Науковий керівник: Галецька Тетяна Іванівна,
к.е.н., доцент кафедри економічної теорії, менеджменту і маркетингу

Організація обліку власного капіталу підприємств: проблеми та шляхи їх вирішення

У статті розкрито теоретичні та практичні аспекти організації обліку власного капіталу підприємства, наголошено на важливості його своєчасності та достовірності. Охарактеризовано структурні елементи власного капіталу. Висвітлено основні проблемні аспекти обліку власного капіталу та запропоновано шляхи їх вирішення.

Ключові слова: власний капітал, структурні елементи, резервний капітал, нормативне регулювання, євроінтеграція.

The organization of accounting of equity capital of enterprises: problems and directions for its improvement

The article deals with the theoretical and practical aspects of accounting of equity capital of enterprises, stressed the importance of its timeliness and reliability. Characterized structural elements of equity capital. Highlighted the main problems of accounting of equity capital and suggested solutions.

Keywords: equity capital, structural elements, reserve capital, normative regulation, European integration.

Постановка проблеми. Створення і поповнення визначеного розміру статутного капіталу є необхідною умовою реєстрації підприємства в органах державної влади та законності здійснення діяльності. У процесі функціонування власний капітал забезпечує інтереси держави, власників і персоналу.

На сучасному етапі більшість підприємств стикаються з необхідністю вдосконалення методології бухгалтерського обліку власного капіталу, що є потужною внутрішньою інформаційною базою та чинником, що впливає на прийняття управлінських рішень. Крім того, облік власного капіталу відіграє особливу роль у відносинах підприємства із зовнішніми кредиторами, адже він є основною складовою виз­на­чення рівня платоспроможності.

Аналіз останніх досліджень та публікацій. Проблеми бухгалтерського обліку формування та зміни власного капіталу досліджуються в працях багатьох провідних вчених-економістів, таких як: М.Д. Алексеєнко, Ф.Ф. Бутинець, С.Ф.Голов, Г.Г. Кірейцев, М.М. Мосійчук, О.І. Пилипенко, І.Р. Поліщук, М.С. Пушкар, Н.М. Ткаченко, В.В. Сопко. Проте проблеми організації обліку власного капіталу підприємств потребують більш детального вивчення та вирішення існуючих проблем.

Мета та завдання дослідження. Метоюдослідження є розкриття важливості раціональної та ефективної організації обліку власного капіталу, аналіз наявних проблем та визначення шляхів їх вирішення на основі узагальнення теоретичних та оцінки практичних аспектів обраної проблематики.

Виклад основного матеріалу. Власний капітал є одним із найістотніших і найважливіших показників, оскільки виконує функції джерела довгострокового фінансування, забезпечення кредитоспроможності підприємства, джерела фінансування ризику, забезпечення самостійності та влади організаторів бізнесу.

Мобілізований засновниками підприємства з різних джерел капітал, який належить їм на правах власності і яким вони наділяють підприємство (на правах власності або господарського відання) як юридичну особу, стає власним капіталом суб’єкта господарювання.

Згідно з НП(С)БО 1 «Загальні вимоги до фінансової звітності» власний капітал – це різниця між активами і зобов’язаннями підприємства [7].

Правові засади організації документального оформлення обліку власного капіталу чітко регламентуються Законами України, постановами Кабінету Міністрів, наказами міністерств, відомств, державної податкової адміністрації.

Капітал і зобов’язання мають різне співвідношення на різних підприємствах. Чим більшою буде частка власного капіталу в активах підприємствах, тим вищою буде його незалежність. Власний капітал – це запорука здійснення діяльності, індикатор впливовості та незалежності власників підприємства.

За діючим Національним положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 1 «Загальні вимоги до фінансової звітності», власний капітал включає такі структурні елементи:

• зареєстрований (пайовий) капітал;
• капітал у дооцінках;
• додатковий капітал;
• резервний капітал;
• нерозподілений прибуток (непокритий збиток);
• вилучений капітал;
• неоплачений капітал [7].

Характеристика кожного із елементів власного капіталу наведена у таблиці 1.

Таблиця 1

Характеристика структурних елементів власного капіталу підприємства

До власного капiталу прирiвнюється забезпечення таких витрат i платежiв, якi створюються за рахунок коштiв пiдприємства i служать гарантiєю покриття деяких його витрат:

         – забезпечення виплат персоналу (створення резерву);

         – іншi забезпечення (гарантiйний ремонт тощо);

         – цiльове фiнансування.

Поширеним є погляд, відповідно до якого питома вага власного капіталу повинна бути на рівні 50% і більше. Лише в цьому випадку, на думку кредиторів, підприємство з більшою ймовірністю може погасити свої зобов’язання за рахунок власних коштів. Тому збереження капіталу на цьому рівні є першочерговим завданням підприємства.

Основною метою організації обліку власного капіталу є підтримка системи фінансового менеджменту в рішеннях щодо його збереження та забезпечення ефективного контролю за формуванням джерел власних коштів.

Об’єктами організації обліку власного капіталу є первинний етап, поточний та узагальнюючий, а об’єктами кожного етапу є номенклатури, носії номенклатури, їх рух та забезпечення [6].

Важливим засобом контролю за правильним формуванням та використанням власного капіталу підприємства є суцільна й безперервна реєстрація в документах даних про всі господарські операції. Однак більшість операцій з обліку власного капіталу не має розроблених та затверджених форм первинної документації.

Первинними документами операцій з обліку власного капіталу є бухгалтерські довідки, що складаються у вільній формі. Загальні вимоги до первинних документів, облікових реєстрів та бухгалтерської звітності встановлює Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку [9].

Для узагальнення інформації про власний капітал підприємства в обліку використовуються рахунки 4 класу «Власний капітал та забезпечення зобов’язань», а саме:

• 40 «Зареєстрований (пайовий) капітал»;
• 41 «Капітал у дооцінках»;
• 42 «Додатковий капітал»;
• 43 «Резервний капітал»;
• 44 «Нерозподілені прибутки (непокриті збитки)»;
• 45 «Вилучений капітал»;
• 46 «Неоплачений капітал» [4].

В умовах автоматизованої обробки інформація за кожним із зазначених рахунків та їх субрахунків фіксується в електронних регістрах, аналітичних таблицях, аналізах розрахунків.

Для обліку власного капіталу використовується Журнал № 7. Для обліку залученого капіталу у вигляді кредитів – Журнал № 2.

Типова кореспонденція рахунків з обліку власного капіталу, що найчастіше використовується на підприємствах, наведена у таблиці 2.

Таблиця 2

Кореспонденція рахунків з обліку власного капіталу підприємства

Джерело: розроблено автором на основі [4]

Інформація про капітал у фінансовій звітності знаходить відображення у Формі №1 «Баланс» (Звіт про фінансовий стан), Формі №4 «Звіт про власний капітал» та у Ф-5 «Примітки до річної фінансової звітності».

Саме правильна побудова  аналітичного та синтетичного обліку забезпечує отримання  достовірних даних про власний капітал, за допомогою яких підприємство може приймати ефективні управлінські рішення.

Проте, на сучасному етапі існує низка проблемних аспектів у веденні бухгалтерського обліку власного капіталу, які потребують вирішення.

Щодо розгляду власного капіталу через призму Міжнародних стандартів бухгалтерського обліку, то спеціального МСФЗ (Міжнародні стандарти фінансової звітності), присвяченого питанням обліку та звітності при операціях з власним капіталом, немає, але деякі питання з цієї тематики розглядаються у Тлумаченнях, випущених Комітетом з тлумачень Міжнародної фінансової звітності — КТМФЗ 17 «Виплати негрошових активів власникам».

За МСФЗ статті власного капіталу підприємства у звітності повинні бути згрупованими, а за вітчизняним стандартами — деталізовані, що дає змогу чітко відображати складові власного капіталу у звітності.

Склад фінансової звітності за НП(С)БО 1 «Загальні вимоги до фінансової звітності» майже повністю відповідає структурі фінансової звітності згідно з МСБО 1 «Подання фінансової звітності» [5]. Проте, враховуючи те, що в МСБО 1 не визначено чітко встановлених форм фінансової звітності і, для їх складання підприємства послуговуються формами визначеними НП(С)БО 1, виникають деякі суперечності.

На нашу думку, у Балансі (Звіт про фінансовий стан) недоцільно у складі зареєстрованого (пайового) капіталу показувати внески до незареєстрованого статутного капіталу, оскільки в разі відмови в його реєстрації внески будуть повернуті засновникам підприємства, без погодження з кредиторами.

Також ми вважаємо, що в цілях євроінтеграції та покращення співпраці із зарубіжними країнами, необхідно на державному рівні здійснити перехід до Міжнародних стандартів фінансової звітності та проводити гармонізацію національних стандартів, що полегшить роботу бухгалтерів підприємств і зробить фінансову звітність вітчизняних підприємств зрозумілішою та, відповідно, збільшить можливість залучення закордонних інвестицій.

До того ж, в умовах  трансформації ринкових процесів в економіці України все більш актуальним стає використання досвіду зарубіжних країн, зокрема і в обліку власного капіталу підприємства.

У міжнародній практиці структура власного капіталу не є стандартною і може містити різні елементи. Це визначається національними стандартами кожної держави і, зокрема, залежить від політики її розвитку та особливостей обліку. Склад власного капіталу в розрізі країн детальніше розглянуто у таблиці 3.

Таблиця 3

Особливості складу власного капіталу різних країн

Джерело: розроблено автором на основі [1, 11]

Бачимо, що у більшості зарубіжних країн до складових власного капіталу відносять статутний (акціонерний) капітал, резервний капітал, нерозподілені прибутки. Окрім того, при визначенні елементів власного капіталу у міжнародній практиці також можуть враховуватися рішеннях власників про створення різних фондових джерел (додаткового капіталу), напрямів розподілу прибутку, операцій із власними акціями.

Не менш важливою є класифікація власного капіталу, адже опираючись на неї формуються основні принципи його обліку. У нормативних документах чіткого розподілу власного капіталу на певні види немає, тому варто детальніше зупинитись на пропозиціях науковців щодо систематизації власного капіталу.

Також, буде  доречно у складі рахунку 43 «Резервний капітал» виділяти наступні субрахунки, а саме: субрахунок 431 «Резерв на виплату дивідендів за простими акціями» та субрахунок 432 «Резерв на виплату дивідендів за привілейованими акціями» відповідно до цілей використання резервного капіталу. Особливо корисно це буде для підприємств акціонерного типу. Оскільки результати господарської діяльності не впливають на розмір дивідендів за привілейованими акціями, такий резерв слугувати певним захистом, адже саме з нього здійснюватимуться виплати у разі відсутності чи недостатності чистого прибутку звітного року та нерозподіленого прибутку минулих років. Резерв на виплату дивідендів за привілейованими акціями в складі загального резервного капіталу доцільно створювати щорічно в розмірі суми дивідендів, які необхідно сплатити за цим видом акцій [12].

Залишається невирішеним питання щодо методики проведення аналізу операцій з власним капіталом та оцінки фінансового стану підприємства, адже в кожній країні наявні різні складові власного капіталу, існують різні підходи щодо застосування і нормативного значення коефіцієнтів автономії, фінансової залежності тощо. Це пов’язано з особливостями нормативного регулювання бухгалтерського обліку на національному та міжнародному рівні. З огляду на це, слід удосконалити методику проведення аналізу фінансового стану підприємства, врахувавши досвід зарубіжних країн та надбання українських вчених в цій галузі. Це забезпечить аналітиків та власників інформацією про структуру капіталу підприємства та дозволить спрогнозувати чи буде підприємство мати в наступному звітному періоді бажаний розмір прибутку та визначить резерви збільшення прибутку підприємства.

Висновки. Отже, власний капітал є одним з найістотніших та найважливіших елементів підприємства, оскільки є основою та гарантією організації бізнесу різних форм власності та організаційно-правових форм. Він є базою створення та розвитку підприємства. Для покращення бухгалтерського обліку загалом та обліку власного капіталу зокрема необхідно здійснювати перетворення не лише на рівні суб’єкта господарювання, а й на державному рівні переходити до Міжнародних стандартів фінансової звітності та проводити гармонізацію національних стандартів, врахувавши те, що МСБО 1 передбачає розкриття набагато ширшого кола інформації, ніж це передбачено вимогами НП(С)БО 1. В цілях забезпечення виплат дивідендів за привілейованими акціями запропоновано деталізацію рахунка 43 «Резервний капітал» субрахунками «Резерв на виплату дивідендів за простими акціями» та «Резерв на виплату дивідендів за привілейованими акціями».

Також, для удосконалення вітчизняного обліку власного капіталу підприємства доцільно враховувати закордонний досвід, при цьому поєднувати його із надбаннями українських вчених в цій галузі. Це дозволить підвищити якість обліку власного капіталу,  призведе до підвищення якості управління на самому підприємстві та надасть користувачам фінансової звітності додаткову інформацію для прийняття, стосовно цього підприємства, більш раціональних управлінських рішень.

Список використаних джерел

1. Бутинець Ф.Ф., Горецька  Л.Л. Бухгалтерський облік у зарубіжних країнах. Житомир: ПП «Рута», 2004. 544 с.
2. Волкова І. А. Фінансовий облік – 2: навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. К.: Центр учбової літератури, 2009. 224 с.
3. Дергачова В.В., Скоробогатова Н.Є., Шик Л.М. Облік у зарубіжних країнах : навч. посіб. К.: НТУУ «КПІ», 2011. 257 с.
4. Інструкція про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов’язань і господарських операцій підприємств і організацій : наказ Міністерства фінансів України від 30.11.1999 за № 291. URL: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/z0893-99 (дата звернення: 24.04.2020).
5. Міжнародний стандарт бухгалтерського обліку 1 «Подання фінансової звітності». URL: http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/929_013  (дата звернення: 24.04.2020).
6. Музиченко Т.О. Організація облікового процесу складових власного капіталу. Ефективна економіка. 2015. № 6. URL: http://www.economy.nayka.com.ua/?op=1&z=4158  (дата звернення: 24.04.2020).
7. Національне положення (стандарт) бухгалтерського обліку 1.  «Загальні вимоги до фінансової звітності» : URL: http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0336-13 (дата звернення: 24.04.2020).
8. Про господарські товариства : Закон України від 19.09.1991 № 1576-XII. URL: http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1576-12  (дата звернення: 24.04.2020).
9. Про затвердження Методичних рекомендацій щодо заповнення форм фінансової звітності: Наказ Міністерства фінансів України від 28 березня 2013 року № 433, зі змінами і доповненнями. URL: http://zakon.rada.gov.ua/rada/show/v0433201-13/conv  (дата звернення: 24.04.2020).
10. Садовська І.Б., Божидарнік Т. В., Нагірська К. Є. Бухгалтерський облік  : навч. посібник. К. : «Центр учбової літератури», 2013. 688 с.   
11.  Кадацька А. М. Сутність власного капіталу підприємства. URL: http://repo.sau.sumy.ua/bitstream (дата звернення: 24.04.2020).
12. Бугай Н. О.  Власний капітал як складова фінансової системи підприємства: проблематика та шляхи її вирішення. Агросвіт. 2016. № 21. С. 19-25.

Науковий керівник: Галецька Тетяна Іванівна,
к.е.н., доцент кафедри економічної теорії, менеджменту і маркетингу

Інвентаризація дебіторської заборгованості: етапи, оформлення та недоліки проведення

У статті розкрито теоретичні та практичні аспекти організації та оформлення результатів інвентаризації дебіторської заборгованості. Наголошено на важливості та необхідності її проведення. Охарактеризовано етапи проведення та зазначено недоліки, які виникають  під час інвентаризації.

Ключові слова: дебіторська заборгованість, етапи проведення інвентаризації, акти звірки розрахунків, інвентаризаційні описи, підзвітні особи, результати інвентаризації.

Inventory of receivables: stages, organization   and shortcomings of conducting

The article deals with the theoretical and practical aspects of organization  of inventory of receivables and registration of inventory results. The importance and necessity of conducting an inventory are emphasized. The stages of inventory are characterized and also highlighted the main shortcomings that arise during the inventory.

Keywords: receivables, stages of carrying out of inventory, acts of reconciliation of calculations, inventory descriptions, accountable persons, inventory results.

Постановка проблеми. Незважаючи на форму власності та специфіку функціонування, кожен суб’єкт господарювання зосереджується на процесах виникнення та управління дебіторською заборгованістю, адже вона призводить до зменшення коштів в обороті, справляє вагомий вплив на оборотність капіталу і на фінансовий стан підприємства загалом. Від своєчасності і правильності проведення розрахункових операцій залежить виконання планів та кінцеві результати діяльності.

Головним елементом управління, що дає реальну оцінку стану відносин між покупцями/замовниками та підприємством, є інвентаризація дебіторської заборгованості. Саме за її результати власники мають змогу знати реальний стан взаємовідносин з контрагентами та з’ясувати економічну доцільність їх співпраці.

З огляду на важливість даного аспекту обліку виникає необхідність глибшого її вивчення, виявлення та усунення наявних проблем.

Аналіз останніх досліджень та публікацій. Питання обліку дебіторської заборгованості підприємств у своїх наукових працях досліджували такі вітчизняні вчені як: Ф. Бутинець, О. Височан, С. Голов, М. Огійчук, В. Сопко, О. Кияшко, В. Лінніков та В. Палій. Серед зарубіжних науковців слід зазначити Р. Дамарі, Ж. Рішара, С. Хека тощо.

Однак, питання інвентаризації дебіторської заборгованості та, власне, вивчення наявних проблем не знайшло достатнього відображення в наукових працях.

Мета та завдання дослідження. Метоюдослідження є розкриття важливості та необхідності інвентаризації дебіторської заборгованості, етапів її проведення та документального оформлення, розкриття недоліків, які виникають та визначення шляхів їх вирішення на основі узагальнення теоретичних та оцінки практичних аспектів обраної тематики.

Виклад основного матеріалу. Щодня, при здійсненні господарської діяльності на підприємстві, бухгалтер, на підставі первинних документів, відображає господарські операції у регістрах обліку. Це дозволяє отримати повну інформацію про склад, кількість та стан процесів, які відбуваються в організації. Але деякі явища не можна відстежити одразу. Тому для отримання фактичних даних розрахунків підприємства проводять інвентаризацію.

Згідно з Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підприємства зобов’язані проводити інвентаризацію активів і зобов’язань. У Постанові про затвердження порядку подання фінансової звітності визначено обов’язкові випадки проведення інвентаризації [1].

Метою інвентаризації дебіторської заборгованості є перевірка наявності залишків сум, що відносяться до розрахунків з покупцями, встановлення їх реальності і термінів виникнення, виявлення випадків безнадійних боргів і платежів, пропусків строків позовної давності і винних в цьому осіб, а також своєчасного вжиття заходів щодо зниження такої заборгованості. В процесі інвентаризації можливо виявити характер і причини дебіторської заборгованості, а також фіктивні і спірні господарські операції підприємства [12].

Порядок проведення інвентаризації дебіторської заборгованості визначений пунктом 7 розділу ІІІ Наказу Міністерства фінансів України «Про затвердження положення про інвентаризацію активів та зобов’язань» від 02.09.2014р. №879 [6].

Інвентаризація дебіторської заборгованості проводиться перед складанням річної фінансової звітності до дати балансу в період трьох місяців (тобто з 30 вересня до 31 грудня).

Згідно з п.п.7.4 Положення №879 у процесі річної інвентаризації дебіторської заборгованості комісія шляхом документальної перевірки встановлює:

— правильність розрахунків з банками, контролюючими органами, іншими підприємствами, а також зі структурними підрозділами підприємства, виділеними на окремі баланси;

— заборгованість підзвітних осіб;

— правильність і обґрунтованість сум заборгованості з нестач і розкрадань;

— правильність і обґрунтованість сум дебіторської заборгованості, у тому числі тієї, за якою строк позовної давності минув;

— реальність заборгованості матеріально-відповідальних осіб [6].

Процес інвентаризації дебіторської заборгованості можна розділити на п’ять етапів (табл.1). На кожному етапі використовують різний набір інвентаризаційних процедур і прийомів.

Таблиця 1

Етапи інвентаризації дебіторської заборгованості на підприємстві

Інвентаризація дебіторської заборгованості починається з того, що підприємство-кредитор надсилає всім своїм дебіторам акти звірки взаємних розрахунків, в яких зазначається їх заборгованість. Затвердженої форми акту звірки немає, тому контрагенту можна направити акт звірки зроблений власноруч. Потім акти передаються інвентаризаційній комісії для підтвердження реальності заборгованості.

Після отримання зазначених актів підприємства-дебітори мають підтвердити заборгованість або заявити свої заперечення [10].

На рахунках обліку розрахунків із дебіторами залишаються виключно узгоджені суми. Відображення в обліку неврегульованих сум не допускається. Реальність даних бухгалтерського обліку про стан розрахунків підтверджується актами звірки.

Якщо при звірці розрахунків виникли розбіжності чи нез’ясовані розходження в розрахунках, які не вдалося усунути до кінця звітного періоду, то згідно з п.п. 7.2 розд. ІІІ Положення №879 кожна з сторін залишає в своєму балансі ті суми заборгованості, які підтверджуються документами і вважаються правильними [6].

Причому в Інструкції № 69, яка раніше регулювала питання інвентаризації, зазначалося, що в разі неузгодження розбіжностей між дебітором і кредитором зацікавлена сторона вживає заходів щодо врегулювання таких розбіжностей в установленому порядку. Тобто вона має право передати матеріали про ці розбіжності для прийняття рішення до господарського суду. Таке право існує і в сьогоднішніх реаліях [10].

Якщо підприємство-контрагент на дату проведення інвентаризації виступає одночасно і дебітором, і кредитором, то йому передають виписку із зазначенням окремо дебіторської і окремо кредиторської заборгованості. А все тому, що згідно з п. 3 розд. IV НП(С)БО 1 згортання статей активів і зобов’язань є недопустимим, крім випадків, передбачених відповідними П(С)БО. На те, що суми дебіторської і кредиторської заборгованостей слід відображати розгорнуто, вказує також Інструкція № 291 в описі рахунків класу 6 [8, 9].

Наказом або розпорядженням керівника підприємства створюється інвентаризаційна комісія, яка особливу увагу повинна приділяти перевірці дат виникнення і строків погашення дебіторської заборгованості підприємства, простроченій заборгованості, а також її оцінюванню.

Результати інвентаризації розрахунків оформлюються інвентаризаційним актом (описом). Варто зазначити, що типової форми цього документа не існує. Тому кожне підприємство розробляє його самостійно виходячи з власних потреб та міркувань.

При інвентаризації розрахунків інвентаризаційні описи складаються в розрізі кожного виду заборгованості: нормальна, сумнівна, безнадійна, – та за кодами бухгалтерських рахунків.

В акті перераховуються рахунки, за якими проводилась інвентаризація, зазначаються суми неузгодженої заборгованості, безнадійних боргів, а також заборгованості, щодо якої минув строк позовної давності. За цими видами заборгованості до акту інвентаризації розрахунків додається довідка, в якій наводяться назви й адреси дебіторів, сума заборгованості, зазначаються причини її виникнення, з якого часу та на підставі яких документів вона виникла. За сумою дебіторської заборгованості підприємства, за якою минув термін позовної давності, в довідці зазначаються особи, які винні в пропущенні цих термінів [5].

Окремо складають акт інвентаризації заборгованості, строк позовної давності якої минув і яка планується до списання, та акт інвентаризації розрахунків щодо відшкодування матеріальних збитків.

В акті інвентаризації розрахунків з відшкодування матеріальних збитків зазначають такі дані:

• прізвище боржника;
• за що і коли виник борг;
• дату прийняття рішення суду або іншого органу (добровільної згоди боржника) про відшкодування суми матеріальних збитків. Якщо таке рішення не прийняте, зазначають дату пред’явленого підприємством позову;
• суму заборгованості на дату інвентаризації [10].

При інвентаризації підзвітних сум перевіряють представлені звіти підзвітних осіб по виданих авансах з урахуванням їх цільового використання.

Інвентаризація підзвітних сум дає можливість встановити, чи не обліковуються підзвітні суми за працівниками, які звільнились і які не входять до штату підприємства.

Якщо підзвітні особи до встановленого комісією строку не відзвітуються по своїй заборгованості, комісія складає акт про недостачу підзвітних сум і вживає заходи щодо відшкодування збитку із заробітної плати, а в окремих випадках стягнення проводиться в судовому порядку.

Щоб запобігти внесенню змін без відома комісії, на кожній сторінці опису (акту) прописом проставляється кількість порядкових номерів позицій, записаних на цій сторінці. Всі виправлення в описах (актах) мають бути обговорені та завірені всіма членами комісії [7].

Остаточні результати проведеної інвентаризації можна визначити лише за порівняльними відомостями.

Порівняльні відомості – найважливіші заключні документи, що складаються на підсумковій стадії інвентаризаційного процесу. В них відображаються результати, які представляють собою розбіжності між обліковими і фактичними залишками, тобто між показниками за даними бухгалтерського обліку та даними інвентаризаційних описів. В облікових даних залишки виведені по всіх наданих прибутково-видаткових документах на дату інвентаризації.

За наслідками проведеної інвентаризації інвентаризаційною комісією складається протокол із зазначенням стану розрахунків, результатів інвентаризації, висновків та пропозицій щодо заліку недостач і лишків і т.д.

Протокол інвентаризаційної комісії повинен розглядатися і затверджуватися керівником підприємства в 5-денний термін. Остаточну причину невідповідності фактичної наявності майна бухгалтерським даним встановлює лише адміністрація [7].

В будь-якому випадку, якщо за результатами проведеної інвентаризації виявлені розбіжності між фактичною наявністю і обліковими даними, повинен бути виданий наказ керівника підприємства, відповідно до якого в обліку виправляються всі виявлені розбіжності, а результати включаються до звіту за той період, в якому була закінчена інвентаризація, а також до річного звіту.

Найбільшою проблемою інвентаризації розрахунків є одержання від підприємств-дебіторів відповідей на всі надіслані ним листи, тобто акти звірки, з підтвердженням або не підтвердженням зазначених даних. Вимогами чинного законодавства України, у тому числі Положенням № 879, не визначено обов’язку контрагента підписувати акти звірки взаємних розрахунків. Тому, це питання стосується більше порядності і відповідальності контрагентів.

Однак в деяких моментах не підписання акту може свідчити про проведення інвентаризації з порушеннями.

Так, згідно з п.7 розд. І Положення №879, недотримання вимог проведення обов’язкової інвентаризації (наприклад, при зміні матеріально відповідальних осіб, перед складанням річної фінансової звітності та ін.) може призвести до адміністративної відповідальності. Крім того, фінансова звітність, складена без попереднього проведення інвентаризації, може бути визнана недостовірною  [6].

Однак, суми непідтверджених заборгованостей мають бути відображені у довідці до акту інвентаризації, яку складають у довільній формі.

Щоб змусити контрагента підписувати акти звірки розрахунків Державна аудиторська служба України у листі Щодо актів звіряння розрахунків з контрагентами від 20.02.2017 р. № 25-16/104. зазначила, що «… для уникнення непорозумінь щодо складання та підписання акта звірки взаємних розрахунків сторони мають право обумовити зазначене питання умовами договору (наприклад, необхідність звірки; строки (періодичність) проведення звірки; порядок її проведення; строки для надання відповіді на повідомлення, що пов’язані зі звіркою, тощо).» [11].

В літературних джерелах питання інвентаризації зазвичай розглядається зі сторони визначення нестач та лишок.

Проте, при дослідженні результатів проведення інвентаризації розрахунків з покупцями може виникнути значно більше ситуацій. Серед яких можна виділити наступні:

1) необхідність донарахування дебіторської заборгованості покупців;

2) необхідність зменшення дебіторської заборгованості покупців;

3) зміна дебіторською заборгованістю класифікаційної групи;

4) списання простроченої дебіторської заборгованості;

5) необхідність визнання сумнівної дебіторської заборгованості;

6) відновлення заборгованості з позабалансового рахунку;

7) списання дебіторської заборгованості з позабалансового рахунку.

Бухгалтерські проведення зазначених варіантів інвентаризації розрахунків з покупцями наведено в таблиці 2.

Таблиця 2

Кореспонденція бухгалтерських рахунків з обліку результатів інвентаризації дебіторської заборгованості

Джерело: розроблено автором на основі [12].

Висновки. Таким чином, потреба у проведенні інвентаризації дебіторської заборгованості зумовлена тим, що власникам підприємства необхідно знати реальний стан розрахунків з покупцями/замовниками, тобто дослідити економічну доцільність та правильність господарських операцій, дотримання законності їх здійснення. За допомогою результатів інвентаризації органи управління мають можливість вчасно та швидко визначити шляхи вирішення проблем у розрахунках та упередити виникнення дебіторської заборгованості в майбутньому. Врахування всіх нюансів та проблем проведення інвентаризації дебіторської заборгованості дасть змогу отримати якісні результати інвентаризації, що в свою чергу дозволить покращити облік та аналіз розрахунків з покупцями, замовниками та підзвітними особами на підприємстві.

Список використаних джерел

1. Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні : Закон України від 16.07.1999 № 996-XIV. URL: http://zakon.rada.gov.ua (дата звернення: 24.04.2020).
2. Смаржанюк Т. П. Інвентаризація – один із головних методів обліку і контролю. Young Scientist. 2015. № 2 (17). С. 66-69.
3. Сопко В. В. Бухгалтерський облік : навч. посібник. 3-тє вид., перероб. і доп. К. : КНЕУ. 2000. 578 с.
4. Коритник Л.П. Сучасні погляди на інвентаризацію як методичний прийом обліку і контролю. Вісник БДФА. Облік, аудит і аналіз. 2009. С.320-325.
5. Верхоглядова Н. І., Шило В. П., Ільїна С. Б. та ін. Бухгалтерський фінансовий облік: теорія та практика: Навчально-практичний посібник. К.: Центр учбової літератури. 2010. 536 с.
6. Про затвердження Положення про інвентаризацію активів та зобов’язань : Наказ Міністерства  фінансів України від 02.09.2014 №879. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1365-14 (дата звернення: 24.04.2020).
7. Гнатенко Є.П., Горячковська О.С. Нормативно-правові засади обліково-аналітичного забезпечення розрахунків з покупцями та замовниками. Young Scientist. 2016. № 10 (37). С. 351- 354.
8. Національне положення (стандарт) бухгалтерського обліку 1 «Загальні вимоги до фінансової звітності». URL: http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0336-13  (дата звернення: 24.04.2020).
9. Інструкція про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов’язань і господарських операцій підприємств і організацій : наказ Міністерства фінансів України від 30.11.1999 за № 291. URL: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/z0893-99 (дата звернення: 24.04.2020).
10.  Електронний журнал iFactor. Інвентаризуємо дебіторську і кредиторську заборгованості. URL: https://i.factor.ua/ukr/journals/nibu/2017/december/issue-98/article-32554.html (дата звернення: 24.04.2020).
11.  Лист Державної аудиторської служби України від 20.02.2017 р. №25-16/104 Щодо актів звіряння розрахунків з контрагентами. URL: http://document.ua/shodo-aktiv-zvirjannja-rozrahunkiv-z-kontragentami-doc322009.html (дата звернення: 24.04.2020).
12.  Барановська Т.В., Ковальчук В.В. Обліково-контрольне забезпечення управління розрахунками з покупцями. Проблеми теорії та методології бухгалтерського обліку, контролю і аналізу. 2018. № 3 (41). С. 3-12.

Features of the organization of accounting of equity capital of enterprises of Ukraine and directions for its improvement

Abstract. The article deals with the theoretical and practical aspects of accounting of equity capital of enterprises, stressed the importance of its timeliness and reliability. Characterized structural elements of equity capital. Also highlighted the main problems of accounting of equity capital and suggested solutions.

Keywords: equity capital, structural elements, automation, revaluation, normative regulation, European integration.

Анотація. У статті розкрито теоретичні та практичні аспекти організації обліку власного капіталу підприємства, наголошено на важливості його своєчасності та достовірності. Охарактеризовано структурні елементи власного капіталу. Також висвітлено основні проблемні аспекти обліку власного капіталу та запропоновано шляхи їх вирішення.

Ключові слова: власний капітал, структурні елементи, автоматизація, переоцінка, нормативне регулювання, євроінтеграція.

Formulation of the problem. Equity capital is the basis for the establishment and development of the enterprise. In the process of functioning, it ensures the interests of the state, owners and personnel. Any organization conducting industrial or other commercial activities must have a fixed capital.

         Equity accounting is an information base to reflect such characteristics of the enterprise as the availability of funds, the creditworthiness of the enterprise, financial stability, solvency. Efficient use of equity capital, on one hand, helps maximize the equity return, on the other hand, helps not to lose financial sustainability and remain solvent. Therefore, the rational organization of equity accounting is a guarantee of obtaining reliable and necessary information about the capital of the enterprise.

         The analysis of recent studies and publications. The problems of accounting of formation and change of equity are studied in the works of many leading economists such as: M.D. Alekseenko, F.F. Butinets, S.F. Heads, gg Kiiretsev, MM Mosiuchuk, OI Pilipenko, I.R. Polishchuk, MS Pushkar, N. M. Tkachenko V.V. Sopko

         However, there are aspects that require detailed study and solution of existing problems.

         Presentation of the main material.The purpose of the study is to expound on the peculiarities of the equity capital accounting and determine the ways of its improvement on the basis of generalization of theoretical and evaluation of practical aspects of selected topics.

         Presentation of main material. Equity capital is one of the most significant and important elements of the company, for it is the basis and guarantee of the organization of different kinds of business ownership and organizational and legal forms. Any organization or enterprise conducting industrial or other commercial activities must have a fixed capital necessary for the conduct of its economic activity. It is the basis for the establishment and development of the enterprise.

         Mobilized by the founders of the enterprise from different sources of capital owned by them and owned by the enterprise as a result (by ownership or economic jurisdiction) as a legal entity, becomes the owner’s equity of the entity.

         According to Ukrainian Accounring Standards 1 “General Requirements to Financial Statements”, equity is the difference between assets and liabilities of an enterprise [8]. The legal basis for organizing documentary registration of equity capital is clearly regulated by the Laws of Ukraine, resolutions of the Cabinet of Ministers, orders of ministries, departments, and state tax administration.

         The proportion between capital and liabilities in different enterprises is not

the same. The greater the share of equity in the assets of the enterprise is, the higher its independence will be. Equity is the basis for the enterprise’s activities. It shows the degree of independence and the influence of its owners on the company.

In accordance with the current National Accounting Standards (Standard) 1 “General Requirements for Financial Statements”, equity includes the following structural elements:

• recorded (share) capital;
• capital in additional valuations;
• additional capital;
• reserve capital;
• unallocated profit (uncovered loss);
• unpaid capital;
• withdrawn capital [8].

Equity capital is the provision of such costs and payments, which are created at the expense of the enterprise and serve as a guarantee of covering some of its expenses:

• provision of personnel payments (creation of a reserve);
• other security (warranty repair, etc.);
• targeted financing.

         A common view is that the share of equity should be 50% or more. Only in this case, according to creditors, the company is more likely to repay its obligations at its own expense. Therefore, maintaining capital at this level is a priority of the enterprise.

         The main purpose of the organization of equity capital accounting is to support the system of financial management in decisions on its preservation and provision of effective control over the formation of sources of its own funds.

         The objects of organization of equity capital accounting are the initial stage, current and generalizing, and the objects of each stage are nomenclatures, carriers of nomenclature, their movement and maintenance [7].

         An important means of controlling the correct formation and use of the company’s equity is the continuous registration of data on all business transactions in the documents. However, most of the equity accounting operations do not have developed and approved forms of primary documentation.

         The primary documents of operations on accounting of own capital are accounting statements, which are compiled in a free form. General requirements for primary documents, accounting registers and financial statements are set forth in the Provisions on the Documentary Provision of Accounting Records [10].

         The organization of initial accounting begins with the study of the composition of the accounting nomenclature. Primary equity accounting characterizes the moments of the investment process (contributions, acquiring rights, etc.) or the choice of leaving the company, covering losses, etc.

         Current account means the processing, registration and recording of primary accounting data, ie information carriers, registers, grouping and regrouping them in order to obtain the necessary result information [7]. The main carriers of current equity accounting are the registers of analytical accounting of objects and synthetic accounting for accounts, sub-accounts and signs, generalization levels.

         The organization of the summary (generalizing) accounting begins with the identification of the composition of the accounting nomenclature, which should be reflected in the corresponding final account information. Accounting nomenclatures for generalizing the equity capital accounting are formed in accordance with the generalized data of the balance sheet of the reporting period, indicators of economic, financial, statistical and tax reporting. Other carriers of generalizing accounting are different accumulation data, tables, in which the summary data for the management needs and compilation of various forms of reporting are formed.

         Information about capital is provided in Form No. 1 “Balance” (Statement of financial position), Form No. 4 “Statement of Equity” and F-5 “Notes to the Annual Financial Statements”.

In order to summarize the information on the equity of the enterprise, the accounts of grade 4 “Equity and liabilities” are used in accounting, namely:

• 40 “Registered (share) capital”;
• 41 “Capital in surplus”;
• 42 “Additional capital”;
• 43 “Reserve capital”;
• 44 “Retained earnings (uncovered losses)”;
• 45 “Seized Capital”;
• 46 “Unpaid capital” [5];

         Under conditions of automated processing information each of these accounts and their subaccounts is recorded in electronic registers, analytical tables, analysis of calculations.

For accounting of own capital the Journal № 7 is used. For accounting of attracted capital in the form of loans – Journal number 2 is used.

         It is the right construction of analytical and synthetic accounting that provides reliable data on equity, through which the company can take effective managerial decisions.

However, at present, there are a number of problems and inaccuracies in accounting for equity, which need to be addressed.

         In particular, the use of automatical tools can almost completely solve the problem of accuracy and efficiency of information. Computer accounting programs increase the efficiency of keeping the enterprise’s equity capital accounting, increase its level of detail, and increase control over the reliability and accuracy of accounting information at all stages of its processing.

         However, it should be noted that the problem of capital add-ons remains rather complicated because asset revaluation is a complex and multilevel process which complexity is in the fact that it requires rather time-consuming calculations at all stages of its implementation: ranging from the reasonableness of the decision to hold revaluation to determination of its final results. An important point is automation of revaluation calculations, which can be done using even the Microsoft Excel program. However, Microsoft EXCEL itself is still not good enough for proper accounting at the enterprises [1].
         Regarding the consideration of equity through the prism of International Accounting Standards, there is no special IFRS (International Financial Reporting Standards) that deals with issues of accounting and reporting in equity transactions, but some issues on this topic are dealt with in Interpretations issued by the International Financial Interpretation Committee reporting – IFIC 17 “Payments of non-cash assets to owners”.

         According to the IFRS, the equity of an enterprise should be grouped and, according to domestic standards, detailed, allowing it to accurately reflect equity components in the reporting.

         The composition of financial statements for Ukrainian Accounting Standards 1 “General requirements for financial statements” is almost entirely consistent with the structure of financial statements in accordance with IAS 1 “Presentation of Financial Statements” [6]. However, given that IAS 1 does not define well-defined forms of financial reporting and, for the purpose of compiling them, the companies use the forms defined by the Ukrainian Accounting Standards 1, there are some contradictions.
         In our opinion, in the balance sheet (Financial Statement Report), it is inappropriate to show contributions to the unregistered share capital as part of the registered (share) capital, since in case of refusal to register it, the contributions will be returned to the founders of the enterprise without the consent of the creditors. We believe that for the purpose of European integration and improvement of cooperation with foreign countries, it is necessary to implement the transition to the International Financial Reporting Standards at the state level or to harmonize national standards, which will facilitate the work of accountants of enterprises and make domestic enterprises more attractive to foreign investors.

         In addition, in the context of increasing European integration and transformation of market processes in the Ukrainian economy, the use of foreign experience, in particular in accounting for the company’s own capital, is becoming increasingly relevant.

         In Germany, companies are prone to long-term financing (external through bank loans, domestic through pension schemes). In recent years, the average German share of own funds in the total assets has not exceeded 20%.

         In the UK, the Czech Republic, there are no accounts designed to account for additional capital, due to the level of economic development of countries.

In the UK, as in most developed Western countries, such organizational and legal forms of enterprises prevail as corporations and partnerships. This indicates the predominance of the share of investments in equity capital (therefore, equity is considered as borrowed by the firm and should be repaid in the future).

         In the United States and Japan, equity and affiliate capital is reflected within the actual paid, due to the fact that the debt item of shareholders (founders) is absent. In case of insufficient payment of shares, contingent liabilities for collected cash assets are disclosed in explanations.
         There remains an unresolved issue regarding the methodology for conducting an analysis of operations with equity and assessing the financial condition of an enterprise, since in each country there are different components of equity, there are different approaches to the application and normative value of the coefficients of autonomy, financial dependence, etc. This is due to the peculiarities of regulatory accounting regulation at the national and international level. From this perspective, it is necessary to improve the methodology for conducting an analysis of the financial condition of the company, taking into account the experience of foreign countries and the achievements of Ukrainian scientists in this field. This will provide analysts and owners with information about the capital structure of the enterprise and will allow you to predict whether the company will have a profit in the next reporting period and determine the reserves for increasing the company’s profit.

         Conclusions. Hence, equity capital is one of the most important and important elements of an enterprise, as it is the basis and guarantee of the organization of business of various forms of ownership and organizational and legal forms. It is the basis for the establishment and development of the enterprise. In particular, in order to improve overall accounting and equity accounting, it is necessary to make changes not only at the level of the entity but also at the state level to move to International Financial Reporting Standards or to harmonize national standards, taking into account that IAS 1 requires disclosure of a much wider circle information that is provided for by the requirements of Ukrainian Accounting Standards 1.

         Also, in order to improve the domestic accounting of equity capital, it is advisable to take into account the foreign experience of the enterprise, while combining it with the assets of Ukrainian scientists in this field. This will improve the quality of equity accounting, lead to improved quality management at the enterprise and provide users with financial reporting additional information for the adoption, in relation to this enterprise, more rational financial decisions.

References:

1. Bugai O. Peculiarities of using modern information technologies in accounting of own capital of the enterprise / O. Bugay // Accounting, analysis and audit: evolution, current state and prospects of development: a collection of materials of the All-Ukrainian student’s scientific-practical conference. Kyiv, December 9, 2014 – K .: KNEU, 2014. – P. 343-345.

2. Butinets F.F. Accounting in foreign countries / Ф.Ф. Butinets // L.L. Goretzka – Zhytomyr: PE “Ruta”, 2004. – 544 p.

3. Volkova I. A. Financial accounting – 2: teaching. manual / I. A. Volkova – K .: Center for Educational Literature, 2009. – 224 p.

4. Dergachova V.V. Accounting in foreign countries [Text]: taught. manual / V.V Dergacheva, N.E. Skorobogatova L.M. – K .: NTUU “KPI”, 2011. – 257 p .: – The bibliographer: p. 255 – 257.

5. Instruction on the application of the Account of the accounts of assets, capital, liabilities and business operations of enterprises and organizations: the order of the Ministry of Finance of Ukraine dated November 30, 1999, № 291. URL: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/z0893-99  

6. “Presentation of Financial Statements”: International Accounting Standard 1. URL: http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/929_013

7. Muzychenko T.O. Organization of the accounting process of equity components. Effective economy. 2015. № 6. URL: http://www.economy.nayka.com.ua/?op=1&z=4158  

8. “General Requirements for Financial Statements”: National Accounting Standard (Standard) 1. URL: http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0336-13

9. On Business Associations: Law of Ukraine dated 19.09.1991 № 1576-XII. URL: http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1576-12  

10. On Approval of Methodical Recommendations for filling in the forms of financial reporting: Order of the Ministry of Finance of Ukraine dated March 28, 2013, No. 433, as amended and supplemented. URL: http://zakon.rada.gov.ua/rada/show/v0433201-13/conv

11. Sadovskaya IB Accounting : tutor. manual. / I. B. Sadovska, T. B. Bozhidarnik, K. Ye. Nagirska. – K.: “Center for Educational Literature”, 2013. – 688 p.

Opportunities to improve the process of managing the receivables of the enterprise

Abstract. The article deals with tasks, methods and tools of management the receivables of the enterprise. Highlighted the typical problems of process of management the receivables and developed the ways for improve.

Keywords: receivables, accounts receivable management, normative regulation, reserve of doubtful debts, bad receivables.

Анотація. У статті розкрито завдання, методи та інструменти управління дебіторською заборгованістю підприємства. Висвітлено типові проблеми процесу управління та розроблено шляхи вдосконалення.

Ключові слова: дебіторська заборгованість підприємства, управління дебіторською заборгованістю, нормативне регулювання, резерв сумнівних боргів, безнадійна дебіторська заборгованість.

Formulation of the problem. In the modern world, under the conditions of constant economic development and expansion of the activities of economic entities, accounts receivable is paid considerable attention, since it has a significant impact on the turnover of capital and on the financial position of the enterprise in general. However, the improvement of accounting alone can not solve the problem of non-payment. Enterprises, regardless of their form of ownership and the specifics of functioning, must first of all control and improve the process of management of accounts receivable, which is part of the overall management system.
The analysis of recent studies and publications. The issues both of regulating the organization of accounting and improving the management of accounts receivable were studied by the following domestic scientists: I.O. Blank, M.D. Bilyk, F.F. Butinets, A.D. Butko, S.F. Golov, L.V. Gorodanskaya, R.O. Kostyrko, V.M. Kostyuchenko and foreign scientists, namely: Zvi Bodi, D.Norton, R.Merton. R. Ka plan. However, most of them still emphasize the need for the further study of this issue. The purpose of the study is to identify possible ways on how to improve the process of managing receivables from the enterprise on the basis of the generalization of theoretical aspects as well as evaluation of the practical aspects of the outlined topic.
         Presentation of the main material. An integral part of the financial and economic activities of the enterprise is the conducting calculations with counterparties. Quite often, after shipment of manufactured products, enterprises do not immediately receive payment for it. Thus, the buyer is lending. It can be argued that from the moment of shipment of products until receipt of payment, the company’s funds are in the form of accounts receivable.

         The provision (standard) of accounting 10 “Accounts Receivable” determines the accounting methodology, the basic notions and the procedure for disclosing information about the receivables of an enterprise in the financial statements.

According to Ukrainian Accounting standards 10, receivables of an enterprise are the amount of debtors’ debts on a certain date. Debtors are legal entities and individuals who owed a company a certain amount of money, its equivalent or other assets [6].
         Enterprises need to find ways to reduce receivables, for the profit of the enterprise, payment of wages, the possibility of repayment of accounts payable, the purchase of raw materials and materials for further production, the possibility of expanding production depend on it.
         However, it can not be stated that receivables is only a negative phenomenon because there are the pros as well. Provision of goods with a installment allows you to expand the markets, since the desire to have significant volumes of sales forces executives to agree to provide commercial loans, price discounts , to create more favorable conditions for buyers and customers for the purchase of products.

         At this stage, there is a need to manage accounts receivable.
         Debt management is an integrated process of planning, organizing, coordinating, motivating and controlling the status of receivables, which is necessary to achieve the objectives of the enterprise [4]. It is also an essential element of the system of accounting and management accounting. The correct organization of the management process depends on the financial condition of the enterprise and its liquidity.
         The need to manage accounts receivable is due to:

– receipt of payments from debtors is one of the main sources of receipt of funds from the operating activities of the enterprise;

– investment of real costs or benefits from accepted credit decisions can be used as a tool for expanding sales.

         The main tasks of managing receivables are:

-Support sales growth by providing a commercial loan and thereby increasing profits;

-increasing competitiveness by means of a delay in payment; 

– Defining the level of risk of buyer insolvency;

-Calculation of the planned reserve of doubtful debts;

-Providing recommendations for dealing with actual or potentially insolvent buyers.

         The main function on which the process of managing receivables is based is strict control over the financial flows of the enterprise.

Today there are a lot of methods of managing receivables.

         Companies introduce a flexible system of discounts for debtors. They practice spontaneous financing. It means providing discounts in response to shorter payment terms. The methods of “outsourcing” are becoming increasingly popular, they involve attraction of third parties. The enterprise transfers the authority to work with indebtedness to another organization. Such organizations are factoring companies and banks [5].
         Typical problems encountered by an enterprise in managing and accounting for receivables of an enterprise:

-The evaluation of creditworthiness of buyers and the efficiency of commercial lending is not carried out;

-Insufficient professionalism of financial managers;

-Low solvency of buyers;

-Unregulated work with overdue accounts receivable;

-There is no reliable information on the maturity of obligations by the companies-debtors; -Lack of data on the growth of costs associated with an increase in the amount of receivables and the time of its turnover;
         Receivable management of the enterprise requires from each enterprise the withdrawal of the natural level of accounts receivable (in days) for each type of goods (works, services), based on their own experience and specific business conditions. The natural level of receivables is calculated on the grounds that it should not affect the normal functioning of the enterprise. To be natural in that the lower level is not possible, and the larger one is economically impractical [2]. It is also necessary to analyze the causes of deviations from the natural level, in order to avoid deviations in future periods.

         For companies that have a large volume of receivables turnover, a special financial management policy should be developed. Financial policy is a set of financial instruments the successful use of which ensures financial stability. An important tool in the management of accounts receivable is to provide discounts to customers. Discounts are provided in the following cases:

1. prepayment or quick payment for products (used by the enterprise with a lack of funds);
2. the purchase of large volumes of products;
3. 3) purchase of products of lower quality;

4) in order to maintain business relations with old customers or with those that are “valuable” for the enterprise [3].

         Fast payment for products frees up money that can be re-invested in production, that is, increasing and profitability of the enterprise. However, the size of discounts should not exceed the benefits of fast or prepayment. In this regard, in the process of forming a credit policy, it is advisable to develop a scale of discounts in accordance with the terms of the fast payment and the scale of fines for late payments [2].
         In Ukraine, the necessity of adapting the requirements of international accounting standards to domestic ones in order to improve the accounting system is determined. The experience of other countries is also advisable to use in managing the receivables of the enterprise. In foreign countries there is no separate standard for adjusting receivables. Some aspects are defined in: 

–  IASB “Presentation of Financial Statements”; 

–  IASB “Financial Instruments: Disclosure and Presentation”; 

–  IASB “Financial Instruments: Recognition and Measurement”.
         In particular, IASB 32 accounts receivable is treated as a financial asset, but the specific definition of this concept is not given by international standards [7].

The issue is that today many enterprises in Ukraine do not create a reserve of doubtful debts, arguing that part of the funds accumulated in the form of a reserve does not turn.

         The reserve of doubtful debts is, as a rule, a percentage of the amount of sales on a loan or receivable at the end of the reporting period and is created at the enterprise, first, for the accurate presentation of receivables in the balance, because current receivables are reflected in the balance in the amount of the difference between the outstanding debt and the reserve of doubtful debts. Secondly, at the expense of the reserve bad debts are written off.
         Bad receivables are current receivables that are sure not to be returned by the debtor or which is beyond the limitation period [6]. It is worth pointing out that in foreign literature, a receivable that is likely to never be paid is hopeless. The two most commonly used methods for accounting for bad debts in most countries are the direct write-off method and the provisioning method.
         The direct debit method has certain disadvantages and applies only in cases where the bad debt is insignificant in size. The method of accrual of reserves allows a calculation of bad debts in each reporting period, even if it is not known at the relevant time, which particular accounts will not be paid and it is impossible to determine the specific size of bad debt.
         In the United States, in case at the date of the financial statements, the entity does not see the ability to collect the full amount of accounts prior to receipt, there is a contingency under the “Contingency Account”.

         In accordance with the General Principles of Accounting in the United States, two methods are used in calculating the questionable receivables of an enterprise:
-Method of the percentage of net realizations (estimate on the basis of total sales), based on the assumption that the share of proceeds of this year will not be received;

-Method of accounting for accounts on terms of payment (approach in terms of balance sheet), which assumes that part of the balance of accounts receivable will not be paid.
         In Italy it is allowed to annually assign to the reserve of doubtful debts 0.5% of the total amount of accounts receivable, and when the amount of the reserve is equal to 5%, its further increase is prohibited.

In Estonia, the amount of doubtful debt is written off for costs, irrespective of whether the collection measures applied to it or not. The difference in Estonian accounting from Ukrainian is that bad debts that were previously not transferred to expenses are written off from the balance sheet without displaying the amount of bad debt on the off-balance sheet account.
         In most countries of the Anglo-American system, besides the reserve for doubtful debts, companies can create other types of reserves, in particular, a provision for covering returns of goods and discounts. When managing receivables, it is advisable for an enterprise to use an irrevocable letter of credit, which is an effective mechanism and is often used in the United States and European countries. Debt write-offs can be carried out not only in the event that it is recognized as hopeless [1].

         The main recommendations for improving the process of managing receivables of the enterprise may be as follows:

1) determination of the natural level of accounts receivable and analysis of the causes of deviations;

2) providing discounts to customers;

3) creating a reserve of doubtful debts;

4) control over the ratio of accounts receivable and payable;

5) finding ways to increase the number of customers in order to reduce the risk of non-payment;

6) control over the state of settlement of overdue debts. In the context of inflation, any deferral of payment leads to the fact that the company actually receives only a fraction of the cost of the work performed. It is therefore necessary to extend the system of advance payments;

7) development of a special financial policy for the management of accounts receivable;

8) timely detection of inadmissible types of accounts receivable, which include, in particular, overdue debts of buyers over three months.
         Conclusions. In order to make timely and rational decisions on enterprise management it is necessary to have up-to-date and qualitative information on the state of settlements with debtors, which is formed on the basis of accounting data and registers of the corresponding entity. Debt management is an important process that is needed to achieve the goals of the enterprise and needs constant improvement.

A well-organized process of managing receivables will ensure that a shortage of funds and, as a result, a delay in payables, a lack of inventories, an increase in the need for loan capital, a decrease in the real amount of receivables due to inflationary processes, which in turn negatively affects solvency, liquidity and business activity of the enterprise are avoided.

References:

1. Belokoz O. Differences between domestic and international approaches to the assessment of trade receivables / O. Belokoz / / Galician Economic Journal. – 2010. – No. 3. – P. 197-201

2. Kylynitskaya Ye.V. Structuring of the process of management of receivables of enterprises / E.V. Kilnitsky // Bulletin of the NTU “KhPI”. – 2013. – No. 20 (993). – P. 141-145.

3. Koblyanskaya O.I. Financial Accounting: Teaching manual / Koblians’ka O.I. – K.: Knowledge, 2004. – 473 p. – (Kyiv National Taras Shevchenko University).

4. Kudatska T.S. Features of management of receivables of the enterprise in the conditions of a market economy / T.S. Kudatska // URL:http://www.rusnauka.com/16_ADEN_2011/Economics/7_88089.doc.htm

5. Livoshko T.V. Ways to improve the management of accounts receivable // URL: http://www.zgia.zp.ua/gazeta/evzdia_7_103.pdf

6. Regulation (standard) of accounting 10 “Accounts Receivable” – URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0725-99

7. Adamovskaya V.S, Sidorova O.I. Improving the accounting of long-term receivables due to the current economic situation / V.S Adamovska, OI Sidorova // Scientific Bulletin of Uzhgorod National University. Series: International Economic Relations and World Economy. – 2016. – public. 6 (1). – P. 6-9.