Статья посвящена исследованию библейских текстов о роли и назначении женщины в христианстве, и определение идеала женщины как жены в браке в современном обществе сквозь призму Святого Письма.

Постановка проблеми. Питання про роль та признаxення жінки в християнстві, належить до одного з найбільш гострих та дискусійних. Складність ця виникає навіть не з очевидного факту нестачі фактологічного матеріалу, а з величезної політизованості цього питання в даний час. Останні десятиліття минулого століття пройшли під прапором боротьби жінок за свої права. Нове тисячоліття ознаменувалося зниженням напруження цієї боротьби. Кіптява над полем битви почала потихеньку розсіюватися, і все частіше почали роздаватися боязкі допитливі голоси, які цікавилися: «А із-за чого все-таки весь сир-бір розгорівся?» [15, с. 24]. З тих пір, як прогриміли перші залпи битви за права жінок, що час від часу розпалювалися з новою силою, минуло багато років. Фемінізм як рух жінок за рівні права з чоловіками з середини 1960-х років по сьогодні спричинився до вироблення власної теорії, філософії та програми дій. Жінок вибили з колії благодушного самовдоволення, що, до речі, й непогано, атаки феміністок, які марширують під прапором, з відбитими на ньому словами: «Свобода, Рівність, Братерство». А супротивники виставили лише простакуватий білий прапор із єдиним надряпаним на ньому словом — яке означає щось середнє між упокорюванням та скромністю.

Полеміка триває до цього дня, і жінки-християнки напружено стежать за дебатами. До кого приєднатися? Чи вступити до лав супротивників існуючого домінанту або змиритися? На чому повинні бути засновані життєві принципи християнок? Чи є гарантія того, що рано чи пізно не доведеться звернутися до нових цінностей?

Поза сумнівом, моральна невизначеність сучасного суспільства породжує в багатьох людях розгубленість і подив. Могутні колективістські ідеології, засновані на нав’язаних із «центру» системах уявлень і практик потерпіли крах, залишивши мільйони людей у світі без витоків етичних норм і цінностей, якими вони звикли керуватися у своєму приватному, суспільному, діловому і політичному житті.

Аналіз останніх досліджень. Спроби осмислити роль та призначення жінки робились ще в часи античності, зокрема, найвизначнішими філософами стародавньої Греції Платоном та Аристотелем. До питання ролі жінки в суспільстві та релігії звертались філософи та богослови Середньовіччя, доби Відродження, Нового часу. Серед них в першу чергу можна назвати іудейських мудреців: Раші, Рамбам, Маймонід, Отців Церкви: Ігнатій Антиохійський, Іриній, Амвросій, Августин та інші. Досить докладний огляд літератури по темі жінки в аврамістичних традиціях є в роботах Недзельської Н. І. Філософія статі представлена в історії європейської філософської думки, в якій цей феномен, як правило, пов’язується з феноменом любові. Фома Аквінський пояснював становище та призначення жінки в суспільстві її біологією. А Сімона де Бовуар вважала, що саме соціальні причини впливають на розуміння призначення жінки в суспільстві. Гендерний аспект, питання шлюбних відносин та тлумачення християнськими церквами поліфункційності жінки, та реалізації сенсу її буття частково висвітлюються також в працях теологів, богословів та християнських психологів та соціологів різних конфесій.

Мета і завдання. Метою даної статті є осмислення призначення жінки в християнстві, визначення ідеалу жінки як дружини в сучасному суспільстві через призму Святого Письма. Нашим завданням є проведення аналізу біблійних текстів, які визначають ідеал жінки як дружини з позиції християнських церков.

З самого початку творіння людства Бог призначив сім’ю бути одним з найважливіших інститутів на землі (Бут.1:28).Він наказав Адаму і Єві, як чоловіку і дружині, зберігати і упорядковувати створений Ним світ. План Бога щодо шлюбу полягає в тому, що один чоловік і одна жінка стають «одним тілом» (Бут.2:24) (тобто з’єднуються фізично і духовно). План Божий не допускає таких речей, як перелюбство, полігамія, гомосексуалізм, розбещеність і розлучення (Марк. 10:7-9; Матв. 19:9).

Незважаючи на те, що поняття «шлюб» і «сім’я» взаємопов’язані, вони мають різні значення. Ми будемо говорити про шлюб як про союз одного чоловіка і однієї жінки, а для позначення священнодійства створення шлюбного союзу будемо використовувати термін «одруження».

Для більш повного розуміння значення слова «шлюб» наведемо декілька визначень, які дають різні автори. В.І. Даль визначає шлюб як «законний союз чоловіка і дружини» [8 с.122], а сім’ю він розглядає як «сукупність близьких родичів, що живуть разом». [8, с.173]. Ожегов С.І. визначає сім’ю як «групу родичів, що живуть разом (чоловік і дружина, батьки з дітьми)» [14 с. 618]. Е. Нюстрем підкреслює, що шлюб – це союз чоловіка і жінки, які з’єднані в одне ціле, що характеризується самостійністю і відповідальністю [2, с. 48-51]. За Брокгаузом, шлюб – це встановлений Богом постійний союз між чоловіком і жінкою, ознаменований тілесною і духовною спільністю, причому при укладенні цього союзу чоловік і жінка роблять вибір і беруть на себе певні зобов’язання [1, с. 106, 107].

У різній літературі також підкреслюється, що шлюб – це союз чоловіка і жінки, що породжує їх права і обов’язки по відношенню один до одного і до дітей, а сім’я розглядається як заснована на шлюбі або кровній спорідненості група людей, члени якої пов’язані спільністю життя, побуту, взаємної допомогою, моральною і юридичною відповідальністю. [17, с. 165,194]

Багато авторів відзначають важливість публічного прийняття на себе відповідальності при створенні шлюбу і визначають шлюб як Боже встановлення союзу одного чоловіка і однієї жінки на все життя, при якому як чоловік, так і дружина беруть на себе певні зобов’язання. [19, с. 5]

Богослови звертають увагу на те, що шлюб передбачає не тільки тілесну єдність, а й єдність душі і духу, моральну єдність. При цьому підкреслюється, що з поняттям про шлюб нерозривно пов’язане уявлення про борг і самопожертви. [16, с. 396-397] Слід також зазначити, що шлюб є добровільним союзом чоловіка і жінки, заснованим на любові. Він подібний до способу духовного союзу Христа з Церквою. [2, с. 97,98]

Шлюб є основоположним елементом всього людського суспільства і встановлений Богом раніше з усіх інших суспільних інститутів. Перш, ніж з’явилися церква, школа, держава, ще в Едемському саду, на самому початку людської історії, Бог заснував шлюб як суспільний інститут (Бут.2-3) [9,с.15].

У своїй книзі «Різні за задумом» Джон Мак-Артур пише, що незважаючи на цю рівність, у другому розділі Буття при більш детальному описі створення перших двох людей показано розходження в даних їм Богом ролях і обов’язках. Бог створив чоловіка та жінку не одночасно, але Він спочатку створив Адама, а потім Єву з особливою метою, щоб вона була йому помічницею. Єва була рівна Адаму, але її роль і обов’язки полягали в підпорядкуванні йому [18, с. 15]. Хоча слово «помічник» несе в собі дуже позитивний сенс – воно навіть використовується стосовно Самого Бога як помічника Ізраїлю (Повт. 33:7; Пс. 32:20) – все ж воно означає того, хто служить комусь іншому. Таким чином, обов’язок дружини підкорятися своєму чоловікові входив до Божого плану від самого створення, ще до гріхопадіння і прокляття. У перших книгах Біблії стверджується як рівність між чоловіком і жінкою, так і підпорядкована роль дружини (див. Вих. 21:15, 17, 28-31; Чис. 5:19-20, 29; 6:2; 30:1 – 16) [11, с. 39 ].

Хоча християнський шлюб має на увазі взаємну любов і підпорядкування між віруючим подружжям (Еф. 5:21), чотири новозавітних тексти ясно покладають на дружину обов’язок підкорятися своєму чоловіку (1 Пет. 3:1; Еф. 5:22; Кол. 3:18; Тит. 2:5). Таке добровільне підпорядкування одного іншому, рівному йому, є проявом любові до Бога і виразом бажання слідувати Його задуму, відкритому в Його Слові. Під цим ніколи не мається на увазі приниження чи будь-яке применшення рівності дружини чоловікові. Швидше, навпаки, на чоловіка покладається обов’язок жертовно любити свою дружину, як Христос полюбив церкву (Еф. 5:25), і служити в якості керівника та захисника [5, с. 183].

Зокрема, як чоловікам та батькам дана першорядна відповідальність у керівництві своїми дітьми (Еф. 6:4; Кол. 3:21; 1 Тим. 3:4-5), дружини і матері також покликані бути «господарні» (Тит. 2: 5), тобто, управляти домашнім господарством. Домівка і діти мають бути головним пріоритетом дружини.

Досліджуючи Біблійні тексти, ми бачимо, що у всіх сферах буття людини Господь встановлює гармонійний порядок слухняності та підпорядкованості, який побудований на відповідній, Богом встановленої ієрархії покірності і верховенства у всіх сферах: «бо Бог не є Богом безладу, але миру» (1 Кор. 14:33). Це – фундаментальний Божий порядок і Боже встановлення. Його виконання приносить благословення, а невиконання призводить до труднощів і нещастя.

Так, у духовному світі – Христос кориться Богові Отцю (1Кор. 11:3), а Бог Батько все підкорив і підпорядкував Богу-Синові (Еф. 1:17-22), а після воскресіння праведних Син передасть Царство Отцю (1 Кор. 15: 22-28). У церковному устрої – Церква слухняна Христу як голові Церкви (Еф. 5:23, 24; Еф. 1:22; 1Kop. 12:27). В церкві – молодші коряться пастирям і служителям (1Пет. 5:5). Між людьми – підпорядкування один одному в любові та смиренні (Фил. 2:3; Еф. 5:21). У державному устрої – всі повинні підкорятися владі, начальникам та правителям (1Пет. 2:13-20; Рим. 13:1-7; Еф. 6:5-7; Мт. 22:21; Тит. 3:1; 1Тим. 2:1-3); у відносинах чоловіка і дружини – дружина кориться чоловіку (1Пет. 3:1; 1Kop. 11:3; Еф. 5:22-24; Кол. 3:18; Тит. 2:4, 5); У відносинах батьків і дітей – діти слухняні батькам, молодші-старшим (Еф. 6:1-3; Кол. 3:20; Пр. 23:22).

Життя в шлюбі влаштоване так, що без взаємного виконання своїх обов’язків весь механізм сімейного щастя не працює. Іоанн Златоуст підкреслює, що не може бути любові і злагоди між подружжям, якщо кожен вимагає любові і відданості від іншого, а сам не ревнує про виконання своїх обов’язків. У своїх бесідах на 1-е Послання до Коринтян і на Послання до Ефесян він пише: «Хоча інші не виконують того, що слід, ми повинні виконувати те, що слід виконати нам … Такий шлюб від Христа, шлюб духовний. Отже, нехай дружина не чекає наперед чесноти від чоловіка, щоб потім уже показати йому свою, тому що це буде поганою справою; рівним чином, і чоловік нехай не чекає чесноти від дружини перш, щоб потім уже піклуватися про неї, тому що і з його боку це не буде вже чеснотою, і кожен, як я сказав, нехай наперед виконує свої обов’язки». [12]

Таким чином, можна виділити основні якості дружини, виходячи з Божого призначення в шлюбі і з тих обов’язків і відповідальності її, які відображені в Писанні: бути слухняною чоловікові (1Пет.3:1; Ефес.5:22, 24, 33; Кол.3:18; Тит.2:5), бути помічницею чоловікові (Бут.2:18; Пр.14:1; 1Сам.25:23, 24, 28, 31; Гал.6:3), бути вірною та доброчесною дружиною (1Тим. 3:11; Пр.12:4; 31:10; 31:29; 1Тим.2:9,10; 1Пет.3:2). Гармонійні стосунки в сім’ї будуть досягнуті тоді, коли кожен член сім’ї (і чоловік, і дружина, і діти) буде з радістю прагнути виконувати свої обов’язки, створювати умови для процвітання здібностей інших, бути поблажливими до недоліків іншого і цінувати один одного, як найдосконаліший дар від Господа. У цих відносинах у творенні світу, домашнього затишку і тепла велика роль дружини.

У книзі Приповістей мудрий Соломон так лаконічно і яскраво визначив цю роль берегині домашнього вогнища: «Мудра жінка будує свій дім, а безумна своєю рукою руйнує його» (Пр.14:1); «Жінка чеснотна корона для чоловіка свого, а засоромлююча мов та гниль в його костях»; (Пр.12:4); «Жінка чеснотна осягує слави, і пильні багатства здобудуть» (Пр.11:16). Апостол Павло розглядає дружину як важливий критерій оцінки чоловіка в Божих очах, вона є слава свого чоловіка (1Кор.11:7).

Дружина в шлюбі може бути або натхненням (Пр.31:25), або смутком (Пр.19:13); давати крила чоловікові, або бути гирею на ногах; бути помічницею, або противницею на всіх шляхах; бути невидимим захистом і бальзамом для рани, або пролом в домашній фортеці і стрілою для ран. Вона може стати тією, яка зупиняє гріх, або ініціатором гріха; бути пахощами в будинку, або важкою атмосферою; бути славою чоловіка, або бути ганьбою і слабкістю. [19, с. 867,883] Дружина як прикраса вінця Божого творіння відіграє найважливішу роль в шлюбі, і її вплив на щастя такий же, як і чоловіка.

Шлюб – це спільнота, де ніхто не може бути щасливий поодинці, а тільки у взаємному доповненні. Лінда Деллоу у своїй книзі «Созидающее партнерство» визначила основні сфери, де дружина може доповнювати свого чоловіка, володіючи суто жіночими якостями, якими нагородив її Господь. Якщо чоловік несе відповідальність, то дружина не дає розгубити багатство цієї відповідальності; там, де чоловік дивиться далеко і широко, дружина – глибоко і прямо; доповнення упевненості чоловіка – дружина здогадлива та інтуїтивно чутлива; чоловік формує звичаї, а дружина їх оберігає і збагачує красою; чоловік багатий силою, а дружина – ніжністю і лагідністю; чоловік – це філософія, а жінка – це поезія; чоловік – надійність, а дружина – тепло і затишок [13, с. 11-23]. Кожен може серцем і розумом прийняти глибоку істину, що «дружина, що боїться Господа, гідна хвали» (Пр. 31:30) і що «хто знайшов добру дружину, знайшов той добро, і милість отримав від Господа» (Пр. 18:23).

Біблія також вчить про те, що старання дружини-християнки в родині повинні бути спрямовані на те, щоб: чоловіки були підкорені Господу «без слова добрим поводженням дружин» (1 Пет. 3:1); створювати умови, за яких «невіруючий чоловік освячується вірною дружиною» (1 Кор. 7:14); прагнути до чистоти серця, до зростання в любові і вести життя, «як то личить жінкам, що присвячуються на побожність» (1 Тим. 2:10); прагнути бути подібною до Церкви, «не мати плями чи вади» (Еф. 5:27), зберігати вірність своєму чоловікові і надавати йому допомогу на всіх життєвих шляхах.

Жінка, названа чеснотною дружиною, про яку розповідається в 31 Приповісті Соломона – повна здібностей і ресурсів. У Святому Письмі позитивна дружина – це поважна особа з сильним характером. У тих випадках, коли Біблія надає першість чоловікові, це робиться для блага жінки, щоб вона могла уникнути напруженої боротьби і суворих умов, від яких чоловік повинен захищати її. І саме біблійні чеснотні жінки далеко не слабкі. Вони – творчі, винахідливі, навіть агресивні, якщо це торкається захисту їх сімей, і в той же час жіночні. Біблійна жінка перебуває в шлюбі з чоловіком, але не тому, що не в змозі вижити сама. Для неї є великим благословенням вибирати собі супутника життя на підставі його характеру, а не забезпеченості. Якщо жінка вибирає чоловіка, ґрунтуючись тільки на його здатності забезпечувати сім’ю, вона може вибрати людину, матеріально забезпечену, але «духовного жебрака» Чеснотна жінка вибирає чоловіка, який досягає успіху сам і в той же час не боїться її успіхів [10 с. 238-239].

Втім, ідеальними дружинами не народжуються, ними готуються стати в процесі всього життя до шлюбу і стають в процесі вдосконалення у шлюбі. Тому шлюб є дивним створенням, а сім’я – чудовим місцем, де люди вчаться бути щасливими і досягають повноти щастя. Шлюб – це школа любові, а час навчання в ній – усе життя. Про роль жінки як дружини, висловлювалися багато великих особистостей. Так, відомий вислів «За спиною великих мужів завжди стояли не менш великі дружини» став крилатою фразою усіх часів. Поет У. Уїтмен (1819-1892), сказав, що «чоловік великий на землі і в століттях, але кожна йота його величі виросла з жінки» [6, с. 697]. Апостол Павло більш глибоко висловив взаємозалежність і взаємодоповнення чоловіка і дружини: «Одначе в Господі ані чоловік без жінки, ані жінка без чоловіка. Бо як жінка від чоловіка, так і чоловік через жінку; а все від Бога (1Кор.11:11,12).

Висновки: Покликання жінки як дружини за Святим Письмом, означає бути не тільки помічницею чоловіка, а навчитися творчо підходити до своєї ролі, бути будівником, творчим партнером. Обравши покликання дружини і матері (або опинившись у цій ролі), жінка повинна навчитися досягати успіху в усіх аспектах життя сім’ї, докладаючи для цього не менше зусиль, ніж до досягнення успіху якогось великого підприємництва, якби вона була його керівником. Професіоналізм в усіх сферах сімейного життя – ось у чому полягає суть будівничого, творчого партнерства.

Список використанних джерел та літератури

1. Библейская энциклопедия Брокгауза. Фриц Ринекер. Герхард Майер. Пер. с нем., CVP, 1999, с. 106.
2. Библейская энциклопедия в 4-х вып. – Вып. 1 Архимадрита Никифор а Изд. второе, Корнталь, «Свет на Востоке». 1989. – 902 с.
3. Біблія або Книги святого письма старого й нового заповіту. Із мови давньоєврейської та грецької на українську наново перекладена. Українське Біблійне товариство, – 1993.
4. Боєчко В. Шлюб з небес. – Львів, Місія милосердя “ Добрий самарянин”,
5. Брюс Литтл. Модель супружества для стабильного общества / Брюс Литтл.// Семья, образование и образ жизни. – Человек и христианское мировоззрение: Альманах, выпуск №6. – Симферополь, – 2001. – С. 181-184
6. Ворохов Э. Энциклопедия афоризмов (мысль в слове). — М.: ООО «Фирма «Из­дательство ACT», 2000 — 720 с.
7. Гудінг Д., Леннокс Дж. Людина та її світогляд: для чого ми живемо і яке наше місце у світі / Перекл. з рос. зі звіркою з англ.оригіналом під заг.ред.М.А.Жукалюка. – Київ. УБТ, 2007 Т.1, – 416 с.
8. Даль В.И. Толковый словарь живого великорусского языка, в 4 т.т. Т. 4 – СПб.: ТОО «Динамит», 1998, с. 173.
9. Дж. Е. Адаме. Брак, развод и повторный брак. Казань, «Ключ», 1999, с. 15.
10. Джейкс Т.Д. Женщина, ее возлюбленный и ее Господь: Пер. с англ. К. Кузова. – К.: Светлая звезда, 2005. – 288 с.
11. Джон Мак-Артур. Различны по замыслу. СПб. – Киев: Христианское библейское братство св. апостола Павла, 2007. – 264 с.
12. Иоанн Златоуст. Творения святого отца нашего Иоанна Златоуста, СПб., 1902, Бес. 20 на Еф. Т. II, с. 149; Бес. 26 на Жор, т. 10, с. 236, 237.
13. Линда Диллоу. Созидающее партнерство. Луцк: «Христианская жизнь», 1986, – 206 с.
14. Ожегов С.И. словарь русского языка: 70000 слов / Под ред. Н.Ю. Шведовой. – 22-е изд., стер.- М.: Рус. Яз., 1990.- 921 с.
15. Осборн Д. Верующая Женщина. — К., 2000. — 290с.
16. Полный православный богословский энциклопедический словарь, т. 1, М.: «Возрождение», 1992, С. 396, 397.
17. Советский энциклопедический словарь./Гл. ред. A.M. Прохоров – 4-е изд. – М.: Сов. энциклопедия, 1986, с. 165, 194.
18. Строк А. Мужчины и женщины равные, но разные.-Спб.:”Шандал”,2002.-164с.
19. Тематическая Библия с комментариями./Пер. с англ. А.А.Коломийца, Н.С. Лещинской, Г.В. Савицкой; под общ ред. B.C. Немцева. Изд. 2-е, испр. – Мн.: «Библейская Лига» в РБ, 1999, – 1776 с., ил.

В статье проводится анализ текстов Священного Писания, которые освещают тему материнства и ключевые стороны жизни женщины-матери, а также раскрываются основные аспекты реализации материнства в современном обществе.

Постановка проблеми. На початок третього тисячоліття від Різдва Христового на нашій землі живуть понад 6 млрд. чоловік. І кожна людина колись була зачата, була народжена і була немовлям. Поява на світ нової людини – це сама очікувана і природна подія, але в той же час – одне з найбільших чудес у Всесвіті. Сам по собі союз двох люблячих сердець в шлюбі – це благословення Боже і таємниця, але діти в шлюбі – це і додаткове щастя, і таємниця таємниць, і найбільше чудо, коли на світ з’являється нова душа, нове життя [10, с. 639]. Згідно запису в першій книзі Біблії Буття, створення жінки не було випадковістю або помилкою. Це продуманий Богом план. Жінка була створена в повній відповідності до чоловіка: фізичному, розумовому, емоційному і духовному. Оцінюючи своє творіння, Бог оцінив жінку: «І побачив Бог усе, що вчинив. І ото, вельми добре воно!…» (Бут.1:31). З перших розділів Святого Письма зазначається особливість призначення жінки та вагомість її ролі.

Аналіз останніх досліджень. Спроби осмислити роль та призначення жінки як матері робились ще в часи античності, зокрема, найвизначнішими філософами стародавньої Греції Платоном та Аристотелем. До цієї теми звертались філософи та богослови Середньовіччя, доби Відродження, Нового часу. Серед них в першу чергу можна назвати іудейських мудреців: Раші, Рамбам, Маймонід, Отців Церкви: Ігнатій Антиохійський, Іриній, Амвросій, Августин та інші. Досить докладний огляд літератури по темі призначення жінки як матері є в роботах В. Боєчка, К. Войтили, подружжя теологів Стромбек Р. та Стромбек Б., Нємцова В.С. та ін. Гендерний аспект, та тлумачення християнськими церквами поліфункційності жінки, та реалізації сенсу її буття частково висвітлюються також в працях теологів, богословів та християнських психологів та соціологів різних конфесій.

Мета та завдання. Метою роботи є осмислення призначення жінки, як матері в християнстві через призму Святого Письма та виявлення змін і тенденцій у ставленні християнства до материнства як у процесі історії часів Старого та Нового Заповіту, так і на сучасному етапі суспільного розвитку. Нашим завданням є проведення аналізу текстів Святого Письма, які висвітлюють тему материнства і ключові сторони буття жінки-матері, та сформулювати основні аспекти реалізації материнства.

З моменту створення шлюбу Бог дає повеління про дітонародження; Більше того – виданий наказ наповнювати землю (Бут.1:27, 28). Біблія ясно вчить, що діти – це нагорода від Господа (Пс. 127:3-5; 127:1-4). І цієї нагороди Господь не позбавив людину навіть після гріхопадіння (Бут.3:16) [10, с. 642]

Мати дає життя і тому займає почесне місце як у звичайних умовах людського існування, так і в історії спасіння. Згідно Божому плану, жінці дарована здатність приносити життя в цей світ. Про цю особливу роль жінки записано в книзі Буття (3:20)

Материнство перш за все пов’язане з дітонародженням, яке є дивовижним проявом Божої довіри і любові до людей, за допомогою яких Господь дає чоловікові і дружині частково відчути себе творцями і вихователями. Але єдиним істинним життєдавцем є Бог, який дає життя дітям через батьків [10, с. 639]. Створення людини, народження людини і населення людьми всієї планети Землі – це найбільша таємниця, про яку говорять прості і глибокі слова Біблії: «І створив Господь Бог людину з пороху земного. І дихання життя вдихнув у ніздрі її, і стала людина живою душею» (Бут.2:7); «… Бог на Свій образ людину створив, на образ Божий її Він створив, як чоловіка та жінку створив їх. І поблагословив їх Бог, і сказав Бог до них: Плодіться й розмножуйтеся, і наповнюйте землю, оволодійте нею, і пануйте над морськими рибами, і над птаством небесним, і над кожним плазуючим живим на землі!» (Бут.1:27,28); «І назвав Адам ім’я своїй жінці: Єва, бо вона була мати всього живого» (Бут.3:20); «І пізнав Адам Єву, жінку свою, і вона завагітніла, і породила Каїна, і сказала: Набула чоловіка від Господа. А далі вона породила брата йому Авеля» (Бут.4:1,2). Послідовність процесу наповнення землі простежується до кінця книги Буття (4:25; 5:3,4; 6:5,7,8; 7:6,7; 9:1,18,19). Ставши матір’ю, жінка тріумфує. Єва голосно радіє народженню своєї першої дитини: «Придбала я людину від Ягве» (Бут. 4.1), і це тріумфування увічнене ім’ям Каїна (від евр. канах «придбаний»). Подібно до цього, ім’я «Ісаак» нагадує сміх Сарри з приводу цього народження (21:6), а «Йосип» – надію Рахілі мати ще дитину (30:24). Своїм материнством жінка не тільки входить в історію життя, вона також викликає у свого чоловіка міцнішу прихильність (Бут. 29.34). Нарешті, в десяти заповідях сповіщається, що вона, як і батько, повинна почитатися своїми дітьми (Вих. 20:12): провина відносно кожного з них карається в рівній мірі (Вих. 21:17; Лев 20:9; Повтор. 21.18-21) [11, с. 723].У свою чергу, книги мудрості, наполягають на тому, що кожен зобов’язаний почитати свою матір (Пр. 19:26; 20:20; 23:22; Сір. 3:1-16), додаючи, що треба слухати її і слідувати її заповітам (Пр.1.8).

На сторінках Біблії описується як радість материнства, так і розпач і біль безпліддя. І сама можливість народження дітей, і народжені діти – це безцінні Божі подарунки і нагорода для людини, про що говориться в псалмах Давида (127:3-5). Книга Буття розповідає про те, як це покликання здійснюється, незважаючи на найнесприятливіші обставини. Так наприклад, Сарра вдається до хитрощів (16:1-4), дочки Лота – до кровозмішення (19:30-38), Рахіль – до загрози: «Дай мені синів! А коли ні, то я вмираю!», кричить вона своєму чоловікові, але Яків відповідає , що він не може стати на місце Бога (30:1,2). Насправді, тільки Бог, який вклав у серце жінки імперативне бажання материнства, може розкрити або закрити утробу матері: тільки Він може перемогти безпліддя [11, с. 722]. Так, Сарра народила Ісака у віці 90 років, та Анна, яка вимолила у Бога сина, котрий став священиком і суддею народу Ізраїлю. (1:2-2:5).

В Ізраїльському та Іудейському царствах особливе положення належало, очевидно, матері царя: тільки вона користувалася, на відміну від дружини, особливою шаною з боку царюючого государя. Її називали «Великою Госпожею», як Вірсавію (1 Цар 15:13; 2:19) або матір царя Аса (2Хр. 15.16) або Гофолію (2 Хр.11:1) [11, с. 723]. Треба зауважити, що в історичних книгах Старого Заповіту, особливо в книгах: пророка Самуїла, Царів, та Хроніках можна побачити, як поряд з іменами царів стоять імена їх матерів. Цей звичай може пролити світло на роль материнства в перспективі царського месіанства; тут слід вказати і на роль матері Ісуса, виражену в християнському благочесті найменуванням «Владичиця».

Материнство – одне з найвищих та найвідповідальніших призначень жінки, адже, подарувати дитині життя, значить, відрікаючись від себе, зійти в глибини мук, щоб дати можливість жити ще одній людській особистості. Важливо відзначити, що Адам дав своїй дружині ім’я Єва, ще до того, як чоловік і жінка були вигнані з Едему. З єврейської «Єва» звучить як «хавва» і має значення «дає життя». Як вже згадувалося раніше, її здатність народжувати дітей, її роль як тієї, що дає життя була частиною Божого початкового плану, а ні в якому разі не результатом гріхопадіння.

Наслідки гріхопадіння для Єви, згадані в Буття (3:16), відрізнялися від тих, що дісталися на долю Адамову. Було передречено, що перейми жінки при народженні дитини будуть болісні: «…помножуючи, помножу терпіння твої та болі вагітности твоєї. Ти в муках родитимеш діти…». Тут українським словом «родитимеш» переведено єврейське слово, що позначає весь процес від зачаття до появи дитини, тобто в нього включений вся велика праця, яку мусить нести сама мати. Але милостивий Господь з’єднав зі скорботою і радість, і велику втіху, так що після народження забуваються всі страждання, і радість народження заступає їх (Ів.16:21).

Іоан Золотоуст пише про матерів, що «після того, як народять та зможуть насолодитися радістю за свої страждання, знову, як би забувши все, що було, віддаються дітонародженню: так влаштував Бог для безперервного збереження людей. Надія майбутнього добра завжди полегшує перенесення справжніх утисків « [7, с. 232]. За своєю сутністю жінка створена давати життя. Вона від початку наділена здатністю приймати чоловіче насіння і відтворювати свій рід. Це – дивовижна здатність. Бог довірив жінці вкрай важливий обов’язок у цьому світі.

Апостол Павло в своєму листі до Тита також Святе Письмо заохочує до материнства (1Тим.5:14). Писання говорить також, що народження дітей – це одна з форм доброчесного самовираження жінок, відновленого після гріхопадіння Єви, і оновлення жінок у високому званні помічниці, створеної за образом і подобою Божою. Звичайно ж, Апостол Павло не мав тут на увазі, що завдяки народженню на світ дітей жінка знаходить вічне спасіння. Адже це повністю суперечило б всьому Писанню (Ів. 3:3; Лк. 13:1-5; Рим. 3:28; Еф. 2:8, 9).

Дехто вважає, що натиск, який чиниться на тіло жінки під час пологів, був би смертельним для чоловіка. Цей феномен дає нове розуміння на значення вірша: «Прославляю Тебе, що я дивно утворений! Дивні діла Твої, і душа моя відає вельми про це!» (Пс.139:14). Бог створив жінку з екстраординарними здібностями – здатною завагітніти, виносити дитину певний термін і принести в світ нове життя. Таким чином, один із аспектів ролі жінки в дорученні панувати (Бут.1:26,28) полягає в тому, що вона повинна зачинати, виношувати і давати нове життя, яке приймає в себе [9, с. 162].

Отже, дітонародження закладено Богом в природі людини від моменту її творіння. Згодом, ми можемо спостерігати, як жадали всі благочестиві дружини Ізраїлю бути матерями, щоб втілити Перше пророцтво про Христа як «насіння жінки» (Бут. 3:15), яке буде вражати диявола і розтрощить його! Кожна з них покладала надію бути виконавицею дивного Божого пророцтва! (Іс.7:14).

Вагітність жінки та народження дітей в шлюбі на сторінках Святого Письма сприймається як дар Божий, як нагорода. В той же час, безпліддя вважалося ганьбою, та приносило почуття неповноцінності та розчарування. Біблія також зазначає, що у народженні людини беруть участь троє: чоловік, дружина і Господь (Бут.4:1; Пс.139:13), який і вдихає в нову людину дихання життя і робить душею живою [2, с. 128]. Бог, активно і творчо залучений в розвиток людського життя, особисто піклується про дитину у момент його зачаття; Його турбота про утробний плід перетворюється на план для життя цієї дитини [2, с. 904]. З цієї причини Бог розглядає аборт як вбивство людини [2, с. 128].

Вигодувати дитину і виховати її в любові – ще одне покликання жінки, яке є невід’ємною частиною материнства. Це велика і не легка робота. Одна жінка, одна сім’я, але діти з цієї сім’ї можуть дивовижним чином вплинути на світові події. У руках кожної жінки можливість змінити світ, прикрасити його або зруйнувати. Можна було б привести безліч прикладів, підтверджуючих справедливість виразу: «Рука, що гойдає колиску, може сколихнути весь світ …» [6, с. 344] Життя доводить справедливість цього виразу. Одним із чисельних позитивних прикладів материнства Старого Заповіту є Анна, яка була звичайною «хатньою господаркою», початковий етап сімейного життя якої був дуже гірким (1Сам. 1:9-27). Будучи безплідною, зі своїм смутком вона звернулася в молитві безпосередньо до Бога. Саме страждання та відчуття безвихідності змусили її переоцінити життєві цінності, замислитися над сенсом і метою життя. Вірогідно, до відчайдушного бажання стати матір’ю її закликав інстинкт. Але окрім задоволення біологічної потреби материнства, Анна зрозуміла, що головною метою материнства є щось глобальніше [5, с. 73-79]. Її народ переживав затяжний період морального, духовного і політичного хаосу. Священики в храмі, які повинні були вчити народ жити згідно з моральними принципами Божого Закону, розбудовуючи успішне і процвітаюче суспільство, самі користувалися своїм високим положенням тільки для того, щоб задовольнити свою пожадливість і дати волю низовинним бажанням. Народивши сина Самуїла, ім’я якого означає «випрошений у Бога», Анна залишилася вірною своїм обіцянкам присвятити його на служіння Богу, та своєму народові. Таким чином Самуїл став керівником свого народу при утворенні нового політичного інституту та упорядкованого суспільства Ізраїлю.

Однак, самим найбільшим із чудових проявів величі материнства, яке перевернуло увесь людський світ – це народження Немовляти Христа. Через жінку, Діву Марію, був народжений у плоті людини Господь Ісус Христос, був здійснений неперевершений акт народження Спасителя для всього людства (Євр.2:10-18). Благочестива Діва Марія, яка стала Матір’ю Сина Божого, в особі Своїй прославила всіх жінок-матерів і проявила велич материнства. Іоанн Златоуст такими словами звеличує шлюб, жінку і материнство: «Ти говориш: дружина вигнала мене з раю; але дружина ж і звела тебе на небо» [8, с. 32]. Ім’я Пречистої Діви Марії у всі століття для християнина було образом тієї жінки, яка народила Месію, обіцяного ще старозаповітніми пророками. Всі чотири євангелісти дуже коротко, стисло переповідають найважливіші події її життя. Щодо родоводу Марії, то він сягає Адама і Єви, першої жінки у світі, якій Бог дав обітницю, що «насінням жінки» є Господь Ісус Христос, який «тілом був із насіння Давидового, і обов’явився Сином Божим у силі за духом святості через воскресіння мертвих» (Рим.1:2-4). Бог сам вибирає матір Свого Сина. Нею стає Марія, донька Йоакима з роду Давидового.

Ісус ріс, став хлопчиком, потім змужнів, виховуючись в доброті, покірності і злагоді (Лук.2:51,52). Кращого початку життя і бути не може. Один відомий професор одного разу заявив: «Я хочу подякувати Бога за хороші манери і ділові навики, які я успадкував від моїх батьків для щоденного ділового життя». Одна людина сказала, «хороша мати варта сотні вчителів». Таким чином, для Ісуса роки дитинства проходили під материнською опікою, в колі доброї сім’ї [1, с. 535].

В Біблії зазначається ще одна важлива деталь, яка торкається сфери материнства: покликання ніколи не означає володіння чимось. Батьками стають не для того, щоб мати дітей, а радше для того, щоб дати дітям можливість вийти у світ. У Книзі Буття знаходимо перші звернені до батьків слова: «покине чоловік батька і матір» (Бут.2:24) та згодом, на сторінках Нового Заповіту (Мар.10:7; Еф.5:31). «Бути матір’ю, означає не тільки народжувати дитину, приводити її на світ, але й передавати дитину світові. Привести на світ – не одноразовий, відносно короткотривалий акт. Це довгий і складний процес. Щоб народити дитину, слід спочатку прийняти її, тобто дати можливість розвинутися настільки, щоб могти жити самостійно. Тільки мати може дати такий шанс маленькій безпорадній істоті [4, с. 56].

Висновок. Відтак, кожна мати відповідальна за те, щоб підготувавши свою дитину до дорослого життя, відпустити, дати можливість піти від неї. Піти — не означає покинути, погордити, забути. Це радше стати самостійним настільки, щоб жити на власну відповідальність і мати змогу бра­ти на себе відповідальність за інших. Батьків покидають не через не­любов до них, а для виконання нових завдань (Пр.23:22; Вих. 20:12; Лев.19:3) [4, с. 57]. Материнство, диво народження дітей – особливий, дивовижний дар від Господа, який наближає жінку ближче всього до Творця і дає їй можливість найгостріше відчути і пізнати відповідальність і глибину переживань за народжене дитя. Адже турбота про дітей, прояв радості материнства, любов до всього, що пов’язано з народженням і вихованням дітей, додає жінці особливу внутрішню красу і привабність.

Список використаних джерел та літератури

1. Баркли Ньюман, Филипп Стайн. Комментарии к Евангелию от Матфея. Пособие для переводчиков Священного Писания. Пер. с англ. — М.: РБО, 1998, 628 с.
2. Библия с комментариями. Полноценная жизнь. // 2 изд., “Life Publishers International”, USA.: 2004, – 2090 с.
3. Біблія або Книги Святого Письма Старого й Нового Заповіту. Із мови давньоєврейської та грецької на українську наново перекладена. Українське Біблійне товариство, – 1993.
4. Браун-Ґалковська Марія. Домашня психологія: Подружжя, діти, родина/ Пер. з польськ. Городенчук З. – Львів: Свічадо, 2000. – 176 с.
5. Гудинг Д., Леннокс Дж. Библия и нравственное воспитание. – Duncanville, USA: The Myrtlefield Trust Newtownards, 1999. – 351с.
6. Душенко К. В. Словарь современных цитат: 5200 цитат и выражений ХХ и ХХІ вв., их источники, авторі, датировка / К.В. Душенко. – 4-е изд., испр. и доп. – М.: Єксмо, 2006. – 832 с.
7. Иоанн Златоуст, свт. Иже во святых отца нашего Иоанна Златоустого архиепископа Константинопольского избранные творения: Беседы на Евангелие от Иоанна Богослова. Т. 1. – М.: Изд. отд. Моск. Патриархата, 1993. – 463 с. [страницы в издании как продолжение]
8. Иоанн Златоуст. О христианском браке и об обязанностях мужа и жены. Учение Св. Иоанна Златоуста. Репринтное издание 1905 г, Москва, 1990.
9. Майлс Монро. Понимание предназначения и силы женщины. Книга для женщин и мужчин, которые их любят. – К.: “Фарес”, 2003. – 254 с.
10. Немцев В. С. Союз любви / В.С. Немцев. – 3-е изд., испр. и доп. – Мн.: «Церковь Пробуждение», 2004. – 896 с: ил.
11. Словарь библейского богословия / Под ред. Ксавье Леон-Дюфура. Брюссель, 1990. – 1287 с.