Ключові слова: ВСО ЄХБ, молодіжна робота, конфесійні ЗМІ.

YOUTH WORK OF UU ECBU

IN THE LIGHT OF CONFESSIONAL  MEDIA

This article reveals the directions and forms of youth policy realization of Ukrainian Union of Evangelical Christian Baptists Unification, based on confessional media materials in the early third millennium. Youth church work is analyzed at national and local levels.

Keywords: UU ECBU, youth work, confessional media.

Зі здобуттям нашою державою незалежності протестантські спільноти України, зокрема баптисти, опинилися перед новими викликами і реаліями. Припинення переслідувань, можливість вільно реалізовувати своє право на свободу совісті, сплеск релігійного відродження сприяли тому, що ЄХБ у нових історичних умовах почала активно використовувати можливості часу: посилена євангелізаційна й місіонерська діяльність, інституалізація, структурування церковних служінь і як наслідок – активне входження в світ. Нові виклики примусили певним чином модернізувати стратегію церкви, зокрема в молодіжній роботі. Відтак найбільший у Європі баптистський союз – ВСО ЄХБ – має в своєму складі значний молодіжний ресурс, який постійно зростає: понад 35 тис. молодих людей і підлітків ((Молодежное служение ВСО ЕХБ [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://cyouth.com.ua.)) громад, – основний напрямок пасторської праці» ((Яроцький П. Стан пізньопротестанських конфесій [Текст] / Україна релігійна : Стан релігійного життя України. – Кн.1 / Гол. ред. А.Колодний // Українське релігієзнавство. – № 46. – К., 2008. – С. 302 – 331.)).

Метою даної статті є розкриття напрямів та форм реалізації молодіжної політики ВСО ЄХБ на матеріалах конфесійних друкованих та електронних ЗМІ на початку ІІІ тисячоліття.

Усвідомлюючи світоглядні орієнтири сьогоднішньої постмодерної культури для молодого покоління (філософія споживацтва, індустрія задоволень, відкинення ідеалів минулого, досвіду минулих поколінь тощо), провідні баптистські лідери переконані, що нині мають змінюватися методи і засоби донесення євангельських принципів до молоді залежно від культури. «Якщо ми хочемо мати успіх у роботі з молодими людьми, нам слід спуститися на їхній рівень, зайти на їхню територію і говорити зрозумілою мовою», – стверджує, зокрема, пастор молодіжного підліткового центру «Скважина» Сергій Сукненко ((Вакуленко Г. Воспоминание о будущем: Молодежное служение – пути развития [Текст] / Г. Вакуленко // Християнство. – №1. – 2001. – С. 15 – 22.)).

Рубіж тисячоліть приніс оновлення й посилення молодіжної роботи в ЄХБ, яку з 2004 р. координував Павло Унгурян (депутат Верховної Ради України, з лютого 2011 р. – керівник молодіжного служіння Євро-Азіатської федерації баптистів), а на сьогодні очолює Андрій Корнійчук (пастор Рівненської церкви ЄХБ «Благодать»). При молодіжному комітеті ЄХБ діє 6 відділів, кожен із яких структурно представлений на регіональному рівні та безпосередньо в помісних церквах.

Ефективна робота з молоддю неможлива без підготовки працівників, які б розумілися на специфіці молодіжної психології, філософії життя, світоглядних орієнтацій, тому церква особливої ваги надає навчанню лідерів (не лишень у семінарія та коледжах), постійному підвищенню їхньої кваліфікації. Для цього регулярно проводяться всеукраїнські лідерські конференції, а також обласні і регіональні семінари ((Конференція молодежных руководителей Украины, декабрь – 2009 [Текст] / Горизонты. – №1. – 2010. – С. 4 – 5.)). Зокрема, цьогоріч на регіональному рівні відбулися лідерські навчання «Мільйон лідерів».

Для активного інформування про роботу молодіжного служіння створений сайт (cyouth.com.ua). Інтернет-ресурс звернений як до віруючої молоді ЄХБ, яка може відшукати тут інформацію щодо різного роду заходів (новини, фоторепортажі тощо), матеріали для поглиблення власного релігійного життя (відео-проповіді), а також до людей, які цікавляться духовними та моральними питаннями. З 2007 р. баптисти видають кольоровий і сучасний за формою і змістом журнал «Горизонти», який є не лише джерелом інформації та духовних роздумів для церковної молоді, але й просвітницьким та євангелізаційним часописом для широкого загалу. Разом із тим, здійснюється вишкіл працівників для інформаційної роботи в помісних церквах. Так, 13-14 листопада 2010 р. в Ірпіні Київської обл. відбувалася конференція медіа-євангелістів «Media Mobilization», яку організували Союз молодих християн України, Асоціація «Духовне відродження» та Асоціація інтернет-євангелістів. Головна теза конференції: від працівників християнських ЗМІ очікується рішучі дії – захист моралі, духовності, сімейних цінностей, чесності, порядності ((Конференція медиа-евангелистов… [Текст] // Горизонты. – №3-4. – 2010. – С. 3.)).

Духовне життя протестантів завжди було і залишається пріоритетним, адже засвідчує й мотивує дієву віру. Відтак молодіжний комітет приділяє цій сфері релігійної практики значну увагу. Так, з 2008 р. організовано проводяться дні посту і молитви за духовне пробудження молоді (молитовні заходи, окрім інших днів, на всеукраїнському рівні були проведені в «круглі» числа – 08.08.08 р., 09.09.09 р., 10.10.10 р., запланований захід також і 11.11.11 р.), які відбуваються у формі вечірньо-нічних молодіжних молитв-прославлень, зазвичай у одній із місцевих великих церков, куди приїжджає молодь із навколишніх громад. Молоді віруючі слухають проповідь молодіжного пастора, співають духовні пісні, моляться як наодинці, так і в групах, через скап-зв’язок в онлайн режимі дізнаються потреби громад та молоді з інших регіонів, в яких відбувається такий самий захід ((Нічна молитва молоді Рівного та прилеглих міст 14 квітня 2011 року [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://cyouth.com.ua.)). Важливим для духовного життя молодих баптистів є також релігійне навчання (учнівство). Зокрема, вивчення курсу «Один на один з Богом» відбувається на природі, в наметах, за церковною вечерею тощо ((Прошол второй ужин ученичества «1 на 1 с Богом» [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://cyouth.com.ua.)).

Євангелізаційний відділ представляє молодіжну роботу церкви, спрямовану на внутрішню (в межах України) і зовнішню місію (країни Середньої Азії, Африки) і займається євангелізацією та проведенням заходів у цьому напрямі, а також розробленням та втіленням нових методів євангелізації. Так, на шпальтах конфесійних ЗМІ можна прочитати про багато видів молодіжних євангелізацій: вуличні програми, музичні концерти, тижні Євангелії, велопробіги, молодіжні і дитячі клуби і табори, спортивні євангелізації, місіонерські поїздки тощо. Для обміну досвідом регулярно відбуваються конференції, семінари, тренінги.

Зокрема, 28 листопада 2010 р. близько 600 хлопців і дівчат зібралися на зустріч учасників молодіжного руху «Discovery» (молодіжний рух існує в Україні з 2008 р., гасло «Discovery – життя, повне відкриттів!») в конгрес-холі Президент-готелю в м. Києві. Віруюча молодь запрошувала своїх однокурсників, друзів, знайомих. Програма зустрічі була насичена піснями, спортивними виступами, цікавими свідченнями, проповіддю, яка закликала молодих християн впливати на суспільство ((Около шестисот парней и девушек… [Текст] // Горизонты. – №3-4. – 2010. – С. 4 – 5.)).

У 2008 р. молодіжний комітет ВСО ЄХБ поставив завдання для баптистської молоді організувати 125 нових церков (адже, за їх даними, саме 125 міст країни ще не мають баптистських громад) в усіх областях України. Так, на євангелізаційному етапі допомагав реалізувати стратегію Дон Бетс, а баптистська молодь брала участь у музичній та духовній частині програми, в соціальному напрямі та молитві. Також для участі в проекті було запрошено 125 команд молодих християн з англомовних та слов’яномовних церков США. Після завершення євангелізації місіонерській сім’ї протягом року допомагала група волонтерів, які розвивали служіння малих груп, дитячу, музичну й молодіжну роботу нової церкви ((Міста для Христа [Текст] // Горизонты. – №1. – 2008. – С. 2 – 3.)).

Інтеграція в культурне середовище долає багаторічні конфесійні упередження та міфи і значно сприяє виконанню власної місії. Так, 22 – 29 вересня 2008 р. поблизу Рівного відбувався театральний фестиваль «Молоко», який започаткував М. Журавель (викладач кафедри театральної режисури РДГУ). Фестиваль відкрили постановкою «Гамлета», який поставили на сцені обласного музично-драматичного театру, що дозволило відвідати захід усім охочим. Щодня ставили по дві вистави і відвідувачі могли ознайомитися з новим для себе поняттям «християнський театр». А в Одесі в жовтні 2008 р. було відкрито Культурний центр. «Одеський культурний центр – це не церква, він стоїть на межі християнства і звичайного життя. Мета всього, що відбувається в центрі, – виявити позитивний вплив християнства на світ», – стверджує Сергій Турчин, голова консультаційного комітету центру. У цьому закладі проводяться різноманітні заходи: концерти, євангелізації, конференції, спектаклі, молодіжні зустрічі, клуби та ін. Художнім керівником центру є М.Журавель ((Открытие Одесского культурного центра – помощь украинскому обществу [Текст] // Горизонты. – №2. – 2010. – С. 2 – 3)).

Сьогодні баптистська молодь – це молодь освічена. Надолужуючи втрачені за період СРСР позиції, молоді християни здобувають вищу освіту, займаються науковою діяльністю. Так, чимало представників ЄХБ є членами та організаторами багатьох об’єднань та спілок, які також покликані нести духовну просвіту в професійному середовищі. Зокрема, 1 – 3 травня 2010 р. відбулася ІІ Всеукраїнська молодіжна конференція медиків-християн на тему «Актуальні проблеми медицини в світлі християнської етики», програма якої включала виступи з проблем медицини, майстер-класи, дискусії, командні гри ((Медицинская конференция «Актуальные проблемы медицины в свете христианской этики» [Текст] // Горизонты. – №2. – 2010. – С. 2 – 3.)). На цю зустріч приїхали закордонні вчені, лікарі, практикуючі медики, а також у заході взяли участь знані українські фахівці, які до того ж є християнами. 22 – 23 жовтня запланована Всеукраїнська конференція християн-юристів. Захід відвідають практикуючі юристи: адвокати, судді, помічники суддів, працівники міліції, прокуратури, податкової інспекції, держслужбовці, депутати різних рівнів, а також студенти і науковці. Заплановані зустрічі зі знаними українськими правниками, відомими в Україні людьми (Любомиром Гузаром, Лесею Горобець, Григорієм Комендантом та ін.) та гостями з-за кордону ((ІІ Всеукраїнська конференція християн-юристів України [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://cyouth.com.ua.)).

Євангелізаційний напрям молодіжної роботи не оминає своєю належною увагою і соціальну сферу (відповідальний Роман Курбацький). У 19 областях України працюють молодіжні команди, які займаються профілактикою актуальних проблем (куріння, алкоголізм, аборти, наркотики) в навчальних закладах. Під час обласних фестивалів по Україні в 2009 р. проводилися заходи: прибирання пляжів, парків, допомога бідним сім’ям. Акція «Чисте серце – чисте місто» відбувається в багатьох містах області щорічно з 2008 р. (метою акції є зробити місто чистим, залучити до цього місцевих жителів; церковна команда з 40 – 60 чоловік працює, прибирає, ремонтує дитячі майданчики, прибирає вулиці тощо, а ввечері влаштовує духовний концерт, куди запрошуються всі бажаючі). Інші акції соціального спрямування: «Хліб життя» (вшанування пам’яті загиблих у часи Голодомору), «Жива вода», велопробіг, «Чужих дітей не буває» (праця з дітьми інтернатів, дитбудинків тощо), «Стоп-наркотик», похід «За здорову сім’ю» тощо ((Направления социального служения: массовые мероприятия на уровне города (села) [Текст] // Горизонты. – №2. – 2010. – С. 35 – 37.)).

Активно з євангелізаційною метою молодіжний комітет ЄХБ використовує спорт. Християнська баскетбольна ліга (ХБЛ) починалася з літніх спортивних заходів та таборів. Кілька років підряд проводилися літні тижневі ігри, але церкви не були готові вести довготривалу спортивну євангелізаційну роботу. Так і виникла ХБЛ у Києві, яку вже прийняли в міську федерацію баскетболу. Перед іграми відбувається молитва за гравців. Кожна команда має свого капелана, який поза тренуванням та матчами опікується гравцями. Також в Івано-Франківську в рамках молодіжного проекту «Час служити» створена і діє Християнська футбольна ліга (ХФЛ). Проект «Підліткові ігри» (актуальний у всьому світі завдяки тому, що відповідає на потреби суспільства) дозволяє дітям у спортивній та ігровій формі відкривати принципи морально-здорового життя. Після спортивних змагань робота з підлітками продовжується. Їх запрошують або в уже існуючі спортивні секції, або відкриваються нові. Паралельно створюються підліткові клуби із вивчення Біблії. Через ці форми християни намагаються показати світській молоді, що вони відкриті для спілкування та вільного проведення часу ((Первый Конгресс христианской молодежи: все едино! [Текст] // Горизонты. – №2. – 2008. – С. 3 – 5.)).

Організаційний відділ молодіжної роботи планує і проводить всеукраїнські молодіжні заходи (конференції, конгреси, фестивалі), а також допомагає областям у проведенні їх місцевих заходів (табори, семінари, фестивалі, молитовні дні тощо). Скажімо, 26 – 30 серпня в Одесі, в ДЦ «Молода гвардія» відбувся Перший Конгрес християнської молоді України, на якому були представники 19 країн СНД та Балтії. Щодня учасників чекали семінари, лекції, спілкування, «молитовні вершини», спортивні змагання тощо. Організатори та учасники Конгресу засвідчують, що цей захід був значним поштовхом до місіонерської праці ((Спортивне служіння [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://cyouth.com.ua.)). Організаційний комітет також реалізував 1 – 6 серпня 2011 р. ХІІ фестиваль Християнської молоді України (Хмельницька обл., с. Марківці), який зібрав 1200 молодих віруючих з різних регіонів нашої держави та закордоння. Такого роду фестивалі є щорічними і відбуваються в різних регіонах України ((В Украине проходит ХІІ Фестиваль христианской молодежи [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://cyouth.com.ua.)).

Музичний відділ покликаний організовувати музичне оформлення та прославлення всеукраїнських та регіональних заходів. Музика – це мова молоді, тому комітет надає цій сфері особливого значення. Так, часто відбуваються музичні фестивалі, на яких виступають відомі в християнських колах музичні гурти, конкурси авторської християнської пісні (21 травня 2011 р. в церкві «Дім Євангелія» м. Донецька), музичні вечори, конгреси молодіжних хорів, музичні конференції (у м. Красний Луч 24 жовтня 2009 р. відбулася конференція «Музика і Церква») тощо. У 2006 р. навіть утворилося Християнське об’єднання музикантів (ХОМ), яке ставить за мету духовне спілкування між музикантами-християнами, обмін досвідом, євангелізаційні проекти ((Школенко Є. Живе спілкування для християн-музикантів – це ХОМ! [Текст] / Є. Школенко // Горизонти. – №2. – 2007. – С. 34 – 39.)).

Окрім всеукраїнських заходів у кожній області і церкві зокрема проводиться активна і різноманітна молодіжна робота. Для цього область має свого керівника молоді, в якого є команда, яка складається з керівників молоді церков. Майже в кожній другій церкві налагоджена робота з молоддю, яка на сьогодні визначена пріоритетною.

Таким чином, ВСО ЄХБ у своїй молодіжній політиці впроваджує зміни, подекуди радикальні, у цю царину своєї праці, які показують постійний пошук нових форм й осучаснення традиційних методів роботи. Як засвідчують молодіжні працівники на сторінках конфесійних ЗМІ, надзвичайно ефективною є робота в домашніх групах (так, у церкви, які використовують цей метод, приходить більше молодих людей, причому 80 % із них саме завдяки групам). Це пояснюється тим, що молодь набагато простіше запросити на неформальну зустріч, яка відбуватиметься на квартирі, аніж у церковний храм. На групі їх оточуватиме приємна атмосфера, дружнє спілкування за чашкою чаю, цікаві (мовою сучасної культури) уроки Біблії з практичними порадами для життя, а також прості молитви і пісні прославлення в сучасній молодіжній мелодиці.

Не менш ефективним методом для євангелізації є молодіжні клуби. Прийшовши в клуб, молода людина бачить своїх однолітків, бере участь у веселих іграх, чує свідчення віруючих хлопців і дівчат про навернення, бере участь в особистих бесідах. Така атмосфера долає упередження і міфи стосовно віруючих і протестантських церков.

Протягом уже багатьох десятиліть церкви й християнські організації всього світу переконуються в ефективності роботи з молоддю через табори. ЄХБ також активно використовує цей метод, проводячи як церковні, так і євангелізаційні табори для дітей, підлітків і молоді. У таборах одні форми роботи спрямовані на дітей і молодь (євангелізація та учнівство), а інші – на персонал, таким чином виховуючи та навчаючи майбутніх молодіжних лідерів. Після участі в таборах віруюча молодь, яка пройшла такий «стресовий» період навчання й підготовки, часто стає вчителями недільних шкіл, отримує велику мотивацію щодо майбутньої релігійної діяльності.

Разом із тим, у середовищі молодіжних працівників та старшого покоління служителів ЄХБ не вщухають дискусії щодо меж припустимого використання молодіжної культури в своїй релігійній практиці. Це питання одягу, стилів музики, прийнятних для християн, форм діяльності в дозвіллєвій сфері, спорту, театру, молодіжних субкультур тощо. Проте практика молодіжної роботи засвідчує нове прочитання «теології культури» сучасними баптистськими лідерами.

На основі конфесійних ЗМІ ми проаналізували доволі багатоманітну та різнопланову молодіжну роботу в ВСО ЄХБ. Можемо констатувати, що церква через різні напрями і форми духовної та дозвіллєвої молодіжної сфери наполегливо працює з воцерковленою та світською молоддю. Конфесія активно залучає припустимі для неї культурні засоби, як то: музику, театр, спорт, новітні інформаційні технології тощо, щоб провадити через неї навчальну, соціальну, просвітницьку, дозвіллєву роботу, яка обов’язково сприятиме збільшенню релігійної мотивації віруючої молоді, мобільності релігійних громад, їхньої відкритості світу, а також наповненню церков ЄХБ новими прихожанами.

Аналіз реалізації молодіжної програми в ВСО ЄХБ дозволяє констатувати, що думка вчених щодо того, що «віруючі протестантських церков у недалекій перспективі здивують українське суспільство своєю громадянською мобільністю й різними формами … входження в соціум» ((Яроцький П. Релігійний фактор у сучасній Україні / П. Яроцький // Людина і світ. – 2004. – №4. – С. 4 – 10.)), знаходить своє підтвердження в бутті досліджуваної нами церкви. Підвалини цієї «недалекої перспективи» вже закладені. Залишилось почекати і …здивуватися.

Соціальні негаразди в країні стимулювали церкву активно включитися в процес подолання кризових явищ у цій сфері. Одним із ефективних засобів роботи в цій царині є діяльність громадських організацій, створених релігійними організаціями або ж пересічними християнами. Така форма дозволяє церквам уникати упередження громадської думки щодо християнської соціальної роботи та діяльності певних, зокрема, протестантських конфесій.

Рівненщина на релігійній карті України займає особливе місце, адже тут зареєстровано найбільше релігійних, зокрема християнських, організацій. Також розробка цієї теми є надзвичайно актуальною ще й тому, що вивчення саме регіонального аспекту дозволить ученим-релігієзнавцям робити узагальнення на всеукраїнському рівні та виокремлювати територіальні особливості. Відтак вивчення досвіду сфер релігійної та соціальної роботи громадських організацій саме цієї області дозволить виокремити певні тенденції, а аналіз їх діяльності покаже здобутки та перспективи співпраці між християнськими конфесіями, громадськими організаціями та державними установами в соціальній сфері. Це і є метою нашого дослідження.

Розгляд сфер релігійної та соціальної роботи громадських організацій Рівненщини буде проводитися на прикладі діяльності громадської благодійної організації «Братерство без кордонів – Україна», міжнародної громадської організації «Надія – людям» та Рівненської міської молодіжної громадської організації «Новий рівень», які за характером роботи є міжконфесійними громадськими організаціями, хоча в них переважає протестантський струмінь.

Засновником «Братерства без кордонів – Україна» є міжнародна благодійна організація «Місія без кордонів» (Mission Without Borders International), центральний офіс якої знаходиться у м. Камарілло, США, заснованої в 1960 році. Філії цієї благодійної організації є в 11 «багатих» країнах світу, які в основному зосереджують свою роботу на пошуку спонсорів (однією з форм роботи є проведення конференцій) для фінансування соціальних проектів. В Україні свою діяльність ця організація почала в кінці 80-х рр. Мета організації – задовольняти матеріальні, духовні, освітні й емоційні потреби дітей в інтернатах та потреби бідних, багатодітних сімей в Україні. Переважно така діяльність звершується на території Західної України ((Громадська благодійна організація корпорація “Братерство без кордонів – Україна” [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://irp.rv.ua/)). На сьогоднішній день в полі зору «Братерства» Волинська, Рівненська, Хмельницька та Житомирська області.

“Братерство без кордонів – Україна” провадить свою діяльність за такими основними напрямками:

1. Програма «Турбота про дитину» включає в себе фізичну, емоційну, духовну та освітню допомогу дітям, які проживають в школах-інтернатах, та дітям із багатодітних сімей. Для реалізації цього завдання існують сім форм-проектів.

Християнське радіо. Почалася трансляція радіопрограм у 2004 році ((Корпорація “Братерство без кордонів – Україна” [текст]. – Рівне, 2007. – 24 с.)). За 2009 рік близько 4 мільйонів людей, з яких 1 млн – діти, мали можливість прослухати 300 радіопередач.

«Допомога мамі і дитині». Цей проект дозволяє допомогти медикаментами та засобами догляду за дітьми вагітним жінкам Сарненського району, як одного з найбільш вражених під час Чорнобильської аварії. Це дозволяє зменшити ризик фізичних ускладнень новонароджених.

Християнський театр. Організований ляльковий театр, який показує вистави морально-духовного змісту для дітей шкіл-інтернатів.

Стипендія на навчання. Так, 2009 року за цією програмою було надано стипендії для 21 студентів, які вступили до середніх та вищих навчальних закладів. Частина цих студентів вихідці з малозабезпечених сімей, інша – діти інтернатів.

Біблійний кореспондентський курс. Цим міжконфесійним проектом охоплено понад 250 дітей, які проживають навколо Рівного і які належать до різних християнських конфесій. Зміст курсу – основи християнської моралі, його програмою заборонена будь-яка конфесійна направленість даних уроків. Зокрема, протягом 2007 року координатори проекту отримали близько 3 тис листів від дітей.

Дитячі табори. Щороку близько тисячі дітей мають можливість відпочити, оздоровитись та повчитися в трьох орендованих таборах у різних областях.

Прохтехосвітній проект. «Братство» дає можливість дітям із багатодітних та нужденних сімей безкоштовно навчатися на профтехкурсах (комп’ютерні, кухарські, швейні курси) в Сарненському Навчальному Центрі. Також практичні уроки надаються на основах сільського господарювання та бджільництва. Здобуті знання та навички дозволять молоді працевлаштуватися в майбутньому ((Корпорація “Братерство без кордонів – Україна” [текст]. – Рівне, 2007. – 24 с.)).

2. Програма «Міжнародне спасіння дитини» (програма допомоги школам-інтернатам). Ця програма спрямована на покращення умов проживання дітей. Так, допомога надається 41 школі-інтернату Західної України. Це матеріальна допомога (продукти харчування, одяг і взуття, засоби гігієни, медикаменти тощо), а також духовна (біблійний кореспондентський курс, діяльність недільних шкіл, викладачами є вчителі з місцевих церков), емоційна (організація свят: днів народження дітей, Різдво, Великдень), а також задоволення термінових потреб цих навчальних закладів (закупівля електропобутових приладів, ремонт тощо) ((Корпорація “Братерство без кордонів – Україна” [текст]. – Рівне, 2007. – 24 с.)).

3. Програма «Сім’я – сім’ї» покликана допомогти вийти з кризи нужденним та багатодітним сім’ям, створивши їм необхідні умови для самодостатнього життя в майбутньому. Її реалізація також здійснюється на матеріальному, емоційному, духовному та навчальному рівнях.

Слід зауважити, що всі програми об’єднані не лише задоволенням та вирішенням матеріальних проблем знедолених верств населення, але й турботою про їхній духовний розвиток, емоційне здоров’я. Допомагають вирішувати ці проблеми волонтери з місцевих церков-партнерів. Директор «Братерства» М.П.Богданець стверджує: «Щирі стосунки з тими, кому ми допомагаємо, є ключовими в прояві істинного співчуття і стійкому розвитку їхнього життєвого рівня. Наша співпраця з місцевими церквами та десятками християнських добровольців створюють унікальні особисті стосунки з нужденними на додаток до чималої матеріальної допомоги, освітніх проектів, емоційної та духовної підтримки. Унікальні, особисті стосунки підсилюють, мотивують та зміцнюють процес руху особи до більш цілісного життя, що, без посвяти з боку багатьох добровольців було б неможливим» ((Корпорація “Братерство без кордонів – Україна” [текст]. – Рівне, 2007. – 24 с.)).

Міжнародна громадська організація «Надія – людям» утворилася 29 вересня 1993 року. «Надія – людям» встановлює зв’язки і співпрацює з різними християнськими організаціями, церквами, приватними особами, зацікавленими в розвитку місіонерського руху в усьому світі. Метою діяльності організації також є навчання християнських лідерів, які б створювали нові церкви «з місіонерським баченням, які здійснюватимуть духовний вплив на світ, готові до розвитку міжцерковних стосунків» ((«Надія людям» – 2008 [текст]. – Рівне, 2007. – 24 с.)). Ця громадська організація надає всебічну підтримку церквам в розробці і впровадженні освітніх програм, у проведенні різного роду духовних, освітніх та культурних акцій, здійсненні соціальних проектів. Головою правління МГО «Надія – людям» є Т.Приступа, а директором – М.Дубовик.

Серед актуальних напрямків діяльності: допомога у стабілізації церков, функціонування центру для випускників інтернатів, виховні заходи для учнів шкіл-інтернатів, спортивна робота, християнські табори, сприяння введенню у шкільну програму предмету “Основи християнської етики”, видання часопису “Слово вчителю”, організація конференцій та ін. навчальних програм, біблійний коледж, формування відео- та аудіотеки з навчальним матеріалом тощо.

Відділ освіти Міжнародної громадської організації «Надія-людям» на чолі з завідуючим О.М. Бондарчуком здійснив значну роботу на етапі становлення факультативного курсу «Основи християнської етики» (облаштування кабінетів християнської етики, формування бібліотек для курсу, допомога вчителям наочністю та засобами навчання тощо) та налагодження механізмів взаємодії, підтримки та співробітництва між методистами відділів освіти Рівненщини, директорами навчальних закладів та педагогами.

У рамках реалізації цього проекту з 2007 р. виходить духовно-просвітницький часопис «Слово вчителю» (чотири рази на рік), який покликаний допомогти вчителеві християнської етики в підготовці до занять; також видаються навчально-методичні посібники. За час роботи відділу освіти налагоджено співпрацю з управліннями освіти таких міст: Рівне, Харків, Київ, Черкаси, Луцьк, Новоград-Волинський, Суми, Черкаси, Умань та ін ((«Надія людям» – 2008 [текст]. – Рівне, 2007. – 24 с.)).

За сприяння відділу лишень у Рівненській області працює 35 християнських відеоклубів для вчителів, батьків і дітей. Постійно поповнюються християнською літературою бібліотеки в 45 школах області. Вчителі християнської етики м.Рівного щотижня збираються в офісі «Надії – людям», щоб обмінятися досвідом роботи, обговорити актуальні проблеми. Упродовж навчального року проводиться чимало різноманітних зустрічей, семінарів, конференцій. Так, зокрема, під час проведення семінару-презентації 11 березня 2010 року в м.Охтирка Сумської обл. «Викладання предметів та курсів духовно-морального спрямування в загальноосвітніх навчальних закладах» взяли участь Рівненське міське управління освіти, відділ освіти МГО «Надія – людям» ((Християнська етика в Україні [текст] // Слово вчителю. – 2010. – 58 с.)).

З метою духовного зростання педагогів щорічно організовуються табори відпочинку, де проводяться навчальні відеосемінари, презентуються підручники, відбувається обмін практичним професійним досвідом. За час роботи відділу у таборах побувало понад 600 освітян із різних областей України  ((«Надія людям» – 2008 [текст]. – Рівне, 2007. – 24 с.)).

Також «Надія – людям» займається благодійною роботою. Так, організація бере участь у низці соціальних проектів, пов’язаних із наданням допомоги вихованцям інтернатів Рівненської області. У м.Здолбунів створено Центр соціальної адаптації для випускників інтернатів. Благодійний фонд розприділяє гуманітарну допомогу серед закладів освіти, медицини, культури, центрів обслуговування пенсіонерів тощо.

Відділ спортивної роботи «Надія – людям» мету своєї роботи бачить у тому, щоб спрямувати через спорт дітей та молодь до вічних цінностей, формувати в них християнський світогляд. З вересня 2004 року розпочав свою роботу християнський футбольний клуб “Надія”. До складу ХФК “Надія” входять п’ять команд різних вікових груп (з 6-ти до 18-ти років). Загальна кількість вихованців клубу складає близько 60-ти чоловік.

Тренування проходять тричі на тиждень, центральною частиною яких є вивчення Біблії з акцентом на практичне застосування вивченого у щоденному житті. Часто це застосування відбувається саме на футбольному полі. Тут хлопці вчаться використовувати вивчене на практиці через стосунки з суперником та один з одним. Вдосконалюючи свою спортивну майстерність, вони мають чудову можливість демонструвати для оточуючих засвоєні духовні істини ((Відділ спортивної роботи [Електронний ресурс]. – Режим доступу:http://www.hopetopeople.org/ua/sociological_projects/sport/.)).

У 2006 році заснована Рівненська міська молодіжна громадська організація «Новий рівень», президентом якої є С.Терентьєв. Гаслом цієї структури є «Для слави Бога! Заради України! На користь людям!» В організації працюють виключно волонтери, християни різних конфесій, переважно молоді люди, адже сфери впливу цієї організації зосереджені саме на молодіжному середовищі.

Починав «Новий рівень» свою діяльність із роботи з дітьми-інвалідами. Для них організовувалися різного роду тренінги, спрямовані на покращення адаптації в соціумі. Ще одним напрямом роботи став музичний клуб, в якому грав християнський рок-гурт «Цегла»; клуб пропагував здоровий спосіб життя.

Значним напрямком діяльності цієї молодіжної організації є формування світогляду сучасної молоді, що здійснюється через проведення семінарів-тренінгів у старших класах середніх навчальних закладів міста. Ці заходи відбуваються за погодженням із міським управлінням освіти. Теми, які піднімаються на цих зустрічах, стосуються проблем дружби, кохання, лідерства, впливу ЗМІ на світогляд молодої людини тощо.

Також «Новий рівень» проводить літні табори для молоді. В 2009-2010 рр. ця громадська організація виграла проект Міжнародного фонду «Відродження», кошти від якого пішли на проведення таборів, під час яких «програма розваг спрямована не так на відпочинок, як на розвиток у дітей якостей, які знадобляться їм у дорослому житті» ((Мартин, Р. Діти у таборі «Догори дригом» [текст] / Роман Мартин // Рівненський репортер. – №32. – 2010. – 11 серпня.)).

Так, улітку 2010 року відбувався черговий табір для дітей з особливими потребами «Точка опори» поблизу села Святе Здолбунівського району. Рівненщина займає перше місце в державі за кількістю дітей, що мають ті чи інші фізичні вади. В самому Рівному проживає близько півтисячі таких дітей. У таборі десять дітей, хворих на церебральний параліч із середньою важкістю захворювання, разом із двадцятьма здоровими однолітками на рівних умовах брали участь у всіх змаганнях, іграх, конкурсах. Усі вони активно займаються в Рівненському обласному центрі інвалідного спорту “Інваспорт”, талановиті спортсмени-легкоатлети, плавці. Основним завданням організаторів табору було поставити цих дітей на один щабель зі здоровими, адже воно так і є. Усі вони – учні загальноосвітніх шкіл, яких у таборі навчають спілкуватися і соціально адаптуватися у підлітковому суспільстві ((Тет, Ю. Головне – точка опори [текст] / Юліана Тет // Рівне ракурс. – №304. – 2010. – 8 серпня.)).

Цікавими форма роботи з молоддю є проведення «країнних» вечірок, зокрема, про Японію та Німеччину, а також робота кіноклубу «Сучасна притча», на якому після перегляду фільму відбувається жвава дискусія, на якій проводяться паралелі між фільмом та життям і проблемами сучасної молоді.

Таким чином, на прикладі трьох громадських організацій Рівненщини нами була показана їх діяльність у соціальному та релігійному розрізі. Зазначимо, що обсяг статті не дозволив нам детально описати діяльність інших громадських організацій релігійного характеру, яких на Рівненщині чимало.

Отже, вивчаючи соціальну та релігійну діяльність громадських організацій Рівненщини можемо зробити наступні висновки. Громадські організації були створені церквами, громадянами з активною християнською позицією задля вирішення соціальних та духовних проблем краю. Активною є робота цих структур у молодіжному, освітянському середовищі, а також серед знедолених верств населення. Рівненський досвід громадських організацій релігійного характеру може бути корисним, а в деяких аспектах навіть показовим для плідної співпраці в контексті «церква – держава» задля духовного відродження української нації.

Звернемося до історії. 1998 р. у Рівному починаються зустрічі священиків, які відбуваються з метою подолання упередження, яке існує між християнськими церквами. Ці зустрічі проходили за ініціативи пасторів декількох протестантських євангельських церков міста («Голгофа», «Жнива», «Осанна»), а також декана римо-католицького костелу Петра і Павла. За характером – це було переважно спілкування та бесіди священиків, а також читання та роздуми над Біблією. Поважаючи традиції одне одного, учасники цих зустрічей почали шукати точки дотику у віровченні та баченні сучасної діяльності церкви, які б дозволили побачити спільне, те, що об’єднує. Так і виникла ідея Рівненської міжцерковної ради. Зустрічі почергово відбувалися в приміщенні різних церков, відтак, надзвичайно особливими та пам’ятними вони були в римо-католицькому храмі: читався уривок із Біблії, аналізувався стан духовності та моральності в місті, а також думалося-мріялося про те, що християнська церква може зробити для покращення духовної атмосфери в місті.

У 2000 р. учасники РМР прийшли до усвідомлення, що фундаментом, об’єднуючим елементом усіх християнських конфесій є Символ Віри. Визнавалося, що є різниця в літургії та богослужінні, але ці питання не є вирішальними для спасіння людської душі.

Про керівний склад чи орган РМР на той час мови не було. Усіх учасників задовольнила пропозиція, що роль координатора міжцерковних зустрічей виконує приймаюча сторона. Особливою була атмосфера подолання стіни відчуження між церквами, священики вільно висловлювали власну позицію. Потрібно було реагувати на духовно-моральні проблеми, які одна церква самотужки вирішити не може, відтак назріле об’єднання зусиль було на часі.

На 2001 р. РМР – це вже сформована команда. 3 грудня 2001 р. у приміщенні Рівненської облдержадміністрації було підписано Угоду про співробітництво та організацію взаємовідносин. У документі визначено мету РМР – «зближення та примирення всіх християнських конфесій, які стоять на основі вчення Господа Ісуса Христа та інтересам кожної з них відповідає діяльність на підставі Святого Письма для поширення християнської віри». Цю Угоду підписали: В.Ільчук, старший пастор Церкви Повного Євангелія «Осанна», В.Гарбар, пастор Євангеличної Церкви «Голгофа», Ф.Семенюк, пастор пастор Української Євангельсько-Реформованої Церкви, П.Корнійчук, директор Християнської місії «Пробудження», прот.Богдан Оплаканець, настоятель Свято-Троїцької парафії УПЦ КП, В.Зайчук, пастор Вільної Методистської Церкви, а також о.Анатолій Лук’янчук.

Цього ж 2001 р. у зв’язку з налагодженням ефективної роботи МР було запропоновано обрати координаційний комітет МР. Була висунута пропозиція обрати координатором РМР В. Гарбара («Голгофа»), співкоординаторами Андрія Горобця (УПЦКП) і Владислава Чайку (РКЦ), а секретарем Олега Абатурова (директора місії «Обітниця миру»). Відтоді документувалася вся робота.

Неодноразово на засіданнях РМР були присутні представники державних органів – керівники відділів та департаментів, які відповідають за роботу з дітьми, молоддю, благодійні соціальні проекти, а також особисто губернатор Василь Червоній.

Яким був результат співпраці між християнськими конфесіями в форматі РМР? Перш за все, спільна координація зусиль та намірів, обговорення та аналіз наболілого покращило атмосферу взаємин між церквами: було прийняте апріорне рішення – не осуджувати один одного, а приймати в конфесійній різноманітності.

Який же був характер роботи РМЦ? Так, силами ради велася боротьба з засиллям окультної практики в м. Рівне. Зокрема, до відповідних відділів та міського голови були направлені звернення від РМР щодо ненадання оренди в кінопалаці «Україна» різного роду ворожкам та цілителям, а також заборони реклами їхньої діяльності в ЗМІ. Так, на одному з засідань 2005 р. міжцерковної ради священики дійшли згоди, що потрібно активізувати роз’яснювальну роботу серед громадськості міста й області про святість неділі та зло окультизму, популяризувати праведне життя на засадах заповідей Божих [Ісаєв В. Священики проти окультизму // Експрес. – 10-12 червня 2001. – С.8]. РМР також провадить роботу в освітньому напрямі з цього питання. Зокрема, в 2001 р. була проведена конференція «Віра чи марновірство», в якій окрім церковних діячів виголосили доповіді науковці (кандидат фізико-математичних наук Володимир Гранцев, м. Київ; кандидат медичних наук Борис Дем’яненко, м. Київ, доктор педагогічних наук Василь Жуковський, м. Острог), лікарі – психіатри та психотерапевти.

РМР Були проведені спільні молитви покаяння на Майдані Незалежності Рівного – проти абортів, за здоров’я сімей тощо.

Традиційною стала щорічна міжцерковна «Хода в ім’я Ісуса», що відбувається на початку літа. Одна колона віруючих вирушає від римо-католицького костелу Петра і Павла, інша – Покровського собору УПЦ КП. На Майдані незалежності обидві колони сходяться, щоб провести міжцерковне віче «з наболілих мешканцям Рівного проблем» [Гарматюк В. З Ісусом проти торгівлі // Рівненська газета. – №69. – 22 червня 2005. – С.1], на якому проголошувалася спільна завершальна молитва за благословення міста і краю, участь в якій брали священики та представники різних конфесій. Церковні діячі, взявшись за руки, спільно вголос проголошували «Отче наш». Зокрема, у 2005 р. на такому «Віче» були присутні представники міської та обласної влад. У промові народного депутата, голови обласної організації УНП Сергія Олексіюка було наголошено, що як і святі отці, так і представники влади мають спільну думку щодо заборони ворожбитства й окультизму в місті і їхньої реклами в ЗМІ. Подальші його слова вказували на те, що для заборони торгівлі у вихідні та святкові дні, з ініціативою якої витупала РМР, представники влади сподіваються на активну підтримку священиків та їхньої пастви.

Особлива сфера зацікавлень та праці РМР, а також УХМТ «Обітниця миру» – це шкільна молодь. Зокрема, в 2001 р. був проведений конкурс малюнка, фотографії та літературний конкурс «Бог – Народ – Україна», переможцями якого стали учні Рівного Косарєва Мирослава та Лавринчук Максим [Селезень М. Священики боротимуться з окультизмом // Рівне вечірнє. – №61. – 14 червня 2001. – С.3].

Так, з 2002 р. серед шкіл міста започаткована християнська спортивна олімпіада «Дитячі ігри», під час проведення якої окрім спортивних змагань з різних видів спорту священиками РМР були проведені уроки християнської етики. Цей грандіозний захід всебічно підтримувався місцевою владою, адже духовно-моральне та фізичне здоров’я молоді – це сфера особливого занепокоєння та турботи. Перша олімпіада відбулася за участі майстрів спорту європейського рівня, які влаштували для дітей показові виступи. У заході брало активну участь 12 християнських конфесій міста, які розподілили між собою 16 шкіл. На загал у «Дитячих іграх» було задіяно понад 3 тис. учнів міста. Спільна праця (молитви за потреби, обговорення результатів змагань) РМР тривала 2,5 місяці. На Майдані незалежності було проведено нагородження переможців. Учасники стверджують, що це була весела співпраця, що була сповнена спортивного азарту, радості перемог, а також апробація нових форм роботи церков із молоддю.

Ініціатива РМР від 4 липня 2005 р. у співпраці з Луганськими християнськими конфесіями щодо внесення в «Державний класифікатор» професії «священик» закінчилася позитивним вирішенням, що свідчить про рівень співпраці та наполегливості в об’єднанні зусиль, які можуть впливати навіть на законотворчість.

Священики занепокоєні наповненням інформаційного простору України, зокрема телебачення, антиморальними фільмами, які сповнені сцен насилля, пропагують антисоціальну поведінку тощо. Так, у 2007 р. за підтримки РМР у Рівному відкрився духовно-просвітницький телевізійний канал «Сфера ТV», діяльність якого мала на меті пропагувати духовні християнські цінності у всіх сферах життя людини.

(Стаття опублікована в «Рівненщині релігійній», №1, 2010).

Інтерпретація та напрацювання церковної позиції щодо спектру проблем, пов’язаних із трансформацією сучасної людини і суспільства під впливом мас-медіа, а також використання самою церквою потенціалу ЗМІ для власної діяльності та донесення своїх ідей до суспільства у релігієзнавчій науці ще вивчена недостатньо. Так, до цієї проблеми у своїх статтях зверталися такі вчені, як А. Колодний, В. Климов, М. Новиченко, В. Ка-рпенко, М. Перун, Л. Филипович. У працях зазначених авторів ідеться про свободу совісті для і в мас-медіа, законодавче регулювання цієї сфери, досліджується національний інформаційний простір у контексті єдності церкви і єдності нації, показується інтерпретація новітніх релігійних течій у медіа, аналізується конфесійна позиція щодо проблеми тощо.

Метою даної статті є висвітлення інформаційної політики українських християнських церков та богословський погляд на проблеми, пов’язані з розвитком інформаційного суспільства та ЗМІ.

Богословську позицію українських християнських церков розглядатимемо за конфесійним принципом, тобто покажемо православні, греко-католицький та протестантські підходи до вирішення зазначеної проблеми.

УПЦ МП керується у своєму церковному та суспільному бутті «Основами соціальної концепції РПЦ», прийнятими в 2000 р. У цьому документі є розділ XV «Церква і світські засоби масової інформації». Так, у ньому наголошується на особливій ролі ЗМІ у сучасному світі, які покликані повідомляти людям інформацію. Проте церква, наголошуючи для журналістів на важливості дотримання принципу об’єктивності в подачі інформації, особливо виокремлює турботу медіа про моральний стан особистості і суспільства, що обов’язково повинно включати в себе розкриття позитивних ідеалів, а також боротьбу із поширенням зла, гріха і насиллям, ворожнечею та різного роду нетерпимістю в медіа-просторі. Відтак ЗМІ несуть відповідальність за виховання людей, особливо молоді [7].

УПЦ МП говорить, що церква в контексті просвітницької і суспільно-миротворчої місії повинна співробітничати зі світськими ЗМІ. Характер цієї співпраці залежатиме від позиції священноначалія щодо того чи іншого медіа, а також позиції самого ЗМІ щодо віри, моральності та церкви.

Разом із тим, церква може засновувати власні газети, телеканали тощо для виконання своєї місії. В Україні УПЦ МП має такі друковані ЗМІ: «Православна газета», «Голос православ’я», «Мир», «Спасите наши души!», журнали «Православний вісник», «Фома», «Отрок», інтернет сторінки інформаційного та апологетичного характеру, телеканал «Глас», «Киевская Русь» тощо. Ці медіа переважно двомовні або ж російськомовні, змістовне наповнення – це офіційні документи церкви, пастирські послання, інформація про діяльність Церкви в суспільно-релігійному житті України, а також апологетика позиції власної конфесії і захист її від інших християнських церков та новітніх релігійних рухів.

УПЦ КП також має розроблені соціальні документи, що є керівництвом до дії в інформаційній сфері. Так, у Декларації ювілейного помісного собору у розділі XII «Церква і ЗМІ» зазначається: «Телебачення, радіо, інтернет, газети, журнали, книги та всяке інше друковане слово покликані забезпечувати широкі верстви населення інформацією про все, що відбувається у світі, орієнтуючи людей у складних обставинах сьогодення» [4].

Церква наголошує, що медівники повинні «пам’ятати про свою відповідальність перед Богом. Церква закликає працівників ЗМІ керуватися у своїй діяльності вічними духовними цінностями і не сприяти розповсюдженню неправди і гріха та всякого зла» [4]. Проте зауважмо, що сучасна українська релігійність чітко розмежовує світську і церковну сфери і ставиться до церкви радше як до етичної, культурної вартості, тому, на нашу думку, подібні заклики УПЦ КП мало дієві.

У розділі XIII «Проблема глобалізації» УПЦ КП констатує, що в культурно-інформаційній сфері глобалізація обумовлена розвитком технологій, за допомогою яких інформація дуже швидко розповсюджується. Йдеться перш за все про Інтернет. У результаті глобалізації зароджується єдина, на думку церкви, бездуховна культура, яка ґрунтується на розумінні свободи гріховною людиною, яка уявляє себе мірилом істини. Відтак богословська позиція церкви застерігає, що такий розвиток глобалізації може призвести до катастрофічних наслідків [3].

УПЦ КП підпорядковано понад 20 видань, за її ж повідомленням. Із них належний рівень мають лише два центральні видання – газета «Голос православ’я» та журнал «Інформаційний бюлетень УПЦ КП». Там переважають новини, офіційні матеріали та критичні статті щодо інших конфесій, насамперед УПЦ МП; також трапляються матеріали соціального змісту. Інформаційний бюлетень складається з офіційних повідомлень, інформації про діяльність Предстоятеля УПЦ КП патріарха Філарета та дайджесту статей інших видань. Цікаву газету видає Коломийська єпархія УПЦ КП – «Лоза виноградна», в якій чимало матеріалів про життя інших конфесій та статей православних і католицьких авторів. «Голос православ’я» виходить двічі на місяць, присутній в Інтернеті і його можна передплатити (наклад 36 тис.). Цікавим у змістовному плані є апологетичний журнал «Меч духовний» та духовно-просвітницький журнал для молоді «Агнець», який в своїх матеріалах піднімає актуальні для молодіжного середовища теми. Всі газети і журнали україномовні, за винятком «Інформаційного бюлетеня», в якому трапляються російськомовні статті, передруковані з інших видань [1].

Найбільш широко та ґрунтовно представлена богословська розробка всього спектру проблем, пов’язаних з інформаційним суспільством та інформаційною політикою церкви, в РКЦ, а відтак і в УГКЦ. Так, з нагоди Всесвітнього дня комунікації у Посланні Папа Іван Павло ІІ дає наступний богословський висновок: «Світ соціальної комунікації переживає сьогодні приголомшливий і неймовірно складний розвиток, кінцеві наслідки якого годі передбачити. І в цій непростій царині ми стикаємося з чималими проблемами, пов’язаними зі створенням нового світового ладу, заснованого на інформації та зв’язкові… Йдеться про революцію, яка спричиняє не тільки зміни в системах та технологіях комунікації, а й зачіпає весь культурний, суспільний і духовний світ людини. Відповідно, ця революція не може розвиватися тільки за своїми питомими законами, а повинна брати свої головні критерії з людської правди та правди про людину, створену на подобу Божу» [Цит. За: 8, с. 11].

Католицька церква в ситуації інформаційної революції особливу увагу звертає на використання потенціалу ЗМІ для донесення своєї позиції до суспільства та власної проповіді. Так, у Душпастирській інструкції Папської Ради у справах соціальної комунікації «Communio et Progressio» (п. 125) говориться: «Засоби масової комунікації… дають можливість Церкві відкрити себе сучасному світові. Вони сприяють діалогові в самій Церкві. Вони допомагають церкві пізнати погляди і життєві настанови сучасників. Адже Господь велів церкві проголошувати спасіння тією мовою, яку люди розуміють, і не стоять осторонь тих справ, що найбільше їх непокоять» [11, с. 122]. Відтак окрім традиційних засобів церкви, як то літургія, катехиза, свідчення побожним християнським життям тощо, для справ євангелізації та катехізації важливо залучати і медіа-ресурс, адже «Церква завинила б перед своїм Господом, якби не скористалася б цими могутніми засобами…, які можуть і повинні стати знаряддям церковної програми повторної та нової євангелізації в сучасному світі» [10, с. 148].

У контексті використання медіа для своєї місії Римо-католицька богословська позиція розроблена надзвичайно добре. Так, після ІІ Ватиканського собору церква отримала детальні вказівки щодо своєї присутності та використання засобів друкованих медіа, телебачення, радіо, кіно, інтернету тощо. Наведемо лишень назви цих документів, адже детальний їх аналіз виходитиме за межі нашої статті: Декрет Другого Ватиканського Собору про засоби соціальної комунікації (1963) «Inter Mirifica» («З-поміж дивовиж»), Документ Папської Ради у справах соціальної комунікації (1989), Документ Конгрегації католицької освіти «Посібник для навчання майбутніх священиків щодо засобів соціальної комунікації» (1986), Документ Конгрегації католицької віри «Інструкція щодо деяких аспектів використання засобів соціальної комунікації для поширення доктрин віри» (1992), Документ Папської Ради у справах соціальної комунікації «Етика в комунікації» (2000), а також чимало Папських послань з нагоди Всесвітнього дня комунікації: «Повідомляти про Ісуса – Дорогу, Правду, Життя» (1997), «Мас-медіа: дружня присутність біля тих, хто шукає Отця» (1999), «Проголошення Христа в мас-медіа на початку третього тисячоліття» (2000), «Інтернет – новий форум для проголошення Євангелія» (2002) та ін. Усі ці та інші документи вміщені в виданні УКУ «Церква і соціальна комунікація: Найголовніші документи католицької церкви про пресу, радіо, телебачення, інтернет та інші медіа» [9].

Особливий наголос у богослов’ї інформаційних питань належить людині, адже після ІІ Ватиканського собору з курсом на аджорнаменто РКЦ виявляє особливе піклування та інтерес до людських проблем. Що стосується інформаційної сфери, то окрім прав на отримання та поширення інформації, віруючий має й обов’язки перед іншими людьми, спільнотою та Богом. Зокрема, якщо якийсь християнин-католик (журналіст, учасник спілкування в Інтернеті, дописувач у газету та ін.) оприлюднює якусь новину, то він має дотримуватися морального закону та шанування права і гідності людської особи, дотримуватися кодексу честі.

Досліджуючи документи РКЦ, ми зауважили, що особливу увагу приділено журналістам, які пишуть на релігійну тематику. Павло VI роз’яснює їм, що «релігійну подію не можна як слід зрозуміти, якщо розглядати її тільки суто людські її сторони – чи то психологічні, чи то соціологічні. Тут ідеться про щось таке, що належить до царини духовного… Отож повідомляч повинен оцінити, як та подія, про яку він розповідає, позначиться на взаєминах людини з Богом, яким є місце цієї події в історії спасіння» [Цит. за: 8, с. 16].

1 червня 2005 року у приміщенні конференц-залу єпархіального управління Стрийської єпархії УГКЦ відбулося перше засідання Митрополичої комісії соціальної комунікації УГКЦ. У роботі засідання взяли участь уповноважені до Митрополичої комісії соціальної комунікації УГКЦ від єпархій та екзархій Києво-Галицької Митрополії УГКЦ, представники засобів масової інформації УГКЦ.

Робота першої зустрічі Митрополичої комісії соціальної комунікації розпочалася із вступного слова владики Юліана (Ґбура), голови комісії, єпарха Стрийського. Владика Юліан наголосив, що сьогодення ставить перед Церквою вимогу активно використовувати сучасні засоби масової комунікації для проповіді Євангелія. Тому завданням Митрополичої комісії соціальної комунікації є координувати роботу, визначати способи та форму діяльності єпархіальних Комісій соціальної комунікації Києво-Галицької Митрополії та допомагати Митрополитові у реалізації програм у сфері соціальної комунікації [5].

Багатою на власні друковані ЗМІ є Українська Греко-Католицька церква. Кожна з її єпархій має власне видання («Мета», «Нова зоря», «Божий сіяч», «Джерело життя», «Жива вода», «Християнський вісник», «Благовісник») – місячники, за винятком івано-франківської «Нової зорі», яка виходить щотижня і є у всеукраїнській передплаті. Доволі багато також парафіальних видань, які виходять неперіодично, накладом від сотні до декількох тисяч і рідко поширюються за межі парафії. УГКЦ належить чи не найбільше молодіжних друкованих видань. На загальноукраїнському рівні виходить газета «Вірую» – єдина такого високого рівня і характеру молодіжна газета в Україні – двотижневик; велике зацікавлення суспільно-політичною тематикою та богословсько-моральними творами, новини життя Церкви та організації «Українська молодь – Христові», якій він належить. Для дітей видається журнал «Зернятко», а для підлітків – «Сто талантів». Свої видання мають комісії у справах молоді у Львові та Івано-Франківську – відповідно, «Храм» і «Світло» правди; свої видання мають також деякі молодіжні організації, студенти духовних семінарій, Львівської Богословської Академії – «Наша газета», «Простір», «Надія Церкви», «Солідарність». Для своїх парафій газету «Дзвіниця» видають отці Чину святого Василія Великого із перевагою матеріалів катехитично-повчального, суспільного та історичного змісту. ЧСВВ також видає журнали «Місіонар» (катехитично-богословський місячник) і «Світло» (спільне видання разом з українцями діаспори) та науково-культурологічний альманах двомісячник «Київська Церква» (високий рівень наукових творів з історії Церкви, української культури і богослов’я). Релігійно-суспільною за назвою є двотижнева газета «Арка» – видання загальноцерковного рівня, має свій веб-сайт. Більшість із названих греко-католицьких видань не мають великих накладів – максимум до 4-5 тисяч примірників. Агенція релігійної інформації видає місячний «Бюлетень АРІ» з новинами релігійного життя в Україні та світі, насамперед католицької церкви [1].

Катехитичну та просвітницьку місію УГКЦ покликані виконувати також релігійні видавництва, зокрема «Місіонер» та «Свічадо».

Зокрема, видавництво «Місіонер» засноване 1897 р. Галицькою провінцією Чину Святого Василія Великого. 1939 р., з початком Другої світової війни, видавництво було змушене припинити свою діяльність, яку відновлено тільки 1992 р., без окремого статусу, як видавничий відділ монастиря отців-василіян. З 1994 р. видавництво «Місіонер» має власну реєстрацію. Книги «Місіонера» – це передовсім катехитичні, літургічні та історико-пізнавальні видання. За останні роки у видавництві вийшло понад 600 найменувань книжок загальним накладом понад 2 200 000 примірників. «Місіонер» співпрацює із такими видавництвами, як «Наукова думка», «Каменяр», «Світ», «Край», а також з видавництвами отців-василіян у Торонто (Канада) та Пряшеві (Словаччина). Видавництво має свою друкарню у місті Жовква Львівської області.

Видавництво «Свічадо» виникло 1987 р. з ініціативи українських студентів Люблінського католицького університету в Польщі, які через книгу прагнули утвердити християнські цінності у сучасному світі. Перші брошури виходили ще підпільно, однак після зміни системи влади у Польщі видавництво легалізувало свою діяльність і прийняло назву «Свічадо». Значну частину накладів перевозили в Україну, де розповсюджувати книги допомагали монахи-студити. 1992 р. видавництво переноситься до Львова, де з благословення Блаженнішого Мирослава Івана Кардинала Любачівського розпочинає свою діяльність як видавничий відділ Монастиря Монахів Студитського статуту. На початок 2008 року видано 700 назв загальним тиражем понад 3,5 млн примірників.

Українські протестанти також виробляють власне бачення проблем інформаційного суспільства. Для них потенціал ЗМІ – це переважно можливість євангелізації та донесення до широкого загалу основ віровчення та власної богословської позиції на ті чи інші суспільні та духовні запити соціуму. На сьогоднішній день українські протестанти перебувають у процесі творення власних соціальних концепцій, які були б автономними від західних запозичень та враховували б специфіку сучасного розвитку України.

Так, у програмовій статті пастора церкви євангельських християн м. Маріуполя Геннадія Мохненка «Роль інформаційного служіння в сучасній церкві на пострадянському просторі» наголошується на тому, що якщо церква хоче мати успіх в євангелізації, то їй треба максимально використовувати медіа-ресурс. «Переклавши Євангеліє на економічну термінологію, ми можемо з усією відповідальністю заявити, що церква має найкращий у світі товар. Християнський спосіб життя поза конкуренцією на ринку людських ідей, речей і псевдодуховних послуг. Те, що має церква – шукає весь світ», – стверджує пастор [6].

Теологічними основами для інформаційної роботи в українському суспільстві є, на думку Г. Мохненко, той факт, що сьогодні в Україні більшість людей стоять осторонь від християнства через незнання основ віровчення, Біблії тощо. Цю проблему має вирішити активність церкви через медійний ресурс.

Максим Балаклицький у статті «Протестантське розуміння масово-інформаційної діяльності» стверджує, що протестантське богослов’я комунікації переважно розглядає проблеми місіології – методи донесення потенційно до кожного члена суспільства Євангелія (у тлумаченні церковної громади). Якщо речники раннього протестантизму сьогодні засуджують практику прозелітизму, для більшості пізньоєвангельских течій необхідність місіонерської роботи не викликає сумнівів. Згадане доручення Христа проголошується останніми ледь не найголовнішою метою існування церкви. Місія є екзистенційною потребою євангельських конфесій [2].

«Міжпротестантську полеміку викликає не потреба у свідченні віри, – зауважує М. Балаклицький, – а його методи» [2]. На сьогодні можна виділити «консервативний» й «прогресивний» табори диспутантів.

За винятком нетривалого періоду на початку ХХ ст. пізньопротестантські конфесії на теренах колишньої Російської імперії перебували під забороною та владним тиском. Відтак, історично раніше сформувалось «консервативне» крило віруючих. Відкиненість на маргінес суспільного буття та неможливість активно брати в ньому участь спонукали поглибити прагнення до відокремлення од «грішного світу». Традиційність почала розумітися як абсолютизація самобутності своєї конфесії, розробка закритої субкультури, яка абсолютизується, правлячи за ознаки спасенної людини; субкультуру проголошують взірцем для всієї історії християнства, виводячи її джерела ледь не з апостольської епохи.

У добу свободи совісті не всі віруючі з традиційного табору змогли адаптуватись до нових умов. Багато кого дезорієнтувала відсутність «ворога», який, відбираючи церковну незалежність, водночас надавав соціальні гарантії. І сьогодні позиція «консерваторів» характеризується тезою, що надмірна відкритість до світу загрожує/обертається безоборонністю перед гріхом.

«Прогресисти» ж заперечують такій позиції і стверджують, що самоізоляція конфесії позбавляє Церкву можливості користатися перевагами свободи для здійснення її призначення – свідчення про Христа, й дискредитує протестантів в очах громадськості. «Прапором» прогресизму є вчення латвійського пастора Олексія Лєдяєва «Новий світовий порядок» (2002), основними постулатами якого є наголос на тому, що місією Церкви в сучасному світі є вторгнення й експансія задля відродження вищих ешелонів влади, які потім зможуть духовно змінити все суспільство. Найпослідовніше прогресистську ідеологію розвивають наймолодші напрямки протестантства – речники харизматичного руху. Парафіяни таких громад, як правило, не були в становищі гнаної меншості, бо пришли до церкви вже у пострадянські роки. Та й очолюють ці громади пастори, що змужніли у післяперебудовний час.

Сучасних українських протестантів характеризує більша активність, порівняно з православними та греко-католиками, щодо розвою церковних ЗМІ й участі у світському медіа-просторі. Євангельські християни випускають сотні періодичних видань й активно використовують можливості Інтернету (так, окрім тематичний сторінок, церковних сайтів, інформаційних порталів, як, скажімо, «Іnvictory», є досить потужні сайти інтернет-телебачення «Іnvictory.tv», CNL, «Перехресток.TV» тощо).

Протестантські Церкви і релігійні організації мають найбільші наклади серед релігійних видань в Україні, зокрема харизматичні громади. За характером подачі інформації в них мало уваги приділено суспільно-політичній тематиці, натомість, особливо, знову ж таки в харизматів, багато газетної площі віддано матеріалам-свідченням про навернення до Бога, особистий досвід переживання спілкування з Богом тощо. Чи не найцікавішою зі всіх протестантських видань та екуменічною за змістом є газета «Християнский мир» – виходить двічі на місяць і подає інформаційні матеріали з життя різних християнських Церков України та протестантизму в світі, а також аналітичні статті богословсько-катехитичного, суспільного та науково-релігійного характеру. В Україні ще й інші протестантські видання не мають чіткої приналежності до окремої конфесії «Христианство сегодня».

Українська Лютеранська церква видає газету «Стяг» – наповнену переважно пастирсько-катехитичними проповідями та матеріалами на актуальну суспільну тематику. Чимало газет належить, як ми вже зауважували, різноманітним окремим християнським громадам. Серед них – газета «Для тебя», в якій доволі багато інформаційного матеріалу та статей на актуальні суспільні проблеми, а також – «Тимофей», «Родник», «Добрые новости», «Путь к жизни». Існує також значна кількість ЗМІ, які видають персонально ті чи інші протестантські громади і переважно використовують їх для поширення інформації про роботу власної церкви та для здійснення зовнішньої місії.

Щодо протестантських журналів, то їх теж є значна кількість. Так, цікавим, міжконфесійним за характером та достатньо інформативним є журнал «Християнство». Журнал ВСЄХБ «Контакт» піднімає актуальні теми молодіжного середовища і звернений, у першу чергу, на невоцерковлену молодь. Видання Місії Біллі Грема «Решение» приваблює якістю подачі інформації, залученням до написання статей відомих російських та українських філософів, культурних та політичних діячів.

Таким чином, дослідивши богословську позицію християнських церков України, зробимо наступний висновок. Церква усвідомлює важливість інформаційної роботи в сучасному глобалізованому світі й активно працює в сфері ЗМІ. Православні переважно використовують свій медіа-ресурс для інформування про церковну діяльність та для відстоювання власної позиції на ті чи інші суспільні запити, водночас займаючись апологетикою власної конфесії. Греко-католики, спираючись на соціальну доктрину в сфері суспільної комунікації, будують свою інформаційну політику як можливість зовнішньої та внутрішньої євангелізації, як створення позитивного іміджу конфесії в очах українського соціуму. Новітні протестанти, особливо харизмати, місію ЗМІ бачать у тому, щоб через цей ресурс змінювати подекуди упереджене та міфологізоване ставлення українців до конфесії, а також для активного проповідування Євангелії та основ віровчення.

Список використаних джерел та літератури

1. Антошевський Т. Релігійні мас-медіа в Україні [Електронний ресурс] / Т. Антошевський. – Режим доступу :

http://www.risu.org.ua/ukr/religion.and.society/analysis/article;9705/

2. Балаклицький М. Протестантське розуміння масово-інформаційної діяльності [Електронний ресурс] / М. Балаклицький. – Режим доступу : http://www.asd.in.ua/archives/1188292486

3. Декларація Помісного Собору Української Православної Церкви Київського Патріархату “Про духовне відродження українського суспільства в умовах глобалізації світу” [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.risu.org.ua/ukr/religion/

4. Декларація Ювілейного Помісного Собору УПЦ КП «Церква і світ на початку третього тисячоліття» [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.risu.org.ua/ukr/religion/.

5. Комісія УГКЦ соціальна комунікація [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.ugcc.org.ua/ukr/press-releases/article;1811/

6. Мохненко Г. Роль информационного служения в современной Церкви на постсоветском пространстве [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.risu.org.ua/ukr/study/masmedia/article;16632/

7. Основы социальной концепции Русской Православной Церкви [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.risu.org.ua/ukr/religion/.

8. Перун М. Передмова до українського видання / М. Перун // Церква і соціальна комунікація : Найголовніші документи Католицької Церкви про пресу, радіо, телебачення, Інтернет та інші медіа. – Львів : Вид-во УКУ, 2004. – С. 9–21.

9. Церква і соціальна комунікація : Найголовніші документи Католицької Церкви про пресу, радіо, телебачення, інтернет та інші медіа. – Львів : Вид-во УКУ, 2004. – 440 с.

10. Aetatis Novae (За нової доби) – Душпастирська інструкція Папської комісії у справах засобів соціальної комунікації // Церква і соціальна комунікація : Найголовніші документи Католицької Церкви про пресу, радіо, телебачення, Інтернет та інші медіа. – Львів : Вид-во УКУ, 2004. – С. 137–158.

11. Communio et Progressio (Єдність і поступ) – Душпастирська інструкція Папської комісії у справах засобів соціальної комунікації на виконання Декрету Другого Ватиканського Собору // Церква і соціальна комунікація : Найголовніші документи Католицької Церкви про пресу, радіо, телебачення, Інтернет та інші медіа. – Львів : Вид-во УКУ, 2004. – С. 87–136.

Інші записи:

• Сфери суспільно-політичної діяльності нового покоління протестантів України
• Інформаційна політика українських християнських церков