Науковий керівник: доктор філософських наук, професор Кралюк П.М.

В статье рассматривается одна из основных разрушительных сил личности и общества – аборт. Раскрываются беспрекословные аргументы против абортов как с правовой и медицинской точки зрения, так и сквозь призму библейской заповеди «не убивай».

Ключові слова: аборт, штучний аборт, вагітність, біблійна заповідь «не вбивай», смерть, життя, вбивство.

Постановка проблеми. Як би сприйняли звістку люди, що кожного дня гинуло місто із стотисячною кількістю жителів? Був би щоденний траур, про це б кожного дня писали б в газетах, передавали б по телебаченню і розглядали б як найбільшу катастрофу усіх часів, а можливо і кінець світу. Але саме так відбувається з абортами, коли холоднокровно кожного дня у світі мовчазливо побивається в середньому 100 000 ненароджених, маленьких і беззахисних людей, з яких могли б вирости лікарі, вчені, робітники, майбутні матері та батьки. Ведеться узаконена війна, втрати в якій все менш і менш хвилюють людство. І якщо сьогодні люди проявляють велику турботу про збереження рідкісних рослин і тварин, борються за заборону полювання на морських котиків, але в той же час виступають за дозвіл абортів, то в їхній системі цінностей далеко не все в порядку.

Люди шоковані вчинком, коли, наприклад, мати і батько вбивають свого сина-школяра тільки за для того, щоб не витрачати гроші на його харчування, одяг і мати більше місця в квартирі. Але при аборті батьки здійснюють те ж саме, тому що і тут, і там вбивається дитина.

Аналіз останніх досліджень. Проблема аборту розглядається в праці Джона Уайатта «На грани жизни и смерти», в якій піднімаються сучасні проблеми охорони здоров’я в світлі християнської етики [14]; Джон Стотт у своєму дослідженні «Новые проблемы современных христиан» доводить, що проблеми аборту і евтаназії торкаються християнських доктрин як про людину, так і про сутність самого Бога [13]. Еліо Сгречча та Віктор Тамбоне в підручнику «Біоетика» торкаються всіх рівнів повсякденної біоетичної практики, зокрема проблеми і наслідків аборту [12]. Моральні, правові та медичні аспекти штучного переривання вагітності досліджують також

Турчина И., Инькова А.Н., Шеховцова Н., Нємцов В.С. та ін.

Мати Тереза так сказала про аборти: «Найбільший руйнівник світу сьогодні – це аборт, тому що це війна проти дітей, невинних дитей, вбивство самою матір’ю» [9] Вона говорила, що «аборти – основна причина знищення світу в сьогоднішньому світі і переконана в цьому. Якщо мати може вбити свою власну дитину, що ж може тоді утримати вас і мене від вбивства один одного? Тільки Той, хто створив життя, має право узяти його. Ні в кого іншого такого права немає; ні в матері, ні в батька, ні у лікаря, ні в однієї установи, ні в одній конференції, ні в одного уряду» [ 9]

Метою і завданням статті є показати, що проблема аборту є однією з основних руйнівних сил особистості і суспільства. Завдання – розглянути проблему аборту у світлі біблійної заповіді «не вбивай», проаналізувати етичні, моральні, правові та медичні аспекти штучного переривання вагітностей, та дослідити відношення християнських церков та пошуку шляхів протидії абортам в Україні.

За минулі десятиліття аборти стали масовим явищем, при цьому медична наука далеко просунулася у вивченні стадій внутрішньоутробного розвитку людини. Парадокс у тому, що чим більше людство дізнається про природу людини, тим більше наукове знання підводить об’єктивного дослідника до прийняття традиційних моральних цінностей. Так, з точки зору сучасної ембріології, з моменту запліднення людський ембріон – жива людська істота, відмінна від своїх батьків, яка належить до роду Homo sapiens, має свій власний унікальний генетичний код, динамічно розвивається, послідовно розкриваючи потенціал, закладений в нього природою. Тоді постає питання, чи може ембріон називатися людиною? [12, с. 159,160].

Очевидно, що зароджене нове життя – це людина, яка має в очах Бога неперевершену цінність. На відміну від людей світу цього, які по-різному рахують час появи життя (від 14-го дня з моменту зачаття, коли ембріон впроваджується в стінку матки, до декількох тижнів), християни і багато лікарів вважають, що життя зароджується в момент запліднення [15, с. 532]. Тільки Бог може давати і відбирати життя. Але сьогодні гріховний світ намагається взяти на себе функції Бога.

За визначенням Ожегова С.І. аборт – це передчасне переривання. [10, с. 23]. За матеріалами з Вікіпедії — вільної енциклопедії, «або́рт (лат. abortus — викидень, від aborior — померти перед народженням) — припинення життя зачатої, але ще не народженої дитини, внаслідок якого настає переривання вагітності, і видалення її з матки до того, як дитина зможе жити самостійно (до 22 тижнів). Народження дитини після цього терміну називається передчасними пологами. Аборт може бути мимовільним (викидень) і медичним (пряме втручання — хірургічне чи медикаментозне). Медичний аборт за своєю суттю є дитино вбивством, і тому у багатьох релігіях світу вважається смертним гріхом» [1].

Медики відзначають, що майже у всіх жінок, які перенесли мимовільні аборти, вже були явні чи приховані ознаки порушення дітородної функції, а вагітність виявила ці дефекти. Тому до материнства треба готуватися заздалегідь, приділяти належну увагу правильному моральному, психічному і фізичному розвитку дівчаток, а також дівчат, дбайливо ставитися до свого тіла і до здоров’я [7, с. 81]. Цей вид переривання вагітності ми розглядати не будемо, а лише відзначимо, що жінці необхідно прийняти всі заходи для збереження новозародженого життя.

У подальшому, ми будемо говорити про штучний аборт, використовуючи слово «аборт» як передчасне, навмисне переривання вагітності за згодою жінки. Такий аборт є проблемою моральною, а не медичною.

Е.Сгречч та В.Тамбоне у своїй праці «Біоетика» вважають, що трагічну тему штучного аборту можна розглядати з різних точок зору. До цієї теми можна підійти в історичному плані, з позицій соціології, з точки зору права цивільного чи кримінального, богословсько-моральної та канонічної позиції. Є також культурний аспект, бо поза сумнівом, що допущення або легалізація аборту вважається в деяких культурах або субкультурах вибором цивілізованого рівня життя, у той час як для інших, навпаки, це є одним з найбільш тривожних ознак культури смерті [12, с. 53]. Особливу увагу автори підручника звертають на те, що не можна ігнорувати той факт, що феномен аборту, підпільного чи ні, є об’єктом вивчення також і психології: психологія цікавиться мотивами, які підштовхують до вибору життя або смерті, і, крім того, в змозі оцінити психологічні наслідки, які можуть виникнути у жінки, що зробила штучний аборт [12, с. 153].

Джон Уайатт у своїй книзі «На грани жизни и сметри» розглядає трагічність аборту в історичному плані і з’ясовує, серед яких народів в давнину, у Середньовіччі і в більш недавні часи був поширений аборт. Як ставилася до нього тодішня пануюча мораль і якими були причини зростання числа абортів або їх зменшення. Він вважає, що аборт – це наслідок морального падіння любого суспільства [14, с. 157]. .

На перший погляд аборт (навмисне переривання вагітності, що приводить до загибелі плоду) принципово відрізняється від дітовбивства (навмисного вбивства новонародженого). Але з історичної та етичної точок зору вони відносяться до однієї категорії.

Так, аналізуючи систему цінностей в історичному контексті, Дж. Уайатт прийшов до висновку, що незважаючи навіть на заборону чи переслідування абортів з боку закону чи влади, аборти поширювалися і були масовим явищем там, де, по-перше, «в суспільстві переважала думка, що людське життя не має внутрішньої цінності і отримується тільки після народження. Плід і новонароджений не володіли спочатку притаманним їм правом на життя. По-друге, вважалося, що цінність життя полягає насамперед у її корисності, частково для батьків дитини, але ще важливіше – для держави. На здоровий плід і немовля, дивилися як на майбутнього селянина, солдата або матір, за умови, що дитина сприймалася оточенням як корисний член суспільства, потенційно здатний принести відповідну користь». Нездатність принести користь позбавляла життя дитини всякої цінності. По-третє, «була поширеною думка, що здорове і гармонійне тіло не тільки необхідно для виживання, але і є найважливішою складовою людської гідності. У культурі, які схиляються перед «мужністю», інваліди, слабкі і хворі розглядалися як неповноцінні люди» [14, с. 161]. Треба зауважити, що така система цінностей була притаманна ідеології фашизму, геноциду, масовим вбивствам в Камбоджі, та ін.

У суперечці про аборти, головне питання – це життя. Справа навіть не в тому, як визначити, що таке життя і коли вона починається, – життя є життя і до нього не можна підходити легковажно. Суспільство, на їх думку, повинно почитати життя, як народженої так і ненародженої людини, як святиню.

Коли ж починається людське життя? З точки зору науки біологічне життя починається з моменту зачаття, коли яйцеклітина з’єднується зі спермою. Але чи можна вважати скупчення біологічних клітин початком життя людини? Деякі біологи вважають, що зачаття, дійсно, знаменує початок людського життя, оскільки запліднене яйце являє собою певну і унікальну генетичну одиницю. Зародок є людиною тому, що володіє всіма потенціалами людини. Якщо зародок зачатий двома людьми, тоді і він – людина. Ця точка зору є одним з головних пунктів аргументу проти абортів і висувається християнськими церквами та іншими супротивниками абортів.

Причина, по якій більшість християнських богословів відкидають аборт, викладена Філіпом Хьюс в книзі: «Християнська етика в світському суспільстві». Він зауважує, що «у всій Біблії немає припущення, що аборт може бути правом вибору вагітних жінок; більш того, поняття аборту настільки чужде біблійній перспективі, що воно навіть не згадується». Хьюс повідомляє про страхітливі зростанні числа абортів у всьому світі, а також про легалізацію і схвалення такої практики урядами багатьої країн [11, с. 143]. Далі він називає головну причину неприйнятність аборту для християнина: «Навіть якщо питання, чи вважати ненародженого ембріона життєздатною людиною, буде позиція обговорюватися до другого пришестя, беззаперечним залишається той факт, що це життя людини, не тваринного, життя створеного за образом її Творця [11, с. 144].

Більшість християн відкидають аборт як засіб контролю над народжуваністю. Писання пояснює, що ще ненародженій дитині, навіть на ранніх стадіях ембріонального розвитку, властиві відмінні людські характеристики, такі як почуття болю, на що вказують ультразвукові дослідження. Етична і моральна сторона цієї процедури знову і знову піднімається жінками, що витерпіли психологічну та душевну травму через постійно переслідування спогадів з пережитого.

Святе Письмо стверджує, що Бог розглядає зародок в утробі матері як творіння рук Своїх і часто наділяє його духовними благословеннями перш, ніж він або вона приходить у світ. Автор псалмів оспівує Творця: «Ти вчинив нирки мої, і виткав мене в утробі матері моєї. … Не сховались від Тебе кістки мої, коли я творимо був в таємниці, утворюємо був у глибинах землі. Зародка бачили очі Твої” «і кості мої не сховались від Тебе, бо я вчинений був в укритті, я витканий був у глибинах землі! Мого зародка бачили очі Твої» ( Пс. 139:13, 15, 16). Пророк Єремія записує Боже послання до нього такими словами: «Ще поки тебе вформував в утробі матерній, Я пізнав був тебе, і ще поки ти вийшов із нутра, тебе посвятив, дав тебе за пророка народам!» (Єр.1:5).

В Євангелії від Луки (1:41) є чудова сцена, в якій Марія вітає Єлисавету, що знаходилася на шостому місяці вагітності: «Коли ж Єлисавета зачула Маріїн привіт, затріпотала дитина в утробі її. І Єлисавета наповнилась Духом Святим» (Лук.1:41). Звичайно, про Івана Христителя, дитинку, яка затріпотіла, було передбачено заздалегідь, що він «наповниться Духом Святим ще з утроби своєї матері» (Лук.1:15).

Таким чином, Бог активно і творчо залучений до розвитку людського життя. Він особисто піклується про дитину в момент її зачаття, Його турбота про утробний плід перетворюється в план для життя цієї дитини. Саме з цієї причини Бог розглядає аборт як вбивство людини [3, с. 904].

В книзі Вихід (21:22-23) ми бачимо, що крім захисту живих людей Бог вимагав захисту ще ненароджених дітей. Вираз “та вона скине” означає передчасні пологи через шкоду, нанесену вагітній жінці. У цьому випадку винний повинен був заплатити викуп. Якщо матері або дитині було завдано серйозної шкоди, винні повинні були відповідати за законом. Треба зауважити, якщо мати або дитина вмирали, то винний вважався вбивцею і повинен був заплатити життям (Вих..21:23). Іншими словами, ненароджена дитина вважався живою людською істотою і її смерть розглядалася як вбивство [3, с. 128].

Доречі, в Законі Мойсея це єдиний випадок, при якому випадкове вбивство карається смертю (пор. Повтор. 19:4-10). Принцип ясний – Бог шукає спосіб захистити тих. хто не в змозі захистити себе сам (тобто ненароджену дитину).

Так, у народженні людини беруть участь троє: чоловік, дружина і Господь (Бут.4:1; Пс.139:13), який і вдихає в нову людину дихання життя і робить душею живою Бог активно і творчо залучений в розвиток людського життя. Він особисто піклується про дитину у момент її зачаття; Його турбота про утробний плід перетворюється на план для життя цієї дитини [3, с. 904]. З цієї причини Бог розглядає аборт як вбивство людини [3, с. 128]

Згідно з біблійним світоглядом ні одна людина не повинна заробляти право називатися особистістю або право на шанобливе ставлення. Моральна цінність людини закладена в ній самій і грунтується на біблійному вченні про створення, Божої турботи про нас і викуплення. У свою чергу, біблійна етика, що описує, як нам слід ставитися один до одного, бере свої витоки з біблійної антропології, вчення про улаштування людини. [14, с. 188]

Мати Тереза говорила: «Я переконана, що в глибині ваших сердець ви знаєте, що ненароджена дитина – це людська істота, полюблена Богом так само, як ви або я; Як же може хто-небудь, знаючи про це, свідомо знищувати це життя? Я жахаюся при думці про тих людей, які, убивши свою совість, можуть схвалювати здійснення аборту. Коли ми помремо, то з’явимося лицем до лиця перед Богом, Автором життя. Хто розрахується з Богом за ті мільйони дітей, яким не дали шансу жити, випробовувати любов і дарувати її іншим?» [8]

Згідно неофіційній статистики ВГО «долЯ» за роки незалежності в Україні було зроблено 30 млн абортів. Такі вражаючі показники демонструє лише Україна. Офіційна статистика здійсненних абортів в Україні також жахлива: у 1990 році було зроблено 1 млн 19 тис. абортів, у 1992 – 902 тис. абортів; у 1995 – 740 тис. абортів; у 2000 – 434 тис. абортів; у 2001 – 370 тис. абортів; у 2002 – 346 тис. абортів; у 2003 – 316 тис, абортів; у 2004 – 289 тис. абортів; у 2005 – 264 тис. абортів; у 2006 – 230 тис. абортів. «І це тільки враховуючи заклади Міністерства охорони здоров’я України, а скільки ще абортів зроблено у приватних клініках! Сьогодні в Україні щоденно робиться понад 700 абортів!», – зазначають у Всеукраїнській громадській організації «долЯ» [5].

Україна стоїть на межі демографічної катастрофи: за роки незалежності з 52 мільйонів українців залишилося лише 46 мільйонів, а якщо не враховувати те населення, що виїхало на заробітки за кордон, то в Україні насправді проживає трохи більше 36 мільйонів осіб.

«Вже через 5 років в Україні емігрантів з Азії, Близького Сходу, Африки може бути більше, ніж етнічних українців. Вже сьогодні Україна потерпає без достатньої кількості робочої сили – заводи не мають молодої зміни, вищі навчальні заклади скоро будуть битися за кожного абітурієнта. Демографічна криза настільки гостра, що її масштаби загрожують українській державності», – зазначають у ВГО «долЯ» [5].

«12 травня цього року у МОЗ України відбулося засідання Громадської ради з питань співпраці з Всеукраїнською Радою Церков і релігійних організацій. Учасники засідання обговорили проблематику зменшення практики абортів в Україні. Представники Церков, релігійних організацій та медичної спільноти погодились із базовою позицією , що аборт – не є нормою суспільного життя та не повинен бути засобом регулювання народжуваності в Україні. В цьому контексті Громадська рада при МОЗ впритул наблизилась до вирішення організаційних питань проведення у Києві симпозіуму «За життя!» у рамках IV Міжнародного конгресу з біоетики. Цей науково-практичний форум у вересні цього року збере провідних фахівців України та інших країн для пошуку шляхів протидії абортам в Україні, аналізуючи при цьому етичні, моральні, правові та медичні аспекти штучного переривання вагітностей [6].

У Біблії є вражаючі слова які Господь говорить до Каїна: «Що ти зробив? Голос крови брата твого взиває до Мене з землі» (Бут.4:10). Кров безневинних дітей, як і кров Авеля, взиває до неба. Не тільки у майбутньому житті, але і в земному житті вбивці отримують відплату. Забруднена совість позбавляє людину найголовнішого – духовного світу і духовної радості.

Висновки. Аборт – це основна руйнівна сила як особистості, так і суспільства. Вбивство дитини батьками зазвичай переходить і продовжується в етичному постійному вбивстві ними один одного. Згідно з біблійним світоглядом ні одна людина не повинна заробляти право називатися особистістю або право на шанобливе ставлення. Узаконюючи аборт, закон узаконив волаюче беззаконня – убивати. Тому важливо зараз відреагувати на ті речі, які відбуваються у нашому суспільстві. Допомогти молодому поколінню не втратити щасливе майбутнє, показавши альтернативу тим нормам, що існують навколо. Повернути на належний рівень позицію здорового способу життя, перш за все, відновивши втрачені моральні і духовні цінності. Найкраще боротися із проблемою тоді, коли вона ще не виникла. І саме це є нашим найпершим завданням.

Список використаних джерел та літератури

1. Аборт. Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії [Электронний ресурс]. Режим доступу: //http://uk.wikipedia.org/wiki/Аборт
2. Біблія або Книги святого письма старого й нового заповіту. Із мови давньоєврейської та грецької на українську наново перекладена. Українське Біблійне товариство, – 1993.
3. Библия с комментариями. Полноценная жизнь. // 2 изд., “Life Publishers International”, USA.: 2004, – 2090 с.
4. Биоэтика. Материал из Википедии — свободной энциклопедии [Электронный ресурс]. Режим доступа: http://ru.wikipedia.org/wiki/Биоэтика.
5. За роки незалежності в Україні було зроблено 30 млн абортів, – статистика ВГО «долЯ» [Электронний ресурс]. Режим доступу: http://zik.com.ua/ua/news/2008/04/09/132770
6. Інститут Релігійної Свободи / Новини / Україна / Представники Церков та МОЗ вивчали досвід популяризації морального та здорового способу життя засобами соціальної реклами / Режим доступу: http://www.irs.in.ua/index.php?option=com_content&view=article&id=659%3A1&catid=34%3Aua&Itemid=61&lang=uk
7. Лепаж К., Пажес. Ф. Женщина. Большая медицинская энциклопедия /Пер. с фр. Дакулова и др.: Художник А. Басалыга. — Мн.: «ИнтерДайджест», Смо­ленск: ТОО «Эхо», 1999. — 480 с.
8. Мать Тереза Калькуттская: Не убивайте зачатых детей! [Электронный ресурс]. Режим доступа: http://www.noabort.net/node/99
9. Мать Тереза. Рубрика: «Великие души» / Мать Тереза: малоизвестные факты [Электронный ресурс]. Режим доступа: //http://selfire.com/2008/09/1670/
10. Ожегов С.И. словарь русского языка: 70000 слов / Под ред. Н.Ю. Шведоваой. – 22-е изд., стер.- М.: Рус. Яз., 1990.- 921 с.
11. Пирс Бартон. Этика служителя. Лайф Паблишерс Интернейшнл, Минск: “Белпринт”, 2000. – 296 с.
12. Сгречча Э., Тамбоне В. Биоэтика. Учебник / Пер. с итал., М.: ББИ св. Апостола Андрея, 2002. – 413 с.
13. Стотт Джон. Новые проблемы современных христиан: Пер. с англ. – Черкассы: “Смирна”, 2004. – 610 с.
14. Уайатт Дж. На грани жизни и смерти: Проблемы соврем. здравоохранения в свете христиан. этики: по материалам леций, прочит. в Ин-те соврем. христианства в Лондоне / Пер. с англ. А.В. Врокопенко; Под общ. ред. А.В. Прокопенко, О.А. Щелочкова. – СПб.? Мирт, 2003. – 362 с.
15. Энциклопедия молодой семьи / Белорус. Сов. Энциклопедия. — Редкол. Г.И. Герасимович и др. — 4-е изд., перераб. и доп. — Мн.: БелСЭ, 1990. — 711 с.

Метою і завданням статті є показати, що проблема аборту є однією з основних руйнівних сил особистості і суспільства. Завдання – розглянути проблему аборту у світлі біблійної заповіді «не вбивай», проаналізувати етичні, моральні, правові та медичні аспекти штучного переривання вагітностей, та дослідити відношення християнських церков та пошуку шляхів протидії абортам в Україні.

В статье подается информация об истории суицида, а также статистике этого явления в современном обществе; рассматриваются основные проблемы самоубийства, выясняются механизмы, причины и проявления суицидальных намерений, и исследуется проблема самоубийства в свете библейской заповеди «не убивай».

Науковий керівник: доктор філософських наук, професор Кралюк П.М.

Постановка проблеми. На сьогодні тема суїциду є надзвичайно актуальною. Вона активно обговорюється як спеціалістами, урядовцями, правоохоронцями, так і громадськістю. Але, на жаль, пересічний українець частіше засуджує самовбивцю, або сприймає його як психічно хворого, якому не допомогти, а людям чиї родичі здійснили суїцид, доводиться потерпати від невиправданих звинувачень та допитливих поглядів оточуючих.

З прогресом наук про людину і суспільство стало зрозумілим, що із саморуйнацією неможливо боротися лише релігійними чи карними санкціями. Суїцид не можна просто засуджувати – його потрібно зрозуміти і попередити.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Проблема суїциду у наукових дослідженнях розглядалася Е.Дюркгеймом, який пояснював суїцид виключно соціальними причинами; З.Фрейд визначає самогубство як наслідок переваги підсвідомого потягу до смерті; К.Менінгер виділяє три основні складові суїцидальної поведінки: бажання вбити, бажання померти, бажання бути вбитим [10]; К.Юнг вказує на несвідоме прагнення людини до метафоричного повернення у материнське лоно; Карен Хорні вважає, що культура, релігія, політика та інші суспільні сили викривлюють розвиток особистості дитини і суїцид може проявитись внаслідок невідповідності інтроспективного ідеалізованого образу реальності. Гаррі-Стек Саллівен стверджує, що суїцидогенною є тривога внаслідок значного дистанціювання між «Я-ідеальним» та «Я-реальним», «Я-хорошим» і «Я-поганим». Е. Шнейдман центральним чинником самогубства називає нестерпний психічний біль [10]. А. Амбрумова вказує, що суїцидальна поведінка є наслідком соціально-психологічної дезадаптації особистості в умовах переживання мікросоціального конфлікту [5]. Продуктивними для розробки поставленої проблеми є результати і висновки сучасних дослідників: В.Єфремової, О.Лісової, В.Москальця. Серед вітчизняних науковців цією проблематикою займалися Тімченко О. В., Амбрумова А. Г., Шестопалова Л. Ф., Соловйова В.С., Бердяєв Н. О., Кондрашенко В. Т. та інші [1; 4; 6; 7; 10].

Мета і завдання дослідження. У цій роботі ми спробуємо дослідити проблему суїциду в історичному та культурному ракурсі та статистику цього явища. Важливо також з’ясувати головні механізми, причини та прояви суїцидальних намірів, та розглянути проблему самогубства в світлі біблійної заповіді «не вбивай». Переосмислення права на життя як священного й найдорогоціннішого права кожної людини – основне завдання дослідження.

Суїцид (лат. sui – себе і caedere – вбивати) – це навмисне позбавлення себе життя, крайній прояв аутоагресивної поведінки, породженої негативною самооцінкою та спрямовану на завдання шкоди своєму соматичному або психічному здоров’ю [8].

Історикам не вдалося встановити, коли людина звершила перше самогубство. Але, так чи інакше, самогубство існувало в кожній культурі. Воно зазвичай вважалося поганою смертю. Проте в деяких культурах в голод допускалося позбавлятися від слабких, калік або дряхлих членів племені. Наприклад, у вестготів існувала «скеля предків», з якої старих людей зіштовхували вниз.

У Стародавній Греції спосіб самогубства міг вибрати той, хто був засуджений законом до страти, і Сократ, який випив отруту, не став винятком. Самогубство, вчинене без дозволу влади, суворо засуджувалося. Піфагор і піфагорійці вважали, що самогубство вносить сильний дисонанс у всесвіт, повний гармонії. Аристотель говорив, що смерть приходить в урочну годину, а самогубство є проявом боягузтва і малодушності, навіть якщо вона рятує від бідності, нерозділеного кохання, душевної або тілесної недуги. Платон говорив, що розум дається людині, щоб мати мужність пройти по життю, повного смутку і страждань. У Ізраїльському Талмуді спроба самогубства розглядалася як злочин, підлягала осуду і покаранню [1].

Найбільші зміни у відношенні до цього питання відбулися з приходом християнства, яке проголосило, що безсмертною душею може розпоряджатися тільки той, хто її дав, тобто Всевишній. Церква повела активний наступ на самогубство, як явище. З 563 року християнська церква виступила проти самовбивць, відмовивши їм у похованні і відспівуванні. Через сто років від церкви відлучали не тільки самогубців, але й родичів тих, хто залишався в живих після спроби самогубства.

У Європі почалася справжня війна проти самогубців: у Данії було заборонено виносити тіло самогубці через двері – виносили через вікно; в законах Людовіка Святого Французького (XIII) майно самогубця конфіскувалося. Так само чинили і в Росії. У новий час, у 1777 р. Девід Юм зважився опублікувати роботу про самогубство і вона відразу ж потрапила до списку заборонених книг [10].

Поступово ставлення до самогубців змінювалося – в своїй більшості їх вважали психічно хворими людьми. Пізніше стали скасовувати закони, кримінально каратаючи самовбивць. Першою це зробила Франція. За англійським законам у разі невдалого самогубства, держава доводила розпочату справу до кінця, а кримінальним злочином суїцид перестали вважати у Великобританії не так давно – 1961 році.

На перший погляд, часто ставлення до самогубців було досить жорстоким. Однак можливо, це і зберігало у свідомості населення планети особливу цінність людського життя.

Є підстави вважати, що у християнстві однозначне ставлення до суїциду сформувалося не відразу. Першим з отців церкви його публічно засудив Блаженний Августин у ІУст. Інший відомий поборник християнства Фома Аквінський писав, що самогубство – це великий гріх стосовно себе, суспільства і Бога; це гріх стосовно своєї душі, тому-що вона позбавляється можливості покаятися [1]. У Біблії найбільш чітко щодо самогубства висловлюється апостол Павло: «Хіба ви не знаєте, що ви храм Божий… Якщо хтось розорить його, того покарає Бог, бо храм Божий святий, а цей храм – ви» (1Кор.3:16,17). Видатний російський мислитель Микола Бердяєв у психологічному етюді «Про самогубство» зазначає: «Можна співчувати самогубцеві, але не можна співчувати самогубству». Він вважав, що самогубство за своєю природою є запереченням трьох найвищих християнських чеснот – Віри, Надії та Любові. Самогубець втратив віру і в Бога, і в людей. Він втратив надію. І підкорився тузі, зневірі – а це найбільший гріх. Він не має любові, бо не думає про ближніх [10].

Проблема самогубства ніколи не була другорядною у філософській думці, адже від її вирішення багато в чому залежала відповідь на такі важливі питання, як сенс життя, свобода вибору між бути чи не бути, прояв свободи особи взагалі.

Думку античних філософів підсумовує Пліній: «З усіх благ, що ними природа обдарувала людину, жодне не є таким прекрасним як несподівана смерть, однак абсолютно найкраща річ – те, що кожен може вчинити її сам».

Можемо згадати й думки двох російських філософів XX ст. – В.Соловйова і М.Бердяєва. Для В.Соловйова самогубці – егоїсти, які не хочуть підкоритися Богові [10] . М.Бердяєв говорить ще категоричніше: самогубство йде від сатани і за своєю природою заперечує три вищі чесноти – віру, надію і любов; до того ж, «вбиваючи себе, людина наносить рану світові як цілості, заважає здійсненню Царства Божого» [10].

У сучасному світі щорічно закінчують своє життя самогубством більше 1 млн. чоловік. Серед них – 280 тис. китайців, 30 тис. американців; 25 тис. японців, 20 тис. французів; 51 тис. росіян. На думку соціологів, офіційна статистика самогубств значно відрізняється від реальних цифр (за різними оцінками їх в 2 – 4 рази більше). Число скоєних чоловіками самогубств в 4 рази більше, ніж жінками.

Всесвітня організація охорони здоров’я (ВООЗ) за показниками суїциду поділяє всі країни на три групи:

низький рівень самогубств (до 10 на 100 тис. населення): у Греції, Італії, Гватемалі – 0,5 чол., В Албанії – 1,4 чол., У Вірменії – 2,3 чол., В Єгипті найнижчий рівень – 0, 03 чол.

середній рівень самогубств (від 10 до 20 на 100 тис. населення) в Австралії і США.

високий рівень самогубств (понад 20 на 100 тис. населення): у Латвії – 42,5, в Литві – 42,1, в Естонії – 3 8,2, в Угорщині – 35,9, Росія – 39,7, Україна давно займає міцну позицію в третій групі з показниками на 2009 рік 29,2.

Кількість суїцидів в Україні – на одному рівні з числом ДТП. Самогубство займає третє місце після смертності від серцево-судинних і онкологічних захворювань. За даними Головного управління статистики, в минулому році в Україні покінчили з життям біля 12 тисяч людей.

За останнє десятиріччя кількість самогубств виросло в три рази. На думку судових експертів, причиною більшості так званих «смертей від нещасного випадку»: передозування лікарських препаратів, автомобільні аварії, падіння з висоти і т. д., насправді є суїцид. 60% всіх самогубств відбувається навесні і влітку, саме тоді, коли помітний контраст між яскравим розквітом природи та тьмяність внутрішнього стану.

Вважається, що хворобою самовбивць є депресія – до 70% депресивних хворих виявляють суїцидні тенденції, а 15% з них здійснюють самогубства. Час, коли відбуваються самогубства: перша половина дня – 23%; друга половина – 44%; ніч – 24%. Основні причини самогубств у всіх вікових групах: душевні хвороби, домашні засмучення, грошові втрати, страх перед покаранням, пристрасті, всякого роду залежності, фізичні хвороби і т. д.

За статистикою, люди, що перебувають у шлюбі, кінчають життя самогубством значно рідше, високий рівень самогубств серед демобілізованих офіцерів, молодих солдатів і т. д. Найвищий показник самогубств (на 100 тис. населення): психічно хворі (міське населення) – 95,2 чол.; хронічні алкоголіки – 91 чол.; наркомани -178 чол.; інваліди – 110 чол. Соціологи єдині в тому, що 60% самогубців – залежні від алкоголю.

Кількість самогубств не залежить від рівня життя, так як одна з найрозвиненіших і найбагатших країн Європи – Швеція – протягом 10 років є одним з лідерів за кількістю суїцидів. Люди з високим рівнем освіти менш схильні до суїциду. Найнебезпечніша група. Люди з неповною середньою освітою. Дослідження соціологів свідчать, що у 6% наклали на себе руки де один з батьків був самогубцем; 12% здійснюють суїцидну спробу не пізніше ніж через два роки повторюють її і досягають бажаного; 20% від загальної кількості всіх самогубств здійснюють діти і підлітки, тобто 5114 дітей, юнаків та дівчат скоїли цей страшний незворотний крок – і це тільки враховані випадки. У 92% випадків самогубства скоювали діти з неблагополучних сімей.

З початку XIX століття спостерігається постійне і рівномірне зростання числа самогубств у всіх країнах світу. Одною з основних причин суїциду, вважають проблему, яка полягає у сильному бажанні людини досягти високої мети у житті і коли ця мета виявляється не досяжною і через це людина приходить у велике розчарування [1].

Депресія – це ще одна загальна причина, що приводить до суїциду. Поки, що не дуже багато зроблено у вивченні питання гніву і його впливу на суїцид, проте, це є один із дуже важливих факторів: «Особа, що підпадає ризику суїциду накопичує в собі почуття гніву подібно до людей, що збирають марки. Через те, що вона не б’ється з іншими (у крайньому випадку вона чекає до цього моменту за декілька днів до спроби вчинити самогубство), звершують цю боротьбу – бій з самим собою» [6].

Оточення в якому зростала людина, теж відіграє надзвичайно важливу роль в переборенні суїцидних тенденцій і настроїв. Серед студентів учбових закладів, що розмірковували або робили спробу суїциду переважно були ті, хто пережив розлучення, розділення, або повторний шлюб батьків. Загальною характеристикою є руйнівне оточення хаотичної сім’ї.

Тиск на успіх у навчанні з боку батьків чи викладачів, а також розчарування у любові – все це відіграє певну роль у суїцидальній поведінці серед студентів. «Більш як 90% студентів, що намагалися покінчити життя самогубством зазнали невдачі в навчанні чи у праці. Проте, найбільш загальна проблема була пов’язана з труднощами стосунків романтичної любові» [4].

Нестача соціальної підтримки є ще одним поясненням високого рівня суїциду серед студентства. Саме соціальна підтримка, що допомагає формувати міцний інститут сім’ї, друзі, співпрацівники, сусіди та члени церкви, «сприяють оздоровленню психіки і стають огорожею від психологічного стресу» [4].

Вищевказана статистика свідчить про зростаючу тенденції «загнаності» і самотності дітей та підлітків, які не можуть подолати випробування і розібратися в навколишній обставинах.

Людина – вінець творіння, поставлена берегти, обробляти, і захоплюватися навколишнім світом. Погляди дітей треба звертати на навколишній світ та світ, підкреслюючи, що всі негаразди: бідність, багатство, відсутність плеєра, комп’ютера, машини, люблять або не люблять його і т. д. – ніщо в порівнянні з життям. Життя – найбільший і дорогоцінний дар. Тому, зіткнувшись з життєвими труднощами, не потрібно впадати у відчай і губити себе. Велике не горе, а великий страх перед ним. В страху діти забувають, що немає безвихідних ситуацій, і що відчай більш оманливий, ніж надія.

Християнські церкви самогубство вважають моральним злом. Бог так високо цінує людське життя, що для його охорони дав окрему заповідь – «Не вбивай». Це є Божий наказ, який міститься в Святому Письмі (Вих. 20, 13; Повт. 5; 17), у Декалозі – самому серці Завіту, укладеному між Богом і вибраним народом. Бог проголошує себе абсолютним Господарем життя людини, створеної на Його образ і подобу (пор. Бут. 1, 26-28). З цього видно, що людина не має права забирати своє життя, бо воно їй не належить. Творець дав людині життя у користування, але не дав права розпоряджатися ним будь-як. Епоха «перших християн» практично не знає самогубства (Новий Завіт дає, як приклад, дві долі: зневіреного отримати прощення за свою зраду Іуди самогубця і подолання відчай триразового зречення від Христа апостола Петра). Російський філософ В. С. Соловйов дав чудову за своїм проникненням в суть проблеми інтерпретацію гріха зневіри (відчаю) у «Трьох розмовах» (див. «Розмова друга») [10].

Святий Отець Іван-Павло II в енцикліці Evangelium vitae писав: «Самогубство завжди є такою ж мірою морально неприпустимим, як і вбивство», а також: «Заповідь «не убий» має виразно негативний зміст, бо визначає межу, яку ніколи не можна переступати» [3]. А апостол Павло каже: «Не вбивай» … і всякі інші заповіді містяться у цьому слові: «Люби твого ближнього, як себе самого» (Рим. 13,9; пор. Гал. 5. 14).

Потрібно враховувати, що тіло людини є не її власністю, а власністю Бога (1 Кор. 6, 13). Наше тіло належить Богові не лише тому, що Він його сотворив, але й тому, що Христос відкупив його великою ціною, звершивши діло спасіння (1 Кор. 6, 19). Ми не маємо права завдавати шкоди своєму тілу, яке належить Богові і яке є оселею нашої душі, Ним створеної. Дочасне тіло людини – це храм Святого Духа (1 Кор. 6, 19; 3, 16-17): «Хіба не знаєте, що ви – храм Божий і, що Дух Божий у вас перебуває? Коли хтось зруйнує храм Божий, Бог зруйнує того, бо храм Божий – святий, а ним є ви».

Людина цілковито належить Богові: «Ніхто з нас не живе для себе самого і ніхто не вмирає для самого себе: бо коли ми живемо, для Господа живемо, і коли ми вмираємо, для Господа вмираємо. Отож, чи ми живемо, чи вмираємо, ми Господні» (Рим. 14:7-8). Вмерти для Бога означає пережити власну смерть як найвищий акт послуху Отцеві (пор. Флп. 2:8), погоджуючись прийняти її в годину, призначену й вибрану Тим, хто єдиний може знати, коли має закінчитися земна подорож людини. А жити для Господа Бога – це визнати, що страждання, хоча саме собою є злом і випробуванням, завжди може стати джерелом добра. Якщо страждання приймати для любові і з любові, то воно стає участю людини в муках розп’ятого Христа. Переживаючи у такий спосіб свої страждання, людина уподібнюється до Нього (пор. Флп. 3:10; 1 Пт. 2:21).

Висновки. Кожній людині належить право на свободу та самостійне визначення укладу власного існування, але самий факт життя об’єктивно не є вибором людини: бо так як ніхто з нас не вирішив увійти самостійно в це життя, але був до нього покликаний, так само ніхто не може його залишити, не почувши поклику до цього.

Висновки. Багато дослідників проблеми профілактики суїцидальної поведінки з сумом змушені констатувати, що в Україні, на сьогодні, не існує програм профілактики самогубств на рівні навчальних закладів. Тому існує негайна необхідність розробки ефективних заходів ранньої діагностики та превенції суїцидальної поведінки. Суїцид – надзвичайно складне явище. Разом з тим, розуміння і реагування на суїцидальну поведінку конкретної людини не потребує глибоких знань в області медицини чи психології. Потрібно лише проявити увагу до того, що людина говорить, серйозно це сприйняти, висловити підтримку або звернутися за відповідною допомогою. Багато людей гине у результаті суїциду лише тому, що їм не була запропонована допомога і підтримка. Будьмо уважними до тих, хто поряд з нами!

Список використаних джерел та літератури

1. Авдеев Д.А. В помощь страждущей душе: опыт врачебного душепопечителя [Электронный ресурс]. М., 2000. – 365 с. Режим доступа: http://glebkozlov.ru/lib/avdeev3/avdeev3/Main.htm
2. Біблія або Книги Святого Письма Старого й Нового Заповіту. Із мови давньоєврейської та грецької на українську наново перекладена. Українське Біблійне товариство, – 1993.
3. Іван Павло II, енцикліка Evangelium vitае,Ватикан 1995, С. 66.
4. Кондрашенко В. Т. Девиантное поведение у подростков: социально-психологические и психиатрические аспекты / В. Т. Кондрашенко. – Минск: Беларусь, 1988. – 342 с.
5. Концепция Суицидального Поведения А. Г. Амбрумовой [Электронный ресурс]. Режим доступа: http://www.naritsyn.ru/selfhelp/all/depr/suicid.htm
6. Меннингер К. Война з самим собой. – М.: ЭКСМО – Пресс, 2000.
7. Рассказов Н.Я., Ревыкина Т.Г. Суициды у психически здоровых людей? / Рассказов Н.Я., Ревыкина Т.Г. // Человек и христианское мировоззрение / Мировоззрение и образ жизни: что мы оставим нашим детям. Альманах выпуск 5. – Симферополь, – 2000. – С. 326-333
8. Суицид. Материал из Википедии — свободной энциклопедии [Электронный ресурс]. Режим доступа: http://ru.wikipedia.org/wiki/Суицид
9. Суицид. Статистика [Электронный ресурс]. Режим доступа: http://lossofsoul.com/DEATH/suicide/statistic.htm
10. Суицидология: Прошлое и настоящее: Проблема самоубийства в трудах философов, социологов, психотерапевтов и в художе­ственных текстах [Электронный ресурс]. – М.: «Когито-Центр», 2001.– 569 с. // Режим доступа: http://www.twirpx.com/file/75989/?rand=8870693
11. Человек и самоубивство [Электронный ресурс]. Режим доступа: http://lucky-angels.narod.ru/articles/suic/art2.htm
12. Чхартишвили Г. Писатель и самоубивство [Электронный ресурс] . – М., 2006. – 463 с. // Режим доступа: http://lib.aldebaran.ru/author/chhartishvili_grigorii/chhartishvili_grigorii_pisatel_i_samoubiistvo