Ключові слова: нормативно-правові приписи, всеобуч, інтенсифікація вивчення, обмежена кількість годин, мотивації вивчення дисциплін, лабораторія.

Грищук Микола Володимирович,

кандидат політичних наук,

доцент інституту права ім. І. Малиновського Національного університету „Острозька академія”

Hryshchuk M. The Activities of ‘Civil and Local Self-Government Society’ Laboratory Concerning the Development of Students’ Skills in Creative Integration of Theoretical Issues into Everyday Realia and Challenges of Social Being.

The article depicts the activities of the Laboratory of Civil Society and Local Self-Government which deal with the development of students’ skills in creative integration of theoretical issues into everyday realia, and are aimed at the students who had the courses in Life Safety, Labor Safety Basics, Occupational Safety and Health, Civil Defense. Such kind of work gives graduates the opportunity to become conscientious citizens of the state, fulfill professional tasks taking into account the risks of the outer and inner threats, that cause emergency situations, and the negative consequences.

Key words: regulatory and legal prescriptions, trainings, learning intensification, limited hours, motivation to study, laboratory.

Політика держави щодо вирішення проблем запобігання надзвичайним ситуаціям та їх ліквідації знаходить своє відображення в чинному законодавстві України, яке прямо чи опосередковано регулюється понад 210 нормативно-правовими актами різної юридичної сили. Причому, в останні роки, значний вплив на розвиток законодавства з питань надзвичайних ситуацій має усвідомлення суспільством недопустимості ігнорування ризиків виникнення аварій, катастроф, стихійного лиха з небезпечними для життя та здоров’я населення екологічними наслідками, необхідності бути готовим до реагування на надзвичайні ситуації будь-якого характеру, масштабу, прояву й обсягу завданої шкоди. До цього зобов’язує і лист Ради національної безпеки і оборони України від 2 жовтня 2014 року № 1626/226 [5] щодо стану готовності єдиної державної системи цивільного захисту до роботи в умовах особливого періоду.

Виходячи з цього, особливої ваги набирає ознайомлення жителів України через нормативно-правові приписи та всеобуч з організаційними, економічними, технічними, правовими та іншими засобами захисту населення і територій від небезпечних наслідків аварій, катастроф, стихійного лиха.

Враховуючи вищесказане, керуючись вимогами чинних: Закону України «Про охорону праці» [3], ст. 18; Кодексу цивільного захисту України [4]; Постанови КМУ від 26.06.2013 р. № 444 «Про затвердження Порядку здійснення навчання населення діям у надзвичайних ситуаціях», пп. 5, 19, 20 [9]: Постанови КМУ від 09.01.2014 № 11 «Про затвердження Положення про єдину державну систему цивільного захисту» [8]: п. 7 та додаток 1 – у частині щодо створення і діяльності в МОН функціональної підсистеми навчання дітей дошкільного віку, учнів і студентів діям у надзвичайних ситуаціях (з питань безпеки життєдіяльності) а також нормативно-правового акту з охорони праці НПАОП 0.00-4.12-05 «Типове положення про порядок проведення навчання і перевірки знань з питань охорони праці» [7], п. 2; «Положення про порядок проведення навчання й перевірки знань з питань охорони праці в заставах, установах, організаціях, підприємствах, підпорядкованих Міністерству освіти й науки України» (наказ МОН від 18.04.2006 № 304 [6]: спрямованих на формування культури безпеки життєдіяльності населення України через обов’язкове вивчення в навчальних закладах нормативних дисциплін циклу безпеки: «Безпека життєдіяльності», «Основи охорони праці», «Охорона праці в галузі» та «Цивільний захист». У Національному університеті «Острозька академія» це здійснюється відповідно до Типових навчальних програм цих нормативних дисциплін, затверджених Міністерством освіти і науки України 18.03.2011 р (дисципліни «Основи охорони праці», «Охорона праці в галузі») та 31.03.2011 р. дисципліни «Безпека життєдіяльності», «Цивільний захист» [10]

У структурно-логічній схемі підготовки фахівців НаУОА різних спеціальностей дисципліни «Безпека життєдіяльності», «Основи охорони праці», «Цивільний захист» нині займають важливе місце, що надає можливість випускникам  бути свідомими громадянами своєї держави, вирішувати професійні завдання з урахуванням ризику виникнення внутрішніх і зовнішніх небезпек, що спричиняють надзвичайні ситуації та їх негативні наслідки. Причому цей процес має весь час розвиватися так, як країна завжди потребуватиме зміцнення сфери самовиявлення і реалізації потреб та інтересів вільних індивідів через систему відносин, тобто громадянського суспільства.

З метою засвоєння студентами новітніх теорій, методів і технологій з прогнозування НС (тут і далі НС – надзвичайна ситуація), побудови моделей їхнього розвитку, визначення рівня ризику та обґрунтування комплексу заходів, спрямованих на відвернення НС, перед викладачем цих дисциплін стоїть завдання встановити та використати при навчанні причинно-наслідкові зв’язки з метою інтенсифікації вивчення предметів. Причому врахувати те, що на якість навчання суттєво впливають: обмежена кількість годин, що відводяться на вивчення вищеназваних дисциплін; відмінності і особливості спеціальностей НаУОА та їх професійне спрямування; наявність отриманих у середній школі базових знань з питань БЖД (тут і далі БЖД – безпека життєдіяльності) та ЦЗ (тут і далі ЦЗ – цивільний захист); наявність у студентів мотивації вивчення цих питань.

Враховуючи це, автором було створено лабораторію «Громадянського суспільства та місцевого самоврядування» з постійно діючим при ній студентським науковим гуртком.

Серед питань, які внесені викладачем до концепції навчання дисциплін з охорони праці, безпеки життєдіяльності та цивільного захисту у Національному університеті “Острозька академія” вживаються наступні заходи:

Активізація вивчення дисциплін «Безпека життєдіяльності», «Основи охорони праці», «Цивільний захист» за рахунок підвищення інтересу до самостійної творчої активності через створення фокусних груп при лабораторії «Громадянського суспільства та місцевого самоврядування» за темою: «Середовище проживання членів територіальної громади», що полягає у детальному вивченні та коментуванні статей чинного законодавства та аналізі стану безпеки життєдіяльності, охорони праці і цивільного захисту у окремих галузях, на підприємствах та у населених пунктах. У правовій державі цим має перейматися кожен громадянин. Початок цьому покладено у Кодексі Цивільного захисту де  законодавець у ст. 21 сформулював права та обов’язки громадян у вищеназваній сфері[4]. Треба сказати, що це досить широкі повноваження, завдяки яким громадяни України мають право на: забезпечення засобами колективного та індивідуального захисту; соціальний захист та відшкодування відповідно до законодавства шкоди, заподіяної їхньому життю, здоров’ю та майну внаслідок надзвичайних ситуацій або проведення робіт із запобігання та ліквідації наслідків; медичну допомогу, соціально-психологічну підтримку та медико-психологічну реабілітацію у разі отримання фізичних і психологічних травм. Причому всі вищеназвані пункти будуть виконуватись при умові своєчасного надходження інформації про надзвичайні ситуації або небезпечні події, що на сьогоднішній день не зовсім врегульовано на практиці. Проте і це можна подолати, інструментом примусу тут є прийнятий 13 січня 2011 року Закон України «Про доступ до публічної інформації» [1]. Головне, що дав цей закон, – це Презумпція отримання інформації, тобто право кожного на доступ до інформації, що становить суспільний інтерес. Враховуючи вищесказане завдання викладача показати студентам механізми впливу на місцеву владу для вирішення проблемних питань за рахунок ознайомлення їх з основними положеннями Закону України «Про місцеве самоврядування» де чітко виписані механізми впливу на місцеву владу. Реальний вплив громади на вирішення питань цивільного захисту, безпеки життєдіяльності, охорони праці може бути коли відповідно до закону України «Про місцеве самоврядування ініціюючи розгляд цих питань у органі місцевого самоврядування згідно ст.9 або заслуховуючи звіти відповідних керівників на громадських слуханнях, що регламентується ст.13 вищеназваного закону [2]. Проте розмова з владою та окремими керівниками про не вирішення тих чи інших питань може бути на рівних лише при наявності обґрунтованих претензій. Цьому мають сприяти аналізи студентами реальних нормативних актів підприємств, організацій та установ якими є плани по ЦЗ, Комплексні програм поліпшення охорони праці в галузі, регіоні, населеному пункті. Результат цієї роботи студента залежить від наданих йому викладачем методичних рекомендацій які повинні детально висвітлити етапи підготовки формування таких нормативних актів, його основні розділи, ознайомлення з ними громадськості та проведення громадських слухань з цих питань. Працюючи з цими документами нерідко у студента виникають питання які він може уточнити у викладача за допомогою раніше домовленої системи зв’язку.

Крім того, перебуваючим за кордоном студентам НаУОА надається завдання вивчати ці питання у країнах Європи і Америки та порівнювати їх вирішення з українськими реаліями.

Свої думки та дослідження студенти публікують у наукових статтях «Наукових записках» Лабораторії «Громадянського суспільства та місцевого самоврядування», що враховується у поточному рейтингу студента. Так, за 2013 рік студентами НаУОА різних спеціальностей опубліковано 153 наукових статей, 2014р.–143ст., 2015р. – 35 статей у яких поглиблено досліджено окремі проблемні та життєво важливі питання охорони праці, безпеки життєдіяльності і цивільного захисту.

При лабораторії діє студентський науковий гурток, що упродовж декількох років систематично досліджує важливі питання сьогодення. Звичними стали настановні співбесіди, круглі столи, відкрите обговорення проблем що мають місце у середовищі проживання територіальних громад  у вигляді: «Студентського симпозіуму», конференцій, соціологічних опитувань. Дослідження публікацій з цього приводу у комунальній пресі.

Свої думки та пропозиції члени гуртка можуть висловити на засіданні «круглих столів»:

• Бачення проблем студентами практиками; студентами першокурсниками;

– Наша перша наукова робота;

– Охорона праці від теорії до практики;

– Цивільний захист від теорії до практики.

2. Інтенсифікація навчання дисциплін «Безпека життєдіяльності», «Основи охорони праці», «Охорона праці в галузі», «Цивільний захист» за рахунок вдосконалення змісту навчальних матеріалів. Зокрема, розроблено та видано навчально-методичні посібники з вищеназваних дисциплін відповідно до рекомендацій відповідних міністерств і відомств України, що дає можливість студенту опановувати знання, вміння та навички, вирішувати професійні завдання з урахуванням галузевих вимог та підсилює мотивацію щодо вироблення відповідального ставлення майбутнього фахівця до дорученої ділянки роботи. До цього студента спонукає сама побудова навчально-методичного посібника, де використано інноваційні підходи до навчання за рахунок системного підходу, що включає в себе елементи блочного вивчення матеріалу та розгляд його через модель. Крім того, все це поєднується та пристосовується до обраних у даному закладі спеціальностей та особливостей регіону, у якому розміщено навчальний заклад.

Для формування вміння та навичок практичного застосування вивченого матеріалу та здатності приймати самостійні рішення використовуються казусні (ситуаційні) завдання, змодельовані відповідно до потреб вивчення теоретичних положень та їх розв’язання з використанням першоджерел. Це дає можливість створення інтерактивного середовища, яке сприяє розвитку у студентів творчого мислення, уміння вирішувати певні завдання на фоні навчальної обстановки та виробленню практичних навиків.

Цьому сприяють завдання щодо розроблення студентами колективних, або індивідуальних проектів для певного населеного пункту що супроводжуються соціологічними дослідженнями:

• «Моє екологічно чисте та безпечне місто»;
• Щодо вивчення стану поінформованості громадян про небезпеку, що може виникнути, та захист від надзвичайних ситуацій природного та техногенного характеру;
• Інформаційне забезпечення членів територіальних громад органами місцевого самоврядування»;
• Дослідження галузевих, регіональних та місцевих програм поліпшення стану безпеки, гігієни праці та виробничого середовища.

Лабораторія «Громадянського суспільства та місцевого самоврядування» має і ряд інших напрямків роботи. Зокрема участь у розроблені та рецензування нормативно-правових актів.

Зокрема, співпраця з «Фаховою майстернею для міських /селищних голів міст-членів Рівненського регіонального відділення Асоціації міст України». Розроблення для потреб вищеназваного об’єднання:

– інструкції з діловодства в органах місцевого самоврядування;

– розроблення доповнення до статуту територіальної громади: розділ:«Органи самоорганізації населення»

На пропозицію комітету Верховної Ради України з питань державного будівництва та місцевого самоврядування було прорецензовано проекти законів України: «Про громадські ініціативи» та «Про громадські слухання»

Підсумовуючи вищесказане, слід відмітити, що застосування окремих інноваційних підходів до вивчення дисциплін «Безпека життєдіяльності», «Основи охорони праці», «Охорона праці в галузі», «Цивільний захист» у Національному університеті «Острозька академія», а також залучення студентів до співпраці у лабораторії «Громадянського суспільства та місцевого самоврядування»  дало можливість посилити інтерес студентів до вивчення вищеназваних дисциплін, а тому питання покращення організації та вдосконалення навчання є досить актуальне та потребує постійної уваги викладачів вищих навчальних закладів.

ЛІТЕРАТУРА

1. Закон України «Про доступ до публічної інформації» [Про доступ до публічної інформації: Закон України від 13 січня 2011 р. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/2939-17].
2. Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні» [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/280/97-%D0%B2%D1%80.
3. Закон України «Про охорону праці» (21.11.2002 № 229-ІV): [Електрон, ресурс]. – Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/2694-12.
4. Кодекс цивільного захисту України.: [Електрон, ресурс]. – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/5403-17).
5. Лист Ради національної безпеки і оборони України від 2 жовтня 2014 року № 1626/226.
6. Наказ МОН від 18.04.2006 № 304: [Електрон, ресурс]. – Режим доступу : http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/z0806-06).
7. НПАОП 0.00-4.12-05 «Типове положення про порядок проведення навчання і перевірки знань з питань охорони праці»: [Електрон, ресурс]. – Режим доступу : http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/z0231-05.
8. Постанови КМУ від 09.01.2014 № 11 «Про затвердження Положення про єдину державну систему цивільного захисту»: [Електрон, ресурс]. – Режим доступу : http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/11-2014-%D0%BF.
9. Постанови КМУ від 26.06.2013 р. № 444 «Про затвердження Порядку здійснення навчання населення діям у надзвичайних ситуаціях», пп. 5, 19, 20: [Електрон, ресурс]. – Режим доступу : http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/444-2013-%D0%BF;
10. Типові навчальні програми нормативних дисциплін, затверджених Міністерством освіти і науки України 18.03.2011 р . (http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/MUS15330.html).

Статья посвящена исследованию проблем местного самоуправления в вопросах реализации права  териториальных громад на осуществление местного самоуправления. Использование для этих целей форм реализации права на участие в местном самоуправлении регламентированных Конституцией и законами Украины. Внедрение опыта создания ГРЦ (гражданского ресурсного центра). Организация работы в этом вопросе соответствующих советов и должностных лиц.

The article deals with the problems of local governments while trying to accomplish the right to govern in a community. The author implies about the forms of realization of the right to govern which are brought into by the Constitution and laws of Ukraine. The activities of corresponding councils and officials are being stated.

Функціонування місцевого самоврядування в Україні, його виклики та досягнення по різному оцінюють фахівці-науковці та практики. Проте зрозуміло чітко, що місцеве самоврядування не стало ще об’єднуючою і керівною силою місцевого життя і для цього є ряд та перешкод про які варто повести розмову.

Керуючись визначенням місцевого самоврядування у Конституції України, законі України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21.05.1996 [3] його слід розуміти як гарантоване державою право та реальну здатність територіальної громади безпосередньо, або через вибрані сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі комітети вирішувати питання місцевого значення в межах конституції та законодавства України.

Треба відзначити, що зі сторони держави у питанні гарантування функціонування місцевого самоврядування зроблено чимало: створена, практично з нуля, відповідна законодавча база про що свідчить: розділ XI Конституції України [8] та закони України: «Про місцеве самоврядування в Україні» [3]; «Про органи самоорганізації населення» [4]; «Про службу в органах місцевого самоврядування» [5] «Про статус депутатів місцевих рад» [6] та ряд ін.

Крім того, держава в останні роки досить дієво підтримує органи місцевого самоврядування у фінансовому плані. Мається на увазі дотації депресивним територіям якими за останній десяток років, при відсутності ефективного контролю зі сторони територіальних громад, стала більшість населених пунктів. Хоча, здавалося б, добра справа підтримки населених пунктів формує на місцях споживацькі настрої і впевненість у тому, що як би погано не працювали на місцях, а на заробітну плату гроші все одно дадуть з державного бюджету. В той же час роками нічого не робиться по відновленню раніше зупинених підприємств, об’єктів комунальної власності та створенню нових робочих місць, що дало б надходження у місцевий бюджет через податки на прибутки громадян. Масовим стало явище, керуючись одноразовим прибутком, продажу, за необдуманих рішень рад, дохідних для бюджету об’єктів таких як: ринки, готелі, ритуальні підприємства, об’єкти соцкультпобуту.

Протистояти цьому можна і потрібно силами територіальної громади, використовуючи надані чинним законодавством форми участі громадян у місцевому самоврядування.

В першу чергу це використання колективних форм реалізації громадянами права на участь у місцевому самоврядуванні. Мається на увазі висловлення своєї думки про незадовільну роботу виборної посадової особи або органу на зборах за місцем проживання, мітингах, походах, демонстраціях. Детально розібратися із станом справ можна і треба членам територіальної громади за допомогою таких важелів як: місцеві ініціативи, адже згідно ст. 9 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» [3] члени територіальної громади мають право ініціювати розгляд у раді будь-якого питання віднесеного до її відання. Порядок внесення визначається радою або статутом, підлягає обов’язковому розгляду на відкритому засіданні за участю ініціативної групи та обнародується. Крім того, ст.13 вищеназваного закону регламентує питання громадських слухань у вигляді звітів посадових осіб місцевого самоврядування про вирішення тих чи інших проблем, зустрічей з цього приводу з депутатами місцевого самоврядування. Слухання проводяться не рідше 1 разу на рік, пропозиції обов’язково розглядаються органами місцевого самоврядування. Крім того,  вагомим вкладом у вирішення проблемних питань можуть бути і універсальні форми участі громадян у місцевому самоврядуванні коли згідно ст. 40 Конституції України закріплено право направляти індивідуальні та колективні письмові звернення громадян або звертатися особисто до органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб цих органів, які зобов’язані розглянути звернення та дати відповідь, що дає громадянам можливість опосередковано брати участь у визначенні пріоритетних завдань і напрямків роботи органів місцевого самоврядування та контролю за їх діяльністю. Закон України “Про звернення громадян” установив правовий механізм реалізації права на звернення громадян до органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб у наступних формах: питання статутної діяльності органу; реалізації соціально-економічних, політичних прав громадянина і можливі скарги про їх порушення; свої зауваження та пропозиції.

Однак аналіз використання цього права територіальними громадами показує, що у більшості з них ці заходи впливу до виборних органів та посадових осіб не використовуються. Так за 2010-2011 роки своїм правом ініціювати розгляд у раді будь-якого питання віднесеного до її відання (згідно проведеного опитування) скористалися не більше 2% територіальних громад. Щодо громадських слухань то вони у більшості випадків проводились як збори за місцем проживання у яких з 15-20 тис. членів територіальної громади приймали участь 300-500 осіб тих кого на цьому заході хотіла бачити місцева влада, а не тих хто може сказати правду про проблеми і запитати хто винен у бездіяльності. Так недавно проведені так звані громадські слухання, з приводу добудови Хмельницької АЕС, фактично були зустріччю окремих громадян яких ніхто не уповноважував від імені усіх жителів вирішувати ці питання. Судіть самі. Люди яким надаються повноваження висловлювати думку більшості жителів населеного пункту на громадських слуханнях повинні отримати ці повноваження на первинних зборах жителів вулиць, будинків, кварталів, районів міста. Їх повноваження повинні підтверджуватись відповідними протоколами первинних зборів. Хіба про це не знали організатори громадських слухань, чи вони складаючи нормативні акти про проведення таких заходів спеціально не продумували норми представництва членів територіальних громад з метою проведення таких заходів лише для звіту у невеликих підзвітних їм колективах комунальних підприємств.

Все це має місце тому, що більшість членів територіальних громад взагалі нічого ніколи не чули про громадські ініціативи та громадські слухання. Це дає можливість окремим укладачам положень «Про громадські слухання» прилаштовувати їх під потреби виборних органів і посадових осіб а не територіальної громади. Так більшість проаналізованих положень про громадські слухання зроблені абияк, не обговорені членами територіальних громад.

Не вирішується сьогодні на місцях і питання функціонування органів самоорганізації населення передбачених законом України «Про органи самоорганізації населення» [4]. Як показало опитування 80 % респондентів взагалі не знають про такі органи. А тому не дивно, що в жодному населеному пункті області, по даних асоціації міст Рівненської області, не створено органи самоорганізації населення. Мало того ліквідовані навіть ті які активно працювали у свій час в м. Острозі, м. Дубно та м. Костополі.

Відповідальність за це цілком лягає на органи місцевого самоврядування та міських, сільських та селищних голів які їх очолюють обов’язок яких донести до кожного члена територіальної громади ази місцевого самоврядування, права і основні положення прийнятих в Україні законодавчих актів з питань місцевого самоврядування. Проте знову ж таки опитування членів територіальних громад, аналіз комунальних і незалежних видань свідчить про те, що ці питання просто замовчуються в пресі. Не розповсюджуються з цього приводу будь-які інформаційні листи про права громадян на місцеве самоврядування. В той же час утворення органів самоорганізації населення може стати надійною опорою та законною інституцією як для залучення найбільш активної частини населення так і для формування проектів та програм місцевого розвитку. Адже типовими напрямками діяльності органів самоорганізації населення є: благоустрій і озеленення; санітарна очистка і утилізація твердих побутових відходів; розвиток комунальної інфраструктури та комунальних інженерних мереж; підвищення якості та створення конкурентного ринкового середовища; наданні комунальних послуг; вдосконалення руху громадського транспорту; ремонт доріг і внутріквартальних територій; вирішення екологічних проблем, облаштування дитячих майданчиків, місць відпочинку і скверів; створення клубів за інтересами; покращення громадського правопорядку та вирішення проблем дитячої бездоглядності.

Невирішення вищеназваних проблем впливає також і на питання трансформації усієї системи життя які досить болісно відбувається в територіальних громадах сіл, селищ, невеликих міст після розпаду СРСР та світової кризи на початку становлення незалежної України.

Системне поле проблем ось уже 20 років створює громадянам низький рівень, або взагалі відсутність, надання послуг; не вирішення земельних питань; зниження або повна відсутність доходів населення; малодоступність до охорони здоров’я та соціального захисту.

В даній ситуації дуже важливою була б планомірна та злагоджена дія рад. Проте, як показує життя, більшість їх неспроможні вирішувати перераховані проблеми. І це при тому, що у більшості населених пунктів наявний ресурсний потенціал який при системному аналізі, з позиції його ефективного і раціонального використання, міг би забезпечити необхідне управління розвитком громади.

Вивчаючи наявний український та зарубіжний досвід щодо мобілізації внутрішніх ресурсів громад для сталого розвитку варто поєднати позитивні сторони інституційної реформи з індивідуальними можливостями ресурсів громади, та інтелектуального потенціалу який дасть можливість переосмислити найактивнішою частиною громади цілей, засобів та можливостей розвитку населеного пункту. Ці питання, на сьогодні, не нові в Україні. З 2008 року на Закарпатті почав діяти грантовий проект Програми Добросусідства ЄС Румунія – Україна «Транскордонне партнерство задля сталого розвитку громад». Проект дав можливість створити та перевірити на практиці «Громадський ресурсний центр» розвитку населеного пункту. Дане утворення можна створити в будь-якій громаді села, селища, міста. Причому головне завдання ГРУ взяти на себе інституційне вирішення питань проблеми розвитку села, селища, міста, які з різних причин неспроможна вирішувати місцева рада (недостатність ресурсного і кадрового потенціалу, обсягу повноважень та ін.) Звичайно це можливо лише при умові злагоджених дій ради та ГРЦ які знаходить своє відображення у спільних організаційних зусиллях по мобілізації людського потенціалу, стратегічному плануванню розроблених проектів розвитку та їх реалізація. Створення ГРЦ є результатом суспільних процесів справжньої самоорганізації активної частини населення громади яка реально вмотивована інтересами розвитку свого села чи селища. Проте ГРЦ не заміняє орган самоорганізації населення, а співпрацює з існуючими, якщо вони, звичайно, наявні. При відсутності сприяють їх створенню.

Загальновідомо, що права людини на місцевому рівні можуть бути найкраще захищені лише в індивідуальному порядку. Завдання ж місцевого самоврядування – це створення умов для забезпечення задоволення матеріальних та духовних потреб більшості громадян, що мешкає на даній території. Ця вимога чітко виписана в Конституції України, де зазначається, що: “Людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю… Утвердження та забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави” [8]. Це конституційне положення має безпосереднє відношення і до місцевого самоврядування, органів і посадових осіб, обов’язком яких є турбота про соціальну справедливість, добробут членів територіальних громад, їх соціальної захищеності. Соціальна функція є центральним магістральним напрямком діяльності місцевого самоврядування, тому що, передусім, воно реалізує повсякденні запити та інтереси населення (Див.: [11, c. 238]) І це є одна із основ місцевого самоврядування, яка базується на визнанні людської гідності, яку вчені трактують як осмислення людиною своїх прав, своєї моральної цінності та поваги до себе. А поняття “гідне життя” має два соціальних витоки: створення умов для праці більшості членів територіальних громад і соціальна підтримка тих громадян, які з тих чи інших причин, що не залежать від них особисто, не в змозі брати участь у продуктивній праці (Більш детально див: [2]).

Цього не можна досягти без реалізації права людини на працю в умовах, що відповідають вимогам безпеки та гігієни; свободу праці; винагороду за працю без будь-якої дискримінації і не нижче встановленого законом мінімального рівня оплати праці; право на захист від безробіття; право на трудові спори та вирішення їх встановленими за законодавством способами, включаючи право на страйки і право на відпочинок (Там само: [8]). Вдосконалення процедур механізму захисту членів територіальної громади сприятиме запровадження інституту місцевого уповноваженого з прав людини [1, c. 19] (Див. про це: [9, c. 166]). Реалізація цих прав безпосередньо залежить від реалізації конституційних положень в організації діяльності органів місцевого самоврядування. Однією із головних сфер їх діяльності є сприяння зайнятості населення.

Крім того, державні органи і органи місцевого самоврядування зобов’язані згідно зі ст. 11 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права забезпечити право кожного члена територіальної громади на достатній рівень життя для нього самого та його сім’ї ( мається на увазі достатнє харчування, одяг і житло), крім того, постійно покращувати умови проживання. А це можна досягти шляхом впровадження кондомініумів і приватного утримання житла, що спонукало б громадян вирішувати повсякденні проблеми не покладаючись цілком на державну систему [13, c. 8-9].

Гарантії свободи суспільства і кожного члена територіальної громади від сваволі органів місцевого самоуправління та державних органів закріплені Конституцією України. Свобода тут характеризується можливістю робити все, що не приносить шкоду іншим. Але відповідно до цього свобода окремої людини не є абсолютною тому, що вона обмежена таким самим станом (свободою) інших людей. Рівність можливостей для всіх – основа свободи.

Кожний громадянин має право вимагати від держави захисту своїх прав і свобод відповідно до наявних міжнародних стандартів та чинного національного законодавства [12].

В Україні згідно зі ст. 32 Конституції гарантується судовий захист прав і свобод кожному громадянинові. Закон України “Про судоустрій України” від 7 лютого 2002 р. передбачає функціонування в системі судів загальної юрисдикції місцевих адміністративних судів, які розглядають адміністративні справи, пов’язані з правовідносинами у сфері державного управління та місцевого самоврядування (справи адміністративної юстиції).

Приводом оскарження може бути рішення і дії (або бездія) органів та посадових осіб органів місцевого самоврядування, а також офіційна інформація, що стала приводом для спричинення дії або прийняття рішення, в результаті яких порушені права і свободи громадян. Громадянам у випадку порушення їх прав гарантується право звертатися до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини. Відсутність результатів на звернення у всі національні засоби правового захисту громадянина дозволяють йому і гарантують право звертатися за захистом своїх прав і свобод до відповідних міжнародних судових установ чи до відповідних органів міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна.

Згідно із Законом “Про місцеве самоврядування в Україні” судовим органам у сфері місцевого самоврядування відводиться подвійна роль: по-перше, це захист від неправомірних дій державних та інших органів влади, посадових осіб, підприємств та організацій, а також громадських об’єднань, юридичних і фізичних осіб; по-друге, контроль суду при вирішенні питань про відповідальність органів і посадових осіб місцевого самоврядування перед населенням, перед державою, а також перед фізичними і юридичними особами.

Особливу роль суд відіграє у гарантіях дії Закону “Про місцеве самоврядування в Україні” і в забезпеченні конституційних прав громадян вибирати і бути обраним в органи місцевого самоуправління. При порушенні цього права суд скасовує незаконний акт органів і посадових осіб та відновлює порушене право.

На сьогодні недостатньо використовуються можливості, надані Законом “Про місцеве самоврядування в Україні”, у сфері захисту місцевого самоврядування шляхом реалізації заходів відповідальності за невиконання питань місцевого значення, прийнятих на місцевих референдумах, зборах, сходах громадян, рішень органів і посадових осіб місцевого самоврядування, прийнятих у межах їх повноважень. Не стало практикою щоденного життя вирішення питань відповідальності органів та посадових осіб перед населенням територіальних громад.

Семінари, конференції, слухання з питань місцевого самоврядування, виступи міських голів та їх неофіційне спілкування все більше свідчать, що окремі з них працюють тими методами і з мірками, з якими прийшли з певної галузі виробництва, не знаючи, а можливо, і не бажаючи знати основні проблеми діяльності місцевої влади. В цьому плані позитивно-показовим є зарубіжний досвід.

На нашу думку, сучасний міський голова повинен зосереджувати свою увагу на вирішенні проблем публічної діяльності, тобто формуванні іміджу керівника та виконкому, вміло поєднуючи дипломатичну та комунальну політику, будувати добросусідські стосунки і зв’язки з усіма суб’єктами впливу на території населеного пункту, максимально приділяти увагу розв’язанню назрілих питань економічно-соціального розвитку; регулюючій діяльності або зміні норм, що склалися під тиском певних ситуацій, причому відмовитись від адміністративних методів і впровадження системи відповідних стимулюючих чинників для розвитку господарської та підприємницької діяльності; організації адміністративної роботи в співпраці з апаратом виконкому, відомствами і службами для забезпечення процесів функціонування міських систем; кооперації владних, економічних, організаційних, матеріальних, інтелектуальних та ін. ресурсів у загальноміську програму або проект.

Виходячи з вищесказаного, сучасний міський керівник у здійсненні управління повинен цілеспрямовано відходити від методів адміністрування, які застосовуються в основному при реалізації стратегії збереження єдності та однорідності уже сформованих типів організації та господарювання. (радянський метод). Освоювати метод проектної діяльності як високоефективний при багатогранності суб’єктів діяльності і людських особливостях, що несуть у собі різні зразки культурних форм життєдіяльності і його використовують там, де ситуація не зовсім визначена, тобто в динамічних демократичних системах. Організація діяльності в такому разі будується на принципі сумісності, який розглядається як універсальний засіб, і в одному випадку він проявляється як організаційний, в другому – як інтелектуальний, а в третьому як інвестиційний. Мається на увазі, що в процес проектування включаються представники зацікавлених діяльних груп населення, і в їх взаємодії, як правило, і знаходяться необхідні для реалізації проекту ресурси. Крім того такий підхід розширює спосіб представництва громадських та політичних сил, що знімає проблему ізольованості органів влади при прийнятті рішень та дефіциті інвестицій. (Див., наприклад [7, c. 49-52]).

Соціальні, технологічні, екологічні й економічні структурні зміни ставлять перед територіальною громадою комплексні завдання, які варто вирішувати не тільки шляхом інвестицій, але і часто шляхом зміни свідомості і ставлення до проблеми (Див., наприклад: [7]). В нових умовах перед радою постає завдання – добитися від населення розуміння і сприйняття необхідності та важливості проведення реформ і розв’язання важливих завдань. Як приклад, можна навести створення в місті умов для дбайливого ставлення до дітей, боротьбу з безробіттям молоді, піклування про людей похилого віку, інтеграцію нових переселенців, іноземців і біженців, економію електроенергії, безпеку руху тощо. Необхідно, перш за все, визначити актуальність рішення, тобто, наскільки воно потрібне і важливе у даний момент і на даній території, встановити адресатів, виявити можливу реакцію керованої системи на його появу, передбачити можливі негативні наслідки. Тому доцільно за порадою звернутися до тих, на кого це рішення буде розраховане. Це може бути реалізовано відповідним органом шляхом звернення до громадян через засоби масової інформації з пропозицією надсилати листи, зателефонувати і висловити свою позицію. Цінний досвід з цього питання є у Німеччині, де рада у рамках спеціального «часу питань» надає можливість ставити будь-які запитання з проблем місцевого життя, виступати з пропозиціями або ініціативами [10, c. 17, c. 93].

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ:

1. Батанов О.В. Основні напрями і види діяльності територіальних громад: проблеми класифікації // Вісник Одеського інституту внутрішніх справ. – 1998. – № 4. – С. 19.

2. Борецька Н.П. Соціальний захист населення на сучасному етапі стан і проблеми. Монографія. – Донецьк: Янтар, 2001. – 352 с.

3. Закон  України «Про місцеве самоврядування в Україні від 21.05.1997 р. – № 280/97-ВР // www.rada.Kicy.ua

4. Закон України «Про органи самоорганізації населення» 11.07. 2001р. www.rada.Kicy.ua

5. Закон України «Про службу в органах місцевого самоврядування» від 07.06. 2001р. №2493.ІІІ. / www. rada.Kicy.ua.

6. Закон України «Про статус депутатів місцевих рад» 2002 р. www. rada.Kicy.ua.

7. Кириленко О.П. Місцеві бюджети України (історія, теорія, практика). – К.: НІОС, 2000. – 384 с.

8. Конституція України // Відомості Верховної Ради України. – 1996.– № 30; № 141.

9. Корпань О.В. Світовий досвід організації місцевого самоврядування // Правова держава: Щорічник наукових праць Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України. – Вип. 11, – 2000. – С. 160 – 166.

10. Местное самоуправление в Германии (на примере Положения об общинах земли Баден-Вюртемберг). / Пер с нем. Р. Кунце. – М.: ДЕ-ЮРЕ, 1996. – С. 17, 93.

11. Мишин А.А. Конституционное (государственное) право зарубежных стран. – М.: Белые альвы, 1996. – С. 238.

12. Міжнародне публічне право // Збірник документів. – Т.1. – М.: Юристь, 1996.

13. Поліпшення якості обслуговування у житловому секторі і стимулювання муніципального розвитку // Вісник Фонду Євразія. 1998. – № 5(10). – С. 8-9.

14. Романішин О. Стратегія планування економічного розвитку Миколаївського регіону // Аспекти самоврядування. 2003. – № 1(17). – С. 49-52.