The article reviews the concept and types of bases of criminal liability for negligence.The analysis of actual and legal reasons, as well as procedural and descriptive of general as some of the kinds of reason in the theory of criminal law. Substantiated position that must be understood under a legal basis.

Перелік ключових слів: злочин, службовий злочин, службова недбалість, склад злочину, кримінальна відповідальність, кримінальне право України.

Постановка проблеми. Злочини у сфері службової діяльності та професійної діяльності, пов’язаної з наданням публічних послуг є найбільш небезпечними серед інших злочинів. Суспільна небезпека цих злочинів обумовлюється тим, що вони підривають авторитет держави, державних органів, завдають шкоди утвердженню демократичних основ управління суспільством, побудові та функціонуванню державного апарату, ускладнюють відносини з іншими державами і всією міжнародною спільнотою, обмежують конституційні права та свободи людини і громадянина тощо. Службова недбалість, будучи достатньо розповсюдженим службовим злочином, має високу суспільну небезпеку. Діяння службових осіб, винних у недбалості, спричиняють не тільки матеріальну, але й моральну шкоду.

         Суспільна небезпека службової недбалості є очевидною. Аналіз статистичних даних слідчої та судової практики свідчить, що найчастіше службові правопорушення є тим засобом, за допомогою якого службова особа вчинює інший, тяжкий або особливо тяжкий злочин задля досягнення бажаного злочинного результату. При вчиненні службової недбалості не тільки порушуються охоронювані законом суспільні відносини, блага та інтереси, а й формуються нові негативні антисуспільні відносини і зв’язки.

         У теорії кримінального права виникають суперечності щодо визначення підстав кримінальної відповідальності за злочини передбачені Особливою частиною КК України. Склад злочину службова недбалість не є виключенням. А тому для правильної кримінально-правової кваліфікації необхідно правильно визначати фактичну та юридичну підставу кримінальної відповідальності.

         Короткий аналіз останніх досліджень і публікацій. Поняття та види підстав кримінальної відповідальності за службову недбалість у теорії кримінального права досліджено лише в межах загального поняття про підставу кримінальної відповідальності. Так, дане питання розглядалося в межах дослідження науковцями у галузі кримінального права злочинів у сфері службової діяльності та професійної діяльності, пов’язаної з наданням публічних послуг. Серед яких М. І. Бажанов, О. Ф. Бантишев, Д. Бараненко, В. Д. Вознюк, Б. В. Волженкін, О. Доник, О. Грудзур, В. А. Клименко, Р. Л. Максимович, Є. І. Моршнєв, В. О. Навроцький, М. І. Мельник, О. Я. Свєтлов, Т. І. Слуцька, В. В. Сташис, Є. Л. Стрєльцов, А. Ю. Строган, В. Тихий, Ф. В. Шиманський та інші. В той же час спеціальні комплексні дослідження підстав кримінальної відповідальності за службову недбалість у літературі фактично відсутні.

Викладення основного матеріалу. Слово “підстава” означає головні, базисні, вихідні положення. Діяти на підставі чого-небудь – означає спиратися на щось, мати щось за основу, відштовхуватися від чогось, мати щось як виправдання, достатній привід для діяльності [1, с. 45].

Відомо, що у ст. 3 КК Української РСР 1960 року було застосовано термін “підстави” кримінальної відповідальності, внаслідок чого деякі науковці дійшли висновку щодо множинності цих підстав чи визнавали склад злочину єдиною підставою кримінальної відповідальності [2, с. 186]. Таким чином, даний підхід обумовив певну нечіткість та необґрунтованість у визначенні поняття “кримінальна відповідальність”.

Поняття “підстава кримінальної відповідальності” визначається у ст. 2 КК України. Підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад злочину, передбаченого КК України [3]. Із наведеного поняття випливає, що кримінальна відповідальність пов’язана з єдиною підставою.

Поняття “підстава кримінальної відповідальності” містить дві складові: вчинення особою суспільно небезпечного діяння; наявність у вчиненому діянні складу злочину, передбаченого Кримінальним кодексом України. Причому ці складові являють собою не певні відокремлені та самостійні одиниці, а означають двоєдину характеристику одного і того ж (єдиного) явища – підстави кримінальної відповідальності [4, c. 48]. У межах даної підстави вказані складові можуть бути визначені як умови кримінальної відповідальності, від наявності й взаємодії яких залежить і наявність власне цієї підстави як єдиного цілого [4, с. 48].

У філософському розумінні “умова” – це суттєвий компонент комплексу об’єктів (явищ), наявність яких з необхідністю обумовлює існування даного явища [5, c. 707], а в даному випадку – підстави кримінальної відповідальності. Деякі науковці кримінального права пропонують назвати вчинення особою суспільно небезпечного діяння терміном “фактична умова”, а відповідність цього діяння складу злочину, передбаченого КК України, – терміном “юридична умова” [4, c. 48], інші вчені називають “фактичною” та “юридичною” сторонами підстави кримінальної відповідальності [6, c. 34] або ж “фактичною” та “нормативно-правовою” (“юридичною”, “законною”) підставами кримінальної відповідальності [7, c. 50].

Таким чином, наявність двох умов у єдності, а саме фактичної та юридичної є обов’язковим для підтвердження в кожному конкретному випадку наявності підстави кримінальної відповідальності та, навпаки, відсутність хоча б однієї умови буде свідчити про відсутність підстави та неможливість застосування кримінальної відповідальності.

У теорії кримінального права виділяють фактичну та юридичну (правову) підстави кримінальної відповідальності.

Під фактичною підставою кримінальної відповідальності розуміють вчинене суспільно небезпечне діяння, а також фактичні обставини, які підлягають правовій оцінці. Саме вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад злочину, передбаченого законом, є фактичною підставою кримінальної відповідальності [7, c. 50]. Законодавець пов’язує кримінальну відповідальність тільки з конкретним актом поведінки особи, яка знаходить свій вираз у суспільно небезпечному діянні в формі дії чи бездіяльності, а отже це є єдина фактична підстава кримінальної відповідальності.

Таким чином, до кримінальної відповідальності може бути притягнута лише та особа, яка є суб’єктом злочину і є винуватою у вчиненні забороненого Кримінальним кодексом України суспільно небезпечного діяння проти охоронюваних законом про кримінальну відповідальність об’єктів.

Питання про те, що слід розуміти під юридичною підставою кримінальної відповідальності, не знайшло однозначного вирішення у юридичній літературі. Одні автори називають такою підставою склад злочину, інші – кримінально-правову норму, ще одна позиція полягає у визнанні цією підставою самого кримінального закону, тобто статті Загальної і Особливої частин КК України. Отже, кожна з цих позицій має право на існування, але, водночас, потребує уточнення та удосконалення.

Зокрема, В. О. Навроцький обґрунтовує положення про те, що юридичної підставою кваліфікації будь-якого діяння є норми Загальної і Особливої частин КК України. Відомо, що тільки кримінально-правові норми не можуть бути підставою для кримінальної відповідальності, оскільки в фактично скоєному може і не бути склад злочину [1, c. 54].

Відповідно до змісту ч. 1 ст. 2 КК України, підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад злочину, передбаченого Кримінальним кодексом України. У цій нормі відображено найважливіше значення складу злочину для законності й обґрунтованості кримінальної відповідальності за конкретний склад злочину. Тому склад злочину є єдиною і достатньою підставою кримінальної відповідальності. Тим самим склад злочину визначає і межі розслідування, оскільки основним завданням слідства саме і є встановлення об’єктивних і суб’єктивних ознак складу злочину [8, c. 92].

У КК України нормативно-правове визначення складу злочину відсутнє. Незакріплення легального поняття складу злочину є прогалиною у нормативно-правовому регулюванні підстави кримінальної відповідальності. Тому для подолання цієї прогалини необхідно поняття “склад злочину” винести у “термінологічний розділ”, який закріпити в Загальній частині КК України.

Склад злочину – це юридична конструкція [9, c. 56-78], що являє собою систему об’єктивних і суб’єктивних ознак, вказаних у Кримінальному кодексі України, які у сукупності визначають суспільно небезпечне діяння як злочин [4, c. 50].

Склад злочину являє систему об’єктивних і суб’єктивних ознак, які повинні бути необхідними, достатніми та вичерпними.

Вичерпність ознак складу злочину слід розуміти як всебічнета повне текстуальневизначення в законі суспільно небезпечногодіяння як злочину. Наприклад, у ч. 1 ст. 367 КК України визначено, що потрібно розуміти під службовою недбалістю. Службова недбалість, тобто невиконання або неналежне виконання службовою особою своїх службових обов’язків через несумлінне ставлення до них, що заподіяло істотну шкоду охоронюваним законом правам, свободам та інтересам окремих громадян, або державним чи громадським інтересам, або інтересам окремих юридичних осіб [3].

Достатність вказує на те, що встановлення всіх обов’язкових вказаних у законі ознак не потребує встановлення інших (додаткових) і не вказаних в законі ознак для висновку щодо наявності у вчиненому суспільно небезпечному діянні складу злочину як юридичної умови підстави кримінальної відповідальності. Наприклад, у складі злочину службова недбалість (ст. 367 КК України) потрібно встановити такі ознаки: невиконання або неналежне виконання службовою особою своїх службових обов’язків; заподіяння істотної шкоди охоронюваним законом правам, свободам та інтересам окремих громадян, або державним чи громадським інтересам, або інтересам окремих юридичних осіб.

Необхідність означає обов’язковість цих ознак у їх сукупності для констатації наявності у вчиненому складу злочину; відсутність хоча б однієї із цих обов’язкових ознак завжди виключає можливість визнання наявності складу злочину. Наприклад, усі обов’язкові ознаки складу злочину, які містяться у диспозиції статті у сукупності підтверджують конкретний склад злочину.

Встановлення у вчиненому діянні складу злочину означає, що є юридична підстава для притягнення особи до кримінальної відповідальності [10, c. 19-20]. Але встановлення складу злочину в конкретному випадку не вирішує наперед питання про кримінальну відповідальність особи. Відсутність у діянні особи складу злочину означає відсутність підстави кримінальної відповідальності.

Правильно кваліфікувати злочин і тим самим виявити юридичну підставу кримінальної відповідальності можна лише тоді, коли виявлено всі обставини, які свідчать про вчинення злочину саме даною особою і про наявність у діях цієї особи складу злочину, передбаченого кримінальним законом [11, c. 105].

Законодавче визначення підстави кримінальної відповідальності відповідно до чинного кримінального закону надає можливість виділити такі характерні риси складу злочину:

1) склад злочину – це законодавче поняття про злочин і зазначає лише ті його ознаки, що закріплені в законі про кримінальну відповідальність [12, c. 64];

2) кожне суспільно небезпечне діяння має різноманітні ознаки об’єктивного й суб’єктивного характеру, але при цьому кримінальним законом повинні бути закріплені, насамперед, стійкі, постійні й типові для більшості діянь ознаки, оскільки поняття складу злочину як підстави кримінальної відповідальності тісно пов’язане з поняттям злочину як суспільно небезпечного діяння, ці ознаки повинні у своїй сукупності визначати рівень суспільної небезпеки діяння взагалі, а кожна з них окремо – впливати на рівень суспільної небезпеки зокрема [11, c. 106].

З вищевикладеного можна зробити висновок, що юридичною підставою службової недбалості є склад злочину, а саме об’єктивні ознаки (об’єкт та об’єктивна сторона) та суб’єктивні ознаки (суб’єкт та суб’єктивна сторона).

Безпосереднім об’єктом злочину службова недбалість, передбаченого ст. 367 КК України є нормальна діяльність органів державної влади та органів місцевого самоврядування, об’єднань громадян, окремих організацій, установ, організацій незалежно від форми власності. З об’єктивної сторони службова недбалість полягає в дії або бездіяльності службової особи; наслідків у вигляді істотної шкоди охоронюваним законом правам та інтересам окремих громадян або державним чи громадським інтересам, або інтересам окремих юридичних осіб; причинного зв’язку між вказаними діями чи бездіяльністю та шкідливими наслідками. Ці ознаки повинні проявлятися в сукупності. Службова недбалість з об’єктивної сторони припускає несумлінне ставлення службової особи до покладених на неї службових обов’язків, що виявляється в їх невиконанні (бездіяльність) або у неналежному виконанні (дія) і заподіює істотну шкоду (ч. 1 ст. 367 КК України) чи тяжкі наслідки (ч. 2 ст. 367 КК України). Суб’єктом злочину є службова особа, а суб’єктивною стороною – необережність.

Отже, юридичною підставою службової недбалості є склад злочину і тільки тоді, коли будуть наявні всі елементи останнього.

Таким чином, виділено характерні ознаки складу злочину, виходячи із законодавчого визначення підстави кримінальної відповідальності.

Я. І. Соловій стверджує, що в правовій системі України особа має нести кримінальну відповідальність за наявності правової (юридичної), фактичної (матеріальної) та формальної (процесуальної) підстав. Вважає, що вчинення злочину є фактичною (матеріальною) підставою відповідальності, а склад злочину, передбачений Особливою частиною КК України, – основною правовою (юридичною) підставою кримінальної відповідальності. Він пропонує законодавчо закріпити положення про те, що притягненням до кримінальної відповідальності є факт пред’явлення особі обвинувачення у вчиненні конкретного злочину, а кримінальна відповідальність має наставати з моменту набрання законної сили обвинувальним вироком суду і припиняється з моменту зняття чи погашення судимості [13, c. 7].

В. Тихий виокремлює, крім фактичної та нормативно-правової (законної) підстави кримінальної відповідальності, також процесуальну та загальнотеоретичну підстави кримінальної відповідальності.

Суть процесуальної підстави кримінальної відповідальності В. Тихий обґрунтовує тим, що для реалізації кримінальної відповідальності необхідним є обвинувальний вирок. В даному випадку останній буде виступати актом правозастосування. Таким чином, в процесуальній підставі закріплено конституційний принцип про те, що ніхто не зобов’язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину (ч. 2 ст. 62 Конституції України). Доведення наявності підстави кримінальної відповідальності покладається на органи, які проводять дізнання і досудове слідство, та прокуратуру, а перевірку обвинувачення, вирішення питання про те, чи має місце підстава кримінальної відповідальності – право і обов’язок суду. Але, дана підстава немає ніякого значення для кримінально-правової кваліфікації службової недбалості. Оскільки принцип “презумпції невинуватості” – не підстава, а гарантія, принцип.

Відповідно з Кримінальним кодексом України законодавство про кримінальну відповідальність становить Кримінальний кодекс України, який ґрунтується на Конституції України та загальновизнаних принципах і нормах міжнародного права (ч. 2 ст. 3 КК України); закони України про кримінальну відповідальність, прийняті після набуття чинності Кримінальним кодексом, включаються до нього з часу набрання ним чинності (ч. 2 ст. 3 КК України); злочинність діяння, а також його караність та інші кримінально-правові наслідки визначаються тільки Кримінальним кодексом (ч. 3 ст. 3 КК України); застосування закону про кримінальну відповідальність за аналогією заборонено (ч. 4 ст. 3 КК України); злочином є передбачене Кримінальним кодексом України суспільно небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність), вчинене суб’єктом злочину (ч. 1 ст. 11 КК України) [3]. Таким чином, із законодавчих положень випливає, що тільки закон про кримінальну відповідальність встановлює об’єктивні та суб’єктивні ознаки, сукупність яких утворює підставу кримінальної відповідальності.

Узагальнюючи вищевикладене, можна зробити висновок про те, що як статті Загальної та Особливої частин КК України, так і склад злочину виступають юридичною підставою для кримінально-правової кваліфікації.

Крім правової (юридичної) підстави, кримінальна відповідальність, як й інші види юридичної відповідальності фізичних осіб, має і загальнотеоретичну підставу [7, c. 51]. Така підстава виходить за межі кримінального права та пов’язана з розв’язанням суто філософських проблем причинності, детермінізму тощо. Суть загальнотеоретичної підстави полягає в тому, що існування кримінальної відповідальності, визначення за які діяння особа несе кримінальну відповідальність, на чому базується право держави вимагати певної поведінки і притягати за злочини та інші правопорушення тощо, обґрунтовується тим, що людина має свободу вибору своєї поведінки. Саме тому юридичнавідповідальність, і перш за все кримінальна,здатна примушувати обиратиправові, незлочинні варіанти, способи поведінки [7, c. 52].

Отже, склад злочину є єдиною та необхідною, законною і достатньою підставою кримінальної відповідальності.

Висновки. Можна зробити висновок, що підставами кримінальної відповідальності за службову недбалість є фактична (фактичні обставини вчиненого суспільно небезпечного діяння) та юридична (склад злочину).

Фактичні обставини справи встановлюються в кожному випадку вчинення особою злочину, передбаченого ст. 367 КК України. Такими обставинами є акт поведінки особи, який знаходить свій вираз у суспільно небезпечному діянні в формі дії чи бездіяльності. Юридичної підставою службової недбалості є сукупність об’єктивних (об’єкт та об’єктивна сторона) і суб’єктивних ознак (суб’єкт та суб’єктивна сторона).

Встановивши ці підстави, можна правильно кваліфікувати суспільно небезпечне діяння, а в подальшому притягнути особу до кримінальної відповідальності. В теорії кримінального права не потрібно виділяти ще процесуальну та загальнотеоретичну підстави кримінальної відповідальності, оскільки дане твердження про виділення останніх є необґрунтованим, а також виступає приводом до нових дискусій та невизначеностей.

Cписок використаних джерел:

1. Навроцький В. О. Основи кримінально-правової кваліфікації: навчальний посібник / В. О. Навроцький. – К.: Юрінком Інтер, 2009. – 512 с.

2. Карпушин М. П. Уголовная ответственность и состав преступления / М. П. Карпушин, В. И. Курляндский. – М.: Юрид. лит., 1974. – 230 с.

3. Кримінальний кодекс України // Відомості Верховної Ради України. – 2001. – № 25-26. – Ст. 131.

4. Панов М. Кримінальна відповідальність та її підстава / М. Панов // Вісник Національної академії прокуратури України. – 2010. – № 4. – С. 45-52.

5. Философский энциклопедический словарь. – М.: Советская энциклопедия, 1983. – 840 с.

6. Кримінальне право України. Загальна частина: Підручник / [Ю. В. Баулін, В. І. Борисов, В. І. Тютюгін та ін.]; за ред. В. В. Сташиса, В. Я. Тація. – Х.: Право, 2010. – 456 с.

7. Тихий В. Підстави кримінальної відповідальності за новим Кримінальним кодексом України / В. Тихий // Вісник Конституційного Суду України. – 2002. – № 3. – С. 50-52.

8. Бажанов М. І. Кримінальне право України. Загальна частина: Підручник / М. І. Бажанов, В. В. Сташис, В. Я. Тацій. – К.: Юрінком Інтер, 2005. – 544 с.

9. Кругликов Л. Л. Юридические конструкции и символы в уголовном праве / Л. Л. Кругликов, О. Е. Спиридонов. – СПб: Изд-во Р. А. Арсланова Юридический центр Пресс, 2005. – С. 56-78.

10. Брайнін Я. М. Основні питання загального вчення про склад злочину / Я. М. Брайнін. – К.: Видавництво Київського університету, 1964. – 188 с.

11. Строган А. Ю. Склад злочину як підстава кримінальної відповідальності: Навчальний посібник / А. Ю. Строган. – К.: Атіка, 2007. – 424 с.

12. Мельник М. І. Кримінальне право України. Загальна частина: Підручник / М. І. Мельник, В. А. Клименко. – К.: Юридична думка, 2004. – 656 с.

13. Соловій Я. І. Межі кримінальної відповідальності: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук: спец. 12.00.08 / Я. І. Соловій. – К., 2004. – 17 с.