Ядерна енергетика залишається однією з пріоритетних сфер у формуванні світової політики. Однак, використання ядерного потенціалу не в мирних цілях може спричини кризу між державами, що становитиме загрозу для всієї планети. Ядерна програма Ірану має ресурси суттєво змінити конфігурацію сил на міжнародній арені, тому держави-лідери намагаються контролювати таку політику Ірану. Водночас, неузгодженість їхніх позицій також вплине на ядерну політику ІРІ. Тому необхідно проаналізувати та порівняти позиції США та ЄС щодо іранської ядерної програми.
Метою статті є порівняти позиції США та ЄС щодо ядерної програми Ірану після підписання Спільного всеохоплюючого плану дій (JCPOA).
Теоретичним підґрунтям для досліджуваної теми стала нормативно правова база, а саме національні стратегії, стратегічні договори, двосторонні договори, звіти, а також інтерв’ю та промови лідерів ЄС та США. Крім того, були використані аналітичні статті Стокгольмського міжнародного інституту дослідження миру та провідних фахівців з Ірану, Ізраїлю та США.
Сполученні Штати Америки та Європейський Союз сьогодні є найпотужнішими представниками демократичного світу, які фактично разом чи окремо в змозі контролювати та впливати на міжнародні процеси. І якщо десь ситуація виходить з-під контролю, вони за допомогою політичних механізмів намагаються її врегулювати. Досить часто вони мають спільну мету, але механізми її реалізації можуть відрізнятися, так само як і інтереси та цілі. Прикладом таких розбіжностей є ядерна програма Ірану. Обидва суб’єкта міжнародних відносин мали на меті призупинити розробку ядерної програми, однак на шляху до цієї мети виникала низка суперечностей. Не узгодивши ці проблемні аспекти тоді, сьогодні, вже після підписання Спільного всеосяжного плану дій (JCPOA) у 2015 р., позиції США та ЄС щодо ядерної програми Ірану починають відрізнятися. Однак, потрібно визначити наскільки вони відмінні, чи між ними є все-таки щось спільне. При порівняльному аналізі необхідно визначити причини, що впливають на формування такої позиції та вивчити нормативно-правові документи двох акторів міжнародних відносин, тобто офіційну реакцію на дії або бездіяльність Ірану після 2015 р. Крім того, визначити позиції лідерів щодо ядерної програми Ірану та врахувати різку зміну риторики США після обрання нового президента у 2016 р.
Хоча США та ЄС є демократичними державними утвореннями, але позиції щодо конфліктних регіонів досить відрізняються через низку чинників сформованих впродовж десятиліть: інтереси, рівень присутності в регіоні та залежність від регіону.
Співробітництво з Іраном та мета підписання JCPOA повністю залежить від інтересів США та ЄС на Близькому Сході. Зацікавленість США та ЄС у регіоні Близького Сходу суттєво відрізняється. США, на відміну від ЄС, претендують на лідерство в регіоні, тому їм важливо зберегти свій вплив в регіоні в тому числі повернути контроль над Іраном. Після розпаду біполярної системи США послабили свої позиції. Конфронтаційні відносини з більшістю держав регіону спричинили появу нових акторів Росії та Китаю на Близькому Сході. Зважаючи на це, США намагаючись унеможливити співробітництво Ірану з Росією та Китаєм, ініціюючи санкційну політику, яка не тільки знизить розвиток двосторонніх відносин з Іраном, а й також послабить його економічне зростання.
ЄС, своєю чергою, немає таких геополітичних амбіцій. Такий вплив на регіон Союз втратив ще після процесу деколонізації. У регіоні Близького Сходу ЄС акцентує увагу на співпраці в економічній та енергетичній сферах та прагне стабілізації. Іран був важливими торговельним партнером ЄС, а саме в енергетичній сфері. Після розпаду біполярної системи РФ, яка була енергетичним партером, не змогла забезпечувати потреби ЄС у поставках енергоносіїв, тому співробітництво з Іраном виявилося найкращим варіантом. Ядерна програма Ірану була швидше всього викликом для ЄС, а не потенційною загрозою. Але тиск з боку США, а також небажання нової війни на Близькому Сході, яка поставить під загрозу їхню енергетичну безпеку, змусили ЄС підтримати США, а згодом взяти участь в переговорну процесі [8].
Також, не зважаючи на нові тенденції в енергетичній сфері: зростання ролі ядерної енергетики чи відновлювальних джерел енергії, використання вуглеводнів таких як нафти та газу все-таки займають перші позиції, особливо нафти через її доступність у транспортуванні. Тому зацікавленість та присутність США та ЄС досить висока. Якщо нафта цікавить ЄС як імпортера, враховуючи їхню високу енергозалежність від РФ, то у США інтереси набагато ширші. На графіку [див. Додаток А] можемо побачити, що США є першою державою у видобутку нафти, також на графіку можна помітити, що після зняття санкцій видобуток в Ірані зріс, тому на міжнародній арені з’являється конкурент для США. Високий видобуток ще у КСА, Іраку, Китаю та Росії, однак, КСА є головним політичним партнером США в регіоні, Ірак потребує суттєвого інвестування, щоб відновити потужність видобутку, Китай же є імпортером американської нафти з 2015 р., а Росія через свою окупаційну політику знижує привабливість. Тому враховуючи енергетичний потенціал Ірану та його конкуренцію в регіоні з КСА, він є прямим конкурентом США. Зняття санкцій з Ірану – це рішення для США, якщо вони себе позиціонують як держава арбітр та лідер на міжнародній арені, однак загрожує політичним та економічним інтересам через посилення ролі ІРІ [21].
Щодо ЄС, то ситуація абсолютно інша. Він зацікавлений у співробітництві з Іраном, щоб зменшити поставки нафти з РФ, яка все ще є основним експортером. Наприклад, німецькі компанії оголосили про плани інвестувати близько 12 мільярдів доларів в іранські інфраструктурні та нафтові проекти, у тому числі 6 мільярдів євро у будівництві нафтохімічних установок на півдні Ірану. За даними дослідницького департаменту Торгово-промислової палати Ірану, торгівля з ЄС зросла удвічі за перші сім місяців 2017 року до 13,1 млрд. євро [5]. Отже, причини співпраці суттєво відрізняються, що впливає на причини початку переговорного процесу з ІРІ.
Якщо США ініціювали переговорний процес через нову політику щодо регіону і намагалися вирішити проблеми за допомогою дипломатії та м’якої сили, оскільки за допомогою військової сили не зовсім вийшло, враховуючи ситуацію з Іраком, то ЄС навпаки переслідував економічні цілі і виступав у цьому переговорному процесі як посередник. ЄС намагався диверсифікувати енергопостачання, включаючи в свою систему Іран, відновити торговельну спроможність. Тобто, мета укладення угоди у 2015 р. була спільною, інтереси, які держави хотіли реалізувати суттєво відрізнялися. Після підписання угоди інтереси обох акторів залишилися такими ж, однак США змінили механізми їх реалізації.
Зокрема, варто зазначити, що дипломатичні відносини між США та Іраном розірвані ще у 1979 р., а також немає обміну дипломатичними представництвами, на відміну від ЄС, де відносини офіційно встановлені, як на рівні держав, так і на рівні ЄС як організації. Тому, відповідно, на нормативно-правовому рівні взаємини між ЄС та Іраном будуть розвинуті набагато більше і відповідно позиція щодо ядерної програми буде визначена чіткіше.
Якщо розглядати нормативну-правову базу, то позиція США щодо ядерної політики Ірану частково визначається в Стратегіях національної безпеки США від 2 лютого 2015 р. та від 18 грудня 2017 р. Також реакцію на поточні події визначають офіційними зауваженнями та нотатками. Однак, немає стратегічного документа про співробітництво чи офіційного урядового положення щодо бачення політики Ірану, на відміну від ЄС. Своєю чергою, нормативно-правова база ЄС щодо Ірану досить потужна. Зокрема, основоположним документом, який виданий Європарламентом у червні 2016 р., є «Стратегія ЄС у відносинах з Іраном після підписання Спільного всеохоплюючого плану дій». Також висновки Ради щодо ядерної програми Ірану, знаття санкцій, Декларації Верховного представника щодо діяльності Ірану після підписання угоди, та інші робочі документи. Тобто можна стверджувати, що нормативно-правова база, яка стосується ядерної програми Ірану набагато потужніше представлена в ЄС. Однак, щоб зробити детальніший аналіз необхідно розглянути позиції висвітлені в цих документах.
Позиція США щодо ядерної програми Ірану затверджена в Національній стратегії США від 2 лютого 2015 р., яка була укладена ще до підписання угоди (підписали угоду 14 липня 2015 р.) [9]. Але і там уже зазначається, що майбутня угода – це досягнення усіх сторін, а ядерна програма повинна нести виключно мирний характер і США будуть особисто за цим спостерігати. Згодом після п’ятьох місяців від підписання угоди видали Оновлений звіт щодо реалізації плану, де в черговий раз підтримали підписання угоди та її імплементацію [4]. Через рік після підписання угоди було опубліковано нотатку з річниці виконання плану дій, в якій Держсекретар Дж. Керрі повністю підтвердив виконання умов угоди, і зауважив, що угода складена таким чином, що унеможливлює будь-яке порушення [20]. Президент Б. Обама також зазначав про ефективність та дієвість підписаного плану дій [19]. Адміністрація президента Б. Обами підтримувала угоду від початку і до кінця свого терміну, адже саме вона ініціювала підписання угоди і за її підтримки розпочалися переговори та цією адміністрацією була вироблена досить вдала стратегія поведінки з Іраном, що принесла бажаний результат. Президент настільки підтримував Іран, що зняті санкції з Ірану передбачали б появу потужного конкурента для США на енергетичному ринку, але напевно політична мета все-таки виявилася дорожчою.
ЄС повністю підтримував таку політику США, адже Іран потужний торговельний партнер ЄС і відновлення співробітництва позитивно вплине на економіку Союзу. Одразу після підписання JCPOA Рада ЄС відновлює співробітництво з Іраном в усіх сферах, у тому числі з цивільної ядерної енергетики. США, у свою чергу, не поспішають відновлювати дипломатичні відносини, все-таки дотримуючись настороги щодо майбутнього Ірану. Також ЄС починає детально моніторити ситуацію щодо ядерної програми Ірану [6]. На початку 2016 р. скасовують певні обмеження щодо Ірану накладенні ще у 2013 р. [12]. Незважаючи на поступки США у іранському конфлікті, ЄС всеодно підтримують Іран набагато більше та іноді ігнорують інформацію про порушення Іраном домовленостей. Однак, щодо зняття санкцій, то США та ЄС зробили це одночасно 17 січня 2016 р., що все-таки показало загальну узгодженість їхній позицій на той час.
На відміну від США, ЄС створюють спільний документ «Стратегія ЄС у відносинах з Іраном після підписання Спільного всеохоплюючого плану дій», у якому детально планують майбутню політику щодо Ірану, окремо виділивши ядерну безпеку. У цьому розділі ЄС підкреслює важливість розвитку ядерної енергетики в Ірані, але і вказує на проблеми, що можуть виникнути, якщо Іран не буде дотримуватися плану дій. Також розробляє низку заходів щодо заохочення Ірану в розвитку мирної атомної енергетики [3]. США навпаки уникають таких поступок, з чого можна в черговий раз зробити висновок, що позиція ЄС щодо Ірану набагато прихильніша, навіть, не зважаючи на те, що саме США стали ініціаторами укладення плану дій.
ЄС так само як і США видали Декларацію Високого представника щодо річниці від підписання Спільного всеохоплюючого плану дій від 14 липня 2016 р., але, на відміну від США, які тільки підтвердили свій контроль над ядерною програмою і зазначили про дії США в разі порушення плану, ЄС навпаки запевнив Іран про продовження співробітництва та навіть про відкриття регіональних представництв [13]. Упродовж 2016 року було видано ще низку заохочувальних документів з боку ЄС. За півтора роки після підписання угоди, позиції США та ЄС щодо ядерної програми фактично були незмінними – розвиток атомної енергетики виключно у мирних цілях. Однак, з обранням нового президента США ситуація змінилася.
Ще під час перевиборчої кампанії Президент Д. Трамп займав досить різку позицію щодо ядерної програми Ірану, але панувало таке припущення, що це лише піар-кампанія спрямована проти Г. Клінтон. Адже саме вона є одним із активних лобістів JCPOA, оскільки брала участь у переговорному процесі у 2013 р. як Держсекретар. Однак, після інавгурації риторика не змінилася. Спочатку, крім різкого засудження не було офіційних дій щодо зміни зовнішньополітичного курсу щодо Ірану. Д. Трамп називав угоду з Іраном «ганебною» навіть на зустрічах із європейськими лідерами. Згодом, коли департаменти запрацювали на повну силу, у квітні 2017 р. було проведено огляд політики щодо Ірану, у якому зазначалося, що Іран є світовим лідером із фінансування тероризму, а саме Хезболли, Хамазу, військових груп у Сирії, та режиму Б. Ассада, а також порівняли Іран з Північною Кореєю. Такі висновки не задовільнили США, тому через місяць у травні 2017 р. США розширюють санкції проти Ірану, але зберігають ядерну угоду [23].
Незважаючи на позитивну риторику Ф. Могеріні, ЄС також розширює санкції навіть ще раніше 17 квітня 2017 р., але як і США не поширює їх на ядерну програму. Передусім, обидві сторони концентрують свою увагу на інших проблемних питаннях, уникаючи будь-якого натяку на відмову чи замороження ядерної угоди. Хоча риторика обох лідерів дещо відрізняється, але офіційна позиція щодо ядерної програми залишається незмінною – обидва суб’єкта міжнародних відносин підтримують імплементацію угоди.
Згодом політика США щодо ядерної програми – деформується, з одного боку США пом’якшують санкції накладені у минулому, а з іншого – ініціюють введення нових. Зокрема, перші санкції щодо Ірану після підписання Угоди були накладені 17 липня 2017 p. [26], однак у спільному звіті ЄС та МАГАТЕ, підтверджують, що Іран виконує умови передбачені угодою.
Нова політика США іноді видається парадоксальною. Покликаючись на слова Д. Трампа, можна зробити висновок, що політична складова ядерної угоди відповідає інтересам, але економічна навпаки, лише шкодить. Увесь цей час ЄС повністю підтримує імплементацію угоди, що вносить певні суперечності у відносини США та ЄС. Крім того, 14 вересня 2017 р. Адміністрація президента наклала нові санкції на 11 суб’єктів та фізичних осіб що підтримують іранську програму балістичних ракет [22]. У відповідь на це Ф. Могеріні заявила, що JCPOA переогляду чи обговоренню не підлягає і вона не буде змінена [1]. Протистояння загострюється. У наступній заяві від 13 жовтня 2017 р. президент США заявляє, що відмовляється визнавати угоду через невиконання Іраном своїх зобов’язань, однак, не скасовує її та не накладає нові санкції на Іран [18]. Крім того, Конгрес пропонує переглянути певні розділи угоди щодо балістичних ракет, оскільки вони вимагають доопрацювань [24]. Через декілька днів 16 жовтня 2017 р. ЄС видає власну заяву, в якій Спільний всеохоплюючий план дій називають здобутком дванадцятирічної дипломатії і документом, який у змозі гарантувати безпеку в регіоні Близького Сходу. Водночас, не сертифікування плану дій називає порушенням умов угоди і закликає США переглянути своє рішення [10].
18 грудня 2017 р. США видають нову стратегію Національної безпеки США у якій Іран поруч з Північною Кореєю виступає основною загрозою безпеці США через розвиток ядерної програми та фінансування тероризму [15]. Однак, варто зазначити, що спонсорування тероризму виступає набагато більшою загрозою. Тобто, можна припустити, що санкції проти ядерної політики Ірану та ідея розірвати угоду це лише привід, щоб знизити економічний розвиток Ірану до рівня не спроможності фінансувати терористичні організації.
Незважаючи на низку критики, США дослухаються до ЄС, сертифікують угоду, але накладають нові санкції проти Ірану вже 12 січня 2018 р. [25]. ЄС на зустрічі EU3+3 щодо імплементації JCPOA, заявив, що Іран повністю виконує умови угоди відповідно до 8 звітів МАГАТЕ, тому причини щодо змін робочого процесу нема. І вкотре ЄС відзначили, що ця угода сприяє гарантуванню миру та безпеки в регіоні [14]. З такою позицією швидше всього погодився Держсекретар США Р. Тілерсон, однак президент Д. Трамп відстоював іншу позицію. Ймовірно, що однією з причин звільнення Тілерсона є розбіжність поглядів щодо Ірану. Згодом на черговій зустрічі в березні відбувся моніторинг виконання Іраном угоди, де не пролунало різких заяв щодо ядерної програми Ірану. Тобто незважаючи на певні суперечності, імплементація угоди продовжувалася, а представники США подовжували виступати проти імплементації угоди. Прихильники угоди очікували, що Д. Трамп може і не накласти чергові санкції, переогляд яких було заплановано на 12 травня.
Питання угоди з Іраном стало однією з причин загострення відносин між ЄС та США. Тому під час візиту французького президента Е. Макрона до США, а потім канцлером ФРН порушувалося питання не посилення санкцій щодо Ірану 12 травня. Д. Трамп у свою чергу закликав європейські держави змусити Іран виправити недоліки угоди. Крім того, Е. Макрон заявив про напрацювання нової угоди з Іраном над якою вони працювали 6 місяців до того. Однак, дипломати та спеціалісти з обох сторін стверджують, що нової угоди немає, але є проект додатку до старої з врахуванням позиції США. Е. Макрон здійснив політичний маневр, щоб заохотити Трампа не накладати нові санкції [1].
Зустрічі Д. Трампа, Е. Макрона та А. Меркель не змогли відвернути подій, які відбулися на початку травня поточного року та стали приводом до абсолютного деформування значення угоди. Зокрема, ізраїльський прем’єр міністр Б. Нетаньягу 1 травня заявив, що Іран порушує умови угоди, аргументувавши це тим, що їхня розвідувальна служба знайшла незаперечні докази того, що Іран нарощує свою ядерну могутність у значно більших розмірах, ніж це передбачено угодою. Іран прагнув поставити п’ять «хіросімських» бомб на ракетах в рамках проекту під кодовою назвою «Амад», який, можливо, був закритий приблизно в 2003 році. Також він зауважив, що Іран сховав секретну ядерну програму, коли він підписав так звану ядерну угоду в 2015 році. ЄС заявив про необхідність додаткових даних та перевірок і буде продовжувати над цим працювати. А Держсекретар США М. Помпео, отримані дані Ізраїлем назвав, автентичними і заявив, що угода з Іраном побудована на брехні. Відповідно такі дані стривожили Д. Трампа і він заявив, що остаточне рішення щодо Ірану озвучить 12 травня [17]. Однак, 12 травня чекати не довелося, 8 травня Д. Трамп заявив, що США виходять з ядерної угоди з Іраном [11]. Така політика США стала загрозою для існування напрацьованих домовленостей щодо Ірану та викликом для гарантування безпеки на Близькому Сході, а також загрожує енергетичній безпеці ЄС. На цю заяву одразу відреагувала Ф. Могеріні, видавши Декларацію Високого представника від імені ЄС після заяви Президента США Трампа щодо ядерної угоди Ірану (JCPOA), у якій наголосила, що ЄС абсолютно підтримують JCPOA і будуть співпрацювати з Іраном у цьому форматі [7].
Незважаючи на тісне співробітництво між ЄС та США, позиції щодо ядерної програми виявилися абсолютно різними, що ставить під загрозу не лише існування угоди, а й безпеку у світі, враховуючи обстріли між Іраном та Ізраїлем 9 та 10 травня. Однак, можливо на зустрічі у США Д. Трамп, Е. Макрон та А. Меркель все ж вдалося насправді наблизитися до створення нової угоди. Незважаючи на різні інтереси в регіоні, ЄС буде намагатися зберегти чинну угоду до останнього, паралельно розробляючи новий проект до якого будуть залучені Штати. США будуть торгуватися до останнього. Така політика триватиме впродовж тривалого періоду, допоки Іран буде для США конкурентом та загрожувати їхнім національним інтересам, якщо тільки Штати не змінять зовнішньополітичний курс. Крім того, вихід США з угоди не означає зниження їх ролі в її імплементації. Метою адміністрації Трампа є послаблення дії JCPOA або ліквідація взагалі. За допомогою політичного тиску вони можуть досягнути поставленої мети. Адже, Ядерну угоду підписали США, ЄС, Франція, ФРН, ВБ, РФ та Китай. І якщо ЄС, Франція та ФРН не погодять на скасування угоди, то ВБ, яка виходить з ЄС і є чи не найбільшим політичним партнером Штатів та РФ і Китай, які мають складні відносини США і щоб отримати щось більше, можуть обміняти JCPOA на політичні чи економічні поступки, подаровані США. ЄС у цьому випадку може стати реальним викликом для США, оскільки вже помітні наслідки активізації співробітництва з Іраном сприятимуть збільшенню впливу ЄС в регіоні Близького Сходу, що загрожує не тільки інтересам США, а й Росії, Китаю та навіть Великобританії уже поза ЄС. Отже, існує ймовірність, що мирна політика ЄС щодо Ірану може загрожувати їх безпеці, а питання ядерної програми Ірану причиною розбіжностей між США та ЄС.
Проаналізувавши позиції США та ЄС щодо ядерної програми, варто зазначити, що вони відповідно до зовнішньополітичних пріоритетів еволюціонували і змінилися. ЄС продовжують активно підтримувати угоду з Іраном, а США враховуючи зміну курсу після обрання нового президента, змінили свою позицію доволі кардинально. Враховуючи постійне невдоволення умовами, врешті решт, вийшли з угоди. Однак, відкритим питанням залишається проект їхнього майбутнього співробітництва.

Список використаних джерел та літератури
1. ЄС: Ядерну угоду з Іраном не можна переглядати, Deutsche Welle, 2017. URL:http://www.dw.com/uk/єс-ядерну-угоду-з-іраном-не-можна-переглядати/a-40840860 (Last accessed:19.03.2018)
2. A. Mohammed, J. Landay, Macron’s talk of ‘new’ deal with Iran may not, in fact, be new, Reuters, 2018. URL: https://www.reuters.com/article/us-iran-nuclear/macrons-talk-of-new-deal-with-iran-may-not-in-fact-be-new-idUSKBN1HZ0QR?utm_campaign=trueAnthem%3A+Trending+Content&utm_content=5ae4b0cc04d301713c25a94f&utm_medium=trueAnthem&utm (Last accessed:09.05.2018)
3. An EU Strategy for relations with Iran after the nuclear deal, The European Parliament’s Committee on Foreign Affaires. 2016. URL: http://www.europarl.europa.eu/RegData/etudes/IDAN/2016/578005/EXPO_IDA(2016)578005_EN.pdf (Last accessed:19.03.2018)
4. An Update on Progress Toward Implementation Day of the JCPOA, The U.S. State Department, 2015. URL: https://2009-2017.state.gov/secretary/remarks/2015/12/250876.htm (Last accessed:19.03.2018)
5. As U.S. Congress Mulls Nuclear Deal, Iran Builds Up Economic Defensive Shield, Haaretz, 2017. URL: https://www.haaretz.com/middle-east-news/.premium-world-powers-send-stark-message-to-trump-on-iran-sanctions-1.5462830 (Last accessed:24.03.2018)
6. Council conclusions on Iran, European Council, Council of the European Union, 2016. URL: http://www.consilium.europa.eu/en/press/press-releases/2016/01/14/iran-council-extends-suspension-of-eu-sanctions/ (Last accessed:19.03.2018)
7. Declaration by the High Representative on behalf of the EU following US President Trump’s announcement on the Iran nuclear deal (JCPOA), European Council Council of the European Union 2018. URL: http://www.consilium.europa.eu/en/press/press-releases/2018/05/09/declaration-by-the-high-representative-on-behalf-of-the-eu-following-us-president-trump-s-announcement-on-the-iran-nuclear-deal-jcpoa/ (Last accessed:09.05.2018)
8. T. Cronberg, T. Erästö. Will the EU and the USA part ways on the Iran deal?, Stockholm International Peace Research Institute, 2017. URL:https://www.sipri.org/commentary/topical-backgrounder/2017/will-eu-and-usa-part-ways-iran-deal (Last accessed:24.03.2018)
9. International Energy Statistics, U.S. Energy Information Administration, 2017. URL: https://www.eia.gov/beta/international/data/browser/#/?pa=0000000000000000000000000000000000g&c=ruvvvvvfvtvnvv1urvvvvfvvvvvvfvvvou20evvvvvvvvvnvvuvo&ct=0&tl_id=5-A&vs=INTL.53-1-AFG-TBPD.A&vo=0&v=T&end=2017 (Last accessed:09.05.2018)
10. Iran nuclear deal: EU statement on the Joint Comprehensive Plan of Action, European Council Council of the European Union, 2017. URL: http://www.consilium.europa.eu/en/press/press-releases/2017/10/16/iran-nuclear-deal-eu-jcpoa/ (Last accessed:19.03.2018)
11. Iran nuclear deal: Trump pulls US out in break with Europe allies, ВВС. URL: http://www.bbc.com/news/world-us-canada-44045957 (Last accessed:09.05.2018)
12. Iran: Council extends suspension of EU sanctions, European Council URL: http://www.consilium.europa.eu/en/press/press-releases/2016/07/14/hr-declaration-year-anniversary-jcpoa/ (Last accessed:19.03.2018)
13. Iran: Declaration by the High Representative on behalf of the EU on the one year anniversary of the JCPOA, European Council Council of the European Union, 2016. URL: http://www.consilium.europa.eu/en/press/press-releases/2016/07/14/hr-declaration-year-anniversary-jcpoa/ (Last accessed:19.03.2018)
14. Joint Commission of the Joint Comprehensive Plan of Action (JCPOA) to convene on 16 March in Vienna, European External Action Service, 2018. URL: https://eeas.europa.eu/delegations/iran/41175/joint-commission-joint-comprehensive-plan-action-jcpoa-convene-16-march-vienna_en (Last accessed:09.05.2018)
15. National Security Strategy of the United States of America, The White House, 2017. URL: (http://nssarchive.us/wp-content/uploads/2017/12/2017.pdf) (Last accessed:24.03.2018)
16. National Security Strategy, The White House. 2015. URL: http://nssarchive.us/wp-content/uploads/2015/02/2015.pdf (Last accessed:19.03.2018)
17. Netanyahu says files prove Iran lied about nuclear programme, The Financial Times, 2018. URL: https://www.ft.com/content/653affc8-4ca7-11e8-97e4-13afc22d86d4 (Last accessed:09.05.2018)
18. President Trump Delivers Remarks on the Iran Strategy, The White House, 2017. URL: https://www.youtube.com/watch?v=-qmuTWRsNtU (Last accessed:19.03.2018)
19. Remarks by the President at Veterans Roundtable on the Iran Nuclear Deal, The White House. 2015. URL: https://obamawhitehouse.archives.gov/the-press-office/2015/09/10/remarks-president-veterans-roundtable-iran-nuclear-deal (Last accessed:19.03.2018)
20. Remarks on the One-Year Anniversary of the JCPOA, The U.S. State Department. 2016. URL: https://2009-2017.state.gov/secretary/remarks/2016/07/259972.htm (Last accessed:19.03.2018)
21. The Amazing Rise In U.S. Oil Production Demands Policy Support, Forbes, 2018, URL:https://www.forbes.com/sites/judeclemente/2018/02/18/the-amazing-rise-in-u-s-oil-production-demands-policy-support/#609c34a77f20 (Last accessed:09.05.2018)
22. Treasury Targets Supporters of Iran’s Islamic Revolutionary Guard Corps and Networks Responsible for Cyber-Attacks Against the United States, The Department of the Treasury, 2017. URL: https://www.treasury.gov/press-center/press-releases/Pages/sm0158.aspx (Last accessed:19.03.2018)
23. Trump Administration Announces New Sanctions on Iran, The Wall Street Journal, 2017. URL: https://www.wsj.com/articles/trump-administration-to-announce-new-sanctions-on-iran-1495043306?tesla=y&mod=djemCapitalJournalDaybreak (Last accessed:19.03.2018)
24. Trump Vows to End Iran Deal Himself if Congress Won’t Act, The Wall Street Journal, 2017. URL: https://www.wsj.com/articles/trump-wont-certify-iran-is-complying-with-nuclear-deal-seeks-trigger-points-for-sanctions-1507908636 (Last accessed:19.03.2018)
25. Trump waives Iran sanctions for what administration says is last time, The Hill, 2017. URL: http://thehill.com/policy/defense/368748-trump-extends-iran-nuclear-deal?rnd=1515782515 (Last accessed:19.03.2018)
26. U.S. Announces New Iran-related Sanctions, The U.S. State Department, 2017. URL: https://www.state.gov/r/pa/prs/ps/2017/07/272635.htm (Last accessed:19.03.2018)

Додаток А[9]

Динаміка видобутку нафти провідними державами за 2014-2017рр..

Marуna Yakуmchuk
Ostroh, Ukraine

GEOPOLITICAL FACTOR IN THE COOPERATION BETWEEN THE EU AND IRAN IN THE ENERGY SECTOR

The article analyzes the external factors affecting the EU and IRI relations in the energy sector: geopolitical situation, the neighbors, the international situation. The attention is focused on a player in international relations and discussed their stance on Iran’s nuclear program, sanctions. Also singled out the interests of the leaders on the European continent and in the Middle East.
Key words: energy, geopolitics, nuclear program, USA, Turkey, Russia, China.

Марина Якимчук
Острог, Украина

ГЕОПОЛИТИЧЕСКИЙ ФАКТОР В СОТРУДНИЧЕСТВЕ ЕС И ИРАНА В ЭНЕРГЕТИЧЕСКОЙ СФЕРЕ

В статье проанализированы внешние факторы которие влияют на отношения ЕС и ИРИ в энергетической сфере: геополитическое положение, соседи, международная ситуация. Акцентировано внимание на влиятельных субъектах международных отношений и рассмотрены их позиции к ядерной программе Ирана и санкциям. Кроме того выделены интересы государств-лидеров на европейском континенте и в регионе Ближнего Востока.
Ключевые слова: энергетика, геополитика, ядерная программа, США, Турция, РФ, Китай.

Процеси глобалізації та інтеграції спричинили тісне переплетення економік держав не тільки одного регіону, а активізували співробітництво між державами різних регіонів. Причиною розширенню векторів співпраці можна визначити наявність ресурсів та їх ефективна реалізація. Енергетичні ресурси завжди відіграють важливу роль у визначенні партнерів та союзників, однак політичні фактори коригують зовнішню політику. Тому, формуючи національну політику, керівництво держави зважає на політику сусідів, інших партнерів та конкурентів. Такий самий фактор враховують, коли дві держави налагоджують діалог чи розпочинають співпрацю в певній сфері.
Зважаючи на той факт, що досліджувана тема досить актуальна і багато держав зацікавленні в розвитку подій, адже це без посередньо стосується їхньої зовнішньої і внутрішньої політики. Вивченням теми займалися, відомі інформаційні агентства Reuters, The Huffington Post, The Wall Street Journal та іранський Al-Monitor, Інститут Сходознавства РАН Росії, та Турецька Енергетична Фундація, американський науково-дослідний інститут Global Energy Center. Аналітична база обраної теми є досить потужна. Вивчаючи питання, не акцентували увагу на багатосторонньому співробітництві, тобто розглядали лише двосторонній або трьохсторонній формат відносин, що може подати деформовану картину геополітичної ситуації в регіоні.
Метою дослідження є визначити вплив світових енергетичних лідерів на співпрацю ЄС та ІРІ в енергетичній сфері. Реалізація мети сприятиме розв’язанню наступному завданню: проаналізувати як внутрішні реінтеграційні процеси в ЄС вплинуть на відносини з Іраном, а також нова формула співпраці з США, Туреччиною, РФ та Китаєм коригує білатеральні відносини ЄС та ІРІ
Зважаючи на географічне положення Ірану, яке дозволяє йому співпрацювати з багатьма державами, а енергетичний потенціал збільшує кількість торговельних партнерів та суперників. Зокрема, у відносинах ЄС та Ірану можна виокремити два блока держав. Перший прозахідний блок: ЄС, США, Туреччина, другий: Росія, Китай. Проте не можна їх так кардинально розділяти, необхідно враховувати і той аспект, що навіть, не зважаючи на конфлікт в Україні, санкції, конфлікт на Близькому Сході, ЄС імпортує по над 50% російських енергоносіїв, є одним із найбільших торговельних партнерів. США в свою чергу визначає Китай та Росію найбільшими партнерами. Але ця умовна лінія допоможе краще зрозуміти інтереси кожного суб’єкта в регіоні і як вони впливають на відносини ЄС та ІРІ. Крім того, зважаючи на нові тенденції в ЄС – Брексіт та якою буде нова політика ЄС.
США від початку становлення відносин ЄС та ІРІ відгравали роль наставника, який намагався контролювати співпрацю. Саме через ЄС, а точніше Велику Британію, США зайшли на енергетичний ринок Ірану і намагалися там контролювати політику ІРІ. Важливим фактором є те, що США не зовсім вигідно, щоб Іран був потужною енергетичною державою, адже на таке місце претендують самі Штати. Запитання залишається як зміниться політика США-ЄС-Іран, зважаючи на те, що головний лобіст Америки вийшов з ЄС. Крім того, з обрання нового президента в США, позиція держави стала різкішою щодо Близького Сходу [9]. Після зняття санкцій, Обама та Руханні підписали договір, однак нинішній президент розкритикував його і зазначив, що «це найжахливіша угода, яку навіть соромно обговорювати». І згодом 3 лютого 2017 р. накладає санкції проти 13 фізичних осіб та 12 компаній причетних до розробки і випробувань балістичних ракет. На що населення Ірану відреагували бурхливо і знову з’явилися гасла «смерть Америці». Однак, за цим інцидентом не можна зрозуміти, якими ж насправді є відносини США та Ірану і як вони вплинуть на двосторонню співпрацю ЄС та ІРІ. Адже, зовнішньополітичний курс нової адміністрації США ще остаточно не сформований і буде залежати від співвідношення внутрішньополітичних сил в Америці, можливості знаходження балансу між інтересами основних політичних партій США, а також від перспективи згладжування суперечностей всередині самих цих партій. Тому на пряме запитання чи розірве президент Д. Трамп ядерну угоду, він відповів: «Почекаємо, подивимося» [1].
Сам ЄС не зовсім підтримує позицію США щодо спільного всеохоплюючого плану дій щодо ядерної програми. Іран також за офіційними заявами не збирається розривати угоду. Тобто позиція ЄС та ІРІ відрізняється від офіційної риторики Америки [11]. Після зняття санкцій Іран відновив співробітництво не тільки із західним світом, але почав налагоджувати відносини з державами-сусідами. Відбулися візити до Саудівської Аравії, Лівану та Кувейту, головною метою яких було налагодження відносин. Зі своєї сторони США також приділяють значну увагу взаємодії з країнами Затоки і обговорюють можливість створення в близькосхідному регіоні військового союзу на противагу Ірану. Крім того, Вашингтон розпочав переговори з Саудівською Аравією, ОАЕ, Єгиптом і Йорданією, що може свідчити про початок суперництва Ірану та США [3]. Тобто позиція США щодо співпраці ЄС та Ірану залишається незрозумілою, а питання подальших відносин відкритим, оскільки відсутня чітка концепція співробітництва з ЄС, Іраном та державами близькосхідного регіону.
На відносини ЄС та ІРІ безумовно вплине вихід Великобританії з союзу. Зважаючи на той факт, що ВБ лобіювала інтереси США в ЄС. Під час розробки ядерної програми Ірану, до резолюцій РБ ООН, Велика Британія закликала держав-членів спільноти і саму спільноту приєднатися до санкцій слідом за США. Проте, така політика мала вплив частково. В Ірані ж переконані, що Брексіт позитивно вплине на відносини. Впевнені, що Брексіт може закласти підґрунтя для глибшої співпраці в сфері безпеки Брюссель-Тегеран. В останні місяці Іран намагається позиціонувати себе як союзника Заходу в боротьбі з Ісламською державою (ISIS). Однак, офіційна риторика Німеччини дещо інша. Зокрема, для поглиблення відносин не тільки в енергетичній сфері, необхідно узгодити ще багато питань політичного характеру. Таким чином, ЄС без Великобританії сприятиме нормалізації економічних відносин між Європою та Іраном, але ЄС все одно залишатиметься на сторожі [5].
Також необхідно розглянути, які ж відносини будуть між ВБ та ІРІ. Хоча Велика Британія займала кардинальну позицію щодо дій Ірану, проте саме вона чи не найбільше співпрацювала в сфері енергетики, враховуючи історичне минуле. Думки аналітиків розділилися. Одні вважають, що відносини суттєво не зміняться, інші ж навпаки мають надію на покращення кооперації між Лондоном та Тегераном. Євроскептики зазначають, що відносини між Іраном та ВБ можуть набрати нових обертів, адже Брюссель не буде диктувати свої правила. Офіційні особи ВБ та ІРІ заявляють, що співробітництво не зміниться, зокрема через три причини. Перша, історична ворожнеча, підтримка опозиції під час Ісламської Революції. Друга, ВБ активно співпрацює з іншими державами Близького Сходу: Саудівською Аравією та ОАЕ, і не стане змінювати їх на нестабільний Іран. Третя причина це відносини з США, які ще більше зміцняться зважаючи на нову політику Трампа та Мей. Вихід Великобританії з ЄС не занадто змінить співпрацю двох суб’єктів. Адже є причини як до погіршення так і до покращення тенденцій у співробітництві [10].
Важливим гравцем у регіоні та у відносинах між ЄС та ІРІ є Туреччина, яка на відміну від інших держав не має на меті перетворити Іран на свою сферу впливу і контролювати потік енергоносіїв в регіоні, адже, Туреччина не на стільки могутня. Ця держава у відносинах між ЄС та ІРІ є своєрідним посередником. Довгий час першочерговим пріоритетом Туреччини була інтеграція до ЄС, тому співпраця із Європою була дуже тісна. ЄС залишався в п’ятірці найбільших торгівельних партнерів Туреччини. Однак, географічне положення змушувало брати участь в Близькосхідній політиці. Також потреба в ресурсах та енергоносіях посилила співпрацю з Іраком та Іраном. Незважаючи на високе торгівельне сальдо з Іраном, першу позицію в експорті нафти займав все таки Ірак. Тоді Туреччина стає мостом між ЄС та Близьким Сходом. Прикладом цього є той факт, щоб зменшити енергозалежність від Росії, ЄС за підтримки США ініціювали будівництво газопроводів транзитером яких виступає Туреччина. З’явилася навіть ідея, що може вона зайняти таку ж роль між ЄС та Іраном як Україна між ЄС та Росією. Навіть по при на санкції, Туреччина все таки залишилася основним транзитером енергоносії з Близького Сходу до Іранy [8].
До того ж, декілька раундів переговорів щодо припинення ядерної програми Ірану відбувалися в Стамбулі. Ядерна програма та загострення ситуації в Україні спричини переговори між ЄС, Росією та Туреччиною про початок будівництва Турецького потоку та поставки газу з РФ до ЄС через Туреччину. Однак через загострення відносин з РФ, проект був призупинений. До того ж нещодавно розпочали переговори ЄС-Туреччина-Азербайджан-Туркменістан щодо закупівлі туркменського газу з 2019 р. [4]. Є можливості розробки газових родовищ на території Ірану і Туреччина готова виступити транзитером, однак ЄС не готовий фінансувати та розпочинати настільки тісну співпрацю. Тому це питання залишається відкритим. А на його відповідь вплине поведінка інших більш впливових акторів.
Розглядаючи геополітичний аспект відносин Ірану та ЄС потрібно також акцентувати увагу на ролі Росії. Адже саме РФ виграє чи не найбільше від послаблення співробітництва ІРІ та ЄС. По-перше, Російська Федерація займає перше місце у світі по запасам газу та входить до п’ятірки найбільших держав-експортерів нафти. Тому накладення санкцій на Іран, відкрило для Росії шлях до європейського ринку і дало можливість закріпитися як монопольний постачальник нафти та газу.
По-друге, РФ досить швидко налагодили відносини з Іраном після накладання санкцій. І почали інвестувати в енергетичну сферу тоді, коли майже всі держави призупинили співробітництво, тобто залучившись підтримкою Ірану, почали збільшувати свою роль в регіоні. Попри санкції зі сторони США та ЄС, в 2010 році Москва та Тегеран підписали дорожню карту про співпрацю в нафтогазовій сфері, фактичну нічим необмежену. Програма розрахована на 20 років і передбачає видобуток, переробку сировини та залучення інноваційних технологій. У 2013 р. затвердили «Дорожню карту перспективних проектів в сфері нафти, газу та нафтохімії. Навіть, незважаючи на той факт, що Росія була прихильницею посилення санкцій проти ядерної програми Ірану і брала активну участь в переговорах щодо зменшення ядерного потенціалу ІРІ, в 2014 р. одразу після чергового невдалого женевського етапу переговорів ініціювала підписання договору на бартерні поставки нафти. Але через занепокоєння міжнародної спільноти реалізувати задумане не вдалося [2].
По-третє, Росія створює новий формат співпраці Росія-Іран-Китай, і найбільше уваги приділяють саме транспортуванні енерговуглеводнів. Проте РФ через свої гегемоністичні переконання зіпсувала відносини з ЄС що в свою чергу стало однією з причин зняття санкцій з Ірану. І саму в цей момент Росія втратила двох основних торговельних партнерів. Іран та ЄС відновили співробітництво. А формат Росія-Іран-Китай також під питанням, адже Китай та Іран вирішили виключити Росію. Можна стверджувати, що на сьогодні Росія програла геополітичну гру, але ЄС вже не допустить тієї ж помилки, що раніше – монопольний постачальник, тому в Росії все ще є шанс [6].
Китай, як і Росія, в іншому блоці держав, які виступають на противагу США та ЄС. І головною метою Китаю в регіоні – не допустити лідерство західних держав, знизити їхній вплив на енергетику Ірану. За допомогою партнерів, зокрема Росії, цього вдалося досягнути. Хоча Китай виступав за підтримку резолюції ООН та санкції проти ІРІ, однак, сам продовжував співпрацювати. Під час санкційного періоду достатньо потужно закріпився на іранському енергетичному ринку, незважаючи на ініціацію нових санкцій. Станом на 2012 рік, коли ЄС фактично повністю призупинив імпорт нафти та газу, частка іранської нафти зросла до 10 %. Можна припусти, що в певній мірі така позиція світової спільноти до ядерної проблеми Ірану була навмисно спровокована, щоб змусити західні держави покинути Близькосхідний регіон. Вже після зняття санкцій, співробітництво посилилися у декілька разів. За 2015-2016 рр. було проведено декілька зустрічей та підписано договорів про збільшення поставки вуглеводнів [7]. Попри певні проблеми з поставкою енергоносіїв, співпраця Китаю та Ірану посилюється, що безумовно негативно впливає на європейський енергетичний ринок та на двосторонні відносини ІРІ та ЄС. Адже після зняття санкцій Іран не поспішає відновлювати відносини з державами, які повністю припинили співробітництво. Набагато вигідніше підтримувати зв’язок з партнерами, з якими налагоджений постійний надійний діалог.
Крім держав-лідерів, безумовно на двосторонні відносини ЄС та ІРІ впливають й інші зовнішньо-політичні події та актори. Зокрема, війна в Сирії, терористичні угрупування по-всьому регіоні Близького сходу. Також до держав, які в певній мірі трансформують енергетичну політику ІРІ та ЄС, можна віднести Індію, яку Іран розглядає як стратегічного партнера; Азербайджан, Грузію, Туркменістан, які потенційно можуть стати, як партнерами, так і конкурентами Ірану в енергетичній сфері. До того ж не зрозуміло, яку стратегію співпраці виберуть країни Перської затоки: Саудівська Аравія, ОАЕ, Катар та Ірак. Ці і низка інших чинників можуть кардинально змінити співпрацю ЄС та ІРІ не тільки в енергетичній сфері.
Проаналізувавши геополітичний фактор у двосторонніх відносинах ЄС та Ірану, та визначивши головних суб’єктів міжнародних відносин, які впливають на двосторонню співпрацю ЄС та ІРІ в енергетичній галузі, можна зробити висновок, що енергетична політика на Близькосхідному регіоні залежить не тільки від потенційних партнерів, а від інших держав. Зокрема, необхідно зазначити, що чи не головну роль у відносинах ЄС та ІРІ відграють США, які будь-якими способами намагаються впливати на Іран та енергетичну політику. Досить важко передбачити якою ж буде позиція США в регіоні, оскільки станом на початок 2017 р. від новообраного президента не пролунало чіткої стратегії щодо цього регіону чи навіть до ЄС. ЄС ж з обережністю відновлює співпрацю з такою ж обережністю долучається і ЄС. Низка інших держав, які зацікавленні в енергетичному потенціалі Ірану не змінюють своєї стратегії в регіоні. Але сам Іран відновлює ядерну політику, що насторожує усю міжнародну спільноту. Робить це Іран досить у невдалий чай, коли в ЄС і так не бракує проблем і він втрачає постачальників сировини. Геополітичний фактор у двосторонніх відносинах відіграє суттєву роль, який може змінити розстановку сил на міжнародній арені і змінити значення Ірану в енергетичній політиці не тільки ЄС.
Розглянувши геополітичний аспект співробітництва, варто зазначити, що подальшою перспективою дослідження може бути вивчення впливу на білатеральні відносини ЄС та Ірану, який здійснять інші регіональні актори. Тобто визначити як вплине зовнішня політика держав Близького сходу та Закавказзя на відносини ЄС та ІРІ.

Список використаних джерел та літератури:
1. Обострение американо-иранских отношений: что дальше? [Електронний ресурс] // Российский совет по международным делам. – 2017. – Режим доступу до ресурсу: http://russiancouncil.ru/inner/?id_4=8733#top-content.
2. Российско-иранские отношения. Проблемы и перспективы [Електронний ресурс] // Институт востоковедения РАН. – 2015. – Режим доступу до ресурсу: rossijsko-iranskie-otnosheniyam2015.pdf.
3. ABI-HABIB М. U.S., Middle East Allies Explore Arab Military Coalition [Електронний ресурс] / М. ABI-HABIB // The Wall Street Journal. – 2017. – Режим доступу до ресурсу: https://www.wsj.com/articles/u-s-middle-east-allies-explore-arab-military-coalition-1487154600.
4. Gurt M. European Union sees supplies of natural gas from Turkmenistan by 2019 [Електронний ресурс] / Marat Gurut // Reuters. – 2016. – Режим доступу до ресурсу: http://uk.reuters. com/article/uk-turkmenistan-gas-europe-exclusive-idUKKBN0NN0FI20150502
5. How Brexit Will Impact Iran [Електронний ресурс] // The Huffington Post. – 2016. – Режим доступу до ресурсу: http://www.huffingtonpost.com/entry/how-brexit-will-impact-iran_us_57732fe8e4b0d24f8fb514cf#comments.
6. Post-Sanctions Iran and Regional Energy Geopolitics [Електронний ресурс] // Turkish Energy Foundation. – 2016. – Режим доступу до ресурсу: http://www.tenva.org/wp-content/uploads/2016/02/Iran-Rapor-ENG.pdf.
7. Tanchum M. A Post-Sanctions Iran and the Eurasian Energy Architecture Challenges and Opportunities for the Euro-Atlantic Community [Електронний ресурс] / Micha’el Tanchum // Atlantic Council GLOBAL ENERGY CENTER Atlantic Council and DINU PATRICIU EURASIA CENTER. – 2016. – Режим доступу до ресурсу: http://espas.eu/orbis/sites/default/files/generated/document/en/Iran_Energy_Architecture_web_0925.pdf.
8. ÜNAL S. Post-Sanctions Iran and Regional Energy Geopolitics [Електронний ресурс] / Serhan ÜNAL // Turkish Energy Foundation. – 2016. – Режим доступу до ресурсу: http://www.tenva.org/wp-content/uploads/2016/02/Iran-Rapor-ENG.pdf.
9. United States and European Union Ease Trade Sanctions Against Iran Pursuant to Nuclear Agreement [Електронний ресурс] // McDermott Will & Emery. – 2016. – Режим доступу до ресурсу: https://www.mwe.com/en/thought-leadership/publications/2016/01/united.
10. Why Iran shouldn’t get too excited about Brexit Read more: http://www.al-monitor.com/pulse/fr/originals/2016/07/iran-reactions-brexit-uk-exit-european-union.html#ixzz4XMii60WA [Електронний ресурс] // Al-Monitor. – 2016. – Режим доступу до ресурсу: http://www.al-monitor.com/pulse/fr/contents/articles/originals/2016/07/iran-reactions-brexit-uk-exit-european-union.html.
11. With greetings from Trump, Pence says U.S. committed to Europe [Електронний ресурс] // Reuters News Agency. – 2017. – Режим доступу до ресурсу: http://www.reuters.com/article/us-germany-security-usa-idUSKBN15X06Q.