Ключові слова: телебачення, канал, ефір, програма.

Життя сучасної людини неможливо уявити без телебачення, яке відкрило нову епоху в історії людства та стало найважливішим поштовхом для виникнення масової культури, естради й відео мистецтва і навіть пересічних творів літератури. Серед усіх інших засобів інформації воно є найлегшим для сприйняття людиною. Сьогодні телебачення часто використовують як інструмент впливу на громадську свідомість, як засіб насадження певних політичних переконань, як елемент пропаганди. Сучасна людина не може уявити свого життя без цього засобу масової комунікації. Завдяки йому світ став персоніфікованим, люди почали отримувати конкретну інформацію про те, що, де і як відбувається, незалежно від графічного розташування та  відстані від об’єкту події. Людина стає «дистанційним» свідком подій, що відбуваються, вникає в їх історію та процес.

Що ж передувало виникненню та розвитку найпопулярнішого з усіх видів засобу масової інформації? Саме це питання ми вирішили дослідити та охарактеризувати, визначивши найважливіші ступені розвитку українського телебачення.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Здійснювалося це дослідження з використанням теоретико-методологічних напрацювань в галузі телебачення таких дослідників як: О. Баєв, А. Вартанов, Р. Домбругов, М. Ільченко, І. Каноненко, І. Мащенко, В. Саппак, В. Штанько, О. Юровський та ін.

Зокрема, у статті Баєва О.О. «Публічно-приватні відносини на ринку інформаційно-комунікаційних технологій України» яскраво описано шляхи покращення регулювання публічно-приватних відносин на ринку інформаційно-комунікаційних технологій України, як основоположного питання розвитку інформаційного суспільства. У посібнику Домбругова Р.М. «Розповіді про телебачення» описано історію виникнення телебачення в Україні, процес його розвитку і становлення. У посібнику одного з фундаторів Українського телебачення, члена Національної Ради України з питань телебачення і радіомовлення Мащенко І.Г. «Українське телебачення: штрихи до портрета» яскраво відображено «родовід Українського телебачення». Охарактеризовано сьогоднішні реалії українського телеефіру, відображено майбутні перспективи провідних телевізійних каналів нашої держави.

Метою статті є висвітлення історії та розвитку українського телевізійного простору.

Виклад основного матеріалу дослідження. Історію виникнення та становлення українського телебачення можна поділити на три етапи: довоєнний – з 1939 року, з 1951 по 1991 рік та з 1991 року по сьогодення.

Перша офіційна спроба прямого ефіру на Україні відбулася 1 лютого 1939 року. У зовсім крихітній київській студії проходила перша зйомка, присвячена Григорію Орджонікідзе. Тривалість трансляції – 40 хвилин. Передачі велися з мініатюрної студії, яка знаходилась у будівлі Українського радіокомітету. У газеті «Правда» було встановлено інше число – 10 лютого, але викладач Інституту журналістики Національного університету ім. Т. Шевченка Тамара Щербатюк встановила дату 1 лютого. Доказом цьому – архівні документи [3].

Після звільнення від нацистської окупації одним з перших у Києві підводився з руїн Хрещатик. Тоді велику увагу звернули на ефірне слово. Через півроку після закінчення війни було прийнято урядову постанову «Про заходи щодо розвитку телебачення». Відтак будівництво Київського телецентру почалося в 1949 році [5].

Друге народження українського телебачення відбулося 6 листопада 1951 року. Причиною такої довгої перерви стала Друга світова війна. Природньо, що фільм був патріотичним під назвою «Велика заграва» (Київський телецентр), адже це був період післявоєнного відродження України. Наступного дня (7 листопада) Київський телецентр транслював урочистості на честь 34-ї річниці Жовтневої революції [6]. А вже навесні 1952 року українці мали змогу побачили концерти відомих українських співаків Київського оперного театру імені Тараса Шевченка. Будівництво телецентру на Хрещатику відбувалося досить швидко і у 1953 році його було завершено.

У 1956 році розпочалася трансляція регулярних програм [11]. До цього часу мовлення відбувалося двічі на день. Транслювались документальні та художні фільми. До 1960-х років мовлення відбувалося лише у прямому ефірі.

Звичайно, телебачення 60-х-70-х років минулого століття не зрівняти з сучасним цифровим. Та й порівнювати його не варто. На той час воно було досить простим. Існувало всього три телевізійних канали в метровому діапазоні (перший та другий канал Центрального Телебачення СРСР і один канал українського телебачення). Згодом, на початку 80-х років, розпочав транслювання ще один канал – Навчальна програма Центрального телебачення СРСР, який був у ефірі лише чотири години у день.

Телебачення 60-х-70-х років минулого століття характеризується своєю простотою і стабільністю. Адже в той період транслювалося лише три канали. Передачі були досить прогнозовані. Можна було навіть не переглядати телепрограму. Усі знали, що о 21.00 годині програма «Время», після якої новини спорту і прогноз погоди. Потім художній або документальний фільм. Щонеділі зранку транслювалась передача для дітлахів «Будильник», після неї – «Ранкова пошта». Всі з нетерпінням чекали на цю передачу, адже вона була розважального характеру, можна було почути і побачити відомих артистів. Після «Ранкової пошти» транслювалась передача «Служу Советскому Союзу». Ці передачі не змінювали день і час свого ефіру багато років поспіль.

У зв’язку зі швидким розвитком техніки та, зокрема, технологій у всіх сферах життєдіяльності людини вже до кінця 80-х років виникла необхідність впровадження нових нетрадиційних для того часу інноваційних рішень в галузі технологій. Мається на увазі кабельне телебачення. Вперше будівництво так званої системи кабельного телебачення (СКТ) в Києві було розпочато ВАТ «Київтелемонтаж» наприкінці 80-х років минулого століття на новому житловому масиві Троєщина. Використовуючи обладнання з Білорусії, воно забезпечило прийом і ретрансляцію 18 місцевих та супутникових програм, що для того часу було небувалою подією. Для СРСР того часу це був унікальний досвід. Один із засновників українського кабельного телебачення – Євген Михайлович Скоріков ще тоді зауважив, що за кабельним телебаченням майбутнє.

Починаючи з 1988 року, в Україні активно розвивається супутникове телебачення. Старт був даний у 1994 році, коли з’явився «Слов’янський канал». Задум народився разом з фестивалем «Оксамитовий сезон» [5]. Проект був комплексним, організатори хотіли використати фестиваль в якості міжнародного центру з розробки стратегії розвитку каналу, і як основне джерело наповнення ефіру. У проект було вкладено багато сил і грошей. Підйом на супутник виявився дорогим задоволенням, плюс до того – на «Слов’янському» концептуально була відсутня реклама. Канал протримався в ефірі лише півроку, з грудня 1994 року по травень 1995-го, щодня по 9 годин. «Слов’янський канал» транслювався у 44 країнах.

Комерційне телебачення саме в Україні почало зароджуватися з 1989 року. Цій події передувала перебудова Горбачова. Люди могли не тільки займатися бізнесом, а й створювати і володіти засобами масової інформації.

Так склалось історично, що початок 90-х років характеризувався домінуванням у вітчизняному телевізійному просторі передусім російськомовних телепрограм, хоча Україна вже у 1991 році здобула незалежність. Почергово з російським, однак вдвічі менше за обсягом, на одному каналі транслювали свої програми УТ-2 і УТ-3. Російські телепрограми мали значну перевагу над українськими, так як вирізнялися  високою професійною майстерністю їх працівників, мали добротну технічну базу (зокрема, доступ до супутників зв’язку, імпортне відеомонтажне й знімальне обладнання). Окрім того, внутрішня структура російських каналів, особливо РТР, була набагато мобільнішою. Українське телебачення можна назвати дітищем російського телебачення. Адже в період створення і розвитку українського телепростору все «калькувалося» з Росії. Якщо перший єфір в Україні відбувся у 1939 році, то в Росії вже у 1931 році транслювалися регулярні передачі, які проводилися через радіостанцію МГСПС, що працювала на хвилі 379 метрів (зображення) і 720 метрів (звук). Виробництво перших телевізорів теж розпочалося спершу в Росії, це був 1932 рік. Згодом телевізори були завезені до України.

Першими незалежними мовними компаніями були студія «САТУРН» і компанія «ТОНІС». Телекомпанія «ТОНІС» була заснована 31 жовтня 1988 в Миколаєві, і на момент заснування мала статус всесоюзної. Із самого початку вела мовлення як канал кабельного телебачення. За час свого існування «ТОНІС» став ініціатором створення десятків незалежних телекомпаній в країнах колишнього СРСР. У 1991 році компанія переїхала до Києва. Тоді і з’явився на світ канал під назвою «Тет-а-тет» в середині січня 1992 року [6].

У цьому ж році свою історію розпочав телеканал ІCTV та УТ-2 (сьогодні 1+1). Студія “1+1” позиціонувала і донині позиціонує себе як “родинний канал”, який сповідує цінності відповідного порядку. Новий день починається “Сніданком з “1+1”, вечір – із чергового телесеріалу, після перегляду якого можна дізнатися про останні новини, подивитися фільм, «побувати» на ток-шоу (“Табу”, “Я сама”, “П’ятий кут”), опісля того – ще один фільм, новини та одна з передач „журнального” формату й жанру: “Проти ночі”, “Термінал”, “Монологи”, “Нічна розмова з жінкою”, “Про спорт” тощо). “Один плюс один” – це “Я і мій телевізор”, який ніби стає ще одним членом родини, долучається до  родинного кола, у сам ритм щоденного сімейного життя, у його традиції та цінності.

Черговою сходинкою для українського телебачення став вихід 2 червня 1997 року телеканалу СТБ в Києві. Канал став результатом реалізації спільного проекту Міжнародного Медіа Центру «Інтерньюз», студії телевізійного дизайну та комп’ютерної графіки «IDEA», студії професійного звуку «GERA». СТБ був концептуально новим і прогресивним для глядача того часу.

24 квітня 1998 року з’явився перший український музичний канал – OTV, наступного року – Перший національний телеканал України – УТ-1. У 2000 році український телеглядач побачив Новий канал.

Станом на 1999 рік до структури національного телерадіомовлення України входило 25 державних регіональних телерадіокомпаній, Національна та близько 300 недержавних теле- і радіокомпаній, Концерн радіомовлення, радіозв’язку, телебачення (РРТ), які забезпечували доставку сигналу (25 регіональних телепередавальних центрів), і кілька центрів потужного радіомовлення, а також студія “Укртелефільм”.

18 жовтня 2002 року з’явився Інтер + – міжнародна версія телеканалу Інтер. З 13 січня 2003 року телеканал почав цілодобове мовлення. 16 грудня в тестовому режимі в Києві почав свою роботу музичний телеканал М1. 22 січня 2002 на супутнику з’явився перший регіональний телеканал. Ним виявився НБМ з Чернівців. З 1-го вересня 2003 року перейменований у 5 канал [6].

Висновки. Як можна побачити, українське телебачення пройшло важкий період становлення, розвитку та зазнало низки перетворень. Друга світова війна внесла свої негативні корективи, що сприяло так званому «застою» становлення телебачення у державі. Починаючи з довоєнного періоду свого існування, воно пройшло багатоступінчастий шлях самовдосконалення. Другий етап розвитку українського телебачення (1956 рік) можна назвати першою сходинкою його відродження і разом повноцінного розвитку. Тоді розпочалася трансляція регулярних програм. До 1956 року мовлення у прямому ефірі відбувалося двічі на день.

Сьогоднішній український телепростір вражає своєю різноманітністю. На вибір глядача – сотні каналів супутникового телебачення з різних куточків світу. Існують канали, де цілодобово транслюються лише новини спорту або музики, або новини з «гарячих» подій світу, або наукові дослідження, або подорожі тощо.

Список використаних джерел та літератури

1. Андрющенко М. Іміджеві імперативи українського телебачення [Текст]: монографія / М. Андрющенко. – К.: Щек, 2008. – 215 с.

2. Баєв О.О. Публічно-приватні відносини на ринку інформаційно-комунікаційних технологій України / О.О. Баєв // Правова інформатика. – 2009. – № 1(21). – С. 60-63.

3. Домбругов Р.  Розповіді про телебачення [Текст] / Р. Домбругов. – К., 1971. – 176 с.

4. Ільченко М. Ю. Проблеми розвитку телекомунікацій в Україні / М. Ю. Ільченко // Вісті академії інженерних наук України. – 1994. – № 1. – С. 5-17.

5. Кононенко І. Історія українського телебачення [Електронний ресурс] / І. Кононенко. – Режим доступу: drpsklibr.at.ua/publ/istorija_telebachennja_i_radiomovlennja/istorija_ukrajinskogo_telebachennja/2-1-0-2. – Назва з екрану.

6. Коротка історія українського телебачення. Події і дати [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://tv-remont.info/publ/6-1-0-211. – Назва з екрану.

7. Мащенко І. Українське телебачення: штрихи до портрета [Текст] / І. Мащенко. – К. : Ай-Пі-Київ, 1995. – 294 с.

8. Саппак В. С. Телевидение и мы: 4 беседы / В. С. Саппак – 3-е изд. – М. : Искусство, 1988. – 167 с.

9. Штанько В. І. Інформаційні технології та проблеми трансформації сучасної культури / В. І. Штанько // Культура України : зб. наук. пр. – – Вип. 10. – С. 19-29.

10. Юровский О.  Телевидение – поиски и решения [Текст] / О. Юровский. – М., 1975. – 213 с.

11. З історії українського телебачення [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://comin.kmu.gov.ua/control/uk/publish/article?art_id=86641&cat_id=33898. – Назва з екрану.

Основними функціями українського телерадіомовлення є: комунікативна, розважальна та інформаційна. Український телепростір далекий від ідеалу, але з року в рік можна прослідкувати тенденцію до підвищення соціального рівня та вдосконалення. І розважальні телепередачі стали основою цього. Саме такий вид телепередач є чи не найпопулярнішим на українському телебаченні. Прикладом для наслідування став світовий досвід, але при цьому наші телевізійники змогли віднайти родзинку у кожній з них, запропонувати щось таке, що властиве суто українцям.
Тому ми вирішили дослідити види розважальних програм та охарактеризувати окремі розважальні проекти телеканалу СТБ, визначити «родзинку» розважальних шоу-програм для українського глядача, провести аналіз логотипів як елементів реклами у розважальних шоу на СТБ.
Аналіз останніх досліджень і публікацій. Дослідження здійснювалося з використанням теоретико-методологічних напрацювань в галузі телебачення таких дослідників як: В. Агеєв, В. Гоян, О. Зирін, Д. Тейлор та ін. Зокрема, у науковій роботі В. Гоян «Кольористика та зображальна естетика телевізійних програм: світовий досвід» описано метод створення на телебаченні концепції програми або окремого телевізійного твору. У дослідженні В. Агеєва «Семіотика» розкрито нові науково-практичні напрями семіотики, використання знаків та кольорів у рекламі. Автор О. Зирін у посібнику «Телебачення видовищ в Україні: реалії сучасного стану» висвітлив актуальні аспекти на ниві телебачення як культурного і суспільного феномену, передусім, у контексті процесів масової комунікації. У науковій роботі «Волшебство по расчету. Алгебра рекламы» Д. Тейлор розповідає про комунікаційні ідеї для реклами, методи їх впливу на споживача.
Метою статті є дослідження її видів та характеристика розважальних проектів телеканалу СТБ.
Виклад основного матеріалу дослідження. Канал СТБ – це загальнонаціональний український телеканал, що входить до медіахолдингу StarLightMedia. Заснований у 1997 році. Істотною відмінністю телеканалу є те, що він використовує правила Харківського правопису, що не завжди схвалює громадськість. Корпорація «Інтерньюз нетворк» (США) та ЗАТ «Міжнародний медіа центр» є засновниками каналу. Слоган СТБ – «Можливо все» [18].
СТБ – найдинамічніший український телеканал, з 2004 року він виріс в 2,5 рази і за рейтингами, і за проектами, і за числом співробітників. Сьогодні канал займає лідируюче місце за розміром аудиторії, при чому працює в компанії близько 2000 чоловік. Щорічний приріст числа працюючих на каналі людей становить приблизно 25% [18]. Саме на СТБ – найбільше власне виробництво серед українських телеканалів. На телеканалі транслюються різного формату програми, які можна поділити на дві категорії: інформаційні, соціальні і пізнавальні програми, а також розважальні програми. До першої когорти відносяться такі програми: «Вікна-Новини», «Один за всіх», «У пошуках істини», «Детектор брехні», «Паралельний світ», «Містичні історії», «Документальний детектив» та інші. Розважальні програми є візитною картою каналу, тому їх значно більше, а саме це: «Все буде добре», «Україна має талант», «Хата на тата», «Х-фактор», «Танцюють всі!», «Куб», «Кулінарна династія», «Слідство ведуть екстрасенси», «Битва екстрасенсів», «Неймовірна правда про зірок», «Зіркове життя», «МастерШеф», «Караоке на майдані», «Фермер шукає дружину», «Моя правда», «ВусоЛапоХвіст» та інші. Окремо серед розважальних проектів можна виділити такі реаліті-шоу: «Кохана, ми вбиваємо дітей», «Врятуйте нашу сім’ю», «Холостяк», «Правила життя», «Вагітна у 16», «Доньки-матері», «Зважені та щасливі» [15].
За допомогою моніторингу охарактеризуймо особливості розважальних проектів на СТБ. Ми використали цей метод, адже з його допомогою можна здійснити спостереження за досліджуваним об’єктом, на основі чого здійснити оцінку, аналіз та порівняння одержаних результатів для виявлення певних тенденцій, закономірностей, динаміки об’єкта.
«Х-фактор». Цей проект є аналогом британського – «The X Factor», за мету ставить пошук і розвиток талановитих співаків. Це музичне талант-шоу базується на публічних прослуховуваннях. Кастинги проходять у 6-и найбільших містах України – Києві, Харкові, Львові, Одесі, Донецьку та Дніпропетровську. Вперше шоу вийшло в ефір у вересні 2010 року і вже через 2 місяці завдяки Х-фактору сайт телеканалу увійшов до топ-25 українських сайтів [22].
Особливістю цього співочого шоу є те, що конкурсанти виконують композиції виключно наживо, інколи у супроводі живого оркестру. Часто виступи супроводжуються хореографічними постановками. Після виступу судді зазвичай коментують побачене і почуте, водночас присутня критика. Частіше за все суддя захищає свого учасника від критики суддів-колег. Але траплялися і такі випадки, коли суддя сам критикує свого конкурсанта. Правильним є підбір суддів, оскільки це на перший погляд зовсім різні люди, але кожен з них професіонал своєї справи.
Варто також відзначити рекламну кампанію Х-фактора. Проглядаючи її упродовж усіх сезонів, можна помітити суттєвий прогрес та істотну відмінність від рекламних кампаній інших шоу подібного формату.
Х-фактор отримав нагороди «Телетріумфу» у 2011 та 2012 роках в номінації «Форматна розважальна програма» та «Телезірку» у 2011 та 2013 роках у категорії «Улюблене талант-шоу» [22].
«Холостяк». Це реаліті-шоу, що стартувало на СТБ весною 2011 року. Як і попереднє шоу є аналогом американського «The Bachelor». Головними героями є власне сам холостяк і 25 дівчат [21]. Конкурс проходить у декілька етапів:
1) перший вечір знайомств (вибір фаворитки і тих, хто покидає шоу);
2) побачення (холостяк може запросити як і одну дівчину, так і декілька; основне завдання дівчат – сподобатись холостяку);
3) знайомство з сім’ями дівчат;
4) знайомство з сім’єю холостяка;
5) фінал [21].
Особливістю цього реаліті-шоу є власне і підбір самого холостяка. Ним не може бути проста людина з вулиці. Це повинен бути відповідальний, цілеспрямований, матеріально забезпечений, визначений у життєвих пріоритетах чоловік, якому для повної гармонії потрібна лише супутниця по життю. Також не менш важливою родзинкою є побачення, на які холостяк запрошує дівчат. Інтрига теж відіграє важливу роль упродовж усього шоу. Без неї не обходиться на «Церемонії троянд», після якої хтось із дівчат покидає проект, і, звичайно, на фіналі.
«Зважені та щасливі». Це український проект каналу СТБ, в якому учасники із зайвою вагою борються за грошову винагороду (чверть мільйона гривень) шляхом схуднення. Особливістю цього шоу є те, що переможцем можна було стати навіть після покидання проекту. На фіналі визначались переможці так званого «домашнього схуднення» – тобто це ті учасники, які залиши проект, але не здалися і продовжували скидати зайву вагу вдома. Шоу за всю свою історію удосконалювалось, і тим не менш ставало дедалі цікавішим. До прикладу, вже у четвертому сезоні лави тренерів поповнив боксер-професіонал – В’ячеслав Узєлков. Команди були поділені за віковим фактором. Надалі планується проводити схуднення цілими сім’ями.
«Україна має талант». Це українське талант-шоу, яке вперше вийшло в ефір у 2009 році і є аналогом британської телепередачі «Britain’s Got Talent». Кастинги проходять у 6-и найбільших містах України – Києві, Львові, Дніпропетровську, Донецьку, Харкові та Одесі [19].
Шоу відрізняється тим, що у ньому може взяти участь майже кожен – стать, вік, місце проживання чи віросповідання не мають ніякого значення. Основне, щоб учасник володів якимось талантом. Цікаво, що перед телевізійними кастингами ще проводять предкастинги у 24 містах України. У свою чергу журі вже обирає 60 найкращих, які змагаються за грошову винагороду (1 мільйон гривень) та звання найталановитішого. Шоу «Україна має талант» у 2009-2010 роках отримало відзнаку «Телетріумфу» в номінації «Розважальна програма».
СТБ транслює багато розважальних проектів, кожен з яких вирізняється неординарністю, новітніми впровадженнями і, звичайно, рекламою. Відомо, що вдала реклама є чи не головною запорукою успіху бренду, проекту чи послуги. У випадку розважальних проектів на телеканалі СТБ як рекламу можна розглядати відеоролики та логотипи, які є так би мовити візитною карткою кожного з проектів.
Існує безліч способів і методів дослідження ефективності реклами. Для дослідження ми відібрали логотипи розважальних проектів на СТБ, і використали семіотичний аналіз кольорів у рекламі для їх дослідження. Семіотика – це теорія знаків та знакових систем. На рівні підсвідомості кожна річ чи її певні особливості, у тому числі і колір відіграють певну роль. Тому нашим завданням є визначення семіотичного значення того чи іншого логотипу розважального шоу з подальшою прив’язкою до рівня популярності того чи іншого проекту. Також нашим завданням було визначити, чи відповідає кольорова гама логотипів загальноприйнятим нормам використання кольорів у рекламній діяльності.
Основне завдання реклами – привернення уваги, зацікавлення, спонукання (у нашому випадку) до перегляду того чи іншого шоу. Вплив кольору на людину ґрунтовно досліджувався у ХХ столітті. Праця Гете «Вчення про колір» (1810 р.) є першою у цій сфері, де акцент робиться на значенні досвіду та емоцій у сприйнятті кольору. Колір – це сильний засіб впливу на підсвідомість людини. Тому він використовується як психологічна маніпуляція у рекламній сфері. При створенні реклами семантика кольору відіграє дуже важливе значення. У теорії дизайну вона пов’язана з впливом кольорів на психіку людини [17].
Існує думка, що кольори володіють певними характеристиками і особливостями, які є приписані або притаманні їм від природи. Дослідження підтверджують, що кількість кольорів у рекламі істотно впливає на її ефективність. Якщо уявити, що ефективність сприйняття чорно-білого зображення становить 100%, то ефективність поєднання двох кольорів у рекламі зростає на 20%, а більш ніж двох – на 40% [1].
У рекламних цілях зазвичай рекомендується використовувати не більше двох різних кольорів, але можливий варіант урізноманітнення спорідненими відтінками. Таким чином створюється відчуття послідовності, що не викликає дисонансу. Загалом не можна визначити якийсь один рецепт на всі випадки життя. Це можна пояснити тим, що психологічний вплив, який викликає кольорова гама, є різним у різних людей. Причиною цього є ментальність, традиції і культура, віросповідання та багато інших факторів.
Провівши аналіз логотипу реаліті-шоу «Х-фактор» (Рис. 1), приходимо до висновку, що поєднання кольорової гами вдале. Чорний додає витонченості і аристократичності. Незважаючи на той факт, що рекомендовано у рекламі використовувати не більше двох різних кольорів, логотип «Х-фактору» є вдалим і гармонійним. Адже основним кольором тут виступає червоний. Чорний і білий є так званим фоном, що розбавляє основний колір, і робить рекламу запам’ятовуваною та не викликає дисонансу.

Рис. 1 Логотип шоу «Х-фактор»

Основними фоновими і найбільш яскраво вираженими кольорами логотипу «Україна має талант» (Рис. 2.) є синій і жовтий (теплий) кольори. Синій – символізує гармонію і спокій, жовтий – дружелюбність і теплоту. Використання таких кольорів у рекламі вважається найбільш ефективним [19]. Золотистий колір напису є символом переваги. Колір слів – золотистий і світло-голубий є вдалим, адже дотримується правило використання двох кольорів, а останні є відтінками основних кольорів. Проте, основний акцент у цьому логотипі робиться на патріотизмі, адже синьо-жовтим є прапор України.

Рис. 2 Логотип шоу «Україна має талант»

Логотип шоу «Холостяк» (Рис. 3) витриманий у світлих тонах – світло-жовтий, золотистий, світло-синій та їх відтінки. Для реклами жовтий колір є надзвичайно вдалим, адже він найдовше зберігається у пам’яті, у порівнянні з іншими кольорами, також привертає увагу і стимулює мозок, чого якраз і прагне рекламне повідомлення. Невелика кількість світло-синього кольорів та його відтінків розбавляють загальну картину і символізують внутрішню силу і гармонію [21].

Рис. 3 Логотип шоу «Холостяк»

Як можна побачити, тони логотипу шоу «Все буде добре» (Рис. 4) переважно світлі і теплі. Найбільш вираженими є помаранчевий та червоний. Перший символізує благополуччя і життєрадісність, водночас є імпульсивним і таким, що прискорює пульс. Червоний – гарячий і емоційно насичений, символізує також заборону і небезпеку. Підбір кольорів є абсолютно виправданим, адже мета шоу – надати людям поради, зробити їх життя простішим і кращим. Водночас експерти часто наголошують на небезпеках і перешкодах, вказуючи як їх уникнути [13].

Рис. 4 Логотип шоу «Все буде добре»

Основними кольорами логотипу шоу «Зважені та щасливі» (Рис. 5) є синій та білий з їхніми відтінками, а також легкі вкраплення рожевого та жовтого. Як вже згадувалося вище, синій колір є ефективним для використання у рекламі. Цей колір символізує рівновагу, спокій і свіжість; його обирають впевнені у собі люди. Він дуже підходить під саме шоу, адже участь у ньому беруть саме впевнені у собі люди, які мають надзвичайну силу волі і витримку. Білий символізує спокій і чистоту і рекомендований у поєднанні із синім. За ступенем сприйняття дане колірне поєднання посідає 10 місце серед 25 [17]. Тому загалом таке поєднання кольорів є вдалим у якості реклами.

Рис. 5 Логотип шоу «Зважені та щасливі»

Провівши семіотичний аналіз кольорів, використаних у логотипах таких розважальних телепрограм на каналі СТБ як «Х-фактор», «Україна має талант», «Холостяк», «Зважені та щасливі» та «Все буде добре», приходимо до висновку, що усі логотипи підібрані досить вдало з точки зору реклами. Вони відповідають вимогам використання кольорової гами у рекламі. Розробники обрали правильні кольори, щоб привернути якомога більшу увагу глядача. Так, для реклами найбільш ефективними є червоний, жовтий і синій кольори. Хоча б один із них ми можемо побачити на логотипах розважальних шоу на СТБ. До прикладу у логотипі шоу «Х-фактор» найбільше червоного кольору, який стимулює і турбує. Червоний колір символізує напруженість, емоційний сплеск. Логотип повністю виправдовує формат шоу, адже глядачів постійно тримають у напрузі, як в принципі і самих учасників. Основними фоновими і найбільш яскраво вираженими кольорами у логотипі шоу «Україна має талант» є синій і жовтий (теплий) кольори. Синій – символізує гармонію і спокій, жовтий – дружелюбність і теплоту. Як зазначають дослідники, використання таких кольорів у рекламі вважається найбільш ефективним. Найбільш вираженими у логотипі «Все буде добре» є помаранчевий та червоний кольори. Перший символізує благополуччя і життєрадісність, водночас є імпульсивним і таким, що прискорює пульс. Вони вдалі для використання у рекламі.
Висновки. Отже, кожен із проектів має свої особливості. Так, на шоу «Х-фактор» всі конкурсанти виконують композиції виключно наживо, інколи навіть у супроводі оркестру. Проект «Холостяк» вражає своєю вишуканістю і неординарністю. Це стосується як і самих побачень, так і особи головного героя, який має бути втіленням мужності, відповідальності і шарму. На проекті «Зважені та щасливі» перемогти можна навіть покинувши шоу, адже на фіналі визначається переможець домашнього схуднення, який отримує також грошову винагороду.
Для того, щоб дослідити перспективу розвитку розважальних проектів на СТБ було проведено паралелі між рекламою та успішністю, глядацькою аудиторією того чи іншого проекту і, зокрема, перспективу розвитку. Тому ми використали семіотичний аналіз кольорів у рекламі. Загалом, логотипи відповідають вимогам використання кольорової гами у рекламі. Розробники обрали правильні кольори, щоб привернути якомога більшу увагу глядача. Так, для реклами найбільш ефективними є червоний, жовтий і синій кольори. Хоча б один із них ми можемо побачити на логотипах розважальних шоу на СТБ.

Список використаних джерел та літератури

1. Агеев, В. Семиотика [Текст] / В. Агеев. – М. : Весь мир, 2002.
2. Гоян, В. Типові та жанрові особливості телепрограми [Текст]: навч. посіб. / В. Гоян. – К., 2001. – 52 с.
3. Гоян, В. Кольористика та зображальна естетика телевізійних програм: світовий досвід [Текст]: метод. рекоменд. / В. Гоян. – К., 2002. – 40 с.
4. Елина, Е. Семиотика рекламы [Текст] / Е. Елина. – М. : ИТК «Дашков и К», 2008. – 14-17 с.
5. Зирін, О. Телебачення видовищ в Україні: реалії сучасного стану [Текст] / О. Зирін . – К., 2003. – Вип. 4. – С. 126-132.
6. Кафтанджиев, Х. Гармония в рекламной коммуникации [Текст] / Х. Кафтанджиев. – М. : Эксмо, 2005. – 368 с.
7. Кузнецов, Г. Ток-шоу: неизвестный жанр [Текст] / Г. Кузнецов. — М., 1998. – 68 с.
8. Гарагуля, А. Реаліті-шоу на українському телебаченні [Електронний ресурс] / А. Гарагуля. – Режим доступу: http://www-philology.univer.kharkov.ua/nauka/e_books/visnyk_1027/content/garagula_khmel.pdf. – Назва з екрану.
9. Гіденс, Е. Телебачення і жанр [Електронний ресурс] / Е. Гіденс. – Режим доступу: http://libfree.com/189192915_sotsiologiyatelebachennya_zhanr.html. – Назва з екрану.
10. Димо, О. Семіотичний аналіз Інтернет-реклами [Електронний ресурс] / О. Димо. – Режим доступу: http://int-konf.org/konf042013/256-dimo-o-ye-semotichniy-analz-nternet-reklami.html. – Назва з екрану.
11. Кучерявий, В. Психологія реклами і кольору [Електронний ресурс] / В. Кучерявий. – Режим доступу: http://politiko.ua/blogpost53141. – Назва з екрану.
12. Огилви, Д. Огилви о рекламе [Текст] / Д. Огилви. – М. : Эксмо, 2006.
13. Тейлор, Д. Волшебство по расчету. Алгебра рекламы [Текст] / Д. Тейлор, С. Хэтч. – М.: Манн, Иванов и Фербер, 2008. – 272 с.
14. Все буде добре. Офіційна сторінка проекту [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://dobre.stb.ua/. – Назва з екрану.
15. Подольчак, Н. Використання психотехнологій кольору в рекламі [Електронний ресурс] / Н. Подольчак. – Режим доступу: http://ena.lp.edu.ua:8080/bitstream/ntb/11343/1/21.pdf. – Назва з екрану.
16. Проекти СТБ [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.stb.ua/ua/projects/. – Назва з екрану.
17. Психологія кольору в рекламі [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://toplutsk.com/articles-article_426.html. – Назва з екрану.
18. Романовська, Л. Психологія кольору в рекламі [Електронний ресурс] / Л. Романовська. – Режим доступу: http://intkonf.org/romanovska-lo-chaplinskiy-yub-psihologiya-koloru-u-reklami/. – Назва з екрану.
19. СТБ. Офіційний сайт телеканалу [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.stb.ua/ua/. – Назва з екрану.
20. Україна має талант. Офіційна сторінка проекту [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://talant.stb.ua/ua/. – Назва з екрану.
21. Хата на тата. Офіційна сторінка проекту [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://hatanatata.stb.ua/ua/. – Назва з екрану.
22. Холостяк. Офіційна сторінка проекту [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://holostyak.stb.ua/. – Назва з екрану.
23. Х-фактор. Офіційна сторінка проекту [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://xfactor.stb.ua/ua/. – Назва з екрану.

Сьогодні розважальне телебачення заполонило телевізійний ефір, постійно зростає інтерес глядацької аудиторії до розважальних програм і вони мають надзвичайно високі рейтинги. Такі проекти досить актуальні й відповідають суспільним інтересам населення. Щоб не втратити цікавість глядача, постійно вдосконалюється програмне наповнення телеканалів. Політичного та інформаційного характеру програми вводять у свій зміст елементи розваг. Розважальні програми внесли зміни у ефірне насичення телеканалів, урізноманітнили різновікову глядацьку аудиторію за уподобаннями та інтересами, вплинули на щільність сітки мовлення, що посилює науковий інтерес до дослідження цієї теми.
Аналіз останніх досліджень і публікацій. Дослідження здійснювалося з використанням теоретико-методологічних напрацювань в галузі телебачення таких дослідників як: А. Вартанов, В. Гоян, О. Зирін, Г. Кузнецов, а також інтернет-ресурсів. У науковій роботі А. Вартанова розкрито найбільш яскраві явища в житті телебачення останніх років. У посібнику В. Гоян «Типові та жанрові особливості телепрограми» досить детально описано види та жанри розважальних телевізійних проектів в Україні. У науковій роботі О. Зиріна «Телебачення видовищ в Україні: реалії сучасного стану» описано тенденції розвитку розважальних телевізійних проектів в умовах соціальних перебудов. Дослідник Г. Кузнецов висвітлює тему появи на телебаченні такого жанру як ток-шоу, історію його виникнення, аналізує найбільш відомі закордонні ток-шоу.
Метою статті є необхідність вивчення особливостей розважальних українських телевізійних програм, виокремлення чинників, які створюють умови їх ефективності та функціонування на українському телебаченні, також здійснення класифікації телевізійних різнотипових програм розважального жанру.
Виклад основного матеріалу дослідження. Оскільки поняття «проект» здебільшого розглядається у сфері управління чи технічній сфері, і як такого визначення «розважальний проект» (сфера телебачення) немає, ми будемо як синонім використовувати термін «розважальна програма»/ «розважальна передача». Телепередача – це цілісний відеоряд, що створений з певною ціллю і транслюється по телебаченню. Їх можна класифікувати так:
1) новинні (звичайний випуск новин);
2) пригодницькі;
3) освітні;
4) спортивні;
5) наукові;
6) дитячі;
7) розважальні;
8) інші [10]
Звернемо основну увагу на телепередачі розважального характеру. Основними функціями українського телерадіомовлення є: комунікативна, розважальна та інформаційна [2]. Український телепростір далекий від ідеалу, але з року в рік можна прослідкувати тенденцію до підвищення соціального рівня та вдосконалення. І розважальні телепередачі стали основою цього. Саме такий вид телепередач є чи не найпопулярнішим на українському телебаченні. Прикладом для наслідування став світовий досвід, але при цьому наші телевізійники змогли віднайти родзинку у кожній з них, запропонувати щось таке, що властиве суто українцям.
Поняття «розважальна програма» має походження від слів «розвага», «гра», «видовище». Основою будь-якої розважальної програми є гра, отож, звідси висновок – ці програми обов’язково мають бути видовищними, а розвага має бути невід’ємною частина поняття «розважальні програми» [8]. З’ясувавши тлумачення терміну «розвага» з допомоги сучасного словника української мови, бачимо, що словник подає два визначення лексеми «розвага»:
1) те, що розвеселяє, розважає людину;
2) те, що заспокоює, утішає кого-небудь у горі, в нещасті тощо; втіха [12].
Тому розважальна програма (розважальний проект) – це цілісний відеоряд сюжетів розважального змісту, який транслюється на телебаченні. З’ясуймо також поняття «видовище». Це спеціально, тобто навмисне організована у часі та просторі публічна демонстрація соціально значущої поведінки [12].
Структура так званої гри у сфері телебачення була змінена впродовж останніх десятиліть внаслідок бурхливого розвитку телебачення. Співвідношення гравців і глядачів стало не порівнюваним. За подіями у студії мають можливість спостерігати мільйони глядачів поза нею [7]. Поняття часу також трансформується: передачу відзнято в один час, а транслюють її в інший – більш зручний для глядачів. Глядацька зона гри стає практично безмежною, втративши колишні межі у фізичному просторі завдяки електронним засобам масової інформації. Вищеперелічені фактори перетворюють так звану гру, що транслюється на телебаченні, на телешоу, видовище. Таким чином, телеігри поступово завоювали увесь медіапростір і стали улюбленим видовищем мільйонів телеглядачів.
Ще декілька років тому українські телекритики заявляли, що наше телебачення має удосконалитись за певними параметрами. Перший з них – це закупівля якісних форматів, другий – розробки власних. Тепер же більша кількість тих самих телекритиків стверджують, що перший параметр «взято», другий – у стадії вдосконалення та подальшого розвитку. Можемо спостерігати, що щороку з’являються нові телевізійні формати, з метою привернення уваги та підкорення українського телеглядача.
За типологією розважальні програми можна розділити на такі критерії:
• рейтингові показники телевізійної програми;
• тривалість в ефірі проекту;
• охоплення різнопланової глядацької аудиторії;
• емоційний вплив на глядачів;
• видовищність;
• залучення до участі глядача (дзвінки у студію, смс-голосування, участь у різноманітних конкурсах тощо);
• рівень професіоналізму команди, яка створювала телепрограму.
Телевізійні розважальні програми можна розподілити на суто розважальні програми та пізнавально-розважальні.
Пізнавально-розважальні програми поділені на:
1) «програми-інфотеймент»
2) контактні програми або (ток-шоу);
3) інтелектуально-розважальні програми.
Суто розважальні програми поділяються на:
1) гумористичні програми;
2) кулінарні шоу;
3) реаліті-шоу;
4) розважальні шоу-видовища;
5) «програми-перевтілення»
6) ігрові розважальні програми (інтерактивні ігри);
7) світські хроніки (програми про моду та модне світське життя);
8) музичні програми [8].
Розглянемо деякі з них конкретніше.
«Програми-інфотеймент». Інфотейнмент – це спосіб подачі теле- або радіомовного матеріалу, який націлений як на розвагу, так і на інформування аудиторії [8]. У передачах, зміст яких характеризується як інфотейнмент, інформація має розважальний характер за рахунок підбору матеріалу або способу його оформлення. Інфотейнмент проникає в різні медійні жанри (ток-шоу, випуски теленовин і окремі репортажі), і його основною відмінною рисою є апеляція до емоцій глядачів.
Ток-шоу. Ток-шоу – один із видів телепередачі, в ході якої декілька запрошених гостей беруть участь в обговоренні пропонованої ведучим теми [5]. В основному, при цьому мають бути запрошені в студію глядачі. Інколи гостям студії надається можливість висловити власну думку або поставити запитання учаснику.
Класичне ток-шоу включає в себе такий трикутник: ведучий – запрошені експерти – глядачі у студії. Ток-шоу поєднує сценічні прийоми та прийоми журналістики. Але значна частина фахівців саме цього жанру вважають, що запорука успіху ток-шоу – це гумор. Герой має мати почуття гумору та здатність сміятися над собою.
Дослідник А. С. Вартанов зазначає, що основним завданням жанру ток-шоу є активізація сприйняття змісту, укладеного в передачі за допомоги диспуту, каверзних запитань, висловлювань різних точок зору [1]. Потрібно відзначити, що у деяких випадках назвою «ток-шоу» називають будь-яку «розмовну» передачу, наприклад, бесіду за круглим столом або студійне інтерв’ю, якщо його бере досить відомий, провідний журналіст.
Реаліті-шоу. Реаліті-шоу – телевізійний жанр, один із видів розважальної телевізійної передачі та онлайн-трансляції. Сюжетом телевізійного жанру є послідовний показ дій групи (або груп) людей в обстановці, найбільш наближеній до життя. Реаліті-телебачення дуже розвинене в таких країнах як США і Великобританія [13].
З самого початку ідея жанру передбачала, щоб передача відповідала наступним ознаками: відсутність сценарію; подача в телеефір з першого дубля; участь у передачі «звичайних» людей, які не мають практики в ігровому жанрі, а не професійних акторів; максимально наближені до реальних умови зйомок, (в окремих випадках – екстремальні ситуації і боротьба за життя).
Упродовж досить тривалого часу в передачі демонструється (нібито) природне буденне життя і взаємодія в тій чи іншій обстановці ізольованої групи персонажів. Учасники мають свободу поведінки – вважається, що події розвиваються вільно, без примусу та наперед написаного сценарію, в чому і є «родзинка» реаліті-шоу. Глядача переконують, що він є свідком не розіграного і наперед спланованого спектаклю, а реальних сцен із життя.
Найбільш перспективним жанром розважальних ТВ проектів є реаліті-шоу [14]. Цей жанр хоча і з’явився зовсім недавно – в кінці 90-х років минулого століття, сьогодні став одним із найпопулярніших та найулюбленіших серед глядачів. Подібними проектами раніше заповнювали дірки в ефірній сітці. Зараз вони посідають перші рядки рейтингів глядацьких симпатій. Людям властиво спостерігати або підглядати за кимось, тому не має нічого дивного, що цей телевізійний жанр завоював популярність у глядачів. Спостерігати за буденним життям, переживаннями, клопотами звичайних людей є досить цікаво, тому такі передачі є популярними у всьому світі.
Висновки. Отже, поняття «розважальні програми» має походження від слів «розвага», «видовище», «гра». Саме гра є основою будь-якої розважальної програми. Тому ці програми обов’язково мають бути видовищними, а розвага – це невід’ємна частина поняття «розважальні програми». Тому розважальна програма (розважальний проект) – це цілісний відеоряд сюжетів розважального змісту, який транслюється на телебаченні. Їх можна розподілити на пізнавально-розважальні та суто розважальні програми. Пізнавально-розважальні програми розподіляються на: «програми-інфотеймент», програми (ток-шоу) та інтелектуально-розважальні. Розважальні програми можна розділити на гумористичні програми, кулінарні шоу, реаліті-шоу, шоу-видовища розважального характеру, «програми-перевтілення», ігрові розважальні програми (інтерактивні ігри), світські хроніки (програми про моду та модне світське життя) та музичні програми.
Таким чином, українські телевізійні розважальні програми посіли відповідну нішу в українському телепросторі. Їх види різноманітні і об’єднують глядацьку аудиторію різну і за віком, і за статтю. Саме соціальні потреби населення пояснюють популярність програм. Розважальність у телепрограмах представлена такими елементами: азартом-змаганнями, розвагами, ескейпізмом (відволікання від реальності), релаксуючим змістом, тимчасовим перевтіленням (вживанням в образ), розкриттям таємного з життя відомих особистостей (сенсаціями), комфортом та задоволенням.

Список використаних джерел та літератури

1. Вартанов, А. Актуальные проблемы телевизионного творчества: на телевизионных подмостках [Текст] / А. Вартанов. – М., 2003. – 114 c.
2. Гоян, В. Типові та жанрові особливості телепрограми [Текст]: навч. посіб. / В. Гоян. – К., 2001. – 52 с.
3. Домбругов, Р. Розповіді про телебачення [Текст] / Р. Домбругов. – К., 1971. – 78 с.
4. Зирін, О. Телебачення видовищ в Україні: реалії сучасного стану [Текст] / О. Зирін . – К., 2003. – Вип. 4. – С. 126-132.
5. Кузнецов, Г. Ток-шоу: неизвестный жанр [Текст] / Г. Кузнецов. – М., 1998. – 48 с.
6. Мащенко, І. Міфи і реалії телерадіоефіру [Текст] / І. Мащенко. – К., 2001. – 128 с.
7. Мащенко, І. Українське телебачення: штрихи до портрета [Текст] / І. Мащенко. – К. : Ай-Пі-Київ, 1995. – 294 с.
8. Юсипович, А. Типи програм розважального телебачення України [Електронний ресурс] / А. Юсипович. – Режим доступу: http://journlib.univ.kiev.ua/index.php?act=article&article=2122. – Назва з екрану.
9. З історії українського телебачення [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://comin.kmu.gov.ua/control/uk/publish/article?art_id=86641&cat_id=33898. – Назва з екрану.
10. Історія телебачення [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://korysne.co.ua/istoriya-telebachennya/. – Назва з екрану.
11. Кононенко, І. Історія українського телебачення [Електронний ресурс] / І. Кононенко. – Режим доступу: drpsklibr.at.ua/publ/istorija_telebachennja_i_radiomovlennja/istorija_ukrajinskogo_telebachennja/2-1-0-2. – Назва з екрану.
12. Словник української мови [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://sum.in.ua/s/rozvagha. – Назва з екрану.
13. Коротка історія українського телебачення. Події і дати [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://tv-remont.info/publ/6-1-0-211. – Назва з екрану.