Науковий керівник – Ковальчук І. В., кандидат психологічних наук, доцент
У статті розглянуто та проаналізовано особливості граматик англійської та української мов. Зазначено спільні та відмінні ознаки граматичних систем. У цій статті продемонстровано особливості морфології зазначених мов, зокрема іменника, прикметника, дієслова, сполучника.
Ключові слова: мова, граматика, морфологія, іменник, прикметник, дієслово, порівняльний аналіз.
The article deals with the peculiarities of English and Ukrainian grammar systems. Indicated common and distinctive features of grammar. This article demonstrated morphology these languages, including nouns, adjectives, verbs, conjunctions.
Keywords: language, grammar, morphology, noun, adjective, verb, comparative analysis.
Актуальність теми. Для того, щоб отримати цілісне уявлення про спільні та відмінні риси граматики англійської та української мов, вважаємо доцільним порівняти такі аспекти як морфологію, пунктуацію та синтаксис. Порівнюючи та аналізуючи морфологію обох мов, слід порівняти особливості частин мови: іменника, прикметника, дієслова та службових частин мови.
Виклад основного матеріалу. Іменник в українській мові характеризується наявністю трьох граматичних категорій: 1) категорії відмінка, вираженої парадигмою відмінювання, що складається з шести відмінків; 2) категорії числа, що у свою чергу складається з двох чисел – однини та множини; 3) категорії граматичного роду, що представляє три роди – чоловічий, жіночий, середній, які мають відповідне морфологічне вираження. На відміну від української, іменник в англійській мові характеризується наявністю двох граматичних категорій: 1) категорії числа, що складається з двох чисел – однини та множини; 2) категорії детермінованості (означеності-неозначеності), що виражена артиклями у препозиції [4, с. 8].
Категорія числа представлена в обох зіставних мовах, але не однаково. З англійських іменних частин мови вона характерна тільки для іменників. Основним способом утворення форм множини в англійській та українській мовах є зовнішня флексія, іноді супроводжувана змінами кореневих приголосних: англ. Knife − knives; укр. друг − друзі.
В англійській мові є декілька іменників, форми яких зберігають залишки англо-саксонської палатальної переголосівки – спосіб формотворення, що зветься внутрішньою флексією: goose−geese; foot−feet; mouse−mice.
Іншою особливістю англійської мови, не властивою українській мові, є запозичення іменників з інших мов разом з іншомовною флексією множини: antenna – antennae, datum − data, phenomenon− phenomena, хоч і спостерігається тенденція до витіснення іншомовної флексії споконвічною флексією -s: antenna − antennas, medium – mediums поряд з antennae та media відповідно.
Форми множини без флексії в українській мові мають тільки запозичені іменники, що закінчуються на деякі голосні: укр. колібрі, пончо, кенгуру. А в англійській мові флексії множини позбавлені досить численні навіть одвічно германські іменники: deer, sheep, swine, tneut [3, с. 9].
Відносно категорії роду між українською та англійською мовами розбіжності більш суттєві, ніж у сфері категорій числа і відмінка. Рід є однією з найхарактерніших категорій української мови, у той час як в англійській мові граматична категорія роду відсутня. В українській мові рід як мовна категорія притаманна усім іменникам, за винятком pluralia tantum. Кожен іменник у складі своїх сем, що визначають його граматичну сутність, обов’язково має сему роду – чоловічого, жіночого та середнього. В англійській мові суто граматичні засоби вираження значення роду відсутні. Лише одним суфіксом, що виражає значення жіночого роду є -ess: actor – actress, heir – heiress, lion – lioness, tiger – tigress [3, с. 13-16].
В українській мові прикметник – це самостійна частина мови, що передає не процесуальну (семантичну) ознаку предмета, виражаючи її в граматичних категоріях роду, числа та відмінка. На відміну від українського , прикметник в англійський мові не має узгодження з іменником і в цьому сенсі наближається до мов зовсім іншого типу аглютинативних, наприклад тюркських, в яких відсутність уродження з іменником має типологічний характер. У той же час в англійський мові, як і в український, прикметник позначає ознаки, якості або властивості предметів і має морфологічну виражену категорію ступеня якості (порівняння).
В індоєвропейській прамові значення імені і атрибутивне значення передавалося іменником. Прикметник – продукт пізнішого розвитку мови, він більш абстрактний, молодший від іменника і утворився з нього. Слова з атрибутивним значенням поступово відокремилися від іменника, посилився ступінь диференціації цих частин мови, поглибилися семантичні та формально граматичні відмінності між ними, він почав функціонувати як самостійна частина мови [3, с. 21-22].
Дієслово в українській мові характеризується наявністю семи граматичних категорій: 1) категорії виду, що виражається морфологічними формами доконаного та недоконаного видів; 2) категорії часу, що знаходить своє вираження у формах п’яти часів – трьох форм часу недоконаного і двох форм доконаного виду; 3) категорії стану, що має морфологічні вираження у вигляді форм активного, зворотно-середнього і пасивного стану; 4) категорії способу, представленої формами трьох способів – дійсного, наказового та умовного; 5) категорії особи, вираженої особовими закінченнями; 6) категорії числа, вираженої особовими закінченнями; 7) категорії роду у формах однини минулого часу. У системі англійського дієслова подані наступні граматичні категорії: 1) категорія часу, що виражена трьома формами часу – теперішнім, минулим та майбутнім; 2) категорія способу – дійсного, наказового, умовного I, умовного II, передбачуваного: 3) категорія стану, що має морфологічні вираження (у формі) у вигляді форм активного та пасивного стану; 4) категорія виду, подана формами двох видів – загального і тривалого; 5)категорія часової віднесеності, поданої формами перфекту; 6) категорія особи, виражена в теперішньому часі морфемою -(е)s та нульовими морфемами в інших особах; 7) категорія числа [1, с. 32-33].
Розглянемо також особливості службових частин мови. В українській мові відношення між словами передаються за допомогою керованих відмінкових форм іменників, займенників, субстантивованих прикметників чи числівників від керуючих дієслів, іменників, прикметників, займенників, числівників, прислівників; зв’язковою ланкою між ними виступає прийменник.
У сучасній англійській мові відмінкові закінчення майже повністю відсутні. Тому особливе значення мають прийменники, будучи разом з порядком слів одним з головних засобів враження відмінкових відношень. Прийменник має лексичне і граматичне значення. Лексичне значення більш виразне у недавно утворених прийменниках тобто похідних (уздовж, ззаду; along, behind) і менш прозоре у прийменників первісних (на, on,in). Прийменники, як і кожне слово, має граматичне (категоріальне) значення, що розуміється як властивість прийменників указувати на характер синтаксичних відношень між словами (підрядний зв’язок).
Категоріальне значення прийменника не залежить від значення інших слів, які він з’єднує. Деякі англійські прийменники виконують суто граматичну функцію, передаючи у сполученні з іменниками (або займенниками) ті ж відношення, які в українській мові передаються непрямими відмінниками без прийменників. До таких прийменників належать: of, що у сполученні з іменником відповідає українському родовому відмінку: The roof of the house is painted blue; to – відповідає загальному відмінку, визначаючи особу, на яку спрямована дія: He explained the rule to the student; by – відповідає орудному відмінку, визначаючи дійову особу після дієслів у пасивному стані: The letter was signed by the director; with – відповідає орудному відмінку, визнаючи предмет, за допомогою якого виконується дія: He cut the paper with a knife.
Сполучники як в українській так і в англійській мові вживаються для поєднання членів речення (слів та словосполучень) в складі простого речення і цілих синтаксичних структур у складі складного речення. Вони виражають різноманітні зв’язки між членами речення і між реченнями. Сполучник є важливим граматичним засобом вираження узагальнених понять про різні зв’язки між предметами і явищами навколишньої дійсності. За походженням виділяються два типи сполучників: непохідні – і, а, бо, ні, та, чи; and, but, or, if, so, що складаються з одного кореня; похідні – або, аби, ніби, якщо; because, unless, untill, що складаються з кореня і префікса або суфікса і утворилися від різних частин мови (дієслів, займенників, прислівників).
За морфологічною будовою вирізняється три типи сполучників: а) прості (непохідні; simple) б) складні (compound) – також, немовби, зате, проте; however, therefore, nevertheless; в) складені (composite), що складаються з декількох слів: тому що, у зв’язку з тим, через те, що; in order that, as soon as, for the reason that.
Сполучник не є членом речення, має послаблене лексичне значення, не може бути заміненим якимось синонімічним сполучним словом, не співвідноситься ні з яким корелятом у головному реченні і не має логічного наголосу.
На відміну від сполучників та прийменників, частки не є засобом вираження синтаксичних відношень. Частки поділяються на ті, що мають вільне або фіксоване місце в реченні (препозиція або постпозиція). В англійській мові частки за своїм значенням поділяються на декілька груп: 1. Обмежувальні (limiting): only, just, but, alone, solely, merely, borely. 2. Підсилювальні (intensifying): simply, still, just, yet, all, but, only, quite, ever. 3. З’єднувальні (connecting): too, also. 4.Заперечні (negative): not, never.
В українській мові частки за особливостями функціонування поділяються на два типи: фразові та слово- і формотворчі. Фразові частки діляться на 3 групи: 1. Частки, що виражають різні рисові відтінки значення слів, словосполучень та речень. До цієї групи належать: а) вказівні: ось, он, ген, це, то, от, ото; б) означальні: саме, якраз, справді, точно, власне, рівно; в) видільні: навіть, тільки, лише, хоч би, хоч, хоча б, аж, бодай, все ж. 2. Частки, що виражають модальні і модально вольові відтінки значень: а) власне модальні: мовляв, мабуть, ніби, навряд чи, ледве чи, ба, ой, ну й; б) стверджувальні: так, еге, еге ж, отож, аякже, авжеж; в) заперечні: не, ні, ані; г) питальні: чи, хіба, невже. 3. Емоційно-експресивні та експресивно- підсилювальні частки: як, який, що за, що то за, просто, адже, от уже, куди там, де там.
Висновки. Таким чином, англійська та українська мови мають як спільні, так і відмінні риси у граматиці, а саме, на рівні морфології та синтаксису. Особливі труднощі для носіїв української мови у процесі вивчення англійської викликають відмінності. У зв’язку із цим перед викладачем англійської мови стоїть важливе завдання: пошук шляхів полегшення сприйнятті студентами саме того граматичного матеріалу, який у обох мовах має відмінності, не акцентуючи особливої уваги на подібних рисах, адже зосереджуючись на подібності, студенти накладають свої знання рідної мови на вивчення англійської.
Література:
- Жлуктенко Ю.О. Порівняльна граматика англійської та української / Ю.О. Жлуктенко – К. : Радянська школа, 1960. – 160 с.
- Карамишева І. Д. Контрастивна граматика англійської та української мов: Навч. Посібник / І. Д. Кармишева. – Львів: Видавництво Національного університету «Львівська політехніка», 2008. – 300 с.
- Конспект лекцій з дисципліни «Порівняльна граматика англійської та української мов» для студентів ІІІ курсу денної та IV курсу заочної форм навчання напряму 020303 «Філологія» / Укл. ст. викладач Бєляков В.І. – Дніпродзержинськ. ДДТУ, 2012. − 52 с.
- Орехова Н. Н. Пунктуация и письмо: монография / Н. Н. Орехова. – Ижевск: Изд. дом «Удмуртский университет», 2000. – 216 с.
- Покорна Л. Інтерферуючий вплив української мови під час навчання структурі англійського речення / Людмила Покорна // Науковий вісник Херсонського державного ун-ту. Сер. Лінгвістика. – 2014. – Вип. ХХІ. –С. 89 – 92.