Шляхи подолання негативних економічних наслідків монополізації виробництва в Україні

Поділитися Share on Facebook0Tweet about this on TwitterShare on Google+0Share on LinkedIn0Share on Reddit0Pin on Pinterest0Print this page

Вступ. В сучасних умовах розвитку ринкових відносин важливим компонентом ефективного функціонування економічної системи є розвиток конкурентного середовища між виробниками, що визначає наявність стимулів до постійного удосконалення якісних характеристик продукції з метою якнайкращого задоволення потреб покупців.

Актуальність дослідження зумовлюється необхідністю дій по обмеженню монополізації виробництва як національними, так і іноземними виробниками, що повинні бути спрямовані на недопущення зловживань на ринку окремими економічними суб’єктами, формування  обґрунтованих цін та забезпечення доступності товарів і послуг для безпосереднього споживача.

Вивченням монополізації займались такі вчені-економісти, як В.В. Венгер, В.М. Гальперин, Я.А. Гончарук, О.О. Шубіл, дослідженням монополізації виробництва – А.Я. Антонович, Ш Вандана, Д.І. Піхно Д.І. та інші. Однак на сьогодні існує необхідність у розгляді монополізації виробництва із врахуванням сучасних особливостей розвитку ринкових відносин, що супроводжуються процесами концентрації капіталів різних господарських структур.

Мета дослідження полягає у обґрунтуванні шляхів подолання негативних економічних наслідків монополізації виробництва в Україні на основі оцінки сучасних її особливостей у вітчизняній економіці.

Об’єктом дослідження є монополізація виробництва в Україні, а предметом – економічні наслідки монополізації виробництва в Україні.

У процесі дослідження були використані такі методи, як порівняльний аналіз, абстрагування, узагальнення, графічний аналіз.

Основна частина. Підходячи до трактування монополізації виробництва її розглядають як процес, при якому постачальником товару на споживчий ринок стає лише одна фірма, причому товар не має близьких замінників. Проте насправді підприємства можуть вступати у відкриту чи таємну змову між собою, здійснювати процеси об’єднання та концентрації капіталів, що також зумовлює виникнення монополізації  виробництва.

Дедалі вагомішу роль на сучасному етапі відіграють монополістичні об’єднання. Коли процес монополізації поширюється на сферу безпосереднього виробництва, виникають складніші форми монополістичних об’єднань. З цього випливає необхідність об’єднання у межах однієї корпорації послідовних, взаємопов’язаних виробництв кількох галузей промисловості. На цій основі з’являється така форма монополістичних об’єднань, як трест та багатогалузевий концерн [5, 230].

Слід відзначити руйнівне явище поглиблення антагонізму між глобально поширеним явищем монополізації виробництва та національним економічним суверенітетом країн світу. Така ситуація на виробництві, зорієнтована на реалізацію  стратегій глобальної експансії і породжує ключовий виклик функціонуванню на­ціональних держав у відкритому глобальному середовищі, який полягає у їх усуненні зі світо­вої арени як найвпливовіших суб’єктів глобальної економіки. Це проявляється в істотному звуженні можливостей держав проводити самостійну політику щодо регулювання національних ринків та контролю за національним багатством. У результаті, суттєвої модифікації зазнає структура національного економічного суверенітету країн, яка, охоплюючи усі підсистеми їх національних економічних систем, трансформує їх відповідно до глобальних тенденцій монополізації виробництва [6, 15].

Результати досліджень стану конкурентного середовища в Україні, організованих Центром комплексних досліджень з питань антимонопольної політики, виявили, що на початок 2011 року в результаті фінансово-економічної кризи структурні передумови конкуренції в національній економіці незначним чином покращилися порівняно з попередніми трьома роками досліджуваного періоду 2008-2011 років [1].

Абсолютний приріст частки чистої монополії у 2008-2009 році становив 0,8 відсотків, а у 2009-2010 роках аж 2 відсотка, проте у 2011 році показник знизився на 1,3 відсотка. Спостерігається негативна тенденція до збільшення частки чистої монополії у структурі вітчизняного ринку у 2008-2010 роках, що спричинено перш за все недосконалістю антимонопольної бази в Україні, проте, виходячи із значення показника, у 2011 році спостерігається певне поліпшення ситуації.

За методикою Антимонопольного комітету при визначенні чистих монополій  враховуються також  геогафічні межи ринку. Іноземних монополістів, які діють на українськму ринку, теж включають в перелік чистих монополій.

Частка ринків з конкурентною структурою у 2008-2009 роках зменшилась на  2,4 відсотка, тоді як уже в 2009-2010 роках цей показник уже становив 6 відсотків, тобто в три рази швидше, ніж у попередньому році і тільки у 2011 році відстежується позитивна тенденція до збільшення частки ринків з конкурентною структурою на 1,5 відсотка порівняно з 2010 роком.

Частка ринків із жорсткою олігополією у 2008-2011 роках коливалась в межах від 12 до 16,6 відсотка. Частка ринків з ознаками домінування за 2008-2011 роки коливалась від  22,6 до 32,7 відсотків. На обох ринках за останні роки спостерігається позитивна тенденція до зменшення їх впливу.

У 2010 році на відміну від 2008 року, частка ринків з конкурентною структурою, уже становила менше половини по відношенню до всіх інших ринкових структур. Така тенденція в цілому для українського суспільства призведе лише до руйнівних наслідків, якщо не реформувати антимонопольне законодавство. Окремі суб’єкти ринкових відносин  після економічної кризи, початок якої припадав на 2008 рік, змогли ще більше монополізувати промисловість.  Основою цих негативних процесів стало недосконале монопольне законодавство, природно-географічні фактори і значно краща матеріальна база, якою володіють більшість монополізаторів виробництва.

Триває концентрація або завершення монополізації в таких секторах економіки, як промисловість (вугільна, металургійна, гірничодобувна, хімічна); енергетика (розподіл електроенергії, видобуток, переробка, транспортування та продаж нафтопродуктів); виробництво продуктів харчування (курятина та яйця); підприємства комунальних послуг; охоронна галузь; будівництво; авіаційні пасажирські перевезення, мобільний зв’язок, засоби масової інформації. І це — тільки на національному рівні та лише приватний капітал.

До цього можна додати, що бурхливо розвиваються регіональні та місцеві монополісти. І це — не враховуючи державних природних монополій (залізниця, порти тощо) [4].

Контроль та володіння основними видами сировини для виробництва товару є важливою причиною  монополізації виробництва, сам факт існування якого призводить до таких негативних наслідків як скорочення обсягів виготовлення продукції та підвищення цін на неї, і до суспільних втрат, які становлять половину економічного прибутку монополістів [2, 250]. Також створюється штучний дефіцит; придушується конкуренція; інвестування в основному спрямовується на проекти з максимальною віддачею, оминаючи при цьому найважливіші виробництва для суспільства [5, 271]; стримується науково-технічний прогрес, тому що виробникам-монополізаторам не завжди вигідно вкладати кошти в нові розробки, якщо є можливість довгий час повністю привласнювати прибуток за рахунок уже існуючих технологій.

Вимагає перегляду Антимонопольне законодавство України, яке повинно спиратись в першу чергу на те, що існують дві форми боротьби з монополізацією виробництва: попередження виникнення і обмеження використання його влади.  Значний вплив на ринок має і законодавча система України в цілому. Так, екс-заступник голови Антимонопольного комітету України Мельниченко О.І. слушно наголошує на важливості узгодження тлумачень положень законодавства Антимонопольним комітетом України і судами. У результаті відсутності однозначного тлумачення положень законодавчих актів виникають конфлікти, розв’язання яких вимагає участі Вищого господарського суду України [6, 2].

Втручання держави через антимонопольне законодавство у сферу ціноутворення на монопольних ринках є об’єктивною необхідністю, що покликана підвищити соціально-економічну ефективність дії ринкового механізму. Державне регулювання цін не означає встановлення їх конкретного рівня. Йдеться про необхідність ефективної вза­ємодії механізмів ринкового ціноутворення та державних регуляторів. На­самперед це вплив держави за допомогою економічних методів на прийняття монопольними товаровиробниками оптимальних рішень щодо цін, про на­дання їм методологічної та методичної допомоги, про розробку правових норм із ціноутворення [5, 70].

Висновки. Основними важелями впливу щодо подолання негативних наслідків монополізації виробництва по окремих галузях та в цілому по Україні повинна володіти держава. Пріоритетні заходи щодо покращення конкурентної політики як інструменту подолання монополізації виробництва в Україні можна звести до наступних:

1. Вдосконалити Антимонопольне законодавство в цілому, використовуючи власний, а також іноземний досвід.

2. Переглянути нормативні акти щодо ліцензування діяльності з надання послуг охорони. В окремих випадках запровадити державне регулювання цін на послуги охорони об’єктів, що підлягають обов’язковій охороні.

3. Не допускати штучного стримування інвестицій, у тому числі іноземних, шляхом нав’язування інвестору об’єктів.

4. Вдосконалити і поширити практику проведення конкурсів (тендерів) у будівництві.

5. Переглянути нормативно-правові акти з питань користування каналами мовлення та ефірно-кабельного телебачення, що обмежують права споживачів щодо вибору засобів прийому телебачення та запровадити правила діяльності на ринку кабельного телебачення з метою запобігання концентрації надмірної ринкової влади окремих об’єктів господарювання.

6. Удосконалити механізм конкуренції при формуванні оптової ціни на електроенергію згідно з “Правилами оптового ринку електричної енергії”.

Усі перелічені заходи слід впроваджувати паралельно з веденням обліку монополізаторів виробництва, до якого включається моніторинг виконання заходів реалізації конкурентної політики та оцінки її соціально-економічних наслідків.

Список використаної літератури 

  1. Антимонопольний комітет України. Річні звіти за 2008-2011 рр. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.amc.gov.ua/amc /control/portalmap .
  2. Kip Viscusi W., John M., Joseph E. Harrington Economics of Regulation and Antitrust. – NY.: The MIT Press, 2000. – P. 335.
  3. Венгер В.В. Державне регулювання природних монополій в Україні: напрями вдосконалення / В. В. Венгер // Економіка і прогнозування : [міжвід. наук. зб.]. – К.: НАН, 2006. – № 3. – С. 65-79.
  4. Монополії – вбивці якості життя [Електронний ресурс] // Дзеркало тижня. – 18 березня 2011 року. – № 210. – Режим доступу: http://dt.ua/ ECONOMICS/monopoliyi__vbivtsi_yakosti_zhittya-77700.html .
  5. Мочерний С. В. Економічна теорія : [навч. посіб.] / С. В. Мочерний. – К.: ВЦ «Академія», 2009. — 640 с.
  6. Напрієнко Д.В. Особливості визначення ефективності державного регулювання суб’єктів природних монополій в Україні / Д. В. Напрієнко// Держава та регіони : [міжвід. наук. зб.]. – Запоріжжя: ЗКПУ, 2010. – Вип. 4. – C. 78-83.
  7. Столярчук Я.М. Суперечності глобальної монополізації капіталу // Регіональна економіка: [міжвід. наук. зб.]. – К., 2008. – Вип. 4 (50). – C. 15-23.
Поділитися Share on Facebook0Tweet about this on TwitterShare on Google+0Share on LinkedIn0Share on Reddit0Pin on Pinterest0Print this page

Залишити відповідь