Публіцистика Євгена Гуцала в жанровому контексті доби

Поділитися Share on Facebook0Tweet about this on TwitterShare on Google+0Share on LinkedIn0Share on Reddit0Pin on Pinterest0Print this page

У статті здійснено аналіз публіцистичної творчості Євгена Гуцала. Визначено естетичний феномен публіцистики письменника в жанровому контексті доби. Охарактеризовано модель світу в малій прозі та повістях Євгена Гуцала, своєрідність зображення людини і світу.

Ключові слова: публіцистика, психологічний аналіз, національна проблематика, прозовий дискурс.

Максимец О. В.

В статье осуществлен анализ публицистического творчества Евгения Гуцало. Определено эстетический феномен публицистики писателя в жанровом контексте эпохи. Охарактеризованы модель мира в малой прозе и повестях Евгения Гуцало, своеобразие изображения человека и мира.

Ключевые слова: публицистика, психологический анализ, национальная проблематика, прозаический дискурс.

Maksymets O. V.

The article analyzes the journalistic creation of Eugene Hutsalo. It is defined aesthetic phenomenon journalism writer in the context of the time. It is characterized the model of the world in small prose and novels Eugene Hutsalo, originality image of man and the world.

Keywords: journalism, psychological analysis, national issues, prose discourse.

Актуальність теми роботи зумовлена потребою системного вивчення творчості Євгена Гуцала в контексті української літератури ХХ-XXI ст. Крім цього, в умовах докорінних зрушень, що наразі відбуваються в українському суспільстві, потреба дослідження вітчизняної літератури постає особливо гостро та актуально.

Теоретичне значення роботи визначено тим, що її результати будуть корисними для подальшого вивчення творчості письменника. Аналітичний матеріал може стати базою для широкого дослідження проблематики «Ментальності орди».

Метою роботи є дослідження позиції автора у висвітленні аспектів національно-екзистенційної проблематики.

Мета передбачає вирішення таких завдань:

  • з’ясувати естетичний феномен публіцистики Євгена Гуцала в жанровому контексті доби;
  • проаналізувати модель світу в малій прозі та повістях Є. Гуцала, своєрідність зображення людини й світу.

Основна частина. Сьогодні спостерігається явна потреба наукового переосмислення творчості Євгена Гуцала під якісно новим кутом зору. Досвід вітчизняної незалежної історії вказує, що українське суспільство досить мало знає та вивчає свою літературу, яка, на жаль, тривалий час вважалась непопулярною. Особливо це помітно серед молоді, яка лише зараз починає активно звертатися до літературної спадщини українського народу, намагаючись знайти відповіді на питання сьогодення. Разом із тим, саме у творчості таких митців як Євген Гуцало можна віднайти ті істини, які зараз шукає наш народ та які мають важливе значення для усвідомлення причин та передумов тієї ситуації, в якій перебуває Україна. Ці істини стосуються як минулого, так і сучасності нашої держави.

Сучасна актуальність творчості Євгена Гуцала особливо зросла на фоні політичних та глибоких ідеологічних змін, які ми спостерігаємо в сучасному українському суспільстві. Події новітньої історії України змушують нас цілком по-новому оцінювати та аналізувати здобутки вітчизняних майстрів слова, особливо тих, які у своїх творчих доробках зверталися до питання політичного минулого нашого народу, намагаючись донести до сучасників особливості та проблеми вітчизняної історії.

Творчість митця досить складна для сприйняття, якщо читач не здатний прочитати між рядками справжню, майстерно приховану під звичайними словами ідею.

Дослідники стверджують, що «вже назви книжок оповідань, новел та повістей Євгена Гуцала («Яблука з осіннього саду», «Скупана в любистку», «Хустина шовку зеленого», «Запах кропу», «Олень Август», «Серпень, спалах любові», «Передчуття радості», «Дівчата на виданні», «Орлами орано») звучать як виклик виробничій» соцреалістичній прозі, а його ізольовані герої вирішують різноманітні проблеми буття, прагнучи зберегти внутрішню свободу вибору.

В 60-х роках Євген Гуцало увійшов у літературу як вдумливий автор, у центрі якого здебільшого знаходилася людська особистість. Назва першої книжки новел «Люди серед людей» (1962 року) надалі стала своєрідним творчим кредо письменника.

Євген Гуцало випередив свій час на багато років вперед. Соціалістична думка тодішніх літературознавців не була здатна збагнути та зрозуміти глибину його творчості. Чимало радянських літературних творців користувалися у своїй творчості обмеженими засобами соцреалізму, який тривалий час нав’язувався народу. Творчість Євгена Гуцала, як і творчість багатьох шістдесятників, стала справжнім викликом радянській літературній думці, що виливалося у гострій критиці партійних чиновників, які не могли та і не бажали осягнути зміст «не соціалістичної» літератури. Чимало таких митців поплатилися за свою творчість життям або тривалими роками у виправних таборах або в палатах психіатричних лікарень.

Митець вкладав у свої твори власну душу, він абсолютно не прагнув того, щоб його вивчали у школах чи відзначали державними нагородами. Не визнавав жодних рамок чи правил у літературі, а творив та писав так, як розумів, так, як відчував серцем. «Євгена Гуцала неможливо було вкласти в те чи інше проблемно-тематичне «прокрустове ложе…», – зазначає М. Жулинський [4, с. 5], а його «психологічний аналіз у системі зображувальних засобів творення характеру є провід­ним» [5, с. 100].

Однією з рис філософії вітаїзму в художньому творі є втілення образу життя в символі або міфологемі, що майстерно зміг використати досліджуваний нами митець. Так, у прозі Євгена Гуцала орієнтиром життя є образ трави, яка означає оновлення життя, відродження і надію на краще (повісті «Дівчата на виданні», «Передчуття радості»). Утім, зелений колір у письменника символізується кольором радості, життя: «…душа її [Килини], досі наче задерев’яніла, раптом одм’якла, потепліла, пустила зелені пагінці радості» [3, с. 129].

Зелена трава у творчості Євгена Гуцала не лише символ пробудження природи, а й духовного оновлення людини. У фіналі повісті «Дівчата на виданні» автор-оповідач помічає, що «…в старому парку трава в затінках стояла висока й молода» [3, с. 205]. Як у природі молода трава долає крижаний бар’єр, так і в душі людини надія перемагає відчай: Килина спокійна, вона вже прийняла найважливіше рішення у своєму житті. Головний герой повісті «Передчуття радості» Антон Урсол, коли милується молодою травою, переживає своєрідний катарсис: «…коли дивився на ту траву, я був щасливий. І вже знав, наперед знав, що саме це я запам’ятаю найяскравіше з нинішнього дня на все своє життя… важлива й краса дощової краплі на стеблі трави. Бо, може, та крапля сама по собі й ніщо, та не є нічим людська душа, яка здатна відгукуватись на її поклик» [3, с. 43].

Цикл оповідань збірки Євгена Гуцала «Що ми знаємо про любов» на воєнну тематику насичено життєствердними та життєлюб­ними мотивами, символічними образами, «побожно шанобливим ставленням до світу живої природи», у спогляданні якого відкри­вається істина. В оповіданнях «Лінія оборони», «За билинами нашого часу», «Озброєні діти», «Де медсестра Клавка?», «Через Глибівку», «Наречена з Білої Волі», «Меморіал», «Шуточка» виразно звучить воєнне відлуння, авторську увагу зосереджено на художньому відтворенні характерів людей повоєнних років. На відміну від більшості радянських літераторів, Євген Гуцало у творах про війну звертається не скільки до історії, скільки до внутрішнього світу людей, які жили під час війни. Він майстерно описує душевний та психологічний стан людей, які живуть у страшні часи. Письменник у біль­шості своїх творів відтворює межу, яка відділяє буття від не­буття, життя від смерті. Тонке відчуття цієї межі, балансування героїв на її грані взагалі характеризує весь прозовий доробок Євгена Гуцала.

Отже, стильовими особливостями прози Євгена Гуцала 70-х років ХХ століття є ліризм оповіді, філософічність, уведення вітаїстичних образів і мотивів, творення наскрізних образів, психологічне та філософське осягнення дійсності. Письменник прагнув уникати у своїх творах сухості й лаконізму, творячи неординарні характери, максималь­но зосереджуючись на внутрішньому світі героя, подаючи його як окремий мікросвіт. Особливим у творчості Євгена Гуцала стало повне заперечення ідей соцреалізму, яке він вважав сухим та позбавленим душі способом розкриття істини людського існування.

Досліджуючи художню лабораторію пись­мен­ника, зокрема прийоми та засоби творення характерів, відомий літературознавець І. Дзюба  зауважив, що основна художня особливість творчої манери Є. Гуцала полягає у тому, що «він часто бере одну якусь визначальну рису людини і підпорядковує все її розкриттю. Не весь обсяг людської вдачі і долі, а саме цю рису (а коли й характер, то через цю рису) та кілька моментів, що її унаочнюють, трохи й гіперболізують (може, точніше: типізують). Є тут деяка заданість, «план», почасти буває очуднення, химери­зація» [6, с. 17]. Наприклад, творячи образ одного з голов­них героїв повісті «Саййора» – заводія й розбишаки Шила, Євген Гуцало акцентує інтонації його голосу й таким чином розкриває запаль­ний характер персонажа. Читаючи повість, перед очима яскраво постають не лише зовнішні риси героїв, а і їх внутрішні переживання, їх душа. Читач неначе знає цих героїв особисто, неначе сам їх видумав у думках.

Літературознавці, зокрема Л. Брюховецька та Ю. Лукін, під­креслюють такі риси художньої індивідуальності Євгена Гуцала, як ліризм, філософічність, поетичність, вторгнення космічного, а над усім – людяність, тепло серця. Проза Євгена Гуцала має глибо­кий фі­лософський та психологічний підтекст. У творчому доробку письменника осмис­люються такі філософські категорії, як добро–зло, вірність–зрада, любов–ненависть, порушуються питання сенсу людського існу­вання [2, с. 56]. Отже, послуговуючись термінологією М. Кодака, від­зна­чимо філософсько-епічний різновид психологізму прози Євгена Гу­цала 70-х років. У новелах, оповіданнях, повістях письменника орга­ніч­но поєдналася філософія серця з філософією вітаїзму, фі­ло­­со­фією лю­бові. Як правило, виразником ідеї автора є голов­ний герой твору, якого він наділяє особливими рисами, що становлять зміст та ідею написаного.

Феномен публіцистики великою мірою стосується журналістики та художньої літератури, де він розглядається в працях таких вчених, як А. Аграновський, І. Дзюба, В. Дончик, М. Жулинський, В. Здоровега, Й. Лось, І. Михайлин, А. Погрібний, Д. Прилюк, М. Подолян, Т. Салига, М. Скуленко, В. Ученова, М. Шлемкевич та ін. Світоглядна й концептуальна публіцистика є предметом дослідження В. Буряка, Л. Василик, Н. Габор, О. Левкової, Й. Лося й ін. Жанрова специфіка публіцистики ХХ – ХХІ ст. та поетикальні особливості визначають науковий інтерес таких дослідників, як В. Галич, С. Гришина, Т. Гундорова, Н. Заверталюк, Н. Ігнатів, Я. Козачок, Т. Хоменко й ін.

У перші роки незалежності саме українська національна ідея стала головним стрижнем у публіцистиці Євгена Гуцала. Його глибоке мислення породило знакову систему на фоні творів, адже письменник створює не лише стандартні підходи до концептуального осмислення витоків та минулого української нації, але й прагне осучаснити та створити власну систему підходів до визначення та розуміння національної ідеї. Цьому присвячено статті таких науковців і письменників, як Ю. Бадзьо, С. Возняк, Ю. Голодніков, І. Драч, І. Дзюба, М. Жулинський, Ф. Канак, В. Лісовий, А. Москаленко, Д. Павличко, А. Погрібний, О. Тимошенко й ін.

У своїх працях Євген Гуцало прагне правди, прагне істинності у розумінні національної історії. Яскравими образами, використовуючи фольклор та різні образно-смислові інструменти письменник хоче описати українську душу, яка незважаючи на складну історію зберегла в собі гідність, доброту та прагне кращої долі для своїх синів. Емоційна забарвленість творчості Євгена Гуцала не залишає байдужим читача до проблеми національної самоідентифікації та самовизначення. Саме ці досягнення читача є вкрай актуальними для сьогоднішнього розуміння сучасних та минулих проблем українського народу.

Висновки. Публіцистика Євгена Гуцала торкнулась тих тем, що були раніше заборонені. Автор зумів розкрити сутність багатьох національних проблем, пов’язаних із українською нацією, які раніше жоден не наважувався розкрити. У часи, коли українцям відверто нав’язували комплекс меншовартості у порівняні з росіянами, письменник заговорив про автохтонність української нації, про її багату та історично зрілу культуру та своєрідну ментальність. Національна ідея назавжди пронизала творчість письменника.

Євген Гуцало один із перших почав досліджувати національну психокультуру українців, яскраво та об’єктивно аналізуючи ментальні, культурні, мовні та інші особливості нашого народу. Публіцистика Євгена Гуцала сповнена щирим, небайдужим співчуттям до долі українського народу. Причому, у творчості простежується віра в те, що українців чекає велике майбутнє та світове визнання, що справді стало пророчим поглядом митця.

Євген Гуцало прагне правди, прагне істинності у розумінні національної історії. Яскравими образами, використовуючи фольклор та різні образно-смислові інструменти письменник прагне описати українську душу, яка незважаючи на складну історію зберегла в собі гідність, доброту та прагне кращої долі для своїх синів. Емоційна забарвленість творчості Євгена Гуцала не залишає байдужим читача до проблеми національної самоідентифікації та самовизначення. Саме ці досягнення читача є вкрай актуальними для сьогоднішнього розуміння сучасних та минулих проблем українського народу.

Автору вдалося створити справжній та неповторний образ внутрішнього світу українців, який характеризується індивідуальністю, чистотою та багатством душі, думок та прагнень. Письменник нагородив нас своєрідними національними орієнтирами, які сприяють нашому самоутвердженню поряд з іншими націями та їх культурами. Крім того, чимало уваги Євген Гуцало приділяє споконвічним та завжди актуальним проблемам взаємовідносин між українським та російськими народами, що в світлі сьогоднішніх подій набуло нового змісту та актуальності.

Список використаної літератури

1. Дзюба І. Жага всеосяжності і межі таланту: Штрихи до портрета Євгена Гуцала /              І. Дзюба // Українська мова і література в школі. – 1985. – № 11. – С. 13-21

2. Дончик В. Г. З потоку літ і літпотоку / В. Г. Дончик. – К.: Стилос, 2003. – 556 с.

3. Гуцало Є. Передчуття радості. Дівчата на виданні: повісті / Є. Гуцало. – К.: Дніпро, 1971. – 250 с.

4. Жулинський М. Г. Відкрився птахом, людям і рослинам… Десять років без Євгена Гуцала / М. Г. Жулинський // Слово і Час. – 2005. – № 8. – С.

5. Жулинський М. Г. Наближення: Літературні діалоги / М. Г. Жулинський. – К.: Дніпро, 1986. – 278 с.

6. Федорук О. К. Московитія проти України: політика, кульура /      О. К. Федорук. – К.: Видавництво імені Олени Теліги, 2006. – 152 с.

7. Шкляр В. Энергия мысли и искусство слова / В. Шкляр. – К., 1988. – 344 с.

8. Шудря Н. Эстетические особенности публицистического творчества: дис. канд. филол. Наук. / Н. Шудря – К., 1985. – 179 с.

 

 

Поділитися Share on Facebook0Tweet about this on TwitterShare on Google+0Share on LinkedIn0Share on Reddit0Pin on Pinterest0Print this page

Залишити відповідь