистісну властивість, яка проявляється як детермінанта мислительної діяльності, що характеризується зосередженням на власному «Я», фіксованістю на обраних технологічних рішеннях, репродуктивною мислительною позицією. Ми спеціально приділили так багато уваги дослідженню Гейко Є.В. тому, що в ньому, на наш погляд, досить наочно демонструється загальна система взаємозв’язків між людиною і суспільством, в межах якої розглядається множина закономірностей, що відносяться до людини, її міжособистісних стосунків, і презентується як система багатьох ієрархічних рівнів. Функціональна залежність одного і того ж ієрархічного рівня характеризує специфічні закономірності, що визначають сутність явища цього рівня. Функціональні залежності між явищами різних ієрархічних рівнів характеризують різноманітні форми взаємодій рівнів, які можливо позначити як існування цілісної багаторівневої системи.

Отже, конфлікт є майже закономірним наслідком суперечностей між потребами індивіда і обмеженнями, що диктуються оточуючими. Наслідки конфлікту можуть бути і конструктивними, і руйнівними, і короткочасними, і довготривалими. Практичне мислення в конфліктній ситуації може допомагати досягненню мети, завдяки підсиленню мотивацій, що призводить до відповідних змін способів досягнення мети (або навіть самої мети, як такої): можлива також переоцінка всієї ситуації.

Неможливість досягнення мети може мати негативний ефект, зокрема, призвести до надмірного зосередження на об’єкті досягнення, при цьому втрачаються з поля зору альтернативні шляхи до мети і можливість заміни мети на іншу.

За умови виникнення вибору між двома бажаними цілями практичне мислення розв’язує конфлікт швидко і безболісно. Однак, в ситуації вибору з двох небажаних рішень практичне мислення потрапляє в більш складну психологічну ситуацію і набирає сповільненого, розгорнутого мотиваційно-емоційного характеру. Однак найбільш складна ситуація виникає, коли одна і та ж мета має як чітко позитивний, так і чітко негативний характер (конфлікт зближення – втеча). Практичне мислення в конфліктній ситуації є фактично захищеним механізмом і може розглядатися як адаптивне, оскільки воно захищає особистість від негативних емоційних переживань, при чому, на відміну від інших адаптивних механізмів, воно не відіграє дезадаптивної ролі, тому що за своєю природою не спотворює сприймання навколишнього світу.

Ми коротко розглянули лише теоретико-методологічні аспекти практичного мислення і конфлікту з метою зацікавленне молодих дослідників-психологів до експериментального дослідження цього справді психологічного феномену.

Література

1. Бовт О.Б. Агресивні реакції та шляхи їх корекції в молодших школярів. – Автореферат дисерт. канд. психол. наук. – К., 2001. – С. 11.
2. Гейко Є.В. Психологічні особливості прояву егоцентризму особистості у мисленнєвій діяльності підлітків. – автореферат дисерт. канд. психол. наук. – К., 2002. – С. 1,7,8.
3. Колюткін Ю.І. Творче мислення в професійній діяльності вчителя //Вопросы психологии. – 1996, №2. – С. 21-22.
4. Кочерга О.В. Взаємозв’язок мислення, почуттів та уяви в розвитку критичності людини. – Автореферат дисерт. канд. психол. наук. – К., 2003. – С. 12.
5. Пасічник І.Д. Психологія поетапного формування операційних структур систематизації. – Острог, 2004. – 241 с.
6. Савчин М.В. Гавриш З.С. Вступ до спеціальності: психолог, практичний писхолог. – Івано-Франківськ, 2007. – С. 63-79.
7. Савчин М.В. Педагогічна психологія. – К.: Академвидав, 2007. – С. 58-60.
8. Установа Е.Е. Мотиваційно-емоційна регуляція мислення в конфліктній ситуації // Вопросы писхологии. – 1991, №4. – С. 131-135.

The meaning of the strategic thinking to professional activity of a manager is enlightened in the article. The author analyses the whole process of thinking that is a wide and complicated cognitive cycle, which includes three main cognitive phases: comprehension of the problem, decision making and selection of strategy.

Найбільш специфічною рисою дії мислення, яка відрізняє її від спостережливості та запам’ятовування, є те, що вона дозволяє утворювати інформацію для цього суб’єкта. Пояснення вимагає саме поняття інформації; у психології мислення воно вживається в двох значеннях: у змістовному і селективному. У першому значенні інформація розуміється як кожен зміст чи повідомлення, що надходить із зовнішнього світу. Подібного сенсу надається цьому поняттю і в повсякденному житті. У значенні селективному інформація є чинником, який зменшує недостовірність подій; у цьому сенсі монета, що падає, надає певну кількість інформації, тому що вона редукує два можливих результати (орел – решка) до одного, таке значення надається цьому поняттю в теорії інформації.

Варто зазначити, що завдяки процесу утворення людина здатна імітувати – чи користуючись кібернетичною термінологією – виводити наприкінці більше інформації, ніж отримала із зовнішнього світу. А отже, вона є не лише забирачем інформації, але і її продуцентом також. Власне, завдяки цій останній здібності, можливі швидкі цивілізаційні зміни, що відбуваються в сучасному світі.

Згідно із запропонованою дефініцією, чинність мислення, однак, полягає не тільки в утворенні інформації, а також – у її виборі. Після висунення ідей, винаходів, методів чи формулювання гіпотез люди повинні надати їм оцінку і селекцію, це  означає, що мають вибрати ті серед усіх, які вважаються найкращими. Процес вибору властивий для інформації в багатьох ситуаціях і є дуже важким. Лише останнім часом під впливом праць у сфері кібернетики більшість психологів починають підкреслювати роль цього процесу в людському мисленні.

Ставиться питання: у яких ситуаціях люди думають, тобто утворюють і вибирають інформацію? Відповідь на це питання є майже однозначною: люди думають передусім у складних ситуаціях, які називаємо проблемними ситуаціями, скорочено, проблемами. Проблема – це вид завдання, яке суб’єкт не може розв’язати за допомогою знань, які має; її розв’язок, тобто досягнення остаточної мети, вимагає нової інформації, яку суб’єкт вибирає у процесі мислення. Прийняття правильного рішення в проблемній ситуації приводить до збагачення знань людини. Збір проблемних ситуацій є екстремально різним. До сьогодні психологи не опрацювали повної і однозначної класифікації проблем.

Однак людина думає (мислить) не лише в проблемних ситуаціях. Твердження, що процес мислення відбувається тільки під час “атакування проблем”, є досить радикальне і малоплідне. Для прикладу подамо кілька не проблемних ситуацій, в яких людина мислить (думає), наприклад: переклад іншомовних текстів, використання математичного прикладу під час розв’язування рівняння, будування машини, згідно з попередньо опрацьованим планом тощо. Під час розв’язування усіх цих завдань, суб’єкт не утворює нової інформації, а лише застосовує закріплені знання. Використання інформації в більшості випадків не є механічним процесом, однак вимагає від суб’єкта певної активності мислення. У цій дефініції мислення може полягати у вмінні використовувати здобуті знання, тому що застосування здобутої інформації є більшою мірою питанням власного вибору; але, в такому разі, означену дефініцію потрібно буде доповнити.

Однак у пропонованій роботі ми сконцентруємося виключно на проблемних ситуаціях і більш складних інтелектуальних діях, при цьому зауважимо, що поділ ситуацій на завдання та проблеми стосується дуже важливого аспекту розумової праці менеджера і визначає цікаву межу для “управління” в загальному значенні та є його вирішальною, психологічною перспективою.

У всіх фазах мислення, що утворюють цикл пізнавальних дій менеджера, виступають невпевненість, недоговорення, непередбачуваність. Інакше кажучи, в кожній фазі дія ініціюється “відкритою” структурою, яка пізніше стає “закритою”, а потім переходить у план дій. Мистецтво менеджерського мислення не можна звузити до одного виду дії і одного простого правила “закриття”. Погоджуємося з думкою, що підвалини мистецтва менеджерського мислення містять широкий розгалужений пізнавальний цикл, що обіймає три основні пізнавальні дії: розв’язування проблеми, винесення рішення та стратегічне мислення. Отже, оцінка циклів мислення має здійснюватись у перспективі усієї тріади: проблема – рішення – стратегія.

У першій фазі обробки циклу інформації менеджером найважливішим є відкриття і формулювання проблеми, а лише потім перетворення її у варіант, подібний до розв’язку. У складних або нетипових ситуаціях важливим є відкриття джерела проблеми, прихованого серед багатьох причин, що впливають негативно на результати дій.

Можемо коротко ствердити, що перша фаза поданого пізнавального циклу закінчується позитивним результатом, коли менеджер уявить межу, що відділяє територію дії (з цілком точними результатами) від території з неточними результатами. Легко зауважити, що на території цілковитої впевненості менеджери реалізують різні завдання. Проблеми з’являються на межі, що відділяє впевненість від невпевненості. У переносному значенні, це канат, по якому ступає менеджер-акробат.

Результатом у першій фазі мислення виступає, переважно, окреслення невпевненості як бази презентації збору варіантів дій. Інакше кажучи, в першій фазі мислення початкова відкрита ситуація перетворюється у ситуацію закриту, однак лише в тому значенні, коли залишається закритим збір варіантів дій. Після такої розумової дії менеджер знову має справу з невпевненістю, але меншою мірою. Надалі він не знає, який варіант дії призведе до бажаного результату. Не знає також, чи його розум витворив корисне “закриття” ситуації. У контексті результатів першої фази чітко постає питання: яка вартість і який ризик становлять відібрані варіанти дій? Це питання є досить важливим для прийняття рішення. На наш погляд, найбільш вдало варіативність процесів мислення менеджера проілюстровано у схемі, запропонованій Чеславом Носалем у його психології мислення і діяльності менеджера (стор 44. – Вроцлав, 2001).

Перебіг мислення в першій фазі більшою мірою залежить від того, чи цей процес ґрунтується на влучній глобальній оцінці ситуації. Оцінка, винесена менеджером, має істотний вплив на селекцію варіантів дій. Щоб ретельно описати роль цієї оцінки, належить поставити собі такі питання: чи ми можемо бути впевнені, якщо в зборі варіантів дій знаходиться найкращий варіант?

Правду кажучи, такої цілковитої впевненості ніколи не буває у складних ситуаціях. Однак, якщо глобальна оцінка ситуації була виконана правильно, а в результаті творчого мислення сконструйовано велику кількість варіантів дій, то є великий шанс знайти найвигідніший варіант. У фазі приймання рішень такий варіант повинен бути виділений.

Друга фаза циклу менеджерського мислення стосується приймання рішень. Її результатом повинен бути розв’язок у вигляді рекомендації варіанту дії, який є в дану хвилину розпізнаний як найбільш корисний. У фазі прийняття рішення відбувається зменшення або виключення основної невпевненості, що стосується варіантів дій. Цілковите виключення невпевненості не є частковим випадком; можливо лише тоді, коли стосується простих вирішальних ситуацій. Однак навіть такі прості рішення і вибори залишають у роздумах менеджера певні сумніви. Пов’язуються вони з тим, що після прийняття рішення доконаного вибору привабливість вибраного варіанта дії часто знижується. Аналогічна ситуація має місце, наприклад, після купівлі якогось товару. Коли вже буде він запакований, нас огортає жаль, що ми втратили інші можливості (продукти), а разом – і задоволення від їх вибору.

Прийняті рішення у важливих ситуаціях, коли враховуємо велику кількість варіантів, критерії оцінювання і результати, не знижують невпевненість до нуля. Значно ближчим до правди є твердження, що рішення в таких умовах впроваджують відносний порядок (структуру) у сфері варіантів рішень, полегшують пізнавальний підхід у ситуації, яка виникла. Однак завжди без точної відповіді залишається питання про відповідність розглядуваних варіантів з об’єктивним характером ситуації і цілями дії.

Спираючись на дуже важливе розрізнення, впроваджене Мархом, (Маrch, 1987), можна ствердити, що цільова дія у відкритій ситуації має два аспекти – неясність (ambiguity) і невпевненість (uncertainty). Невпевненість є чимось вищим, тому що стосується результату прийнятих рішень. У вирішальній ситуації намагаємося описати і звузити їхній збір. Поняття неясності (багатозначності) стосується неповних знань про цілі власної дії з приводу об’єктивного характеру ситуації. Модель раціональних рішень ґрунтується на основній концепції, що особа, яка діє (суб’єкт), має перед собою чітко поставлені цілі, влучно розглядає їх у своїй свідомості й озвучує їх іншим людям (учасникам організації).

Марх зазначив, що в більшості організацій цілі не лише не чітко описані, а й часто суперечливі. В організаційній дії ми нерідко буваємо змушені до змінної концентрації на різних суперечливих цілях. Більш того, зміна оточення призводить до того, що навіть одну обрану мету реалізуємо, використовуючи різні стратегії. Менеджерське рішення не обмежується лише до дії і цілей, а обіймає і стратегії, і досягнення.

Яким є зв’язок процесу прийняття рішення (у вузькому значенні) зі стратегічним мисленням? Характеризуючи з психологічного боку суть психологічного мислення, пізнавальні цілі якого виникають суто з оцінки розбіжностей, зауважених під час реалізації рішень, ми знову змушені звернутися до концепції циклу обробки інформації, що становить кінцеву її фазу. У психологічному описі стратегічного мислення найважливішим є проблема походження стратегії і відповідь на питання, з чого виникає різниця між стратегічним вибором менеджера.

Характер ситуації не відображає однозначного виду стратегії, адже розум менеджера є основною “детермінантою” стратегічного мислення. Навіть ідентичні ситуації не ведуть до опрацювання ідентичних стратегій. Який зв’язок відбувається між рішеннями і стратегіями? З моменту прийняття рішення менеджер вибирає певний варіант дії. Завдяки цьому рішення зменшує початкову невпевненість, що стосується збору дій.

Можемо тепер запитати, яку проблему розв’язує формулювання нової стратегії? Яка інформація оцінювання і особисті переконання менеджерів зумовлюють відстоювання старої стратегії або пошук нової?

Прийняте і реалізоване рішення в умовах невпевненості веде до різних, позитивних або негативних результатів. У складній економічній поведінці рішення не є ізольованими розумовими актами, лише елементами, що творять “покоління” і лінії рішень. Кожне наступне рішення корелює попереднє. Результатом є зміцнення переконань менеджера, що обрано правильний або помилковий шлях. У його розумінні проходить процес “балансування” результатів поетапності рішень у межах попередньо обраної стратегії. Така глобальна оцінка результатів поетапності рішень приносить головну стратегічну інформацію, яка може бути підпорядкована в трьох основних варіантах: виду і точності, величини ризику і часового горизонту дії. Однак відсутність стратегії означає труднощі у впорядкуванні стратегічної інформації, в результаті чого з’являється хаос при прийнятті рішення і під час дії.

Підсумовуючи роздуми над суттю стратегічного мислення, можемо зазначити, що: стратегії і рішення, як компоненти цього рішення, створюють стислий функціональний зв’язок. Стратегії є головніші над рішеннями, тому що підпорядковують їх собі і визначають межі значення (сенсу) – “пороги балансу” для поетапності рішень. У такому широкому, стратегічному контексті етапи рішень стають докладнішими тактиками.

Однак зміна стратегії не відбувається в інформаційній пустці. Базою змін є, без сумніву, глобальна оцінка ситуації на основі інтуїтивного поєднання того, що приносять конкретні результати, з тим, що знаходиться у досвіді менеджера і в широкому контексті дій.

Зміна стратегії або створення нової розв’язує проблему точності цілей, що існують до цієї пори, їх реалізації в межах інформації про можливості та загрози. Іншими словами, стратегія визначає головні категорії оцінки, необхідної для якісного оцінювання менеджерських дій. У межах цієї системи оцінюваними будуть конкретні дії і етапи рішень. Якщо рішення не приносять бажаних результатів і поглиблюється розбіжність між проектами і реальністю, то це приносить менеджерові важливу зворотню інформацію. Вона може стимулювати до подальшого пошуку стратегій – за умови, що мета дії є точно сформульована й акцентована. Щоб переконатися, що цілі дій помилкові, або не зовсім точно представлені, потрібно затратити більше часу.

Нагромадження різних розбіжностей між проектами і реальними результатами сигналізує менеджерові про появу проблеми для розв’язку, яка в подальшому змушує до прийняття нових рішень у межах старої стратегії. Якщо рішення хибні, то постає обов’язок створення нової стратегії. Таким чином мислення менеджера залишається замкненим у повний пізнавальний цикл, що підпорядкований тріаді: проблема – рішення – стратегія.

Література

1. Бункина М. К., Семенов В.А. Экономика и психология. – М.,1998. – С. 45-57.
2. Власова О. І. Педагогічна психологія. – К.: Либідь, 2005. – С. 184-190.
3. Друкар П. Ф. Задачи менеджмента в ХХІ веке. – М., 2004. – С. 264-270.
4. Роменець В. Психологія творчості. – К., 1987. – С. 20-24.
5. Франк Л. В. Человек в поисках смысла. – М., 1998. – С. 24-40.
6. Швалб Ю. М. Психологические модели целеполагания. – К.,1997. – С. 63-80.

Максименко С.Д., Пасічник І.Д.

У статті розглядаються сучасні дослідження в галузі когнітивної психології в Україні. Аналізується проблематика досліджень Інституту психології ім. Г.С.Костюка та науково-дослідної лабораторії когнітивної психології Національного університету “Острозька академія”. Автори вказують на те, що сучасні дослідження повинні концентруватись навколо пам’яті й мислення, зокрема – згадування (пригадування) намірів і “візуальне мислення”.

The article is devoted to investigation of the main aspects of cognitive psychology in Ukraine. The main issues of the Institute of Psychology after G.S.Kostiuk and the laboratory of cognitive psychology of the National University of Ostroh Academy are analysed. The authors shift their attention onto the notions of memory and thinking process, specifically it is mentioned about memorizing of intentions and visual thinking.

Розвиток вітчизняної когнітивної психології сьогодні потребує, на наш погляд, не лише прикладних розробок, а й досліджень фундаментального плану, зокрема спрямованих на теоретико-методологічне осмислення психологічної практики, розробку системи категорій і понять когнітивної психології, теоретичних концепцій, які слід покласти в основу конкретно-практичної роботи і т. д. У цьому зв’язку видаються доцільними систематизація й аналіз основних сучасних напрямків психологічних теорій, у контексті яких існує й розвивається когнітивна психологія в Україні.

Перш за все слід відзначити координацію досліджень у галузі когнітивної психології відповідною лабораторією в Інституті психології ім. Г.С. Костюка, яку очолює відомий фахівець, визнаний вчений, член-кореспондент Академії педагогічних наук, професор Чепелєва Н.В. Коло питань, які досліджуються лабораторією, далеко виходять за межі офі¬ційної її тематики, а саме теоретико-методологічних про¬блем психологічної герменевтики. Наприклад, в лабо¬ра¬торії обговорювались і координувалися дослідження ін¬дивідуально-психологічних особливостей когнітивно-сти¬льо¬вих характеристик навчальної діяльності студентів, при¬свячених розвитку уявлень про когнітивні стилі та їх міс¬ця в пізнавальній діяльності особистості як фактора, що зу¬мовлює специфіку впливу на успішність навчальної діяльності. У цьому ракурсі досліджувались когнітивні стилі особистості як чинники процесу розуміння тексту, де виявлено специфіку зв’язку в індивідуальних когнітивно-стильових характеристиках у контексті мисленнєвої діяльності, проблеми розуміння та його зв’язку з когнітивними стилями.

Окремі дослідження виконуються на перетині когнітивної психології та філософії. Тут слід відзначити когнітивні засади конституювання соціальної реальності, де зроблено спробу в рамках соціально-філософського аналізу об’єднати феноменологію, психологію, соціологію, етнологію, культурологію для аналізу когнітивних засад дій суб’єкта і дослідити їх вплив на соціальні процеси і явища. Аналізуються процеси конституювання соціальної реальності когнітивними здібностями суб’єкта – від сприйняття і первинної інтерпретації навколишньої дійсності до формування і функціонування мікросоціальних утворень: інститутів, спільнот, ідеологічних і ціннісних систем. Цікавими є дослідження у названому контексті, що присвячені системним проявам когнітивності в еволюції науки, де виявлені трансформації системних проявів когнітивного в еволюції науки, розкрито значення когнітивної складової у поступальному характері цієї еволюції, сучасних механізмах трансгресії сфери знань, пов’язаних із формуванням нових суспільних стратегій.

Звичайно, найбільші досягненя лабораторії когнітивної психології Інституту психології ім. Г.С. Костюка в теренах психологічної герменевтики. Науковцями вивчається психологічний аспект загальної герменевтичної проблематики, тобто проблеми розуміння та інтерпретації реальності, у тому числі психічної реальності людини, її особистого досвіду, що зафіксований у різного роду текстах, з’ясовуються психологічні механізми розуміння та інтерпретації вербальних та невербальних повідомлень, їх залежність від особистісних характеристик людини.

Відзначимо також окремі дослідження в галузі когнітивної соціальної психології, де наголошується на ключовій важливості чинника індивідуальної активності у проходженні процесу соціалізації, адже індивід є творцем соціального простору, ненормованого в момент свого становлення. Нормативні моделі, які засвоює індивід в процесі соціалізації, змінюються через їх смислову інтепретацію ще до того, як він застосує їх у певних ситуаціях. Соціалізація є двостороннім процесом, включає в себе, з одного боку, присвоєння індивідом соціального досвіду, а з іншого – процес активного відтворення цієї системи індивідом за рахунок його діяльності, включення в соціальне середовище.

Вагомого значення в сучасних дослідженнях когнітивної психології набирає феномен креативності, адже особливе значення для соціальної компетентності має вміння творчої людини поставити себе на місце іншого. Креативність допомагає зрозуміти переживання іншої людини. Емоційна емпатія, базуючись на механізмах проекції та навіювання, неможлива без вміння креативно підійти до будь-якої ситуації, що пов’язано з необхідністю співпереживання іншій людині. Високий рівень інтелектуальних процесів порівняння, аналогії, синтезу, аналізу є характеристикою креативних здібностей. Тому когнітивна емпатія, ґрунтуючись на вказаних процесах, теж неможлива без креативного підходу. І, звичайно, не обходиться без креативності предикативна емпатія, яка проявляється як здібність передбачити ефективні реакції іншого в конкретних ситуаціях.

Несправедливо було б не відзначити фундаментальні дослідження в галузі інтелекту, що координуються завідувача лабораторії нових інформаційних технологій навчання Інституту психології ім. Г.С. Костюка доктором психологічних наук, професором М.Л. Смульсон. Викликають значний інтерес дослідження ментальних моделей як внутрішнього психологічного механізму інтерпретаційного процесу та результату суб’єктивного відображення й інтерпретації власного досвіду або досвіду групи, популяції, суспільства, продукту діяльності інтегрованого інтелекту.

Звичайно, що в короткому огляді неможливо охопити всю розрізненість досліджень, які опосередковано або безпосередньо стосуються когнітивної психології в Україні. Однак ми глибоко усвідомлюємо, що концентрація цих досліджень має стосуватися, в першу чергу, психічних процесів і таких “найбільш когнітивних” серед них, як пам’ять і мислення. Акцентуючи увагу саме на цьому, ми виділяємо такі недосліджені характеристики, як: згадування намірів як особлива форма пам’яті та співвідношення усвідомлюваних і неусвідомлюваних дій в процесі мислення.

Пам’ять людини і пов’язані з нею процеси є добре вивченими сферами як традиційної, так і когнітивної психології. Насьогодні день проведено велику кількість експериментальних досліджень і отримано багато цікавих результатів. Однак і до сьогодні залишається особлива форма пам’яті – виконання або невиконання повних дій в майбутньому, яке в класичній психології визначається як згадування (пригадування) намірів. Справді, забування намірів має відрізнятися від забування певного змісту, тобто певних вражень чи знань. Адже якщо при звичному функціонуванні пам’яті люди основні зусилля спрямовують на запам’ятовування означеного змісту, то у випадку запам’ятовування намірів цього вже не достатньо. Визначення цієї особливої форми пам’яті, окрім теоретичного значення, має ще і практичну цінність в таких галузях, як виробництво, педагогічна практика, транспорт, медицина та інші.

Стосовно другої, виокремленої нами проблеми, то слід відзначити, що всі форми психічного відображення людини, в тому числі і мислення, реалізуються з допомогою двох видів дій, усвідомлюваних суб’єктом і неусвідомлюваних ним. Ці дії становлять в структурі психічної діяльності різні рівні – рівень свідомого відображення і рівень неусвідомленої психічної активності. У зв’язку з цим усвідомлені, вербалізовані, логічні компоненти мислення іноді протиставляються його продуктивним, інтуїтивним, сенсорним процесам, адже на певних стадіях мислительного процесу більш продуктивними виявляються дії із зоровими образами, що несуть на собі відбиток реальності й дозволяють проникнути в природу речей, на відміну від дій із символами, що несуть на собі відбиток умовностей. Значення мови тут є засобом фіксації проміжних результатів мислительної діяльності. Зорові образи розглядаються як вищі компонети мислительної діяльності, тому що вони визначають структурні еквіваленти усіх характеристик об’єктів, подій, відношень, подаючи форми в дво- і тривимірному просторі на відміну від одновимірної послідовності вербальної мови. З метою виділення як головного компонента в змісті мислиннєвої діяльності її перцептивної основи – дій із зоровими образами – використовується новий термін “візуальне мислення”. Однак проблема полягає в тому, які саме чинники лежать в основі набуття візуальними формами певного смислового навантаження. Чи можемо пояснити цей процес тільки роботою із зоровими образами, а чи в цей процес включаються чинники іншого роду і що саме вони дозволяють диференціювати сприймання і наочні форми мислення?

Про позитивні тенденції в галузі когнітивної психології в Україні свідчить і той факт, що в Національному університеті “Острозька академія” зусиллями кафедри психології створено науково-дослідну лабораторію когнітивної психології, яку очолює доктор психології Стокгольмського університету Джонсон Фредрік Ульф. Тематика досліджень, що проводиться під його безпосереднім керівництвом, стосується дослідження метапам’яті, особливостей процесу вивчення нового матеріалу, оцінок вивченого і т.д. Науково-дослідна лабораторія когнітивної психології НаУОА наразі реалізовує декілька експериментальних досліджень у зазначеному напрямку. Такі ж експерименти проводяться паралельно і студентами університету Упсала, що дасть можливість здійснити деякі крос-культурні зрізи. В самому широкому сенсі планується, що в межах лабораторії будуть проводитись експериментальні дослідження того, яким чином людина організовує інформацію про дійсність та використовує її для регуляції своєї життєдіяльності.

Викликають значний інтерес дослідження, присвячені когнітивним стилям у структурі особистісних характеристик. Зокрема досліджується проблема когнітивних регуляторів навчально-професійної діяльності студентів й, зокрема, когнітивних стилів як стабільних індивідуально-своєрідних способів прийому та переробки інформації у контексті професійної Я-концепції.

Ми вітаємо учасників першої міжнародної конференції з когнітивної психології та вихід у науковий простір першого збірника наукових праць, присвяченого когнітивній психології. Це хороший засів на ниві психологічної української науки, а також стимульний поступ до творчого використання власного ціннісно-культурного та інтелектуального потенціалу.

The author of the article looks upon theoretical and methodological aspects of the practical thinking of the professional involved in practical activity . The practical thinking is treated by the author as a full form of the grown-up mental as thinking, which can help him to achieve a desivable godl in the conflict situation.

Предмети та явища оточуючого світу знаходяться між собою в різноманітних зв’язках та відношеннях: причинно-наслідкових, тимчасових, довготривалих, просторових, умовних, функціональних, кореляційних, прямих і обернених, єдності, рівності, віртуальності тощо. Пізнання і узагальнення цих зв’язків і відношень є однією з найголовніших функцій мислення. Поняття, закони і правила є узагальненими знаннями. В пізнавальній мислительній діяльності вони виступають як теоретичні основи, що дозволяють отримати знання про множину нових окремих предметів та явищ світу, а також розв’язувати нові і різноманітні практичні завдання.

Однак мислення це не тільки пізнавальна, але і комбінаторна, творча діяльність, в результаті якої створюються нові предмети і явища матеріальної та духовної культури людей, передбачаються і плануються шляхи їх особистого та громадського життя. Змістом мислення є поняття, закони і правила, а також одиничні предмети і явища, що вперше пізнаються або створюються творчою мислительною діяльністю. Мислення здійснюється і розвивається у властивих для нього формах: аналізу, синтезу і порівняння; абстракції, узагальнення і конкретизації; індукції, дедукції і аналогії; знаходження зв’язків і відношень; формування понять, їх класифікації та систематизації.

При цьому головними формами мислення є аналіз і синтез, які виступають конструюючими компонентами всіх інших форм мислительної діяльності. Якісними показниками мислительної діяльності є три ієрархічні форми узагальнення: синтез, власне узагальнення і систематизація. Слід зауважити, що мислення здійснюється в єдності змісту і форми. Отже, мислення це процес пізнавальної діяльності, вища форма опосередкованого і узагальненого, свідомого, активного, творчого відображення об’єктивної і суб’єктивної дійсності в істотних зв’язках і відношеннях, закономірностях, який розкриває взаємозв’язки.

Традиційно розрізняють такі види мислення як: практично-дійове, конкретно-образне, словесно-логічне, евристичне, творче, креативне, логічне, абстрактне, теоретичне. Однак, проблема того чи іншого конкретного виду мислення виникає в контексті відношень «мислення і діяльність» особистості. До числа однієї з надзвичайно важливих проблем, що виникають в цьому діяльнісному контексті, відноситься проблема практичного мислення професіонала-практика.

Практичне мислення не є якоюсь першопочатковою формою розвитку інтелекту, а навпаки, демонструє собою зрілу форму мислительної діяльності дорослої людини, що не поступається своєю життєвою значущістю і за своєю складністю мисленню теоретичному. Практичне мислення безпосередньо включене в діяльність людини, перш за все, в діяльність професійну, трудову.

На відміну від теоретичного мислення, завдання якого є пошук загальних закономірностей, а отже, відволікання від усього часткового та одиничного, практичне мислення реалізується в умовах конкретних, цілісних, індивідуально своєрідних ситуаціях. Завдання практичного мислення – застосування знань всезагального до конкретних ситуацій діяльності. Складність таких ситуацій, їх мінливість, взаємопротилежність, а також необхідність швидкого прийняття рішень – все це визначає специфічний характер мислення професіонала-практика, операційність використовуваних знань. Не дивлячись на те, що в 70-80 роках проблема такого специфічного виду мислення як практичне та його регуляція в конфліктній ситуації піднімалася провідними вченими-психологами (Ю. Бабанський, А. Бодалєв, А. Петровський, С. Максименко, О. Скрипченко, Т. Косма, А. Щербаков та інші) в сучасній психологічній науці це питання не тільки не знайшло науково-дослідного продовження, але навіть ігнорується в моделях Я-образ, Я-концепція, самість тощо. В той же час складні соціокультурні трансформації; звернення нашої держави до ідеї відкритого суспільства, наукової і соціальної інтеграції визначають перехід від тоталітарних до демократичних відносин. Це вимагає формування об’єктивно мислячої людини, відхід від суто егоцентричної до гуманістичної спрямованості усіх суб’єктів цього процесу, ключове місце в якому має посідати психологія мислення. Якраз остання потребує нових психолого-педагогічних парадигм, творчих програм, поєднання індивідуальних та групових тренінгів, впровадження проблемних ситуацій у практику діяльності, що сприяють розвитку в індивіда компонентів мислительної діяльності, психопрофілактиці та психокорекції виникнення і поширення егоцентризму на різні сфери розвитку особистості. Дослідження психічних процесів, втому числі і мислительних, в умовах безпосереднього спілкування показами (див. І.Пасічник. Мислення як систематизація), що мислення в сумісній діяльності, протікає по іншому аніж в індивідуальній. Одним із важливих аспектів вивчення практичного мислення є виявлення факторів, від яких залежить ефективність рішення інтелектуальних задач в процесі міжособистісної взаємодії. Слід відзначити, що в системі міжособистих стосунків, останні часто набирають форми дискусій, навіть полемік, і переходять від діалогічних до полілогічних конфліктних ситуацій. Отже, практичне мислення має досліджуватися не лише в умовах комфортних процедур, але і в умовах конфліктної діяльності, тобто такої міжособистісної взаємодії, коли цілі діяльності в партнерів протилежно спрямовані. Саме в цій ситуації на перший план виступає мотиваційно-емоційна регуляція практичного мислення, яка, в цілому, має своєрідну природу, що характеризується соціальним походженням і своєрідною орієнтацією мотивів діяльності. І особливо чітко це проявляється в процесі аналізу мотиваційно-емоційної регуляції практичного мислення, в умовах безпосереднього (не віртуального) спілкування, коли саме породження мотивації виступає як породження її через іншу людину. З іншого боку дослідження практичного мислення в процесі міжособистісної взаємодії передбачає виділення такого аспекту емоційної регуляції, який найбільш повно буде виражений в системі емоційних взаємостосунків особистості та її емоційних станів. Головною причиною виникнення емоцій і емоційних станів в умовах міжособистісної взаємодії є інша людина з притаманним їй ступенем егоцентризму.

Досліджуючи прояви егоцентризму особистості у мислительній діяльності підлітків Гейко Є.В. запропонувала наступні його характеристики: пізнавальний, вербальний, інтелектуальний, просторовий, ідеологічний, соціальний, комунікативний, поведінковий, моральний, інтровертивний, екстравертивний види. Негативними наслідками цих видів є: ригідність мислення, індивідуалізм, егоїзм. Виділені також типи за тривалістю (стійкі та ситуативні); за ступенем поширення (тотальні та локальні). До функцій першого типу відноситься збалансований механізм психічного захисту, а до другого – особистісна позиція та спрямованість особистості. Егоцентризм особистості розглядається тут як психологічне явище, яке утворюється з процесом соціалізації, розвитком умінь децентрації, коли з пізнавальної позиції він трансформується в особистісну властивість, яка проявляється як детермінанта мислительної діяльності, що характеризується зосередженням на власному «Я», фіксованістю на обраних технологічних рішеннях, репродуктивною мислительною позицією. Ми спеціально приділили так багато уваги дослідженню Гейко Є.В. тому, що в ньому, на наш погляд, досить наочно демонструється загальна система взаємозв’язків між людиною і суспільством, в межах якої розглядається множина закономірностей, що відносяться до людини, її міжособистісних стосунків, і презентується як система багатьох ієрархічних рівнів. Функціональна залежність одного і того ж ієрархічного рівня характеризує специфічні закономірності, що визначають сутність явища цього рівня. Функціональні залежності між явищами різних ієрархічних рівнів характеризують різноманітні форми взаємодій рівнів, які можливо позначити як існування цілісної багаторівневої системи.

Отже, конфлікт є майже закономірним наслідком протиріч між потребами індивіда і обмеженнями, що диктуються оточуючими. Наслідки конфлікту можуть бути і конструктивними, і руйнівними, і короткочасними, і довготривалими. Практичне мислення в конфліктній ситуації може допомагати досягненню мети, завдяки підсиленню мотивацій, що призводить до відповідних змін способів досягнення мети (або навіть самої мети, як такої): можлива також переоцінка всієї ситуації.

Неможливість досягнення мети може мати негативний ефект, зокрема, привести до надмірного зосередження на об’єкті досягнення, при цьому втрачаються з поля зору альтернативні шляхи до мети і можливість заміни мети на іншу.

За умови виникнення вибору між двома бажаними цілями практичне мислення розв’язує конфлікт швидко і безболісно. Однак, в ситуації вибору з двох небажаних рішень практичне мислення потрапляє в більш складну психологічну ситуацію і набирає сповільненого, розгорнутого мотиваційно-емоційного характеру. Однак найбільш складна ситуація виникає, коли одна і та ж мета має як чітко позитивний, так і чітко негативний характер (конфлікт зближення – втеча). Практичне мислення в конфліктній ситуації є фактично захищеним механізмом і може розглядатися як адаптивне, оскільки воно захищає особистість від негативних емоційних переживань, при чому, на відміну від інших адаптивних механізмів воно не грає дезадаптивної ролі, тому що за своєю природою не спотворює сприймання оточуючого світу.

Ми коротко розглянули лише теоретико-методологічні аспекти практичного мислення і конфлікту з метою зацікавленості молодих дослідників психологів до експериментального дослідження цього дійсно психологічного феномену.

Література

1. Бовт О.Б. Агресивні реакції та шляхи їх корекції в молодших школярів. – Автореферат дисерт. канд. психол. наук. – К, 2001. – С. 11.

2. Гейко Є.В. Психологічні особливості прояву егоцентризму особистості у мисленнєвій діяльності підлітків. – автореферат дисерт. канд. психол. наук. – К.,2002. – С. 1,7,8.

3. Колюткін Ю.І. Творче мислення в професійній діяльності вчителя //Вопросы психологии. – 1996, №2. –С. 21-22.

4. Кочерга О.В. Взаємозв’язок мислення, почуттів та уяви в розвитку критичності людини. – Автореферат дисерт. канд. психол. наук. – К,2003. – С. 12.

5. Пасічник І.Д. Психологія поетапного формування операційних структур систематизації. – Острог, 2004. – 241с.

6. Савчин М.В. Гавриш З.С. Вступ до спеціальності: психолог, практичний писхолог. – Івано-Франківськ, 2007. – С. 63-79.

7. Савчин М.В. Педагогічна психологія. – К.: Академвидав, 2007. – С. 58-60.

8. Установа Е.Е. Мотиваційно-емоційна регуляція мислення в конфліктній ситуації // Вопросы писхологии. – 1991, №4. С. 131-135.

В данной статье мыслительная деятельность рассматривается как сложная система. Автор анализирует такие индивидуальные свойства мышления, как глубина мысли, ее последовательность, критичность, скорость и гибкость. Индивидуальные особенности мышления проявляются также в разном соотношении в нем чувственного и мыслительного образа и слова. Развитие перечисленных особенностей будет определять и развитие мышления.

У психології існує цілий ряд концептуальних уявлень про мислительну діяльність, які так чи інакше різняться між собою. Більшість з них ґрунтується на універсальному означенні діяльності як єдності мети, засобу і результату, отриманого в процесі. З того, на яких елементах єдності робиться акцент (чи на меті, чи на засобі, чи на результаті), і випливають основні відмінності. Але останнім часом все більше усвідомлюється обмеженість такого підходу. У руслі загального розвитку системного знання з’являються спроби системного вивчення і категорії діяльності.

Із старих шкіл найбільш послідовно використовувались принципи системного підходу в працях О. М. Леонтьєва. Початкове означення діяльності у нього вже орієнтоване на цілісне системне її уявлення: перш за все, це система, яка має побудову, свої внутрішні переходи і перетворення, свій розвиток, функція якої полягає в орієнтації суб’єкта в предметному світі, в предметній дійсності. На думку О. М. Волкова, Г. М. Солнцевої, такий підхід дає хорошу основу побудови моделі діяльності, орієнтує дослідника в складних проблемах психічного життя людини. Аналіз категорії діяльності в даній статті значною мірою буде ґрунтуватись на працях О. М. Леонтьєва.

В енциклопедичному словнику діяльність визначається як специфічна форма активного відношення до навколишнього світу, зміст якої становить його доцільну зміну і перетворення. Іншими словами, діяльність є опосередкованою ланкою між людиною і світом, яка виділяє людину як свого суб’єкта, а світ – як протиставлений їй об’єкт діяльності. Об’єкт діяльності передбачає предметну форму, тому основною характеристикою діяльності є її предметність. Саме у відмінності предметів є те головне, що відрізняє одну діяльність від іншої. У психічному плані предмет діяльності є також її дійсний мотив, за яким завжди стоїть певна потреба. Людська діяльність не існує інакше, як у формі дії або ланцюга дій (О. М. Леонтьєв). Якщо діяльність в цілому співвідноситься з мотивом, виступаючи при цьому в ролі загальної мети діяльності, тоді вона стає мотивом-метою.

У цілому ж відбувається ось що: дії, які реалізують діяльність, спонукаються її мотивом, але є спрямованими на мету.

Дія, яка здійснюється, відповідає певному завданню, яке являє собою не що інше, як мету, поставлену в певних умовах.

Очевидно, що одна й та сама мета може ставитися в різних умовах, а отже і дія, спрямована на її досягнення, буде мати іншу якість; іншими словами, буде виконуватись іншими способами. Способи здійснення дії являють собою операції. Отже, дії співвідносяться до цілей, операція – до умов.

Дії та операції мають різне походження, різну динаміку і різну долю (О. М. Леонтьєв). Так, дія може виникнути з діяльності, яка втратила свій мотив, у свою чергу, вона сама може «трансформуватися» у спосіб досягнення іншої мети, тобто в операцію; навпаки, дія може набути самостійної спонукаючої сили і стати окремою діяльністю, а операція може обслуговувати іншу дію.

Описану будову діяльності в плані системних уявлень можна охарактеризувати як базову систему діяльності, тобто інваріант, загальний для будь-якої конкретної її форми прояву. Продовжуючи міркування в такому самому руслі, базова система може бути представлена у вигляді ієрархічної трирівневої структури. За термінологією О. М. Волкова, це будуть, відповідно, сенсорний, перцептивний і мовномислительний рівні. Подібний підхід дозволяє співвіднести з компонентами діяльності також і компоненти індивідуального досвіду: знання, уміння, навички, а також когнітивні характеристики об’єкта діяльності: поняття, предмет, ознака.

У результаті вся система набуває такого вигляду: на сенсорному рівні відбувається нагромадження означуваних (як навичка) способів розв’язування окремих задач – операцій, які цілеспрямовано змінюють одну, чи кілька ознак об’єктів навколишнього світу, за якими ведеться спостереження; на перцептивному рівні частина досвіду нагромаджується у вигляді способів досягнення цілей – дій, які складаються із однієї чи кількох операцій, які цілеспрямовано змінюють предмет. Сукупність нагромаджених у досвіді дій визначається як уміння; на мовномислительному рівні базової системи частина сукупного досвіду нагромаджується у вигляді способів реалізації мотивів, тобто конкретної діяльності, яка складається із однієї чи кількох дій, які цілеспрямовано змінюють поняття. Сукупність способів формування діяльності визначається як знання. При такій інтерпретації знань, умінь і навичок яскраво простежується їх роль і місце в життєдіяльності людини – «система діяльностей, які змінюють одна одну» (О. М. Леонтьєв), а також часто формальний характер їх засвоєння в школі як наслідок невключення у відповідні компоненти діяльності.

З інваріанту базової системи діяльності походить структурна ізоморфність зовнішньої, практичної діяльності і внутрішньої, мислительної. Причому, в онтогенезі остання є вторинною («деривантом») зовнішньої діяльності. Цей факт дає можливість, з одного боку, проаналізувати розумові дії та операції, а з іншого – формувати їх у процесі навчання.

Характеризуючи мислення людей за тих чи інших умов, ми вказуємо на такі його якості, як глибина думки, її послідовність, критичність, швидкість і гнучкість. Ці якості виступають і як індивідуальні особливості мислення людей.

Глибина мислення людини характеризується її вмінням проникати в суть пізнаваних явищ, розкривати їх причини, дошукуватися їх основ, всебічно з’ясовувати їх зв’язки з іншими явищами об’єктивної дійсності, передбачати хід подій. Ця особливість мислення виявляється по-різному на різних ступенях розвитку кожної людини, в залежності від її досвіду і характеру тих пізнавальних завдань, які їй доводиться виконувати. Протилежною рисою мислення є його поверховість, яка полягає в тому, що людина вдовольняється частковим з’ясуванням зв’язків тих чи інших явищ, залишає в ньому багато неясних сторін, недостатньо диференціює ясне і неясне, зрозуміле і незрозуміле, доведене і недоведене.

Послідовність мислення полягає в умінні людини дотримуватися логічних його правил, не суперечити самій собі у своїх міркуваннях, доводити, обґрунтовувати свої висновки, стежити за тим, щоб думки випливали одна з одної, не ухилятися вбік від теми міркування, дотримуватися певного плану у викладі думок, контролювати їх хід. Послідовність – істотна властивість правильного мислення. Якщо мислення людини відзначається непослідовністю, вона не може успішно справлятися не тільки з самостійним розв’язанням нових пізнавальних завдань, а й з переконливим викладом наявних знань іншим людям.

Під самостійністю мислення розуміють уміння людини ставити нові питання, знаходити нові підходи до їх з’ясування, виявляти ініціативу в розв’язанні тих завдань, які висуває життя. Враховуючи наявні знання, людина з таким мисленням не просто спирається на них, а творчо підходить до пізнання дійсності, висуває нові пояснення, висловлює свої судження про явища цієї дійсності. Самостійність мислення – необхідна передумова новаторської діяльності людини в галузі науки і техніки.

З самостійністю мислення тісно пов’язана його критичність, яка характеризується тим, що людина чітко оцінює чужі і свої думки, виявляє наявні в них сильні і слабкі сторони, не приймає за істину кожну виниклу у неї догадку, гіпотезу, а намагається довести її істинність. Критичність мислення людини полягає і в здатності її переглядати погляди, теорії, що вже склалися, змінювати їх, якщо вони вступають в суперечність з новими даними науки і практики. Новатори в науці та інших галузях нашого суспільного життя виявляють цю рису свого мислення, вони не бояться критикувати старе, віджиле, сміливо ламають застарілі погляди, норми, традиції, висувають нові ідеї. Некритичне ж мислення характеризується тим, що людина сліпо підпадає під вплив думок інших людей, їх належно не аналізуючи. Вона поквапливо приймає кожну свою думку за істину, не дбаючи про її перевірку і обґрунтування.

Важливими індивідуальними особливостями мислення є також його гнучкість і швидкість. У гнучкості мислення виявляється вміння людини змінювати спосіб розв’язування проблеми, якщо він виявляється невідповідним, знаходити нові шляхи її розв’язання, бути вільним від шаблону в з’ясуванні питань, враховувати при цьому конкретні обставини, при яких відбуваються ті чи інші явища, події. Протилежною рисою гнучкості є інертність думки, її млявість. Швидкість мислення характеризується часом, протягом якого різні люди вирішують одні й ті ж самі пізнавальні завдання. Швидкість правильного, обґрунтованого розв’язання завдань є цінною рисою людини, необхідною у всіх галузях її діяльності.

Індивідуальні особливості мислення виявляються також у різному співвідношенні аналізу і синтезу в цьому процесі. У деяких людей виявляється схильність до детального аналізу об’єктів думки, виділення їх ознак і властивостей при недостатньому охопленні їх взаємних зв’язків. Про таких людей кажуть, що у них «аналітичний розум», мало схильний до побудови загальних синтетичних концепцій. Трапляються і люди, зокрема серед учених, яким, навпаки, бракує знання деталей, точності в їх виділенні і характеристиці, зате вони виявляють нахил до узагальнень, побудови теорій, проектів тощо.

Усупереч поглядам, сформованим під впливом інтроспекційних свідчень, отриманих від вчених і письменників, творче мислення, наявне в проблемній ситуації, не відрізняється в основному від інших видів продуктивного мислення. Як твердить Саймон (1966), немає прірви між творчим і нетворчим мисленням, отже не виникає потреби конструювання двох особливих теорій мислення. Творче мислення, подібно до попередньо обговорюваних особливостей, є діяльністю евристичною. Розв’язок творчих проблем складається також з фаз: – творець відкриває проблему; – досліджує проблемну ситуацію; – виробляє задум і верифікує його. Правдоподібно, що процес формування творчих задумів відбувається згідно з трьохетапною моделлю Дункера. Отже творче мислення не є таємничою чи патологічною діяльністю, але одним з нормальних розумових процесів.

Окрім основної схожості з іншими видами мислення, процес творчого мислення має декілька індивідуальних ознак.

Процес творчого мислення керується через ефективні евристичні методи, які дозволяють з великою імовірністю розв’язати проблему. Дехто стверджує, що ефективні евристики – це таємнича зброя, яку має творець. Голландський психолог Або де Грут (1965) порівнював міркування шахових майстрів з пересічними гравцями під час лабораторного експерименту. Виявилося, що в обох групах шахістів час розмірковування був ідентичний; більше того, однаково майстри, як і пересічні гравці, виконували таке саме число розумових операцій. Не спостерігалося жодних істотних статистичних відмінностей між групами. Незважаючи на цю схожість, група майстрів відкривала кращий рух. Це відбувалося завдяки тому, що вони вживали ефективніші евристики, які дозволяли знайти найважливіший у даній ситуації район шахівниці і розшукати там рішення. Завдяки цим евристикам майстри передбачували невигідні рухи і концентрувалися на творенні комбінацій, найбільш корисних.

Творці, вчені, митці, організатори чи раціоналізатори знають і вміють оперувати евристичними методами, які дозволяють їм спостерігати нові проблеми, аналізувати їх, виробляти нові задумі, а також дієво їх перевіряти. Завдяки застосуванню евристик творці легше, ніж інші люди, долають різноманітні перешкоди, наприклад, туга, настроєність, функціональний фіксинг і т. д. Варто підкреслити, що навіть найміцніші евристичні методи і найкращі стратегії не гарантують, що творчий процес буде успішно завершений. Так, наприклад, Ейнштейн протягом тридцяти років намагався пов’язати гравітаційну теорію з іншими теоріями полів, такими як теорія електромагнітного поля, і, не дивлячись на те, що він користувався міцними, дуже витонченими методами розумової роботи, його зусилля закінчилися невдачею.

Одним з найбільш специфічних явищ в індивідуальній фазі творення ідей є осяяння. Це явище часом називають «спало на думку». Воно полягає у раптовому відкритті нового напрямку пошуків кінцевої думки. Таке явище може з’являтися на всіх трьох етапах творення ідеї, виокремлених Дункером.

Осяяння часто спостерігається у вчених та письменників. Так, наприклад, видатному математику Ц. Ф. Гаусу після багаторічних спроб розв’язати певну конкретну математичну проблему, правильна ідея випадково «спала на думку»: «… Розв’язка загадки з’явилась, як зблиск світла». Але осяяння трапляються не лише вченим і письменникам. Психологи помітили їх під час досліджень в учнів, студентів та адміністративних працівників. На основі досліджень зроблено докладний опис явища осяяння. Звернемо увагу на кілька рис, які характеризують це явище.

Осяяння з’являються переважно під час перерви між етапами мислення. Часто після багатьох безуспішних спроб розв’язати проблему людина відкладає її на певний період часу чи взагалі перестає нею цікавитись. Саме в такий момент щось може спасти на думку. Цю тезу підтверджує один з експериментів. Перед особами, які брали участь в експерименті, лежали три ряди сірників, в кожному з них було по три сірники. Завдання полягало в тому, аби розмістити три додаткових сірники так, щоб в кожному рядку і в кожному стовпці було по чотири сірники. Лише кілька осіб правильно розв’язали задачу.

Наступного дня особи, які не розв’язали задачу, не займалися проблемою сірників, а лише механічно виконували прості задачі з геометрії. Цікаво, що багато з них цього дня отримали осяяння і просили в експериментаторів, аби їм дали сірники. Вони хотіли перевірити правильність тієї ідеї, що «прийшла в голову».

Висновок: явище осяяння з’являється у випадку «відкликання» проблеми.

Усупереч поширеній думці, результат осяяння не завжди є правильним та корисним. Як зі спостережень учених, так і з досліджень, проведених психологами, виходить, що випадково сформульовані гіпотези чи ідеї можуть виявитися цілковито помилковими та нецінними після їх перевірки.

Творення ідеї не є наслідком осяяння. Частота появи цього зв’язку залежить від роду проблеми та від індивідуальних відмінностей між людьми.

Існує дві теорії пояснення досить загадкового явища осяяння. Першою з них є теорія інкубації. Згідно з нею, випадкова поява ідеї пов’язана з неусвідомленим процесом мислення. Після того, як проблема була відкладена, процес утворення ідеї триває далі, тому що він є несвідомим. У цьому процесі наступає інкубація, чи «виключення» ідеї розв’язку. Людина випадково усвідомлює його після того, як він був сформованим. Саме це випадкове усвідомлення називається осяянням.

Згідно з другою теорією, осяяння пов’язане виключенням помилкових настанов. Після переривання роботи над даною проблемою, наступає період відпочинку. Під час відпочинку людина звільняється від помилкових напрямків пошуку. Завдяки свіжості думки, яка пов’язана з відпочинком мозку, людина може поглянути на проблему з іншої точки зору, може відкрити правильний напрямок міркування.

Емпіричні дані, нагромаджені психологами, не дозволяють стверджувати, що якась із двох конкуруючих теорій утворення осяяння є правильною.

Явище осяяння, що з’являється у фазі творення ідей, в цілому не суперечить моделі Дункера. Швидше, навпаки, дозволяє її уточнити та доповнити.

Виявляється, що людина може відкривати часткову та кінцеву думку не лише поступово, а завдяки осяянню. Інакше кажучи, це явище можна включити до трьохетапної моделі утворення ідеї.

Після формулювання таких ідей, як наукові гіпотези, технічні методи чи варіанти військових дій, людина повинна їх зверифікувати. Верифікація полягає в оцінці вартості ідеї у відповідності до вже наявної інформації. Результатом цієї фази є прийняття чи відкидання думки.

Ця фаза принципово відрізняється від попередньої. У фазі творення ідеї принципову роль відіграє продуктивне міркування (мислення типу R), під час верифікації людина використовує репродуктивне мислення (мислення типу S). У психологічній літературі мислення, що здійснюється у фазі верифікації, називається мисленням критичним чи аналітичним. Часто людина оцінює вартість ідеї за допомогою механічних методів, наприклад, різних алгоритмів. У цьому випадку верифікація відбувається без участі мислення. Автоматизація процесу верифікації значно полегшує процес однозначної оцінки ідеї. Так, наприклад, відомі алгоритми, що дозволяють визначити, яка з гіпотез, що визначає причини пошкодження машини, є правильною. Проте під час розв’язання складних проблем, таких як гра в шахи, творення раціоналізаторських ідей чи складання сюжету літературного твору, верифікація вимагає критичного мислення.

Вирізняють два методи верифікації. Перший – послідовна верифікація – полягає в тому, що людина висуває ідею (Р1) і одразу її верифікує (W1). Якщо її оцінка так, то результат негативний (якщо отримає оцінку 0, то створюють нову ідею (Р2) і знову її верифікуюють (W2), і т. д.). Процес верифікації триває доти, поки одна з думок не буде схвалена як кінцевий розв’язок (чи отримає оцінку 1). Послідовна верифікація записується наступним чином:

P1 W1 —– 0; P2 W2 —– 0… Pn Wn —– 1.

Цей метод верифікації використано в експерименті Дункера. Особа, яку досліджували, висунула по-черзі 8 ідей подолання виразки шлунку і кожен з них одразу оцінювала. Сім перших ідей було відкинуто, а восьму було визнано як остаточний розв’язок проблеми.

Другий метод називається одночасною верифікацією. Він полягає в тому, що людина створює цілий ряд ідей ¬¬¬¬¬¬¬¬¬¬¬¬¬¬ P1, P2 … Pn і лише пізніше їх верифікує. Можна написати наступне:

P1, P2 … Pn —– W1, W2… —– Wn.

Людина обирає ту ідею, яку вважає найкращою в даній проблемній ситуації. В одному з досліджень група осіб отримала таке завдання: «Припустімо, що дроти телефонної лінії на проміжку більше 1000 кілометрів вкриті кількасантиметровим шаром інею. Це унеможливлює передачу телефонних розмов на далекі відстані. Як нормалізувати роботу цієї лінії?». Особи, які брали участь в експерименті, висунули багато думок, проте вони не могли їх оцінити. Лише після формулювання більше 50 пропозицій почалась їхня верифікація. Цей метод, що полягає в оцінці ідей, є в принципі ефективнішим, аніж попередній. Особливо при дивергеційних проблемах, у яких існує багато правильних розв’язків.

Для того, щоб зверифікувати яку-небудь ідею розв’язку, людина повинна володіти певною інформацією. Завдяки інформації можна стверджувати, що ідею потрібно відкинути чи прийняти за остаточний розв’язок. Психологи стверджують, що «мотиви навчання впливають на його ефективність». Інформація, яка використовується на етапі верифікації, не завжди є правдивою та одночасною; часто людина змушена використовувати неповну, чи навіть фальшиву інформацію. Її джерелом може бути свідок, нечітка доповідь дипломата, наукова апаратура, що дає багатозначні результати, тощо. Для підтвердження правильності цього судження було проведено експеримент. В експерименті перевіряли правильність гіпотез за допомогою частково фальшивої інформації. Нестача правильної інформації унеможливлювала оцінку ідеї.

Велика кількість психологічних досліджень дає підстави стверджувати, що люди не повністю використовують ту інформацію, якою володіють. Частина з неї пропадає марно. Цей факт часто викликаний тим, що вони приймають фальшиві гіпотези, вибирають некорисні варіанти повноважень, обираючи неоптимальні плани.

Індивідуальні особливості мислення виявляються також у різному співвідношенні в ньому чуттєвого і мисленого, образу і слова. У деяких людей виявляється нахил до образного, в інших – до понятійного, абстрактного мислення. За Павловим, тут виявляються специфічно людські типи вищої нервової діяльності (художній і мислительний тип), в основі яких лежить різне співвідношення двох сигнальних систем. У яскраво вираженій формі ці особливості мислення виступають тільки у деяких людей.

Описані вище індивідуальні особливості мислення індивіда являють собою результат його розвитку. Вони залежать передусім від навчання і виховання кожної людини, від попередньої практики і мислительної діяльності у тих чи інших галузях (науковій, мистецькій, технічній та ін.). В індивідуальних особливостях мислення виявляються і типологічні особливості нервової системи, які характеризуються силою, врівноваженістю і рухливістю процесів збудження і гальмування. Вони залежать, в свою чергу, як від виховання в широкому значенні цього слова, так і від стану організму, співвідношення кори і підкірки.

Література

Актуальні проблеми психології / журнал – К. : 2008. – С. 205 – 209.

Власова О. Педагогічна психологія. – К. : 2005. – С. 312 – 318.

Наукові записки / Серія: Психологія і педагогіка. – Острог : 2009. – С. 3 – 13.

Пасічник І. Психологія поетапного формування операційних структур систематизації. – Острог : 2004. – С. 8 – 20.

Психологія і суспільство. – Тернопіль : 2008. – № 1. – С. – 39 – 47.

Сучасні дослідження когнітивної психології. – Острог : 2009. – С. 181 – 186.

Юрченко В. Психічні стани людини: системний опис. – Рівне : 2006. – С. 407 – 415.

Інші записи: