Ключові слова: право на доступ до інформації, публічна інформація.

Annotation. The author identifies the main problems that arise when a person realizes their subjective right to access information, and outlines the ways to solve them. Careful attention is paid to the issue of access to the information of journalists as its main repeaters.

Key words: the right to access information, public information.

Актуальність теми дослідження зумовлена необхідністю створення реальних можливостей для реалізації кожній людині права на доступ до інформації в Україні та досягнення ефективної комунікації в державі, яка сприятиме позитивним змінам у всіх сферах суспільного життя.

Проблематика дослідження знайшла відображення в роботах таких вітчизняних вчених як: О. Нестеренко, Р. Головенка, Д. Котляра, Т. Шевченка, І. Арістової, А. Марущака,
Р. Стадник, А.Садовської.
Оскільки тема дослідження має важливе практичне значення, то над різними її аспектами працює чимало журналістів та правозахисників: Р. Величко, К. Кулина, В. Володовська, А. Сафаров і т.д. Відповідну тематику також постійно розробляють провідні організації, своєрідні флагмани у такій сфері – Інститут медіаправа, Центр політичних студій і аналітики, Артикль 19, Харківська правозахисна група, Інститут масової інформації та Програма сприяння Парламенту України.

У зв’язку з постійними змінами в сучасному інформаційному суспільстві, мінливістю практики застосування законодавства про доступ до публічної інформації виникла необхідність у дослідженні позитивних та негативних практик такого застосування та напрацюванні шляхів вирішення окреслених проблем.

Виклад основного матеріалу. В одній із найперших резолюцій Генеральної Асамблеї Організації Об’єднаних Націй (1946 року) стверджується, що «свобода інформації є не лише основоположним правом людини та громадянина, а й критерієм усіх інших свобод, захисту яких Організація Об’єднаних Націй себе присвятила» [14]. Так, «право знати» –  одне із першочергових прав людини і ключове право журналіста поряд із свободою слова (свободою вираження поглядів). Саме журналісти, в тому числі і журналісти-розслідувачі, використовують доступ до публічної інформації як інструмент щоденного вжитку. Для виконання своєї повсякденної роботи саме журналісти найчастіше потребують інформації – вміння правильно організувати роботу з нею гарантує журналістові не лише задоволення особистих потреб – заробити на хліб, самоствердитися, але й донести до громадськості суспільно важливу інформацію. Так склалося, що більшість населення нашої держави саме через ЗМІ отримує основний масив відомостей, що стосуються діяльності владних інституцій. Це покладає на журналіста особливу відповідальність і покликання донести до людей правдиву і точну інформацію. І якщо за таку інформацію доведеться ще й «поборотися» з її розпорядниками, то журналіст має довести справу до кінця, адже саме цього від журналіста часто не очікують.

Держава регулює право на доступ до публічної інформації ратифікованими міжнародними актами, Конституцією України, Законами України «Про інформацію», «Про доступ до публічної інформації», іншими актами та встановленням відповідальності за порушення такого права Кодексом України про адміністративні правопорушення (КУпАП) та Кримінальним кодексом України (КК України).

Загалом, якщо говорити про позитиви і недоліки українського законодавства у цій сфері, то варто зауважити, що на практиці дуже часто виникають проблеми з тим, що навіть позитиви законодавства не рятують від його неналежного виконання, а тому особливу увагу варто звертати також і на забезпечення невідворотності покарання за порушення такого законодавства та підвищенні правової культури правозастосувачів.

Щодо позитивних моментів, то зауважимо, що за рейтингом провідних міжнародних організацій – Access Info Europe та Centre for Law and Democracy щодо забезпечення права на інформацію у 2011 році наш Закон посів 9 місце серед 89-ти країн світу. Автори рейтингу вказали, що «молоді» закони, які отримали високий результат ще повинні випробуватися практикою [16].

Зазначимо, що Закон України «Про доступ до публічної інформації» не встановлює для журналістів будь-якого окремого порядку доступу. Однак, практика Європейського Суду з прав людини, яка є джерелом права в Україні, свідчить про визнання журналіста як особливого суб’єкта щодо доступу до інформації і збільшує шанси на позитивне рішення. Так, у рішенні Європейського Суду з прав людини по справі «Угорський Гельсінський комітет проти Угорщини» від 08.11.2016 року, зазначено, що в першу чергу захист гарантується журналістам, громадським організаціям чи їх активістам, академічним дослідникам, авторам літератури з питань громадського інтересу, блогерам та популярним користувачам ЗМІ, зважаючи на їх роль у інформуванні громадськості як «спостерігачів» [12; 428-429].

Оскільки право на доступ до інформації є інструментальним, тобто таким, що необхідне для реалізації інших прав та свобод людини, тож вважаємо за необхідне розмежовувати безпосередні та опосередковані інструменти доступу до інформації залежно від того, як здійснюється процес доступу до такої інформації – безпосередньо чи за допомогою посередників

До інструментів безпосереднього доступу до публічної інформації віднесемо ознайомлення з оприлюдненою розпорядниками публічною інформацією, а також участь у засіданнях органів державної влади та місцевого самоврядування. До інструментів опосередкованого доступу –  запити на отримання публічної інформації та ознайомлення з публічною інформацією у спеціально відведеному місці для таких цілей розпорядником інформації.

Зауважимо, що попри прогресивне українське законодавство, що регулює доступ до публічної інформації наразі існують певні проблеми у його застосуванні та гостро постає необхідність їх вирішення.

Так, статтею 5 Закону України «Про доступ до публічної інформації» передбачено, що розпорядники публічної інформації для забезпечення широкого доступу до такої інформації повинні здійснювати її систематичне та оперативне оприлюднення: в офіційних друкованих виданнях; на офіційних веб-сайтах в мережі Інтернет; на єдиному державному веб-порталі відкритих даних; на інформаційних стендах; будь-яким іншим способом  [9] (сюди можна віднести прес-конференції, публікації у соцмережах тощо).

Звичайно, найбільш зручним способом одержання інформації є робота з офіційними веб-сайтами та відкритими реєстрами. Так, наразі питання щодо наповнення та функціонування веб-сайтів органів державної влади врегульоване рядом постанов Кабінету Міністрів України, які передбачають досить широкий перелік інформації, яка підлягає оприлюдненню.

Хоча аналіз моніторингу інформаційної відкритості офіційних веб-сайтів органів державної влади, проведений Держкомтелерадіо у 2018 році засвідчив досить хороші результати відкритості, все ж наявними є певні зауваження до інформаційного наповнення та функціональної зручності користування такими сайтами. Вважаємо, що державні інституції повинні працювати на те, щоб користування офіційним веб-сайтом було зручним, адже це значно спрощує роботу розпорядників на майбутнє та економить ресурси, що використовуються для  надання відповіді на запити.

Не менш важливим інструментом доступу до публічної інформації є відвідання відкритих засідань колегіальних органів розпорядників інформації. Для можливості ефективно скористатися цим правом розпорядники відповідно до законодавства повинні забезпечувати належне оприлюднення та надання інформації про дату, час, порядок денний і місце проведення засідання та забезпечувати можливість безпосередньої присутності бажаючих відвідати засідання.

Чи не основний інструмент, передбачений Законом України «Про доступ до публічної інформації» – запит на отримання публічної інформації. Стаття 19 вказаного Закону визначає запит як прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні. Серед позитивів законодавства – порівняно короткий строк на надання відповіді (5 робочих днів), широкий перелік інформації, яка Законом віднесена до публічної.

На жаль, ще й досі після семи років чинності Закону України «Про доступ до публічної інформації» не зникла негативна практика розпорядників інформації щодо необґрунтованої відмови у доступі до інформації з підстав того, що особа не є розпорядником публічної інформації; з підстав конфіденційності інформації, що міститься у документі; відсутності готової інформації, що запитується; віднесенні інформації до службової. Дуже часто строки розгляду запиту затягуються, відповідь надається неповна, а то й взагалі не надається. Проблемою для чиновників залишається також розмежування запиту на публічну інформацію та звернення, застосування трискладового тесту, спостерігається занадто формалізований підхід до розгляду запитів.

Саме тому виникає потреба вдосконалення законодавства (усунення недоліків та прогалин) та його правозастосування. Зокрема, необхідно привести у відповідність у різних нормативно-правових актах поняття інформації, конфіденційної інформації; дати чітке визначення суспільно-необхідній та службовій інформації; розробити уніфікований порядок роботи із запитами, що надійшли на електронну пошту; внести ряд правок у законодавство, що стосуються оформлення запитів на отримання публічної інформації з метою недопущення бюрократизованої процедури роботи з запитами та підвищення ефективності процедури їх розгляду.

Загалом, вважаємо, що держава повинна комплексно підійти до вирішення існуючих проблем. Дуже гостро постає питання підвищення кваліфікації відповідальних працівників по роботі із забезпечення доступу до інформації, оскільки лише зміна мислення та підходів до цього питання дозволить Закон України «Про доступ до публічної інформації» бути дієвим. До роз’яснювальної роботи варто залучити громадський сектор – Інститут медіаправа, Центр політичних студій і аналітики, Харківську правозахисну групу, Інститут масової інформації та інших.

Особливої уваги треба приділити і належній освіті журналістів як головних ретрансляторів публічної інформації. Вважаємо, що журналістська освіта повинна бути максимально орієнтована на практичні аспекти, і вивчення правових механізмів реалізації та захисту своїх прав повинне бути на належному рівні. Позитивним явищем було б запровадження окремої дисципліни – «Право на доступ до інформації у сучасній Україні», адже найкраща та теорія, яка має практичний зміст, тобто здатна покращити повсякденну практику, запропонувавши якісь інноваційні зміни.

Така увага до права знати покликана насамперед виховати повагу до нього у суспільстві і сприяти активному захисту будь-якого посягання на таке право. Реалізація права на доступ до інформації залежить від того, наскільки особа обізнана з можливостями, які надає йому законодавство і наскільки принципово вона поставиться до відстоювання свого права знати. Знати, щоб діяти.

Наразі для захисту свого права на доступ до публічної інформації законодавством передбачено різні способи:

1) позасудовий спосіб за процедурою адміністративного оскарження дій розпорядника інформації у порядку підлеглості керівнику розпорядника або вищому органу, звернення до омбудсмана (Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини) з відповідною скаргою на розпорядника інформації;

2) судовий спосіб шляхом оскарження рішень, дій чи бездіяльності розпорядника публічної інформації до національного суду шляхом подання позову відповідно до норм Кодексу адміністративного судочинства України, у разі вичерпання усіх національних засобів юридичного захисту, зокрема, судових, – звернутися до Європейського Суду з прав людини про порушення державою гарантованого Конвенцією права.

Як свідчить офіційна статистика Кабінету Міністрів України, найчастіше особи користуються позасудовими способами захисту свого права. Причин цьому може бути кілька – спрощена процедура, мінімум затрат часу та безоплатність. Натомість судова тяганина пов’язана із витратами значних коштів для подачі позову, і основне – для сплати авансового внеску для пред’явлення судового рішення до виконання.

Вважаємо, що наразі існує потреба у вдосконаленні законодавцями існуючого механізму захисту, а саме:

– знищити майновий фільтр: переглянути розмір судового збору за подачу позову про захист права на доступ до інформації та розмір авансового внеску, що сплачується за пред’явлення такого рішення до виконання;

– внести зміни до законодавства щодо притягнення винних осіб до відповідальності, а саме декриміналізувати статтю 171 КК України «Перешкоджання законній професійній діяльності журналістів» для забезпечення невідворотності покарання винних осіб шляхом притягнення до адміністративної відповідальності, що значно ефективніше;

– внести ряд правок до КУпАП щодо процедури притягнення до відповідальності (продовження строку) та суб’єктів відповідальності;

– створити незалежний наглядовий орган у сфері доступу до публічної інформації (Інформаційний комісар) з тим, щоб забезпечити здійснення моніторингу та притягнення до відповідальності порушників.

Вирішення цих питань сприятиме розбудові в Україні інформаційного простору, забезпеченню відкритості та прозорості влади, що створить ефективні механізми реалізації гарантованого Конституцією України права людини на доступ до інформації і допоможе також журналісту виконувати свій професійний обов’язок належним чином.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Аналітична довідка за результатами проведеного Держкомтелерадіо моніторингу інформаційного наповнення офіційних веб-сайтів органів виконавчої влади у першому півріччі 2018 року : [Електронний ресурc]. – Режим доступу : http://comin.kmu.gov.ua/control/uk/publish/article?art_id=147350&cat_id=112507.
2. Ганжа Л. Як (не) відповідати на інформаційні запити: 5 шкідливих порад / Л. Ганжа : [Електронний ресурc]. – Режим доступу : https://www.pravda.com.ua/articles/2016/05/8/7107539/.
3. Головенко Р. Відстоюєш своє право на доступ до інформації? Плати! : [Електронний ресурc]. – Режим доступу : https://imi.org.ua/monitorings/vidstoyujesh-svoje-pravo-na-dostup-do-informatsiji-platy/.
4. Закусило М. Які законодавчі зміни потрібні Україні для ефективного захисту прав журналістів? Думка експертів / М. Закусило : [Електронний ресурc]. – Режим доступу : https://detector.media/community/article/137329/2018-05-08-yaki-zakonodavchi-zmini-potribni-ukraini-dlya-efektivnogo-zakhistu-prav-zhurnalistiv-dumka-ekspertiv/.
5. Конституція України від 28.06.1996 № 254к/96-ВР : [Електронний ресурc]. – Режим доступу : http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80.
6. Кодекс України про адміністративні правопорушення / Кодекс України від : [Електронний ресурc]. – Режим доступу : http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/80732-10/stru#Stru.
7.Кримінальний кодекс України / Кодекс від 5 квітня 2001 року № 2341-III : [Електронний ресурc]. – Режим доступу : http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14#n2420.
8.Про інформацію / Закон України від 02.10.1992 року № 2657-XII : [Електронний ресурc]. – Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2657-12.
9.Про доступ до публічної інформації / Закон України від 13.01. 2011 року № 2939-VI : [Електронний ресурc]. – Режим доступу : http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2939-17.
10. Потенціал застосування новітніх інформаційних технологій у посиленні антикорупційних журналістських розслідувань в Україні : [Електронний ресурc]. – Режим доступу : https://static1.squarespace.com/static/547f3f62e4b0f0d437d8dba8/t/553514d9e4b07041cd97e445/1429542105710/ICT+anti-corruption+tools.pdf.
11. Про порядок висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування в Україні засобами масової інформації / Закон України від 23.09.1997 року № 539/97-ВР : [Електронний ресурc]. – Режим доступу : http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/539/97-%D0%B2%D1%80.
12.Рішення Європейського Суду з прав людини щодо доступу до інформації. Друге видання, виправлене та доповнене / упор., вступна стаття О.М. Павліченко; ГО «Харківська правозахисна група». – Харків: ТОВ «Видаництво права людини», 2017 – 472 с.
13. Садовська А. Л. Посилення гарантій права на доступ до публічної інформації в системі комунікацій між державою та громадянами / А. Л. Садовська: [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.kbuapa.kharkov.ua/e-book/apdu/2013-2/doc/4/07.pdf.
14. Скликання Міжнародної конференції з питання свободи інформації / Резолюція Генеральної Асамблеї Організації Об’єднаних Націй A/RES/59 (I) від 14.12.1946 року : [Електронний ресурc]. – Режим доступу : http://undocs.org/en/A/RES/59(I).
15. Як органи виконавчої влади забезпечували доступ до інформації : [Електронний ресурc]. – Режим доступу : https://www.kmu.gov.ua/ua/gromadskosti/dostup-do-publichnoyi-informaciyi/rezultati-anketuvannya-organiv-vikonavchoyi-vladi-ta-monitoringu-oficijnih-veb-sajtiv/yak-organi-vikonavchoyi-vladi-zabezpechuvali-dostup-do-informaciyi.
16. The Global Right to Information Rating : [Електронний ресурc]. – Режим доступу :  https://www.access-info.org/uncategorized/11353.

Analysis of the latest studies. Scope of the study is reflected in the works of such native scientists as V. Shapoval, R. Pavlenko, V. Telipko, H. Fedorenko, R. Martynyuk, A., A. Heorhitsa and others.

Objective of the study is to analyze the current problems of implementation of the constitutional and legal status of the Verkhovna Rada of Ukraine in relations with the President of Ukraine and the search for ways and means to overcome these problems.

Presentation of the main material of the study. One of the key functions of any parliament is lawmaking, which is why we consider it appropriate to consider the relations between the President and Parliament in this area.
It can be said that mechanism to ensure a formal balance of powers is generally resolved properly in the current Constitution of Ukraine. Another thing is that its insufficient detalization (in terms of legal culture and mentality of domestic politics) has caused possible violation of constitutionally established balance between the branches of power in favor of the President in practice. In particular, it is about the consequences of the absence of indication in Art. 94 of the Main Law what to do if the President, not using the veto in the terms set out in the article, but also not signing the law, will not return it to the Parliament.
The right of the Parliament to override the veto in such circumstances does not counterbalance the possible invasion of the President of Ukraine in the sphere of legislation in the form of veto. Indeed, in these circumstances, nothing (except, of course, morality) does not prevent the President of Ukraine not to sign laws for the unlimited time, with which he (she) fundamentally disagrees. To overcome the actual advantage of the President, incompatible with the principle of separation of powers, over the Parliament in legislation is only possible if to eliminate the source of such advantages. In this case, this would facilitate the introduction of a special procedure for the entry into force of the law to bypass the signature of the President of Ukraine in case of ignoring his (her) respective constitutional requirements. In our view, it is appropriate to apply to such laws, in case of delayed signing by the President, the same approach as to the laws adopted as a result of overriding the veto (cl. 4 of Art. 94 of the Constitution of Ukraine). [10; 149].
The scientists also point out that the Constitution of Ukraine does not provide the motive to return laws to the President of Ukraine to the Parliament [3, 28] that from a formal point of view means the possibility to reject to sign a law not only because of its unconstitutionality, but also for political reasons.
The Constitution of Ukraine does not explain which legal act may be used to execute the returning of the law by the Head of state for reconsideration. Most of the times, as the practice of veto shows, the legal form of the latter are the letters of recommendation of the President of Ukraine to the Verkhovna Rada of Ukraine grounding the need to change certain provisions of the law. The legal literature draws attention to the need to define legal form of the President’s return of laws for reconsideration at the law level, which have been vetoed [1; 17]. Some scientists propose to issue the veto of the President by decree of the Head of Ukraine, since the veto is an act of state and has significant legal consequences [6; 8].
Many disagreements between the Verkhovna Rada of Ukraine and the President of Ukraine also arise within the scope of the inaugural function of the Parliament. Of course, the key question here is associated with the formation of the Cabinet of Ministers of Ukraine and the appointment of the Prime Minister of Ukraine. There may be many conflict situations in the process of appointment of some officials concerned. In particular, if within one month the Verkhovna Rada of Ukraine fails to form a coalition of deputy factions or the Verkhovna Rada of Ukraine will be unable to form the personal composition of the Government within sixty days after the resignation of the Cabinet of Ministers of Ukraine, the President of Ukraine, according to p. 2, Art. 90 of the Constitution of Ukraine, has the right to terminate powers of the Verkhovna Rada of Ukraine. However, Art. 90 of the Main Law contains limitations of early termination of powers of the Verkhovna Rada of Ukraine, namely in the last six months of the term of office of the Verkhovna Rada of Ukraine or the President of Ukraine, as well as Verkhovna Rada of Ukraine, elected by special election, has immunity from such actions for a period of 1 year. Thus, in any of these cases, the President of Ukraine has no right to prematurely terminate the powers of the parliament. In this case, the question arises: what should be the next steps of the President in relation to the Parliament and how will the Cabinet of Ministers of Ukraine function in future, if the Verkhovna Rada of Ukraine expresses distrust to it? These questions are not answered by the Main Law, so scientists propose to necessarily level provide alternatives for the President of Ukraine in this field at the constitutional. In particular, it concerns the formation of the Cabinet of Ministers and the Prime-Minister of Ukraine, if it is not done in a timely manner by the Verkhovna Rada of Ukraine or the possibility of dissolution of the Parliament by the President of Ukraine in case of exhaustion of opportunities to form the personal composition of the Cabinet of Ministers of Ukraine and approve the program and its activities in due time [5; 103].
It should be noted that a bright example in this respect is the Federal Republic of Germany, where despite some limited powers of the Head of the state, he often plays the role of a specific back-up tool of political system that is activated in a crisis and instability and has an opportunity to independantly take appropriate appointments, if the Parliament is unable to do so. Such back-up opportunities of the Head of the state may add some flexibility to the state mechanism and help overcome the political crisis.
In the process of election of the Prime Minister of Ukraine it is important to pay attention to the statement of cl. 9, Article 106 of the Constitution of Ukraine, which indicates that the President of Ukraine «makes the proposal for the coalition of parliamentary factions in the Verkhovna Rada of Ukraine, formed according to Article 83 of the Constitution of Ukraine, to submit the appointment of the Prime Minister of Ukraine by the Verkhovna Rada of Ukraine no later than the fifteenth day following the receipt of such a proposal». It is worth mentioning that the question remains open regarding the imperative nature of the rule that may lead to the violation of the fifteen-day term by the Head of the state to introduce submissions to the Verkhovna Rada of Ukraine on the candidacy of the Prime Minister and this will provoke breach of sixteen-day term (of course not by the will of the Parliament) by representative body to form the Cabinet of Ministers of Ukraine. As a result, the other constitutional provision will come into force, which will provide the right to the President of Ukraine, according to the cl. 2, Art. 90 of the Constitution of Ukraine, to terminate powers of the Verkhovna Rada of Ukraine. We consider it necessary to formulate the Provisions of the Constitution so that the submission of the candidate for the Head of the Government by the President of Ukraine to the Parliament PM’s candidature was the obligation, but not the right of the Head of the state.
It is also important to note that it would be useful if the Verkhovna Rada of Ukraine was not only obliged to form personal composition of the Government, but also would approve the Program of its activity, i.e. passing investiture of the Government. This is important especially due to the fact that this document:
1) is a kind of contract between the Government and the Parliament about their cooperation;
2) defines the main goals of the Cabinet of Ministers as a collegial body composed of both ministers, elected by Parliament by the submission of the Prime Minister and two ministers (Minister of Defense of Ukraine and Minister of Foreign Affairs of Ukraine) that are selected by the President Ukraine.
This Government formation procedure causes some multi-vector nature in its organization and activities. Especially in the case where the relations between the President and the Prime Minister are the relation of «coexistence» (in the case when the political affiliation of the President and the parliamentary majority does not match). In this case, mandatory approval of the Activity Program of the Government will allow to monitor the activities of ministers, mediated by instructions of the Head of the state in his (her) priorities, defense and foreign policy, and will allow for all the supreme government authorities to act with one voice, that is in consolidated and coordinated manner. Although for the period from 1998 to the present time, only five Governments were guided in their work by the Activity Programs of the Cabinet of Ministers of Ukraine, which were approved by the Resolutions of the Verkhovna Rada of Ukraine, it greatly increases the responsibility of the executive branch of government for its activities.
Concerning the appointment of other officials, the President of Ukraine today has no relation to the appointment of the Chairman of the Antimonopoly Committee of Ukraine, Chairman of the State Property Fund of Ukraine and Chairman of the State Committee for Television and Radio Broadcasting. The Draft Law, submitted by the President Poroshenko on June 26, 2014 to the Verkhovna Rada «On Amendments to the Constitution of Ukraine» (concerning the authority of state and local government) No. 4178 is a bright evidence of the fact that they still fail to redistribute the spheres of influence of the Parliament and the President, because cl. 92 p. 1, Art. 106 of the Constitution of Ukraine in this edition stipulates that the President of Ukraine appoints and dismisses the Head of the Antimonopoly Committee of Ukraine.
In addition, under this edition of the Constitution, the President will also dismiss in his sole discretion: Prosecutor General of Ukraine, Head of the Security Service of Ukraine, Head of the Foreign Intelligence Service of Ukraine, Head of the State Bureau of Investigation (cl. 11, 14, 141, 142 p. 1, Art. 106), which would mean a complete subordination of these state authorities to the President. Thus, contrary to the existing parliamentary form of government, the Draft Law «On Amendments to the Constitution of Ukraine» submitted by the President to the Verkhovna Rada by contrast represents a significant expansion of powers of the Head of the state, in particular by restricting the powers of the Parliament and the Government [2].
Also one of the stumbling blocks in relations between the President and the Parliament is the resignation of the Cabinet of Ministers of Ukraine. The current Constitution actually proclaims the principle of responsibility of the Government to the Head of state, but does not provide the mechanism of this responsibility, so the Head of the state has not received the right to influence the procedure for revocation of authorization of the Government. In it, the President of Ukraine participates only indirectly: he has the right to initiate consideration of this issue by the Verkhovna Rada of Ukraine. However, the new edition of the Constitution clearly stipulates that the resignation of the Government is solved by the Verkhovna Rada of Ukraine, but quite natural is the question concerning the dismissal of ministers appointed by the President of Ukraine. Logically, the right to their dismissal could belong to the President himself, the Prime Minister or a coalition of deputy factions. However, the Constitution of Ukraine does not indicate how this should happen. This legislative uncertainty at the time has become a source of conflict between the President of Ukraine, the Government and parliamentary majority [8].
Another equally problematic situation is the implementation of constitutional and legal responsibility of the President of Ukraine. The current Constitution only fragmentary defines the principles of such responsibility, and the procedure of use of impeachment to the Head of state. This procedure is quite complicated and is almost impossible in the real world.
However, the provision of responsibility of the President of Ukraine is important, as it is one of the measures maintaining the legitimacy of the government, so scientists have repeatedly drawn attention to the need for immediate normative regulation of mechanism for implementing the constitutional and legal responsibility to the Head of the state at the legislative level. In domestic legal practice, the procedure of impeachment must acquire as simple design as necessary to become real. [4; 106].
Impeachment is the most common form of political responsibility of the President, after which he (she) loses his (her) title and can be held legally liable as a private individual. The most common grounds for impeachment is violating the constitution and committing serious crimes. [7; 328]. According to Art. 111 of the Constitution of Ukraine, the President of Ukraine may be removed from office by the Parliament by impeachment, if he (she) commits treason or other crime. In our opinion, the legislator should adopt a separate law that would regulate the procedure of impeachment in the part of determining an exhaustive list of grounds to bring to justice the head of the state by impeachment, and which would make it impossible to introduce the occurrence of a political factor in this mechanism on the part of the Parliament.
It is clear that in the procedure of impeachment the Parliament cannot take judicial functions, since it would be going beyond its competence [9; 177]. However, the objective attitude to the President of Ukraine on the part of both the Constitutional Court and the Supreme Court in the procedure of impeachment is questioned [9; 177]. So, we consider it appropriate to form a special quasi-judicial body, whose jurisdiction would include the power to bring senior government authorities and their officials to responsibility, including constitutional and legal.
Since the legal regulation of impeachment does not allow the Verkhovna Rada of Ukraine, if needed, to implement it in practice through a series of fundamental gaps and legal incompleteness, we consider necessary to adopt law on impeachment, which would detail the discharge of the Head of the state from office.
Conclusions. Problems in the implementation of the Verkhovna Rada of Ukraine of its competence in relations with the President of Ukraine are primarily political in nature. This means that virtually all depends on whether the President of Ukraine has a support in the Parliament and whether he is not in confrontation to the coalition that was formed in the Verkhovna Rada of Ukraine. In the event that the President is the representative of the political party that has a constitutional majority in the Parliament, it largely smoothes disputes, which theoretically can arise between these bodies and together with the Cabinet of Ministers they act in harmony to achieve a common goal. In this case the question arises about the necessity to define the status of the opposition and provide it with real levers of control. If the President of Ukraine does not have sufficient support in parliament or of a coalition is unstable, the composition of the Government is the result of the great compromise; this is the reason that is the catalyst for the manifestation of the problems in the implementation of the Parliament of its competence with respect to the Head of the state.
The role of the President in foreign policy, defense and legislation is very important. But, it is significant, and in some cases even necessary, to use the President as the reserve of political capabilities in crisis situations, namely, to give him (her) an opportunity to make the appointment of the Government in a situation where the Verkhovna Rada of Ukraine cannot do it, and there is no possibilities for early termination of its authority or pursuant to a direct prohibition of the Constitution, or because of political expediency.
We also state the need to detail provisions of the Constitution of Ukraine through the introduction of signing laws accepted by the Parliament in the ordinary course of procedure (if the President does not sign and does not return them with reasonable comments) by the Chairman of the Verkhovna Rada of Ukraine.
Impeachment procedure of the Head of the state requires statutory regulation and to some extent reforming, as the one that exists now and is specified by the Constitution of Ukraine is not detailed enough and does not provide full objectivity in attitude to President on the part of the Constitutional and Supreme Court of Ukraine. And a liability of officials for their actions stems directly from the principle of responsibility for their actions to the public and is an important and necessary condition of democracy.

LITERATURE:

1. Holovatenko V. I. Legal Acts of the President of Ukraine: Legal Nature, Status, Functions / V. I. Holovatenko // Law of Ukraine. – 2004. – No. 3. – P. 14-18.
2. Koliukh V. V. Narrowing through Expansion: the Legal Status of the President of Ukraine within the Constitutional Changes. – [Digital resourse]. / V. V. Koliukh. – Retrieved from : http://www.viche.info/journal/4463.
3. Kopieichenkov V. V. Theoretical and Practical Issues of Constitution Interpretation / V. V. Kopieichenkov // Journal of the Academy of Sciences of Ukraine. – 1996. – No. 7. – P. 61-68.
4. Martyniuk R. S. Institute of Impeachment in Ukraine: Defects of Domestic Model / R. S. Martyniuk // Law of ukraine. – 2008. – No. 2. – P. 105-108.
5. Martyniuk R. S. The Principle of Separation of Powers in Modern Ukraine: Political and Legal Analysis. / R. S. Martyniuk. – Ostroh : Publishing house of the national University of Ostroh Academy 2007. – 328 p.
6. Mazur D. V. Acts of Lawmaking of the President in the States with a Mixed Form of Government (General Theoretical Aspect): Author’s abstract of the thesis for the degree of the Cand of Sc. (Law): spec. 12.00.01 / D. V. Mazur. – Kh., 2007. – 20 p.
7. Shemshuchenko Yu. S. Problems of Ukrainian Parliamentarism in Light of Constitutional Reform in Ukraine. / Yu. S. Shemshuchenko // Strategic Priorities – No. 2 (7). – 2008. – P. 99-104.
8. Soroka S. V. Mechanism Analysis of Interaction of the Verkhovna Rada of Ukraine and the Cabinet of Ministers of Ukraine within the Modern Constitutional Development of the State. – [Digital resource]. / S. V. Soroka. – Retrieved from : http://www.dbuapa.dp.ua/zbirnik/2011-02%286%29/11ssvkrd.pdf.
9. Urias Yu. P. Parliamnetary Law of the FRG // Features of the Parliamnetary Law (Foreign Experience) / Yu. P. Urias. – M. : Institute of State and Law Sciences, 1993. – P. 135-178.
10. Zhuk N. A. The Parliament, the President, the Government: through Mutual Restraint to Mutual Understanding. Monography / N. A. Zhuk. – Kharkiv, 2007. – 241 p.

     Key words: parliament, constitutional jurisdiction body, system of checks and balances.

     Problem statement. Establishing the legal statehood, strengthening the principles of rule of law (Constitution) and the need to ensure a real separation of powers and, eventually, constitutional rights and freedoms of an individual in the modern Ukraine actualizes the necessity to study the problem of ensuring apolitical status of the constitutional jurisdiction body in the system of checks and balances [ 3; 124].

     Analysis of the latest studies. Scope of the study is reflected in the works of such native scientists as V. Shapoval, A. Sovhyri, V. Telipka, H. Fedorenko, R. Martynyuk, V. Kovalchuk, Yu. Barabash, and others.

Objective of the study is to analyze the current problems of implementation of the constitutional and legal status of the Verkhovna Rada of Ukraine in relations with the Constitutional Court of Ukraine and the search for ways and means to overcome these problems.

     Presentation of the main material of the study. First of all, we consider it appropriate to draw attention to the issue of normative regulation of the Court’s formation agenda. Verkhovna Rada of Ukraine, as well as President of Ukraine and the Congress of Judges of Ukraine elect a third of the members. However, situation when some of the authorized bodies fail to appoint judges timely remains unregulated. Definitely, it jeopardizes the exercise of their constitutional powers. The history if Ukraine already knows such case, when in October 2005, in connection with the expiration of the nine-year term of office of sixteen judges, the President of Ukraine and the Congress of Judges of Ukraine appointed its quota of judges (in sixes). However, the Verkhovna Rada of Ukraine, which was to appoint four judges, was unable to make these appointments, because most of the people’s deputies avoided voting procedure for political reasons. In such a way, the parliamentary faction, opposing the President of Ukraine, sought to prevent the possibility of viewing amendments as of December 8, 2004 introduced to the Main Law of Ukraine by the newly formed Constitutional Court of Ukraine by request of the President of Ukraine [4; 19]. The activity of the Constitutional Court during 2005 and early 2006 was actually locked and such a precedent is absolutely unacceptable, because the lack of control power may lead to a situation, in which legislative and executive powers would become immune to any control. Therefore, to ensure the real independence of the Constitutional Court of Ukraine in the system of checks and balances, we consider it appropriate to draw attention to a proposal of R. Martyniuk who offers to secure regulations (preferably at the level of the Main Law of Ukraine and in the Law of Ukraine «On the Constitutional Court of Ukraine») concerning the fact that «the judges of the Constitutional Court of Ukraine shall continue to perform their duties until the inauguration of newly elected judges» [3; 124].
Judge of the Constitutional Court of Ukraine assumes the office on the day of taking the oath of a judge of the Constitutional Court of Ukraine during the meeting of the Verkhovna Rada of Ukraine. This procedural point is important, because in 2006 there was a situation, when the people’s deputies blocked taking the oath by newly appointed judges of the Constitutional Court of Ukraine. Scientists propose to resolve this issue by deleting the rule of necessity to take oath when assuming a position from the Law of Ukraine «On the Constitutional Court» or provide the procedure of taking office, when it is impossible to take the oath in the meeting of the Verkhovna Rada by taking the oath in some other place or without taking it [6; 421]. Such reasoning is not entirely justified, because, firstly, the fact of taking the oath by a newly appointed judge allows to bring him or her to responsibility for its violation, and secondly – logically, if the oath is taken exactly in the meeting of the legislative authority, which, according to John Stuart Mill, functions as eyes, ears and voice of the people in a representative democracy. If some contradictions arise concerning individual candidates, then it is necessary to provide mechanism of coordination of contradictions.
It is also important to pay attention to the possibility of the Verkhovna Rada of Ukraine and the President of Ukraine not only to elect but to dismiss judges. If to consider it possible that the dismissal of the Constitutional Court of Ukraine is not carried out on the grounds under Art. 126 of the Constitution of Ukraine, then it clearly denies equal status, independence and balance of all branches of government, violates the system of checks and balances and unduly expands the prerogatives of the Parliament and the President of Ukraine in the sphere of constitutional justice. In fact, it denies the principle of the independence of justice, because the possibility of removing judges can be applied in the event of dissatisfaction with the decision for political reasons. To avoid this situation, we consider it appropriate to provide a clear list of reasons for early termination of a judge of the Constitutional Court of Ukraine or transfer powers to the early termination of office of judges to the competence of the court.
It is also important to note that the possibility of objective attitude to the President of Ukraine not only on the part of the Constitutional Court of Ukraine, but on the part of the Supreme Court of Ukraine in the process of impeachment is increasingly questioned. This is primarily due to the influence of the President of Ukraine on the formation of state bodies. As mentioned, the President of Ukraine appoints 6 judges of the Constitutional Court of Ukraine and also has the ability to dismiss them. Thus, in accordance with the Law of Ukraine «On the Constitutional Court», to decide in a proceeding of a respective constitutional petition of the Verkhovna Rada of Ukraine and provide the necessary conclusions, it is necessary to present votes of not less than 10 judges of the Constitutional Court of Ukraine. As for the Supreme Court of Ukraine, the situation seems simpler, because usually the judges of the Supreme Court of Ukraine are those who have 15 years of experience and have already been elected by the Verkhovna Rada of Ukraine in perpetuity. However, such a position may be assumed by the judge of the Constitutional Court of Ukraine, and this also allows for the President to form the needed team of committed people who will take the decision in favor of the Head of the state for the time necessary. In this case, it is unwise to rely on the impartiality of judges. Indeed, in such circumstances, they cannot carry out their activities independently, and it certainly does not help Verkhovna Rada of Ukraine resolve political crisis that may arise in the state under certain conditions.
It is necessary to pay special attention to question the quality of draft laws adopted recently. The people’s deputies have repeatedly had the opportunity to appeal to the Constitutional Court of Ukraine on the recognition of the unconstitutionality of legal acts of the Verkhovna Rada of Ukraine. In particular, the constitutional ruling on termination of proceedings concerning the unconstitutionality of Acts of Parliament adopted in the premises of the «Ukrainian House» on January 21 and February 1, 2000 (resolution No.2-уп as of June 27, 2000), the court found these acts being beyond consideration, as this question «has a regulational, procedural, political and moral meaning, and decisions made in the «Ukrainian House» are, in fact, a part of the political process» [7]. Some researchers in the field of constitutional law believe that this statement of the Court is at least controversial, and for good reason. They point out that the Constitutional Court of Ukraine as the sole body of constitutional jurisdiction, which provides protection of the Constitution of Ukraine and provides an interpretation of its rules, has exclusive competence to determine the legitimacy (origin and activity) of any constitutionally established authority. And the Verkhovna Rada of Ukraine is entitled by delegated legitimacy based on the fundamental act of the people – the Constitution, so that in certain circumstances it is able to lose it. And just when it acts completely unconstitutional, violating p. 5, Art. 83 of the Constitution of Ukraine, which provides that the procedure of work of the Verkhovna Rada of Ukraine is established by the Constitution and Regulations of the Verkhovna Rada of Ukraine. Therefore, the Constitutional Court of Ukraine, considering its vocation, is entitled with the power not only to establish the legitimacy of the acts of the highest authority in the state, but also its activity [2]. On the decision of the Constitutional Court of Ukraine in case of the procedure of voting and reconsideration of laws by the Verkhovna Rada of Ukraine as of July 7, 1998 No. 11-рп/98, the Court determines that «a people’s deputy of Ukraine has no right to vote for other people’s deputies of Ukraine during the meeting of the Verkhovna Rada of Ukraine» [5; 257-263]. However, this conclusion is no longer applied when considering the submissions of the unconstitutionality of acts of the Verkhovna Rada of Ukraine for this reason. The main reason for rejection of the Constitutional Court to institute proceedings in such cases is the lack of evidence of the presence of the people’s deputies in the courtroom during voting

LITERATURE:

1. Barabash Yu. H. Democracy in System of Values of the Constitutional Order (based on Practice of the Constitutional Court of Ukraine) / Yu. H. Barabash // Bulletin of the Constitutional Court of Ukraine. – 2009. – No.5. – P. 91-92.
2. Kovalchuk V. B. The Role and Place of the Constitutional Court of Ukraine in the System of Government of Ukraine: [Digital resource]. / V. B. Kovalchuk. – Retrieved from : http://naub.org.ua/?p=740
3. Martyniuk R. S. Constitutional Jurisdiction. Problems of the Constitutional Court in Ukraine / R. S. Martyniuk // Political Reform as Viewed by Experts: meaning of Public Consultations. – Kyiv, 2007. – 180 p.
4. Rudyk P. A. Constitutional Reform in Ukraine: Problems and Perspectives / P. A. Rudyk. – Kyiv: Atika, 2006. – 256 p.
5. Ruling of the Constitutional Court of Ukraine as of 27.06.2000 No. 2-уп/2000 : [Digital resource]. – Retrieved from: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/v002u710-00.
6. Sovgyria O. V. Constitutional Law of Ukraine. Complete course: textbook/ O. V. Sovgyria, N. H. Shuklina. – 2nd ed., revised and added. – К. : Yurinkom Inter, 2012. – 544 p.
7. The Constitutional Court of Ukraine: Ruling. Conclusions. 1997-2001 / Execut. edit. Cand. Sc. (Law) P. B. Yevgrafov. – К. : Yurinkom Inter, 2001. – P. 257-263.