Дослідники зазначають, що юнацький вік сензитивний для утворення ціннісної орієнтації як стійкої особистісної властивості, що впливає на становлення картини світу юнаків, зокрема в процесі розвитку автономності. Автономна особистість формується тоді, коли вона здатна не заперечувати природні прояви залежності, а керувати ними за допомогою особистісних установок, тобто здійснювати вибір. В період юності система ціннісних орієнтацій перебуває ще на стадії формування, і гостро постає проблема автономності особистості.
Дослідженням ціннісних орієнтацій студентської молоді займались Н. Є. Бондар, А. А. Козлов, З. В. Сікевич, В.Т. Лісовський, К. А. Нечаєва, І. А. Райгородська, Н. І. Стрелянова, Є. А. Подольська, А. М. Мордовець, І. Г. Попова.
Наукова новизна. В роботі виокремлені основні цінності, що мають значення у виборі цілей в процесі автономності в юнацькому віці та визначено вибір стратегії цілей в автономних і залежних осіб.
Предмет дослідження: ціннісні орієнтації та особливості вибору цілей в процесі розвитку автономності особистості.
Мета дослідження: виявити й емпірично обґрунтувати, які ціннісні орієнтації є основою вибору життєвих цілей в юнацькому віці.
Ціннісні орієнтації – це елементи внутрішньої структури особистості, що закріплені життєвим досвідом індивіда, всією сукупністю його переживань. Ціннісні орієнтації відокремлюють значуще, суттєве для певної людини від несуттєвого. Наявність життєвих цінностей у свідомості людини залежить як від вікового етапу, на якому знаходиться індивід, новоутворень цього періоду, так і рівня розвитку суспільства загалом. [8].
Формування ціннісних орієнтацій сприяє процесу розвитку особистості в цілому. Як один з елементів структури особистості, вони відіграють вирішальну роль в регуляції поведінки, формуванні світогляду, переконань, виборі життєвого шляху, особливо на етапі становлення професійно трудової діяльності в юнацькому віці. Саме завдяки цінностям особистість відчуває себе цілісно в оточуючому її світі. Оскільки ціннісні орієнтації знаходяться в основі вибору життєвих цінностей людини, то їх знання допомагає з’ясувати причини її вчинків і дій. [7].
Ціннісні орієнтації визначають спрямованість суб’єкта на реалізацію певних відношень, які відповідають даній ціннісності, спрямованість на певну діяльність; зміст уявлення про своє «Я», що відповідає спрямованості; виділення у свідомості певного предметно-діяльнісного змісту і його провідну роль в формуванні самосвідомості особистості. [12].
Ціннісні орієнтації особистості виконують функції регуляції поведінки і визначення її мети, зв’язують в єдине ціле особистість і соціальне середовище. На кожній стадії розвитку особистості вибір переважаючого механізму формування ціннісної системи визначається складним комплексом внутрішніх і зовнішніх чинників. Внутрішні психологічні чинники і чинники зовнішнього соціального середовища визначають особливості розвитку системи ціннісних орієнтацій, взаємодіючи між собою при здійсненні тієї або іншої діяльності.
Цінністю, з одного боку, вважаються норми та принципи, які є ідеалом суспільної життєдіяльності та поділяються всіма членами суспільства або їх переважною більшістю. З іншого — цінністю можуть вважатися бажані та значущі для окремої особистості норми, принципи та цілі. [2].
Поняття «орієнтація» означає спрямованість, напрям розвитку. У нашому випадку йдеться про спрямованість особистості на якісь мети, вибір людиною життєвих пріоритетів. Треба зазначити, що, на думку науковців, які досліджують проблему формування ціннісних орієнтацій особистості та їхньої реалізації у життєвій та професійній діяльності, наголошують на помилковості ототожнення ціннісних орієнтацій людини з цінностями та нормами, що існують у суспільстві. [5].
Ціннісні орієнтації у своїй єдності з потребами, інтересами, життєвими цілями, установками утворюють цілісну структуру особистісних якостей, серед яких, на думку А.Г.Здравомислова, ціннісні орієнтації особистості є своєрідною “віссю свідомості”. Всі інші компоненти даної структури знаходяться в залежності від неї [11].
В юнацькому віці перед молодою особою постає необхідність самовизначення, здійснення вибору свого життєвого шляху як найважливішої життєвої значущості.
У студентському віці основою мотивації стають цінності, однак система ціннісних орієнтацій перебуває ще на стадії формування. У цьому віці певною мірою сформована ієрархія життєвих цілей, однак молода людина ще недостатньо володіє мистецтвом їх досягнення, а це може уповільнювати процес опанування соціально ціннісної поведінки. В період юності гостро постає проблема автономності.
Автономність визначають як певну соціально-психологічну якість, що дозволяє людині діяти незалежно від внутрішніх і зовнішніх установок, демонструючи здатність до самостійності, а автономія визначається як потреба в прояві цієї якості.
Саме в юнацькому віці постає необхідність вибору цілей та свого життєвого шляху, що є досить важливим на даному етапі розвитку особистості. Ціннісні орієнтації полягають у виборі чи відкиданні певних життєвих сенсів, та готовність, чи неготовність вести себе у відповідності з ними. Вони визначають загальну спрямованість інтересам та прагненням особистості, вибудовують ієрархію індивідуального вибору у будь-якій сфері, формують цільову й мотиваційну програму поведінки. [10].
Автономність особистості проявляється насамперед у самостійній діяльності. Прояви автономії в юнацькому віці (до 18, 20–22 років) полягають в удосконаленні пошуків смислу життя та системи цінностей. Тому ми зосередимо увагу на аналізі ролі ціннісних орієнтацій у виборі цілей на етапі розвитку автономності особистості. [9].
Для того, щоб перевірити які ціннісні орієнтації є основою вибору цілей в процесі розвитку автономності особистості в юнацькому віці, ми провели емпіричне дослідження на базі Національного університету «Острозька академія». Вибірку склали 75 студентів. Для збору даних ми використали комплекс психодіагностичного інструментарію, який складався з таких методик: адаптована версія тесту «Ціль у житті» Джеймса Крамба і Леонарда Махоліка, морфологічний тест життєвих цінностей МТЖЦ В.Ф. Сопова та Л.В. Карпушина (на основі вдосконалення методики І. Г. Сеніна), діагностика стратегії досягнення цілі та методика «Виявлення стилю саморегуляції діяльності Г.С. Пригіна.
Провівши заміри та обробивши отримані дані за допомогою методів математичної статистики, ми отримали такі результати:
1) серед групи досліджуваних найвищу позицію серед термінальних цінностей займає творчість – 14,8. Наймеш значимою для респондентів виявилось здоров’я – 3,7;
2) в юнаків серед інструментальних цінностей найбільш виражені непримиримість до недоліків – 13,5; ефективність у справах – 12,1; раціоналізм – 11,1, а найнижчу позицію займає життєрадісність – 6,5;
3) в ході дослідження смисло-життєвих цінностей найбільшого значення набуває локус контролю-життя, або керованість життям – (31,4). Остання позиція в розподілі ціннісних орієнтацій належить локусу – Я (21,8);
4) серед дослідження домінуючих життєвих сфер респондентів найбільших значень набуває сфера «фізичної активності» – 49,71494; найнижчі показники займає професійне життя – 46,26666667. В досліджуваних домінує така духовно-моральна цінність (визначена за МТЖЦ) як розвиток себе – 10,89444;
5) у виявленні стилю саморегуляції діяльності серед досліджуваних переважають автономні особи – 42 %, всі інші респонденти – це або залежні або ті, про яких певного висновку винести можна (так би мовити невизначений стиль регуляції).
Ми провели факторний аналіз дослідження ролі ціннісних орієнтацій в процесі вибору цілей особистості і визначили, що ключовими у виборі життєвих цілей в юнацькому віці є «творчість», «непримиримість до недоліків», «ефективність у справах» та «раціоналізм».
1) У зв’язку стилю регуляції діяльності та вираженості смисло-життєвих орієнтацій група досліджуваних з вираженим рівнем автономності отримала найвищі показники порівняно із залежними групами за такими параметрами СЖО як: цілі (33,1053), процес (34,5263) та результат (27,2105). Локус контролю – Я, та локус контролю – життя майже не відрізняються;
2) група з найнижчим рівнем автономності (залежні) отримала найнижчі показники за результативністю (17,7333);
3) в респондентів, в яких виражений автономний стиль регуляції діяльністю, найбільший зв’язок помітний з категорією «розвиток себе» – 44,2727 (в залежних – 36,125); «духовне задоволення» – 43,5455 (в залежних – 33,625); «власний престиж» – 39,4545 (в залежних – 34,125) та «матеріальне становище» – 37,4545 (в залежних – 30);
4) в респондентів, з вираженим автономним стилем регуляції діяльністю, найбільший зв’язок прослідковується з категорією «професійне життя» – 49,3636, натомість в залежних – 40,6250.
5) в респондентів, з вираженим автономним стилем регуляції діяльністю, найбільший зв’язок прослідковується з активно-ригідною стратегією (35,2000), на другій позиції – активно-пластична стратегія (30,6333). В юнаків із залежним стилем регуляції діяльністю переважає пасивна стратегія (21,2000).
Таким чином, найвищу позицію серед термінальних цінностей займає творчість. Серед інструментальних цінностей найбільш виражені непримиримість до недоліків. Серед смисло-життєвих цінностей домінує локус контролю-життя, а також така духовно-моральна цінність як розвиток себе.
Група досліджуваних з вираженим рівнем автономності отримала найвищі показники за такими параметрами як: цілі (33,1053), процес (34,5263) та результат (27,2105), найбільший зв’язок помітний з категорією «розвиток себе» – 44,2727 (в залежних – 36,125); «духовне задоволення» – 43,5455 (в залежних – 33,625), а найбільший зв’язок прослідковується з категорією «професійне життя» – 49,3636. Залежні студенти отримали найнижчі показники за результативністю (17,7333).
В автономних студентів домінуючою є активно-ригідна стратегія (35,2000), а в юнаків із залежним стилем регуляції діяльністю переважає пасивна стратегія (21,2000).
Такі цінності як «творчість», «непримиримість до недоліків», «ефективність у справах» та «раціоналізм» є ключовими у виборі життєвих цілей в юнацькому віці.

Список використаних джерел:
1. Алексеева В. Г. Ценностные ориентации личности и проблемы их формирования / В. Г. Алексеева// Сов. педагогика. – 1981. – № 8. – С. 61 – 69.
2. Асеев В. Г. Формирование личности и структурный уровень мотивов / В.Г. Асеев // Проблемы личности: Материалы симпозиума. – М.: Наука, 1969. — С. 334.
3. Афанасьева И. Г. Социальные ценностные ориентации личности/ И.Г. Афанасьева. – М.: Политиздат, 1986. – 159 с.
4. Будинайте Г.Л. Личностные ценности и личностные предпочтения субъекта/ Г. Л. Будинайте, Т.В. Корнилова // Вопросы психологии . – 1993. – No 3. – С. 99–105.
5. Бутківська Т. В. Проблема цінностей у соціалізації особистості //Цінності освіти і виховання: Наук.-метод. зб. / За ред. О. В. Сухомлинської. –К.: АПНУ, 1997. – С. 27 -31.
6. Волков А.М. Деятельность: структура и регуляция. Психологический анализ/ Микадзе Ю.В., Солнцева Г. Н. – М.: Изд-во Моск. ун-та, 1997. – 216 с.
7. Волочков А. А. Ценностная направленность личности как выражение смыслообразующей активности / А.А. Волочков // Психол. журнал. – 2004. – Т. 25, № 2. – С. 17 – 26.
8. Дуб В.Г. Ціннісні орієнтації як детермінанта соціалізації особистості. / В.Г. Дуб // Збірник наукових праць. Психологічні науки. – 2011. – № 8. – С. 99–104.
9. Здравомыслов А. Г. Потребности. Интересы. Ценности / А.Г. Здравомыслов – М.: Политиздат, 1986. – 224 с.
10. Личность и ее ценностные ориентации / Под ред. В.А.Ядова и др. // Информ. бюллетень ИКСИ АН СССР. – М.,1969. – Вып.1. – № 4(19). – 17 ос. – Вып.2. – № 25(40). – 123 с.
11. Молчанов С. В. Особенности ценностных ориентаций личности в подростковом и юношеском возрастах / С. В. Молчанов // Психологическая наука и образование. – 2005. – № 3. – С. 16–25.18стор.
12. Kluckhohn,F.R.Variations in value orientations/ F.R.Kluckhohn, F.L.Strodtbeck. – Evanston, IL : Row, Peterson, .1961. –P.5–48.

Анотація: В статті здійснюється теоретичний та емпіричний аналіз процесу та особливостей цілепокладання, досліджено вплив потреб особистості на цілепокладання в юнацькому віці.
Abstract: The paper is theoretical and empirical analysis of process and goal-setting characteristics, influence the individual needs of goal-setting at a young age.

Актуальність дослідження. Важливою умовою, що забезпечує самореалізацію в юнацькому віці, виступає цілепокладання. Процес цілепокладання лежить в основі будь-якої цілеспрямованої діяльності людини.
Проблема життєвого цілепокладання в юнацькому віці полягає в тому, що саме в юності відбувається, з одного боку, активне усвідомлення свого життєвого шляху, визначаються орієнтири в майбутньому, а з іншого – майбутнє викликає проблемні переживання і тривогу, молода особа переживає найгострішу невпевненість у собі, тяжкий стан загальної невизначеності [38].
Значення цілепокладання неодноразово підкреслювали провідні російські психологи П.К. Анохін (1974), Н.А. Бернштейн (1966), А.В. Брушлинский (1979). В.В. Давидов (1975), Б.В. Зейгарник, А.Н. Леонтьєв (1975), Б.Ф. Ломів і Е.Н. Сурков (1990), С.Л. Рубінштейн (1946), O.K. Тихомиров (1977) та ін.
О.М.Леонтьєв визначав процес цілепокладання як підструктуру особистості, породжену переходом мотиву в ціль. У сучасній психології доводиться констатувати певний розрив між широким філософсько-методологічним осмисленням феномена цілепокладання та його конкретно-експериментальним дослідженням [22].
На сучасному етапі цілепокладання визнається констатувальною ознакою людської діяльності, яка займає одне з центральних місць у її структурі та процесі становлення, а також у розвитку свідомості і особистості в цілому. Цим пояснюється увага до цілепокладання з боку провідних вчених психологів (А. Н. Леонтьєв, С. Л. Рубінштейн та ін) [22].
Об’єкт дослідження: цілепокладання особистості.
Предмет дослідження: вплив потреб на цілепокладання особистості юнацького віку.
Гіпотеза: потреби впливають на особливості цілепокладання в юнацькому віці.
Мета дослідження: виявити й емпірично обгрунтувати вплив потреб на цілепокладання особистості в юнацькому віці.
Основні методи дослідження:
● теоретичні (при вивченні та аналізі психологічної літератури, присвяченої поняттю цілепокладанню та сфері потреб особистості;
● емпіричні (тестування: 1) Опитувальник для оцінки мотивації до досягнення цілі (Т. Елерс); 2) «Мотивація успіху і боязнь невдачі» (А.А. Реан); 3) Методика «Діагностика соціально-психологічних установок особистості в мотиваційно-потребнісній сфері»(О.Ф. Похлебкина); 4) Опитувальник «Структура мотивації» (В.К. Горбачевський); 5) «Діагностика особистісних і групових базових потреб);
● методи математичної статистики – факторний аналіз.
Цілепокладання, на думку Ю.М.Швалба, – особлива психологічна функція свідомості, яка забезпечується триванням психічних процесів й забезпечує конкретизацію, ієрархізацію, а пізніше й реалізацію цілей людини. Цілепокладання внутрішньо організовується як психологічна умова й початкова ланка розгортання діяльності [38].
Cьогодні процес цілепокладання лежить в основі будь-якої цілеспрямованої діяльності людини і входить до її психологічної структури як невід’ємний компонент. Дослідження останніх років (Р.Р. Бибрих, В.В. Знаков, Л.М. Карамушка, Н.Л. Коломенський Т.Б. Корнилова, Ю.М. Швалб та ін.) довели, що ефективність цілепокладання є суттєвою складовою особистості, яка сприяє її соціальній активності, здатності до вироблення нових стратегій життєдіяльності, адаптації до соціально-економічних змін у суспільстві [35].
В юнацькому віці постановка і формування цілей є особливо необхідним і важливим процесом, оскільки в цей час актуальним є вибір професії, побудова життєвих планів, формування особистої ідентичності, здійснення мрій, які за наявності великого бажання стають цілями, така людина прагне до самоствердження, самостійності, прагне до успіху і задоволення потреб.
Потреби як джерело активності спонукають людину до праці, а усвідомлювана нею ціль є регулятором активності в процесі праці і зумовлюється певними мотивами і спрямована на досягнення певної мети.
Потреби є внутрішніми інтенціями людини щодо ствердження свого буття як «індивідуального самобуття» — єдності природних, соціальних та духовних витоків, — які розкривають себе в активації людиною цілеспрямованих, предметних, життєстверджуючих дій [21].
Ми вбачаємо важливу необхідність в аналізі потреб в спектрі процесу цілепокладання, оскільки саме ціль виникає під впливом наявних у людини потреб, бажань, мотивів. Відчуваючи певну потребу, людина ставить перед собою ціль для її досягнення. Ціль визначають як ідеальний або реальний предмет свідомого або несвідомого прагнення індивіда. Для задоволення потреби людина прагне здійснити певні цілеспрямовані дії – певні кроки на шляху до бажаного результату і відповідно задоволення потреби. Виникнення потреби є механізмом, що запускає активність людини на досягнення цілі [10].
Ми припускаємо, що потреби є певним фактором у процесі цілепокладанні особистості. Тому, на нашу думку, в залежності від того, яким чином буде змінюватись потреба – будуть змінюватись і цілі людини відповідно до тієї потреби.
Так, для реалізації мети нашого роботи нам необхідно було дослідити процес цілепокладання. Для реалізації даного завдання ми обрали 4 методики, що вимірюють цілепокладання виокремлені Семиченко В.Л. «Методики на вивчення особливостей цілепокладання» [32]. До них відносять: 1) Опитувальник для оцінки мотивації до досягнення цілі (Т. Елерс); 2) «Мотивація успіху і боязнь невдачі» (А.А. Реан); 3) Методика «Діагностика соціально-психологічних установок особистості в мотиваційно-потребнісній сфері»(О.Ф. Похлебкина); 4) Опитувальник «Структура мотивації» (В.К. Горбачевський).
Для виявлення ролі потреб в процесі цілепокладання особистості ми провели емпіричне дослідження. Наша вибірка складалася із 50 осіб – 25 студентів І-го і 25 студентів ІІ курсу спеціальності «Психологія» віком від 17 до 19 років. Ми обрали віковий період юність, тому що, як зазначалося у попередніх розділах, він характеризується переходом особистості у самостійне життя, де відповідальність за прийняті рішення несе сама людина. Саме в цей період глибоко постає проблема вибору, постановки цілей та їх досягнення.
За дослідженням мотивації до досягнення цілі («Опитувальник для оцінки мотивації до досягнення цілі (Т. Елерс)») ми отримали наступні результати: 10 % респондентів мають високу мотивацію до успіху, 82 % – середню мотивацію і 8 % – невисоку.
За методикою А.А. Реана «Мотивація успіху і боязнь невдачі» ми визначили, що у респондентів мотивація на успіх становить найбільше – 62%, мотивація ближче до досягнення успіху – 28%, а мотивація ближче до уникнення невдачі – 10%.
За методикою О.Ф. Похлебкина «Діагностика соціально-психологічних установок особистості в мотиваційно-потребнісній сфері» ми виявили, що 59% досліджуваних в ході діяльності орієнтуються на процес діяльності, а 41% респондентів – на результат.
За опитувальником В.К. Горбачевського «Структура мотивації» маємо результати: пізнавальний мотив (35,20%), мотив боротьби (8%), мотив досягнення успіху (самодосягнення через успіх) (16,60%), внутрішній мотив (15,20%), мотив значимості результатів (19%), мотив складності завдань (суб’єктивна оцінка складності завдань)(6%), мотив самомобілізації (на вольове зусилля) займає найвищу позицію – 37%, мотив ініціації (ініціативність) (16%), мотив особистісного осмислення роботи (особистісний смисл) (19%). мотив самооцінки особистісного потенціалу становить 11%, мотив позитивного особистісного очікування – 9%, мотив самооцінки вольового зусилля – 7%.
Найбільш виражені потреби у студентів – це потреби у безпеці – 30%, наступна позиція – потреби соціальні – 22%, потреби у самовираженні – 20%, матеріальні потреби становлять – 18%, і потреби у визнанні – 10%.
Наступним кроком в нашому дослідженні було проведення факторного аналізу ролі потреб в цілепокладанні особистості в юнацькому віці. В ході дослідження було виявлено:
Помірний зв’язок прослідковується між такими змінними:
■ мотив успіху і боязнь невдачі та потреба у безпеці (r=0,472), також цей мотив корелює на помірному рівні з потребою у самовираженні (r=0,345);
■ пізнавальний мотив і соціальні потреби (r=0,356), а також потреба у самовираженні (r=0,465);
■ мотив боротьби корелює з потребою в безпеці (r=0,314), з потребою у визнанні (r=0,439), з потребою у самовираженні (r=0,393);
■ мотив досягнення успіху корелює з матеріальними потребами (r=0,39), з потребою у самовираженні (r=0,367);
■ внутрішній мотив і матеріальні потреби (r=0,388);
■ мотив значимості результатів корелює з матеріальними потребами (r=0,332), з соціальними потребами (r=0,418), з потребою у визнанні (r=0,464);
■ мотив складності завдань і потреба у самовираженні (r=0,48);
■ мотив ініціації корелює з матеріальними потребами (r=0,41), з потребою у визнанні (r=0,418);
■ мотив самооцінки вольового зусилля корелює потребою в безпеці (r=0,337), із потребою у самовираженні (r=0,46);
■ мотив самомобілізації корелює з потребою в безпеці (r=0,325), із соціальними потребами (r=0,423), з потребою у визнанні (r=0,356);
■ мотив самооцінки особистісного потенціалу корелює з матеріальними потребами (r=0,439), з потребою у визнанні (r=0,364);
■ мотив особистісного осмислення роботи і матеріальні потреби (r=0,37);
■ оцінка мотивації до досягнення цілі корелює з потребою у безпеці (r=0,422), із потребою у самовираженні (r=0,354);
■ орієнтація на процес діяльності корелює з матеріальними потребами (r=0,457), з потребою в безпеці (r=0,311), із соціальними потребами (r=0,377) та із потребою у визнанні (r=0,328);
■ орієнтація на результат діяльності корелює із потребою в безпеці (r=0,302), із соціальними потребами (r=0,463) та із потребою у визнанні (r=0,413).
Всі решта змінні перебувають у слабкому прямопропорційному зв’язку між собою.
Таким чином, із 15 зазначених змінних 11 з них – це мотиви за «Структурою мотивації» (В.К. Горбачевського): тобто, майже всі мотиви за структурою мотивації в шкалах мотивації досягнення і мотивації відношення, окрім мотиву позитивного особистісного очікування, мають помірний зв’язок з потребами – соціальними, потребами в безпеці, матеріальними потребами, потребами у визнанні, самовираженні.
Найбільш значимі (повторювані) потреби серед змінних, що перебувають у помірному зв’язку є потреби в безпеці, у визнанні, матеріальні потреба та потреби в самовираженні.
Тому, враховуючи різні компоненти цілепокладання, виходячи із застосованих методик на вивчення особливостей цілепокладання за Семиченко В.Л., найбільш значимою складовою у дослідженні цілепокладання є мотиви.
Наступним кроком стала побудова факторної матриці. Факторна матриця в нашому дослідженні включала 21 фактор. Матриця факторизувалася методом «Аналіз головних компонент».
Ми будемо працювати з 6 факторами, внесок яких у загальну дисперсію становить 59,665 % (≈60%). Розглянемо далі, який відсоток загальної дисперсії припадає на кожен з них окремо (власні значення факторів): перший фактор ≈17%, другий фактор ≈12%, третій фактор ≈10%, четвертий фактор ≈8,2%, п’ятий фактор ≈6,6%, шостий фактор 6,2%.
Отож в наступній операції виділення за методом «Максимальна правдоподібність» та обертання факторів за методом «Варімакс із нормалізацією Кайзера» брали участь перших шість факторів. До уваги брались лише значимі факторні навантаження, тобто 0,4 і більше (відповідно до праці Єрмолаєва О. Ю. «Математична статистика для психологів»).
Отже, здійснивши факторний аналіз отриманих даних ми з’ясували, що три із шести виокремлених факторів відповідають потребнісній сфері особистості, а саме: другий, третій і п’ятий («Матеріальні потреби», «Потреба у самовираженні» тощо), до складу яких входять потреба в безпеці, потреба у визнанні, матеріальні потреби і потреба у самовираженні. В сукупності на ці три фактора припадає ≈28,6% загальної дисперсії.
Таким чином, потреби особистості пояснюють ≈28,6% варіативності цілепокладання. А, отже, наша гіпотеза частково підтвердилася – потреби особистості впливають на процес цілепокладання. Відповідно людина ставить ціль, відчуваючи певну потребу і прагне її задовільнити шляхом досягнення цілі. Виходячи з того, що процес задоволення потреб полягає у цілеспрямованій діяльності, вони є джерелом активності особистості. Суб’єктивно усвідомлюючи ціль як потребу, людина розуміє, що задовольнити цю потребу можна тільки шляхом досягнення цілі. І взагалі виникнення потреби є механізмом, що запускає активність людини на досягнення цілі.
За результатами нашого дослідження потреби в безпеці, у визнанні, матеріальні потреба та потреби в самовираженні мають сенс в ході вибору і постановки цілей, а найбільш значимим компонентом у структурі цілепокладання є мотиви.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
1. Абрамова Г.С. Возрастная психология.— М, 1997.
2. Абрахам Маслоу. Мотивация и личность. – СПб.: Евразия, 1999
3. Иберла К. Факторный анализ. – М., 1990. – 398с.
4. Ильин Е. Мотивация и мотивы. – СПб.: Питер, 2000. – 137 с.
5. Ермолаев О.Ю. Математическая статистика для психологов: [учебн., 2-е узд., испр.]/ О.Ю. Ермолаев. – М.: Московский психолого – социальный институт: Флинта, 2003. – 336 с. – (Библиотека психолога).
6. Ершов П.М. Потребности человека. – М. 2005. – 109 с.
7. Леонтьев А.Н. Деятельность. Личность. Сознание. – М.: Политиздат, 1995. – 304 с.
8. Наумова Н.Ф. Социологические и психологические аспекты целенаправленного поведения. — М.: Наука, 1999.
9. Рубинштейн С.Л. Основы общей психологии. – М.: Педагогика, 1996. – 382 с.
10. Семиченко В.А. Проблемы мотивации поведения и деятельности человека. Модульный курс психологии. Модуль «Направленность». (Лекции, практические занятия, задания для самостоятельной работы) – К.: Миллениум, 2004. – 521 с.
11. Тихомиров О.К. Понятия «цель» и «целеобразование» в психологии // Психологические механизмы целеобразования / Под. ред. О.К.Тихомирова. М., 1998.
12. Тихомиров О.К., Телегина Э.Д., Волкова Т.К. и др. Психологические проблемы целеобразования.- М.: Наука, 1998.
13. Хекхаузен Х. Мотивация и деятельность. В 2-х томах. Т.1. М.: Педагогика. 1996.
14. Швалб Ю.М. Психологические модели целеполагания. — К.: Сти-лос, 1997. — 240 с.
15. http://www.merriam-webster.com/dictionary/need
16. http://homepage.psy.utexas.edu/homepage/group/busslab/pdffiles/ANewParadigmforPsych.PD