В статье освещены особенности проявления и предпосылки возникновения конфликтного поведения в подростковом возрасте.
Ключевые слова: конфликтное поведение, конфликт, конфликтность, агрессивность, подросток.

The article highlights the features and predictors of conflict behavior in adolescence.
Keywords: conflict behavior, conflict, conflict, aggression, adolescent.

Незважаючи на те, що підлітковий вік в психології ХХ століття вивчався досить докладно, сучасні підлітки відрізняються від однолітків попередніх поколінь рядом соціально-психологічних особливостей. Серед них дослідниками відзначається підвищена конфліктність підлітків в умовах школи в цілому і в педагогічному процесі зокрема. Сучасні підлітки частіше стали демонструвати девіантну і навіть делінквентну поведінку.
Мета статті – дослідити взаємозв’язок конфліктної поведінки підлітків з якостями їх особистості.
Досягнення поставленої мети передбачає виконання таких завдань:
1) вивчити особливості прояву конфліктної поведінки в підлітковому віці;
2) дослідити якості особистості як передумови виникнення конфліктної поведінки у підлітковому віці;
3) емпірично дослідити взаємозв’язок конфліктної поведінки підлітків з якостями їх особистості.
Практика показує, що підлітки не вміють вирішувати конфлікти, і в їх конфліктних відносинах переважають деструктивні тенденції. Необхідно працювати над зниженням гостроти подібних явищ для більш продуктивного розв’язання міжособистісних конфліктів. Успішність взаємодії з підлітками вчителя та шкільного психолога багато в чому визначається розумінням вікової специфіки конфліктності та обранням адекватних засобів і способів роботи з ними.
В працях Л.І. Божович [3; 264], Д. Фельдштейна [13] ядром конфліктної поведінки, яка призводить до моральної деформації особистості є не біологічні особливості, а недоліки сімейного та шкільного виховання, тобто психолого-педагогічна занедбаність та пасивність підлітка. Підліток очікує уваги і розуміння, але недовіра дорослого до нього породжує психологічний бар’єр, непорозуміння, конфліктність.
Помітну роль в стосунках з оточуючими грають негативні почуття та емоції підлітків такі, як гнів, страх, помста, ворожість. Така конфліктна, агресивна поведінка підлітків пов’язана з негативними формами поведінки: бійками, образами, тілесними ушкодженнями тощо.
Д.І. Фельдштейн стверджує про те, що якщо потреба підлітка в інтимно-особистісному спілкуванні задовольняється, то розвиток особистості здійснюється в позитивному напрямку, але коли потреба підлітка в соціально-орієнтованій формі спілкування залишається незадоволеною і обумовлює перевагу стихійно-групового спілкування, то призводить до негативного напрямку розвитку особистості підлітка. Ось чому необхідне цілеспрямоване включення підлітка в систему багатопланової діяльності, що забезпечує успішну форму поведінки, корекцію занедбаності, конфліктності, агресивності чи пасивності [13].
Однією зі складових конфліктної ситуації є її образ – те, як сприймають один одного і ситуацію учасники конфліктної взаємодії. Уявлення про конфлікт і способи його вирішення значно впливає на спілкування підлітків, оскільки людина реагує не на реальність, а на те, як він її собі уявляє. Знання специфіки і статевовікових особливостей цих уявлень необхідні для психокорекційної роботи з підлітками різних категорій.
Визначення психологічних чинників, які зумовлюють виникнення, динаміку та кінцевий результат розвитку конфліктної поведінки, важливе для розуміння психологічних механізмів регуляції поведінки особистості. Крім цього, дана проблема є суттєвою для розробки методологічних основ психодіагностики, прогнозування та корекції міжособистісних конфліктів у більш широкому контексті.
Конфлікт являє собою біполярне явище, яке проявляється в активності сторін. Ідея “багато суб’єктного” внутрішнього світу людини розглядається в роботах багатьох авторів, особливо тих, які виходять з структурної будови особистості. Наприклад, психоаналіз стверджує, що конфлікт виникає в глибинах психіки як результат взаємодії внутрішніх структур і тенденцій психіки в силу законів її об’єктивного існування; тенденція до конфліктів – результат спотворення базових атитюдів людини, які виникають під впливом негативного досвіду, набутого в дитинстві [10; 121].
Психологічні конфлікти відіграють істотну роль у формуванні нових рис характеру і в перебудові особистості, а їх вирішення являє собою гостру форму розвитку – відбувається зміна структури особистості підлітка та формування нових відносин. Конфлікт переводить його учасників на якісно новий рівень взаємодії, який супроводжується ціннісною переорієнтацією, усвідомленням та формуванням особистих і групових інтересів, зміною комунікативної структури, руйнуванням старих і створенням нових схем легітимізації [6; 479].
Конфлікт розглядається на різних рівнях особистості. Внутрішньо-особистісний конфлікт проявляється у зовнішніх міжособистісних відносинах. Міжособистісні конфлікти супроводжуються емоційними переживаннями людини. У тій же мірі внутрішні конфлікти людини ведуть до певних особливостей його міжособистісної поведінки. Різні види конфліктів пов’язані між собою і можуть переходити з одного рівня на інший. Міжособистісний конфлікт, пов’язаний із суперечностями у взаємодії, може переходити в конфлікт внутрішній: в конфлікт мотивів, конфлікт вибору та ін; конфлікт, який виникає між учасниками окремих груп, може стати початком між групового конфлікту.
Перші теоретичні та експериментальні дослідження міжособистісних конфліктів були проведені К. Левіним, який розглядав їх у контексті задоволення – незадоволення потреб особистості. Конфлікт характеризується ним як «ситуація, в якій на індивіда діють протилежно спрямовані сили приблизно рівної величини» [7; 456], тобто до міжособистісних конфліктів К.Левін відносить протиріччя між потребами людини і зовнішніми силами. Якщо в такій ситуації перебуває підліток, то сила, яка його спонукає з боку дорослого, є результатом поля влади цієї людини над підлітком. Конфлікт тим серйозніше, ніж більш значимі потреби особистості він зачіпає. Незадоволення потреб створює напругу, а умовою задоволення індивідуальних потреб є простір вільного існування. К. Левін констатував, що в сучасному суспільстві існують як самостійні: група дорослих і група дітей.
Виготський Л.С. зазначав, що перехідний період включає два ряди процесів: «натуральний ряд становлять процеси біологічного дозрівання особистості, включаючи статеве дозрівання, а соціальний ряд – процеси навчання та соціалізації в широкому сенсі цього слова» [6; 479]. Центральним новоутворенням особистості підлітка є формування відчуття власної дорослості: не просто бути, але і здаватися дорослим. Джерелами виникнення відчуття дорослості є значні зрушення фізичного розвитку, початок статевого дозрівання і соціальні джерела, а також їх усвідомлення самим підлітком.
Питання про психологічні детермінанти виникнення конфліктної поведінки, яке дозволяє розкрити глибинні основи конфліктної поведінки, займає важливе місце в дослідженні конфлікту. Для кращого розуміння конфлікту та управління ним слід чітко визначити зміст понять «конфліктність» і «конфліктна поведінка».
Представники ситуаційного підходу до конфліктів дають свою інтерпретацію природи виникнення конфліктів і визначення конфліктності. У.Клар конфліктною особистістю називає людину, яка є учасником конфліктних взаємодій, тобто має підвищену схильність до сприйняття ситуацій як конфліктних або визначає її як схильну до конфліктного реагування на ті чи інші обставини. За К.Хорні, конфліктність може бути характеристикою «невротичної особистості», тобто людина невротично реагує на життєві ситуації, які у здорової людини не викликають конфлікту взагалі [7; 456].
Не можна заперечувати, що у людини може сформуватися своєрідне тяжіння до періодичної драматизації відносин і посилення міжособистісного напруги. Це тяжіння до емоційного напруження нерідко оцінюється навколишніми як свого роду потреба у конфліктах. Однак воно не усвідомлюється самою людиною, а його виникнення пов’язане з глибинними потребами особистості і важко піддається корекції [7; 456].
В якості ще однієї основи конфліктності виступає неадекватність сформованих уявлень про інших, завищена самооцінка, яка не відповідає реальним можливостям людини, тенденція до самоствердження за рахунок інших. У цих випадках можливе виникнення стійкої орієнтації на переважне сприйняття негативних якостей оточуючих, переважання у відносинах негативних оцінок.
У роботах Л.І. Божович [3; 264], В.І. Ілійчука [9; 22] конфліктна поведінка розглядається як результат внутрішніх і зовнішніх протиріч між суспільством, мікросередовищем і самою людиною. Це результат внутрішніх і зовнішніх протиріч між потребою в самоствердженні та можливість її задоволення, між самооцінкою і оцінкою групи, між вимогами групи і власними установками і переконаннями, тобто конфліктна поведінка виступає як схильність людини до конфлікту при взаємодії особистісних факторів і факторів зовнішнього середовища.
Конфліктність визначається як перманентна риса особистості, яка акумулюється її природними задатками і соціальним досвідом. Таке визначення можна знайти в роботах В.І. Ілійчука, Л.О. Петровської, В.І. Ващенко [4; 18-20].
Конфліктність передбачає певний рівень психічної напруженості. Він може бути різним для різних людей, що пов’язано з рівнем психологічної стійкості людини. Психічно стійкі та психічно нестійкі люди в складних ситуаціях поводяться по-різному. У психічно нестійких підлітків відсутні ефективні способи подолання перешкод, тому іноді спостерігається явище самоіндукції негативного емоційного напруження: дезорганізована поведінка посилює стресовий стан, який ще більше дезорганізує поведінку, що веде до виникнення «хвилі дезорганізації» [14].
Психологічна стійкість є властивістю особистості і полягає в збереженні оптимального стану функціонування психічної енергії і є набутою. Конфліктостійкість – специфічний прояв психологічної стійкості, який розглядається як здатність людини адекватно і безконфліктно вирішувати проблеми соціальної взаємодії [1]. Структура конфліктостійкості включає такі компоненти, як емоційний, вольовий, пізнавальний, мотиваційний та психомоторний. Тому, враховуючи те, що конфліктність і конфліктостійкість знаходяться на різних полюсах одного континууму, правомірно буде визначити структуру конфліктності як ідентичну структурі конфліктостійкості, але з протилежним знаком.
Компоненти конфліктності, таким чином, будуть мати наступний вигляд:
– емоційний компонент (стан особистості в ситуації міжособистісної взаємодії, невміння керувати своїм емоційним станом в передконфліктних і конфліктних ситуаціях);
– вольовий компонент (нездатність особистості до свідомої мобілізації сил і самоконтролю);
– пізнавальний компонент (включає рівень сприйняття провокаційних дій опонента, суб’єктивність, невміння аналізувати і прогнозувати ситуацію);
– мотиваційний компонент (відображає стан внутрішніх спонукаючих сил, які не сприяють адекватній поведінці в конфлікті і вирішення проблеми);
– психомоторний компонент (невміння володіти своїм тілом, управляти жестикуляцією та мімікою) [5; 64].
Погоджуючись з вищевказаними авторами, що конфліктність є рисою особистості, первинними чинниками якої виступають природні задатки і соціальний досвід, можна припустити, що є три види психологічних детермінантів підліткової конфліктності:
– детермінанти, пов’язані з психофізіологічними особливостями розвитку (перенесені травми мозку або інфекції, спадкові хвороби, відставання розумового розвитку, особливості нервової системи, зокрема, процесів збудження і гальмування);
– психологічні детермінанти – особливості особистості (статеві особливості, ситуація внутрішньо-сімейного розвитку, рівень самооцінки, акцентуації характеру);
– соціальні детермінанти – фактори мікро- і макросередовища. Відповідно до визначення поняття «конфліктність» ці детермінанти включають соціальний досвід підлітка: соціальну некомпетентність (недостатній рівень способів соціального реагування), педагогічний менеджмент і, можливо, тип навчального закладу.
Значний вплив на формування особистості протягом життя мають мікросоціальні умови. При цьому, як відзначають В.Н.Мясищева [12; 22], Л.М.Зюбін [8; 93], саме середовище відіграє провідну роль у детермінації девіантної поведінки підлітків, опосередковуючи вплив біологічних особливостей. Особистість не пов’язана безпосередньо з широким соціальним середовищем, вона взаємодіє з нею через близьке мікросередовище (первинну групу). Мікросередовище підлітка складають батьки, однолітки, дорослі люди.
На думку Л.І.Божович, степінь психологічного благополуччя дитини і гострота явищ підліткової кризи залежать від особливостей взаємостосунків з іншими людьми, насамперед, з дорослими, від того, наскільки в спілкуванні з ними задовольняються потреби зайняти нову, “дорослу” життєву позицію і подолати зовнішні і внутрішні перепони, які заважають підлітку досягти бажаного і, насамперед, ним самим обраного зразка [3; 264].
Думка про несправедливість оточуючих викликає у підлітка почуття образи, він починає вважати себе незаслужено постраждалим, виявляти агресивність щодо тих, хто низько оцінює його діяльність.
На наш погляд, причиною агресивної поведінки може бути незадоволеність різних потреб підлітка. Підліток потрапляє в ситуацію сильної депривації психічно і соціально важливих потреб, коли оцінка вірогідності їх задоволення падає, виникає стан досади, образи, розчарування, злості, що і позначається узагальненим поняттям “фрустрація”. Відповіддю підлітка на стан фрустрації є агресія. Існують інші зовнішні вияви фрустрації: прагнення втекти від важкої ситуації, тобто від джерела фрустрації; апатія, яка виявляється в регресії поведінки. Очевидно, що ці поведінкові вияви не сприяють формуванню позитивних стосунків між підлітками і оточуючими. Між ними розвиваються стійкі негативні стосунки.
О.О. Бодальов [2; 185-192], Л.І. Криволап [2; 185-192] відзначають ускладнення сфери спілкування підлітка з дорослими, насамперед, з учителями, кожен з яких відзначається особливим стилем спілкування з учнями, манерою викладання, характером вимог, особистісними особливостями. Дослідники встановили, що «…існує досить стійка залежність між манерою поведінки, яку дозволяє собі педагог у спілкуванні з учнями, і характером переживань, які при цьому в учнів підлітків виникають… Вихователі, що різняться стилем спілкування з учнями, по різному впливають на формування характерологічних якостей підлітка».
Тому, ігнорування педагогом особливостей самосвідомості підлітка призводить до розвитку деформованих, негативних стосунків з педагогами, девіантної поведінки, що врешті решт відбивається на загальній незадоволеності дитини стосунками з дорослими. При цьому варто зазначити, що підліток прагне не стільки протистояти дорослим, скільки стати рівним йому. Він потребує уваги, розуміння дорослих. Вчителі і батьки часто не приймають нову позицію дитини. У результаті між дорослими і підлітками зростає психологічний бар’єр, у прагненні здолати який багато підлітків використовує агресивні форми поведінки.
Аналіз психолого-педагогічної літератури, що розкриває специфіку стосунків підлітків з оточуючими, дозволяє розглядати порушення стосунків підлітків з учителями, які виявляються в апатії, неприйнятті, що є наслідком неправильного педагогічного керівництва і заподіюють шкоду особистісному розвитку учнів, як причину відхильної поведінки підлітка.
На думку Д.І.Фельдштейна, дитина одержує початкові знання про моделі агресивної поведінки в сім’ї. Так, підтвердженням цьому є висловлювання відносно особливостей ідентифікації дитини з батьками, що в подальшому оперує ним як деяким моральним ідеалом, або орієнтир розвитку особистості підлітка. Дитина часто ідентифікує себе з батьком або матір’ю. За даними досліджень А.П.Купріної, Д.І.Фельдштейна умови сімейного виховання підлітків з агресивною поведінкою характеризувалися напруженістю психологічного клімату, частими конфліктами між матір’ю та батьком, в які нерідко включалися й інші члени сім’ї, неуважністю батьків до дітей. Численні батьки дотримувалися авторитарних методів у вихованні (гіперпротекції), застосовували фізичні покарання. Інші батьки надавали багато свободи, не вмішуючись у життя дітей і водночас не надавали достатньої підтримки, допомоги, часто були байдужі до їх проблем. Така взаємодія, як правило, сприяла формуванню у підлітків зневажливого ставлення до батьків, викликала почуття злості, образи, відсутність поваги. Думка батьків не є значущою для підлітків. Вони не могли мати значного впливу на їхню поведінку [11; 192].
Розгляд теоретичних та експериментальних досліджень з проблеми відносин підлітків з агресивною поведінкою із батьками, дозволяє зробити висновок про зумовленість агресивної поведінки підлітків сімейними стосунками.
Викривлене уявлення підлітка про ставлення оточуючих до нього, закріплюючись, стають своєрідною позицією підлітка, що визначає весь його подальший розвиток. Реагуючи агресивними вчинками, підліток знаходить причину своїх невдач не у власних недоліках, а в несправедливості, недоброзичливості оточуючих людей. Порушення стосунків підлітка полягає в його позиції «Я поганий – всі погані», «Я хороший – всі погані», в його рухові проти і від людей.
На підставі вищевикладеного матеріалу можна говорити про неузгодженість ідеального і реального ставлень підлітків з агресивною поведінкою, що призводить до неадекватності ставлення підлітка до себе, до інших, до результатів власної діяльності. Все це викликає у підлітка негативний стан – образу, злість, обурення, гнів, лють, з виявом яких і починається формування мотиву агресивної поведінки. Переживання цих станів призводить до виникнення потреби (бажання) підлітка усунути психічну напругу, розрядити її. Ця потреба веде до формування поки абстрактної мети: що треба зробити, щоб задовольнити бажання покарати того, хто образив. Виникнення наміру покарати, помститися веде до пошуку конкретного шляху і засобу досягнення наміченої абстрактної мети.
Отже, науковий аналіз явищ і подій, які набувають характеру конфлікту, стає актуальним. Особливий резонанс проблема підліткової конфліктності набула останнім часом. Це підтверджує інформація, наведена в ЗМІ, і збільшення кількості соціальних запитів на роботу психолога з важкими підлітками. Знання факторів підліткової конфліктності необхідно для розвитку в підлітків навичок адекватної самооцінки, формування умінь аналізувати ситуацію міжособистісної взаємодії;для корекції власної поведінки у відносинах з людьми і, таким чином, для перетворення конфліктності в конфліктостійкості за допомогою активних методів навчання. А відхилення в поведінці підлітків, в тому числі й агресивні форми, кризи психічного розвитку залежать від стосунків підлітків з іншими людьми. Таким чином, агресивна поведінка є наслідком порушень системи ставлень, в якій знаходиться підліток і є викривленим видом взаємодії з оточуючими.
Література:
1. Анцупов А.Я., Малышев А.А. Введение в конфликтологию. – М.: МАУП, 1996.
2. Бодалев А.А., Криволап Л.И. О воздействии стиля общения педагога с учащимися на их эмоциональный опыт // Проблемы общения и воспитания. – Ч. 1. – Тарту, 1974.
3. Божович Л. Проблемы формирования личности. – М.: Педагогика, 1995.
4. Ващенко І.В., Антонова О.І. Конфлікт: посттравматичний стрес. – К.: Наукова думка, 1998.
5. Волкогонов Д.А. Моральные конфликты и способы их разрешения. – М.: Знания, 1974.
6. Выготский Л.С. Педагогическая психология / Под ред. В.В. Давыдова. – М.: Педагогика, 1991.
7. Гришина Н.В. Психология конфликта. – Спб.: ПИТЕР, 2000.
8. Зюбин Л.М. Психология воспитания: Методическое пособие. – М., 1991.
9. Ілійчук В. І. Саморегуляція підлітків у подоланні конфліктної поведінки. – К.: ЛИБІДЬ, 1996.
10. Конфликты в школьном возрасте / Ред. А. П. Шумилин – М.: МГУ, 1986.
11. Корнеева Е.И. Если в семье конфликт… – Ярославль: Академия развития: Академия Холдинг, 2001.
12. Максимова Н.Ю. Особенности личностных отношений трудовоспитуемых подростков: Автореф. дисс. …канд. психол.наук. – К., 1981.
13. Моделі конфліктної поведінки [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://jurisprudence.com.ua/197-model-konflktnoyi-povednki.html. – Назва з екрану.
14. Особливості конфліктної поведінки студентів-психологів [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://ntsa-ifon-npu.at.ua/publ/konferenciji/osoblivosti_konfliktnoji_povedinki_studentiv_psikhologiv/2-1-0-25. – Назва з екрану.

Аннотация. В статье рассмотрены природа и особенности психологических факторов, влияющих на возникновение конфликтов в молодом браке. Эта проблема актуальна для молодых семей, стаж супружеской жизни которых не превышает 5 лет. Среди таких семей и проводилось исследование. Выявлено недостаточный уровень развития коммуникативных умений и низкий уровень адаптации к супружеской жизни. Предложена программа дальнейшего социально-психологической работы направленной на их оптимизацию этих процессов.
Ключевые слова: молодые супруги, ожидания, ценности, адаптация, психологические характеристики, конфликт.

Abstract. The article considers the nature and characteristics of psychological factors influencing the occurrence of conflicts at an early marriage. This is a problem for young families, the experience of married life which does not exceed 5 years. Among these families, and evaluated. Revealed the lack of development of communication skills and a low level of adaptation to conjugal life. We propose a program of further socio-psychological work aimed at their optimization of these processes.
Keywords: young couple, expectations, values, adaptation, and psychological characteristics of the conflict.

Постановка проблеми. Сім’я – одна із найвеличніших цінностей, що створені людством за період свого існування. Жодна нація, жодне історичне суспільство не обходиться без сім’ї.
Молода сім’я – це особливий світ, який своєрідно пов’язаний із різними проблемами, що стосуються подружньої пари в молодій сім’ї.
На кожному новому етапі розвитку суспільства, коли відбувається переоцінка цінностей, зростає інтерес до проблем сім’ї, моралі, духовності. У той же час, в складних умовах сучасного буття, сім’я, як унікальний посередник між інтересами особистості й суспільства, виявилася в епіцентрі суспільних катаклізмів. Перехід до ринкових відносин і пов’язані із цим апатія, поверховість мислення чималої частини населення різко відбилася на самопочутті сім’ї, подружжя, їх виховному потенціалі, стабільності.
Зазначені й інші соціальні причини фактично призвели до кризи сімейних цінностей. Якщо шлюб, батьківство, споріднення є відносинами, що констатують родину, то в наш час спостерігається розпад цієї триєдності. Проблема ускладнюється тим, що в цей момент інститут шлюбу переживає перехідний період. Руйнування старих традиційних установок на шлюб супроводжується не інформованістю про нові.
У цих умовах особливо важко молодій сім’ї, в якій на серйозні труднощі соціально-економічного плану накладаються гострі проблеми подружніх внутрішньосімейних відносин. Зміцнення шлюбу і гармонізація подружніх відносин, особливо в молодій родині є одним із провідних напрямків у практичній психології. Для того, щоб ефективно здійснювати допомогу молодому подружжю, психолог повинен мати чітке уявлення про особливості міжособистісних, а особливо подружніх відносин у родині, а також володіти практичними навиками вирішення подружніх конфліктів.
Мета дослідження: визначити особливості та причини виникнення подружніх конфліктів, апробувати корекційну програму «Вирішення подружніх конфліктів та гармонізація сімейних відносин»
Виклад основного матеріалу. Період кардинальних змін, які відбуваються у соціокультурному просторі України, супроводжуються актуалізацією кризових процесів інституту сім’ї: зростанням кількості розлучень на початковому етапі життєдіяльності сім’ї, зниження якості сімейних взаємовідносин і задоволеності шлюбом, погіршенням адаптивних можливостей подружжя, послабленням захисної функції сім’ї від динамічних процесів суспільства. Все це призводить до дезорганізації шлюбно-сімейних відносин. Особливо чутливою до змін, що відбуваються у суспільстві, є молода сім’я, в якій ще не сформована стійка рольова структура, не вирішена проблема сімейної влади, не склалася конструктивна міфологія, не актуалізувався сімейний сценарій і т.п.
У цих умовах особливо важко молодій сім’ї, в якій на серйозні труднощі соціально-економічного плану накладаються гострі проблеми подружніх внутрішньосімейних відносин. Зміцнення шлюбу і гармонізація подружніх відносин, особливо в молодій родині є одним із провідних напрямків у практичній психології. Для того, щоб ефективно здійснювати допомогу молодому подружжю, психолог повинен мати чітке уявлення про особливості міжособистісних, а особливо подружніх відносин у родині, а також володіти практичними навиками вирішення подружніх конфліктів.
Висвітленням проблеми дослідженням феномену конфлікту як соціального явища, займались М. В. Цибульська, Є. С. Яхонтова, Д. П. Зеркін, М. С. Вершинін, В. Шейнов, С. М. Ємельянов, С. Б. Давлетчина, Н. І. Пов’якель; проблему вивченням особливостей молодої сім’ї та складностей, які призводять до конфліктів досліджували О. І. Артамонова, О. В. Єкжанова, Є. В. Зирянова, Т. В. Андрєєва, Л. Б. Шнейдер; досвід використання тренінгів відображено у працях Ю. Н. Ємельянова, В. П. Захарова, Г. А. Ковалева, Х. Міккіна, Л. А. Петровської, Т. С. Яценко, В. М. Федорчук, К. Рудестама та ін..
Підходячи до аналізу динаміки сімейного життя зазначимо, що сімейні конфлікти є однією із самих поширених форм конфліктів. По оцінкам конфліктологів у 80–85% сімей виникають конфлікти, а в решти 15–20% виникають сутички із різних причин.
Сімейні конфлікти – це протиборство між членами сім’ї на основі зіткнення протилежно спрямованих мотивів і поглядів.
Коротко розглянемо особливості сімейних конфліктів.
1. Зміст сімейного конфлікту складають: міжособистісні відношення, правові та моральні обов’язки, які пов’язані із реалізацією функцій сім’ї.
2. В основному на причини конфліктів в сім’ях впливають фактори мікро- і макросередовища. До факторів мікросередовища слід віднести: погіршення матеріального становища сім’ї; надмірну зайнятість одного чи навіть двох членів сім’ї на роботі; неможливість нормального працевлаштування подружжя; тривала відсутність власного житла; відсутність можливості влаштувати дітей в дитячі заклади.
3. Особливість сімейних конфліктів проявляється і в динаміці та формах протікання. В цілому динаміка сімейних конфліктів характеризується класичними етапами: виникнення конфліктної ситуації, усвідомлення її, відкрите протиборство – інцидент, ескалація, кульмінація, завершення конфлікту, постконфліктна ситуація, але сімейні конфлікти відрізняються підвищеною емоційністю, швидкістю протікання кожного із етапів. Основні формами триборства у сімейних конфліктах: докори, взаємні звинувачення, сварки, сімейні скандали, порушення спілкування.
4. Сімейні конфлікти мають особливі способи вирішення, а саме: примирення, досягнення згоди, притирання відносин на основі взаємних поступів, розлучення.
Сімейні конфлікти мають тяжкі а інколи навіть і трагічні наслідки для членів сім’ї. Досить часто виникають різні фізичні захворювання членів сім’ї. Особливо важко переносять конфлікти діти.
А найбільш сприятливим періодом до виникнення конфліктів є молода сім’я, тобто сім’я зі стажем шлюбного життя не більше 5 років.
Щонайменше три зони конфліктів присутні на даній стадії життя родини: функціонально-рольова, потребово-мотиваційна, зона домагань-очікувань.
Природа виникнення конфліктів у цей період надзвичайно різноманітна. Це: різка зміна способу життя, освоєння і суміщення ряду нових соціальних і сімейних ролей, відмінність гендерних моделей поведінки і т.д.
Істотне значення у виникненні конфлікту мають ті очікування, які сформувалися у партнерів до моменту вступу в шлюб під впливом їх особистісних особливостей і схильностей та специфіки соціокультурного середовища. Для молодого подружжя найбільш типові підвищені очікування один до одного, що нерідко є основою конфлікту при розбіжності цих очікувань з дійсністю. До числа основних подружніх конфліктів відносять установку на шлюб як на щось легке і просте. Це може виявлятися також в гедоністичному відношенні до шлюбу, відсутність підготовки до виконання всього комплексу функцій, необхідних у сім’ї. Такі тенденції в більшості випадків вказують на недостатню морально-психологічну підготовленість молоді до шлюбу.
Більшість сімейних конфліктів виникають у молодого подружжя через характерні, типові помилки спілкування. Вони можуть бути пов’язані з психологічною безграмотністю подружжя, відсутністю оцінки власної поведінки і т.д.
Документ Microsoft Office Word
Рис.1 Результати дослідження за методикою «Спілкування в сім’ї»

Як видно з рисунку 1, в переважній кількості сімей досліджуваних така важлива для сімейного спілкування характеристика як «довірливість» займає середній рівень розвитку. Про це свідчать відповіді респондентів: за шкалою «довірливість спілкування самооцінка» – 90% середній і 10% високий рівень та за шкалою «довірливість спілкування» – 60% середній, 20% високий і 20% низький рівні. Проаналізувавши результати за шкалами довірливості можна зробити висновок, що чоловік та дружина більшості досліджуваних сімей у міжособистісному спілкуванні не можуть бути щирими, довіряти один одному найглибші та найзаповітніші таємниці, не боячись осудження.
Однією з найважливіших характеристик успішного сімейного спілкування є наявність між подружжям глибокого взаєморозуміння. Відповідно результатам на запитання за шкалою «Взаєморозуміння самооцінка» бачимо що 80% досліджуваних характеризують взаєморозуміння у власних сім’ях як середнє і лише 20% як високий рівень взаєморозуміння. За шкалою «Взаєморозуміння» результати розподілились таким чином: високий рівень 10%, 70% середній рівень та низький рівень взаєморозуміння у спілкуванні 20%. Такі результати за шкалами «Взаєморозуміння» свідчать, що в подружніх парах досліджуваних партнер не приймає та осуджує погляди та поведінку іншого, якщо вони не відповідають його власним баченням та уявленням й іншому партнеру постійно потрібно щось пояснювати або виправдовуватись.
В успішних шлюбах через міжособистісне спілкування подружжя постійно підтверджують свою схожість в поглядах. Результати діагностики показали що 90% досліджуваних мають середній рівень та 10% мають високий рівень схожості у поглядах партнерів. Такі результати свідчать, що на даний момент в подружніх парах досліджуваних є значні розходження у сприйнятті подружніх ролей, позицій, які займають партнери у сім’ї в цілому, і тих функцій та обов’язків, які кожен з них виконує щоденно зокрема.
Наявність загальних символів сім’ї є важливим фактором успішності міжособистісних взаємостосунків подружжя. Ці символи можуть виступати самій різній формі, – це своя, нікому іншому незрозуміла мова, наявність ласкавих призвіськ та звернень, сімейні традиції та обряди тощо.
Результати діагностики визначили що 70% досліджуваних мають низький рівень виробленості схожості поглядів подружжя, 20% високий та 10% середній рівні. Такі результати свідчать що в процесі спілкування члени подружжя не підтверджують постійно свою схожість у сприйняті подружніх ролей, а також позицій, які вони займають у сім’ї в цілому та тих функцій й обов’язків, які кожен з них виконує щоденно.
Результати за шкалою «Легкість спілкування між подружжям» показали що є певні складності, пари недостатньо часто спілкуються та не оцінюють розмови як «по-справжньому задушевні», довірливі, які являються яскравим свідоцтвом єдності та взаєморозуміння. Членам молодого подружжя не зовсім просто налагодити між собою контакт, почати та закінчити розмову, подружжя не відчувають себе вільно спілкуючись один з одним. Такі висновки ми зробили виходячи з результатів які відповідають середньому рівню – 80% та високому рівню 20%.
Шкала психотерапевтичності сімейного спілкування характеризує, наскільки міжособистісне спілкування подружжя сприяє створенню комфортної та інтимної атмосфери в сім’ї. Результати дослідження показали що у 80% досліджуваних пар психотерапевтичність спілкування знаходиться на середньому рівні і у 20% на високому.
Істотно, що кожен з подружжя, вступаючи в шлюб має сформовану систему цінностей і значні розбіжності в індивідуальних системах цінностей призводять до дестабілізації подружнього життя в означений період.
Між тим, це самий сенситивний період для формування моделі майбутніх сімейних відносин, що задовольняє обох членів подружжя Тут створюються зачатки культури сімейного спілкування і відбувається узгодження систем цінностей, відбувається вироблення перших спільних планів на майбутнє.
А конфлікти в період першого року шлюбного життя обумовлені індивідуальними відмінностями подружжя та виступають необов’язково як фактор дестабілізації сім’ї. Вони виконують не тільки деструктивну, а й конструктивну функцію, так як виявляючи взаємні претензії подружжя, відмінності їх потреб, установок, намірів, допомагають виробити єдині позиції і сприяють успішній адаптації подружжя до шлюбу.
У зв’язку з цим ланцюг гармонійного подружнього взаємодії може бути представлено такими ланками процесів: власне конфлікт – впізнавання – адаптація із задоволенням потреб – гармонія.
Для вирішення виникаючих конфліктів молодому подружжю необхідно керуватися тактикою творчого конфлікту, який можна плідно використовувати для розвитку міжособистісних відносин подружжя. Кожен із подружжя має вирішити, чи дійсно його образи і переживання вимагають спільному обговоренню. Потім вони повинні висловити один одному свої позиції й наміри і вибрати час і місце для проведення конфлікту. В процесі проведення конфлікту слід уникати торкатися тем, які не мають відношення до предмету розмови, не можна наносити партнеру «удари нижче пояса». Конфлікт можна вважати успішно завершеним після того, як партнери висловили один одному все, що хотіли, прийшли до єдиної думки з того чи іншого питання і – помирилися.
Щоб не втратити любов і повагу, молодому подружжю потрібно опанувати культуру спору, що полягає в умінні, з одного боку, аргументовано висловлювати свою думку, не підвищуючи голосу і не ображаючи партнера, а з іншого боку, в умінні визнавати правоту іншого, здатності підкорятися цій правоті . При цьому не можна «переходити на особистість», вдаватися до взаємних звинувачень і тим більше образам.
Конфлікти в подружніх стосунках зачіпають фундаментальні питання довіри, близькості й інтимності, тому, головне – створити емоційний клімат, в якому можливі довіра і взаємне прийняття, а на базі цього подолати розбіжності по окремим спірним питанням взаємоприйнятними шляхами простіше.
Особливе значення для вирішення конфліктів і гармонізації подружніх відносин мають знання темпераменту, характеру, типу особистості як своїх, так і свого партнера, а також даних про поєднуваність, сумісність і комбінації характерів і темпераментів у подружньому союзі. Пізнавання поглядів, уподобань, потреб, звичок іншого партнера дозволяє виробити відповідну тактику і стратегію подружньої поведінки, адекватну світу, духу, переживань, світовідчуттям іншого «Я».
Таким чином, успішність шлюбного життя залежить від того, наскільки партнери можуть зрозуміти, увійти у внутрішній світ, усвідомити специфічні особливості один одного. Від цього залежить весь процес взаємної адаптації, перехід від «Я» до нового психологічного утворення «Ми».
Взаємна адаптація є запорукою успіху гармонійних взаємин між подружжям. Особливо важлива шлюбна адаптація таких видів:
• до шлюбних ролей;
• до психічного світу партнера;
• сексуальна;
• адаптація до потреб партнера.
Відомо, що чоловік і жінка, вступаючи в шлюб, прагнуть до задоволення різноманітних потреб, починаючи з потреб в ласці, ніжності, турботи, взаємодопомоги, психічної підтримки, задоволення почуття власної гідності, у відчутті своєї значущості, сексуальних потреб і закінчуючи потребою у веденні загального господарства.
Для кожного молодого члена подружжя найбільш важливим є задоволення якихось певних потреб. Тому для гармонійної взаємодії подружжю слід виявити ієрархію основних потреб один одного і на підставі цього намагатися скорегувати їх таким чином, щоб основні погляди, позиції, цінності, а також прагнення до першорядного задоволення певних потреб одного з подружжя не входили в різке протиріччя з намірами іншого, який вважає за необхідне задоволення зовсім інших потреб, відстоює інші погляди, позиції, дотримується інших життєвих цінностей.
З перших днів шлюбу необхідно знати, що мудрість успішного шлюбу полягає в тому, щоб не боятися конфліктів, не намагатися будь-що уникати їх, але, конструктивно вирішуючи, намагатися звести їх значущість до мінімуму, зробити їх мізерно малими в порівнянні з спільністю інтересів, цілей, поряд з щирою і постійною зацікавленістю в партнері.
Висновки. Відзначаємо, що аналіз динаміки, форм і функцій конфліктної взаємодії свідчить про більш глибокий і складний характер її взаємозв’язку з особистісною динамікою в загальному процесі подружньої взаємодії. Зіткнення суперечностей між шлюбними партнерами на різних етапах подружнього життя, в разі їх конструктивного вирішення, можна розглядати як вагоме джерело зміни та формування самосвідомості сім’янина. У свою чергу формування адекватного самосприйняття кожного з партнерів, глибинний аналіз конфліктних ситуацій, високий рівень самокритичності, самопізнання та самоаналізу є передумовами ефективної саморегуляції та самореалізації в усіх сферах життєдіяльності, в тому числі у подружній взаємодії.
Резерви і можливості щодо конструктивного вирішення конфліктних ситуацій подружнього життя молоді, на наш погляд, криються у наявності досить високого ступеня близьких стосунків та взаємовідкритості молодого подружжя.
Література
1. Алешина Ю. Индивидуальное и семейное психологическое консультирование / Ю. Алешина. – М. : Класс, 1999. – 246 с
2. Захарченко В. Г. Подружні конфлікти та стратегії їх розв’язання в молодих сім’ях // Український соціум. – 2004. – № 3 (5). – с. 48-55
3. Ложкин Г.В., Повякель Н.И. Практическая психология конфликта. стереотипное Киев: МАУП, 2002. – 256 с.
4. Черников А.В. Интегративная модель системной семейной психотерапевтической диагностики// Тематическое приложение к журналу «Семенная психология и семейная терапия». – М., 1997.
5. Шнейдер Л.Б. Сімейна психологія: Навчальний посібник для ВУЗів. / Л.Б.Шнейдер – Вид. 4-е. – М.:Академічний проект; Трікста, 2008. – 736 с