Проблема брехні (обману) завжди займала важливе місце в суспільному житті і свідомості людей, отримуючи теоретичне осмислення у філософсько-етичних та релігійних вченнях, в таких науках, як етика, логіка, психологія. Але все ж, на даний момент вона ще недостатньо вивчена. У філософських дослідженнях простежується тенденція розгляду особливостей прояву брехні як невід’ємної складової людських комунікацій. Обширний пласт людського існування виявляється за рамками центру досліджень етичного та соціально-філософського плану. Навіть у солідних виданнях з філософії відсутня інформація про досліджуваний феномен, що посилює актуальність досліджуваної проблематики.
Aнaліз oстaнніх дoсліджень і публікaцій. Дослідженням феномену брехні займалися ще античні філософи, такі як Платон і Арістотель. На сьогодні дану тематику досліджують і вітчизняні (Д. Дубровський, В. Знаков, Ю. Щербатих,) і зарубіжні дослідники (Х. Вайнріх, Ж. Дюпра, П. Екман,). Учений А. Ігнатенко запровадив власну класифікацію випадків обману, зібраних ним при вивченні східних трактатів. Науковець Ю. Щербатих досліджував місце обману в людські цивілізації та визначив загальні технології брехні. Сучасний дослідник феномену брехні Д. Дубровський говорить про подвійну роль брехні в соціальні еволюції людського суспільства. Американський психолог П. Екман є творцем теорії брехні, досліджував сферу психології емоцій, міжособистого спілкування, психології та розпізнавання брехні. Російський психолог В. Знаков визначає брехню як психологічний феномен і доповнює напрацювання П. Екмана, де розглядає західні і російські традиції в розумінні брехні. Х. Вайнріх приділяв увагу лінгвістичному дослідженню брехні, як самостійному напрямку, де інтегруються всі знання про феномен брехні з філософії, психології, соціології, літературознавства.
Метa стaтті: визнaчити характерні особливості прояву феномену брехні у політичних виступах.
Виклaд oснoвнoгo мaтеріaлу дoслідження. Починаючи з Аристотеля і Платона античні філософи намагалися розібратися в суті брехні і обману. У повсякденному житті брехня зазвичай асоціюється з негативним, соціально-неприйнятною дією – обманом, який визначають або як синонім брехні, або як процес, що породжує брехню. Проте, в українських словниках брехня трактується не тільки як неправда, спотворення істини чи обман, але і як вигадка, фантазія і навіть жарт, розіграш. Крім того відомо, що істину можна спотворити ненавмисно і це буде не брехня, а омана [1, с. 22].
В науковій літературі брехню дуже часто розглядають як комунікативний феномен. Відповідно, комунікативний феномен – спрямованість тексту повідомлення на споживача, його відповідність сприйнятливості адресата та правильність побудови. Історично склалося так, що обман ідентифікується залежно від напруженості соціальних зв’язків, що в значній мірі обумовлено моральною атмосферою суспільства.
Обман поширений і в економічній сфері життєдіяльності людини, і в спорті, медицині, і в педагогічній і науковій діяльності; він проявляється в найрізноманітніших формах – від прямої фальсифікації фактів до тонких недотримань у викладі і оцінках поглядів і концепцій опонентів, замовчувань і майстерних деформацій смислів. Особливо це явище поширене в політичній сфері. Політика в значній мірі є мистецтво управління людськими масами, і вона не виключає брехню. Брехня в політиці є специфічним видом брехні, бо вона має на меті не тільки ввести в оману, але і полегшити тому, хто нею користується, маніпулювання іншими людьми [2, с. 5].
Російський державний діяч кінця XIX – поч.. XX століття К.П. Побєдоносцев виявив негативні наслідки впливу брехні на політичну структуру суспільства. Він пише, що перед виборами кандидат у своїй програмі і в своїх промовах посилається постійно на фікцію: він твердить все про благо громадському, він не що інше, як слуга і печальник народу, він про себе не думає і забуде всі свої інтереси заради суспільного інтересу розвивається, вдосконалюючись, ціле мистецтво грати інстинктами і пристрастями маси для того, щоб досягти особистих цілей честолюбства і влади. Потім вже ця маса втрачає всяке значення для обраного нею уявлення досі, поки не знадобиться знову на неї діяти: тоді пускаються в хід знову брехливі й улесливі фрази – одним на догоду, в загрозу іншим: довгий, нескінченний ланцюг однорідних маневрів» [3, с. 36].
Публічні виступи політичних лідерів також можуть нести у собі значну кількість дезінформації та брехні. Адже їм потрібно заспокоювати народ, давати надію на майбутнє. Для дослідження було взято промову Петра Порошенка, яка приурочена дню пам’яті всім тим, хто загинув на Майдані Незалежності, а саме Небесній Сотні [4]. Було досліджено текст промови та невербальну її складову.
Свою промову Президент розпочинає з патріотичного привітання – «Слава Україні», потім застосовує кілька рядків з віршу Т. Шевченка, цим самим створюючи прихильність до свого виступу. Далі ідуть рядки про подвиг Героїв небесної Сотні та про відкриття меморіальної дошки у одному з селищ в Україні. «Та на тлі подій на Донбасі ми з вами добре розуміємо, чому ці події і нині для нас для всіх, українців, і для всього світу є глибоко символічними» – це речення ніби вирване з контексту і має двозначне смислове навантаження. Тому що словосполучення «ці події для нас для всіх» конкретно не відноситься до певного явища. Є незрозумілим, які саме події стали символічними. Ті, що гинуть люди чи ті, що відкриваються меморіальні дошки односельчанам. Також не зрозуміло в чому полягає символічність цих подій.
Події на Майдані, П. Порошенко називає революцією Гідності і вважає її виграшною, але він не зазначає  в чому полягає ця виграшність. «І коли ворог побачив, що мирний аншлюс України в Митний союз захлинувся, він вирішив танками та градами розчленувати Україну. Та цій авантюрі також не довелося стати реальністю». Ці два речення також суперечать дійсності. Він говорить про те, що Україну вирішили «розчленувати», але це не вдалося. Але тут також виникає питання, як тоді бути з Автономною Республікою Крим, яка зараз не належить Україні. А також з тими територіями на Донбасі, які теж практично знаходяться під владою Російської Федерації.
«Ми кожною клітиною відчуваємо, як народ вимагає прискорити зміни». Це метафоричне речення, але тут також виникає безліч питань. По-перше, не уточнено, хто такі «ми». По-друге, не зрозуміло яким чином «народ вимагає»: протестами, листами, особистими проханнями. На даний момент, люди все ж вимагали б прискорення закінчення війни, а не створення нових законопроектів.
«Ми з вами зберегли Україну» – це словосполучення також виступає недоречним, так як уже говорилось вище, Україна втратила Крим, Донбас і кожного дня втрачає людей. Президент вживає звертання «ми», тоді як «я» вживається лише раз, коли він дає обіцянку. У тесті промови дуже часто зустрічається слово «народ», яке створює контекст для всієї промови. Всю промову П. Порошенко підглядає у листок з написаним текстом, цим самим створюючи ефект недовіри до сказаного, та його нещирості у висловлюваннях. Набагато б краще людьми сприймалися слова, які людина говорить сама, без будь-якої допомоги, це більше проявляє її думки.
Текст промови визначається в основному у простих, і складно-підрядних реченнях. Промова має 43 речення, з яких прості речення складає 19 одиниць, а складно-підрядних – 13 одиниць. Також було проаналізовано і кількісно обчислено частини мови, які найчастіше зустрічаються у виступі. Іменник в промові П. Порошенка займає домінантне місце, що говорить про простоту мовлення. Використання дієслів говорить про активність мовлення мовця та переконливість у сказаному. Значна кількість прикметників говорить про експресивність та емоційність мовця, його хвилювання про ті речі, про які він говорить. 18% усієї промови становлять займенники, серед яких найчастіше зустрічаються «ми», «наш», «ваш». Це говорить про те, що мовець вважає себе частиною аудиторії, тобто створює ефект близькості до народу, єднання з ним.
На початку своєї промови П. Порошенко не виявляє ніяких емоційних рухів та жестів, але під кінець промови їх більше, ніж достатньо. Своє звернення до народу він розпочинає словами «дорогі мої співвітчизники», і при цьому відводить свій погляд вправо. Дослідники брехні говорять, що людина таким чином згадує візуальні характеристики того, про що говорить і намагається згадати голосове наповнення, яке асоціюється з сказаними словами. Ще декілька разів за всю промову він відводить погляд вправо, зазвичай це слова, які підвищують значущість наступного слова: «славних днів», «сповнене гідності» та ін. насправді, це може бути його індивідуальною особливістю або звичкою, тому було переглянуто ще декілька промов. У інших промовах це твердження не підтверджується, тобто це вказує на те, що Президент намагається зрозуміти сам те, про що він говорить. Крім того, говорячи про «географію цих славних днів» на обличчі П. Порошенка можна помітити специфічну міміку. Можна спостерігати припіднятий вверх правий куточок губ і прикриті на секунду очі. Цей вираз свідчить про скептицизм або відразу до того, про що говорить мовець. Говорячи про те, що «географія цих славних днів охоплює всю Україну», Президент України заперечливо хитає головою. Цей підсвідомий знак свідчить про сумнів у тому, що вся Україна вважає революцію на Майдані славними днями. «Для нас для всіх, для українців і для всього світу» – ця фраза є справжнім виявом обману, тому що промовляючи її П. Порошенко рукою вказує на себе, торкається своїх грудей.
У вислові «…зупинила ворога на далекосхідних рубежах…» можна помітити інший вираз обличчя – піднятий вверх лівий кутик губ. Цей вираз обличчя свідчить про сумніву сказаних словах і певною мірою може слугувати насмішкою. Фраза про те, що «… ворог формував у нас в середині країни п’яту колону…» підсилюється неоднозначним жестом. Це вказівний палець лівої руки, який направлений на людей, які зібрались на Майдані. Це можна трактувати як звинувачення саме українського народу у тому, що в середині країни було сформовано ворожу підтримку. Також це може слугувати акцентом на те, що український народ допустив ворога в середину країни і співпрацює з ним.
«Але не тільки для цього, а й для того, щоб підкреслити своєю присутністю, що двері в Європейський Союз для України відкриті. І це визнання подвигу українських героїв…» – висловлювання супроводжується активною жестикуляцією. Вказівним пальцем правої руки Президент постійно вказує до низу, в землю. Майже до кінця промови він використовує цей жест, періодично повторюючи його то правою, то лівою рукою. Ці жести можуть мати кілька трактувань. По-перше, це може бути ознакою хвилювання, тобто хаотичні рухи, які важко контролювати. По-друге, це може бути як наголошення на важливості сказано, так і спонукання в деяких словах. По-третє, цей жест може слугувати підтвердженням сказаного.
Усю промову П. Порошенко говорив з періодичним підгляданням у записи, це свідчить про те, що промова написана не ним. Також опускання очей для того, щоб підглянути у текст, заважало чітко дослідити міміку обличчя та вирази на ньому, адже багато що можна дізнатися за рухом очей. Президент України у своїй промові використовує багато іменників, які не підкреслюються прикметниками. У тексті промови було досліджено обманні та маніпулятивні слова, словосполучення, іноді і речення. Дослідження тексту на виявлення брехні та обману насправді є недостатньо вивченим, тому дані висновки можуть містити суб’єктивні характеристики.
Виснoвки. Проаналізувавши президентські промови на невербальні засоби, можна зробити такі висновки: по-перше, явних ознак брехні, як такої виявлено не було, але було виявлено обман, тобто підсвідомий сумнів у своїх словах і в тому, про що говориться. На підсвідомому рівні політичний лідер видавав свої приховані мотиви. По-друге, не можна однозначно сказати, що політик однаково використовував багато жестів і виражав свої емоції у коливаннях голосу.
Аналізуючи загалом політичні виступи на виявлення брехні та обману через жести та міміку, можна сказати, що ці невербальні підсвідомі прояви дають можливість зрозуміти те, про що не було сказано, що було сказано не повністю, а що містило не прикритий обман. Жести та міміка дуже красномовно говорять про приховані мотиви мовця, про його відношення до сказаних слів чи поставлених запитань. Кожен з мовців використав жести, які викрили його відношення до сказаного та викрили його обман.

Списoк викoристaних джерел тa літерaтури

1. Дубровский, Д. И. Обман. Философско-психологический анализ [Текст] / Д. И. Дубровский. – М.: РЭЙ, 1994. – 120 с.
2. Знаков, В. В. Неправда, ложь и обман как проблемы психологии понимания [Текст] / В. В. Знаков // Вопросы психологии. – 1993. – № 2. – с. 9-16.
3. Победоносцев, К. П. Великая ложь нашего времени [Текст] / К. П. Победоносцев. – М.: Русская книга, 1993. – 640 с.
4. Промова Порошенка на Майдані в пам’ять про Небесну Сотню [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://tsn.ua/ukrayina/promova-poroshenka-na-maydani-. – Назва з екрану.

In article the author describes the fundraising as a system of sources of financing for Ukrainian and foreign non-governmental organization. Analyzed implementation of fundraising in the Ukrainian and foreign NGOs.

Суспільство складається з безлічі організацій, з якими пов’язані всі аспекти і прояви людського життя – суспільства в цілому, економіки, науки, культури, освіти, оборони, навіть особистого життя. В сучасних умовах набули популярності громадські організації. І тому актуальним є дослідження специфіки менеджменту неурядових громадських організацій, адже виконує планування, організацію, приведення в дію та контроль організації з метою досягнення координації людських і матеріальних ресурсів, необхідних для ефективного виконання завдань.

Актуальним на сьогодні є вміння знаходити необхідні фонди, пробудити інтерес до свого проекту, презентувати його, чітко сформулювати заявку, розробити програму заходів для залучення додаткових ресурсів на втілення програм, проектів та дослідних робіт. Вирішенню даних питань, а також забезпеченню розвитку і ефективної діяльності некомерційних і громадських організацій сприяє впровадження фандрайзингу як пошуку джерел фінансування в практику роботи неприбуткових підприємств і організацій Український досвід у залученні коштів для громадських організацій, на перший погляд, є досить багатим і значним. Але все ж тут є важливим і зарубіжний досвід, який сприяє розвитку громадських організацій і є основами для українського досвіду і тому потребує детального вивчення.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Розробкою теми фандрайзингу займалася низка українських та зарубіжних науковців. Варто звернути увагу на наукові напрацювання вітчизняних науковців: Бусленка Б. В. та Башуна О.В [1], а також Чернявської О.В., яка дала визначення фандрайзингу та створила навчальну програму і лекційний курс для студентів [2].

Метою статті є вивчення фандрайзингу як системи пошуку джерел фінансування для громадських організацій та порівняння досвіду України та США у реалізації фандрейзингу.

Виклад основного матеріалу. Фандрайзинг – це професійна діяльність щодо мобілізації фінансових та інших ресурсів з різноманітних джерел для реалізації соціально значущих і науково-дослідних неприбуткових проектів, яка вимагає спеціальних знань та навичок фандрайзера, що можуть вплинути на прийняття позитивного рішення донора.

Суб’єктами фандрайзингової діяльності є неприбуткові організації (НПО), які займаються пошуком джерел фінансування та збором коштів для реалізації проектів [3, с. 38]. Основними завданнями фандрайзингу є: залучення ресурсів для реалізації цільових програм; аналіз ефективності діяльності організації; накопичення нових ідей для реалізації майбутніх програм; підвищення іміджу організації та зміцнення довіри громадськості до неї; інформування та просвіта громадськості щодо проблем, які вирішує організація.

Існує два основних способи фінансування некомерційних організацій: внутрішнє і зовнішнє. До внутрішніх відносяться: кошти від проведення благодійних заходів (доходи від марафонів, розпродажів, концертів тощо), добровільні пожертвування окремих членів організації, доходи від господарської діяльності. Зовнішні джерела фінансових коштів – це гранти міжнародних донорських організацій, громадських та державних фондів уряду чи місцевої організації, спонсорські внески від комерційних структур, приватні та благодійні пожертви [3, с. 40].

Фандрайзинг, як термін, ще не є широко поширеним в Україні. В більшості випадків це поняття асоціюється з філантропією та соціальними проектами, проте важливо розуміти, що крім цього залучення ресурсів для комерційних проектів, пошук фінансового спонсора, спонсора на умовах бартеру, інвестора також є фандрайзингом [3, с. 8].

Основними законодавчими актами у сфері фандрайзингу в Україні можна вважати акти, які регламентують діяльність громадських організацій, а саме благодійних та неприбуткових – це: Конституція України, Господарський Кодекс України, Закони України: «Про благодійництво і благодійні організації», «Про волонтерську діяльність», «Про гуманітарну допомогу», «Про оподаткування прибутку підприємств», «Про податок на додану вартість».

Розгалужена система громадських організацій є важливим показником розвитку громадянського суспільства. Враховуючи цей аспект, тут варто зазначити про позитивні тенденції в Україні. Кількість зареєстрованих громадських організацій в Україні з року в рік зростає. Але при цьому виникають і негативні моменти, недовіра суспільства до громадських організацій.

Основними причинами низького рівня довіри до громадських організацій та громадської пасивності є: зайнятість громадян повсякденними проблемами виживання, недостатня інформованість про існуючі громадські організації, пасивність громадських організацій щодо інформування громадян та їх залучення до своєї діяльності . Так, громадяни України майже не знають про роль, функції та можливості громадських організацій. А необізнаність широкого громадянства з діяльністю громадських організацій, зокрема тих, що мають успіхи, породжує скептицизм щодо громадських організацій взагалі [2].

Ще однією важливою причиною низького рівня довіри до громадських організацій є низька оцінка ефективності їх діяльності. Головними ж причинами неефективності громадських організацій, на думку громадян, є їх недостатня активність та неспроможність реально впливати на ситуацію в регіоні і в країні. Так, оптимістичні показники щодо збільшення з року в рік кількості громадських організацій ще не говорять про достатній рівень якості цих організацій. Сьогодні лише менша частина з легалізованих громадських організацій постійно і активно працюють. Більшість інших існують лише формально. Особливу групу складають організації, що активізуються лише в період передвиборних кампаній і працюють у межах агітації чи контрагітації відносно того чи іншого кандидата, виборчого блоку. Вони фактично не роблять істотного внеску у розвиток громадянського суспільства (забезпечення прав і свобод людини, інформованості і політичної освіти громадян, залучення громадськості до вирішення соціальних проблем на місцевому та регіональному рівнях і т. ін) [2].

Особливими формами залучення коштів в Україні є благодійництва, а також його форми: меценатство та спонсорство. Меценатство являє собою цілеспрямовану діяльність окремих осіб, організацій та груп, метою яких є довготривала валоризація їхніх імен, назв та логотипів шляхом фінансової підтримки духовного та культурного життя суспільства. Явище спонсорства можна дефініціювати як добровільну безприбуткову участь фізичних та юридичних осіб у матеріальній підтримці благодійної діяльності з метою популяризації винятково свого імені (назви) чи торгової марки [3, с. 10].

До зовнішніх джерел фінансування, які доступні українським громадам належать такі: Світовий банк, програми Європейської Комісії, проекти розвитку ООН, агенції з міжнародного розвитку (Німеччини, США, Канади), програми малих грантів, фонд сприяння місцевому самоврядуванню в Україні [1].

З вище поданого, можна зробити висновок, що основні гранти і кошти до українських громадських організацій надходять з-за кордону. Але для проектів місцевого характеру, як правило, залучають місцевих підприємців, відомих осіб, а також органи місцевої влади.

Крім того, в Україні поширені також методи залучення коштів через розміщення у торгових точках (магазинах, супермаркетах, торгових центрах) спеціальних скриньок. Ці скриньки, зазвичай, використовують для збору благодійних внесків.

Важливим є співставлення зарубіжного досвіду фандрайзингу, зокрема американського. Свідомість громадян Америки направляється на утвердження обов’язків кожного громадянина за загальний національний добробут. Демократичний устрій США побудований на заохоченні до благодійництва, що вже історично підтверджує законодавство Америки. Громадські організацій Сполучених штатів Америки для залучення коштів використовують певні методи. Один з них, який найбільш популярний за кордоном – інтернет-фандрайзинг.

Все більше число громадських організацій звертаються до Інтернету, щоб зібрати кошти для підтримки їх роботи. Всесвітня мережа надає інструменти, які дозволяють прихильникам переглянути оголошення в обмін на невеликі пожертви на благодійність. Нові можливості з’являються весь час з все більшої частки благодійних доходів, що випливають з джерел в Інтернеті. Інформація про проект розміщується на так званих «інтернет-платформах», кожен донор, або зацікавлена у проекті людина може переглянути її і цим самим зробити свій матеріальний внесок [4].

Ще одним джерел доходу для неприбуткових організацій в Сполучених Штатах Америки є так звані «подієві заходи». Часто ці заходи використовують і для залучення нової громадської аудиторії і залучення донорів. Дохід може бути отриманий з спонсорської участі як це прийнято в благодійних заходах, концертах, або безпосередньо отриманий від продажу квитків на концерт. Зазвичай організації надають додаткові можливості пожертвувати справі через інші джерела доходу: через прості пожертвування, аукціони, лотереї або спонсорства у програмі заходу. Ці події можуть займати досить багато часу і мати жорстку конкуренцію.

Для багатьох громадських організацій, особливо в розвинених країнах світу, окремі донори вже давно є і продовжують бути основним джерелом фінансування. Індивідуальних донорів можна залучити через безліч засобів. Вони являють собою менш інтенсивну форму збору коштів у порівнянні з проектними пропозиціями та корпоративним фандрайзингом. Громадські організації можуть особливо виграти від індивідуальних донорів. Працюючи з останніми, неурядові громадські організації розвивають стосунки із своїми донорами протягом довгого часу, щоб створити більш сильний зв’язок і, в свою чергу, забезпечити великі фінансові внески, а також можуть отримати від спонсорів рекомендації [2].

Також громадські організації Сполучених Штатів Америки використовують різноманітні види та інструменти фандрайзингу. Одним з найбільш використовуваних видів є корпоративна підтримка, тобто корпоративний фандрайзинг відбувається у величезній різноманітності форм, найбільш значні серед них – корпоративні гранти та подарунки. У всьому світі все більше і більше корпорацій вкладають кошти на підтвердження корпоративної соціальної відповідальності і пропонують відповідні програми, пропозиції по збору коштів та волонтерських програм. Наприклад, компанія, яка спеціалізується на дитячих продуктах і послугах, швидше за все, підтримає програму, пов’язану з дітьми, в той час як компанія, яка продає окуляри, швидше за все, підтримає організації, які підтримують людей похилого віку [5].

Торговий фандрайзинг є основою більшості соціальних підприємств, які працюють, щоб бути стійкими, продаючи що-небудь цінне. Спільнота Скаутів в США є відмінним прикладом некомерційної організації, яка отримує значну суму доходу від торгівлі, зокрема продажу печива.

Спонсорство є ще одним варіантом для громадських організацій, які можуть вказувати торгове ім’я спонсора на будівлі, транспортному засобі, рекламних матеріалах або в інший формі, забезпечувати визнання в обмін на їх підтримку. Благодійність магазинів, які продають ужиті товари є ще одним прекрасним прикладом того, що громадські організації, використовують різноманітні тактики для прибутку, щоб підтримати свою некомерційну діяльність.

Фандрайзинг є оптимальним варіантом пошуку джерел фінансування для громадських організацій. Він ще нешироко поширений в Україні, але має великий досвід застосування у Сполучених Штатах Америки. Зарубіжні громадські організації у свій діяльності використовують більш потужніші методи для залучення коштів.

Українські громадські організації залучають кошти для своїх проектів найчастіше застарілими методами, які втрачають свою ефективність. Щоб подолати проблеми фандрайзингу потрібно сприяти вивченню та впровадженню зарубіжного досвіду у даній сфері, наприклад, застосовують поширені за кордоном засоби фандрайзингу: створювати інтернет-платформи, на яких можна розміщувати інформацію про програми та проекти громадських організацій, також проводити загальнонаціональні конкурси, лотереї, щоб заохотити та популяризувати благодійність і меценатство.

Не менш важливим у цьому плані є поширення знань про сутність фандрайзингу та популяризувати його серед громадян, потрібно інформувати населення через проведення тренінгів, семінарів, конференцій, випуск інформаційних бюлетенів тощо. Зрештою, питання діяльності громадських організацій також повинні бути чітко врегульовані і на законодавчому рівні.

Висновки. Отже, для розвитку фандрайзингу в Україні потрібно створити сприятливі умови як з боку держави, так і з боку суспільства. використовуючи напрацювання зарубіжних громадських організацій. Крім того, належна міцність та сталість громадських організацій залежатимуть від того, чи будуть спроможні вони отримати широку соціальну підтримку мас в якості членів, волонтерів та донорів. Вони повинні довести свою необхідність, а громадяни водночас усвідомити це.

 Список використаних джерел та літератури

1. Бусленко, Б.В. Фандрайзинг неприбуткових організацій в Україні [Електронний ресурс] / Б.В. Бусленко. – Режим доступу: http://www.rusnauka.com/1_NIO_2014/Economics/4_155397.doc.htm. – Заголовок з екрану.
2. Корнишова, М.О Діяльність громадських організацій як чинник розбудови громадянського суспільства в Україні: проблеми та перспективи [Електронний ресурс] / М.О. Корнишова. – Режим доступу: http://polis.oa.edu.ua/article/students/2011/%D0%9A%D0%BE%D1%80%D0%BD%D0%B8%D1%88%D0%BE%D0%B2%D0%B0%20%D0%9C.%D0%9E.doc. – Заголовок з екрану.
3. Чернявська, О.В. Фандрайзинг [Текст]: навч. посіб. / О.В. Чернявська, А.М. Соколова. – К.: Центр учбової літератури, 2013. – 188 с.
4. Rauh K. NGOs, Foreign Donors, and Organizational Processes: Passive NGO Recipients or Strategic Actors? [Electronic resource] / K. Rauh. – Access mode: https://www.mcgill.ca/msr/volume1/article2. – Title screen.
5. Toal R. Fundraising Essentials: Creating the perfect fundraising mix for your NGO [Electronic resource] / R. Toal. – Access mode: http://www.fundsforngos.org/free-resources-for-ngos/fundraising-essentials-creating-perfect-fundraising-mix-ngo/. – Title screen.

]]> https://naub.oa.edu.ua/fandrajzynh-yak-systema-poshuku-dzherel-finansuvannya-dlya-hromadskyh-orhanizatsij-ukrajinskyj-ta-zarubizhnyj-dosvid/feed/ 0