Article is devoted to rice carnivalization in the poetic cycle Yuri Andrukhovych Letters to Ukraine. The main features of carnivalization artistic speech.
Keywords: Carnival, culture of laughter, subject, object, kitsch.

Творчість Юрія Андруховича є одним із найяскравіших проявів постмодернізму в українській літературі. Письменник вдало переграє твори своїх попередників, знищує межу між суб’єктом і об’єктом, вдається до карнавалізації у своєму творчому доробку.
Варто зазначити що до творчості Ю. Андруховича зверталося багато науковців. Так, на приклад, Тамара Гундорова у своїй праці Кітч та література вказала, що Андрухович є творцем богемного, карнавального, венеціанського, постколоніального кітчу, поміщаючи його між іронічним та серйозним [3, 171].
Перші яскраві прояви карнавалізації помічені ще в добу середньовіччя. Карнавал не визнає якоїсь конкретної структури або постановки. Стираються межі між глядачами й виконавцями дійства. Учасниками карнавалу є всі. Бахтін писав, що карнавал не є чимось, що відбувається в одному приміщенні і не вкладається в один вечір. Суть карнавалу полягає в багатоденних вуличних дійствах за участю сміховинних обрядів, карликів, велетнів, скоморох, блазнів і дурників [2, 8].
Тобто карнавал десакралізує загальні поняття про високе мистецтво, знищує межі між автором і реципієнтом. Також Бахтін ввів термін сміхової культури, який спростовує всі канони офіційної культури, іронізуючи останню.
Бахтін ділив сміхову культуру на три різновиди:
1. Обрядово-показові форми (вуличні дійства карнавального типу);
2. Словесно-сміхові (пародійні твори);
3. Різні форми і жанри базарної мови (нецензурна лексика, божіння).
Ігор Драч стверджував, що статус масової літератури маргіналізує питання елітарної літератури, яка стала неактуальною з часів раннього Модерну [4, 23 ]. Гундорова називала тексти Андруховича кітчем. А Бахтін вказує на те, що масова культура і є однією із рис карнавалізації.
У кінці 20-го століття Андрухович нівелював літературні канони соцреалізму, які були до початку 90-их років 20-го століття. Розглянемо елементи карнавальності творчості Андруховича на прикладі циклу Листи в Україну.
До перелому літературного процесу соцреалістична література (тогочасна елітарна література) мала зовсім інший метод подачі та спрямування. У статті Леніна Партийная организация и партийная література зазначено: «Литературное дело должно стать частью общепролетарского дела, „колесиком и винтиком“ одного-единого, великого социал-демократического механизма, приводимого в движение всем сознательным авангардом всего рабочего класса.». Це проявлялося в оформленні книг, газет, журналів, у стилістиці текстів (обов’язковий елемент так звані «паровози» та передмови агітаційного характеру). Публічні виступи були стандартними (автор-глядач) із обов’язковим елементом цензури і сценарію, заздалегідь узгодженого із партійними працівниками.
Натомість Андрухович разом із Небораком й Ірванцем (Бу-Ба-Бу) у 1992 році своїм виступом у Львівській опері «Крайслер Імперіал» відкрили для тодішньої публіки карнавальну подачу тексту і тим самим ламали канони соцреалізму, чим стали надзвичайно популярними. Гундорова у своїй статті «Бу-Ба-Бу», Карнавал і Кітч зазначає, що «…бубабістський постмодернізм не позбавлений сили — адже негативізм та іронізм «Бу-Ба-Бу», найяскравіше виявлені псевдоритуалом нового Пришестя (поезоопера «Крайслер Імперіал») з Імперіалом на чолі колони і метафорою Христа (Анти-Христа), прихованою в Крайслері, пародіюють, монументалізуючи, і монументалізуть, пародіюючи, культ Поетів-визволителів.»[ 9 ]. Вводиться елемент гри з глядачем, відтак глядач стає не просто реципієнтом, а й учасником дійства.
Проте змінилася не тільки публічна подача тексту, а й стилістичне оформлення, версифікація. Твори патріарха Бу-Ба-Бу набували рис постмодернізму. Як зазначала Ольга Сєдакова, постмодернізм втілюється через оголошену «смерть автора» і «смерть тексту», колишній автор будує колишній текст [5, 371]. Це відбувалося й у творах Андруховича. Автор використовував бароковий стиль для нового сприйняття тексту, але не із первинним призначенням цього стилю, а для власної карнавальної гри.
Як і в бароковому стилі, так і в Андруховича однією із центральних тем була приреченість людини на страждання і суєту. Сатиричне висвітлення жертовності:
«Помолися ж за мене в кватирку Божу —
ліпше всохнути, впитись, нажити грижу.
Я з розпуки тут ошаліти можу —
вену вріжу, скажімо, чи всіх заріжу.» [1, 66]
Також у творчості автора є протиріччя високого і низького. Високим стилем він описував тривіальність буття, вдало застосовуючи алітерації, нестандартні епітети та інші художні засоби елітарного мистецтва та лексику, яка репрезентує байдужість головного героя по відношенню до усталених моральних принципів:
«грати в карти, чифірити (рок до ранку),
пити спирт, розумітися на похміллі,
черевики чистити об фіранку
і тримати душу в чорному тілі»[1, 67]
Також автор використовує карикатури («сатиричний або гумористичний малюнок загостреного критично-викривального характеру; переносно-смішне наслідування, перекручування оригіналу.» [7, 329]):
«росіянки пишні, з яких купецьке
випирає щоками, грудьми, задами,
кавалери їхні, також опецьки,
імбецили з рисами далай-лами»[1, 80]
Крістева Ю. пише, що карнавальна структура є наслідком тієї космогонії, яка не пов’язана з жодною субстанцією, яка не є наслідком, ні тотожністю поза зв’язком з цілим, існує тільки як відношення і через відношення [6, 442-443]. В Андруховича прослідковується бароковий стиль, проте, він його використовує по-іншому, через відношення бороко до постмодернізму:
«бачиш наслідки: мури і житла хворі
ще, мабуть, від турків. І п’ятикутні
знаки. З криниць повтікали зорі,
тобто їх нема, криниці відсутні» [1, 73]
Для вдалої гри слів автор використовує макаронічний вірш (віршовий твір комічного ґатунку, перенасичений чужомовними словами (варваризмами), вжитими за нормативами рідної мови автора, а також словесними покручами («язичіє», суржик тощо) [7, 429]):
«Ця земля, чи, як кажуть англійці, Раша,
під моїми ногами вмирає глухо.
Винайдені тут петля і параша,
диба, плаха і цвях, забитий у вухо» [1, 69]
Також для іронізування тексту Андрухович використовував акцентуацію, щоб показати інший рівень міста: ззовні все виглядає гламурно, прекрасно – суднó, але внутрішнє наповнення – сýдно. І це диктує певну приреченість – Титанік:
«Це столиця держави. Тут досить людно.
І не досить зéлено для ботанік.
Хоч насправді це ніби суднó (чи сýдно?),
не так ковчег воно, як титанік» [1, 66]
Крістева зазначає, що пережиткові форми карнавальної космогонії антитеологічні (але це не означає, що вони антимістичні) і глибоко народні. Андрухович використовує етнічний релігійний зміст для більш проникливого відображення певної ситуації, чим створює антитеологічну карнавальну атмосферу:
«Добрий вечір, небо і хмари з вати!
Спи спокійно, місто кольору крові!
Я лечу додому колядувати.
Ірванцю назустріч, Неборакові.»[1, 81]
Крістева зазначає, що ігноруючи закони мови, які обмежені інтервалом 0-1, карнавал тим самим зрікається Бога, авторитет і соціальний закон, міра його революційності – це міра його діалогічності. Тому не варто дивуватися, що саме руйнівна сила карнавального дискурсу стала причиною того, що визначення «карнавал» набуло в нашому суспільстві суто карикатурний сенс [6, 443]:
«Про театри, цирки та іподроми
не писав тобі ані слова. Й не буду.
Є вагоміші драми, себто погроми:
на прохання люду повісять Юду
чи каструють Будду (яка різниця?)
на вимогу нарсуду в ніч солов’їну.
Я щодня тут їжджу попри в’язницю.
Мене вчать любити всю цю країну.»[1, 79]
На універсальній сцені карнавалу мова сама себе пародіює, зрікаючись своєї репрезентивної ролі (що провокує сміх):
«Я програвся в карти, а це ознака,
що святий Юрко зі мною в конфлікті.
Вічно має мухи старий рубака!
Але я не клянчу, тим більше ліктів
не кусаю»[1, 75]
Отже, ми окреслили деякі моменти, які репрезентують карнавальну природу текстів Юрія Андруховича. Пояснили поняття карнавальність, й порівняли його з соцреалістичним уявленням про мистецтво. Дослідили стилістичні й лінгвістичні особливості циклу віршів «Листи в Україну» Юрія Андруховича. Себто наша практична ціль досягнута. Ключовими пунктами, на прикладі досліджених текстів, які створюють ефект карнавальності, є: антитеологічність, гра слів, використання барокового стилю, іронізування, використання низького-високого, гра із суб’єктом і об’єктом, макаронічні вірші.

1. Андрухович Ю. Моя остання територія. Вибрані твори: Поезія, проза, есеїстка. – Львів: ЛА «Піраміда», 2009. – 308 с.
2. Бахтин М. Творчество Франсуа Рабле и народная культура средневековья и Ренессанса. – 2-е изд. – М.: Худож. лит., 1990. – 543с.
3. Гундорова Т. Кітч та Література. – К.: Факт, 2008.
4. Драч І. Концепції елітарної літератури в західному літературознавстві ХХ століття /Spheres of Culture / Ed. by Ihor Nabytovych, Lublin 2012, Vol. 1. – с. 23 – 32.
5. Дух і Літера : [часопис] / Національний університет “Києво-Могилянська академія”, Центр європейських гуманітарних досліджень ; за ред. Костянтина Сігова. – Київ : Дух і літера, 1997. – № 1-2. – 646 с.
6. Кристева Ю. Бахтин, слово, диалог и роман// Диалог. Карнавал. Хронотоп, 1993, № 4
7. Літературознавчий словник-довідник / За ред. Р. Т. Гром’яка, Ю. І. Коваліва, В. І. Теремка. — К,: «Академія», 2007. — 752 с. (Notabene).
8. Критиканы! [Електронний ресурс]. – Режим доступу http://www.kritiki.net/2000/08/23/bu-ba-bu-karnaval-i-kich-1