студент магістеріуму

Науковий керівник: Харчук Ю.Ю. к.е.н., ст.викл

кафедри фінансів, обліку і аудиту

Національний університет «Острозька академія»

Фіскальна ефективність прямого оподаткування в Україні та напрями її підвищення

 Анотація

У статті проаналізовано особливості прямого оподаткування в Україні. Здійснено оцінку прямих податкових надходжень до Зведеного бюджету України в розрізі окремих видів податків. Визначено фіскальну ефективність прямого оподаткування в Україні та запропоновано напрями її підвищення.

Ключові слова: прямі податки, система оподаткування, фіскальна ефективність, податок на прибуток, податок на доходи фізичних осіб.

Аннотация

В статье проанализированы особенности прямого налогообложения в Украине. Осуществлена оценка прямых налоговых поступлений в сводный бюджет Украины в разрезе отдельных видов налогов. Определено фискальную эффективность прямого налогообложения в Украине и предложены направления ее повышения.

Ключевые слова: прямые налоги, система налогообложения, фискальная эффективность, налог на прибыль, налог на доходыфизическихлиц.

Annotation

The article analyzes the characteristics of direct taxation in Ukraine. The estimation of direct tax revenues to the consolidated budget of Ukraine in the context of certain types of taxes. Determined fiscal efficiency of direct taxation in Ukraine and proposed direction of its increase.

Keywords: directtaxes, taxation, fiscalefficiency, profittax, incometax.

Постановка проблеми. Побудова ринкової економіки України потребує ефективного розвитку системи оподаткування. У сучасній фіскальній системі значну роль відіграють прямі податки, які мають визначальний вплив на соціально-економічні процеси та формування необхідного обсягу бюджетних надходжень. В умовах загострення соціально-фінансових проблем в Україні питання щодо підвищення фіскальної ефективності прямих податків набуває особливої актуальності. Вдосконалення прямого оподаткування повинно забезпечити покращення ефективності функціонування національної економіки, забезпечити сприятливі умови для розвитку підприємництва та формування стабільних надходжень для забезпечення реалізації загальнодержавних функцій.

Аналіз останніх досліджень та публікацій. Важливий внесок у дослідження питань вдосконалення фіскальної системи України, у тому числі в сфері прямого оподаткування зробили такі видатні науковці як: Андрущенко В. Л., Іванов Ю. Б., Крисоватий А. І., Луніна І. О., Мельник В. М.,Мочерний С. В., Соколовська А. М., Славкова А. А., Федосова В. М. та інші. Проте, більшої уваги потребують питання підвищення фіскальної ефективності справляння прямих податків.

Мета та завдання дослідження. Мета дослідження полягає у визначені напрямів підвищення фіскальної ефективності прямого оподаткування в Україні на основі вивчення теоретичних та оцінки практичних аспектів досліджуваної проблематики.

Виклад основного матеріалу. Розвиток економіки в цілому, та окремих її галузей залежить від ефективності функціонування механізму оподаткування. Для оцінювання фіскальної ефективності прямого оподаткування в Україні, перш за все, необхідно дослідити значення досліджуваної економічної категорії.

Ефективність, на відміну від ефекту, є показником відносним, і визначається відношенням ефекту до витрат, пов’язаних з його досягненням. Як зазначає С. В. Мочерний, ефективність – це здатність приносити ефект, результативність процесу, проекту тощо, які визначаються як відношення ефекту, результату до витрат, що забезпечили цей результат [5, c. 544].

Фіскальна ефективність оподаткування визначається ефективністю механізму справляння кожного податку окремо і податкової системи в цілому. Згідно з визначенням Недосуги А. Г., фіскальна ефективність – це спроможність податку забезпечувати наповнення бюджетів різних рівнів. Окремими характеристиками фіскальної ефективності є обсяги надходжень податку, частка обсягів податку у загальній структурі доходів бюджету та у ВВП, рівень ставки податку [9].

Окремі науковці обґрунтовують доцільність оцінювання фіскальної ефективності  на основі адміністрування податків, закладаючи при цьому у зміст дослідження відношення податкових надходжень до витрат на їх стягнення. Проте, цей підхід є складним до реалізації на практиці, оскільки облік витрат на адміністрування окремо по кожному податку і в розрізі прямих та непрямих податків не ведеться [7, c. 424].

Важливим фактором, що визначає ефективність функціонування суб’єктів господарювання та формування доходної частини державного та місцевих бюджетів є діюча система оподаткування. За рахунок податків держава реалізує виконання регулюючої та розподільчої функції у сфері забезпечення добробуту населення та розвитку культури, освіти, науки.

За економічною сутністю податок є сукупність економічних відносин між державою та суб’єктами господарювання з приводу примусового вилучення частини новоствореної вартості і формування фонду фінансових ресурсів держави [8].

Прямі податки є обов’язковими платежами, базою сплати яких є доходи або майно платників податків. До прямих податків належать  податок на прибуток (18 %), податок на доходи фізичних осіб (18 %), екологічний податок, податок на майно ( включає податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки (не більше 2 % МЗП), транспортний податок (25 тис. грн.) та плату за землю), рентна плата, єдиний податок (включає чотири групи платників податків), збір за місця для паркування транспортних засобів (0,03 – 0,15 % МЗП), туристичний збір (0,5 – 1 %) [6].

Серед інших податків прямі податки вирізняються певними характеристиками, основними з яких є [8]:

– включення в ціну продукції на етапі виробництва та стягнення з кожного окремого суб’єкта (безпосередній вплив на процеси відтворення на підприємствах);

– вплив на інфляційні процеси, ділову та інвестиційну активність, накопичення капіталу та обсяги споживання (зменшення доходів платників);

– ставка податків та їх відрахування до бюджету залежить від величини доходів, отриманих платником.

Аналізуючи структуру податкових надходжень до Зведеного бюджету України протягом 2013-2015 років можна зазначити про те, що прямі податки займають меншу частку. Крім того, ця частка зменшується протягом досліджуваного періоду (рис. 1). Зокрема, у 2013 році прямі податки займали 49,63 %, у 2014 році – 46,47 % та у 2015 році – 42,96 %. Таким чином, ця структура підтверджує висновок, згідно з яким неможливо забезпечити переважання прямих податків у структурі податкових надходжень в умовах низького рівня доходів фізичних осіб та низького рівня податкової культури [4].

Рис. 1. Структура податкових надходжень до Зведеного бюджету України протягом 2013-2015 рр., %

*Джерело: розраховано автором за даними Державної казначейської служби

Прямі податки є важливим фінансовим регулятором соціально-економічних процесів. Крім того, що вони є важливим джерелом формування бюджетних ресурсів держави, вони забезпечують регулювання інвестицій, доходів платників, нагромадження капіталу, сукупного споживання, ділової активності та інших факторів стабільності та розвитку суспільства.

Дослідивши структурно-динамічний аналіз прямих податків у розрізі окремих видів податків до Зведеного бюджету України протягом 2013-2015 років, можна зазначити про зростання обсягів прямих податків на 218016 млн. грн. у 2014 році та на 16535 млн. грн. у 2015 році порівняно з попереднім роком (табл. 1). Така динаміка була зумовлена зростанням обсягів надходжень від податку на доходи фізичних осіб, рентної плати та єдиного податку. Мали тенденцію до збільшення у 2014 році, проте зменшилися у 2015 році екологічний податок та податок на майно.

Важливо зазначити про поступове зменшення податку на прибуток протягом досліджуваного періоду. Зокрема, у 2014 році обсяги надходжень від цього податку зменшилися на 14729,3 млн. грн. та у 2015 році на 1148,3 млн. грн. порівняно з минулим роком. Така тенденція зумовлена сплатою авансових платежів у 2013 році, зниженням ставки податку від 21 % до 18 % та зменшенням кількість підприємств у 2015 році.

Таблиця 1

Динаміка надходження прямих податків до Зведеного бюджету України протягом 2013-2015 рр.

*Джерело: розраховано автором за даними Державної казначейської служби

Аналізуючи структуру прямих податків у розрізі окремих видів податків, можна зазначити, що найбільшу частку займає податок на доходи фізичних осіб. У 2015 році цей податок досяг 45,86 % у структурі. Частка податку на прибуток зменшилася від 31,8 % у 2013 році до 17,91 % у 2015 році, тому другим податком за обсягом у структурі прямих податків є рентна плата, частка якої у 2015 році склала 22,57 %. Частка податку на майно протягом досліджуваного періоду є нестабільною: 0,35 % у 2013 році, 16,9 % у 2014 році та 7,34 % у 2015 році. Незначну частку має єдиний податок – 5,03 % у 2015 році та мізерну частку займають екологічний податок, збір за місця для паркування транспортних засобів та туристичний збір [3].

Суттєве зростання обсягів та частки податку на майно у 2014 році зумовлено із введенням податку на нерухоме майно, відмінного від земельної ділянки.

З метою визначення впливу зміни обсягу надходжень прямих податків за окремим  видами податківдо Зведеного бюджету на динаміку рівня оподаткування в Україні, проаналізуємо частки прямих податків у ВВП протягом 2013-2015 років (табл. 2).

Таблиця 2

Частка прямих податків у ВВП в Україні протягом 2013-2015 рр., %

*Джерело: розраховано автором за даними Державної казначейської служби

Дані таблиці 2 свідчать про те, що фіскальна ефективність прямих податків досягла найбільшого значення у 2014 році і становила 12,7 % ВВП, проте у 2015 році цей  показник зменшився на 1,68 %, досягши найменшого значення за три роки – 11,01 %. Крім того, важливо зазначити, що у розрізі окремих видів прямих податків найбільшу фіскальну роль відіграє податок на доходи фізичних осіб, часка якого в середньому складає 5 % протягом досліджуваного періоду [4].

Помітним є зменшення фіскальної ефективності податку на прибуток, причини чого було зазначено раніше. Частка цього податку у ВВП зменшилася до 1,97 %. Важливо зазначити, що у країнах з розвиненою ринковою економікою в процесі оптимізації регулюючої та фіскальної функції, частка податку на прибуток у ВВП також зменшувалась до помірного рівня порівняно з часткою податку на доходи фізичних осіб. Для прикладу у країнах ЄС частка податку на прибуток у ВВП складає в середньому 2,7-2,9  %, а податку на доходи фізичних осіб – 7,7 % [1]. Тому, таку тенденцію зменшення частки податку на прибуток у ВВП не можна вважати негативною. Разом з тим, заходи із  зниження податкового навантаження на прибуток підприємств спрямовані на активізацію підприємницької діяльності, а отже і на збільшення податкових надходжень, що забезпечило б компенсацію втрат від зниження ставки податку. Проте, ці заходи наразі ще не дають бажаного ефекту.

Помітним є також незначне зростання частки єдиного податку у ВВП: до 0,47 % у 2014 році та 0,55 % у 2015 році. Проте, фіскальна ефективність таких прямих податків та зборів, як екологічний податок, збір за місця для паркування транспортних засобів, туристичний збір є мізерною.

Загалом, в процесі оцінки фіскальної ефективності прямого оподаткування можна визначити основні особливості:

• податок на прибуток є фактором стимулювання або стримування інвестиційної активності та інструментом регулювання ділової активності;
• податок на доходи фізичних осіб відіграє визначальну роль в процесі реалізації державної фіскальної політики.

Крім того, система прямого оподаткування в Україні характеризується значним обсягом пільг, що спричиняє втрату істотного обсягу фінансових ресурсів дохідної частини бюджету. Така ситуація зумовлює зменшення фіскальної ефективності прямого оподаткування [5].

Досліджуючи фіскальну ефективність прямих податків, доцільно детально оцінити особливості справляння податку на доходи фізичних осіб, який забезпечує майже половину надходжень від прямих податків до Зведеного бюджету України.

Процеси ринкової трансформації в Україні зумовили зміни в розподілі національного багатства між різними соціальними верствами населення, що призвело до поглиблення диференціації доходів, зростання масштабів бідності. Діючий механізм розподілу продовжує посилювати соціально-економічне розшарування в доходах населення.

Потенціал податку на доходи фізичних осіб визначається рівнем доходів основної частини населення України, і незважаючи на певні позитивні зрушення останнім часом, рівень доходів залишається на низькому рівні. Характерною особливістю є подальше поширення бідності працюючого населення через низькі стандарти оплати праці. Зайнятість не є гарантом зростання доходів населення та захисту від бідності. Вагомим фактором, який також справляє негативний вплив на формування високого рівня доходів населення є відсутність факторів стимулювання та відповідно низька економічна активність, прагнення та ініціатива до додаткових заробітків, підприємництва чи самозайнятості [8].

Можна виокремити такі чинники, які здійснюють негативний вплив на рівень фіскальної ефективності податку на доходи фізичних осіб:

• невідповідність існуючого розподілу податкового навантаження рівню платоспроможності фізичних осіб. Мало- та середньозабезпечені верстви населення приймають на себе основний важіль оподаткування. Заходи щодо підвищення податкового навантаження на населення із вищими доходами часто спричиняють наслідки впливу податкового тягаря тільки на середній клас суспільства. Також, заходи із здійснення перерозподілу рівня податкового навантаження на населення із високим рівнем доходів майже не реалізуються на практиці [9];
• нерівномірний розподіл податкового навантаження між різними джерелами доходів. Сучасна сплата податку на доходи фізичних осіб перетворилася в податок на заробітну плату, яку отримують наймані працівники прозорого для фінансових органів сектору економіки. Водночас забезпечені верстви населення отримують дохід, який є відмінним від заробітної плати непроцентні доходи, доходи від власності, дивіденди тощо. Відповідно, ці види доходів оподатковуються за значно нижчими ставками, ніж доходи у вигляді заробітної плати, або не оподатковуються взагалі і податкове навантаження забезпеченого населення є набагато меншим ніж середньо- та малозабезпечених. Така ситуація зумовлена насамперед прогалинами вітчизняного податкового законодавства [2];
• висока тінізація економіки. Приховування доходів від оподаткування руйнує будь-яке уявлення про характер утворення, розподілу та перерозподілу доходів різних соціальних верств населення та зменшує здатність держави впливати на дані процеси. Така ситуація суттєво занижує фіскальний потенціал податку на доходи фізичних осіб та розрахунки економічної нерівності [7].

Загалом, досліджуючи особливості справляння прямих податків в Україні можна виокремити наступне:

• фіскальний потенціал прямого оподаткування в Україні є досить потужним, проте, незважаючи на зростання обсягів справляння прямих податків, у структурі податкових надходжень прямі податки мають тенденцію до зменшення своєї частки;
• негативний вплив на фіскальну ефективність прямого оподаткування справляє наявність значних обсягів пільг (податкова соціальна пільга та ін.);
• основним бюджетоутворюючим прямим податком є податок на доходи фізичних осіб, обсяги надходжень якого складають майже половину всіх прямих податків;
• обсяги надходжень податку на прибуток протягом останніх років зменшуються, що зумовлено основним чином зменшенням ставки податку. Проте, таку динаміку не слід оцінювати негативно, адже зниження ставки податку відіграє стимулюючу роль для розвитку підприємництва. Незважаючи на це, обсяги надходжень від підприємницької діяльності не збільшуються;
• поступово підвищується фіскальна ефективність від справляння єдиного податку;
• стримуючими факторами до підвищення фіскальної ефективності прямих податків справляють такі фактори як невідповідність існуючого розподілу податкового навантаження рівню платоспроможності фізичних осіб, нерівномірний розподіл податкового навантаження між різними джерелами доходів та висока тінізація економіки.

Для підвищення фіскальної ефективності прямого оподаткування доцільним буде вжиття таких заходів:

• перенесення тягаря податкового навантаження на населення з високим рівнем доходу;
• оптимізації системи податкових пільг, особливо з податку на прибуток підприємств;
• запровадження оподаткування багатства та предметів розкоші [9].

Для зменшення обсягів тінізації економіки важливо створювати стимулюючі фактори для бізнесу, коли буде вигідно сплачувати податки до державного та місцевого бюджетів, запроваджувати вищі стандарти продукції. Відкритий ринок для інших товарів та зменшення податкового навантаження буде сприяти «здоровій» конкуренції між підприємцями, модернізації технологічних та виробничих процесів на підприємствах.

Висновки. Таким чином, основними напрямами реформування прямого оподаткування з метою  підвищення його фіскальної ефективності є зменшення ставок основних прямих податків та їхня пропорційність до доходів платників податків, зменшення кількості пільг та надання більших повноважень для ринку. В свою чергу,  визначальним фактором повноцінного реформування прямого оподаткування є дотримання принципу, коли податки будуть стимулюючими факторами для  фізичних та юридичних осіб до підвищення їх діяльності.

Останнє речення висновків теж потребує перефразування, уточніть, що Ви маєте на увазі.

Список використаних джерел:

1. Taxation trends in the European Union. Data for theEUMemberStates, IcelandandNorway [Електроннийресурс] // EurostatStatisticalbooks. — 2015 edition.— Режим доступу: http://epp.eurostat.ec.europa.eu/cache/ITY_OFFPUB/KS-DU-13-001/EN/KS-DU-13-001-EN.PDF

2.Динаміка податкового навантаження в Україні в контексті реалізації податкової реформи / за ред. Т.І.Єфименко, А.М. Соколовської. — К.: ДННУ “Академіяфінансового управління”, 2014. — 491 с.

3.Звіти Державної казначейської служби України. – [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://www.treasury.gov.ua/main/uk/doccatalog/list?currDir=147449

4.Звіт міністерства фінансів України. – [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://www.minfin.gov.ua/uploads/redactor/files/%D0%92%D0%B8%D0%BA%D0%BE%D0%BD%D0%B0%D0%BD%D0%BD%D1%8F%20%D0%94%D0%91%D0%A3%202015_%D0%B7%D0%B2%D1%96%D1%82%2023%20%D0%B1%D0%B5%D1%80%D0%B5%D0%B7%D0%BD%D1%8F.pdf

5.Дєєва Н.М., Редіна Н.І., Дулік Т.О. та ін. Оподаткування в Україні: Навч. посіб. / За ред. Н.І. Редіної. – К.:Центр учбової літератури, 2009. – 544 с.

6.Податковий кодекс України – [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://zаkon5.rаdа.gov.uа/lаws/show/2755-17

7. Сідельникова Л.П. Податкова система: [навч. посіб.] /Л.П. Сідельникова, Т.П. Сідельникова, Н.М. Костіна. – К.:Ліра-К, 2013. – 424 с.

8.Хлібок Ю.А. Основні напрямки реформування сучасноїподаткової системи України / Ю.А. Хлібок// Вісник Бердянського університету менеджменту і бізнесу. – 2011. –№ 2 (6). – С. 114–118.

9.Недосуга А. Г., Гарбар Ж.В. Теоретичні аспекти до визначення ефективності податків [Електронний ресурс] /А.Г. Недосуга, Ж. В. Гарбар // Режим доступу до ресурсу: http://intkonf.org/nedosuga-ai-garbar-zhv-teoretichni-aspekti-do-viznachennya-efektivnosti-podatkiv/

У статті оцінено основні показники сучасного стану та тенденцій кредитування юридичних осіб в Україні, а також запропоновано заходи для подальшого його розвитку.

Ключові слова: кредит, банківське кредитування, кредитування юридичних осіб.

 В статье оценены основные показатели современного состояния и тенденций кредитования юридических лиц в Украине, а также предложены меры по дальнейшему его развитию.

Ключевые слова: кредит, банковское кредитование, кредитование юридических лиц.

 In the article estimated the main indicators of the current state and trends in corporate lending in Ukraine and suggested measures for further development.

Key words: credit, bank lending, corporate lending.

Постановка проблеми. У сучасних умовах ринкових відносин одним із основних завдань банківської системи є створення сприятливих умов для безперервності відтворювального процесу, насамперед, шляхом своєчасного задоволення потреби економічних агентів у необхідному капіталі. Основна проблема полягає в тому, що в сучасних умовах система банківського кредитування не повною мірою задовольняє потреби економіки: істотним є дефіцит позикового капіталу, що зумовлено низькими доходами домогосподарств, недостатньою ефективністю економіки, відплив капіталу за кордон, наявністю значних коштів поза банками, в тіньовій економіці. Це, своєю чергою, зумовлює застосування недостатньо ефективних методів кредитування. Серед них переважає короткострокове кредитування і зовсім низька частка середньо- і особливо довгострокових кредитів, кредит здебільшого використовується для покриття дефіциту оборотного капіталу, слабким є його вплив на здійснення структурних зрушень, підвищення науково-технологічного рівня виробництва, конкурентоспроможності продукції на внутрішньому та зовнішньому ринках. Ситуація, що склалася, не відповідає отриманому статусу країни з ринковою економікою й потребує розробки системи заходів, які б забезпечили розвиток кредитної системи задля задоволення економічних агентів позиковим капіталом, підвищення темпів економічного зростання.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Проблематиці банківського кредитування присвячено чимало праць вітчизняних економістів: Л. В. Кузнєцової, А. М. Мороза, М. Ф. Пудовкіна, М. І. Савлука, А. І. Степаненко та інших. Водночас, віддаючи належне науковим напрацюванням українських, слід зауважити, що існує потреба в її подальшому дослідженні, оскільки в умовах світової фінансової кризи серйозно постає питання пошуку нових шляхів розвитку ринку банківського кредитування в Україні.

Мета і завдання дослідження. Мета дослідження полягає в оцінці сучасного стану та визначенні напрямів вдосконалення банківського кредитування юридичних осіб в Україні на основі вивчення теоретичних та практичних аспектів обраної проблематики.

Виклад основного матеріалу. Кредит є економічною категорією, що тісно пов’язана з іншими економічними категоріями, такими як товар, виробництво, гроші тощо. Сьогодні кредит опосередковує всі стадії виробничого процесу і сприяє ефективному використанню обмежених ресурсів, а також підвищенню рентабельності виробництва.

Кредит використовується як один із дієвих інструментів розвитку процесів інтеграції національної економіки у світову економічну систему. Структурна перебудова та стабілізація вітчизняної економіки практично неможлива без кредитної допомоги світового співтовариства.

Банківський кредит можна розглядати у вузькому та широкому розуміннях. У широкому розумінні банківський кредит визначають як форму руху позичкового капіталу, в якій посередником виступає комерційний банк. Таке визначення призводить до того, що банк досліджується як у ролі кредитора (здійснення активних операцій), так і в ролі позичальника (здійснення пасивних операцій) [1, 298].

З теоретичної точки зору це правильно. Проте з практичної ─ таке широке тлумачення банківського кредиту призводить до того, що ускладнюється об’єкт дослідження, тому що за своєю природою активні й пасивні операції банків мають не тільки різне призначення, а й різні механізми формування та управління. У вузькому розумінні банківський кредит – це форма руху позичкового капіталу між банком як кредитором та іншими економічними суб’єктами як позичальниками. Обов’язковим атрибутом банківського кредиту є принципи його надання, а саме забезпеченість, повернення, терміновість, платність, цільове спрямування та кредитоспроможність позичальника.

На думку А. Чухна «…принципи кредиту …роблять кредит засобом економічного контролю за процесом виробництва та обігом продукції, підвищення її якості й зростання ефективності суспільного виробництва» [5, 467].

Роль, яку відіграє банківський кредит у розвитку економіки країни, залежить передусім від ступеня розвитку економічних відносин. Лише в умовах ринкової економіки всі прояви ролі банківського кредиту розкриваються в повному обсязі. В умовах трансформації економіки кредит може відігравати як позитивну, так і негативну роль. Позитивна роль банківського кредиту розкривається за такими напрямами: вплив на розвиток та структурний склад видів економічної діяльності, сприяння розвитку діяльності суб’єктів господарювання, підвищення платоспроможності населення, скорочення витрат обігу через створення кредитних документів.

Банківський кредит сприяє розвитку різних видів економічної діяльності та впливає на їх структурний склад. У цьому випадку доцільно говорити про сприяння саме тим видам економічної діяльності, які є достатньо рентабельними, щоб відшкодувати вартість кредиту, а такими сьогодні в Україні є лише оптова і роздрібна торгівля, обробна промисловість, сільське господарство, операції з нерухомістю та сільське господарство. Кредитування всіх інших видів економічної діяльності відбувається за залишковим принципом, оскільки конкуренція унеможливлюється внаслідок низького рівня прибутковості. Утім, можливі й винятки. Йдеться, передусім, про стратегічно важливі види економічної діяльності, підтримку яких здійснює держава за кошти Державного бюджету [2].

Також банківський кредит в умовах недосконалого й остаточно несформованого фондового ринку вважається одним із важливих джерел поповнення ресурсів суб’єктів підприємницької діяльності як короткострокових, так і особливо довгострокових.

Банківське кредитування домогосподарств сприяє не тільки підвищенню їх платоспроможності – споживче кредитування, а й формує основу для соціальної стабільності – підтримка програм іпотечного кредитування за двома напрямами: ресурсна підтримка банків та компенсація державою відсотків за іпотечними кредитами молодим сім’ям.

Банківський кредит позитивно впливає на економію витрат обігу. Адже завдяки кредиту скорочуються витрати на виготовлення, випуск в обіг, перевезення, облік, зберігання банкнот. Саме банківський кредит сприяв виникненню таких кредитних документів, як вексель, чек, які частково можуть виконувати функції грошей. В Україні розрахунки цими платіжними інструментами здійснюються в набагато менших масштабах, ніж за кордоном. Це пояснюється, насамперед, тим, що обіг цих інструментів регламентується законодавством і обов’язково ґрунтується на традиціях та негласних правилах ведення бізнесу. Водночас, законодавство України надзвичайно гнучке (зміни в ньому відбуваються майже щомісяця, тоді як за кордоном внесення змін є швидше винятком, ніж правилом), а правила ведення бізнесу взагалі відсутні [4].

Для оцінки кредитування юридичних осіб в Україні необхідно оцінити роль цієї складової банківських кредитів у функціонуванні всієї банківської системи країни. Для цього потрібно визначити значимість, що займають кредити юридичним особам у структурі активів банківської системи країни.

Основними установами, що надають кредити в Україні, є комерційні банки. За 2012-2014 роки ринок банківських кредитів характеризувався зростанням загальних активів банківської системи, а також зростанням обсягу кредитів наданих юридичним особам. Так, у 2013 році порівняно з 2012 роком активи банків зросли на 140,8 млрд. грн., що у відносному вираженні становить 11,1 %. У 2014 році відбулося зростання порівняно з попереднім роком на 112,1 млрд. грн., тобто темп приросту становив 8,0 %.

Таблиця 1

Динаміка частки кредитів, наданих юридичним особам, у активах банків та наданих кредитах в Україні за 2012-2014 роки (залишки на кінець року)

Джерело: побудовано автором на основі [3].

Загальний обсяг наданих кредитів також зростав. У 2013 році він становив 911,4 млрд. грн., що на 96,1 млрд. грн. (11,8 %) більше ніж в попередньому році. У 2014 році обсяги зросли на 95,0 млрд. грн. (10,8 %) порівняно  2013 роком. Дане зростання показує, що позитивна динаміка активів банків в основному спричинена зростанням наданих кредитів. Кредити юридичним особам також зросли за досліджуваний період. У 2013 році на 14,7 % порівняно з попереднім роком, що в абсолютному вираженні становить 89,6 млрд. грн., а у 2014 році відбулося зростання на 14,9 % або ж на 103,8 млрд. грн.

Збільшення обсягу кредитів,  наданих юридичним особам, зумовило відповідне збільшення їх частки у структурі активів та кредитного портфелю банків. Так, частка кредитів юридичним особам у 2012 році становила 48,0 %, у 2013 році – 49,6%, а у 2014 році зросла ще на 3,2 % до рівня 52,8 %.

Частка кредитів юридичним особам у загальній сумі наданих кредитів також збільшувалася протягом досліджуваного періоду. У 2013 році вона зросла на 2,0 % порівняно з 2012 роком, а у 2014 році абсолютний приріст становив 3,1 % і частка досягла рівня 79,7 %.

Таку динаміку обсягів кредитів, наданих для юридичних осіб, можна пояснити зростанням попиту на даний банківський продукт з боку підприємств країни. Підприємства в основному потребують коштів для реструктуризації власних боргів, поповнення виробничих запасів, а також збільшення суми обігових коштів.

За 2011-2013 роки ВВП України зріс з 1349,2 млрд. грн. у 2011 році до 1522,7 млрд. грн. у 2013 році. Обсяги кредитів юридичним особам також збільшилися у 2012 році на 33,7 млрд. грн., а у 2013 році на 89,6 млрд. грн. Частка кредитів, наданих юридичним особам у ВВП у 2012 році скоротилася на 0,9% до рівня 41,8%, але у 2013 році зросла на 4,1% до рівня 45,9%. Дане збільшення можна пояснити низьким рівнем приросту ВВП та відносно високим приростом обсягу наданих кредитів.

Таблиця 2

Динаміка частки кредитів, наданих юридичним особам у ВВП в Україні за 2011-2013 роки

Джерело: [3].

Також, доцільним є аналіз динаміки кредитів наданих резидентам в іноземній валюті. За останні три роки частка кредитів в іноземній валюті значно зросла. У 2012 році цей показник становив 36,75%, у 2013 році він знизився до 33,82%, а у 2014 році зріс на 12,17% і досягнув рівня 45,99% [3].

Рис. 1. Динаміка кредитів в іноземній валюті, наданих резидентам банками України

у 2012-2014 роках

Отже, протягом досліджуваного періоду обсяги кредитів в іноземній валюті невпинно зростали. У 2013 році відбулося їх збільшення на 8,4 млрд. грн. порівняно з 2012 звітним роком до рівня 308,0 млрд. грн. У 2014 році обсяг наданих кредитів в іноземній валюті значно зріс і становив 463,7 млрд. грн., що на 155,7 млрд. грн. більше ніж у 2013 році.

Таке підвищення чинить негативний вплив на розвиток не тільки сфери банківського кредитування в Україні, а й всієї банківської системи, оскільки внаслідок такої динаміки значно зростають валютні ризики банків. Також, знецінення національної валюти призводить до збільшення суми платежів по кредитам в перерахунку в національну валюту. Все це значно підриває довіру бізнесу до банківської системи України.

Висновки. Таким чином, кредитування підприємств в Україні розвивається досить низькими темпами, тому для його подальшого розвитку, на мою думку, необхідно вжити таких заходів:

• сприяти розвитку довгострокового кредитування;
• розширити спектр методів надання та погашення кредитів;
• удосконалити управління проблемними кредитами банку (активізація претензійно-позовної роботи банку по даному кредиту, реструктуризація, списання кредиту, продаж проблемного кредиту третій особі);
• налагодити ефективну систему кредитного моніторингу;
• запровадити в Україні іноземний досвід у сфері мінімізації кредитних ризиків.

Отже, банківське кредитування відіграє досить важливу роль в функціонуванні всіх сфер за умов розвитку ринкової економіки, що зумовлює необхідність реалізації усіх можливих заходів задля забезпечення ефективності організації, надання та повернення банківських кредитів.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Демківський А. В. Гроші та кредит / А. В. Демківський. – К. : Дакор, 2007. – 528 с.

2. Кузнєцова Л. В. Роль банківського кредитування у фінансовому забезпеченні розвитку реального сектора економіки Ук- раїни / Л. В. Кузнєцова // Економічний простір. – 2008. – № 20/1. – С. 107–115.

3. Офіційний веб-сайт Національного банку України. ─ [Електронний ресурс]. ─ Режим доступу: http://www.bank.gov.ua.

4. Підвищення ролі банківської системи в економічному зростанні: Матеріали наук.-практ. конф. 18–19 листопада 2004 р. ; наук. ред. А. Мороз. – К. : КНЕУ, 2004. – 496 с.

5. Чухно А. А. Постіндустріальна економіка: теорія, практика та їх значення для України / А. А. Чухно. – К. : Логос, 2003. – 631 с.