Ключові слова: компанія з управління активами, інститути спільного інвестування, корпоративний інвестиційний фонд, пайовий інвестиційний фонд, інвестиційні сертифікати, договір про управління активами.

 Виклад основного матеріалу. Становлення інститутів спільного інвестування та розвиток нормативно-правової бази. З 1994 року почався розвиток ринку спільного інвестування, який містить у собі багато можливостей залучення капіталу різних груп інвесторів та активізації інвестиційного ринку. З іншого боку, через специфіку функціонування та ряд нормативних обмежень інститути цього ринку виявляються дуже чутливим до негативних змін у фінансовому секторі: на фондовому ринку, банківській системі. Як результат, після фази активного зростання інвестиційні фонди опинилися у скрутному становищі, і наразі першочерговим завданням є вистояти перед загрозливим ударом кризи. Публікації вітчизняних авторів, що з’являлися останнім часом у наукових виданнях, підкреслюють потенціал ринку спільного інвестування та висвітлюють загальні питання функціонування інвестиційних фондів та зарубіжний досвід їх діяльності. Але ж недостатньо уваги приділено особливостям функціонування інститутів спільного інвестування (ІСІ) на вітчизняному ринку у світлі кризових явищ.

Першим НПА, що врегулював діяльність зі спільного інвестування стало «Положення про інвестиційні фонди та інвестиційні компанії» зетвердженого Указом Президента №55/94 від 19 лютого 1994, який став підгрунтям для подальшого розвитку правового регулювання спільного інвестування. Положенням було визначено поняття інвестиційних фондів, інвестиційних компані та їх види. Визначено осіб, що можуть бути засновниками атких фондів і компаній а також вимоги для них, а також учасників таких фондів. Врегульовано процедуру регламентації відносин між засновниками. Визначено цінні папери, що можуть емітуватись такими фондами і компаніями, порядок їх емісії та вимоги щодо них. Було визначено структуру об’язкових органів, які мали створюватись в таких фондах і компаніях. Також врегульовано питання розподілу доходів та спосіб визначення винагороди для інвестиційного керуючого. Визначено ряд операцій, що не могли здійснювати такі фонди і компанії. Деякі питання, визначені в цьому НПА знайшли своє закріплення у діючому законодавстів, що підтверджує їх грунтовність.

З прийняттям Закону України “Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)” розпочався новий етап законодавчого регулювання спільного інвестування. Закон став тим правовим фундаментом, на основі якого було прийнято кілька десятків підзаконних нормативно-правових актів. Він заклав підвалини системного підходу правового регулювання та встановив «правила гри» на ринку спільного інвестування. Перехідні положення Закону України «Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)» запровадили механізм перетворення «старих» інвестиційних фондів та компаній, створених у встановленому законодавством порядку до набрання чинності Законом, в ІСІ. Із введенням у дію Закону створення інвестиційних фондів та інвестиційних компаній було заборонено. Законом було врегулював правові та організаційні основи створення, діяльності та відповідальності суб’єктів спільного інвестування, особливості управління їх активами, встановлюють вимоги до складу, структури та зберігання активів, визначають особливості розміщення та обігу цінних паперів інститутів спільного інвестування, порядок та обсяг розкриття ними відповідної інформації з метою залучення та ефективного розміщення фінансових ресурсів інвесторів. Регулювання суспільних відносин, що виникають у сфері спільного інвестування, забезпечення гарантій прав власності на цінні папери та захист прав учасників фондового ринку є центральним завданням досліджуваного Закону.

5 березня 2008 до Верховної Ради України було внесено проект Закону України «Про довірче управління фінансовими активами», метою якого було винесення управління фінансовими активами за межі Закону України «Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)», однак закон так і не був прийнятий, не дивлячись на позитивний висновок Головного науково-експертного управління. Метою закону було захист фізичних осіб, що передавали свої активи в довірче управління довірчим товариствам та інститутам спільного інвестування. Однак залишається невідомим чому для захисту інтересів інвесторів потрібно роздроблювати одну сферу професійної участі на декілька, логічнішим і ефективнішим було б встановити окремі норми що регулюють цей вид діяльності, а ніж виносити його в окрему спеціалізацію створюючи чергові незручності для ІСІ та довірчих товариств.

Основним НПА, що певним чином закріплює право осіб на створення та розпорядження власністю є Конституція України, яка  в ст.41 визначає, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

Зміни в законодавстві про спільне інвестування, що були виражені в новому Законі України «Про інститути спільного інвестування» були спричинені прийняттям нового на той час Закону України «Про акціонерні товариства», оскільки, після набуття чинності Закону України «Про акціонерні товариства» виникла необхідність внесення змін у Закон України «Про ІСІ». Адже особливості створення, функціонування та ліквідації корпоративних інвестиційних фондів (КІФ) продовжували регулюватись нормами Закону України «Про господарські товариства». Після ухвалення і набуття чинності Закону України «Про акціонерні товариства» виникло чимало практичних проблем, пов’язаних із застосуванням КІФ норм цього Закону. Це вимагало зосередження всіх правових норм, що регулюють діяльність КІФ, в одному законодавчому акті. Стабільність законодавства, що регулює спільне інвестування – це основа сталого функціонування цієї сфери фінансового ринку. Тому прогресивними представниками спільного інвестування розробили проект нового закону.

Основним спеціалізованим НПА, що регулює діяльність ІСІ в тому числі як професійних учасників на фондовому ринку є Закон України «Про інститути спільного інвестування», який став логічним продовженням Закон України «Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)». У новому Законі зроблено акцент на забезпечення залучення та ефективного розміщення фінансових ресурсів інвесторів, визначає правові та організаційні основи створення, діяльності, припинення суб’єктів спільного інвестування, особливості управління активами зазначених суб’єктів, установлює вимоги до складу, структури та зберігання таких активів, особливості емісії, обігу, обліку та викупу цінних паперів ІСІ, а також порядок розкриття інформації про їх діяльність. Закон є підсумком майже двадцятирічного розвитку індустрії інвестиційних фондів в Україні. За системністю правового регулювання та рівню кодифікації він практично не має аналогів в країнах Європейського співтовариства, а також країнах СНД. Крім уже існуючої класифікації ІСІ залежно від порядку здійснення діяльності (закритого, відкритого та інтервального типу), термінів діяльності (строкові та безстрокові), механізму диверсифікації (диверсифіковані та недиверсифіковані), ст. 7 Закону запроваджує кваліфікаційні та спеціалізовані ІСІ. Так, згідно з ч. 5 ст. 7 Закону вважається спеціалізованим, якщо він інвестує активи виключно у визначені цим Законом класи активів. До спеціалізованих ІСІ належать інвестиційні фонди таких класів:

1) фонди грошового ринку;

2) фонди державних цінних паперів;

3) фонди облігацій;

4) фонди акцій;

5) індексні фонди;

6) фонди банківських металів.

ІСІ вважається кваліфікаційним, якщо він інвестує активи виключно в один із кваліфікаційних класів активів та кошти, а також не має будь-яких вимог до структури активів. До кваліфікаційних належать такі класи активів:

1) об’єднаний клас цінних паперів;

2) клас нерухомості;

3) клас рентних активів;

4) клас кредитних активів;

5) клас біржових товарних активів;

6) інші класи активів, які Комісія може вводити та відносити до кваліфікаційних.

Тривалий час Закон України «Про інститути спільного інвестування» та нормативно-правові акти Комісії не розмежовували ІСІ за особливостями інвестиційної діяльності. Класифікація ІСІ за напрямками інвестиційної діяльності має особливо актуальне значення для «некваліфікованих» інвесторів. Вибору інвестором того чи іншого виду ІСІ має сприяти розуміння ним переваг, інвестиційної мети та ризику інвестування. У цьому контексті запровадження кваліфікаційних та спеціалізованих ІСІ є позитивним кроком на шляху розвитку спільного інвестування. Але наразі українське законодавство  не дає відповіді на питання, що являє собою клас активів. Тому чи не доцільніше було в Закону розширити перелік спеціалізованих фондів, додавши до них кваліфікаційні ІСІ та вказавши, що ці фонди можуть інвестувати лише в один клас активів, визначений відповідним переліком.

На виконання положень Закону НКЦПФР має обмежити на практиці використання однотипних інвестиційних декларацій для різних за інвестиційною стратегією ІСІ. Вибір напрямку інвестиційної діяльності ІСІ здійснюється КУА при його створенні. Цілком очевидно, що інвестиційна декларація ІСІ облігацій із збалансованою стратегією інвестування має відрізнятись від інвестиційної декларації ІСІ акцій з агресивною стратегією. Якщо детально проаналізувати інвестиційні декларації вітчизняних ІСІ, то в них містяться загальні фрази, на зразок, «інвестиції здійснюються у цінні папери, грошові кошти, в тому числі в іноземній валюті, та інші активи, з врахуванням обмежень, встановлених чинним законодавством України». Звичною практикою при «запуску» ІСІ стало оголошення КУА його інвестиційної стратегії. Якщо уважно проаналізувати звіти КУА про склад і структуру активів ІСІ, то непоодинокими є випадки невідповідності публічних заяв КУА складу та структурі активів керованих нею ІСІ. Інвестор орієнтуються на ці заяви, не маючи належного підтвердження дотримання в майбутньому обраної КУА стратегії.

ІСІ, які не відповідають вимогам цього Закону та нормативно-правових актів Комісії до диверсифікованого, спеціалізованого або кваліфікаційного ІСІ, є недиверсифікованими. Відкритими ІСІ можуть бути тільки диверсифіковані та спеціалізовані ІСІ. Інтервальними ІСІ можуть бути тільки диверсифіковані ІСІ, спеціалізовані та кваліфікаційні ІСІ.

Закон також уводить таку нову категорію як біржові ІСІ. Біржовим є ІСІ, проспектом емісії цінних паперів якого передбачається, що:

1) цінні папери такого ІСІ підлягають обов’язковому обігу на фондовій біржі, визначеній проспектом емісії;

2) придбання цінних паперів під час їх первинного розміщення чи продаж емітентом раніше викуплених цінних паперів або пред’явлення до викупу цінних паперів такого інституту здійснюється учасниками такого інституту чи інвесторами через андеррайтера таких цінних паперів або андеррайтером за власний рахунок чи за рахунок його клієнтів;

3) андеррайтер цінних паперів такого інституту зобов’язаний підтримувати котирування (ціни попиту та пропозиції) таких цінних паперів на визначеній проспектом емісії фондовій біржі;

4) оплата цінних паперів такого інституту під час їх продажу або викупу емітентом може здійснюватися у відповідній пропорції активами, визначеними інвестиційною декларацією зазначеного інституту.

Проспектом емісії цінних паперів біржового ІСІ можуть встановлюватися вимоги щодо мінімальної кількості або вартості цінних паперів, що можна придбати при їх розміщенні або пред’явити до викупу. Порядок взаємодії КУА біржового ІСІ та андеррайтером цінних паперів такого ІСІ встановлюється Комісією.

Прикінцеві положення Закону України «Про інститути спільного інвестування» починаються з норм, що обмежують введення в дію певних статей Закону як таких, застосування яких потребує підготовку фондового ринку до їх впровадження. Далі Закон вносить зміни до Господарського кодексу, ЦК України, Законів України «Про інвестиційну діяльність», «Про банки і банківську діяльність», «Про цінні папери та фондовий ринок», «Про акціонерні товариства».

Діяльність ІСІ та інвесторів, що здійснюють інвестування з допомогою ІСІ не може не підпадати під дію Закону України «Про інвестиційну діяльність». Закон визначає статус ІСІ як інвестора на законодавчому рівні, відносини між суб’єктами інвестування, питання правосуб’єктності інвесторів, а також гарантії такої діяльності.

Одним із ключових НПА, що регулює діяльність ІСІ, є Закон України «Про цінні папери та фондовий ринок». Цей закон визначає поняття та види цінних паперів, їх особливості, порядок випуску та емітентів. Для ІСІ цей закон важливий тим, що він визначає поняття та перелік інституційних інвесторів та регулює їх діяльність на фондовому ринку, а також виокремлює акції корпоративного інвестиційного фонду в окремий вид цінних паперів.

Інститути спільного інвестування є фінансовими установами і логічним є те що їх діяльність регулюється відповідним спеціалізованим законом – Законом України «Про фінансові послуги та регулювання ринків фінансових послуг».

Цей закон встановлює загальні положення щодо створення та діяльності фінансових установ, оскільки ІСІ є фінансовою установою їх діяльність регулюється цим законом в межах що не суперечать спеціальному законодавству, встановлює засоби і способи регулювання діяльності фінансових установ в тому числі ІСІ державою.

Існування ІСІ напряму пов’язана з діяльністю на ринку цінних паперів. Ринок цінних паперів завжди вважався галуззю де сконцентрована увага держави, наслідком якого стало значне регулювання і контроль з боку державних органів. Україна не є виключенням, основним законом який врегульовує втручання держави в РЦП є Закон України «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні», який встановлює форми такого регулювання, повноваження органів державної влади та їх завдання в цій сфері. Однією із задач цього закону є встановлення відповідальності за незаконні дії на РЦП та визначення таких правопорушень.

Проблеми та шляхи розвитку нормативно-правового забезпечення діяльності ІСІ в Україні. Незважаючи на всі переваги Закону України «Про інститути спільного інвестування» перед його попередником, не вирішує цілу низку суттєвих прогалин у законодавстві про спільне інвестування. Так, зокрема, не вирішено питання щодо єдиного розуміння таких важливих понять, як-то: поняття «діяльність із спільного інвестування» та «діяльність з управління активами». Сьогодні у нормативно-правовій базі існують колізії в їх тлумаченні. У процесі подальшої трансформації ринкових відносин виникла необхідність розмежувати інвесторів на інституційних та некваліфікованих. Цей поділ цілком відповідає світовій практиці й був частково втілений у вітчизняному законодавстві. Інституцій ними інвесторами в Україні вважаються ІСІ, інвестиційні фонди, взаємні фонди інвестиційних компаній, недержавні пенсійні фонди, страхові компанії, інші фінансові установи. Стаття  4 Закону України «Про державне регулювання ринку цінних паперів»  визначила діяльність з управління активами як професійну діяльність учасника фондового ринку – КУА, що провадиться нею за винагороду від  власного імені або на підставі відповідного договору про управління активами, які належать інституцій ним інвесторам на праві власності. Схоже визначення містить ст. 18 Закону України «Про цінні папери та фондовий ринок», згідно з якою діяльність з управління активами інституцій них інвесторів – це професійна діяльність учасника фондового ринку – КУА, що провадиться нею за ви нагороду від свого імені або на підставі відповідного договору про управління активами інституційних інвесторів. Окрім цього, у деяких законодавчих актах діяльність з управління активами обмежується лише управлінням активами, що належать інституційним інвесторам, перелік яких чітко визначений.

Отже, виходить, що за Законом «Про державне регулювання ринку цінних паперів» та «Про цінні папери та фондовий ринок»  управління активами, наприклад, відкритого пайового інвестиційного фонду, інвестори якого є власниками його активів, не вважається діяльністю з професійного управління активами, оскільки інституційному інвестору (пайовому інвестиційному фонду) не належать ці активи. Таким чином, в українському законодавстві немає єдиного підходу до тлумачення поняття «діяльність з управління активами». Слід погодитись із визначенням такої діяльності, яке пропонує М.М. Єрмошенко: це – професійна діяльність учасника фондового ринку – КУА, що провадиться нею за винагороду від власного імені або на підставі відповідного договору про управління активами, які належать інституційним інвесторам, інвесторам інвестиційних та учасникам пенсійних фондів на праві власності.

Проблемі неузгодженості термінології в законодавстві, що регулює спільне інвестування присвячено не одну наукову статтю, так наприклад Шевердіна О.В. визначає наступне: «Найближчою перспективою розвитку законодавства у сфері спільного інвестування повинен стати детальний його аналіз на предмет узгодження термінології та спрощення державного регулювання, оскільки сфери інвестування є досить «мобільною», тому й нормативно-правове регулювання повинно бути відповідним».

Перед введенням Закону України «Про інститути спільного інвестування» Агентство Сполучених Штатів з Міжнародного Розвитку (далі – USAID) визначило певні зауваження до нового закону, а саме:  Закон вносить зміни до Закону «Про цінні папери та фондовий ринок» та виокремлює акції корпоративного інвестиційного фонду в окремий вид цінних паперів. Такий підхід видається недоцільним. Закон визначає корпоративний інвестиційний фонд як юридичну особу, яка утворюється у формі акціонерного товариства і провадить виключно діяльність із спільного інвестування. Процедура створення корпоративного інвестиційного фонду подібна до процедури створення звичайного акціонерного товариства з особливостями, зумовленими природою інвестиційного фонду. Директива ЄС про ринки фінансових інструментів («MiFID») розрізняє серед фінансових інструментів, зокрема, цінні папери, що підлягають обігу, та одиниці в інститутах спільного інвестування. Окремо USAID приділяє увагу корпоративному управлінню КІФами, що регламентація Законом України «Про інститути спільного інвестування» правовідносин спільного інвестування є зайвими , оскільки воно вже визначене Законом України «Про акціонерні товариства».

Вагомим питання, що піднімається в аналітиці USAID, є виключення відповідальності ІСІ за зменшення вартості активів, де говориться наступне: «Незважаючи на загалом більш жорсткий підхід до операцій з активами ІСІ, проектом Закону виключено норму про відповідальність КУА у разі зменшення вартості чистих активів ІСІ. За Законом 2299 КУА відшкодовує такі втрати за рахунок резервного фонду, а в разі недостатності – за рахунок іншого майна компанії. Зазначене виключення є недоцільним, оскільки питання відповідальності КУА не можуть бути віднесені до компетенції НКЦПФР, а повинні визначатися законом».

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Конституція України. // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 30. – Ст.141. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу :  rada.gov.ua станом на 26.10.2015
2. Про господарські товариства. Закон України. // Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1991, № 49, ст.682 – [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/1576-12
3. Про акціонерні товариства. Закон України. // Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2008, N 50-51, ст.384 – [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/514-17
4. Про інститути спільного інвестування. Закон України. // Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2013, № 29, ст.337 – [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/5080-17
5. Про цінні папери та фондовий ринок. Закон України. // Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2006, N 31, ст.268 – [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/3480-15
6. Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні. Закон України. // Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1996, N 51, ст.292 – [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/448/96-вр
7. Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг. Закон України. // Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2002, № 1, ст. 1 – [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2664-14
8. Про інвестиційну діяльність (пайові та корпоративні інвестиційні фонди). Закон України. // Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2001, N 21, ст.103 – [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2299-14
9. United States Agency for International Development. Офіційний сайт. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://usaid.gov

Ключові слова: валютний ринок, відповідальність банків, заходи впливу

Постановка проблеми:  Формування валютної системи є невід’ємною складовою економіки будь-якої держави. Для того щоб бути учасником міжнародних торгових операцій необхідно сформувати такий валютний ринок, який сприяв би розширенню грошових відносин між багатьма країнами. Для України, яка є учасником євроінтеграційних процесів, формування ефективного валютного регулювання та стабілізація валютного курсу є пріоритетними напрямками. Актуальною і невирішеною проблемою залишається вибір оптимального валютного курсу для нашої країни, який би зміг забезпечити правильне функціонування національної валютної системи.

Аналіз останніх досліджень та публікацій. Вивченню теоретичних та практичних аспектів функціонування валютних ринків присвячено наукові праці відомих зарубіжних учених: Дж. Вільямсона, Дж. М. Кейнса, Р. Манделла, П. Самуельсона, М. Фрідмана та ін. Проблеми валютної системи і валютного ринку висвітлені у працях таких вітчизняних  вчених, як Є. О. Алісов, Л. К. Воронова, О. П. Гетманець, Д. О. Гетманцев, І. Б. Заверуха, Ж. В. Завальна, А. Й. Іванський, Л. М. Касьяненко, М. П. Кучерявенко та ін.

Виділення не вирішених раніше частин загальної проблеми. Не зважаючи на значну кількість наукових праць, що стосуються валютного ринку, досі невирішеними є основні проблеми, що заважають його нормальному функціонуванню та не прийнято ефективне валютне законодавство.

Метою статті є визначення особливостей відповідальності суб’єктів валютного ринку України, дослідження його проблем та перспектив розвитку.

Виклад основного матеріалу. У ряді нормативно-правових актів передбачено відповідальність банків за порушення валютного законодавства. Так, порушення встановлених правил проведення валютних операцій є підставою для притягнення до відповідальності за порушення валютного законодавства. Санкції за порушення валютного законодавства передбачені у п. 2 ст. 16 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»; ст. 2 Указу Президента України «Про врегулювання порядку одержання резидентами кредитів, позик в іноземній валюті від нерезидентів та застосування штрафних санкцій за порушення валютного законодавства»; розділом 2 Положення про валютний контроль.

Статтею 44 Закону України «Про Національний банк України» визначено, що до повноважень НБУ у сфері валютного регулювання та контролю належать також застосовування заходів відповідальності щодо банків та юридичних і фізичних осіб (резидентів та нерезидентів) за порушення правил валютного регулювання і валютного контролю.

Відповідно до п. 3.3. «Положення про валютний контроль», підставою для застосування Національним банком санкцій можуть бути:

• матеріали перевірок, що здійснюються уповноваженими працівниками Національного банку;
• матеріали перевірок, що здійснюються уповноваженими працівниками державних органів валютного контролю;
• матеріали перевірок, що здійснюються уповноваженими працівниками державних контрольних і правоохоронних органів, які не належать до органів валютного контролю;
• інші матеріали, які свідчать про факти порушення банками, іншими фінансовими установами або національним оператором поштового зв’язку.

У разі виявлення державними органами валютного контролю та державними контрольними і правоохоронними органами порушення банками, іншими фінансовими установами або національним оператором поштового зв’язку валютного законодавства складається акт чи довідка про перевірку, які разом з копіями документів (у тому числі копіями електронних документів на паперових носіях), що підтверджують факт порушення, надсилаються до Національного банку.

У разі відсутності в комплекті матеріалів, що надходять до Національного банку, документів (у тому числі копій електронних документів на паперових носіях), які підтверджують факт порушення, уповноважені працівники Національного банку зобов’язані здійснити додаткову перевірку отриманої інформації. [1]

Перевірки банків щодо дотримання вимог валютного законодавства України здійснюють уповноважені працівники Національного банку України, департаментом інспекційних перевірок банків та департаментом банківського нагляду Національного банку України, та уповноваженими органами відповідно до статті 30 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» (яким є Національна комісія з цінних паперів та фондового ринку). Крім того, у банках можуть проводитися документальні ревізії, що призначаються компетентними органами для збирання доказів за кримінальними, адміністративними, цивільними та іншими справами щодо порушень валютного законодавства України. Перевірки дотримання валютного законодавства здійснюються з метою дотримання банками валютного законодавства України, включно з нормативно-правовими актами Національного банку України.

Як зазначає Р. Михайлюк, заходи впливу до банків є протекційні та превентивні. Превентивні заходи спрямовуються на обмеження доступу до банківської діяльності (ліцензування, обмеження сфер діяльності банків), на недопущення ймовірних негативних наслідків того чи іншого процесу. До цих заходів належать: встановлення лімітів щодо проведення деяких банківських операцій з метою обмеження необґрунтованих ризиків, вимоги до розміру та структури власного капіталу банку, до ліквідності тощо. Дія цих заходів реалізується шляхом встановлення нормативів, дотримання яких банками є позитивним щодо підтримання їх фінансової стійкості. Протекційні (захисні) заходи встановлюються для захисту від наявної загрозливої ситуації для банку, яка може спричинити банкрутство. До них належать: створення та функціонування фонду гарантування вкладів фізичних осіб, формування банками резерву для відшкодування можливих втрат за активними операціями, рефінансування банків. [11]

Відповідно до ст. 73 Закону України «Про банки і банківську діяльність» у разі порушення банками або іншими особами, які можуть бути об’єктом перевірки Національного банку України валютного законодавства до них може бути застосований такий захід спливу, як позбавлення генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій.

Декретом КМУ «Про систему валютного регулювання та валютного контролю», а саме в ст. 16 встановлено відповідальність за порушення валютного законодавства. Що стосується саме банків, то за торгівлю іноземною валютою банками та іншими фінансовими установами, національним оператором поштового зв’язку без одержання ліцензії Національного банку України та (або) з порушенням порядку й умов торгівлі валютними цінностями на міжбанківському валютному ринку України, встановлених Національним банком України, встановлений штраф у сумі, еквівалентній сумі (вартості) зазначених валютних цінностей, перерахованій у валюту України за обмінним курсом Національного банку України на день здійснення таких операцій, з виключенням банку із Республіканської книги реєстрації банків або без такого виключення. За невиконання уповноваженими банками обов’язків, передбачених пунктом 4 статті 4 цього Декрету (уповноважені банки зобов’язані купувати іноземну валюту на міжбанківському валютному ринку України за дорученням і за рахунок резидентів), а також за невиконання уповноваженими банками, фінансовими установами та національним оператором поштового зв’язку обов’язків, передбачених пунктом 2 статті 13 цього Декрету (національний оператор поштового зв’язку, який отримав від Національного банку України генеральну ліцензію на здійснення валютних операцій, здійснює контроль за валютними операціями, що проводяться резидентами і нерезидентами через ці установи.), застосовується позбавлення генеральної ліцензії Національного банку України на право здійснення валютних операцій або штраф у розмірі, що встановлюється Національним банком України.[8]

Очевидно, що заходи впливу встановлені декретом є неефективним та застарілими, тому існує необхідність посилення заходів впливу на банки за порушення валютного законодавства згідно з потребами нинішньої ситуації.

Положенням про застосування заходів впливу Національним банком України, затвердженим постановою НБУ від 17.08.2012 №346, встановлені заходи впливу, що застосовуються до банків на підставі перевірок дотримання банками валютного законодавства [виїзні та невиїзні (камеральні) перевірки].

Відповідно до цього Положення за порушення економічних нормативів та лімітів валютної позиції застосовуються різні заходи впливу, а саме:

• письмове застереження;
• укладення письмової угоди з банком;
• обмеження, зупинення чи припинення здійснення окремих видів здійснюваних банком операцій;
• накладання штрафів.

Положенням про валютний контроль (п. 2.) передбачено, що невиконання уповноваженими банками зобов’язань щодо купівлі іноземної валюти на міжбанківському валютному ринку України за дорученням і за рахунок резидентів з метою забезпечення виконання зобов’язань резидентів, крім позбавлення генеральної ліцензії Національного банку України на право здійснення валютних операцій, може накладатися штраф у розмірі 25% від суми (вартості) іноземної валюти, що була зафіксована у дорученні резидента. Штраф сплачується у валюті України за обмінним курсом НБУ на день складання відповідного протоколу порушення валютного законодавства.

Нездійснення уповноваженими банками функцій агента валютного контролю в частині запобігання проведенню резидентами і нерезидентами через ці банки незаконних валютних операцій може каратися або позбавленням генеральної ліцензії Національного банку України на право здійснення валютних операцій або штрафом у розмірі 25% від суми (вартості) валютних операцій, здійснених резидентами та нерезидентами через ці банки з порушенням чинного законодавства.

Нездійснення уповноваженими банками функцій агента валютного контролю в частині своєчасного інформування у випадках та в порядку, встановленому законодавством, у тому числі нормативно-правовими актами Національного банку України, відповідних державних органів про порушення резидентами і нерезидентами законодавства, пов’язаного з проведенням ними валютних операцій, тягне за собою таку відповідальність:

• порушення порядку інформування – накладення штрафу в розмірі 120 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;
• порушення строків інформування, яке не перевищує 10 днів, – накладення штрафу в розмірі 3 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян за кожний день порушення;
• порушення строків інформування, яке становить від 11 до 30 днів, – накладення штрафу в розмірі 60 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;
• порушення строків інформування, яке становить понад 30 днів, – накладення штрафу в розмірі 3 відсотків від суми (вартості) валютної операції, про яку уповноважений банк згідно зі встановленим порядком зобов’язаний був поінформувати відповідний державний орган, але не менше 60 і не більше 120 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

У разі притягнення уповноваженого банку до відповідальності за порушення вимог пункту 2 статті 13 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» (уповноважені банки, фінансові установи та національний оператор поштового зв’язку, які отримали від Національного банку України генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, здійснюють контроль за валютними операціями, що проводяться резидентами і нерезидентами через ці установи) розмір одного штрафу не може перевищувати одного відсотка від суми зареєстрованого статутного капіталу.

Санкції у вигляді позбавлення ліцензії, виключення з Реєстру банків, їхніх філій та представництв, валютних бірж і фінансово-кредитних установ, застосування штрафу, що перевищує суму (вартість), еквівалентну 100 тис. доларів США, перераховану у валюту України за обмінним курсом НБУ на день складання відповідного протоколу порушення валютного законодавства, застосовують винятково на підставі постанови Правління НБУ.

Постанова про притягнення до відповідальності за порушення правил валютного законодавства, яка складається за формою згідно з додатком 2 Положення, підписується однією зі службових осіб, та надсилається територіальними управліннями НБУ порушникові, який упродовж п’яти днів після її отримання має перерахувати суму штрафу до Державного бюджету України. У разі несплати порушником штрафу в зазначений термін він підлягає стягненню в судовому порядку. Позовна заява про стягнення суми штрафу подається до місцевого господарського суду за місцезнаходженням порушника впродовж 10 днів по завершенні терміну для добровільної сплати штрафу.

Постанова про притягнення до відповідальності може бути оскаржена в судовому порядку. Відповідачем у цьому разі виступає Національний банк України. Проте оскарження постанови не припиняє її виконання.

Щодо порядку застосування санкцій до банків та інших фінансово-кредитних установ, то він регламентується розділом 3 «Положення про валютний контроль». Це Положення визначає уповноважений орган, що застосовує ці санкції, ним є Національний банк України. Відповідно до п. 3.2 «Положення про валютний контроль» у разі виявлення порушень валютного законодавства з боку банків, інших фінансових установ або національного оператора поштового зв’язку складають протокол, який вручається керівникові (посадовій особі, яка виконує його обов’язки) банку, іншої фінансової установи або національного оператора поштового зв’язку чи їх відокремленого структурного підрозділу, що перевірявся (перевірялася). На кожний випадок порушення складають окремий протокол, до якого можуть додаватись інші документи, які свідчать про факти порушень. Допускається складання одного протоколу за умови, що загальна сума штрафу від цього не зміниться, якщо під час реалізації одного договору було здійснено кілька однотипних порушень валютного законодавства. Уповноважені працівники Національного банку після складання протоколу зобов’язані запропонувати особі, якій вручено цей протокол, надати пояснення за кожним фактом порушення.

Матеріали про порушення валютного законодавства залежно від суми штрафу розглядають і приймають рішення про застосування санкцій:

до 10 тис. доларів США – начальники територіальних управлінь Національного банку України;

до 50 тис. доларів США – директор Департаменту валютного контролю та ліцензування Національного банку України;

до 100 тис. доларів США – Голова Національного банку України та його заступники.

Санкції у вигляді позбавлення ліцензії, виключення з Реєстру банків, їх філій та представництв, валютних бірж і фінансово-кредитних установ, застосування штрафу, що перевищує суму, еквівалентну 100 тис. доларів США, застосовуються виключно на підставі постанови Правління Національного банку України. Така постанова надсилається поштою з повідомленням про вручення порушнику, який протягом п’яти робочих днів після її отримання повинен перерахувати суму штрафу до Державного бюджету України.[8, с. 59-63]

Наступним, на що б хотілося звернути увагу, це думка Кравченко Л.М. стосовно фінансового аспекту відповідальності банків за порушення валютного законодавства. Вона зазначає у своїй роботі, що штрафи за порушення банками валютного законодавства направляються не до Фондів гарантування вкладів фізичних осіб, а до Державного бюджету України, що тягне за собою, деклароване, а не дійсне забезпечення інтересів вкладників цих банків. А потрібно, щоб існувала певна збалансованість захисту економічних інтересів сторін цих правовідносин. [10]

Варто зазначити, що оптимальним впорядкуванням валютного законодавства є єдина кодифікація шляхом підготовки Валютного кодексу України.

Прийняття Валютного кодексу України, покликаного регулювати весь спектр суспільних відносин, що виникають у процесі здійснення валютного регулювання, на разі не є доцільним, оскільки очевидно, що ситуація в країні перебуває в стані постійної динаміки, у розвинутих же зарубіжних країнах валютні обмеження поступово були скасовані. Проте в найближче десятиліття в Україні навряд чи можна буде так ставити питання. Найбільш доцільним з позицій юридичної техніки є розробка та прийняття блоку законів або підзаконних актів України, які доповнюють цей Закон з метою регулювання встановлення, введення, виконання і контролю за виконанням окремих валютних обмежень.

Враховуючи вище викладене, слід зробити висновок, що порушення валютного законодавства банками є негативним явищем для економіки країни, а тому держава повинна постійно вдосконалювати систему валютного контролю та чітко регламентувати всі питання відповідальності за порушення валютного законодавства. Так, деякі науковці пропонують направляються штрафи за порушення банками валютного законодавства не до Державного бюджету України, а до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, що забезпечить дійсне, а не деклароване гарантування інтересів вкладників цих банків.

Також, щодо розвитку законодавства у сфері заходів впливу до банків, то варто зазначити, що враховуючи нинішню ситуацію на банківському ринку необхідним є посилення відповідальності, в тому числі шляхом встановлення кримінальної відповідальності, керівників банків, власників істотної участі та інших пов’язаних осіб за діяльність, що призводить до неплатоспроможності банків та подальше очищення банківської системи від фінансових установ, які є неплатоспроможними, здійснюють відмивання грошей та не дотримуються вимог законодавства.

Валютне законодавство на сучасному етапі містить суперечності, об’єктивно зумовлені тим, що воно досі перебуває на стадії формування і не має чітко вираженої системи побудови валютних норм у чинному законодавстві України, яка є можливою тільки в разі наявності блоку законів України, конкретизованих відповідними підзаконними нормативно правовими актами органів спеціальної компетенції.

Відтак, виникає безперечна необхідність удосконалення валютного законодавства України з метою його систематизації. Ця мета може бути досягнута формуванням ряду законодавчих актів України, що охоплюють своєю дією всі основні аспекти сучасного валютного регулювання.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Положення про валютний контроль : постанова Правління Національного банку України від 08.02.2000 р. № 49// Офіційний вісник України. – 2000. – №14. – Ст. 41.
2. Про затвердження деяких нормативно-правових актів: Постанова Правління Національного банку України від 10.08.2005 № 281// Офіційний вісник України. – 2005. – №35. – Ст. 122.
3. Про затвердження Правил використання готівкової іноземної валюти на території України та внесення змін до деяких нормативно-правових актів Національного банку України: Постанова правління Національного банку України від 30.05.2007 №200// Офіційний вісник України. – 2007. – №46. – Ст. 81.
4. Про врегулювання ситуації на грошово-кредитному та валютному ринках України: Постанова Правління Національного банку України від 07.06.2016 року №342// Офіційний вісник України. – 2016. – №53. – Ст. 133.
5. Положення про застосування Національним банком України заходів впливу за порушення банківського законодавства: постанова Правління Національного банку України від 17.08.2012 р. № 346 // Офіційний вісник України. – 2012. – №72. – Ст. 21.
6. Положення про здійснення банками фінансового моніторингу: постанова Правління Національного банку України від 26.06.2015 р. № 417// Офіційний вісник України. – 2015. – №62. – Ст. 146.
7. Положення про порядок проведення виїзних, невиїзних (камеральних) перевірок щодо дотримання банками, іншими фінансовими установами, національним оператором поштового зв’язку вимог валютного законодавства України та перевірок пунктів обміну іноземної валюти на території України : постанова Правління Національного банку України від 21.09.2007 р. № 338// Офіційний вісник України. – 2007. – №82. – Ст. 35.
8. Боришкевич О. В. Валютне регулювання та контроль : навч. посіб. / О. В. Боришкевич [та ін.]; заг. ред. О. В. Боришкевич ; Київський національний економічний ун–т ім. Вадима Гетьмана. – Київ : КНЕУ, 2008. – 400 с.
9. Джавага А. В. Напрями вдосконалення чинного законодавства України про валютне регулювання та контроль / А. В. Джавага // Держава та регіони. Серія Право. – 2013. – № 3. – С. 36–40.
10. Кравченко Л.М. Валютний контроль: правова природа та місце в системі державного контролю / Л. Кравченко // Вісник прокуратури. – 2003. – № 1. – С. 105–108.
11. Михайлюк Р.В. Теоретичні та практичні аспекти вдосконалення фінансово-кредитного механізму /Р.В. Михайлюк//Вісник ТНЕУ. – 2011. – №3. – С. 31-40