«М’яка сила» КНР в арабських монархіях затоки

УДК 327.82
Т. Л. Стрихоцький
Студент 2 курсу, групи ММв-61,
спеціальністі 291 Міжнародні відносини, суспільні комунікації та регіональні студії,
Освітньо-професійної програма «Міжнародні відносини»

Науковий керівник:
Н. О. Конопка
к.і.н., доцент кафедри міжнародних відносин

«М’ЯКА СИЛА» КНР В АРАБСЬКИХ МОНАРХІЯХ ЗАТОКИ


Відносини між головним імпортером нафти та найбільшими експортерами енергоносіїв є одними з центральних в сучасних міжнародній політиці, адже мають безпосередній вплив на світове економічне зростання. У статті визначено специфіку «м’якої сили» КНР. Охарактеризовано інструментарій реалізації «м’якої сили» Китаєм у арабських монархіях Затоки.
Ключові слова: КНР, «м’яка сила», Затока, Інститути та класи Конфуція, «маскова дипломатія».

T. Strykhotskyi


«SOFT POWER» OF THE PRC IN THE ARAB MONARCHIES OF THE GULF


The relationship between the major oil importer and the largest exporters of energy is one of the central in modern international politics, because they have a direct impact on global economic growth. The article identifies the specifics of the «soft power» of China. The tools of China’s implementation of «soft power» in the Arab monarchies of the Gulf are described.
Key words: PRC, «soft power», the Gulf, Confucius Institutes and Classrooms, «mask diplomacy».

Актуальність. Китайська Народна Республіка на рівні із США та Росією є основним гравцем в сучасній міжнародній системі. Своєю чергою, регіон Затоки є важливим з точки зору багатства енергетичних запасів. Протягом останніх років, кооперація між арабськими монархіями та КНР суттєво активізувалася. Китай, який є одним з рушіїв світового економічного зростання поступово нарощує безпекову, політичну та економічну присутність в регіоні. Ключем для успішного просування Китаю в регіон, який довгий час сприймався, як «задній двір» США, може стати продумана реалізація «м’якої сили» в державах Затоки, що зумовлює актуальність даної статті.

Ступінь наукової розробки. Значну увагу до м’якої сили КНР проявляють американські науковці, що зумовлено відносинами двох найбільших світових економік. Американський науковець Джозеф Най аналізує потенціал «м’якої сили» КНР та чинники, які перешкоджають її якомога найповнішій реалізації [16]. Джон Олтерман досліджує китайську «м’яку силу» в регіоні Близького Сходу в цілому, та порівнює привабливість США та Китаю в регіоні [4]. На нашу думку, регіон Затоки суттєво відрізняється від решти Близького Сходу, перш за все, рівнем економічного розвитку та політичного впливу, тому потребує окремого розгляду. Гонконгський дослідник Брайан Вонґ вивчає особливості «маскової дипломатії» КНР, її мету та чинники, що вплинули на її реалізацію [24].

З українського боку, проблему китайської м’якої сили розглядали Віктор Кіктенко та Олександр Шевчук. В. Кіктенко фокусується на китайському дискурсі навколо поняття «м’яка сила» та національній китайській специфіці її реалізації [1]. О. Шевчук комплексно розглядає проведення Китаєм політики «м’якої сили» у період правління лідерів Цзян Цземіня та Ху Цзіньтао [2].

Як бачимо, дослідники китайської «м’якої сили», в основному фокусуються на її специфіці, а не на інструментах, що створює потенціал для подальшого дослідження теми.

Метою дослідження є вивчення «м’якої сили» КНР в регіоні Затоки.

Для виконання мети потрібно виконати наступні завдання:

  • дослідити особливості «м’якої сили» КНР;
  • визначити місце «м’якої сили» в основних зовнішньополітичних документах Китаю;
  • проаналізувати інструментарій «м’якої сили» КНР в державах Затоки;
  • окреслити перспективні інструменти «м’якої сили».

Виклад основного матеріалу. На відміну від Китайської Народної Республіки, чимало західних держав мали змогу культивувати власну «м’яку силу» по всьому світу протягом десятиліть. Своєю чергою, КНР є відносно новою великою державою і змушена стикатись із проблемами, які її конкуренти на міжнародній арені вже давно вирішили. При цьому, зростання впливу КНР ускладнюється двома чинниками. По-перше, проблемою є поширення антикитайських настроїв, особливо серед населення західних держав та деяких сусідніх Китаю країн, які вбачають, що на зміну «Pax Americana» може прийти т. зв. «Pax Sinica». По-друге, у переважній більшості незахідних держав, КНР значною мірою невідома серед місцевого населення та політичних еліт. До цієї групи держав належать, зокрема, і держави Затоки, чиї активні політичні та економічні контакти з Китаєм розпочались після «Холодної війни». Др. Джонатан Фултон (Університет Заїда, ОАЕ), аналізуючи китайську «м’яку силу» у регіоні, зазначає, що «суспільства на Близькому Сході, як правило, більш знайомі із західними мовами та культурою; на відміну від них, Китай є досить чужим [14, 8]».

Джозеф Най, автор концепції «м’якої сили», у статті під назвою «Китай і м’яка сила» виділяє основні переваги та недоліки китайської «м’якої сили». На думку Дж. Ная, головною перевагою КНР є її конфуціанська культура, з її цінностями гармонії, благочестя та співчуття. Іншим «козирем» Китаю є його дипломатія: у миротворчих військах ООН приймає участь близько трьох тисяч китайських солдат; країна виступає посередником у перемовинах стосовно північнокорейського ядерного роззброєння і бере участь у діяльності багатьох регіональних організацій. Крім того, Дж. Най зазначає, що Китай має фінанси і готовий їх вкладати у зростання «м’якої сили». Своєю чергою, до проблем належать становище щодо дотримання прав людини всередині країни, цензура і обмеження розвитку громадянського суспільства, яке є головним джерелом «м’якої сили», на думку науковця [16, 154-155].

Український дослідник Віктор Кіктенко відзначає оборонний характер китайської «м’якої сили»: КНР, здебільшого, доводиться розвінчувати помилкові уявлення та стереотипи замість того, щоб нав’язувати власний дискурс. Крім цього, науковець виділяє такі три основні джерела «м’якої сили» КНР: китайська модель розвитку, теорія мирного розвитку та цінності китайської цивілізації [1, 48]. Для держав Затоки особливу цінність становлять два перші джерела. По-перше, протягом довгого часу панувала думка про те, що економічний розвиток потребує інституцій громадянського суспільства та вільних засобів масової інформації. Будь-яка лібералізація і, як наслідок, втрата влади та прибутків від продажу енергоносіїв не є вигідною для сучасних правлячих династій в монархіях Затоки. Саме тому, китайський досвід, який полягає в досягненні значного економічного розвитку без суттєвих політичних трансформацій є цінним для керівних еліт держав регіону. По-друге, теорія мирного розвитку, яка заснована на п’яти принципах мирного співіснування передбачає невтручання у внутрішні справи інших країн та практично вестфальське розуміння поняття «суверенітет». Це дозволяє відокремити політичні питання від економічних і суттєво спростити діалог, особливо між недемократичними державами чи режимами, легітимність яких заснована не на вільних виборах.

Китайська ініціатива «Пояс і шлях» (Belt and Road Initiative; надалі – «ПіШ») є унікальним явищем в історії міжнародних відносин і займає центральне місце в зовнішній політиці КНР. Вона об’єднує більше трьох мільярдів людей у 136 країнах (станом на серпень 2019 р.) [6, 24]. Концепція «м’якої сили» є важливим компонентом «Поясу і Шляху», нарівні з поглибленням політичної, економічної та інфраструктурної кооперації. Так, зокрема однією із основ співпраці в рамках «Плану дій з ініціативи “Пояс і Шлях”» є проведення молодіжних та академічних обмінів і поглиблення туристичних зв’язків між державами-учасницями ініціативи [13]. Варто, також, зазначити, що деякі проєкти «Поясу і Шляху» зможуть здійснювати непрямий вплив на «м’яку силу» КНР. По-перше, будівництво доріг та залізничних шляхів на шести транспортних коридорах, які передбачає ініціатива [23], окрім економічного зближення, допоможе активізувати міжлюдські, перш за все, туристичні зв’язки між усіма країнами-членами «Поясу і Шляху». По-друге, інтенсифікація фінансових та економічних контактів безперечно стимулюватиме взаємозв’язки між бізнесовими колами КНР і членів «ПіШ».

Основним документом, який структурує китайську політику з усіма арабськими державами є «Арабська політика Китаю». Документ було опубліковано напередодні близькосхідного турне Сі Цзіньпіна, в ході якого він відвідав Каїр, Ер-Ріяд та Тегеран. Документ свідчить про важливість регіону для Китаю, адже до публікації «Арабської політики», рамкові документи про політику КНР у певних регіонах світу публікувалися лише стосовно ЄС, африканських держав та Антарктики. В «Арабській політиці Китаю» пріоритет віддається економічній співпраці, однак є положення, які стосуються нарощення «м’якої сили» КНР у регіоні. Так, документ передбачає готовність Китаю до збільшення кількості наукових та культурних обмінів з арабськими державами. Особлива увага виділяється співпраці в сфері кіно: передбачається проведення китайсько-арабського форуму з питань мовлення та телебачення [7].

КНР активно розвиває інструментарій «м’якої сили» у арабських монархіях Затоки. Чинниками, які впливають на реалізацію «м’якої сили» є схоже історичне минуле, як колонізованих держав, належність до стародавніх цивілізацій та недемократичні режими в обох сторін. До традиційних інструментів «м’якої сили» в арабських монархіях Затоки належать Інститути Конфуція, поширення китайської мови та туризм.

Основним інструментом «м’якої сили» Китаю є Інститути та класи Конфуція, які існують при університетах арабських монархій Затоки. Метою діяльності Інститутів є популяризація китайської мови та культури і проведення заходів з культурного обміну [3]. КНР виділяє значну увагу діяльності Інститутів і, як зазначив Сі Цзіньпін на конференції Інститутів Конфуція у Сполученому Королівстві: «Інститути Конфуція та Класи Конфуція є важливими платформами для допомоги світові пізнати Китай» [25].

Сьогодні у трьох арабських державах Затоки працюють чотири Інститути Конфуція: Бахрейні, ОАЕ та Саудівській Аравії. Перший Інститут Конфуція у регіоні Затоки був відкритий у червні 2010 р. в Університеті Дубай за співпраці з китайським Університетом Нінся [10]. Зважаючи на цензуру у КНР, Інститутам Конфуція та діяльності їхніх співробітників виділяється значна державна увага. Китайський дослідник Жао Гуань у праці «Інститут Конфуція та управління відносинами: управління невизначеністю китайської публічної дипломатії в Африці» досліджує підготовку викладачів Інститутів Конфуція: «Протягом навчання, яке триває від трьох до шести місяців, викладачів просять дотримуватись двох загальних правил: поважати культури, традиції, релігії та вірування приймаючої держави і уникати розмов про Китай (наприклад, культурну революцію) або чутливу політичну проблему приймаючої держави [27, 214]». Таким чином, Інститути Конфуція мінімально політизовані, що робить їх зручним інструментом реалізації публічної та культурної дипломатії в державах з недемократичними режимами, до яких, безумовно, належать монархії Затоки.

Іншим інструментом «м’якої сили» КНР у регіоні є китайська мова. Не зважаючи на найбільшу кількість носіїв, ця мова поширена лише у Китаї, що перешкоджає розповсюдженню китайської культури та китайського бачення світу, таким чином, транслюючи «м’яку силу». Так, поширення англійської мови дозволяє отримати доступ до культури США та Сполученого Королівства. Французька мова поширена у Франції та значній частині держав Близького Сходу та Північної Африки, які колись були французькими колоніями і більшість з яких досі підтримує тісні відносини з колишньою метрополією. Таким чином, поширення мови закордон є непрямим свідченням зростання потуги певної держави у міжнародних відносинах як у конкретному регіоні, так у всьому світі.

Поширенню китайської мови сприяє ріст економічних та бізнесових зв’язків арабських монархій Затоки з Китаєм. Так, за даними Дубайського міжнародного фінансового центру (DIFC), китайські компанії є третім за величиною торговим партнером DIFC: станом на 2019 рік в ОАЕ спрацювало 4200 китайських компаній, а об’єм двостороннього товарообігу становив 55 млрд доларів США [20, 4]. У 2019 р., під час візиту спадкового принца Абу-Дабі та заступника Верховного головнокомандувача ЗС ОАЕ Мохаммеда бін Заїда до КНР, ОАЕ уклали угоду з китайським урядом про включення китайської мови до шкільної програми [8]. Викладання китайської мови у школах дозволить в майбутньому розширити програми міждержавних студентських та учнівських обмінів, а також поглибити культурні зв’язки між країнами.

Для надання стимулу активізації китайсько-саудівським культурним зв’язкам було створено щорічну «Нагороду принца Мохаммеда бен Салмана за культурне співробітництво між Королівством Саудівська Аравія та Китайською Народною Республікою», названої на честь сучасного спадкового принца країни. Нагородою відзначатимуть як китайських так і саудівських науковців, митців та новаторів які робитимуть внесок у міждержавні культурні відносини [18].

Важливим джерелом «м’якої сили» Китаю у країнах Затоки є туризм. Швидке зростання добробуту китайців дозволило їм частіше подорожувати, що збільшує витрати на транспорт у Китаї. За даними китайського уряду, з 1978 по 2018 рр., кількість тих, хто проживає за межею бідності зменшилась із 770 млн до 16.6 млн ос. [6, 5]. Дослідники з Академії туризму КНР стверджують, що протягом останнього десятиріччя китайський туризм демонструє впевнений ріст: із шестисот тисяч подорожей у 2010 р., до близько 1,5 млн у 2019 р. Переважна більшість китайських туристів відвідує азійський регіон, а понад сорок відсотків усіх витрат припадає на купівлю товарів [26].

Таким чином, китайський туризм може значно вплинути на економіки держав Затоки, для яких туризм є одним з пріоритетів розвитку та диверсифікації власних нафтозалежних економік, відповідно до стратегій «Vision». Так, протягом перших десяти днів з часу відкриття кордонів для туристів, Королівство Саудівська Аравія відвідало понад 24 тис. осіб, з яких майже третину з яких складали жителі КНР [15]. В сусідніх ОАЕ туризм є важливим елементом місцевої економіки емірату Дубай. Ще у 2011 р. дванадцять готелів емірату розробили програму «China Ready», яка передбачає наявність у штаті китайськомовних співробітників, трансляцію китайського державного телебачення та можливість оплати банківськими картками КНР [11]. У 2019 р. з двадцяти млн туристів, які відвідали емірат, близько одного мільйона складали громадяни КНР, що на 15,5%  більше у порівнянні з попереднім роком. До пандемії коронавірусної хвороби COVID-19 передбачалось, що у 2023 р. регіон Затоки відвідає близько двох мільйонів китайських туристів. Найбільшу відвідуваність прогнозували до КСА та ОАЕ, а сумарний прибуток від туристів з КНР повинен був скласти понад три мільярди доларів США, що на 71% більше, ніж у 2018 р. [9]

Пандемія коронавірусної хвороби COVID-19 сьогодні є чи не найбільшим чинником, який впливає на міжнародні відносини. Водночас, як і будь-яка криза, всесвітня пандемія дає можливості трансформації відносин між країнами і переформатування міжнародної системи на користь тих держав, які швидше і краще зуміють зупинити поширення коронавірусної хвороби на своїй території. У даній ситуації, авторитарні режими, на зразок китайського, отримали додаткову перевагу, адже, на відміну від західних демократій, можуть швидко концентрувати потрібну кількість ресурсів на необхідних їм напрямках. Яскравим прикладом подібної концентрації ресурсів є китайська «маскова дипломатія» весни 2020 р. Цей тип дипломатії передбачає постачання важливих ресурсів таких як: медична допомога та засоби захисту. Гонконгський дослідник Брайан Вонґ наголошує на можливих егоїстичних мотивах КНР у реалізації «маскової дипломатії». На його думку, масове постачання масок і медичних препаратів до лікарень і місцевих благодійних організацій, окрім, власне стримування хвороби, може стати важливим поштовхом до покращення зіпсованого китайського іміджу в окремих регіонах планети [24].

Одним із центральних регіонів для реалізації маскової дипломатії є регіон Затоки. Окрім необхідності здійснювати протиепідемічні заходи, економічна криза спричинена пандемією знизила світовий попит на основний ресурс, який пропонують держави регіону – нафту-сирець. Більш того, країни регіону втратили і можливі прибутки від ненафтових галузей, зокрема туризму, фінансів та транзитних послуг через закриття міжнародних шляхів сполучення. В результаті кризи, спричиненої пандемією, можна виділити два основні напрями проекції китайської «м’якої сили» у регіоні Затоки. По-перше, КНР активно використовувала «маскову дипломатію». Яскравим прикладом є передача китайським посольством в Мускаті сто тисяч медичних масок оманському міністерству охорони здоров’я [22]. По-друге, обмін досвідом у боротьбі з хворобою, стимулював проведення численних відеоконференцій медиків по всьому світу з китайськими колегами [21]. На сьогодні неможливо зробити підсумки про успіх чи невдачу «маскової дипломатії» КНР у регіоні Затоки, однак проміжним результатом є те, що за підсумками Китайсько-арабського саміту про співпрацю, міністр закордонних справ КСА принц Файсал бін Фархан, заявив, що «Арабо-китайське співробітництво все більше зростає в силі та різноманітності з кожним днем» [19]. Сторони також домовились про проведення наступної зустрічі на території Саудівської Аравії, де арабські країни з одного боку, та КНР – з іншого, проведуть переговори про подальше поглиблення партнерства і співпраці.

Китай, в цілому, позитивно сприймають в арабських країнах, тому можна говорити про певні успіхи «м’якої сили» КНР в регіоні. За даними організації Arab Barometer, від 70% до 30% жителів арабських країн хотіли б посилити економічну співпрацю з КНР. У Кувейті, який виявився єдиною державою регіону Затоки, де проводились опитування, прихильників економічної співпраці було 49% [17]. Зважаючи на більш тісну співпрацю КНР з ОАЕ та КСА, можна припустити, що ставлення до Китаю там приблизно дорівнює кувейтському. За даними Pew Research Center, жителі Близького Сходу, в цілому, не вирізняються від решти світу в загальному сприйнятті Китаю. Однак, найбільш відчутна різниця між арабськими державами та рештою світу в ставленні до прав людини у Китаї, зокрема близько половини жителів Близького Сходу впевнені, що в КНР відсутні проблеми з громадськими свободами [5]. На думку Джона Олтермана, Китай є альтернативою США та прикладом для держав Близького Сходу у тому, як стародавня цивілізація може процвітати в сучасному світі. При цьому, науковець відзначає спад американської «м’якої сили» в регіоні, із початком воєнних дій в Іраку та Афганістані [4].

«М’яка сила» відіграє важливе значення у зовнішній політиці Китаю та, традиційно, її реалізація прописується у доктринальних документах. Метою китайської «м’якої сили» є, перш за все, поширення інформації про Китай та його культуру. Значний вплив «м’яка сила» КНР має на недемократичні держави, зокрема і на монархії Затоки. Основним рушієм застосування інструментарію «м’якої сили» в арабських монархіях регіону є економічні та бізнесові відносини, з чого випливає, що основною державою, де «м’яка сила» реалізується є ОАЕ. Саме на території цієї держави відкрито найбільше Інститутів Конфуція та ОАЕ приймає найбільшу кількість китайських туристів. Новим інструментом китайської «м’якої сили» в регіоні є «маскова дипломатія», яка покликана показати Китай відповідальною світовою державою в очах населення держав регіону. Зважаючи на перспективність відносин між КНР та арабськими монархіями Затоки та виходячи із важливості китайсько-арабських взаємин в сучасних міжнародних відносинах, можна зробити висновок про те, що тематика дослідження буде актуальна і в майбутньому.

Список використаних джерел і літератури

1. Кіктенко В. О. Роль теорії «м’якої сили» у створенні нового образу Китаю. Китаєзнавчі дослідження. 2015. №1–2. P. 39–50.

2. Шевчук О. В. Стратегія «м’якої сили» КНР на початку XXI століття. Наукові праці. Політологія. 2011. URL: nbuv.gov.ua/j-pdf/Npchdupol_2011_162_150_21.pdf (Дата звернення: 24.11.2020).

3. About Confucius Institute/Classroom. Confucius Institute Headquarters (Hanban). URL: http://english.hanban.org/node_10971.htm (Last accessed: 25.11.2020).

4. Alterman J. B. China’s «soft power» in the middle east. CSIS. 2009. URL: https://csis-website-prod.s3.amazonaws.com/s3fs-public/publication/090310_chinesesoftpower__chap5.pdf (Last accessed: 24.11.2020)

5. Burton G. Public Opinion in the Middle East toward China. Middle East Institute. 2018. URL: https://www.mei.edu/publications/public-opinion-middle-east-toward-china (Last accessed: 25.11.2020).

6. China and the World in the New Era. The State Council Information Office of the People’s Republic of China. 2019. 48 p.

7. China’s Arab Policy Paper. Ministry of Foreign Affairs of the People’s Republic of China. 2016. URL: https://www.fmprc.gov.cn/mfa_eng/zxxx_662805/t1331683.shtml (Last accessed: 23.11.2020).

8. Chinese language courses to be launched at 60 UAE schools from September. The National. 2019. URL: https://www.thenationalnews.com/uae/education/chinese-language-courses-to-be-launched-at-60-uae-schools-from-september-1.889689 (Last accessed: 26.11.2020).

9. Chinese visitors to GCC to balloon 54% by 2023. Saudi Gazette. 2019. URL: https://saudigazette.com.sa/article/585249 (Last accessed: 27.11.2020).

10. Confucius Institute at University of Dubai. Confucius Institute Headquarters (Hanban). URL: http://english.hanban.org/node_13622.htm (Last accessed: 25.11.2020).

11. Dubai embraces rise of high-spending Chinese tourists. The National. 2015. URL: https://www.thenationalnews.com/business/travel-and-tourism/dubai-embraces-rise-of-high-spending-chinese-tourists-1.610832 (Last accessed: 27.11.2020).

12. Dubai registers 16.7 million tourists in 2019, Chinese visitors rise. Reuters. 2020. URL: https://www.reuters.com/article/us-emirates-dubai-tourism-idUSKBN1ZK2L5 (Last accessed: 27.11.2020).

13. Full text: Action plan on the Belt and Road Initiative. State Council of the People’s Republic of China. 2015. URL: http://english.www.gov.cn/archive/publications/2015/03/30/content_281475080249035.htm#:~:text=The%20Belt%20and%20Road%20Initiative%20aims%20to%20promote%20the%20connectivity,connectivity%20networks%2C%20and%20realize%20diversified%2C (Last accessed: 23.11.2020).

14. Fulton J. China’s Changing Role In The Middle East. The Atlantic Council. 2019. 19 p.

15. Hassan R. Praise for Saudi visa after China tops visitor numbers. Arab News. 2019. URL: https://www.arabnews.com/node/1567646/saudi-arabia (Last accessed: 27.11.2020).

16. Nye J.S. China and soft power. South African Journal of International Affairs. 2012. №19:2. P. 151–155.

17. Robbins M. Is this China’s Moment in MENA? Arab Barometer. 2020. URL: https://www.arabbarometer.org/2020/07/is-this-chinas-moment-in-mena/ (Last accessed: 26.11.2020).

18. Saudi Arabia announces cultural cooperation award with China. Al Arabiya. 2019. URL: https://english.alarabiya.net/en/life-style/2019/02/21/Saudi-Arabia-announces-a-cultural-cooperation-award-with-China.html (Last accessed: 26.11.2020).

19. Saudi Arabia to host Arab-Chinese summit to strengthen political ties. The National. 2020. URL: https://www.thenationalnews.com/world/gcc/saudi-arabia-to-host-arab-chinese-summit-to-strengthen-political-ties-1.1045849 (Last accessed: 28.11.2020).

20. The DIFC – Gateway to Growth. Chinese Companies. The Dubai International Financial Centre. 2017. 15 p.

21. Tu Y. Feature: Chinese experts share experience of fighting COVID-19 with Saudi counterparts. Xinhua. 2020. URL: http://www.xinhuanet.com/english/2020-04/03/c_138943240.htm#0-twi-1-37432-7250227817ecdff034dc9540e6c76667 (Last accessed: 28.11.2020).

22. Wang C. Cheng Wang status. Twitter. 2020. URL: https://twitter.com/SadiqChengWang/status/1248532939685666816 (Last accessed: 28.11.2020).

23. What are the six economic corridors of BRI. Xinhua Silk Road Information Service. 2020. URL: https://en.imsilkroad.com/p/311988.html (Last accessed: 23.11.2020).

24. Wong B. China’s Mask Diplomacy. The Diplomat. 2020. URL: https://thediplomat.com/2020/03/chinas-mask-diplomacy/ (Last accessed: 28.11.2020).

25. Xi hails role of Confucius institutes. Ministry of Education of the People’s Republic of China. 2015. URL: http://en.moe.gov.cn/News/Top_News/201510/t20151023_215095.html (Last accessed: 25.11.2020).

26. Xu C. CTA: Annual Report on China Outbound Tourism Development 2019. Dragon Trail. 2019. URL: https://dragontrail.com/resources/blog/cta-annual-report-on-china-outbound-tourism-development-2019 (Last accessed: 28.11.2020).

27. Zhao H. The Confucius Institute and Relationship Management: Uncertainty Management of Chinese Public Diplomacy in Africa. Public Diplomacy and the Politics of Uncertainty. 2020. P. 197–223.

Залишити відповідь