Науковий керівник: 
Шулик Юлія Віталіївна 
доцент, кандидат економічних наук

Необхідність впровадження лін-менеджменту на підприємствах

Досліджено поняття лін-менеджменту як економічного явища, визначено принципи концепції «ощадливого виробництва», охарактеризовано основі види втрат, проаналізовано основні показники діяльності 5 найбільших галузей економіки.
Ключові слова: лін-менджемент, нераціональні витрати ,концепції «ощадливого виробництва», види втрат.

The concept of lean-management as an economic phenomenon is
researched. The principles of concept of “lean manufacturing” are determined.
The main types of wastes are found, the main indexes of activity of top-5 economy branches are analyzed.
Key words: lean-management, irrational wastes, concept of “lean
manufacturing”, types of wastes.
Постановка проблеми. Часто діяльність підприємств можна визначити неефективною, яка породжує проблему у функціонуванні як приватного, так і державного секторів економіки. У зв’язку з цим ми можемо спостерігати не конкурентоспроможні товари та послуги, деградацію індустріального та промислового потенціалів. Причина криється у нераціональній та не послідовній роботі різних усіх ланок підприємств. Саме тому необхідно системно підходити до розробки науково обґрунтованого шляху  майбутнього розвитку країни, щоб наздогнати найбільш розвинені. Зміни повинні починатись саме з розуміння, які витрати є непродуктивними і не приносять фінансового результату.

Метою статті є аналіз діяльності галузей економіки щодо визначення необхідності впровадження ощадливого виробництва в Україні. 

Аналіз досліджень і публікацій. Особливе значення у дослідженні питання впровадження лін-менеджменту та його використання в бізнесі і управліні в державному секторі висвітлені у працях М.Імаї, М.Джорджа, Т.Оно, Д.Вумека, Д.Джонса, М.Вейдера, Р.Штайнера, Б.Ливухуда, М.Воррена, Г.Брю. Згадані автори аналізують використання ощадливих та споріднених управлінських практик у виробничій сфері і сфері надання послуг.

Виклад основного матеріалу дослідження. Бережливе виробництво – концепція менеджменту, яка була створена на японському підприємстві “Toyota” і заснована на неухильному прагненні до усунення всіх видів втрат. Бережливе виробництво передбачає залучення у процес оптимізації бізнесу кожного співробітника і максимальну орієнтацію на споживача [12].  Таїті Оно виділяє такі види витрат у діяльності кожного підприємства: переверобництво, зайва обробка, зайві залишки, дефекти, транспортування, зайві рухи, час очікування та нереалізовані геніальні ідеї працівників.

Основні принципи концепції «бережливе виробництво» :

• визначити цінність конкретного продукту;
• визначити потік створення цінності для цього продукту;
• забезпечити безперервне (протягом всього потоку) створення цінності продукту;
• дати змогу споживачеві витягати продукт;
• прагнути досконалості;
• гнучкість;
• встановлення довгострокових відносин із замовником;
• самоорганізація, еволюція, адаптація.

Привабливість Lean в тому, що система на 80% складається з організаційних заходів, і тільки на 20% складають інвестиції в технологію. Максимальну вигоду від впровадження ощадливого виробництва можна отримати, якщо добре зрозуміти принципи Lean – менеджменту і застосовувати їх в комплексі, тим самим забезпечивши єдність напрямків у виробничій діяльності.

Існують певні кроки в реалізації Lean і різних інструментів, які використовуються в методології Lean. Незважаючи на те, що до того, як відбудуться поліпшення, ініціатива Lean повинна повністю підтримуватися керівництвом та персоналом. За даними Майкла Вейдера засвоєння бережливого виробництва дозволяє:

• підвищити продуктивність на 50 – 200%;
• зекономити до 10% річного доходу;
• збільшити прибуток в 2 – 3 рази;
• скоротити термін виконання замовлення в 4 рази.

Аналізуючи відомі п’ять принципів Lean, що були запроновані Джеймсом Вумеком та Деніелом Джонсом можна сказати, що вони є універсальними для всіх організацій промислової та непромислової сфери, але є певні напрямки, які стосуються тільки даного підприємства.

Варто сказати, що ощадливе виробництво переможно крокує підприємствами України від пілотних прикладів впровадження, про які дізнавались у інтернет – ЗМІ кілька років тому, успішний досвід розвитку виробничих систем (РВС) переходить практично в усі галузі, великі холдинги і держкорпорації, компанії середнього і малого бізнесу. Цілком зрозуміло, що компанії, які останні роки працювали за системою Лін – менеджменту  починають займати міцні позиції в топ-списках своїх ринків.

Тому ми вирішили дослідити на прикладі п’яти галузей, які займають найбільшу частку ринку України, ефективність і необхідність впровадження Lean.

Складніше доводиться тим, хто ще не навчався і не впроваджував ощадливе виробництво, чи застосовує цей метод лише для галочки. Адже звичайний результат «правильної» програми РВС – мільйони економії, зростання продуктивності в 2-4 рази, зниження дефектності на 50%, а часу циклу – в 2-3 рази.

Серед досліджувальних галузей ми виокремили такі суб’єкти господарювання, кількість яких є найбільшою: оптову та роздрібну торгівлю, ремонт ТЗ і мотоциклів,  яка займає 54,8% ринку; інформацію та телекомунікації – з часткою- 2,56%; промисловість – 6,96%; професійна, наукова та технічна діяльність – 5,53 % та галузь транспорту, складського господарства, поштова та кур’єрська діяльність – 6,68%.

Отже, відповідно до Таблиці 1, можна зробити висновок, що протягом аналізованих років оптова та роздрібна торгівля зазнає зменшення суб’єктів господарювання на 837.8 тис.од, що відображається і на зменшенні кількості зайнятих у галузі на 737,9 тис. грн, проте спостерігається зворотна тенденція в обсязі реалізованої продукції на 1 зайнятого – вона зросла втричі, тобто показує зростання ефективності у діяльності цієї галузі.

Таблиця 1

Галузеві показники діяльності підприємств у 2010, 2014 та 2017 рр. в Україні

Джерело: складено автором на основі [3]

Що стосується інформації та телекомунікації, то всі показники мають позитивну тенденцію. 

Кількість суб’єктів господарювання у професійній, науковій та технічній галузі зросла з 120704 од. до 121546 од., на 100 тис.ос. зменшилась кількість зайнятих, реалізована продукція на 1 зайнятого збільшилась в три рази і становить1068,8 тис.грн.

Галузь промисловості спостерігає зменшення кількості підприємств на 18,5%, яке супроводжувалось і зменшенням кількості зайнятих з 3291,9 тис.ос до 2334,2 тис.ос, тобто на 29,1 %, проте обсяг реалізованої продукції зріс на 1688507,1 тис.грн або ж на 143,8%. Одна зайнята людина у цій галузі почала працювати в середньому на 186,2 % ефективніше у 2017 році порівняно з попереднім з 2010 роком, що є позитивним явищем.

Проаналізувавши діяльність галузей, варто більш детально розглянути ефективність працівників і їх внесок для підприємства.

Таблиця 2

Ефективність працівників по галузям економіки у 2010, 2014, 2017рр.

Джерело: складено автором на основі [3]

Отже, аналізуючи дану таблицю, можна сказати середня заробітна плата по галузям зростала, що є цілком логічно. Окрім цього, зростали і інші показники, такі як і загальні витрати на 1 особу . Загальні витрати включають середню заробітну плату і витрати на 1 ос. персоналу. Варто наголосити на тому, що витрати на 1 ос. персоналу зазвичай включають і заробітну плату, а в даному випадку витрати на персонал менші, ніж заробітна плата, тому можна сказати, що заробітна плата на врахована у загальних витратах. Отже, заробітна плата і витрати на персонал враховані у загальних витратах.

Що ж стосується фінансового результату для галузі оптової та роздрібної торгівлі; ремонту автотранспортних засобів і мотоциклів на 1 зайнятого, то протягом аналізованих періодів він був нестабільний: 5 тис.грн,  -53,9 тис.грн та 17,7 тис.грн. А порівнюючи чистий дохід (чистий збиток) з загальними витратами на 1 працівника, фінансовий результат складає лише левову долю, що вказує  на неефективність діяльності працівників.

Серед інформаційних та телекомунікаційних підприємств у 2010 році лише 59% з них були прибутковими, тобто 3/5 від усієї кількості. На 2017 рік кількість прибуткових підприємств збільшилась на 9,4%, що є позитивним. Проте, загальні витрати як і у попередньому випадку, є більші за фінансовий результат.

Промисловість характеризується нестабільним фінансовим результатом, який у 2010 році становив 9,5 тис.грн, у 2014 році –(-63,9) тис.грн, а в 2017 році – 37,5 тис.грн.

Для професійної науково та технічної діяльності підприємств цієї галузі спостерігається симетричне зростання як середньої заробітної плати, так і загальних витрат в три рази, проте фінансовий результат становив -37,2 тис.грн, ,  – 294,5 тис. грн та 149,4 тис.грн, тобто стала найприбутковішою галуззю з-поміж аналізованих.

Транспорт, складське господарство, поштова та кур’єрська діяльність спостерігає не найкращі часи, адже фінансовий результат склав 4,5 тис. грн,   -21,2 тис. грн, – 18,4 тис.грн, тобто є негативним з загальними витратами ледь не найвищими по аналізованим галуззям.

Проаналізувавши Таблицю 2, варто підкреслити необхідність проведення змін у діяльності усіх підприємств для збільшення чистого прибутку і переходу на менеджмент найбільш ефективних компаній світу.

Кожна галузь по-своєму потребує інноваційних змін, проте на нашу думку, треба зміни проводити саме з підприємств промисловості, які насамперед дають можливість виготовити продукт з великою доданою вартістю, а не експортуючи сировину за кордон шляхом «купи-продай».

Висновки. Кожна галузь по-своєму потребує інноваційних змін, проте на нашу думку, треба зміни проводити саме на підприємствах промисловості, які насамперед дають можливість виготовити продукт з великою доданою вартістю, а не експортувати сировину за кордон шляхом «купи-продай». Аналіз показав, що діяльність таких підприємств протягом аналізованого періоду не можна назвати ідеальною, чи навіть доброю, адже очевидно, що зростають нераціональні витрати, при цьому не даючи можливість на вихід у списки прибуткових підприємств.  Тому необхідно зауважити, що введення і подальша модернізація лін-менеджменту на підприємствах дасть змогу працювати на повну і отримувати реальний фінансовий результат, покращуючи його щомісячно в рази.

 Список використаних джерел

1. Бабушкин В.М. Повышение производительности труда на основе инструментария бережливого производства / В.М. Бабушкин // Вестник Казанского государственного технического университета им. А.Н. Туполева. – 2015. – Т. 71. – С. 153-157.
2. Бугров Д. Метрика эффективности / Д. Бугров [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http: // www.vestnikmckinsey.ru.
3. Державна служба статистики [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.ukrstat.gov.ua/
4. Давыдова Н.С. Бережливое производство: монография. Ижевск, Изд-во Института экономики и управления, ГОУВПО «УдГУ», 2012 – 138с.
5. Денніс П. Хоббс Впровадження бережливого виробництва / Хоббс П. Денніс : пер. с англ. — М. : Альпина Бизнес Букс, 2002. – 368 с.
6. Деффри К. Лайкер. Дао Toyota: 14 принципов менеджмента ведущей компании мира. – М.: АльпинаПаблишерз, 2011. – 400 с.
7. Друкер П. . Управление, нацеленное на результаты / П. Ф. Друкер ; пер. с англ. — М. : Технологическая школа бизнеса, 1994. — 189 с.
8. Клочков Ю.П. «Бережливое производство»: понятие, принципы, механизмы / Ю.П. Клочков // Инженерный Вестник Дона. — 2012. — №2- С.34-39
9. Кобилюх О. Я. Ощадливе виробництво як концепція оптимізації виробничого та управлінського процесів / О. Я. Кобилюх, Г. М. Мельник // Вісник Національного університету “Львівська політехніка”. – 2012. – № 749 : Логістика. – C. 43–49. 
10. Колос І.В. Типологія методів ощадливого виробництва / І.В. Колос // Східна Європа: Економіка, бізнес та управління.- Вип. 3(08) 2017. – С. 147-152
11. Корпоративная культура Toyota: Уроки для других компаний / Джеффри Лайкер, Майкл Хосеус ; Сокр. пер. с англ. — Альпина Паблишерз, 2011. — 354 с. — (Модели менеджмента ведущих корпораций)
12. Лайкер Дж. Дао Toyota: 14 принципов менеджмента ведущей компании мира / Дж. Лайкер ; пер. с англ. – М. : Альпина Бизнес Букс, 2005. – 402 с. [Электронный ресурс]. – Режим доступа: http://www.gmpua.com/Management/ Kaidzen/ToyotaWay.pdf.

Науковий керівник:
Шулик Юлія Віталіївна
доцент, кандидат економічних наук

Бюджетний дефіцит України і шляхи його подолання

Досліджено дефіцит бюджету як економічне явище, визначено причини його виникнення, проаналізовано основні показники виконання Державного бюджету України. Запропоновано напрями щодо зменшення дефіциту державного бюджету.

Ключові слова: бюджет, доходи бюджету, видатки бюджету, дефіцит бюджету, чинники дефіциту, фінансування державного бюджету,  фінансування дефіциту.

Постановка проблеми. Стан бюджету відображає як економічний так і соціальний стан держави. Кожна країна має бути зацікавленою у  нарощенні бюджетного потенціалу, що дозволить їй повністю виконувати свої функції та покращувати рівень життя населення в Україні.

Проблема дефіциту державного бюджету – є однією з найнагальніших.  Згідно до даних державної статистики України, протягом 1991р і по цей час спостерігався постійний брак фінансових ресурсів у бюджеті, а в останні роки ця проблема є найбільш актуальною.

Нестабільність та незбалансованість бюджету свідчить про необхідність вибору раціональних методів подолання дефіциту бюджет.

Метою статті є аналіз стану бюджетного дефіциту в Україні, а також методів його подолання.

Аналіз досліджень і публікацій. Особливе значення у дослідженні питання бюджетної незбалансованості відіграють праці зарубіжних вчених: Р. Барро, Ш. Бланкарта, Дж. Б’юкенена, Дж. Хікса, М. Мейера. Серед відомих сучасних вітчизняних дослідників можемо виокремити напрацювання В. Андрущенка, С. Буковинського, О. Василика, В. Геєца, О. Кириленко, В. Опаріна, В. Суторміної, В. Федосова, С. Юрія та багатьох інших.

Виклад основного матеріалу дослідження. Центральне місце в системі державних фінансів займає саме державний бюджет. Бюджет є основою функціонування коштів держави в цілому, а також його адміністративно-територіальнихутворень.

Керівництво кожної країни прагне до того, щоб досягти збалансованості державного бюджету, тобто такої ситуації, при якій  видаткова та дохідна частина бюджету рівна між собою. Однак на цей баланс впливають різноманітні фактори, в результаті чого дохідна частина державного бюджету не може покрити всі видаткові статті.

Для України бюджетний дефіцит – це явище, яке переслідує її з років утвердження незалежності і тому відчуває постійний брак фінансових ресурсів. На рис.1 показана динаміка зміни рівня дефіциту бюджету України протягом 2004-2018 роки. 2004 рік як базовий обраний так, тому що саме у цьому році була визначена національна валюта України [5].

Відповідно до рис.1, очевидно, що протягом аналізованого періоду дефіцит державного бюджету зростає. Також можна стверджувати, що динаміка є циклічною – 2006-2010 роки, 2011-2014 роки, 2015-2016 роки та 2017-2018 роки. Максимальний дефіцит державного бюджету у 6% спостерігався у 2010 році.

Виникнення бюджетного дефіциту обумовлюється багатьма  причинами, серед яких можна виділити такі, як спад суспільного виробництва, завищені витрати на реалізацію соціальних програм, значні витрати на оборону, зростання «тіньового» сектору економіки, зростання граничних витрат суспільного виробництва, неефективний бюджетний механізм, який дозволить державі використовувати його як стимул розвитку економіки.

Всі країни намагаються звести до мінімуму ризики виникнення дефіциту бюджету, оскільки такий стан держбюджету небажаний для країни – через бюджетний дефіцит відбувається зростання державного боргу і інфляція. Фінансове становище країни вважається нормальним, якщо бюджетний дефіцит не перевищує 2-3% від валового внутрішнього продукту[2].  Якщо дефіцит державного бюджету коливається в межах 3-10%, він вважається допустимим, проте при показниках понад 20% дефіцит називають критичним. [3, c. 218].

Для більш детального дослідження необхідно проаналізувати зовнішній і внутрішній борг України, який формується на основі кредитного методу. Для прикладу, з 1997 року по 2017 роки ЄС запозичило Україні понад 29 млрд. дол, МВФ – 12 млрд. дол. А це в свою чергу провокує спіраль боргу, бюджетний дефіцит через державний борг утворює ще більш значний за обсягом бюджетний дефіцит.

Фінансові ресурси іноземних кредиторів складають 64% державного боргу, в той час як 36% – гроші українців, які позичили державі. Аналізуючи рис.2, спостерігається стрімке зростання внутрішнього і зовнішнього боргу України. Загальний обсяг державного боргу України на 01.01.2018 року складає 2141674 млн. грн, що на 10% більше, ніж у 2016 році. Протягом всього досліджуваного періоду як абсолютний розмір, так і питома вага зовнішнього боргу перевищує відповідні показники внутрішнього боргу. Наслідками такого положення є погіршення економічного становища країни, перерозподіл доходів між різними верствами населення та відтік національного капіталу за кордон. Необхідно також зазначити, що це негативно позначається на стані збалансованості бюджету наступних років, оскільки навантаження на погашення основної частини боргу та виплату процентів за боргом відбуваються за рахунок видаткової частини державного бюджету. Більшість запозичень, взятих Україною протягом цих років, залучалися на коротко- та середньостроковій основі. Це негативно вплине на стан бюджетної політики країни, адже необхідно щорічно виплачувати значні відсотки за користування кредитними ресурсами та великі суми на погашення основної суми боргу.

На рис. 3 наведена динаміка сукупного державного боргу та ВВП України з 2004 р. по 2017 р.

На графіку видно, що зі зростанням рівня ВВП країни [11], відбувається стрімке збільшення Державного боргу, особливо це помітно в 2013–2014 рр. і його зростання з кожним роком продовжується. Державний борг України у 2017 р. у відсотках до ВВП склав 82,9 %, а це на 47,9 % перевищило безпечний рівень державного і гарантованого державою боргу України [5].

Актуальність скорочення дефіциту державного бюджету відзначається урядами багатьох держав.  Вирішення проблеми дефіциту бюджету залежить від правильності його оцінки і проведення дієвих заходів, спрямованих на зменшення бюджетного дефіциту. Фінансування бюджетного дефіциту можливе з використанням різних способів. До найважливіших з них можна віднести такі: залучення позик; проведення державою активних операцій (повернення коштів з депозитів, розміщених у вітчизняних і зарубіжних банках; надання цінних паперів з метою одержання доходів; використання коштів, накопичених на казначейському рахунку уряду. Залучення позик з метою фінансування дефіциту бюджету здійснюється в різних видах і формах, до яких належать, зокрема, внутрішні та зовнішні запозичення, що проводяться в формі кредитних угод, облігацій, казначейських зобов’язань та ін. [5, c. 121].

Відповідно до Бюджетного кодексу України джерелами фінансування бюджету є [2]:

• кошти від державних (місцевих) внутрішніх та зовнішніх запозичень;
• кошти від приватизації державного майна;
• повернення бюджетних коштів з депозитів, надходження внаслідок продажу чи пред’явлення цінних паперів;
• вільний залишок бюджетних коштів з дотриманням умов, визначених Бюджетним кодексом.

Крім того, за законом, джерелом фінансування бюджету не можуть бути емісійні кошти Національного банку України. Національний банк не має права надавати кредити на фінансування витрат Державного бюджету України в національній та іноземній валюті як прямо, так і опосередковано через державну установу чи іншу юридичну особу, майно якої перебуває в державній власності.

Фінансування бюджетного дефіциту можливе з використанням різних способів, які наведені на рисунку 4 [6, c.32 ].

Основним джерелом фінансування дефіциту державного бюджету протягом 2011- 2017 рр. залишаються кошти від державних внутрішніх та зовнішніх запозичень.

В умовах безперервної незбалансованості бюджету уряд повинен постійно шукати джерела фінансування дефіциту, основними з яких є здійснення зовнішніх позик та емісія грошей. Значна девальвація гривні у 2014―2015 рр., обумовлена агрегованою дією таких факторів, як відтік депозитних коштів у банківській системі, зменшення міжнародних резервів країни до критичного рівня, активні спекулятивні операції на фінансовому ринку, призвела до значного зростання державного боргу (із 480 млрд грн станом на 31.12.2013 до 1 трлн. 185 млрд. грн. станом на 30.04.2015 року). Це, відповідно, спричинило збільшення видатків із бюджету на обслуговування такого боргу [5].

Звісно, міжнародні фінансові інституції враховують, що в умовах економічної кризи Україні буде важко повертати попередні кредити, тому при розгляді заявок на рефінансування чи нові запозичення висувають певні вимоги щодо формування бюджету країни.

Висновки. Бюджетний дефіцит є важливим інструментом державної фінансово-кредитної політики, засобом впливу на економіко-соціальне становище країни.  В умовах ринкових відносин бюджетний дефіцит може бути знижений або за рахунок збільшення доходів держави, або за допомогою державних запозичень. Найбільш оптимальним засобом боротьби з бюджетним дефіцитом є збільшення доходів держави. Таким чином, стратегічним завданням під час вирішення проблем збалансування бюджету має стати підвищення ефективності суспільного виробництва, яке сприятиме зростанню обсягів фінансових ресурсів суспільства, що є основним джерелом доходів бюджетів.

До основних напрямів активізації бюджетної політики з питань фінансування дефіциту державного бюджету слід віднести такі:

• – ресурси, залучені з метою фінансування дефіциту бюджету, доцільно направляти на посилення інвестиційної діяльності держави та поліпшення умов забезпечення економічного зростання;
• – мобілізовані кошти необхідно використовувати для вирішення економічних і соціальних проблем з урахуванням не тільки поточних, але й середньо- і довгострокових перспектив;
• – у майбутньому погашення боргових зобов’язань має бути рівномірним і не призводити до перевантаження бюджетної системи у кожному конкретному періоді.

В даний час дуже важливо приймати продумані закони, спрямовані на підтримку національних виробників і розвиток виробництва, а також розробити механізм їх виконання.  Необхідно прагнути до збалансованого бюджету держави, який можна досягти шляхом стримування зростання державних витрат і встановлення в країні рівня оподаткування, який в достатній мірі покриє всі необхідні суспільні потреби.

ЛІТЕРАТУРА

1. Сержанов, В. В. Аналіз дефіциту державного бюджету України / В. В. Сержанов, Г. І. Костьов’ят // Науковий вісник Ужгородського університету. – 2016. – №3 (37). – С. 98–102. 

2. Бюджетний кодекс України [Електронний ресурс] : Бюджетний кодекс від 07.08.2010N 5290-VI  [зі змін. та доп.]. – Режим доступу : http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2456-17

3. Коляда Т. А. Джерела фінансування дефіциту бюджету: тенденції у застосуванні та виклики для стабільності державних фінансів України / Т. А. Коляда // Бізнесінформ. – 2016. – №2. – С. 215-222.

4. Офіційний сайт Міністерства фінансів України [Електронний ресурс ]. – Режим доступу: http://www.minfin.gov.ua/

5. Довгань Л. П. Теорія і практика фінансування дефіциту державного бюджету України / Л.П. Довгань, І.О. Пімонова // Збірник наукових праць Національного університету державної податкової служби України. – 2017. – №1. – С. 118-125.

6. Оченаш І. П. Джерела фінансування бюджетного дефіциту та його місце у системі бюджетного регулювання / І. П. Оченаш // Регіональна бізнес-економіка та управління. – 2017. – №2(38). – С. 30-34.