Ключові слова: бюджетна децентралізація, місцевий бюджет, територіальна громада.

The article describe  the essence and peculiarities of budget decentralization after the changes to the legislation on December 28, 2014, and suggested possible ways of its improvement.

Key words: budget decentralization, local budget, local community.

В статье рассмотрены сущность и особенности бюджетной децентрализации после изменений в законодательство от 28 декабря 2014, а также предложены возможные направления ее улучшения.

 Ключевые слова: бюджетная децентрализация, местный бюджет, территориальная община.

Постановка проблеми. Починаючи з 1998 року, кожна новообрана влада обіцяла здійснити в країні бюджетну децентралізацію, яка б сприяла більшій фінансовій незалежності органів місцевого самоврядування та стимулювала розвиток територіальних громад. Проте право здійснення бюджетних видатків передавалось на місцевий рівень лише частково.

Враховуючи складну економічну, політичну, воєнну ситуацію, 28 грудня 2014 року було прийнято Закон України “Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин”. Цим самим було розпочато черговий етап бюджетної децентралізації.

Проте реформа не є завершеною, оскільки адміністративно-територіальний устрій України залишився ще радянського зразка, а система виконавчої влади і органів місцевого самоврядування створені на основі вертикальної системи прийняття рішень. Тобто місцеві органи влади у питанні формування і використання фондів грошових коштів не є незалежними від центральної влади.

Важлива роль також належить, умовам, за яких відбувається процес децентралізації, а саме тимчасовій окупації окремих територій та умов воєнної агресії, при яких процес бюджетної децентралізації можна розцінювати як один з методів налагодження відносин з тимчасово окупованими територіями.

Аналіз останніх досліджень та публікацій. Питання ефективності реалізації реформи бюджетної системи на центральному та місцевому рівнях досліджується у роботах таких вчених, як О.Д. Василик, К.В. Павлюк, Л.М. Бабич, І.О. Лютий, В.М. Опарін, В.М. Федосов. Проблема децентралізації бюджетних коштів та зміцнення фінансової бази органів місцевого самоврядування знайшла відображення у роботах О.П. Кириленко, Л.В. Лисяк, С.А. Буковинського.

Проте у працях перерахованих науковців та в дослідженнях інших вчених, присвячених подібній тематиці, не враховані зміни у процесі децентралізації після прийняття змін до законодавства від 28 грудня 2014 р. Саме тому обрана тема дослідження є особливо актуальною в плані аналізу можливих додаткових джерел фінансових ресурсів органів місцевого самоврядування, які є основою для здійснення бюджетних видатків.

 Мета і завдання дослідження. Метою даної статті є аналіз бюджетної децентралізації, як одного з методів реалізації державної бюджетної політики, на основі теоретичних і практичних аспектів обраної проблематики.

В процесі дослідження для досягнення поставленої мети виконано наступні завдання:

• з’ясувати сутність поняття бюджетної децентралізації;
• охарактеризувати особливості процесу бюджетної децентралізації після змін до законодавства від 28 грудня 2014 р.;
• запропонувати напрямки покращення процесу бюджетної децентралізації в Україні.

Виклад основного матеріалу. Під поняттям бюджетної децентралізації розуміють процес передачі повноважень (функцій, компетентності, відповідальності) від центральних органів влади до місцевих. Іншими словами, це є перерозподіл функцій і повноважень єдиної державної влади між відповідними органами державної влади з одного боку, і органами регіонального (місцевого) самоврядування з іншого боку[2, 56].

Тобто таким чином центральні органи влади намагаються перекласти частину власних функцій на органи місцевого самоврядування з метою кращого надання суспільних послуг на основі принципу субсидіарності. Центральні органи влади обмежуються лише виконанням загальнодержавних функцій, які не враховують особистих інтересів громадян, а лише інтереси суспільства, в той час як максимально враховувати інтереси громадян, які проживають на певній території і об’єднані у територіальні громади, повинні органи місцевого самоврядування на основі сформованих ними фондів фінансових ресурсів.

Проте бюджетна децентралізація не повинна бути виділенням додаткових субвенцій з збереженням фінансових схем на місцевому рівні, а вона має бути принципово новою системою міжбюджетних відносин з більшою фінансовою самостійністю і, відповідно, більшою відповідальністю органів місцевого самоврядування. Бюджетна децентралізація повинна передбачати не лише нові джерела надходжень до місцевих бюджетів, але і нові інструменти впливу місцевих громад на економічне зростання адміністративно-регіональної одиниці та на нарощення бази доходів [70].

Перед прийняттям Закону України “Про Державний бюджет на 2015 р.” було прийнято зміни до бюджетного кодексу в плані реформування міжбюджетних відносин в Україні. Зокрема це стосується зростання ресурсів місцевих бюджетів, які у 2015 р. планується збільшити на більш ніж 30 млрд. грн. Оскільки система забезпечує автономність прийняття місцевих бюджетів і децентралізацію, то у майбутньому такі зміни дадуть синергетичний ефект, і доходи місцевих бюджетів зростуть у два-три рази. Тобто у розпорядженні органів місцевого самоврядування буде достатній ресурс для вирішення питань розвитку громад.

Бюджетна децентралізація передбачатиме наступні шляхи надходжень до місцевих бюджетів:

• збільшення відрахування до держбюджету з рентної плати за користування надрами (крім нафти і природного газу) з 50% до 75%;
• передача до місцевих бюджетів акцизного податку від реалізації через роздрібні мережі пива, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, нафтопродуктів, біодизеля і скрапленого газу, надходжень від ліцензій на право експорту, імпорту та оптової торгівлі алкогольною та тютюновою продукцією;
• збільшення відсотку зарахування екологічного податку з 35 до 80%, при цьому 55% будуть направлятися в обласні бюджети, а 25% – до районних бюджетів і бюджетів міст обласного значення;
• розширення з 2015 року бази оподаткування податку на нерухомість шляхом включення до оподаткування комерційного (нежитлового) майна [5].

Проте таке розширення дохідної частини місцевих бюджетів має ряд недоліків. Так платниками рентної плати є лише активні легальні та офіційно зареєстровані користувачі надр, в той час як користувачі найбільш прибуткових природних ресурсів (бурштин) не платять нічого не лише до державного, але і до місцевих бюджетів. Легалізація такого виду діяльності дозволила б суттєво збільшити як місцеві бюджети територій видобутку, так і державний бюджет України. Першим кроком у цьому питанні можна вважати затвердження Верховною Радою України проекту Закону України “Про видобування та реалізацію бурштину”, де передбачена спрощена процедура отримання договору на оренду земельної ділянки і видобуток бурштину старательськими артілями,а також процедуру реалізації сировини на бурштиновій біржі [1].

Щодо екологічного податку, то ті регіони, де розташовані великі промислові підприємств, постійно отримують екологічний податок. Проте переважна більшість адміністративно-територіальних одиниць в Україні не має великих промислових підприємств, а отже вони не отримають нічого від зростання зарахування такого податку. Цікавим також є податок на нерухомість, оскільки витрати на його адміністрування будуть надзвичайно великими. Так для початку необхідно сформувати реєстр майбутніх платників з точним і повним переліком об’єктів власності. Тут варто відзначити справляння такого податку у сільській місцевості, де люди, по-перше, не звикли сплачувати податки, а, по-друге, – мають велику кількість приміщень, які теоретично можна віднести до нежитлового майна. Крім цього, несприятливим фактором у сплаті даного податку може бути зниження рівня доходів населення, які майже в повному обсязі використовуються на споживання і сплату комунальних платежів. Для сплати такого податку, навіть з розбивкою по місяцях, коштів може не знайтись.

Проте поряд з розширенням однієї дохідної частини місцевих бюджетів на 2015 р., інша дохідна частина буде надто скорочена. Це  стосується скорочення податку, який забезпечував найбільші прибутки – податку на доходи фізичних осіб. Втрати від зменшення надходжень від ПДФО можуть складати до 26 млрд. грн., а саме цей податок у 2014 році забезпечував 70,7% з усіх надходжень до місцевих бюджетів. Пропонується зменшити відрахування в громади до 60%, областям до – 15%, Києву – до 40%, а все інше хоче забирати державний бюджет (зараз міста отримують 75% податків з доходів фізичних осіб, а решту 25% отримує область, села та райони отримують 75% разом, Київ отримує найменше – 50%).

Тут в першу чергу постраждає саме бюджет міста Києва, оскільки податок сплачується за місцем роботи, а в столиці зосереджена найбільша кількість платників даного податку. Також планується, що 42,3 млрд. грн. у 2015 р. надійде до держбюджету від оподаткування фізичних осіб. Раніше цей головний бюджетоутворюючий податок для місцевих бюджетів повністю залишався на місцях. Лише  з бюджету Києва половина надходжень від податку з доходів фізичних осіб забиралась до держбюджету. Подібну практику планується поширити на всю територію країни. У Києва, щоправда, взагалі хочуть забирати 75% надходжень від цього податку [4].

Тому основними напрямками  покращення подальшої бюджетної децентралізації повинні бути:

• чіткий вплив місцевих органів влади на ставки як податкових, так і неподаткових надходжень, які формуються на відповідній адміністративно-територіальній одиниці (в такому разі у суб’єктів господарювання буде більше стимулів для сплати податків, на основі яких вони в майбутньому отримуватимуть якісні послуги);
• закріплення бюджетних послуг за тим рівнем влади, який є максимально наближеним до кінцевого споживача і який зможе постійно контролювати стан надання таких послуг;
• надання місцевим органам влади права виходу на національний фінансовий ринок з метою залучення додаткових фінансових ресурсів (проте тут необхідний жорсткий і постійний контроль за напрямками витрачання коштів);
• мінімальні витрати на адміністрування місцевих податків і зборів, основними платниками яких мають бути всі користувачі суспільних благ на конкретній території;
• відміна обов’язковості вилучення коштів з місцевих бюджетів у разі перевиконання дохідної частини. Таке перевиконання доцільніше спрямовувати на фінансування короткострокових програм розвитку або нагальних потреб території;
• незалежне прийняття місцевих бюджетів від державного бюджету без врахування обсягів трансфертів, обсяги яких мають визначатися виходячи з балансу доходів і видатків місцевих бюджетів для їх збалансування. Тобто спочатку необхідно затвердити місцевий бюджет з власними доходами і видатками, а потім компенсацію різниці необхідно закласти у державному бюджеті;
• посилення ролі територіальної громади у процесі здійснення бюджетних видатків (не лише здійснення видатків має забезпечуватися актуальними потребами громади, але і контроль за здійсненням таких видатків, у тому числі контроль за якістю послуг, на які спрямовані видатки) [3].

Висновки. Під поняттям бюджетної децентралізації в першу чергу розуміють процес передачі владних повноважень і функцій від центральних органів влади до місцевих з перекладанням на них частини функцій, які органи м місцевого самоврядування можуть виконувати відповідно до принципу субсидіарності. Питання бюджетної децентралізації є ключовим у діяльності Уряду, починаючи з 1998 р.

28 грудня 2014 р. було прийнято зміни до законодавства, відповідно до яких у 2015 р. розпочато новий етап бюджетної децентралізації. Так планується суттєво розширити доходну частину місцевих бюджетів за рахунок збільшення ставки відрахувань окремих податків, а також передачі частини податків виключно на місцевий рівень.

Проте поряд з розширенням однієї дохідної частини місцевих бюджетів, інша частина, яка раніше забезпечувала значні надходження, а саме податок на доходи фізичних осіб, буде значно скорочений, що може негативно позначитись не лише на виконанні доходної частини бюджету, але і реалізації місцевою владою покладених на неї функцій в результаті децентралізації.

Тому одними з основних напрямків покращення процесу бюджетної децентралізації можуть бути чіткий вплив місцевого самоврядування на формування податкових надходжень на конкретній території, вихід на національний фінансовий ринок, а також відміна обов’язкового вилучення коштів у разі перевиконання дохідної частини місцевого бюджету, оскільки в такому разі втрачаються всі стимули керівництва до економічного розвитку території і перетворення її на самостійну в фінансовому платі територію.

Література:

1. Постанова Верховної Ради України “Про прийняття за основу проекту Закону України про видобування та реалізацію бурштину” від 23.04.2015 № 357-VIII. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/357-19

2. Василик О. Д. Бюджетна система України / О. Д. Василик, К. В. Павлюк. – К.: Центр навчальної літератури, 2004. – 544 с.

3. Субботович Ю. Л. Бюджетна децентралізація та зміцнення фінансів органів місцевого самоврядування [Текст] / Ю. Л. Субботович // Вісник Київського національного університету ім.. Т. Шевченка [Текст], 2013. — № 13 — С. 44—46.

4. Стаття “ Хто виграє від підвищення тарифів”. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.epravda.com.ua/columns/2015/03/4/532133/

5. Стаття “Чи бути в Бюджеті-2015 децентралізації?”. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.slovoidilo.ua/articles/6675/2014-12-30/byt-li-v-byudzhete-2015-decentralizacii.html

6. Стаття “Яресько: бюджетна децентралізація – це не додаткові субвенції із збереженням “схем”. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.epravda.com.ua/news/2015/01/16/521924/

Ключові слова: боргова безпека, державний борг, дефіцит бюджету, індикатори боргової безпеки, оптимізація.

В статье рассмотрены современные особенности долговой безопасности Украины и предложены пути повышения уровня долговой безопасности Украины.

Ключевые слова: долговая безопасность, государственный долг, дефицит бюджета, индикаторы долговой безопасности, оптимизация.

The article describes the modern features of debt security in Ukraine and ways of increasing the level of debt security in Ukraine.

Key words: debts security, state debt, budget deficit, indicators of debt security, optimization.

Постановка проблеми. У сучасних умовах державний борг є невід’ємною складовою фінансової системи будь-якої країни світу. Проте  зростання обсягів світового валового боргу та платежів з його обслуговування створює значні проблеми не лише країнам-боржникам, але і світовій економіці в цілому.

Залучення державою коштів у вигляді кредиту може мати як позитивні, так і негативні наслідки. З одного боку, залучення додаткових коштів здійснює  вплив на економічне зростання та економічну активність, стимулюючи споживання або інвестиції у виробництво. Проте, з іншого боку, негативний вплив державного боргу проявляється у тому, що витрати на його обслуговування депресивно позначаються на економічному становищі в країні, оскільки  відбувається відплив ресурсів.

В Україні формування державного боргу почалося з моменту отримання нею незалежності. Однак, утворення державного боргу було більшою мірою хаотичним, безсистемним та проводилося без провадження раціональної боргової політики.

Зростання розміру державного боргу призводить до зниження рівня боргової безпеки держави та спричиняє низку негативних наслідків, серед яких варто виділити підвищення відсоткових ставок на ринку державних запозичень, зростання податкового навантаження на суб’єктів господарювання, зменшення споживчих витрат населення, відтік з країни коштів на обслуговування боргу, зниження міжнародного престижу країни.

На нашу думку, для зменшення обсягів та негативних наслідків боргового навантаження в країні та оптимізації використання залучених коштів уряд повинен, враховуючи показники та тенденції боргових зобов’язань держави, проводити раціональну боргову політику, суть якої має полягати у збалансуванні структури державних запозичень, зменшенні дефіциту державного бюджету, покращенні управління державним боргом.

Аналіз останніх досліджень та публікацій. Вивчення питань державного боргу, боргової політики а також боргової безпеки держави проведено у працях таких вітчизняних вчених, як Андрущенко В., Барановський І., Борзенко Н., Василик О., Мних А., Олійник О., Федосов В.,  Царук О., Юрій С.,  Ярошевич Н. та інші.

Проте, у працях перерахованих науковців та в дослідженнях інших вчених, присвячених подібній тематиці, не всі аспекти боргової безпеки є достатньо вивченими. Обрана тема дослідження є особливо актуальною у питаннях оптимізації боргової безпеки і зменшенні дефіциту бюджету як основного фактора впливу на здійснення державою як внутрішніх, так і зовнішніх запозичень.

Мета і завдання дослідження. Метою даної статті є аналіз боргової безпеки, як однієї з основних складових у системі фінансової безпеки країни, на основі теоретичних і практичних аспектів обраної проблематики.

В процесі дослідження для досягнення поставленої мети виконано наступні завдання:

–  з’ясовано сутність поняття боргової безпеки держави;

–  проаналізовано тенденції індикаторів боргової безпеки України протягом 2010-2012 рр.;

–  запропоновано способи зменшення дефіциту державного бюджету України а також шляхи оптимізації боргової безпеки.

Виклад основного матеріалу. Згідно чинного законодавства, під поняттям боргової безпеки розуміється такий рівень внутрішньої та зовнішньої заборгованості, який є достатнім для вирішення нагальних соціально-економічних проблем, що не загрожують втратою суверенності і руйнуванням вітчизняної фінансової системи [1].

У вузькому розумінні під даним терміном в економічній літературі більшість дослідників розуміє оптимальне співвідношення між зовнішнім і внутрішнім боргом з врахуванням загальної величини державного боргу і вартості обслуговування його складових [3, 34].

На нашу думку, під поняттям боргової безпеки слід розуміти певний рівень заборгованості (як перед внутрішніми, так і перед зовнішніми кредиторами), перевищення якого змушуватиме країну-позичальника знову залучати нові кредити для покриття попередніх зобов’язань.

Основними факторами, які впливають на рівень боргової безпеки України, на нашу думку, є:

–  загальний обсяг, динаміка і структура державного боргу (за джерелами запозичень, видами валют, умовами емісії, обслуговуванням боргових зобов’язань), а також строки його погашення;

–  стабільність параметрів монетарної політики, зокрема, стабільність валютного курсу;

–  рівень соціально-економічного розвитку;

–  політична і економічна стабільність в країні.

Аналіз боргової безпеки України протягом 2010-2012 рр. показував поступове погіршення показників стану боргової безпеки і їх наближення до нормативних значень (табл. 1) [2].

Таблиця 1

Показники індикаторів стану боргової безпеки України та їх відхилення від нормативних значень протягом 2010-2012 років

Найгіршою за період з 2010 р. до 2012 р. є ситуація з рівнем зовнішньої заборгованості на одну особу – при нормі 200 дол. США показник перевищував норматив на 559,2 дол. США (2010 р.), 621,8 дол. США (2011 р.) та на 650,23 дол. США (2012 р.), що пояснюється зростанням зовнішнього боргу та зменшенням чисельності населення України.

В загальному відбулося зростання всіх індикаторів, котрі пов’язані з зовнішнім боргом, оскільки останній за аналізований період виріс з 32,5 млрд. дол. США до 36,23 млрд. дол. США. Також зріс внутрішній борг України – з 18,7 млрд. дол. США до 25,4 млрд. дол. США, що пояснюється активною політикою держави щодо здійснення позик не лише на зовнішньому, але і на внутрішньому ринку. З цього приводу варто відзначити, що переважає зростання внутрішніх запозичень, оскільки на відміну від зовнішніх позик, які чутливі до змін валютного курсу, внутрішні запозичення здійснюються у національній валюті.

Проте, незважаючи на зростання боргу, індикатори відношення заборгованості до ВВП в цілому за аналізований період зменшились, що, на нашу думку, можна пояснити тим, що ВВП зростало більшими темпами, ніж рівень заборгованості.

Через активну політику здійснення запозичень спостерігалось негативне явище щодо зростання платежів з обслуговування боргу по відношенню до доходів державного бюджету, що пояснюється настанням періоду сплати по боргам попередніх періодів, а особливо 2008-2009 рр.

Для того, щоб кошти, залучені в борг, стали додатковим ресурсом подальшого економічного росту, необхідно ефективно використовувати запозичені кошти. Так, ефективне використання зовнішнього фінансування для покриття дефіциту державного бюджету у поєднанні з іншими заходами допомагає значно скоротити рівень інфляції та створити сприятливі умови для відродження національного виробництва, поліпшення інвестиційного клімату, оскільки не відвертає дефіцитні кошти внутрішніх інвесторів на покриття бюджетного дефіциту.

Оптимізація боргової політики України вимагає не лише розробки, але і впровадження цілісної стратегії, яка поєднуватиме завдання удосконалення нормативно-правового та інституційного забезпечення боргової політики, короткострокові та середньострокові орієнтири управління державним боргом [7].

З метою оптимізації структури державного боргу та зменшення видатків на його обслуговування потрібна активна політика управління державним боргом:

– проведення операцій довгострокового викупу;

– запровадження практики використання деривативів при емісії боргових зобов’язань;

– використання інструментів хеджування та сек’юритизації боргу.

Разом з цим Уряд повинен послідовно вживати заходів щодо підвищення суверенного кредитного рейтингу України [4].

Для вирішення проблем накопичення державного боргу України та подолання негативних тенденцій боргової ситуації потрібно, в першу чергу, скоротити обсяги дефіциту державного бюджету України, оскільки саме він є основною причиною зростання державного боргу.

Скорочення дефіциту державного бюджету України можна досягти за допомогою низки заходів, основними з яких є:

–  встановлення жорсткої системи контролю та звітності за надходженням і витрачанням коштів для підвищення ефективності державних видатків;

–  скорочення видатків на утримання органів державної влади;

–  зменшення видатків на соціальний захист шляхом здійснення пенсійної реформи, зокрема запровадження другого рівня пенсійної системи;

–  розширення бази оподаткування шляхом скорочення податкових пільг;

–  більш ефективне використання коштів від приватизації державного майна [5, 215].

Для оптимізації боргової безпеки України ми пропонуємо здійснити ряд заходів, які зможуть покращити управління державним боргом:

–  вдосконалення нормативно-правової бази шляхом прийняття базового закону про зовнішній державний борг, що сприятиме усуненню суперечностей між положеннями окремих нормативних актів з питань погашення і обслуговування зовнішнього боргу та визначатиме основні пріоритети та напрямки боргової політики;

–  залучення фінансових ресурсів для ефективної реалізації програм інституційного та інвестиційного розвитку країни, а не на статті споживчого спрямування;

–  зменшення частки зовнішньої заборгованості в загальній частці боргу країни, оскільки зовнішні запозичення являють собою фактичне вивезення капіталу з країни, тому що, по-перше, є за своєю суттю продажем нерезидентам права на отримання частини прибутку резидентів України, тобто декапіталізацію національної економіки, а по-друге, збільшить кредитні ризики країни, бо залежать від коливань курсів іноземних валют;

–  структура і розмір державного боргу мають прогнозуватися на часовому інтервалі в декілька років та навіть десятиріч з тим, щоб забезпечити збалансований бюджет, стабільне економічне зростання й потужну фінансову систему [8, 195].

У процесі оптимізації доцільним є використання системи моніторингу боргової безпеки, суть якої полягає у ідентифікації ризиків, що загрожують борговій безпеці, та умов (факторів), які визначають загострення цих ризиків, або ж можуть пом’якшити їх вплив на стан боргової безпеки. Метою системи моніторингу боргової безпеки є:

–  комплексний аналіз індикаторів боргової безпеки з виявленням потенційно можливих загроз для динамічного і стабільного розвитку фінансової системи України;

–  постійний моніторинг впливу на боргову безпеку процесів внутрішнього і зовнішнього характерів, що відбуваються в економічній, політичній, фінансовій та інших сферах;

–  прогнозування, виявлення та оцінка можливих загроз і дестабілізуючих чинників для боргової безпеки, причин їх виникнення та наслідків прояву;

–  оцінка результативності дій основних суб’єктів у сфері гарантування боргової безпеки.

Оскільки впродовж всього періоду незалежності боргова політика формувалася безсистемно, то в майбутньому ми пропонуємо формувати політику державних запозичень з врахуванням наступних принципів:

–  необхідність забезпечення цілковитої відповідності національним інтересам;

–  координації політики державних запозичень з організацією бюджетоутворення в країні;

–  запровадження методики розрахунку державного боргу України згідно з нормами Міжнародної асоціації вищих органів фінансового контролю (INTOSAI);

–  неприпустимості безконтрольного збільшення обсягу державного боргу з метою недопущення розвитку кризових ситуацій; вжиття необхідних заходів щодо поліпшення структури державного боргу для оптимізації боргового навантаження на економіку країни, її фінансову систему;

–  оптимізації співвідношення валютної та гривневої дохідності боргових зобов’язань;

–  необхідності попередження кризових ситуацій із погашення та обслуговування державного боргу;

–  забезпечення належного рівня обліку, повноти, об’єктивності та прозорості інформації щодо обсягу та структури державного боргу;

–  жорсткого підходу до управління діями всіх учасників ринку державних запозичень, особливо нерезидентів [6, 46-47].

Висновки. Боргова безпека являє собою рівень зовнішньої та внутрішньої заборгованості, що дозволяє для держави здійснювати покладені на неї повноваження без залучення нових додаткових позик.

В Україні протягом 2010-2012 рр. боргова безпека характеризується зростанням обсягів як зовнішнього, так і внутрішнього боргу, причому внутрішній борг зріс більшими обсягами, ніж зовнішній. Разом з зростанням заборгованості зросли і індикатори боргової безпеки, проте порогового рівня по показниках не досягнуто за винятком рівня заборгованості на одну особу.

Для оптимізації боргової безпеки доцільно застосовувати систему моніторингу боргової безпеки, збалансувати дохідність за зовнішніми і внутрішніми позиками а також зменшити видатки бюджету, зростання яких є основною причиною збільшення дефіциту бюджету, який змушує здійснювати запозичення.

Загалом управління державним боргом і оптимізація боргової безпеки повинно стати одним з ключових завдань економічної політики держави, оскільки зменшення боргу держави означає зменшення залежності від кредиторів, що в свою чергу означає зростання не лише економічної, але і політичної незалежності.

Список використаних джерел:

1. Закон України “Про основи національної безпеки України”; від 19.06.2003 № 964-IV (поточна редакція від 18.05.2013) [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/964-15
2. Висновки щодо виконання Державного бюджету України за 2010-2012 рр. [Електронний ресурс]  — Режим доступу: http://www.ac-rada.gov.ua/control/main/uk/publish/article
3. Барановський О.І. Фінансова безпека в Україні(методологія оцінки та механізми забезпечення)/О.І. Барановський; Київ. Нац. Торг.-екон.ун-т. – К., 2004. – 759 с.
4. Борзенко Н.А. Боргова безпека України / Н.А. Борзенко // Ак­туаль­ні проблеми економіки. – 2009. – № 15 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.rusnauka.com/15_NPN_2009/Economics/46506.doc.htm
5. Науковий вісник НЛТУ України. – 2011. – Вип. 21.9 // Економіка, планування і управління галузі.
6. Олійник О.В. Боргова безпека України: стан, проблеми, перспективи / О.В. Олійник // Вісник Національної юридичної академії ім.. Я. Мудрого. – 2011. – №2(5). – С.41 -48
7. Царук О. В.  Концептуальні основи та статичні індикатори оцінки боргової безпеки держави / О. Царук // Світ фінансів. – 2009. – № 1 (10). – С. 46-50.
8. Ярошевич Н. Б. Ретроспектива та перспектива управління державним боргом України / Н. Б. Ярошевич, І. А. Хайдукова // НАУКОВИЙ ВІСНИК НЛТУ України : Збірник науково-технічних праць. – Львів : РВВ НЛТУ України. – 2009. – Вип. 19.7. – С. 192–197.