Summary: The artical describes a lexico-thematical paradigm of animal appelatives on the basis of Yevhen Hutsalo works. There are distinguished the appelatives of domestic and wild animals, traiced and analyzed the most common lexical units.
Key words: zooleksema, pidparadyhma, lexical paradigm.

У сучасній лінгвістиці досить поширеними є дослідження лексем, які представляють індивідуально-авторський стиль конкретного письменника, вимальовують певну картину світу. Актуальність цієї роботи зумовлена потребою аналізу зоолексем творчості Євгена Гуцала.
Поезія Євгена Гуцала – то своєрідне ворожіння над душею, сенс якого – в очищенні від суєтного, минущого, в омолодженні, у поверненні до того стану любові, людяності, космічної доброти, котрий і є найбільшим людським скарбом. Внутрішній зв’язок думки і почуття з природою – характерна риса цих поезій. [4, с. 4].
Зоолексика досліджувалась неодноразово як українськими так і зарубіжними лінгвістами. Цими питаннями займалися Л. А. Булаховський [2], В. В. Жайворонок [7; 8; 9; 10], Ю. О. Карпенко [11], А. П. Критенко [12; 13], В. В. Німчук [14], А. І. Богуцька [1], З. С. Василько [3], проте твори письменника в цьому аспекті є недослідженими.
Мета наукової статті – подати лексико-тематичну парадигму назв тварин, проаналізовану на основі поетичних творів Євгена Гуцала. Постановка мети передбачає розв’язання такого завдання: дослідити лексико-тематичну парадигму назв тварин.
У поетичних текстах Євгена Гуцала можна виокремити підпарадигми тварин і птахів на позначення низки зоолексем.
Підпарадигму назв тварин можна поділити на:
а) назви свійських тварин:
– овечка – символ простоти і невинності, особливо, в ставленні до всього злого; живе втілення непротивлення злу насиллям: “Верблюжа шерсть степів, і шерсть степів овеча… ”[4, с. 180];
– віл – символ страждання, терпіння, важкої праці й навіть жертовної працездатності: “А місяць половий, як віл, що бреде у село небесами… ” [4, с. 182];
– кінь – символ енергії й сили, пристрастей та інстинктів, а також вірності і відданості в праці: “У повстяній попоні туману річка, мов кінь, сивіє, неосідлана річка сивіє і тонко, мов кінь ірже ” [4, с. 184];
– лошак – символізує юність, енергію молодості: “Й не чутно, чи іржуть осінні кобилиці, що лошаків осінніх у степах зовуть… ” [4, с. 180];
– ягня – означає жертовність: “Морок блеє без блеяння, радісний він і жорстокий, і ягнята мороку, не блеючи вміють мовчать ” [4, с. 104];
– козел – незахищеність, знак життєвої сили: “Вовк згорнувся кільцем, і на лапах у хижого звіра хижі птиці сидять, і козел до стегна притуливсь ” [4, с. 95];
– корова – символ плодючості, продуктивних сил Землі: “І мати у садку корову білолобу в дійницю доїть, молоко цвіте в руках ” [4, с. 44].
Ми можемо простежити кількість вживання зоолексем свійських тварин у поетичних збірках Євгена Гуцала “Напередодні нинішнього дня ” [4], “Письмо землі ”[5], “Час і простір” [6] на графіку:

б) назви диких тварин:
– білка – означає прудкість, кмітливість: “Але чом не забулося – білка біжить по ялині, запитати б у неї – куди ота білка біжить?” [4, с. 82];
– бобер – трудолюбство, працьовитість: “Ні чорних соболів, ні горностаїв, ані блискучого хутра бобрів ” [6, с. 16];
– вовк – символ жорстокості, жадібності, кровожерливості – в загальному, злої сили: “У беззоряних надриськах степу, у супісках сирих, вовк зі щирого золота, диво з карбованих див: вовк згорнувся кільцем, і на лапах у хижого звіра…” [4, с. 95];
– заєць – символ рухливості і плодючості. Він настільки рухливий, що миготіння відбитих сонячних променів так і називають – “зайчики”. “І щедрий той заєць не шкодував окрайця ” [4, с. 26];
– верблюд – символізує достоїнство, життєву силу і витримку: “Верблюжа шерсть степів, і шерсть степів овеча… ” [4, с. 180];”
– їжак – символ мудрості, працьовитості і довголіття: “Їжак крізь бур’яни – тріскучий, шерехатий – на спині яблука назбирані несе” [4, с. 154];
– рись – характеризує сліпу силу і лють. Ця сила погано контролюється через буйну вдачу і підступність рисі: “У січі хутра рисі не надбали…” [6, с. 16];
– гадюка – символ злоби, люті, підступності й лукавства, а також спокуси: як “гад повзучий”, вона не здатна на добро – в усіх ситуаціях підступна і зла, для чого застосовує всю свою лукаву хитрість:“Гадюка чорна із гілля звисає, мов не загусла і в’язка смола…” [4, с. 59];
– лев – уособлює королівську гідність і благородство“Червоний лев десь тут, і білий лев десь поряд, знайдемо левів ми, обоє десь отут… ” [4, с. 164];
– лис – символ довголіття і хитрості: “Зів’ла папороть рудим чаїться лисом… ” [4, с. 137];
– лисиця – символізує хитрість і підступність: “Хай куликові водяться лисиці, хай куликові водяться орли ” [6, с. 17];
– олень – сприятливий символ, що асоціюється з Сонцем, сходом, світлом, чистотою, оновленням“У небі сонце – олень срібнорогий, що сріблом рогів світить на цей світ ” [4, с. 206];
– козуля – означає прудкість, швидкість: “Але чом пам’ятається вийшла із хащів козуля…” [4, с. 82];
– ведмідь – щовесни, виходячи зі свого барлогу, символізує оновлення життя, початок нового життєвого циклу. “Сутінки бурі – як бурі ведмеді” [4, с. 225];
– куниця – з давніх часів символізує молоду дівчину, або ж наречену: “Їде куниця на возі, дерева всміхаються білі ” [4, с. 136];
– пітон – символізує хижацтво: “Пітони. Тритони… у клітці дріма ягуар” [5, с. 60];
– тритон – означає родючість: “Пітони. Тритони… у клітці дріма ягуар” [5, с. 60];
– жираф – символ багатства, почесності, величності: “Жирафи. Верблюди. Приручені зебри. І поні ” [5, с. 60];
– зебра – уособлює спокійність, врівноваженість: “Жирафи. Верблюди. Приручені зебри. І поні ” [5, с. 60];
– поні – символізує послушність: “Жирафи. Верблюди. Приручені зебри. І поні ” [5, с. 60];
– макака – символ винахідливості: “Макаки зібрали чимало цікавих облич – людиноподібні завжди у людей популярні ” [5,с. 60];
– кріт – символ темних сил, бо й сам “темний”, тобто незрячий, та й живе в темноті – під землею. Повір’я каже, що зору кріт позбавлений через свою отруйність: щоб менше мав змоги завдати шкоди власною отрутою. “І мало людей, де вовки, їжаки і кроти… ” [5, с. 60];
– ягуар – символізує непередбачувану і капризну владу: “Пітони. Тритони… у клітці дріма ягуар ” ” [5, с. 60];
Ми можемо розглянути кількість вживання зоолексем диких тварин у поетичних збірках Євгена Гуцала “Напередодні нинішнього дня” [4], “Письмо землі” [5], “Час і простір” [6]:

Проаналізуємо окремі зоолексеми, які є найпоширенішими у поезії Євгена Гуцала. Наше дослідження показало, що із назв свійських тварин найуживанішою лексемою є кінь.
Зоолексема кінь зазвичай пов’язана з конотацією сем праця, сила, а також вірність і відданість в роботі, в щоденних турботах: “Матері замість коней у шлеї впряглись і плугами орали твердий переліг ”[4, с. 17]; “Між будинками тіні булані – так немов од буланих коней” [4, с. 123]; “Гей – мов ординці на конях, що муром зібрались, похмурі… ” [4, с. 169]; незламність сили духу, що можна прослідкувати у поезії: “Послухайте – іржуть в могилах коні наші, і гриви в’ються в них, неначе ковила ” [4, с. 91]; лексема кінь реалізується і в таких семах як швидкість та енергійність:“В небі місяць чалий, мов кінь без узд, що вирвався з села і мчав у безвість, страхом обуялий… ” [4, с. 91];
Спостерігаємо, що із зооназв диких тварин найбільш поширеними є лексеми вовк, лисиця, білка, їжак.
Лексема вовк зазвичай пов’язана з семантикою жорстокість, зажерливість, ненаситність: “Берези світяться, як ікла вовчі з ощиреної пащі в темну ніч ” [4, с. 59]. Однак у віршах Євгена Гуцала ця лексема набуває нового семантичного значення, а саме – грубість, сила, як от: “Мотори піняться, гвинти киплять, і клекіт металу горловий, неначе вовчий рик ” [4, с. 180].
Символічні значення, що зв’язуються з лисицею в різних традиціях, утворять єдиний і досить стійкий комплекс значень: хитрість, спритність, пронозливість, кмітливість, підлесливість, обман, лицемірство, обережність: “То селезня уже ніде нема, мов селезня лисиця вполювала” [4, с. 176].
У вірші “Лисиця-вогнівка” Євген Гуцало вдається до переосмислення цього символу, звертаючись до художньої паралелі “лисиця-мисливець ”. Зоолексема лисиця змінює свою традиційну негативну конотацію, а відповідної семантики набуває слово мисливець: “Та й, добита мисливцем, вогнівка-лисиця прощавальним вогнем на снігах зацвіте, а в її вертикальних поздовжніх зіницях назавжди скрижаніє весняний цей степ…” [6, с. 181].
Зоолексема білка завжди символізувала кмітливість, прудкість: “Але чом не забулося – білка біжить по ялині, запитати б у неї – куди ота білка біжить? Шумовинням зеленим – шугає руде шумовиння, в шумовинні зеленім – руде шумовиння кипить” [4, с. 82]. Письменник також зрівнював білку із благородним металом, підкреслюючи її золотавий колір та насиченість: “Білки, немов самородки, іскряться поміж гілля ” [6, с. 181]; “Бронзове полум’я білки схоже на бронзову білку” [4, с. 152].
Зоолексему їжак наповнено змістом працелюбства та запасливості: “Їжак крізь бур’яни – тріскучий, шерехатий – на спині яблука назбирані несе” [6, 181]. Проте у вірші “Еклектика лісу” Євген Гуцало вдається до створення образу ялини, яка символізує плодовитість та силу, і прирівнює її до їжака: “Ялини – наче вертикальні їжаки, ялини – їжаки, що дибки поставали ” [6, с. 162].
На окрему увагу в поезії Євгена Гуцала заслуговують порівняння з фаунонімами, які творять надзвичайно оригінальний гуцалівський мовно-образний світ і які можна класифікувати за такими ознаками:
1. За кольоровою ознакою (кінь): “Білий кінь із туману хоркає так, як туман, біла грива в коня білим туманом в’яне… ” [4, с. 197].
2. За фізичними характеристиками: “Іржею місячною сяяла вуздечка і горбилось сідло немов ведмежий горб і вишитий кисет валявся недалечко, – шнурівка голуба і голубий узор ” [4, с. 18].
3. За призначенням тварини (кінь): “В небі місяць чалий, мов кінь без узд, що вирвався з села і мчав у безвість, страхом обуялий ” [4, с. 212].
Отже, зоолексеми, що функціонують у поетичному ідіостилі Євгена Гуцала, становлять розгалужену систему, якій притаманні парадигматичні відношення, реалізовані на рівні тематичних рядів і груп. Це допомагає визначити специфіку зоолексем, яка полягає в переосмисленні традиційних конотацій на основі образних уявлень і почуттів.

Список використаної літератури:
1. Богуцкая А. И. Наименования флоры и фауны в лексико-фразеологических единицах русского и украинского языков / А. И. Богуцкая // Русский язык в его связях с другими славянскими языками. – Симферополь, 1973. – С. 164 -171.
2. Булаховський Л. А. Вибрані праці в п’яти томах / – О. С. Мельничук. – К. : Наукова думка, 1975. – Т. 1. – 495 с.
3. Василько З. С Символізація значення слова в українському фольклорному мовленні (на матеріалі фауноназв у казках, піснях і пареміях): дис. … канд. філол. наук: спец. 10.02.01 / З. С. Василько; НАН України, Ін-т мовознавства ім. О. О. Потебні. – К., 2002. – 260 с.
4. Гуцало Є. П. Напередодні нинішнього дня: Лірика / Є. П. Гуцало. – К. : Радянський письменник, 1989. – 264 с.
5. Гуцало Є. П. Письмо землі: Поезії / Є. П. Гуцало. – К. : Молодь, 1981.–169 с.
6. Гуцало Є. П. Час і простір: Вірші, поеми / Є. П. Гуцало. – К. : Радянський письменник, 1983. – 173с.
7. Жайворонок В. В. Лексична підсистема мови і значення мовних одиниць В. В. Жайворонок // Мовознавство. – 1999. – № 6. – С. 32-46.
8. Жайворонок В. В. Національна мова та ідіолект / В. В. Жайворонок // Мовознавство. – 1998.– № 6. – С. 27-35.
9. Жайворонок В. В. Проблема концептуальної картини світу та мовного її відображення: [Електронний ресурс] / В. В. Жайворонок. – Режим доступу: http://ukrling.narod.ru/right4.htm
10. Жайворонок В. В. Символіка імені в контексті етнокультури: [Електронний ресурс] / В. В. Жайворонок.Режим доступу: http://ukrling.narod.ru/right10.htm
11. Карпенко Г. А. Національна мовна картина світу: зіставний аспект / Карпенко А. Г. // Мовознавство. – 1996. – №6. – С. 39-46.
12. Клименко Н. Ф. Словотворча струкryра i семантика складних слiв у сучаснiй українськiй мoвi / Н. Ф. Клименко. – К. : Наукова думка, 1984. – 251 с.
13. Критенко А. П. Колір і барви в поезії Тараса Шевченка / А. П. Критенко // Мовознавство. – 1967. – № 4. – С. 63-74.
14. Німчук В. В. Жанри і стилі в історії української мови / [В. В. Німчук, В. М. Русанівський, І. П. Чепіга та ін.]; за ред. С. Я. Єрмоленко / АН Української РСР; Інститут мовознавства ім. О. О. Потебні. – К. : Наукова думка, 1989. – 283 с.