Ключові слова: добро, благо, задоволення, насолода, перевага.

This article is devoted to the concept of goodness and investigate the lexical means of its expression in the English language. The notion of concept is examined from the point of view of linguistics, culture, philosophy, and the concept of goodness is examined in ethics. Usage of the notion of goodness in English is also reviewed.

Key words: goodness, welfare, pleasure, enjoyment, benefit.

В сучасній когнітивній лінгвістиці науковці, які займаються мовними питаннями, у своїх дослідженнях все частіше використовують термін «концепт» ( лат. conceptus – “ поняття ”). Це і зумовило сучасну науку зосередити свою увагу на дослідженні такого явища як «концепт», що і слугує об’єктом дослідження цієї статті. Вже наприкінці ХХ – початку ХХI ст. поняття концепту привернуло увагу низки науковців-лінгвістів, серед яких Ю. С. Степанов, В. І. Карасик, В. А. Маслова, Н. Д. Арутюнова, Ю. Нікішина, Н. В. Гришкова, О. О. Потебня та багато інших. На теперішній час, поняття концепту не досліджено повністю, і також існує низка питань, які постають перед наукою для вирішення. Зараз чимало науковців своїх працях вони розглядають термін «концепт» зі сторін лінгвістики, філософії, культурології, спираючись на визначення поняття науковців-попередників, що займалися дослідженням концепту, і формулюють свої дефініції поняття. У цьому і полягає актуальність дослідження.
Отже, розглянемо поняття «концепт» детальніше. Згідно дефініції з Oxford Advanced Learner’s Dictionary концепт – це ідея або принцип, який пов’язаний з чимось абстрактним (an idea or a principle that is connected with something abstract) [9, с. 309]. Звідси можемо зробити висновок, що поняття концепту позначає конкретне явище, узагальнюючи його, не вказуючи якихось конкретних деталей. На сучасному етапі лінгвісти трактують це поняття дещо інакше. Існує два підходи щодо тлумачення терміна «концепт»: концепт як загальне поняття (традиційний підхід) і концепт як система уявлень про певний предмет. Останнє визначення дає підстави вважати, що концепт по своїй суті неподільно пов’язаний з культурою людини. У своїй науковій статті «До проблеми визначення концепту», О. Ю. Лозова, роблячи огляд теорій та підходів щодо визначення і розуміння концепту в різних галузях знання, виокремлює його основні ознаки. За її словами, концепт – це «ментальне утворення», яке неподільно пов’язане з світобаченням людини, що певною мірою формує картину світу; «у концепті відбито ціннісну орієнтацію суб’єкта (особистості, колективу тощо), концепт не пов’язаний з вербальним кодом, хоча у мові він виноситься у словесній об’єктивній формі; концепт має відбиток тієї культурної системи, у якій він перебуває» [3, с. 140]. Розглядаючи концепт з точки зору культурології, ми знаходимо підтвердження такої думки. На думку Ю.Степанова, з однієї сторони концепт – це « згусток культури, що входить у ментальний світ людини», а з іншої – як «засіб введення людини в культуру». Вивчення концептосфери (термін запроваджено Д.С.Лихачовим [2] ) допомагає нам виокремити особливості ментального світу певного народу і цим самим пізнати його культуру.[8] Як пише науковець, концепт став актуальним для розуміння процесів, що відбуваються в сучасній культурі. У свою чергу, В. Маслова розуміє «концепт» як «семантичне утворення, відзначене лінгвокультурною специфікою, і таке, яке так чи інакше характеризує носіїв певної етнокультури» [4, с. 38].
Аналізуючи концепт як лінгвістичне явище, науковці прийшли до висновку, що концепт – це конструкт, який і репрезентує понятійне поле імені, а йому не дорівнює. Він зароджується на базі слова, вміщуючи в собі конотацію і конкретно-чуттєві асоціації. Концепт є може бути одним словом, бо вміщує в собі уже багато слів, текстів і підтекстів, на яких базується загальне розуміння певного факту [5, с.116].
Науковець Ю. Прохоров, вивчаючи концепт, визначає універсальні складники, які сповна визначають розуміння концепту. В першу чергу, концепт є певною ланкою, що пов’язує елементи свідомості і мовні знаки. По-друге, це щось, що поєднує людей різних рівнів з огляду на їхнє бачення і ставлення до дійсності. По-третє, концепт – це водночас віртуальне і реальне, але при цьому і узагальнююче явище [6].
Визначення концепту в рамках філософської теорії пізнання і відображення дійсності розглядаються у такому діапазоні: від широкого (складні ментальні утворення – думки, знання, віра, причина, – осмислені на основі широкого онтологічного фону речей, які складають оточуючий світ, та власного досвіду людини) і до вужчого (смисли, якими оперує людина у процесі згортання, або інтеріоризації, знання про оточуючий світ, які зберігаються у вигляді квантів – таких, як життя, смерть). Фактично, філософська традиція, як і раніше, трактує концепт як «згорнуті знання людини про світ, як складову світобачення, концептуальної картини світу, яка, в разі означення, явлена як мовна» [1]. Філософи вкладають у поняття «концепт», на відміну від культурологів, не певний образ, а дію, «акт думки» при спостереженні того чи іншого явища чи предмета, саме «появу» певних асоціацій та образів.
Одним з ключових понять в сфері духовного життя людини є поняття добра. Ідея добра є вищою цінністю моральної свідомості. Сутність цього осердя моральності здавна привертала до себе увагу філософів, духовних діячів, моралістів. Від розуміння добра залежало, як правило, принципове спрямування всієї системи відповідних етичних поглядів. Найбільш формальне визначення добра звучить як інтегральний зміст всієї сукупності моральних вимог, свого роду цілісний образ того, що моральність узагалі вимагає від людини. Якщо розглянути основні змістовні визначення добра, які висувалися в історії етики, можна виділити гедоністичні теорії добра (від гр.hedone – насолода), відповідно до яких вищим єдиним добром вважалося задоволення. Частково з гедоністичною концепцією добра перехрещується утилітаристична (від. лат.utilitas – користь, вигода), яка робить більший наголос на розмежуванні цілей і засобів, але саму корить нерідко тлумачить теж як задоволення або відсутність страждань. Афінський філософ і мораліст Епікур (341-270 до н.е.) є найяскравішим представником евдемоністичної концепції морального добра (від. гр. eudaimonia – щастя, блаженство), відповідно до якої сутністю добра є щастя. Поняття блага тісно пов’язане з поняттям добра. В англійській мові ці два поняття позначаються єдиним терміном. Благо розуміють як сукупність певних позитивних засад, що приносять користь людині.
Мовними засобами вираження поняття добра в англійській мові є іменник goodness , що означає здатність бути добрим (a quality of being good – Oxford Advanced Learner’s Dictionary [9]).
e.g. We like to think that goodness exists in everyone.
Похідним словом є прикметник good (добрий, хороший).
e.g. Did you have a good time in America?
Good може вживатись в англійській мові ще як прислівник та іменник. Синонімічний ряд слова goodness складають такі іменники як welfare (благо),
e. g. We are concerned about the children’ welfare.
benefit (перевага)
e.g It will be to your benefit to arrive earlier.
А також іменники value (користь), pleasure (насолода),і прикметники fine (хороший), well (добрий, чудовий), що вживаються в розумінні good. Інтегральними ознаками концепту «добро» в англійській мові є два компоненти, на думку С. Пушминої, які складають ядро концепту: 1. friendly ( дружелюбний); 2. carrying about other people’s happiness (той, що робить добро іншим)
[7]. Аналізуючи поняття добра у творі “Twin Peaks”, вона робить висновок, що компонент «feature of being friendly» має 15 лексичних одиниць:popular, nice, good, friendly, perfect та ін., а для компоненту «carrying about other people’s happiness» характерні такі прикметники як “straight”, “helpful”, дієсловами “to read to somebody”, “to buy to somebody”. Всього науковець виокремила 13 лексем-компонентів (однокорінні семи helpful-help, good-better, understanding-understand були об’єднані): архісеми (семи, які притаманні цілим групам слів) “being helpful, good”; диференційні відносні семи (що виражають відношення між предметами) “success, sympathy, understanding [7]. що представляють компоненти концепту «goodness».
Зараз поняття «концепт» стало актуальним явищем для дослідження у сучасній лінгвістиці. Кожен науковець у своїй праці, спираючись на роботи своїх попередників, розглядає це поняття з різних сторін і, сформулювавши своє розуміння концепту, спростовує або підтверджує результати своїх колег. Щодо концепту добра в англійській мові , то вищезазначені слова − це лише незначна кількість слів в англійській мові, які залежно від контексту набирають значення добра. У англійській мові є достатня кількість лексичних засобів, що виражають поняття добра, і в кожному творі цей концепт представляють різні слова, які на перший погляд не мають жодного відношення до поняття добра. І можна простежити, як у кожній роботі певні поняття відіграють важливу роль у формуванні змісту і образів. Концепт вміщує культуро-творчі чинники, які допомагають краще зрозуміти світобачення певного народу, певного суспільства.
Література
1. Гришкова Н. В. Концепт як мовно-культурний феномен / Н. В. Гришкова // Наукові записки НаУОА. Серія: Філологічна. − Острог.: Вид-во НаУОА, 2009. − Вип. 11. − C. 187 − 193.
2 . Лихачев Д. С. Концептосфера русского языка / Д. С. Лихачев // Известия АН России. − Сер. Л-ра и яз. − 1993. − Т. 52. − № 1. − С. 2 − 9.
3. Лозова О. Ю. До проблеми визначення концепту / О. Ю. Лозова // Науковий вісник Волинського державного університету. Серія: Філологічна. − Луцьк.: Вид-во ВДУ. − 2007. − С. 139 − 143.
4. Маслова В. А. Когнитивная лингвистика / В. А. Маслова. − Учеб. пособ. − Мн.: Тетра Системс, 2004. − 220 с.
5. Матвеева Т. В. Учебный словарь: русский язык, культура, речи, стилистика, риторика / Т. В. Матвеева. М.: Флинта; Наука, 2003. − 300 с.
6. Прохоров Ю. Е. В поисках концепта. / Ю. Е. Прохоров − М.: Наука, 2004. − 204 с.
7. Пушмина С. А. Мир героя: Реализацыя картины мира (на материале цикла произведений «Twin Peaks») [Електронний ресурс]. − Режим доступу: http://frgf.utmn.ru/mag/21/21
8. Степанов Ю. С. Константы. Словарь русской культуры. Опыт исследования / Ю. С. Степанов. − М.: Шк. «Языки рус. культуры», 1997. − 300 с.
9. Oxford Advanced Learner’s Dictionary. 8th edition. Oxford University Press. , 2010.

Науковий керівник — доктор педагогічних наук, професор Жуковський Василь Миколайович

 Ключові слова: картина світу, мовна картина світу, концептуальна картина світу.

 The article is devoted to the investigation of such notions as lingual and conceptual world pictures and their role in the learning of the language

Key words: world picture, lingual world picture, conceptual world picture.

     Поняття «картина світу» належить до фундаментальних наукових понять. Вона виражає найсуттєвіші характеристики людини, її буття. Картина світу як глобальний образ постійно формується в процесі контактування людини з навколишнім середовищем та іншими членами соціуму. Картина світу об’єктивується у мові, образотворчому мистецтві, музиці, ритуалах, різноманітних соціокультурних стереотипах поведінки людей.

Когнітивний підхід до вивчення мови стає сьогодні надзвичайно популярним і перспективним, у чому полягає актуальність дослідження. Вченим-лінгвістам стало зрозуміло, що мова людини є значно більша і глибша, ніж її орфоепічна, лексико-семантична, синтаксична системи. Так, Т.Б.Алісова стверджує, що мова має тіло і дух [1, с.15]. Тіло — це матеріальне, що ми можемо бачити і чути, а духовне заховано в глибинах історико-етимологічних та лексико-семантичних лабіринтів та національно-культурних особливостях етносу. Матеріальне піддається вивченню; духовне передається від покоління до покоління на ментально-когнітивному рівні і є досить важким для сприйняття представникам іншомовного етносу [1, с.15].

Видимий світ є певним символом, ієрогліфом, таємничим текстом, який віщує про йог творця. Весь світ — інформація, закладена в нього Богом, і потенційно доступна для прочитання людиною. Однак для цього слід оволодіти навичками символічного прочитання, з допомогою якого за буквальним, фактичним виявляється символічне, сокровенне, знак вічного, духовного, божественного [1, с.81].

Мова — основна форма, у якій відображенні наші уявлення про світ, вона також є найважливішим інструментом, за допомогою якого людина отримує і узагальнює свої знання, фіксує та передає їх соціуму. Людина як суб’єкт пізнання є носієм певної системи знань, уявлень, міркувань щодо об’єктивної дійсності. Ця система має різні назви — картина світу, модель світу, образ світу — та розглядається в різних аспектах.

Мова сприймається як з’єднуючий елемент між окремою людиною та ментальністю нації, до якої вона належить. Завдяки мові можливо не тільки віднайти цей зв’язок на сучасному етапі, а й прослідкувати його розвитку ході всієї історії нації та суспільства. Усі елементи народної культури знаходять відбиток у мові певного народу, яка є відмінною від інших саме через специфіку відображення в ній світу і людини в ньому [1].

Термін «картина світу» вперше була застосована на межі ХІХ-ХХ ст. фізиком В.Герцом і розумілася ним як сукупність внутрішніх образів зовнішніх об’єктів, що служать для виведення логічних суджень відносно поведінки цих об’єктів [1].

Образ світу, втілений в мові, відповідає поняттю «мовна картина світу» (за термінологією американських когнітивістів — «концептуалізація світу, вміщена в мові»). Початки тези про мовну картину світу належать В.Гумбольджу, який стверджував,що в «кожній природній мові є характерний тільки для неї огляд світу». «Всяка мова, — розмірковував В.Гумбольдж, позначаючи окремі предмети, насправді творить: вона формує для народу, який є її носієм, картину світу» [11]. Погляди Гумбольджа сприйняли і розвинули неогумдольджіанці. Розвиваючи його ідеї, Л.Вайсерг, представник неогумдольджианської лінгвістики, робить висновок, що в основу мовознавства повинні бути покладені такі головні положення: 1) мова виступає як середня ланка, де відбувається синтез внутрішнього світу людини та оточуючої її зовнішньої дійсності; 2) мовознавство ґрунтується на світорозумінні, що здійснюється через рідну мову [11]. Л.Вайсберг вважає мову творінням нації, в якому знайшов своє відображення процес пізнання всіх поколінь. Мова — духовний світ, що постає перед конкретною людиною як щось об’єктивне, але стосовно до пізнаваного — суб’єктивним, одностороннім. Суб’єктами мовної картини світу є носії мови, оскільки картина світу є способом його пізнання, а отже, результатом когнітивної діяльності людей, відображенням результатів діяльності свідомості (за Гумбольджом) [11]. Для українського мовознавства величезну роль відіграли праці О.О.Потебні, який розвинув ідеї Гумбольджа і водночас впритул підійшов до тих питань, які поставила американська когнітивна антропологія.

Ще одним джерелом «мовної картини світу» є американська етнолінгвістика та її гіпотеза лінгвістичної відносності. Сепіра-Уорфа, за якою не тільки тип, мови залежить від типу культури, у межах, якої він постав, а й тип культури, зумовлений тим типом мови, в якому вона розвинулася і функціонує.

Отже, мовна картина світу — це «спосіб відбиття реальності у свідомості людини,що полягає у сприйнятті цієї реальності крізь призму мовних та культурно-національних особливостей, притаманних певному мовному колективу, інтерпретація навколишнього світу за національними концептуальними канонами» [11]. В свідомості людей, які належать тому чи іншому національному колективу, складається та передається із покоління в покоління свій образ картини світу, об’єктивної навколишньої дійсності. Картина світу, на думку багатьох лінгвістів, — вихідний глобальний образ світу, який репрезентує сутнісні властивості світу в розумінні її носіїв, лежить в основі світогляду людини та є результатом усієї її духовної активності. «Картина світу — створений людиною суб’єктивний образ об’єктивної  дійсності — це не дзеркальне відображення світу, а завжди певна його інтерпретація» [11].

У лінгвокультурології розмежовують мовну і концептуальну картини світу. Концептуальна картина світу — це не лише система понять про сукупність реалій довкілля, а й система смислів, втілена в ці реалії через слова — концепти. Концептуальна картина світу є значно ширшою, ніж мовна, тому що в її створенні беруть участь різні типи мислення.

Мовна картина світу — це система взаємопов’язаних мовних одиниць, що відбиває об’єктивний стан речей довкілля і внутрішнього світу людини. Якщо концептуальна картина світу існує у вигляді концептів, які утворюють концептосферу, то мовна картина світу існує у вигляді значень мовних знаків, які утворюють сукупний семантичний простір мови.

Сучасні уявлення про мовну картину світу у викладі Ю.Д.Апресяна виглядають таким чином. Кожна мова віддзеркалює певний спосіб сприйняття та концептуалізації світу. Відображені в ній значення створюють цілісну систему поглядів, свого роду певну колективну філософію, яка стає обов’язковою для всіх носіїв мови. Властивий певній мові спосіб концептуалізації дійсності — частково універсальний, частково національно0специфічний, тому носії різних мов можуть бачити світ по-різному, крізь призму своїх мов [2, с.43].

Теоретичне обґрунтування проблеми сприйняття світу у формі мовної картини світу дає Б.О.Серебреніков у роботі «Роль людського чинника в мові. Мова і картина світу». Її автор бачить концептуальну модель світу більшою за мовну. Картина світу — це те, яким малює світ людина в своїй уяві, — феномен більш складний, ніж мовна картина світу [29].

Г.А.Уфімцева, російський мовознавець, зазначає, що концептуальна модель світу містить інформацію, подану в поняттях, а в основі мовної моделі світу лежать знання, закріплені в семантичних категоріях, складених зі слів і словосполучень, по-різному структурованих у межах певного поля тієї чи іншої конкретної мови. Основою вербальної, мовної картини світу є репрезентація загальної картини світу за допомогою мови.(за Серебряніковим) [29].

Т.Г.Нікітіна розуміє під концептуальною картиною світу не лише систему основних логічних категорій, які є універсальними. На «нижніх поверхах» концептуальної картини світу неодмінно, на її думку, знайдуть відбиття національні особливості світовідчуття, світосприймання і світорозуміння .(за Серебряніковим) [29].

. Ю.М.Караулов підкреслює, що картину світу визначають наукове знання та мовна специфіка, а межі між мовною і концептуальною моделями світу здаються вченому хисткими, невиразними [19].

Дослідники мовної картини світу наголошують на таких її особливостях: кожен народ має певні відмінності у своїй мовній картині світу. Мовна картина світу є вторинною за своєю природою, антропоморфною за спрямованістю. В.М.Телія уявляє мовну картину світу як інформацію, розсіяну по всьому концептуальному каркасу й пов’язану з формуванням самих понять за допомогою маніпулювання мовними значеннями. Науковець відзначає, що мовна картина світу не має чітких меж, тому ї місця щодо концептуальної моделі світу не може бути визначене як периферія [31].

Концептуальна картина світу засобами мови перетворюється у мовну. Концептуальна картина світу і мовна різняться засобами створення: перша використовує поняття і уявлення, а друга — мовні одиниці. Таким чином, наявність невербальних засобів вираження в концептуальній картині світу і лінгвістичних засобів творення загальних рис та національних особливостей мовної картини світу є принциповою відмінністю між ними.

Характеризуючи мовну картину світу, мовознавці відзначають її особливе значення і функції: мова забезпечує потреби суспільства у спілкуванні та пізнанні. На виконання цього завдання і спрямовані функції, які вона виконує. Основними функціями є комунікативна, когнітивна, мислеформлювальна , репрезентативна, емоційна, експресивна та імперативна.

Кожна мовна одиниця зорієнтована на концептуальний простір довкілля, стаючи мовленнєвим виявом того чи іншого фрагмента. Та оскільки концептуальна картина світу (а отже і її фрагменти) — явище динамічне, а не статичне, то мовні одиниці, що її відображають, зазнають усіляких перетворень і набувають концептуальних значень, що розширюють семантичне поле того чи іншого мовного знака. У результаті останній функціонує часто не просто як слово-номінація з одним чи кількома лінгвістичними значеннями, а як слово — культурний концепт.

Література

1. Алисова Т.Б. Ономастологический подход при сопоставительном изучении лексико-семантических структур двух языков / Т.Б. Алисова  // Серия «Филологическая». — 2005. — №3. — С. 46-50.
2. Апресян Ю.Д. Эмоциональная система. Образ человека по данным языка: попытка системного описания // Ю.Д. Апресян // Вопросы языкознания. – 1995. – № 1. – С. 37-65.
3. Гумбольдж В. Язык и философия культуры. / В. Гумбольдж — М. Прогресс, 1985. — 452 с.
4. Караулов Ю.Н. Русский язык и языковая личность. / Ю.Н Караулов — М.: Наука, 1987. — 261 с.
5. Серебренников Б.А. К проблеме «язык и мышление» (всегда ли мышление вербально?) / Б.А. Серебренников // Сравнительное лингвистическое языкознание. — 1977. — № 1. — С. 9-17.
6. Телия В.Н. Русская фразеология: Семантический, прагматический и лингвокультурологический аспекты. / В.Н. Телия — М.: Шк. «Яз. рус. культуры», 1996. — 284 с.

Науковий керівник — доктор педагогічних наук, професор Жуковський Василь Миколайович