This paper analyzes the structural and semantic types of headers with lexical gender component, published in the current Ukrainian print media.

За останні роки українська держава і суспільство прагнуть розвиватися відповідно до демократичних традицій. У демократичному, гуманно орієнтованому суспільстві захищені політичні, економічні, соціальні, інформаційні права людини. Не винятком є і проблема ролі та місця жінки і чоловіка в соціумі. Велика увага при цьому прикута до ЗМІ, адже саме вони найбільш чутливо реагують на гендерні зміни в суспільстві. Аналізуючи висвітлення гендерної проблематики в друкованих ЗМІ в першу чергу необхідно звернути увагу на заголовки. Кожен заголовок сучасної друкованої масмедійної продукції – це та частина тексту, яка орієнтує читача на характер, тип, призначення журналістського повідомлення, в лаконічній формі знайомить читача з інформаційним наповненням журналу чи газети [1, с. 78].

Аналіз останніх досліджень та публікацій. Важливі дослідження в цьому напрямку здійснили М. Кіммел, О. Кісь, Ю. Маслова, В. Слінчук та інші.

Метою статті є аналіз заголовків з гендерними лексемами, що транслюються в друкованих українських ЗМІ.

Виклад основного матеріалу дослідження. Для утвердження гендерної рівності в суспільстві необхідно використовувати спеціальні засоби і методи. У книзі «Гендероване суспільство» Майкл Кіммел описує соціальні ресурси які формують гендер. Вчений вважає, що в системі гендерних характеристик особистості рівносильно є важливими й значущими три чинники:

1) ідентичність – соціальне самовизначення особистості;

2) ітерації – стосунки і взаємодія особистості з оточенням;

3) інституції – державні інститути влади, політичні, економічні, соціальні структури суспільства [2, с. 76].

Засоби масової інформації, автор також відносить до цих інституцій. Так як журналістика відноситься до соціальних інститутів і створена для забезпечення багатостороннього й об’єктивного інформування про соціальну дійсність суб’єктів суспільного життя, що необхідно для оптимального функціонування суспільства і всіх соціальних інститутів в цілому як саморегулюючої системи. Отже, формування громадської думки та управління масовими емоціями є соціальною місією журналістики. Зважаючи на суспільні інтереси, журналістика пристосовує частину науково-практичного знання з усіх сфер суспільної діяльності для моделювання поведінки соціуму, для сприйняття їх масовою свідомістю, створення ідеології (моралі, культури, етики, естетики) та шляхів розвитку.

Звідси випливає, що журналістика як соціальний інститут чинить великий (часом навіть вирішальний) вплив на свідомість громадськості. Тому вважається, що саме засоби масової інформації спроможні сформувати принципи гендерної справедливості та спрямувати до нього суспільство.

Українське суспільство переживає період становлення гендерної рівності і основною проблемою є гендерні стереотипи, які активно функціонують у мові і використовуються засобами масової інформації. На думку В. Слінчук, гендерним стереотипом є один із видів соціальних стереотипів, стандартизованих, стійких, емоційно насичених та ціннісно визначених образів, що ґрунтуються на прийнятих у суспільстві уявленнях про «маскулинне» (чоловіче) та «фемінне» (жіноче) [3, с. 67].

Причинами гендерної асиметрії у медіа є андроцентрична культура та домінування в ній андроцентричних дискурсивних практик. Механізми формування і збереження гендерної нерівності у ЗМІ є символічно-мовними, мають риси риторичності, міфологічності, стереотипності. Основним прийомом приховування гендерних проблем у ЗМІ є розширення ознак або інтересів чоловічої статі на все суспільство, або навпаки зведення усього суспільства лише до чоловічої статі.

Одним з найважливіших інструментів гендерної політики є ЗМІ. Професійно продумана гендерна політика здатна врегулювати багато гендерних питань через використання засобів масової інформації, але в той же час існує великий ризик ескалації гендерної напруги через неадекватну гендерну політику (в тому числі у ЗМІ).

Стереотипне висвітлення суспільних ролей та образів жінок і чоловіків є доволі поширеним для більшості сучасних українських засобів масової інформації. Характери й інтереси чоловіків та жінок підлягають протиставленню одне одному. На підтримку  цього журналісти використовують штампи: «слабка стать», «слабка половина людства», «сильна стать», «сильна половина людства». Жінки та чоловіки представленні в різних рубриках новин. Чоловікам присвячується сфера політики та економіки, жінкам – сфера здоров’я, сім’ї, дітей. Вважається, що ЗМІ свідомо відтворюють патріархальні гендерні стереотипи.

Здійснюючи аналіз друкованих медійних текстів в першу чергу слід звертати увагу на заголовки. Розглядаючи проблему зловживання гендерних стереотипів у заголовках преси, спочатку необхідно визначити їх типологію. Для цього доцільно звернутись до підходу В. Слінчук, яка за характером змістовного подання інформації, з використанням структурного поділу, виділяє такі різновиди інформаційних заголовків: проблемні, спонукально-наказові, інформаційно-описові та рекламно-інтригуючі [4, с. 10]. Гендерні компоненти є частиною таких змістових конструкцій, які не лише в певному контексті вказують на тематичну орієнтацію матеріалу, але й сприяють виокремленню певної проблеми і навіть шляхів її розв’язання.

Але для дослідження висвітлення гендерної проблематики в українських друкованих ЗМІ, необхідно використати дещо іншу класифікацію. Зокрема, з врахуванням ступеню вияву гендерних стереотипів, слід звернутись до систематизації заголовків за тематикою. Таку спробу здійснила В. Слінчук у статті «Мовностилістичні засоби актуалізації гендерних понять». Дослідниця поділяє заголовки за такими популярними темами, орієнтуючись здебільшого на вияв у заголовках усталених понять:

1) шлюб;

2) призначення жінки в суспільстві;

3) поділ важливих сфер суспільної діяльності, які здебільшого традиційно закріплені за чоловіками;

4) заміна лексем «жінка» та «чоловік» іншими мовними образами, зокрема біблійної, міфічної та метафоричної образності [5, с. 111].

Критерієм відбору публікацій для контент-аналізу були згадки у назві інформаційного матеріалу про гендер, гендерну поведінку, гендерні проблеми та перспективи. Таким чином до вибіркової сукупності потрапили заголовки статей з різною мірою наявності в них гендерного дискурсу, опублікованих на сторінках сучасних українських друкованих періодичних видань («Урядовий кур’єр», «Газета по-українськи», «День», «Український тиждень») за 2011-2013 роки.

Для ґрунтовного аналізу гендерної ситуації в українському суспільстві, заголовки необхідно систематизувати за найбільш вживаними темами. Зокрема, слід звернути увагу на такі заголовки, які містять гендерні стереотипи, що руйнують традиційні уявлення про фемінне і маскулинне. До першої тематичної групи входять заголовки з концептом «гендер». Для забезпечення стабільного розвитку, ціллю вирішення гендерної проблематики є підтримка досягнення рівності між жінками та чоловіками. Однак, аналізуючи цю групу заголовків, виявляємо, що проблема гендерної нерівності активізується через соціальну політику країни. Значну роль в цьому відіграють канали засобів масової інформації, включаючи друковані видання. Світова спільнота, що підтримує конвенцію Ради Європи щодо боротьби з насильством та гендерною несправедливістю, покладає на медіа роль каталізатора в боротьбі з цією проблемою. Якщо ж піддавати аналізу українські друковані ЗМІ, то бачимо, що вони загострюють проблему гендерної несправедливості: «Гендерна нерівність з поправкою на біатлон» (Урядовий кур’єр, 22.02.2013), «Грайливий гендер» (День, 17.05.2013), «Янукович: в Україні досі існує гендерна нерівність в оплаті праці» (День, 3010.2013), «Про гендерну рівність, молодь і урбанізацію» (День, 28.11.2012), «Гендер по-радянськи: навантаження жінки в СРСР звужувало коло обов’язків чоловіка» (Український тиждень, 8.03.2012), «Шукайте чоловіка: які гендерні стереотипи панують в Україні» (Український тиждень, 14.03.2012), «Шукайте чоловіка. Чому чоловічі гендерні рухи в Україні залишаються маргінальними» (Український тиждень, 08.03.2013), «Найменше гендерних проблем мають скандинавські країни, найбільше – Румунія і Болгарія» (Український тиждень, 14.06.2013), «Про чоловіків і гендерну рівність. Як патріархат дискримінує чоловіків?» (Український тиждень, 07.03.2012), «ООН нагадали Україні про гендерну нерівність» (Український тиждень, 04.03.2013), «Гендер по-радянськи» (Український тиждень, 08.03.2012). Звідси чітко видно, що заголовки спрямовують увагу читача на те, що в статті мова йтиме про розподіл ролей між жінкою та чоловіком. Для таких статей притаманно збільшення соціальної значущості чоловіка у сфері економіки, влади, ефективної політики.

До другого типу заголовків належать ті, в яких виявлено специфіку розподілу важливих сфер суспільної діяльності які раніше традиційно були представлені лише представниками чоловічої статі, сьогодні ж активно освоюються сучасною діловою жінкою: «Жінки-фермери здатні нагодувати світ» (Урядовий кур’єр, 26.10.2012), «Жіночий депутатський «взвод» (Урядовий кур’єр, 06.03.2013), «Нардепи-жінки скаржаться на чоловічий адмінресурс та гречку» (Урядовий кур’єр, 31.05.2012), «Королевська затвердила програму, яка приведе безліч жінок у владу» (Урядовий кур’єр, 26.10.2013), «В органах влади можуть запровадити квоти для жінок» (Газета по-українськи, 26.03.2013), «Українські опозиціонерки поскаржились заступнику Держсекретаря США на тортури над жінкою» (Газета по-українськи, 20.03.2013), «Жінок не братимуть у міліцейські вузи», (Газета по-українськи, 24.02.2011), «Найбільша кількість жінок в українській політиці – в сільських та селищних радах» (Український тиждень, 16.10.2013), «Жіноче обличчя влади: запізнення, пеленальна кімната у Раді та «рівні можливості» (Український тиждень, 26.05.2013), «80% українських вчителів – жінки» (Український тиждень, 8.03.2012), «Найвпливовіші жінки-політики мусульманського світу» (Український тиждень, 13.08.2013), «Європарламент хоче ввести квоти на жінок-керівників» (Український тиждень, 14.03.2012), «У 2012 році в Європі зросте попит на бізнес-леді» (Український тиждень, 2.03.2012), «Литвин дав зрозуміти, що влада – це не жіноча справа» (Український тиждень, 02.03.2012), «У новій Раді кожен десятий депутат – жінка» (Український тиждень, 04.11.2012), «У Держдепартаменті США незадоволені доступом жінок до великої політики в Україні» (Український тиждень, 17.11.2012), «Україна відстає від арабських країн за кількістю жінок у владі» (Український тиждень, 08.03.2011). За таких умов відбувається словесна дискримінація за ознакою статі – мовний сексизм. Світова практика демонструє процеси активного переходу жінок до тих професій, які за гендерними стереотипами вважаються суто «чоловічими», або навпаки. Майже всі демократичні країни світу визнають це явище як норму. Але журналісти часто підсилюють явище мовного сексизму, позначаючи певні професії через наслідування стереотипів і використання штампів. Поширеною є думка щодо гендерної асиметрії мови, яка найчастіше виражається у назвах посад і професій (директор, вчитель, журналіст, кореспондент, громадський діяч, дизайнер). Мовознавці виражають думку про необхідність розв’язання цієї проблеми. Відомий український професор-лінгвіст Олександр Пономарів зазначає, що невмотивоване перенесення рис офіційно-ділового стилю мовлення в інші сфери провокує певну незрозумілість. Тому коли є відповідники жіночих до чоловічих назв посад, звань, професій, то їх потрібно активно вживати. Професор розставляє наголоси на тому, що утворення жіночих відповідників до назв посад і професій чоловічого роду є природною властивістю слов’янських мов, і українській мові немає жодного сенсу цієї властивості позбуватися. Тому необхідно закріплювати в сучасній українській мові етичні та комунікативні норми, які враховуватимуть гендерний компонент. На думку вчених-мовознавців необхідно починати з друкованих ЗМІ, оскільки стиль викладу інформації в періодичних виданнях в більшості не має нічого спільного з офіційно-діловим стилем, а отже, преса має всі можливості впроваджувати відповідники жіночих форм іменників до професій, звань та посад чоловічого роду, популяризуючи їх серед соціуму. У пресі вже наявні матеріали з жіночими відповідниками до професій чоловічого роду, але їх недостатньо для протистояння гендерній нерівності: «Дарина Максимець: «Кобилянська не лише була авторкою романів. Вона сама була ходячим романом…» (Урядовий кур’єр, 22.05.2013), «Викрила журналістка» (Газета по-українськи, 21.02.2013), «Українські опозиціонерки поскаржились заступнику Держсекретаря США на тортури над жінкою» (Газета по-українськи, 20.03.2013),. «Прем’єрка СІЗОну» (Український тиждень, 06.08.11), «Фінська журналістка розповіла киянам про дивацтва росіян» (Український тиждень, 18.08.11).

Водночас такі групи заголовків поділяються на підгрупи: заголовки з концептами «чоловік» та «жінка» й похідними від них; заголовки, у яких переосмислено роль чоловіків і жінок у суспільстві; заголовки з концептом «шлюб» тощо: «Панове стратеги, згадайте про… жінку» (Урядовий кур’єр, 30.01.2013), «Гендер по-європейському – це паритет чоловіка й жінки без купюр» (Урядовий кур’єр, 05.12.2012), «Право жінки мати право» (Урядовий кур’єр, 20.12.2013), «Дами не запрошують кавалерів» (Урядовий кур’єр 20.12.2012), «Чоловік і жінка… Злагода?» (Урядовий кур’єр, 07.03.2012), «Нардепи-жінки скаржаться на чоловічий адмінресурс та гречку» (Газета по-українськи, 31.05.2012), «Литвин прочитав тільки першу сторінку Біблії – Кужель» (Газета по-українськи, 06.03.2012), «Усі жінки світу зазнають дискримінації – феміністка» (Газета по-українськи, 26.06.2013)

Серед аналізованих заголовків привертають увагу ті, в яких гендерна проблематика торкається фінансової сфери. «Жінки добилися однакової з чоловіками ціни на стрижку» (Газета по-українськи, 29.01.2013), «Янукович: в Україні досі існує гендерна нерівність в оплаті праці» (День, 30.10.2013), «Туніс випереджає Україну за економічним розвитком жінок» (Український тиждень, 07.03.2012), «Жінки в ЄС заробляють на 16% менше, ніж чоловіки» (Український тиждень, 23.04.2012), «Українські жінки працюють на рівні із чоловіками, а отримують на 30% менше» (Український тиждень, 04.03.2011), «Світовий Банк: кращі можливості для жінок підвищують продуктивність економіки» (Український тиждень, 20.09.2011), «70-80% фінансових рішень в західних сім’ях ухвалюють жінки» (Український тиждень, 03.12.2011), «Подолання розриву: жінки досягли помітних успіхів, але все ще отримують нижчу зарплату» (Український тиждень, 13.12.2011).

Цікавою традиційною стереотипною гендерною парою є образи Адама та Єви. Біблійна історія про перших чоловіка та жінку Адама та Єву ввійшла в  основу формування стереотипних уявлень про риси і характер поведінки сучасних чоловіка та жінки. «Адам проти Єви: хто кого перевиховає?» (Урядовий кур’єр, 15.01.2013), «Чоловік і жінка… Злагода?» (Урядовий кур’єр, 07.03.2012), «Литвин про жінок при владі: у християнській ментальності чоловік – це вища істота» (Газета по-українськи, 02.03.2012). Гендерна пара, втілена в образах «Адама» і «Єви» засвідчує традиційну модель особистісно-сакральних відносин між чоловіком та жінкою, на літературно-публіцистичну інтерпретацію яких, насамперед, вплинуло їх біблійне походження.

Наскільки можна визначити з розглянутих матеріалів, присвячених гендерній проблематиці, вони почали висвітлювати питання «гендерних» меншин, що пояснює причини використання в текстах понять – «гей-спільноти», «гомосексуалізм», «гей-шлюби», «гей-парад», «гомофобія», «гендерна дискримінація», «ЛГБТ», «лесбіянки», «фемінізм».

Проаналізувавши такі дані, можна стверджувати, що матеріали з висвітлення гендерної проблематики подаються як «скандал», «вибух», «казус», «іронічний нарис», і т.п., тобто, в основному, мають привернути увагу аудиторії своїм стилістичним, змістовним та емоційним пафосом. Для надання яскравості заголовкам текстів журналісти часто підбирають якомога більш провокаційні словосполучення, які часом не відповідають змістовним параметрам тексту, але самі по собі підвищують увагу та шокують. Тобто, гендерна проблематика в пресі подається як привід здивувати, збентежити, шокувати аудиторію.

З такою ж метою з контексту політичної сфери часто вириваються певні висловлювання або компрометуючі дії та думки, на основі яких складається повністю журналістська інтерпретація подій «Литвин прочитав тільки першу сторінку Біблії – Кужель» (Газета по-українськи, 06.03.2012), «Могильов послав Кужель засмагати і пасти корів» (Газета по-українськи, 22.02.2012), «Литвин про жінок при владі: у християнській ментальності чоловік – це вища істота» (Газета по-українськи, 02.03.2012), «Європа змусить українських політиків брати участь в гей-парадах?» (Газета по-українськи, 03.07.2013), «Литвин дав зрозуміти, що влада – це не жіноча справа» (Український тиждень, 02.03.2012), «Жіноче обличчя влади: запізнення, пеленальна кімната у Раді та «рівні можливості» (Український тиждень, 26.05.2013).

Для створення конкретних, а на їх основі й узагальнених, гендерних характеристик активно використовуються різноманітні засоби оцінності, які звертають увагу на вираженні особливостей: а) зовнішнього вигляду, зовнішності представників обох статей; б) їх інтелектуального потенціалу та його виявлення; в) внутрішньо-духовної, ціннісної сутності [4, с. 12].

У дослідженні зафіксована сукупність матеріалів з оціночним контекстом, так чи інакше присвячених гендерній проблематиці, які подаються у більшості своїй нейтрально, хоча і пронизані іронією або сформульовані у вигляді виклику. Але, гостро критичних матеріалів небагато, і вони аргументовані здебільшого традицією, прийнятою суспільною та релігійною мораллю.

В такому контексті критичними матеріалами є спеціальна ініціатива редакції, журналістів, громадських та церковних діячів, які захищають суспільну мораль. Нейтральними ж матеріалами представлений звичайний потік інформації для видань, в такому ж стилі та формі подачі, що й інші «скандали», «інтриги», «виклики», які щоденно публікуються аби привертати увагу аудиторії. Чітко відрізняються ті з них, що є передрукованими з зарубіжних видань, таким способом створюючи ілюзію, що у висвітленні гендерної проблематики ми «крокуємо разом з розвиненими країнами Заходу».

Висновки. Аналіз з використанням структурно-змістового підходу, дав змогу виявити типологічні характеристики побудови і особливості вживання заголовних конструкцій з гендерної проблематики. До змістових конструкцій входять такі гендерні компоненти, які не тільки в певному контексті вказують на тематичну орієнтацію матеріалу, але й сприяють визначенню проблем та шляхів їх розв’язання. Дослідження засвідчило, що журналісти для привернення та підтримання уваги аудиторії до гендерної проблематики використовують яскраві заголовні формули.

 Список використаних джерел та літератури

1. Маслова, Ю.П. Структурно-змістові типи заголовків із лексичними гендерними компонентами [Текст] / Ю. П. Маслова // Науковий вісник Волинського національного університету ім. Лесі Українки. Серія «Мовознавство». – 2010. – Ч. 2. – С. 77–81.
2. Кіммел, М.С. Гендероване суспільство [Текст] / М.С. Кіммел, пер. С. Альошкіна. – К. : Сфера, 2003. – 494 с.
3. Слінчук, В.В. Соціальна типізація гендерних стереотипів у мові ЗМІ [Текст] /В.В. Слінчук // Наукові записки Інституту журналістики. – К., 2004. – Т. 17. – С. 67–74.
4. Слінчук, В.В. Мовностилістичні засоби творення гендерних образів молоді (за матеріалами друкованих мас-медіа) [Текст] : автореф. дис. канд. філолог. наук: 10.01.08 / В.В. Слінчук ; Інститут журналістики Київського національного ун-ту ім. Тараса Шевченка. – К. : 2006. – 20 с.
5. Слінчук, В.В. Мовностилістичні засоби актуалізації гендерних понять [Текст] / В.В. Слінчук // Наукові записки Інституту журналістики. – К., 2005. – Т. 19. – С. 109–113.

The article is about the important role of print media in the coverage of gender issues. Analysis of the materials in question are represented gender equality in Ukrainian society.

Сучасні друковані ЗМІ відіграють надзвичайно важливу роль у тиражуванні, ствердженні або руйнації гендерних стереотипів, які є основоположними та пронизують усі сфери буття людини. Предметом інтересу, осмислення та ретрансляції вітчизняних ЗМІ стає все що входить до суспільного гендерного дискурсу – протилежні позиції, суперечливі думки, опозиція слова та дії. В такому контексті важливо розуміти, якою є картина відображуваних явищ у медійному просторі, чи сформовані у його представників стратегії та концепти представлення гендерної проблематики; як репрезентуються образи соціуму у пресі, чи запроваджуються принципи гендерної рівності. Важливо звернути увагу на роль медіа у відтворенні гендерних порядків і гендерної нерівності в цілому.

Аналіз останніх досліджень та публікацій. Серед українських учених гендерну проблематику в матеріалах ЗМІ досліджували О. Кісь, Ю.П. Маслова, В. Слінчук, А.М. Волобуєва та інші. В дослідженнях аналізується словесне відображення гендерних стереотипів у пресі.

Метою статті є оцінка репрезентації питань гендерної проблематики за посередництва українських друкованих медіа.

Виклад основного матеріалу дослідження. Роль медіа у висвітленні гендерної проблематики останнім часом є модною темою наукового і публіцистичного дискурсів. Медіа звинувачують у впровадженні та підтримці стереотипів: призначення жінки і коло її інтересів тяжіють до суто приватної сфери (сім’я, домашні побутові обов’язки, діти), чоловіку ж належить п’єдестал публічної людини, для якого головним є робота, самореалізація та суспільне визнання [1, с. 67]. Звичайно, медіа мають приділяти значну увагу темам рівності у житті, насильства в сім’ї, уникати стандартних гендерних ролей. Сьогодні гендерні неурядові організації чекають рівності представлення різних «гендерів» у медіа, включно з ЛГБТ-товариствами, стверджуючи, що медіа мають об’єктивно ставитися до проблем queer-спільнот, уникати мови ворожнечі. З іншого боку, велика кількість різноманітних організацій, в основному, сімейного та релігійного спрямування, звинувачують медіа, що вони під виглядом відстоювання прав людини й демократії пропагують гомосексуальну ідеологію.

Необхідно зауважити, що медіа не в змозі примусити аудиторію думати запропонованим чином, але вони можуть задати теми, які стануть актуальними та обговорюваними. Звичайно, медіа повинні висвітлювати погляди всіх значимих груп суспільства, оскільки аудиторія має право знати про труднощі, інтереси, проблеми представників різних «гендерів». ЗМІ є також ефективним засобом легітимізації певних груп соціуму, їх поглядів та способу життя. Але не можливо погодитися з думкою деяких активістів та дослідників, що медіа мають бути інструментом для досягнення певних цілей гендерної пропаганди. ЗМІ – перш за все посередник між різними групами населення, між віртуальним та фізичним світом. Вони часто використовуються для досягнення певних агітаційних та пропагандистських цілей, але, швидше, це є наслідком перекручування місії медіа, а не їх природною роллю.

Не лише проблемою та обов’язком мас-медіа, але і завданням різних груп є представлення своїх поглядів. Якщо їх погляди не мають актуалізованого значення для аудиторії, якщо вони не проводять спрямовану, у тому числі на медіа, політику, тобто не створюють інформаційних приводів, вони не потраплять до фокусу уваги мас-медіа і не будуть презентовані належним чином в інформаційному полі. Безперечно, це стосується і різних груп гендерних активістів.

Проблеми, які вирують суспільством, в тому числі і проблеми гендеру, самі по собі не є предметом зацікавленості медіа. Вони набувають актуальності, тільки тоді, коли стають цікавими та мають значення для цільової аудиторії. Звичайно, це не означає, що медіа мають сліпо розповсюджувати гендерні стереотипи, які панують у певній частині соціуму. Але, одночасно, не справедливо покладати відповідальність за існування цих стереотипів на медіа. Численні дослідження свідчать, що медіа здатні транслювати моделі поведінки, але не вони відіграють головну роль у формуванні громадської думки щодо певних проблем суспільного існування. Тобто вплив засобів масової інформації, зокрема, на лідерів думок, не є ознакою їх пріоритетної ролі у формуванні позицій щодо співіснування різних, в тому числі гендерних, груп суспільства.

Гендерна рівноправність залежить від багатьох факторів. Одним із них, хоча й не головним, звичайно виступають друковані ЗМІ. Дотримання гендерної рівноваги є не тільки завданням та проблемою ЗМІ, за що найчастіше їм закидають різного роду докори. Завданням журналістів є висвітлення існуючого стану в суспільстві. Зміна свідомості щодо ролі різних «гендерів» відображається у друкованих медіа тою мірою, якою вона відбувається в соціумі. Для прикладу, перехід жінки з побутової сфери у політичну і економічну, що відбувається в реальності згодом має своє відображення у медіа, а не навпаки. Пасивність є проблемою як друкованих ЗМІ, так і громадської думки. Внаслідок цього нові тенденції не відразу адекватно відображуються в медіа-матеріалах. В такому випадку медійні дослідження повинні звернути увагу журналістів на такі невідповідності, допомагати їх усвідомлювати і долати.

Для формування структури гендерних публіцистичних образів мають важливе значення концепти – мовні одиниці, що належать до певних концептуальних класів і є мовними засобами інтелектуально-чуттєвого відображення картини світу, знання й досвіду людини в її свідомості. Функціонування концептів у текстах, починаючи від заголовних комплексів, формує певні уявлення про їх змістове наповнення [2, с. 10]. Тому одним з основних показників у медіа-дослідженні є кількісна представленість гендерної проблематики у заголовках медіа-текстів.

При порівнянні загальної кількості заголовків в яких висвітлено гендерну проблематику в чотирьох виданнях («Урядовий кур’єр, «Газета по українськи», «День», Український тиждень») маємо такий результат. За 2011 рік – найменша кількість заголовків 11, за 2012 – 38, 2013 – 36. Дані за 2011 рік помітно відрізняються від даних за наступні два роки. Це свідчить про те що гендерній проблематиці приділялося менше уваги. Кількість заголовків з гендерною складовою за 2012-2013 роки збільшилася трохи більше ніж в три рази. Це є показником підвищення уваги працівниками друкованих ЗМІ до проблеми гендерної рівності.

Частота появи матеріалів з гендерної тематикою у пресі, досягає найвищої точки у березні. З 85 заголовків 35 опубліковано саме в цьому місяці. Можливо, це пов’язано з святкуванням Міжнародного жіночого дня, що свідчить про зв’язок гендерної проблематики з правами жінок.

В аналізованих виданнях зафіксовано майже однакову інтенсивність висвітлення проблематики фізичного насильства. З усіх згадувань про насильство в двох виданнях з п’яти опубліковано по одній статті з відповідними орієнтуючими заголовками, лише в одному виданні опубліковано дві статті. У цілому, в трьох виданнях увага до теми насильства лише над жінками. Цікавим є факт, що статті з відповідними заголовками опубліковані у березні місяці кожного з аналізованих років. Це схоже на своєрідну тенденцію звернення уваги до фізичного насильства над жінками лише напередодні Міжнародного жіночого дня.

Складно визначити, наскільки акцент на певній сфері, виражений у кількісному представленні заголовків, пов’язаний зі стилем та специфікою та стилем, їх рубриками та спрямованістю матеріалів. Не можна сказати, що ті або інші події подаються в конкретних рубриках або постійно висвітлюються у більш-менш однакових об’ємах. Тим не менше, в аналізованих текстах медіа переважають (за кількістю та об’ємом) матеріали гендерної проблематики в політиці та міжнародних відносинах, економічний розвиток та фінанси.

Слідуючи своїм гендерним ролям, чоловік виступає носієм гендерної дискримінації стосовно жінки, активним соціальним персонажем багатьох сфер суспільного життя. Таке враження підсилює той факт, що у загальному масиві представлено 6 заголовків з некоректними висловлюваннями, які в першу чергу покликані висвітлювати події з політичної сфери.

Динаміка появи усіх інших публікацій вказує на те, що висвітлення гендерної проблематики є хаотичним або викликано зовнішніми факторами суспільними обговореннями, резонансними випадками, оголошенням офіційних даних або законодавчих пропозицій, публічними акціями.

Можна констатувати, що в пресі з гендерної проблематики здійснюється опис суспільної думки або залучення коментарів експертів, супроводжуючи їх статистичними даними; також широко представлені різноманітні приклади з закордонного життя – політичні рішення та їх підтримка або заперечення громадян та інформаційні приводи щодо актуалізації гендерної тематики у вигляді особливих випадків, резонансних подій та нестандартних ситуацій в українському повсякденні. Отримані дані свідчать про те, що звернення українських друкованих ЗМІ до гендерної проблематики протягом першого півріччя 2012-2013 років значною мірою спровоковано важливими суспільними та політичними подіями в Україні і у світі: прийняття закону про дозвіл одностатевих шлюбів у країнах ЄС, обговорення у Верховній Раді законопроекту про недискримінацію сексменшин (зареєстрований 19.02.13), гей-парад у Києві (25.05.13), різноманітні суспільні рухи, коментарі, акції «за» та «проти» тих чи інших аспектів гендерної політики (регулярні акції FEMEN по різних країнах світу під різними гаслами).

У матеріалах частіше звертаються до конкретних розповідей насичених термінами про випадки з життя представників ЛГБТ-груп, аніж до аналізу проблематики в цілому, хоча і послуговується загальноприйнятими концептами політико-правової риторики, такими як «гендер», «гендерна політика», «рівноправність чоловіків та жінок». Слід констатувати, що в медійній представленості гендерної проблематики, яка містить маркери «гендерної термінології», спостерігається значне зміщення в сторону окремих груп, ЛГБТ, разом з тим соціальні взаємини жінок і чоловіків, особливості їх статусів рідко потрапляють до кола «гендерного дискурсу», подаються з позицій природної установки, соціального порядку, що склався.

Друковані медіа апелюють до традиційної гендерної свідомості аудиторії, актуалізують гендерні стереотипи, здійснюють з ними «гру», намагаючись наголосити на вибуховому потенціалі гендерної проблематики, створити атмосферу інтриги, шоку, іронії. Розповсюдження матеріалів з закордонних видань надає локальним подіям глобального контексту, однак лише у тій частині гендерного дискурсу, яка пов’язана із проблемами ЛГБТ-груп.

Друковані ЗМІ торкаються й тем антифеміністського спрямування, осуду пропаганди гомосексуалізму як загрози традиційній родині й нав’язування чужих цінностей. Українська преса, якщо й піднімає гендерні питання, то, як правило, звертається при цьому до стійких гендерних стереотипів, які характерні для культури й громадської думки, орієнтуючись на більш консервативну аудиторію.

Часто зустрічається такий ракурс висвітлення гендерних питань, як приклади прояву громадянської позиції та події закордоном або відгуки журналістів на них; також присутні заголовки орієнтовані на резонансні події та їх наслідки в Україні. Разом з тим, висвітлення гендерної політики та суспільна думка щодо неї зустрічається значно рідше, а осуд феміністських проявів, нетрадиційних сексуальних орієнтацій фактично врівноважується толерантністю до них, апелюючи до прав людини.

Проаналізувавши такі дані, можна стверджувати, що матеріали з висвітлення гендерної проблематики подаються як «скандал», «вибух», «казус», «іронічний нарис», і т.п., тобто, в основному, мають привернути увагу аудиторії своїм стилістичним, змістовним та емоційним пафосом. Для надання яскравості заголовкам текстів журналісти часто підбирають якомога більш провокаційні словосполучення, які часом не відповідають змістовним параметрам тексту, але самі по собі підвищують увагу та шокують. Тобто, гендерна проблематика в пресі подається як привід здивувати, збентежити, шокувати аудиторію.

Варто зазначити, що засоби масової інформації завжди першими реагують на будь-які зміни у суспільних процесах. Відтворюючи тенденції, що спостерігаються в стосунках між статями, журналісти, разом з тим, створюють підґрунтя для подальшого їх розвитку на демократичних засадах [3].

Висновки. З аналізу заголовків друкованих ЗМІ за період 2011-2013 рр. випливає, що питання гендерної політики та гендерної рівності у кожному виданні обговорюються з різною частотою, але нерегулярно. Звернення до гендерної проблематики відбувається хаотично і є ініційованим зовнішніми факторами − суспільними обговореннями, резонансними випадками, публічними акціями, оголошенням законодавчих пропозицій або офіційних даних. Висвітлення гендерної проблематики в друкованих виданнях потребує від авторів неабиякої компетентності та об’єктивності, адже як би ми не намагалися ідеалізувати ЗМІ і надати їм функції посередника, вони все ж таки чинять неабиякий вплив на свідомість громадян. Журналісти повинні відображати реальну ситуацію в суспільстві, настрої, смаки, переконання, уникати вживання стереотипів.

 Список використаних джерел та літератури

1. Слінчук, В.В. Соціальна типізація гендерних стереотипів у мові ЗМІ [Текст] / В.В. Слінчук // Наукові записки Інституту журналістики. – К. : 2004. – Т. 17. – С. 67–74.
2. Слінчук, В.В. Мовностилістичні засоби творення гендерних образів молоді (за матеріалами друкованих мас-медіа) [Текст] : автореф. дис. канд. філолог. наук: 10.01.08 / В.В. Слінчук ; Інститут журналістики Київського національного ун-ту ім. Тараса Шевченка. – К. : 2006. – 20 с.
3. Маслова, Ю.П. Роль гендерних стереотипів у розбудові громадянського суспільства (на прикладі сучасних українськомовних ЗМІ) [Електронний ресурс] / Ю.П. Маслова. – Режим доступу : http://eprints.oa.edu.ua/1470/1/Маслова.pdf. – Назва з екрану
4. Волобуєва, А.М. Гендерна політика у дзеркалі преси (моніторинг газет «День», «Дзеркало тижня», «Столиця», «Хрещатик») [Текст] / А.М. Волобуєва // Наукові записки Інституту журналістики. – 2002. – Т. 6. – С. 66–69.
5. Кісь, О.Р. Моделі конструювання ґендерної ідентичності жінки в сучасній Україні [Електронний ресурс] / О.Р. Кісь // Ї. – 2003. – № 27. – Режим доступу : www.ji.lviv.ua/n27texts/kis.htm. – Назва з екрану
6. Україна–2002. Моніторинг соціальних змін [Текст]. – К. : ІС НАНУ, 2002. – 668 с.

The article tells about the importance of improving the working methods of the press service of regional state administrations are practical recommendations for improving relations between the authorities and the public. Emphasized that the key to effective communication is to study the thoughts and moods of citizens and consideration of the current situation.

Більшість українських органів влади мають в своїй структурі спеціалізовані відділи, діяльність яких, так чи інакше, спрямована на взаємодію з засобами масової інформації. Протягом усього часу існування подібних відділів і практики, і теоретики зв’язків з громадськістю намагаються визначити специфіку їх діяльності, виявити найбільш спільні цілі і завдання їх роботи. Не дивлячись на це, єдиного підходу до визначення функцій і моделей структури таких відділів немає, що породжує проблемну ситуацію і необхідність її вивчення.

Аналіз останніх досліджень та публікація. Проблема діяльності прес-служб в органах державної влади та управління висвітлена такими науковцями: Г. Атаманчук «Теорія державного управління», О. Русаков «Зв’язки з громадськістю в органах державної влади», І. Синяева «Паблік рілейшнз в комерційній діяльності», А.Чумиков і М. Бочаров «Зв’язки з громадськістю: теорія і практика» та інші.

Метою статті є теоретичне обгрунтування основних шляхів підвищення ефективності діяльності прес-служб в органах державної влади та управління.

Виклад основного матеріалу дослідження. Достовірна і своєчасна інформація є головною умовою ефективної роботи кожної організації. Інформаційний центр – прес-служба, забезпечуючи вироблення планів, узгодженість дій і досягнення цілей, займає головне місце в будь-якій установі. Прес-служби повинні мати добре налагоджені стосунки з засобами масової інформації, володіти необхідними технічними можливостями. Базовими є методи і форми роботи прес-служби з відповідними каналами поширення інформації, оскільки використовуються при зв’язку організації з громадськістю.

Прес-служби, незалежно від того, чи вони організаційно самостійні чи включені в загальну структуру служби зв’язків з громадськістю, повинні не тільки задовольняти громадську думку до діяльності тієї чи іншої установи, але і допомагати цій установі отримувати вичерпні дані з відкритих джерел і проводити особисту інформаційну політику [5, с. 125].

Аналіз роботи прес-служб кількох районних державних адміністрацій за період з січня по квітень 2013 року показав, що спеціалістами цих відділів велась проводилась активна робота з інформування громадськості про діяльність органів державної влади та управління. Це необхідна і обов’язкова складова діяльності кожної організації. Але цього недостатньо. Крім інформування потрібне систематичне врахування громадської думки, аналіз і регулярний зв’язок населення з органами влади.

Для виконання всіх функцій, простого донесення інформації прес-службами недостатньо. Потрібно створити програму заходів для побудови ефективної взаємодії між районними державними адміністраціями та жителями цих районів. На основі аналізу публікацій дослідників і можливостей прес-служб органів влади було розроблено програму, яка складається з кількох етапів, але потрібно відмітити, що реалізація їх не являється поетапною, а може бути представлена системою заходів, які здійснюються паралельно. Наприклад, в один і той же період часу можна застосовувати два етапи проекту – створення інформаційного бюлетеня і зміна, додавання розділів на офіційних сайтах. Але на кожному етапі застосування програми необхідний регулярний контроль за правильністю реалізації, розрахунок очікуваних результатів, показників і порівняння їх з раніше запланованими.

Програма налагодження ефективної взаємодії райдержадміністрацій з громадськістю:

– проведення масштабного соціологічного опитування рівня інформованості населення про діяльність органів влади та управління;

– створення інформаційного бюлетеня райдержадміністрації;

– внесення змін в структуру сайту адміністрації;

– проведення ряду заходів, створення блоків проектів для зміни іміджу органу влади, створення корпоративного духу жителів району, відчуття включеності до районного самоуправління.

Першим кроком, повинно стати проведення масштабного соціологічного опитування рівня інформованості жителів районів про діяльність місцевих органів влади. Опитування респондентів повинно бути проведене по цілому спектрі запитань: починаючи від рівня інформованості жителів про діяльність місцевих органів влади, вивчення відношення жителів до органів влади, аналіз роботи засобів масової інформації. Дослідження повинні проводитися регулярно, систематично – це основа ефективної діяльності прес-центрів [5, с. 42].

Створення проекту і видання бюлетеня – це третій етап програми. На сторінках бюлетеня жителі районів зможуть ознайомитися з інформацією, яка стосується змін в законодавстві, в таких сферах життєдіяльності району, як житлово-комунальне господарство, містобудування, земельні питання та робота адміністрацій. Голови адміністрацій, керівники відділів і депутати зможуть відповідати на запитання жителів, коментувати основні події і прийняті рішення.

Крім цього в бюлетенях велику увагу потрібно приділяти зворотному зв’язку з громадськістю. Як один із варіантів пропонуємо в адміністраціях встановити скриньки з написами «Питання для голови». Досвід встановлення таких скриньок є в декількох організаціях, таким чином людям вже знайома і зрозуміла функція таких скриньок, і жителі районів зможуть вносити свої пропозиції і побажання головам адміністрацій, задавати запитання, відповіді на які отримуватимуть на сторінках бюлетенів. Таким чином у населення будь-якого району крім існуючих газет з’явиться ще одне достовірне джерело інформації.

На сторінках інформаційно-аналітичних бюлетенів повинні бути опубліковані різноманітні матеріали, які присвячені тим чи іншим проблемам реалізації місцевого управління, відгуки з районів, інтерв’ю голів, коментарі експертів та інше.

Голови представницьких органів повинні бути активними і постійними авторами видань. Якщо представницькі органи не будуть приймати участі у їх формуванні, то вони будуть не тільки не цікавими для жителів, але перш за все втратять своє значення. Потрібно щоб керівники й інші посадові особи органів влади самі ставили проблеми і пропонували шляхи їх вирішення, або ставили питання для обговорення жителів на сторінках інформаційних бюлетенів. Бюлетені стануть площею, яка дозволить авторам виражати свої думки і пропонувати варіанти рішень, вона не тільки буде інформувати населення районів, але і дасть можливість дискутувати, пропонувати варіанти рішень. Бюлетені дадуть можливість проводити регулярні опитування жителів, виявлять проблеми в першу чергу ті, які цікавлять населення, буде постійний облік і оцінка громадської думки.

Так як на початковому етапі реформування місцевого самоуправління ще не достатньо власних засобів, не знайдені власні джерела отримання фінансових і матеріальних засобів, і на організацію і видання бюлетенів, пропонуємо організувати установку стендів відділами зі зв’язків з громадськістю. Вони будуть виконувати роль інформатора про діяльність районних органів влади, а з часом можна буде налагодити видавництво інформаційних бюлетенів.

Перед початком установки стендів потрібно провести аналіз і виявити місця «масового скупчення громадян». При цьому повинні враховуватися фактори, які впливають на збереження стендів і можливість населення їх прочитати. Наприклад: соціальні центри (пенсійний фонд, центр соціального захисту), медичні заклади, фінансові установи та інші. На цих інформаційних стендах один раз в два тижні розміщувати матеріали, які стосуються життя району, проведення конкурсів, постанов, привітань з важливими датами, повідомлень про громадські слухання, ініціативи органів влади.

В прес-службах за одним із працівників необхідно закріпити функції з підготовки матеріалів і їх розміщення. З технічної точки зору на стенді повинні бути розміщені прозорі пластикові конверти середнього формату, куди поміщуються тексти.

Наступним етапом програми, є внесення змін в структуру сайтів районних державних адміністрацій. Перетворення сайтів, відкритість керівників відділів, постійний контакт з відвідувачами сайтів – все це дозволить встановити довіру, діалогове відношення жителів до місцевих органів влади.

Популярність і відомість сайтів можуть принести різноманітні конкурси. Наприклад проведення і участь у конкурсі «Найкращі сайти органів державної влади та управління».

Основним етапом удосконалення сайтів стане створення «Інтерактивної приймальні». Таким чином – відвідувачі сайтів зможуть задати питання головам, керівникам відділів, депутатам. Жителі районів зможуть оперативно отримати компетентну відповідь на свої запитання. Вирішується проблема довгого очікування своєї черги на прийом до керівництва, тим більше що для багатьох перше питання «до кого звернутися за допомогою?». В інтерактивній приймальні, в залежності від тематики проблеми, запитання будуть автоматично передані тому хто комплексно зможе відповісти на нього. На головних сторінках сайтів також повинен бути створений розділ для опитувань користувачів сайтів. Результати опитувань повинні бути доступними для всього населення. Необхідно створити умови для активного обговорення результатів відповідей відвідувачів. Тоді оперативно, систематично можна буде враховувати громадську думку населення. На сайтах потрібно вказати адреси розробників сайтів для внесення пропозицій, зауважень, які зможуть надати користувачі.

Головний акцент програми – взаємозалежність кожного етапу. Так концепція інформаційної роботи з населенням повинна включати в себе взаємну підтримку інформаційних бюлетенів і сайтів. На сайтах будуть регулярно розміщуватися всі опубліковані матеріали бюлетенів, повідомлятимуться терміни виходу чергового номеру. В газетах постійно розміщуватимуться адреси офіційних сайтів, на яких жителі районів змогли б отримувати додаткову інформацію і ставити запитання.

Крім того, для інформування населення про діючі сайти будуть задіяні стенди, всі засоби масової інформації. Необхідно зрозуміло пояснити населенню про нові можливості інтернет-приймальні, розказати про місця де безкоштовно роздаються інформаційні бюлетені, а якщо цікавість населення буде до них зростати, то можна розсилати їх поштовими скриньками. Але поки що розсилка бюлетенів для адміністрацій є, на жаль, великою розкішшю, дуже дорогий метод взаємодії з громадянами.

Наступний етап – планування і реалізація деяких проектів. Умовно розділимо їх на дві групи. Перша – заходи орієнтовані на державних службовців. Такі проекти повинні зміцнювати корпоративний дух працівників, об’єднувати колектив. А також змінити відношення до клієнтів які користуються їхніми послугами. Друга група – проекти по роботі з засобами масової інформації і налагодженню зв’язків з населенням районів. Перш за все потрібно започаткувати традицію проведення прес-конференцій представників влади і преси.

Висновки. За допомогою реалізації етапів програми підвищення ефективності взаємодії громадськості з органами державної влади та управління можна налагодити регулярне інформування жителів про роботу вищезгаданих органів, зворотній зв’язок з населенням і суспільними організаціями, підвищити рівень довіри населення до органів влади і покращити їх імідж. Результатом реалізації всіх етапів запропонованої програми стане вироблення різноманітних рішень у вигляді планів і комплексних програм розвитку районів в цілому за участі громадськості. Органи влади набагато в більшій мірі, ніж інші сфери, потребують організованої і налагодженої роботи прес-служб, так як не інформування населення не може сприяти процвітанню демократії.

Список використаних джерел та літератури

1. Азарова, Л. В. Связи с общественностью в некоммерческих организациях [Текст]: учеб. пособ. / Л. В. Азарова Н. В. Гусева, А. К. Иванова. – СПб.: из-во СПбГЕТу «ЛЕТИ», 2003. – 273 с.
2. Аронсон, Э. Эпоха пропаганды: Механизмы убеждения [Текст] / Э. Аронсон, Э. Пратканис. – СПб.: Прайм-еврознак, 2001. – 384 с.
3. Василенко, І. Зв’язок з громадськістю в державних і місцевих органах влади: навчальний посібник [Текст] / І. Василенко. – М.: Міжнародні відносини, 2006. – 445с.
4. Вилер, К. Организация системы коммуникаций в органах местного самоуправления [Текст] / К. Вилер / перевод с англ. – Обнинск : Институт муниципального управления. – 2002. – 36 с.
5. Ворошилов, В. В. Сучасна прес-служба [Текст]: навч. посіб. / В. В. Ворошилов. – М: Сирин, 2009. – 281 с.
6. Дюк, А. Технологии работы с общественным мнением на уровне местного самоуправления [Текст] / А. Дюк. – М.: «Дело» – 2003. – 251 с.