РЕАБІЛІТАЦІЙНИЙ ВПЛИВ ІГРОТЕРАПІЇ НА ПРОЦЕС СОЦІАЛІЗАЦІЇ ДІТЕЙ ІЗ ВАДАМИ ПСИХОФІЗИЧНОГО РОЗВИТКУ: ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ


Notice: Undefined index: plus_sharedcount_enabled in /usr/local/www/data-dist/naub/wp-content/plugins/simple-share-buttons-adder/php/class-buttons.php on line 670

Notice: Undefined index: bar_sharedcount_enabled in /usr/local/www/data-dist/naub/wp-content/plugins/simple-share-buttons-adder/php/class-buttons.php on line 672

 У статті наведено результати проведеного  експериментального дослідження особливостей застосування методу ігротерапії з ціллю метою  соціалізації дітей із ВПР. Виявлено, що реалізація розробленої нами корекційно-реабілітаційної програми супроводжується позитивними тенденціями у корекції самооцінки, довіри до соціального оточення, усвідомлення та контролю емоційної сфери дитини, що є важливими факторами у  її подальшій соціальній адаптації

Ключові слова: ігротерапія, соціалізація, діти із вадами психофізичного розвитку.

This article experimentally analyze the characteristics of the method game training with the goal of socialization of children from MFD. We found that the implementation we have developed correction and rehabilitation program is accompanied by positive trends in the correction of self-esteem, confidence in the social environment, awareness and control of the child’s emotional sphere, which are important factors in its further social adaptation.

Kеywоrds: play thеrapy, sоcіalіzatіоn, chіldrеn wіth mеntal and physіcal dеvеlоpmеnt.

В статье приведены результаты проведенного экспериментального исследования особенностей применения метода игротерапии с целью целью социализации детей с ВПР. Выявлено, что реализация разработанной нами коррекционно-реабилитационной программы сопровождается положительными тенденциями в коррекции самооценки, доверия к социальному окружению, осознание и контроля эмоциональной сферы ребенка, которые являются важными факторами в ее последующей социальной адаптации

Ключевые слова: игротерапия, социализация, дети с недостатками психофизического развития.

 

В дослідженнях останніх років відмічається тенденція зростання кількості дітей з відхиленнями фізичного та психічного здоров’я. Значну частину серед цих дітей займають діти із затримкою психофізичного розвитку (ЗПФР), яких на фоні загального погіршення дитячого здоров’я стає дедалі більше. Якщо в 70-80 роках минулого століття такі діти в середньому складали від 5 до 11 відсотків, то станом на 2013 рік  вони складали від 12 до 18 % (залежно від регіону України) від загальної кількості дітей, які вступають до першого класу загальноосвітньої школи [1]. Соціально-психологічний аспект соціальної реабілітації таких дітей, передбачає корекцію психологічного стану дитини, а також формування соціально-психологічної адаптації, що в подальшому призведе до зміни життєвої ситуації. Одним із аспектів соціальної реабілітації дітей із вадами психофізичного розвитку є встановлення сприятливих взаємин у процесі спілкування, де критерієм відновлення психічних функцій є самореалізація особистості в соціальній дійсності як повноцінної особистості. І одним із основних методів встановлення таких взаємин є  ігротерапія.

Метою статті є  експериментальне дослідження впливу ігротерапії на соціальну реабілітацію дітей із вадами психофізичного розвитку.

Метод ігротерапії за Г. Лендрєтом – це динамічна система міжособистісних стосунків між дитиною та терапевтом. При цьому дорослий, ознайомлений із процедурою ігрової терапії, забезпечує дитину ігровим матеріалом, сприяє тому, щоб дитина якомога повніше виразила та дослідила власне Я (почуття, вчинки, думки і т.д.) за допомогою гри [7]. За Т.Д. Зінкевич-Євстігнеєвою та Т.М. Грабенко ігрова терапія – це  процес спільного з дитиною проживання й осмислення будь-якої життєвої ситуації, що подана в ігровій формі: це процес співтворчості, співдії [5, 32-34]. Такий підхід дає ігротерапії низку цікавих можливостей і, в деяких випадках, специфічних переваг перед іншими психотерапевтичними методами.

У свою чергу, соціальна реабілітація – це комплекс заходів, спрямованих на відновлення людини в правах, соціальному статусі, здоров’ї, дієздатності. Цей процес націлений не тільки на відновлення здатності людини до життєдіяльності в соціальному середовищі, а й самого соціального середовища, умов життєдіяльності, порушених або обмежених з яких-небудь причин.

Мета соціально-реабілітаційної діяльності по відношенню до дитини з обмеженими можливостями визначається, з одного боку, на основі розуміння сутності людської особистості, з іншого – знання особливостей розвитку конкретної дитини, отриманих в результаті його вивчення за допомогою психодіагностичних та інших засобів [2, 47-48].

На думку Г.Л. Лендрет, завдання ігрової терапії полягають в тому, щоб допомогти дитині: 1) стати більш відповідальною в своїх діях і вчинках; 2) розвинути більш позитивну Я-концепцію; 3) стати більш самокерованою; 4) виробити здатність до самосприйняття; 5) оволодіти відчуттям контролю; 6) розвинути сензитивність до процесу подолання труднощів; 7) розвинути внутрішнє джерело оцінки; 8) знайти віру в себе [4].

Ігротерапія є одним із основних засобів профілактики і корекції  розладів поведінки дітей з вадами  завдяки тому, що гра, на відміну від діяльності неігрового типу, активніше впливає на процеси становлення особи дитини, сильніше зачіпає його глибинні емоційні переживання.

Дослідивши історичні аспекти становлення ігротерапії ми можемо зробити висновок, що ігротерапія як метод зародився в  рамках психоаналітичної теорії. З часом цей метод вдосконалювався і знайшов чимало прихильників серед психологів клієнт-центрованої терапії. Значний вклад у розвиток теорії ігротерапії зробили такі вчені, як: Д. Леві, Д. Тафти, О. Ранк, К. Роджерс, Ф. Аллен, О. Захаров, Г. Лендрєт та інші. Різні школи по різному розуміли сутність і по різному розкривали її терапевтичний потенціал.

Ігрова терапія є провідним фактором для розвитку дитини. Вона є варіативною, тематичною, мобільною, дієвою і має тенденції до розвитку їх динаміки відповідно до пізнавального розвитку дитини. Вибір діяльності в навчально-ігровому довкіллі сприяє усвідомленню дитиною власної мети, умов її досягнення, прагненню до кінцевого результату, здатності здолати труднощі й таким чином самореалізуватися, самовиявлятися і самостверджуватися як особистості.

Успішність ігрової коректувальної дії закладена в діалогічному спілкуванні дорослого і дитини через ухвалення, віддзеркалення і вербалізацію ним вільно виражених у грі відчуттів. Спочатку в грі, а потім і в реальному житті для дитини стає доступним: визначення конкретних цілей своїх вчинків; вибір з множини варіантів адекватних засобів досягнення цілей; передбачення кінцевого результату своїх дій і вчинків; ухвалення на себе відповідальності за свою поведінку і вчинки; відгук адекватними емоціями на відчуття і емоційні стани інших людей, на події і явища навколишній дійсності. Вивчивши психолого-педагогічні характеристики дітей із вадами психофізичного розвитку важливо зазначити,  що саме для цієї категорії дітей надзвичайно важливе місце займає ігрова діяльність, як крок до реабілітації та адаптації в суспільстві.

У дослідженні взяли участь 31 дитина із вадами психічного розвитку (17 в експериментальній групі та 14 – у контрольній) (середній вік = 8,46; SD = 1,15). Групу склали  діти  із затримкою психічного розвитку,  із розладом спектру аутизму, також є діти із діагнозами: ранній аутизм, початкова форма олігофренії, гіперкінетичний синдром. Діти в експериментальній  групі вже знайомі одні з одним, що склало позитивний фон для проведення корекційної роботи.

Першим завданням нашого дослідження було виявити особистісні властивості та психологічні характеристики дітей із ВПР, які є значимими у соціальній адаптації дітей  із вадами психофізичного розвитку. Для цього ми використовували Методику визначення самооцінки дитини (Щур В. Г.), проективну методику дослідження особистості Рене Жиля, Проективний тест «Дерево».  У методиці  дослідження особистості Рене Жиля ми обирали такі шкали і відповідні до них тестові завдання:1) допитливість; 2) прагнення до домінування у групі; 3) прагнення до спілкування з іншими дітьми у великих групах; 4) відгородженість від інших, прагнення до усамітнення; 5) соціальна адекватність поведінки.

У результаті проведеного дослідження отримано такі результати: рівень самооцінки дітей у експериментальній (Мсамооц.експ. = 3, 87; Стан. Відхил  = 0,56) та контрольній групі  (Мсамооц.контрл. = 4, 02; Стан. Відхил  = 0,6). За цими даними ми бачимо, що рівень самооцінки має тенденцію до нижчих значень. Ці результати підтверджуються висновками з багатьох джерел [3; 6; 8]. Порівнюючи середні значення самооцінки між групами ми виявили, що статистично значимого зв’язку між ними не існує (t = 0,57; p > 0,05).

Аналізуючи результати методики дослідження особистості Рене Жиля, ми вивели середні значення для кожної шкали окремо в обох групах; отримані результати зображені на Рисунку 1.

Безымянный

Рис.1. Співвідношення показників середніх  значень по шкалах методики дослідження особистості Рене Жиля між групами.

Як бачимо, найвищий показник діти отримали  за шкалою «Допитливість»  – 10 балів. Отриманий показник підтверджується і результатами спостереження, яке показало, що діти проявляють зацікавлення як до самої діяльності, так і до експериментатора, що є ознакою вираження інтересу до комунікації, пізнавального інтересу та прагнення до соціальних контактів. Показники шкали «товариськість», у якій значення нижчі середнього, та показники шкали «відгородженість від інших та прагнення до усамітнення» мають тенденцію до високих показників, ця тенденція властива для аутизму та у деяких випадках ЗПР, тому результат є прийнятним. Показники соціальної адекватності поведінки є середніми, що може свідчити про те, що поведінка дітей не виходить за межі норми. Дані по  цих 4 шкалах не відрізняються статистично (t < 1; p > 0,05). Щодо шкали «Прагнення до домінування в групі», то показники є низькими в обох групах (максимальний можливий показник  – 4 бали), проте середнє значення статистично відмінне між експериментальною та контрольною групами, що свідчить про неоднорідність груп і тому даний параметр не брався до уваги в подальшому аналізі.

Проаналізувавши результати проективного тесту «Дерево» та проінтерпретувавши малюнки дітей, ми виявили, що в 11 із 17 дітей  експериментальної групи і 10 із 14 –  контрольної вже діагностується серйозна проблема амбівалентності, тобто роздвоєння почуттів по відношенню до одного й того ж явища, об’єкта. Ця особливість в їх розвитку торкається світу емоцій дітей і свідчить про існування внутрішнього конфлікту. Проявляється він у тому, що дитині, яка травмована попереднім досвідом, важко робити емоційний, однозначний вибір. Це – синдром залишків травмуючого стресу і ознаки того, що він залишив свої наслідки в психіці дитини. Це сигнал про емоційне неблагополуччя, яке робить таку дитину вразливою. Тому завдання, яке ми вважаємо першочерговим при роботі з цими дітьми, є «умиротворення» їхніх емоцій. Досягнути цього ми прагнемо введенням засобів ігротерапії  в психокорекційний процес.

Безымянный

Рис. 2. Співвідношення сукупності психологічних проблем кожної дитини в експериментальній та контрольній групах

 До поширених у обох групах  проблем можна віднести і проблеми, пов’язані з їх морально-орієнтаційним розвитком. Відомо, що в умовах дошкільного закладу надто культивуються вимоги бути «доброю дівчинкою» чи «добрим хлопчиком». Багато в чому це спричиняє гальмування дітьми своїх власних бажань, потягів і змушує керуватися зовнішніми вимогами. Якщо звернутися до психофізіологічного розгляду цього механізму, то таке виховання будується на активізації процесів гальмування за рахунок зниження процесу збудження кори головного мозку. На перший погляд такі діти більш чемні, виховані, але за цим стоїть певне маніпулювання їх психікою. Звичайно, ніхто навмисне не вдається до такого маніпулювання, та для дитини, яка не має простору для самореалізації, це може бути травмуючим фактором.

Серед упущень у психологічному розвитку обстежуваних дітей із обмеженими психофізичними можливостями ми бачимо і те, що в багатьох із них є проблеми з самооцінкою. Здебільшого вона недостатня, що також є підтвердженням результатів попередньої методики.  Так, понад третина дітей «мало впевнені у власній цінності», ставлять під сумнів свій інтелект, стільки ж дітей «прагнуть бути поміченими, ствердитися».

Багато дітей виявило по тесту таку тенденцію: «добрий інтелект, та важко висловлюватися; проблеми з контактами». Тут позначається, з одного боку, вік дітей, поки невербальний інтелект може випереджати розвиток вербального. З іншого боку, дійсно існує проблема з розвитком мовлення дітей, що загалом обумовлюється недостатньою кількістю ситуацій виявлення активності. Отже, бажання спілкуватися, розмовляти з оточуючими, прагнення звернути на себе увагу дитина може реалізувати в адекватній діяльності, а саме в творчості.

За допомогою t-критерію Стьюдента ми визначали статистично-значимі відмінності між показниками експериментальної та контрольної групи. В результаті проведеного аналізу виявилося, що між показниками частот психологічних проблем (t = 1,12; p > 0,05) не існує статистично значимих зв’язків. Наявний результат дозволяє проводити психокореційну програму, так як є доказом рівності груп, що є умовою проведення валідного експерименту.

Наступним завданням було проведення формувального етапу експерименту. Він передбачав проведення корекційно-реабілітаційної програми, яка включала 12 занять (2 заняття на тиждень).

До завдань корекційно-реабілітаційної програми входили:

  1. Формування здатності регулювати процеси збудження і гальмування, вміння швидко переключатись з активної діяльності на пасивну і навпаки;
  2. Розвиток внутрішньої активності дітей на прояв своїх почуттів;
  3. Підвищення загального рівня емоційних переживань дитини;
  4. Розширення уявлень дитини про емоції, розвиток уміння передавати заданий емоційний стан різними засобами вираження;
  5. Формування впевненості у власних силах;
  6. Підвищення самооцінки;
  7. Розвиток уміння вільно спілкуватись один з одним, уважно вислухати іншого;
  8. Розвиток мовлення при відповідях на запитання, формування вміння вільно висловлювати власні думки;
  9. Розвиток уяви і фантазії;
  10. Розвиток креативних здібностей;
  11. Заспокоєння нервової системи, занурення в стан спокою і розслаблення;
  12. Розвиток моторики рук, координація рухів.

Засоби корекції: дитяча гра, спеціальні прийоми ігрового типу, спрямовані на підвищення згуртованості групи, вправи глинотерапії.

Третім завданням було проведення повторного діагностичного зрізу після проведення корекційно-реабілітаційної програми з метою перевірки ефективності розробленої нами програми.

За отриманими даними проблема амбівалентності, що була наявна у більшості дітей на початку нашого дослідження (у 11 з 17 дітей експериментальної групи і в 10 з 16 дітей контрольної групи), значно зменшилася в експериментальній групі  (до 4 із 17 людей), у контрольній групі змін майже не відбулося (кількість зменшилась на 1 дитину), що свідчить про ефективність даної програми в усвідомленні дитиною власного емоційного стану, підвищенні емоційного інтелекту. З допомогою ігротерапевтичних занять ми прагнули збалансувати емоції дітей із обмеженими психофізичними можливостями, готували їх до активного вербального і невербального спілкування.

Позитивними тенденціями змін у експериментальній грубі було те, що:

кількість дітей із психологічною проблемою «Відмова бачити існуючу реальність» зменшилась із 7 до 4 дітей; із характеристикою «Мало впевнений у власній цінності, ставить під сумнів свій інтелект»  – із 8 до 4 дітей; «Рухливість, яка супроводжується блокуванням, моральні проблеми»  –  із 5 до 2 дітей; «Добре розвинутий інтелект, та важко висловлюватися; «проблеми з контактами» – із 8 до 4 дітей. Графічно зміни у показниках зображені на рисунку 3.

Безымянный

Рис. 3. Співвідношення сукупності психологічних проблем кожної дитини в експериментальній групі між першим та другим діагностичним зрізом

Як бачимо, дана програма позитивно впливає на самооцінку себе, власних можливостей, впевненість за рахунок розвитку креативності, забезпеченню комфортності вираження своїх емоцій.

Важливим є поява позитивних поведінкових та емоційних проявів у дитини: 5 дітей із характеристикою  «Прагне бути у злагоді з оточенням»; по 4 дитини – «Раптові реакції гніву, які можна передбачити», «Вміння отримувати і віддавати». Даний результат свідчить про підвищення бажання, або актуалізацію потреби в соціальних стосунках та зв’язках, стабілізацію емоційних проявів, що, водночас, підтверджує позитивні нахили до соціалізації особистості, більшої відкритості до оточення.

Аналіз відмінностей між середніми значеннями не виявив статистично значимих зв’язків як у контрольній, так і в експериментальній групах (p > 0,05). Для контрольної групи показник є позитивним, що свідчить про стабільність, проте загалом є неінформативним, так як між показниками діагностичних зрізів у експериментальній групі відмінності також відсутні. Основною причиною цього, найбільш імовірно, є недостатня кількість вимірюваних об’єктів.

Аналізуючи результати констатуючого вального та контрольного  діагностичних зрізів методики на визначення самооцінки дитини  (В.Г.Щур), ми визначили що показники самооцінки дітей зросли статистично значимо: середнє значення показників першого зрізу (Мсамооц1 = 3, 87; Стан. Відхил  = 0,56) статистично значимо нижче  другого зрізу (Мсамооц2 = 4, 25; Стан. Відхил  = 0,63), t = – 4,57; p < 0,05. Між діагностичними зрізами у контрольній групі відмінності не статистично значимі (t = 0,97; p > 0,05). Даний результат підтверджує ефективність методу ігротерапії у підвищенні самооцінки дітей та їхнього самоставлення до себе.

Щодо методики дослідження особистості Рене Жиля, ми виявили, що показники шкали «товариськість» підвищилися (Мтоварискість1 = 1,32, SD = 0,14; Мтоварискість1 = 1,44, SD = 0,17) статистично значимо t = – 2,79; p < 0,05. Натомість показники «відгородженість від інших та прагнення до усамітнення» знизились (t = – 2,79; p < 0,05) до ближче до середніх (Мвідгороженівсть1 = 7,96, SD = 0,86;  Мвідгороженість2 = 7,48, SD = 0,91). Даний результат є підтвердженням показників аналізу методики «Дерево», а саме після проведення формувального експерименту 5 дітям було притаманно поява  психологічної характеристики «Прагннення бути у злагоді з оточенням», що підтверджує актуалізацію потреб у інтеграції до соціального оточення. Щодо цих шкал показники у контрольній групі не змінилися відповідно до статистичної значимості t-Стьюдента (p > 0,05). Також показники шкал «Допитливість» та «Соціальна адекватність» залишились незмінними  (p > 0,05). Діти на первинному діагностичному етапі проявляли серединні із тенденцією до високих результати по допитливості, що виражалась у зацікавленості до предмету діяльності та до особистості експериментатора.

Отже, ми довели позитивний вплив ігротерапевтичних занять у роботі з дітьми із обмеженими психофізичними можливостями. Одержані нами результати в ході підсумкового зрізу підтвердили ефективність і позитивний вплив на дітей корекційно-реабілітаційної програми із використанням методів  ігротерапії. Ми виявили підвищення рівня самооцінки, актуалізацію потреб до зближення із соціальним оточенням, підвищенням рівня товариськості та довіри до оточуючих, стабілізації емоційних проявів, підвищення загального рівня емоційних переживань, емоційного контролю та усвідомлення емоцій. Ці фактори є детермінуючими у подальшій соціальній адаптації особистості дитини.

Перспективами подальших досліджень є дослідження соціальної реабілітації дітей із розладами спектру аутизму за допомогою використання методів глинотерапіїї із елементами ігротерапії.

 

Список використаної літератури:

  1. Богданова Т.Г. Сурдопсихология: учеб. пособие для студ. высш. пед. учеб. Заведений / Т.Г. Богданова. – М.: Академия, 2002. – C. 17-22.
  2. Гавриш Н.В. Діти і соціум: Особливості соціалізації дітей дошкільного та молодшого шкільного віку / Н.В.Гавриш. – Л.: Альма-Матер, 2006. – 368 с.
  3. Кoтoва E. O прoфилактикe дeтскoй трeвoжнoсти / E. O Кoтoва // Рeбёнoк в дeтскoм саду. –  2003 – №5. – С. 76-79
  4. Лэндрет Г. Л. Игровая терапия: искусство отношений / Г. Л.   Лэндрет. – М., 1994. – 217 с.
  5. Мартинюк В.Ю. Основи медико–соціальної реабілітації дітей з органічним ураженням нервової системи / В.Ю. Мартинюк // Навчально – методичний посібник (за ред. В.Ю. Мартинюка, С.М. Зінченко. – К.: Інтермед, 2005. – 416 с.
  6. Мухина B.Психoлoгичeская пoмoщь дeтям, вoспитывающимся в учрeждeниях интeрнатнoгo типа / B.Мухина // Вoпрoсы психoлoгии. – М.: Акад. Развития, 1989. – № 1. – 35-46.
  7. Панченко С.А. Мне страшно…Я боюсь / С.А.  Панченко // Школьный психолог, 2002. – №14.- C. 8-9.
  8. Снeгирёва Т. Дeтскиe рисунки глазами психoлoга / Т. Снeгирёва // Oбруч., 1996. – №5. – С. 5-6.

 

Залишити відповідь