https://naub.oa.edu.ua Науковий блоґ НаУ «Острозька Академія» Thu, 04 Sep 2025 06:03:56 +0000 uk hourly 1 https://wordpress.org/?v=6.9.4 https://naub.oa.edu.ua/wp-content/uploads/2016/09/logoo.png https://naub.oa.edu.ua 32 32 https://naub.oa.edu.ua/istorychnyj-rozvytok-systemy-mizhnarodnoyi-bezpeky-xx-pochatok-xxi-st/ https://naub.oa.edu.ua/istorychnyj-rozvytok-systemy-mizhnarodnoyi-bezpeky-xx-pochatok-xxi-st/#respond Thu, 04 Sep 2025 06:03:56 +0000 https://naub.oa.edu.ua/?p=31720 Упродовж історії людства питання забезпечення безпеки завжди посідало одне з провідних місць у системі міжнародних відносин. Проблематика міжнародної безпеки на початку ХХІ століття знову виходить на передній план, що обумовлено зростанням нестабільності у світі, появою нових викликів і загроз, які мають глобальний характер. У сучасних умовах тероризм, кіберзагрози, регіональні конфлікти, екологічні катастрофи істотно змінюють уявлення про безпеку й ставлять перед міжнародною спільнотою питання про пошук нових механізмів її гарантування.
Аналіз історичного розвитку системи міжнародної безпеки є необхідною передумовою для розуміння сучасних тенденцій і процесів, що визначають архітектуру глобального світу. Дослідження трансформацій механізмів безпеки дозволяє не лише виявити причини виникнення кризових ситуацій у минулому, а й визначити ефективні моделі реагування на нові виклики. У цьому контексті особливої ваги набуває вивчення періоду від початку ХХ століття — часу глибоких політичних потрясінь і світових війн — до сучасності, що характеризується багатополярністю та посиленням ролі недержавних акторів у питаннях безпеки [1, с.176].
Наукове осмислення етапів становлення і розвитку міжнародної системи безпеки дозволяє простежити закономірності змін у глобальній політичній структурі, визначити роль інституційних механізмів, таких як Ліга Націй, Організація Об’єднаних Націй, НАТО та інші. Важливим завданням є також з’ясування впливу великих геополітичних подій, зокрема Першої та Другої світових воєн, холодної війни, процесів деколонізації та глобалізації на еволюцію концепцій безпеки.
З огляду на зазначене, дане дослідження спрямоване на комплексний аналіз розвитку системи міжнародної безпеки впродовж ХХ – початку ХХІ ст., виявлення основних тенденцій, суперечностей та особливостей формування сучасної архітектури глобальної безпеки. Результати дослідження мають не лише теоретичне, але й практичне значення для розроблення ефективних стратегій запобігання конфліктам і забезпечення стабільності у світі [2, с.76].
Обґрунтування актуальності проблеми
Проблематика міжнародної безпеки в сучасних умовах набуває особливої актуальності у зв’язку з ускладненням глобальної політичної ситуації, зростанням кількості регіональних конфліктів, загроз тероризму, кібербезпеки та екологічних катастроф. Історичний аналіз розвитку системи міжнародної безпеки дозволяє не лише краще зрозуміти сучасні тенденції, але й передбачити можливі сценарії подальшого розвитку світової політики. Усвідомлення еволюції міжнародної безпеки впродовж XX – початку XXI ст. є необхідною умовою для формування ефективних моделей реагування на сучасні виклики. В умовах глибоких трансформацій глобальної архітектури безпеки критичне осмислення історичного досвіду є важливою передумовою для ухвалення стратегічних рішень як на національному, так і на міжнародному рівнях.
Стан наукової розробки проблеми. Проблема розвитку системи міжнародної безпеки була предметом досліджень багатьох вітчизняних та зарубіжних учених. Значний внесок у теоретичне осмислення зробили такі автори, як Г. Моргентау, К. Дойч, Х. Булл, С. Хантінгтон, З. Бжезинський. Українські дослідники, зокрема О. Мацієвський, В. Манжола, В. Смолянюк, розглядали міжнародну безпеку через призму геополітичних змін і трансформацій після холодної війни. Натомість спостерігається певний брак робіт, які системно досліджували б еволюцію механізмів міжнародної безпеки у контексті довготривалого історичного процесу, що об’єднує як період міжвоєнної доби, так і сучасний етап. Це зумовлює потребу комплексного аналізу розвитку міжнародної безпеки, її основних моделей, механізмів та інституцій від початку ХХ століття до сьогодення [3, с.88].
Мета і завдання статті. Метою статті є дослідження історичного розвитку системи міжнародної безпеки у ХХ – на початку ХХІ ст., виявлення основних тенденцій, моделей та механізмів, а також окреслення впливу цих процесів на сучасний стан глобальної безпеки.
Завданнями є:
1.Проаналізувати основні етапи становлення системи міжнародної безпеки;
2.Визначити ключові інституційні та договірно-правові механізми безпеки;
3.Охарактеризувати зміни у підходах до забезпечення безпеки в контексті глобальних трансформацій;
4.З’ясувати чинники, які визначають сучасні виклики міжнародній безпеці.
Виклад основного матеріалу
На початку ХХ століття міжнародна безпека базувалася на принципі балансу сил, що передбачав утримання стабільності шляхом стримування однієї держави іншою через створення союзів. Однак Перша світова війна продемонструвала вразливість цієї системи. Спроба створити Лігу Націй стала першим масштабним проектом колективної безпеки, однак організація виявилася неспроможною ефективно реагувати на агресію.
Після Другої світової війни було створено ООН, яка стала основним глобальним інститутом безпеки. Новий підхід полягав у запровадженні принципу колективної відповідальності, а структура Ради Безпеки забезпечувала участь провідних держав у прийнятті ключових рішень. Проте розгортання холодної війни зумовило поділ світу на два військово-політичні блоки, що обмежувало функціонування механізмів глобальної безпеки.
Період холодної війни характеризувався гонкою озброєнь, розвитком концепції ядерного стримування та укладанням численних договорів про контроль над озброєннями, таких як Договір про нерозповсюдження ядерної зброї (1968). Водночас розгортання регіональних конфліктів у Азії, Африці та Латинській Америці свідчило про нерівномірність розподілу безпеки у глобальному масштабі [4, с.98].
Закінчення холодної війни спричинило розпад біполярної системи. У 1990-х роках виникла ідея «нового світового порядку», де основну роль у підтриманні безпеки відігравали міжнародні організації. ООН активізувала свою діяльність у сфері миротворчих операцій, а НАТО розширило свою місію поза межі традиційної колективної оборони, зокрема у Боснії та Косово. Проте на початку XXI століття виникли нові загрози: тероризм, кібератаки, гібридні війни, які вимагали переосмислення традиційних механізмів безпеки [5, с.162].
Аналіз отриманих результатів свідчить, що міжнародна безпека еволюціонувала від концепції балансу сил до багатофакторної, багаторівневої системи, де поряд із державами вагому роль відіграють міжнародні організації, недержавні актори та транснаціональні корпорації. Проте загрози залишаються серйозними: регіональні конфлікти, зміна клімату, економічна нерівність, технологічні ризики створюють передумови для нових криз [6, с.120].
Висновки з дослідження і перспективи подальших розвідок у цьому напрямку
Таким чином, історичний розвиток системи міжнародної безпеки в XX – на початку XXI ст. демонструє складний і суперечливий шлях становлення глобальних механізмів підтримання миру. Незважаючи на значні досягнення, жодна модель не забезпечила абсолютної безпеки, оскільки політичні, економічні й соціальні процеси постійно змінюють параметри міжнародної взаємодії. Перспективи подальших досліджень у цій сфері пов’язані з аналізом нових форм безпеки у кіберпросторі, ролі штучного інтелекту, змінами у концепціях гуманітарного втручання та відповідальності за захист. Вивчення механізмів регіональної безпеки та інтеграції зусиль глобальних і локальних акторів набуває особливої важливості для забезпечення стійкості міжнародної системи в умовах невизначеності.

Література
1. Моргентау Г. Політика серед націй: боротьба за владу і мир. — К. : Основи, 2001. — 563 с.
2. Булл Г. Анархічне суспільство: дослідження порядку в світовій політиці. — Л. : Літопис, 2005. — 412 с.
3. Смолянюк В. Л. Міжнародна безпека: навч. посіб. — К. : НАДУ, 2010. — 288 с.
4. Мацієвський О. В. Світова політика і міжнародні відносини: історія та сучасність. — К. : Знання, 2012. — 478 с.
5. Бжезінський З. Велика шахівниця: панування Америки та його геостратегічні імперативи. — К. : Основи, 2000. — 237 с.
6. Хантінгтон С. Зіткнення цивілізацій і переосмислення світового порядку. — К. : Либідь, 2003. — 320 с.]]> https://naub.oa.edu.ua/istorychnyj-rozvytok-systemy-mizhnarodnoyi-bezpeky-xx-pochatok-xxi-st/feed/ 0 https://naub.oa.edu.ua/informatsijna-vijna-ta-kiberbezpeka/ https://naub.oa.edu.ua/informatsijna-vijna-ta-kiberbezpeka/#respond Thu, 04 Sep 2025 06:03:48 +0000 https://naub.oa.edu.ua/?p=31722 Обґрунтування актуальності проблеми. На межі ХХ і ХХІ століть людство вступило в епоху, де інформація стала не просто джерелом знань, а важливим інструментом геополітичного впливу. Інформаційна війна набула нових форм, а кіберпростір перетворився на арену боротьби за владу, безпеку та вплив. Сучасні війни дедалі більше відбуваються не лише на полі бою, а й у головах людей через засоби масової інформації, соціальні мережі, платформи новин та навіть через кібератаки на критичну інфраструктуру. Особливо гостро проблема інформаційної війни і кібербезпеки постала для України. Від початку російської агресії 2014 року країна стала об’єктом масштабних інформаційних кампаній і кібероперацій, метою яких було підрив державності, зниження довіри до уряду, посилення суспільної напруги. Таким чином, питання кіберзахисту та протидії інформаційним загрозам перетворилися на одну з основних складових національної безпеки.[1, с.89]
Стан наукової розробки проблеми. Аналіз наукової літератури свідчить, що інформаційна війна та кібербезпека стали предметом активних міждисциплінарних досліджень. Західні вчені наголошують на тому, що інформаційні атаки є ключовою складовою сучасних гібридних конфліктів. Дослідження в галузі комунікацій, безпеки, психології та ІТ-технологій висвітлюють різні аспекти цієї проблеми. В Україні значну увагу приділено вивченню психологічного впливу інформаційних атак, способам захисту кіберпростору та розробці законодавчих ініціатив для зміцнення інформаційної безпеки. Однак стрімкий розвиток цифрових технологій створює нові виклики, тому необхідне постійне оновлення наукової бази, аналіз нових загроз і впровадження інноваційних стратегій захисту. [2, с.189]
Формулювання мети і завдань статт. Метою статті є системне дослідження природи інформаційної війни, аналіз сучасних викликів у сфері кібербезпеки та визначення ефективних способів протидії новим загрозам.
Для досягнення цієї мети поставлено такі завдання:
1.Проаналізувати особливості інформаційних воєн та їх вплив на суспільство і державу;
2.Описати основні види і методи кібератак;
3.Оцінити сучасний стан кібербезпеки в Україні та світі;
4.Запропонувати практичні заходи для зміцнення захисту в інформаційному просторі.
Інформаційна війна: суть та інструменти. Інформаційна війна є складною і багатогранною діяльністю, що має на меті змінити свідомість, переконання та поведінку окремих осіб або цілих суспільств шляхом маніпулювання інформацією. Її суть полягає у використанні цілеспрямованих інформаційних впливів, здатних викликати сумніви, паніку, змінити політичні настрої чи спровокувати дестабілізацію у державі чи регіоні. Такі операції часто проводяться без застосування традиційної зброї, однак їх наслідки можуть бути не менш руйнівними, ніж результати фізичних бойових дій [3, с.236].
Основними інструментами інформаційної війни є фейкові новини, дезінформація, пропаганда, діяльність ботоферм, поширення маніпулятивних відео та активне використання соціальних мереж. Фейкові новини створюються з метою ввести громадськість в оману або створити неправильне уявлення про події. Дезінформація, у свою чергу, є навмисним поширенням неправдивої або викривленої інформації для досягнення стратегічних цілей. Пропаганда використовує напівправду, емоційні образи та інші методи впливу, щоб формувати громадську думку у потрібному напрямі. Ботоферми — ще один важливий елемент інформаційної війни. Це організовані групи автоматизованих акаунтів, що масово поширюють однакові меседжі в соціальних мережах, створюючи ілюзію широкої підтримки певних ідей або викликаючи ворожнечу. Такі мережі можуть маніпулювати трендами у соцмережах, нав’язувати певні теми для обговорення або підвищувати недовіру до легітимних джерел інформації.
Кібербезпека: сучасні виклики. Кібербезпека охоплює комплекс заходів, спрямованих на захист комп’ютерних систем і мереж від несанкціонованого доступу, пошкодження чи руйнування. Серед сучасних загроз виділяються фішинг-атаки, програми-вимагачі, злом серверів із викраденням даних, атаки на критичну інфраструктуру. Особливо небезпечними є атаки на об’єкти енергетики, водопостачання, банківські системи. Збільшується кількість атак на медичні установи, транспортні системи, державні портали [4, с.126].
Ситуація в Україні та світі
Україна, опинившись в умовах гібридної війни, була змушена оперативно створити комплексну систему кіберзахисту. З 2014 року держава активно реформує сектор безпеки у сфері кіберпростору. Було засновано кілька ключових структур, спрямованих на попередження, виявлення та нейтралізацію кіберзагроз. Урядові служби разом із військовими підрозділами працюють над моніторингом кіберпростору, протидією кібератакам та забезпеченням безпеки державних інформаційних систем. Особливу роль у системі національного кіберзахисту відіграє Національний координаційний центр кібербезпеки при РНБО України. Центр координує діяльність державних органів і приватних компаній у сфері кібербезпеки, аналізує загрози та розробляє заходи для їх нейтралізації. Одним із ключових завдань Центру є координація зусиль щодо захисту критичної інфраструктури, зокрема об’єктів енергетики, транспорту та зв’язку [5, с.156].
Державна служба спеціального зв’язку та захисту інформації України також займає центральне місце у системі кібербезпеки. Вона відповідає за технічний захист інформації, криптографічний захист державної таємниці, а також за забезпечення безпеки урядового зв’язку. Крім того, ця служба координує дії в надзвичайних ситуаціях кібернетичного характеру. Не менш важливою є діяльність Центру реагування на кіберінциденти CERT-UA. Ця структура спеціалізується на оперативному виявленні кіберінцидентів, проведенні розслідувань і наданні рекомендацій щодо усунення наслідків атак. CERT-UA співпрацює з міжнародними партнерами, обмінюється інформацією про актуальні загрози та бере участь у глобальних ініціативах з протидії кіберзлочинності. На світовій арені питання кібербезпеки також набуло статусу пріоритетного. Сполучені Штати Америки, країни Європейського Союзу, Ізраїль та інші держави суттєво збільшили інвестиції у створення надійних систем кібероборони. США реалізують стратегію національної кібербезпеки, яка передбачає не лише захист критичної інфраструктури, але й активні дії у кіберпросторі для запобігання загрозам.
Країни ЄС активно розробляють спільну політику кіберстійкості. У 2020 році була оновлена Європейська стратегія кібербезпеки, що передбачає підвищення стійкості цифрових систем, розвиток загальноєвропейських стандартів безпеки та зміцнення співпраці з приватним сектором. Значну увагу приділяють також питанням захисту персональних даних, розслідуванню кіберзлочинів і запобіганню державному шпигунству. Ізраїль, маючи один із найпотужніших кібернетичних секторів у світі, активно розвиває інноваційні технології для захисту інформаційних систем. Ізраїльські компанії та державні установи є світовими лідерами у сфері кібербезпеки, що забезпечує країні високий рівень готовності до новітніх загроз. [6, с.156].
Крім того, на міжнародному рівні укладаються угоди та меморандуми про співпрацю у сфері кібербезпеки. Створюються спільні механізми швидкого реагування на глобальні кіберінциденти, обмін інформацією про загрози та об’єднання зусиль для протидії міжнародним хакерським угрупованням.
Методи протидії загрозам
Основні напрямки захисту включають:
1.Впровадження систем багатофакторної автентифікації;
2.навчання працівників основам кібергігієни;
3.створення резервних копій критично важливих даних;
4.розвиток технологій виявлення аномалій у мережах;
5.активна інформаційна політика для нейтралізації фейків.
Також важливим є розроблення єдиних міжнародних стандартів кіберетики та кібероборони.
Висновки та перспективи подальших досліджень. Інформаційна війна та кібербезпека є двома сторонами однієї реальності, де перемогу здобувають не тільки силою зброї, а й здатністю захистити інформаційний простір. Україна вже має вагомий досвід у цій сфері, але попереду ще багато роботи. Подальші дослідження повинні бути спрямовані на розробку систем раннього виявлення кіберзагроз за допомогою штучного інтелекту, вдосконалення законодавчого регулювання кіберпростору, розвиток міжнародної співпраці та формування культури відповідального ставлення до інформації серед громадян [7, с.110].

Література
1. Присяжнюк М.М. Інформаційна безпека та кібербезпека держави: навчальний посібник. – Київ: Ліра-К, 2024. – 224 с.
2. Остроухов В.В., Присяжнюк М.М. Інформаційна безпека: підручник. – Київ: Ліра-К, 2021. – 412 с.
3. Яковенко Є., Журавель І., Горбатий І., Бондарєв А. Інформаційна безпека: навчальний посібник. – Львів: Львівська політехніка, 2019. – 580 с.
4. Когут Ю.І. Кібервійна та безпека об’єктів критичної інфраструктури: практичний посібник. – Київ: SIDCON, 2024. – 368 с.
5. Б’юкенен Б. Хакери і держави. Кібервійни як нові реалії сучасної геополітики. – Київ: Наш Формат, 2024. – 352 с.
6. Кулеба Д. Війна за реальність. Як перемагати у світі фейків, правд і спільнот. – Київ: #книголав, 2022. – 384 с.
7. Ланде Д. OSINT у кібербезпеці: навчальний посібник. – Київ: Book-ye, 2023. – 240 с.]]> https://naub.oa.edu.ua/informatsijna-vijna-ta-kiberbezpeka/feed/ 0