Стаття присвячена дослідженню феномену High-hume технологій у контексті нової стадії взаємодії науки та релігії.

Ключові слова: High-hume технології, наука, релігія, глобалізація, секуляризація.

Article is devoted to the phenomenon of High-hume technologies in the context of a new stage of interaction between science and religion.

Keywords: High-hume technologies, science, religion, globalization, secularization.

Діалог про взаємодію науки та релігії у контексті розвитку High-hume технологій доцільно розглядати за участю і посередництвом філософії. Філософська рефлексія відношення цих сфер суспільного життя дає можливість уникнути, як надмірного спрощення в розумінні протиріч між ними, так і перебільшення значення кожної у суспільно-історичному розвитку людства. Аргументованість такого висновку підтверджується наявністю у багатьох сучасних наукових дослідженнях передчасних висновків щодо підтвердження або спростування наукою тих чи тих релігійних догматів, а іноді навіть авторитету священних текстів. Те саме стосується й значної кількості богословських праць, у яких автори спираються на авторитет науки та використовують наукову аргументацію задля власного витлумачення. Проте спростування священних текстів за допомогою наукової аргументації, так само, як і засудження науки з позиції релігії, в сучасному контексті розвитку High-hume технологій однаково неприйнятні [17,c. 96].

Проблема взаємодії релігії та науки належить до вічних традиційних проблем, що існували на протязі всього історичного розвитку філософії. Можна виділити чотири основні історичних етапи постановки і вирішення цієї проблеми: епоха Античності, епоха Середньовіччя, епоха Нового часу і останній – Сучасний період. Перша епоха характеризується співіснуванням і взаємопроникненням філософії, науки і релігійних ідей. У Середньовіччі спостерігається тенденція до поступового переважання релігії і теології над філософією і наукою. Церква активно чинила опір зростаючому розвитку автономного наукового пізнання. У Новий час поглиблюється конфлікт протистояння між релігією і наукою. Кардинально інакше складаються сучасні взаємини релігії із науковим знанням у всіх його формах виявлення.

Проблема налагодження діалогу науки та релігії є також однією з нагальних етичних проблем нашого часу. Справа не лише у тому, що наука та її технології дають нам можливість змінювати світ і самих себе, але і в тому, що наші цінності мотивують цю силу, що акумулюється протягом життя. Саме цінності, моральні норми, стають визначальними векторами розвитку на новому етапі людського прогресу в XXI ст. Саме тому серйозний і продуманий діалог є необхідним на шляху до перспективного та високотехнологізованого майбутнього. Без сумніву, сьогодні можна стверджувати, що наука і релігія є рівними партнерами, які здатні до взаємодії. Що стосується визначення можливих типів такої взаємодії, а на їх підставі й конструювання моделей взаємовідношення науки і релігії, то варто зробити спробу узагальнення існуючих альтернатив та запропонувати основні моделі конфлікту та діалогу [18, c. 96.].

З історії взаємодії науки й релігії – від зародження раціональної думки і до новоєвропейської науки – бере витоки глибока напруженість між вірою та розумом. Цей факт суттєво вплинув і на історію безпосередніх стосунків науки та релігії та лежить в основі пояснення змісту стереотипу, що зберігся у свідомості до сьогодні та характеризує взаємини науки й релігії, як конфліктні. На думку відомого дослідника, американського ученого і богослова Й. Барбура, таку конфліктність демонструють науковий матеріалізм та біблійний буквалізм [1,c. 237]. Науковий матеріалізм і сцієнтизм стверджують, що питання, на які можна дати розумні відповіді, має ставити лише наука, а науковий метод – єдине надійне джерело пізнання. Саме науковий матеріалізм, що дотримується крайніх позицій і стоїть на засадах сцієнтизму, розглядає матерію, як визначальну реальність, а стан взаємовідношення «наука – релігія» кваліфікує як конфлікт. Для біблійного буквалізму характерним є віра в те, що Святе Письмо непогрішиме, Біблія не містить помилок і потребує буквального розуміння. Прибічники такої позиції, наприклад, вважають недоречним вивчати теорію еволюції в школі, через те, що вона не є єдиним поясненням походження життя, тим більше життя розумного. Тому, на їхню думку, теорія еволюції має подаватися разом з теорією креаціонізму. Біблійну оповідь про творення вони вважають істиною і такою, що є у конфлікті з теорією еволюції. [10, с.29].

Науковий матеріалізм та біблійний буквалізм лежать на протилежних кінцях богословського спектру. Тим не менше у них є кілька спільних та відмінних особливостей, що спонукають розглядати їх разом, – вважає І. Барбур. – Представники обох напрямків припускають, що між сучасною наукою та релігійними уявленнями існують серйозні протиріччя. І ті, й інші намагаються знайти непохитні засади знання: в одному випадку це логіка та чуттєві дані, в іншому – непогрішиме Письмо. Вважаються, що наука і релігія пропонують взаємовиключні точні описи одної й тої самої сфери – історії природи – і що необхідно вибирати один з цих варіантів. Науковий матеріалізм, виходячи з наукових уявлень, намагається потім робити на їх основі широкі філософські узагальнення. Біблійний буквалізм виходить з богословських уявлень, але прагне робити висновки про наукові питання. Таким чином, обидва напрямки не приділяють належної уваги різниці між двома дисциплінами [1, с.92].

Осмислення сучасної ситуації у світі, наслідків глобалізації, мультикультурації, секуляризації неможливо без звернення до духовно-моральної сфері людського буття. Одним з яскравих антропологічних, екзистенціальних феноменів виступає віра, яка є невід’ємним елементом людського буття, особистим духовним досвідом релігійного розвитку особистості з актуалізацією духовно-моральних цінностей. Віра постає як досвід суспільства у своєму становленні і розвитку онтологічних основ існування мирського і сакрального. Аналіз сучасного стану віри неможливий без дослідження секуляризаційних процесів, що відбуваються у суспільстві високих технологій. Звернення до розгляду секуляризації та її наслідків сприяє розкриттю ролі віри у житті сучасної людини, суспільства, допомагає простежити еволюцію віри в контексті розвитку High-hume технологій.

Секуляризація зробила вирішальний вплив на формування сучасного нам суспільства та його сенсоутворюючих цінностей, світоглядних парадигм. Розпочавшись як суто економічне явище, секуляризація поширилася на різні сфери людського життя, поставши звільненням від контролю духовенства, релігії як інституту моральної сили. Надалі секуляризація стала фактором, який формує сучасне суспільство і культуру на основі принципу світськості, автономії світського розвитку, розмежування «божественного» і «людського» [6, c. 250]. Звичайне життя будується на основі здорового глузду, розуму і у відповідності з економічними, політичними та культурними та технологічними інтересами. Мирські справи розглядаються людиною на її розсуд, а не під тиском релігійних авторитетів. Віруючий включений у громадське життя як активний учасник усіх подій, що відбуваються. Наслідком секуляризаційних процесів виступає, наприклад, зниження інтересу до культової практики і підвищення інтересу до ідеї особистого Бога, відбувається свого роду «приватизація» релігії, віри, релігійного досвіду. Все це говорить про те, що відбулося серйозне зрушення в перевагах і пріоритетах сучасної людини. Людина, виступає як вільний автономний суб’єкт, що має право критично сприймати і оцінювати навколишню дійсність та процеси, що у ній відбуваються. Особистість сама впливає на розвиток своєї віри: чи залишиться вона на рівні невідомого відчуття нескінченного, рівні сліпої дитячої віри чи вийде на більш високий рівень розвитку, стане певною парадигмою мислення [15, c. 121].

Необхідно також враховувати і той факт, що в сучасному світі мають місце різноспрямовані тенденції. Крім тенденції подальшої секуляризації свідомості, деміфологізації теологічних категорій та інші, має місце тенденція «відродження» традиційних релігій, релігійності, «релігійного оновлення». Передумовою її виникнення можна вважати пошук сучасною «технологізованою людиною» психологічної, емоційної, моральної стабільності у ситуації все зростаючої складності життя, у якій людина стикається з безліччю труднощів. Тому секуляризація та її наслідки не слід розуміти однозначно. З одного боку, даний феномен являє собою «незворотний процес», що неухильно веде до скорочення сфери впливу релігії, до її занепаду і зникнення, до глибоких зрушень в людському мисленні, «десакралізації» сприйняття людиною навколишнього світу. У проекції на подальший розвиток секулярного суспільства у історичній, еволюційної перспективі ми можемо прийти також і до створення постсекулярного суспільства [19]. Для нього характерна спрямованість на створення суспільства інтеркультурної комунікації, парадигма якого буде будуватися на різних типах раціональності, культури. З іншого боку, ми повинні враховувати і те, що маємо справу вже з видозміненим «соціальним способом» вираження релігії, констатацією еволюції релігії в ході соціальних змін. У цьому плані релігія продовжує залишатися живим феноменом, старі форми якого зживаються, а нові продовжують існувати і розвиватися, приводячи до нових модифікацій віри, квазірелігій, появі яких сприяють релігійні перетворення, що відбуваються у світі, релігійна мобільність окремих індивідів і релігійних груп. Все це постає як нормальний процес розвитку суспільства, наслідком якого може бути навіть посилення впливу релігії у її оновлених зразках [19].

Слідуючи з вище викладеного, ми можемо зробити висновок про те, що сучасна віруюча людина є секулярно віруючою. Така віра – це свого роду квазівіра, так як вона живе у «світі без Бога», живе мирським життям, власними інтересами, бере на себе відповідальність за всі свої вчинки. Віра постає переважно як слідування моральним ідеалам, що постулюється божественним натхненням та реалізується у межах мирського життя. Одну з головних ролей починає відігравати її моральна, ціннісна функція. Але навіть при еволюції, трансформації віри, вона не може зникнути з життя людини, як і релігія, так як руйнування релігійної традиції, применшення значення віри приведе до втрати сенсу і моральному хаосу, моральної деградації особистості та тотальної дезінтеграції. Необхідно також зазначити те, що навіть у секулярному світі релігія містить у собі невикористаний потенціал, який базується на основі культурних цінностей. Ці цінності виражаються в універсальних поняттях – любов, надія, мир, справедливість, які інтегруються у свідомість людини за допомогою її досвіду віри і реалізуються у житті через її актуалізацію та практичне застосування [4, c. 21]. Звертаючись до розуміння сучасного стану феномена релігійної віри у сучасному високотехнологігізованому суспільстві слід відзначити перспективи його подальшого існування. Ключовим аспектом повинно стати врахування неоднозначності та різноспрямованості процесів, що протікають у сучасному суспільстві. Можна виділити ряд тенденцій, що впливають на розвиток подальшої взаємодії науки та релігії у епоху High-hume технологій.

1) Процес подальшої секуляризації та десакралізації призводить до того, що віра постає як глибоко особистісний релігійний феномен, що реалізується у мирському житті та втілюється у духовно-моральній сфері та має чітку градацію дій: актуалізація в житті аксіологічних принципів, зв’язок з трансцендентним в рамках культово-обрядової практики, секулярний характер парадигми віри;

2) Сакралізація, деміфологізація релігійних символів, категорій та релігійного світогляду орієнтують віру на мирську реальність, віддаляючи людину від спілкування з трансцендентним і зосереджуючи її у мирському секулярному просторі. Як наслідок – квазівіра, зміна парадигми віри, світогляд людини побудовано на основі сакралізованих релігійних символів.

3) Ресакралізація віри, що повертає якості святості, обумовлена особистим вибором людини, заснована на світогляді людини і впливає на її ідентифікацію [14, c. 96].

Зазначаємо, що наведені тенденції характеризують динаміку розвитку сучасного суспільства і багато в чому визначають його подальші шляхи розвитку. Вони також розкривають віру як складний, багатоаспектний феномен, що володіє здатністю еволюціонувати, видозмінюватися у сучасному світі високих технологій. Але ці тенденції розкривають лише один з аспектів, що впливають на сучасний стан феномену релігійної віри, як базового компоненту взаємодії науки та релігії в сучасних реаліях наукового-технічного прогресу. Крім цього, у контексті соціокультурного розвитку суспільства можна виділити ще й такі особливості існування віри, які також визначають подальші перспективи релігійного феномена: 1) віра і знання-сумнів (віра тісно пов’язана з сумнівом, знання в співвідношенні з вірою виступає як сумнів); 2) динаміка віри має місце на тлі змін, кризи традиційних цінностей і появи нових норм поведінки; 3) затвердження у вірі божественного при констатації «смерті Бога» [14, c. 88].

Віра – це фундаментальна характеристика людського буття, незалежно від того, який тип віри превалює у людини та від обставин у яких вона формується. Чи буде це особиста або соборна віра, квазівіра, світська віра або навіть нігілістська віра. Віра є одним з важливих проявів процесів свідомості, яка виділяє людину від неживих об’єктів. Віра формує парадигму мислення людини, систему цінностей, «констант людського існування, що накреслює ідеальну сітку координат» [8,с. 142] для вироблення адекватної і цілком конкретної позиції людини щодо широкого спектру питань і проблем, що виникають, та актуалізації цих цінностей у житті. Цей процес у сучасному світі проходить під знаком тісного переплетення віри і сумніву як однієї з підстав раціонального знання. Сучасна людина не може уникнути ні сумніву, ні віри, «корінне визначення людської долі полягає в тому, що людина не може знайти кінцевий сенс свого земного існування інакше як в безперервному суперечці сумніви і віри, заперечення і впевненості» [11, с. 35].

У даному контексті слід зосередити увагу на динаміці феномену віри і кризі традиційних цінностей в епоху High-hume технологій. Аксіологічний аспект включений у віру у зв’язку з тим, що через віру людина творить систему цінностей для перетворення життя і слідування своїм моральним ідеалам. Будучи вищою цінністю, людина прагне актуалізувати своє призначення і сенс. Але в той же час особистість на шляху до духовного розвитку може впасти в індивідуалізм, егоїзм, які, на думку німецького філософа А. Шопенгауера, служать «джерелом всіх вчинків», «кореняться в індивідуальних властивостях окремої особистості» [5, с. 247]. Егоїзм може виражатися у прагненні до власного блага, у бажанні горя чужій людині заради свого персонального блага. Такий егоїзм загрожує повним знеціненням всіх моральних ідеалів, цінностей, норм поведінки. Розвиток людини у цьому напрямку не призводить, наприклад, до обожнення, як вищої мети людини у релігійних традиціях. Це шлях повної духовної, моральної і фізичної деградації. Він призводить до ціннісної аномії, фанатизму, самодеструкції. Зміцнення людини, як егоїстичної істоти призведе до того, що бажання і вчинки будуть відповідати тій системі цінностей, яка буде їх виправдовувати. Віра у Бога відсторонюється на задній план. Об’єктом і суб’єктом віри стає сама людина. Область трансцендентного, замінюється іманентною, ідеалом стає особистість. О. Клеман, французький православний богослов, таке «самообожнення» вважав результатом мирської віри [9]. Іншою крайністю виступає «боротьба із самим собою» [5, с. 316] як приклад удаваного аскетизму, витонченого марнославства, в якому егоїстична істота отримує задоволення від тих покарань, яким сама себе піддає, підносячи свої муки до рангу святості. Тут задоволення полягає у самопіднесенні через знущання над собою. Це уявне вдосконалення походить від моральної деградації особистості. Тут віра якщо і спрямована на трансцендентне, то проходить крізь нього до себе. Це латентний егоцентризм, який ми спостерігаємо і у наш час. Якщо в попередні століття роль віри була системно утворюючою, вона виступала, як світоглядна орієнтація на абсолютні цінності, то тепер релігійний феномен, як і інші сфери людського життя, занурені у мирський простір. Мирське з його вищими і нижчими цінностями стало долею віри і самореалізації. Крім цього, відбулася зміна суспільної психології і трансформація релігійних цінностей у зв’язку з придушенням «емоційної складової людської особистості», «втратою здатності до фантазії, образного поетичного мислення», що стало «результатом раціоналізму та інтелектуалізації культури» [16, с. 163]. Це не тільки знецінює людську сутність, робить її людиною-машиною, але й призводить до втрати віри, кризі традиційних цінностей і норм. Сенс життя сучасної людини полягає у «нівелюванні процесів серійності виробництва, споживання, ритуалізації спілкування, колонізації чуттєвості» [8, с. 93], її свідомість набуває «масовості» (як стає масовим саме суспільство). Відбулась зміна статусу буття людини, її моральних ідеалів, ціннісних орієнтирів. Все це здійснюється у масовому, потоковому режимі, незалежно від бажань конкретної людини. Молоде покоління стає заручником віртуальних просторів, зайвої залежності від масмедіа, візуалізації, високих технологій. На думку російського філософа В. В. Ільїна, має місце «перехід від потаємного буття до відвертого побутування, що відрізняється універсально-публічним режимом міжособистісних зв’язків на базі особливого екзистенційного комплексу» [8, с. 94].

Сучасне суспільство гостро переживає кінець просвітницько-раціоналістичної епохи з характерною для неї абсолютизацією ролі і значення розуму, раціонального початку у всій духовного життя. У наш час все частіше висловлюється думка про те, що і у науки, і у релігії з’являється широке поле для порозуміння та співпраці. Принципи науки можуть бути стійкі на певному етапі всього розвитку, але у міру відкриття нових об’єктів вони можуть вимагати радикального перегляду, що вимагає за собою перегляд принципів, що виражають ідеали і норми наукового дослідження. Тривалий час панувало переконання, що сучасний техногенний тип цивілізації є магістральним шляхом суспільного прогресу, хоча ця цивілізація призвела до величезних досягнень в області виробничих технологій, вона породила і глобальні кризи, які поставили під загрозу саме існування людства. Вважається, що сьогодні є серйозні підстави для сумнівів у здатності сучасної цивілізації знайти вихід з цих криз, не змінюючи стратегії розвитку та базисних цінностей техногенної культури. Російський філософ та науковець В. С. Стьопін приходить до висновку: «Виникають нові ситуації діалогу науки і релігії, які вносять певні зміни у колишній статус повної автономії і самоцінності наукових досліджень» [12, c. 33]. Російський науковець та філософ П. П. Гайденко також зазначає: «що однією з протиотрут від руйнівних тенденцій науково-технічної цивілізації може слугувати союз науки і християнства. Цей союз цілком природний: він припускає тверезість в оцінці можливостей нашого розуму, характерну як для християнського богослов’я, яке, усвідомлюючи тварність людського розуму, ніколи не ототожнює його з божественним, так і для самих проникливих філософів і видатних учених »[4,c. 21].

Проблемам співвідношення віри і знання велику увагу приділено у російській релігійній філософії. Відомий філософ М. Бердяєв писав: «Немає підстав стверджувати, що знання має перевагу перед вірою. Знання харчується тим, що дає віра, і відмінність тут лише у характері самої віри. Раціоналізм тримається лише тим, що не заглиблюється до першооснов, що не сходить до витоків. У витоках ж завжди знаходимо віру »[2]. Далі Бердяєв стверджує про безмежність знання, безмежність віри і повну відсутність їх взаємного обмеження. «Релігійна істина верховна, віра – подвиг зречення від раціональної розсудливості, після якої осягається сенс всього. Але остаточна істина віри скасовує істину знання. Наукове знання, як і віра, є проникнення у реальну дійсність, але приватну, обмежену. Наука вірно навчає про закони природи, але помилково вчить про неможливість чудесного, брехливо заперечує інші світи. Той вищий гнозис, який дає нам віра, не скасовує істин науки як нижчих. Нижчих істин немає, всі істини рівні »[2]. Російський релігійний мислитель С. Л. Франк вважав, що релігія і наука є способом пояснення однієї і тієї ж реальності, а саме: сутності й походження світу, життя, людини. «Ми стверджуємо, на противагу пануючій думці, що релігія і наука не суперечать і не можуть суперечити одна одній з тієї простої причини, що вони говорять про зовсім різні речі, протиріччя ж можливо тільки там, де два протилежних твердження висловлюються про один й той самий предмет. Наука вивчає світ, релігія – пізнає Бога. Тому одна істина так само може суперечити іншій, як наприклад, астрономічні істини про будову сонячної системи можуть суперечити, скажімо, економічному вченню про закони грошового обігу »[13].

Таким чином можна зробити висновок, що остання третина ХХ ст. дає поступове усвідомлення того, що наука не настільки об’єктивна, а релігія не настільки суб’єктивна, як вважалося раніше. Постнекласична наука і філософія науки довели вагому роль теоретичних припущень, інтерпретацій, концептуальних моделей для формування уявлень про ті об’єкти, що не проявляються через безпосереднє сприйняття. Багато хто з філософів релігії, богословів так само вважають, що релігійна віра інтерпретує досвід і співвідноситься з ним подібно до наукових теорій. Тобто релігійні дані зумовлені концептуальними інтерпретаціями. Діалог між цими сферами суспільного буття дає можливість плідно розвиватися кожній з цих галузей людського знання, реагуючи на досягнення одна одної.

Варто констатувати, що вивчення релігії, так само як і вивчення науки, – складний, організований, але нескінченно захоплюючий процес. Науки про релігію формують величезний простір для дослідження, створюють засади для міжрелігійного діалогу і порівняльного релігієзнавства, допомагають глибше зрозуміти й оцінити вікові традиції мудрості. Свідченням справедливості цього є констатація стрімкого включення в освіту викладання таких дисциплін гуманітарного спрямування, як історія релігії, філософія релігії, психологія релігії, священні тексти як література, порівняльне релігієзнавство тощо. Сучасний діалог науки і релігії підтверджує необхідність свіжого погляду на релігію, щоб спробувати зрозуміти її глибинну загальність в епоху розвитку High-hume технологій. Прибічники конструктивного діалогу науки і релігії вважають, що, можливо, залучення філософських, релігійних, історичних і етичних питань у освітній процес стане фундаментальною основою для розвитку високих технологій та їх раціональне використання у майбутньому. Традиційно релігійні та морально-екзистенційні питання мети і значення, чеснот і цінностей, суттєво вплинуть на цей процес. Позитивна перспектива такого діалогу, осмислення чи то онтологічних, чи то аксіологічних дискусій між ученими і богословами має відбуватися не лише у вузькому колі обговорень, а у загальному суспільно-історичному та культурному контексті, в якому жоден з учасників не матиме особливих привілеїв. Роль наукового знання у сучасному світі високих технологій суттєво ускладнюється: наука не просто рушійна сила соціального прогресу, але й джерело цивілізаційних ризиків і загроз, більше того, тільки вона здатна створити пізнавальний інструментарій для виявлення проблем і загроз, а в кінцевому рахунку – має сама віднайти шляхи їх вирішення.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Барбур Иен. Религия и наука: История и современность / Иен Барбур. – [Пер. с англ.]. – (Серия «Богословие и наука»). – М.: Библейско-Богословский институт св. апостола Андрея, 2001. – 430 с.
2. Бердяев Н. Философия свободы [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.vehi.net/berdyaev/filos_svob/.
3. Гайденко П. Христианство и наука: противостояние или союз?/ П. Гайденко // Наука – философия – религия: в поисках общего знаменателя. – М., 2003. – С. 21.
4. Гайденко П. Христианство и наука: противостояние или союз?/ П. Гайденко // Наука – философия – религия: в поисках общего знаменателя. – М., 2003. – С. 21.
5. Гулыга А. Немецкая классическая философия / А. Гулыга. 2-е изд., испр. и доп. – Москва : Рольф, 2001. – с. 347.
6. Забияко А.П., Воронкова Е.А., Лапин А.В., Пратына Д.А. и др. Релігія, релігійність, філософія та гуманітаристика у сучасному інформаційному просторі: національний та інтернаціональний аспекти: зб. Наукових праць/ за . ред. канд. філос. Наук Журби М. А. – Частина 1. – Луганськ: вид-во СНУ ім. В. Даля, 2012. – 304 с.
7. Ильин В. Философская антропология : учебное пособие / В. Ильин. – М. : КДУ, 2006. – 232 с.
8. Ильин В. Философская антропология : учебное пособие / В. Ильин. – М. : КДУ, 2006. – 232 с.
9. Оливье К. Власть и вера / К. Оливье [Електронний ресурс]. – Режим доступа: http://gumer.info/bogoslov_Buks/bogoslov/Article/Ol_VlVer. php.
10. Полкинхорн Дж. Наука и богословие: Введение / Дж. Полкинхорн. – [Пер. с англ.]. – (Серия «Богословие и наука»). – М.: Библейско-Богословский институт Св. апостола Андрея, 2004. – 153 с.
11. Ратцингер Й. Введение в христианство. / Й. Ратцингер. – М. : Культурный центр «Духовная библиотека», 2006. – с. 35.
12. Степин В. Философия и религия в социокультурном аспекте/ В. Степин // Ценностный дискурс в науках и теологии. М.: Изд-во РГГУ, 2009. – С. 33–34.
13. Франк С. Религия и Наука / С. Франк [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.vehi.net/frank/religiya.html.
14. Чеснова Е. Место и роль религиозной веры в контексте секуляризационных процессов в обществе / Е. Чеснова // Религии России : проблемы социального служения : сборник материалов конференции. – Москва – Н. Новгород: Медина, 2011. – С. 96–99.
15. Чеснова Е. Феномен религиозной веры в современном мире: особенности существования и перспективы / Е. Чеснова // Научный диалог. – 2013. – № 11 (23): История. Социология. Философия. – С. 164–
16. Шахнович М. Очерки по истории религиоведения / М. Шахнович. – СПб: Изд-во С.-Петерб. ун-та, 2006. – 263 с.
17. Шашкова Л. Діалог науки і релігії в культурно-історичному контексті/ Л.Шашкова. Київ. нац. ун-т ім. Т.Шевченка. – К. : Грамота, 2008. – 328 c.
18. Шашкова Л. Конструктивні підстави діалогу науки і релігії в сучасному контексті/ Л.Шашкова//Вісн. Нац. авіац. ун-ту, – 2009. – № 1. – С. 96–100.
19. Яковенко И. Проблема соотношения религиозного и научного знания/ И. Яковенко [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://cyberleninka.ru/article/n/problema-sootnosheniya-religioznogo-i-nauchnogo-znaniya.