Соціальна реклама є одним із засобів впливу на свідомість кожного індивіда. Вона формує суспільну думку та націлена на покращення життя суспільства, шляхом зміни ставлення суспільства до проблем які існують в країні. Соціальна реклама є важливою складовою світогляду і морального здоров’я суспільства. Її ефективність є інтегральним виразом дієвості при вирішенні певних проблем соціального характеру.
За рівнем впізнання жоден із видів реклами не можна зрівняти з телевізійною. Хоча відгуки про телевізійну соціальну рекламу є неоднозначні і досить різкі, вона залишається найбільш ефективною завдяки масштабу аудиторії, яку вона охоплює.
Аналіз останніх досліджень і публікацій. Соціальна реклама є об’єктом дослідження як зарубіжних, так і вітчизняних дослідників. Зокрема, дослідженням соціальної реклами займаються: Г. Г. Ніколайшвілі, Б. А. Обритько, О. О. Савельєва, В. В. Ученова та ін.. Соціальній рекламі на телебаченні присвячена незначна кількість праць. Зокрема, Т. В. Архипова досліджувала розвиток ринку телевізійної реклами в Україні. Також теорію і практику ринку телевізійної реклами досліджували І. Я. Рожков, Ф. Г. Панкратов, В. П. Коломієць та ін.
Мета статті: визначити основні переваги та недоліки соціальної реклами на українському телебаченні та простежити її особливості.
Виклад основного матеріалу дослідження. В Україні термін «соціальна реклама» є перекладом з англійської public advertising. В інших країнах йому відповідають поняття «некомерційна реклама» і «суспільна реклама». Розглянемо їх значення:
1. Некомерційна реклама – реклама, що розповсюджується некомерційними організаціями в їх інтересах, метою якої є збір пожертвувань, заклик голосувати за певного кандидата, привернення уваги до становища людини в суспільстві.
2. Суспільна (соціальна) реклама поширює матеріали, пов’язані з пропагандою позитивних явищ, створюється безкоштовно, з наданням місця в ЗМІ і часу виходу на некомерційній основі [4, с. 67].
У сучасному українському законодавстві соціальна реклама інтерпретується як «інформація, поширена будь-яким способом, в будь-якій формі і з використанням будь-яких коштів, адресована невизначеному колу осіб і спрямована на досягнення благодійних та інших суспільно корисних цілей, а також забезпечення інтересів держави» [1]. Місія соціальної реклами – це зміна ставлення людей до проблем суспільства, а в довгостроковій перспективі – пропозиція нових соціальних цінностей, затребуваних суспільством.
За дослідником Б. А. Обритько соціальна реклама – це некомерційна інформація державних органів і громадських організацій з питань здорового способу життя охорони природи, профілактики правопорушень та соціального захисту населення [5, с. 10].
Із загостренням в Україні проблем соціального характеру виникла крайня необхідність у посиленні соціальної реклами та поліпшення її якості. Рівень бідності в нашій країні високий і шанси потрапляння практично будь-якого індивіда на «дно» досить великі. Необхідність появи в нашій країні такого феномена, як «соціальна реклама» пояснюється багатьма соціальними факторами, передумовами та причинами: історичними, соціально-економічними та соціокультурними. Важливо зрозуміти, що проблеми соціальних низів часто залишаються на стадії вирішення, але ніколи не стають об’єктом уваги з боку влади та суспільства. Тому соціальна реклама, поряд з журналістикою, покликана докорінно змінювати громадську думку, передавати загальнозначущі і ціннісні ідеї для вирішення глобальних соціальних проблем.
Розглядаючи рекламу як інструмент впливу на свідомість аудиторії, варто зазначити, що цей вплив завжди має відображати позитивний ефект, оскільки реклама є одним із засобів становлення масової свідомості, одним із методів гуманізації суспільства, спрямованого на поліпшення і відродження моральних ціннісних орієнтирів.
Перші уявлення про соціальну рекламу з’явилися наприкінці XVII століття. Однак тоді вона існувала лише на рівні етикетних правил. Соціальна реклама того часу переслідувала одну мету – виховати культурну людину. В такому вигляді соціальна реклама проіснувала до XX століття [7, с. 94].
Основну роль у цей час відіграють засоби масової інформації. З одного боку, ЗМІ відображають суспільні явища, внутрішні відносини в країні, з іншого боку, формують суспільну самосвідомість і поведінкові моделі в суспільстві, тим самим будучи головним ідеологічним інструментом. У другій половинні 1990-х одним із засобів формування громадської позиції стала соціальна реклама, що з’явилася в газетах і на телебаченні. Багато дослідників вважають, що найбільш ефективна соціальна реклама – на телебаченні. Це пов’язано, головним чином, з його специфічними властивостями – можливістю діяти відразу на декілька органів чуття (зір та слух).
Цьому сприяє також максимальна персоніфікованість. Дослідження, неодноразово проведенні західними психологами, показують, що реклама часто показана на телебаченні, автоматично входить у підсвідомість телеглядача, спонукаючи його до певних дій. Особливістю телевізійної соціальної реклами є її індивідуальне спрямування, яскраво виражена структура (вступ, основна частина та висновки), кольорові зображення.
Соціальна реклама, яку транслюють на центральних каналах українського телебачення, стала основою для створення і формування соціальної реклами як цілого суспільного напрямку, не тільки на телебаченні, але і в інших медіа, в тому числі і в Інтернеті. В умовах сучасних суспільних реалій, соціальна реклама продовжує розвиватися і формувати соціальні взаємини. Якщо на початку першого десятиліття XX століття вітчизняні ЗМІ розуміли необхідність існування соціальної реклами в медіа-просторі, то, вже останні два роки соціальна реклама починає існувати практично тільки в Інтернеті.
Соціальна реклама в сучасному її розумінні телебаченням України має такі основні особливості і характеристики:
• глядач швидше запам’ятовує візуальну інформацію, ніж звукову;
• використання зорових образів, яскравих деталей; графічної інформації;
• персонофікованість (в ролі експертів часто виступають відомі особистості – актори, спортсмени, політичні діячі, викликають певну ступінь довіри вітчизняної телеаудиторії);
• стислість, чіткість і цілеспрямованість соціальної інформації;
• завжди в центрі знаходиться людина, як головний суб’єкт,
• достроковість фактичних і наукових відомостей, думки експертів.
Соціальна реклама сьогодні є важливим інструментом формування громадської самосвідомості, конструювання громадської позиції і засобом комунікації між суспільством і державою. Варто відзначити, що соціальна реклама має двосторонній характер. І від суспільства, і від держави залежить те, наскільки ефективною і міцною буде громадський взаємозв’язок і наскільки оперативно будуть формуватися поведінкові установки і моделі в соціумі.
Необхідно зазначити те, що телебачення як рекламний носій має багато переваг. Телереклама є найбільш потужним засобом інформаційного впливу на потенційного споживача, оскільки вона діє відразу на кілька органів чуття (зір і слух), а також, в телерекламі подія спостерігається в русі. Телебачення охоплює не тільки більшу частину населення, але і тих, кому не вистачає друкованих засобів реклами. Іншою перевагою телереклами є те, що вибірковий показ реклами дозволяє точно адресувати рекламне оголошення цільовій аудиторії, відбираючи її за географічним розміщенням, інтересами, часом [2, с. 1]. Також, перевагами телевізійної реклами є: високий ступінь залучення уваги, висока якість відтворення рекламного звернення з використанням зображення, звуку та руху.
Телереклама, також має і певні недоліків. До недоліків телереклами варто віднести високу вартість виготовлення і розміщення реклами, короткочасність та епізодичність, зокрема нетривалість телереклами не дозволяє запропонувати весь асортимент товарів. Та провідним її недоліком є те, що увага телеглядача повинна весь час зосереджуватися на екрані, в іншому випадку телерекламу просто не сприйматимуть [6].
Рекламна діяльність у сфері соціального життя суспільства є надзвичайно необхідною, адже саме реклама як засіб комунікації завдяки своїм особливостям за короткий проміжок часу в стислій лаконічній формі здатна розповсюдити інформацію, необхідну для популяризації діяльності соціальних служб України [10].
Демографія, охорона здоров’я, житло, патріотизм – складають сьогодні значну частину телевізійного контенту, заповнюють як його новинну та аналітичну, так і розважальну частини. Сучасні соціальні проблеми в Україні формуються під впливом соціальної нерівності, влади олігархів та великого відсотку бідності. Персоніфікований характер соціальної сфери передбачає орієнтацію соціальних матеріалів телебачення на інтереси конкретних людей і соціальних груп [3].
Дослідник В. С. Саппак називав телеекран «рентгеном характеру» і стверджував, що людина є «першоджерелом» телебачення. Однак сучасне телебачення істотно обмежує кількість персоніфікованих джерел інформації, демонструючи досить одноманітний діапазон ньюзмейкерів, екранних персонажів, медійних осіб [9].
Нав’язливий інтерес до особистого життя людей приводить на екран демонстраційні особистості і відлякує тих, хто бачить в телебаченні соціальний, а не розважальний ресурс. Дослідники феномену телебачення, відзначають особливу природу телевізійної інформації і суперечливі ефекти сприйняття людьми цієї інформації.
Телевізійна інформація сприймається глядачем цілісно, в єдності образних складників, із збереженням смислів, що виникають в момент перегляду. Одна і та ж проблема виникає розподілена думка на події, в різних не інтегрованих інтерпретаціях, залишаючи враження, але не сприяє глибокому розумінню сприйнятого.
Важливою якістю телевізійних повідомлень є їх інформаційна насиченість. Візуалізація інформації спресовує зміст повідомлення, інформація надходить необоротно, паралельно по різних каналах чуттєвого сприйняття і «забиває» ці канали, не залишаючи часу на засвоєння інформації в повному обсязі та осмислення її в момент отримання повідомлення. Телевізійне зображення проникає в свідомість і дає ілюзію розуміння сенсу [8].
Сучасне телебачення активно використовує всі нові виразні ресурси, щоб утримати увагу глядачів – інформація стає простіше, яскравіше, динамічніше, різноманітніше, але саме тому не сприяє аналітичного сприйняття повідомлень, що так необхідно для розуміння суті будь-якої соціальної проблеми.
Телебачення схильне надавати соціальних проблемам характер сенсацій, представляючи їх в якості криз, які мають великий масштаб. Саме драматичність, як основний принцип подачі матеріалу визначає високу конкурентоспроможність телебачення у висвітленні соціальних проблем порівняно з іншими ЗМІ. Умовність телевізійної мови не повинна створювати дійсність, а наближати глядача до неї.
Телеканал сприяє посиленню, тиражуванню соціальних процесів, тенденцій, настроїв, а також окремих думок та позицій. Зокрема, інтерес телебачення до гострих соціальних проблем наркоманії, проституції, злочинності, ксенофобії при певних чином поданої ( в надмірній кількості або в скандально-розважальному ключі) інформації може стимулювати загострення цих проблем.
Висновки. Отже, особливостями соціальної реклами на телебаченні є її впізнаваність, оскільки рекламу на телебаченні не можна зрівняти з будь-якою іншою рекламою за рівнем впізнання. Реклама на телебаченні є ефективною завдяки масштабу охоплення аудиторії, недоступному іншим засобам розповсюдження реклами. Телевізійна реклама не користується великою популярністю серед каналів розповсюдження реклами, оскільки є дорогою, але її розміщення є ефективним засобом зміни ставлення суспільства до соціальних проблем. Також особливостями соціальної реклами на телебаченні є: використання зорових образів, яскравих деталей, графічної інформації, персонофікованість (в ролі експертів часто виступають відомі особистості – актори, спортсмени, політичні діячі, викликають певну ступінь довіри вітчизняної телеаудиторії), стислість, чіткість і цілеспрямованість соціальної інформації.

Список використаних джерел та літератури

1. Закон України «Про рекламу» [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/270/96-%D0%B2%D1%80. – Назва з екрану.
2. Булах, Т. Д. Специфіка телевізійної реклами [Текст] / Т. Д. Булах // Вісник Харківської державної академії культури. – 2010. – С. 167 – 175.
3. Гурчіані, Х. Телебачення як засіб втілення соціальної проблематики в інформаційному просторі України [Електронний ресурс] / Х. Гурчіані. – Режим доступу: file:///C:/Users/%D0%90%D0%B4%D0%BC%D0%B8%D0%BD%D0%B8%D1%81%D1%82%D1%80%D0%B0%D1%82%D0%BE%D1%80/Downloads/obraz_2014_15_4.pdf. – Назва з екрану.
4. Лаврик, О. В. Соціальна реклама в сучасному медіапросторі: до визначення поняття [Текст] / О. В. Лаврик // Филология. Социальная коммуникация. – 2008. – №1. – С. 65 – 70
5. Обритько, Б. А. Рекламна діяльність [Текст] : курс лекцій / Б. А. Обритько. – К. : МАУП, 2002. – 240.
6. Реклама на телевидении [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.changetv.ru/autohtml0.php?filename=television/television_002.html. – Назва з екрану.
7. Савельєва, О. О. Введение в социальную рекламу [Текст] : науч.-попул. издание / О. О. Савельєва. – М. : РИП-холдинг, 2006. – 168 с.
8. Савельєва, О. О. Телевизионная реклама и телевизионный контент [Електронний ресурс]. – Режим доступу: www.hse.ru/ pubs/share/direct/document/113201612‎. – Назва з екрану.
9. Саппак, В. Телевидение и мы [Электронный ресурс] / В. Саппак. – Режим доступа: http://www.evartist.narod.ru/text12/83.htm. – Название с экрана.
10. Соціальна реклама та соціальний контекст маніпуляційного впливу реклами [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.rusnauka.com/14_NPRT_2010/Economics/66721.doc.htm. – Назва з екрану.

Сучасне українське суспільство знаходиться на тій стадії розвитку, коли людські потреби полягають не тільки в задоволенні фізіологічних і матеріальних бажань, але й у досягненні високого рівня духовного розвитку. Тому можна зробити висновок, що використання соціальної реклами є показником розвитку прогресивного суспільства, проявом доброї волі громадян, їх принципової позиції щодо соціально значущих цінностей, їх прагнення до досягнення довгострокової суспільної користі.
Соціальна реклама в Україні сьогодні є найменш розвинутою галуззю у сфері маркетингових та суспільно політичних комунікацій. Це зумовлено насамперед проблемами розвитку соціальної реклами.
Аналіз останніх досліджень і публікацій. В нашій країні соціальну рекламу досліджують переважно представники рекламних агентств, Всеукраїнської рекламної коаліції, Асоціації зовнішньої реклами (зокрема, керівник асоціації, Біденко А.). Активно вивчає проблеми та перспективи соціальної реклами в Україні, експерт фонду прогресивних реформ, керівник сітьової студії соціальної реклами – Голота І.
Вивченням сутності соціальної реклами, її цілями, функціями та спрямованістю займаються О. О. Савельєва, Л. Н. Федотова, Г. Г. Ніколайшвілі та ін.. Історію виникнення та сучасний стан соціальної реклами досліджують І. О. Рожкова, Н. В. Старих, В. В. Ученова та ін..
Російська дослідниця Г. Г. Ніколайшвілі у своїй статті «Соціальна реклама: питання теорії і практики», розкриває всі аспекти рекламної діяльності, починаючи з історії її появи і розвитку, завершуючи сучасними тенденціями. Автор розкриває поняття «соціальної реклами», дає оцінку і характеристику її сучасного стану.
Варто відзначити статтю В. Р. Синьковської «Феномен соціальної реклами та її теоретико-методологічний аналіз». У цій статті розглянуто специфічні особливості соціальної реклами як деякого суспільного феномена, намагається вивчити її в рамках соціологічної теорії і визначити соціальну рекламу як механізм регуляції поведінки людини і суспільства.
Мета статті: розкрити зміст поняття соціальної реклами та основні проблеми розвитку сфери соціальної реклами в Україні.
Виклад основного матеріалу дослідження. Перші уявлення про соціальну рекламу з’явилися наприкінці XVII століття. Однак тоді вона існувала лише на рівні етикетних правил. Соціальна реклама того часу переслідувала одну мету – виховати культурну людину. В такому вигляді реклама проіснувала цілі століття аж до XX століття. Після революції 1917 року соціальна реклама змінилася як у формальному, так і в змістовному аспекті. Тоді вона перетворилася в могутній засіб комуністичної пропаганди правильного способу життя, відповідної ситуації ідеології. В залежності від історичного часу, соціально-політичних і культурних передумов соціальна реклама змінювала свої стильові та ідеологічні особливості, використовувалася новою владою в різних цілях.
Історію соціальної реклами в Україні можна умовно розділити на два періоди: радянський та сучасний. У радянський час соціальна реклама була практично повністю монополізована державою і фактично зводилася до одного політичного типу. У рекламі використовувалися барвисті плакати з гаслами, що прославляли комуністичні ідеали. Основними проблемами, що хвилювали державу були теми війни, боротьба з інакомисленням, допомога голодуючим та хворим, заклик до здорового способу життя, просування ідей комунізму. Для досягнення політичних цілей використовувалися і непрямі методи соціальної реклами. Іноді соціальна реклама використовувалася в піснях або кінофільмах.
Сучасна соціальна реклама більш різноманітна, як творчо, так і технічно. Вона менш заполітизована, але часто і в ній відображаються корисливі погляди різних громадських організацій та груп. У наші дні соціальна реклама представляє собою новий затребуваний елемент культури ХХІ століття, вид діяльності, актуальний для сучасного суспільства. Підтвердження цього – проведення фестивалів і конкурсів соціальної реклами: Міжнародний фестиваль соціальної реклами «МИ!/WE!», Фестиваль зовнішньої соціальної реклами, Перший фестиваль соціальної інтернет-реклами і багато інших щорічно організованих заходів.
Діяльність в області соціальної реклами, а також стан ринку такого виду реклами є відображенням того стану, в якому знаходиться економіка окремої країни або цілого регіону, світу. Дослідники соціальної реклами розглядають її як форму, або сферу маркетингових та соціальних масових комунікацій. Також у дослідженнях соціальної реклами науковці зосереджують увагу на її зовнішньому аналізі, вивчають її тематику, проблематику, основні завдання [8].
Дослідники У. Потапова та Н. Старих розглядають соціальну рекламу як особливу форму соціальної роботи і інструмент соціальної політики держави. У Законі Україні «Про рекламу», соціальна реклама – це інформація будь-якого виду, розповсюджена в будь-якій формі, яка спрямована на досягнення суспільно важливих цілей, популяризацію загальнолюдських цінностей і розповсюдження якої не має на меті отримання прибутку [1].
Науковець О. В. Сватенков розглядає соціальну рекламу як інформацію поширену у формі друкованої рекламної продукції (плакати, брошури, буклети тощо), зовнішньої реклами (білборди, реклама на транспорті, лайт-бокси тощо), повідомлень у друкованих засобах масової інформації ЗМІ, відео та аудіо роликів, яка націлена на вирішення актуальних соціальних проблем за допомогою досягнення педагогічного ефекту [7. с. 9].
Як різновид рекламної продукції, яка не має комерційної спрямованості та фінансується повністю або частково за рахунок державних коштів, визначають соціальну рекламу В. Мякота та Ю. Рудяк [6, с. 187].
За Л. Леонтьєвою, соціальна реклама – це не тільки важливий і потужний метод донесення потрібної інформації до бажаної цільової аудиторії, але й одна з актуальних форм у роботі державних установ та громадських організацій соціальної спрямованості, яка, на її думку, має низку проблем:
– відсутність стандартів соціальної реклами;
– розмитість сфери соціальної реклами в законодавстві (в ЗУ «Про рекламу» не чітко прописані межі соціальної реклами);
– проблеми пов’язанні із розміщенням соціальної реклами;
– відсутність проведених попередніх досліджень громадської думки та попереднього тестування соціальної реклами;
– відсутність моніторингу та оцінки ефективності впливу соціальної реклами [4, с. 27].
Відсутність належного правового регулювання у сфері соціальної реклами приводить до неналежного її розвитку та порушень прав громадян і юридичних осіб, які визначені законодавством
До проблем розвитку сфери соціальної реклами в країні спеціалісти відносять:
• не чітке розмежування соціальної реклами від політичної та комерційної;
• недофінансування соціальної реклами;
• використання соціальної реклами у комерційних або політичних цілях;
• відсутність законодавчої та нормативно-правової бази;
• недосконалість законодавства;
• відсутність координувальної структури, яка б контролювала додержання стандартів у створенні соціальної реклами, а також координувала зусилля розробників та рекламодавців [5].
Статус соціальної реклами в Україні встановлює лише Закон України «Про рекламу», також цей закон регулює взаємовідносини замовник-рекламодавець-розповсюджувач-споживач. Сам Закон України «Про рекламу» має низку недоліків, які створюють проблеми у розвитку соціальної реклами. У статті 12 цього закону наведено не чітке визначення «соціальної рекламної інформації», тому її часто сприймають як політичну рекламу, або ж комерційну. У законі не чітко визначені способи розповсюдження соціальної реклами. Зокрема, пропущено ідентифікацію соціальної реклами на телебаченні.
Проблема нечіткого розмежування соціальної реклами від комерційної та політичної, полягає у недобросовісному використанні її в якості елементу прихованої пропаганди або прихованої комерційної реклами. Ще за президентства Леоніда Кучми соціальну рекламу розміщували під виглядом привітань із святами від посадових осіб.
Проблемою розвитку соціальної реклами в нашій країні є інформаційний простір, який складається переважно із недержавних засобів масової інформації (ЗМІ) [9].
Як видно із статті закону, юридична особа, що професійно займається рекламною діяльністю, зобов’язана відводити на соціальну рекламу 5% площ або ефірного часу, що виділяється їм на розповсюдження рекламних повідомлень. Немає нічого дивного в тому, що цей невеликий обсяг втрачається на тлі величезної кількості комерційної реклами, особливо з урахуванням того, що для розміщення соціальної реклами виділяють найменш привабливі для комерційних рекламодавців, тобто найменш ефективні місця [1].
Однією із проблем розвитку соціальної реклами є її нецільове використання. Тобто, використання її в комерційних або ж політичних цілях, що дискредитує саму ідею такої реклами.
Соціальна реклама в Україні не посідає місце важливого соціального інституту, який би мав усіляку державну підтримку (організаційну, фінансову, матеріально-технічну). Це і зумовлює ряд проблем, які пов’язані із розвитком сфери соціальної реклами в Україні [3, с. 94].
На сучасному етапі свого розвитку, соціальна реклама є найменш розвиненою галуззю у сфері маркетингових і суспільно політичних комунікаціях [2].
Через проблеми розвитку сфери соціальної реклами в Україні, соціальна реклама за час свого існування в Україні не досягнула рівня європейських країн. Саме тому сферу соціальної реклами потрібно удосконалювати, шляхом вдосконалення чинного профільного законодавства та створенням стандартів у сфері соціальної реклами.
Висновки. Отже, соціальна реклама – це вид некомерційної реклами, метою якої є зміна моделей суспільної поведінки та звернення уваги населення до проблем суспільства. Соціальна реклама представляє собою новий затребуваний елемент культури ХХІ століття, вид діяльності, актуальний для сучасного суспільства. Тому розвиток соціальної реклами в Україні є необхідним для її розвитку, оскільки використання соціальної реклами є показником розвитку прогресивного суспільства, проявом доброї волі громадян, їх принципової позиції щодо соціально значущих цінностей, їх прагнення до досягнення довгострокової суспільної користі.
До основних причин, які негативно впливають на розвиток соціальної реклами належать: недосконалість чинного законодавства, яке не чітко окреслює межі соціальної реклами та шляхи фінансування цієї сфери. Це можна пояснити тим, що в Україні немає жодного законодавчого або іншого нормативно-правового документа, який відповідав би за регулювання фінансування, виробництва та поширення соціальної реклами.

Список використаних джерел та літератури

1. Закон України «Про рекламу» [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/270/96-%D0%B2%D1%80. – Назва з екрану.
2. Концепція розвитку в Україні сфери соціальної реклами [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://mlsp.gov.ua/control/uk/publish/article?art_id=68575&cat_id=34928. – Назва з екрану.
3. Бугрим, В. Законодательные проблемы социальной рекламы [Текст] / В. Бугрим // Журналистика в 2005 году: трансформация моделей СМИ в постсоветском информационном пространстве : сборник материалов научно-практической конференции / Гл. 2.3. «СМИ и право». – М. : Факультет журналистики МГУ им. М. В. Ломоносова, 2006. – 121 с.
4. Державне регулювання відносин у галузі реклами: проблеми та перспективи [Текст] // За матеріалами Круглого столу 11.01.2207р. – К. : Ін-т. Конкурентного суспільства, 2007. – 192 с.
5. Михайлов, М. Законодавчі новації у сфері соціальної реклами [Текст] / М. Михайлов // Юридичний Вісник України. – 2008. – №12. – С. 7.
6. Мякота, В. Реклама та рекламна діяльність [Текст] / В. Мякота, Ю. Рудяк. – Х.: Фактор, 2004. – 256 с.
7. Слушаєнко, В. Є. Соціальна реклама: світовий досвід та українські реалії [Текст] / В. Є. Слушаєнко, Л. О. Гірієвська // Вісник НТУУ «КПІ». Політологія. Соціологія. Право: збірник наукових праць. – 2009. – №4. – С.122 – 126.
8. Соціальна реклама як інструмент профілактики негативних явищ в українському суспільстві: регіональний аспект [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.ukr-socium.org.ua/Arhiv/Stati/4.2013/13_Agarkov151_160.pdf. – Назва з екрану.
9. Чала, Ю. В. Соцыальна реклама як інструмент усвідомленого впливу на соціум [Текст] / Ю. В. Чала. // Економіка. Управління. Інновації. – 2013.