У статті розглянуті особливості концепцій вдосконалення закону про кримінальному відповідальність в частині криміналізації терористичного акту. Зокрема, наголошено на рисах, які об’єднують існуючі підходи та висловлені власні пропозиції щодо удосконалення чинного КК України.

Ключові слова: терористичний акт, злочин, вдосконалення.

The article describes the features of concepts of law on criminal liability improvement concerning terrorist act criminalization. In particular, common features of existing approaches were highlighted as well as own propositions on improvement of current CC of Ukraine.

Keywords: terrorist act, crime, improvement.

Постановка проблеми. На сьогодні всі дослідники-криміналісти погоджуються з недосконалістю формулювання статті 258 Кримінального кодексу України (надалі – КК України), яка встановлює відповідальність за вчинення терористичного акту. Проте, на нашу думку, такий стан речей є абсолютно неприпустимим в умовах сучасних українських реалій. Зважаючи на це, питання щодо вдосконалення закону про кримінальну відповідальність в частині встановлення відповідальності за чинення терористичного акту на сьогодні є одним з найактуальніших серед проблем кримінально-правової науки та практики.

Аналіз останніх досліджень та публікацій. Проблемо відповідальності за терористичний акт за КК України займалися багато вітчизняних науковців, зокрема В. П. Ємельяков, А. Е. Ізетов, В. Н. Кубальський, В. С. Зеленецький, В. Я. Настюк та ін. Проте загальною проблемою вищевказаних досліджень є суперечливі підходи до реформування кримінального законодавства. Які, з одного боку, не забезпечують вимоги правозастосовної практики, а з іншого, є нереальними для втілення у короткостроковій перспективі.

Завдання дослідження полягає у детальній характеристиці існуючих концепцій вдосконалення чинного КК України в частині встановлення відповідальності за вчинення терористичного акту та висловлення на цій основі власних пропозицій.

Виклад основного матеріалу. Незважаючи на відносно незначну кількість наукових робіт, що присвячені проблематиці тероризму та його кримінально-правовій оцінці, на сьогодні в науковій літературі існує дві масштабні концепції удосконалення закону про кримінальну відповідальність за терористичний акт. Проте, вказані концепції, незважаючи на спільні засади та мотиви їх нововведень, є, по-суті, взаємовиключними.

Першою слід виділити концепцію, автором якої є вже згаданий нами визначний український дослідник у сфері проблематики тероризму, – В. П. Ємельянов. На думку дослідника, законодавче формулювання, так би мовити, основного терористичного злочину – терористичного акту – є громіздким і перевантаженим зайвою інформацією [6, c. 29-32]. Крім того, воно не враховує те, що міжнародне визначення терористичного акту включає ознаки вчинення не тільки вибухів, підпалів та інших загально небезпечних діянь, але і будь-яких інших суспільно небезпечних діянь, спрямованих на залякування населення, тобто вчинення будь-якого злочину терористичної спрямованості [4].

У зв’язку з цим В. П. Ємельянов пропонує таке визначення передбачити у складі злочину терористичного акту, тобто розширити ознаки цього складу до ознак видового складу злочинів терористичної спрямованості і викласти диспозицію цього складу злочину у такій редакції: “Терористичний акт, тобто вчинення або погроза вчинення вибуху, підпалу, захоплення заручників, транспортного засобу, підприємства чи установи або інших суспільно небезпечних діянь, що створюють небезпеку для життя чи здоров’я людини або загрозу настання інших тяжких наслідків і спрямовані на залякування населення з метою впливу на прийняття рішень чи вчинення або невчинення дій органами державної влади чи місцевого самоврядування України, інших держав, міжнародними організаціями, об’єднаннями громадян, фізичними або юридичними особами” [4]. На думку автора, це дозволить усі злочини терористичної спрямованості кваліфікувати за цим складом злочину, а не за різними статтями КК України, за якими можуть кваліфікуватися як ті злочини, котрі мають терористичний характер, так і ті, котрі не мають ніякого відношення до терористичної спрямованості.

Проте, автор на цьому не зупиняється, і відзначає вже аналізовану нами ідею про те, що громадська безпека у разі вчинення терористичних злочинів взагалі і злочинів терористичної спрямованості зокрема, хоча завжди і є об’єктом посягання, але, фактично, не основним, а додатковим. Відтак, основним об’єктом таких складних злочинів як терористичні виступають різноманітні сфери життєдіяльності людей, національні та наднаціональні інститути, посягання на які зумовлюють цілі терористів. Саме тому, на думку науковця, з урахуванням багатооб’єктності терористичних злочинів доцільним буде передбачити їх у новому окремому розділі Особливої частини КК України [6, c. 33-35].

Автор вважає, що це дозволить, по-перше, чітко визначити коло завдань і повноважень органів, які здійснюють боротьбу з тероризмом, по-друге, усунути наявні в чинному КК України недоліки, коли злочини терористичної спрямованості повинні кваліфікуватися за статтями КК України, які передбачають відповідальність не тільки за такі злочини і містяться у різних розділах Особливої частини КК України, по-третє, чітко окреслити межі інших складових антитерористичного законодавства, які охоплюються іншими галузями законодавства [4]. З урахуванням викладеного автор вважає за доцільне склади терористичних злочинів (ст. 258 – 258-5 КК України) вилучити з розділу IX “Злочини проти громадської безпеки” і передбачити їх у новому розділі XXI “Терористичні злочини”.

В той же час, В. П. Ємельянов здійснивши ґрунтовний аналіз термінологічних підходів до закріплення злочинів терористичної спрямованості у міжнародному законодавстві, пропонує замінити термін “терористичний акт”, який використовується у статтях 258-1 – 258-5 КК України, на термін “терористичний злочин”, пояснюючи це тим, що у Конвенції Ради Європи про запобігання тероризму поряд з поняттям “терористична діяльність” вживається поняття “терористичні злочини”, що, відповідно до положень Конвенції, є тією ж терористичною діяльністю, яка піддана криміналізації. Тому, на думку науковця, в нових статтях закону про кримінальну відповідальність, які встановлюють відповідальність за ті чи інші форми та види терористичних злочинів, не слід використовувати вузьке для українського законодавства поняття “терористичний акт”, оскільки це, по-перше, не відповідає термінології, яка має місце в Конвенції Ради Європи про запобігання тероризму, а по-друге, неминуче породжує додаткові проблеми у кваліфікації злочинів цієї категорії [1].

Друга концепція, яка вже частково нами розглядалася і автором якої є В. Н. Кубальський, полягає у пропозиції виключення з КК України спеціальних складів терористичних злочинів (ст. 258 – 258-5 КК України). Своє обґрунтування ця позиція будує на тому, що цілий ряд дослідників погоджується з тим, що тероризм неможливо співвідносити з будь-яким окремим злочином, а тому викликає сумнів сама доцільність наявності в КК України окремого складу злочину, що передбачає відповідальність за терористичний акт. Крім того, автор підкреслює, що навряд чи викликає сумніви твердження про те, що визначення терористичного акту, яке міститься у частині 1 статті 258 КК України, є далеко не повним, не вичерпує усього спектру терористичних діянь, відображаючи лише спеціальний склад злочину. Відтак, на думку автора, сам по собі терористичний акт може і не супроводжуватися вибухами, підпалами чи іншими подібними діями, і, звичайно, не вичерпується ними [1]

Відтак, на основі дослідження антитерористичного законодавства різних держав у частині, що встановлює, які діяння відносять до терористичних, автор аргументовано визначає, що основним критерієм відмежування терористичних злочинних діянь від нетерористичних виступає наявність терористичних цілей. На думку дослідника, характерним є підхід, за якого вже криміналізоване в законі про кримінальну відповідальність зарубіжних держав діяння кваліфікується як терористичне, якщо воно вчинене з метою досягнення терористичних цілей. Відтак, терористичними можуть кваліфікуватися злочини що передбачені у різних розділах (главах) закону про кримінальну відповідальність зарубіжних держав [5, c. 159].

Зважаючи на вищевикладене, В. Н. Кубальський наголошує на тому, що у цьому плані законодавство України вимагає доопрацювання, а саме визначення категорії терористичних злочинів, тобто таких, що вчиняються в процесі терористичної діяльності. При визначенні змісту такої категорії автор пропонує спиратися на поняття терористичної діяльності, що міститься у статті 1 Закону України “Про боротьбу з тероризмом”.

Крім того, дослідник вважає, що практичний інтерес для вітчизняного законодавця мають також ті положення кримінального законодавства зарубіжних держав, згідно з якими за вчинення загальнокримінальних злочинних діянь, що кваліфікуються як терористичні, передбачаються підвищені розміри санкцій і широко використовується система майнових покарань і обмежень деяких прав [5, c. 159].

Ще однією важливою думкою дослідника, є те, що норми законодавчих актів, які стосуються протидії терористичним злочинам, прийняті зарубіжними державами з огляду на дотримання вимог, пов’язаних із приєднанням цих держав до антитерористичних конвенцій на міжнародному та регіональному рівні. Це відбувається на тлі процесів уніфікації антитерористичного законодавства держав, що означає побудову національного законодавства на основі типових міжнародно-правових норм у цій сфері [5, c. 159].

Відтак, аналізований нами автор та інші прихильники цієї концепції пропонують виділити в КК України певне коло злочинів, які, у разі їх вчинення з терористичною метою, визнаються терористичними злочинами. Під терористичною метою, при такому підході та виходячи з положень ратифікованих Україною міжнародних договорів в антитерористичній сфері, слід розуміти серйозне залякування населення або незаконне спонукання уряду чи міжнародної організації здійснити якусь дію чи утриматися від здійснення її або серйозно дестабілізувати чи зруйнувати основні політичні, конституційні, економічні або соціальні структури країни чи міжнародної організації [1].

Незважаючи на те, що, як вже зазначалося, вказані концепції реформування кримінально-правової відповідальності за вчинення терористичного акту за КК України є, фактично, взаємовиключними, на нашу думку, відповідні зміни до законодавства можна провести враховуючи позитивні ідей обох вищевказаних концепцій. Адже безапеляційне їх введення у такому варіанті, які пропонуються їхніми авторами неминуче призведе до негативних наслідків, що будуть зумовлені ефектом від недоліків таких концепцій загалом.

Зокрема, на нашу думку, значним недоліком останньої названої концепції є те, що вона вносить в закон про кримінальну відповідальність фактично новий інститут кримінального права, і така імплементація навряд буде оцінена позитивно правозастосовувачами. Адже притягнення до кримінальної відповідальності осіб, винних у вчинення терористичного акту буде тягнути за собою ряд проблем та нехарактерних для українського кримінального закону технік оскільки чинний КК України чітко передбачає відповідальність лише за діяння, що прямо передбачені статтями Особливої частини цього кодексу.

З іншого боку, на нашу думку, проблемою першої з аналізованих концепцій є її однобокість та вузький підхід до вирішення проблеми. Адже термінологічна перестановка понять “терористичного акт” на “терористичний злочин” та виділення ряду таких злочинів в окремий розділ Особливої частини КК України не вирішить ряду питань, що виникають при розмежуванні цього злочину із суміжними суспільно небезпечними діяннями. Крім того, при викладенні нової редакції злочину “терористичний акт” В. П. Ємельяновим не було враховано ґрунтовних зауважень О. О. Дудорова та Д. О. Калмикова про те, що вбачається невиправданим встановлення однакового покарання як за власне терористичний акт, так і за погрозу його вчинення [2, c. 181].

Таким чином, вбачається можливим знайти щось середнє між двома вищезазначеними концепціями. Підтверджується це і детальним аналізом їх першоджерел. Відтак, як відзначає В. П. Ємельянов у своєму дисертаційноум дослідженні на цю тему, враховуючи те, що терористичний характер можуть мати багато діянь, а в конкретних складах злочинів власне терористичні ознаки, як правило, не виділені, вбачається за можливе в статті Загальної частині закону про кримінальну відповідальність яка передбачає перелік обставин, що обтяжують відповідальність за вчинення злочину, визнати таким ще й вчинення злочину з терористичним спрямуванням [3].

Вищевикладене дає можливість зробити висновок про те, що терористична мета, або ж терористичне спрямування, може бути притаманне ряду злочинів, які не охоплюються статтями 258 – 258-5 КК України. Проте, радикальні підходи щодо безоглядної імплементації інституційно нових та необґрунтованих на доктринальному рівні української парадигми праворозуміння реформ чинного КК України не зможе вирішити проблему з кваліфікацією терористичних злочинів хоча б з огляду на те, що аналізуючи досвід українського законотворення, реформи такого характеру проводяться протягом багатьох років. А проблема злочинів терористичного спрямування та неможливості їх кваліфікації відповідно до їх реальної суспільної небезпечності є однією з найнагальніших.

З іншого ж боку, виділення терористичних злочинів, у такому вигляді в якому вони наразі існують з незначними термінологічними змінами може вирішити лише загальнотеоретичні проблеми віднесення терористичних злочинів до злочинів проти громадської безпеки. Проте, таке покращення не стосуватиметься практичного застосування даних статей закону про кримінальну відповідальність. А таке реформування необхідне з огляду на два ключових фактори. Перший – це постійне (і часто помилкове, тобто таке, що не відповідає фактичній кваліфікації скоєного з погляду кримінального права) визначення засобами масової інформації та пересічними громадянами протиправної діяльності, що здійснюється в рамках бойових дій представниками, так званих, Донецької та Луганської Народних Республік, терористичними актами. Другий – це фактична відсутність судових рішень, які б кваліфікували вищевказані дії саме за статтею 258 КК України.

Висновки. Зважаючи на вищевикладене, вважаємо, що реальні зміни у КК України у короткостроковій перспективі потрібно проводити у напрямку закріплення в ст. 67 КК України (“Обставини які обтяжують покарання”) пункту 14 наступного змісту: “вчинення злочину спрямованого на залякування невизначеного кола осіб з метою впливу на прийняття рішень чи вчинення або невчинення дій фізичними чи юридичними особами, державою чи міжнародною організацією”.

Частину 2 вказаної статті необхідно викласти у наступній редакції: “Суд має право, залежно від характеру вчиненого злочину, не визнати будь-яку із зазначених у частині першій цієї статті обставин, за винятком обставин, зазначених у пунктах 2, 6, 7, 9, 10, 12, 14 такою, що обтяжує покарання, навівши мотиви свого рішення у вироку”.

Крім того, необхідно змінити диспозицію частини 1 статті 258 КК України та викласти її у такій редакції: “Умисне вчинення діяння, що створює небезпеку для життя чи здоров’я людини або загрозу настання інших тяжких наслідків і спрямоване на залякування невизначеного кола осіб з метою впливу на прийняття рішень чи вчинення або невчинення дій фізичними чи юридичними особами, державою чи міжнародною організацією”. Частини 2, 3 та 4 статті 258 КК України перейменувати на частини 3, 4 та 5 відповідно. Доповнити вказану статтю частиною 2 у наступній редакції: “Погроза вчинення дій, передбачених частиною першою цієї статті”.

Крім того, потрібно доповнити вказану статтю Приміткою 1 наступного змісту: “Значною майновою шкодою у частині 3 цієї статті визнається розмір суми грошей, вартість майна чи вигод майнового характеру, що перевищує тисячу неоподатковуваних мінімумів доходів громадян”. Також, вбачаємо за доцільне з тексту частини 2 статті 22 КК України виключити слова “терористичний акт (стаття 258)”, таким чином встановивши загальний вік кримінальної відповідальності за вчинення цього злочину.

Список використаних джерел:

1. Державна політика протидії тероризму: пріоритети та шляхи реалізації: збірник матеріалів “круглого столу” / за ред. М. Г. Гуцало. – К.: НІСД, 2011. – 120 с.
2. Дудоров О. О. Злочини про громадської безпеки, безпеки виробництва, безпеки руху та експлуатації транспорту: особливості кваліфікації / О. О. Дудоров // Вісник Асоціації кримінального права України. – 2014. – № 1. – С. 176-189.
3. Емельянов В. П. Уголовная ответственность за терроризм и преступления с признаками терроризирования : автореф. дис. на соискание уч. степени докт. юрид. наук : спец. 12.00.08 / В. П. Емельянов. – М., 2001. – 36 с.
4. Ємельянов В. П. Антитерористичне законодавство України: стан та шляхи вдосконалення / В. П. Ємельянов // : [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/vkhnuvs/2011_53/53/18.pdf.
5. Кубальський В. Н. Протидія терористичним злочинам за законодавством інших держав / В. Н. Кубальський // Часопис Київського університету права. – 2006. – № 3. – С. 154-160.
6. Проблеми систематизації та комплексного розвитку антитерористичного законодавства України: монографія / [В. С. Зеленецький, В. П. Ємельянов, В. Я. Настюк та ін.] ; за ред. В. С. Зеленецького, В. П. Ємельянова. – Х.: Право, 2008. – 180 с.