Сьогодні у державах регіону триває процес здійснення політичних та економічних реформ, які стимулюються Європейським Союзом та спрямовані на досягнення головної зовнішньополітичної мети західнобалканських держав – членство в ЄС. Метою даної статті є спрогнозувати, яким чином розвиватимуться відносини ЄС з державами Західних Балкан у середньостроковій перспективі.
Вивченням даного питання займається низка вчених. Зокрема, німецький дослідник Х.Крамер вивчав проблеми та виклики, які постають перед ЄС у контексті відносин з балканськими державами. Перспективам європейської інтеграції Західних Балкан присвячені роботи російської дослідниці Ю. Кудряшової, а також українського політичного аналітика В. Каспрука. Все ж дана тема потребує додаткового вивчення.

У 2013 році до ЄС приєднала Хорватія, ставши першою з держав регіону. Незважаючи на кризу процес розширення ЄС не зупинився. Звичайно він вповільнився, проте приєднання Хорватії свідчить про те, що ЄС і надалі готовий розширювати свої кордони. Хорватія стала країною, яка приєдналася до ЄС маючи недавній досвід війни і великомасштабного насильства на етнічному ґрунті. Рішення прийняти Хорватію до ЄС є швидше політичним, спрямоване на посилення стабільності у регіоні Балкан. Крім того, вступ до ЄС для цієї держави означав не лише здійснення реформ, а й зміну політичної культури. Це перетворення не було б можливим без процесу розширення ЄС.
Опоненти розширення наводять свої аргументи, прагнучи довести малоймовірність приєднання до ЄС нових членів навіть у середньостроковій перспективі. Стверджуючи, що на сьогодні економічні проблеми та занадто велика кількість країн-членів роблять не доцільною політику розширення. Все ж держави регіону Західних Балкан зберігають значні шанси приєднатися до ЄС у наступному десятилітті.
Європейську інтеграцію гальмують не лише внутрішні проблеми у ЄС, а й неспроможність Західних Балкан повноцінно вирішувати наявні труднощі. Німецький дослідник Хайц Крамер вважає, що для політики ЄС в регіоні характерна так звана «стабілізаційна дилема». На його думку наймеш стабільні держави у регіоні (якщо брати до уваги ефективність роботи державних інституцій у напрямку демократизації та здійснення реформ у економічній сфері) отримують від ЄС недостатню допомогу, що гальмує їх розвиток. Крім того, дослідник зауважує, що на сьогодні ЄС не виробив дієвих механізмів збереження стабільної ситуації у регіоні у випадку загострень внутрішніх протиріч у західнобалканських державах. Також механізми співпраці ЄС з державами регіону мають базуватися на балансі двох компонентів: стабільності та процвітанні. Існує суттєва взаємозалежність між політичною стабільністю та економічним розвитком. Перше є передумовою другого і навпаки[5]. Якщо ЄС не зможе належним чином поєднувати економічну та політичну співпрацю з державами регіону, то його позиції у регіоні послабляться.
Малоймовірним є вирішення етнічних протиріч у Боснії та Герцеговині, які найбільше гальмують розвиток конструктивних відносин цієї держави з ЄС. БіГ одна з країн, яка чи не найбільше постраждала від дезінтеграційних процесів у регіоні. Потрібні конституційні зміни для усунення дискримінації за етнічною ознакою. У березні 2009 році до конституції вперше були внесені зміни, а в грудні Європейський суд з прав людини визнав такими, що порушують Європейську конвенцію з захисту прав і свобод людини положення конституції про те, що тільки етнічні боснійці, серби і хорватами можуть бути членами президії країни і верхньої палати парламенту. ЄС запропонував БіГ здійснити наступні поправки до конституції: реформування державних структур з метою відповідності Європейській конвенції про права і основні свободи людини, створення потужного однопалатного законодавчого органу і потужнішу Раду Міністрів на чолі з прем’єр-міністром; надати державній владі брати на себе відповідальність і приймати на себе зобов’язання в процесі вступу до ЄС.
Для внесення поправок до конституції необхідно співробітництво боснійських сербів з мусульманами і хорватами. У дійсності тільки перспектива вступу до ЄС дозволить БіГ остаточно відмовитися від політики, яка веде до роздробленості і закритості, і прийняти нову модель економічного і соціального розвитку, засновану на інтеграції та відкритості. Тому вступ до ЄС життєво необхідний для БіГ як єдина можливість підконтрольного еволюційного розвитку [3].
На даний час головною зовнішньополітичною метою БіГ є стати офіційним кандидатом на членство в ЄС до кінця 2014 року. Спеціальний представник ЄС у БіГ Петер Соренсен вважає, що основною перешкодою на шляху ЄС для цієї країни є складна система управління, тому конституційна реформа необхідна, щоб БіГ стала функціональною державою [1].
Триває діалог між ЄС та Албанією. У 2008 році Європейська рада схвалила перелік короткострокових та середньострокових пріоритетів розвитку діалогу з Албанією, а саме:
сприяння конструктивному діалогу між політичними партіями та підвищення зацікавленості сторін у здійсненні реформ;
реалізація рекомендацій ОБСЄ з демократичних інститутів і прав людини на виборах, зокрема шляхом поліпшення списків виборців та внесення змін до Виборчого кодексу у відповідності з рекомендаціям Венеціанської комісії;
Все ж Європейському Союзу не вдається ефективно впливати на політичну ситуацію та виборчий процес у Албанії, що показали вибори 2009 року. Влада не змогла на належному рівні організувати волевиявлення громадян і внутрішня політична криза вкотре стала перепоною на шляху до євроінтеграції. Поряд з неспроможністю налагодити ефективну роботу парламенту у Албанії існують й інші проблеми, зокрема: дотримання громадянських прав, свобода засобів масової інформації, не сформованість інститутів громадянського суспільства, наявність корупції та організованої злочинності.
У 2009 році Албанія досягла однієї з двох зовнішньополітичних цілей, а саме приєдналася до НАТО. Наступним етапом має бути приєднання до ЄС. Угода про стабілізацію та асоціацію між ЄС та Албанією вступила в силу у 2009 році. ЄС офіційно прийняв заяву на членство в листопаді 2009 року. На відміну від Македонії, Чорногорії та Сербії, Албанія, а також Боснія і Герцеговина, не були в змозі завершити процес лібералізації візового режиму в 2009 році, оскільки не виконали всіх вимог. Крім того, Албанія занурилася в політичну кризу, яка є найтривалішою після падіння комуністичного режиму, що завдає значної шкоди національним інтересам. Європейська комісія попереджала, що ця криза і корупційні проблеми можуть уповільнити процес інтеграції Албанії. Таким чином, сьогодні зарано говорити про перспективи завершення процесу європейської інтеграції Албанії у середньостроковій перспективі, оскільки країна не спроможна виконати завдань поставлених перед нею європейськими партнерами і вкотре підтверджується імідж Албанії як нестабільної країни. Відсутність сильної влади у парламенті блокує прийняття законів необхідних для зближення з ЄС.
Зовнішньополітичне майбутнє Албанії залежить від спроможності її політичних еліт налагодити ефективний діалог, який буде основним і дієвим механізмом вирішення внутрішніх проблем. Держава має надолужити багато втрачено часу шляхом здійснення динамічних реформ. Стосунки з Косово мають бути збалансованими, а також варто розвивати відносини з іншими державами регіону. Албанія має виконати вимоги і рекомендації міжнародного демократичного співтовариства.
Шанси Албанії на вступ до ЄС є досить низькими, оскільки соціально-економічна ситуація в країні одна з найбільш нестабільніших в Європі. Разом з тим серйозну політичну підтримку їй надає Італія. Албанія для Італії виступає постачальником енергетичних ресурсів, дефіцит яких відчуває Рим, тому він активізує співпрацю з Тіраною і є її провідним торговим партнером. В Італії проживає значна кількість албанських мігрантів, які зумовлюють особливу увагу Італії до цієї західнобалканської держави.
Найбільші шанси серед західнобалканських держав на членство в ЄС має Чорногорія. Ця невелика за розмірами та кількістю населення країна є інвестиційно привабливою для європейських партнерів та зуміла створити сприятливі умови для розвитку економіки порівняно з іншими державами регіону.
Серед населення та політиків Чорногорії не має одностайної позиції стосовно євроінтеграції. Одна частина вважає, що вступ до ЄС позитивно вплине на економіку держави та сприятиме підвищенню рівня життя у державі. Інша частина населення занепокоєна тим, що ЄС регламентуватиме занадто багато аспектів внутрішнього життя Чорногорії і таким чином обмежуватиме політичний та економічний суверенітет держави. На сьогодні актуальним є питання здійснення судової реформи, оскільки без поступу у цій сфері подальші трансформації у державі не будуть ефективними.
Євроінтеграційні перспективи суттєво впливають на внутрішньополітичні процеси у Македонії стабілізуючи ситуацію та стимулюючи представників різних етнічних груп до пошуку взаєморозуміння. Все ж, навряд чи Греція змінить свою позицію щодо неприйняття назви Македонія, а для КЮРМ додаткові поступки для південного сусіда у цьому питанні означатимуть поразку.
КЮРМ отримала статус кандидата в ЄС як і Хорватія у 2004 році, проте не зуміла за дев’ять років досягти мети. На думку Міністра Македонії Нікола Попоскі сьогодні у державі спостерігається падіння довіри громадян до ЄС, оскільки на їх думку Македонія занадто довго очікує на новий етап у євроінтеграції. Н. Попоскі вважає, що Македонія технічно може приєднатися до євро дуже швидко, добре інтегруватися в рамках внутрішнього ринку і практично виконала Маастрихтські критерії. Македонський урядовець занепокоєний «втомою від розширення» ЄС, у зв’язку з численними внутрішніми проблемами держав-членів, а також вирішення проблем, які залишаються після приєднання нових держав. Міністр вважає, що це є додатковим поштовхом докласти зусиль у напрямку розширення так як з історичної точки зору хвилі розширення часто проходять в період кризи [4].
Сербія сподівається розпочати переговори про вступ до ЄС у 2014 році. На сьогодні на динаміку діалогу між ЄС та Сербією суттєво впливає внутрішньополітична ситуація, яскравим елементом якої є сербський націоналізм. Він включає в себе дві основні концепції. Консервативні націоналісти виражають яскраві антизахідні настрої і наполягають на встановленні тісного союзу з Росією для того, щоб уникнути вестернізації у будь-якому вигляді, так як, на їхню думку, вона призведе до втрати сербською нацією своєї культурної самобутності і традицій. З іншого боку, помірковані політичні сили виступають за більш збалансований підхід. Всі сербські націоналісти підтримують ідею «Великої Сербії». Консерватори допускають використання будь-яких засобів для її досягнення, в тому числі війни, помірковані націоналісти пропонують, щоб Сербія чекала відповідних міжнародних обставин. Ідея «Великої Сербії» передбачає включення всіх територій в регіоні, де етнічні серби становлять більшість або проживають у значній кількості. Ідея добре прижилася у Боснії, де сербська меншина прагне згодом об’єднатися з Сербією.
Проте, можливий підйом етнічного націоналізму в західній частині Балкан малоймовірно переросте у війну таку масштабну як у 90-их роках ХХ століття. На сьогодні держави не мають потужної військової сили, яка була в Югославії. Тим не менш, можливість збройного конфлікту нижчої інтенсивності не може бути повністю виключена. Більш ймовірними є внутрішньодержавні громадянські війни в одній або декількох країнах регіону, ніж звичайна війна між двома або декількома державами регіону. Це пов’язано з двома факторами. По-перше, існує ціла низка злочинних організацій, які добре озброєні нелегальною зброєю. Інший фактор пов’язаний із загальними несприятливими соціально-економічними умовами, які ймовірно в майбутньому лише погіршаться. У поєднанні з відносно слабкими і корумпованими державними інститутами, ці фактори можуть стати вибухонебезпечною сумішшю [6].
Український політолог Віктор Каспрук вважає, що Сербія може розраховувати на приєднання до ЄС не раніше 2022 року. Оскільки країна має багато невирішених проблем, які перешкоджають інтенсифікації інтеграційного процесу. Основними перешкодами є наявність корупції та неефективна економіка. Ці проблеми взаємопов’язані, оскільки непрозорість у процесі прийняття рішень призводить до росту тіньової економіки, що робить Сербію неконкурентоспроможною на європейському ринку. Крім того високий рівень корупції зумовлює недовіру іноземних інвесторів до цієї країни як потенційного поля для ведення бізнесу.
Експерт прогнозує, що переговори триватимуть від шести до восьми років, а потім знадобиться ще два роки на ратифікацію. У процесі переговорів необхідно буде узгодити питання, щодо реформування судової системи, трудових відносин та взаємин роботодавців і працівників, функціонування фінансової системи і фінансового ринку в системі економічних відносин. Необхідно буде також вирішувати проблему високого рівня корупції, стабілізації обмінного курсу сербського динара, питання інфляції та бюджетного дефіциту. Не менш важливим є приєднання до загальних принципів Євросоюзу: громадянських прав, прав людини, інтегрованого єдиного ринку і можливості ведення бізнесу, мобільності для кожної окремо взятої людини і надання їй права працювати у будь-якому місці Євросоюзу [6].
На сьогодні найбільшим досягненням ЄС у відносинах з Сербією є участь у досягненні домовленостей з косівськими албанцями. Незважаючи на те, що у Сербії угода про нормалізацію відносин з самопроголошеною державою трактуються по різному. Самі по собі вони є важливим кроком на шляху до незалежності Косово та зменшення етнічної напруженості у регіоні.
У разі провалу євроінтеграції держав Західних Балкан на думку сербського аналітика Мілана Марінковича можливим є зміцнення зв’язків між країнами регіону. Така інтеграція може оформитись у вигляді формування Митного союзу. З іншого боку, замість поліпшення відносин в західній частині Балканського півострова, потенційна втрата європейської перспективи, швидше за все, призведе до нової хвилі протиріч у всьому регіоні. На сьогодні основна увага прикута до Косово, проте не варто недооцінювати конфліктний потенціал Сербії та Боснії і Герцеговини [6].
Єврокомісар з питань розширення і політики сусідства Штефан Фюле вважає, що Західні Балкани рухаються у правильному напрямку: «Прогрес на Західних Балканах був вражаючим у 2013 році. Хорватія стала 28-м членом ЄС 1 липня. Переговори з Чорногорією просуваються добре і в червні ми розпочали переговори про вступ з Сербією. Ми також ведемо переговори щодо Угоди про стабілізацію та асоціацію з Косово. У поєднанні з приєднанням Хорватії, це посилає чіткий сигнал всьому регіоні: якщо у вас є мужність і прихильність, Європейський союз здатний реагувати» [7]. Подібні заяви свідчать про наявність євроінтеграційних перспектив у західнобалканських держав, проте на відносини між ЄС та Західними впливає низка факторів, які гальмують інтеграційний процес.
Незважаючи на нечіткі перспективи євроінтеграції ЄС залишається головним партнером Західних Балкан у економічній сфері. У цьому напрямку вже є багато досягнень, оскільки більшість нормативно-правових актів прийнятих у регіоні задля покращення економічної ситуації відповідають вимогам ЄС. Останні десять років з ЄС надходили значні інвестиції до регіону, держави Союзу мали значний вплив на фінансову сферу Західних Балкан. Такий рівень взаємозв’язків тривалий час позитивно впливав на економіку регіону, проте зробив його і уразливим від фінансово-економічних криз у ЄС.
У середньостроковій перспективі економіки ЄС почнуть виходити з кризи і тоді держави регіону Західних Балкан очікуватимуть на підтримку. Існує необхідність зміни механізму надання фінансової допомоги державам регіону. На сьогодні Західні Балкани не мають власних ресурсів для втілення великих інфраструктурних проектів, а також для інвестування в людські ресурси, тому потребують допомоги міжнародної спільноти. Таким чином ЄС разом з іншими міжнародними організаціями можуть зробити значний внесок у економічний розвиток регіону. З іншого боку західнобалканським державам не варто розраховувати лише на підтримку ззовні, необхідно розвивати регіональні проекти у різних сферах: наука, новітні технології, транспорт, енергетика. Створені на основі таких проектів регіональні компанії матимуть змогу краще конкурувати на ринку ЄС, порівняно з невеликими національними компаніями [8].
Важливим напрямком політики ЄС у найближче десятиліття залишатиметься демократизація регіону, оскільки у цій сфері поки що не досягнуто бажаного результату. Основним завданням ЄС є сприяння налагодження діалогу між політичними елітами, суспільством і засобами масової інформації. Для досягнення поставленої мети ЄС прагне інтенсифікувати роботу з організаціями, які представляють громадянське суспільство на Західних Балканах. Європейські аналітики Роса Балфур та Коріна Стратулат вважають, що демократизація Західних Балкан – це найбільша інвестиція, яку ЄС може вкласти у цей регіон [8].
Отже, держави Західних Балкан продовжують декларувати європейську інтеграцію як основний пріоритет зовнішньої політики. Приєднання Хорватії свідчить про реальну можливість долучення до Європейського Союзу шляхом виконання вимог поставлених європейськими інституціями та досягнення відповідних економічних та соціальних критеріїв. Решта держав регіону також прагнуть реалізувати свої зовнішньополітична амбіції.
У середньостроковій перспективі основні напрямки співпраці ЄС з регіоном Західних Балкан залишатимуться незмінними. Перш за все, ЄС та Західні Балкани прагнуть спільними зусиллями відносити позитивні тенденції у економічному розвитку Європи. Важливим напрямком двосторонніх відносин залишатиметься стабілізація внутрішньополітичної ситуації у регіоні, демократизація держав Західних Балкан та сприяння формуванню громадянського суспільства, яке має вплив на політичні еліти. Боротьба з організованою злочинністю та корупцією, захист прав національних меншин та реформа судової системи вимагають наполегливої роботи законодавчих та виконавчих органів держав Західних Балкан у свою чергу ЄС продовжуватиме здійснювати моніторинг та консультування держав регіону задля вирішення проблем у цих сферах.

Список використаних джерел та літератури
1.Босния и Герцеговина в 2014 году может стать кандидатом в члены ЕС [Электронный ресурс]. – Режим доступа: http://korrespondent.net/world/1357087-bosniya-i-gercegovina-v-2014-godu-mozhet-stat-kandidatom-v-chleny-es. – Заглавие с экрана.
2.Каспрук В. Сербію чекають у Євросоюзі не раніше 2022 року? [Електронний ресурс] / B. Каспрук. – Режим доступу: http://tyzhden.ua/World/85166
3.Кудряшова Ю. Перспективы вступления в ЕС балканских государств [Электронный ресурс] / Ю. Кудряшова. – Режим доступа: http://www.geopolitics.ru/2012/10/perspektivy-vstupleniya-v-es-balkanskix-gosudarstv/. – Заглавие с экрана.
4.Article about EU-Macedonia relations, published in The Parliament magazine, 30.04.2012. [Electronic resource]. – Mode of access: http://mfa.gov.mk/?q=node/1038&language=en-gb#sthash.ooFvtOU9.dpuf. – Заголовок з екрану
5. Kramer H. The European union in the western Balkans: another step towards European integration [Electronic resource] / H. Kramer. – Mode of access: http://sam.gov.tr/wp-content/uploads/2012/01/Heinz-Kramer.pdf. – Title from the screen.
6.Marinkovic M. Perspectives for the Western Balkans in light of the ongoing European crisis [Electronic resource] / M. Marinkovic. – Mode of access: http://www.opendemocracy.net/milan-marinkovic/perspectives-for-western-balkans-in-light-of-ongoing-european-crisis. – Title from the screen
7.Ready to join? Perspectives on further EU enlargement and what it means for transatlantic business [Electronic resource]. – Mode of access:http://europa.eu/rapid/press-release_SPEECH-13-735_en.htm. – Title from the screen
8.The European future of the Western Balkans Thessaloniki@10 (2003-2013) edited by E. Prifti. – European Union Institute for Security Studies, 2013. – 150 p. . – Title from the screen.

Західні Балкани відіграють важливу роль у структурі зовнішньої політики Європейського Союзу. Від ситуації в регіоні Західних Балкан залежить стабільність на європейському просторі, а також геополітична та економічна потужність ЄС. Результатом політичного діалогу стало підписання низки документів, які спрямовані на інтенсифікацію політичної, економічної та безпекової співпраці в регіоні. Мета даної статті полягає у аналізі договірно-правової бази відносин між ЄС та Західними Балканами.
Джерельну базу статті становлять Угоди про стабілізацію та асоціацію між ЄС та державами регіону, Угоди з державами Західних Балкан про спрощення візового режиму, підсумкові декларації самітів у Загребі та Салоніках та інші документи. Питанням розкритим у цій статті присвячені низка досліджень українських та зарубіжних вчених. Зокрема, Й. Села Л. Шабані досліджували політику ЄС щодо Західних Балкан, а український дослідник В. Шевченко вивчав значення Пакту стабільності для держав Південно-Східної Європи у контексті зовнішньої політики ЄС.
З кінця 90-их років Європейський Союз почав робити кроки спрямовані на активізацію політичного діалогу з державами Західних Балкан. Такі дії були спрямовані на стабілізацію ситуації в регіоні та створення фундаменту для подальшої конструктивної співпраці.
Сучасний формат взаємовідносин між ЄС та західнобалканськими державами започатковано у 1999 році, коли було ухвалено Пакт стабільності для держав Південно-Східної Європи. Документом сформовано основу співробітництва та саме він розглядається як головний інструмент досягнення кінцевої мети держав Західних Балкан – членство в ЄС. Пактом стабільності визначено декілька напрямків співробітництва, створено «регіональний круглий стіл» для координації «робочих круглих столів» з питань демократії і прав людини, економічної відбудови, розвитку і співробітництва, а також з питань безпеки [1].
Наступною ініціативою ЄС став Процес стабілізації та асоціації, який передбачав співпрацю спрямовану на здійснення політичних та економічних реформ у державах Західних Балкан. Результатом переговорів ЄС з окремими державами стало підписання низки Угод про стабілізацію та асоціацію (з Хорватією та Македонією у 2001 році, Албанією у 2006 році, Чорногорією у 2007 році, Сербією та Боснією і Герцеговиною у 2008 році) [3]. Угоди передбачають взаємні зобов’язання спрямовані на формування вільного ринку, дотримання демократичних принципів та забезпечення спільними зусиллями стабільності у регіоні.
Зокрема в рамках імплементації Угод про стабілізацію та асоціацію передбачається досягнення наступних цілей:
забезпечення відповідних рамок для політичного діалогу
між сторонами, що сприятиме розвитку тісних відносин між
ними у різних сферах;
підтримка зусиль держав регіону Західних Балкан задля
розвитку їх економік та міжнародних зв’язків, а також у зближенні
їх законодавства із законодавством ЄС;
сприяння гармонійним економічним відносинам і
поступовому розвитку зони вільної торгівлі між державами регіону та ЄС, у тому числі шляхом адаптації законодавства балканських держав відповідно до норм ЄС;
забезпечення основи для економічного, соціального,
фінансового і культурного співробітництва;
підтримка зусиль держав регіону в переході до ринкової економіки;
зміцнення регіонального співробітництва у всіх сферах задля стабілізації ситуації на Західних Балканах;
підтримка зусиль держав регіону в зміцненні демократії та захисту прав людини.
Угоди укладені з іншими держави регіону включають майже ідентичні цілі та напрямки, так як західнобалканські країни мають багато спільного і відповідно ЄС застосовує однаковий підхід до всіх держав регіону.
Угоди про стабілізацію та асоціацію базуються на таких принципах як повага до демократії та прав людини, а також розвиток добросусідських відносин між державами. Ці угоди мали стати інструментом розвитку не лише у форматі відносин ЄС з окремими країнами регіону, а й активізувати відносини з окремими балканськими державами, які підписали аналогічні угоди.
На Саміті ЄС – Західні Балкани у Загребі 2000 року було заявлено, що нещодавнє врегулювання конфліктів у регіоні сприятиме формування простору стабільності та безпеки на європейському континенті. Важливим є вирішення проблеми біженців та контролю над озброєнням. «Демократія та регіональне примирення і співпраця з одного боку, та зближення кожної з цих країн з Європейським Союзом, з іншого, утворюють єдине ціле» – зазначено у Декларації саміту [4].
Знаковою подією у політичному діалозі ЄС та Західних Балкан став Саміт у Салоніках, який відбувся у 2003 році. Підсумкова декларація Саміту вкотре закріпила статус Албанії, Боснії та Герцеговини, Хорватії, Македонії, Сербії та Чорногорії як потенційних кандидатів на членство в ЄС [5].
Досягнення держав регіону у процесі стабілізації та відновленні сталого розвитку були відображенні у Салонікському порядку денному для Західних Балкан. Порядок денний визначає основні сфери співпраці між ЄС та Західними Балканами, а саме зміцнення миру та забезпечення стабільного демократичного розвитку; боротьба з організованою злочинністю та співпраця органів внутрішніх справ; сприяння економічному розвитку; сприяння примирення шляхом використання м’якої сили. Даний документ акцентує увагу на прогресі, якого досягнули держави регіону в рамках імплементації Процесу стабілізації та асоціації [8].
У червні 2005 року Європейська Рада підтвердила свою прихильність до імплементації Салонікського порядку денного, зазначивши, що прогрес кожної країни на шляху до європейської інтеграції залежить від її зусиль з виконання Копенгагенських критеріїв та умов Процесу стабілізації і асоціації [6]. ЄС систематично здійснює моніторинг виконання Західними Балканами взятих на себе зобов’язань, а на основі отриманих даних формує прогнози розвитку співробітництва з державами регіону.
Західні Балкани відіграють значну роль в енергетичній безпеці Європи. У 2006 році вступила в силу Угода про енергетичне співтовариство, до якої, крім ЄС, приєдналося 10 країн, серед яких всі держави Західних Балкан [6]. Угода спрямована на формування спільного енергетичного ринку, проведення консультацій, залучення інвестицій для розвитку нетрадиційних джерел енергії та узгодження енергетичної політики та законодавства у даній галузі. Проте незважаючи на амбітність ініціативи, на сьогодні її механізми повноцінно не використовуються на практиці, а держави-учасниці не співпрацюють в енергетичних питаннях на належному рівні.
У 2007 році було підписано низку двосторонніх угод між ЄС та державами Західних Балкан (Албанією, Боснією та Герцеговиною, Македонією, Сербією, Чорногорією) спрямованих на спрощення візового режиму. Вони пов’язані з угодою про реадмісію. Угоди призначенні для полегшення видачі Шенгенських віз на 90 діб на період протягом кожних 180 діб. Також передбачено скорочення пакету документів та можливість отримання багаторазових віз певним категоріям громадян балканських держав [2].
ЄС розглядає держави Західних Балкан як цілісний регіон, тому часто висуває ініціативи співпраці, які стосуються низки країн. Все ж політична та економічна ситуація в державах регіону, а також їх поступ на шляху до європейської інтеграції не однаковий, тому і рівень двосторонніх домовленостей відрізняється.
Можна виділити декілька категорії країн регіону Західних Балкан з якими співпрацює ЄС. Перша – це Хорватія, яка має стати членом ЄС 1 липня 2013 року. Хорватія завжди прагнула уникати групового підходу у питанні взаємовідносин між ЄС та Західними Балканами, акцентуючи увагу на відсутності економічних та політичних проблем, які існують у інших державах регіону. Македонія, Сербія та Чорногорія мають статус кандидатів на членство в ЄС. Боснія та Герцеговина, а також Косово незважаючи на труднощі у процесі внутрішніх трансформацій зберігають статус потенційних кандидатів. Євроінтеграційним прагненням Албанії на даний час заважає низка проблем у внутрішньому житті, проте Брюссель відзначає і значний поступ у різних сферах життя цієї країни.
Отже, інтенсивні політичні контакти між ЄС та Західними Балканами дозволили сформувати цілісну договірно-правову основу співробітництва. Кроки здійсненні ЄС та західнобалканськими державами спрямовані на стабілізацію ситуації в регіоні та поступове наближення Західних Балкан до членства в ЄС. Основним інструментом співпраці на даний час залишаються Угоди про асоціацію та стабілізацію, які включають двосторонні зобов’язання у різноманітних сферах.

Список використаних джерел та літератури
1.Шевченко В. Пакт Стабільності для Південно-Східної Європи: уроки регіональної політики для України / В. Шевченко [Електронний ресурс ]: Аналітичний матеріал – Режим доступу: www.niss.od.ua/p/350.doc. – Заголовок з екрану
2.Agreements with the countries of the Western Balkans on the facilitation of the issuance of visas [Electronic resource]: Summaries of EU legiaslation. – Mode of access: http://europa.eu/legislation_summaries/enlargement/western_balkans/l14578_en.htm
3.Ylber Sela and Lirim Shabani The European Union Politics in the Western Balkans [Electronic resource]: The Western Balkans Policy Review Volume 1, Issue 2, 2011. – Mode of access: http://www.kppcenter.org/WBPReview2011-1-2-Sela-Shabani.pdf
4.European Commission Zagreb Summit 24 November 2000 Final Declaration [Electronic resource]. – Mode of access: http://www.esiweb.org/pdf/bridges/bosnia/ZagrebSummit24Nov2000.pdf
5.EU-Western Balkans Summit – Declaration [Electronic resource]. – Mode of access: http://www.cespi.it/STOCCHIERO/dossierBalcani/dich-Salonicco.PDF
6.The Energy Community Treaty [Electronic resource]: Summaries of EU legiaslation. – Mode of access: http://europa.eu/legislation_summaries/enlargement/western_balkans/l27074_en.htm
7.The Western Balkans on the road to the EU: consolidating stability and raising prosperity [Electronic resource]: Communication From The Commission. – Mode of access: http://eur-lex.europa.eu/LexUriServ/LexUriServ.do?uri=COM:2006:0027:FIN:EN:PDF
8.Τhe Thessaloniki agenda for the Western Balkans [Electronic resource]. – Mode of access: http://www.westernbalkans.info/htmls/page.php?category=391&id=419

The article analyzes the main levers and instruments used by the European Union to strengthen its influence on the processes of internal transformation in the countries ofEastern Europe.

Постановка проблеми. За роки свого існування Європейський Союз постійно справляв помітний вплив на процеси, які відбувалися в сусідніх країнах. ЄС об’єднує більшість держав європейського континенту, проте такі країни Східної Європи як Україна, Білорусь та Молдова залишилися осторонь інтеграційних процесів в регіоні. Впродовж тривалого часу головним важелем впливу ЄС на пост-комуністичні держави було надання потенційного членства, але на даний час перспектива України, Білорусі та Молдови приєднатися до ЄС виглядає досить туманно.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Досліджуваній проблематиці присвячені наукові праці українських та іноземних вчених. Зокрема важелі впливу ЄС досліджували Залевські П., Шаповалова О., Зубко Д. та Сидокук Т. Крім того, Гамільтон Д. та Мангот  Г. досліджували вплив ЄС на Україну, Молдову та Білорусь.

Мета і завдання дослідження. З’ясувати, які важелі впливу застосовує ЄС задля посилення своєї ролі у трансформації східноєвропейських держав.

Викладення основного матеріалу. Жодній з держав регіону Східної Європи  ЄС не надавав гарантій членства, навіть у далекій перспективі. Проте ЄС виробив інструменти, які використовуються задля реалізації своїх інтересів у відносинах з сусідніми державами.

У Східній Європі основу для договірних відносин з ЄС забезпечують Угоди про партнерство та співробітництво (далі – УПС). У 1992 році Європейська Комісія розпочала переговори з пострадянськими державами про нове покоління двосторонніх угод [10]. Дані документи покликані були налагодити конструктивні відносини з незалежними державами. Всього ЄС уклав 10 угод про партнерство і співробітництво з державами Східної Європі, Південного Кавказу та Центральної Азії. Використовуючи політичний діалог ЄС ставив за мету зміцнювати демократію та сприяти економічним перетворенням у цих державах [12]. Угоди з усіма державами регіону були майже ідентичні і передбачали досягнення наступних цілей:

–  забезпечити політичний діалог;

–  підтримувати зусилля цих країн у напрямку здійснення демократичних перетворень та розвитку економіки;

–  супроводжувати їхній перехід до ринкової економіки;

–  заохочувати двосторонню торгівлю та інвестиції [12].

Хоча УПС не передбачали особливих преференцій для держав Східної Європи, проте позитивним було те, що нові домовленості ґрунтувалися на принципах Генеральної угоди з тарифів та торгівлі [12]. Для держав, у яких лише зароджувалися традиції ведення ринкової економіки це був додатковий поштовх до внутрішніх реформ у економічній та фінансовій сфері.

Таким чином діалог між ЄС та пострадянськими країнами мав охопити всі сфери взаємовідносин: політичну, економічну, фінансову, наукову, соціальну та культурну. ЄС вважав за необхідно не залишатися осторонь трансформаційних процесів у регіоні. УПС були і залишаються базовими угодами у відносинах ЄС з Молдовою та Україною до сьогодні.

Трансформації всередині ЄС та декілька хвиль розширення зумовили необхідність впровадження нових форматів співпраці з державами Східної Європи. У 2003 вперше була викладена концепція Європейської політики сусідства (далі – ЄПС) у зверненні Європейської Комісії “Ширша Європа”) [3].

У 2004 році ЄПС почалась реалізовуватись на практиці. Вона запозичила деякі елементи політики розширення, наприклад “долю у внутрішньому ринку ЄС”, принципи “обумовленості” та “диференціації” тощо [4, 85].

Політика сусідства не передбачає використання активних важелів впливу ЄС на внутрішньополітичне життя країн-сусідів шляхом відкриття перед Україною, Молдовою і Грузією перспективи членства і жорсткого моніторингу процесу внутрішніх перетворень [4, 94]. З іншого боку,  ЄС був вимушений розробити механізми взаємодії з державами Східної Європи, які не гарантуючи членства, все ж стимулювали б країни-сусідів до добровільної адаптації свого внутрішньополітичного та економічного життя до стандартів ЄС.

Вплив ЄС базується на принципі обумовленості. В кожному конкретному випадку цей принцип проявляється по-різному, але обов’язковими його компонентами є офіційне де­кларування порівняно чітких критеріїв прогресу держави-партнера на шляху запровадження “євро­пейських стандартів”, закріплення більш чи менш формалізованих зобов’язань держави-партнера до здійснення необхідних реформ та встановлення спеціальних механізмів контролю за цим процесом з боку Євросоюзу [7, 189].

Депутат Європейського парламенту П. Залевські вважає, що згідно з так званою “політикою умов” ЄС надає більше можливостей для тих партнерів, які реалізують більше умов. Таким чином допускається створення додаткових середньо- та довгострокових засобів, які сприяли б економічним реформам у третіх державах [1].

Заслуговує на увагу також концепція “нормативної сили”, яка ґрунтується на тезі про те, що здатність євроінтеграційного об’єднання до поширення назовні власних норм і цінностей ви­ступає найефективнішим інструментом його впливу на зовнішнє середовище, а звідси й визначальною ознакою ЄС як суб’єкта міжнародних відносин. Нормативна сила реалізовується шляхом розбудови асиметричних відносин з окремими державами [6].

Й. Меннерс, один з дослідників поняття “нормативної сили”, вважає, що у законодавстві ЄС міститься п’ять головних норм: мир, свобода, демократія, верховенство права та права людини. Існує ще чотири важливі норми: соціальна рівність, антидискримінація, стабільний розвиток, порядок у державі [11]. Саме ці європейські цінності становлять основу нормативної сили. Проте ЄС не завжди повноцінно застосовує свій потенціал.

Цілі та темпи розвитку співробітництва між ЄС і кожною країною-партнером залежать від рівня прихильності такої країни до загальноприйнятих цінностей, а також її волі та спроможності виконати узгоджені пріоритетні завдання [5, 8]. Порівняно з політикою розширення, проведення реформ не пов’язують з можливістю членства, принцип обумовленості – зв’язок між демократизацією, співпрацею і технічною та фінансовою допомогою від ЄС не працює ефективно, фінансова підтримка з боку ЄС є доволі скромною  [4, 94].

ЄПС передбачає систему моніторингу щодо ефективності взаємовідносин між ЄС та державами-партнерами. Дана функція покладається на органи, створені у рамках Угод про партнерство та співробітництво. Країнам-партнерам запропоновано надавати детальну інформацію про ефективність втілення положень угод на практиці. У процесі моніторингу особливу роль відіграють підкомітети, діяльність яких зосереджується на окремих питаннях, а також на забезпеченні діалогу в економічній сфері [5, 10].

Східне  партнерство як складова Європейської політики сусідства, компонента Спільної зовнішньої політики ЄС, охоплює країни Східної Європи, а саме Азербайджан, Білорусь, Вірменію, Грузію, Молдову та Україну, і передбачає розвиток східного виміру ЄПС. В рамках ініціативи Східного партнерства в ЄС сформувався та застосовується певний механізм впливу, а  також використовується низка важелів для того, аби стимулювати у країнах на Схід від кордону з ЄС бажані, насамперед для останнього, реформи [2].

Цілі політики Європейського Союзу у Схід­ній Європі можна сформулювати у вигляді тріади “безпека – стабілізація – європеїзація”. Європей­ський Союз має безпосередній інтерес у стабілі­зації цього простору та у зниженні його конфлік­тного потенціалу [7, 190].

ЄС проводить переговори з усіма країнами-учасниками Східного партнерства, крім Білорусії, щодо Угод про асоціацію, які передбачають зближення законодавства держав до стандартів ЄС. Україна і Молдова також залучені до Планів дій щодо лібералізації візового режиму [8].

Доктор Б. Война з Польського інститут міжнародних відносин вважає, що недоліком Східного партнерства є довгостроковий характер проекту [8]. З іншого боку подібні проекти не можливо повноцінно реалізувати у більш стислі терміни, тому що процес реформування та внутрішньої перебудови суспільства займає досить тривалий час.

Східне партнерство є логічним продовженням Європейської політики сусідства і саме ця програма визначає майбутнє відносин ЄС у цьому регіоні. Проте недоліком Східного партнерства є те, що воно спрямоване на шість країн, які мають різний рівень відносин з ЄС.

Характерним для Східного партнерства є те, що на відміну від процесу розширен­ня, стимулом до виконання положень цієї програми є не перспектива повно­правного членства, а більш селективні та обме­жені форми залучення до окремих напрямків єв­ропейської інтеграції [7, 190].

Іншим важелем впливу, який працює радше через надання можливостей до реформування, аніж шляхом нав’язування та втручання у внутрішні справи держав, є програми допомоги ЄС, які охоплюють низку сфер, що фінансуються Фондом інвестицій (Neighbourhood Investment Facility), Фондом Управління (Governance Facility), а також через програми транскордонної співпраці, Європейський інструмент сусідства та партнерства (European Neighbourhood Policy Instrument), інші інструменти ЄС, через підтримку Європейського банку реконструкції та розвитку та Європейського інвестиційного банку. Окремий напрям становлять неурядові програм допомоги – це, зокрема, освітні програми, що їх пропонують європейські університети, іменні фонди, а також залучають ресурси Болонського процесу як важіль впливу на українську вищу освіту [2]. В останні роки ЄС активізував інформаційну кампанію у державах Східної Європи щодо стипендіальних та обмінних програм як можливість не лише надати жителям України, Молдови, Білорусі та інших держав європейську освіту, а й безпосередньо долучити якомога більшу частку населення цих країн до поширення європейських цінностей у регіоні.

Ще до впровадження ЄПС ЄС надавав значну фінансову допомогу державам-сусідам. Надання грантової допомоги Росії та Новим Східним  незалежним державам забезпечувалося переважно за програмою Tacis. Європейська ініціатива у сфері демократії та прав людини (EIDHR), метою якої є підтримка принципів свободи, демократії, поваги до прав людини та верховенства закону у третіх країнах, забезпечує кошти для виконання цих завдань, співпрацюючи, перш за все, з неурядовими та міжнародними організаціями [5, 26]. Макрофінансова підтримка надається третім країнам, які зіткнулися з винятковими потребами фінансування дефіциту платіжного балансу  [5, 27].

Роль ЄС у формуванні майбутнього Нової Східної Європи залежатиме від двох компонентів: готовності пропонувати тіснішу асоціацію цим державам та балансування між необхідністю підтримки хороших взаємовідносин з Росією та інтеграційними прагненнями Молдови, України та Білорусі [9, 15].

ЄПС реалізується під гаслом “різні країни, спільні інтереси”. Проте інколи складається враження, що країни об’єднані даною політикою, занадто різні. Для неєвропейських  країн-партнерів Середземномор’я вступ до ЄС виключається. Але в інших випадках, як-от з тими європейськими країнами, які ясно заявили про своє бажання приєднатись до ЄС, питання залишається відкритим [3].

Проект ЄПС безперечно виглядає привабливо, оскільки підносить відносини між  державами-сусідами і ЄС на новий рівень. Дана політика могла б стати альтернативою надання перспективи членства, що для більшості країн Центрально-Східної Європи було вагомим стимулом до внутрішньої трансформації.

Висновки. З 90-их років ЄС розробив широку нормативно-правову базу на основі якої вибудовуються відносини з державами зацікавленими у співпраці. Основними інструментами взаємодії є: Угоди про партнерство та співробітництво та Європейська політика сусідства.

Лише поєднання бажання держав-сусідів приєднатися до  ЄС та конкретні дії держав-членів можуть стати суттєвим стимулом до внутрішніх перетворень. Країни Східної Європи зацікавлені у консультаціях та матеріальній допомозі з боку західних сусідів. Європейському Союзу не менш важливо зберігати статус притягального центру.

Список використаних джерел та літератури

1. Залевські, П. Проєвропейський курс України – доказ привабливості ЄС / П. Залевські [Електронний ресурс]. –  Режим доступу: http://www.pawelzalewski.eu/ua/publikacje/371,.html
2. Зубко, Д. В. Механізми та важелі впливу ЄС на держави Східного партнерства в рамках європейської зовнішньої політики / Д.В. Зубко  [Електронний ресурс]. –  Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/portal/soc_ gum/naukma/Polit/2010_108/14_zubko.pdf
3. Комюніке Європейської Комісії для Ради ЄС та Європейського Парламенту “Розширена Європа – Нові сусіди: Нова система стосунків з нашими східними та південними сусідами” [Електронний ресурс]. –  Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/994_495
4. Сидорук, Т.В., Павлюк В.В., Малькін В.П. Європейська інтеграція України: навч. Посіб. – Львів: ПАІС, 2011. – 272 с.
5. 5.                     Стратегія ЄС щодо Європейської політики сусідства від 12 травня 2004 р. // Урядовий портал: Документи ЄС щодо України [Електронний ресурс]. –  Режим доступу: www.kmu.gov.ua/document/236097915/Startegy EPS.pdf
6. Шаповалова,  О. І.  Нормативна  сила   Європейського   Союзу  /  О.І. Шаповалова [Електронний ресурс]. –  Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/portal/Soc_Gum/Nvdau/2009_15/25.pdf
7. Шаповалова, О. І. Європейський Союз – Україна: межі нормативної сили / О.І. Шаповалова // Відносини Україна  – ЄС в умовах сучасних викликів [Електронний ресурс]. –  Режим доступу: http://www.fes.kiev.ua/new/wb/media/ publikationen/letzte-Fassung.pdf
8. Gnauck,  G.  Polen  will  Ost-Öffnung – doch  dort  gibt’s  Probleme  /  G. Gnauck [Elektronische Ressource]. –  Zugriffsmodus: http://www.welt.de/politik/ ausland/article13460569/Polen-will-Ost-Oeffnung-doch-dort-gibts-Probleme.html
9. Hamilton, D. The New  Eastern  Europe:  Ukraine, Belarus, Moldova / D. Hamilton, G. Mangott [Electronic resource]. –  Mode of access:  http://transatlantic.sais-jhu.edu/publications/books/new_eastern_europe_text.pdf
10. Klugt, A. Association, Partnership and Cooperation Agreements with East European Countries / A. Klugt [Electronic resource]. –  Mode of access: http://www.eipa.eu/files/repository/ eipascope/Scop93_1_3%282%29.pdf
11. Manners, I. Normative power Europe: A Contradiction in Terms / I. Manners [Electronic resource]. –  Mode of access:  http://www.princeton.edu/ ~amoravcs/library/mannersnormativepower.pdf
12. Partnership and Cooperation Agreements (PCAs): Russia, Eastern Europe, the Southern Caucasus and Central Asia [Electronic resource]. –  Mode of access: http://europa.eu/legislation_summaries/external_relations/relations_ with_third_countries/eastern_europe_and_central_asia/r17002_en.htm