Конституційна реформа: виклики та реалії

Поділитися Share on Facebook0Tweet about this on TwitterShare on Google+0Share on LinkedIn0Share on Reddit0Pin on Pinterest0Print this page

Анотація: У статті досліджуються сучасні особливості конституційної реформи в Україні, зокрема стан суспільства перед її проведенням та виклики, які з’явились у процесі реформування.

Anotation: The article examines the contemporary peculiarities of constitutional reform in Ukraine, in particular the state of the society before it and the challenges that emerged during the reform process.

Ключові слова: конституційний процес, конституційна реформа, Конституція, Основний закон, Конституційний суд, криза легітимності.

Key words: constitutional process, constitutional reform, constitution, framework law, constitutional court, crisis of fidelity.

Актуальність теми дослідження: Процес реформування Основного закону ніколи не залишається поза увагою суспільства. У зв’язку з недостатньою кількістю інформації з одного боку, та часто викривленим поданням наявної інформації ЗМІ, вважаємо за необхідне дослідити реалії сучасного конституційного процесу в Україні та проаналізувати основні виклики, що постали перед конституційною реформою.

Виклад основного матеріалу: Проведення конституційної реформи – складний і часом досить суперечливий процес, який, як правило, балансує на грані між втіленням якісних змін у суспільне життя та виникненням чи загостренням політичної кризи, зокрема одного з її типів – кризи легітимності (crisis of fidelity).

Незважаючи на наявність досліджень проблематики конституційної реформи, питання про її сутність залишається відкритим.

Окремі аспекти легітимності конституційної реформи, порівняльний аналіз процесу реформування в Україні та в західноєвропейських державах, а також питання доктринального тлумачення конституційної реформи висвітлені у працях таких вітчизняних вчених, як: Барабаш Ю.Г., Мельник М.І., Селіванов А.О., Скрипнюк О.В., Стрижак А.А., Федоренко В.Л. та інші. Проте комплексне дослідження конституційної реформи у сучасних умовах з відображенням передумов, мотивів та характеристикою розстановки політичних сил на даний час відсутнє.

Попри дискусійність питання про сутність конституційної реформи, більшість фахівців сходяться на тому, що вона передбачає безпосереднє втручання до тексту конституції та якісне його оновлення [1-2, с. 48]. Тобто, конституційна реформа являє собою продуману і координовану систему організаційних, політичних та правових заходів, які мають на меті якісне оновлення чинної Конституції або прийняття нової за чітко встановленою юридичною процедурою.

У своїй статті «Конституційна реформа як шлях формування в Україні конституційної системи обмеженого правління» Бориславська О.М. зазначає, що взявши до уваги природу конституції як акту установчої влади народу та її юридичні властивості, можна виокремити два найважливіші аспекти конституційної реформи: її зміст та легітимний порядок проведення [1-2, с. 48].

І якщо про зміст конституційної реформи говорять у новинах, пишуть в газетах та розповідають у коротких роликах в соцмережах, то про її легітимність, чомусь, замовчують. Проте, сааме легітимність такої реформи може стати ключовою проблемою наступних декількох років.

Проаналізувавши реформи попередніх років, можна з впевненністю зазначити, що однією з основних причин відсутності бажаного результату став низький рівень сприйняття реформи суспільством, недовіра до новостворених/реорганізованих органів та установ, а також опір населееня змінам в тому числі і через критику оновлених інститутів у ЗМІ.

Саме це явище можна назвати «кризою легітимності» і  виникає вона, як правило, внаслідок грубого порушення істотних умов внесення змін до Основного Закону. Оскільки Конституція України при внесенні до неї змін передбачає збалансованість дій Президента України, народних депутатів України, Верховної ради України при реалізації волі народу як носія суверенітету і єдиного джерела влади в Україні [6], то недотримання хоча б однієї з цих вимог вже може вважатись порушенням і трактуватись як «гра з правилами», а не «гра за правилами» [7, с. 4].

Яскравим прикладом цього явища може стати розгляд  Конституційним Судом України законопроекту про внесення змін до Конституції України щодо недоторканності народних депутатів України та суддів від 16 січня 2015 року № 1776. Згідно з Висновком КСУ від 16 червня 2015 року законопроект визнано таким, що відповідає вимогам статей 157 і 158 Конституції України: «Конституційний Суд України констатує, що на момент надання ним цього висновку рішення про введення в Україні або в окремих її місцевостях воєнного або надзвичайного стану за процедурою, визначеною Конституцією України, не прийнято, тому правових підстав, які унеможливлюють внесення змін до Конституції України, немає» [3].

 Проте, відповідно до ст. 157 Конституції України, Конституція України не може бути змінена в умовах воєнного або надзвичайного стану [4, с. 68]. Тобто формально Висновок КСУ є законним і внесення змін до тексу Конституції відповідає встановленій процедурі.

Тим не менш, той факт, що в Україні не введено правовий режим воєнного стану, не означає, що відсутні умов для його введення. Саме такі формальності стають причиною критики реформ і, як насідок, спричиняють опір суспільства змінам.

Наступним викликом можна вважати відсутність чіткого механізму реалізації задекларованих положень та невідповідність чинного законодавства Основному Закону. Для прикладу, згідно з ст. 151-1 Конституції України, КСУ вирішує питання про відповідність Конституції України (конституційність) закону України за конституційною скаргою особи,яка вважає, що застосований в остаточному судовому рішенні в її справі закон України суперечить Конституції України [5, с. 66]. Проте, в Законі України «Про Конституційний Суд України» в редакції від 1 травня 2015 року такої можливості не передбачено. Враховуючи, що положення Конституції мають вищу юридичну силу, КСУ зобов’язаний приймати конституційні скарги громадян, але через відстуність механізму їх розгляду всі вони залишаються у Секретаріаті КСУ. Таким чином, реформа, що спрямована на покращення якості правосуддя, відновлення довіри до суду і суддів та забезпечення основних прав і свобод громадян, певною мірою обмежує права останніх.

Звідси слідує, що конституційна реформа, яка має на меті підвищити рівень життя населення, унеможливити узурпацію влади та зловживання нею, шляхом обмеження владних повноважень певних органів, а також привести українське законодавство у відповідність європейським стандартам, стикаючись з суспільними реаліями, не дає бажаного результату. Уникнути цього можливо шляхом інформування суспільства щодо всіх аспектів реформи, а також оперативного прийняття відповідних законів, які чітко врегулюють механізм її реалізації. Оскільки у кожній галузі реформування існують певні труднощі, вирішити це питання можна лише шляхом комплексного підходу до розробки механізмів реалізації реформи із залученням науковців та злагодженої роботи парламенту при прийнятті відповідних актів.

 

 

 

Список використаних джерел:

  1. Бориславська О. М. Конституційна реформа як шлях формування в Україні конституційної системи обмеженого правління (на основі досвіду європейської моделі конституціоналізму) / О. М. Бориславська // Право України.   ̶  2014.   ̶   №7.   ̶   С. 48
  2. Висновок КСУ від 16 червня 2015 року№ 1-в/2015 у справі за зверненням Верховної Ради України про надання висновку щодо відповідності законопроекту про внесення змін до Конституції України щодо недоторканності народних депутатів України та суддів вимогам статей 157 і 158 Конституції України // Офіційний вісник України.   ̶  2015.   ̶   № 53.   ̶   Ст. 1725.   ̶   С.121
  3. Конституція України : чинне законодавство зі змінами та допов. станом на 30 верес. 2016 р.: ( Офіц. текст ) . ̶ К.: Паливода А. В.,  2016.   ̶   76 с. – ( Закони України )
  4. Конституція України : чинне законодавство зі змінами та допов. станом на 30 верес. 2016 р.: ( Офіц. текст ) . ̶ К.: Паливода А. В.,  2016.   ̶   76 с. – ( Закони України )
  5. Рішення Конституційного Суду України від 27 березня 2000 року № 3-рп у справі про всеукраїнський референдум за народною ініціативою // Офіційний вісник України. ̶ 2000.  ̶  № 30.  ̶  Ст. 1285.  ̶  С. 153
  6. Стрижак А. А. Установча влада: основні критерії легітимності внесення змін до Конституції України: науково­популярне видання / А. А. Стрижак. – К.: Логос, 2013. – 132 с.
Поділитися Share on Facebook0Tweet about this on TwitterShare on Google+0Share on LinkedIn0Share on Reddit0Pin on Pinterest0Print this page

Залишити відповідь