Стан українського підпілля на час визволення Рівненської області від німецьких окупантів у 1945 р.

У статті досліджуються методи боротьби карально-репресивних органів радянської влади у 1945р.на території Рівненської  області.

This article investigates ways to combat Empire rocking of Soviet power in 1945 in Rivne region.

Ключові слова: ОУН, УПА, НКВД,  Рівненська область.

Актуальність  даної теми дослідження обумовлена тим, що на даному етапі розвитку історичної науки залишається актуальною для подальшого дослідження та є перспективною через відкриття архівних фондів, раніше недоступних історикам, що створило сприятливі передумови для повернення із забуття імен визначних діячів, та подій визвольного руху 1940-х – 1950-х рр.

Уже перші бої проти українських повстанців, які мали місце на початку лютого 1944 р., показали, що боротьба з націоналістичним рухом буде важкою. З цього приводу у доповідній записці командування охорони тилу 1-го Українського фронту від 18 квітня 1944 р. відмічалося, що під час бойових операцій війська зіткнулися з труднощами, викликаними специфічними прийо­мами і методами повстанської боротьби, які були розроблені заздалегідь, до приходу Червоної армії. [7, 279]

Збройна боротьба загонів УПА проти радянського режиму в 1944 – 1945 рр. здійснювалася у наступних напрямках:

– збройні напади на низові радянські політичні та каральні структури та державні, господарські об’єкти на зразок млинів, машино-тракторні станції, а також залізничні станції і колії, телеграфне сполучення, державні торгівельні заклади, школи. 3 вересня 1944 р. на відрізку залізниці Рівне-Дубно було підірвано 3 мости, 26 жовтня  цього ж року розібравши колію на відрізку Людвипіль-Рокитно пустили під укіс потяг, що слідував на ст. Рокитно, при цьому було обстріляно і пасажирів; групою «Пащенка» 29 березня 1945 р. на перегоні Малинськ-Немовичі пустили під укіс товарний потяг, 30 березня цього ж року на перегоні Сарни-Страшево підірвано товарний потяг, цього ж дня на відрізку Малинськ-Немовичі підірвано пасажирський потяг.[11, 237]

– збройні напади на райцентри з метою визволення схоплених вояків УПА чи активістів ОУН, а також звезених до райцентру сімей, призначених на виселення.

– напади на радянські каральні озброєні групи, комуністичних пропагандистів, організаторів радянської влади на селі, організаторів державної позики, виборів і всіх тих, хто представляв більшовицьку владу.[1] У Вербському районі зі слів інструктора райкому КП(б)У Кузьменка, його з групою радянського партактиву на ділянці с. Мільча обстріляли бандити близько 50 чоловік. 4 листопада повертаючись в район групу Кузьменка знову обстріляла банда до 30 чоловік.[2] У Висоцькому районі за останні 3 місяці 1944 року 8 чоловік з радянського партактиву було вбито. Тільки в листопаді місяці вбито 4 сім’ї у кількості 11 чоловік, спалено одну школу. В кінці доповіді робиться висновок: «Бандити настільки активізували свої дії за останні 2 місяці, що якщо раніше радянський партактив міг бувати без охорони у 12 сільських радах то в теперішній час без озброєної охорони неможна виїжджати ні в одну сільську раду району».  Жорстокість породжувала жорстокість. 25 та 27 квітня 1945 р. підпільниками вбито голів Кривицької та Мочулищинської сільських рад Дубровицького району.[3]

За 10 місяців 1945 р. в Гощанському районі було проведено 170 військово-чекістських операцій, в т.ч. 122 операції НКВС та 48 – НКДБ, в ході яких повністю знищено 8 банд і 6 підпільних оунівських організацій, затримано 801 чол., вбито 458 чол..[4] За 7 місяців 1945 р. у Здолбунівському районі було проведено 112 операцій, в ході яких вбито 142 чол., в т.ч. сотенний «Остап», з боївок СБ – 9, серед них надрайонний комендант «Шрам», підрайонні коменданти «Перебийніс» та «Сова». Затримано 105 учасників ОУН і УПА, з них 13 співробітників СБ, 4 диверсантів («Гонта», «Кармелюк», «Шпаг», «Хмара»), 5 господарчих, 3 станичних, 1 коменданта ОУН. Репресовано 89 осіб, виселено 25 сімей. У період з 23 березня 1944 р. по 24 січня 1945 р. у Вербському районі убито в ході операцій 650 чол., арештовано і притягнено до відповідальності 325 чол. Серед вбитих і притягнених до відповідальності 50 станичних, 15 господарників, 30 звязкових, 5 командирів сотень, 6 командирів СБ району, 4 підрайонних командири СБ. Дезорганізовано керівництво районного проводу ОУН, яким керував «Щербак», вбито начальника надрайонного проводу ОУН «Чорний», заарештована зв’язкова УПА «Віра», керівник юнацтва «Щупак».[2] За період з 10 січня по 3 березня 1945 р. у Березнівському районі було вбито 135 чол., взято в полон 262, явилися з повинною 137 чол., затримано для фільтрації 470 чол., знищено 1 госпіталь на 15 чол., 4 продуктові склади. У ході чекістських операцій було розгромлено групи «Чумака», «Морозенка», чота «Неділі». Згідно з «Планом ліквідації озброєних банд українських націоналістів, що діють у Житомирській і Ровенській областях та північних районах Тернопільської і Кам’янець-Подільської областей», підписаним Т.Строкачем, до широкомасштабної операції по боротьбі з українським-національно визвольним рухом залучались партизанські з’єднання і загони під командуванням Степана Олексенка, Антона Одухи, Олексія Федорова, Петра Вершигори та інших загальною чисельністю до 8000 чоловік їх кидали проти формувань УПА не лише в Рівненській, а й в інших областях. Дії колишніх партизан часто були предметом обговорення на різного рівня засіданнях. Так на закритих партзборах у м-ку Деражне у квітні 1945 р. при розгляді питання про порушення революційної законності зазначалося, що «партизани ковпаківці систематично займаються грабунком. В звичку увійшло, що «медведівці», які були в Деражно уганяли з району по 90 корів, ковпаківці наслідуючи їх приклад, теж вчиняють злочини».[2] «Ніяких мір не приймається з боку НКВС і прокуратури щодо мародерства, яке й на сьогодні провадиться групами виїжджаючих на села, що особливо помічається серед партизанської групи».[5] Послуговуючись цими та іншими перевагами, радянські партійні та спеціальні каральні органи вже у 1944-1945 pp. зуміли завдати дуже відчутних ударів військам УПА. Радянська тактика цього часу зводилася, найчастіше до оточення загонів УПА переважаючими, добре озброєними військовими силами з метою їх повного розгрому. Так, в плані оперативно-військових заходів по ліквідації банд груп і боївок СБ які діють на території Корецького району зазначалось: «При зустрічі з боївкою переслідувати до повного її знищення, незалежно від місця її руху». При цьому чи не кожного разу ставилося завдання не просто розгромити бандерівський загін, а вбити переважну більшість оточених вояків. С.Макарчук у одній із своїх статей наводив приклад того, як підрозділ майора Погодіна із військ НКВС, оточивши загін “Апостола” в Тучинському районі, убив 25 осіб і нікого не узяв живим у полон. Залишився один поранений вояк УПА, але і його прикладом по голові добив якийсь лейтенант.[8, 74]

Відповідно до постанови ЦК КП(б)У від 10 січня 1945 р. «Про посилення боротьби з українсько-німецькими націоналістами», було встановлено графіки нарад, які мав проводити М.Хрущов з партійним, радянським активом, керівниками підрозділів НКВС та НКДБ у містах Львові (10 січня), Луцьку (12 січня), Рівному (14 січня), Дрогобичі (16 січня). Обов’язковим заходом у ході ліквідації формувань українського національно-визвольного руху було виселення сімей відомих учасників боївок . Робилося це перш за все з метою підриву бази ОУНівського підпілля. В період з 1944 по 15 квітня 1945 рр. з території Рівненської області було виселено 2058 сімей або 5302 чоловік.[6, 536] Поліційний апарат СРСР входили структури військової розвідки (остання – в час війни) і контррозвідки “Смерш”. Законспіроване збройне і не збройне під­пілля ці поліційні структури поборювали з допомогою агентури. Кадри для агентури вербував агентурно-оперативний відділ.[9]

Вони, звичайно, не входили до офіційного штату цих спецслужб. Вербування агентурної мережі відбувалось на районному рівні. Тільки після того, як у кожному селі спецоргани формували мережу агентів і донощиків, вони могли контролювати внутрішнє життя кожного населеного пункту. Голо­вна засада, якої дотримувались при цьому НКВД і НКГБ, за свідчення джерел із середовища СБ і партійних джерел — це масовість. Підготовка агентурної мережі в райо­ні займала приблизно місяць. Значна частина агентури залишалася в більшовиків ще періоду першої окупації. Так, до червня 1941 р. агентуру в Мізоцькому районі Рів­ненської області очолював Никифір Спічак (псевдо в УПА —“Бистроум”) з с. Дермань. До неї входили також Мелетій Сидорчук (“Ілько”), Василь Рудий (“Лебідь”) — обидва з того ж села — і Адам Сокіл (“Вертун”) із с. Коригова.[10, 297]

Охарактеризувавши стан українського підпілля на час визволення Рівненської області від німецьких окупантів та порівнявши діяльність органів радянської влади та діяльність підпілля можна зазначити, що їх методи і діяльність у військових діях чи терористичних заходах майже не відрізнялися, боротьба йшла до повного знищення ворога. Що до радянської влади то потрібно зазначити, що їхні дії носили підступний та донощицький характер.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ

1. ДАРО. – Ф. П-69. – Оп. 1. – Спр. 17.
2. ДАРО. – Ф. П-27. – Оп. 1. – Спр. 16.
3. ДАРО. – П-95. – Оп. 1. – Спр. 20.
4. ДАРО. – П-8. – Оп. 1. – Спр. 46.
5. ДАРО. – П-61. – Оп. 1. – Спр. 14.
6. Білас І. Репресивно-каральна система в Україні. 1917-1953 / І.Білас. – Кн. 2. – К., 1994. – 688c.
7. Кентій А. Збройний чин українських націоналістів 1920-1956. Історико-архівні нариси. – Т. 2. Українська повстанська армія та збройне підпілля Організації українських націоналістів. 1942-1956 / А. Кентій. – К., 2008- 415c.
8. Макарчук С. Радянські методи боротьби з ОУН і УПА (за матеріалами 1944-1945 рр. з Дрогобицької та Львівської областей) / С.Макарчук //Дрогобицький краєзнавчий збірник. – Спецвипуск. – Дрогобич, 2002. – 224c.
9. Марчук В. Боротьба з українським національно-визвольним рухом у Рівненській області (1944 –1945 рр.) / В.Марчук  [Електронний ресурс]. – Режим доступу: www.URL: http://archive.nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/nzzpmv/2011_23/Marchuk.pdf
10. Русначенко А. Народ збурений: Національно-визвольний рух в Україні й національні рухи опору в Білорусії, Литві, Латвії, Естонії у 1940–50-х роках / А. Русначенко. – К.:Унів. Вид-во «Пульсари», 2002. – 519c.
11.  Реабілітовані історією: У двадцяти семи томах. Рівненська область. – Кн. 2. – Рівне, 2009. – 612c.