«Північний потік – 2»: політичні аспекти і перспективи


Notice: Trying to access array offset on value of type null in /usr/local/www/data-dist/naub/wp-content/plugins/simple-share-buttons-adder/php/class-buttons.php on line 1403

Кіценко Р.С.

спеціальність «Міжнародні відносини, суспільні комунікації та регіональні студії»

Науковий керівник: Сидорук Т.В.

Доктор політичних наук, професор

«Північний потік – 2»: політичні аспекти і перспективи

 У статті виділено і розглянуто основні політичні аспекти проекту «Північний потік – 2» та наголошується на основних політичних наслідках від його побудови для України та ЄС. Також розглянуто ймовірні рішення щодо кризи, яка виникла навколо цього проекту.

Ключові слова: Північний потік, Північний потік – 2, політика, економіка, міжнародні відносини, світова політика, газопровід, криза, Газпром, Нафтогаз, Європейський Союз, Центральна Європа, Східна Європа, лобізм, Україна, Росія, війна.

«Nord Stream – 2»: political aspects and prospects

 The article highlights and addresses the main political aspects of the «Nord Stream – 2» project and emphasizes the main political implications of its construction for Ukraine and EU. Also, there are probable solutions to the crisis that has arisen around this project.

Key words: North Stream, North Stream – 2, Politics, Economics, International Relations, World Politics, Gas Pipeline, Crisis, Gazprom, Naftogaz, European Union, Central Europe, Eastern Europе, lobbyism, Ukraine, Russia, war.

Постановка проблеми. Наразі відбувається прокладання газопроводу «Північний потік – 2», який несе пряму загрозу національній безпеці України. Його реалізацією займається російська газовидобувна монополія «Газпром» та низка європейських компаній. Газопровід має проходити територією Балтійського моря з території Росії до Німеччини. Німецький бізнес і політикум, на час написання статті, підтримує проект. В європейських колах проходять палкі дискусії щодо доцільності проекту, адже, попри заяви «Газпрому» про комерційну необхідність газопроводу, «Північний потік – 2» є суто політичним проектом, спрямованим на завдання прямої шкоди Україні та на дестабілізацію Європейського Союзу.

Аналіз останніх досліджень та публікацій. Під час написання статті було проаналізовано заяви провідних політиків й низка джерел, серед яких найбільш ґрунтовними є роботи Алана Райлі, Агати Лоскот-Страчоти, а також статті Cвітлани Долінчук, Михайла Крутихина, Костянтина Эггерта та Войцєха Якубіка.

Метою і завданням дослідження є систематизація всіх аргументів, що доводять перевагу політичного виміру проекту «Північний потік – 2» над економічною складовою; визначення наслідків від його реалізації для України; а також наведення ймовірних рішень проблем, що виникли з появою цього проекту.

Виклад основного матеріалу. Підвищена увага до «Північного потоку – 2» виникла з моменту його оголошення, адже проект планувався в контексті російської агресії щодо України. Він є розширенням «Північного потоку» і передбачає будівництво і роботу двох ниток газопроводу довжиною понад  1200 км та загальною потужністю 55 млрд кубометрів газу на рік від узбережжя Росії через Балтійське море до Німеччини [14]. Намір про його будівництво оголосили на Міжнародному економічному форумі у Санкт-Петербурзі в червні 2015 року, коли Російська Федерація вже вела війну проти України. З того моменту низка урядів європейських держав висловили своє занепокоєння щодо наслідків проекту на безпеку енергопостачань, відповідність прагненням ЄС до диверсифікації ринків газу та до законодавства ЄС [13]. Обґрунтовану позицію проти висловили Польща, Литва, Естонія, Латвія, Румунія, Угорщина, Данія та Україна.

З історичного досвіду ми бачимо, як Російська Федерація використовує свій газ з метою політичного тиску. Шантаж, загравання з ціною, об’ємами поставок і навіть повне відключення є складовою газових воєн, що ведуться Росією з політичних міркувань. З практики цих воєн ми бачимо, як «Газпром» може штучно зменшувати тиск у газопроводах – наприклад з вересня 2014 року, коли країни Центральної Європи отримували значно менше газу ніж вимагали, бо «Газпром» був невдоволений реверсом газу в Україну [17]. Через такі дії РФ, країни ЦСЄ продовжують виступати проти проекту. «Північний потік – 2» йде в обхід цих країн, його запуск значно зменшить або взагалі припинить транзит через Україну і поставить під загрозу безпеку ЄС.

Після побудови і введення в експлуатацію першого «Північного потоку» у 2012 році, та з початком війни у 2014, транзит газу через українську ГТС до ЄС впав з 83,7 до 59,4 млрд. кубометрів на рік, у той час, як її проектна потужність складає 146 млрд. кубометрів на рік [7]. Це обумовлено переправленням газу до «Північного потоку» та інших систем газопостачання в обхід України. Попри обґрунтування «Газпромом» будівництва «Північного потоку – 2» потребою задовольнити зростаючий попит на газ у Європі [24], на цифрах ми бачимо – українська ГТС у змозі впоратись із майбутніми потребами європейського ринку. Більше того, будівництво «Північного потоку – 2» вартістю 9,5 млрд євро, (а його підвід до Балтійського моря у самій Росії, за оцінками, коштував 44 млрд. доларів з російського бюджету) піддає сумнівам суто економічну доцільність проекту, а його політичне значення прямо констатується у пропагандистських ЗМІ РФ [8]. У разі успішного завершення і введення газопроводу в експлуатацію, ще 55 млрд кубометрів газу можуть бути переправлені в обхід України, і мінімальні 59,4 млрд через українську ГТС у 2014 році цілком ймовірно перетворяться на 15 млрд, якщо не менше. Також треба зазначити, що до побудови «Південного потоку» повністю транзит газу не зникне. «Газпром» бажає, щоб Українська ГТС продовжувала постачати лише 10-15 млрд. кубометрів газу на рік, але у будь-якому випадку це завдасть удару рентабельності самого транзиту, адже прокачування такого малого об’єму газу нестиме великі витрати та не приноситиме достатнього прибутку, що зробить нашу ГТС збитковою [6].

Отже, головною метою проекту є саме припинення транзиту газу через Україну, адже це позбавляє її геополітичної ваги та створює ризик її політичної ізоляції, що в умовах війни з Росією може навіть загрожувати повномасштабним вторгненням. Окрім політичних наслідків, Україна також втратить до 3 млрд доларів від транзиту, що становить близько 3% ВВП країни [11].

Негативні наслідки проекту виходять далеко за шкоду, яку отримає Україна. «Північний потік – 2» несе загрозу і ЄС, і Сполученим Штатам. По-перше, очевидно, що удар завданий економіці України зведе на ні допомогу, яку нам надають міжнародні інституції та західні країни з метою підтримки реформ. А це навряд чи допоможе співпраці та інтеграції України у ЄС і НАТО, що у свою чергу шкодить геополітичним інтересам Америки у Європі.  По-друге, будівництво нової гілки Балтійським морем суперечить затвердженій Європейським Парламентом політиці диверсифікації ЄС [12]. Суть цієї політики полягає у запобіганні залежності від одного постачальника шляхом диверсифікації ринків енергоресурсів. «Північний потік – 2» навпаки, збільшує цю залежність, адже це додаткові потужності на тому самому шляху до «Газпрому». Якщо подивитись на мапу газопроводів Європи, можна побачити, як «Північний потік» разом з наземними транспортними магістралями OPAL та EUGAL розділяють європейський ринок газу на два сектори — ліквідний ринок Північно-Західної Європи з добре налагодженими поставками, та ринок Центральної і Східної Європи з вищим ступенем залежності та нижчим обсягом поставок. Розділення Європи аж ніяк не сприятиме поглибленню інтеграційних процесів [21; 22]. По-третє, «Північний потік – 2» порушує законодавство ЄС, а саме Третій енергетичний пакет. У положеннях цього пакету зазначено, насамперед у Директиві Європейського Парламенту і Ради 2009/73/ЄС, що кожний новозбудований газопровід має дотримуватись спільного стандарту й відокремлюватись за структурою власності, тобто компанія виробник і постачальник енергоресурсу не може бути одночасно й оператором транспортної мережі [2]. А оскільки «Газпром» є одночасно і найбільшим акціонером, а значить і керівником транспортної мережі (самого газопроводу «Північний потік»), і єдиним добувачем газу, то він суперечить законодавству. Сам «Газпром» та захисники проекту стверджують, що Третій енергетичний пакет не стосується «Північного потоку – 2» і посилаються на прецедент першого «Північного потоку», який вже введений в експлуатацію. Натомість дослідження професора Алана Райлі доводять, що попри бездіяльність Європейської Комісії, і перший, і другий газопровід підпадають під дію законодавства ЄС і пристосування до нього все ж таки мають відбутися, але яким чином – поки не зрозуміло. Такі порушення піддають сумнівам дієвість європейського законодавства та спроможність європейських інституцій реагувати на виклики безпеці Союзу. [22, 5-8]. Також фактично порушується «Угода про асоціацію України з ЄС», насамперед статті 274, 337 та 338, що гарантують погодження газової політики і політики транспортування енергетичних ресурсів ЄС з Україною [10]; та принципи Енергетичного союзу, де зазначені принципи консультування та співпраці щодо важливих та перспективних енергетичних проектів, що можуть вплинути на інтереси й безпеку інших держав [5]. Це зменшує імідж ЄС як надійного партнера у міжнародних відносинах.

Цілком очевидно, якщо Європейська Комісія просто закрила очі на порушення законодавства, то вона зробила це з політичних міркувань. Якщо дослідити зв’язки європейського бізнесу і політикуму з Росією, то можна знайти впливові кола, що лобіюють російські інтереси як в національних урядах, так і у європейських інституціях. Наприклад, за даними Transparency Register, який відстежує лобістські кола, «Nord Stream – 2 AG» вкладають до 600 тисяч євро щорічно на лобіювання в ЄС і це лише офіційні цифри [20]. Реалізацією проекту займаються компанії «Royal Dutch Shell», «Wintershall», «Engie», «OMV», «Uniper» і безпосередньо «Газпром» [1]. Доля європейських компаній складає по 10% окрім «Engie», її доля складає 9%. Це зроблено для того, щоб «Газпром» володів 51% (більшістю акцій), що дає йому можливість залишатись монопольним власником. З цього виходить, що кожна європейська компанія інвестувала понад 950 млн. євро, і очікує на великий прибуток. Впливові представники бізнесу лобіюють свої та російські інтереси у європейських державах, насамперед у Німеччині (представлені 3 компанії), Нідерландах і Великобританії (2 компанії), Австрії («OMV»), Франції («Engie») та Мальті («Pioneering spirit» – найбільше прокладне судно у світі)[18].

Далі детальніше розглянемо основні кола, що просувають проект у європейських державах. У Німеччині сам президент Франк-Вальтер Шайнмайєр висловлює підтримку газопроводу і критикує дії НАТО щодо РФ. У той же час лідер СДП, другої за впливом та розміром партії у країні після ХДС, Зигмар Габріель, виступає за «Північний потік – 2»,  жорстко критикує американські санкції й пропонує не зв’язувати проект з ситуацією в Україні [15]. Координатор співпраці ЄС з Росією, Гернот Ерлер, також відомий своїми проросійськими поглядами в яких схвалює агресивні дії і політику РФ [19]. Також чинний голова «Nord Stream AG» Маттіас Варніг, колишній офіцер Штазі, намагається просувати газопровід не лише у ЄС, а й у Сполучених Штатах [16]. І найбільш відомий лобіст російських інтересів не лише у Німеччині, а у ЄС взагалі, голова комітету акціонерів «Північного потоку – 2», член правління «Газпрому» та особистий друг Путіна, екс-канцлер Герхард Шрьодер. Як колишній голова уряду, він має вплив на сучасних німецьких політиків, а також бізнесменів. Його відверто проросійські заяви, виправдання агресії РФ, та те, як він одразу після програшу на виборах у 2005 році став членом ради директорів «Газпрому», не залишають сумнівів щодо його діяльності [23]. Натомість не лише СДП має у своїх рядах лобістів РФ. Менш відомим, але не менш впливовим є колишній депутат німецької партії ХДС Фрідберт Пфлюгер, якого запросили професором до Королівського коледжу Лондона, де він видає наукові статті у яких агітує за «Північний потік – 2». Також він є засновником Європейського центру енергетики і енергобезпеки (EUCERS) та компанії «Pflüger International». Пфлюгер видав низку досліджень, результати яких явно на користь проекту. Він також виступав у Рейхстазі обговорюючи енергетичні питання й давав інтерв’ю низці пропагандистських російських ЗМІ. І таких «аполітичних» експертів, як Пфлюгер стає дедалі більше [9].

В Австрії і Президент Александр ван дер Беллен і Прем’єр-міністр Себастьян Курц критикують американські погрози про санкції щодо «Північного потоку – 2», називаючи проект важливим для Австрії, як з енергетичної і політичної, так і з економічної точки зору. Разом із цим потрібно пригадати як впливовий політик, колишній міністр фінансів Ханс Йорг Шеллінг став консультантом проекту через декілька місяців після його відставки з посади. Ще на посаді він був державним представником у концерні «OMV». Ситуація у Франції також не на користь Україні. Надзвичайний та Повноважений Посол України у Франції О.В. Шамшур зазначає: «Мені вже доводилось неодноразово говорити, що присутність російської пропаганди у Франції є дуже помітною. Русофільські настрої притаманні значній частині французького політичного класу, експертних кіл і інтелектуальної еліти. Тобто, тут сформувалося, я би сказав, чутливе ставлення до російських інтересів» [Цит. за: 3]. Наявні факти підтверджують існування широкої мережі лобістів російських інтересів. На переконання автора статті, така мережа значно глибша, а ми спостерігаємо лише найяскравіші її прояви, та і їх достатньо, щоб осягнути всю політичну значущість «Північного потоку – 2» для РФ.

Існують декілька варіантів вирішення кризи, що виникла навколо проекту. Перший, що пропонується урядами країн, які підтримують будівництво проекту: реалізація «Північного потоку – 2» з умовою, що транзит через українську ГТС збережеться. На думку автора ця пропозиція не є дієвою через низку причин. По-перше, ЄС не надає жодних гарантій щодо обсягу постачань, не названо жодних конкретних цифр. Це нагадує Будапештський меморандум, який декларує гарантії, але не визначає механізмів реалізації цих гарантій. До того ж російська сторона пропонує залишити 15 млрд. кубометрів газу через українську ГТС, що, як вже було зазначено у статті, є збитковим для України. Навіть якщо «Газпром» гарантуватиме залишити необхідні 55 млрд. кубометрів за рік, щоб транзит був рентабельним, немає певності у дотриманні цих зобов’язань. Чи можна довіряти у підписанні такої угоди країні, що неодноразово порушила фундаментальні домовленості й не поважає норм міжнародного права? Росія продовжує гібридну агресію проти України, порушила українську територіальну цілісність та суверенітет, утримує українських заручників та не виконує рішень міжнародних судів. Єдиною перспективою цього варіанту, на думку автора, є чіткі гарантії від ЄС, з розробкою конкретного механізму зобов’язань, в яких будуть закріплені детальні обсяги газу через українську ГТС, погоджені з «Нафтогазом», та з прямою міжнародно-правовою відповідальністю щодо дотримання цієї угоди зі сторони ЄС. В будь-якому випадку, дуже малоймовірно, що це влаштовуватиме російську сторону.

Другий варіант вирішення кризи: накладання Сполученими Штатами санкцій на проект. Але це, ймовірно, лише сповільнить або заморозить будівництво газопроводу, бо «Газпром» в змозі добудувати його власноруч. Чи будуть введені санкції на закупівлю газу з трубопроводу у разі його добудови поки невідомо, адже на сьогодні санкційні обмеження спрямовані лише на процес будівництва труби. За цих обставин дійсно, реалізація «Північного потоку – 2» буде довшою і значно дорожчою, що надасть час Україні провести модернізацію ГТС та довести країнам Європи надійність і безальтернативність українського постачальника. Інтереси Америки наразі співпадають з інтересами України і тому, що у США налагодилось видобування СПГ і вони здатні транспортувати газ у Європу морем. Але санкції можуть сильно погіршити трансатлантичні відносини. Та якщо Берлін зможе домовитись з Вашингтоном про поставки американського газу в обмін на дозвіл будівництва «Північного потоку – 2», цей варіант може опинитися під питанням.

Третій варіант: це пристосування «Північного потоку – 2» та, відповідно, його наземного продовження EUGAL до норм європейського законодавства. Малоймовірно, що «Газпром» власноруч відмовиться від монополії на свій проект, але відповідно до норм європейського законодавства будь-яка газова компанія має можливість приєднатися та користуватись газопроводом. Можливо де-юре «Газпром» зможе це оформити, і тоді не буде підстав до критики проекту, але, звісно країни ЦСЄ та Україна мають створювати перешкоди таким правовим махінаціям. У будь-якому разі, цей варіант не влаштовує Україну, адже тоді головна політична мета проекту буде виконана.

Четвертий варіант пов’язаний зі зміцненням безпеки самої української ГТС. Адже «Нафтогазу» також потрібно пристосуватися до вимог Третього енергетичного пакету, і створивши незалежного оператора газопостачання, Україна може переформувати свою ГТС у європейський газопровід, таким чином залучивши європейських інвесторів, які гарантуватимуть, що газовий потік через Україну буде стабільний, адже в нього вкладені гроші ЄС [4]. В контексті європейської інтеграції України ці заходи мають бути впроваджені у будь-якому разі. Як ми бачимо, ситуація дійсно складна і багато факторів грають не на користь України. Попри це «Нафтогаз» має продовжувати зусилля з модернізації та реформування української ГТС, адже тільки продемонструвавши свою надійність і перспективність Україна може розраховувати на підтримку Заходу, бо без цієї підтримки неможливо протистояти російській агресії.

Висновки. Дослідження показало, які мотиви лежать в основі проекту «Північний потік – 2» та наголосило на його політичному спрямуванні. Підсумовуючи, можна виділити основні аспекти. Перший: Росія використовує газ як засіб політичного тиску. Історія доводить і наочно демонструє це. Другий аспект: будівництво обхідних газопроводів спрямовано на завдання шкоди Україні та Заходу у різних площинах, від економічної до геополітичної. Третій: Росія вдало лобіює свої інтереси у європейських урядах та інституціях, розколюючи ЄС та трансатлантичне співробітництво зсередини й замилюючи очі на порушення європейського законодавства. Четвертий аспект: створена відсутність жодного рішення, що співпадало б з інтересами і України, і ЄС, і США. Кожне рішення викликає невдоволення значної частини Європи, тим самим послаблюючи її. Для України в цій ситуації надважливо розробити чітку стратегію відповідно до усіх можливих сценаріїв. Також варто активніше залучати підтримку міжнародних партнерів, а для цього потрібно чітко викласти український погляд та пропозиції стосовно архітектури європейської енергетичної безпеки, наприклад у вигляді дорожньої карти.

Нові можливості відкриваються зі зміною політичного розкладу всередині Сполучених Штатів і перемогою Джозефа Байдена на останніх виборах. Проте слід пам’ятати, що розраховувати на підтримку ми можемо лише демонструючи свою проактивну позицію, а що важливіше – реальні дії у цьому напрямі. Наразі, проблема «Північного потку-2» на найвищому політичному рівні недостатньо артикулюється. У той час, коли РФ використовує лобізм як засіб досягнення цілей зовнішньої політики, Україні слід також активніше лобіювати у європейських колах аргументи щодо небезпеки та шкідливості цього газопроводу. Необхідне посилення дипломатичної роботи на всіх рівнях, а як передумова цього – стабільність у внутрішньополітичному житті країни. Нажаль, Україні знову потрібно доводити, що вона є надійним партнером, який послідовно втілює необхідні реформи для побудови розвиненої країни.

Джерела та література:

1. Газпром, BASF, E.ON, ENGIE, OMV и Shell подписали Соглашение акционеров проекта «Северный поток – 2» [Електронний ресурс] / Nord Stream 2. – Режим доступу: https://www.nord-stream2.com/ru/dlia-pressy/novosti-i-meropriiatiia/gazprom-basf-e-on-engie-omv-i-shell-podpisali-soglashenie-aktsionerov-proekta-severnyi-potok-2-2/

2. Директива Європейського Парламенту та ради 2009/73/ЄС про спільні правила внутрішнього ринку природного газу та про скасування Директиви 2003/55/ЄС : станом на 13 лип. 2009р.

3. До 2014 року Україну сприймали як країну в тіні Росії: інтерв’ю з послом України у Франції [Електронний ресурс] / СЬОГОДНІ. – 4 серпня 2018 року. – Режим доступу: https://ukr.segodnya.ua/ukraine/intervyu-s-poslom-ukrainy-vo-francii-do-2014-goda-ukrainu-zdes-vosprinimali-kak-stranu-kotoraya-nahoditsya-v-teni-rossii-1159763.html

4. Долінчук С. Хто та як розділить українську ГТС. Чого прагне Європа, а на що здатна Україна [Електронний ресурс]  / С. Долінчук // Mind. – 29 березня 2018 року. – Режим доступу: https://mind.ua/publications/20183086-hto-ta-yak-rozdilit-ukrayinsku-gts

5. Комюніке з питань Енергетичного Союзу COM 2015 (80) (остаточна версія) : станом на: 25 лют. 2015 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/994_694

6. Насалик відкинув пропозицію РФ про транзит 10-15 млрд кубометрів газу. [Електронний ресурс] / Zbruc. – Режим доступу: https://zbruc.eu/node/78597

7. Обсяги транзиту російського природного газу територією України [Електронний ресурс] / «Нафтогаз». – Режим доступу: http://www.naftogaz.com/www/3/nakweb.nsf/0/74B2346ABA0CBC69C22570D80031A365?OpenDocument

8. Палій І. Як Росія лобіює свої газові інтереси в Європі [Електронний ресурс] / І. Палій // Petrimazepa. – Режим доступу: https://petrimazepa.com/uk/i_znovu_pro_pivnichniy_potik_2_yak_rosiya_lobiyue_svoi_gazovi_interesi_v_evropi

9. Палій І. Як Росія лобіює свої газові інтереси в Європі [Електронний ресурс] / І. Палій // Petrimazepa. – Режим доступу: https://petrimazepa.com/uk/i_znovu_pro_pivnichniy_potik_2_yak_rosiya_lobiyue_svoi_gazovi_interesi_v_evropi

10. Угода про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони [Електронний ресурс]. – Режим доступу:     https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/984_011

11. Україна заробляє на транзиті газу близько 3 мільярдів доларів на рік [Електронний ресурс] / «Finance.ua». – Режим доступу:  https://news.finance.ua/ua/news/-/421860/ukrayina-zaroblyaye-na-tranzyti-gazu-blyzko-3-milyardiv-dolariv-na-rik

12. EU Energy Independence. Security of Supply and Diversification of Sources [Електронний ресурс] / Directorate General for International Policies. Policy Department A: Economic and Scientific Policy. – Брюссель: European Parliament. – 2017. – Режим доступу:  http://www.europarl.europa.eu/RegData/etudes/STUD/2017/595367/IPOL_STU(2017)595367_EN.pdf

13. «EU Leaders Sign Letter Objecting to Nord Stream 2 Gas Link». – Reuters. – 16 березня 2016 року.

14. «Gazprom, E.ON, Shell and OMV agree upon developing gas transmission capacities to deliver Russian gas to Europe» / Прес-реліз «Газпрому». – 18 червня 2015 року.

15. Germany, Austria Slam US Sanctions Against Russia [Електронний ресурс] / USNEWS. – Режим доступу: https://www.usnews.com/news/business/articles/2017-06-15/germany-austria-slam-us-sanctions-against-russia

16. Kupchinsky R. Nord Stream, Matthias Warnig (codename “Arthur”) and the Gazprom Lobby [Електронний ресурс] / R. Kupchinsky // Jamestown. – Режим доступу: https://jamestown.org/program/nord-stream-matthias-warnig-codename-arthur-and-the-gazprom-lobby/

17. Łoskot-Strachota A. Central European problems with Russian gas supplies [Електронний ресурс] / A. Łoskot-Strachota // «OSW». –  Режим доступу: https://www.osw.waw.pl/en/publikacje/analyses/2014-09-17/central-european-problems-russian-gas-supplies

18. Nord Stream 2 is a European collaboration [Електронний ресурс] / Nord Stream 2. – Режим доступу: https://www.nord-stream2.com/nord-stream-2-is-a-european-collaboration/

19. Ohne Russland wird es keine Lösung geben [Електронний ресурс] / Deutschlandfunk. – Режим доступу: https://www.deutschlandfunk.de/internationale-syrien-gespraeche-ohne-russland-wird-es.694.de.html?dram:article_id=334892

20. Profile of registrant: Nord Stream 2 AG [Електронний ресурс] / Transparency register. – Режим доступу:     http://ec.europa.eu/transparencyregister/public/consultation/displaylobbyist.do?id=662856722412-20

21. Riley A. Nord Stream 2: A Legal and Policy Analysis. [Електронний ресурс] / A. Riley. // CEPS Special Reports. – Брюсель: Сenter for European Policy Studies. – 2016. С.22. – Режим доступу:  https://www.ceps.eu/system/files/SR151AR%20Nordstream2.pdf

22. Riley A. Nord Stream 2: A Legal and Policy Analysis. [Електронний ресурс] / A. Riley. // CEPS Special Reports. – Брюсель: Сenter for European Policy Studies. – 2016. С.5-8. – Режим доступу:  https://www.ceps.eu/system/files/SR151AR%20Nordstream2.pdf

23. Russia nominates German ex-chancellor Schroeder to Rosneft board [Електронний ресурс] / Reuters. – 12 серпня 2017 року. – Режим доступу: https://www.reuters.com/article/us-russia-rosneft-board-idUSKBN1AS0FS

24. The EU Needs Additional Imports [Електронний ресурс] / «Nord Stream – 2». – Режим доступу: https://www.nord-stream2.com/project/rationale/?modal=modal-2&tab=0

Залишити відповідь