Проблеми інтеграції медіакритики в регіональну площину (на прикладі Інтернет видань Рівненщини)


Notice: Undefined index: plus_sharedcount_enabled in /usr/local/www/data-dist/naub/wp-content/plugins/simple-share-buttons-adder/php/class-buttons.php on line 670

Notice: Undefined index: bar_sharedcount_enabled in /usr/local/www/data-dist/naub/wp-content/plugins/simple-share-buttons-adder/php/class-buttons.php on line 672

У статті проаналізовано стан регіональної медіакритики на прикладі Рівненської області. Авторка наводить результати моніторингу електронних видань регіону та систематизує медіакритичні матеріали. Акцентовано увагу на проблемах з якими перетинається локальна критика ЗМІ.

Ключові слова: регіональна медіакритика, медіаосвіта, Телекритика, медіакологія.

В статье проанализированы состояние региональной медиакритики на примере Ровенской области. Автор приводит результаты мониторинга электронных изданий региона и систематизирует медиакритични материалы. Акцентировано внимание на проблемах с которыми пересекается локальная критика СМИ.

Ключевые слова: региональная медиакритик, медиаобразование, Телекритика, медиакология.

The paper analyzes state of regional media criticism (the example Rivne region). The author cites the results of the monitoring of electronic media in the region and organizes media criticism materials. The attention on issues which intersect local media criticism.

Keywords: regional media criticism, media education, Telekritika, media ecology.

 

За словами авторки  сайту «Телекритика» Н. Федченко дослідження стану регіональної медіакритики можна ототожнити науковим розвідкам про клонування в період Середньовіччя. Сатиричний погляд української медіадослідниці виправданий станом регіональної медіакритики, оскільки вона існує тільки у формі коротких читацьких чи глядацьких обурень без якісної експертної оцінки, стверджує авторка [1].

Варто зазначити, що під визначенням «регіональна медіакритка»  ми маємо на увазі, опубліковані медіакритичні матеріали, предметом і об’єктом яких є регіональні засоби масової інформації (обласні та районні).

Актуальність наукового дослідження полягає в тому, що регіональна медіакритика не є сформованою в Україні, а функціонування її тільки в містах-мільйонерах не здатне забезпечити ріст медіакомпетентності споживачів інформації на місцях.

Мета наукової роботи – визначити перспективи розвитку медіакритики регіонального рівня.

Реалізація поставленої мети передбачає виконання таких завдань: промоніторити найпопулярніші рівненські видання на предмет наявності матеріалів медіакритичного характеру; аналіз проблем регіональної медіакритики; визначити перспективи розвитку та головні напрямки функціонування.

Про необхідність впровадження медіаграмотності в Україні говорили Борис Потятиник, Валерій Іванов, Діана Дуцик, Роман Шутов. Грунтовні аналізи та актуальні моніторинги медійного простору подають автори сайтів «Телекритика», «Медіакритика» та «MediaSapiens».

Малі регіональні центри (не говорячи про районні) залишаються на периферії всеукраїнської медіакритики. Цим можемо пояснити низький рівень впізнаваності регіональних критиків, які працюють в менш сприятливих умовах, ніж працівники центральних медіакритичних видань, та під час своєї діяльності стикаються із ширшим колом проблем. Більше того, автори регіональних медіакритичних матеріалі не позиціонують свою діяльність як медіакритичну, оскільки спеціалізовані видання в обласних центрах відсутні. Внаслідок цього, їх напрацювання, рідко, але все ж публікуються для всеукраїнського читача.

Наприклад, аналітичний огляд рівненського медіактивіста, члена Комісії журналістської етики С. Штурхецького в «Телекритиці», датований 19 червня 2015 року, порушує проблему неспроможності регіональних видань стримувати поширення мови ворожнечі та невміння продукувати об’єктивний медіатекст. У вступі автор зазначає: «Висвітлення життя вимушених переселенців у двох статтях рівненських газет порушує набагато ширше питання — професійної спроможності нашої преси, особливо регіональної, дотягнутися до європейських стандартів, до загальносвітового журналістського» [10].

Розвиток локальної медіакритики відкриває нові перспективи для місцевих дослідників медіа та журналісті. По-перше, висвітлення локальної некомпетентності журналіста на всеукраїнському рівні здатне викликати ширший резонанс (внаслідок охоплення більшої кількості аудиторії), як наслідок – збільшення варіантів вирішення проблеми. По-друге, чим більше журналістів чи дослідників одного регіону публікуються в медіакритичних виданнях, тим вища можливість створення дослідницького регіонального осередку та вищий рівень авторитетності з сторони інших дослідників, й довіри − зі сторони читачів.

Проте, варто зазначити негативні наслідки такого явища  для розвитку  регіональної медіакритики.  Публікація у спеціалізованих всеукраїнських виданнях матеріалів на тему журналістської проблематики на місцях закриває цю  проблему від широкого регіонального загалу, який не слідкує контентним оновленням таких спеціалізованих видань, як «Телекритика». Тобто, медіакритика, як базова частина медіаосвіти не виконує своєї ключової функції – формування критичної оцінки.

Відсутність спеціалізованих каналів на місцях та мінімальне фінансування (переважно грантове) унеможливлює публікацію результатів діяльності рівненських журналістів в межах регіону, тому журналісти, які стихійно займаються аналізом власного медіапростору знаходимо, частіше, на сторінках всеукраїнських видань.

Альтернативний канал поширення у вищеописаній проблемі – блогові платформи. Прикладом для рівненських може слугувати кіровоградський критик Андрiй Лисенко, який виступає з позицiй блогового медiакритика. Вiн очолює в якостi головного редактора видання «Новини Кiровоградщини» та iнтернет-видання «Novosti.kr.ua», на сторiнках яких, вiдсутні медiакритичні матерiали. У своєму блозi А.Лисенко продовжує критично коментувати дiяльність колег по цеху. Пiд рубрикою «Крадуть» вiн формує рейтинг видань, якi активно займаються рерайтом та плагіатом. Найбільш досліджуваною темою є iнтернет-видання «Весь Кiровоград»: розглядаються фактологiчні помилки («Ох і вперті ж…» 19.04.2012); неоперативнiсть подання iнформації («Рекорд «оперативностi встановлено» 26.02.2012); не професiйна робота з iнформацією («Еротоп тижня» 06.11.2011) [8].

Ще одним каналом для медіакритичних матеріалів можна вважати інтернет-форуми, де журналісти й пересічні громадяни можуть вільно висловлювати свої думки про якість місцевого медіапродукту. Проте контент таких форум будується на особистісних стосунках та дискусії, які на регіональному рівні сприймаються як скандальна подія, а це ще одна проблема – несприйняття критики на ментальному рівні.

У пошуках об’єкта досліджень регіональна критика відкриває широке коло проблем, адже неодноразово самі ж рівненські медіа ставали предметом зацікавлення всеукраїнських медіакритиків. Проблеми, які часто є непомітними для регіонального критика є предметом зацікавлення всеукраїнського.

Ми провели моніторинг освітньої платформи «MediaSapience» (проект МГО «Телекритика») та львівського інтернет-видання «Медіакритика» на предмет наявності матеріалів, об’єктами досліджень яких були Рівненські видання. Результати показали, що протягом 2014-2015 рр. опубліковано двадцять сім матеріалів, 6 з яких у «Медіакритиці», 21 – розміщено в «Телекртиці». Частіше за все, це новинні повідомлення, проте трапляються аналітичні матеріали.

Серед інформаційних заміток знаходимо, наприклад, такі повідомлення: «У Рівному «тітушки» напали на знімальну групу телеканалу «Рівне 1»», від 22 жовтня 2015р.; «У Рівному журналісту «Дорожнього контролю» після погроз спалили автомобіль», від 10 жовтня 2015р.; «У Рівному оприлюднено рейтинг потенційних кандидатів на посаду мера з ознаками «джинси»», від 10 вересня 2015р. . Всі  матеріали розміщено в спеціальному розділі «Медіарегіони» − найновіший розділ «Телекритики», присвячений діяльності регіональних засобів масової інформації.

Аналітичний матеріал «У Рівному «джинсу не маркують» від рівненських журналістів В. Голубєва та Л. Куруц знаходимо на сайті «Медіакритика» від 3 березня 2014р.  Аналітичний матеріал побудований на основі засідання круглого столу, яке проходило за ініціативи  інтернет-видання «Телекритика» та МГО «Інтерньюз-Україна». Автори структурно розділили результати моніторингу, презентовані під час зустрічі, та виокремили декілька типів «джинси», які поширюють ЗМІ Рівного [2].

Також, за словами авторів, кількість журналістів на зібраннях подібного роду вкрай низька, у висновку медіаогдядачі зазначають: «Можливо, усвідомлення місцевими медійниками всього сказаного і є причиною того, що на заходах, присвячених журналістським стандартам і журналістській етиці, у Рівному зазвичай тихо, і конкретні назви видань, прізвища чи приклади реальні конкуренти на ринку ЗМІ вголос не називають – всі й так знають, що кому належить і що за скільки продається» [2].

Із проаналізованого випливає − регіональна медіакритика на початку становлення розвивається разом із проігнорованими проблемами. Подібну ситуацію можна було спостерігати в Німеччині, проте ця країни вирішила схожі питання та зараз  може слугувати українським журналістам як модель розвитку та популяризації регіональної медіакритики.

Давні традиції медіакритичної інформаційно-аналітичної діяльності склалися в Німеччині. У цій країні діє Рада преси, яка виконує функції професійно-етичного саморегулювання в журналістському співтоваристві. Вона приймає скарги та звернення від громадян на дії преси, виносить догани виданням у випадках грубого порушення ними принципів, норм і правил професійної діяльності.

Нормативною базою для оцінки дій преси являється професійно-етичний кодекс, яким керуються німецькі журналісти. Проте нормативні документи внутрішнього розпорядку: рішення, зауваження, попередження і догани Ради позбавлені зобов’язуючої сили, тому деякі критики називають Раду преси «беззубим тигром».

Рада працює не централізовано, а має представництва на місцях. Моніторинг ЗМІ місцевих та все державних рівнів забезпечує високий рівень медіа компетентності німецького медіаспоживача.

Сьогодні німецькі онлайнові та друковані виданнях даються критичні розбори різних засобів масової інформації: телебачення, радіо (наприклад, в журналі «Kultur radio»), інтернет-журналістіка. Роботи, присвячені критичному розбору сучасної медійної практики, з’являються також у німецьких академічних та фахових журналах з журналістики. Особливим авторитету тому користується наукове видання «MedienKommunikation» («Медіакомунікація»).

В Україні, зважаючи на запізнілі тенденції розвитку медіаосвіти, акцент в дослідженнях робиться на телебаченні. Б.Потятиник в статті «Медіакритика: кому перепадає найбільше?», зауважує, що на відміну від міжнародної історії розвитку критики ЗМІ, в українському медіапросторі найбільшої критики зазнає телебачення. Видання «Телекритика» є тому підтвердженням. В той час, коли регіональні журналісти формують нові стереотипи внаслідок своєї некомпетентності, критика їх часто оминає [3;с.43].

Медіаеколог знаходить пояснення такої тенденції в історичному минулому. Культ ТВ, який сформувався в радянському просторі не зник з утворенням незалежної України, а мігрував у її медіапростір, тому головна увага медіакритиків досі сфокусована на телебаченні.

Незважаючи на досить значний медіакритичний контент, німецькі журналісти часто песимістично стверджують: «Критика журналістики майже повністю зникла. Час медіакритики пройшов, вона − мертвий жанр». Український медіа дослідник О. Довженко ж припускає, що в Україні час медіа критики ще тільки на шляху популяризації та розвитку.

У пошуках вирішення питань щодо формування бази експертів в сфері медіакритики регіонального рівня та каналів її поширення теж можемо звернутись до німецьких колег.

З 1978 до 1995 рік кожен тиждень в Німеччині виходив друком невеликий за обсягом журнал «MedienKritik» («Медіакритик»), який різко критикував помилки і недоліки ЗМІ. Видавцями журналу були Інститут розвитку ЗМІ та комунікації (Institut fur Medienentwicklungund Kommunikation) та Ради преси, верстку газети здійснював тижневик «Франкфуртер Алльгемайне Цайтунг». Через обмежене число передплатників і велику конкуренції серед журналів, присвячених проблемам масмедіа, інститут припинив випуск «MedienKritik». Закриття цього щотижневого журналу стало великою втратою для медіакритики саме регіонального значення, оскільки така співпраця структур та ЗМІ забезпечили безперешкодний розвиток локальній медіакритиці [3;с.115].

Закриття провідного медіакритичного журналу Німеччини 1990-х років практично спричинив хвилю відкриття рубрик і смуг «Медіакритика», де поряд з хронікою медійних галузей досі публікуються твори журналістської критики ЗМІ.

Отже,  проблемними зонами регіональної медіа критики постали: несприйняття медіакритичних виступів в умовах локального регіонального медіапростору, обмеженість кадрового ресурсу й доступу аудиторії до медіакритичних матеріалів, усталеність інтересів місцевої аудиторії та низький рівень її медіакомпетентності. Варто зазначити істотну різницю в широті аудиторії медіакритики національної преси і регіональної аудиторії, зовсім іншу масштабність місцевого медіаринку. Критика ЗМІ у провінційних умовах не може набути характеру об’єктивного й постійного аналізу медіаконтенту. Зокрема тому, що місцева журналістика не може покладатися передусім на інтереси аудиторії.

Втім, потреби регіональної аудиторії в медіакритиці не досліджено. Медійна критика продукту місцевих ЗМІ повинна позиціонуватися передусім як важлива складова медійної освіти населення. Для цього необхідно провести ґрунтовну роботу з боку вчених, журналістів, педагогів тощо. Тільки таким чином – через розуміння принципів діяльності регіональних медіа – можна повноцінно осмислити тенденції загального розвитку національної медіасфери.

Список використаної літератури та джерел

  1. Дорош М. Війна — зоряний час для медіаосвіти? [Електронний ресурс] / Дорош Марина − Режим доступу до ресурсу: http://osvita.mediasapiens.ua/mediaprosvita/mediaosvita/viyna_zoryaniy_chas_dlya_mediaosviti/
  2.  Голубєв В. У Рівному джинсу не маркують [Електронний ресурс] / В. Голубєв, – 2014. – Режим доступу до ресурсу: http://vybory.mediasapiens.ua/2015/09/28/u-rivnomu-oprylyudneno-rejtynh-potentsijnyh-kandydativ-na-posadu-mera-z-oznakamy-dzhynsy.
  3. Иванов В. Ф. Аспекты массовой коммуникации: Часть І. Информа- ция и коммуникация: монография. — К.: ЦВП, 2009. — 190 с.
  4. Іллюченко К. Неспортивне телебачення [Електронний ресурс] / Кирил Іллюченко. – 2014. – Режим доступу до ресурсу: http://www.telekritika.ua/kontent/.
  5. Концепція впровадження медіа – освіти в Україні [Електронний ресурс]. − Режим доступу до ресурсу: http://www.ispp.org.ua/news_44.htm
  6.  Кормич Б. А. Організаційно-правові засади політики інформаційної безпеки України: Монографія. — Одеса: Юридична література, 2003.
  7.  Лисенко А. Медіакритика [Електронний ресурс] / Андрій Лисенко // Кіровоград. – 2010. – Режим доступу до ресурсу: www.a-lysenko.livejournal.com.
  8. Михайлин І. Журналістика як всесвіт / Іван Михайлин. – Київ: Основа, 2010. – 455 с.
  9. Методы и приёмы психологической войны / Сост., ред. А. Т. Тарас. – М.: АСТ, – Мн.: Харвест, 2006.
  10.  Штурхецький С. Провінціалізм в журналістиці [Електронний ресурс] / Сергій Штурхецький. – 2014. – Режим доступу до ресурсу: http://osvita.mediasapiens.ua/authors_view/pozbutisya_provintsializmu_v_zhurnalistitsi/.

                                                 

 

Залишити відповідь