Актуальні напрямки корекції конституційно-правового статусу Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини

Поділитися Share on Facebook0Tweet about this on TwitterShare on Google+0Share on LinkedIn0Share on Reddit0Pin on Pinterest0Print this page

Анотація: В статті досліджені актуальні шляхи корекції конституційно-правового статусу Уповноваженого Верховної Ради з прав людини.

Ключові слова: омбудсман, Уповноважений Верховної Ради з прав людини, захист прав людини.

Annotation: The article explored ways of correction of current constitutional and legal status of the Parliament Commissioner for Human Rights.

Keywords: ombudsman, Parliament Commissioner for Human Rights, protection of human rights.

Постановка проблеми. Уповноважений Верховної Ради з прав людини діє в Україні з 1998 року і за цей час проявив себе як малоефективний інститут захисту прав та свобод людини, якому часто бракує політичної волі для активних дій для виконання покладених на нього функцій, а саме тому є важливим визначення шляхів реформування цього інституту для створення ситуації його дієвості.

Завдання дослідження. Завданням цього дослідження є аналіз існуючих шляхів корекції конституційно-правового статусу Уповноваженого Верховної Ради з прав людини.

Розробка проблеми. Вагомий внесок у дослідження конституційно-правового статусу Уповноваженого Верховної Ради з прав людини здійснили такі вітчизняні та зарубіжні вчені як: В. В. Бойцова, Д. А. Саблін, О. О. Майданник, Ж. Дельбофф, Л. В. Голяк тощо.

Виклад основного матеріалу. Від початку діяльності інституту омбудсмена в Україні до Уповноваженого Верховної Ради з прав людини звернулось лише трохи більше 1,1 млн. осіб, що демонструє необізнаність населення у сфері захисту власних прав та свобод. Широке коло осіб не вважає Омбудсмана спроможним ефективно захисти права та свободи людини та громадянина. Не безпідставним є факт, що Україна сьогодні займає перше місце серед європейських країн по кількості скарг до Європейського суду з прав людини, оскільки українські громадяни вважають, що захист їхніх прав в системі правозахисних органів України є майже неможливим через їхню заангажованість та заполітизованість.

У своїй роботі Уповноважений часто керується не високими моральними цінностями та прагненням справедливості, а політичною волею, оскільки особа Уповноваженого пов’язана із діяльністю певної партії [6, с. 301]. Так, наприклад, Ніна Карпачова була активним учасником життя партії Регіонів і на виборах 2006 року була другою у партійному списку.

Робота Уповноваженого є несистемною і фрагментарною, що створює значні прогалини в його діяльності. Саме тому виникає питання доцільності існування цього інституту в його сучасному вигляді в Україні.

Інститут омбудсмана повинен стати невід’ємною та необхідною частиною механізму захисту прав та людини, а для цього потрібно здійснити реформування інституту Уповноваженого Верховної Ради з прав людини.

Першим кроком реформування інституту Уповноваженого Верховної Ради з прав людини повинна стати відкритість конкурсу обрання Омбудсмана. Кожен громадянин України, який досяг 40-річного віку та має стаж роботи в юридичній сфері понад 5 років, а також проживає на території України останні 5 років може подавати свою кандидатуру на зайняття посади Уповноваженого Верховної Ради з прав людини.

На першому етапі відбору кандидатур повинне бути проведено тестування із юриспруденції та психологічної придатності осіб, які хочуть займати посаду Уповноваженого. На другому етапі кандидати повинні пройти співбесіду, за результатами якої буде визначено придатність особи на зайняття посади українського омбудсмана.

На третьому етапі за кандидатуру Уповноваженого Верховної Ради з прав людини повинна проголосувати Верховна Рада України.

Також потрібно обмежити кількість термінів перебування омбудсмана на посаді. Час перебування Уповноваженого повинен бути не більшим двох термінів підряд, тобто не більше 10 років. Це б створювало гарантію незалежності особи Омбудсмана та зменшило б зловживання владою з його сторони [5].

Реформування інституту Омбудсмана повинне стосуватися і розширення його повноважень. Так, Уповноважений повинен володіти правом законодавчої ініціативи, що дозволить йому ефективно впливати на правотворчу діяльність в державі. Він повинен стати реальним учасником законодавчого життя. Реалізація цього повноваження дозволить Уповноваженому розширювати законодавчу базу у сфері захисту прав та свобод людини, яка відповідатиме вимогам сучасності. Тому у ст. 93 Конституції України та у ст. 13 Закону «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини» слід закріпити положення про Уповноваженого як суб’єкта законодавчої ініціативи.

Необхідно реформувати інститут омбудсмана у напрямку створення колегіального органу Уповноваженого Верховної Ради з прав людини. Основними тенденціями реформування інституту омбудсмана є його спеціалізація та розвиток на місцевих рівнях. При цьому слід розрізняти представництво національного омбудсмана в регіонах як можливість децентралізації повноважень національного омбудсмана і розподілу компетенції за принципом субсидіарності, від регіональних омбудсманів, які є результатом діяльності місцевої громади і призначаються владою цієї громади не залежно від діяльності або наявності у країні національного омбудсмана.

Враховуючи ситуацію, що склалася, варто створити інститут спеціалізованих омбудсманів, зокрема, військового омбудсмана, який міг би ефективно реагувати на факти порушення прав та свобод військовослужбовців. Порушення військовослужбовцями конституційних прав, чинного законодавства та статутних норм займаються лише військові контрольно–наглядові органи, але вони не можуть забезпечити дотримання прав військовослужбовців і саме тому до сфери регулювання закону про Уповноваженого повинні входити і військовослужбовці України. Це є особливо потрібно зараз, коли ведеться бойове протистояння на Сході України та загальне реформування Збройних Сил України. Спеціалізований омбудсман повинен також розглядати справи призовників, щоб зменшити кількість порушень при мобілізаційних хвилях, особливо порушень щодо осіб, у яких є проблеми із здоров’ям [4].

Об’єктивно необхідним є створення спеціалізованого омбудсмана, який розглядав би питання внутрішньо переміщених осіб та біженців. Це пояснюється тим, що якщо конфлікт досягне своєї завершальної стадії в найближчий час, проблеми з переселенцями будуть існувати ще достатньо довго. Також є необхідним створення регіональних омбудсманів.

Існує необхідність включення Уповноваженого в коло суб’єктів, які володіють правом ініціювати проведення кримінального провадження щодо осіб, які здійснили порушення прав та свобод людини у спосіб, за який Кримінальним Кодексом України передбачається кримінальна відповідальність.

Омбудсману мають бути надані повноваження слідчого та повноваження надзвичайного прокурора, які  гарантують його незалежність і недоторканність. Він має отримати право порушувати справу за нововиявленими обставинами та ставити питання про перегляд судом справи за цих обставин, а також право апеляційного та касаційного оскарження судових рішень [7].

Уповноважений повинен налагодити співпрацю з іншими правозахисними інститутами, зокрема й з недержавними. «Співробітництво омбудсмана, – вважає В. Бесчастний, – та недержавних правозахисних організаціях повинно бути організоване в таких напрямках: захист прав людини в конкретних випадках, створення інституту індивідуальної скарги; інформування про права людини; аналіз законодавства і законопроектів, судової та адміністративної практики на відповідність Конституції і міжнародним стандартам в галузі прав людини, підготовка конституційного подання; підготовка доповідей про стан з правами людини»[3, с. 26].

Величезною проблемою діяльності Уповноваженого є те, що цей інститут є відомим лише у вузьких колах. Абсолютна більшість населення навіть не знає про його існування, не кажучи вже про інформованість про те, яким чином можна звернутися до омбудсмана. Потрібно включити в обов’язки омбудсмана кожне півріччя виступати на телебаченні з коротким звітом перед населення про його діяльність та процедуру звернення до його служби. Також слід збільшити інформування населення у друкованих  ЗМІ про цей інститут. Надзвичайно ефективним є створення соціальної реклами інституту Уповноваженого, складовою якої була б інформація про те, яким чином можна звернутися до омбудсмана.

Висновки.  Діяльність Уповноваженого Верховної Ради з прав людини є неефективною і фрагментарною. Це підтверджують наступні факти: Уповноважений є часто фігурою політично залежною; більшість населення не володіють інформацією про існування та діяльність Уповноваженого; акти реагування Уповноваженого є недієвими засобами захисту прав та свобод людини; Уповноважений немає регіональних представників.

Реформування інституту Уповноваженого повинне наділити його реальною можливістю бути ефективним елементом механізму захисту прав людини та громадянина, а також підвищити його авторитет в суспільстві.

Література

1.Конституція України: Закон України 28 червня 2016 р. // Відомості Верховної Ради України (ВВР). – 1996. – № 30. – Ст. 141.

2.Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини: Закон України від 23. 12. 1997 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1998. – № 20. – Ст. 99.

3.Бесчастний В. М. Роль і перспективи правового інституту омбудсмана (уповноваженого з прав людини) у захисті прав і свобод громадян в Україні: [монографія] / В. М. Бесчастний, В. М. Субботін. – Донецьк: «Ноулідж», 2010. – 302 с.

4.Голяк Л. В. Інститут спеціалізованого омбудсмана щодо захисту прав споживачів: досвід Австралії та Нової Зеландії // [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.stattionline.org.ua/pravo/76/12278–institut–specializovanogo–ombudsmana–shhodo–zaxistu–prav–spozhivachiv–dosvid–avstrali%D1%97–ta–novo%D1%97–zelandi%D1%97.html

5.Куліш А. М. Світові моделі діяльності омбудсмана : [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://essuir.sumdu.edu.ua/bitstream/123456789/34005/1/Kulish_ombudsman%20Institute.pdf

6.Права людини  в  Україні  –    Доповідь  правозахисних  організацій.  /  За  ред. Є. Захарова,     І. Рапп, В. Яворського. / Українська Гельсінська спілка з прав людини. – Харків: Права людини, 2008. – 654 с.

7.Проблеми удосконалення статусу та діяльності омбудсмана щодо забезпечення захисту прав і свобод людини : [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.justinian.com.ua/article.php?id=1484

Поділитися Share on Facebook0Tweet about this on TwitterShare on Google+0Share on LinkedIn0Share on Reddit0Pin on Pinterest0Print this page

Залишити відповідь