Анотація. У роботі досліджено ефективність використання політичними партіями України фінансових ресурсів  на виборах. Основну увагу зосереджено на виявленні залежності між результатами виборів та фінансовими ресурсами, які партії витрачають на ці вибори.

Постановка проблеми. Протягом періоду незалежності в Україні розвивалися та ставали активними гравцями на політичній арені партії. Саме діяльність політичних партій, як вагомого політичного інституту, викликала чималий інтерес в багатьох вітчизняних та зарубіжних дослідників. Але, на даний момент, недослідженим залишається такий проблемний аспект у діяльності політичних партій як співвідношення результатів виборів та фінансових ресурсів, які партії витратили на ці вибори. Тобто, чи прослідковується ефективне використання ресурсів політичних партій з отриманими результатами на виборах? Тому, результати даного дослідження можуть допомогти у вирішенні вищезазначеної проблеми.

Метою дослідження є визначити ефективність використання фінансових ресурсів політичними партіями в Україні. Відповідно до мети, слід виконати ряд завдань, а саме:

– за допомогою Закону Ципфа-Парето проаналізувати результати виборів до Верховної Ради України в 1998 р., 2002 р., 2006 р., 2007 р.;

– визначити співвідношення між результатами парламентських виборів в Україні та фінансовими витратами партій на виборчі кампанії.

Аналіз останніх досліджень та публікацій. Відносно невелика часова віддаленість виборчих циклів, які досліджуються, а також незацікавленість українськими вченими досліджуваною проблематикою зумовили відсутність праць зі згаданої теми. Тому методологічну і концептуальну основу дослідження становлять роботи зарубіжних дослідників: Філіппова М. Г., Благовєщєнского Ю. Н., Дєнісова А. А. Таким чином, на основі короткого огляду фахової літератури слід констатувати недостатню вивченість проблеми ефективності використання політичними партіями України своїх ресурсів на виборах.

Викладення основного матеріалу. В сучасному світі існує тенденція до підвищення витрат кандидатів та політичних сил, яких вони представляють, на виборчі кампанії. При цьому, дуже часто чималі витрачені кошти не дають очікуваного результату. Подібна ж ситуація спостерігається і в Україні. Так тільки в період парламентської виборчої кампанії 2007 р. згідно з даними Центральної виборчої комісії офіційні витрати на рекламу партій і блоків склали 582 млн. грн. ($115,25 млн.) [8]. Проте, для чималої кількості політичних сил захмарні суми витрачених коштів бажаного ефекту не дали. Саме тому, у нашому дослідженні ми здійснимо спробу визначити чи ефективно політичні партії використовують фінансові ресурси під час ведення виборчих кампаній, а, також, дослідити, чи витрачені кошти являють собою той ключовий чинник, який напряму впливає на результат отриманий партією на виборах. Але, насамперед, потрібно провести операціоналізацію таких ключових понять як “політична партія” та “ефективність”.

Закон України “Про політичні партії в Україні” визначає поняття “політична партія” наступним чином: це зареєстроване  згідно  з  законом добровільне об’єднання громадян – прихильників певної загальнонаціональної програми суспільного розвитку, що має своєю метою сприяння формуванню і вираженню політичної волі громадян, бере участь у виборах та інших політичних заходах [1].

Ефективність – це загальна результативність людської діяльності, яка відображає співвідношення одержаного корисного результату та обсягу витрачених на це ресурсів [7, с.139]. В нашому випадку, ефективність – це співвідношення отриманого результату на виборах та кількість коштів, які політична партія витратила на ці ж вибори. Ефективність допоможе нам визначити статистичний аналіз на основі Закону Ципфа-Парето. Закон Ципфа-Парето зазначає, що у випадку конкурентної вільної боротьби на виборах залежність між логарифмом місця, яке посіла партія та логарифмом відсотків голосів, які вона набрала – лінійна. Тобто, в ідеальному випадку усі дані, якщо їх графічно представити, повинні розміщуватися на прямій лінії – лінії тренду [3]. Математичне вираження Закону Ципфа-Парето виглядає наступним чином:

 ln N(i) = A – В∙ln i [6].

Якщо ж точка співвідношення логарифму числа голосів, поданих за партію ln N(i), і логарифму її рангу (місця) (ln i) розміщується вище лінії тренду, тоді можна вважати, що партія в результаті виборів умовно “перебрала” голосів[9]. Причин, які спричинили це, може бути декілька: починаючи від добре проведеної виборчої кампанії та відбору голосів виборців у партій близьких за ідеологічним та програмним змістом, закінчуючи фальсифікацією виборів тощо. І, навпаки, якщо точка розподілу голосів та рангу партії розміщується нижче лінії тренду, то слід говорити про “недобір” голосів партією. Причинами цього явища можуть бути як погано проведена виборча кампанія, так і втрата голосів внаслідок фальсифікацій [3].

Аналізуючи результати виборів, ми також скористаємося даними про виборчі фонди партій. Інформація щодо розмірів виборчих фондів – це офіційні дані ЦВК. Як показує практика, задекларовані суми можуть значно різнитися від реальних. Об’єктом нашого аналізу були лише ті політичні партії, які в результаті виборів потрапляли в парламент. Це зумовлено декількома чинниками: по-перше, інформація про виборчі фонди багатьох політичних партій є недоступною; по-друге, партії, які майже кожного виборчого циклу потрапляли в парламент дозволяють нам прослідкувати певну тенденцію щодо ефективності використання коштів.

Рис. 1

Розподіл результатів виборів до Верховної Ради України 1998 року на основі Закону Ципфа-Парето

Розглянемо розподіл результатів виборів до Верховної Ради України 1998 року за допомогою Закону Ципфа-Парето (Рис. 1).
Розглядаючи  графік, одразу ж виділяється на ньому розташування КПУ, яка знаходиться набагато вище лінії тренду, що свідчить про успішність результату партії на виборах. Позитивні позиції на графіку займають СДПУ(о), ПСПУ, які теж розміщуються над прямою. Це яскраво свідчить про ефективність проведеної виборчої кампанії вищезаначеними партіями. В свою чергу всі партії, які опинилися нижче лінії тренду є представниками правого або правоцентриського спрямування (за виключенням ПЗУ). Можливо саме ідеологічний чинник і був вирішальним результатуючим фактором виборів? Відповідь на це питання ми можемо дати тільки після того, як проаналізуємо ще один чинник – фінансовий. Нам в цьому допоможуть офіційні дані ЦВК (Табл.1)

Таблиця 1

Офіційні розміри виборчих фондів політичних партій та блоків (1998 р.)[4]

Примітки:

** Партії(блоки) не повідомили про відкриття рахунку виборчого фонду або не надали вчасно фінансовий звіт.

Як бачимо, результат КПУ не можна пояснити фінансовим фактором. Тому, що комуністи використали найменше коштів серед партій, котрі потрапили в парламент, але отримали найбільшу кількість голосів виборців. В свою чергу, витрати на вибори Партії Зелених України (ПЗУ) та НДП були найбільшими, але це не дозволило їм посісти лише 4-те та 5-те місце відповідно. Витрати НДП в порівнянні з КПУ були близько в 76 разів більшими, а витрати ПЗУ, у порівнянні з КПУ, майже в 45 разів є більшими. Це пряме свідчення того, що на виборах 1998 р.: по-перше, політичні партії неефективно використовували  кошти із виборчих фондів; по-друге, фінансові ресурси не були ключовим чинником, який впливав на результат виборів[2]. Тепер варто розібратися із розподілом результатів виборів 2002 року (Рис.2).

Рис. 2

Розподіл результатів виборів до Верховної Ради України 2002 року на основі Закону Ципфа-Парето

Аналізуючи графік, можна зазначити, що тільки КПУ та СДПУ(о) “перебрали” голосів виборців. Позитивний результат КПУ – це наслідок дії регіонального чинника – все-таки на півдні та сході України у комуністів залишався сталий електорат. “Наша Україна” та СПУ за Законом Ципфа-Парето набрали оптимальну кількість голосів. В той же час, Блок “За Єдину Україну” (ЗаЄду) та БЮТ “недобрали” певну частку голосів. Тепер варто розібратися, яка роль фінансового чинника  у вищезазначеному розподілі.

Таблиця 2

Офіційні розміри виборчих фондів політичних партій та блоків (2002 р.)[4]

За офіційним даним (Табл.2), відразу 3 партії витратили приблизно однаково великі суми грошей на вибори: ЗаЄду, НУ, СДПУ(о), але результат був різним: НУ перемогла на виборах, набравши в 2рази більше голосів ніж ЗаЄду та в 4 рази більше голосів ніж СДПУ(о). Тобто, ефективність використання коштів на виборах в НУ значно більша. Але, якщо взяти до уваги КПУ, то по ефективності вибори 2002 р. явно виграли комуністи. В свою чергу, співвідношення витрат і отриманого результату для БЮТ та СПУ виявилося нормальним. Отже, підсумовуючи результати аналізу розподілу результатів виборів 2002 року, можна зробити висновок, що тільки для 2-3 партій існує нормальна ефективність використання фінансових ресурсів на виборах. Проблематика впливу розміру коштів партії безпосередньо на результат залишається й досі відкритою: з одного боку приклад КПУ, ЗаЄду, СДПУ(о) нівелює це твердження, з іншого результат НУ, СПУ, БЮТ – підтверджує. Тому треба шукати додаткові чинники впливу.

Рис. 3

Розподіл результатів виборів до Верховної Ради України 2006 року на основі Закону Ципфа-Парето

Судячи з розподілу результатів виборів 2006 року (Рис.3),  партії розташувалися майже   по прямій – це є свідченням успішно проведеної виборчої кампанії. КПУ чітко розташувалося на лінії тренду, що свідчить про оптимальне співвідношення розподілу. БЮТ та НУ зуміли трішки піднятися над прямою, тоді як ПР та СПУ розташувалися трішки нижче. Як на мене, то такі незначні коливання на графіку є несуттєвими. Все-таки загальна ситуація свідчить про певний баланс сил. В такому випадку, дуже цікаво дізнатися про ситуацію з виборчими фондами партій, співвідношення їхніх витрат та результатів (Табл.3).

Таблиця 3

Офіційні розміри виборчих фондів політичних партій та блоків (2006 р.)[5]

Абсолютним переможцем виборів 2006 р. як по результатам, так і по витраченим коштам стала ПР. Якщо ж порівняти суму, яку витратила ПР із сумою, яку витратила партія, що зайняла друге місце в результаті виборів – БЮТ, то виявляється, що бютівці витратили майже в 9 разів менше. В свою чергу, НУ, які отримали третє місце на виборах, використали майже в 6 разів більше коштів ніж БЮТ. Навіть СПУ, які були четвертими на виборах, витратили на вибори більше. Це свідчить про надзвичайну ефективність ведення виборчої кампанії партією БЮТ, що певною мірою спростовує тезу, про те, що витрачені кошти являють собою той ключовий чинник, який напряму впливає на результат отриманий партією на виборах.

Ситуація в розподілі результатів позачергових виборів 2007 року приблизно подібна до тієї, котра була в 2006 р. Тобто, БЮТ і НУНС знаходяться над лінією тренду.  Такий успіх певною мірою виник завдяки популізму в гаслах лідерів обох політичних сил.

Рис. 4

Розподіл результатів виборів до Верховної Ради України 2007 року на основі Закону Ципфа-Парето

В свою чергу недобір голосів ПР і КПУ можна пояснити тим, що БЮТ почав працювати на електоральному полі цих політичних сил. Звернемо нашу увагу на ситуацію з коштами партій (Табл. 4).

Таблиця 4

Офіційні розміри виборчих фондів політичних партій та блоків (2007 р.)[5]

За підсумком позачергових виборів в 2007 р., так як і в 2006 р. партія, яка перемогла, витратила найбільшу суму коштів. Тоді як в 1998 та 2002 рр. перемагали політичні партії, які використовували менше фінансових ресурсів. Таким чином, в нас виникає певний парадокс: з однієї сторони, партії-переможці стали витрачати більше коштів (ПР у 2006 та 2007 рр.), а з іншої – ефективність використання коштів партіями зменшується (КПУ в 1998 та 2002 р. витрачали чи не найменше, але була серед переможців). Виявлені тенденції являють собою значний науковий інтерес, тому  могли б стати предметом нового дослідження для науковців.

Висновки. В даній роботі ми здійснили спробу визначити чи ефективно політичні партії використовують фінансові ресурси під час ведення виборчих кампаній, а, також, дослідити, чи витрачені кошти являють собою той ключовий чинник, який напряму впливає на результат отриманий партією на виборах. В результаті дослідження наша гіпотеза про те, що  сума коштів, які політичні партії витрачають в ході виборчої кампанії, не є визначальним чинником, який впливає на результат виборів, була частково підтверджена. Також виявлено дві тенденції: по-перше, прослідковується тенденція до перемоги у виборах політичної партії, яка витрачає найбільше коштів (ПР у 2006 та 2007 рр.), по-друге, зменшилася ефективність використання коштів партіями в порівнянні з виборами 1998р. та 2002 р. Сформульовані в дослідженні основні теоретичні положення і висновки можуть бути використані українськими законодавцями для регулювання фінансування виборчих кампаній політичних партій; також, в науково-дослідницькій та викладацькій роботі.

Список використаних джерел та літератури

1.    Закон України “Про політичні партії в Україні” // Відомості Верховної Ради України вiд 08.06.2001 – 2001 р., № 23, стаття 118
2.    Автореф. дис. канд. іст. наук: 07.00.01 / Н.Г. Мосюкова; Дніпропетр. нац. ун-т. — Д., 2003. — 21 с. — укp.
3.    Благовещенский Ю.Н. Предвыборная кампания на политической карте Государственной Думы. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: // http://www.indem.ru/IDD2000/conf/3/record_byun.htm
4.    Відомості про надходження та використання коштів виборчих фондів партій (виборчих блоків) // http://www.cvk.gov.ua/v98images/doc/fin_party.htm
5.    Денис Ковриженко. Фінансування політичних партій і виборчих кампаній: проблеми і шляхи вирішення. Лабораторія законодавчих ініціатив. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: // www.parlament.org.ua/…/MoJ%20-20Political%20Corruption%20Presentation%20-%2029-01-2008.ppt
6.    Денисов А.А., Денисова Е.В. Постиндустриализм: проблемы и задачи новой кадровой политики. // Экономические стратегии, №3 (69), 2009. – С. 64–71.
7.    Економіка праці та соціально-трудові відносини: Навч.-метод. посібник // За заг. ред. проф. Качана Є. П. – Тернопіль: ТДЕУ, 2006. – 373 с.
8.    Мерехтіння в телевізорі обійшлося політикам у сотні мільйонів. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: // http://www.pravda.com.ua/news/2007/11/8/3316138/
9.    Михаил Филиппов. Воображая фальсификации: споры о волеизъявлении 1993 года. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: // http://magazines.russ.ru/nz/2008/5/fi7.html

Анотація.

Summary. A research deals with the issue of the nationalization level of Ukrainian political parties and party system of Ukraine in general. The focus of this investigation is determining trends of the nationalization process of Ukrainian party system.

Постановка проблеми. На сьогодні існує чимало недосліджених аспектів функціонування інституту політичних партій. До таких можна віднести націоналізацію партійної системи, як індикатора конкуренції політичних партій на рівні адміністративно-територіальних одиниць країни. Якщо в західній партології вчені аналізують рівень націоналізації партійних систем, наприклад, країн Північної та Південної Америки, Центрально-Східної Європи, Африки, то українські вчені залишили цю тему поза увагою: не досліджується рівень націоналізації партійної системи та політичних партій в порівнянні з іншими країнами.

Метою дослідження є визначити рівень націоналізації партійної системи України.

Відповідно до мети, слід виконати ряд завдань, а саме:

– систематизувати та сформувати методологію дослідження рівня націоналізації партійної системи і політичних партій зокрема;

– на основі результатів виборів до Верховної Ради України визначити рівень націоналізації партійної системи та прослідкувати його динаміку.

Аналіз останніх досліджень та публікацій. Досліджуваній проблематиці приділяється незначно уваги з боку українських вчених. Це зумовили практично повну відсутність праць зі згаданої теми. Тому методологічну і концептуальну основу дослідження становлять роботи зарубіжних дослідників: Д. Бошлера (D. Bochsler) [11], М. Джонса та С. Мейнверінга (M. Jones and S. Mainwaring) [12], Ю. Касуї (Y. Kasuya) [13].

Основні положення наукової роботи можуть допомогти у написанні комплексної роботи з проблематики діяльності партій і функціонування партійної системи України. Крім того, результати дослідження будуть корисними для партійних керівників при підготовці до виборчої кампанії.

Викладення основного матеріалу. Розпочинаючи наше дослідження, насамперед, потрібно провести операціоналізацію таких ключових понять як «політична партія», «партійна система», «націоналізація партійної системи».

Для операціоналізації поняття «політична партія» ми використовуємо визначення, яке дане в Законі України «Про політичні партії в Україні». Закон визначає поняття «політична партія» наступним чином: це зареєстроване згідно з законом добровільне об’єднання громадян – прихильників певної загальнонаціональної програми суспільного розвитку, що має своєю метою сприяння формуванню і вираженню політичної волі громадян, бере участь у виборах та інших політичних заходах [1].

Існує чимало визначень поняття «партійна система». Однак, ми використаємо визначення, запропоноване польським політологом Є. Вятром (Jerzy Wiatr): партійна система – сукупність відносин між легально діючими в державі політичними партіями, які виявляються в суперництві або спільному змаганні за політичну владу[5, с.337].

Операціоналізацію поняття «націоналізація партійної системи» ми здійснюємо на основі визначення М. Джонса та С. Мейнверінга: націоналізація партійної системи – явище, коли частка отриманих голосів виборців провідних партій майже однакова у всіх адміністративно-територіальних одиницях країни. Тобто, голоси будь-якої з партій не концентруються лише в одному регіоні. Цю ж логіку можна застосувати і до партій: високо націоналізовані партії на виборах здобувають порівняно однакову кількість голосів по всіх областях, в той час, як слабо націоналізовані партії користуються підтримкою лише в окремих регіонах[12].

Для визначення рівня націоналізації партійної системи України, ми будемо використовувати показники PSNS (Party system nationalization score) і PNS (Party nationalization score) які розроблені швейцарським вченим Даніелем Бошлером [11]. Ці показники – це трансформований коефіцієнт Джині (G) – одиниця виміру, що часто використовується для визначення наявності чи відсутності значної гетерогенності в суспільстві, доходи населення та інш. Коефіцієнти PSNS (1.1) та PNS (1.2) варіюються від 0 до 1: чим вони ближче до 1, тим рівніше розподіляються частки голосів виборців, тобто це свідчить про більший рівень націоналізації партійної системи (партії). І, навпаки, чим показники ближче до 0, тим менш націоналізованою є партійна система (партія). Крім того, для стандартизації вищезазначених показників (тобто, щоб вони були порівнювальними з такими ж показниками інших країн) використовується десятковий логарифм (log 10) та логарифм з числа кількості адміністративно-територіальних одиниць країни (log unit), яку досліджуємо [11]. Нижче зазначена формула розрахунку PSNS та PNS:

PSNS = PNS₁+PNS₂+PNS_n/n   (1.1)

PNS = (1 – G) ^{(log 10 / log unit )} (1.2)

Для розрахунку ми брали до уваги лише результати тих політичних партій, які пройшли до парламенту. Це зумовлено тим, що аналіз саме цих партій потенційно дозволяє нам прослідкувати тенденцію в процесі їхньої націоналізації. Для дослідження показників партійної націоналізації ми використовуємо офіційні дані ЦВК щодо результатів парламентських виборів 1998 р., 2002 р., 2006 р., 2007 р.

Проаналізуємо показники партійної націоналізації отримані після парламентських виборів до Верховної Ради України 1998 р. За результатами виборів до Верховної Ради 8 партій і блоків пройшли 4 % бар’єр (Табл.1) [8].

Таблиця 1.

Рівень націоналізації політичних партій на основі результатів парламентських виборів 1998 р.

Аналізуючи рівень націоналізації вказаних політичних партій, відразу ж звертаємо увагу на високі показники PNS Партії Зелених України (ПЗУ) та Народно-демократичної партії (НДП).

Такі політичні сили як ВО «Громада» та Народний Рух України мають найменші значення націоналізації. Обидві партії, які мали найбільший рівень націоналізації в результаті виборів 1998 р. належать до центристського спрямування [4]. Високу рівномірну підтримку цих політичних сил на загальнодержавному рівні можна пояснити декількома чинниками. По-перше, ПЗУ вдало зуміла позиціонувати себе через «позапартійний» імідж і зіграти на негативному ставленні населення до політики (так зване протестне голосування). В свою чергу, високий рівень націоналізації НДП можна пояснити через те, що в 1998 р. ця політична сила належала до провладного блоку і мала змогу застосовувати адмінресурс [4].

Низьке значення PNS у ВО «Громада» та НРУ стало наслідком того, що електорат кожної з цих партій зосередився лише в окремих регіонах України: близько 50% всіх своїх голосів ВО «Громада» здобула лише в Дніпропетровській області; а для НРУ основним джерелом голосів стала Західна Україна, де лише в чотирьох областях партія отримала майже половину свого рейтингу. Якщо ситуацію з НРУ можна обґрунтувати ідеологічними чинниками, то зосередженість більшості виборців ВО «Громада» в Дніпропетровщині – це результат того, що саме дніпропетровці повністю складали керівний апарат цієї партії і володіли значним впливом в області.

За результатами виборів 2002 р. 6 партій потрапили у парламент [9]. В порівнянні з результатами виборів 1998 р., рівень націоналізації партій дещо знизився (Табл.2).

Таблиця 2.

Рівень націоналізації політичних партій на основі результатів парламентських виборів 2002 р.

Найбільший рівень PNS отримали СДПУ(о), За Єдину Україну та КПУ. Якщо показники СДПУ (о) (0,75) та За Єдину Україну (0,71) можна вважати закономірними, зважаючи на провладне положення партій у той період, то результат КПУ (0,74) є дещо несподіваним. КПУ належить до лівого спектру партій і їхній високий рівень націоналізації суперечить твердженню, що саме центристські політичні партії є найбільш націоналізованими. Проте, успіх КПУ можна пояснити скрутним соціально-економічним становищем, від якого страждала більшість населення на той період, падінням довіри до уряду та роз’єднаністю зусиль національно-демократичних партій [6].

Найменший рівень PNS за результатами виборів отримали СПУ та Блок Віктора Ющенка «Наша Україна». Такі показники СПУ не можна вважати несподіванкою, адже області, які проголосували за соціалістів, були їхнім постійним електоратом [8]. Закономірним можна назвати і результат Блоку Віктора Ющенка «Наша Україна». Це пояснюється тим фактом, що блок практично об’єднав навколо себе весь електорат НРУ, який базувався саме на Заході України. Саме тому рівень націоналізації Блоку Віктора Ющенка був низьким.

Отже, в результаті парламентських виборів 2002 року ситуація з рівнем націоналізації політичних партій України була неоднозначною: з одного боку показники СДПУ (о) та За Єдину Україну свідчать на користь нашої гіпотези, з іншого – результат КПУ є виключенням. Розглянемо наступні виборчі цикли, які допоможуть верифікувати отримані результати.

За результатами парламентських виборів 2006 року у Верховну раду потрапили 5 партій і блоків [3].

Таблиця 3.

Рівень націоналізації політичних партій на основі результатів парламентських виборів 2006 р.

Незважаючи на те, що НСНУ йшла на вибори в ролі провладної партії, це ніяк не вплинуло на рівень її націоналізації: 0,64 – це найгірший показник серед усіх парламентських партій 2006 року (Табл.3). Також низьким виявився рівень націоналізації Партії регіонів – 0,65. Електорат партій дійсно регіоналізувався і був зосереджений чітко на Заході і Сході України, що стало наслідком спроб поділу України під час президентських виборів 2004 р.

Лідером націоналізованості серед партій знову стала КПУ (0,8), дещо відстав БЮТ (0,73), покращила результати СПУ (0,7). Високий результат комуністів знову ставить під сумнів твердження, що центризм – основний чинник націоналізованості партій. Їхній успіх можна швидше пояснити опозиційністю до влади, яка не виправдала очікування населення. Подібний фактор став ключовим і в успіху соціалістів у більшості регіонів України. У випадку з БЮТ варто говорити про головну роль їхнього провладного статусу та лівоцентриського спрямування, в порівнянні з радикальнішим НСНУ [7, с.64].

Таблиця 4.

Рівень націоналізації політичних партій на основі результатів парламентських виборів 2007 р.

 За результатами дострокових виборів 2007 року в парламент потрапили 5 політичних сил (Табл.4) [10].

Несуттєво покращилися показники націоналізації Партії Регіонів (0,68) та НУНС (0,67), очевидно за рахунок адмінресурсу. Показник БЮТ залишився стабільним на рівні 0,73. Втретє поспіль на лідируючих позиціях по рівню партійної націоналізації залишилися комуністи (0,79). Також високий показник в Блоку Литвина (0,78). У випадку з КПУ можна з впевненістю говорити, що партія володіє стабільним електоратом по всій Україні. В свою чергу, Блок Литвина позиціонував себе як яскраво виражена центристська партія, яка може об’єднати країну [7, с.53]. Отож, вибори 2007 року підтвердили доволі суперечливі тенденції в націоналізації політичних партій України. Подібну ситуацію ми прослідковуємо і в розвитку націоналізації партійної системи України (Рис.1).

Рис1.

Рівень націоналізації партійної системи України з 1998 р. по 2007 р.

 Вивчаючи динаміку рівня націоналізації партійної системи України, можна зробити висновок, що він був найнижчим в період 2000-2005 рр., що пояснюється значним розколом країни в міжвиборчий період 2002-2004 рр. Крім того, за чотири виборчих цикли в Україні так і не відбулося значного зростання партійної націоналізації, адже в 2007 р. партійна система України лише зрівнялася з власними відповідними показниками 1998 р.

Висновки. У дослідженні визначено рівень націоналізації для парламентських політичних партій та партійної системи України загалом, прослідковано його динаміку. В результаті дослідження наша гіпотеза про те, що провладні та центристські політичні партії є найбільш націоналізованими, тобто рівномірно користуються підтримкою по всій країні, частково підтвердилася. Виявлено дві тенденції: по-перше, підтримка стабільно високого рівня націоналізації КПУ, по-друге, провладні партії центристського спрямування мають кращу можливість до підвищення рівня партійної націоналізації (НДП, СДПУ (о), За Єдину Україну, БЮТ, Блок Литвина). Сформульовані в дослідженні основні теоретичні положення і висновки можуть бути використані у написанні комплексної роботи з проблематики діяльності партій і функціонування партійних систем загалом; також, в науково-дослідницькій та викладацькій роботі.

 Список використаних джерел та літератури.

1.  Закон України «Про політичні партії в Україні» від 05.04.2001 р. // Відомості Верховної Ради України. — 2001. — № 23. — Ст. 118.

2.  Бойко О.Д. Історія України: Посібник [Текст]. – К.: Видавничий центр «Академія», 2002. – 656 с.

3.  Вибори народних депутатів України 26 березня 2006 року [Електронний ресурс] // Режим доступу: http://www.cvk.gov.ua/pls/vnd2006/w6p001. – Назва з екрану.

4.  Г. Агафонова. Етапи розвитку політичного центризму в Україні [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.social-science.com.ua/jornal_ content/13/psychology. – Назва з екрану.

5.  Горлач М. І., Кремень В. Г. Політологія[Текст]: наука про політику: підручник [для студ. вищ. навч. закл.] / М. І. Грибан, В. Г. Кремень — К.: Центр учбової літератури, 2009. — 840 с.

6.  Новітня історія України: держава Україна на сучасному етапі [Електронний ресурс] // Режим доступу: http://www.history.vn.ua/book/history5/71.html. – Назва з екрану.

7.  Партійна система України: ідеологічний вимір / Світлана Конончук, Олег Ярош ; Укр. незалеж. центр політ. дослідж. – К. : [Агентство “Україна”], 2010. – 76 с.

8.  Підсумки голосування по партіях: чергові вибори 29.03.1998 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.cvk.gov.ua/p ls/vd2002/webproc0v?kodv ib=1&rejim=0. – Назва з екрану.

9.  Підсумки голосування по партіях: чергові вибори 31.03.2002 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.cvk.gov.ua /pls/vd2002/WEBPROC0V. – Назва з екрану.

10. Позачергові вибори народних депутатів України 30 вересня 2007 року [Електронний ресурс] / Режим доступу: http://www.cvk.gov.ua/pls/vnd2007/w6p001. – Назва з екрану.

11. D. Bochsler. The Nationalisation of Post-Communist Party Systems [Electronic resource]. – Mode of access: www.bochsler.eu/publi/bochsler_nationalisation-eas10.pdf

12. M. Jones, S. Mainwaring. The Nationalization of Parties and Party Systems: An Empirical Measure and an Application to the Americas [Electronic resource]. – Mode of access: nd.edu/~kellogg/publications/workingpapers/WPS/304.pdf

13. Y. Kasuya. The nationalization of party systems: Conceptual issues and alternative district-focused measures [Electronic resource]. – Mode of access: http://www.astrid-online.it/–il-siste/Studi–ric/KASUYA-MOENIUS-Electoral-Studies-03_08.pdf

Перелік ключових слів: партійна система, вибори, націоналізація партійної системи, політична партія, адмінресурс.