Ключові слова: заздрість, локус контроль, мотивація досягнення.

В этой статье теоретически проанализированы особенности мотивации достижения и завистливости личности студентов. Эмпирически исследовано и подтверждено наличие взаимосвязи между завистливостью студентов мотивационными тенденциям и локусом контроля достижений и неудач. Студентам с высоким уровнем завистливости свойственна экстернальность неудач и мотивация избегания неудач, также им присуща поведенческая тенденция, как «зависть-неприязнь».

Ключевые слова: зависть, локус контроль, мотивация достижения.

This paper theoretically analyzes the features of achievement motivation and envy of individual students. Empirical studies and confirmed the relationship between envy and motivational tendencies and locus of control achievements and failures. Students with high levels of envy externality inherent failures and motivation to avoid failure, as it is characterized by behavioral tendency as “jealousy-resentment.”

Keywords: envy, locus of control, achievement motivation.

Актуальність роботи визначається тим, що в сучасних умовах всепоглинаючої глобалізації, урбанізації, першочерговим завданням української педагогіки постає формування інтелектуальної, соціально-зрілої, толерантної до різноманіття, активної, ініціативної особистості. Така особистість схильна до саморозвитку позитивних морально-психологічних якостей та намагається контролювати вияв негативних агресивних якостей, серед яких помітне місце посідає заздрість. Тому проблема з’ясування чинників, які визначають особливості прояву заздрості у юнацькому віці, є актуальною як у науково-теоретичному, так і практичному планах. Високий рівень мотивації досягнення так і високий рівень заздрісності притаманні віковій групі студентів, тому несумнівно актуальним є вивчення взаємозв’язку мотиваційних тенденцій, із поведінковими тенденціями заздрісності, рівнем її вираження та особливостями реакцій на досягнення та невдачі своїх колег, так як в першу чергу заздрість проявляється у відношенні до інших людей.

У психологічній та філософській літературі феномен заздрості визначається, як властивість особистості (Є.П. Ільїн) і як риса особистості (А.А. Дьяченко, М.І. Кандибович), як невід’ємна частина людської природи або конституції (М. Кляйн, Шопенгауер) і як аспект мотивації людини (С.Ю. Головін), як емоція і переживання (К. Муздибаев, Г. Бреслав, І. Котова), і як соціальний феномен (Т. Бескова, В. Гусова) і, нарешті, як один з тяжких смертних гріхів (Данте) [7; 9; 11].

Найважливішою психологічною характеристикою будь-якої діяльності, у тому числі й учбово-професійної, є її мотиваційна основа. Щодо студентства багато дослідників вважають, що мотиви вступу до ВНЗ багато в чому визначають стиль студентського життя [1]. Мотиви вступу у ВНЗ багато в чому визначають і мотивацію навчальної діяльності студентів, а через неї й успішність. Наприклад, у дослідженні Ю.М. Орлова [13] показано, що серед соціогенних потреб найбільший вплив на ефективність навчальної діяльності студентів справляє потреба в досягненні як прагнення людини до поліпшення результатів своєї діяльності. Ця мотивація змушує студентів більше концентруватися на навчанні й водночас підвищує їхню соціальну активність. Істотний, але не однозначний вплив на навчальну діяльність студентів справляють потреби в спілкуванні і домінуванні. На підставі отриманих даних Ю.М. Орлов робить важливий висновок: “Найбільший вплив на академічні успіхи робить пізнавальна потреба в поєднанні з високою потребою в досягненнях” [13].

Характерною рисою морального розвитку в цьому віці є посилення свідомих мотивів поведінки. Помітно зміцнюються вольові якості, яких не вистачало повною мірою в старших класах школи – цілеспрямованість, рішучість, наполегливість, самостійність, ініціатива, уміння володіти собою і т.д. Однак у цьому віці нерідко виявляються невмотивований ризик, невміння повною мірою передбачати наслідки своїх вчинків, в основі яких можуть бути не завжди гідні мотиви. У сфері самосвідомості студентства поряд із загальними для даного віку нестійкістю самооцінок, хворобливим ставленням до критики, схильністю до фантазування зростає адекватність самооцінок, підвищується рівень самоcприйняття і самоповаги, що у свою чергу призводить до заздрісності особистості.

У літературі виділяють такі особливості мотивації досягнення студентів:

• Х. Хекхаузена: зараховує мотивацію досягнення студентів до внутрішньої мотивації [18];

• Ю. М. Орлова: розділяє внутрішню мотивацію навчальної діяльності на пізнавальну та досягнення, при цьому пізнавальні мотиви автор співвідносить з процесуальними характеристиками діяльності, а потреба досягнення – з результативними [13];

• Г. А. Тульчинський виділяє і дає характеристики чотирьох видів успіху, притаманного атрибуціям студентів (результативний успіх, успіх як соціальне визнання, успіх подолання труднощів, успіх реалізації покликання) [17].

Щодо інтерпретації студентом своїх успіхів і невдач, то може бути різною. [21]. Песимістичний стиль характеризується поясненням поганих (несприятливих) подій внутрішніми характеристиками, які є постійними і загальними, а оптимістичний стиль – зовнішніми, тимчасовими і конкретними. Було показано, що студенти з адаптивним (оптимістичним) стилем пояснення в університеті показують вищі результати діяльності, а з песимістичним – нижчі. Очікування майбутніх результатів визначається тим, що студент думає (тобто його уявленнями) про причини успіхів і невдач: атрибуція (приписування) невдачі недостатнім зусиллям сприятиме посиленню мотивації досягнення, а атрибуція нестачі здібностей буде її зменшувати.

В цілому в уявленнях студентів з високою мотивацією досягнення позитивні та негативні атрибуції чітко протиставлені одна одній і входять в чинники з різними емоційними знаками, тоді як в уявленнях студентів з низькою мотивацією досягнення спостерігається сплутаність позитивних і негативних атрибуцій. Таким чином, досліджувані, що мають різний рівень мотивації досягнення, по-різному уявляють собі людей, що володіють тими чи іншими властивостями, що мають відношення до успіху і досягненням цих людей [15].

Е.Е. Соколова аналізуючи заздрість осіб юнацького віку виявила, що своєрідним поштовхом до самовдосконалення та самореалізації особистості [16].

Особливий внесок у дослідження заздрісності суб’єктів вносить Т.В. Бескова, у своїх дослідженнях в області співвідношення заздрості і мотивації досягнення вона прийшла до висновку, що мотивація досягнення пов’язана з заздрістю до предметів – до власної соціальної вищості і матеріальним благам, а заздрість інших до їх сімейних і дружніх відносин. Тобто чим вище мотивація досягнення, тим більше особистість переконана, що заздрять її соціальній перевазі, матеріальних благам. Крім того, заздрість не є проявом мотивації досягнення, але уявлення людини про інтенсивність заздрості інших до себе пов’язані з домінуванням у неї даного виду мотивації [6].

У своїх дослідженнях, спрямованих на вивчення заздрості як морально – етичної якості суб’єкта навчальної діяльності, Горшеніна Н.В виявила, що рівень заздрісності визначає життєву спрямованість, оскільки ієрархія цінностей респондентів з високим і середнім рівнем заздрісність спрямована на індивідуально-особистісний простір, тоді як ієрархія цінностей респондентів з низьким рівнем-на особистісний і соціальний простір. Крім того, виявилися кореляційні залежності між проявами заздрісності особистості, рівнями прояву «заздрості-неприязні», «заздрості-зневіри» і самооцінкою, рівнем домагань, особистісної конкурентоспроможністю і коефіцієнтом людяності [8].

У 1997 р. К. Муздибаев опублікував роботу, спрямовану на дослідження соціально-демографічної структури заздрості, досліджуючи заздрість у розрізі негативного впливу на особистість, що відчуває заздрість. У своєму дослідженні К. Муздибаев визначив схильність різних соціальних груп до заздрості; встановив поведінкові, когнітивні і особистісні кореляти заздрості. Він інтерпретує заздрісність як виключно негативне явище, яке має антисоціальну, деструктивну і дисфункціональну якість. Він виявив, вивчаючи атитюди до успіху і везінню в соціальних групах, що саме студенти виявляють більше почуття заздрості до успішного однокласнику або однокласниці у всіх випадках, ніж представники інших соціальних груп. Крім того, вивчаючи соціально-демографічну структуру заздрісність, К. Муздибаев надає дані за віковими періодами про те, що заздрісність у дорослих протягом життєвого шляху досягає максимального значення від 18 до 24 років, від 30 до 34 років, від 55 до 59 років. К. Муздибаев встановив, що найвищу і статистично значиму схильність до заздрості проявляють студенти, орієнтовані на досягнення і за віком, і за освітньою діяльністю. Також він виявив, що студенти більш заздрісні ніж не студенти того самого вікового періоду. [12].

Отже, ми визначили, що заздрість найбільш властива студентам та даній віковій групі через особливості соціальної ситуації та розвитку особистісних структуру. Часто  у юнаків пов’язана із заниженою самоповагою та мотивацією уникнення невдач, відчуттям впевненості. Заздрість впливає на очікування успіху індивіда, мотивує його на досягнення поставлених цілей, це у свою чергу стало поштовхом до проведення нашого емпіричного дослідження.

Для дослідження взаємозв’язку заздрісності та мотивації досягнення осіб юнацького віку  ми застосували комплекс психодіагностичного інструментарію, який складався з таких методик: тесту на визначення рівня заздрісності рівня заздрісності «Тест на заздрість, заздрісність» (Т. Ільясов), методики дослідження заздрісності особистості» (С. Т. Бескова), тесту-опитувальника вимірювання мотивації досягнення А. Мехрабіана, методики діагностики парціальних позицій інтернальності-екстернальності особистості (Е.Ф. Бажин, Е.А. Голинкіна, А.М. Еткінд).

Першим завданням емпіричного дослідження  було визначення взаємозв’язку заздрісності та мотиваційних тенденцій особистості студента.

В результаті проведеного кореляційного аналізу виявлено, що показники  градацій мотиваційних тенденцій помірно взаємообернено корелюють і показниками рівня заздрісності (r = – 0,41, р < 0,01). В даному випадку це означає що із збільшенням рівня заздрісності, студенти мають тенденцію до набуття мотивації до уникнення невдач. Для підтвердження ми порівняли середні показники груп контрастів: група із мотивацією  досягнення успіху (М = 175,25; SD = 34,92) та група із мотивацією  до уникнення невдач (М = 112,76; SD = 43,55).  Визначили, що існують статистично значимі відмінності (t = – 9,746; р < 0,001) між рівнями заздрісності М(досягн.) = 54,36 (SD = 7,98) М(невдач) = 43,35 (SD = 9,11). Цей результат свідчить, що високим показникам градації мотивації досягнення (мотивація досягнення успіху) відповідають нижчі показники заздрісності і, навпаки, низьким показникам (мотивація  до уникнення невдач) відповідають вищі показники рівня прояву заздрісності, що підтверджує набуття тенденції до мотивації уникнення невдач із збільшенням рівня заздрісності.

Муздибаев К. досліджуючи взаємозв’язок заздрісності та мотивації досягнення стверджував, що між ними  існує позитивний статистично значимий зв’язок, проте у його дослідженнях не уточнялося чи розподіляв він мотивацію досягнення на мотивацію до уникнення невдач та мотивацію досягнення успіху [12].

У нашому випадку зростання рівня заздрісності із тенденцією до мотивації уникнення невдач можна пояснити особливостями сприйняття заздрісниками ситуації успіху: вони стають у позицію соціального порівняння, тобто вони оцінюють свій успіх не у відповідності до співвідношення власних досягнень, а у відповідності до досягнень іншого. Додатково їхньою ціллю є не бажання бути кращим за інших, а бажання не бути гіршим за інших. Заздрість у цьому випадку може більше проявлятися відносно тих осіб, які раніше порівняно досягали менших невдач, але у певній ситуації досягли кращого результату, що і спонукає заздрісника, робити все задля покращення свого результату діяльності [2; 4].

Другим завданням було визначення взаємозв’язку рівня, типу поведінкових тенденцій заздрісності позиціями екстернальності-інтернальності досягнень та невдач.

Попередньо ми провели  аналіз взаємозв’язку мотиваційних тенденцій та позицій екстернальності-інтернальності досягнень та невдач для підтвердження того що локус контролю пов’язаний із мотиваційними тенденціями.   Визначено, що як  шкала «екстернальність-інтернальність досягнень» прямо корелює із мотивом досягнення успіху (А. Мехрабіана: r = 0,64, р < 0,01; Т. Елерса: r = 0,26, р < 0,05), так і шкала «екстернальність-інтернальність невдач» прямо корелює із мотивом уникнення невдач  (А. Мехрабіана: r = 0,53, р < 0,05),  що на нашу думку є цілком закономірно і дозволило проводити подальший аналіз взаємозв’язку цих явищ із заздрісністю.

В результаті проведеного кореляційного аналізу виявлено, що градація показників інтернальності-екстернальності досягнень та невдач (де із збільшення показнику свідчить про тенденцію до екстернальності) позитивно корелює із рівнем заздрісності особистості студента (r(досягн) = 0,47, р < 0,05; r(невдач) = 0,42, р < 0,05). Показник r-Спірмена свідчить про збільшення рівня заздрісності із тенденцією респондентів до екстернального локусу контрою.

Згідно цього результату проводилось порівняння рівня прояву заздрісності між групами респондентів із інтернальним та екстернальним локусом контролю стосовно шкали інтернальності-екстернальності досягнень та невдач (Див. Таблиця 3.1.).

Таблиця 3.1.

Порівняння прояву заздрісності у суб’єктів із інтернальним та екстернальним локусом контролю

Примітка: *Показник критерію значимий на рівні р < 0,05; ** Показник критерію значимий на рівні р < 0,01.

В результаті порівняння середніх показників схильності до заздрості ми виявили її більший рівень у суб’єктів із екстернальним типом як у випадку досягнень, так і у випадку невдач. Інакше кажучи, заздрісні особистості більш схильні приписувати причини того, що відбувається зовнішнім чинникам (іншим людям, навколишньому середовищу, долі, нагоди, везінню), ніж своїм зусиллям, власним позитивним і негативним якостям, наявності або відсутності необхідних знань, умінь і навичок. У нашому дослідженні це стосується  тільки області досягнень і невдач, визначення прояву заздрості у інших областях можу бути прерогативою подальших досліджень. Обговорюючи отримані результати, зазначимо, що інтернальність суб’єкта завжди трактується як очікування результативності власних дій. Інакше кажучи, різні події інтерналів обумовлені їх же активними діями. На відміну від інтернальності, екстернальність суб’єкта не настільки однозначна. Так, Дж. Роттер виділяє а) захисно-екстернальну поведінку (на низькому рівні міжперсональної довіри), що характеризується недовірою, честолюбством, агресією; б) пасивно–екстернальну поведінку (при високому рівні міжперсональної довіри),  де головне довіра людям і апелювання до випадковості [20]. Х. Левенсон розрізняє екстернальність, пов’язану з почуттям безпорадності і залежності від інших, і екстернальність, пов’язана з почуттям неструктурованості навколишнього світу і фаталізмом [19].

Однак нами для інтерпретації отриманих результатів використані типи екстернальності, виділені І. М. Кондаковим і М. Н. Нілопецом в результаті факторизації даних опитувальника IPC (Х. Левенсона). Автори виділяють: а) екстернальність, обумовлену випадком, в якій непередбачуваність і неможливість маніпулювати подіями виходить на перший план; б) екстернальність, обумовлену іншими, проте в якій немає мови про безсилля індивіда [10].

На наш погляд, заздрість студента може бути детермінована як екстернальністю, обумовленою випадком, що виявляється в схильності заздрісника до перебільшення ролі обставин чи долі, так і екстернальністю, обумовленої допомогою і сприянням інших.

Аналізуючи відмінності в загальній схильності до заздрості в співвідношенні з різними областями екстернальної атрибуції, вважаємо за можливе констатувати наступне: суб’єкт заздрості схильний вважати, що як емоційно – позитивні, так і емоційно – негативні події і ситуації, які відбулися з ним, неодмінно детерміновані щасливою/нещасливим збігом обставин або ж сприянням/несприянням значущих людей, а не власними зусиллями або промахами.

Також враховуючи результати аналізу методики діагностики парціальних позицій інтернальності-екстернальності особистості, де виявилось, що у «інтернальності-екстернальності досягнень» більша (68 %) частка респондентів виявились інтерналами, а стосовно «інтернальності-екстернальності невдач» то ця частка зменшилась на 12 %, що свідчить про тенденцію до приписування своїм невдачам і невезінням зовнішнім обставинам. Ми виявили, що рівень заздрісності статистично-значимо вищий (t(інт) = 2,117, р < 0,05; t(екст) =      2,782 р < 0,05) у випадку «екстернальності невдач», що у свою чергу також підтверджує властивість екстерналам приписувати причини результатів своєї діяльності зовнішнім обставинам. Наявний результат суміжний із дослідженнями Т. В. Бескової, де  саме суб’єктам із екстернальним локусом контролю, властива більша частка атрибуцій заздрісності предметним сферам (кар’єрному росту, здоров’ю, дорогим або модних речам, сімейному благополуччю, зовнішній привабливості, соціальному статусу) і їм властиво приписувати причини зовнішнім факторам (наприклад, здоров’ю часу, матеріальному достатку), а не власним діям [5].

Визначаючи тип поведінкових тенденцій заздрісності, встановлено, що існує слабкий статистично значимий зв’язок (r(невдач) = 0,29, р < 0,05) між «заздрістю-неприязню» та «інтернальністю-екстернальністю невдач». Тобто показники заздрісності-неприязяні збільшуються із тенденцією до екстернальності невдач.  Кореляційний зв’язок окремо між екстерналами та інтераналами та «заздрістю-неприязню» виявлено не було (р > 0,05), причиною можу бети недостатня кількість учасників у вибірці.

Виходячи з  того, що студенти із екстернальним локусом контролю приписують причини своїм невдачам зовнішнім факторам, то ймовірно, що успіх іншого теж буде детерміновано цими обставинами (наприклад, везінням). Наявний кореляційний зв’язок свідчить  про більш агресивну налаштованість до успіхів іншого і передбачає емоційний дискомфорт, викликаний усвідомленням того, що хтось має більше, присутній. Заздрісник переконаний, що успіхи і досягнення іншого принижують його, знецінюють його власні досягнення. Тобто, фактично успіх суб’єкта заздрості не залежить від нього самого, а від успішності іншого, що виявляється у порівнянні. Це в свою чергу призводить до відповідного емоційного фону у вигляді агресивних реакцій [3].

Те, що, саме заздрість – неприязнь, а не заздрість – зневіра притаманна «екстернальності невдач», пояснюється, на наш погляд, тим, що респондент, сприймає успіх як необхідне належне, яке робить його життя кращим і примушує інших людей рахуватися з ним. Така позиція може проектуватися на інших і  таке бажання трансформується у ще більш сильне бажання відібрати, позбавити, нівелювати удачу і перевагу конкурента, що супроводжується озлобленістю, роздратуванням і неприязню до тих, хто має більше.

В результаті проведеного дослідження ми прийшли до таких висновків.

ü     Заздрість являє собою складний феномен, властивий людській природі, детермінований різними факторами, що має різноманіття форм і ступенів вираженості. Будучи соціально неодобрюваною і засуджуваною заздрість має тенденції неусвідомленого функціонування в особистості, породжуючи різні модифікації проявів, що забезпечені активізацією механізмів психологічного захисту, і може призводити до порушень, розладу, ненависті і деструкції в людських відносинах.

ü     Між показниками мотиваційних тенденцій досягнення та заздрісністю існує взаємообернений зв’язок: студентам із тенденцією до досягнення успіху притаманний нижчий рівень заздрісності і навпаки, студентам із мотивацією до уникнення невдач притаманний вищий рівень заздрісності.

ü     Рівень заздрісності позитивно корелює із показниками «Екстернальності  досягнень та невдач»: чим вищий рівень заздрісності тим більше студентам притаманно вбачати зовнішні обставини як фактори їх успішності. Вони орієнтуються на успіх та невдачу іншого, щоб не бути «гіршим» у певній діяльності, що є причиною їхньої заздрісності.

ü     Студентам із високим рівним заздрісності властива екстернальність невдач і мотивація уникнення невдач, тобто заздрісники вбачають причинами свого неуспіху успішність інших, тому інтенсивно реагують як на їх успіх так і на їхню невдачу.

ü     Студентам із екстернальним локусом контролю невдач притаманна така поведінкова тенденція, як «заздрість-неприязнь». Наявний кореляційний зв’язок свідчить  про більш агресивну налаштованість до успіхів іншого і передбачає емоційний дискомфорт, викликаний усвідомленням того, що хтось має більше, присутній. Заздрісник переконаний, що успіхи і досягнення іншого принижують його, знецінюють його власні досягнення.

Список використаної літератури:

1. Берак О.Л., Туторская Н.В. Пути формирования эмоциональной регуляции личности студента // Вестник высшей школы 1987. № 1. – С. 33–38.
2. Бескова Т.В. Гендерные особенности межличностных отношений субъектов зависти // Личность, семья, общество: вопросы современной психологии: материалы международной заочной научно-практической конференции. (30 января 2011 г.). – Новосибирск: Изд.: «ЭНСКЕ», 2011. – С. 140-147.
3. Бескова Т.В. Особенности проявления зависти в межличностном взаимодействии субъектов // Известия Самарского научного центра Российской академии наук. Т. 12. № 5 (37). 2010. – С. 103-109.
4. Бескова Т.В. Психологические механизмы формирования зависти и ее детерминанты // Электронный журнал «Вестник Московского государственного областного университета». 2013. № 1.
5. Бескова Т.В. Склонность к зависти субъектов с разным типом локус контроля // Научно-методический и теоретический журнал «Социосфера». № 4, 2011. – С. 13-17.
6. Бескова Т.В. Социальная психология зависти / Бескова Т.В. — Саратов: ИЦ Наука, 2010. — 192 с.
7. Бреслав Г.М. Психология эмоций. М.: Смысл; Академия, 2004. С. 367-376
8. Горшенина Н.В. Взаимосвязь завистливости личности и ценностных ориентаций // Вестник Чувашского университета. Гуманитарные науки. — 2013. — № 4. — С. 202—205.
9. Гусова В.А. Зависть как социальный феномен: дис. канд. фолософ. наук. М., 2006
10. Кондаков И. М., Нилопец М. Н. Экспериментальное исследование структуры и личностного контекста локуса контроля // Психологический журнал. – 1995. – Т. 16. – № 1. – С. 43–51, с. 43-51
11. Котова И.Б. Зависть как личностный феномен // Ежегодник Российского психологического общества: Материалы 3-го Всероссийского съезда психологов, 25-28 июня 2003 г.: в 8 т. СПб, 2003. — С. 20—25.
12. Муздыбаев К. Психология зависти // Психол. журн. — 1997. — Т. 18. — № 6. — С. 3—12.
13. Орлов Ю. М. Потребности в достижениях в учебной деятельности / В кн.: Потребности и мотивы учебной деятельности. М., 1976. С. 26–46.
14. Орлов Ю.М. Потребностно-мотивационные факторы эффективности учебной деятельности студентов ВУЗа. – М., 1984. с.17
15. Саблина Т.А. Некоторые особенности мотивации студентов. Сб. тезисов доклада науч.-практ. конф.: Современные проблемы подготовки учителя к обучению и воспитанию младших школьников. В-д, 1992. — С 46-49.
16. Соколова. Е.Е. Психология зависти // Педология. Новый век. — 2002. — № 10. — С. 10—14.
17. Тульчинский Г. А. Разум, воля, успех: О философии поступка. Л., 1990. — 79 с.
18. Хекхаузен Х. Мотивация и деятельность: В 2 т. / Пер. с нем. М.: Педагогика, 1986.  — 416 с.
19. Krampen G. IPC – Fragenbogen zu Kontrolluberzeugungen. – Gottingen: Hogrefe, 1981. – 287 р.
20. Lohaus A., Schmitt GM Fragebogen zur Erhebung von Kontrolluberzeugungen zu Krankheit und Gesundheit. – Bern: Huber, 1989. – Р. 34–48.
21. Seligman, M.E.Р. The optimistic child. / M.E.P. Seligman, K. Reivich,  L. Jaycox, J. Gilham.- Boston: Houghton Mifflin, 1995. – Р. 77–113.

Ключові слова: заздрість, розвиток, формування, самооцінка, агресивність.

В данной статье исследуются механизмы, структура детерминант зависти, условия, этапы возникновения и развития зависти личности.  Изложены классификации стадий и факторов развития зависти зарубежными и отечественными учеными с присущими им индивидуальными элементами структуры.

Ключевые слова: зависть, развитие, формирование, самооценка, агрессивность.

This article investigates the mechanisms that structure determinants of envy, conditions, stages of the emergence and development of the personality of envy. The article presents the classification stages and factors of envy foreign and domestic naukotsyamy of inherent indyvidualnmy structure elements.

Keywords: envy, growth, development, self-esteem, aggression.

Заздрість являє собою складний феномен, властивий людській природі, детермінований різними факторами, що має різноманіття форм і ступенів вираженості. Будучи соціально неодобрюванною і засуджуванною заздрість має тенденції неусвідомленого функціонування в особистості, породжуючи різні модифікації проявів, що забезпечені активізацією механізмів психологічного захисту, і може призводити до порушень, розладу, ненависті і деструкції в людських відносинах.

Даний феномен визначається, як властивість особистості (Є.П. Ільїн) і як риса особистості (А.А. Дьяченко, М.І. Кандибович), як невід’ємна частина людської природи або конституції (М. Кляйн, Шопенгауер) і як аспект мотивації людини (С.Ю. Головін), як емоція і переживання (К. Муздибаев, Г. Бреслав, І. Котова), і як соціальний феномен (Т. Бескова, В. Гусова) і, нарешті, як один з тяжких смертних гріхів (Данте) [6; 7; 8; 11; 13].

Спираючись на дослідження Р.І. Александрової ми визначили,  вказує, що  в завдання дослідження заздрості входить раціональна реконструкція процесів формування даного явища, що також складає проблематику вивчення цього феномену [11].

Як зазначає Т. В. Бєскова, для формування заздрості необхідний відповідний зовнішній і внутрішній фон, тобто певні детермінанти. Структура детермінант заздрості, згідно з цим автором, має організовану будову і включає в себе детермінанти різного типу, співвідношення між якими не статично і однозначно, а динамічно і залежить від конкретних обставин. На різних етапах онтогенетичного розвитку і на різних стадіях соціалізації особистості може відбуватися зміна детермінант (умови внутрішнього або зовнішнього середовища можуть ставати основоположними факторами, а універсальні чинники – набувати характеристики умов).

У структуру детермінант заздрості, пише Т. В. Бєскова, входять:

1) передумова – нерівність людей (соціальне, фізичне, психологічне, професійне, матеріальне та інші), кожне з яких існує як об’єктивна реальність;

– Фрустровані потреби особистості, серед яких особливою силою володіє фрустрація потреби в позитивному самоставлені, підтвердженні, визнанні;

– Суб’єктивна перевага іншої людини, яка може виникнути і там, де вона об’єктивно відсутня, і навпаки, бути відсутньою там, де вона реально існує;

2) Універсальні фактори

– Соціальна близькість з об’єктом переваги при відсутності інтеграції з ним: «інтегративне поле» представлено тими значущими людьми, досягнення та придбання яких сприймаються як успіх цілого, частиною якого усвідомлює себе суб’єкт [4]:

3) Зовнішні умови:

– Макросоціальні умови: культурно-історичні (особливості культури, національного характеру, суспільної свідомості); соціально-економічні та політичні (різке соціальне розшарування в формально нестратифікованому суспільстві; домінуючі в суспільстві зрівняльні тенденції і уявлення про справедливість; суспільні відносини, засновані на принципі споживання);

– Мікросоціальні умови (умови соціалізації в малих групах): умови сімейного виховання (негативне ставлення батьків до більш успішним іншим: негативні висловлювання батьків по відношенню до своєї дитини, супроводжувані вихвалянням другої дитини: оцінка результатів діяльності дитини в залежності від результатів інших: завищені очікування близького соціального оточення; домінуючий виховний стиль потурання); умови соціалізації у вторинних малих групах (домінуючий в них конкурентний характер діяльності (ігрової, навчальної, трудової);

4) Внутрішні умови:

– Рівень онтогенетичного розвитку (заздрість як ситуативна реакція з’являється в онтогенезі досить пізно, лише тоді, коли дитина здатна адекватно оцінити соціальні відносини з однолітками і своє реальне місце в цих відносинах);

– Характеристики когнітивної, афективної, мотиваційної, рефлексивної і моральної сфер особистості. Психологічні якості, що стали стійкими інтегральними утвореннями, самі згодом можуть створювати сприятливі умови для формування заздрості і визначати якісні особливості її протікання;

– Низький рівень суб’єктності особистості (неконструктивні способи перетворення буття і подолання складних життєвих ситуацій; труднощі в саморегуляції негативних психічних станів: екстернальність. Низький рівень ініціативності, наполегливості, енергійності, витримки і рішучості);

– Структура уявлень, установок і цінностей особистості (цінності індивідуалізму, прагматизму, споживацтва, влади: установки на зрівнювання та збереження існуючої шкали цінностей; уявлення про нелояльності соціального оточення і справедливості як рівності).

Таким чином, при формуванні заздрості задіяний ряд спільно діючих, що підсилюють один одного і взаємопроникних психологічних механізмів, серед яких Т. В. Бєскова виділяє генетично вихідний механізм інтеріорізаціі: центральний (базовий) механізм соціального порівняння і в будову в нього механізмів категоризації і каузальної омани. Дані психологічні механізми, «накладаючись» на відповідні різнопорядкові детермінанти, можуть відігравати визначальну роль у формуванні заздрісного ставлення суб’єкта до інших людей, що перевершує в чомусь суб’єкта заздрості. Т. В. Бєскова зазначає, що зв’язки і відношення між психологічними механізмами формування заздрості і її детермінантами характеризуються рухомою взаємоузгодженістю і взаємообумовленням. Як відповідні умови та чинники можуть «запускати» психологічні механізми, призводити до їх розгортання, так і сама дія психологічних механізмів може виступати як «першопричиною» формування сприятливих умов для розвитку заздрості [2; 3; 4].

Як вже говорилося, заздрість розглядається як феномен, що виявляється на трьох рівнях: на рівні свідомості, на рівні емоційного переживання і на рівні реальної поведінки. Відповідно до цього К. Муздибаев виділяє ряд компонентів заздрості, послідовно проявляються один за одним:

• Соціальне порівняння;
• Сприйняття суб’єктом чиєїсь переваги:
• Переживання досади, прикрості, а то й приниження з цього приводу;
• Неприязне ставлення, або навіть ненависть до того, хто перевершує;
• Бажання, або заподіяння йому шкоди;
• Бажання, або реальне позбавлення його предмета переваги.

Погоджуючись в принципі з такою послідовністю, слід все ж зазначити, що представлені К. Муздибаевим компоненти заздрості швидше є етапами виникнення заздрості. Так, перші етапи не можуть бути компонентами заздрості хоча б з тієї причини, що заздрість, як така ще відсутня (проте без цих етапів заздрість не виникне). Підкреслити це необхідно, оскільки часто сприйняття чиєїсь переваги вже розцінюється як прояв заздрості. Крім того, можна відзначити і недостатню повноту опису розгортання процесу появи заздрості. Необхідно внести ряд доповнень і уточнень до схеми К. Муздибаева. з урахуванням яких динаміка формування заздрості може виглядати наступним чином [16].

Перша стадія – соціальне порівняння і сприйняття чиєїсь переваги. Вважається, що в основі заздрості лежить порівняння себе з кимось. Проте, для виникнення заздрості одного порівняння і визнання переваги когось недостатньо, хоча часом можна чути, що якщо когось ви вважаєте краще себе, то виходить, що ви – гірше, а це. мовляв. рано чи пізно призведе до почуття неповноцінності, до прихованої образи, злості. Необхідний перехід до наступної стадії.

Друга стадія – виникнення потреби в ідентифікації з об’єктом заздрості. Проте, переходячи до наступної стадії, необхідно відзначити упущений К. Муздибаевим істотний момент заздрості. Заздрість виникає тільки з приводу того, до чого у людини є пильний інтерес, що нею високо цінується, до чого вона прагне, тобто в чому у неї є, або з’являється потреба. Саме загострення наявної потреби в чомусь, або її виникнення (дивлячись на той чи інший привабливий предмет, або на людину) є другою стадією появи заздрості [16].

Заздрість завжди заснована на ідентифікації: заздрять тим, на кого хочуть бути схожими. але для цього треба дізнатися, чим обумовлена перевага іншого, щоб зрозуміти, які перспективи задоволення виниклого бажання. Це призводить до двох наступних стадій.

Третя стадія – оцінка своїх можливостей. Оцінивши свої можливості (адекватно або неадекватно), людина може зробити спроби придбати той предмет або якість, яку їй захотілося мати, тобто вступає в заочне змагання з іншою людиною, яке може привести до успіху, але може закінчитися і невдачею, що і  призводить до наступної стадії.

Четверта стадія – усвідомлення неможливості задовольнити своє бажання, мати те, що є у інших. І в тому і в іншому випадку емоційною реакцією на розуміння неможливості досягти бажаного є виникнення засмучення, жалю з цього приводу.

П’ята стадія – пошук причини виявленої переваги інших.

Від усвідомлення причини чиєїсь переваги залежить, якого виду заздрість – «чорна» або «біла» – виникне у людини.

Одна справа, коли перевага інших в чиїсь праці може служити позитивним прикладом для людини, мотивуючи її на активність. Інша справа – несправедливість долі (можливо, тільки в уявленні заздрісника), або результат несправедливого розподілу благ, отримання цих благ іншою людиною неправедним шляхом. Тому людина вважає, що саме доля чи хтось інший є винуватцем її невдач. Це є наслідком так званої каузальної омани, тобто сприйняття людини, що має перевагу, як причиною власних невдач і приниженого становища. Підсилює відчуття «несправедливості» самозакоханості (подання індивіда про власну винятковість і достойності більшого).

Шоста стадія – виникнення почуття ураженого самолюбства. [У словниках самолюбство визначається як почуття власної гідності, самоповаги, самоствердження]. У той же час самолюбство може стати і джерелом негативних емоцій і навіть страждань (хворобливе самолюбство, ображене самолюбство).

А. Адлер розглядає заздрість, як реакцію на нерівність людей при дефіциті власної самооцінки. Він підкреслює, що заздрість – це фактично визнання власного безсилля і безпорадності, підпорядкованості іншій людині, тої, що він стоїть суб’єктивно вище. Крім усвідомлення об’єктивно існуючої нерівності в якому-небудь значущому для людини відношенні на виникнення почуття заздрості впливає і суб’єктивно репрезентована нерівність. Якщо людина пов’язує свої невдачі з долею, то з’являється образа на неї. Якщо заздрить екстраполює свої невдачі на іншого, більш удачливого, то виникає стійке неприязне ставлення або навіть ненависть до нього. Тобто зачіплюється його самолюбство, і в цей момент ніякі доводи розуму вже не діють, а психіку заповнюють виключно негативні емоції: досада, злість як на інших, так і на самого себе. У цьому випадку людина може вдатися або до заперечення значущості предмета заздрості, або до компенсаторних механізмів («зате я розумніший!»). Якщо це не допомагає, то процес заздрості переходить у наступну стадію.

Сьома стадія – прояв ворожої поведінки. З’являється бажання і часто реалізовується, заподіяння шкоди об’єкту заздрості, позбавлення його предмета переваги [16].

Щодо формування заздрості продовж життя, то М. Кляйн (М. Klein) пояснює заздрість з конституціональної природи людини та її об’єктних відносин у ранній період. Заздрість є внутрішньо психічним феноменом, пов’язаним з інстинктом смерті: люди народжуються з різними конституціональними тенденціями в плані вираження заздрості і ці задатки можуть бути посилені, або знівельовані в залежності від ряду факторів, в числі яких досвід внутрішньоутробного розвитку, особливості народження, специфіка взаємодії з материнською грудьми і матір’ю як цілісним об’єктом [20]. М. Лоуренс і М. Магуїр солідарні з М. Кляйн в частині того, що потенціал заздрості формується на ранніх етапах онтогенезу в процесі діадних стосунків [15].

Паралельно, В. Г. Джофф стверджує протилежне: немовлята не утримують почуття заздрості, а народжується заздрість як наслідок психологічних проблем, які поступово формуються і накопичуються в особистості. Позитивне подолання психологічних проблем сприяє і зниженню заздрісності [19].

Є. П. Ільїн вважає, що заздрість формується на пізніших етапах онтогенетичного розвитку, коли дитина може випробувати дію конкуренції у відносинах (в ігровій діяльності, наприклад), депривації потреби у визнанні і зробити оцінку свого становища серед інших не на користь своєї персони [11]. Нам представляються ближчими і органічні погляди Карла Абрахама і Ернс Джонса про те, що заздрість, як будь-який складний феномен людської природи формується поступово в процесі розвитку дитини та її контактів з навколишнім світом [20]. Якщо цей підхід з’єднати з основами об’єктної психології М. Кляйн, тоді прояви людської заздрості і їх розуміння – трактування можуть бути більш точними, відповідно впливу на характер профілактики, терапії та психокорекції даних станів або властивостей особистості.

Є.П. Ільїн описав зовнішні і внутрішні фактори, що сприяють формуванню заздрості. До внутрішніх факторів він відносить особливості особистості, які у егоїзмі, себелюбство і марнославстві. Наявність у особистості злісної заздрості говорить про нездатність заздрить людини досягти того рівня, на якому знаходиться інша людина, даний прояв розглядається автором як безсилля. До зовнішніх факторів Є.П. Ільїн відносить близькість у статусному положенні заздрячого суб’єкта до об’єкта заздрості. Сам заздрісник порівнює цей стан справ, свої достоїнства і результати своїх досягнень зі статусом тих суб’єктів, хто стоїть близько до нього по соціальних сходинках. В результаті близькість створює сприятливі умови для порівняння, що робить життя іншого суб’єкта найбільш прозорим для сприйняття [11].

Загалом в психологічній літературі виділяють такі фактори розвитку заздрості:

• Нуль-фактором, тобто вихідним посилом присутності феномена заздрості в людській природі ми могли б (слідом за М. Кляйн) припустити деякі конституціональні підстави. Напевно не відомо, чи існує «ген заздрості» (або будь-яка інша матеріальна основа («мітохондрія», «ДНК», «особливого типу клітина» і т.п.), тому, в силу нерозшифрованості  повного генома людини, ми, тим щонайменше не скидаємо з рахунків дану позицію. Але розуміємо, що, швидше за все провідними, все одно, виявляться фактори прижиттєвого формування особистості.
• Первинним фактором, швидше за все, виступає самий ранній (можливо навіть перенатальний допологовий і пологовий) досвід переживань і досвід, одержуваний при взаємодії з тими, хто про дитину піклується буквально в перші дні і місяці життя (мати, особи які її замінюють). Це досвід неоднорідний і може складатися з досвіду окремих і приватних взаємодій (наприклад, з грудьми як атрибутом матері, як вказувала М. Кляйн), а також відносин і взаємодій з матір’ю (або її замінниками) як цілісним об’єктом [20]. Можливо, грає значення наявність братів і сестер в цей період. Наприклад, при народженні близнят або двійнят хтось з немовлят може отримати більший комфорт (по часу присутності, ніжності і дбайливості матері) від зіткнення з материнським об’єктом, а хтось виявиться трохи в меншій увазі. Наприклад, давно відомий факт, що відносно хлопчиків матері проявляють велику інтенсивність турботи і уваги, тому в разі народження різностатевих близнюків або двійнят хлопчикові, можливо (хоча і не 100 %-но гарантовано) буде діставатися трохи «більше мами» [10; 12]. Ці тонкі і ледь вловимі відмінності, тим не менш, можуть бути фіксовані психікою і сублімовані несвідомим розвитком особистості.
• Вторинний фактор лежить у сфері розширення досвіду дитини: початку його більш активної взаємодії з предметним світом і світом людей, отримання досвіду явної депривації (наприклад, не дали або відібрали бажану іграшку), досвіду вираженої конкуренції (за увагу, похвалу і прихильність дорослого, змагальності в грі (хто перший, хто швидше і т.п.), боротьбі за володіння (іграшками, якимись речами) [6; 14]. Виходить, що тут наявність сіблінгів так само може призводити до підвищених потенціалів розвитку підстав заздрості, особливо якщо є досвід «поразки» (наприклад, сину купували більше цікавих іграшок, ніж дочці, або частіше на руках тримали тощо).
• Третинний, але не менш важливий фактор, лежить у сфері спостережуваних зразків поведінки і болем широкого соціального контексту, в якому розвивається людина. Цей фактор включає спостереження і «вбирання» особистості батька і досвід взаємодії з різними людьми. Якщо батько за своїми особистісними особливостями не є заздрісною людиною (не порівнює себе з іншими, не підкреслює, що у когось чогось більше або краще, не відчуває досади від благополуччя, або успіху інших), має високу стресостійкість (наприклад, в складних ситуаціях спирається на свої сили і справляється з труднощами), володіє життєвою та професійною креативністю, активністю і оптимізмом, незамкнутий, доступний для спілкування, вміє щиро допомагати, має позитивні відносини з широким колом оточуючих (сусіди, колеги, знайомі, друзі), то досвід взаємодії і спостереження такого зразка виступає для особистості дитини серйозним блокувальником потенціалів заздрості. Дитина вчиться розуміти і приймати світ і людей такими, якими вони є. Такі установки, отримані від батьківських зразків (і всієї загальної атмосфери ними створеної) дозволяють людині, здійснюючи свій шлях, орієнтуватися і спиратися на себе (а не на інших), приймати самостійні рішення і робити вибори, знаходити відповідні заняття, самореалізовуватися в них і приймати отримані досягнення або результати такими які вони виходять, без надлишкового їх порівняння з досягненнями інших. Загальна тенденція особистості в цьому випадку: «йти своєю дорогою, приймаючи своє життя і свою долю», без зайвих порівняльних стогонів. Як правило, і рівень персональних досягнень у таких людей досить високий [17].

Якщо ж навпаки, людина перебуває в полі підвищеної конкуренції  і до цього плюсуються деякі особистісні особливості батьків (заздрісність, домінування порівняльних характеристик в оцінці себе та інших, часті розмови про заздрість і заздрісників, деяка закритість, недовірливість, егоцентризм внутрішнього світу і т.п.), то при такій атмосфері потенціали заздрості запускаються «в зростання», хоча зовні можуть маскуватися досить вдало, оскільки дитина засвоює соціальне несхвалення заздрості [1]. «Вбирання» ідеї заздрості може відбуватися і на більш пізніх рівнях розвитку людини (молодість і навіть зрілість), якщо людина потрапляє в середовище, де проблема заздрості «висить» в хронічному варіанті: про це багато говорять, це супроводжує професійну або приватне життя, це акцентують, цьому приписують різноманітні життєві обставини і т.п. В якості такого середовища може виступати арена професійної діяльності, або, наприклад, якщо людина у приватному житті потрапляє під вплив того, хто «заряджений» ідеями заздрості (нові члени сім’ї, нові значущі знайомі і т.п.).

Щодо формування заздрості через її взаємодію із іншими явищами можна визначити дві гіпотези:

Перша гіпотеза припускає взаємозв’язок заздрості і самооцінки. Однак причинно-наслідковий зв’язок між самооцінкою і заздрістю представляється по-різному і через це залишається не зовсім зрозумілим. Одні представляють заздрість як причину труднощів з самооцінкою, наприклад: «Відчувши укол заздрості ми відчуваємо, що зачеплена наша самооцінка». М. Сілвер і Дж. Сабіна  бачать у заздрості спосіб захисту самооцінки [23]. Нарешті, заздрість представляється як частина механізму регуляції самооцінки або супутнє йому явище, особливо як захист від заниження самооцінки [22].

Разом з тим жоден з цих підходів не торкається до очевидного співвідношення між переживанням заздрості і самооцінкою, яке полягає в тому, що почуття заздрості виникає в результаті невдалих спроб регуляції самооцінки. Захист від зниження самооцінки постулюється дослідниками як caма собою зрозуміла функція заздрості, оскільки поняття захисту використовується в дуже широкому значенні. Але заздрість здається швидше показником марності зроблених зусиль.

Якщо три способи захисту самооцінки, описані А. Д. Розенблатом не допомогли і самооцінка починає знижуватися, то відразу виникає почуття заздрості. Цьому більш схильні люди з незрілим, фрагментованим Я. які піддаються бажанням знайти його відсутні частинки [21]. через недостатньо розвинене «Я» їх регулятивні механізми також розвинені слабко. Таким чином, ми отримуємо відповідь на поставлене раніше запитання про те, чому не всі заздрять всім і з кожного приводу. Заздрість виникає тільки тоді, коли за допомогою механізмів регуляції – шляхом встановлення цінності предмета заздрості, дистанції від об’єкта заздрості і значення предмета заздрості для себе – не вдається створити достатню внутрішню рівновагу. Заздрість – це почуття, що виникає при невдалому захисті самооцінки [5].

Другою гіпотезою є теорія рівноваги Ф. Хайдера, який вважає, що людина може завдавати через речі, що належить іншому, хоча раніше вона сама ніколи не відчувала потреби в ній і навіть не думала про неї. Тобто можна бажати чогось тільки тому, що воно є у іншого. Ф. Хайдер припустив, що існує так званий мотив, бажання однаковою долі і рівних результатів. Справедливість цієї точки зору підтвердили С. Франкел та І. Шерік [18]. Вони спостерігали дітей віком від одного року до п’яти років за грою з ровесниками, поміщаючи їх по двоє в манеж з яким-небудь цікавим предметом. Під заздрістю вони розуміли бажання дитини, а також помічену у сусіда позитивну емоцію, викликану володінням певним предметом. Така реакція спостерігалася лише з півтора років і особливо часто зустрічалася в три роки. Однорічні діти проявляли інтерес до предметів і забирали їх, але судячи з усього, сусід при цьому не грав ніякої ролі, так як агресії не було і, отже, заздрості теж. Автори припустили, що для виникнення почуття заздрості необхідні наступні умови:

• вже повинна існувати здатність протиставлення Я та об’єкта:

• вже має існувати уявлення про власність:

• повинна існувати здатність уявляти собі і передбачати бажане кінцевий стан.

Таким чином, це дослідження показало, що людина, ще будучи дитиною, відчуває інтерес до предмета тільки через те, що ним зацікавився інший (хоча спочатку предмет не був її цікавий). Така ситуація передбачає наявність у людини певної потреби, незадоволеною склалися умовами його життя і діяльності:

Для формування заздрісності потрібні певні зовнішні та внутрішні умови, тобто певні детермінанти. Тому автори розглядають організовану будову заздрості, що включає в себе детермінанти різного типу, наприклад соціальні (макросоціальні та мікросоціальні) передумови, фрустрація потреб, суб’єктивна перевага, механізми категоризації і каузальної омани. Визначено, що ці фактори та механізми взаємодіють між собою та взаємообумовлюються, що може призводити до розвитку заздрості. Також такі дослідники як, К. Муздибаєв, Е. Ротор, М. Кляйн, Є. П. Ільїн, Бреслав Г.М., Розенова М.І., М. Сілвер і Дж. Сабіна, Бескова Т.В. дають свої класифікації стадій та факторів розвитку заздрості із властивими їм індивідуальними елементами структури.

Список літератури.

1. Александрова Р.И. Зависть и моральная символика // Вест. Моск. Ун-та. Сер. Философия. 2002. №1. С. 66-81.
2. Архангельская Л.С. Зависть в структуре отношений субъектов, испытывающих трудности общения: дис. канд. психол. наук. Ростов-н/Д, 2004.
3. Бескова Т.В. Зависть и ревность: критерии сходства и различия понятий // Интегративный подход к психологии человека и социальному взаимодействию людей / под ред. Волохонской М.С., Микляевой А.В. // Материалы II Всероссийской научно-практической (заочной) конференции. – МО.: СВИВТ, 2012. – С. 58-65.
4. Бескова Т.В. Особенности проявления зависти в межличностном взаимодействии субъектов // Известия Самарского научного центра Российской академии наук. Т. 12. № 5 (37). 2010. – С. 103-109.
5. Бескова Т.В. Психологические механизмы формирования зависти и ее детерминанты // Электронный журнал «Вестник Московского государственного областного университета». 2013. № 1.
6. Бондаренко О. Р., Лукан У. Психологическое консультирование: зависть и психическое здоровье // Вестник Нижегородского университета им. Н. И. Лобачевского. Серия: Социология. Психология. Философия. 2008. № 2. С. 265.
7. Бреслав Г.М. Ненависть как предмет психологического исследования // Вопросы психологии. 2011. № 2. С. 138-148;
8. Бреслав Г.М. Психология эмоций. М.: Смысл; Академия, 2004. С. 367-376;
9. Гусова В.А. Зависть как социальный феномен: дис. канд. фолософ. наук. М., 2006;
10. Дескюре Ж.Б. Зависть и ревность. СПб: Изд-во В.И. Губинского, 1989;
11. Ильин Е.П. Эмоции и чувства. — СПб.: Питер, 2002. — 752 с. Ильин Е.П. Психология зависти, враждебности, тщеславия [/ Е.П. Ильин. СПб.: Питер, 2014. — 208 с.
12. Короленко Ц.П., Дмитриева Н.В. Психоанализ и психиатрия. Новосибирск: НГПУ, 2003. 667 с.
13. Котова И.Б. Зависть как личностный феномен // Ежегодник Российского психологического общества: Материалы 3-го Всероссийского съезда психологов, 25-28 июня 2003 г.: в 8 т. СПб, 2003.
14. Летягина С.К. О проблеме зависти в аспекте психологии семейных отношений // Известия Саратовского университета им. Н.Г. Чернышевского. Новая серия. Акмеология образования. Психология развития. 2010. Т. 3. № 4. С. 37-45.
15. Лоуренс М., Магуир М. Психотерапия женщин. СПб: Питер, 2003. 208 с.
16. Муздыбаев К. Психология зависти // Психол. журн. 1997. Т. 18. №6. С. 3-12
17. Розенова М.И. Неосознаваемые установки отношения родителей к детям. Омск: Изд-во ФГБОУ ВПО ОмГАУ им. П.А. Столыпина, 2011. 160 с.
18. Frankel S., Sherick I. Observations on the development of normal envy // Psychoanalytic Study of the Child, 1977, v. 32, p. 56-68.
19. Joffe W.G. A critical review of the status of the envy concept // International Journal of Psycho-Analysis. 1969. № 50. P. 533-545.
20. Klein М. Envy and Gratitude // The Writing of Melanie Klein. N.Y., 1957. Vol. 3. Р. 176-235.
21. Rosenblatt A. D. Envy, identification and pride // Psychoanalytic Quarterly. 1988. N 57. p. 113-127.
22. Salovey P. Social comparison processes in envy and jealousy//J. Suls. T. A. Wills (eds.). Social comparison: Contemporary theory and research. Hilsdale. N. J.: Lawrence Erlbaum. 1991. p. 261-285.
23. Silver M., Sabim J. The perception of envy // Social Psychology Quarterly, 1978, v. 41. p. 105-117.